Джеймс Д. Ґвартні, Річард Л. Строуп, Дуайт Р. Лі, Тоні Х. Ферраріні, Джозеф П. Калхун, Рендалл K. Файлер

Економіка здорового глузду

Про особистий і суспільний добробут для всіх і кожного

Титульний аркуш

Вихідні дані

Передмова

Частина 1. Дванадцять ключових елементів економіки

Елемент 1.1. Стимули мають значення

Елемент 1.2. Ніщо не дається задарма

Елемент 1.3. Рішення приймаються за граничним принципом

Елемент 1.4. Вигоди від торгівлі

Елемент 1.5. Трансакційні витрати мають значення

Елемент 1.6. Ціни створюють рівновагу

Елемент 1.7. Прибуток спрямовує підприємства в напрямку продуктивності

Елемент 1.8. Що більша корисність, то вищий дохід

Елемент 1.9. Дохід і багатство ґрунтуються на цінності

Елемент 1.10. Економічний поступ має багато джерел

Елемент 1.11. Корисність «невидимої руки»

Елемент 1.12. Непередбачені наслідки створюють проблеми

Частина 2. Сім основних джерел економічного поступу

Елемент 2.1. Правова система

Елемент 2.2. Конкурентні ринки

Елемент 2.3. Розумне й обмежене регулювання

Елемент 2.4. Ефективні ринки капіталу

Елемент 2.5. Монетарна стабільність

Елемент 2.6. Розсудлива фіскальна політика

Елемент 2.7. Вільна торгівля

Частина 2. Підсумкові міркування

Частина 3. Десять ключових елементів економічного мислення про роль уряду

Елемент 3.1. Захист прав і виробництво обмеженої кількості товарів і послуг

Елемент 3.2. Регулювання монополій

Елемент 3.3. Пом’якшення наслідків провалів ринку

Елемент 3.4. Розуміння політичного тиску

Елемент 3.5. Прийняття правових норм для обмеження впливу груп особливих інтересів

Елемент 3.6. Запобігання надмірним витратам і дефіциту державного бюджету

Елемент 3.7. Запобігання субсидуванню, не ґрунтованому на економічній логіці

Елемент 3.8. Недопущення неефективності, зокрема у разі доцільного субсидування

Елемент 3.9. Централізоване планування ніколи не давало належного результату

Елемент 3.10. Конкуренція та точки опори зовні мають ключове значення

Частина 3. Підсумкові міркування

Частина 4. Дванадцять ключових елементів управління особистими фінансами

Елемент 4.1. Визначення своєї порівняльної переваги

Елемент 4.2. Підвищення своєї цінності для інших

Елемент 4.3. Планування витрат та заощаджень

Елемент 4.4. Розумне управління фінансами

Елемент 4.5. Два способи ефективнішого використання грошей

Елемент 4.6. Передбачення коштів на покриття неочікуваних витрат

Елемент 4.7. Сила складних відсотків

Елемент 4.8. Диверсифікація активів

Елемент 4.9. Розуміння неможливості завжди отримувати прибуток

Елемент 4.10. Узгодження в часі тривалості інвестицій з власними фінансовими потребами

Елемент 4.11. Зниження ризиків

Елемент 4.12. Захист за допомогою страхування

Частина 4. Підсумкові міркування

Підсумкові роздуми та слова подяки

Примітки

Література, використана в елементах

Сила стимулів

Необраний шлях

Можливості та витрати

Ринки та маржиналізм

Спеціалізація та багатство

Отримання прибутку ціною людських життів

Я, Олівець. Моє родинне дерево

Створення робочих місць чи створення багатства?

Що видно і чого не видно

Валовий внутрішній продукт (ВВП): що це таке, і як він вимірюється?

Приватна власність та альтернативні витрати

Скорочення кількості земель сільськогосподарського призначення

Цензурування закликів про допомогу

Ринки та свобода

Несправедлива конкуренція з сонцем

Не ваше, щоб розпоряджатися

Політика та зовнішня торгівля

Виробництво енергії чи енергозбереження

Соціальна співпраця та ринок

Україні не обійтися без справжньої конституційної реформи

Рекомендована додаткова література

Глосарій

Про авторів

Науково-консультативний комітет

Наші експерти

Перекладачі

Вихідні дані

ЕКО­НО­МІ­КА ЗДО­РО­ВО­ГО ГЛУ­ЗДУ
Про осо­би­стий і су­спіль­ний до­бро­бут для всіх і ко­жно­го
Ре­да­кція для кра­їн Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, а та­кож кра­їн ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу
ДЖЕЙМС Д. ҐВАР­ТНІ
Уні­вер­си­тет шта­ту Фло­ри­да
РІ­ЧАРД Л. СТРО­УП
Уні­вер­си­тет шта­ту Пів­ні­чна Ка­ро­лі­на
ДУ­АЙТ Р. ЛІ
Пів­ден­ний ме­то­дист­ський уні­вер­си­тет
ТОНІ Х. ФЕР­РА­РІ­НІ
Уні­вер­си­тет Пів­ні­чно­го Мі­чи­га­ну
ДЖО­ЗЕФ П. КАЛ­ХУН
Уні­вер­си­тет шта­ту Фло­ри­да
РЕН­ДАЛЛ К. ФАЙ­ЛЕР
Хан­тер­ський ко­ледж та Центр пі­сля­ди­плом­ної осві­ти Мі­сько­го уні­вер­си­те­ту Нью-Йор­ка (CUNY)
«Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду: про осо­би­стий і су­спіль­ний до­бро­бут для всіх і ко­жно­го». Ав­то­ри: Джеймс Д. Ґвар­тні, Рі­чард Л. Стро­уп, Ду­айт Р. Лі, Тоні Х. Фер­ра­рі­ні, Джо­зеф П. Кал­хун, Рен­далл K. Фай­лер.
Кни­га впер­ше опу­блі­ко­ва­на у 2020 році.
Economic Fundamentals Initiative, 110 Jabez Street 1060, Newark, New Jersey NJ 07105, USA.
Ре­да­кція для кра­їн Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, а та­кож кра­їн ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Ада­пта­ція тре­тьо­го ви­да­н­ня кни­ги «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду: про ба­гат­ство та про­цві­та­н­ня для всіх і ко­жно­го». Ав­то­ри: Джеймс Д. Ґвар­тні, Рі­чард Л. Стро­уп, Ду­айт Р. Лі, Тоні Х. Фер­ра­рі­ні, Джо­зеф П. Кал­хун.
© Economic Fundamentals Initiative
Ця кни­га лі­цен­зо­ва­на за лі­цен­зі­єю Creative Commons Attribution — «із за­зна­че­н­ням ав­тор­ства — не­ко­мер­цій­на — без по­хі­дних», між­на­ро­дна вер­сія 4.0 (CC BY-NC-ND 4.0). Текст лі­цен­зії до­сту­пний за по­си­ла­н­ням https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
Attribution Non Commercial No Derivatives
ISBN 978-1-952729-04-1

Передмова

Ав­то­ри цієї кни­ги хо­чуть, щоб ваше жи­т­тя було успі­шним і пов­но­цін­ним. Крім того, ми хо­че­мо, щоб ви та будь-хто ін­ший жили в се­ре­до­ви­щі, яке ко­жно­му дає змо­гу ма­кси­маль­но ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свій по­тен­ці­ал і за­охо­чує са­мо­ре­а­лі­за­цію. Ми вва­жа­є­мо, що для до­ся­гне­н­ня цієї мети ке­рів­ни­ки дер­жа­ви та про­сті гро­ма­дя­ни ма­ють ро­зу­мі­ти основ­ні за­са­ди еко­но­мі­ки. Еко­но­мі­чні рі­ше­н­ня та еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка впли­ва­ють на ко­жно­го з нас май­же в усіх сфе­рах на­шо­го пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя — ча­сто у спо­сіб, який не зав­жди вда­є­ться зба­гну­ти пов­ні­стю. Нас по­стій­но вра­жає сту­пінь еко­но­мі­чної без­гра­мо­тно­сті по­лі­ти­ків та ви­бор­ців. По­га­не ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки не­без­пе­чне скрізь, але най­по­ши­ре­ні­шим та осо­бли­во шкі­дли­вим воно є саме в кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, та в пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. Осно­во­по­ло­жна мета про­є­кту «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду» — зро­би­ти основ­ні на­дба­н­ня на­шої про­фе­сії до­сту­пни­ми для всіх і ко­жно­го.
Усві­дом­лю­ю­чи ве­ли­ку цін­ність ва­шо­го часу, ми укла­ли це ви­да­н­ня так, щоб зве­сти до мі­ні­му­му по­тре­бу в за­учу­ван­ні но­вих тер­мі­нів, зу­брін­ні фор­мул і за­сво­ю­ван­ні рі­зних тон­ко­щів, які ці­ка­ві лише еко­но­мі­стам-про­фе­сіо­на­лам. На­то­мість ми зо­се­ре­джу­є­мось на по-справ­жньо­му ва­жли­вих пи­та­н­нях еко­но­мі­ки, від­по­віді на які до­по­мо­жуть вам при­йма­ти пра­виль­ні рі­ше­н­ня, лі­пше роз­би­ра­ти­ся у чим­раз скла­дні­шо­му сві­ті й отри­му­ва­ти від жи­т­тя біль­ше за­до­во­ле­н­ня.
Не­за­ле­жно від рів­ня ва­ших еко­но­мі­чних знань, ця кни­га на­вчить вас ва­жли­вих ре­чей. Ми по­ста­ра­ли­ся, щоб вона була ла­ко­ні­чна, до­бре стру­кту­ро­ва­на та зру­чна для чи­та­ча. Як по­ка­зує на­зва на­шої ро­бо­ти, ми вва­жа­є­мо, що основ­ні прин­ци­пи еко­но­мі­ки від­дзер­ка­лю­ють, на­сам­пе­ред, здо­ро­вий глузд. Наша ро­бо­та зму­шує ці прин­ци­пи пра­цю­ва­ти, де­мон­стру­ю­чи їх зда­тність по­ясню­ва­ти по­дії ре­аль­но­го жи­т­тя.
Ми пра­гне­мо до­по­мог­ти вам зро­зу­мі­ти, чому одні кра­ї­ни про­цві­та­ють, а інші — ні. У цій кни­зі ми роз­гля­да­є­мо по­лі­ти­чний про­цес та до­слі­джу­є­мо від­мін­но­сті між дер­жав­ним і рин­ко­вим роз­по­ді­лом. Ця кни­га буде ко­ри­сною на­віть для сту­ден­тів стар­ших кур­сів, які ви­вча­ють еко­но­мі­ку та бі­знес, тому що вона об’єд­нує все в «єди­ну кар­ти­ну». Ви ма­є­те змо­гу за­бу­ти на якийсь час про скла­дні фор­му­ли, за­плу­та­ні мо­де­лі та ма­те­ма­ти­чні ме­то­ди, вла­сти­ві еко­но­мі­чній про­фе­сії, й на­то­мість зо­се­ре­ди­тись на тих еко­но­мі­чних прин­ци­пах, які у свій час при­вер­ну­ли вашу ува­гу саме до еко­но­мі­ки.
Ма­те­рі­а­ли кур­су при­зна­че­ні для того, щоб за­кла­сти мі­цні під­ва­ли­ни знань — осо­бли­во у тих чи­та­чів, які у май­бу­тньо­му мо­жуть біль­ше не ви­вча­ти еко­но­мі­ку, а та­кож у про­стих гро­ма­дян, що пра­гнуть ро­зі­бра­тись у тому, як фун­кціо­нує нав­ко­ли­шній світ. Ця кни­га на­пи­са­на для учнів се­ре­дніх шкіл, сту­ден­тів, що здо­бу­ва­ють осві­ту не­еко­но­мі­чно­го про­фі­лю (на­при­клад, у сфе­рі пра­ва чи жур­на­лі­сти­ки), та, го­лов­ним чи­ном, для всіх і ко­жно­го.
З огля­ду на те, що ко­ле­ктив ав­то­рів «Еко­но­мі­ки здо­ро­во­го глу­зду» з не­тер­пі­н­ням пра­гне по­ді­ли­тись сво­ї­ми на­пра­цю­ва­н­ня­ми з ви­кла­да­ча­ми, ми мо­же­мо про­ве­сти пра­кти­чні се­мі­на­ри на те­ри­то­рії США, що да­дуть ви­кла­да­чам змо­гу най­більш ефе­ктив­но ско­ри­ста­тись на­ши­ми ма­те­рі­а­ла­ми. Для одер­жа­н­ня до­да­тко­вої ін­фор­ма­ції про ці за­хо­ди від­ві­дай­те наш сайт http://www.econfun.org.
Че­рез трид­цять ро­ків пі­сля па­ді­н­ня Бер­лін­ської сті­ни ба­га­то хто ста­вить під сум­нів тем­пи та на­прям­ки пе­ре­тво­рень. Дуже ва­жли­во, щоб жи­те­лі ре­гіо­ну не під­да­ва­лись бре­хли­вим обі­цян­кам «не­лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії» чи «дер­жав­но­го ка­пі­та­лі­зму». Ба­га­то лю­дей по­кла­ли на вів­тар по­лі­ти­чної та еко­но­мі­чної сво­бо­ди ре­гіо­ну свій час, свою кар’єру та на­віть своє жи­т­тя. Ми при­свя­чу­є­мо нашу кни­гу цим ге­ро­ям бо­роть­би за сво­бо­ду.

Частина 1. Дванадцять ключових елементів економіки

ЕКО­НО­МІ­КА
НА­У­КА ПРО ТЕ, ЯК ЛЮДИ, УРЯ­ДИ, ПІД­ПРИ­ЄМ­СТВА ТА ІНШІ ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЇ РО­БЛЯТЬ ВИ­БІР, ЩО ВПЛИ­ВАЄ НА РОЗ­МІ­ЩЕ­Н­НЯ ТА РОЗ­ПО­ДІЛ ОБМЕ­ЖЕ­НИХ РЕ­СУР­СІВ

Дванадцять ключових елементів

  1. Стимули ма­ють зна­че­н­ня: змі­ни у ви­го­дах і ви­тра­тах пе­ред­ба­чу­ва­ним чи­ном впли­ва­ють на ви­бір.
  2. Ніщо не да­є­ться за­дар­ма: кіль­кість то­ва­рів обме­же­на, тому нам до­во­ди­ться ро­би­ти ви­бір.
  3. Рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом: якщо ми хо­че­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ну від­да­чу від на­ших ре­сур­сів, ви­бір тре­ба ро­би­ти тіль­ки тоді, коли гра­ни­чні ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють гра­ни­чні ви­тра­ти.
  4. Тор­гів­ля спри­яє еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
  5. Транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є пе­ре­шко­дою для тор­гів­лі.
  6. Ціни за­без­пе­чу­ють ба­ланс між ви­бо­ром по­ку­пців і ви­бо­ром про­дав­ців.
  7. При­бу­ток орі­єн­тує під­при­єм­ства на про­ду­ктив­ну ді­яль­ність, яка під­ви­щує цін­ність ре­сур­сів, тоді як зби­тки від­вер­та­ють їх від не­ра­ціо­наль­ної ді­яль­но­сті, що зни­жує вар­тість ре­сур­сів.
  8. Люди отри­му­ють до­хід, на­да­ю­чи ін­шим цін­ні для них речі.
  9. Дже­ре­лом ви­со­ко­го рів­ня жи­т­тя є ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг, які люди ці­ну­ють, а не тіль­ки ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць.
  10. Еко­но­мі­чний роз­ви­ток від­бу­ва­є­ться на­сам­пе­ред зав­дя­ки тор­гів­лі, інвестиціям, за­сто­су­ван­ню ефе­ктив­ні­ших ме­то­дів ді­яль­но­сті й силь­ним еко­но­мі­чним ін­сти­ту­там.
  11. «Не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін орі­єн­тує по­ку­пців і про­дав­ців на ді­яль­ність, яка спри­яє за­галь­но­му до­бро­бу­ту.
  12. За­над­то ча­сто дов­го­стро­ко­ві на­слід­ки, або вторинні ефекти, дії ігно­ру­ю­ться.

Вступ

Жи­т­тя — це по­стій­ний ви­бір, а суть економіки — в тому, як сти­му­ли впли­ва­ють на цей ви­бір і фор­му­ють наше жи­т­тя. Ви­бір щодо на­шої осві­ти, того, як ми ви­тра­ча­є­мо й ін­ве­сту­є­мо ко­шти, що ми ро­би­мо на ро­бо­чо­му мі­сці, і ба­га­то ін­ших осо­би­стих рі­шень впли­ва­ють на наш до­бро­бут і якість жи­т­тя. Окрім того, наш ви­бір як ви­бор­ців та гро­ма­дян впли­ває на за­ко­ни або «пра­ви­ла гри», і ці пра­ви­ла чи­нять ве­ли­че­зний вплив на нашу сво­бо­ду і про­цві­та­н­ня. Щоб здій­сню­ва­ти ро­зум­ний ви­бір, як для себе, так і для су­спіль­ства в ці­ло­му, ми по­вин­ні ро­зу­мі­ти де­які основ­ні прин­ци­пи того, як люди ви­би­ра­ють, що мо­ти­вує їхні дії, і як їхні дії впли­ва­ють на їхній осо­би­стий до­бро­бут і до­бро­бут ін­ших. Отже, еко­но­мі­ка за­йма­є­ться ви­вче­н­ням про­це­сів прийня­т­тя лю­дьми рі­шень, а та­кож ана­лі­зом сил, які ле­жать в осно­ві ви­бо­ру, і на­слід­ків цих рі­шень для фун­кціо­ну­ва­н­ня су­спільств.
Еко­но­мі­чний спо­сіб ми­сле­н­ня пе­ред­ба­чає ін­те­гра­цію клю­чо­вих кон­це­пцій у ваш про­цес ми­сле­н­ня. У на­сту­пно­му роз­ді­лі пред­став­ле­но два­над­цять кон­це­пцій, які ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки та при­чин, чому де­які кра­ї­ни пе­ре­жи­ва­ють еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня і до­ся­га­ють ви­со­ких рів­нів до­хо­дів, тоді як інші пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні за­стою й за­ли­ша­ю­ться бі­дни­ми. Ви ді­зна­є­тесь про такі речі, як істин­не зна­че­н­ня ви­трат, чому ціни ва­жли­ві, як тор­гів­ля спри­яє еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню, і чому ви­ро­бни­цтво ре­чей, які ці­ну­ють люди, ле­жить в осно­ві на­шо­го рів­ня жи­т­тя. У на­сту­пних ча­сти­нах кни­ги ці кон­це­пції буде ви­ко­ри­ста­но для роз­кри­т­тя ін­ших над­зви­чай­но ва­жли­вих тем.

Елемент 1.1. Стимули мають значення

Зміни у вигодах і витратах передбачуваним чином впливають на вибір.

Вся еко­но­мі­ка ґрун­ту­є­ться на одно­му про­сто­му прин­ци­пі: змі­ни в сти­му­лах пе­ред­ба­чу­ва­ним чи­ном впли­ва­ють на по­ве­дін­ку лю­ди­ни. Сти­му­ли під­да­ю­ться впли­ву як гро­шо­вих, так і не­гро­шо­вих фа­кто­рів. Якщо якийсь то­вар чи по­слу­га до­рож­чає, імо­вір­ність того, що люди їх ви­би­ра­ти­муть, зни­жу­є­ться. Від­по­від­но, коли ви­го­ди від пев­но­го ва­рі­ан­ту зро­ста­ють, люди ви­би­ра­ти­муть його з біль­шою імо­вір­ні­стю. Ця про­ста ідея, яку іно­ді на­зи­ва­ють основ­ним по­сту­ла­том еко­но­мі­ки, є по­ту­жним ін­стру­мен­том, оскіль­ки вона за­сто­со­ву­є­ться май­же до всьо­го, що ми ро­би­мо.
Люди з мен­шою імо­вір­ні­стю ви­би­ра­ти­муть ва­рі­ант, коли він стає до­рож­чим. По­ду­май­те про сенс цьо­го твер­дже­н­ня. За­пі­зню­ю­чись на при­зна­че­ну зу­стріч, лю­ди­на з мен­шою ймо­вір­ні­стю зна­йде час, щоб зу­пи­ни­ти­ся для дру­жньої роз­мо­ви з при­я­те­лем. У хо­ло­дний і до­що­вий день мен­ше лю­дей ви­ру­шать на пі­кнік. Під­ви­ще­н­ня цін зни­зить кіль­кість про­да­них оди­ниць то­ва­ру. Від­ві­ду­ва­ність за­нять у ко­ле­джі зни­жу­є­ться за день до ка­ні­кул. У ко­жно­му ви­пад­ку по­ясне­н­ня одна­ко­ве: коли ва­рі­ант до­рож­чає, його ви­би­ра­ють рід­ше.
Так само, коли ви­го­ди від ви­бо­ру зро­ста­ють, люди ви­би­ра­ють цей ва­рі­ант з біль­шою імо­вір­ні­стю. Лю­ди­на, най­імо­вір­ні­ше, під­ні­ме з тро­ту­а­ру євро чи до­лар, ніж цент. Сту­ден­ти при­йдуть на за­ня­т­тя і бу­дуть ува­жні­ши­ми, коли вони зна­ють, що цей ма­те­рі­ал буде ви­не­се­но на іспит. Клі­єн­ти ро­блять біль­ше по­ку­пок у ма­га­зи­нах, які про­по­ну­ють низь­кі ціни, ви­со­ко­які­сне об­слу­го­ву­ва­н­ня та зру­чно роз­та­шо­ва­ні. Ро­бі­тни­ки пра­цю­ють ста­ран­ні­ше й ефе­ктив­ні­ше, якщо вони отри­ма­ють за це ви­на­го­ро­ду. Всі ці ре­зуль­та­ти чі­тко пе­ред­ба­чу­ва­ні та лише від­обра­жа­ють по­сту­лат еко­но­мі­ки «сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня».
Цей основ­ний по­сту­лат по­яснює, як ко­ли­ва­н­ня рин­ко­вих цін змі­ню­ють сти­му­ли у та­кий спо­сіб, що вони ко­ор­ди­ну­ють дії по­ку­пців і про­дав­ців. Якщо по­ку­пці ба­жа­ють при­дба­ти яко­гось то­ва­ру біль­ше, ніж ви­ро­бни­ки го­то­ві (або зда­тні) про­да­ти, його ціна не­за­ба­ром під­ні­ме­ться. При зро­стан­ні ціни про­дав­ці охо­чі­ше про­по­ну­ва­ти­муть то­вар, тоді як по­ку­пці ку­пу­ва­ти­муть його мен­ше, що три­ва­ти­ме до­по­ки вища ціна не при­ве­де об­ся­ги по­пи­ту й об­ся­ги про­по­зи­ції до рів­но­ва­ги. На цьо­му ета­пі ціна ста­бі­лі­зу­є­ться.
Що ж від­бу­ва­є­ться, якщо про­цес роз­ви­ва­є­ться у зво­ро­тно­му на­прям­ку: якщо про­дав­ці ба­жа­ють по­ста­ча­ти біль­ше, ніж по­ку­пці го­то­ві при­дба­ва­ти? Якщо про­дав­ці не змо­жуть про­да­ти всі свої то­ва­ри за по­то­чною ці­ною, їм до­ве­де­ться зни­зи­ти ціну то­ва­ру. У свою чер­гу, зни­же­на ціна спо­ну­ка­ти­ме лю­дей ку­пу­ва­ти біль­ше, але та­кож зне­охо­тить ви­ро­бни­ків під­три­му­ва­ти на­яв­ні об­ся­ги ви­ро­бни­цтва, оскіль­ки по­ста­ча­н­ня про­ду­кту за но­вою ниж­чою ці­ною є для них менш при­ва­бли­вим. Зно­ву ж таки, змі­на ціни при­во­дить об­сяг по­пи­ту з боку спо­жи­ва­чів до рів­но­ва­ги з об­ся­гом про­по­зи­ції з боку ви­ро­бни­ків. На цьо­му ета­пі ціна ста­бі­лі­зу­є­ться.(1)
На­при­клад, вна­слі­док не­спри­я­тли­вої по­го­ди в шта­ті Джор­джія (США) ціни на пер­си­ки влі­тку 2014 року зро­сли май­же на 180% про­ти по­пе­ре­дньо­го року. По­при ве­ли­че­зне по­до­рож­ча­н­ня, спо­жи­ва­чі не скар­жи­ли­ся. Чому? Коли вна­слі­док зро­ста­н­ня цін ку­пів­ля пер­си­ків ста­ла ви­ма­га­ти біль­ше ви­трат, біль­шість спо­жи­ва­чів про­сто пов­ні­стю або час­тко­во за­мі­ни­ли їх ін­ши­ми фру­кта­ми та зро­би­ли за­па­си дже­му на зиму з груш або айви за­мість них.
Крім того, на ріст цін на пер­си­ки від­ре­а­гу­ва­ли не тіль­ки по­ку­пці, а й про­дав­ці. Фер­ме­ри, що по­ста­ча­ють пер­си­ки, по­са­ди­ли нові де­ре­ва. Інші фер­ме­ри ви­ру­ба­ли свої яблу­не­ві та гру­ше­ві сади та на­то­мість по­са­ди­ли пер­си­ко­ві де­ре­ва. Зре­штою, че­рез два роки — коли не­що­дав­но по­са­дже­ні де­ре­ва по­ча­ли пло­до­но­си­ти, — ціна на пер­си­ки впа­ла вна­слі­док збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції.
Сти­му­ли та­кож впли­ва­ють на по­лі­ти­чний ви­бір. На­вряд чи вар­то вва­жа­ти, що лю­ди­на, яка ро­бить ви­бір у ка­бі­ні для го­ло­су­ва­н­ня, буде чи­ни­ти зна­чно іна­кше, ніж коли ро­бить ви­бір у тор­го­во­му цен­трі. У біль­шо­сті ви­пад­ків ви­бор­ці ймо­вір­ні­ше під­три­ма­ють по­лі­ти­чних кан­ди­да­тів і по­лі­ти­чний курс, які, на їхню дум­ку, за­без­пе­чать їм най­біль­ші осо­би­сті ви­го­ди з мі­ні­му­мом ви­трат. Вони за­зви­чай від­хи­ля­ти­муть по­лі­ти­чні аль­тер­на­ти­ви, що пе­ред­ба­ча­ють ви­со­кі осо­би­сті ви­тра­ти по­рів­ня­но з ви­го­да­ми, які вони спо­ді­ва­ю­ться отри­ма­ти. На­при­клад, гро­ма­дя­ни по­хи­ло­го віку не­о­дно­ра­зо­во го­ло­су­ва­ли про­ти кан­ди­да­тів та про­по­зи­цій, які змен­ши­ли б їхні пен­сій­ні ви­пла­ти. Слаб­кі ре­зуль­та­ти кан­ди­да­тів від пар­тії «Єди­на Ро­сія» на гу­бер­на­тор­ських ви­бо­рах у Ро­сії у ве­ре­сні 2018 року по­всю­дно по­ясню­ють не­зго­дою із за­про­по­но­ва­ни­ми ско­ро­че­н­ня­ми пен­сій­них ви­плат. Ана­ло­гі­чно, опи­ту­ва­н­ня свід­чать, що сту­ден­ти актив­но під­три­му­ють осві­тні гран­ти для сту­ден­тів ви­шів.
Роль сти­му­лів не мо­жна не­до­оці­ню­ва­ти. Вони — ча­сти­на люд­ської при­ро­ди. Сти­му­ли ма­ють таке саме зна­че­н­ня в умо­вах соціалізму, як і при капіталізмі. У ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі ке­рів­ни­цтво і пра­ців­ни­ки скло­за­во­дів якийсь час отри­му­ва­ли ви­на­го­ро­ду від­по­від­но до тон­на­жу ви­ро­бле­но­го ли­сто­во­го скла. Оскіль­ки їхні до­хо­ди за­ле­жа­ли від ваги скла, біль­шість за­во­дів ви­го­тов­ля­ли таке тов­сте ли­сто­ве скло, що че­рез ньо­го ле­две мо­жна було щось по­ба­чи­ти. Як на­слі­док, пра­ви­ла було змі­не­но: те­пер ке­рів­ни­цтво отри­му­ва­ло ви­на­го­ро­ду за­ле­жно від кіль­ко­сті ква­дра­тних ме­трів ви­ро­бле­но­го скла. При­сто­су­вав­шись до цих пра­вил, ра­дян­ські під­при­єм­ства ви­го­тов­ля­ли на­стіль­ки тон­ке скло, що воно лег­ко ла­ма­ло­ся. Ана­ло­гі­чно, коли були вста­нов­ле­ні кво­ти на кіль­кість взу­т­тя для поль­ських фа­брик, яким, до того ж, дали дуже мало шкі­ри, не див­но, що у кін­це­во­му під­сум­ку ри­нок був пе­ре­на­си­че­ний ди­тя­чим взу­т­тям.
Де­хто вва­жає, що сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня лише тоді, коли люди є жа­ді­бни­ми та его­їсти­чни­ми. Це не так. По­ве­дін­ку лю­дей зу­мов­лює ці­лий ряд при­чин, як его­їсти­чних, так і бла­го­ро­дних. Змі­ни осо­би­стих ви­трат і ви­год впли­ва­ють на ви­бір як его­цен­три­чних, так і аль­тру­їсти­чних осо­би­сто­стей. На­при­клад, як его­їст, так і аль­тру­їст з біль­шою імо­вір­ні­стю бу­дуть на­ма­га­ти­ся вря­ту­ва­ти ди­ти­ну з міл­ко­го ба­сей­ну, ніж зі швид­кої те­чії, що на­бли­жа­є­ться до во­до­спа­ду Дет­ті­фосс(2). І оби­два ско­рі­ше від­да­дуть ну­жден­но­му свій по­но­ше­ний одяг, а не най­кра­ще вбра­н­ня.
Хоча ні­хто не зви­ну­ва­тить сьо­го­дні по­кій­ну ал­бан­ську мі­сіо­нер­ку ма­тір Те­ре­зу у жа­ді­бно­сті, її своє­ко­ри­сли­вість зму­шу­ва­ла її та­кож ре­а­гу­ва­ти на сти­му­ли. Коли ор­га­ні­за­ція ма­те­рі Те­ре­зи «Мі­сіо­не­ри ми­ло­сер­дя» спро­бу­ва­ла від­кри­ти при­ту­лок для без­ха­тчен­ків у мі­сті Нью-Йорк, му­ні­ци­па­лі­тет за­жа­дав до­ро­го­го пе­ре­пла­ну­ва­н­ня бу­дів­лі. Ор­га­ні­за­ція від­мо­ви­ла­ся від про­є­кту. Це рі­ше­н­ня не від­обра­жа­ло будь-якої змі­ни у пра­гнен­ні ма­те­рі Те­ре­зи й на­да­лі до­по­ма­га­ти бі­дним. На­то­мість воно по­ка­за­ло змі­ну сти­му­лів. Коли вар­тість до­по­мо­ги бі­дним у Нью-Йор­ку зро­сла, мати Те­ре­за ви­рі­ши­ла, що її ре­сур­си при­не­суть біль­ше ко­ри­сті де­ін­де(3). Змі­ни в сти­му­лах впли­ва­ють на наші ва­рі­ан­ти ви­бо­ру, що сво­єю чер­гою спо­ну­кає нас до прийня­т­тя кон­кре­тних рі­шень, не­за­ле­жно від по­єд­на­н­ня ко­ри­сли­вих, ма­те­рі­а­лі­сти­чних ці­лей з одно­го боку, і спів­чу­тли­вих, аль­тру­їсти­чних ці­лей з ін­шо­го.

Елемент 1.2. Ніщо не дається задарма

Кількість товарів обмежена, і тому нам доводиться робити вибір.

Ма­лю­нок зо­бра­жує чо­ло­ві­ка з со­ба­кою на швор­ці. Чо­ло­вік каже со­ба­ці: «Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що ко­жна «про­гу­лян­ка» ко­штує 175 до­ла­рів мого опла­чу­ва­но­го часу». А со­ба­ка собі ду­має: «Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що я твій єди­ний друг».
Ха­зя­їн: Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що ко­жна «про­гу­лян­ка» ко­штує 175 до­ла­рів мого опла­чу­ва­но­го часу.
Со­ба­ка: Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що я твій єди­ний друг.
Stu’s Views © Stu, 2004. Всі пра­ва збе­ре­же­но www.STUS.com
Ре­аль­ність жи­т­тя на на­шій пла­не­ті така, що виробничі ресурси обме­же­ні, тоді як пра­гне­н­ням лю­дей отри­му­ва­ти то­ва­ри та по­слу­ги пра­кти­чно не­має меж. Чи хо­ті­ли б ви мати но­вий одяг, роз­кі­шний чо­вен або про­ве­сти від­пус­тку у швей­цар­ських Аль­пах? А як щодо до­да­тко­во­го часу для від­по­чин­ку, від­нов­ле­н­ня сил та по­до­ро­жей? Чи мрі­є­те ви під’їжджа­ти на сво­є­му но­ві­сінь­ко­му Porsche до вла­сно­го бу­дин­ку на узбе­реж­жі оке­а­ну? Біль­шість із нас хо­ті­ла б мати всі ці речі та ба­га­то чого ін­шо­го. Однак нас стри­мує обмеженість ресурсів, вклю­ча­ю­чи не­ста­чу часу.
Че­рез те, що ми не мо­же­мо мати стіль­ки всьо­го, скіль­ки хо­ті­ли б, ми зму­ше­ні ви­би­ра­ти з-по­між аль­тер­на­тив. Ніщо «не да­є­ться за­дар­ма». За­йма­ю­чись чи­мось одним, ми ви­му­ше­ні жер­тву­ва­ти мо­жли­ві­стю зро­би­ти щось інше, ва­жли­ве для нас. Тому еко­но­мі­сти вва­жа­ють всі витрати альтернативними.
Ба­га­то ви­трат ви­мі­рю­ю­ться грошима, однак вони та­кож є аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми. Гро­ші, які ви ви­тра­ча­є­те на пев­ну ку­пів­лю, — це гро­ші, які ви вже не змо­же­те ви­тра­ти­ти на інші речі. Аль­тер­на­тив­на вар­тість ва­шої ку­пів­лі — це оці­не­на вами вар­тість тих благ, від яких ви те­пер по­вин­ні від­мо­ви­тись, тому що вже ви­тра­ти­ли гро­ші на цю ку­пів­лю. Однак, на­віть якщо вам не по­трі­бно ви­тра­ча­ти гро­ші, щоб щось зро­би­ти, це зов­сім не озна­чає, що така дія ні­чо­го не ко­штує. Вам не тре­ба ви­тра­ча­ти гро­ші, щоб про­гу­ля­ти­ся й по­ми­лу­ва­ти­ся гар­ним за­хо­дом сон­ця, однак така про­гу­лян­ка має аль­тер­на­тив­ну вар­тість. Ви­тра­че­ний на про­гу­лян­ку час мо­жна було б ви­ко­ри­ста­ти на якісь інші ва­жли­ві для вас спра­ви, на­при­клад від­ві­да­н­ня дру­га або чи­та­н­ня кни­ги.
Ча­сто ка­жуть, що де­які речі на­стіль­ки ва­жли­ві, що ми по­вин­ні їх ро­би­ти по­при їхню вар­тість. Таке твер­дже­н­ня, на пер­ший по­гляд, може зда­ти­ся ро­зум­ним і слу­жи­ти ефе­ктив­ним спосо­бом спо­ну­ка­ти лю­дей ви­тра­ча­ти біль­ше гро­шей на цін­ні для нас речі, до опла­ти яких ми хо­ті­ли б їх за­лу­чи­ти. Однак щой­но ми усві­дом­лю­є­мо, що ви­тра­ти вклю­ча­ють вар­тість втра­че­них аль­тер­на­тив (тоб­то аль­тер­на­тив, які ми від­ки­ну­ли), не­о­б­ґрун­то­ва­ність їх ігно­ру­ва­н­ня стає оче­ви­дною. Твер­дже­н­ня, що ми по­вин­ні зро­би­ти щось не­за­ле­жно від його вар­то­сті, на­справ­ді озна­чає, що ми по­вин­ні зро­би­ти це, не вра­хо­ву­ю­чи вар­то­сті аль­тер­на­тив. При ви­бо­рі між вза­є­мо­за­пе­ре­чли­ви­ми (але одна­ко­во при­ва­бли­ви­ми) аль­тер­на­ти­ва­ми най­кра­щим ви­бо­ром є аль­тер­на­ти­ва з най­мен­ши­ми ви­тра­та­ми.
Будь-який ви­бір, чи то спо­жи­ва­чів, чи ви­ро­бни­ків, пе­ред­ба­чає ви­тра­ти. Вар­тість то­ва­ру, від­обра­же­на в його ціні, до­по­ма­гає нам, як спо­жи­ва­чам, по­рів­ня­ти наше ба­жа­н­ня при­дба­ти цей про­дукт із ба­жа­н­ням отри­ма­ти аль­тер­на­тив­ні речі, які ми мо­гли б при­дба­ти на­то­мість. Якщо ми не бу­де­мо вра­хо­ву­ва­ти ви­тра­ти, це може при­зве­сти до того, що ми ви­тра­ча­ти­ме­мо наш до­хід на при­дба­н­ня «не тих» ре­чей, тоб­то то­ва­рів і по­слуг, менш цін­них для нас, ніж інші речі, які ми мо­гли б при­дба­ти на­то­мість.
Ви­ро­бни­ки та­кож не­суть ви­тра­ти, і це ви­тра­ти на ре­сур­си, які ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­го­тов­ле­н­ня то­ва­ру або на­да­н­ня по­слу­ги. На­при­клад, ви­ко­ри­ста­н­ня та­ких ре­сур­сів, як пи­ло­ма­те­рі­а­ли, сталь і гі­псо­кар­тон, для бу­дів­ни­цтва но­во­го бу­дин­ку за­би­рає ре­сур­си, не­об­хі­дні для ви­ро­бни­цтва ін­ших об’єктів, як-от лі­кар­ні та шко­ли. Ви­со­ка вар­тість ре­сур­сів свід­чить про те, що по­ку­пці та про­дав­ці на ін­ших рин­ках вва­жа­ють, що ці ре­сур­си ма­ють інші цін­ні ва­рі­ан­ти ви­ко­ри­ста­н­ня. Фір­ми, що став­лять за мету ма­кси­мі­за­цію при­бу­тку, бе­руть до ува­ги такі си­гна­ли та вжи­ва­ють від­по­від­них за­хо­дів, на­при­клад шу­ка­ють де­шев­ші за­мін­ни­ки. Однак за­хо­ди уря­до­вої по­лі­ти­ки мо­жуть по­ру­шу­ва­ти дію цих си­гна­лів. Дер­жа­ва може за­про­ва­джу­ва­ти по­да­тки або суб­си­дії, щоб за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою по­тен­цій­них при­хиль­ни­ків шля­хом зни­же­н­ня цін, які фор­му­ю­ться на віль­них і відкритих ринках. Однак такі за­хо­ди зни­жу­ють зда­тність рин­ко­вих сти­му­лів спря­мо­ву­ва­ти ре­сур­си в ті га­лу­зі, де спо­жи­ва­чі, зре­штою, зва­жив­ши всі за і про­ти, най­біль­ше їх ці­ну­ють. Кла­си­чний при­клад тра­пив­ся в Гру­зії в 1991–1994 ро­ках. Уряд за­мо­ро­зив ціни на хліб на рів­ні, ниж­чо­му від рин­ко­во­го, вна­слі­док чого спо­жи­ва­чам до­во­ди­ло­ся ви­сто­ю­ва­ти в чер­гах, які ін­ко­ли ви­тя­гу­ва­ли­ся більш ніж на кі­ло­метр. У день, коли контроль за рівнем цін було ска­со­ва­но, за­па­си то­ва­ру в ма­га­зи­нах ра­птом ста­ли до­ста­тні­ми, а чер­ги зни­кли! По­ді­бне яви­ще спо­сте­рі­га­ло­ся та­кож у Гру­зії у 2006 році: ви­бух на тру­бо­про­во­ді, яким по­ста­чав­ся газ із Ро­сії, спри­чи­нив різ­кий зліт по­пи­ту на гас для опа­ле­н­ня. Щоб за­по­біг­ти «роздуванню цін», було вста­нов­ле­но кон­троль за рів­нем цін на гас, і зно­ву ста­ли ви­ши­ко­ву­ва­ти­ся дов­гі чер­ги. Це три­ва­ло доти, доки не було ска­со­ва­но ре­гу­лю­ва­н­ня цін та до­зво­ле­но їх під­ви­ще­н­ня до рів­но­ва­жно­го рин­ко­во­го рів­ня.
По­лі­ти­ки, уря­дов­ці та лобісти ча­сто го­во­рять про «без­ко­штов­ну осві­ту», «без­ко­штов­ну ме­ди­чну до­по­мо­гу» або «без­ко­штов­не жи­тло». Ця тер­мі­но­ло­гія є оман­ли­вою. Ці речі не без­ко­штов­ні. Для ви­ро­бни­цтва ко­жної з них по­трі­бні ре­сур­си, об­сяг яких обме­же­ний. Крім того, існу­ють аль­тер­на­тив­ні спосо­би їх ви­ко­ри­ста­н­ня. На­при­клад, бу­дів­лі, робоча сила та інші ре­сур­си, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ор­га­ні­за­ції шкіль­ної осві­ти, мо­жуть на­то­мість бути ви­ко­ри­ста­ні для збіль­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва хар­чо­вих про­ду­ктів, роз­ви­тку ін­фра­стру­кту­ри від­по­чин­ку та роз­ваг, охо­ро­ни нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща або по­кра­ще­н­ня яко­сті ме­ди­чної до­по­мо­ги. Вар­тість шкіль­ної осві­ти — це ціна то­ва­рів, яки­ми не­об­хі­дно по­жер­тву­ва­ти. Дер­жа­ва може пе­ре­роз­по­ді­ля­ти ви­тра­ти, але не зда­тна їх усу­ну­ти. Коли дер­жа­ва про­во­дить ве­ли­ко­мас­шта­бну ре­клам­ну кам­па­нію, щоб спо­ну­ка­ти лю­дей від­кла­да­ти гро­ші на пен­сію, то за­зви­чай та­кий за­хід ви­яв­ля­є­ться не­ефе­ктив­ним, тоді як фор­му­ва­н­ня осо­би­стих на­ко­пи­чень за до­по­мо­гою оща­дно­го ра­хун­ку з від­кла­де­ним опо­да­тку­ва­н­ням буде більш ро­зум­ним рі­ше­н­ням.
Аль­тер­на­тив­на вар­тість — ва­жли­ве по­ня­т­тя. Все в на­шо­му жит­ті пов’яза­но з аль­тер­на­тив­ною вар­ті­стю. Ми всі жи­ве­мо у сві­ті обме­же­них ре­сур­сів і тому зму­ше­ні ви­би­ра­ти. Звер­та­ю­чи ува­гу на аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти, ми змо­же­мо кра­ще ро­зу­мі­ти світ, у яко­му жи­ве­мо. По­ду­май­те про вплив аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті на зайня­тість, на­ро­джу­ва­ність і при­ріст на­се­ле­н­ня — пи­та­н­ня, які, на дум­ку ба­га­тьох, не на­ле­жать до сфе­ри за­сто­су­ва­н­ня кон­це­пції аль­тер­на­тив­них ви­трат.
Ви коли-не­будь за­ми­слю­ва­ли­ся над тим, чому більш осві­че­ні жін­ки пра­це­вла­што­ва­ні ча­сті­ше, ніж менш осві­че­ні? Від­по­відь кри­є­ться в аль­тер­на­тив­ній вар­то­сті. Жін­ки з ви­щим рів­нем осві­ти ма­ти­муть кра­щі мо­жли­во­сті отри­ма­н­ня до­хо­дів на рин­ку пра­ці, а тому за­ли­ша­ти­ся вдо­ма їм буде до­рож­че. Ста­ти­сти­чні дані під­твер­джу­ють таке по­ясне­н­ня. У 2014 році в Укра­ї­ні рі­вень зайня­то­сті се­ред пра­це­зда­тних жі­нок ві­ком від п’ятнад­ця­ти до ші­ст­де­ся­ти чо­ти­рьох ро­ків, які за­вер­ши­ли дру­гий етап ви­щої осві­ти, ста­но­вив по­над 70%, тоді як рі­вень зайня­то­сті се­ред жі­нок із не­пов­ною ви­щою та пов­ною се­ре­дньою осві­тою скла­дав, від­по­від­но, 62% і 40%(4). Як і пе­ред­ба­чає еко­но­мі­чна те­о­рія, якщо з фі­нан­со­вих мір­ку­вань жін­кам буде ви­гі­дні­ше ви­тра­ча­ти свій час на ро­бо­ту, а не на до­ма­шні спра­ви, то та­кий ва­рі­ант вони й ви­би­ра­ти­муть.
Ри­су­нок 1. Рі­вень зайня­то­сті за ста­т­тю (се­ред на­се­ле­н­ня ві­ком 15–64 ро­ків) в Укра­ї­ні, у від­со­тках
Два гра­фі­ки по­ка­зу­ють від­но­ше­н­ня зайня­то­сті до чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни у віці від 15 до 64 ро­ків з роз­бив­кою за ста­т­тю у від­со­тках. Пер­ший гра­фік — лі­ній­на кри­ва від­но­ше­н­ня зайня­то­сті до чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня з роз­бив­кою за ста­т­тю з 2000 по 2014 рік. Рі­вень зайня­то­сті жі­нок змі­ню­є­ться мало: від тро­хи більш ніж 50% у 2000 році ви­хо­дить на пік у 55% у 2013 році та знов ско­ро­чу­є­ться до рів­ня, що ледь пе­ре­ви­щує 50% у 2014 році. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків у се­ре­дньо­му тро­хи пе­ре­ви­щу­вав 60%, ся­гнув­ши 65% у 2008 та 2013 ро­ках. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків був мін­ли­ві­шим за рі­вень зайня­то­сті жі­нок. Дру­гий гра­фік — гі­сто­гра­ма рів­нів зайня­то­сті за ста­т­тю та рів­нем осві­ти за 2014 рік. Рі­вень осві­ти в ме­жах від до­шкіль­ної та по­ча­тко­вої до дру­го­го сту­пе­ня ви­щої осві­ти. Для обох ста­тей рів­ні зайня­то­сті є най­ви­щи­ми се­ред тих, хто здо­був вищу осві­ту дру­го­го рів­ня. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків був ви­щим за рі­вень зайня­то­сті жі­нок не­за­ле­жно від рів­ня осві­ти.
Дже­ре­ло: Labor Force Survey 2014.
Як ду­ма­є­те, що від­бу­ва­є­ться з рів­нем на­ро­джу­ва­но­сті, коли еко­но­мі­ка роз­ви­ва­є­ться і до­хо­ди зро­ста­ють? Час, ви­тра­че­ний на до­ма­шні обов’язки, ско­ро­чує час, до­сту­пний для опла­чу­ва­ної ро­бо­ти. При зро­стан­ні за­ро­бі­тної пла­ти під­ви­щу­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість на­ро­дже­н­ня ді­тей і утри­ма­н­ня ве­ли­кої сім’ї. Тому зни­же­н­ня рів­ня на­ро­джу­ва­но­сті й упо­віль­не­н­ня тем­пів зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня є про­гно­зо­ва­ним ре­зуль­та­том. Цей ана­ліз під­твер­джу­є­ться на пра­кти­ці. Про­тя­гом остан­ніх двох сто­літь зро­ста­н­ня до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня не­вдов­зі су­про­во­джу­ва­ло­ся ско­ро­че­н­ням на­ро­джу­ва­но­сті й упо­віль­не­н­ням тем­пів зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня. До того ж, ця осо­бли­вість була ха­ра­ктер­ною для ко­жної кра­ї­ни. По­при ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ні куль­тур­ні, ре­лі­гій­ні, етні­чні та ор­га­ні­за­цій­но-по­лі­ти­чні від­мін­но­сті між кра­ї­на­ми, зро­ста­н­ня аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті на­ро­дже­н­ня ді­тей здій­сни­ло одна­ко­вий вплив на рі­вень на­ро­джу­ва­но­сті у всіх ви­пад­ках.
Аль­тер­на­тив­на вар­тість є по­ту­жним ін­стру­мен­том і ще не­о­дно­ра­зо­во буде за­сто­со­ву­ва­тись в цій кни­зі. За­лу­че­н­ня цьо­го ін­стру­мен­ту до ва­шо­го про­це­су ми­сле­н­ня до­по­мо­же вам ро­зу­мі­ти ре­аль­ну по­ве­дін­ку спо­жи­ва­чів, ви­ро­бни­ків, під­при­єм­ців, по­лі­ти­чних ді­я­чів та ін­ших осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня. А ще ва­жли­ві­ше те, що це по­ня­т­тя та­кож до­по­мо­же вам ро­би­ти більш зва­же­ний ви­бір.

Елемент 1.3. Рішення приймаються за граничним принципом

Якщо ми хочемо одержати максимальну віддачу від наявних ресурсів, нам слід обирати лише ті варіанти дій, граничні доходи яких перевищують граничні витрати на них.

Якщо ми хо­че­мо яко­мо­га ефе­ктив­ні­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої ре­сур­си, ми ма­є­мо вчи­ня­ти такі дії, ви­го­ди від яких є біль­ши­ми за ви­тра­ти на них, і від­хи­ля­ти ва­рі­ан­ти дій, якщо ви­тра­ти на них пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди. Цим прин­ци­пом про­ду­ма­но­го прийня­т­тя рі­шень ма­ють ке­ру­ва­ти­ся люди, під­при­єм­ства, дер­жав­ні слу­жбов­ці та су­спіль­ство в ці­ло­му.
Май­же будь-який ви­бір здій­сню­є­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом. Це озна­чає, що ви­бір май­же зав­жди пов’яза­ний з отри­ма­н­ням до­да­тко­вих оди­ниць благ (або змен­ше­н­ням їх кіль­ко­сті), а не з аль­тер­на­ти­вою «все або ні­чо­го». Сло­во «граничний» мо­жна за­мі­ни­ти сло­вом «до­да­тко­вий». Мо­жна по­ста­ви­ти пи­та­н­ня так: «А яки­ми є гра­ни­чні (або «до­да­тко­ві») ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво чи при­дба­н­ня ще одні­єї оди­ни­ці то­ва­ру?» Рі­ше­н­ня, що при­йма­ю­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом, мо­жуть бути пов’яза­ні як зі зна­чни­ми, так і з не­зна­чни­ми змі­на­ми. «Ще одні­єю оди­ни­цею» може ви­яви­тись нова со­ро­чка, но­вий бу­ди­нок, но­вий за­вод, чи на­віть ви­тра­че­ний час — коли сту­ден­тка оби­рає, чим би їй зайня­тись. Усі ці рі­ше­н­ня ма­ють гра­ни­чну при­ро­ду, адже при їх прийнят­ті до­во­ди­ться вра­хо­ву­ва­ти до­да­тко­ві ви­тра­ти та ви­го­ди.
Лю­дям за­зви­чай не до­во­ди­ться при­йма­ти рі­шень за прин­ци­пом «усе або ні­чо­го», ви­би­ра­ю­чи, ска­жі­мо, по­їсти їм чи вдяг­тись. Вони, на­то­мість, по­рів­ню­ють гра­ни­чні ви­го­ди (тро­хи біль­ше їжі) з гра­ни­чни­ми ви­тра­та­ми (тро­хи мен­ше одя­гу або тро­хи мен­ше чо­гось ін­шо­го). При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня, люди по­рів­ню­ють не за­галь­ну вар­тість їжі та за­галь­ну вар­тість одя­гу, а рад­ше їхні гра­ни­чні вар­то­сті. Крім того, ми ви­би­ра­є­мо ва­рі­ан­ти лише тоді, коли гра­ни­чні ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють гра­ни­чні ви­тра­ти.
І, зви­чай­но, де­які то­ва­ри ма­ють не­по­діль­ний, дис­кре­тний ха­ра­ктер. Ку­пи­ти тро­хи біль­ше хар­чів та дещо мен­шу квар­ти­ру лег­ко, а от на­ро­ди­ти пів ди­ти­ни, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня про кіль­кість ді­тей у ро­ди­ні, не­мо­жли­во. Однак гра­ни­чний прин­цип сто­су­є­ться на­віть та­ких то­ва­рів. Ба­тьки мо­жуть вкла­да­ти біль­ше або мен­ше ко­штів в роз­ви­ток сво­єї ди­ти­ни (на­при­клад, в до­да­тко­ве на­вча­н­ня, му­зи­чні за­ня­т­тя, гур­тки та інші види осві­ти, які, на дум­ку ба­тьків, спри­я­ти­муть успі­ху або ща­стю ди­ти­ни в жит­ті). Спо­жи­ва­чі мо­жуть ку­пу­ва­ти ав­то­мо­бі­лі тро­хи ниж­чої яко­сті в разі під­ви­ще­н­ня цін на авто (або дов­ше ко­ри­сту­ва­тись тим ав­то­мо­бі­лем, який вони вже ма­ють). Той факт, що мі­сце про­жи­ва­н­ня ча­сто ви­зна­чає, в яку шко­лу пі­дуть діти, є осо­бли­во про­бле­ма­ти­чним для сі­мей у тому разі, якщо дер­жав­на по­лі­ти­ка зо­бов’язує ді­тей хо­ди­ти до най­ближ­чої шко­ли за мі­сцем про­жи­ва­н­ня, а не дає ба­тькам мо­жли­вість оби­ра­ти шко­ли за їх які­стю та від­по­від­но до по­треб їхніх ді­тей. Ще скла­дні­ше ро­би­ти віль­ний ви­бір у кра­ї­нах на кшталт Ки­таю, де дер­жа­ва су­во­ро кон­тро­лює мі­сце про­жи­ва­н­ня (та пов’яза­не з ним мі­сце на­вча­н­ня).
Так само і ке­рів­ник під­при­єм­ства, що пла­нує по­бу­ду­ва­ти но­вий за­вод, не­о­дмін­но за­ми­сли­ться над тим, чи є граничні вигоди від бу­дів­ни­цтва но­во­го за­во­ду (на­при­клад, до­да­тко­ві до­хо­ди від про­да­жу про­ду­кції) біль­ши­ми за граничні витрати (ви­да­тки на бу­дів­ни­цтво та обла­шту­ва­н­ня но­вої бу­дів­лі). Якщо ні, то і ке­рів­ни­ко­ві, і ком­па­нії кра­ще утри­ма­ти­ся від бу­дів­ни­цтва но­во­го за­во­ду.
Гра­ни­чний прин­цип по­трі­бен та­кож і при ухва­лен­ні ді­є­вих рі­шень у по­лі­ти­чній сфе­рі. Роз­глянь­мо по­лі­ти­чне рі­ше­н­ня про те, на­скіль­ки ве­ли­ких зу­силь су­спіль­ство має до­кла­сти для усу­не­н­ня на­слід­ків за­бру­дне­н­ня дов­кі­л­ля. Якби нас спи­та­ли, який рі­вень за­бру­дне­н­ня ми ма­є­мо до­зво­ли­ти, ба­га­то хто про­сто ска­зав би, що жо­дно­го: іна­кше ка­жу­чи, ми ма­є­мо зни­зи­ти за­бру­дне­н­ня до нуля. Саме таку від­по­відь мо­жна було б отри­ма­ти й під час го­ло­су­ва­н­ня. Про­те ми­сле­н­ня за гра­ни­чним прин­ци­пом вка­зує на не­ймо­вір­ну мар­но­тра­тність цьо­го рі­ше­н­ня.
Якщо рі­вень за­бру­дне­н­ня ви­со­кий — на­стіль­ки ви­со­кий, що ми аж за­ди­ха­є­мось, гра­ни­чна ви­го­да від зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня, най­імо­вір­ні­ше, ви­яви­ться біль­шою за гра­ни­чні ви­тра­ти на його зни­же­н­ня. Про­те зі зни­же­н­ням рів­ня за­бру­дне­н­ня змен­шу­є­ться й гра­ни­чна ви­го­да від цьо­го зни­же­н­ня — цін­ність до­да­тко­во­го по­лі­пше­н­ня яко­сті по­ві­тря. Зви­чай­но, ще чи­сті­ше по­ві­тря — це до­бре (на­при­клад, на обрії мо­жна буде по­ба­чи­ти гори або пір­ну­ти у про­зо­ру рі­чку), але ця ви­го­да має зов­сім не таку ви­со­ку цін­ність, як за­хист ле­гень. У якийсь мо­мент — ще до того, як усе за­бру­дне­н­ня буде усу­ну­то — гра­ни­чна ви­го­да від подаль­шо­го зни­же­н­ня його рів­ня на­бли­зи­ться пра­кти­чно до нуля.
Гра­ни­чна ви­го­да від подаль­шо­го зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня ста­ва­ти­ме де­да­лі мен­шою, а от гра­ни­чні ви­тра­ти бу­дуть збіль­шу­ва­ти­ся та ста­ва­ти дуже ви­со­ки­ми аж до мо­мен­ту пов­ної лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня. Гра­ни­чні ви­тра­ти — це вар­тість ін­ших благ, яки­ми до­ве­де­ться по­жер­тву­ва­ти, щоб ще тро­хи зни­зи­ти рі­вень за­бру­дне­н­ня. Отже, подаль­ше зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня пі­сля того, як гра­ни­чні ви­тра­ти на очи­ще­н­ня по­ві­тря пе­ре­ви­щать гра­ни­чну ви­го­ду, буде мар­но­трат­ством. Ефект про­сто не ви­прав­дає ви­трат.
І раз уже ми взя­лись за тему за­бру­дне­н­ня, роз­глянь­мо таку гі­по­те­ти­чну си­ту­а­цію: при­пу­сті­мо, що за­бру­дне­н­ня зав­дає зби­тків на 100 міль­йо­нів євро, а на те, щоб зни­зи­ти його рі­вень, ви­тра­ча­є­ться лише 1 міль­йон євро. Вра­хо­ву­ю­чи цю ін­фор­ма­цію, ви­ни­кає пи­та­н­ня: чи до­ста­тньо ко­штів ви­ді­ля­є­ться для лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня? Біль­шість лю­дей ска­жуть, що ця сума є не­до­ста­тньою. Ціл­ком імо­вір­но, що так воно і є, але з на­да­ної ін­фор­ма­ції це аж ніяк не ви­пли­ває.
100 міль­йо­нів євро зби­тків — це за­галь­на сума зби­тків, а 1 міль­йон євро ви­трат — це за­галь­на сума ви­трат на лі­кві­да­цію за­бру­дне­н­ня. Про­те для того, щоб прийня­ти ра­ціо­наль­не рі­ше­н­ня про подаль­ші дії, нам не­об­хі­дно з’ясу­ва­ти, якою буде гра­ни­чна ви­го­да від лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня та яки­ми бу­дуть пов’яза­ні з та­ки­ми за­хо­да­ми гра­ни­чні ви­тра­ти. Якщо ми, ви­тра­тив­ши на зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня ще 10 євро, змо­же­мо зни­зи­ти зби­тки більш ніж на 10 євро, то нам, зви­чай­но, слід і на­да­лі про­дов­жу­ва­ти бо­ро­ти­ся з за­бру­дне­н­ням. Гра­ни­чна ви­го­да вища за гра­ни­чні ви­тра­ти. Про­те якщо до­да­тко­ві 10 євро, ви­тра­че­ні на лі­кві­да­цію за­бру­дне­н­ня, зни­зять зби­тки лише на одне євро, то ви­тра­ча­ти до­да­тко­ві ко­шти буде не­ро­зум­но.
За­зви­чай люди не вра­хо­ву­ють ідеї мар­жи­на­лі­зму під час обго­во­рень та го­ло­су­ва­н­ня, але ін­ко­ли ви­ко­ри­сто­ву­ють їх у сво­є­му жит­ті. Роз­глянь­мо ви­бір між їжею та роз­ва­га­ми. Якщо ди­ви­тись на си­ту­а­цію в ці­ло­му, їжа має на­ба­га­то вищу цін­ність для жи­т­тя, ніж від­по­чи­нок. Ті, хто не має ве­ли­ких ста­тків або живе в бі­дних кра­ї­нах, ви­тра­ча­ють основ­ну ча­сти­ну сво­го до­хо­ду на хар­чу­ва­н­ня, а зов­сім не на гру в гольф, ка­та­н­ня на во­дних ли­жах чи інші роз­ва­ги.
Про­те в міру зро­ста­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту лю­ди­ни аль­тер­на­тив­на вар­тість при­дба­н­ня їжі в її очах зни­жу­є­ться. І по­при те, що їжа не втра­чає сво­го зна­че­н­ня для жи­т­тя, було б не­ро­зум­но ви­тра­ча­ти на неї основ­ну ча­сти­ну сво­їх гро­шей. На ви­со­ко­му рів­ні до­ста­тку ко­жен до­да­тко­вий євро, ви­тра­че­ний на їжу, при­но­сить на­ба­га­то мен­шу гра­ни­чну ви­го­ду, ніж від­по­чи­нок. Чим за­мо­жні­ши­ми ста­ють шве­ди, тим мен­шу ча­сти­ну сво­го до­хо­ду вони ви­тра­ча­ють на хар­чі й тим біль­шу ча­сти­ну — на роз­ва­ги та від­по­чи­нок(5).
Кон­це­пція мар­жи­на­лі­зму по­ка­зує, що саме гра­ни­чні ви­тра­ти та гра­ни­чні ви­го­ди ма­ють ве­ли­ке зна­че­н­ня для прийня­т­тя ра­ціо­наль­них рі­шень. Якщо ми хо­че­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ну від­да­чу від на­ших ре­сур­сів, гра­ни­чні ви­го­ди від на­шої ді­яль­но­сті по­вин­ні до­рів­ню­ва­ти гра­ни­чним ви­тра­там або пе­ре­ви­щу­ва­ти їх. Рі­вень до­бро­бу­ту як лю­дей, так і дер­жав під­ви­щи­ться, якщо вони бу­дуть при­йма­ти рі­ше­н­ня, ке­ру­ю­чись прин­ци­пом мар­жи­на­лі­зму.

Елемент 1.4. Вигоди від торгівлі

Торгівля сприяє економічному поступу.

Осно­вою тор­гів­лі є вза­єм­на ви­го­да. Люди по­го­джу­ю­ться на обмін, тому що очі­ку­ють від ньо­го по­лі­пше­н­ня сво­го до­бро­бу­ту. Мо­ти­ва­цію до тор­гів­лі мо­жна під­су­му­ва­ти та­ким твер­дже­н­ням: «Якщо ви зро­би­те щось до­бре для мене, я зро­блю щось до­бре для вас». Тор­гів­ля — без­про­гра­шна уго­да. Ця вза­є­мо­ви­гі­дна ді­яль­ність до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів отри­ма­ти біль­ше того, що вони ці­ну­ють. Існує три основ­ні дже­ре­ла отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі.
По-пер­ше, тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри від тих, хто ці­нує їх мен­ше, до тих, хто ці­нує їх біль­ше. Отже, тор­гів­ля може збіль­ши­ти вар­тість то­ва­рів на­віть тоді, коли ні­чо­го но­во­го не ви­ро­бля­є­ться. На­при­клад, коли вжи­ва­ні то­ва­ри про­да­ю­ться на бло­ши­них рин­ках або на та­ких сер­ві­сах, як Craigslist або його мі­сце­вих ана­ло­гах (як-от olx.ua), такі опе­ра­ції обмі­ну (на від­мі­ну від ви­ро­бни­цтва но­вої про­ду­кції) не збіль­шу­ють кіль­кість на­яв­них то­ва­рів. Але тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри до тих, хто ці­нує їх біль­ше. І по­ку­пець, і про­да­вець отри­му­ють ви­го­ду, іна­кше обмін би не від­був­ся.
Упо­до­ба­н­ня, зна­н­ня та цілі лю­дей дуже рі­зня­ться. То­вар, який пра­кти­чно ні­чо­го не вар­тий для одні­єї лю­ди­ни, може бути над­зви­чай­но цін­ним для ін­шої. Вузь­ко­спе­ці­а­лі­зо­ва­не ви­да­н­ня з еле­ктро­ні­ки може не мати жо­дної цін­но­сті для ко­ле­кціо­не­ра тво­рів ми­сте­цтва, в той час як ін­же­нер оці­нить цю кни­гу в со­тні до­ла­рів. І нав­па­ки, ко­ле­кціо­нер тво­рів ми­сте­цтва може до­ро­жи­ти кар­ти­ною, що мало хви­лює ін­же­не­ра. До­бро­віль­ний обмін, вна­слі­док яко­го кни­га з еле­ктро­ні­ки пе­ре­мі­сти­ться до ін­же­не­ра, а кар­ти­на — до ко­ле­кціо­не­ра тво­рів ми­сте­цтва, збіль­шить ви­го­ду, отри­ма­ну від обох то­ва­рів. Зав­дя­ки тор­гів­лі збіль­ши­ться ба­гат­ство лю­дей, а та­кож їхньої кра­ї­ни. Ба­гат­ство кра­ї­ни ви­зна­ча­є­ться не лише кіль­кі­стю ви­ро­бле­них у ній то­ва­рів і по­слуг, але й тим, як саме ці то­ва­ри та по­слу­ги роз­по­ді­ля­ю­ться.
По-дру­ге, тор­гів­ля умо­жлив­лює під­ви­ще­н­ня рів­нів ви­ро­бни­цтва та спо­жи­ва­н­ня, оскіль­ки до­зво­ляє ко­жно­му з нас глиб­ше спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся на тому, що ми ро­би­мо най­кра­ще з огля­ду на ви­тра­ти. Коли люди спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на якійсь ді­яль­но­сті, вони мо­жуть про­да­ва­ти ре­зуль­та­ти цієї ді­яль­но­сті ін­шим. Отри­ма­ні до­хо­ди мо­жуть бути ви­ко­ри­ста­ні для при­дба­н­ня то­ва­рів, які було б до­ро­го ви­ро­бля­ти са­мо­стій­но. Зав­дя­ки цим обмі­нам люди, які спе­ці­а­лі­зу­ю­ться ви­ще­за­зна­че­ним спосо­бом, ви­ро­бля­ти­муть біль­шу за­галь­ну кіль­кість то­ва­рів і по­слуг, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цей прин­цип законом порівняльних переваг. Цей за­кон за­сто­со­ву­є­ться до тор­гів­лі між лю­дьми, під­при­єм­ства­ми, ре­гіо­на­ми та кра­ї­на­ми.
За­кон по­рів­няль­них пе­ре­ваг — це про­сто здо­ро­вий глузд. Якщо хтось го­то­вий на­да­ти вам якийсь то­вар за ниж­чою ці­ною, ніж ви мо­же­те ви­го­то­ви­ти його собі са­мо­стій­но (пам’ятай­те, що всі ви­тра­ти — це аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти), то до­ціль­но отри­ма­ти цей то­вар в обмін на ін­ший. Тоді ви змо­же­те ви­ко­ри­ста­ти свій час і ре­сур­си на ви­го­тов­ле­н­ня біль­шої кіль­ко­сті то­ва­рів, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво яких є для вас низь­ки­ми. Іна­кше ка­жу­чи, ви­ро­бляй­те те, що у нас ви­хо­дить най­кра­ще, і обмі­нюй­те на все інше. У кін­це­во­му під­сум­ку ви та ваші тор­го­ві пар­тне­ри отри­ма­є­те вза­єм­ну ви­го­ду від спеціалізації та тор­гів­лі, що ви­кли­че збіль­ше­н­ня за­галь­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та під­ви­ще­н­ня до­хо­дів. Нав­па­ки, на­ма­га­н­ня зро­би­ти все са­мо­стій­но озна­ча­ло б, що ви ви­тра­ча­є­те свій час і ре­сур­си на ви­го­тов­ле­н­ня ба­га­тьох ре­чей, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво яких є для вас ви­со­ки­ми. Це при­зве­ло б до змен­ше­н­ня обсягу виробництва та зни­же­н­ня до­хо­дів.
На­при­клад, хоча біль­шість лі­ка­рів мо­гли б са­мо­стій­но ве­сти до­ку­мен­та­цію та за­пи­су­ва­ти па­ці­єн­тів на при­йом, за­зви­чай вони во­лі­ють найня­ти ко­гось для ви­ко­на­н­ня цих по­слуг. Час, який лі­ка­рі ви­тра­ча­ють на ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції, — це час, який вони мо­гли б ви­тра­ча­ти на огляд па­ці­єн­тів. Оскіль­ки час, про­ве­де­ний із па­ці­єн­та­ми, ко­штує до­ро­го, аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції бу­дуть для лі­ка­рів ви­со­ки­ми. Отже, лі­ка­рям май­же зав­жди буде ви­гі­дно на­йма­ти ко­гось ін­шо­го для ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції та управ­лі­н­ня нею. До того ж, якщо лі­кар-те­ра­певт на­ймає ко­гось, хто має по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу у ве­ден­ні до­ку­мен­та­ції, то ви­тра­ти бу­дуть ниж­чи­ми, а ефе­ктив­ність спіль­ної ро­бо­ти — ви­щою, ніж мо­жна було б до­сяг­ти в ін­шо­му ви­пад­ку.
По-тре­тє, до­бро­віль­ний обмін до­зво­ляє ком­па­ні­ям до­сяг­ти зни­же­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції шля­хом впро­ва­дже­н­ня ме­то­дів ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Зав­дя­ки тор­гів­лі ко­мер­цій­ні ком­па­нії ма­ють мо­жли­вість про­да­ва­ти свою про­ду­кцію на ши­ро­ко­му рин­ку, а зна­чить, мо­жуть пла­ну­ва­ти ма­со­ве ви­ро­бни­цтво та впро­ва­джу­ва­ти ви­ро­бни­чі про­це­си з ви­ко­ри­ста­н­ням пе­ре­ваг ефекту масштабу. Яскра­вий при­клад — ви­хід на сві­то­вий ри­нок со­ків із Мол­до­ви пі­сля 1989 року. Такі про­це­си ча­сто ви­кли­ка­ють істо­тне змен­ше­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції та зна­чне збіль­ше­н­ня ви­ро­бі­тку про­ду­кції на одно­го пра­ців­ни­ка. Без тор­гів­лі отри­ма­ти ці ви­го­ди було б не­мо­жли­во. Ринкові сили без­пе­рерв­но пе­ре­орі­єн­то­ву­ють ви­ро­бни­цтво в бік низь­ко­за­тра­тних ви­ро­бни­ків (та від­во­дять яко­мо­га далі від ви­со­ко­за­тра­тних ви­ро­бни­ків). Як на­слі­док, на від­кри­тих рин­ках про­ду­кція та ре­сур­си за­зви­чай роз­по­ді­ля­ю­ться у та­кий спо­сіб, щоб ма­кси­мі­зу­ва­ти вар­тість, кіль­кість та асор­ти­мент ви­ро­бле­них то­ва­рів і по­слуг. Ки­тай — чу­до­вий при­клад кра­ї­ни з пла­но­вою еко­но­мі­кою, де гро­ма­дя­ни пі­сля при­єд­на­н­ня дер­жа­ви до гло­баль­ної тор­го­вої си­сте­ми в 1995 році змо­гли ско­ри­ста­ти­ся ці­но­ви­ми си­гна­ла­ми від тор­гів­лі та сво­ї­ми по­рів­няль­ни­ми пе­ре­ва­га­ми, щоби ви­тяг­ти зі зли­днів бу­кваль­но мі­льяр­ди лю­дей (як у Ки­таї, так і в ін­ших кра­ї­нах ре­гіо­ну).
Ва­жли­вість тор­гів­лі в су­ча­сно­му сві­ті важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Тор­гів­ля дає змо­гу біль­шо­сті з нас спо­жи­ва­ти зна­чно біль­ший на­бір то­ва­рів і по­слуг, ніж ми мо­гли б ви­ро­бля­ти для себе. Ви мо­же­те уяви­ти собі тру­дно­щі, пов’яза­ні з бу­дів­ни­цтвом ва­шо­го вла­сно­го жи­тла, ви­ро­бни­цтвом одя­гу та хар­чів, не ка­жу­чи вже про комп’юте­ри, те­ле­ві­зо­ри, по­су­до­мий­ні ма­ши­ни, ав­то­мо­бі­лі та те­ле­фо­ни? Ті, хто во­ло­ді­ють цими ре­ча­ми, ма­ють їх пе­ре­ва­жно тому, що еко­но­мі­ка в їхньо­му су­спіль­стві ор­га­ні­зо­ва­на так, що люди мо­жуть спів­пра­цю­ва­ти, спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся і тор­гу­ва­ти. Кра­ї­ни, що ство­рю­ють пе­ре­шко­ди для обмі­ну, — як все­ре­ди­ні кра­ї­ни, так і на між­дер­жав­но­му рів­ні — обме­жу­ють мо­жли­во­сті сво­їх гро­ма­дян отри­му­ва­ти ви­го­ди від тор­гів­лі та ве­сти більш за­мо­жне жи­т­тя. На­справ­ді, ди­на­мі­чна сві­то­ва еко­но­мі­ка з ча­сом змі­нить ри­нок пра­ці ко­жної кра­ї­ни. Еко­но­мі­сти май­же одно­го­ло­сно по­го­джу­ю­ться, що пра­виль­ним кро­ком у цій си­ту­а­ції буде спри­я­н­ня пра­ців­ни­кам у пе­ре­хо­ді на нову ро­бо­ту, а не обме­же­н­ня ім­пор­ту.

Елемент 1.5. Трансакційні витрати мають значення

Трансакційні витрати є перешкодою для торгівлі.

До­бро­віль­ний обмін спри­яє спів­пра­ці та до­по­ма­гає нам отри­му­ва­ти біль­ше ба­жа­них то­ва­рів і по­слуг. Однак тор­гів­ля як така — спра­ва не з де­ше­вих. По­шук по­тен­цій­них тор­го­вих пар­тне­рів, обго­во­ре­н­ня та укла­де­н­ня угод по­тре­бу­ють часу, зу­силь та ін­ших ре­сур­сів. Ви­тра­че­ні у та­кий спо­сіб ре­сур­си на­зи­ва­ють трансакційними витратами, і вони є пе­ре­шко­дою для ство­ре­н­ня ба­гат­ства. Вони обме­жу­ють як нашу про­ду­ктив­ність, так і отри­ма­н­ня при­бу­тку від вза­є­мо­ви­гі­дних угод.
Ін­ко­ли ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти об­умов­ле­ні фі­зи­чни­ми пе­ре­шко­да­ми (та­ки­ми як оке­а­ни, рі­чки та гори), що ускла­дню­ють до­став­ля­н­ня то­ва­рів клі­єн­там. Ін­ве­сти­ції в бу­дів­ни­цтво до­ріг та вдо­ско­на­ле­н­ня транс­порт­них і ко­му­ні­ка­цій­них ме­реж мо­жуть змен­ши­ти ці транс­а­кцій­ні ви­тра­ти. У де­яких ви­пад­ках транс­а­кцій­ні ви­тра­ти мо­жуть бути ви­со­ки­ми че­рез брак ін­фор­ма­ції. На­при­клад, ви ба­жа­є­те при­дба­ти вжи­ва­ний при­мір­ник ре­ко­мен­до­ва­но­го під­ру­чни­ка з еко­но­мі­ки, але не зна­є­те, хто має та­кий при­мір­ник і го­то­вий про­да­ти його за при­ва­бли­вою ці­ною. Вам по­трі­бно зна­йти ко­гось, хто хоче про­да­ти вжи­ва­ний при­мір­ник: час і енер­гія, які ви ви­тра­ти­те на це, ста­нов­лять ча­сти­ну ва­ших транс­а­кцій­них ви­трат. В ін­ших ви­пад­ках ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти об­умов­ле­ні ре­гу­ля­тор­ни­ми бар’єра­ми (та­ки­ми як по­да­тки, лі­цен­зій­ні ви­мо­ги, державне регулювання, кон­троль за рів­нем цін, мита або імпортні квоти). Не­за­ле­жно від ха­ра­кте­ру пе­ре­шкод — фі­зи­чно­го, ін­фор­ма­цій­но­го чи по­лі­ти­чно­го — ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти змен­шу­ють по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі.
Люди, які до­по­ма­га­ють ін­шим укла­да­ти тор­го­вель­ні уго­ди й ро­би­ти пра­виль­ний ви­бір, змен­шу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти та спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу. До та­ких фа­хів­ців, яких іно­ді на­зи­ва­ють посередниками, на­ле­жать пра­ців­ни­ки кни­га­рень в уні­вер­си­тет­ських мі­сте­чках, аген­ти з не­ру­хо­мо­сті, біржові маклери, ав­то­мо­біль­ні ди­ле­ри та рі­зно­ма­ні­тні торговці. Ба­га­то хто вва­жає, що по­се­ре­дни­ки про­сто збіль­шу­ють ціни на то­ва­ри та по­слу­ги, не на­да­ю­чи жо­дних ви­год по­ку­пцям. Якби це було так, люди не ко­ри­сту­ва­ли­ся б їхні­ми по­слу­га­ми. Транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є пе­ре­шко­дою для тор­гів­лі, а по­се­ре­дни­ки змен­шу­ють ці ви­тра­ти. Ось чому люди ці­ну­ють їхні по­слу­ги.
На­при­клад, ба­ка­лій­ник — це по­се­ре­дник. Зви­чай­но, сьо­го­дні­шній гі­гант­ський су­пер­мар­кет по­єд­нує фун­кції ба­га­тьох лю­дей, але за­га­лом їхні по­слу­ги — це по­слу­ги по­се­ре­дни­ка. Лише по­ду­май­те про час і зу­си­л­ля, що зна­до­би­ли­ся б для при­го­ту­ва­н­ня на­віть одні­єї стра­ви, якби за ово­ча­ми нам до­во­ди­ло­ся їха­ти до фер­ме­рів, за фру­кта­ми — до са­дів­ни­ків, за мо­ло­ком або си­ром — до ви­ро­бни­ків мо­ло­чних про­ду­ктів, а за яло­ви­чи­ною та ри­бою — до тва­рин­ни­цьких го­спо­дарств або ри­ба­лок. Ба­ка­лій­ни­ки вза­є­мо­ді­ють із та­ки­ми ви­ро­бни­ка­ми за­мість спо­жи­ва­чів, роз­мі­щу­ють то­ва­ри у зру­чно­му мі­сці про­да­жу та під­три­му­ють на­ле­жний рі­вень за­па­сів. Якщо рин­ки фун­кціо­ну­ють на­ле­жним чи­ном, по­слу­ги ба­ка­лій­ни­ків та ін­ших по­се­ре­дни­ків зна­чно зни­жу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, по­лег­шу­ю­чи по­тен­цій­ним по­ку­пцям і про­дав­цям отри­ма­н­ня при­бу­тку від тор­гів­лі. Ці по­слу­ги збіль­шу­ють об­сяг тор­гів­лі та спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
Пі­зні­ше ми роз­гля­не­мо, як мо­жуть ви­ни­ка­ти рин­ки не­до­ско­на­лої кон­ку­рен­ції, на­при­клад, коли якась лю­ди­на або фір­ма на­бу­ва­ють мо­но­поль­но­го ста­но­ви­ща за до­по­мо­гою дер­жав­но­го втру­ча­н­ня або вна­слі­док ви­ко­ри­ста­н­ня но­вої те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва. Ри­зи­ки, пов’яза­ні з на­яв­ні­стю лише одно­го по­ста­чаль­ни­ка (тоб­то по­ста­чаль­ни­ка- монополіста), осо­бли­во по­мі­тні, коли йде­ться про жит­тє­во ва­жли­ві при­ро­дні ре­сур­си: на­при­клад, коли одна кра­ї­на є єди­ним дже­ре­лом по­ста­ча­н­ня при­ро­дно­го газу або на­фти для ін­шої кра­ї­ни.
В остан­ні роки транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, пов’яза­ні з чи­слен­ни­ми обмі­на­ми, змен­ши­ли­ся зав­дя­ки роз­ви­тку те­хно­ло­гій. Лише кіль­ка до­ти­ків до сен­сор­но­го екра­на — і по­ку­пець може отри­ма­ти ін­фор­ма­цію про по­тен­цій­них про­дав­ців май­же ко­жно­го то­ва­ру. Ви­ко­ри­ста­н­ня мо­біль­них за­сто­сун­ків для при­дба­н­ня філь­мів, одя­гу і то­ва­рів для дому, по­шу­ку го­те­лю, ку­пів­лі кви­тків на ве­ли­кий кон­церт або ва­жли­вий фут­боль­ний матч і на­віть для ви­кли­ку та­ксі ста­ло зви­чною спра­вою. Таке ско­ро­че­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат збіль­ши­ло об­сяг тор­гів­лі та по­кра­щи­ло наш рі­вень жи­т­тя.

Елемент 1.6. Ціни створюють рівновагу

Ціни забезпечують баланс між вибором покупців і вибором продавців.

Рин­ко­ві ціни впли­ва­ють як на ви­бір по­ку­пців, так і на ви­бір про­дав­ців. Коли вна­слі­док під­ви­ще­н­ня ціни то­вар стає до­рож­чим для по­ку­пців, вони за­зви­чай ку­пу­ва­ти­муть його у мен­шій кіль­ко­сті. Отже, існує обер­не­на про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру або по­слу­ги та об­ся­гом по­пи­ту. Ця обер­не­на про­пор­цій­на за­ле­жність ві­до­ма як «закон попиту».
Під­ви­ще­н­ня ціни на цей про­дукт при­но­сить про­дав­цям до­да­тко­вий до­хід, що сти­му­лює їхню го­тов­ність про­по­ну­ва­ти біль­шу його кіль­кість. Отже, існує пря­ма про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру та його кіль­кі­стю, яку ви­ро­бни­ки бу­дуть про­по­ну­ва­ти. Ця пря­ма про­пор­цій­на за­ле­жність ві­до­ма як «закон пропозиції».
За­кон по­пи­ту на­стіль­ки уні­вер­саль­ний, що еко­но­мі­сти впро­довж де­ся­ти­літь на­ма­га­ю­ться зна­йти бо­дай якийсь зна­чу­щий ви­ня­ток з ньо­го. Однак вар­то пам’ята­ти, що, хоча за­кон про­по­зи­ції пра­цює пра­кти­чно зав­жди, з ньо­го все-таки існу­ють ви­ня­тки. Роз­глянь­мо, на­при­клад, сту­ден­тку ко­ле­джу, яка пра­цює (про­по­нує свою пра­цю), щоб за­ро­би­ти до­ста­тню суму для опла­ти на­вча­н­ня. Те­пер уяві­мо, що її зар­пла­та (ціна про­да­жу її пра­ці) ви­ро­сла. Якщо це до­зво­лить сту­ден­тці по­кри­ти ви­тра­ти на на­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті за мен­шу кіль­кість ро­бо­чих го­дин, вона може ви­рі­ши­ти ско­ро­ти­ти об­сяг вла­сної пра­ці, щоб при­свя­ти­ти біль­ше часу на­вчан­ню.
Щоб про­ілю­стру­ва­ти вза­є­мо­за­ле­жність між ці­ною, об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції, еко­но­мі­сти ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють гра­фі­ки. При цьо­му ціну то­ва­ру від­кла­да­ють на вер­ти­каль­ній осі Y, а кіль­кість за оди­ни­цю часу (на­при­клад, ти­ждень, мі­сяць або рік) — на го­ри­зон­таль­ній осі X. На ри­сун­ку 2 зо­бра­же­но кла­си­чний гра­фік по­пи­ту і про­по­зи­ції на при­кла­ді мо­ро­зи­ва і гру­зин­сько­го ларі (GEL) в яко­сті ва­лю­ти. Кри­ва по­пи­ту по­ка­зує рі­зну кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку спо­жи­ва­чі бу­дуть ку­пу­ва­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Звер­ніть ува­гу, що кри­ва по­пи­ту має не­га­тив­ний на­хил, вка­зу­ю­чи на те, що спо­жи­ва­чі бу­дуть ку­пу­ва­ти біль­ше мо­ро­зи­ва при зни­жен­ні його ціни. Це про­сто гра­фі­чне пред­став­ле­н­ня за­ко­ну по­пи­ту.
Кри­ва про­по­зи­ції по­ка­зує рі­зну кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку ви­ро­бни­ки го­то­ві про­по­ну­ва­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 2, кри­ва має по­зи­тив­ний на­хил, вка­зу­ю­чи на те, що за ви­щи­ми ці­на­ми ви­ро­бни­ки бу­дуть го­то­ві про­по­ну­ва­ти біль­шу кіль­кість мо­ро­зи­ва. Кри­ва про­по­зи­ції яв­ляє со­бою гра­фі­чне пред­став­ле­н­ня за­ко­ну про­по­зи­ції.
Ри­су­нок 2. По­пит, про­по­зи­ція та рів­но­ва­жна ціна
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но кіль­кість мо­ро­зи­ва, що його спо­жи­ва­чі го­то­ві ку­пу­ва­ти, а ви­ро­бни­ки — ви­ро­бля­ти за пев­ною ці­ною. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість — на го­ри­зон­таль­ній осі x. Рів­но­ва­жна ціна — то­чка, в якій пе­ре­ти­на­ю­ться кри­ві по­пи­ту та про­по­зи­ції, ста­но­вить 5 гру­зин­ських ларі за літр мо­ро­зи­ва. Іна­кше ка­жу­чи, за ціни в 5 ларі за літр кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку го­то­ві ку­пи­ти спо­жи­ва­чі, до­рів­нює тій кіль­ко­сті, яку го­то­ві на­да­ти ви­ро­бни­ки мо­ро­зи­ва.
Те­пер пе­ре­йді­мо до дуже ва­жли­во­го мо­мен­ту: у на­шо­му при­кла­ді ціна буде ру­ха­тись до рів­ня 5 ларі за літр мо­ро­зи­ва, що ве­сти­ме до рів­но­ва­ги між об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції. За рівноважною ці­ною 5 ларі гру­зин­ські спо­жи­ва­чі за­хо­чуть ку­пи­ти 15 ти­сяч лі­трів мо­ро­зи­ва на день — ту саму кіль­кість, яку ви­ро­бни­ки го­то­ві про­по­ну­ва­ти. Ціна ко­ор­ди­нує ви­бір спо­жи­ва­чів мо­ро­зи­ва та ви­бір його ви­ро­бни­ків, а та­кож за­без­пе­чує ба­ланс між ними.
Якщо ціна буде пе­ре­ви­щу­ва­ти 5 ларі — на­при­клад, буде до­рів­ню­ва­ти 7,5 ларі, — ви­ро­бни­ки за­хо­чуть про­по­ну­ва­ти біль­ше мо­ро­зи­ва, ніж спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти. За ці­ною 7,5 ларі ви­ро­бни­ки не змо­жуть про­да­ти стіль­ки оди­ниць то­ва­ру, скіль­ки хо­ті­ли б. За­па­си збіль­ша­ться, і цей на­дли­шок про­по­зи­ції зму­сить де­яких ви­ро­бни­ків змен­ши­ти ціну, щоб ско­ро­ти­ти їхні на­дли­шко­ві за­па­си. Ціна буде мати тен­ден­цію до зни­же­н­ня доти, поки не буде до­ся­гну­та рів­но­ва­жна ціна 5 ларі. Отже, не­важ­ко по­мі­ти­ти: якщо ціна пе­ре­ви­щить рів­но­ва­жний рі­вень, то рин­ко­ві сили бу­дуть штов­ха­ти її вниз до цьо­го рів­ня.
Від­по­від­но, якщо ціна мо­ро­зи­ва буде мен­шою, ніж 5 ларі — на­при­клад, 2,5 ларі, — то спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти біль­шу кіль­кість, ніж ви­ро­бни­ки го­то­ві за­про­по­ну­ва­ти. Це при­зве­де до на­дли­шко­во­го по­пи­ту та буде чи­ни­ти під­ви­щу­валь­ний тиск на ціну з її по­вер­не­н­ням до рів­но­ва­жно­го рів­ня 5 ларі. Ви­бір по­ку­пців і про­дав­ців буде від­по­від­а­ти один одно­му лише при рів­но­ва­жній ціні, а рин­ко­ва ціна буде тя­жі­ти до цьо­го рів­ня.
Си­сте­ма ау­кціо­нів на eBay ілю­струє фун­кціо­ну­ва­н­ня по­пи­ту та про­по­зи­ції в зна­йо­мих ба­га­тьом умо­вах. На eBay про­дав­ці вво­дять свої ре­зерв­ні ціни — мі­ні­маль­ну пла­ту, яку вони го­то­ві отри­ма­ти за то­ва­ри; по­ку­пці вво­дять свої ма­кси­маль­ні став­ки — ма­кси­маль­ні ціни, які вони го­то­ві за­пла­ти­ти. Си­сте­ма управ­лі­н­ня ау­кціо­ном ро­бить став­ки від іме­ні по­ку­пців із на­пе­ред за­да­ним у гро­шо­во­му ви­мі­рі кро­ком. Тор­ги про­дов­жу­ю­ться до за­кін­че­н­ня пе­рі­о­ду тор­гів або до мо­мен­ту, коли хтось по­го­ди­ться за­пла­ти­ти фі­ксо­ва­ну ціну, ско­ри­став­шись опці­єю «Buy it Now». Обмін від­бу­ва­є­ться лише за умо­ви, якщо по­ку­пці про­по­ну­ють ціну, що пе­ре­ви­щує мі­ні­маль­ну ціну, вста­нов­ле­ну про­дав­цем. Однак, коли це ста­не­ться, обмін від­бу­де­ться, а ви­го­ду отри­ма­ють і по­ку­пець, і про­да­вець.
На ін­ших ринках ме­ха­ні­зми по­пи­ту та про­по­зи­ції пра­цю­ють по­ді­бно, але не так по­мі­тно, як на май­дан­чи­ку еле­ктрон­ної ко­мер­ції eBay. Ви­со­та кри­вої по­пи­ту вка­зує на ма­кси­маль­ну суму, яку спо­жи­вач го­то­вий за­пла­ти­ти за на­сту­пну оди­ни­цю то­ва­ру, а ви­со­та кри­вої про­по­зи­ції вка­зує на мі­ні­маль­ну ціну, за якою ви­ро­бни­ки го­то­ві за­про­по­ну­ва­ти на­сту­пну оди­ни­цю. Поки ціна зна­хо­ди­ться у про­між­ку між ма­кси­му­мом, що його го­то­вий за­пла­ти­ти спо­жи­вач, і мі­ні­маль­ною ці­ною про­по­зи­ції про­дав­ця, існу­ють по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі. До того ж, якщо діє рів­но­ва­жна ціна, бу­дуть ре­а­лі­зо­ва­ні всі по­тен­цій­ні ви­го­ди від обмі­ну.
Так, спо­жи­ва­чі бу­дуть пра­гну­ти ку­пу­ва­ти лише ті оди­ни­ці то­ва­ру, які вони оці­ню­ють вище за їхню фа­кти­чну ціну. Ана­ло­гі­чно, ви­ро­бни­ки бу­дуть про­по­ну­ва­ти лише ті оди­ни­ці то­ва­ру, які мо­жуть бути ви­ро­бле­ні за ці­ною, мен­шою за фа­кти­чну ціну. Якщо діє рів­но­ва­жна ціна, то­вар буде ви­ро­бля­ти­ся і ку­пу­ва­ти­ся доти, поки цін­ність то­ва­ру для спо­жи­ва­чів буде пе­ре­ви­щу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для його ви­ро­бни­цтва. Ви­сно­вок: рин­ко­ві ціни не лише за­без­пе­чу­ють ба­ланс між об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції, але й спо­ну­ка­ють ви­ро­бни­ків до про­по­зи­ції тих то­ва­рів, цін­ність яких для спо­жи­ва­чів вища, ніж ви­тра­ти на їх ви­ро­бни­цтво. Це пра­ви­ло діє на будь-яко­му рин­ку.
Зви­чай­но, ми жи­ве­мо у ди­на­мі­чно­му сві­ті. З пли­ном часу від­бу­ва­ю­ться змі­ни, що впли­ва­ють на по­пит і про­по­зи­цію то­ва­рів та по­слуг. Такі чин­ни­ки, як до­хо­ди спо­жи­ва­чів, ціни на су­пу­тні то­ва­ри, очі­ку­ва­н­ня під­ви­ще­н­ня цін у май­бу­тньо­му та кіль­кість спо­жи­ва­чів у пев­но­му се­кто­рі рин­ку, впли­ва­ти­муть на рин­ко­вий по­пит на то­вар. Змі­ни будь-яко­го з цих чин­ни­ків спри­чи­нять змі­ни об­ся­гу то­ва­ру, який спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Іна­кше ка­жу­чи, змі­ни цих чин­ни­ків ви­кли­чуть змі­ну по­пи­ту, тоб­то зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту. Ва­жли­во роз­рі­зня­ти змі­ну по­пи­ту — зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту — та змі­ну об­ся­гу по­пи­ту — рух уздовж кри­вої по­пи­ту вна­слі­док змі­ни ціни то­ва­ру. (Ва­жли­ве за­ува­же­н­ня для чи­та­чів: не­зда­тність роз­рі­зни­ти змі­ну по­пи­ту і змі­ну об­ся­гу по­пи­ту є одні­єю з най­по­ши­ре­ні­ших по­ми­лок в еко­но­мі­ці за­га­лом. До того ж, пи­та­н­ня на цю тему є улю­бле­ни­ми для ба­га­тьох ви­кла­да­чів еко­но­мі­ки. Роз­ва­жли­ві чи­та­чі по­став­ля­ться до цьо­го за­ува­же­н­ня сер­йо­зно.)
На ри­сун­ку 3 по­ка­за­ний вплив збіль­ше­н­ня по­пи­ту на рин­ко­ву ціну то­ва­ру. При­пу­сті­мо, що від­бу­ва­є­ться зро­ста­н­ня до­хо­дів спо­жи­ва­чів або під­ви­ще­н­ня ціни на за­мо­ро­же­ний йо­гурт — по­ши­ре­ний за­мін­ник мо­ро­зи­ва. Ці змі­ни збіль­шать по­пит на мо­ро­зи­во в усіх ці­но­вих ка­те­го­рі­ях, що ви­кли­че зсув кри­вої по­пи­ту пра­во­руч від D1 до D2. Збіль­ше­н­ня по­пи­ту, сво­єю чер­гою, спри­чи­нить під­ви­ще­н­ня рів­но­ва­жної ціни мо­ро­зи­ва з 5 до 7 ларі. За но­вої, ви­щої рів­но­ва­жної ціни, об­сяг по­пи­ту з боку спо­жи­ва­чів зно­ву буде зба­лан­со­ва­ний з об­ся­гом про­по­зи­ції з боку ви­ро­бни­ків. Звер­ніть ува­гу, що зро­ста­н­ня по­пи­ту (зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту) ви­кли­че збіль­ше­н­ня об­ся­гу про­по­зи­ції з 15 до 20 ти­сяч — рух уздовж на­яв­ної кри­вої про­по­зи­ції.
Зни­же­н­ня до­хо­дів спо­жи­ва­чів або змен­ше­н­ня цін на за­мо­ро­же­ний йо­гурт ма­ти­ме зво­ро­тний ефект. Ці змі­ни спри­чи­нять ско­ро­че­н­ня по­пи­ту на мо­ро­зи­во (зсув кри­вої по­пи­ту лі­во­руч), зни­же­н­ня його ціни та змен­ше­н­ня рів­но­ва­жно­го об­ся­гу тор­гів­лі.
Ри­су­нок 3. Зро­ста­н­ня по­пи­ту ви­кли­кає зро­ста­н­ня ціни
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но вплив під­ви­ще­н­ня по­пи­ту на ціну про­ду­кції. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість оди­ниць про­ду­кції — вздовж го­ри­зон­таль­ної осі x. Під­ви­ще­н­ня по­пи­ту при­зво­дить до зро­ста­н­ня цін та об­ся­гу про­по­зи­ції; нова рів­но­ва­га змі­щу­є­ться пра­во­руч та вго­ру, що від­по­від­ає під­ви­ще­ній ціні та біль­шо­му об­ся­го­ві ре­а­лі­за­ції про­ду­кції.
А те­пер пе­ре­йді­мо до аспе­кту рин­ко­вої про­по­зи­ції. Змі­ни чин­ни­ків, що впли­ва­ють на ви­тра­ти на оди­ни­цю про­по­но­ва­но­го то­ва­ру, спри­чи­нять зсув усі­єї кри­вої про­по­зи­ції. Змі­ни, що зни­жу­ють ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції (на­при­клад, удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гії або зни­же­н­ня цін на ре­сур­си, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва то­ва­ру), збіль­шать про­по­зи­цію, що спри­чи­нить зсув усі­єї кри­вої про­по­зи­ції пра­во­руч. І нав­па­ки, змі­ни, що ве­дуть до зро­ста­н­ня ви­трат на ви­ро­бни­цтво то­ва­ру (на кшталт під­ви­ще­н­ня цін на не­об­хі­дні скла­дни­ки або збіль­ше­н­ня по­да­тків, на­кла­де­них на ви­ро­бни­ків), ско­ро­тять про­по­зи­цію, що спри­чи­нить зсув кри­вої про­по­зи­ції лі­во­руч.
При­пу­сті­мо, що від­бу­ва­є­ться зни­же­н­ня цін на вер­шки та мо­ло­ко — ін­гре­ді­єн­ти, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва мо­ро­зи­ва. Який вплив це зни­же­н­ня ціни ре­сур­сів ма­ти­ме на про­по­зи­цію та рин­ко­ву ціну мо­ро­зи­ва? Якщо ви вва­жа­є­те, що про­по­зи­ція зро­сте, а рин­ко­ва ціна зни­зи­ться, ви ма­є­те ра­цію. На ри­сун­ку 4 про­ілю­стро­ва­но цю си­ту­а­цію за до­по­мо­гою по­пи­ту і про­по­зи­ції. Ниж­чі ціни на вер­шки та мо­ло­ко зни­зять ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво одні­єї оди­ни­ці мо­ро­зи­ва, що спри­чи­нить зсув кри­вої про­по­зи­ції пра­во­руч (від S1 до S2). Як на­слі­док, рів­но­ва­жна ціна мо­ро­зи­ва впа­де з 5 до 3 ларі. За но­вої, ниж­чої рів­но­ва­жної ціни, об­сяг по­пи­ту зро­сте і зно­ву зрів­ня­є­ться з об­ся­гом про­по­зи­ції на рів­ні 20 тис. лі­трів на день. При­мі­тка. Збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції (зсув усі­єї кри­вої) зни­зи­ло ціну мо­ро­зи­ва та збіль­ши­ло об­сяг по­пи­ту — рух уздовж на­яв­ної кри­вої по­пи­ту. Якби від­бу­ли­ся змі­ни, що збіль­шу­ють вар­тість ви­ро­бни­цтва мо­ро­зи­ва (на­при­клад, під­ви­ще­н­ня цін на скла­дни­ки), то ре­зуль­та­ти були б про­ти­ле­жни­ми: змен­ше­н­ня про­по­зи­ції (зсув лі­во­руч), під­ви­ще­н­ня ціни мо­ро­зи­ва та ско­ро­че­н­ня об­ся­гу обмі­ну.
Ри­су­нок 4. Зро­ста­н­ня про­по­зи­ції ви­кли­кає зни­же­н­ня ціни
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но вплив під­ви­ще­н­ня про­по­зи­ції на ціну про­ду­кції. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість оди­ниць про­ду­кції — за го­ри­зон­таль­ною віс­сю x. Зни­же­н­ня со­бі­вар­то­сті оди­ни­ці про­ду­кції зсу­ває кри­ву про­по­зи­ції пра­во­руч, уна­слі­док чого зро­стає об­сяг про­по­зи­ції та змен­шу­є­ться ціна; рів­но­ва­жна то­чка змі­щу­є­ться пра­во­руч та вниз, що від­по­від­ає ниж­чій ціні та біль­шо­му об­ся­го­ві ре­а­лі­за­ції про­ду­кції.
По­ді­бні при­сто­су­ва­н­ня до змін на рин­ку не від­бу­ва­ю­ться мит­тє­во. І спо­жи­ва­чам, і ви­ро­бни­кам по­трі­бний час, щоб при­сто­су­ва­ти­ся до но­вих умов. На­справ­ді, у ди­на­мі­чно­му сві­ті про­цес при­сто­су­ва­н­ня є без­пе­рерв­ним. Вплив змін по­пи­ту та про­по­зи­ції, а та­кож чин­ни­ки, що об­умов­лю­ють зсув цих кри­вих, ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для ро­зу­мі­н­ня рин­ко­во­го про­це­су. Ана­ліз по­пи­ту та про­по­зи­ції буде ще не­о­дно­ра­зо­во зга­ду­ва­ти­ся у цій кни­зі.

Елемент 1.7. Прибуток спрямовує підприємства в напрямку продуктивності

Прибутки спрямовують підприємства на продуктивну діяльність, що збільшує вартість ресурсів, а збитки запобігають марнотратній діяльності, що зменшує їхню вартість.

Під­при­єм­ства ку­пу­ють при­ро­дні ре­сур­си, пра­цю, ка­пі­тал і під­при­єм­ни­цький хист. По­тім ці виробничі ресурси пе­ре­тво­рю­ю­ться у то­ва­ри та по­слу­ги, що про­да­ю­ться спо­жи­ва­чам. У ринковій економіці ви­ро­бни­кам до­ве­де­ться зма­га­ти­ся за пе­ре­ма­ню­ва­н­ня ре­сур­сів від їх ви­ко­ри­ста­н­ня в аль­тер­на­тив­них ви­ро­бни­цтвах, оскіль­ки вла­сни­ки ре­сур­сів бу­дуть по­став­ля­ти їх лише за ці­на­ми, що при­найм­ні до­рів­ню­ють тим, які вони мо­гли б отри­ма­ти в ре­зуль­та­ті їх про­да­жу ін­шим ко­ри­сту­ва­чам. Аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти ви­ро­бни­ка на про­по­но­ва­ний то­вар або по­слу­гу до­рів­ню­ва­ти­муть пла­те­жам, не­об­хі­дним для пе­ре­ма­ню­ва­н­ня ре­сур­сів від ін­ших по­тен­цій­них ва­рі­ан­тів їх ви­ко­ри­ста­н­ня.
Існує ва­жли­ва рі­зни­ця між аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми ви­ро­бни­цтва і стан­дар­тни­ми бух­гал­тер­ськи­ми по­ка­зни­ка­ми ви­трат. Бух­гал­те­ри зо­се­ре­джу­ю­ться на об­чи­слен­ні чи­сто­го при­бу­тку ком­па­нії, який дещо від­рі­зня­є­ться від еко­но­мі­чно­го прибутку. При об­чи­слен­ні чи­сто­го при­бу­тку не вра­хо­ву­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість акти­вів, яки­ми во­ло­діє ком­па­нія.
У той час як бух­гал­те­ри не вра­хо­ву­ють цю аль­тер­на­тив­ну вар­тість, еко­но­мі­сти це ро­блять(6). У ре­зуль­та­ті, чи­стий при­бу­ток ком­па­нії буде ви­щий за при­бу­ток, коли ра­хує еко­но­міст. Еко­но­мі­сти вра­хо­ву­ють той факт, що акти­ви, яки­ми во­ло­діє ком­па­нія, мо­гли б бути ви­ко­ри­ста­ні в ін­ший спо­сіб. Якщо ці аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти не по­кри­ю­ться, ре­сур­си зре­штою бу­дуть ви­ко­ри­ста­ні ін­ши­ми спосо­ба­ми.
При­бу­ток ком­па­нії може бути ви­зна­че­ний за та­кою фор­му­лою:
При­бу­ток = за­галь­ний до­хід (ви­торг) − за­галь­ні ви­тра­ти
За­галь­ний до­хід ком­па­нії — це про­сто ціна про­да­жу всіх про­да­них то­ва­рів (Р), по­мно­же­на на кіль­кість (Q) всіх про­да­них то­ва­рів. Для того, щоб отри­ма­ти при­бу­ток, до­хід ком­па­нії від про­да­жу то­ва­ру по­ви­нен пе­ре­ви­щу­ва­ти аль­тер­на­тив­ну вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для його ви­го­тов­ле­н­ня. Та­ким чи­ном, ком­па­нія отри­має при­бу­ток лише тоді, коли буде зда­тна ви­ро­бля­ти то­вар або по­слу­гу, які спо­жи­ва­чі оці­ню­ють вище за вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для ви­ро­бни­цтва цьо­го то­ва­ру або по­слу­ги.
Спо­жи­ва­чі ку­пу­ва­ти­муть то­вар лише у тому ви­пад­ку, якщо його цін­ність для них буде до­рів­ню­ва­ти його ціні або пе­ре­ви­щу­ва­ти її. Якщо спо­жи­ва­чі го­то­ві пла­ти­ти за то­вар ціну, вищу за со­бі­вар­тість, це озна­чає, що рі­ше­н­ня ви­ро­бни­ка від­во­лі­кти ре­сур­си від їх ви­ко­ри­ста­н­ня в аль­тер­на­тив­них ви­ро­бни­цтвах буде ви­гі­дним. При­бу­ток — це ви­на­го­ро­да за пе­ре­тво­ре­н­ня ре­сур­сів у щось більш цін­не.
Осо­би, від­по­від­аль­ні за прийня­т­тя рі­шень із ко­мер­цій­них пи­тань, бу­дуть пра­гну­ти за­йма­ти­ся ви­ро­бни­цтвом то­ва­рів і по­слуг, які при­не­суть при­бу­ток. Однак не зав­жди все ви­хо­дить так, як очі­ку­ва­ло­ся. Іно­ді ко­мер­цій­ні ком­па­нії не мо­жуть про­да­ти свою про­ду­кцію за ці­на­ми, які по­кри­ють їхні ви­тра­ти. Збитки ви­ни­ка­ють тоді, коли за­галь­ний до­хід від про­да­жу є мен­шим, ніж аль­тер­на­тив­на вар­тість ре­сур­сів, ви­ко­ри­ста­них для ви­ро­бни­цтва то­ва­ру або по­слу­ги. Зби­тки — це по­ка­ра­н­ня, «при­зна­че­не» під­при­єм­ствам, що ви­ро­бля­ють то­ва­ри та по­слу­ги, вар­тість яких спо­жи­ва­чі оці­ню­ють ниж­че, ніж ви­тра­ти на ре­сур­си, не­об­хі­дні для їх ви­ро­бни­цтва. Зби­тки вка­зу­ють на те, що ви­тра­че­ні ре­сур­си кра­ще було б ви­ко­ри­ста­ти для ви­ро­бни­цтва ін­ших ре­чей.
При­пу­сті­мо, що ви­ро­бник со­ро­чок в Бол­га­рії (де гро­шо­ва оди­ни­ця — це бол­гар­ський лев, BGN) ви­тра­чає 20 000 ле­вів на мі­сяць на орен­ду бу­дів­лі й не­об­хі­дно­го обла­дна­н­ня, опла­ту пра­ці, при­дба­н­ня тка­ни­ни, ґу­дзи­ків та ін­ших ма­те­рі­а­лів, не­об­хі­дних для ви­ро­бни­цтва та збу­ту ти­ся­чі со­ро­чок на мі­сяць. Якщо ви­ро­бник про­дає ти­ся­чу со­ро­чок по 22 леви, він отри­мує мі­ся­чний до­хід у роз­мі­рі 22 000 ле­вів, або 2000 ле­вів при­бу­тку. Ви­ро­бник со­ро­чок ство­рив ба­гат­ство — для себе і для спо­жи­ва­ча. Ви­яв­ля­ю­чи го­тов­ність пла­ти­ти вищу за со­бі­вар­тість ціну, його клі­єн­ти тим са­мим по­ка­зу­ють, що со­ро­чки вони оці­ню­ють вище, ніж ре­сур­си, що не­об­хі­дні для ви­ро­бни­цтва цих со­ро­чок. При­бу­ток ви­ро­бни­ка — це ви­на­го­ро­да за збіль­ше­н­ня вар­то­сті ре­сур­сів шля­хом пе­ре­тво­ре­н­ня їх у більш цін­ний то­вар.
З ін­шо­го боку, якщо по­пит на со­ро­чки зни­зи­ться та їх мо­жна буде про­да­ти всьо­го лише по 17 ле­вів, ви­ро­бник за­ро­бля­ти­ме 17 000 ле­вів, втра­ча­ю­чи 3000 ле­вів на мі­сяць. Ці зби­тки ви­ни­ка­ють тому, що дії ви­ро­бни­ка зни­зи­ли вар­тість ви­ко­ри­ста­них ре­сур­сів. Цін­ність со­ро­чок — кін­це­во­го про­ду­кту — ви­яви­лась для спо­жи­ва­чів мен­шою, ніж цін­ність ін­ших ре­чей, які мо­жна було б ви­ро­би­ти з цих ре­сур­сів. Річ не в тому, що спо­жи­ва­чі усві­дом­лю­ють той факт, що ре­сур­си, ви­ко­ри­ста­ні для ви­го­тов­ле­н­ня со­ро­чок, були б цін­ні­ши­ми, якби їх було пе­ре­тво­ре­но в якийсь ін­ший то­вар. Однак су­ку­пність ін­ди­ві­ду­аль­них ви­бо­рів спо­жи­ва­чів на­дає ви­ро­бни­ку цю ін­фор­ма­цію, а та­кож і сти­мул до вжи­ва­н­ня за­хо­дів, які до­по­мо­жуть змен­ши­ти зби­тки.
В умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки зби­тки та бан­крут­ства по­стій­но пра­цю­ють на те, щоб зу­пи­ни­ти не­ефе­ктив­ну ді­яль­ність на кшталт ви­ро­бни­цтва со­ро­чок, які про­да­ю­ться за ці­ною, ниж­чою за со­бі­вар­тість. Зби­тки та згор­та­н­ня ді­яль­но­сті бі­зне­су пе­ре­спря­мо­ву­ють ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво ін­ших то­ва­рів, які оці­ню­ю­ться вище. Отже, по­при те, що бан­крут­ства ча­сто є бо­лю­чим уда­ром для вла­сни­ків, ін­ве­сто­рів і пра­ців­ни­ків, існує і по­зи­тив­ний бік цьо­го яви­ща: вони ви­віль­ня­ють ре­сур­си, що мо­жуть бути за­лу­че­ні в про­є­кти, які ство­рю­ють ба­гат­ство.
Рі­вень жи­т­тя лю­дей у кра­ї­ні по­кра­щи­ться, коли за до­по­мо­гою їхніх ре­сур­сів — зем­лі, бу­ді­вель, ро­бо­чої сили та під­при­єм­ни­цько­го хи­сту — ви­ро­бля­ти­му­ться цін­ні то­ва­ри та по­слу­ги. У будь-який мо­мент часу існує пра­кти­чно не­о­бме­же­на кіль­кість по­тен­цій­них ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів. Де­які з цих ін­ве­сти­цій бу­дуть збіль­шу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів, пе­ре­тво­рю­ю­чи їх у то­ва­ри та по­слу­ги, які спо­жи­ва­чі оці­ню­ють вище за ви­тра­ти на них. Це спри­я­ти­ме еко­но­мі­чно­му по­сту­пу. Інші ін­ве­сти­ції бу­дуть змен­шу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів і спо­віль­ню­ва­ти еко­но­мі­чний по­ступ. Якщо ми ба­жа­є­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ний зиск від на­яв­них ре­сур­сів, не­об­хі­дно під­три­му­ва­ти про­є­кти, що збіль­шу­ють цін­ність, і при­пи­ня­ти ті, в яких ре­сур­си ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться менш про­ду­ктив­но. Саме таку роль ви­ко­ну­ють при­бу­тки та зби­тки.
Ми жи­ве­мо у сві­ті мін­ли­вих сма­ків і те­хно­ло­гій, не­до­ско­на­лих знань і не­ви­зна­че­но­сті. Вла­сни­ки бі­зне­су не мо­жуть зна­ти на­пев­не, яки­ми бу­дуть май­бу­тні рин­ко­ві ціни або май­бу­тні ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво. Їхні рі­ше­н­ня ґрун­ту­ю­ться на очі­ку­ва­н­нях. Однак стру­кту­ра рин­ко­вої еко­но­мі­ки, по­бу­до­ва­на на прин­ци­пі ви­на­го­род і по­ка­рань, є зро­зумі­лою. Про­цві­та­ти­муть ті підприємці, які ефе­ктив­но ви­ро­бля­ють і пра­виль­но ви­зна­ча­ють то­ва­ри та по­слу­ги, що при­ва­блять спо­жи­ва­чів, го­то­вих пла­ти­ти ціни, вищі за со­бі­вар­тість. І нав­па­ки, ті ке­рів­ни­ки під­при­ємств, які не­ефе­ктив­но спря­мо­ву­ють ре­сур­си у сфе­ри зі слаб­ким по­пи­том, за­зна­ють зби­тків і зі­штов­хну­ться з фі­нан­со­ви­ми тру­дно­ща­ми.
Хоча де­хто під­дає кри­ти­ці згор­та­н­ня бі­зне­су, що ча­сто су­про­во­джу­ють рин­ко­вий про­цес, ця си­сте­ма ви­на­го­род і по­ка­рань ле­жить в осно­ві успі­ху, яко­го мо­жна до­сяг­ти зав­дя­ки фун­кціо­ну­ван­ню рин­ків. Ці­ка­во, що ба­га­то під­при­єм­ців, які спо­ча­тку за­зна­ли нев­да­чі, зре­штою до­ся­гли ве­ли­ких успі­хів. При­кла­дом може бути Стів Джобс. Пі­сля звіль­не­н­ня у 1985 році з ком­па­нії Apple Джобс за­сну­вав ком­па­нію NeXT, яка, за його за­ду­мом, мала ви­ро­бля­ти пер­со­наль­ні комп’юте­ри на­сту­пно­го по­ко­лі­н­ня. Ком­па­нія мала ве­ли­кі фі­нан­со­ві тру­дно­щі. Однак цей до­свід став для Джоб­са уро­ком. Він по­вер­нув­ся в Apple у 1997 році й не­за­ба­ром пре­зен­ту­вав iPhone, iPad, а та­кож інші ін­но­ва­цій­ні про­ду­кти, що до­ся­гли при­го­лом­шли­во­го успі­ху на рин­ку.
Ви­сно­вок про­стий: при­бу­тки спря­мо­ву­ють ви­ро­бни­чі ін­ве­сти­ції в ефе­ктив­ні про­є­кти, які спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, а зби­тки ви­во­дять ре­сур­си з не­ефе­ктив­них про­є­ктів. Це жит­тє­во ва­жли­ва фун­кція. Еко­но­мі­ка, що не ви­ко­нує цієї фун­кції, май­же на­пев­но пе­ре­жи­ва­ти­ме стагнацію, і це у кра­що­му ви­пад­ку.

Елемент 1.8. Що більша корисність, то вищий дохід

Люди отримують дохід, надаючи іншим цінні для них речі.

Всі люди від­рі­зня­ю­ться між со­бою: за про­ду­ктив­ни­ми зді­бно­стя­ми, впо­до­ба­н­ня­ми, спе­ці­аль­ни­ми на­ви­чка­ми, по­гля­да­ми та ба­жа­н­ням ри­зи­ку­ва­ти. Ці від­мін­но­сті по­зна­ча­ю­ться на їхніх до­хо­дах, оскіль­ки впли­ва­ють на цін­ність то­ва­рів та по­слуг, які люди хо­чуть і мо­жуть на­да­ва­ти ін­шим.
Якщо в умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки лю­ди­на отри­мує ви­со­кий до­хід, це за­зви­чай озна­чає, що вона на­дає ін­шим ті речі, які вони оці­ню­ють вище за їхню со­бі­вар­тість. Якби такі люди не на­да­ва­ли ін­шим цін­ні про­ду­кти або по­слу­ги, фір­ми (а та­кож опо­се­ред­ко­ва­но спо­жи­ва­чі) не пла­ти­ли б їм так ще­дро. Звід­си ви­пли­ває мо­раль: якщо ви хо­че­те ба­га­то за­ро­бля­ти, вам вар­то з’ясу­ва­ти, у який спо­сіб ви мо­же­те істо­тно до­по­ма­га­ти ін­шим. З ін­шо­го боку, якщо ви не мо­же­те або не хо­че­те до­по­ма­га­ти ін­шим так, щоб вони це ці­ну­ва­ли, ваш до­хід буде низь­ким.
Цей пря­мий зв’язок між до­по­мо­гою ін­шим і отри­ма­н­ням до­хо­ду дає ко­жно­му з нас по­ту­жний сти­мул здо­бу­ва­ти на­ви­чки, роз­ви­ва­ти та­лан­ти та ви­хо­ву­ва­ти в собі зви­чки, що до­по­мо­жуть нам на­да­ва­ти ін­шим лю­дям цін­ні то­ва­ри та по­слу­ги. Сту­ден­ти ви­шів по­си­ле­но вча­ться, ви­три­му­ють стрес і ви­тра­ча­ють зна­чні ко­шти на на­вча­н­ня, щоб ста­ти лі­ка­ря­ми, вчи­те­ля­ми, бух­гал­те­ра­ми та ін­же­не­ра­ми. Інші люди про­хо­дять спе­ці­аль­ну під­го­тов­ку, про­фе­сій­ну сер­ти­фі­ка­цію та на­бу­ва­ють до­сві­ду, що до­по­мо­же їм ста­ти еле­ктри­ка­ми, ре­мон­тни­ми пра­ців­ни­ка­ми або веб-ди­зай­не­ра­ми. Де­хто ін­ве­стує гро­ші та ство­рює вла­сний бі­знес. Чому люди це ро­блять?
У де­яких ви­пад­ках лю­дей може мо­ти­ву­ва­ти силь­не осо­би­сте ба­жа­н­ня змі­ни­ти світ на кра­ще. Однак — і це клю­чо­вий мо­мент — на­віть бай­ду­жі до по­кра­ще­н­ня сві­ту люди, які вмо­ти­во­ва­ні зде­біль­шо­го ба­жа­н­ням за­ро­би­ти, бу­дуть мати силь­ний сти­мул роз­ви­ва­ти на­ви­чки та вчи­ня­ти дії, що є цін­ни­ми для ін­ших. Ви­со­кий до­хід є ре­зуль­та­том на­да­н­ня то­ва­рів та по­слуг, які ці­ну­ють інші люди. Ті, хто пра­гнуть ста­ти за­мо­жни­ми, бу­дуть мати силь­ний сти­мул при­ді­ля­ти осо­бли­ву ува­гу ба­жа­н­ням ін­ших. І на­віть тим лю­дям, які хо­чуть удо­ско­на­ли­ти світ, не­об­хі­дна ін­фор­ма­ція про осві­ту і на­ви­чки, які вони мо­жуть отри­ма­ти, щоб зро­би­ти цей світ кра­щим мі­сцем для жи­т­тя. Цю ін­фор­ма­цію за­зви­чай отри­му­ють шля­хом по­шу­ку мо­жли­во­стей за­ро­бі­тку в рі­зних про­фе­сі­ях.
Де­хто вва­жає, що люди з ви­со­ким до­хо­дом ймо­вір­но екс­плу­а­ту­ють ін­ших. Але ті, хто отри­му­ють ви­со­кий до­хід на ефе­ктив­но фун­кціо­ну­ю­чо­му рин­ку, за­зви­чай ро­блять це, на­да­ю­чи спо­жи­ва­чам цін­ні для них речі, за які вони го­то­ві пла­ти­ти. Лар­рі Пейдж і Сер­гій Брін ста­ли мі­льяр­де­ра­ми, оскіль­ки ко­ри­сту­ва­чі зро­зумі­ли, що Google кра­ще за­до­воль­няє їхні по­тре­би, ніж Yahoo! або Ask Jeeves. Ін­ший при­клад — по­пу­ляр­ні спів­а­ки. Бе­йон­се і Тей­лор Свіфт отри­му­ють ве­ли­че­зні го­но­ра­ри, оскіль­ки їхня му­зи­ка по­до­ба­є­ться міль­йо­нам. Зав­да­н­ня су­спіль­ства по­ля­гає в тому, щоб за­без­пе­чи­ти спра­ве­дли­ві «пра­ви­ла» гри, а не обме­жу­ва­ти мо­жли­во­сті силь­них грав­ців. Про­бле­ми ви­ни­ка­ють, коли за­про­ва­джу­ва­чі вко­рі­ню­ють такі те­хно­ло­гії, що з ча­сом мо­жуть за­ста­рі­ти, але їх буде важ­ко за­мі­ни­ти. Цей ком­про­міс ви­кли­кає чи­слен­ні дис­ку­сії щодо дер­жав­ної по­лі­ти­ки, які ча­сто ґрун­ту­ю­ться на по­лі­ти­чних пе­ре­ко­на­н­нях, а не на гли­бо­ко­му еко­но­мі­чно­му ана­лі­зі.
Най­успі­шні­ші під­при­єм­ці до­ся­га­ють ре­зуль­та­тів зав­дя­ки ви­пу­ску то­ва­рів, які міль­йо­ни по­ку­пців вва­жа­ють при­ва­бли­ви­ми. По­кій­ний Сем Вол­тон, за­снов­ник ме­ре­жі ма­га­зи­нів Walmart, став одним із най­ба­га­тших лю­дей у Спо­лу­че­них Шта­тах тому, що зна­йшов спо­сіб ефе­ктив­но управ­ля­ти ве­ли­ки­ми за­па­са­ми та про­да­ва­ти брен­до­ві то­ва­ри за зни­же­ни­ми ці­на­ми в не­ве­ли­ких мі­стах Аме­ри­ки. Білл Гейтс і Пол Ал­лен, спів­за­снов­ни­ки Microsoft, ста­ли мі­льяр­де­ра­ми, роз­ро­бив­ши низ­ку про­ду­ктів, які кар­ди­наль­но по­кра­щи­ли ефе­ктив­ність ви­ко­ри­ста­н­ня та су­мі­сність пер­со­наль­них комп’юте­рів. Міль­йо­ни спо­жи­ва­чів, які ні­ко­ли не чули про Вол­то­на, Гей­тса та Ал­ле­на, отри­ма­ли ко­ристь від їхніх та­лан­тів і про­ду­ктів. Ці ге­нії за­ро­би­ли ба­га­то, тому що до­по­мо­гли ба­га­тьом лю­дям.
При­кла­ди та­ких «до­брих ка­пі­та­лі­стів» мо­жна зна­йти та­кож і в кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. Че­ський гро­ма­дя­нин Па­вел Ба­у­діш, який, мо­жли­во, не на­стіль­ки ві­до­мий, як Білл Гейтс, ство­рив Avast, по­ту­жну ком­па­нію з кі­бер­без­пе­ки, і за­ро­бив мі­льяр­дні ста­тки. Поль­ський ме­ха­нік Збі­гнєв Со­снов­ський пе­ре­тво­рив зби­тко­ву дер­жав­ну ве­ло­си­пе­дну ком­па­нію на Kross — про­від­но­го єв­ро­пей­сько­го ви­ро­бни­ка, що ви­го­тов­ляє по­над 1 міль­йон ве­ло­си­пе­дів на рік. По­шу­кай­те в Ін­тер­не­ті Talking Tom Cat, і ви зна­йде­те дуже по­пу­ляр­ну муль­ти­ме­дій­ну фран­ши­зу, ство­ре­ну мо­ло­дим сло­вен­ським по­друж­жям Ізою та Само Ло­гін. Вони про­да­ли її ки­тай­ській ком­па­нії за по­над мі­льярд до­ла­рів.

Елемент 1.9. Дохід і багатство ґрунтуються на цінності

Основою високого рівня життя є виробництво товарів і надання послуг, що цінуються людьми, а не лише створення робочих місць.

«Спо­жи­ва­н­ня — єди­на мета та єди­не при­зна­че­н­ня всьо­го ви­ро­бни­цтва, а ін­те­ре­си ви­ро­бни­ка слід ура­хо­ву­ва­ти лише на­стіль­ки, на­скіль­ки це не­об­хі­дно для спри­я­н­ня ін­те­ре­сам спо­жи­ва­ча»,
Адам Сміт. До­слі­дже­н­ня про при­ро­ду і при­чи­ни ба­гат­ства на­ро­дів: пер. з англ. [Adam Smith, An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Volume II Glasgow Edition (Indianapolis: Liberty Fund, Inc., [1776] 1981): 660. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/Smith/smWN.html].
Як за­зна­чив Адам Сміт по­над 240 ро­ків тому, ме­тою будь-яко­го ви­ро­бни­цтва є спо­жи­ва­н­ня. Однак ви­ро­бни­цтво зав­жди пе­ре­дує спо­жи­ван­ню — на­віть у слов­ни­ку. Ні до­хо­ди, ні рі­вень жи­т­тя не­мо­жли­во під­ня­ти без на­ро­щу­ва­н­ня ви­ро­бни­цтва тих то­ва­рів і по­слуг, які люди ці­ну­ють: еко­но­мі­чних благ.
Зни­ще­н­ня то­ва­рів ши­ро­ко­го вжи­тку, що ці­ну­ю­ться лю­дьми, без­сум­нів­но по­гір­шує до­бро­бут су­спіль­ства. Це твер­дже­н­ня є на­стіль­ки ін­ту­ї­тив­но оче­ви­дним, що на­го­ло­шу­ва­ти на ньо­му зда­є­ться май­же не­ро­зум­ним. Однак хи­бна ідея про те, що псу­ва­н­ня то­ва­рів може при­но­си­ти су­спіль­ству ко­ристь, час від часу зна­хо­дить собі мі­сце в дер­жав­ній по­лі­ти­ці. У 1933 році Кон­грес США, на­ма­га­ю­чись змен­ши­ти про­по­зи­цію та за­по­біг­ти зни­жен­ню цін на сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію, схва­лив за­кон «Про ре­гу­лю­ва­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства» (Agricultural Adjustment Act — AAA). За цим за­ко­ном у рам­ках «Но­во­го кур­су» фе­де­раль­ний уряд ви­пла­чу­вав фер­ме­рам ком­пен­са­цію за за­орю­ва­н­ня в зем­лю вро­жа­їв ба­вов­ни, ку­ку­ру­дзи, пше­ни­ці та ін­ших куль­тур. Кар­то­пля­рам пла­ти­ли за об­при­ску­ва­н­ня кар­то­плі фар­бою, що ро­би­ла її не­при­да­тною для вжи­ва­н­ня в їжу. Здо­ро­вих ко­рів, овець і сви­ней за­би­ва­ли та за­ко­пу­ва­ли в зем­лю, щоб вони не по­тра­пи­ли на ри­нок. Згі­дно з AAA лише в 1933 році було вби­то шість міль­йо­нів мо­ло­чних по­ро­сят. Вер­хов­ний Суд США ви­знав цей за­кон не­кон­сти­ту­цій­ним у 1936 році, але, поки він діяв, міль­йо­ни тонн цін­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції так і не по­тра­пи­ли на сто­ли аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів. Крім того, на­віть у наш час уряд Спо­лу­че­них Шта­тів здій­снює ви­пла­ти ви­ро­бни­кам рі­зної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції за обме­же­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва на під­ста­ві за­ко­нів, близь­ких за сво­єю су­т­тю до AAA. І хоча по­лі­ти­чні ви­мо­ги тих, на чию ко­ристь про­во­ди­ться така по­лі­ти­ка, мо­жна зро­зу­мі­ти, ці про­гра­ми зни­щу­ють цін­ні ре­сур­си, збі­дню­ю­чи тим са­мим усю кра­ї­ну.
Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки — не єди­на кра­ї­на, яка «під­три­мує» сіль­го­спви­ро­бни­ків ко­штом ве­ли­че­зних втрат для пла­тни­ків по­да­тків і спо­жи­ва­чів. Спіль­на сіль­сько­го­спо­дар­ська по­лі­ти­ка Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу — одна з най­біль­ших і най­су­пе­ре­чли­ві­ших ста­тей бю­дже­ту ЄС.
Сіль­ське го­спо­дар­ство — не єди­на суб­си­до­ва­на га­лузь. У 2009 році в Спо­лу­че­них Шта­тах ді­я­ла про­гра­ма Cash for Clunkers («Го­тів­ка за ав­то­брухт») — це ще один при­клад того, як по­лі­ти­ки на­ма­га­ю­ться до­сяг­ти до­бро­бу­ту, зни­щу­ю­чи щось ціл­ком при­да­тне для ви­ко­ри­ста­н­ня — вжи­ва­ні ав­то­мо­бі­лі. За цією про­гра­мою ав­то­ди­ле­рам ви­пла­чу­ва­лось від 3500 до 4500 до­ла­рів за зни­ще­н­ня ста­рих ав­то­мо­бі­лів, що їх по­ку­пці від­да­ва­ли в ра­ху­нок опла­ти ча­сти­ни вар­то­сті но­вих ма­шин («трейд-ін»). Ди­ле­ри були зо­бов’яза­ні псу­ва­ти дви­гу­ни цих авто, за­ли­ва­ю­чи в них роз­чин си­лі­ка­ту на­трію, а по­тім ча­ви­ти ма­ши­ни під пре­сом і зда­ва­ти на зва­ли­ще, щоб на­да­лі з них не мо­жна було ви­ко­ри­ста­ти на­віть жо­дної де­та­лі. По­бор­ни­ки цієї про­гра­ми на­по­ля­га­ли на тому, що вона спри­я­ти­ме від­нов­лен­ню еко­но­мі­ки, спо­ну­ка­ю­чи лю­дей ку­пу­ва­ти нові ав­то­мо­бі­лі. Про­те нові авто ко­шту­ють до­рож­че за вжи­ва­ні, а ціна ав­то­мо­бі­лів з про­бі­гом зро­сла че­рез змен­ше­н­ня їх про­по­зи­ції. Це зму­си­ло спо­жи­ва­чів ви­тра­ча­ти біль­ше гро­шей на при­дба­н­ня авто — як но­вих, так і вжи­ва­них, за­ва­див­ши їм ку­пи­ти за ці гро­ші щось інше. Отже, про­гра­ма «Го­тів­ка за ав­то­брухт» так і не при­зве­ла до зро­ста­н­ня су­ку­пно­го по­пи­ту. Фа­кти­чно, пла­тни­ки по­да­тків на­да­ли 3 млрд до­ла­рів на суб­си­ді­ю­ва­н­ня ку­пів­лі но­вих авто. Во­дно­час було зни­ще­но десь 700 000 вжи­ва­них авто за­галь­ною вар­ті­стю близь­ко 2 млрд до­ла­рів. Суб­си­дії одер­жа­ли ті, хто й без них міг ку­пи­ти но­вий ав­то­мо­біль, а по­стра­жда­ли ті, хто мав змо­гу до­зво­ли­ти собі хіба що вжи­ва­не авто. Пі­сля за­вер­ше­н­ня дії про­гра­ми об­ся­ги про­да­жів но­вих ав­то­мо­бі­лів різ­ко впа­ли. Ні­меч­чи­на за­про­ва­ди­ла вла­сну про­гра­му ути­лі­за­ції. За оцін­ка­ми, вона обі­йшлась пла­тни­кам по­да­тків у по­над 7 млрд до­ла­рів — удві­чі до­рож­че, ніж у США.
Ана­ло­гі­чні про­гра­ми було ре­а­лі­зо­ва­но й у ба­га­тьох кра­ї­нах Схі­дної Єв­ро­пи: зокре­ма, в Ро­сії та Сло­вач­чи­ні. У Ру­му­нії за про­гра­мою Rabla («Мо­тлох») було зни­ще­но 525 000 ав­то­мо­бі­лів, ви­пу­ще­них ві­сім або біль­ше ро­ків тому, а їх вла­сни­ки одер­жа­ли за­мість них ва­у­че­ри на суму до 1500 євро. Про­гра­ма ді­я­ла з 2005 по 2015 рік; один гро­ма­дя­нин мав змо­гу зда­ти на брухт не більш ніж три ста­рі авто та одер­жа­ти за них ва­у­че­ри на опла­ту но­вих ав­то­мо­бі­лів.
Якщо зни­ще­н­ня ав­то­мо­бі­лів — така хо­ро­ша ідея, то чому б не зо­бов’яза­ти ав­то­вла­сни­ків зда­ва­ти свої авто на ме­та­ло­брухт що­ро­ку? Уявіть собі, на­скіль­ки зро­стуть про­да­жі но­вих ма­шин! Про­те з по­гля­ду еко­но­мі­ки це не­ро­зум­но. Так мо­жна до­по­мог­ти кон­кре­тним ви­ро­бни­кам: адже обме­же­ність їх про­ду­кції зро­сте й у та­кий спо­сіб під­ви­щи­ться по­пит на неї, але під­ня­ти рі­вень до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня, зни­щу­ю­чи то­ва­ри, що ма­ють спо­жив­чу цін­ність, не­мо­жли­во.
При­хо­ва­ною фор­мою руй­нів­ної ді­яль­но­сті мо­жуть бути дії уря­ду, спря­мо­ва­ні на під­ви­ще­н­ня аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті при­дба­н­ня рі­зних то­ва­рів. Кра­ї­ни сві­ту ви­тра­ча­ють на суб­си­ді­ю­ва­н­ня ри­баль­ства 30 мі­льяр­дів до­ла­рів на рік, при­чо­му 60% цих ко­штів на­пря­му спри­я­ють вчи­нен­ню не­еко­ло­гі­чних, руй­нів­них або на­віть не­за­кон­них дій. Ви­крив­ле­н­ня рин­ку, що ви­ни­кає вна­слі­док цьо­го, ле­жить в осно­ві без­го­спо­дар­но­го по­во­дже­н­ня з ри­бни­ми ре­сур­са­ми сві­ту, яке у 2012 році, за під­ра­хун­ка­ми Сві­то­во­го бан­ку, обі­йшлось сві­то­вій еко­но­мі­ці у 83 мі­льяр­ди до­ла­рів. При цьо­му 70% за­галь­но­сві­то­во­го об­ся­гу суб­си­дій у га­лу­зі ри­баль­ства ви­пла­чу­ють ба­га­ті кра­ї­ни: зокре­ма, Япо­нія, США, Фран­ція та Іспа­нія, а та­кож Ки­тай і Пів­ден­на Ко­рея. Уна­слі­док цьо­го ти­ся­чі мі­сце­вих гро­мад, існу­ва­н­ня яких за­ле­жить від ри­баль­ства, зму­ше­ні кон­ку­ру­ва­ти з ри­бал­ка­ми з цих кра­їн, що одер­жу­ють суб­си­дії, а це ста­вить під за­гро­зу про­до­воль­чу без­пе­ку міль­йо­нів лю­дей, бо ри­бо­про­ми­сло­ві фло­ти з да­ле­ких кра­їн ви­чер­пу­ють ре­сур­си оке­а­ну. Ця си­ту­а­ція осо­бли­во тяж­ко по­зна­чи­лась на За­хі­дній Афри­ці, де ри­баль­ство може бути для мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня пи­та­н­ням жи­т­тя і смер­ті. З 1990-х ро­ків чи­ма­ло мі­сце­вих ри­ба­лок втра­ти­ли мо­жли­вість за­ро­бля­ти на ри­баль­стві або го­ду­ва­ти свої ро­ди­ни: саме тоді роз­по­чав­ся ви­лов риби в про­ми­сло­вих мас­шта­бах з іно­зем­них су­ден, на­сам­пе­ред, із Ки­таю та кра­їн ЄС, біля за­хі­дно­а­фри­кан­сько­го узбе­реж­жя.
По­лі­ти­ки та по­бор­ни­ки про­грам дер­жав­них ви­да­тків по­лю­бля­ють хва­ли­тись ро­бо­чи­ми мі­сця­ми, ство­ре­ни­ми зав­дя­ки їхнім про­гра­мам, пе­ре­біль­шу­ю­чи їх ви­го­ди. Така си­ту­а­ція ро­бить еко­но­мі­чну гра­мо­тність осо­бли­во ва­жли­вою. І хоча зайня­тість ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­є­ться як за­сіб ство­ре­н­ня ба­гат­ства, слід пам’ята­ти про те, що наш до­бро­бут по­лі­пшує не про­сте збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ро­бо­чих місць, а збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті тих ро­бо­чих місць, на яких ви­ро­бля­ю­ться саме ті то­ва­ри та по­слу­ги (еко­но­мі­чні бла­га), які люди ці­ну­ють. Тих, хто за­бу­ває про цей еле­мен­тар­ний факт, лег­ко вве­сти в ома­ну та зму­си­ти під­три­му­ва­ти про­гра­ми, що ро­блять лю­дей менш за­мо­жни­ми, а не зба­га­чу­ють їх.
На­ці­ле­ність на шту­чне ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць може з лег­кі­стю вво­ди­ти в ома­ну. Ве­ли­кий фран­цузь­кий еко­но­міст Фре­де­рік Ба­стіа́ роз­крив хи­бність цьо­го уяв­ле­н­ня у при­тчі про роз­би­те скло у сво­є­му есе «Що ви­дно та чого не ви­дно» (Ce qu’on voit et ce qu’on ne voit pas) (1850):
«Чи ба­чи­ли ви, як лю­ту­вав ла­гі­дний кра­мар, до­бро­дій Жак Бо­ном, коли його не­обе­ре­жний син при­пад­ком роз­бив ві­кно? Якби ви були при­су­тні при цьо­му, ви б з пев­ні­стю за­свід­чи­ли, що всі оче­вид­ці, а їх там було десь трид­ця­те­ро, на­ма­га­ли­ся вті­ши­ти тор­гів­ця-нев­да­ху при­бли­зно та­ки­ми сло­ва­ми: «Без лиха не бу­ває до­бра! Усім тре­ба з чо­гось жити, а з чого мали б жити скля­рі, якби скло у ві­кнах ні­ко­ли не роз­би­ва­лось?»
Ці сло­ва роз­ра­ди мі­стять у собі цілу те­о­рію, про яку слід роз­по­ві­сти на цьо­му про­сто­му при­кла­ді, оскіль­ки, на жаль, саме нею ке­ру­є­ться біль­шість на­ших еко­но­мі­чних уста­нов.
При­пу­сті­мо, що усу­не­н­ня шко­ди обі­йде­ться в шість фран­ків. Тоді ви мо­же­те ска­за­ти, що цей при­крий ви­па­док при­не­се скля­ре­ві шість фран­ків, а отже й збіль­шить на шість фран­ків об­сяг тор­гів­лі. Я з цим по­го­джусь — мені не­має чим за­пе­ре­чи­ти, а ви ма­є­те слу­шність. Скляр при­йде, ви­ко­нає свою ро­бо­ту, одер­жить свої шість фран­ків, по­тре руки від за­до­во­ле­н­ня та — десь у душі — бла­го­сло­вить пу­сто­тли­ве дитя. Усе це — те, що ви­дно.
Про­те якщо ви ді­йде­те того ви­снов­ку, як це ча­сто бу­ває, що роз­би­ва­ти ві­кна — ко­ри­сно, бо це спри­яє гро­шо­во­му обі­гу й роз­ви­тко­ві про­ми­сло­во­сті в ці­ло­му, ви зму­си­те мене ви­гу­кну­ти: «Зу­пи­ні­ться! Ваша те­о­рія обме­же­на тим, що ви­дно, але ніяк не вра­хо­вує того, чого не ви­дно!». Ні­хто не ба­чить, що вла­сник крам­ни­ці, який уже ви­тра­тив шість фран­ків на якусь річ, не має змо­ги ви­тра­ти­ти їх на щось інше.
Ні­хто не ба­чить, що якби йому не до­ве­ло­ся за­мі­ню­ва­ти скло у ві­кні, він би охо­че при­дбав нові че­ре­ви­ки за­мість ста­рих або до­дав би якусь книж­ку до сво­єї бі­бліо­те­ки. Ко­ро­тко ка­жу­чи, він міг би ви­тра­ти­ти свої шість фран­ків іна­кше, але цей при­крий ви­па­док йому за­ва­див»(7).
Ба­стіа́ пра­виль­но ро­бить, коли зму­шує нас ске­ру­ва­ти свою ува­гу на ста­тки, а не на ви­ро­бни­цтво. Ство­ре­н­ня по­пи­ту на нові то­ва­ри че­рез зни­ще­н­ня вже на­яв­них еко­но­мі­чних благ не зро­бить су­спіль­ство ба­га­тшим.

Елемент 1.10. Економічний поступ має багато джерел

Економічний поступ відбувається, насамперед, завдяки торгівлі, інвестиціям, інноваціям та надійним економічним інститутам.

На всту­пно­му за­нят­ті з еко­но­мі­ки ми ча­сто роз­по­від­а­є­мо слу­ха­чам про те, що в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах на зра­зок Спо­лу­че­них Шта­тів ро­бі­тни­ки ви­ро­бля­ють і за­ро­бля­ють сьо­го­дні при­бли­зно в трид­цять ра­зів біль­ше на лю­ди­ну, ніж у 1750 році. А по­тім ми про­си­мо їх від­по­ві­сти на таке за­пи­та­н­ня: «Чому ро­бі­тни­ки пра­цю­ють сьо­го­дні на­ба­га­то про­ду­ктив­ні­ше, ніж два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя тому?» Ви теж по­ду­май­те, як би ви від­по­ві­ли на це за­пи­та­н­ня.
За­зви­чай наші слу­ха­чі зга­ду­ють три речі: по-пер­ше, на­у­ко­ві зна­н­ня та те­хно­ло­гі­чні мо­жли­во­сті сьо­го­де­н­ня на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­ють усе, що мо­жна було уяви­ти у 1750 році. По-дру­ге, ми ма­є­мо скла­дні ма­ши­ни та ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті, на­ба­га­то кра­щі до­ро­ги та роз­га­лу­же­ні си­сте­ми зв’язку. А по-тре­тє, як за­зви­чай при­га­ду­ють слу­ха­чі, у 1750 році окре­мі люди та сім’ї самі ви­го­тов­ля­ли біль­шість того, що вони спо­жи­ва­ли, тоді як те­пер ми, як пра­ви­ло, ку­пу­є­мо такі речі, а не ро­би­мо їх сво­ї­ми си­ла­ми.
Якщо взя­ти до ува­ги від­су­тність гли­бо­ких еко­но­мі­чних знань, слу­ха­чі, в прин­ци­пі, пра­виль­но по­ясню­ють при­чи­ни та­кої си­ту­а­ції. Вони усві­дом­лю­ють ва­жли­вість те­хно­ло­гій, ка­пі­та­лу (ви­ро­бни­чих акти­вів) і тор­гів­лі. Їхні від­по­віді лише під­крі­плю­ють наш по­гляд на еко­но­мі­ку як «на­у­ку здо­ро­во­го глу­зду».
Ми вже роз­гля­да­ли ви­го­ди від тор­гів­лі й зни­же­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат як ру­шій­ні сили еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. А еко­но­мі­чний ана­ліз дає змо­гу вста­но­ви­ти ще три ру­шій­ні сили економічного зростання: ін­ве­сти­ції у люд­ський ка­пі­тал та ви­ро­бни­чі акти­ви, удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій та по­кра­ще­н­ня ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті.
По-пер­ше, наші мо­жли­во­сті ви­ро­бни­цтва то­ва­рів та по­слуг збіль­шу­ю­ться зав­дя­ки ін­ве­сти­ці­ям в основний капітал (ін­стру­мен­ти, вер­ста­ти та бу­дів­лі) й людський капітал (осві­ту, на­ви­чки, на­вча­н­ня та до­свід пра­ців­ни­ків). Ці два види ін­ве­сти­цій ті­сно пов’яза­ні один з одним. Ма­ю­чи біль­ше те­хні­ки з кра­щи­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми, пра­ців­ни­ки мо­жуть ви­ро­би­ти біль­ше. Лі­со­руб може зро­би­ти на­ба­га­то біль­ше, пра­цю­ю­чи бен­зо­пил­кою, а не ру­чною по­пе­ре­чною пил­кою. Транс­пор­ту­валь­ник може пе­ре­вез­ти на­ба­га­то біль­ше ван­та­жним ав­то­мо­бі­лем, ніж чу­ма­цьким во­зом на во­ло­вій тязі.
По-дру­ге, еко­но­мі­чно­му по­сту­по­ві спри­яє вдо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій — ви­ко­ри­ста­н­ня сили ін­те­ле­кту для того, щоб ви­на­хо­ди­ти нові про­ду­кти та менш ви­тра­тні ме­то­ди ви­ро­бни­цтва. За час, що ми­нув з 1750 року, на змі­ну силі м’язів лю­дей і тва­рин у ви­ро­бни­цтві при­йшли па­ро­ва ма­ши­на, дви­гун вну­трі­шньо­го зго­ря­н­ня, еле­ктро­енер­гія та атом­на енер­гія. Ми те­пер по­до­ро­жу­є­мо не пі­шки чи вер­хи, а ав­то­мо­бі­ля­ми, ав­то­бу­са­ми, по­тя­га­ми та лі­та­ка­ми. Удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій нев­пин­но спо­ну­кає нас змі­ню­ва­ти свій спо­сіб жи­т­тя. Зга­дай­те лише про пер­со­наль­ні комп’юте­ри, мі­кро­хви­льо­ві печі, мо­біль­ні те­ле­фо­ни, стри­мін­го­ві сер­ві­си на те­ле­ба­чен­ні, ко­ро­нар­не шун­ту­ва­н­ня, ен­до­про­те­зу­ва­н­ня куль­шо­во­го су­гло­ба, кон­ди­ціо­не­ри в ав­то­мо­бі­лях і на­віть га­ра­жні две­рі з ди­стан­цій­ним ке­ру­ва­н­ням. Роз­ро­бле­н­ня та впро­ва­дже­н­ня цих про­ду­ктів про­тя­гом остан­ніх п’ят­де­ся­ти ро­ків при­зве­ли до мас­шта­бних змін у тому, як ми пра­цю­є­мо, гра­є­мо та роз­ва­жа­є­мось. Зав­дя­ки їм ми ста­ли жити кра­ще.
По-тре­тє, зро­стан­ню мо­жуть спри­я­ти змі­ни в ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Під ор­га­ні­за­ці­єю еко­но­мі­ки ми ро­зу­мі­є­мо те, як ор­га­ні­зо­ва­на ді­яль­ність лю­дей, і пра­ви­ла, за яки­ми вони ді­ють: ці чин­ни­ки ча­сто спри­йма­ють як на­ле­жне або про­сто за­бу­ва­ють про них. На­скіль­ки лег­ко лю­дям зайня­тись тор­гів­лею або роз­по­ча­ти вла­сну спра­ву? Пра­во­ва си­сте­ма кра­ї­ни ве­ли­кою мі­рою ви­зна­чає рі­вень роз­ви­тку тор­гів­лі та за­лу­че­н­ня ін­ве­сти­цій, а та­кож ха­ра­ктер еко­но­мі­чної спів­пра­ці між її гро­ма­дя­на­ми. Пра­во­ва си­сте­ма, що за­хи­щає лю­дей і їхню вла­сність, у спра­ве­дли­вий спо­сіб за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів і вре­гу­лю­ва­н­ня су­пе­ре­чок, є ва­жли­вою скла­до­вою еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. Її від­су­тність ве­сти­ме до змен­ше­н­ня об­ся­гів ін­ве­сти­цій, стри­му­ва­ти­ме тор­гів­лю та за­ва­жа­ти­ме по­ши­рен­ню но­ва­тор­ських ідей. У ча­сти­ні 2 цієї книж­ки ми де­таль­ні­ше роз­гля­не­мо зна­че­н­ня пра­во­вої си­сте­ми та ін­ших еле­мен­тів ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки.
Ін­ве­сти­ції та вдо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій від­бу­ва­ю­ться не самі по собі. Вони є від­дзер­ка­ле­н­ням дій під­при­єм­ців: тих, хто йде на ри­зик, спо­ді­ва­ю­чись на при­бу­ток. Ні­хто не знає за­зда­ле­гідь, у якій сфе­рі від­бу­де­ться на­сту­пний но­ва­тор­ський про­рив та які ме­то­ди ви­ро­бни­цтва за­без­пе­чать зни­же­н­ня його со­бі­вар­то­сті. Крім того, з’яв­ля­ю­ться нові сфе­ри, де може роз­кри­ти­ся під­при­єм­ни­цький хист. Отже, еко­но­мі­чний по­ступ за­ле­жить від існу­ва­н­ня си­сте­ми, яка дає змо­гу дуже рі­зним гру­пам лю­дей ви­про­бо­ву­ва­ти свої ідеї на пре­дмет їх при­бу­тко­во­сті та во­дно­час спо­ну­кає їх утри­ма­тись від мар­но­го ви­тра­ча­н­ня ре­сур­сів на не­про­ду­ктив­ні про­є­кти.
Для по­сту­пу по­трі­бно, щоб рин­ки за­ли­ша­лись від­кри­ти­ми, а люди мали змо­гу ре­а­лі­зу­ва­ти свої но­ва­тор­ські ідеї. Під­при­є­мець, який роз­ро­бив но­вий про­дукт чи те­хно­ло­гію, має за­ру­чи­тись під­трим­кою до­ста­тньої для фі­нан­су­ва­н­ня про­є­кту кіль­ко­сті ін­ве­сто­рів. А конкуренція, у свою чер­гу, спо­ну­кає під­при­єм­ців та їхніх ін­ве­сто­рів від­по­від­аль­но ста­ви­тись до ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу сво­їх ре­сур­сів: їхні ідеї ма­ють прой­ти ви­про­бу­ва­н­ня ре­аль­ним жи­т­тям, у яко­му спо­жи­ва­чі при­йма­ють рі­ше­н­ня про те, чи вар­то ку­пу­ва­ти то­вар або по­слу­гу за ці­ною, ви­щою за їх со­бі­вар­тість. У та­ко­му се­ре­до­ви­щі саме спо­жи­вач є суд­дею най­ви­щої ін­стан­ції. Якщо цін­ність но­ва­тор­сько­го про­ду­кту або но­ва­тор­ської по­слу­ги в його очах не пе­ре­ви­щує їх со­бі­вар­то­сті, такі про­ду­кти та по­слу­ги на рин­ку не утри­ма­ю­ться. На ділі зав­да­н­ня уря­ду по­ля­гає в тому, щоб дати но­вим та кра­щим про­ду­ктам шанс кон­ку­ру­ва­ти зі ста­ри­ми, а не в ухва­лен­ні рі­шень про те, яким про­ду­ктам від­да­ва­ти пе­ре­ва­гу.

Елемент 1.11. Корисність «невидимої руки»

«Невидима рука» ринкових цін спонукає покупців і продавців до діяльності, що сприяє загальному добробуту.

«Ко­жна лю­ди­на по­стій­но на­ма­га­є­ться зна­йти най­ви­гі­дні­ше за­сто­су­ва­н­ня ка­пі­та­лу, яким вона може роз­по­ря­джа­ти­ся. На­справ­ді при цьо­му вона пі­клу­є­ться про вла­сну ви­го­ду, а не су­спіль­ні ін­те­ре­си. Однак го­ни­тва за осо­би­стою ви­го­дою ціл­ком при­ро­дно — чи, рад­ше, не­ми­ну­че — веде до ви­бо­ру за­сто­су­ва­н­ня, яке є най­ви­гі­дні­шим і для су­спіль­ства. Лю­ди­на пе­ре­слі­дує лише вла­сну ви­го­ду, і в цьо­му ви­пад­ку, як і в ба­га­тьох ін­ших, не­ви­ди­мою ру­кою спря­мо­ву­є­ться до мети, яка зов­сім не вхо­ди­ла в її на­мі­ри(8)»,
Адам Сміт (1776).
Вла­сний ін­те­рес — по­ту­жний мо­ти­ва­тор. Як ко­лись за­зна­чив Адам Сміт, своє­ко­ри­сли­ві люди, яки­ми ке­рує «невидима рука», ма­ють силь­ний сти­мул ро­би­ти те, що спри­яє зро­стан­ню за­галь­но­го до­бро­бу­ту спіль­но­ти або кра­ї­ни. Цією «не­ви­ди­мою ру­кою», про яку пи­сав Сміт, є си­сте­ма цін. Лю­ди­на «має на меті лише вла­сну на­жи­ву», але «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін зму­шує її спри­я­ти до­ся­гнен­ню ці­лей ін­ши­ми лю­дьми, що за­без­пе­чує зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту.
Ба­га­то хто не ро­зу­міє прин­ци­пу «не­ви­ди­мої руки». Зна­чно­го по­ши­ре­н­ня на­бу­ла дум­ка про те, що впо­ряд­ко­ва­них ре­зуль­та­тів мо­жна до­сяг­ти лише під чи­ї­мось ке­рів­ни­цтвом або на під­ста­ві на­ка­зів цен­тра­лі­зо­ва­ної вла­ди. Про­те Адам Сміт ствер­джу­вав, що пе­ре­слі­ду­ва­н­ня вла­сної ви­го­ди веде до фор­му­ва­н­ня впо­ряд­ко­ва­но­го су­спіль­ства, в яко­му по­тре­би за­зви­чай за­до­воль­ня­ю­ться без будь-яко­го цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня. Цей по­ря­док ви­ни­кає че­рез те, що в умо­вах при­ва­тної вла­сно­сті та сво­бо­ди обмі­ну рин­ко­ві ціни ко­ор­ди­ну­ють дії лю­дей, які ке­ру­ю­ться вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми. Всьо­го лиш один по­ка­зник — по­то­чна рин­ко­ва ціна на пев­ний то­вар чи по­слу­гу — ін­фор­мує по­ку­пців і про­дав­ців до­ста­тньо для того, щоб вони ді­я­ли так, ніби во­ло­ді­ють най­ви­чер­пні­шою ін­фор­ма­ці­єю про по­то­чні дії та упо­до­ба­н­ня ін­ших грав­ців рин­ку. Рин­ко­ві ціни є від­обра­же­н­ням ре­зуль­та­тів ви­бо­ру міль­йо­нів спо­жи­ва­чів, ви­ро­бни­ків і по­ста­чаль­ни­ків ре­сур­сів. Вони від­дзер­ка­лю­ють ін­фор­ма­цію про упо­до­ба­н­ня спо­жи­ва­чів, ви­тра­ти та все, що сто­су­є­ться ча­со­вих, про­сто­ро­вих та ін­ших об­ста­вин, тоб­то всю ту ін­фор­ма­цію, яку в умо­вах ве­ли­ко­го рин­ку не­спро­мо­жні зба­гну­ти ні окре­мі люди, ні цен­траль­ні ор­га­ни вла­ди.
Ви ні­ко­ли не ці­ка­ви­лись, як су­пер­мар­ке­там у ва­шій мі­сце­во­сті вда­є­ться за­во­зи­ти стіль­ки мо­ло­ка, хлі­ба, ово­чів та ін­ших то­ва­рів, щоб їх май­же зав­жди ви­ста­ча­ло, але не на­стіль­ки ба­га­то, щоб вони зі­псу­ва­лись і їх до­ве­лось ви­ки­ну­ти? Як по­ясни­ти те, що хо­ло­диль­ни­ки, ав­то­мо­бі­лі та план­ше­ти з сен­сор­ни­ми екра­на­ми, які ви­ро­бля­ю­ться в рі­зних ку­то­чках сві­ту, по­ста­ча­ю­ться на мі­сце­вий ри­нок при­бли­зно в тій кіль­ко­сті, що їх ба­жа­ють при­дба­ти спо­жи­ва­чі? Може, десь є спе­ці­аль­ний до­від­ник для під­при­ємств, у яко­му про все це до­кла­дно на­пи­са­но? Ні, та­ко­го до­від­ни­ка, зви­чай­но, не існує. Від­по­від­дю на ці за­пи­та­н­ня є «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін. Саме вона спо­ну­кає своє­ко­ри­сли­вих лю­дей до спів­пра­ці та узго­джує ви­бір, що його ро­бить ко­жен із них, із ви­бо­ром ін­ших лю­дей че­рез си­сте­му ці­но­вих си­гна­лів, що де­таль­ні­ше опи­са­но в еле­мен­ті 6.
Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 1974 року Фрі­дріх Гаєк на­зи­вав рин­ко­ву си­сте­му «чу­дом»: у ній лише один по­ка­зник — рин­ко­ва ціна то­ва­ру — спон­тан­но пе­ре­дає на­стіль­ки ве­ли­кий об­сяг ін­фор­ма­ції, що до­зво­ляє по­ку­пцям і про­дав­цям при­йма­ти рі­ше­н­ня, які до­по­ма­га­ють їм здо­бу­ва­ти те, чого вони хо­чуть(9). Рин­ко­ва ціна про­ду­кту є від­дзер­ка­ле­н­ням ти­сяч чи на­віть міль­йо­нів рі­шень, що їх при­йма­ють люди в усіх ку­то­чках сві­ту, при тому не зна­ю­чи ні­чо­го про дії ін­ших. Для ко­жно­го про­ду­кту чи по­слу­ги ри­нок діє як ве­ле­тен­ська об­чи­слю­валь­на ме­ре­жа, що ви­дає по­ка­зник, який на­дає всім ко­ри­сту­ва­чам не­об­хі­дну їм ін­фор­ма­цію та спо­ну­кає їх ді­я­ти на її під­ста­ві.
Жо­дна окре­ма осо­ба чи цен­траль­ний ор­ган вла­ди не­спро­мо­жні зі­бра­ти або вра­ху­ва­ти всю ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для того, щоб міль­йо­ни спо­жи­ва­чів і ви­ро­бни­ків рі­зних то­ва­рів і по­слуг узго­джу­ва­ли свої дії у спо­сіб, як це ро­блять рин­ки. Крім того, рин­ко­ві ціни мі­стять цю ін­фор­ма­цію в кон­цен­тро­ва­ній фор­мі. Вони спо­ну­ка­ють ви­ро­бни­ків і по­ста­чаль­ни­ків ре­сур­сів до ви­ро­бни­цтва тих благ, які спо­жи­ва­чі ці­ну­ють най­біль­ше (у спів­від­но­шен­ні з ви­тра­та­ми на них). Не­має жо­дної по­тре­би при­му­шу­ва­ти фер­ме­ра до ви­ро­щу­ва­н­ня яблук, на­ка­зу­ва­ти бу­ді­вель­ній фір­мі спо­ру­джу­ва­ти бу­дин­ки чи пе­ре­ко­ну­ва­ти ви­ро­бни­ка ме­блів ро­би­ти стіль­ці. Якщо ціни на ці та інші то­ва­ри вка­зу­ють на те, що їхня цін­ність для спо­жи­ва­чів є рів­ною або ви­щою, ніж ви­тра­ти на їх ви­ро­бни­цтво, то ви­ро­бни­ки у сво­є­му пра­гнен­ні до осо­би­стої ви­го­ди їх і по­ста­ча­ти­муть.
Зни­кає та­кож по­тре­ба на­га­ду­ва­ти ви­ро­бни­кам про не­об­хі­дність роз­ро­бле­н­ня та впро­ва­дже­н­ня низь­ко­за­тра­тних ме­то­дів ви­ро­бни­цтва. Вла­сний ін­те­рес, ке­ро­ва­ний «не­ви­ди­мою ру­кою» рин­ко­вих цін, на­дає їм сти­му­ли шу­ка­ти най­кра­щу ком­бі­на­цію ре­сур­сів та економічно ефективні ме­то­ди ви­ро­бни­цтва з по­гля­ду ви­трат. А оскіль­ки чим мен­ші ви­тра­ти, тим вищі при­бу­тки, ко­жний ви­ро­бник на­ма­га­ти­ме­ться зни­зи­ти ви­тра­ти та під­ви­щи­ти якість. Вла­сне ка­жу­чи, кон­ку­рен­ція про­сто при­му­сить їх це ро­би­ти.
У су­ча­сній еко­но­мі­ці спів­пра­ця, об­умов­ле­на вла­сним ін­те­ре­сом, яким ке­рує «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін, є справ­ді ди­во­ви­жною. На­сту­пно­го разу, сі­да­ю­чи ве­че­ря­ти, за­ду­май­тесь про всіх тих лю­дей, зав­дя­ки чиїм зу­си­л­лям ця ве­че­ря ста­ла мо­жли­вою. На­вряд чи хоч ко­гось із них — від фер­ме­ра до во­дія ван­та­жів­ки чи вла­сни­ка крам­ни­ці — на­ди­ха­ла дум­ка про те, що вас по­трі­бно сма­чно на­го­ду­ва­ти за яко­мо­га ниж­чих ви­трат. Про­те рин­ко­ві ціни по­го­ди­ли їхні ін­те­ре­си з ва­ши­ми. Ті фер­ме­ри, які по­ста­ча­ють най­кра­щу яло­ви­чи­ну чи ін­ди­ча­ти­ну, одер­жу­ють за неї вищу ціну; во­дії ван­та­жі­вок та вла­сни­ки про­ду­кто­вих крам­ниць за­ро­бля­ють біль­ше, якщо їхня про­ду­кція над­хо­дить до спо­жи­ва­чів сві­жою та у до­бро­му ста­ні, і так далі, при цьо­му всі вони по­слу­го­ву­ю­ться най­менш ви­тра­тни­ми за­со­ба­ми для до­ся­гне­н­ня ре­зуль­та­тів. Бу­кваль­но де­ся­тки ти­сяч лю­дей, біль­шість з яких ми ні­ко­ли не зу­стрі­не­мо, до­кла­да­ю­ться до за­без­пе­че­н­ня ко­жно­го з нас та­ким на­бо­ром благ, який зна­чно пе­ре­вер­шує те, що ми мо­гли б зро­би­ти вла­сно­руч. Крім того, «не­ви­ди­ма рука» рин­ку пра­цює на­стіль­ки не­по­мі­тно та ав­то­ма­ти­чно, що по­ря­док, спів­пра­ця й до­сту­пність ве­ли­че­зної кіль­ко­сті то­ва­рів і по­слуг за­зви­чай спри­йма­ю­ться як на­ле­жне. Ця ком­бі­на­ція вла­сно­го ін­те­ре­су та «не­ви­ди­мої руки», яку ча­сто не­до­оці­ню­ють, є, одна­че, по­ту­жним ру­ші­єм еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку.

Елемент 1.12. Непередбачені наслідки створюють проблеми

Довгострокові наслідки, або вторинні ефекти, заходів ігноруються надто часто.

У 1946 році Ген­рі Ге­зліт, сла­ве­тний жур­на­ліст-еко­но­міст, на­пи­сав книж­ку під на­звою «Еко­но­мі­ка в одній ле­кції». Цей про­стий під­ру­чник, ство­ре­ний на осно­ві на­пи­са­но­го у 1850 році на­ри­су фран­цузь­ко­го еко­но­мі­ста Фре­де­рі­ка Ба­стіа́, про який ішло­ся в еле­мен­ті 1.9, став чи не най­ти­ра­жні­шим тра­кта­том з еко­но­мі­ки у сві­ті.
Пам’ята­є­те роз­по­відь Ба­стіа́ про хло­пця, який роз­бив ві­кно в крам­ни­ці, ки­нув­ши в неї м’ячем? Че­рез це кра­ма­ре­ві до­ве­лось найня­ти скля­ра, який по­ла­го­див ві­кно. Як ствер­джу­ють де­які свід­ки цієї по­дії, звер­нув­ши ува­гу на оче­ви­дну зайня­тість скля­ра, до­бре, що ві­кно роз­би­лось, адже ця при­крість дала скля­ре­ві мо­жли­вість за­ро­би­ти. Про­те, як під­кре­слює Ге­зліт, це аж ніяк не до­бре, адже при цьо­му ігно­ру­ю­ться вто­рин­ні ефе­кти.
Якби кра­ма­ре­ві не до­ве­лось ви­тра­ти­ти гро­ші на ре­монт ві­кна, він міг би при­дба­ти за них щось інше: пару че­ре­ви­ків, но­вий ко­стюм або­що. Якби ві­кно не роз­би­лось, зайня­тість в ін­ших сфе­рах ви­ро­бни­цтва мо­гла б бути ви­щою, а су­спіль­ство в ці­ло­му мало б і ві­кно, і речі, при­дба­ні кра­ма­рем. Пі­сля вра­ху­ва­н­ня вто­рин­них ефе­ктів стає зро­зумі­ло, що руй­нів­ні на­слід­ки по­ве­ней, ура­га­нів та не­про­ду­ма­ної дер­жав­ної по­лі­ти­ки зав­да­ють су­спіль­ству шко­ди та аж ніяк не збіль­шу­ють чи­стої зайня­то­сті. Дум­ка, що усу­не­н­ня руй­ну­вань ство­рює ро­бо­чі мі­сця й по­зи­тив­но впли­ває на еко­но­мі­ку, ві­до­ма нині як «па­ра­докс роз­би­то­го ві­кна». Адже для усу­не­н­ня руй­ну­вань ре­сур­си від­во­лі­ка­ю­ться з ін­ших на­прям­ків їх ви­ко­ри­ста­н­ня, а це обме­жує спро­мо­жність су­спіль­ства ви­ро­бля­ти інші ко­ри­сні то­ва­ри або по­слу­ги. Кіль­ка при­кла­дів цьо­го хи­бно­го по­гля­ду на­ве­де­но в еле­мен­ті 1.9.
Го­лов­ним ви­снов­ком з «одні­єї ле­кції» Ге­злі­та є те, що під час ана­лі­зу еко­но­мі­чної про­по­зи­ції лю­ди­на:
«...має пе­ре­ві­ря­ти не лише без­по­се­ре­дні, але й дов­го­стро­ко­ві ре­зуль­та­ти, не лише пер­вин­ні, але й вто­рин­ні на­слід­ки, та не лише вплив на якусь кон­кре­тну гру­пу, але й вплив на всіх і ко­жно­го»(10).
На дум­ку Ге­злі­та, основ­ною при­чи­ною по­ми­лок в еко­но­мі­ці є саме не­ви­ко­на­н­ня цієї ви­мо­ги. Він ба­га­то пи­сав про еко­но­мі­ку в часи Ве­ли­кої де­пре­сії у 1930-ті та знав, що люди, осо­бли­во в по­лі­ти­чній сфе­рі, схиль­ні звер­та­ти ува­гу на ко­ро­тко­стро­ко­вий по­зи­тив­ний ефект пев­но­го за­хо­ду, ігно­ру­ю­чи при цьо­му дов­го­стро­ко­ві — ча­сто ні­ким не пе­ред­ба­че­ні — на­слід­ки.
Роз­глянь­мо три при­кла­ди, що ілю­стру­ють по­тен­цій­ну ва­жли­вість вто­рин­них ефе­ктів. На­ма­га­ю­чись змен­ши­ти за­бру­дне­ність по­ві­тря ви­хло­пни­ми га­за­ми зав­дя­ки зни­жен­ню спо­жи­ва­н­ня бен­зи­ну, уряд Гру­зії за­про­ва­див но­вий акци­зний по­да­ток на ста­рі ав­то­мо­бі­лі з дви­гу­на­ми ве­ли­ко­го об’єму. Оскіль­ки рі­вень до­хо­дів на­се­ле­н­ня Гру­зії низь­кий, у цій кра­ї­ні зав­жди існу­вав ви­со­кий по­пит на до­сить ста­рі вжи­ва­ні авто, бо вони де­шев­ші (91% вжи­ва­них ав­то­мо­бі­лів, що про­по­ну­ю­ться на про­даж, було ви­пу­ще­но до 2006 року). Но­вий по­да­ток, за­про­ва­дже­ний з сі­чня 2017 року, мав ков­зну шка­лу ста­вок. На­при­клад, ми­тне оформ­ле­н­ня ав­то­мо­бі­ля 2002 року ви­пу­ску з дви­гу­ном об’ємом 1,5 лі­тра з ура­ху­ва­н­ням акци­зно­го по­да­тку ко­шту­ва­ло 3731 ларі, ав­то­мо­бі­ля того са­мо­го року з дви­гу­ном об’ємом 2,5 лі­тра — 6219 ларі, а авто з дви­гу­ном об’ємом 3,5 лі­тра — 8706 ларі. І хоча змі­ни в по­да­тко­вій по­лі­ти­ці явно спо­ну­ка­ли лю­дей до при­дба­н­ня ав­то­мо­бі­лів із дви­гу­на­ми мен­шо­го об’єму, вар­то спи­та­ти, чи ця нор­ма була до­ціль­ною. Яким ви­явив­ся її су­ку­пний вплив з ура­ху­ва­н­ням вто­рин­них ефе­ктів?
Оскіль­ки нова шка­ла опо­да­тку­ва­н­ня ді­я­ла в Гру­зії не­дов­го, нам слід до­слі­ди­ти до­свід ін­ших кра­їн, що про­во­ди­ли ана­ло­гі­чну по­лі­ти­ку, спря­мо­ва­ну на зни­же­н­ня спо­жи­ва­н­ня па­ли­ва. За на­яв­ни­ми да­ни­ми ав­то­мо­бі­лі ста­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­тись актив­ні­ше, оскіль­ки па­лив­на еко­но­мі­чність мен­ших ав­то­мо­бі­лів зде­шев­лює їх екс­плу­а­та­цію. Це, у свою чер­гу, збіль­шує ін­тен­сив­ність до­ро­жньо­го руху, вна­слі­док чого еко­но­ми­ться мен­ше бен­зи­ну, ніж очі­ку­ва­лось при за­про­ва­джен­ні но­вої нор­ми. Крім того, лег­ші авто в разі до­ро­жньо-транс­порт­них при­год гір­ше за­хи­ща­ють сво­їх па­са­жи­рів, ніж важ­чі ав­то­мо­бі­лі з ве­ли­ки­ми дви­гу­на­ми, що може при­зво­ди­ти до збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ДТП зі смер­тель­ни­ми на­слід­ка­ми та тяж­ки­ми ті­ле­сни­ми ушко­дже­н­ня­ми. Ціл­ком може бути, що пі­сля вра­ху­ва­н­ня вто­рин­них ефе­ктів нор­ми, по­кли­ка­ні за­без­пе­чи­ти еко­но­мію па­ли­ва, ви­яв­ля­ться на­ба­га­то менш бла­го­твор­ни­ми, ніж може ви­да­ти­ся спо­ча­тку.
Ана­ло­гі­чні не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки мали й за­ко­ни про обов’яз­ко­ве ви­ко­ри­ста­н­ня ре­ме­нів без­пе­ки. Бри­тан­ське мі­ні­стер­ство транс­пор­ту вста­но­ви­ло, що че­рез 20 мі­ся­ців пі­сля на­бра­н­ня чин­но­сті за­ко­ном про обов’яз­ко­вість ви­ко­ри­ста­н­ня ре­ме­нів без­пе­ки во­ді­я­ми та па­са­жи­ра­ми на пе­ре­дньо­му си­дін­ні кіль­кість за­ги­блих се­ред них змен­ши­лась на 656 осіб. Про­те при цьо­му зро­сла кіль­кість за­ги­блих пі­шо­хо­дів (на 77 осіб), ве­ло­си­пе­ди­стів (на 63) та па­са­жи­рів, що си­ді­ли на за­дньо­му си­дін­ні (69)(11), Схо­же, що во­дії, які по­чу­ва­ли себе в біль­шій без­пе­ці в разі ДТП, були го­то­ві йти на біль­ший ри­зик під час ке­ру­ва­н­ня авто.
Зна­чні вто­рин­ні ефе­кти ма­ють і обме­же­н­ня на тор­гів­лю між рі­зни­ми кра­ї­на­ми. При­бі­чни­ки та­ри­фів і квот на ім­порт про­ду­кції іно­зем­но­го ви­ро­бни­цтва май­же зав­жди ігно­ру­ють такі на­слід­ки. Та­ри­фи та кво­ти мо­жуть на по­ча­тку за­хи­сти­ти тих ві­тчи­зня­них пра­ців­ни­ків, які ви­ро­бля­ють ана­ло­гі­чну про­ду­кцію з ви­щою со­бі­вар­ті­стю, про­те по­бі­чні, не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки в цьо­му разі теж не­ми­ну­чі.
Роз­глянь­мо Спіль­ну сіль­сько­го­спо­дар­ську по­лі­ти­ку (ССП) Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, що пе­ред­ба­чає за­сто­су­ва­н­ня квот і ми­тних та­ри­фів для обме­же­н­ня об­ся­гів ре­а­лі­за­ції агро­про­ду­кції іно­зем­них ви­ро­бни­ків та ви­пла­ту суб­си­дій сіль­го­спви­ро­бни­кам кра­їн-чле­нів ЄС без­по­се­ре­дньо з со­ю­зно­го бю­дже­ту. У за­яві з на­го­ди 50-ї рі­чни­ці за­про­ва­дже­н­ня ССП ска­за­но: «ССП було за­про­ва­дже­но для того, щоб на­се­ле­н­ня мало змо­гу спо­жи­ва­ти які­сну хар­чо­ву про­ду­кцію, а фер­ме­ри — одер­жа­ти за неї спра­ве­дли­ву ви­на­го­ро­ду»(12). На суб­си­дії в ССП при­па­дає тро­хи біль­ше тре­ти­ни за­галь­но­го бю­дже­ту ЄС. По­бор­ни­ки цієї по­лі­ти­ки ствер­джу­ють, що без ССП сіль­сько­го­спо­дар­ський і хар­чо­вий се­кто­ри еко­но­мі­ки ЄС були б на 8% мен­ши­ми(13), а зна­чить, ця по­лі­ти­ка «збе­рі­гає ро­бо­чі мі­сця» та під­ви­щує рі­вень зайня­то­сті. Не­має сум­ні­ву, що ці се­кто­ри біль­ші, ніж вони були б у про­ти­ле­жно­му ви­пад­ку, але які ж вто­рин­ні на­слід­ки має ця по­лі­ти­ка?
Ви­да­тки на ССП не да­ють змо­ги ЄС за­сто­со­ву­ва­ти ко­шти со­ю­зно­го бю­дже­ту в ін­ших ці­лях та пе­ре­шко­джа­ють ви­ді­лен­ню ко­штів спіль­но­ти на за­без­пе­че­н­ня на­се­ле­н­ня ін­ши­ми су­спіль­ни­ми бла­га­ми. За да­ни­ми Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії суб­си­дії об­хо­дя­ться ко­жно­му гро­ма­дя­ни­но­ві Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу в більш ніж 100 євро на рік. Крім того, та­ри­фи та кво­ти утри­му­ють ціни на мі­сце­вих рин­ках на рів­ні, що пе­ре­ви­щує рі­вень кон­ку­рен­тних сві­то­вих цін(14), уна­слі­док чого спо­жи­ва­чам з ЄС до­во­ди­ться ви­тра­ча­ти ще біль­ше ко­штів на при­дба­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції. Фа­кти­чно, сім’ям до­во­ди­ться пла­ти­ти за свої хар­чі дві­чі: по-пер­ше, у фор­мі цін у крам­ни­цях, які ста­ють ви­щи­ми вна­слі­док про­те­кціо­ні­зму в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, та, по-дру­ге, у фор­мі по­да­тків, які йдуть на ви­пла­ту сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій. Крім того, та­ри­фи та кво­ти справ­ля­ють опо­се­ред­ко­ва­ний вплив на ін­ших ви­ро­бни­ків хар­чо­вих про­ду­ктів, що пе­ре­ро­бля­ють сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію. На­при­клад, у Фран­ції ССП у 2007 році ско­ро­ти­ла об­сяг ви­ро­бни­цтва в усіх га­лу­зях на 1,5%, а вне­сок сфе­ри об­слу­го­ву­ва­н­ня (на яку при­па­дає зна­чна час­тка ВВП) у фор­мі тру­до­вих ре­сур­сів і ка­пі­та­лу в ді­яль­ність ін­ших се­кто­рів, що отри­ма­ли пе­ре­ва­ги в ре­зуль­та­ті ре­а­лі­за­ції ССП, ста­но­вив мі­зер­ні 0,1%. Ска­су­ва­н­ня ССП ви­кли­ка­ло б зни­же­н­ня ціни ка­пі­та­лу (зе­мель­них ді­ля­нок і те­хні­ки), що пі­шло б на ко­ристь тим фер­мам, які не одер­жу­ють суб­си­дій у рам­ках ССП. Крім того, ССП спри­чи­няє змен­ше­н­ня пло­щі угідь у лі­со­во­му го­спо­дар­стві, що зму­ше­не на­пря­му кон­ку­ру­ва­ти з ін­ши­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті у сіль­ських ра­йо­нах за зем­лі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня (у Фран­ції уна­слі­док за­про­ва­дже­н­ня ССП пло­ща зе­мель лі­со­во­го го­спо­дар­ства змен­ши­лась при­бли­зно на 3,6%). Крім того, че­рез та­ри­фи та кво­ти кра­ї­ни, що не вхо­дять до ЄС, ре­а­лі­зо­ву­ють на рин­ку ЄС мен­ше сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції, що по­сла­блює їх спро­мо­жність за­ку­по­ву­ва­ти екс­порт­ні то­ва­ри, ви­ро­бле­ні в ЄС, а зна­чить і зни­жує рі­вень зайня­то­сті в се­кто­рах, які втра­ча­ють ці по­тен­цій­ні об­ся­ги про­да­жу.
Пі­сля вра­ху­ва­н­ня по­бі­чних ефе­ктів обме­жень тор­гів­лі на кшталт ССП, не­має під­став очі­ку­ва­ти зро­ста­н­ня зайня­то­сті та су­ку­пно­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва в ЄС вна­слі­док та­ких за­хо­дів. У при­ві­ле­йо­ва­них га­лу­зях може бути ство­ре­но біль­ше ро­бо­чих місць, тоді як в ін­ших га­лу­зях кіль­кість ро­бо­чих місць змен­ши­ться. Обме­же­н­ня на тор­гів­лю про­сто пе­ре­роз­по­ді­ля­ють ро­бо­чі мі­сця, а не збіль­шу­ють їх кіль­кість. Про­те цей ви­сно­вок не буде взя­тий до ува­ги тими, хто не схиль­ний вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти.
Вто­рин­ні ефе­кти — про­бле­ма, що пов’яза­на не лише з прийня­т­тям по­лі­ти­чних рі­шень. Вони та­кож мо­жуть спри­чи­ня­ти на­ста­н­ня не­о­чі­ку­ва­них на­слід­ків для окре­мих лю­дей. Це твер­дже­н­ня вар­то про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді вчи­тель­ки пер­шо­го кла­су зі шта­ту За­хі­дна Вір­джи­нія. Її учні весь час гу­би­ли олів­ці, тому вона ви­рі­ши­ла пла­ти­ти їм по 10 цен­тів за ко­жний не­до­гри­зок, щоб вони ста­ра­лись ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти олі­вець до са­мо­го кін­ця. Яким же було її сум’яття, коли учні ста­ли ши­ку­ва­тись у дов­гі чер­ги до стру­га­чки, сто­чу­ю­чи олів­ці до не­до­гриз­ків чи не швид­ше, ніж вона мо­гла за них пла­ти­ти! Про не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки за­бу­ва­ти не мо­жна!

Частина 2. Сім основних джерел економічного поступу

Елементи:

  1. Пра­во­ва си­сте­ма: осно­вою еко­но­мі­чно­го по­сту­пу є пра­во­ва си­сте­ма, яка за­хи­щає при­ва­тну вла­сність та не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів.
  2. Кон­ку­рен­тні рин­ки: кон­ку­рен­ція спри­яє ефе­ктив­но­му ви­ко­ри­стан­ню ре­сур­сів і сти­му­лює ін­но­ва­цій­ні вдо­ско­на­ле­н­ня.
  3. Обме­же­н­ня дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня: ре­гу­ля­тор­на по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на змен­ше­н­ня кіль­ко­сті тор­го­вель­них опе­ра­цій та обме­же­н­ня кон­ку­рен­ції, пе­ре­шко­джає еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
  4. Ефе­ктив­ний ри­нок ка­пі­та­лу: для ре­а­лі­за­ції сво­го по­тен­ці­а­лу кра­ї­ні по­трі­бен ме­ха­нізм спря­му­ва­н­ня ка­пі­та­лу в про­є­кти, що ма­ють на меті ство­ре­н­ня ба­гат­ства.
  5. Ро­зум­на мо­не­тар­на по­лі­ти­ка: ста­біль­на гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка має ва­жли­ве зна­че­н­ня для кон­тро­лю за рів­нем ін­фля­ції, ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ін­ве­сти­цій та до­ся­гне­н­ня еко­но­мі­чної ста­біль­но­сті.
  6. Низь­кі по­да­тко­ві став­ки: люди ви­ро­бля­ють біль­ше, коли мо­жуть за­ли­ша­ти собі біль­шу ча­сти­ну сво­го за­ро­бі­тку. Кон­троль за дер­жав­ни­ми ви­да­тка­ми та де­фі­ци­том (фі­скаль­на по­лі­ти­ка) має ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для еко­но­мі­чної ста­біль­но­сті та зро­ста­н­ня.
  7. Віль­на тор­гів­ля: люди отри­му­ють вищі до­хо­ди, коли ма­ють мо­жли­вість віль­но тор­гу­ва­ти з пред­став­ни­ка­ми ін­ших кра­їн.

Вступ

Ро­берт Лу­кас, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії 1995 року з еко­но­мі­ки, за­явив: «Як тіль­ки по­чи­на­єш ду­ма­ти про еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, важ­ко ду­ма­ти про щось інше»(16). Чому Лу­кас і ба­га­то ін­ших еко­но­мі­стів при­ді­ля­ють таку ве­ли­ку ува­гу еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню? Для зро­ста­н­ня ре­аль­но­го до­хо­ду не­об­хі­дне зро­ста­н­ня ре­аль­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. Без еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня не­мо­жли­во до­ся­гну­ти ви­щих до­хо­дів і рів­ня жи­т­тя.
За остан­ні дві­сті ро­ків зав­дя­ки еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню під­ви­щи­ли­ся рі­вень і якість жи­т­тя та збіль­ши­ла­ся його три­ва­лість, осо­бли­во у кра­ї­нах За­хо­ду. Однак цей пе­рі­од є рад­ше ви­ня­тком. Про­тя­гом біль­шої ча­сти­ни істо­рії люд­ства еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня спо­сте­рі­га­ло­ся над­зви­чай­но рід­ко. До 1800 року біль­шість на­се­ле­н­ня сві­ту важ­ко пра­цю­ва­ла по п’ят­де­сят, ші­ст­де­сят та сім­де­сят го­дин на ти­ждень, щоб за­ро­би­ти на їжу та жи­тло, до­ста­тні для існу­ва­н­ня. Це була по­стій­на бо­роть­ба за ви­жи­ва­н­ня, і ба­га­то хто про­грав цю би­тву. Рі­вень жи­т­тя у 1800 році не над­то від­рі­зняв­ся від того, як люди жили ти­ся­чу, або на­віть дві ти­ся­чі ро­ків тому, за ча­сів Ста­ро­дав­ньо­го Риму.
Гні­тю­ча еко­но­мі­чна істо­рія люд­ства по­ча­ла змі­ню­ва­ти­ся близь­ко дво­хсот ро­ків тому. Ан­гус Мед­ді­сон, ві­до­мий еко­но­міст Ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку, нині по­кій­ний, ши­ро­ко ві­до­мий як про­від­ний спе­ці­а­ліст із пи­тань ре­тро­спе­ктив­но­го ана­лі­зу ди­на­мі­ки до­хо­дів та очі­ку­ва­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя. На ри­сун­ку 5 зо­бра­же­но об­чи­сле­ні ним рі­чні рів­ні до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня за остан­ні ти­ся­чу ро­ків. Сві­то­вий валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу на­се­ле­н­ня, ви­мі­ря­ний у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року, скла­дав 667 до­ла­рів у 1820 році, тоді як у 1000 році він ста­но­вив 450 до­ла­рів(17). Отже, за 800 ро­ків рі­вень до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня збіль­шив­ся лише на 50%. За­хі­дна Єв­ро­па та її «від­га­лу­же­н­ня» — Спо­лу­че­ні Шта­ти, Ка­на­да, Ав­стра­лія й Нова Зе­лан­дія, — які за­зви­чай на­зи­ва­ють кра­ї­на­ми За­хо­ду, по­ка­за­ли дещо кра­щий ре­зуль­тат, оскіль­ки до­хо­ди у цьо­му ре­гіо­ні май­же по­тро­ї­лись: із 426 до­ла­рів у 1000 р. до 1202 до­ла­рів у 1820 р. Однак на­віть кра­ї­нам За­хо­ду зна­до­би­ло­ся близь­ко п’яти­сот ро­ків, щоб до­хо­ди по­дво­ї­ли­ся.
А те­пер ува­жно глянь­те, що від­бу­ло­ся пі­сля 1820 року. За остан­ні дві­сті ро­ків від­був­ся фа­кти­чно ви­бух еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На по­ча­ток 2003 року се­ре­дньо­сві­то­вий до­хід на душу на­се­ле­н­ня зріс до 6516 до­ла­рів, що в де­сять ра­зів пе­ре­ви­щи­ло рі­вень 1820 року. У кра­ї­нах За­хо­ду ста­ном на по­ча­ток 2003 року до­хід на душу на­се­ле­н­ня збіль­шив­ся до 23 710 до­ла­рів, що май­же у двад­цять ра­зів пе­ре­ви­щи­ло по­ка­зник 1820 року. Отже, про­тя­гом остан­ніх дво­хсот ро­ків ре­аль­ний до­хід на душу на­се­ле­н­ня, який сто­лі­т­тя­ми три­мав­ся на рів­ні про­жи­тко­во­го мі­ні­му­му або був близь­ким до ньо­го, стрім­ко ви­ріс.
Ри­су­нок 5. ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року)
Лі­ній­ний гра­фік ВВП на душу на­се­ле­н­ня з 1000 по 2003 рік у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року. Гра­фік зо­бра­жує не­зна­чне збіль­ше­н­ня рів­нів до­хо­ду про­тя­гом пер­ших 800 ро­ків та стрім­ке еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня про­тя­гом остан­ніх 200 ро­ків. До 2003 року се­ре­дньо­сві­то­вий до­хід на душу на­се­ле­н­ня зріс до 6516 до­ла­рів або вде­ся­те­ро, тоді як на За­хо­ді він збіль­шив­ся до 23 710 до­ла­рів, тоб­то у 20 ра­зів.
Дже­ре­ло: Angus Maddison, Contours of the World Economy, 1–2030 AD: Essays in Macro-Economic History (Oxford: Oxford University Press, 2007).
Ди­на­мі­ка очі­ку­ва­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя була схо­жою. Се­ре­дньо­сві­то­ва очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя при на­ро­джен­ні збіль­ши­ла­ся з 24 до 26 ро­ків за пе­рі­од з 1000 по 1820 рр., по­тім ви­ро­сла до 31 року в 1900 р., пі­сля чого стрім­ко під­ви­щи­лась до 64 ро­ків у 2003 р. У кра­ї­нах За­хо­ду очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя збіль­ши­ла­ся за пе­рі­од з 1000 р. по 1820 р. із 24 до 36 ро­ків, однак на по­ча­ток 2003 р. вона вже ся­гну­ла 76 ро­ків.
Як по­ка­зує істо­рія, еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня не від­бу­ва­є­ться ав­то­ма­ти­чно. Чому де­які кра­ї­ни пе­ре­жи­ва­ють еко­но­мі­чний під­йом і до­ся­га­ють ви­со­ких рів­нів до­хо­дів, тоді як інші пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні за­стою? Які ін­сти­ту­ти та за­хо­ди по­лі­ти­ки спри­я­ти­муть еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню та під­ви­щен­ню рів­ня жи­т­тя? У цьо­му роз­ді­лі роз­гля­да­ю­ться ці над­зви­чай­но ва­жли­ві пи­та­н­ня(18).
Однак, перш ніж ми по­чне­мо, вар­то зро­би­ти за­сте­ре­же­н­ня щодо ви­мі­рю­ва­н­ня ВВП, осо­бли­во сто­сов­но пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн. Ви­зна­че­н­ня «вар­тість об­ся­гу кін­це­во­го ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг», яке, на пер­ший по­гляд, зда­є­ться про­стим, та­їть у собі без­ліч скла­дних пи­тань. Ви­зна­чи­ти вар­тість того, що про­да­є­ться на віль­но­му рин­ку, не­скла­дно. Однак як бути з тим, що під­ля­гає кон­тро­лю за рів­нем цін? Як вар­то його оці­ню­ва­ти: за ці­ною, спла­че­ною фа­кти­чно, чи за ці­ною, яку спла­ти­ли б люди на віль­но­му рин­ку? Чи має бути вклю­че­но до суми цін­ність часу, ви­тра­че­но­го в чер­гах? Що ро­би­ти з об­ся­гом, який не про­да­є­ться? Як слід оці­ню­ва­ти пра­цю мо­бі­лі­зо­ва­них вій­сько­во­слу­жбов­ців? На­скіль­ки то­чно ор­га­ни ста­ти­сти­ки зда­тні за­фі­ксу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва на ті­ньо­во­му (сі­ро­му чи чор­но­му) рин­ку? Якщо я печу піцу вдо­ма, то вар­тість сиру вра­хо­ву­є­ться, а час, про­ве­де­ний мною на ку­хні — ні. З ін­шо­го боку, якщо я ку­пую піцу в ре­сто­ра­ні, опла­та пра­ці вклю­ча­є­ться до скла­ду ВВП. Однак, якщо при­пу­сти­ти, що я — та­кий са­мий управ­ний ку­лі­нар, як і шеф-ку­хар ре­сто­ра­ну, піци бу­дуть то­то­жни­ми.
Скла­дність ви­мі­рю­ва­н­ня ВВП і від­по­від­них змін цін утру­днює ро­зу­мі­н­ня про­це­сів, що від­бу­ва­ли­ся про­тя­гом пер­ших ро­ків пі­сля кра­ху ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му. Офі­цій­на ста­ти­сти­ка по­ка­зує ве­ли­че­зне па­ді­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва, але це не від­по­від­ає фа­кти­чно­му до­сві­до­ві гро­ма­дян(19).

Елемент 2.1. Правова система

Основою економічного поступу є правова система, яка захищає приватну власність і неупереджено забезпечує виконання контрактів.

«Ре­жим при­ва­тної вла­сно­сті по­кла­дає на лю­дей від­по­від­аль­ність за їхні дії у сфе­рі ма­те­рі­аль­них благ. А отже, за та­кої си­сте­ми люди від­чу­ва­ють на собі на­слід­ки вла­сних дій. Вла­сність вста­нов­лює за­хи­сні бар’єри, але вона та­кож ото­чує нас дзер­ка­ла­ми, які від­би­ва­ють на нас на­слід­ки на­ших вчин­ків(20)»,
Том Бе­телл, еко­но­мі­чний жур­на­ліст.
Пра­во­ва си­сте­ма ство­рює осно­ву для за­хи­сту прав вла­сно­сті та ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів. Як ми обго­во­рю­ва­ли в еле­мен­ті 4 ча­сти­ни 1, тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри до лю­дей, які ці­ну­ють їх біль­ше, й до­зво­ляє збіль­шу­ва­ти об­ся­ги ви­ро­бни­цтва вна­слі­док отри­ма­н­ня ви­год від спе­ці­а­лі­за­ції та впро­ва­дже­н­ня ме­то­дів ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Щоб змен­ши­ти не­ви­зна­че­ність, пов’яза­ну з тор­гів­лею, пра­во­ва си­сте­ма по­вин­на не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чу­ва­ти ви­ко­на­н­ня угод і кон­тра­ктів. Це до­зво­ляє збіль­шу­ва­ти об­ся­ги тор­го­вих опе­ра­цій та ви­го­ди від тор­гів­лі, тим са­мим спри­я­ю­чи еко­но­мі­чно­му по­сту­по­ві.
Чі­тко ви­зна­че­ні пра­ва вла­сно­сті й за­без­пе­че­н­ня їх до­три­ма­н­ня ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для одер­жа­н­ня при­бу­тків від тор­гів­лі. Вла­сність — ши­ро­ке по­ня­т­тя, що охо­плює, зокре­ма, пра­во вла­сно­сті на тру­до­ві по­слу­ги, а та­кож ма­те­рі­аль­ні акти­ви, як-от бу­дів­лі та зем­ля. Во­ло­ді­н­ня май­ном на пра­вах при­ва­тної вла­сно­сті пе­ред­ба­чає три речі: (1) ви­клю­чне пра­во на ко­ри­сту­ва­н­ня; (2) пра­во­вий за­хист від за­зі­ха­чів — осіб, які пра­гнуть ви­ко­ри­ста­ти або не­на­ле­жним чи­ном роз­по­ря­ди­ти­ся вла­сні­стю без до­зво­лу вла­сни­ка; і (3) пра­во на пе­ре­да­чу (про­даж або да­ру­ва­н­ня) ін­шим осо­бам.
При­ва­тні вла­сни­ки самі ви­рі­шу­ють, як роз­по­ря­джа­ти­ся сво­єю вла­сні­стю, але вони та­кож не­суть від­по­від­аль­ність за свої дії. Якщо, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи свою вла­сність, хтось за­зі­хає на пра­ва вла­сно­сті ін­ших або по­ру­шує їх, на таку осо­бу по­ши­рю­є­ться дія тих са­мих пра­во­вих норм, що за­хи­ща­ють її вла­сність. На­при­клад, права приватної власності за­бо­ро­ня­ють мені ки­ну­ти мо­ло­ток в ло­бо­ве скло ва­шо­го ав­то­мо­бі­ля, тому що, якби я так вчи­нив, я б по­ру­шив ваше пра­во вла­сно­сті на ав­то­мо­біль. Ваше пра­во вла­сно­сті на ав­то­мо­біль стри­мує мене й всіх ін­ших від його ви­ко­ри­ста­н­ня (або не­на­ле­жно­го роз­по­ря­джа­н­ня ним) без ва­шо­го до­зво­лу. Так само моє пра­во вла­сно­сті на мо­ло­ток та інше моє май­но стри­мує вас і всіх ін­ших від їх ви­ко­ри­ста­н­ня без мого до­зво­лу.
Ва­жли­вим аспе­ктом при­ва­тної вла­сно­сті є сти­му­ли, які вона по­ро­джує. Існу­ють чо­ти­ри основ­ні при­чи­ни, чому сти­му­ли, що су­про­во­джу­ють чі­тко ви­зна­че­ні та обов’яз­ко­ві для до­три­ма­н­ня пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті, є ру­шій­ною си­лою еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й по­сту­пу.
По-пер­ше, при­ва­тна вла­сність на­дає лю­дям по­ту­жний сти­мул під­три­му­ва­ти в на­ле­жно­му ста­ні та дба­ти про речі, які їм на­ле­жать. Якщо при­ва­тні вла­сни­ки не під­три­му­ють свою вла­сність в на­ле­жно­му ста­ні чи до­пу­ска­ють її по­шко­дже­н­ня або зло­вжи­ва­н­ня нею, вони зі­ткну­ться з на­слід­ка­ми у ви­гля­ді зни­же­н­ня вар­то­сті та­ко­го май­на. На­при­клад, якщо у вас є вла­сний ав­то­мо­біль, ви ма­є­те по­ту­жний сти­мул за­мі­ня­ти ма­сти­ло, ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти те­хні­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня та під­три­му­ва­ти са­лон авто в гар­но­му ста­ні. Чому це так? Якщо ви про­я­ви­те лег­ко­ва­жність у та­ких ви­пад­ках, вар­тість ав­то­мо­бі­ля як для вас, так і для по­тен­цій­них май­бу­тніх вла­сни­ків зни­зи­ться. Якщо ав­то­мо­біль утри­му­є­ться в хо­ро­шо­му ро­бо­чо­му ста­ні, він ма­ти­ме біль­шу цін­ність для вас і для ін­ших лю­дей, які мо­жуть за­хо­ті­ти при­дба­ти його у вас. Для вла­сни­ка від­дзер­ка­ле­н­ням та­ко­го став­ле­н­ня до май­на буде рин­ко­ва ціна. Дбай­ли­ве роз­по­ря­дже­н­ня ви­на­го­ро­джу­є­ться, а не­дба­ле — ка­ра­є­ться зни­же­н­ням цін­но­сті акти­ву.
На про­ти­ва­гу цьо­му, коли май­но на­ле­жить ін­шим (на­при­клад, на­ле­жить дер­жа­ві або зна­хо­ди­ться у спіль­ній вла­сно­сті ве­ли­кої гру­пи лю­дей — у кра­ї­нах із со­ці­а­лі­сти­чною еко­но­мі­кою та­кий тип вла­сно­сті на­зи­вав­ся «вла­сність на­ро­ду»), для ко­жно­го ко­ри­сту­ва­ча дія сти­му­лу на­ле­жно дба­ти про ньо­го слаб­шає. На­при­клад, коли жи­тло­вий бу­ди­нок пе­ре­бу­ває у дер­жав­ній вла­сно­сті, орен­да­рі не ма­ють по­ту­жно­го фі­нан­со­во­го сти­му­лу для під­три­ма­н­ня та­ко­го об’єкту в на­ле­жно­му ста­ні, оскіль­ки вони не бу­дуть не­сти ви­трат вна­слі­док зни­же­н­ня вар­то­сті не­ру­хо­мо­сті та не отри­ма­ють при­бу­тку від її під­ви­ще­н­ня. Саме тому дер­жав­не жи­тло, на про­ти­ва­гу при­ва­тній вла­сно­сті, ча­сті­ше за­не­па­дає та не під­три­му­є­ться у на­ле­жно­му ста­ні. Це від­бу­ва­є­ться як у ка­пі­та­лі­сти­чних кра­ї­нах, де рин­ки по­да­ють ці­но­ві си­гна­ли, так і в со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах, де такі си­гна­ли від­су­тні. Не­на­ле­жні до­гляд, об­слу­го­ву­ва­н­ня та ре­монт по­ка­зу­ють слаб­кість сти­му­лів, що су­про­во­джу­ють дер­жав­ну вла­сність, на­віть за умо­ви ді­ю­чих рин­ків для ін­ших при­ва­тних акти­вів. Цю про­бле­му під­су­мо­ву­ва­ла по­ши­ре­на в ра­дян­ські часи при­каз­ка: «Те, що на­ле­жить усім, не на­ле­жить ні­ко­му».
Однак про­бле­ми ви­ни­ка­ють не тіль­ки че­рез від­су­тність при­ва­тної вла­сно­сті як та­кої, але й че­рез роз­бі­жно­сті ін­те­ре­сів ко­ри­сту­ва­чів об’єкта не­ру­хо­мо­сті й гру­пи чи осо­би, що несе ви­тра­ти вна­слі­док його не­на­ле­жно­го ви­ко­ри­ста­н­ня. Май­же така ж про­бле­ма ви­ни­кає на рин­ку орен­ди, де при­ва­тний вла­сник і ко­ри­сту­вач — рі­зні осо­би. Ось чому до­го­во­ри орен­ди ча­сто мі­стять дов­гі пе­ре­лі­ки до­зво­лів і за­бо­рон щодо ко­ри­сту­ва­н­ня май­ном. До пе­ре­хо­ду від пла­но­вої до рин­ко­вої еко­но­мі­ки в Схі­дній Єв­ро­пі було зви­чною спра­вою під­ні­ма­ти­ся бру­дни­ми схо­да­ми повз зла­ма­ні лі­фти та пе­ре­го­рі­лі лам­по­чки до квар­тир, які під­три­му­ва­ли­ся в без­до­ган­но­му ста­ні, оскіль­ки люди пі­клу­ва­ли­ся про вла­сне жи­тло, але не дба­ли про спіль­ний про­стір. На по­ча­тку пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду скла­дним пи­та­н­ням ста­ло ви­зна­че­н­ня спосо­бу пе­ре­да­н­ня у вла­сність жи­тло­во­го фон­ду. Було зро­зумі­ло, що бу­дин­ки ма­ють ста­ти при­ва­тною вла­сні­стю, але чиєю? Щодо бу­дин­ків і квар­тир, по­бу­до­ва­них у не­дав­ньо­му ми­ну­ло­му, від­по­відь була про­стою – пе­ре­да­ти (або про­да­ти їх за низь­кою ці­ною) ме­шкан­цям. Однак що ро­би­ти зі ста­ри­ми бу­дів­ля­ми, які ко­му­ні­сти кон­фі­ску­ва­ли у їхніх вла­сни­ків, при­йшов­ши до вла­ди? Пе­ре­да­ти у вла­сність тим, хто про­жи­ває в бу­дин­ку, чи тим (або на­щад­кам тих), у кого май­но було «вкра­де­но»? Че­хія ви­рі­ши­ла по­вер­ну­ти май­но (від­но­ви­ти по­ча­тко­вий пра­во­вий стан) його ко­ли­шнім вла­сни­кам, однак на­да­ла на­яв­ним орен­да­рям мо­жли­вість подаль­шо­го ко­ри­сту­ва­н­ня жи­тлом, уста­но­вив­ши кон­троль над орен­дною пла­тою. Та­кий під­хід ви­кли­кав оче­ви­дні про­бле­ми, оскіль­ки вла­сни­ки не мали до­ста­тньо­го до­хо­ду для утри­ма­н­ня май­на та обу­рю­ва­ли­ся не­мо­жли­ві­стю про­да­ти його за рин­ко­вою вар­ті­стю.
Страхування, зна­че­н­ня яко­го буде роз­гля­ну­то пі­зні­ше, та­кож ство­рює по­ді­бний сти­мул до «не­на­ле­жно­го ко­ри­сту­ва­н­ня». Це яви­ще ві­до­ме як «моральний ризик»: коли лю­ди­ні, яка при­ймає рі­ше­н­ня щодо ко­ри­сту­ва­н­ня акти­вом, ві­до­мо, що у разі будь-яких не­ба­жа­них на­слід­ків ви­тра­ти по­не­се хтось ін­ший. Во­дії, які зна­ють, що стра­хо­ва ком­па­нія за­мі­нить їхню ма­ши­ну у ви­пад­ку кра­діж­ки, пар­ку­ю­ться в більш не­без­пе­чних ра­йо­нах або за­бу­ва­ють за­мкну­ти свій ав­то­мо­біль. Ли­жни­ки, які не ма­ють по­лі­са ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня, з мен­шою імо­вір­ні­стю ри­зи­ку­ва­ти­муть на «чор­них» тра­сах ви­со­ко­го рів­ня скла­дно­сті.
По-дру­ге, при­ва­тна вла­сність за­охо­чує лю­дей ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­єю вла­сні­стю й удо­ско­на­лю­ва­ти її у та­кий спо­сіб, щоб це ви­со­ко ці­ну­ва­лось ін­ши­ми. Якщо вони ви­ко­ри­сто­ву­ють і вдо­ско­на­лю­ють своє май­но, ро­бля­чи його при­ва­бли­вим для ін­ших, його рин­ко­ва вар­тість зро­стає. На про­ти­ва­гу цьо­му, змі­ни, які не по­до­ба­ю­ться ін­шим — осо­бли­во якщо ці інші осо­би є клі­єн­та­ми або по­тен­цій­ни­ми май­бу­тні­ми по­ку­пця­ми, — зни­жу­ють вар­тість май­на.
При­ва­тна вла­сність та­кож впли­ває на роз­ви­ток осо­би­сто­сті. Мо­жли­вість за­ли­ша­ти собі пло­ди вла­сної пра­ці дає лю­дям по­ту­жний сти­мул вдо­ско­на­лю­ва­ти свої на­ви­чки й пра­цю­ва­ти на­по­ле­гли­ві­ше та ефе­ктив­ні­ше. Такі дії під­ви­щу­ють їхній до­хід. Чому сту­ден­ти ви­шів го­то­ві по­си­ле­но вчи­ти­ся та пла­ти­ти за вищу осві­ту? Від­по­відь на це пи­та­н­ня дає при­ва­тна вла­сність на тру­до­ві по­слу­ги. Оскіль­ки вони ма­ють пра­во вла­сно­сті на свої тру­до­ві по­слу­ги, їхній май­бу­тній до­хід буде ви­щим, якщо вони на­бу­дуть знань та роз­ви­нуть на­ви­чки, які ви­со­ко ці­ну­ють інші.
Так само при­ва­тна вла­сність на­дає вла­сни­кам зем­лі, бу­ді­вель та ін­ших ма­те­рі­аль­них акти­вів сти­мул ко­ри­сту­ва­ти­ся ними, за­хи­ща­ти й удо­ско­на­лю­ва­ти їх у та­кий спо­сіб, щоб вони мо­гли при­но­си­ти ви­го­ду ін­шим. До того ж вла­сни­ки, які цьо­го не ро­блять, по­не­суть ви­тра­ти у ви­гля­ді зни­же­н­ня вар­то­сті сво­їх акти­вів. Уявіть вла­сни­ка жи­тло­во­го ком­пле­ксу, не за­ці­кав­ле­но­го у ство­рен­ні на його те­ри­то­рії ін­фра­стру­кту­ри, як-от ав­то­сто­ян­ки, зру­чних пра­лень, до­бре обла­дна­но­го тре­на­жер­но­го залу чи гар­но­го га­зо­ну та ба­сей­ну. Якщо спо­жи­ва­чі ви­со­ко ці­ну­ють ці речі (по­рів­ню­ю­чи з ви­тра­та­ми на їх ство­ре­н­ня), вла­сник квар­тир має по­ту­жний сти­мул їх за­без­пе­чи­ти. Чому? Спо­жи­ва­чі по­го­дя­ться пла­ти­ти вищу орен­дну пла­ту за квар­ти­ри з осо­бли­во цін­ни­ми зру­чно­стя­ми. Отже, вла­сни­ки квар­тир, які на­да­ють такі зру­чно­сті, змо­жуть по­кра­щи­ти рі­вень ком­фор­ту сво­їх клі­єн­тів і збіль­ши­ти свій чи­стий при­бу­ток (а та­кож рин­ко­ву вар­тість сво­го жи­тло­во­го ком­пле­ксу). На про­ти­ва­гу цьо­му, вла­сни­ки квар­тир, які на­по­ля­га­ють на на­дан­ні лише зру­чно­стей, які вони самі вва­жа­ють за по­трі­бне, а не тих, яким від­да­ють пе­ре­ва­гу клі­єн­ти, ви­яв­лять, що їхні до­хо­ди та вар­тість їхньо­го ка­пі­та­лу (їхніх квар­тир) зни­зя­ться.
Ці­ка­во, що при­ва­тна вла­сність впли­ває на про­ду­ктив­ність на­віть у со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах. Це до­бре ви­дно на при­кла­ді сіль­сько­го го­спо­дар­ства в ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. За ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му сім’ям до­зво­ля­ло­ся за­ли­ша­ти собі або про­да­ва­ти про­ду­кцію, яку вони ви­ро­бля­ли на не­ве­ли­ких при­са­ди­бних зе­мель­них ді­лян­ках пло­щею до 0,4 га. Ці при­ва­тні ді­лян­ки ста­но­ви­ли лише близь­ко 2% від за­галь­ної пло­щі зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Ре­шта 98% роз­по­ді­ля­ли­ся між ве­ли­че­зни­ми ко­ле­ктив­ни­ми го­спо­дар­ства­ми, в яких зем­ля та вся ви­ро­бле­на про­ду­кція на­ле­жа­ли дер­жа­ві. Згі­дно з ра­дян­ською пре­сою, ця кри­хі­тна час­тка зе­мель при­ва­тних го­спо­дарств за­без­пе­чу­ва­ла близь­ко чвер­ті за­галь­ної вар­то­сті об­ся­гів сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва СРСР. Це свід­чить про те, що на при­ва­тних ді­лян­ках уро­жай­ність з ге­кта­ра май­же в ші­стнад­цять ра­зів пе­ре­ви­щу­ва­ла уро­жай­ність у ра­дго­спах.
На­віть не­ве­ли­кий від­ступ від дер­жав­ної вла­сно­сті в на­прям­ку при­ва­тної вла­сно­сті може дати ди­во­ви­жні ре­зуль­та­ти. У 1978 році ко­му­ні­сти­чний уряд Ки­таю роз­по­чав де-фа­кто по­лі­ти­ку, що до­зво­ля­ла фер­ме­рам за­ли­ша­ти собі ви­ро­ще­ний у ко­ле­ктив­них го­спо­дар­ствах рис в об­ся­гах, що пе­ре­ви­щу­ва­ли ви­зна­че­ну кво­ту на по­ста­ча­н­ня зер­на, яке тре­ба було зда­ти дер­жа­ві. Ре­зуль­та­том ста­ло не­гай­не зро­ста­н­ня продуктивності, оскіль­ки фер­ме­ри отри­ма­ли сти­мул до ефе­ктив­но­го ви­ро­бни­цтва. Пі­сля ви­ко­на­н­ня квот фер­ме­рам було до­зво­ле­но за­ли­ша­ти собі всю до­да­тко­ву про­ду­кцію. Коли звіс­тка про це ро­зі­йшла­ся, а дер­жа­ва зне­хту­ва­ла офі­цій­ною по­лі­ти­кою про­ти та­кої «при­ва­ти­за­ції», ця пра­кти­ка по­ши­ри­лась із бли­ска­ви­чною швид­кі­стю, що спри­чи­ни­ло стрім­ке зро­ста­н­ня об­ся­гів сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва та від­кри­ло фер­ме­рам шлях до не­сіль­сько­го­спо­дар­ських се­кто­рів еко­но­мі­ки(21).
По-тре­тє, при­ва­тна вла­сність по­кла­дає на вла­сни­ків юри­ди­чну від­по­від­аль­ність за зби­тки, зав­да­ні ін­шим вна­слі­док ви­ко­ри­ста­н­ня їхньої вла­сно­сті. Суди ви­зна­ють і за­без­пе­чу­ють здій­сне­н­ня пов­но­ва­жень, що ви­ни­ка­ють на осно­ві пра­ва вла­сно­сті, але вони та­кож за­без­пе­чу­ють ре­а­лі­за­цію від­по­від­аль­но­сті, яка ви­пли­ває з цих пов­но­ва­жень. При­ва­тна вла­сність пов’язує кон­троль із від­по­від­аль­ні­стю. На вла­сни­ків по­кла­да­є­ться від­по­від­аль­ність саме тому, що вони ма­ють мо­жли­вість здій­сню­ва­ти кон­троль. Зі сво­го боку, ця від­по­від­аль­ність ство­рює по­ту­жний сти­мул для вла­сни­ків від­по­від­аль­но ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­їм май­ном та вжи­ва­ти за­хо­дів для змен­ше­н­ня ймо­вір­но­сті за­по­ді­я­н­ня шко­ди ін­шим.
Роз­глянь­мо такі при­кла­ди. Вла­сник де­ре­ва, яке вси­хає, має сти­мул зру­ба­ти його, поки воно не впа­ло на бу­ди­нок су­сі­да. Вла­сни­ки со­бак ма­ють сти­мул три­ма­ти сво­їх ви­хо­ван­ців на по­від­ку або в на­мор­дни­ку, коли існує ймо­вір­ність, що вони мо­жуть вку­си­ти ін­ших. Вла­сник ав­то­мо­бі­ля має пра­во їзди­ти на сво­є­му авто, однак він по­не­се від­по­від­аль­ність, якщо че­рез не­справ­ність гальм його ав­то­мо­біль зав­дасть шко­ди чу­жо­му май­ну. Так само хі­мі­чна ком­па­нія здій­снює кон­троль над сво­єю про­ду­кці­єю, але саме з цієї при­чи­ни вона несе юри­ди­чну від­по­від­аль­ність у разі за­по­ді­я­н­ня зби­тків вна­слі­док не­пра­виль­но­го по­во­дже­н­ня з хі­мі­чни­ми ре­чо­ви­на­ми.
По-че­твер­те, при­ва­тна вла­сність спри­яє ра­ціо­наль­но­му осво­єн­ню ре­сур­сів та їх збе­ре­жен­ню для май­бу­тніх по­ко­лінь. Ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су може при­не­сти до­хід, що є від­обра­же­н­ням ба­жань ни­ні­шніх спо­жи­ва­чів, які по­тре­бу­ють еко­но­мі­чних благ, ко­трі мо­жуть бути отри­ма­ні зав­дя­ки цьо­му ре­сур­су. Однак, зав­дя­ки пра­вам вла­сно­сті, вра­хо­ву­ю­ться та­кож й ін­те­ре­си май­бу­тніх спо­жи­ва­чів. Вла­сник ре­сур­су — ска­жі­мо, лі­со­во­го угі­д­дя або дрі­бно­ліс­ся, в яко­му мо­жна за­го­тов­ля­ти де­ре­ви­ну за­раз або зро­би­ти це пі­зні­ше, — має прийня­ти рі­ше­н­ня. Чи під­ви­щи­ться з ча­сом цін­ність лі­со­ма­те­рі­а­лів? Іна­кше ка­жу­чи, чи буде очі­ку­ва­на вар­тість де­рев у май­бу­тньо­му, коли вони ста­нуть до­ро­слі­ши­ми, ви­щою, ніж якби їх спи­ля­ли сьо­го­дні? І чи буде ця рі­зни­ця у вар­то­сті, по­рів­ню­ю­чи з їхньою вар­ті­стю, якщо їх спи­ля­ють за­раз, ви­щою, ніж ви­тра­ти на збе­рі­га­н­ня й за­хист де­рев для май­бу­тньо­го ви­ко­ри­ста­н­ня? Якщо так, то вла­сник має сти­мул збе­рег­ти — тоб­то, утри­ма­тись від ви­ко­ри­ста­н­ня сьо­го­дні, — щоб за­без­пе­чи­ти на­яв­ність ре­сур­су тоді, коли його цін­ність зро­сте.
При­ва­тні вла­сни­ки отри­ма­ють ви­го­ду від збе­ре­же­н­ня у ви­пад­ках, коли очі­ку­є­ться, що май­бу­тня вар­тість ре­сур­су, який спо­жи­ва­є­ться, пе­ре­ви­щить його по­то­чну вар­тість. Те ж саме сто­су­є­ться на­віть ви­пад­ків, коли ни­ні­шній вла­сник не спо­ді­ва­є­ться осо­би­сто ско­ри­ста­ти­ся май­бу­тні­ми ви­го­да­ми. При­пу­сті­мо, що 65-рі­чний фер­мер-лі­сів­ник за­кла­дає по­сі­ви ду­гла­со­вої яли­ці, яка за­зви­чай до­ся­гає опти­маль­но­го для лі­со­за­го­тів­лі рів­ня зрі­ло­сті лише че­рез п’ят­де­сят ро­ків. Чи має лі­тній фер­мер-лі­сів­ник сти­мул збе­рі­га­ти де­ре­ва для май­бу­тньо­го ви­ко­ри­ста­н­ня? За на­яв­но­сті пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті від­по­відь оче­ви­дна: так. Якщо очі­ку­є­ться, що ріст де­рев збіль­шить май­бу­тній до­хід на­стіль­ки, на­скіль­ки його мо­гли б збіль­ши­ти аль­тер­на­тив­ні ін­ве­сти­ції, фер­мер отри­має ви­го­ду від збе­ре­же­н­ня де­рев на май­бу­тнє. Рин­ко­ва вар­тість зем­лі фер­ме­ра, яка зна­хо­ди­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, буде під­ви­щу­ва­тись у міру зро­ста­н­ня де­рев та на­бли­же­н­ня очі­ку­ва­но­го дня спи­лю­ва­н­ня. Отже, на­віть якщо фа­кти­чно де­ре­ва бу­дуть спи­ля­ні че­рез ба­га­то ро­ків пі­сля смер­ті ни­ні­шньо­го вла­сни­ка, він змо­же в будь-який час про­да­ти де­ре­ва (або зем­лю ра­зом із ними), отри­мав­ши ви­го­ду від їхньої зро­ста­ю­чої вар­то­сті.
Про­тя­гом сто­літь пе­си­мі­сти твер­дять, що ми ось-ось ви­чер­па­є­мо ре­сур­си де­ре­ви­ни, най­ва­жли­ві­ших ко­ри­сних ко­па­лин або рі­зних дже­рел енер­гії. Вони весь час по­ми­ля­ю­ться че­рез те, що не усві­дом­лю­ють ролі при­ва­тної вла­сно­сті. По­мір­ку­ва­ти над та­ки­ми про­гно­за­ми «кін­ця сві­ту» до­сить по­вчаль­но. У XVI ст. в Ан­глії ви­ни­кли по­бо­ю­ва­н­ня, що за­па­си де­ре­ви­ни, яку ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для опа­ле­н­ня, ско­ро буде ви­чер­па­но. Однак під­ви­ще­н­ня цін на де­ре­ви­ну спо­ну­ка­ло до збе­ре­же­н­ня лі­со­вих ма­си­вів і зу­мо­ви­ло роз­ви­ток ву­гіль­ної про­ми­сло­во­сті. «Кри­за де­ре­ви­ни» не­за­ба­ром ми­ну­ла.
На­віть коли пев­ний ре­сурс не має вла­сни­ків, ча­сто про­бле­ми, пов’яза­ні з ним, може ви­рі­ши­ти ри­нок ін­ших ре­сур­сів, які пе­ре­бу­ва­ють у вла­сно­сті. В се­ре­ди­ні XIX сто­лі­т­тя з’яви­ли­ся нев­ті­шні про­гно­зи, що Спо­лу­че­ні Шта­ти не­за­ба­ром за­ли­ша­ться без ки­то­во­го жиру, що у той час слу­гу­вав основ­ним ви­дом па­ли­ва для шту­чно­го осві­тле­н­ня. Кити ні­ко­му не на­ле­жа­ли, й на них без­жаль­но по­лю­ва­ли у від­кри­то­му морі. Якщо ки­то­бо­є­ві не вда­ва­ло­ся за­би­ти кита, коли тра­пля­ла­ся така на­го­да, не­за­ба­ром це ро­бив хтось ін­ший. У міру зро­ста­н­ня цін на ки­то­вий жир зни­ка­ли й сти­му­ли до збе­ре­же­н­ня ки­тів на май­бу­тнє, оскіль­ки ті не були за­хи­ще­ні пра­ва­ми при­ва­тної вла­сно­сті. По­при те, що по­пу­ля­ція ки­тів ско­ро­чу­ва­ла­ся, обме­жень на ки­то­бій­ний про­ми­сел ні­хто не вста­нов­лю­вав.
Однак зро­ста­н­ня цін на ки­то­вий жир дало по­штовх до ви­на­йде­н­ня та роз­роб­ки аль­тер­на­тив­них дже­рел енер­гії. Якби під­при­єм­ці ство­ри­ли нове де­шев­ше дже­ре­ло енер­гії, вони мо­гли б отри­ма­ти зна­чні до­хо­ди. З ча­сом це зу­мо­ви­ло від­кри­т­тя ко­мер­цій­но при­бу­тко­вих дже­рел на­фто­про­ду­ктів і ви­на­хід від­но­сно де­шев­шо­го гасу, що спри­чи­ни­ло па­ді­н­ня цін на ки­то­вий жир і ско­ро­че­н­ня по­лю­ва­н­ня на ки­тів, а отже й по­кла­ло кі­нець «кри­зі ки­то­во­го жиру».
Пі­зні­ше, коли люди пе­ре­йшли на ви­ко­ри­ста­н­ня на­фти, з’яви­ли­ся про­гно­зи, що цей ре­сурс не­за­ба­ром та­кож буде ви­чер­па­но. У 1914 р. Гір­ни­че бюро США по­ві­до­ми­ло, що за­галь­ний об­сяг за­па­сів на­фти в США ста­но­вив менш ніж шість мі­льяр­дів ба­ре­лів, що пра­кти­чно рів­но­зна­чно ни­ні­шньо­му об­ся­гу ви­ро­бни­цтва кра­ї­ни за со­рок мі­ся­ців. За оцін­ка­ми Фе­де­раль­ної ради у спра­вах збе­ре­же­н­ня на­фто­вих ре­сур­сів, зро­бле­ни­ми у 1926 р., за­па­сів на­фти в США по­вин­но було ви­ста­чи­ти лише на сім ро­ків. Пі­зні­ше, у 1970-ті роки, за ре­зуль­та­та­ми до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го за фі­нан­со­вої під­трим­ки вель­ми впли­во­во­го Рим­сько­го клу­бу, було зро­бле­но по­ді­бні про­гно­зи щодо сві­то­вих за­па­сів.
Ро­зу­мі­н­ня сти­му­лів, які по­ро­джує при­ва­тна вла­сність, по­яснює, чому такі про­гно­зи «кін­ця сві­ту», пов’яза­ні з ви­сна­же­н­ням ре­сур­сів, не ви­пра­вда­ли­ся. Коли обме­же­ність ре­сур­су, що зна­хо­ди­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, зро­стає, ціна цьо­го ре­сур­су під­ви­щу­є­ться. Зро­ста­н­ня ціни на­дає спо­жи­ва­чам, ви­ро­бни­кам, но­ва­то­рам та фа­хів­цям у від­по­від­них га­лу­зях сти­му­ли до (1) збе­ре­же­н­ня шля­хом ско­ро­че­н­ня пря­мо­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су (як-от ви­ми­ка­ти сві­тло, ви­хо­дя­чи з кім­на­ти; одя­га­ти те­плий светр за­мість вклю­че­н­ня обі­грі­ва­ча; пе­ре­во­ди­ти про­ми­сло­ве обла­дна­н­ня та по­бу­то­ві при­ла­ди в еко­ном­ний ре­жим спо­жи­ва­н­ня); (2) ре­тель­ні­шо­го по­шу­ку товарів-замінників (як-от ко­ри­сту­ва­ти­ся гро­мад­ським транс­пор­том за­мість при­ва­тно­го ав­то­мо­бі­ля; за­мі­ню­ва­ти на­фту на інші види енер­гії: ві­тро­ву, атом­ну чи гі­дро­енер­гію); і (3) роз­роб­ки но­вих ме­то­дів ви­яв­ле­н­ня та від­нов­ле­н­ня біль­ших об­ся­гів ре­сур­су (як-от го­ри­зон­таль­не бу­рі­н­ня і гі­драв­лі­чний роз­рив пла­стів). На сьо­го­дні ці сили від­да­ли­ли «кі­нець сві­ту» ще далі в май­бу­тнє, та ми ма­є­мо всі під­ста­ви вва­жа­ти, що їхній вплив на ре­сур­си, які зна­хо­дя­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, збе­рі­га­ти­ме­ться. Щоб чі­тко зро­зу­мі­ти цю від­мін­ність, роз­глянь­те рі­зни­цю між ко­ро­вою та бі­зо­ном. Хоча не існує двох ін­ших тва­рин, більш схо­жих між со­бою за роз­мі­ра­ми та вар­ті­стю м’яса, по­лю­ва­н­ня на бі­зо­нів, що зна­хо­дя­ться у спіль­ній вла­сно­сті, при­зве­ло май­же до пов­но­го їх зни­кне­н­ня, однак ні­хто не буде ствер­джу­ва­ти про існу­ва­н­ня дефіциту ко­рів, які зна­хо­дя­ться в при­ва­тній вла­сно­сті(22).
Пра­во­ва си­сте­ма, яка за­хи­щає пра­ва вла­сно­сті та не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів, ство­рює осно­ву для отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі, нагромадження капіталу та роз­роб­ки ре­сур­сів, що є основ­ни­ми ру­шій­ни­ми си­ла­ми еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На про­ти­ва­гу цьо­му, не­за­хи­ще­ність прав вла­сно­сті, від­су­тність на­дій­но­го за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня угод та фаворитизм у пра­во­вих пи­та­н­нях під­ри­ва­ють ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність і про­ду­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів.
Про­тя­гом усі­єї істо­рії люд­ство ви­ко­ри­сто­ву­ва­ло інші фор­ми вла­сно­сті, як-от ве­ли­кі ко­опе­ра­ти­ви, со­ці­а­лізм і ко­му­нізм. У будь-яко­му мас­шта­бі, біль­шо­му за не­ве­ли­ке село з силь­ною куль­тур­ною тра­ди­ці­єю, такі спро­би при­зво­ди­ли до не­вда­лих, а по­де­ку­ди й ка­та­стро­фі­чних на­слід­ків. На сьо­го­дні ми не зна­є­мо жо­дно­го ін­сти­ту­цій­но­го устрою, який на­да­вав би лю­дям та­кий рі­вень сво­бо­ди та сти­му­лів слу­жи­ти ін­шим че­рез про­ду­ктив­не й ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів, як це ро­бить при­ва­тна вла­сність у ме­жах верховенства права.
По­си­ла­н­ня на «вер­хо­вен­ство пра­ва» має над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня. Пра­ва вла­сно­сті ні­ко­ли не мо­жуть бути не­о­бме­же­ни­ми. Су­спіль­ства вста­нов­лю­ють пра­ви­ла («ру­ха­ти­ся пра­вою сму­гою до­ро­ги» або «обла­дна­ти жи­тло по­же­жною си­гна­лі­за­ці­єю»), щоб убез­пе­чи­ти гро­ма­дян від за­по­ді­я­н­ня шко­ди вна­слі­док від­сто­ю­ва­н­ня сво­їх прав ін­ши­ми гро­ма­дя­на­ми. Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії еко­но­міст Ро­нальд Коуз вка­зав, що в де­яких ви­пад­ках рин­ки мо­жуть до­сяг­ти та­ко­го са­мо­го ре­зуль­та­ту, але, коли спра­ва сто­су­є­ться ба­га­тьох лю­дей, вста­нов­ле­н­ня норм дер­жа­вою може бути єди­но пра­виль­ним рі­ше­н­ням.

Елемент 2.2. Конкурентні ринки

Конкуренція сприяє ефективному використанню ресурсів і стимулює інноваційні процеси.

«Кон­ку­рен­ція є за­по­ру­кою по­стій­но­го зро­ста­н­ня ефе­ктив­но­сті ви­ро­бни­цтва. Вона спо­ну­кає ви­ро­бни­ків ско­ро­чу­ва­ти ви­тра­ти та змен­шу­ва­ти вар­тість ви­ро­бни­цтва, щоби мог­ти про­да­ва­ти свою про­ду­кцію за ниж­чи­ми, ніж у кон­ку­рен­тів, ці­на­ми. Вона ви­ті­сняє з рин­ку ті ком­па­нії, чиї ви­тра­ти за­ли­ша­ю­ться ви­со­ки­ми, й у та­кий спо­сіб зо­се­ре­джує по­ту­жно­сті в ру­ках під­при­ємств із низь­ки­ми ви­тра­та­ми ви­ро­бни­цтва(23)»,
Клер Віл­кокс, ко­ли­шній про­фе­сор еко­но­мі­ки Су­ор­тмор­сько­го ко­ле­джу.
Кон­ку­рен­ція існує тоді, коли ри­нок є від­кри­тим і до­зво­ляє віль­ний вхід на ньо­го аль­тер­на­тив­ним про­дав­цям. Кон­ку­рен­ція — це ру­шій­на сила рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Фір­ми-кон­ку­рен­ти мо­жуть ве­сти ді­яль­ність на ло­каль­них, ре­гіо­наль­них, на­ціо­наль­них або на­віть сві­то­вих рин­ках. Кон­ку­рен­тний про­цес спо­ну­кає ко­жну з них до ефе­ктив­но­го ве­де­н­ня ді­яль­но­сті та вра­ху­ва­н­ня впо­до­бань спо­жи­ва­чів. Кон­ку­рен­ція від­сі­ює не­ефе­ктив­них ви­ро­бни­ків. Фір­ми, які не на­да­ють спо­жи­ва­чам які­сних то­ва­рів за при­ва­бли­ви­ми ці­на­ми, за­зна­ють зби­тків і по­сту­по­во ви­ті­сня­ю­ться з бі­зне­су. Успі­шні ком­па­нії по­вин­ні пе­ре­вер­шу­ва­ти сво­їх кон­ку­рен­тів. Цьо­го мо­жна до­сяг­ти рі­зни­ми спосо­ба­ми: ви­со­кою які­стю про­ду­кції, при­ва­бли­ві­стю її зов­ні­шньо­го ви­гля­ду, від­мін­ним сер­ві­сом, зру­чні­стю роз­та­шу­ва­н­ня, ефе­ктив­ною ре­кла­мою та ці­на­ми, — про­те цін­ність їхньої про­по­зи­ції спо­жи­ва­чам від­но­сно її вар­то­сті по­вин­на зав­жди бути що­най­мен­ше та­кою, як у їхніх кон­ку­рен­тів.
Що утри­мує McDonald’s, Carrefour, Amazon, General Motors або будь-яку іншу ко­мер­цій­ну ком­па­нію від під­ви­ще­н­ня цін, про­да­жу не­які­сних то­ва­рів чи не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня? Від­по­відь на це пи­та­н­ня дає кон­ку­рен­ція. Якщо McDonald’s не за­про­по­нує сма­чно­го сен­дві­ча за при­ва­бли­вою ці­ною люди звер­ну­ться до Burger King, Wendy’s, Subway, Taco Bell та ін­ших його кон­ку­рен­тів. На­віть най­біль­ші ком­па­нії втра­ча­ють клі­єн­тів, по­сту­па­ю­чись но­во­ство­ре­ним ма­лим під­при­єм­ствам, які зна­хо­дять спосо­би на­да­н­ня спо­жи­ва­чам про­ду­кції ви­щої яко­сті за ниж­чи­ми ці­на­ми. Такі гі­ган­ти як Fiat, Toyota, General Motors і Ford втра­тять сво­їх клі­єн­тів на ко­ристь Honda, Hyundai, Volkswagen та ін­ших ви­ро­бни­ків ав­то­мо­бі­лів, якщо не змо­жуть на­рів­ні зі сво­ї­ми су­пер­ни­ка­ми на­да­ти по­трі­бний спо­жи­ва­че­ві тип ав­то­мо­бі­ля за кон­ку­рен­тни­ми ці­на­ми.
Кон­ку­рен­ція на­дає під­при­єм­ствам по­ту­жний сти­мул до під­ви­ще­н­ня яко­сті про­ду­кції та за­сто­су­ва­н­ня менш ви­тра­тних ме­то­дів ви­ро­бни­цтва. Зва­жа­ю­чи на по­стій­ні змі­ни те­хно­ло­гій та цін, не­мо­жли­во пе­ред­ба­чи­ти на­пев­не, які саме то­ва­ри спо­жи­ва­чі за­хо­чуть ку­пи­ти на­да­лі, та які ме­то­ди ви­ро­бни­цтва зве­дуть до мі­ні­му­му ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції. Кон­ку­рен­ція до­по­ма­гає зна­йти від­по­відь на це пи­та­н­ня. Чи є маркетинг у со­ці­аль­них ме­ре­жах най­ви­да­тні­шою іде­єю у сфе­рі роз­дрі­бної тор­гів­лі з ча­сів ви­ни­кне­н­ня тор­го­вель­них цен­трів? Чи це — лише чер­го­ве ви­ді­н­ня, що з ча­сом роз­ві­є­ться як дим? Від­по­відь, яку на­дасть на це пи­та­н­ня кон­ку­рен­ція, за­ле­жа­ти­ме від виду рин­ку і змі­ню­ва­ти­ме­ться з пли­ном часу.
У рин­ко­вій еко­но­мі­ці під­при­єм­ці впро­ва­джу­ють ін­но­ва­ції на свій роз­суд. Їм по­трі­бна лише під­трим­ка ін­ве­сто­рів (до яких не­рід­ко на­ле­жать самі під­при­єм­ці), го­то­вих на­да­ти не­об­хі­дне фі­нан­су­ва­н­ня. Схва­ле­н­ня з боку цен­траль­них ор­га­нів пла­ну­ва­н­ня, за­ко­но­дав­чої біль­шо­сті або ді­ло­вих кон­ку­рен­тів не ви­ма­га­є­ться. Однак кон­ку­рен­ція по­кла­дає від­по­від­аль­ність на під­при­єм­ців та ін­ве­сто­рів, що їх під­три­му­ють, оскіль­ки їхні ідеї по­вин­ні ви­три­ма­ти пе­ре­вір­ку ре­аль­ні­стю з боку спо­жи­ва­чів. Якщо спо­жи­ва­чі оці­нять ін­но­ва­цію до­ста­тньо ви­со­ко, щоб по­кри­ти ви­тра­ти на її впро­ва­дже­н­ня, но­во­ство­ре­на ком­па­нія ста­не при­бу­тко­вою та успі­шною. Про­те, якщо для спо­жи­ва­чів цін­ність но­во­го про­ду­кту ви­яви­ться ниж­чою за його вар­тість, під­при­єм­ство за­знає зби­тків і збан­кру­тує. Оста­то­чну оцін­ку успі­шно­сті ін­но­ва­цій та ефе­ктив­но­сті ді­яль­но­сті під­при­єм­ства да­ють спо­жи­ва­чі.
Пі­сля ви­хо­ду на ри­нок нова про­ду­кція за­зви­чай про­хо­дить шлях згі­дно з мо­де­л­лю «ціна — якість». Спо­ча­тку ціна на то­ва­ри-но­вин­ки є за­зви­чай ви­со­кою, тому їх ку­пує від­но­сно не­ве­ли­ка кіль­кість спо­жи­ва­чів, пе­ре­ва­жно вер­стви на­се­ле­н­ня з ви­со­ким рів­нем до­хо­дів. Мо­жли­вість одни­ми з пер­ших ско­ри­ста­ти­ся про­ду­ктом до­ро­го ко­штує цим спо­жи­ва­чам, оскіль­ки на по­ча­тко­во­му ета­пі якість про­ду­кту за­зви­чай є ниж­чою, ніж вона буде зго­дом — коли ви­ро­бни­ки на­бу­дуть до­сві­ду, — але при цьо­му ціна є ви­со­кою че­рез обме­же­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва. Ці пер­ші по­ку­пці ві­ді­гра­ють над­зви­чай­но ва­жли­ву роль: вони за­без­пе­чу­ють до­хід для по­кри­т­тя ви­трат на під­го­тов­ку й осво­є­н­ня ви­ро­бни­цтва но­во­го про­ду­кту та да­ють мо­жли­вість під­при­єм­цям отри­ма­ти до­свід, який до­по­мо­же їм під­ви­щи­ти якість і змен­ши­ти ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції в май­бу­тньо­му. Рин­ко­ві сти­му­ли та­кож спо­ну­ка­ють їх до цьо­го. З ча­сом під­при­єм­ці зна­хо­дять спосо­би зро­би­ти про­дукт більш до­сту­пним за ці­ною та за­без­пе­чи­ти його на­яв­ність для біль­шої кіль­ко­сті спо­жи­ва­чів.
При­кла­дом та­ко­го спів­від­но­ше­н­ня ціна — якість слу­жать мо­біль­ні те­ле­фо­ни. Коли мо­біль­ні те­ле­фо­ни було впер­ше пред­став­ле­но на рин­ку на­при­кін­ці 1980-х ро­ків, вони ко­шту­ва­ли близь­ко 4000 до­ла­рів, за роз­мі­ром на­га­ду­ва­ли це­гли­ну та не були осна­ще­ні пра­кти­чно жо­дни­ми ін­ши­ми фун­кці­я­ми, окрім те­ле­фон­них дзвін­ків. З пли­ном часу їхній роз­мір змен­шу­вав­ся, мо­жли­во­сті оброб­ки да­них та фун­кції роз­ши­рю­ва­лись, а ціна зни­жу­ва­лась. Сьо­го­дні вони про­да­ю­ться за ці­ною, зна­чно ниж­чою від по­ча­тко­вої, а ба­га­то спо­жи­ва­чів вва­жа­ють їх не­об­хі­дні­стю, не­за­ле­жно від рів­ня їхніх до­хо­дів.
За цією ж схе­мою від­бу­вав­ся ви­пуск чи­слен­них ін­ших то­ва­рів, зокре­ма, ав­то­мо­бі­лів, те­ле­ві­зо­рів, кон­ди­ціо­не­рів, по­су­до­мий­них ма­шин, мі­кро­хви­льо­вих пе­чей та пер­со­наль­них комп’юте­рів. Всі вони були дуже до­ро­ги­ми, коли впер­ше з’яви­ли­ся на рин­ку, але під­при­єм­ці зна­хо­ди­ли спосо­би змен­шу­ва­ти ви­тра­ти ви­ро­бни­цтва та по­кра­щу­ва­ти якість то­ва­рів, ро­бля­чи їх до­сту­пні­ши­ми для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті спо­жи­ва­чів. Роз­мір­ко­ву­ю­чи над ро­л­лю як під­при­єм­ців, так і про­це­су кон­ку­рен­ції, ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти спів­від­но­ше­н­ня ціна — якість.
Ви­ро­бни­ки, які хо­чуть ви­жи­ти в кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі, не мо­жуть спо­чи­ва­ти на лав­рах. Про­дукт, який є успі­шним сьо­го­дні, може не ви­три­ма­ти кон­ку­рен­ції зав­тра. Щоб успі­шно кон­ку­ру­ва­ти на рин­ку, під­при­єм­ці по­вин­ні ефе­ктив­но пе­ред­ба­ча­ти, роз­пі­зна­ва­ти та не­гай­но впро­ва­джу­ва­ти ін­но­ва­цій­ні ідеї.
Кон­ку­рен­ція та­кож до­по­ма­гає ви­зна­чи­ти опти­маль­ну під­при­єм­ни­цьку стру­кту­ру та роз­мір фір­ми, які до­зво­ля­ють утри­му­ва­ти ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції або по­слу­ги на низь­ко­му рів­ні. На від­мі­ну від ін­ших еко­но­мі­чних си­стем, рин­ко­ва еко­но­мі­ка не обме­жує типи під­при­ємств, яким до­зво­ле­но бра­ти участь у кон­ку­рен­тній бо­роть­бі. До­пу­ска­є­ться будь-яка фор­ма ор­га­ні­за­ції під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті. Ін­ди­ві­ду­аль­не під­при­єм­ство, пар­тнер­ство, корпорація, ко­ле­ктив­не під­при­єм­ство, спо­жив­чий ко­опе­ра­тив, гро­ма­да та суб’єкти під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті будь-якої ін­шої ор­га­ні­за­цій­но-пра­во­вої фор­ми ма­ють віль­ний до­ступ на ри­нок. Для до­ся­гне­н­ня успі­ху не­об­хі­дно прой­ти лише один тест — на еко­но­мі­чну ефе­ктив­ність. Якщо суб’єкт го­спо­да­рю­ва­н­ня — кор­по­ра­ція це чи ко­ле­ктив­не під­при­єм­ство — ви­ро­бляє які­сну про­ду­кцію за при­ва­бли­ви­ми ці­на­ми, він буде при­бу­тко­вим та успі­шним. Але якщо його стру­кту­ра при­зво­дить до біль­ших ви­трат, ніж у суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня ін­ших ор­га­ні­за­цій­но-пра­во­вих форм, що ви­ро­бля­ють про­дукт по­ді­бної яко­сті, він буде ви­ті­сне­ний з рин­ку вна­слі­док дії кон­ку­рен­ції. Зви­чай­но, кон­ку­рен­ція та­кож за­без­пе­чує мо­жли­вість спів­існу­ва­н­ня на рин­ку про­ду­ктів рі­зної яко­сті, за умо­ви, що де­які спо­жи­ва­чі на­да­ють пе­ре­ва­гу ком­про­мі­сним рі­ше­н­ням між ці­ною та які­стю. Mercedes може про­да­ва­ти­ся (за ви­со­кою ці­ною) по­ряд з дещо де­шев­шим Volkswagen. З ін­шо­го боку, мар­ка схі­дно­ні­ме­цьких лег­ко­вих ав­то­мо­бі­лів Wartburg і ро­сій­ська мар­ка лег­ко­вих ав­то­мо­бі­лів «Жи­гу­лі» не втри­ма­ли­ся б на рин­ку без пев­но­го втру­ча­н­ня дер­жа­ви в дію рин­ко­вих сил. По­ді­бні за­хо­ди були ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ні се­ред ко­му­ні­сти­чних кра­їн, які за­бо­ро­ня­ли вве­зе­н­ня ав­то­мо­бі­лів із кра­їн із рин­ко­вою еко­но­мі­кою або вво­ди­ли ви­со­кі мита на ім­порт.
Кон­ку­рен­тний про­цес та­кож ви­зна­чає роз­мір під­при­ємств у рі­зних се­кто­рах еко­но­мі­ки. У де­яких се­кто­рах — на­при­клад, в авіа­бу­дів­ни­цтві та ав­то­мо­біль­ній про­ми­сло­во­сті, — лише до­сить ве­ли­кі під­при­єм­ства мо­жуть пов­ною мі­рою ско­ри­ста­ти­ся пе­ре­ва­га­ми ефе­кту мас­шта­бу. Ви­ро­бни­цтво одно­го ав­то­мо­бі­ля ко­шту­ва­ло б над­зви­чай­но до­ро­го, але коли по­стій­ні ви­тра­ти роз­по­ді­ля­ю­ться між ба­га­тьма ти­ся­ча­ми оди­ниць, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво одно­го ав­то­мо­бі­ля мо­жуть різ­ко змен­ши­тись. При­ро­дно, що спо­жи­ва­чі пра­гнуть ку­пля­ти у фірм, які зда­тні ра­ціо­наль­но ви­ро­бля­ти то­ва­ри та про­да­ва­ти їх за ниж­чи­ми ці­на­ми. У та­ких га­лу­зях малі під­при­єм­ства не мо­жуть ефе­ктив­но кон­ку­ру­ва­ти й ви­жи­ва­ють лише ве­ли­кі під­при­єм­ства.
Однак в ін­ших се­кто­рах малі під­при­єм­ства, які ча­сто ор­га­ні­зо­ва­ні у фор­мі одно­о­сі­бних во­ло­дінь або пар­тнерств, є більш ефе­ктив­ни­ми з по­гля­ду ви­трат. Коли спо­жи­ва­чі ви­со­ко ці­ну­ють ін­ди­ві­ду­аль­ний під­хід в об­слу­го­ву­ван­ні та пер­со­на­лі­зо­ва­ні про­ду­кти, до­мі­ну­ва­ти­муть малі під­при­єм­ства, а ве­ли­кі під­при­єм­ства ле­две ви­три­му­ва­ти­муть кон­ку­рен­цію. За­зви­чай так від­бу­ва­є­ться на рин­ках юри­ди­чних і ме­ди­чних по­слуг, ре­сто­ра­нів ви­шу­ка­ної ку­хні, по­слуг пе­ру­ка­рів-мо­де­льє­рів та спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го дру­ку. Отже, на цих рин­ках зде­біль­шо­го пе­ре­ва­жа­ють малі під­при­єм­ства.
Це може зда­ва­ти­ся па­ра­до­ксаль­ним, але пра­гне­н­ня до осо­би­стої ви­го­ди, ке­ро­ва­не кон­ку­рен­ці­єю, є по­ту­жною си­лою еко­но­мі­чно­го про­гре­су. Ди­на­мі­чна кон­ку­рен­ція між про­ду­кта­ми, те­хно­ло­гі­я­ми, ор­га­ні­за­цій­ни­ми ме­то­да­ми й ко­мер­цій­ни­ми ком­па­ні­я­ми ви­ті­сняє з рин­ку низь­ку ефе­ктив­ність і не­змін­но при­зво­дить до роз­роб­ки та впро­ва­дже­н­ня про­ду­ктів і те­хно­ло­гій най­ви­щої яко­сті. Коли нові ме­то­ди зу­мов­лю­ють по­лі­пше­н­ня яко­сті та/або змен­ше­н­ня ви­трат, вони швид­ко вхо­дять у ши­ро­кий вжи­ток і ча­сто за­мі­ня­ють ста­рі ме­то­ди ви­ро­бни­цтва.
Істо­рія ря­сніє та­ки­ми при­кла­да­ми. Так, ав­то­мо­біль за­мі­няє коня з віз­ком. На змі­ну сі­мей­ній ба­ка­лій­ній крам­ни­ці при­хо­дить су­пер­мар­кет. За­мість мі­сце­вих ре­сто­ра­нів-за­ку­со­чних на­бу­ва­ють ши­ро­ко­го роз­по­всю­дже­н­ня ме­ре­жі за­кла­дів швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня, як-от McDonald’s. Ме­ре­жі Carrefour і Metro Cash & Carry швид­ко ро­стуть, тоді як інші під­при­єм­ства роз­дрі­бної тор­гів­лі згор­та­ють або на­віть при­пи­ня­ють свою ді­яль­ність. MP3-пле­є­ри й iPod при­хо­дять на за­мі­ну про­гра­ва­чам ком­пакт-ди­сків, які ра­ні­ше ви­ті­сни­ли з рин­ку ка­се­тні ма­гні­то­ли та про­гра­ва­чі грам­пла­ті­вок. На змі­ну дру­кар­ським ма­ши­нам при­хо­дять пер­со­наль­ні комп’юте­ри, а менш мо­біль­ні комп’ютер­ні при­строї за­мі­ня­ю­ться смар­тфо­на­ми. Пе­ре­лік по­ді­бних при­кла­дів мо­жна про­дов­жу­ва­ти й далі. Ве­ли­кий еко­но­міст Йо­зеф Шум­пе­тер на­звав таку ди­на­мі­чну кон­ку­рен­цію «творчим руйнуванням» і ствер­джу­вав, що воно є са­мою су­т­тю еко­но­мі­чно­го по­сту­пу.
Кон­ку­рен­ція по­слу­го­ву­є­ться пра­гне­н­ням до вла­сної ви­го­ди та вті­лює його в ре­аль­ність, під­ви­щу­ю­чи рі­вень су­спіль­но­го до­бро­бу­ту. Як за­зна­чив Адам Сміт у сво­їй кни­зі «Ба­гат­ство на­ро­дів»:
«Не че­рез до­бро­зи­чли­вість м’ясни­ка, пи­во­ва­ра чи бу­ло­чни­ка очі­ку­є­мо ми отри­ма­ти свій обід, а че­рез до­три­ма­н­ня ними вла­сних ін­те­ре­сів. Ми звер­та­є­мо­ся не до їхньої гу­ман­но­сті, а до їхньо­го его­ї­зму, і ні­ко­ли не го­во­ри­мо їм про наші по­тре­би, а лише про їхні ви­го­ди»(24).
При­ва­тна вла­сність і кон­ку­рен­тні рин­ки в су­ку­пно­сті фор­му­ють під­ґрун­тя для ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів та ба­жа­н­ня спів­пра­цю­ва­ти. Коли пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті чі­тко ви­зна­че­ні, а їхнє ви­ко­на­н­ня за­без­пе­чу­є­ться, ви­ро­бни­кам до­во­ди­ться вра­хо­ву­ва­ти аль­тер­на­тив­ну вар­тість ви­ко­ри­ста­н­ня сво­їх ре­сур­сів. Ра­зом із тим, на від­кри­тих і кон­ку­рен­тних рин­ках ціни да­ють ви­ро­бни­кам по­ту­жний сти­мул утри­му­ва­ти ви­тра­ти на низь­ко­му рів­ні, за­до­воль­ня­ти по­тре­би спо­жи­ва­чів, ство­рю­ва­ти про­ду­кти ви­щої яко­сті та за­сто­со­ву­ва­ти ефе­ктив­ні­ші ме­то­ди ви­ро­бни­цтва.
Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що кон­ку­рен­ція не під­три­мує бі­знес. На­справ­ді, під­при­єм­ства пра­гнуть уни­ка­ти кон­ку­рен­ції та за­зви­чай ло­бі­ю­ють по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, які за­хи­ща­ють їх від неї. Вони ча­сто на­ма­га­ю­ться зво­ди­ти бар’єри, що обме­жу­ють ви­хід на ри­нок по­тен­цій­них кон­ку­рен­тів. У міру пе­ре­хо­ду до ана­лі­зу нор­ма­тив­но-пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня та по­лі­ти­чно­го про­це­су, ми бу­де­мо зно­ву й зно­ву звер­та­тись до при­кла­дів по­ве­дін­ки пред­став­ни­ків ді­ло­вих кіл, спря­мо­ва­ної на зни­же­н­ня рів­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках. На­справ­ді, про­бле­ма за­во­ю­ва­н­ня олі­гар­ха­ми про­від­них по­зи­цій на рин­ках пев­них то­ва­рів і по­слуг на­бу­ла осо­бли­во­го по­ши­ре­н­ня в пост­ко­му­ні­сти­чних еко­но­мі­ках.

Елемент 2.3. Розумне й обмежене регулювання

Регуляторна політика, спрямована на скорочення ринкового обміну та обмеження конкуренції, перешкоджає економічному поступу.

Як ми вже за­зна­ча­ли ра­ні­ше, ви­го­ди від тор­гів­лі в умо­вах кон­ку­рен­тно­го се­ре­до­ви­ща спри­я­ють як еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, так і по­гли­блен­ню со­ці­аль­ної спів­пра­ці. За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня — ча­сто за під­трим­ки ав­то­ри­те­тних ком­па­ній — є основ­ним дже­ре­лом тор­го­вель­них бар’єрів та пе­ре­пон для вхо­ду на ри­нок. Існує три основ­ні спосо­би, за до­по­мо­гою яких дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня може при­зво­ди­ти до обме­же­н­ня обмі­ну та зни­же­н­ня рів­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках.
По-пер­ше, за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто обме­жу­ють ви­хід на рин­ки. Ба­га­то кра­їн вста­нов­лю­ють пев­ні пра­ви­ла, що ускла­дню­ють ви­хід на ри­нок та кон­ку­рен­цію у рі­зних на­прям­ках та ви­дах ді­яль­но­сті. У та­ких кра­ї­нах, якщо ви хо­че­те роз­по­ча­ти свою спра­ву або на­да­ва­ти по­слу­ги, вам до­ве­де­ться отри­ма­ти лі­цен­зію, до­зво­ли від рі­зних ві­домств, за­пов­ни­ти блан­ки, до­ве­сти свою ква­лі­фі­ка­цію, під­твер­ди­ти фі­нан­со­ву спро­мо­жність та прой­ти рі­зно­ма­ні­тні вста­нов­ле­ні за­ко­ном пе­ре­вір­ки. Де­які чи­нов­ни­ки мо­жуть від­хи­ли­ти ваше кло­по­та­н­ня, якщо ви не по­го­ди­те­ся дати їм ха­ба­ря або зро­би­ти вне­сок на під­трим­ку їхніх по­лі­ти­чних пар­тій. Ча­сто ком­па­нії, що дав­но пе­ре­бу­ва­ють на рин­ку, ма­ють по­лі­ти­чний вплив і для яких ви є по­тен­цій­ним кон­ку­рен­том, мо­жуть успі­шно про­ти­ді­я­ти ва­шо­му звер­нен­ню.
У сво­їй ви­кри­валь­ній кни­зі «За­гад­ка ка­пі­та­лу» Ер­нан­до де Сото на­во­дить при­клад, коли в сто­ли­ці Перу, Лімі, на­при­кін­ці 1990-х ро­ків гру­пі лю­дей, які пра­цю­ва­ли по шість го­дин на добу, зна­до­би­ло­ся 289 днів, щоб ви­ко­на­ти всі ви­мо­ги для від­кри­т­тя на за­кон­них під­ста­вах ма­ло­го під­при­єм­ства з по­ши­т­тя одя­гу. У по­пе­ре­дній кни­зі «Ін­ший шлях» він роз­по­вів, що за цей час від них де­сять ра­зів ви­ма­га­ли ха­ба­рів, і два з них до­ве­ло­ся за­пла­ти­ти, щоб отри­ма­ти до­звіл на за­кон­не здій­сне­н­ня ді­яль­но­сті. Як при­клад сили еле­мен­тар­но­го ро­зу­мі­н­ня здо­ро­во­го глу­зду у сфе­рі еко­но­мі­ки, при­вер­не­н­ня ува­ги до цих зво­лі­кань — мо­жли­во, зав­дя­ки ве­ли­ко­му за­ці­кав­лен­ню ро­бо­тою про­фе­со­ра де Сото, — не­що­дав­но зу­мо­ви­ло зна­чне по­сла­бле­н­ня бю­ро­кра­ти­чних пе­ре­пон на шля­ху до від­кри­т­тя но­вих під­при­ємств. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, се­ре­дній сві­то­вий по­ка­зник часу на від­кри­т­тя бі­зне­су зни­зив­ся з 51 дня у 2005 році до 20 днів у 2018 році. Ча­со­ві за­тра­ти сут­тє­во ско­ро­ти­ли­ся у кра­ї­нах із рі­зни­ми рів­ня­ми до­хо­дів і в ко­жно­му ре­гіо­ні сві­ту, за ви­ня­тком Пів­ні­чної Аме­ри­ки, де вони за­ли­ши­ли­ся без змін на вже низь­ко­му рів­ні — 3,5 дні. Не див­но, що остан­нє мі­сце в рей­тин­го­вій та­бли­ці по­сі­дає Ве­не­су­е­ла, де від­кри­т­тя під­при­єм­ства у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку за­ймає 230 днів. Рей­тинг очо­ли­ли Нова Зе­лан­дія і Гру­зія, де всю про­це­ду­ру мо­жна про­ве­сти за пів дня(25). Се­ред пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн най­біль­ше часу — 80 днів — по­тре­бу­ва­ло від­кри­т­тя бі­зне­су в Бо­снії та Гер­це­го­ви­ні. На­справ­ді, пост­ко­му­ні­сти­чні кра­ї­ни до­ся­гли зна­чних зру­шень у спро­щен­ні про­це­ду­ри від­кри­т­тя бі­зне­су, яка в ре­гіо­ні за­ймає в се­ре­дньо­му 14 днів, тоді як у Схі­дній Азії вона три­ває 23 дні, а в Ла­тин­ській Аме­ри­ці — 28 днів.
По-дру­ге, за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня, що під­мі­ня­ють вер­хо­вен­ство пра­ва та сво­бо­ду укла­да­н­ня ко­мер­цій­них угод по­лі­ти­чною вла­дою, за­зви­чай під­ри­ва­ють ви­го­ди від тор­гів­лі. У де­яких кра­ї­нах прийня­т­тя за­ко­нів, що на­да­ють по­лі­ти­чним лі­де­рам ши­ро­кі дис­кре­цій­ні пов­но­ва­же­н­ня, є зви­чною пра­кти­кою. На­при­клад, у се­ре­ди­ні 1980-х ро­ків пра­ців­ни­кам ми­тни­ці у Гва­те­ма­лі було до­зво­ле­но не за­сто­со­ву­ва­ти та­ри­фи, якщо вони вва­жа­ли, що це від­по­від­ає «на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам». Такі за­ко­но­дав­чі іні­ці­а­ти­ви є від­кри­тим за­кли­ком дер­жав­них чи­нов­ни­ків до ви­ма­га­н­ня ха­ба­рів. Вони ство­рю­ють ре­гу­ля­тор­ну не­ви­зна­че­ність і ро­блять під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність більш ви­тра­тною та менш при­ва­бли­вою, осо­бли­во для че­сних лю­дей. Су­спіль­на під­трим­ка ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто зу­мов­ле­на пра­гне­н­ням по­кра­щи­ти стан дов­кі­л­ля або за­хи­сти­ти спо­жи­ва­чів від не­до­бро­со­ві­сних під­при­єм­ців. Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня може ві­ді­гра­ва­ти по­зи­тив­ну роль у цих сфе­рах. Однак на­віть тут за­кон має бути чі­тким, одно­зна­чним і не­дис­кри­мі­на­цій­ним. Іна­кше він буде пе­ре­шко­дою до отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі.
За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто на­да­ють під­трим­ку де­яким під­при­єм­ствам, обме­жу­ю­чи у та­кий спо­сіб кон­ку­рен­цію. Оскіль­ки такі за­хо­ди ви­гі­дні для не­ве­ли­ко­го кола за­ці­кав­ле­них осіб, вони спри­чи­ня­ють до­да­тко­ві ви­тра­ти: під­при­єм­ства, проф­спіл­ки та інші гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів пра­гнуть отри­ма­ти пе­ре­ва­ги для сво­їх ви­бор­ців, на­ма­га­ю­чись впли­ну­ти на по­лі­ти­чний про­цес. Де­які з них ло­бі­ю­ють по­лі­ти­ків і ре­гу­ля­тор­ні ор­га­ни з ме­тою ство­ре­н­ня або по­си­ле­н­ня пе­ре­шкод, тоді як інші (ті, хто по­стра­ждав най­біль­ше) ло­бі­ю­ють змен­ше­н­ня їхніх на­слід­ків. Все­бі­чне ло­бі­ю­ва­н­ня будь-яко­го пи­та­н­ня ви­ма­гає часу і зу­силь ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них спе­ці­а­лі­стів, які мо­гли б на­то­мість ство­рю­ва­ти ба­гат­ство, а не на­ма­га­ти­ся отри­ма­ти по­лі­ти­чні пе­ре­ва­ги від за­хо­дів по­лі­ти­ки, що зни­жу­ють про­ду­ктив­ність ін­ших. Зу­си­л­ля, вна­слі­док яких цін­ні ре­сур­си ви­тра­ча­ю­ться з ви­го­дою для окре­мої осо­би або фір­ми, але не для су­спіль­ства в ці­ло­му, на­зи­ва­ю­ться рентоорієнтованою поведінкою та ча­сто є ре­зуль­та­том дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня.
По-тре­тє, за­про­ва­дже­н­ня ре­гу­лю­ва­н­ня цін та­кож стри­мує роз­ви­ток тор­гів­лі. Ін­ко­ли дер­жа­ва вста­нов­лює ціни вище за рин­ко­вий рі­вень. На­при­клад, уря­ди де­яких дер­жав ви­ма­га­ють від ви­ро­бни­ків рі­зно­ма­ні­тної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції до­три­му­ва­ли­ся ви­зна­че­но­го мі­ні­маль­но­го рів­ня цін на їхні то­ва­ри. Якщо ціна вста­нов­лю­є­ться вище за рин­ко­вий рі­вень, по­ку­пці ку­пу­ють мен­шу кіль­кість то­ва­ру, ніж вони при­дба­ли б в ін­шо­му разі. Де­які дер­жа­ви та­кож вста­нов­лю­ють ціни ниж­че за рин­ко­вий рі­вень, як-от у ви­пад­ках ре­гу­лю­ва­н­ня роз­мі­ру орен­дної пла­ти та по­ста­ча­н­ня еле­ктро­енер­гії за ре­гу­льо­ва­ним та­ри­фом. Щодо спів­від­но­ше­н­ня між об­ся­гом ви­ро­бле­них та про­да­них то­ва­рів, пра­кти­чно не­має рі­зни­ці, чи ре­гу­лю­ва­н­ня цін ви­кли­кає під­ви­ще­н­ня чи зни­же­н­ня цін. І те й інше при­зве­де до ско­ро­че­н­ня об­ся­гів тор­гів­лі та змен­ше­н­ня ви­год від ви­ро­бни­цтва й обмі­ну.
Mінімальна заробітна плата є, ма­буть, най­більш роз­по­всю­дже­ним ме­ха­ні­змом ре­гу­лю­ва­н­ня цін у всьо­му сві­ті. Мі­ні­маль­на став­ка за­ро­бі­тної пла­ти ви­зна­чає «ціну підлоги», що пі­ді­ймає по­го­дин­ну за­ро­бі­тну пла­ту де­яких пра­ців­ни­ків (і про­фе­сій) по­над рин­ко­вий рі­вень. Нині це на­бо­лі­ле пи­та­н­ня в Пів­ні­чній Ма­ке­до­нії, як і в ба­га­тьох ін­ших єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Се­ред кра­їн-чле­нів Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу роз­мір рі­чної мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти у 2017 р. (з ура­ху­ва­н­ням рі­зниць у рів­нях цін) ко­ли­вав­ся від 7900 до­ла­рів у Ла­твії до 22 600 до­ла­рів у Ні­дер­лан­дах.
Основ­ний по­сту­лат еко­но­мі­ки свід­чить про те, що під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти спри­чи­няє ско­ро­че­н­ня на­йму пра­ців­ни­ків із низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю. Існує пев­на роз­бі­жність по­гля­дів щодо роз­мі­ру ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті, але ве­ли­ка кіль­кість ем­пі­ри­чних до­слі­джень свід­чать про те, що ко­жне 10-від­со­тко­ве під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти ви­кли­кає ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті на 1–2%. Оскіль­ки ріст за­ро­бі­тної пла­ти зна­чно пе­ре­ви­щує ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті, вища мі­ні­маль­на за­ро­бі­тна пла­та май­же зав­жди ви­кли­ка­ти­ме збіль­ше­н­ня за­галь­но­го тру­до­во­го до­хо­ду низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків. При­хиль­ни­ки під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти вва­жа­ють, що зро­ста­н­ня за­галь­но­го тру­до­во­го до­хо­ду ціл­ком вар­те від­но­сно не­зна­чно­го ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті.
Ба­га­то по­бор­ни­ків під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти та­кож вва­жа­ють, що це по­с­при­яє змен­шен­ню рів­ня бідності. На пер­ший по­гляд це зда­є­ться пра­виль­ним твер­дже­н­ням, але ре­зуль­та­ти ана­лі­зу да­них став­лять пра­виль­ність та­ких по­гля­дів під ве­ли­кий сум­нів. І на це є кіль­ка ва­го­мих при­чин. Роз­глянь­мо, на­при­клад, дані, що сто­су­ю­ться Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки. Основ­на ча­сти­на пра­ців­ни­ків, які отри­му­ють мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту — близь­ко 80% — є чле­на­ми домогосподарств із до­хо­да­ми по­над рі­вень бі­дно­сті; одна тре­ти­на про­жи­ває в до­мо­го­спо­дар­ствах з до­хо­да­ми вище за се­ре­дній рі­вень. Вік по­ло­ви­ни отри­му­ва­чів мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти скла­дає від 16 до 24 ро­ків, і біль­шість із них пра­цює не­пов­ний ро­бо­чий день. Лише 1 із ко­жних 7 пра­ців­ни­ків із мі­ні­маль­ною за­ро­бі­тною пла­тою (близь­ко 15%) є основ­ним го­ду­валь­ни­ком у сво­їй сім’ї з одні­єю або більш ніж одні­єю ди­ти­ною. Отже, ти­по­вим пра­ців­ни­ком, який отри­мує мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту, є са­мо­тня мо­ло­да лю­ди­на з не­ви­со­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю, що пра­цює не­пов­ний ро­бо­чий день і є чле­ном сім’ї з до­хо­дом по­над рі­вень бі­дно­сті. По-дру­ге, під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­но­го рів­ня за­ро­бі­тної пла­ти при­зво­дить до не­пе­ре­дба­чу­ва­них на­слід­ків. Ро­бо­то­дав­ці вжи­ва­ти­муть за­хо­дів для кон­тро­лю (або ком­пен­са­ції) сво­їх ви­трат на під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти. Такі за­хо­ди пе­ред­ба­ча­ють ско­ро­че­н­ня три­ва­ло­сті ро­бо­чо­го часу, змен­ше­н­ня мо­жли­во­стей для під­ви­ще­н­ня про­фе­сій­ної ква­лі­фі­ка­ції, менш зру­чний гра­фік ро­бо­ти та урі­за­н­ня до­да­тко­вих пільг. Крім того, ба­га­то ро­бі­тни­ків, що отри­му­ють мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту, та­кож є спо­жи­ва­ча­ми то­ва­рів, на яких по­зна­чи­ться під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти. Ці пра­ців­ни­ки, як і інші спо­жи­ва­чі з низь­ки­ми до­хо­да­ми, як-от пен­сіо­не­ри, зму­ше­ні бу­дуть пла­ти­ти вищі ціни за то­ва­ри, на­при­клад, в за­кла­дах швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня. Отже, зро­ста­н­ня фа­кти­чної гро­шо­вої ви­на­го­ро­ди пра­ців­ни­ків з мі­ні­маль­ною за­ро­бі­тною пла­тою буде мен­шим, ніж під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­но­го рів­ня(26). І на­сам­кі­нець, більш ніж по­ло­ви­на ма­ло­за­без­пе­че­них сі­мей у Спо­лу­че­них Шта­тах не ма­ють жо­дно­го чле­на сім’ї, що пра­цює, або який, був­ши без­ро­бі­тним, шу­кав би мо­жли­во­стей пра­це­вла­шту­ва­н­ня, тому під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти не при­не­се їм по­кра­ще­н­ня.
Дані щодо ефе­кту роз­мі­ру мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти в менш роз­ви­ну­тих кра­ї­нах не­о­дно­зна­чні, однак зде­біль­шо­го свід­чать про те, що до­ся­гне­н­ня до­сить ви­со­ко­го рів­ня мі­ні­маль­ної зар­пла­ти може спри­чи­ни­ти під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти в офі­цій­но­му се­кто­рі еко­но­мі­ки ко­штом ви­ті­сне­н­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків з офі­цій­но­го до ті­ньо­во­го се­кто­ру, де за­ро­бі­тки ниж­чі та не­по­стій­ні.
Роз­мір­ко­ву­ю­чи про зна­че­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти для мо­ло­дих низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків, ва­жли­во бра­ти до ува­ги на­слід­ки як у ко­ро­тко­стро­ко­вій, так і в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. До­свід ро­бо­ти дає мо­ло­дим пра­ців­ни­кам мо­жли­вість роз­ви­ва­ти впев­не­ність у собі, ко­ри­сні тру­до­ві на­ви­чки, умі­н­ня та під­хо­ди, які під­ви­щать їхню цін­ність для май­бу­тніх ро­бо­то­дав­ців. Ця мо­жли­вість має осо­бли­ву вагу для мо­ло­ді з не­пов­ною се­ре­дньою осві­тою та ін­ших осіб із низь­ким осві­тнім рів­нем. Якщо ці мо­ло­ді люди не змо­жуть до­ве­сти свою цін­ність для ро­бо­то­дав­ців і під­ви­щи­ти ква­лі­фі­ка­цію без від­ри­ву від ви­ро­бни­цтва, ма­ло­ймо­вір­но, що їм вда­сться про­су­ну­ти­ся по кар’єр­них схо­дах й отри­му­ва­ти вищі до­хо­ди в май­бу­тньо­му.
Зна­че­н­ня до­сві­ду ро­бо­ти та під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції ши­ро­ко ви­зна­є­ться щодо спе­ці­а­лі­стів із ви­щим рів­нем осві­ти. На­при­клад, сту­ден­ти ви­шів ча­сто про­хо­дять не­опла­чу­ва­ну пра­кти­ку — тоб­то пра­цю­ють за ну­льо­ву зар­пла­ту — в дер­жав­них уста­но­вах і не­ко­мер­цій­них ор­га­ні­за­ці­ях за­ра­ди отри­ма­н­ня до­сві­ду, який під­ви­щить їхні мо­жли­во­сті за­ро­бі­тку у май­бу­тньо­му. До того ж чле­ни Кон­гре­су Спо­лу­че­них Шта­тів ре­кла­му­ють се­ред сту­ден­тів ко­ле­джів мо­жли­во­сті про­хо­дже­н­ня не­опла­чу­ва­ної пра­кти­ки, на­го­ло­шу­ю­чи на пе­ре­ва­гах отри­ма­н­ня до­сві­ду ро­бо­ти на по­са­дах по­ча­тко­во­го рів­ня. Про­те ба­га­то хто з цих по­лі­ти­ків під­три­му­ють такі рів­ні мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти, які змен­шу­ють мо­жли­во­сті для ма­ло­за­без­пе­че­ної мо­ло­ді отри­му­ва­ти до­свід ро­бо­ти та про­хо­ди­ти про­фе­сій­не на­вча­н­ня на ро­бо­чо­му мі­сці, що мо­гло б по­лі­пши­ти їхні май­бу­тні пер­спе­кти­ви пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Цей не­га­тив­ний вплив на низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ну мо­лодь май­же ні­хто не бере до ува­ги, за ви­ня­тком еко­но­мі­стів. Однак саме ва­жли­ві не­пе­ре­дба­чу­ва­ні вто­рин­ні ефе­кти мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти не­га­тив­но впли­ва­ють на зайня­тість мо­ло­ді — осо­бли­во з най­ниж­чим рів­нем осві­ти — в дов­го­три­ва­лій пер­спе­кти­ві.
Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня має осо­бли­во ва­жли­ве зна­че­н­ня на ринках праці. Ба­га­то кра­їн вжи­ли за­хо­дів ре­гу­ля­тор­ної по­лі­ти­ки, які пе­ре­шко­джа­ють ви­ко­ри­стан­ню кон­тра­ктів або до­бро­віль­них угод для розв’яза­н­ня рі­зних про­блем. При­кла­дом може слу­гу­ва­ти по­ря­док звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків. Ряд єв­ро­пей­ських кра­їн ви­ма­га­ють від ро­бо­то­дав­ців, які ба­жа­ють ско­ро­ти­ти чи­сель­ність сво­їх пра­ців­ни­ків, (1) отри­ма­ти до­звіл від дер­жав­них ор­га­нів вла­ди; (2) по­ві­до­ми­ти пра­ців­ни­ків, що під­ля­га­ють звіль­нен­ню, за де­кіль­ка мі­ся­ців за­зда­ле­гідь; і (3) про­дов­жу­ва­ти ви­пла­ти звіль­не­ним пра­ців­ни­кам про­тя­гом ще кіль­кох мі­ся­ців.
Може зда­ти­ся, що такі нор­ми від­по­від­а­ють ін­те­ре­сам пра­ців­ни­ків, але не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти. Ре­гу­ля­тор­ні за­хо­ди, які ро­блять звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків ви­тра­тним, та­кож під­ви­щу­ють ви­тра­тність їхньо­го на­йма­н­ня. Ро­бо­то­дав­ці бу­дуть не­охо­че при­йма­ти но­вих пра­ців­ни­ків че­рез ви­со­кі ви­тра­ти на звіль­не­н­ня. Як на­слі­док, пра­це­зда­тно­му на­се­лен­ню, що ви­хо­дить на ри­нок ро­бо­чої сили, буде важ­ко пра­це­вла­шту­ва­ти­ся, тому зро­ста­н­ня зайня­то­сті буде спо­віль­ню­ва­ти­ся. Така си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, де дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку пра­ці жорс­ткі­ше, ніж у Спо­лу­че­них Шта­тах. Таке ре­гу­лю­ва­н­ня є основ­ною при­чи­ною того, чому про­тя­гом двох остан­ніх де­ся­ти­літь рі­вень без­ро­бі­т­тя в та­ких за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, як Іта­лія, Іспа­нія та Фран­ція, що­най­мен­ше на 4–5 від­со­тко­вих пун­ктів пе­ре­ви­щує від­по­від­ний по­ка­зник у США(27). Ре­зуль­та­ти до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го про­фе­со­ром уні­вер­си­те­ту Джон­са Хо­пкін­са Сті­вом Хан­ке, свід­чать, що в пе­рі­од з 2010 до 2015 рр. рі­вень без­ро­бі­т­тя в кра­ї­нах ЄС із за­ко­но­дав­чо вста­нов­ле­ним роз­мі­ром мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти при­бли­зно на 50% пе­ре­ви­щу­вав цей по­ка­зник у кра­ї­нах, які не мали та­ких за­ко­нів.
Пост­ко­му­ні­сти­чна Ро­сія слу­гує ці­ка­вим при­кла­дом для ви­вче­н­ня на­слід­ків змі­ни рів­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти. У 2007 році кра­ї­на під­ня­ла фе­де­раль­ну мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту біль­ше ніж удві­чі, а в де­яких ре­гіо­нах під­ви­ще­н­ня було ще сут­тє­ві­шим. Ре­зуль­та­ти вка­зу­ють на те, що це при­зве­ло до зни­же­н­ня рів­ня зайня­то­сті се­ред мо­ло­ді та збіль­ше­н­ня роз­мі­рів ті­ньо­вої еко­но­мі­ки(28).
Хоча по­ря­док на­йма­н­ня та звіль­не­н­ня у Спо­лу­че­них Шта­тах має за­га­лом менш обме­жу­валь­ний ха­ра­ктер, ніж у Єв­ро­пі, ліцензування професійної діяльності є істо­тним обме­же­н­ням на рин­ку пра­ці як у США, так і в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі. Лі­цен­зії на здій­сне­н­ня біль­шо­сті ви­дів про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті ви­да­ю­ться на рів­ні шта­ту. Щоб отри­ма­ти лі­цен­зію, не­об­хі­дно за­пла­ти­ти збо­ри — від не­ве­ли­ких до на­дмір­но ви­со­ких, — прой­ти кур­си про­фе­сій­ної під­го­тов­ки три­ва­лі­стю від 6 до 12 мі­ся­ців та скла­сти іспи­ти.
Ще у 1970 р. менш ніж 15% аме­ри­кан­ців пра­цю­ва­ли на ро­бо­тах, що ви­ма­га­ли на­яв­но­сті лі­цен­зії. Сьо­го­дні цей по­ка­зник на­бли­жа­є­ться до 30% і про­дов­жує зро­ста­ти. У се­ре­ди­ні 1980-х ро­ків що­най­мен­ше в одно­му шта­ті лі­цен­зу­ван­ню під­ля­га­ли 800 про­фе­сій. На сьо­го­дні, за да­ни­ми Ради з пи­тань лі­цен­зу­ва­н­ня, пра­во­за­сто­су­ва­н­ня та ре­гу­лю­ва­н­ня, лі­цен­зу­ва­н­ня по­тре­бу­ють по­над 1100 про­фе­сій. Не­дав­ні до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли, що в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі при­бли­зно 22% пра­ців­ни­ків під­па­да­ють під ви­мо­ги лі­цен­зу­ва­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті, хоча кіль­кість та вплив та­ких ви­мог зна­чно від­рі­зня­ю­ться в кра­ї­нах-чле­нах, се­ред яких най­ви­щий по­ка­зник має Ні­меч­чи­на (33%). За оцін­ка­ми, лі­цен­зу­ва­н­ня ско­ро­ти­ло зайня­тість у су­мі­жних га­лу­зях в ЄС при­бли­зно на 700 000 ро­бо­чих місць у 2015 році. Згі­дно з ре­зуль­та­та­ми тих са­мих до­слі­джень, по­са­до­ві окла­ди, пов’яза­ні з обме­жу­валь­ним лі­цен­зу­ва­н­ням, що пе­ре­ви­щу­ють рин­ко­вий рі­вень, при­зво­дять до по­гли­бле­н­ня не­рів­но­сті до­хо­дів у кра­ї­нах ЄС(29).
При­хиль­ни­ки лі­цен­зу­ва­н­ня пе­ре­ко­ну­ють, що не­об­хі­дно за­хи­ща­ти спо­жи­ва­чів від не­які­сних і по­тен­цій­но не­без­пе­чних про­ду­ктів. Однак лі­цен­зії ви­ма­га­ю­ться для здій­сне­н­ня ба­га­тьох ви­дів ді­яль­но­сті, що мало пов’яза­ні з гро­мад­ською без­пе­кою або за­хи­стом спо­жи­ва­чів(30). На­при­клад, при­найм­ні в одно­му чи кіль­кох шта­тах США існує ви­мо­га щодо отри­ма­н­ня лі­цен­зії для здій­сне­н­ня та­ких ви­дів ді­яль­но­сті: ди­зай­нер ін­тер’єрів, ві­за­жист, фло­рист, май­стер із за­плі­та­н­ня чи ми­т­тя во­лос­ся, ді­є­то­лог, при­ва­тний де­те­ктив, спор­тив­ний тре­нер, гід-екс­кур­со­вод, спе­ці­а­ліст із вста­нов­ле­н­ня слу­хо­вих апа­ра­тів, по­ста­чаль­ник ри­ту­аль­них по­слуг, про­да­вець трун і на­віть фа­хі­вець з роз­ве­де­н­ня тхо­рів і хі­ро­мант. Ви­мо­ги щодо впро­ва­дже­н­ня лі­цен­зу­ва­н­ня рід­ко над­хо­дять від груп спо­жи­ва­чів. На­то­мість їх іні­ці­а­то­ра­ми май­же зав­жди ви­сту­па­ють люди, вже зайня­ті в про­фе­сії. Це не ди­вує еко­но­мі­стів, оскіль­ки основ­ну еко­но­мі­чну ви­го­ду від лі­цен­зу­ва­н­ня отри­му­ють вже пра­цю­ю­чі спе­ці­а­лі­сти.
У ба­га­тьох про­фе­сі­ях, які під­ля­га­ють лі­цен­зу­ван­ню, ква­лі­фі­ка­цію, що не­об­хі­дна для ви­со­ко­ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті, ча­сто мо­жна отри­ма­ти без­по­се­ре­дньо в про­це­сі ро­бо­ти та спів­пра­ці з ін­ши­ми ква­лі­фі­ко­ва­ни­ми фа­хів­ця­ми в цій га­лу­зі. Лі­цен­зій­ні ви­мо­ги пе­ре­шко­джа­ють осо­бам, що у та­кий спо­сіб роз­ви­ва­ють свої на­ви­чки, про­дов­жу­ва­ти ба­жа­ну кар’єру. Лі­цен­зу­ва­н­ня, осо­бли­во коли воно пе­ред­ба­чає обов’яз­ко­ве три­ва­ле офі­цій­не на­вча­н­ня та ви­со­кі ви­тра­ти, зу­мов­лює змен­ше­н­ня про­по­зи­ції й під­ви­ще­н­ня цін на то­ва­ри та по­слу­ги, що на­да­ю­ться лі­цен­зо­ва­ни­ми пра­кти­ку­ю­чи­ми фа­хів­ця­ми. Ті, хто вже зайня­тий у про­фе­сії, отри­му­ють ви­го­ду ко­штом спо­жи­ва­чів і не­лі­цен­зо­ва­них по­тен­цій­них ви­ро­бни­ків. Мо­жли­во­сті пра­це­вла­шту­ва­н­ня не­лі­цен­зо­ва­них ви­ро­бни­ків змен­шу­ю­ться, а по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі втра­ча­ю­ться.
При­ва­бли­вою аль­тер­на­ти­вою лі­цен­зу­ван­ню є сертифікація. За до­по­мо­гою сер­ти­фі­ка­ції дер­жа­ва може зо­бов’яза­ти спе­ці­а­лі­стів на­да­ва­ти спо­жи­ва­чам ін­фор­ма­цію про свою осві­ту, під­го­тов­ку та інші ква­лі­фі­ка­цій­ні ха­ра­кте­ри­сти­ки, не вста­нов­лю­ю­чи жо­дних за­бо­рон на пра­це­вла­шту­ва­н­ня в обра­ній сфе­рі. По суті, сер­ти­фі­ка­ція від­кри­ває спо­жи­ва­чам до­ступ до ін­фор­ма­ції про ква­лі­фі­ка­цію спе­ці­а­лі­стів, при цьо­му не обме­жу­ю­чи їхньо­го ви­бо­ру. До того ж, це до­зво­ляє пра­кти­ку­ю­чим фа­хів­цям під­ви­щу­ва­ти та де­мон­стру­ва­ти свою ком­пе­тен­тність, при цьо­му на­да­ю­чи спо­жи­ва­чам ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для здій­сне­н­ня усві­дом­ле­но­го ви­бо­ру.
За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто ви­да­ю­ться про­стим спосо­бом розв’яза­н­ня про­блем. Хо­че­те під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­тні? Під­ні­міть мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту. Хо­че­те зни­зи­ти рі­вень без­ро­бі­т­тя? При­йміть за­ко­ни, що ускла­дню­ють звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків. Хо­че­те під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тку в пев­ній сфе­рі про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті? Обмеж­те вхід для кон­ку­рен­тів, що зни­жу­ють ціни. Але тут кри­є­ться про­бле­ма: такі на­дмір­но спро­ще­ні за­хо­ди не спри­я­ють збіль­шен­ню об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. До того ж вони не вра­хо­ву­ють вто­рин­них ефе­ктів. Наш рі­вень жи­т­тя без­по­се­ре­дньо пов’яза­ний із ви­ро­бни­цтвом то­ва­рів і по­слуг, які ці­ну­ють люди. Вза­є­мо­ви­гі­дна тор­гів­ля та кон­ку­рен­тні рин­ки спри­я­ють ра­ціо­наль­но­му ви­ко­ри­стан­ню ре­сур­сів і удо­ско­на­лен­ню ме­то­дів ді­яль­но­сті. Вони до­по­ма­га­ють нам отри­му­ва­ти біль­шу ко­ристь від ре­сур­сів. Отже, ре­гу­ля­тор­на по­лі­ти­ка, що ство­рює пе­ре­шко­ди для тор­гів­лі та вхо­ду на рин­ки, май­же зав­жди ма­ти­ме на­слід­ки, про­ти­ле­жні очі­ку­ва­ним. Для за­без­пе­че­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та про­цві­та­н­ня не­об­хі­дно зве­сти до мі­ні­му­му ре­гу­лю­ва­н­ня, що обме­жує тор­гів­лю та кон­ку­рен­тність рин­ків.

Елемент 2.4. Ефективні ринки капіталу

Для реалізації свого потенціалу країні потрібен механізм спрямування капіталу в проєкти, що створюють багатство.

Хоча кін­це­вою ме­тою будь-яко­го ви­ро­бни­цтва є спо­жи­ва­н­ня, за­зви­чай спо­ча­тку не­об­хі­дно спря­му­ва­ти ре­сур­си на ство­ре­н­ня ма­шин, важ­ко­го обла­дна­н­ня та бу­ді­вель, які по­тім мо­жуть бути ви­ко­ри­ста­ні для ви­ро­бни­цтва ба­жа­них спо­жив­чих то­ва­рів. Іна­кше ка­жу­чи, ін­ве­сти­ції збіль­шу­ють май­бу­тнє спо­жи­ва­н­ня, але ви­ма­га­ють від­мо­ви від пев­но­го об­ся­гу спо­жи­ва­н­ня у те­пе­рі­шній мо­мент. Капітальні інвестиції — бу­дів­ни­цтво та роз­ви­ток дов­го­стро­ко­вих ре­сур­сів, при­зна­че­них для ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва біль­шо­го об­ся­гу спо­жив­чих то­ва­рів та на­да­н­ня по­слуг у май­бу­тньо­му — є ва­жли­вим по­тен­цій­ним дже­ре­лом еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На­при­клад, якщо мі­сце­ва пі­це­рія при­дбає та­кий ін­ве­сти­цій­ний то­вар, як піч, це до­по­мо­же їй збіль­ши­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва в май­бу­тньо­му.
Якщо ре­сур­си (ро­бо­ча сила, зем­ля, під­при­єм­ни­цтво і т. ін.) вже ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва цих інвестиційних товарів, то їх не мо­жна буде ви­ко­ри­ста­ти для ви­ро­бни­цтва спо­жив­чих то­ва­рів. Якщо ми бу­де­мо спо­жи­ва­ти все, що ви­ро­бля­є­мо, не за­ли­ши­ться ре­сур­сів для здій­сне­н­ня ін­ве­сти­цій. Тому ін­ве­сти­ції ви­ма­га­ють заощаджень — ско­ро­че­н­ня по­то­чно­го спо­жи­ва­н­ня з ме­тою ви­віль­не­н­ня ко­штів для ви­ко­ри­ста­н­ня в ін­ших ці­лях. Хтось — або ін­ве­стор, або інша осо­ба, го­то­ва на­да­ти ко­шти ін­ве­сто­ру, — по­ви­нен за­оща­ди­ти, щоб за­без­пе­чи­ти фі­нан­су­ва­н­ня ін­ве­сти­цій. За­оща­дже­н­ня є не­від­діль­ною ча­сти­ною ін­ве­сти­цій­но­го про­це­су.
Про­те не всі ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти є ефе­ктив­ни­ми. Ін­ве­сти­цій­ний про­єкт збіль­шує ба­гат­ство кра­ї­ни лише в тому ви­пад­ку, коли вар­тість до­да­тко­вої про­ду­кції, ви­пу­ще­ної зав­дя­ки ін­ве­сти­ці­ям, пе­ре­ви­щує ін­ве­сти­цій­ні ви­тра­ти. Якщо це не так, про­єкт є не­ефе­ктив­ним і змен­шує ба­гат­ство. Ні­ко­ли не мо­жна то­чно пе­ред­ба­чи­ти, чи бу­дуть ін­ве­сти­ції при­бу­тко­ви­ми, тому іно­ді на­віть най­пер­спе­ктив­ні­ші ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти не ви­кли­ка­ють збіль­ше­н­ня ба­гат­ства. Щоб ма­кси­маль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свій по­тен­ці­ал для еко­но­мі­чно­го по­сту­пу, кра­ї­на по­вин­на мати ме­ха­нізм, який буде за­лу­ча­ти за­оща­дже­н­ня та спря­мо­ву­ва­ти їх в ін­ве­сти­ції, що най­імо­вір­ні­ше до­по­мо­жуть ство­ри­ти ба­гат­ство.
У рин­ко­вій еко­но­мі­ці цю фун­кцію ви­ко­нує ринок капіталу. У ши­ро­ко­му сен­сі він по­єд­нує в собі рин­ки акцій, облі­га­цій та не­ру­хо­мо­сті. Фінансові установи (фондові біржі, бан­ки, стра­хо­ві ком­па­нії, вза­єм­ні фон­ди та ін­ве­сти­цій­ні ком­па­нії) ві­ді­гра­ють ва­жли­ву роль у фун­кціо­ну­ван­ні рин­ку ка­пі­та­лу.
При­ва­тні ін­ве­сто­ри (вла­сни­ки ма­ло­го бі­зне­су, пайовики ком­па­ній та венчурні капіталісти) ри­зи­ку­ють на рин­ку ка­пі­та­лу вла­сни­ми ко­шта­ми. Однак ін­ве­сто­ри іно­ді по­ми­ля­ю­ться. Іно­ді вони ре­а­лі­зу­ють про­є­кти, що ви­яв­ля­ю­ться не­рен­та­бель­ни­ми. Якби ін­ве­сто­ри не хо­ті­ли бра­ти на себе такі ри­зи­ки, ба­га­то но­вих ідей не було б уті­ле­но в жи­т­тя та ба­га­то ко­ри­сних, але ри­зи­ко­ва­них про­є­ктів не було б ре­а­лі­зо­ва­но.
Роз­глянь­мо роль під­при­єм­ни­цтва, го­тов­но­сті ри­зи­ку­ва­ти, а та­кож роль рин­ку ка­пі­та­лу в роз­роб­ці ін­тер­нет-по­слуг. У се­ре­ди­ні 1990-х ро­ків Сер­гій Брін і Лар­рі Пейдж під час на­вча­н­ня в Стен­форд­сько­му уні­вер­си­те­ті пра­цю­ва­ли над до­слі­дни­цьким про­є­ктом, спря­мо­ва­ним на по­лег­ше­н­ня по­шу­ку ін­фор­ма­ції в Ін­тер­не­ті. Зда­ва­ло­ся ма­ло­ймо­вір­ним, що на них че­кає під­при­єм­ни­цький успіх. Але в 1998 році Брін і Пейдж за­сну­ва­ли Google Inc. — ком­па­нію, що на­дає без­ко­штов­ні ін­тер­нет-по­слу­ги та при­но­сить до­хід від ре­кла­ми. Роз­ро­бле­на ними по­ту­жна по­шу­ко­ва си­сте­ма що­дня збіль­шує про­ду­ктив­ність міль­йо­нів лю­дей та під­при­ємств. Вони за­ро­би­ли ці­лий ста­ток, і за­раз на­зва «Google» ві­до­ма ко­жно­му, а штат ком­па­нії ста­ном на 2018 рік на­лі­чує більш ніж 85 000 спів­ро­бі­тни­ків (з ура­ху­ва­н­ням пер­со­на­лу ма­те­рин­ської ком­па­нії Alphabet). Інші ін­тер­нет-ком­па­нії, як-от eBay та Amazon, про­тя­гом остан­ньо­го де­ся­ти­лі­т­тя та­кож отри­му­ють при­бу­тки та де­мон­стру­ють ви­со­кі тем­пи ро­сту.
Але до­свід ба­га­тьох ін­ших ін­тер­нет-стар­та­пів ви­явив­ся не та­ким по­зи­тив­ним. Ба­га­то ін­тер­нет-ком­па­ній, як-от Broadband Sports і eVineyard, збан­кру­ту­ва­ли, оскіль­ки їхніх до­хо­дів не ви­ста­ча­ло для по­кри­т­тя ви­трат. Ве­ли­ким спо­ді­ва­н­ням цих ком­па­ній так і не су­ди­ло­ся здій­сни­ти­ся.
У сві­ті не­ви­зна­че­но­сті, в яко­му ми жи­ве­мо, не­вда­лі ін­ве­сти­ції — це не­об­хі­дна ціна, що її по­трі­бно спла­чу­ва­ти за ефе­ктив­ні ін­но­ва­цій­ні те­хно­ло­гії та про­ду­кти. Втім, такі не­ефе­ктив­ні про­є­кти не­об­хі­дно ви­яв­ля­ти й при­пи­ня­ти. У рин­ко­вій еко­но­мі­ці цю фун­кцію ви­ко­нує ри­нок ка­пі­та­лу. Якщо ком­па­нія буде по­стій­но за­зна­ва­ти зби­тків, ін­ве­сто­ри зре­штою при­пи­нять про­єкт і пе­ре­ста­нуть да­рем­но ви­тра­ча­ти свої гро­ші.
З огля­ду на тем­пи змін і рі­зно­ма­ні­тність під­при­єм­ни­цьких зді­бно­стей, для прийня­т­тя об­ґрун­то­ва­них рі­шень про роз­по­діл ка­пі­та­лу не ви­ста­чить знань і ком­пе­тен­ції будь-яко­го окре­мо­го ке­рів­ни­ка, ко­мі­те­ту з про­ми­сло­во­го пла­ну­ва­н­ня або дер­жав­но­го ор­га­ну. Без рин­ку при­ва­тно­го ка­пі­та­лу не існує ме­ха­ні­зму, за до­по­мо­гою яко­го мо­жна було б по­слі­дов­но спря­мо­ву­ва­ти ін­ве­сти­цій­ні ко­шти в про­є­кти, що під­ви­щу­ють рі­вень до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня.
Чому? Коли ін­ве­сти­цій­ні ко­шти роз­по­ді­ля­ю­ться не рин­ком, а вла­дою, по­чи­нає ді­я­ти низ­ка зов­сім ін­ших чин­ни­ків. Які про­є­кти здій­сню­ва­ти, ви­зна­ча­ти­ме не рин­ко­ва до­хі­дність, а по­лі­ти­чний вплив. З на­ба­га­то біль­шою ймо­вір­ні­стю пе­ре­ва­гу бу­дуть від­да­ва­ти ін­ве­сти­цій­ним про­є­ктам, які зни­жу­ють, а не під­ви­щу­ють рі­вень жи­т­тя на­се­ле­н­ня. Крім того, при­йма­ю­чи по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, вла­да ско­рі­ше за­ці­кав­ле­на в но­вих про­є­ктах, ніж у під­трим­ці ста­рих. Пе­ре­рі­за­н­ня стрі­чки на від­крит­ті но­вої тра­си — більш по­мі­тна по­дія, ніж ям­ко­вий ре­монт до­ріг.
Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти до­сві­дом кра­їн пла­но­вої со­ці­а­лі­сти­чної еко­но­мі­ки за ра­дян­ських ча­сів. Про­тя­гом чо­ти­рьох де­ся­ти­літь (1950–1990 рр.) нор­ми ін­ве­сти­цій у цих кра­ї­нах були одни­ми з най­ви­щих у сві­ті. Цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня спря­мо­ву­ва­ли близь­ко тре­ти­ни за­галь­но­го об­ся­гу ви­го­тов­ле­ної в кра­ї­ні про­ду­кції на ка­пі­таль­ні ін­ве­сти­ції. Однак на­віть такі ви­со­кі нор­ми ін­ве­сти­цій мало спри­я­ли по­кра­щен­ню рів­ня жи­т­тя, оскіль­ки про­є­кти, що бу­дуть фі­нан­су­ва­ти­ся, ви­зна­ча­ли з по­лі­ти­чних, а не еко­но­мі­чних мір­ку­вань. Ре­сур­си ча­сто ви­тра­ча­ли­ся на еко­но­мі­чно не­до­ціль­ні про­є­кти, а про­від­ні по­лі­ти­чні лі­де­ри від­да­ва­ли пе­ре­ва­гу ін­ве­сти­ці­ям, які під­ви­щу­ва­ли по­лі­ти­чну ви­ди­мість («пре­стиж»). Ось два при­кла­ди не­ра­ціо­наль­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів. Ста­лін на­по­ля­гав на бу­дів­ни­цтві Бі­ло­мор­сько-Бал­тій­сько­го ка­на­лу, але вста­но­вив на­дмір­но жорс­ткі ви­мо­ги щодо стро­ків бу­дів­ни­цтва, вна­слі­док чого ка­нал ви­йшов за­над­то міл­ким і тому ма­ло­при­да­тним для ви­ко­ри­ста­н­ня. Під час кам­па­нії Хру­що­ва з осво­є­н­ня зе­мель Ка­зах­ста­ну з ме­тою ви­ве­сти їх на рі­вень аме­ри­кан­ських і ка­над­ських пре­рій за об­ся­га­ми ви­ро­щу­ва­н­ня пше­ни­ці були по­бу­до­ва­ні ве­ли­че­зні зро­шу­валь­ні си­сте­ми, і зре­штою на­дмір­не зро­шу­ва­н­ня при­зве­ло до ви­си­ха­н­ня Араль­сько­го моря(31).
Не­пра­виль­ний роз­по­діл ін­ве­сти­цій та не­зда­тність іти в ногу з ди­на­мі­чни­ми змі­на­ми зре­штою при­зве­ли до кра­ху со­ці­а­лі­зму в біль­шо­сті цих кра­їн.
Не­що­дав­ній до­свід США у сфе­рі дер­жав­но­го роз­по­ді­лу кре­ди­тів для фі­нан­су­ва­н­ня жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва та­кож дає уяв­ле­н­ня про те, як пра­цює роз­по­діл ка­пі­та­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань. Фе­де­раль­на на­ціо­наль­на іпо­те­чна асо­ці­а­ція та Фе­де­раль­на кор­по­ра­ція іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня, за­галь­но­ві­до­мі під на­зва­ми Fannie Mae і Freddie Mac, були за­ре­є­стро­ва­ні Кон­гре­сом як кор­по­ра­ції, що фі­нан­су­ю­ться з дер­жав­но­го бю­дже­ту, у 1968 й 1970 ро­ках від­по­від­но. Пе­ред­ба­ча­ло­ся, що вони по­кра­щать фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ку ка­пі­та­лу та зро­блять фі­нан­су­ва­н­ня жи­тла до­сту­пні­шим. По­при те, що Fannie Mae і Freddie Mac були при­ва­тни­ми ком­па­ні­я­ми, ін­ве­сто­ри вва­жа­ли, що ви­пу­ще­ні ними облі­га­ції з ме­тою за­лу­че­н­ня ко­штів є менш ри­зи­ко­ва­ни­ми, оскіль­ки зо­бов’яза­н­ня за ними за­без­пе­чу­ва­ли­ся га­ран­ті­єю дер­жа­ви. Як на­слі­док, ком­па­нії Fannie Mae і Freddie Mac мали змо­гу по­зи­ча­ти ко­шти за ниж­чою (при­бли­зно на по­ло­ви­ну від­со­тко­во­го пун­кту) став­кою, ніж при­ва­тні фір­ми. Це дало їм ве­ли­че­зну пе­ре­ва­гу над кон­ку­рен­та­ми та до­зво­ли­ло бути ви­со­ко­рен­та­бель­ни­ми про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків.
Але, з ін­шо­го боку, дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня зна­чною мі­рою по­лі­ти­зу­ва­ло Fannie Mae і Freddie Mac. До скла­ду рад ди­ре­кто­рів цих ком­па­ній вхо­ди­ло де­кіль­ка осіб, при­зна­че­них пре­зи­ден­том кра­ї­ни. Вище ке­рів­ни­цтво Fannie Mae і Freddie Mac на­да­ва­ло про­від­ним кон­гре­сме­нам ве­ли­кі ко­шти на під­трим­ку ді­яль­но­сті по­лі­ти­чних пар­тій і ча­сто пе­ре­ма­ню­ва­ло пра­ців­ни­ків апа­ра­ту Кон­гре­су на ви­со­ко­опла­чу­ва­ні по­са­ди, щоб вони по­тім ло­бі­ю­ва­ли ін­те­ре­си цих ком­па­ній пе­ред сво­ї­ми ко­ли­шні­ми ке­рів­ни­ка­ми. Ло­біст­ська ді­яль­ність цих ком­па­ній ста­ла ле­ген­дар­ною. У пе­рі­од з 1998 до 2008 року Fannie Mae ви­тра­ти­ла 79,5 міль­йо­на до­ла­рів, а Freddie Mac — 94,9 міль­йо­на до­ла­рів на ло­бі­ю­ва­н­ня чле­нів Кон­гре­су з ме­тою отри­ма­н­ня осо­бли­вих при­ві­ле­їв і збе­ре­же­н­ня сво­го при­ві­ле­йо­ва­но­го ста­ту­су(32).
Fannie Mae і Freddie Mac не ви­да­ва­ли іпотечних кредитів, тоб­то не по­зи­ча­ли гро­ші без­по­се­ре­дньо лю­дям, які ку­пу­ва­ли жи­тло. На­то­мість вони при­дба­ва­ли іпо­те­чні кре­ди­ти на вто­рин­но­му рин­ку — рин­ку, на яко­му ку­пу­ю­ться іпо­те­чні кре­ди­ти, ви­да­ні бан­ка­ми та ін­ши­ми кре­ди­то­ра­ми. Ма­ю­чи де­шев­ший до­ступ до ко­штів, вони мали змо­гу ви­ку­пи­ти ба­га­то іпо­те­чних кре­ди­тів, і до се­ре­ди­ни 1990-х ро­ків ці два під­при­єм­ства, що фі­нан­су­ю­ться з дер­жав­но­го бю­дже­ту, во­ло­ді­ли при­бли­зно 40% всіх іпо­те­чних кре­ди­тів. На вто­рин­но­му рин­ку їхнє до­мі­ну­ва­н­ня було ще зна­чні­шим. Про­тя­гом де­ся­ти­лі­т­тя, що пе­ре­ду­ва­ло їхній неплатоспроможності у 2008 році, Fannie Mae і Freddie Mac при­дба­ли більш ніж 80% іпо­те­чних кре­ди­тів, про­да­них бан­ка­ми та ін­ши­ми іпо­те­чни­ми кре­ди­то­ра­ми.
У той час, як Fannie Mae і Freddie Mac ло­бі­ю­ва­ли чле­нів Кон­гре­су й отри­му­ва­ли від них при­ві­леї, чле­ни Кон­гре­су ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ці ком­па­нії для до­ся­гне­н­ня по­лі­ти­чних ці­лей, в тому чи­слі для того, щоб зро­би­ти іпо­те­чні ко­шти на при­дба­н­ня жи­тла більш до­сту­пни­ми для по­зи­чаль­ни­ків із низь­ким і се­ре­днім рів­нем до­хо­ду. Вра­хо­ву­ю­чи по­пе­ре­дні ди­ре­кти­ви Кон­гре­су, Мі­ні­стер­ство жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва і мі­сько­го роз­ви­тку США ухва­ли­ло роз­по­ря­дже­н­ня про те, що на по­ча­ток 1996 року 40% іпо­те­чних кре­ди­тів ком­па­ній Fannie Mae і Freddie Mac ма­ють на­да­ва­ти­ся до­мо­го­спо­дар­ствам із до­хо­да­ми ниж­че ме­ді­ан­но­го рів­ня. На по­ча­ток 2000 року цей по­ка­зник збіль­шив­ся до 50%, а на по­ча­ток 2008 року — до 56%. Для ви­ко­на­н­ня цих роз­по­ря­джень Fannie Mae і Freddie Mac по­ча­ли за­твер­джу­ва­ти біль­ше іпо­те­чних кре­ди­тів із не­ве­ли­ким первинним внеском або вза­га­лі без ньо­го. Вони та­кож істо­тно збіль­ши­ли час­тку іпо­те­чних кре­ди­тів, на­да­них по­зи­чаль­ни­кам із по­га­ною кре­ди­тною істо­рі­єю, ві­до­мим як суб­стан­дар­тні по­зи­чаль­ни­ки. Зав­дя­ки до­мі­ну­ван­ню цих ком­па­ній на вто­рин­но­му рин­ку їхня пра­кти­ка кре­ди­ту­ва­н­ня спра­ви­ла ве­ли­че­зний вплив на стан­дар­ти кре­ди­ту­ва­н­ня, прийня­ті в уста­но­вах, які на­да­ва­ли іпо­те­чні кре­ди­ти. Усві­дом­лю­ю­чи, що більш ри­зи­ко­ва­ні кре­ди­ти мо­жуть бути пе­ре­да­ні Fannie Mae і Freddie Mac, інші кре­ди­то­ри мали мен­ше сти­му­лів ре­тель­но пе­ре­ві­ря­ти кре­ди­то­спро­мо­жність по­зи­чаль­ни­ків або силь­но хви­лю­ва­ти­ся про їхню зда­тність по­вер­ну­ти по­зи­че­ні ко­шти. Зре­штою, про­даж іпо­те­чно­го кре­ди­ту ком­па­ні­ям Fannie Mae і Freddie Mac та­кож пе­ре­кла­дав би ри­зи­ки на них.
Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 6, час­тка суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів (вра­хо­ву­ю­чи кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів) у за­галь­но­му об­ся­зі на­да­них іпо­те­чних кре­ди­тів зна­чно зро­сла: з 4,5% від­со­тка но­вих суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів у 1994 році до 13,2% у 2000 році та до 33,6% у 2006 році. Про­тя­гом того са­мо­го пе­рі­о­ду час­тка зви­чай­них кре­ди­тів, за яки­ми по­зи­чаль­ни­ки зо­бов’яза­ні зро­би­ти пер­вин­ний вне­сок у роз­мі­рі при­найм­ні 20%, ско­ро­ти­ла­ся з двох тре­тин від за­галь­но­го об­ся­гу до лише одні­єї тре­ти­ни. Час­тка де­фол­тів і відчужень за субстандартними кредитами у 7–10 ра­зів пе­ре­ви­щує ана­ло­гі­чну час­тку за зви­чай­ни­ми кре­ди­та­ми, на­да­ни­ми пер­шо­кла­сним по­зи­чаль­ни­кам. Отже, зро­ста­н­ня час­тки кре­ди­тів, на­да­них по­зи­чаль­ни­кам із гір­шою кре­ди­тною істо­рі­єю, про­гно­зо­ва­но при­зве­ло до збіль­ше­н­ня від­со­тку де­фол­тів і від­чу­жень май­на.
І Кон­грес, і пре­зи­дент­ські адмі­ні­стра­ції Біл­ла Клін­то­на й Джор­джа Буша-мо­лод­шо­го рі­шу­че під­три­му­ва­ли таку ре­гу­ля­тор­ну по­лі­ти­ку та вва­жа­ли сво­єю за­слу­гою по­ча­тко­ве зро­ста­н­ня кіль­ко­сті вла­сни­ків жи­тла, яко­му вони по­с­при­я­ли. Оскіль­ки ця по­лі­ти­ка по­сла­би­ла стан­дар­ти іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня, спро­стив­ши отри­ма­н­ня ри­зи­ко­вих кре­ди­тів, по­ча­тко­ві ре­зуль­та­ти зда­ва­ли­ся по­зи­тив­ни­ми. Упро­довж 2001–2005 ро­ків по­пит на жи­тло збіль­шив­ся, ціни на ньо­го різ­ко зро­сли, а в бу­ді­вель­ній га­лу­зі спо­сте­рі­гав­ся бум.
Ри­су­нок 6. Суб­стан­дар­тні іпо­те­чні кре­ди­ти як час­тка в за­галь­но­му об­ся­зі іпо­те­чних кре­ди­тів (1994—2007)
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує від­но­ше­н­ня роз­мі­ру суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів до за­галь­но­го об­ся­гу іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня у США в пе­рі­од з 1994 по 2007 рік. Час­тка та­ких кре­ди­тів зро­сла з 4,5% у 1994 році до 33,6% у 2006 році.
Дже­ре­ло: дані за 1994—2000 рр. — Edward M. Gramlich, Financial Services Roundtable Annual Housing Policy Meeting, Chicago, Illinois, 21 May 2004; дані за 2002—2007 рр. — Joint Center for Housing Studies of Harvard University, The State of the Nations Housing 2008, https://www.jchs.harvard.edu/research-areas/reports/state-nations-housing-2008. Кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів і з не­до­три­ма­н­ням про­це­ду­ри пе­ре­вір­ки осо­би­стих да­них по­зи­чаль­ни­ка, ві­до­мі як іпотечні кредити типу «Alt-A», на­ле­жать до ка­те­го­рії суб­стан­дар­тних. Згі­дно з да­ни­ми до­слі­джень, біль­шість кре­ди­тів «Alt-A» були ви­да­ні суб­стан­дар­тним по­зи­чаль­ни­кам.
Але шту­чно ство­ре­ний жи­тло­вий бум три­вав не­дов­го. Ста­ном на 2004–2005 роки близь­ко по­ло­ви­ни всіх іпо­те­чних кре­ди­тів були або суб­стан­дар­тни­ми (в тому чи­слі кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів), або кре­ди­та­ми під за­ста­ву до­ма­шньо­го май­на. Щой­но ціни ви­рів­ня­ли­ся, а по­тім, про­тя­гом дру­гої по­ло­ви­ни 2006 року, по­ча­ли зни­жу­ва­ти­ся, кар­тко­вий бу­ди­нок обва­лив­ся. Частка дефолтів і відчужень за іпотечними кредитами від­ра­зу ста­ла збіль­шу­ва­ти­ся. Все це від­бу­ва­ло­ся за­дов­го до рецесії, що по­ча­ла­ся лише у гру­дні 2007 року. Без­умов­но, крах га­лу­зі жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва зре­штою по­ши­рив­ся на всю еко­но­мі­ку, і «по­га­ні» іпо­те­чні кре­ди­ти по­ро­ди­ли ве­ли­че­зні фі­нан­со­ві про­бле­ми в бан­ків­ській і фі­нан­со­вій сфе­рах як у Спо­лу­че­них Шта­тах, так і за кор­до­ном. На по­ча­ток літа 2008 року Fannie Mae і Freddie Mac збан­кру­ту­ва­ли. Кон­троль над їхньою ді­яль­ні­стю пе­ре­йшов до дер­жа­ви, а аме­ри­кан­ський пла­тник по­да­тків за­ли­шив­ся при­бли­зно з 400 мі­льяр­да­ми до­ла­рів без­на­дій­но­го бор­гу.
По­лі­ти­ка Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми щодо про­цен­тних ста­вок та­кож спри­я­ла Ве­ли­кій ре­це­сії 2008–2009 ро­ків, про що буде йти­ся в на­сту­пно­му еле­мен­ті книж­ки. Однак зро­зумі­ло одне: вна­слі­док роз­по­ді­лу кре­ди­тів на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань і пов’яза­них із цим ре­гу­ля­тор­них по­сла­блень щодо стан­дар­тів кре­ди­ту­ва­н­ня ве­ли­кий об­сяг фі­нан­со­вих ко­штів було на­прав­ле­но на про­валь­ні про­є­кти. Ба­га­то по­ку­пців отри­ма­ли сти­мул ку­пу­ва­ти біль­ше жи­тла, ніж мо­гли собі до­зво­ли­ти, і це було одним з основ­них чин­ни­ків, які зу­мо­ви­ли жи­тло­вий бум, подаль­ший різ­кий еко­но­мі­чний спад і по­ро­дже­ну ним ре­це­сію.
Не вра­хо­ву­ю­чи де­які спе­ци­фі­чні від­мін­но­сті, США ви­яви­ли­ся не єди­ною кра­ї­ною, в якій по­мил­ко­ва дер­жав­на по­лі­ти­ка при­зве­ла до кри­зи на рин­ку жи­тла не­за­дов­го до 2010 року. У пе­рі­од з 2007 по 2010 роки се­ре­дні ціни на жи­тло в Ір­лан­дії зни­зи­ли­ся при­бли­зно на 35%, а в Ду­блі­ні — на­по­ло­ви­ну та біль­ше. Коли «ір­ланд­ська жи­тло­ва буль­ба­шка» ло­пну­ла, між­на­ро­дні екс­пер­ти, зокре­ма ви­со­ко­по­став­ле­ні чи­нов­ни­ки Мі­ні­стерств фі­нан­сів Ка­на­ди та Фін­лян­дії, про­ана­лі­зу­ва­ли си­ту­а­цію та по­ясни­ли пе­ре­грів рин­ку су­ку­пні­стю кіль­кох чин­ни­ків: на­дмір­но низь­ки­ми про­цен­тни­ми став­ка­ми, вста­нов­ле­ни­ми Єв­ро­пей­ським цен­траль­ним бан­ком (ЄЦБ), зна­чним збіль­ше­н­ням дер­жав­них ви­трат уря­дом Ір­лан­дії, сти­му­льо­ва­них ви­щи­ми, ніж очі­ку­ва­ло­ся, над­хо­дже­н­ня­ми від по­да­тку на не­ру­хо­мість, а та­кож дер­жав­ною по­лі­ти­кою, спря­мо­ва­ною на за­охо­че­н­ня по­ку­пців до при­дба­н­ня жи­тла че­рез на­да­н­ня іпо­те­чних кре­ди­тів на пов­ну суму його вар­то­сті, як це було в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки. Да­ла­ся взна­ки й ко­ру­пція(33). В Іспа­нії по­ді­бна по­лі­ти­ка при­зве­ла до та­ко­го са­мо­го ре­зуль­та­ту за ана­ло­гі­чний пе­рі­од.
Роз­по­діл ін­ве­сти­цій­них ре­сур­сів при актив­но­му втру­чан­ні вла­ди не­ми­ну­че ха­ра­кте­ри­зу­є­ться фа­во­ри­ти­змом, кон­флі­ктом ін­те­ре­сів, не­на­ле­жни­ми фі­нан­со­ви­ми від­но­си­на­ми та рі­зни­ми фор­ма­ми ко­ру­пції. Коли ана­ло­гі­чні дії від­бу­ва­ю­ться в ін­ших кра­ї­нах, їх ча­сто на­зи­ва­ють «кумівським капіталізмом». Істо­ри­чно скла­ло­ся так, що вла­да ві­ді­гра­ва­ла біль­шу роль у роз­по­ді­лі ін­ве­сти­цій в ін­ших кра­ї­нах, ніж у Спо­лу­че­них Шта­тах, але аме­ри­кан­ський до­свід дер­жав­но­го роз­по­ді­лу ін­ве­сти­цій­них ко­штів на при­дба­н­ня жи­тла свід­чить про те, що ку­мів­ський ка­пі­та­лізм існує та­кож і там. Не­за­ле­жно від на­зви, роз­по­діл ка­пі­та­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань тя­гне за со­бою ве­ли­кі ви­тра­ти для гро­ма­дян.

Елемент 2.5. Монетарна стабільність

Стабільна грошово-кредитна політика є необхідною умовою для контролю за рівнем інфляції, ефективного розподілу інвестицій та досягнення економічної стабільності.

Гро­ші ма­ють над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня для фун­кціо­ну­ва­н­ня еко­но­мі­ки. І — що най­ва­жли­ві­ше — гро­ші слу­гу­ють за­со­бом обмі­ну. Вони змен­шу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, прав­ля­чи за спіль­ний зна­мен­ник, до яко­го може зво­ди­ти­ся вар­тість усіх то­ва­рів і по­слуг. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю вла­сти­вість гро­шей фун­кці­єю «за­со­бу обмі­ну». У по­пе­ре­дніх ча­сти­нах під­ру­чни­ка ми вже роз­гля­да­ли пе­ре­ва­ги поділу праці. Однак уявіть собі світ, в яко­му спе­ці­а­лі­за­ція тру­до­вої ді­яль­но­сті існує, але люди обмі­ню­ють одні то­ва­ри без­по­се­ре­дньо на інші за так зва­ною бартерною системою. Скіль­ки зна­до­би­ло­ся б яблук, щоб отри­ма­ти одну ко­ро­ву? Як здій­сню­ва­ти обмін, якщо в ко­гось ви­ста­чає яблук для при­дба­н­ня лише тре­ти­ни ко­ро­ви?
Гро­ші до­зво­ля­ють лю­дям ко­ри­сту­ва­ти­ся пе­ре­ва­га­ми рі­зно­ви­дів скла­дно­го обмі­ну, який від­бу­ва­є­ться з пли­ном часу, зокре­ма про­да­жу або при­дба­н­ня бу­дин­ку чи ав­то­мо­бі­ля, що пе­ред­ба­чає отри­ма­н­ня до­хо­ду або спла­ту ку­пі­вель­ної ціни про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу. Гро­ші та­кож до­зво­ля­ють збе­рі­га­ти ку­пі­вель­ну спро­мо­жність для ви­ко­ри­ста­н­ня в май­бу­тньо­му. Це дає змо­гу на­ко­пи­чу­ва­ти ко­шти для ін­ве­сти­цій, які спри­я­ють під­ви­щен­ню про­ду­ктив­но­сті та еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю фун­кцію гро­шей «за­со­бом на­ко­пи­че­н­ня цін­но­сті». Гро­ші та­кож слу­гу­ють «роз­ра­хун­ко­вою оди­ни­цею», яка роз­ши­рює мо­жли­во­сті від­сте­жу­ва­ти ви­го­ди та ви­тра­ти, зокре­ма ви­тра­ти, по­не­се­ні про­тя­гом пев­них про­між­ків часу. Без гро­шей май­же не­мо­жли­во по­рів­ню­ва­ти ви­го­ди та ви­тра­ти, що ви­ни­ка­ють з пли­ном часу, але саме таке по­рів­ня­н­ня до­зво­ляє лю­дям при­йма­ти більш зва­же­ні рі­ше­н­ня сто­сов­но ви­трат і за­оща­дже­н­ня ко­штів, а та­кож до­ціль­но­сті чи не­до­ціль­но­сті ку­пів­лі пев­них то­ва­рів чи по­слуг.
Однак про­ду­ктив­ність ви­ко­на­н­ня гро­ши­ма сво­їх фун­кцій без­по­се­ре­дньо пов’яза­на зі ста­біль­ні­стю їхньої вар­то­сті. З цьо­го по­гля­ду гро­ші ва­жать для еко­но­мі­ки стіль­ки ж, скіль­ки мова для спіл­ку­ва­н­ня. Без слів, що ма­ють чі­тко ви­зна­че­не зна­че­н­ня як для мов­ця, так і для слу­ха­ча, спіл­ку­ва­ти­ся було б скла­дно. Так само і з гро­ши­ма. Якщо гро­ші не ма­ють ста­біль­ної та пе­ред­ба­чу­ва­ної вар­то­сті, по­зи­чаль­ни­кам і кре­ди­то­рам скла­дно зна­хо­ди­ти вза­є­мо­ви­гі­дні умо­ви по­зик, a за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сту­ва­н­ня гро­шей несе в собі до­да­тко­ві ри­зи­ки, до того ж транс­а­кції, що пе­ред­ба­ча­ють про­тя­жність у часі (на­при­клад, опла­та вар­то­сті бу­дин­ку чи ав­то­мо­бі­ля), спов­не­ні до­да­тко­вої не­ви­зна­че­но­сті. Коли вар­тість гро­шей не є ста­біль­ною, ба­га­то по­тен­цій­но ви­гі­дних обмі­нів не здій­сню­ю­ться, а ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції, ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва та со­ці­аль­ної спів­пра­ці змен­шу­ю­ться.
При­чи­ни мо­не­тар­ної не­ста­біль­но­сті не є за­гад­кою. Вар­тість гро­шей, як і ін­ших то­ва­рів, ви­зна­ча­є­ться спів­від­но­ше­н­ням по­пи­ту та про­по­зи­ції. Коли про­по­зи­ція гро­шей є по­стій­ною або зро­стає по­віль­ни­ми рів­но­мір­ни­ми тем­па­ми, ку­пі­вель­на спро­мо­жність гро­шей є від­но­сно ста­біль­ною. На про­ти­ва­гу цьо­му, швид­ке зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей про­ти про­по­зи­ції то­ва­рів і по­слуг при­зво­дить до зни­же­н­ня вар­то­сті гро­шей і ро­сту цін. Це на­зи­ва­є­ться інфляцією. Вона ви­ни­кає, коли дер­жа­ви дру­ку­ють гро­ші або бе­руть по­зи­ки в цен­траль­но­му бан­ку для спла­ти сво­їх ра­хун­ків.
Єди­ною пер­шо­при­чи­ною стій­кої ін­фля­ції є швид­ке зро­ста­н­ня гро­шо­вої про­по­зи­ції. Пропозиція грошей — це за­галь­на сума на­ціо­наль­ної ва­лю­ти, чекових вкладів та по­ді­бних дже­рел пла­ті­жних за­со­бів(34), що зна­хо­дя­ться у роз­по­ря­джен­ні при­ва­тних осіб та під­при­ємств. Коли швид­кість зро­ста­н­ня та­кої про­по­зи­ції пе­ре­ви­щує тем­пи ро­сту еко­но­мі­ки, ціни на то­ва­ри та по­слу­ги під­ви­щу­ю­ться.
Ри­су­нок 7. Зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси та ін­фля­ція, 1990–2014 рр.
Се­ре­дньо­рі­чний темп зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей (%)Се­ре­дньо­рі­чний рі­вень ін­фля­ції (%)
По­віль­не зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Шве­ція32.3
Спо­лу­че­ні Шта­ти32.1
Швей­ца­рія3.41.1
Сін­га­пур3.51.4
Ве­ли­ка Бри­та­нія5.52.7
Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка6.43.6
Ка­на­да7.52.1
Швид­ке зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Ні­ге­рія22.623.2
Уру­гвай2323.4
Ма­ла­ві26.723.4
Гана2924.5
Бо­лі­вар­ська Ре­спу­блі­ка Ве­не­су­е­ла37.634
Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція41.439.3
Ру­му­нія46.153.1
Ту­реч­чи­на48.441.7
На­дмір­не зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Укра­ї­на140.4276.8
Зім­ба­бве164.8165.3
Дже­ре­ло: Сві­то­вий банк (СБ), по­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку (WDI) за 2015 р. та Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд, між­на­ро­дна фі­нан­со­ва ста­ти­сти­ка (що­рі­чна).
При­мі­тка. Дані щодо Гани та Ве­не­су­е­ли на­ве­де­но за 1990–2013 роки. Дані щодо Ро­сії — за 1994–2014 роки. Дані щодо Укра­ї­ни — за 1993–2014 роки. У разі від­су­тно­сті да­них ін­фор­ма­ція про них отри­ма­на з дже­рел кра­ї­ни: дані щодо Ка­на­ди за 1990–2008 роки отри­ма­но від Сві­то­во­го бан­ку, а дані за 2009–2014 роки — від Цен­траль­но­го бан­ку Ка­на­ди. Дані щодо Зім­ба­бве на­ве­де­но за 1990–2007 роки й отри­ма­но від Сві­то­во­го бан­ку, з до­по­віді «По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку за 2009 рік».
Ри­су­нок 7 ілю­струє зв’язок між зро­ста­н­ням про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ці­єю. Звер­ніть ува­гу, що в кра­ї­нах, які про­тя­гом 1990–2014 ро­ків по­віль­но збіль­шу­ва­ли про­по­зи­цію гро­шей впро­довж року (не біль­ше ніж на 7,5%), рі­вень ін­фля­ції був низь­ким. Так від­бу­ва­ло­ся у ве­ли­ких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду, як-от Спо­лу­че­ні Шта­ти й Ка­на­да, а та­кож у мен­ших кра­ї­нах, зокре­ма у Шве­ції, Сін­га­пу­рі та Цен­траль­но­а­фри­кан­ській Ре­спу­блі­ці.
Однак у кра­ї­нах із ви­щи­ми тем­па­ми зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей тем­пи ін­фля­ції при­ско­рю­ва­ли­ся. Про­тя­гом 1990–2014 ро­ків у Ні­ге­рії, Уру­гваї, Ма­ла­ві, Гані, Ве­не­су­е­лі, Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції, Ру­му­нії та Ту­реч­чи­ні рі­чні тем­пи зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей ко­ли­ва­ли­ся в ме­жах від 20 до 50%. За­уваж­те, що рі­чні тем­пи ін­фля­ції в цих кра­ї­нах були по­ді­бни­ми до тем­пів зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси.
Над­зви­чай­но ви­со­кі тем­пи зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси (100% і біль­ше) ви­кли­ка­ють гіперінфляцію, як це від­бу­ло­ся в Укра­ї­ні та Зім­ба­бве. У міру різ­ко­го під­ви­ще­н­ня тем­пів зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей у цих кра­ї­нах при­ско­рив­ся й темп ін­фля­ції.
Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 7, ви­мі­рю­ва­н­ня про­тя­гом три­ва­ло­го часу де­мон­струє ті­сну вза­є­мо­за­ле­жність між швид­ким збіль­ше­н­ням гро­шо­вої маси та ви­со­ки­ми тем­па­ми ін­фля­ції. Як по­ка­зує до­свід, це узго­дже­н­ня є одним із най­по­слі­дов­ні­ших вза­є­мозв’яз­ків в еко­но­мі­ці за­га­лом(35).
У кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем ін­фля­ції ча­сто та­кож від­бу­ва­ю­ться зна­чні ко­ли­ва­н­ня тем­пів ін­фля­ції. В умо­вах мін­ли­во­го рів­ня ін­фля­ції пла­ну­ва­ти май­бу­тнє на­віть важ­че, ніж коли ін­фля­ція є по­стій­но ви­со­кою, що обме­жує мо­жли­во­сті зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту. Коли про­тя­гом одно­го року ціни збіль­шу­ю­ться на 20%, у на­сту­пно­му році — на 50%, а ще за рік — на 15%, люди та під­при­єм­ства не мо­жуть скла­да­ти ра­ціо­наль­них дов­го­стро­ко­вих пла­нів. Ця не­ви­зна­че­ність ро­бить пла­ну­ва­н­ня та ре­а­лі­за­цію ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів ри­зи­ко­ва­ни­ми та менш при­ва­бли­ви­ми. Не­спо­ді­ва­ні змі­ни тем­пів ін­фля­ції мо­жуть швид­ко пе­ре­тво­ри­ти в еко­но­мі­чну ка­та­стро­фу про­єкт, який за ін­ших умов був би при­бу­тко­вим. Не ба­жа­ю­чи на­ра­жа­ти­ся на таку не­ви­зна­че­ність, ба­га­то осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня, про­сто від­мов­ля­ю­ться від ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій та ін­ших транс­а­кцій, що пе­ред­ба­ча­ють дов­го­стро­ко­ві зо­бов’яза­н­ня. Де­хто на­віть пе­ре­но­сить свою під­при­єм­ни­цьку та ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність у кра­ї­ни зі ста­біль­ні­шим се­ре­до­ви­щем. Як на­слі­док, по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі, під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті та на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу втра­ча­ю­ться.
Окрім того, коли дер­жа­ви про­во­дять ан­ти­ін­фля­цій­ну по­лі­ти­ку, люди ви­тра­ча­ють мен­ше часу на ви­ро­бни­цтво та біль­ше — на на­ма­га­н­ня за­хи­сти­ти своє ба­гат­ство. Мо­жли­вість втра­ти сво­го ба­гат­ства че­рез не­спро­мо­жність то­чно пе­ред­ба­чи­ти рі­вень ін­фля­ції спо­ну­кає лю­дей пе­ре­на­прав­ля­ти обме­же­ні ре­сур­си з ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг у бік ді­яль­но­сті, спря­мо­ва­ної на за­хист від ін­фля­ції. Зда­тність осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня у сфе­рі го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, про­гно­зу­ва­ти змі­ни цін на­бу­ває біль­шої цін­но­сті, ніж їхня зда­тність до ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва та управ­лі­н­ня ді­яль­ні­стю. За умов мін­ли­вої ди­на­мі­ки рів­ня ін­фля­ції під­при­єм­ства утри­му­ю­ться від укла­да­н­ня дов­го­стро­ко­вих кон­тра­ктів, за­мо­ро­жу­ють ба­га­то ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів і на­прав­ля­ють ре­сур­си та час на менш про­ду­ктив­ну ді­яль­ність. Ко­шти спря­мо­ву­ю­ться на при­дба­н­ня зо­ло­та, срі­бла та пре­дме­тів ми­сте­цтва (в на­дії, що з ро­стом ін­фля­ції їхня вар­тість під­ви­щи­ться), а не на про­ду­ктив­ні­ші ін­ве­сти­ції, як-от бу­дів­ни­цтво, те­хно­ло­гі­чне обла­дна­н­ня та на­у­ко­во-те­хні­чні до­слі­дже­н­ня. Пе­ре­орі­єн­та­ція ре­сур­сів із більш про­ду­ктив­ної на менш про­ду­ктив­ну ді­яль­ність спо­віль­нює еко­но­мі­чний по­ступ.
Його та­кож під­ри­ває по­стій­на змі­на гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки у бік збіль­ше­н­ня або змен­ше­н­ня гро­шо­вої маси. Коли ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня швид­ко збіль­шу­ють про­по­зи­цію гро­шей, спо­ча­тку більш екс­пан­сій­на монетарна політика за­зви­чай спри­чи­няє зни­же­н­ня про­цен­тних ста­вок, що сти­му­лює по­то­чні фі­нан­со­ві ін­ве­сти­ції та ство­рює шту­чний еко­но­мі­чний під­йом. Однак та­кий під­йом не є три­ва­лим. Якщо екс­пан­сій­на мо­не­тар­на по­лі­ти­ка про­дов­жу­є­ться, вона ви­кли­кає ін­фля­цію, яка спо­ну­кає роз­ро­бни­ків гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки пе­ре­орі­єн­ту­ва­ти­ся на більш ре­стри­кцій­ну по­лі­ти­ку. У та­кій си­ту­а­ції про­цен­тні став­ки зро­ста­ють, що пе­ре­шко­джає за­лу­чен­ню приватних інвестицій та при­зво­дить до еко­но­мі­чно­го спа­ду. Отже, ча­сті змі­ни у бік збіль­ше­н­ня чи змен­ше­н­ня об­ся­гу гро­шо­вої маси по­ро­джу­ють еко­но­мі­чну не­ста­біль­ність, штов­ха­ю­чи еко­но­мі­ку то впе­ред, то на­зад — від зро­ста­н­ня до спа­ду. Така мо­дель гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки та­кож спри­чи­няє не­ви­зна­че­ність, змен­ше­н­ня об­ся­гу при­ва­тних ін­ве­сти­цій та спо­віль­не­н­ня тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня.
Чому ж ті, хто кон­тро­лює про­по­зи­цію гро­шей — ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня, — ді­ють не­по­слі­дов­но, вда­ю­чись то до екс­пан­сій­но­го, то до обме­жу­валь­но­го ре­жи­му? За­уваж­те, що пі­сля швид­ко­го збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції гро­шей, імо­вір­но, від­бу­де­ться не­стій­кий еко­но­мі­чний під­йом. Якщо ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня зна­хо­дя­ться під кон­тро­лем або впли­вом по­лі­ти­чних лі­де­рів, ці лі­де­ри мо­жуть бути за­ці­кав­ле­ні у ство­рен­ні саме та­ко­го під­йо­му пе­ред ви­бо­ра­ми, спо­ді­ва­ю­чись бути пе­ре­о­бра­ни­ми на но­вий тер­мін, перш ніж на­ста­не не­ми­ну­ча ре­це­сія.
Хоча такі політичні цикли ділової активності спо­сте­рі­га­ю­ться в ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту, у дер­жа­вах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою існу­ють вза­є­мозв’язки ін­шо­го ха­ра­кте­ру. Як зав­жди, для фор­му­ва­н­ня до­ві­ри ді­ло­вих кіл, що сти­му­лює ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність та роз­ви­ток еко­но­мі­ки, над­зви­чай­но ва­жли­ва по­лі­ти­чна ста­біль­ність. Пост­ко­му­ні­сти­чним кра­ї­нам до­ве­ло­ся ро­би­ти ви­бір між рі­зни­ми кур­са­ми реформ для по­бу­до­ви рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Де­які кра­ї­ни — на­при­клад, Есто­нія, — від­ра­зу роз­по­ча­ли по­слі­дов­не ре­фор­му­ва­н­ня, тоді як біль­шість у ке­рів­ни­цтві ін­ших дер­жав, зокре­ма в Узбе­ки­ста­ні, скла­да­ли екс­ко­му­ні­сти. Тому кра­ї­ни про­во­ди­ли ре­фор­ми рі­зних ти­пів, які від­рі­зня­ли­ся тем­па­ми та рів­нем успі­шно­сті. Однак у ко­жній з них суб’єкти еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті мо­гли роз­ра­хо­ву­ва­ти на по­слі­дов­ну по­лі­ти­ку та пла­ну­ва­ти май­бу­тнє на осно­ві цієї по­лі­ти­ки. Тим ча­сом як у кра­ї­нах, що йшли не­по­слі­дов­ни­ми й мін­ли­ви­ми шля­ха­ми (на­при­клад, Бол­га­рія та Укра­ї­на), про­ве­де­н­ня ре­форм су­про­во­джу­ва­ло­ся чи­слен­ни­ми за­трим­ка­ми, тому не­ви­зна­че­ність зро­ста­ла пе­ред ви­бо­ра­ми, коли було не­зро­зумі­ло, хто фор­му­ва­ти­ме но­вий уряд. По­лі­ти­чні ци­кли ді­ло­вої актив­но­сті були зво­ро­тни­ми, і пе­ред ви­бо­ра­ми еко­но­мі­чний роз­ви­ток спо­віль­ню­вав­ся вна­слі­док зни­же­н­ня об­ся­гу ін­ве­сти­цій, спри­чи­не­но­го по­лі­ти­чною не­ста­біль­ні­стю(36).
Саме не­пра­виль­на гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка, при­найм­ні час­тко­во, ста­ла при­чи­ною еко­но­мі­чно­го успі­ху чи про­ва­лу кра­їн, які звер­ну­ли з ко­му­ні­сти­чно­го шля­ху в 1990-х ро­ках. Від­по­від­но до офі­цій­них да­них, усі еко­но­мі­ки стра­жда­ли від оче­ви­дно­го ве­ли­че­зно­го па­ді­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва та до­кла­да­ли зна­чних зу­силь для по­бу­до­ви рин­ко­вої еко­но­мі­ки. По­ві­дом­ля­ло­ся, що в Укра­ї­ні в пе­рі­од 1990–1994 ро­ків ВВП впав більш ніж на 48%(37). Уряд Укра­ї­ни від­ре­а­гу­вав на таке по­тря­сі­н­ня ма­со­вою ви­да­чею ру­бле­вих кре­ди­тів, тим са­мим про­фі­нан­су­вав­ши суб­си­дії в про­ми­сло­во­сті та сіль­сько­му го­спо­дар­стві. Ве­ли­че­зний бюджетний дефіцит було мо­не­ти­зо­ва­но, тоб­то На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни (НБУ) про­сто ви­пу­стив в обіг біль­ше гро­шей для по­кри­т­тя уря­до­вих ви­трат. У лю­то­му та бе­ре­зні 1992 року гро­шо­ва база збіль­шу­ва­ла­ся що­мі­ся­ця на 50%. Гі­пе­рін­фля­ція ся­гну­ла 2730% у 1992 році та 10 155% у 1993 році. За­га­лом, де­сять із чо­тир­над­ця­ти кра­їн, що утво­ри­ли­ся пі­сля роз­па­ду ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, в пев­ний мо­мент за­фі­ксу­ва­ли гі­пе­рін­фля­цію (вна­слі­док по­ді­бної по­лі­ти­ки на­дмір­ної гро­шо­вої про­по­зи­ції), так само як і в Поль­щі, Юго­сла­вії та Бол­га­рії. За рів­нем ін­фля­ції Укра­ї­ну ви­пе­ре­ди­ла лише охо­пле­на вій­ною Вір­ме­нія (за да­ни­ми ЄБРР(38)). На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни, який бу­кваль­но під­по­ряд­ко­ву­вав­ся пар­ла­мен­то­ві, усві­до­мив свою по­мил­ку та при­пи­нив ви­да­чу кре­ди­тів. У ли­пні 1994 року мі­ся­чний по­ка­зник ін­фля­ції впав до 2,1%. Пар­ла­мент був не­за­до­во­ле­ний рі­ше­н­ням НБУ, і в сер­пні 1994 року НБУ до­ве­ло­ся від­но­ви­ти ви­да­чу ве­ли­ких кре­ди­тів (тоб­то здій­сню­ва­ти екс­пан­сій­ну мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку). Ці кре­ди­ти при­зве­ли до зро­ста­н­ня ін­фля­ції до 23% у жов­тні 1994 року. Гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка тих ча­сів ще біль­ше по­гли­би­ла ре­це­сії, спри­чи­не­ні про­це­сом роз­ва­лу ра­дян­ської еко­но­мі­ки.
Ри­су­нок 8. Зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ція, 1992–1994 рр.
Лі­ній­на кри­ва зо­бра­жує зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ції в Укра­ї­ні з 1992 по 1994 рік, по­ка­зу­ю­чи, як гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на за­охо­че­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, впли­ває на рі­вень ін­фля­ції. Коли На­ціо­наль­но­му бан­ку Укра­ї­ни дали змо­гу зу­пи­ни­ти кре­ди­ту­ва­н­ня в ру­блях, ін­фля­ція впа­ла, але рі­ше­н­ня уря­ду про збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції гро­шей в об­хід НБУ при­зве­ло до гі­пе­рін­фля­ції.
Дже­ре­ло: гра­фік із пу­блі­ка­ції «Істо­рія мо­не­тар­но­го роз­ви­тку в Укра­ї­ні» (2006), Оле­ксандр Пе­трик, На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни, с. 7. Дже­ре­ло да­них: Дер­жав­ний ко­мі­тет ста­ти­сти­ки Укра­ї­ни, вла­сні роз­ра­хун­ки.
Мо­не­тар­на ста­біль­ність є ва­жли­вою скла­до­вою, що спри­яє фор­му­ван­ню спри­я­тли­вих умов для еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. Без мо­не­тар­ної ста­біль­но­сті по­тен­цій­ні ви­го­ди від ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій та ін­ших обмі­нів, що пе­ред­ба­ча­ють зо­бов’яза­н­ня з пев­ни­ми тер­мі­на­ми ви­ко­на­н­ня, ні­ве­лю­ю­ться, і гро­ма­дя­ни кра­ї­ни не мо­жуть пов­ною мі­рою ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал.

Елемент 2.6. Розсудлива фіскальна політика

Люди працюють ефективніше, коли можуть залишати собі більшу частину свого заробітку.

«По­да­тки про­со­че­ні по­том ко­жно­го, хто пра­цює. Ре­зуль­та­том на­дмір­но ви­со­ких по­да­тків є не­пра­цю­ю­чі фа­бри­ки, про­да­ні за не­до­їм­ки фер­ми, а та­кож юрби го­ло­дних лю­дей, які бро­дять по ву­ли­цях у мар­них по­шу­ках ро­бо­ти»,
Фран­клін Де­ла­но Ру­звельт, Пі­тс­бург, 19 жов­тня 1932 року.
Ма­лю­нок зо­бра­жує двох чо­ло­ві­ків зрі­ло­го віку, що си­дять за ро­бо­чим сто­лом один нав­про­ти одно­го. Один із них — це бух­гал­тер, що три­має в руці ар­куш па­пе­ру. Дру­гий — ли­сий чо­ло­вік у со­ро­чці з кра­ва­ткою — пи­тає: «Чи можу я спи­са­ти то­рі­шні по­да­тки як не­вда­лу ін­ве­сти­цію?»
«Чи можу я спи­са­ти то­рі­шні по­да­тки як не­вда­лу ін­ве­сти­цію?»
Коли зна­чна час­тка до­хо­ду йде на спла­ту по­да­тків, сти­мул до пра­ці та ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів зни­жу­є­ться. Осо­бли­во ва­жли­вою є гранична норма оподаткування. Це час­тка, що стя­гу­є­ться у ви­гля­ді по­да­тку з до­да­тко­во­го до­хо­ду, по­чи­на­ю­чи з того чи ін­шо­го рів­ня до­хо­ду. Гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня в рі­зних кра­ї­нах рі­зні. На­при­клад, якщо в США у 2015 році пла­тник по­да­тків з опо­да­тко­ву­ва­ним до­хо­дом у 60 000 до­ла­рів за­ро­бив до­да­тко­ві 100 до­ла­рів, він по­ви­нен був спла­ти­ти з цих 100 до­ла­рів фе­де­раль­ний при­бу­тко­вий по­да­ток у роз­мі­рі 25 до­ла­рів. Отже, до ча­сти­ни до­хо­ду цьо­го пла­тни­ка по­да­тків було за­сто­со­ва­но гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня — 25%. Гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня в Ру­му­нії ста­но­вить 16%, у Поль­щі — 32%, якщо пла­тник по­да­тків за­ро­бляє по­над 20 000 євро; у Фран­ції — до 45% для до­хо­дів по­над 152 260 євро.
Зі збіль­ше­н­ням гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня час­тка до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку, яку люди отри­му­ють, змен­шу­є­ться. На­при­клад, при 25-від­со­тко­вій гра­ни­чній нор­мі опо­да­тку­ва­н­ня фі­зи­чним осо­бам до­зво­ля­є­ться за­ли­ши­ти собі 75 євро з до­да­тко­во за­ро­бле­них 100 євро. Однак якби гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня під­ви­щи­ла­ся до 40%, то пла­тник по­да­тків отри­мав би з при­ро­сту до­хо­ду в 100 євро лише 60 євро.
Існує три при­чи­ни, че­рез які ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня мо­жуть при­зве­сти до ско­ро­че­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та до­хо­дів. По-пер­ше, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня по­збав­ля­ють лю­дей сти­му­лу до­кла­да­ти зу­силь і зни­жу­ють про­ду­ктив­ність пра­ці. Коли гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня ся­га­ють 55 або 60%, люди отри­му­ють менш ніж по­ло­ви­ну сво­го до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. А якщо лю­дям не до­зво­ля­ють отри­ма­ти біль­шу ча­сти­ну за­ро­бле­но­го, вони за­зви­чай не пра­гнуть за­ро­бля­ти дуже ба­га­то. Де­хто (на­при­клад, ті, в кого пра­цює чо­ло­вік або дру­жи­на) при­пи­няє тру­до­ву ді­яль­ність. Інші про­сто пра­цю­ють мен­шу кіль­кість часу, ра­ні­ше ви­хо­дять на пен­сію або вла­што­ву­ю­ться на ро­бо­ту з три­ва­лі­шою від­пус­ткою чи у зру­чні­шо­му мі­сці. А тре­ті ста­ють більш роз­бір­ли­ви­ми до про­по­зи­цій ро­бо­ти на­віть у разі без­ро­бі­т­тя, від­мов­ля­ю­ться пе­ре­їжджа­ти за­ра­ди но­вої ро­бо­ти, отри­му­ва­ти на­дбав­ку до зар­пла­ти чи за­йма­ти­ся пер­спе­ктив­ним, але ри­зи­ко­ва­ним бі­зне­сом. Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки мо­жуть на­віть ста­ти при­чи­ною пе­ре­їзду най­про­ду­ктив­ні­ших гро­ма­дян до одні­єї з кра­їн із ниж­чи­ми по­да­тка­ми. Як на­слі­док, ско­ро­чу­ю­ться об­сяг на­яв­ної про­по­зи­ції ро­бо­чої сили та її про­ду­ктив­ність, а отже, змен­шу­є­ться об­сяг ви­ро­бни­цтва.
Зви­чай­но, біль­шість лю­дей одра­зу не ки­нуть ро­бо­ту і на­віть не пе­ре­ста­нуть пра­цю­ва­ти менш сум­лін­но у від­по­відь на під­ви­ще­н­ня гра­ни­чної нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня. Лю­ди­на, яка ви­тра­ти­ла роки на опа­но­ву­ва­н­ня на­ви­чок пев­ної про­фе­сії, ймо­вір­но, про­дов­жить пра­цю­ва­ти — і пра­цю­ва­ти ста­ран­но, — осо­бли­во якщо для неї це пе­рі­од най­ви­що­го за­ро­бі­тку за все жи­т­тя. Однак ба­га­то мо­ло­дих лю­дей, які ще не здій­сни­ли зна­чних ін­ве­сти­цій у спе­ці­а­лі­зо­ва­не на­вча­н­ня, не бу­дуть мати сти­му­лу до цьо­го че­рез ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня. Отже, де­які не­га­тив­ні на­слід­ки ви­со­ких ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня до­кла­де­ної пра­ці бу­дуть про­яв­ля­ти­ся у ви­гля­ді зни­же­н­ня про­ду­ктив­но­сті про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків у май­бу­тньо­му.
Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки та­кож зму­шу­ють де­яких лю­дей пе­ре­хо­ди­ти до тих ви­дів ді­яль­но­сті, в яких про­ду­ктив­ність їхньої пра­ці ниж­ча. При­чи­ною та­ко­го пе­ре­хо­ду є від­су­тність не­об­хі­дно­сті спла­чу­ва­ти по­да­тки з цих ви­дів ді­яль­но­сті. На­при­клад, ви­со­кі по­да­тки при­зве­дуть до по­до­рож­ча­н­ня по­слуг ква­лі­фі­ко­ва­них ма­ля­рів, що, мо­жли­во, зму­сить вас по­фар­бу­ва­ти свій бу­ди­нок вла­сно­руч, на­віть якщо вам не ви­ста­чає вмі­н­ня ро­би­ти це ефе­ктив­но. За від­су­тно­сті ви­со­ких по­да­тко­вих ста­вок про­фе­сій­ний ма­ляр ви­ко­нав би цю ро­бо­ту за ці­ною, яку ви мо­гли б собі до­зво­ли­ти, а ви б ви­тра­ти­ли свій час на ро­бо­ту, з якою впо­ра­ли­ся б кра­ще. На­слід­ком цих ви­крив­ле­них по­да­тка­ми сти­му­лів є втра­ти часу, ко­штів і еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті.
По-дру­ге, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня зни­жу­ють як рі­вень, так і ефе­ктив­ність на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу. Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки від­штов­ху­ють іноземних інвесторів, а ві­тчи­зня­них зму­шу­ють шу­ка­ти ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти за кор­до­ном, де по­да­тки та ви­ро­бни­чі ви­тра­ти ниж­чі, ніж все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Уна­слі­док цьо­го змен­шу­ю­ться об­ся­ги ін­ве­сти­цій і до­сту­пність ви­ро­бни­чо­го обла­дна­н­ня, які не­об­хі­дні для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Вну­трі­шні ін­ве­сто­ри та­кож оби­ра­ють про­є­кти, що за­хи­ща­ти­муть по­то­чний до­хід від опо­да­тку­ва­н­ня, а не про­є­кти з ви­щою ставкою дохідності на капітал, але мен­ши­ми мо­жли­во­стя­ми опти­мі­за­ції по­да­тків. Зав­дя­ки та­ким за­кон­ним за­со­бам змен­ше­н­ня по­да­тків люди ма­ють змо­гу отри­му­ва­ти осо­би­сту ви­го­ду від про­є­ктів, які не збіль­шу­ють вар­тість ре­сур­сів. Зно­ву ж таки, мар­но ви­тра­ча­є­ться де­фі­ци­тний ка­пі­тал, а ре­сур­си ви­во­дя­ться з про­є­ктів, які б за­без­пе­чи­ли їх ма­кси­маль­но ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня.
По-тре­тє, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня спо­ну­ка­ють лю­дей до спо­жи­ва­н­ня то­ва­рів, на які по­ши­рю­є­ться податкова знижка, за­мість опо­да­тко­ву­ва­них то­ва­рів, на­віть якщо остан­ні є для них більш ба­жа­ни­ми. Якщо ку­пле­ні то­ва­ри звіль­не­ні від опо­да­тку­ва­н­ня, по­ку­пці не спла­чу­ють їх пов­ну вар­тість, оскіль­ки такі ви­тра­ти змен­шу­ють суму по­да­тків, яку ці люди спла­ти­ли б в ін­шо­му ви­пад­ку. Коли гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня ви­со­кі, ви­тра­ти, що під­ля­га­ють від­ра­ху­ван­ню з опо­да­тко­ву­ва­ної бази, ста­ють від­но­сно не­ви­со­ки­ми.
Це мо­жна яскра­во про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді про­да­жу бри­тан­ських ав­то­мо­бі­лів кла­су люкс Rolls-Royce у 1970-х ро­ках. У той пе­рі­од гра­ни­чні став­ки при­бу­тко­во­го по­да­тку з ве­ли­ких до­хо­дів у Ве­ли­кій Бри­та­нії ся­га­ли 98%. Вла­сник бі­зне­су, який мав спла­чу­ва­ти по­да­ток за та­кою став­кою, міг при­дба­ти ав­то­мо­біль і від­не­сти його до скла­ду ви­трат на під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність, які під­ля­га­ють від­ра­ху­ван­ню з опо­да­тко­ву­ва­ної бази. Тож чому б не ку­пи­ти роз­кі­шні­ший і до­рож­чий ав­то­мо­біль? Ця ку­пів­ля змен­шу­ва­ла при­бу­ток вла­сни­ка на ціну ав­то­мо­бі­ля — ска­жі­мо, на 100 000 фун­тів стер­лін­гів, — але в будь-яко­му ви­пад­ку вла­сник отри­мав би лише 2000 фун­тів від сво­го при­бу­тку, оскіль­ки че­рез 98-від­со­тко­ву гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня сума при­бу­тку ско­ро­ти­ла­ся б зі 100 000 до 2000 фун­тів. Фа­кти­чно дер­жа­ва спла­чу­ва­ла 98% вар­то­сті ав­то­мо­бі­ля (вна­слі­док не­до­о­три­ма­них по­да­тко­вих над­хо­джень). Коли Ве­ли­ка Бри­та­нія зни­зи­ла ма­кси­маль­ну гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня до 70%, об­ся­ги про­да­жу Rolls-Royce різ­ко впа­ли. Пі­сля зни­же­н­ня став­ки ав­то­мо­біль вар­ті­стю 100 000 фун­тів став об­хо­ди­ти­ся вла­сни­ко­ві бі­зне­су не у 2000, а у 30 000 фун­тів стер­лін­гів. У зв’язку зі зни­же­н­ням гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня ку­пів­ля авто мар­ки Rolls-Royce для за­мо­жних бри­тан­ців здо­рож­ча­ла, і вони від­ре­а­гу­ва­ли на це ско­ро­че­н­ням об­ся­гів ку­пі­вель.
Ви­со­кі гра­ни­чні став­ки шту­чно зни­жу­ють осо­би­сті ви­тра­ти (але не ви­тра­ти су­спіль­ства) на то­ва­ри, звіль­не­ні від опо­да­тку­ва­н­ня або від­не­се­ні до скла­ду ви­трат на під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що, сти­ка­ю­чись із ви­со­ки­ми гра­ни­чни­ми нор­ма­ми опо­да­тку­ва­н­ня, пла­тни­ки по­да­тків ви­тра­ча­ють біль­ше гро­шей на стат­ті ви­да­тків, які змен­шу­ють опо­да­тко­ву­ва­ну базу, тоб­то на роз­кі­шні офі­си, бі­знес-кон­фе­рен­ції на Га­ва­ях, кор­по­ра­тив­ні за­хо­ди, слу­жбо­ві ав­то­мо­бі­лі тощо. Оскіль­ки такі ви­тра­ти змен­шу­ють суму по­да­тків, люди ча­сто ку­пу­ють то­ва­ри, які вони не ку­пи­ли б, якби спла­чу­ва­ли їх пов­ну вар­тість. Мар­но­трат­ство та не­ефе­ктив­ність — це по­бі­чні про­ду­кти ви­со­ких гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня та по­ро­дже­них ними ви­крив­ле­них сти­му­лів.
Зни­же­н­ня по­да­тко­вих ста­вок, осо­бли­во ви­со­ких, за­зви­чай по­си­лює сти­мул до отри­ма­н­ня за­ро­бі­тку та під­ви­щує ефе­ктив­ність ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. У пе­рі­од із 2005 до 2008 року уряд Гру­зії вніс ра­ди­каль­ні змі­ни до по­да­тко­во­го за­ко­но­дав­ства. У 2005 році кіль­кість рі­зних по­да­тко­вих ста­вок було змен­ше­но до 6, по­рів­ню­ю­чи з 21, що за­сто­со­ву­ва­лись у 2004 році. По­чи­на­ю­чи з 2009 року, су­ку­пні по­да­тки (при­бу­тко­вий по­да­ток і со­ці­аль­ний по­да­ток ра­зом) були зни­же­ні вна­слі­док ска­су­ва­н­ня со­ці­аль­но­го по­да­тку й за­про­ва­дже­н­ня єди­ної став­ки по­да­тку з доходів фізичних осіб. Гра­ни­чний при­бу­тко­вий по­да­ток був зни­же­ний із 32 до 20%.
Роз­гля­ну­ті вище ефе­кти зни­же­н­ня сти­му­лів до пра­ці зму­си­ли ба­га­тьох еко­но­мі­стів під­три­ма­ти за­сто­су­ва­н­ня так зва­ної «пло­скої шка­ли опо­да­тку­ва­н­ня». Вона пе­ред­ба­чає одна­ко­вий роз­мір гра­ни­чної став­ки при­бу­тко­во­го по­да­тку для всіх рів­нів до­хо­ду, що пе­ре­ви­щу­ють пев­ний мі­ні­мум. При цьо­му до­сить ви­со­кий не­о­по­да­тко­ву­ва­ний мі­ні­мум може озна­ча­ти, що фа­кти­чні по­да­тки, які спла­чу­ю­ться у від­со­тках від до­хо­ду, збіль­шу­ю­ться в міру зро­ста­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту сі­мей. Ба­га­то пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн, зокре­ма Ро­сія, Гру­зія, Сло­вач­чи­на та Сер­бія, ста­ли лі­де­ра­ми щодо пе­ре­хо­ду на пло­ску шка­лу опо­да­тку­ва­н­ня. Як і про­гно­зу­ва­ло­ся, до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що така по­лі­ти­ка зу­мов­лює змен­ше­н­ня час­тки не­о­фі­цій­ної го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, ві­до­мої як ті­ньо­ва або під­піль­на еко­но­мі­ка.
І нав­па­ки, зна­чне під­ви­ще­н­ня по­да­тків може мати ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки для еко­но­мі­ки. Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді по­да­тко­вої по­лі­ти­ки Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки ча­сів Ве­ли­кої де­пре­сії. Пра­гну­чи ско­ро­ти­ти де­фі­цит фе­де­раль­но­го бю­дже­ту в 1932 році, ре­спу­блі­кан­ська адмі­ні­стра­ція Гу­ве­ра та Де­мо­кра­ти­чний кон­грес прийня­ли най­біль­ше за всю істо­рію США під­ви­ще­н­ня по­да­тко­вої став­ки в мир­ний час. Най­ниж­ча гра­ни­чна став­ка при­бу­тко­во­го по­да­тку з фі­зи­чних осіб була під­ви­ще­на з 1,5 до 4%. У верх­ній ча­сти­ні шка­ли до­хо­дів най­ви­ща гра­ни­чна став­ка по­да­тку була під­ви­ще­на з 25 до 63%. По суті, став­ки по­да­тку на до­хо­ди фі­зи­чних осіб за рік зро­сли більш ніж удві­чі! Таке ве­ли­че­зне під­ви­ще­н­ня по­да­тку ско­ро­ти­ло до­хо­ди до­мо­го­спо­дарств пі­сля опо­да­тку­ва­н­ня й по­сла­би­ло сти­мул за­ро­бля­ти, спо­жи­ва­ти, за­оща­джу­ва­ти та ін­ве­сту­ва­ти. На­слід­ки були ка­та­стро­фі­чни­ми. У 1932 році фа­кти­чний об­сяг ви­ро­бни­цтва зни­зив­ся на 13%, що ста­ло най­біль­шим спа­дом ви­ро­бни­цтва за рі­чний про­мі­жок часу в пе­рі­од Ве­ли­кої де­пре­сії. Рі­вень без­ро­бі­т­тя зріс із 15,9% у 1931 році до 23,6% у 1932.
Всьо­го чо­ти­ри роки по тому адмі­ні­стра­ція Ру­звель­та зно­ву під­ви­щи­ла по­да­тки, до­вів­ши ма­кси­маль­ну гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня до 79% у 1936 році. Отже, у дру­гій по­ло­ви­ні 1930-х ро­ків ви­со­ко­опла­чу­ва­ним пра­ців­ни­кам до­зво­ля­ло­ся за­ли­ша­ти собі лише 21 цент із ко­жно­го до­да­тко­во за­ро­бле­но­го до­ла­ра. (При­мі­тка. Ці­ка­во по­рів­ня­ти сло­ва кан­ди­да­та у пре­зи­ден­ти Ру­звель­та, на­ве­де­ні на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, з по­да­тко­вою по­лі­ти­кою, що про­во­ди­ла­ся під час його пре­зи­дент­ства.) На тяж­кість і три­ва­лість Ве­ли­кої де­пре­сії впли­ну­ли й інші фа­кто­ри, зокре­ма різ­ке змен­ше­н­ня об­ся­гу гро­шо­вої маси та зна­чне під­ви­ще­н­ня ми­тних ста­вок. Однак та­кож оче­ви­дно, що під­ви­ще­н­ня по­да­тків адмі­ні­стра­ці­єю Гу­ве­ра та адмі­ні­стра­ці­єю Ру­звель­та ві­ді­гра­ло ве­ли­ку роль у цій тра­гі­чній сто­рін­ці істо­рії Аме­ри­ки.
Ефе­кти зни­же­н­ня сти­му­лів до пра­ці, пов’яза­ні з ви­со­ки­ми гра­ни­чни­ми нор­ма­ми опо­да­тку­ва­н­ня, — це про­бле­ма не лише для тих, хто має ви­со­кі до­хо­ди. Ба­га­то лю­дей із від­но­сно низь­ки­ми до­хо­да­ми та­кож сти­ка­ю­ться з ви­со­ки­ми не­яв­ни­ми гра­ни­чни­ми став­ка­ми по­да­тку, якщо вра­хо­ву­ва­ти до­да­тко­ві по­да­тки та втра­ту ви­год від про­грам со­ці­аль­ної до­по­мо­ги, що на­да­є­ться за­ле­жно від рів­ня до­хо­дів. При­пу­сті­мо, на­при­клад, що до­хід фі­зи­чної осо­би збіль­шив­ся з 20 000 до 30 000 євро, і, як на­слі­док, при­бу­тко­вий по­да­ток та інші по­да­тки із за­ро­бі­тної пла­тні скла­ли 30% від до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. Крім того, че­рез це збіль­ше­н­ня до­хо­дів лю­ди­на втра­чає 5000 євро до­по­мо­ги, що ви­пла­чу­є­ться в ме­жах на­яв­них со­ці­аль­них про­грам. Це озна­чає, що до та­кої осо­би за­сто­со­ву­є­ться не­яв­на гра­ни­чна став­ка по­да­тку у роз­мі­рі 80%! З них 30% ста­нов­лять під­ви­ще­ні по­да­тко­ві зо­бов’яза­н­ня, а ре­шту 50% — втра­че­на сума до­по­мо­ги.
У та­кій си­ту­а­ції ті, хто за­ро­бляє до­да­тко­ві 10 000 євро, отри­му­ють лише 20% від цієї суми. Оче­ви­дно, що це істо­тно по­сла­блює їхній сти­мул за­ро­бля­ти та ускла­днює про­су­ва­н­ня вго­ру по кар’єр­них схо­дах. Ми по­вер­не­мось до цьо­го пи­та­н­ня в еле­мен­ті 8 ча­сти­ни 3, коли ви­вча­ти­ме­мо вплив про­грам до­по­мо­ги на рі­вень бі­дно­сті.
Отже, еко­но­мі­чний ана­ліз по­ка­зує, що ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки, вклю­чно з не­яв­ни­ми став­ка­ми, які від­дзер­ка­лю­ють втра­ту ви­год від про­грам до­по­мо­ги, при­зво­дять до ско­ро­че­н­ня про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті, ство­рю­ють пе­ре­шко­ди для пра­це­вла­шту­ва­н­ня та ін­ве­сту­ва­н­ня, а та­кож спри­чи­ня­ють не­ра­ціо­наль­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. Такі став­ки пе­ре­шко­джа­ють зро­стан­ню до­хо­дів і еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню. Крім того, зна­чне під­ви­ще­н­ня по­да­тко­вих ста­вок у пе­рі­од еко­но­мі­чно­го спа­ду може мати ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки для еко­но­мі­ки.
Зви­чай­но, низь­кі по­да­тко­ві став­ки не озна­ча­ють від­су­тність по­да­тків. Як буде за­зна­че­но в ча­сти­ні 3 ниж­че, є ва­го­мі при­чи­ни для того, щоб дер­жа­ва за­без­пе­чу­ва­ла на­да­н­ня пев­них то­ва­рів і по­слуг тоді, коли це важ­ко зро­би­ти че­рез рин­ко­ві ме­ха­ні­зми. Су­спіль­ство, вра­хо­ву­ю­чи вплив сти­му­лів і не­пе­ре­дба­че­них на­слід­ків, та­кож має пра­во ви­рі­шу­ва­ти, чи під­три­му­ва­ти по­да­тко­ву по­лі­ти­ку і по­лі­ти­ку ви­да­тків для змі­ни роз­по­ді­лу до­хо­дів. І на­ре­шті, як ми зно­ву по­ба­чи­мо в ча­сти­ні 3, ба­га­то еко­но­мі­стів вва­жа­ють, що по­да­тки та дер­жав­ні ви­тра­ти (так зва­на фі­скаль­на по­лі­ти­ка) ві­ді­гра­ють пев­ну роль у зни­жен­ні вну­трі­шніх ко­ли­вань еко­но­мі­чної актив­но­сті.
Зви­чай­но, вплив по­да­тко­во­го тя­га­ря на еко­но­мі­ку не обме­жу­є­ться об­ся­гом за­лу­че­них ко­штів (осо­бли­во коли ці ко­шти ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для здій­сне­н­ня дер­жав­них ін­ве­сти­цій, спря­мо­ва­них на під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті). Оскіль­ки ви­со­ке по­да­тко­ве на­ван­та­же­н­ня під­штов­хує ком­па­нії пра­цю­ва­ти в ті­ньо­вій еко­но­мі­ці, вони, най­імо­вір­ні­ше, бу­дуть за­ли­ша­ти­ся ма­ли­ми й не­ефе­ктив­ни­ми, щоб яко­мо­га мен­ше при­вер­та­ти ува­гу по­да­тко­вих ор­га­нів. Крім того, що скла­дні­ша по­да­тко­ва си­сте­ма, то біль­ше часу та гро­шей до­ве­де­ться ви­тра­ча­ти цим ком­па­ні­ям на до­три­ма­н­ня ви­мог по­да­тко­во­го за­ко­но­дав­ства.
Хоча ство­ри­ти ін­декс для оці­ню­ва­н­ня скла­дних про­блем зав­жди не­про­сто, а отри­ма­ні ре­зуль­та­ти мо­жуть ви­кли­ка­ти сум­ні­ви, рей­тинг рів­нів по­да­тко­во­го на­ван­та­же­н­ня (який вра­хо­вує і по­да­тко­ві став­ки, і скла­дність по­да­тко­вої си­сте­ми), скла­де­ний Сві­то­вим бан­ком як ча­сти­на ін­де­ксу лег­ко­сті ве­де­н­ня бі­зне­су, ін­ту­ї­тив­но зда­є­ться пра­виль­ним(39). Ста­ном на 2019 рік кра­ї­на­ми з най­більш спри­я­тли­вим по­да­тко­вим ре­жи­мом очі­ку­ва­но є Гон­конг(40), Сін­га­пур, Нова Зе­лан­дія, Ір­лан­дія та Фін­лян­дія (плюс де­які ма­лень­кі дер­жа­ви Пер­ської за­то­ки, в яких зав­дя­ки над­хо­дже­н­ням від на­фти май­же від­су­тні по­да­тки для ком­па­ній). Рей­тинг кра­їн із най­гір­ши­ми по­ка­зни­ка­ми та­кож ви­да­є­ться пра­виль­ним. До цих кра­їн на­ле­жать Ве­не­су­е­ла, Со­ма­лі, Бо­лі­вія, Чад і Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка. Се­ред пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн най­більш спри­я­тли­ві умо­ви опо­да­тку­ва­н­ня ство­ре­ні в Есто­нії (12-те мі­сце), Гру­зії (14-те), Ла­твії (16-те) й Ли­тві (18-те). Се­ре­дня кра­ї­на з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою по­сі­дає 67-ме мі­сце, при­бли­зно так само, як Гре­ція, яка, без­умов­но, не є при­кла­дом для на­слі­ду­ва­н­ня. Якщо пост­ко­му­ні­сти­чні дер­жа­ви зни­зять по­да­тко­вий тя­гар до рів­ня лі­де­рів — Бал­тій­ських кра­їн і Гру­зії, — тем­пи їх зро­ста­н­ня, во­че­видь, збіль­ша­ться.

Елемент 2.7. Вільна торгівля

Можливість вільно торгувати з іншими країнами сприяє підвищенню доходів.

«Вільна торгівля по­ля­гає в на­дан­ні лю­дям мо­жли­во­сті ку­пу­ва­ти й про­да­ва­ти у ба­жа­ний для них спо­сіб. Протекціоністські тарифи (захисні мита) — таке саме за­сто­су­ва­н­ня сили, як і вста­нов­ле­н­ня бло­ка­ди за до­по­мо­гою військ, і мета їхня одна­ко­ва — пе­ре­шко­джа­н­ня тор­гів­лі. Рі­зни­ця по­ля­гає в тому, що шля­хом вій­сько­вої бло­ка­ди кра­ї­ни за­ва­жа­ють тор­гу­ва­ти сво­їм во­ро­гам, а че­рез про­те­кціо­ніст­ські та­ри­фи — вла­сним гро­ма­дя­нам(41)»,
Ген­рі Джордж, по­лі­ти­чний еко­но­міст XIX сто­лі­т­тя.
Міжнародна торгівля бу­ду­є­ться, по суті, на тих са­мих прин­ци­пах, що ле­жать в осно­ві будь-яко­го до­бро­віль­но­го обмі­ну. Як і у ви­пад­ку з вну­трі­шньою тор­гів­лею, між­на­ро­дна тор­гів­ля до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів ви­ро­бля­ти та спо­жи­ва­ти біль­ше то­ва­рів і по­слуг, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин. На це є три при­чи­ни.
По-пер­ше, жи­те­лі ко­жної кра­ї­ни отри­му­ють зиск, ма­ю­чи змо­гу че­рез тор­гів­лю при­дба­ти то­вар чи по­слу­гу де­шев­ше, ніж у разі їхньо­го ви­ро­бни­цтва все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Кра­ї­ни сві­ту істо­тно від­рі­зня­ю­ться за рів­нем за­без­пе­че­но­сті ре­сур­са­ми. Ви­ро­бни­цтво пев­них то­ва­рів може до­ро­го ко­шту­ва­ти в одній кра­ї­ні та во­дно­час по­тре­бу­ва­ти зна­чно ниж­чих ви­трат в ін­шій. На­при­клад, для кра­їн із те­плим і во­ло­гим клі­ма­том, як-от Бра­зи­лія та Ко­лум­бія, ви­гі­дною спе­ці­а­лі­за­ці­єю є ви­ро­бни­цтво кави. Кра­ї­ни з по­мір­но-кон­ти­нен­таль­ним клі­ма­том, як-от Мол­до­ва та Гру­зія, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ви­но­роб­стві та фру­кто­во­му са­дів­ни­цтві, тоді як Си­бір екс­пор­тує жу­рав­ли­ну бо­ло­тну. Ка­на­да й Ав­стра­лія, що ма­ють ба­га­ті зе­мель­ні ре­сур­си та низь­ку гу­сто­ту на­се­ле­н­ня, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться в га­лу­зях, що ви­ма­га­ють ви­ко­ри­ста­н­ня зна­чних зе­мель­них площ, зокре­ма ви­ро­щу­ван­ні пше­ни­ці й кор­мо­вих зер­но­вих куль­тур та ви­ро­бни­цтві яло­ви­чи­ни. Гро­ма­дя­ни Япо­нії, в якій зе­мель­ні ре­сур­си обме­же­ні, а ро­бо­ча сила має ви­со­ку ква­лі­фі­ка­цію, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ви­ро­бни­цтві фо­то­апа­ра­тів, ав­то­мо­бі­лів та еле­ктрон­ної те­хні­ки. Тор­гів­ля до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів на­прав­ля­ти біль­ше сво­їх ре­сур­сів на ви­го­тов­ле­н­ня та про­даж то­ва­рів, що є еко­но­мі­чно ви­гі­дни­ми, за­мість того, щоб зо­се­ре­джу­ва­ти­ся на ви­со­ко­ви­тра­тно­му ви­ро­бни­цтві. Вна­слі­док та­кої спе­ці­а­лі­за­ції та тор­гів­лі за­галь­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва збіль­шу­є­ться, і в ко­жній кра­ї­ні рі­вень жи­т­тя на­се­ле­н­ня пі­ді­йма­є­ться до ви­що­го рів­ня, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин.
По-дру­ге, між­на­ро­дна тор­гів­ля дає змо­гу ві­тчи­зня­ним ви­ро­бни­кам та спо­жи­ва­чам отри­му­ва­ти ви­го­ди від ефе­кту мас­шта­бу, вла­сти­во­го ба­га­тьом ве­ли­ким ви­ро­бни­цтвам. Це осо­бли­во ва­жли­во для не­ве­ли­ких кра­їн. Зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки мо­жуть на­ро­щу­ва­ти мас­шта­би ви­ро­бни­цтва, а отже, до­ся­га­ти біль­шо­го ско­ро­че­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції, ніж це було б мо­жли­во в умо­вах їхньої за­ле­жно­сті ви­клю­чно від вну­трі­шньо­го рин­ку. На­при­клад, тор­гів­ля умо­жлив­лює ви­ро­бни­кам текс­ти­лю в та­ких кра­ї­нах, як Ко­ста-Ріка, Гва­те­ма­ла, Та­ї­ланд та В’єтнам, ко­ри­сту­ва­н­ня пе­ре­ва­га­ми ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Якби вони не мали змо­ги про­да­ва­ти свої то­ва­ри за кор­дон, їхні ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції були б зна­чно ви­щи­ми, оскіль­ки їхні вну­трі­шні рин­ки текс­ти­лю за­над­то малі, щоб ве­ли­кі фір­ми мо­гли пра­цю­ва­ти з низь­ки­ми ви­тра­та­ми в цій га­лу­зі. Однак, зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі, текс­тиль­ні ком­па­нії цих кра­їн мо­жуть ви­ро­бля­ти та про­да­ва­ти ве­ли­кі об­ся­ги про­ду­кції, ціл­ком успі­шно кон­ку­ру­ю­чи на сві­то­во­му рин­ку.
Між­на­ро­дна тор­гів­ля та­кож до­зво­ляє ві­тчи­зня­ним спо­жи­ва­чам отри­му­ва­ти ви­го­ду від ку­пі­вель у ве­ли­ких ви­ро­бни­ків з-за кор­до­ну. З огля­ду, при­мі­ром, на ве­ли­че­зну вар­тість про­є­ктно-кон­стру­ктор­ських ро­біт для ви­ро­бни­цтва лі­та­ків у наші дні, жо­дна кра­ї­на не має до­ста­тньо міс­тко­го вну­трі­шньо­го рин­ку, що до­зво­лив би хоча б одно­му ви­ро­бни­ко­ві лі­та­ків пов­ною мі­рою ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пе­ре­ва­ги ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Однак, зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі, Boeing та Airbus мо­жуть про­да­ва­ти зна­чно біль­ше лі­та­ків, до того ж за ниж­чою ці­ною. Як на­слі­док, у будь-якій кра­ї­ні спо­жи­ва­чі мо­жуть по­до­ро­жу­ва­ти лі­та­ка­ми, при­дба­ни­ми за ви­гі­дною ці­ною в та­ких ве­ли­ких ви­ро­бни­ків.
По-тре­тє, між­на­ро­дна тор­гів­ля сти­му­лює кон­ку­рен­цію на вну­трі­шніх рин­ках і за­без­пе­чує спо­жи­ва­чів шир­шим асор­ти­мен­том то­ва­рів за ниж­чи­ми ці­на­ми. Кон­ку­рен­ція з боку іно­зем­них ком­па­ній три­має ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків на­сто­ро­жі. Вона спо­ну­кає їх під­ви­щу­ва­ти якість про­ду­кції та зни­жу­ва­ти ви­тра­ти. Во­дно­час рі­зно­ма­ні­т­тя до­сту­пних ім­порт­них то­ва­рів на­дає спо­жи­ва­чам зна­чно біль­ший ви­бір, яко­го вони не мали б без між­на­ро­дної тор­гів­лі.
Дер­жа­ви ча­сто вда­ю­ться до за­хо­дів ре­гу­лю­ва­н­ня, які обме­жу­ють між­на­ро­дну тор­гів­лю. Це мо­жуть бути мита (по­да­тки на ім­порт­ні то­ва­ри), кво­ти (обме­же­н­ня об­ся­гу до­зво­ле­но­го ім­пор­ту), ре­гу­лю­ва­н­ня валютного курсу (шту­чне за­ни­же­н­ня вар­то­сті на­ціо­наль­ної ва­лю­ти з ме­тою пе­ре­шко­джа­н­ня ім­пор­ту та сти­му­лю­ва­н­ня екс­пор­ту) або вста­нов­ле­н­ня бю­ро­кра­ти­чних норм для ім­пор­те­рів чи екс­пор­те­рів. Усі такі тор­го­вель­ні обме­же­н­ня зу­мов­лю­ють збіль­ше­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат та змен­ше­н­ня при­бу­тків від обмі­ну. Як за­ува­жив Ген­рі Джордж у ци­та­ті на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, тор­го­вель­ні обме­же­н­ня по­ді­бні до вве­де­н­ня дер­жа­вою вій­сько­вої бло­ка­ди про­ти вла­сно­го на­ро­ду. Бло­ка­да у фор­мі тор­го­вель­них обме­жень шко­дить дер­жа­ві так само, як і бло­ка­да, вста­нов­ле­на во­ро­гом.
Тож чи мо­жна вва­жа­ти, що будь-яка кра­ї­на під­три­мує віль­ну тор­гів­лю? Якщо мі­сце­ві тор­го­ві цен­три й су­пер­мар­ке­ти ма­ють ве­ли­че­зний асор­ти­мент то­ва­рів, то це може ба­га­тьох із нас на­ве­сти на дум­ку, що така кра­ї­на під­три­мує віль­ну тор­гів­лю, але це не обов’яз­ко­во так. На­при­клад, се­ре­дня став­ка вві­зно­го мита на ім­порт в Укра­ї­ну будь-яких про­ми­сло­вих то­ва­рів пе­ре­ви­щує 10% і ся­гає 20% для сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції. Сти­му­лів до ім­пор­ту ін­шої про­ду­кції існує ще мен­ше: став­ка вві­зно­го мита на цу­кор ста­но­вить 50%, а на со­ня­шни­ко­ву олію — 30%. У Бол­га­рії став­ки мита на ім­порт із кра­їн, що не вхо­дять до ЄС, ко­ли­ва­ю­ться в ме­жах від 5 до 45%. Спо­лу­че­ні Шта­ти вво­дять кво­ти на ім­порт мо­ло­чних про­ду­ктів, цукру, ета­но­лу, ба­вов­ни, яло­ви­чи­ни, кон­сер­во­ва­но­го тун­ця й тю­тю­ну. Ім­порт по­над ви­зна­че­ний об­сяг об­кла­да­є­ться на­дмір­но ви­со­ким ми­том.
На до­да­ток до мит кра­ї­ни мо­жуть вво­ди­ти кво­ти (кіль­кі­сні обме­же­н­ня об­ся­гів ім­пор­ту) або на­віть на­кла­да­ти пов­ну за­бо­ро­ну на вве­зе­н­ня про­ду­кції з-за кор­до­ну чи з пев­них кра­їн. Мита, кво­ти та за­бо­ро­ни мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ці­лей, не пов’яза­них із тор­го­вель­ною по­лі­ти­кою. На­при­клад, у від­по­відь на по­лі­ти­чну кон­фрон­та­цію пі­сля по­ча­тку кон­флі­ктів з Укра­ї­ною, Ро­сія вве­ла за­бо­ро­ну на ім­порт май­же всіх ви­дів сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції з Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки, Ка­на­ди, Ав­стра­лії та Нор­ве­гії. У 2018 та 2019 ро­ках пре­зи­дент Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки До­нальд Трамп ви­ко­ри­сто­ву­вав по­лі­ти­ку ми­тних та­ри­фів у кон­флі­кті з Ки­та­єм.
Ті, хто не над­то до­бре ро­зу­мі­є­ться в еко­но­мі­ці, ча­сто ствер­джу­ють, що обме­же­н­ня ім­пор­ту спри­я­ють ство­рен­ню ро­бо­чих місць. Як за­зна­ча­ло­ся в еле­мен­ті 9 ча­сти­ни 1, на­справ­ді ве­ли­ке зна­че­н­ня має саме ство­ре­н­ня вар­то­сті, а не ро­бо­чих місць. Якби за­по­ру­кою ви­со­ко­го рів­ня до­хо­дів були ро­бо­чі мі­сця, ми з лег­кі­стю мо­гли б ство­ри­ти будь-яку не­об­хі­дну їх кіль­кість. Ми всі мо­гли б пра­цю­ва­ти: одно­го дня ко­па­ти ями, а на­сту­пно­го — їх за­си­па­ти. Всі були б за­без­пе­че­ні ро­бо­тою, але за­ли­ша­ли­ся б дуже бі­дни­ми, адже такі ро­бо­чі мі­сця не ство­рю­ють то­ва­рів і по­слуг, які ці­ну­ють люди.
Може зда­ти­ся, що обме­же­н­ня ім­пор­ту спри­чи­няє зро­ста­н­ня зайня­то­сті, оскіль­ки за­хи­ще­ні обме­же­н­ня­ми га­лу­зі зда­тні роз­ши­рю­ва­ти­ся або при­найм­ні за­ли­ша­ти­ся ста­біль­ни­ми. Однак це не озна­чає, що обме­же­н­ня ве­дуть до під­ви­ще­н­ня за­галь­ної кіль­ко­сті зайня­то­го на­се­ле­н­ня. Зга­дай­мо вто­рин­ні ефе­кти, що обго­во­рю­ва­ли­ся в еле­мен­ті 12 ча­сти­ни 1. Вве­де­н­ня мит, квот та ін­ших бар’єрів, які обме­жу­ють мо­жли­во­сті іно­зем­ців про­да­ва­ти свої то­ва­ри в пев­ній кра­ї­ні, одно­ча­сно змен­шує їхні ку­пі­вель­ні мо­жли­во­сті в цій дер­жа­ві. Ре­а­лі­за­ція імпорту в кра­ї­ну одно­ча­сно за­без­пе­чує іно­зем­ців ку­пі­вель­ною спро­мо­жні­стю, не­об­хі­дною для при­дба­н­ня пре­дме­тів експорту з кра­ї­ни-ім­пор­те­ра або ін­ве­сту­ва­н­ня в цю кра­ї­ну. Отже, обме­же­н­ня ім­пор­ту опо­се­ред­ко­ва­но спри­чи­ня­ють ско­ро­че­н­ня екс­пор­ту. В екс­пор­то­о­рі­єн­то­ва­них га­лу­зях зни­жу­ю­ться об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість, що зво­дить на­ні­вець будь-яке «збе­ре­же­н­ня» ро­бо­чих місць у за­хи­ще­них га­лу­зях(42).
Тор­го­вель­ні обме­же­н­ня не ство­рю­ють і не зни­щу­ють ро­бо­чих місць; вони їх лише пе­ре­роз­по­ді­ля­ють(43). Обме­же­н­ня шту­чно спря­мо­ву­ють тру­до­ві та інші ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів, ви­пуск яких об­хо­ди­ться до­рож­че, ніж в ін­ших кра­ї­нах. Об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість зни­жу­ю­ться у сфе­рах, де ре­сур­си кра­ї­ни ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться більш про­ду­ктив­но — тоб­то в га­лу­зях, у яких її під­при­єм­ства мо­гли б успі­шно кон­ку­ру­ва­ти на сві­то­во­му рин­ку, коли б не ці обме­же­н­ня. У та­кий спо­сіб тру­до­ві та інші ре­сур­си пе­ре­мі­щу­ю­ться з га­лу­зей, у яких їхня про­ду­ктив­ність є ви­со­кою, до га­лу­зей, де вона низь­ка. Така по­лі­ти­ка зни­жує як об­ся­ги ви­ро­бни­цтва, так і рі­вень до­хо­дів кра­їн, які її про­во­дять.
Ба­га­то хто вва­жає, що пра­ців­ни­ки в кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів не мо­жуть кон­ку­ру­ва­ти з іно­зем­ця­ми, які іно­ді за­ро­бля­ють лише 2–3 до­ла­ри на день. Така по­мил­ко­ва дум­ка сфор­му­ва­ла­ся вна­слі­док не­пра­виль­но­го ро­зу­мі­н­ня як дже­ре­ла ви­со­ких за­ро­бі­тних плат, так і за­ко­ну по­рів­няль­них пе­ре­ваг. Пра­ців­ни­ки в кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів ма­ють хо­ро­шу осві­ту й ви­со­ку ква­лі­фі­ка­цію та пра­цю­ють із ве­ли­кою кіль­кі­стю за­со­бів ви­ро­бни­цтва. Ці фа­кто­ри спри­я­ють їхній ви­со­кій про­ду­ктив­но­сті, що є дже­ре­лом ви­со­кої за­ро­бі­тної пла­ти. У кра­ї­нах із низь­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми, як-от Бу­рун­ді та Ефі­о­пія, за­ро­бі­тна пла­та є низь­кою саме че­рез низь­ку про­ду­ктив­ність. Той факт, що се­ре­дній до­хід укра­їн­ців у двад­цять п’ять ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній до­хід бу­рун­дій­ців, не по­ви­нен за­ва­жа­ти укра­їн­цям на­со­ло­джу­ва­ти­ся фі­лі­жан­кою бу­рун­дій­ської кави.
Ко­жна кра­ї­на зав­жди є по­рів­ня­но успі­шні­шою від ін­ших у яки­хось пев­них сфе­рах. Кра­ї­нам як із ви­со­ки­ми, так і з низь­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми ви­гі­дні­ше зо­се­ре­джу­ва­ти­ся на ви­ко­ри­стан­ні біль­шої кіль­ко­сті сво­їх ре­сур­сів для здій­сне­н­ня ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті, яка вда­є­ться їм по­рів­ня­но до­бре. Якщо кра­ї­на з ви­со­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми може ім­пор­ту­ва­ти то­вар від за­кор­дон­них ви­ро­бни­ків за ці­ною, ниж­чою від ви­трат на його ви­го­тов­ле­н­ня все­ре­ди­ні кра­ї­ни, ім­порт має сенс. Та­ким спосо­бом мен­ше ре­сур­сів буде за­лу­че­но до ви­пу­ску то­ва­рів, які мо­жуть ви­ро­бля­ти­ся все­ре­ди­ні кра­ї­ни лише з ви­со­ки­ми ви­тра­та­ми, а біль­ше ре­сур­сів буде спря­мо­ву­ва­ти­ся на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг, які ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки мо­жуть по­ста­ча­ти за низь­кою ці­ною(44). Тор­гів­ля до­зво­ляє пра­ців­ни­кам у кра­ї­нах як з ви­со­ким, так і з низь­ким рів­нем за­ро­бі­тної пла­ти здій­сню­ва­ти ви­ро­бни­цтво в біль­ших об­ся­гах, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших умов. Зі сво­го боку, під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті зу­мов­лює під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти в обох гру­пах кра­їн.
А якби іно­зем­ні ви­ро­бни­ки мо­гли по­ста­ча­ти спо­жи­ва­чам на­стіль­ки де­ше­вий то­вар(45), що ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки не зда­тні були б кон­ку­ру­ва­ти з ними? Було б до­ціль­но ім­пор­ту­ва­ти де­шев­ші то­ва­ри й спря­мо­ву­ва­ти вну­трі­шні ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво ін­ших то­ва­рів та по­слуг. Пам’ятай­те, що рі­вень на­шо­го жи­т­тя ви­зна­ча­є­ться на­яв­ні­стю то­ва­рів і по­слуг, а не ро­бо­чих місць. Фран­цузь­кий еко­но­міст Фре­де­рік Ба­стіа́ яскра­во під­кре­слив цей мо­мент у 1845 році у сво­їй са­ти­рі «Пе­ти­ція сві­чка­рів». Пе­ти­ція була на­пи­са­на у фор­мі звер­не­н­ня фран­цузь­ких ви­ро­бни­ків сві­чок, лі­хта­рів та ін­ших при­ла­дів вну­трі­шньо­го осві­тле­н­ня до па­ла­ти де­пу­та­тів Фран­ції. Пе­ти­ція мі­сти­ла скар­гу на те, що ві­тчи­зня­ні по­ста­чаль­ни­ки осві­тлю­валь­но­го обла­дна­н­ня «стра­жда­ють від згу­бної кон­ку­рен­ції з боку іно­зем­но­го су­пер­ни­ка, який, оче­ви­дно, ви­ро­бляє сві­тло в умо­вах, на­стіль­ки спри­я­тли­ві­ших від на­ших, що на­во­днює ним вну­трі­шній ри­нок за не­ймо­вір­но низь­кою ці­ною. Коли він з’яв­ля­є­ться, наша тор­гів­ля при­пи­ня­є­ться, всі по­ку­пці йдуть до ньо­го, і одна з га­лу­зей фран­цузь­кої про­ми­сло­во­сті, що має без­ліч від­га­лу­жень, ра­пто­во впа­дає у стан пов­но­го за­стою».
Зви­чай­но, цей кон­ку­рент — сон­це, і про­ха­чі про­по­ну­ва­ли де­пу­та­там ухва­ли­ти за­кон, який ви­ма­гав би за­кри­ва­ти ві­кна, ві­кон­ни­ці та інші отво­ри, щоб со­ня­чне сві­тло не мо­гло по­тра­пля­ти до бу­дин­ків. У пе­ти­ції на­ве­де­но пе­ре­лік про­фе­сій у га­лу­зі осві­тле­н­ня, зайня­тість за яки­ми сут­тє­во під­ви­щи­ла­ся б у разі за­бо­ро­ни ви­ко­ри­ста­н­ня сон­ця для вну­трі­шньо­го осві­тле­н­ня при­мі­щень. За­кла­де­на в цій са­ти­рі дум­ка Ба­стіа́ зро­зумі­ла: яким би без­глу­здим не зда­вав­ся за­про­по­но­ва­ний у пе­ти­ції за­кон, він не більш не­ро­зум­ний від за­ко­ну, що змен­шує до­сту­пність де­ше­вих то­ва­рів і по­слуг з ме­тою «за­хи­сту» ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків та спри­я­н­ня під­ви­щен­ню зайня­то­сті.
За остан­ні кіль­ка де­ся­ти­літь транс­порт­ні ви­тра­ти впа­ли, а тор­го­вель­ні бар’єри змен­ши­ли­ся. Най­більш по­мі­тним було ско­ро­че­н­ня тор­го­вель­них бар’єрів у кра­ї­нах із низь­ким рів­нем до­хо­ду. У 1980 році бі­дні й малорозвинені країни за­зви­чай вста­нов­лю­ва­ли мита у роз­мі­рі не мен­ше 20%. Ба­га­то з них та­кож за­про­ва­джу­ва­ли ре­гу­лю­ва­н­ня ва­лю­тно­го кур­су, яке обме­жу­ва­ло їхнім гро­ма­дя­нам до­ступ до іно­зем­ної ва­лю­ти, не­об­хі­дної для при­дба­н­ня ім­порт­них то­ва­рів. Сьо­го­дні спо­сте­рі­га­є­ться зов­сім інша си­ту­а­ція. По­чи­на­ю­чи з 1980-х ро­ків, ба­га­то кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, вклю­чно з Ки­та­єм та Ін­ді­єю, зни­зи­ли став­ки мита, по­сла­би­ли ре­гу­лю­ва­н­ня ва­лю­тно­го кур­су та усу­ну­ли інші тор­го­вель­ні бар’єри. Це дало по­штовх до стрім­ко­го зро­ста­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі.
Роз­ши­ре­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі до­зво­ли­ло збіль­ши­ти об­ся­ги сві­то­во­го ви­ро­бни­цтва та до­сяг­ти ви­що­го рів­ня спо­жи­ва­н­ня. У ба­га­тьох кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, осо­бли­во в гу­сто­на­се­ле­них дер­жа­вах Азії, швид­ко зріс до­хід на душу на­се­ле­н­ня. Лі­бе­ра­лі­за­ція тор­гів­лі спра­ви­ла по­зи­тив­ний вплив, зокре­ма, на ста­но­ви­ще не­за­мо­жних верств на­се­ле­н­ня. За пе­рі­од з 1980 до 2015 року в усьо­му сві­ті кіль­кість лю­дей, що про­жи­ва­ють в умо­вах край­ньої бі­дно­сті, змен­ши­ла­ся на по­над 1,1 мі­льяр­да осіб, зни­зив­шись із 40% до менш ніж 10% на­се­ле­н­ня сві­ту. Сьо­го­дні при­бли­зно дві тре­ти­ни опе­ра­цій з екс­пор­ту про­ду­кції з кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, до ре­шти кра­їн сві­ту опо­да­тко­ву­ю­ться за ну­льо­вою став­кою вві­зно­го мита.
Крім того, зро­ста­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі змен­ши­ло роз­рив у рів­ні до­хо­дів між ба­га­ти­ми та бі­дни­ми кра­ї­на­ми. Про­тя­гом остан­ніх де­ся­ти­літь тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня в кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, були швид­ши­ми, ніж у роз­ви­не­них кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду. До того ж, най­стрім­кі­ше збіль­ши­ли­ся до­хо­ди в Ки­таї та Ін­дії, де про­жи­ває близь­ко тре­ти­ни на­се­ле­н­ня сві­ту. Як на­слі­док, не­рів­но­сті в роз­по­ді­лі до­хо­дів у всьо­му сві­ті згла­джу­ю­ться все біль­ше, осо­бли­во пі­сля 2000 року(46).
Однак вплив роз­ши­ре­н­ня тор­гів­лі на роз­по­діл до­хо­дів ча­сто від­рі­зня­є­ться в та­ких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду, як Спо­лу­че­ні Шта­ти, Ка­на­да, Япо­нія та кра­ї­ни За­хі­дної Єв­ро­пи. Пе­ред­ба­чу­ва­но, що кра­ї­ни з ви­со­ким рів­нем до­хо­ду за­зви­чай екс­пор­ту­ють то­ва­ри, ви­ро­бни­цтво яких ви­ма­гає ін­тен­сив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ної та до­бре осві­че­ної ро­бо­чої сили, во­дно­час ім­пор­ту­ю­чи не­про­пор­цій­ні об­ся­ги то­ва­рів, ви­ро­бле­них пра­ців­ни­ка­ми з низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю. У та­кий спо­сіб тор­гів­ля може ви­кли­ка­ти під­ви­ще­н­ня по­пи­ту на ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ну ро­бо­чу силу, по­рів­ню­ю­чи з низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ною ро­бо­чою си­лою. Від­по­від­но, до­хо­ди ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків зро­ста­ють, по­рів­ню­ю­чи з за­ро­бі­тка­ми пра­ців­ни­ків із низь­ким рів­нем ква­лі­фі­ка­ції, збіль­шу­ю­чи не­рів­ність до­хо­дів усе­ре­ди­ні кра­ї­ни. Про­тя­гом остан­ніх де­ся­ти­літь не­рів­ність до­хо­дів зро­сла май­же у всіх кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів, і роз­ши­ре­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі мо­гло ціл­ком по­спри­я­ти цьо­му.
Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що за­раз у де­яких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів різ­ко зро­сло не­при­я­зне став­ле­н­ня до між­на­ро­дної тор­гів­лі. Про­від­ні по­лі­ти­чні ді­я­чі за­кли­ка­ють до вста­нов­ле­н­ня рі­зно­ма­ні­тних тор­го­вель­них бар’єрів, зокре­ма обме­жень щодо ім­пор­ту з бі­дних кра­їн. Цій не­при­я­зні спри­я­ють чим­раз біль­ша не­рів­ність до­хо­дів та по­віль­ні тем­пи під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти ро­бі­тни­ків із низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю та не­до­ста­тньою осві­тою. Однак існує ще один над­зви­чай­но ва­жли­вий фа­ктор — по­лі­ти­чна сила до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп ін­те­ре­сів. Тор­го­вель­ні обме­же­н­ня гра­ють на руку пев­ним ви­ро­бни­кам та їхнім по­ста­чаль­ни­кам ре­сур­сів, ра­зом із де­яки­ми пра­ців­ни­ка­ми, ко­штом спо­жи­ва­чів та по­ста­чаль­ни­ків з ін­ших га­лу­зей. Як пра­ви­ло, га­лу­зі, що ло­бі­ю­ють в уря­ді пи­та­н­ня за­хи­сту від іно­зем­них кон­ку­рен­тів, до­бре ор­га­ні­зо­ва­ні, а їхні ви­го­ди скон­цен­тро­ва­ні та вель­ми оче­ви­дні, тоді як спо­жи­ва­чі, інші пра­ців­ни­ки та по­ста­чаль­ни­ки ре­сур­сів за­зви­чай не­до­ста­тньо ор­га­ні­зо­ва­ні, а їхні ви­го­ди від між­на­ро­дної тор­гів­лі більш роз­по­ро­ше­ні. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи ін­те­ре­сів ма­ють біль­ший по­лі­ти­чний вплив (зав­дя­ки фі­нан­со­вим вне­скам та ін­шим фор­мам по­лі­ти­чно­го спри­я­н­ня), на­да­ю­чи по­лі­ти­кам силь­ний сти­мул під­три­му­ва­ти свої по­гля­ди.
Крім того, лег­ко по­ба­чи­ти, якої шко­ди за­зна­ють пра­ців­ни­ки, що втра­ча­ють ро­бо­ту, коли, на­при­клад, сталь ви­ро­бля­є­ться де­шев­ше за кор­до­ном та ім­пор­ту­є­ться без спла­ти ми­тних пла­те­жів. І нав­па­ки, ви­го­ди, отри­ма­ні від лі­бе­ра­лі­за­ції тор­гів­лі, зна­чно менш оче­ви­дні. У ви­пад­ку з тор­го­вель­ни­ми обме­же­н­ня­ми роз­су­дли­ве еко­но­мі­чне ми­сле­н­ня ча­сто су­пе­ре­чить ви­гра­шній по­лі­ти­чній стра­те­гії.
Істо­рія свід­чить про те, що по­си­ле­н­ня во­ро­жо­сті до тор­гів­лі є по­тен­цій­но не­без­пе­чним. У міру впо­віль­не­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку на­при­кін­ці 1920-х ро­ків роз­ви­ва­ла­ся по­ді­бна не­при­язнь до тор­гів­лі. Це зу­мо­ви­ло прийня­т­тя в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки в се­ре­ди­ні 1930 року закону Смута — Гоулі про мита. Згі­дно з цим за­ко­ном став­ки мита при­бли­зно на 3200 ім­пор­то­ва­них то­ва­рів було під­ви­ще­но більш ніж на 50%. Пре­зи­дент Гер­берт Гу­вер, се­на­тор Рід Смут, кон­гре­смен Віл­ліс Го­у­лі та інші при­бі­чни­ки за­ко­ну вва­жа­ли, що під­ви­ще­н­ня ста­вок мита сти­му­лю­ва­ти­ме роз­ви­ток еко­но­мі­ки та збе­ре­же ро­бо­чі мі­сця. Як ска­зав Го­у­лі: «Я хочу ба­чи­ти аме­ри­кан­ських ро­бі­тни­ків, які ви­ро­бля­ють аме­ри­кан­ські то­ва­ри для аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів»(47).
Хоча ця за­ява була ба­га­то­на­дій­ною, ре­аль­ні ре­зуль­та­ти ви­яви­ли­ся кар­ди­наль­но про­ти­ле­жни­ми. Зро­ста­н­ня ста­вок мита роз­лю­ти­ло іно­зем­них тор­го­вель­них пар­тне­рів, і ші­ст­де­сят кра­їн від­по­ві­ли під­ви­ще­н­ням мита на аме­ри­кан­ські то­ва­ри. До 1932 року об­ся­ги тор­гів­лі Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки різ­ко змен­ши­ли­ся більш ніж на­по­ло­ви­ну про­ти її рів­ня до ухва­ле­н­ня за­ко­ну. Ви­го­ди від тор­гів­лі було втра­че­но, над­хо­дже­н­ня до фе­де­раль­но­го бю­дже­ту від спла­ти ми­тних пла­те­жів фа­кти­чно впа­ли, об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість різ­ко ско­ро­ти­ли­ся, а рі­вень без­ро­бі­т­тя стрім­ко зріс. На мо­мент прийня­т­тя за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі рі­вень без­ро­бі­т­тя ста­но­вив 7,8%, однак лише за два роки він зле­тів до 23,6%. Фондовий ринок, який до ухва­ле­н­ня за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі май­же пов­ні­стю від­но­вив­ся пі­сля втрат, по­не­се­них у жов­тні 1929 року, обва­лив­ся за кіль­ка мі­ся­ців пі­сля на­бра­н­ня за­ко­ном чин­но­сті.
По­над ти­ся­ча еко­но­мі­стів по­ста­ви­ли під­пи­си під від­кри­тим звер­не­н­ням до пре­зи­ден­та Гу­ве­ра з по­пе­ре­дже­н­ням про не­га­тив­ні на­слід­ки за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі та про­ха­н­ням не під­пи­су­ва­ти його. Він від­хи­лив їхні про­ха­н­ня, але істо­рія під­твер­ди­ла об­ґрун­то­ва­ність по­пе­ре­джень еко­но­мі­стів. Інші фа­кто­ри, як-от різ­ке ско­ро­че­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ве­ли­че­зне під­ви­ще­н­ня по­да­тків у 1932 й 1936 ро­ках, спри­я­ли ви­ни­кнен­ню Ве­ли­кої де­пре­сії. Однак тор­го­вель­ний за­кон Сму­та — Го­у­лі став та­кож го­лов­ною при­чи­ною тра­гі­чних по­дій того пе­рі­о­ду.
Чи по­вто­ри­ться істо­рія? Спо­ді­ва­є­мось, що ні, однак до­свід 1930-х ро­ків свід­чить про те, що не­ком­пе­тен­тна по­лі­ти­чна ри­то­ри­ка та не­при­я­зне став­ле­н­ня до тор­гів­лі мо­жуть спри­чи­ни­ти ка­та­стро­фі­чні ре­зуль­та­ти.
Якщо про­ана­лі­зу­ва­ти вплив між­на­ро­дної тор­гів­лі в пі­сля­во­єн­ні пе­рі­о­ди, стає зро­зумі­ло, що рі­вень від­кри­то­сті За­хі­дної Єв­ро­пи сут­тє­во по­зна­чив­ся на швид­ко­сті від­нов­ле­н­ня та роз­мі­рах еко­но­мік кра­їн пі­сля обох сві­то­вих воєн. Ра­зю­чий кон­траст між де­ся­ти­лі­т­тям еко­но­мі­чної не­ста­біль­но­сті в За­хі­дній Єв­ро­пі пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни та рів­нем еко­но­мі­чно­го від­нов­ле­н­ня, до­ся­гну­тим про­тя­гом де­ся­ти­лі­т­тя пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, ті­сно пов’яза­ний із від­мін­но­стя­ми в під­хо­дах до тор­го­вель­ної по­лі­ти­ки(48). У про­гра­мі стру­ктур­ної пе­ре­бу­до­ви еко­но­мі­ки пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни були від­су­тні будь-які ін­сти­ту­цій­ні ме­ха­ні­зми, які спри­я­ли б змен­шен­ню тор­го­вель­них бар’єрів, що ви­ни­кли під час вій­ни та за­крі­пи­ли­ся зго­дом. Однак усьо­го лише че­рез два роки пі­сля ка­пі­ту­ля­ції Ні­меч­чи­ни в 1945 році двад­цять три кра­ї­ни укла­ли Ге­не­раль­ну уго­ду з та­ри­фів і тор­гів­лі (ГАТТ), яка на­кла­ла на них зо­бов’яза­н­ня зі зни­же­н­ня ста­вок мит. І вже че­рез п’ять ро­ків пі­сля за­кін­че­н­ня вій­ни всі ве­ли­кі за­хі­дно­єв­ро­пей­ські кра­ї­ни взя­ли участь у трьох окре­мих ра­ун­дах пе­ре­го­во­рів, за ре­зуль­та­та­ми яких склад ГАТТ роз­ши­рив­ся, а ім­порт­ні мита ще біль­ше зни­зи­ли­ся. Основ­ним до­ся­гне­н­ням ГАТТ було зна­чне зни­же­н­ня ста­вок мит під час пер­шо­го ра­ун­ду пе­ре­го­во­рів у Же­не­ві в 1947 році. Швид­ке зни­же­н­ня ста­вок пред­став­ле­но на ри­сун­ку 9(49).
Ри­су­нок 9. Се­ре­дні став­ки мита в окре­мих кра­ї­нах (%)
19131925192719311952
Бель­гія971117н/д
Фран­ція149233819
Ні­меч­чи­на1215244016
Іта­лія1716274824
Ні­дер­лан­ди24н/дн/дн/д
Ве­ли­ка Бри­та­ніян/д4н/д1717
Спо­лу­че­ні Шта­ти3226н/дн/д16
При­мі­тка: не всі роки під­ля­га­ють по­рів­нян­ню.
Дже­ре­ла: під­ра­хун­ки за 1913 та 1925 рр. взя­то з да­них Ліги На­цій, на­ве­де­них у Ге­не­раль­ній уго­ді з та­ри­фів і тор­гів­лі (ГАТТ) за 1953 р., с. 62, а та­кож із дже­ре­ла для під­ра­хун­ків до ГАТТ за 1952 р. Дані щодо ми­тних ста­вок у 1927 та 1931 рр. див. Liepmann (1938), с. 415; дані щодо Ве­ли­кої Бри­та­нії у 1932 р. див. Kitson and Solomou (1990), с. 65–66.
На ри­сун­ках 10 та 11(50) по­ка­за­на ди­на­мі­ка змін об­ся­гу екс­порт­них опе­ра­цій та ре­аль­но­го до­хо­ду п’яти ве­ли­ких кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи: Фран­ції, Ні­меч­чи­ни, Іта­лії, Ні­дер­лан­дів та Ве­ли­кої Бри­та­нії — пі­сля двох воєн.
Ри­су­нок 10. Об­ся­ги екс­пор­ту пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих воєн (в еко­но­мі­ках п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи)
Лі­ній­ний гра­фік об­ся­гів екс­пор­ту п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих війн. За віс­сю y від­кла­де­но ін­декс від 100 до 900, де 100 від­по­від­ає об­ся­гам екс­пор­ту у 1918 та 1946 ро­ках, що зни­зи­ли­ся з 380 у 1913 році та 450 у 1938 році. Пі­сля обох війн об­ся­ги зро­ста­ють до тро­хи менш ніж 400 у 1929 році, а пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни стрім­ко збіль­шу­ю­ться до більш ніж 850 у 1957 році.
Ри­су­нок 11. Ре­аль­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих воєн (у п’яти кра­ї­нах За­хі­дної Єв­ро­пи)
Лі­ній­ний гра­фік об­ся­гів ви­ро­бни­цтва в ре­аль­но­му ви­ра­жен­ні п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих війн. За віс­сю y від­кла­де­но ін­декс, що по­чи­на­є­ться зі 100 у 1918 та 1946 ро­ках пі­сля зни­же­н­ня з 112 у 1913 році та 122 у 1938 році. Пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни об­сяг ви­ро­бни­цтва па­дає до 1921 року, але зго­дом нев­пин­но зро­стає до більш ніж 125 у 1929 році. Одра­зу ж пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни по­чи­на­є­ться стрім­ке зро­ста­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва до більш ніж 200 у 1957 році.
Зав­дя­ки звіль­нен­ню єв­ро­пей­ської ре­гіо­наль­ної та між­на­ро­дної тор­гів­лі від на­кла­де­них дер­жа­ва­ми обме­жень еко­но­мі­ки змо­гли отри­ма­ти ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції від­по­від­но до сво­їх по­рів­няль­них пе­ре­ваг, що при­ско­ри­ло їхній роз­ви­ток.

Частина 2. Підсумкові міркування

Важливість економічних інститутів і економічної політики.

За остан­ні роки стрім­ко зро­сла кіль­кість на­у­ко­вих до­слі­джень, які під­твер­джу­ють дум­ку про те, що економічні інститути та еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка є го­лов­ни­ми ви­зна­чаль­ни­ми чин­ни­ка­ми еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й роз­ви­тку. Під еко­но­мі­чни­ми ін­сти­ту­та­ми ми ма­є­мо на ува­зі юри­ди­чні ви­мо­ги, пра­ви­ла, тра­ди­ції та зви­чаї, що утво­рю­ють межі, в яких фун­кціо­нує еко­но­мі­ка. До цих ін­сти­ту­тів на­ле­жать кон­сти­ту­цій­ні ман­да­ти, пра­во­ві про­це­си, пра­ви­ла, що ре­гу­лю­ють обмін, а та­кож стру­кту­ра гро­шо­во-кре­ди­тних ме­ха­ні­змів. Еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка ви­зна­ча­є­ться як більш кон­кре­тні по­лі­ти­чні за­хо­ди, які мо­жна змі­ни­ти на­ба­га­то швид­ше, ніж ін­сти­ту­ти.
Сфе­ру до­слі­джень, яка ана­лі­зує вплив еко­но­мі­чних ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, роз­ви­ток та ефе­ктив­ність, на­зи­ва­ють но­вою ін­сти­ту­ціо­наль­ною еко­но­мі­кою. Ін­сти­ту­ти та по­лі­ти­ка, що за­охо­чу­ють до про­ду­ктив­них дій та зне­охо­чу­ють до хи­жа­цької по­ве­дін­ки, роз­гля­да­ю­ться як за­по­ру­ка еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та про­цві­та­н­ня. Чи­слен­ні еко­но­ме­три­чні до­слі­дже­н­ня про­де­мон­стру­ва­ли, що пе­ре­хід від ко­му­ні­зму спри­яв по­лі­пшен­ню яко­сті ін­сти­ту­тів, і ви­яви­ли, що кра­ї­ни з ви­щи­ми тем­па­ми роз­ви­тку ефе­ктив­них ін­сти­ту­тів за­зви­чай мали вищі еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки(51).
По­при існу­ва­н­ня пев­них роз­хо­джень у дум­ках щодо кон­кре­тних ін­сти­ту­тів, які най­біль­ше спри­я­ють швид­ко­му зро­стан­ню, біль­шість вче­них зго­дні з тим, що най­ва­жли­ві­ше зна­че­н­ня для ство­ре­н­ня мі­цно­го ін­сти­ту­цій­но­го се­ре­до­ви­ща ма­ють за­без­пе­че­н­ня прав вла­сно­сті, від­кри­ті рин­ки, гро­шо­во-кре­ди­тна ста­біль­ність і мі­ні­мум тор­го­вель­них обме­жень. Пи­та­н­ня, роз­гля­ну­ті в цьо­му роз­ді­лі, є від­дзер­ка­ле­н­ням но­вої ін­сти­ту­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки.
На­скіль­ки ва­жли­ви­ми є ін­сти­ту­ти та по­лі­ти­ка? Щоб від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня, нам по­трі­бно ви­зна­чи­ти ме­тод по­рів­ня­н­ня ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки рі­зних кра­їн. По­чи­на­ю­чи з се­ре­ди­ни 1980-х ро­ків Ін­сти­тут Фрей­зе­ра у Ван­ку­ве­рі (Ка­на­да), спіль­но з низ­кою пар­тне­рів, пу­блі­кує ін­декс еко­но­мі­чної сво­бо­ди у сві­ті під на­звою Economic Freedom of the World (EFW). Цей ін­декс, який за­раз пу­блі­кує все­сві­тня ме­ре­жа ін­сти­ту­тів, ви­зна­чає сту­пінь від­по­від­но­сті ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки кра­ї­ни еко­но­мі­чній сво­бо­ді. Він вра­хо­вує роз­мір дер­жа­ви, пра­во­ву си­сте­му та за­без­пе­че­н­ня прав вла­сно­сті, на­дій­ність гро­шо­вої си­сте­ми, сво­бо­ду тор­гів­лі та нор­ма­тив­но-пра­во­ве ре­гу­лю­ва­н­ня. Ін­декс охо­плює 42 окре­мих ком­по­нен­ти та мі­стить рей­тин­ги близь­ко 160 кра­їн — де­які з цих кра­їн оці­ню­ють ще з 1980 року, інші до­да­ють у міру до­сту­пно­сті да­них.
Ба­га­то в чому ін­декс EFW від­дзер­ка­лює еле­мен­ти, опи­са­ні в по­пе­ре­дніх роз­ді­лах цієї книж­ки. Щоб до­сяг­ти ви­со­ко­го рей­тин­гу EFW, кра­ї­на по­вин­на за­без­пе­чи­ти на­дій­ний за­хист при­ва­тної вла­сно­сті, не­упе­ре­дже­не ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів і ста­біль­ні гро­шо­во-кре­ди­тні умо­ви. Вона та­кож по­вин­на під­три­му­ва­ти низь­кі по­да­тки, утри­му­ва­ти­ся від ство­ре­н­ня бар’єрів як для вну­трі­шньої, так і для між­на­ро­дної тор­гів­лі, а при роз­по­ді­лі то­ва­рів і ре­сур­сів біль­шою мі­рою по­кла­да­ти­ся на рин­ки, а не на дер­жав­ні ви­да­тки та нор­ма­тив­ні акти. Якщо ці ін­сти­ту­цій­ні та по­лі­ти­чні чин­ни­ки справ­ді впли­ва­ють на еко­но­мі­чну ефе­ктив­ність, кра­ї­ни зі ста­біль­но ви­со­ки­ми рей­тин­га­ми EFW ма­ють бути на­ба­га­то успі­шні­ши­ми за ті, що ма­ють ста­біль­но низь­кий рей­тинг.
На ри­сун­ку 12 пред­став­ле­но дані про до­хід на душу на­се­ле­н­ня за 2017 рік і рі­чні тем­пи його зро­ста­н­ня за остан­ній пе­рі­од для де­ся­ти кра­їн із най­ви­щи­ми та най­ниж­чи­ми рей­тин­га­ми EFW у 2016 році. Пе­ре­лік кра­їн із най­ви­щи­ми рей­тин­га­ми не ди­вує, за ви­ня­тком Гру­зії та Мав­ри­кію, де ефект від не­дав­ніх еко­но­мі­чних ре­форм оче­ви­дний. На ни­жній схо­дин­ці рей­тин­гу опи­ни­ла­ся Ве­не­су­е­ла. За час прав­лі­н­ня Ча­ве­са і Ма­ду­ро кра­ї­на, що ко­лись була най­більш за­мо­жною в Пів­ден­ній Аме­ри­ці, ста­ла на­о­чним при­кла­дом ка­та­стро­фі­чно­го про­ва­лу ко­му­ні­сти­чно­го/со­ці­а­лі­сти­чно­го еко­но­мі­чно­го пла­ну­ва­н­ня. У кра­ї­нах, де спо­сте­рі­га­є­ться най­ви­щий рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня у 2017 році ста­но­вив 56 749 до­ла­рів, що май­же в сім ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній по­ка­зник най­менш еко­но­мі­чно віль­них кра­їн.
Крім того, з ри­сун­ка 12 ви­дно, що еко­но­мі­чно віль­ні кра­ї­ни де­мон­стру­ють ста­біль­но по­зи­тив­ні тем­пи зро­ста­н­ня. Най­менш віль­ні кра­ї­ни де­мон­стру­ють рі­зно­ма­ні­тну ди­на­мі­ку зро­ста­н­ня. Де­які з них у пе­рі­о­ди ста­біль­но­сті, по­чи­на­ю­чи з низь­ких тем­пів зро­ста­н­ня, змі­цню­ють по­зи­ції, тоді як в ін­ших, че­рез дуже не­вда­лу по­лі­ти­ку, до­хід на душу на­се­ле­н­ня зго­дом на­віть па­дає. Се­ре­дньо­рі­чний темп зро­ста­н­ня у верх­ній гру­пі ста­но­вив 3,7% по­рів­ню­ю­чи з ‑0,4% у ни­жній.
Ри­су­нок 12. Еко­но­мі­чна сво­бо­да, до­хід і еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня
Еко­но­мі­чна сво­бо­даКра­ї­наВВП на душу на­се­ле­н­ня, 2017 рікРі­чний темп зро­ста­н­ня, 2013—2017 роки
10 кра­їн із най­ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, 2016 рік
1Гон­конг$61,5402.8%
2Сін­га­пур$93,9053.5%
3Нова Зе­лан­дія$40,9173.3%
4Швей­ца­рія$65,0061.8%
5Ір­лан­дія$76,3059.4%
6США$59,5322.2%
7Гру­зія$10,6893.7%
8Мав­ри­кій$22,2793.7%
9Ве­ли­ка Бри­та­нія$43,8872.2%
10Ав­стра­лія$47,0472.4%
10Ка­на­да$46,3782.2%
СЕ­РЕ­ДНІЙ$56,7493.7%
10 кра­їн із най­ниж­чим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, 2016 рік
153Су­дан$4,9042.8%
154Гві­нея-Бі­сау$1,7004.5%
155Ан­го­ла$6,3891.1%
156Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка$726-4.4%
157Си­рія$2,900н/д
157Ре­спу­блі­ка Кон­го$8876.1%
159Ал­жир$15,2753%
160Ар­ген­ти­на$20,7870.7%
161Лі­вія$19,631-9.2%
162Ве­не­су­е­лан/д-7.8%
СЕ­РЕ­ДНІЙ$8,133-0.4%
Дже­ре­ло: дані Сві­то­во­го бан­ку.
При­мі­тка. ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­рах за ПКС).
Кра­ї­ни з низь­ким рів­нем до­хо­ду, в яких по­чи­на­ють ді­я­ти ефе­ктив­ні ін­сти­ту­ти й від­по­від­на по­лі­ти­ка, зда­тні до­сяг­ти над­зви­чай­но ви­со­ких тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та ско­ро­ти­ти роз­рив у до­хо­дах по­рів­ню­ю­чи з про­ми­сло­во роз­ви­не­ни­ми кра­ї­на­ми з ви­со­ким рів­нем до­хо­ду. У 1980 році дві най­більш гу­сто­на­се­ле­ні кра­ї­ни, Ки­тай та Ін­дія, були во­дно­час се­ред кра­їн із най­менш віль­ною еко­но­мі­кою. Про­тя­гом 1980-х і 1990-х ро­ків вони прийня­ли по­лі­ти­ку, що біль­шою мі­рою від­по­від­ає еко­но­мі­чній сво­бо­ді, і на­ра­зі де­мон­стру­ють ра­зю­чі тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня — по­над 6% на рік.
Хоча з на­ве­де­них вище при­кла­дів мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок про те, що кра­ї­ни з ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди ви­яв­ля­ю­ться успі­шні­ши­ми в еко­но­мі­чно­му сен­сі, зав­жди є кра­ї­ни, що не ціл­ком впи­су­ю­ться в цей ша­блон. Цей зв’язок буде про­слід­ко­ву­ва­ти­ся чі­ткі­ше, якщо об’єд­на­ти кра­ї­ни в гру­пи. На ри­сун­ку 13 кра­ї­ни по­ді­ле­ні на чо­ти­ри гру­пи (які на­зи­ва­ють квар­ти­ля­ми), до ко­жної з яких вхо­дить 25% кра­їн, впо­ряд­ко­ва­них за рей­тин­гом EFW від низь­ко­го до ви­со­ко­го, і по­ка­за­ний се­ре­дній рі­вень до­хо­ду в цих кра­ї­нах за три­ва­лі­ший пе­рі­од. Оскіль­ки по­то­чний до­хід від­дзер­ка­лює ефект зро­ста­н­ня про­тя­гом де­ся­ти­літь і біль­ше, рі­зни­ця до­бре по­мі­тна. З огля­ду на при­пу­ще­н­ня (яке під­крі­плю­є­ться більш гли­бо­ким ана­лі­зом), що еко­но­мі­чно віль­ні на цей час кра­ї­ни мали в остан­ні роки еко­но­мі­чну сво­бо­ду про­тя­гом три­ва­лі­шо­го часу, то стає оче­ви­дним, що кра­ї­ни з най­більш віль­ною еко­но­мі­кою (згі­дно з роз­ра­хун­ка­ми за се­ре­дні­ми по­ка­зни­ка­ми за два де­ся­ти­лі­т­тя у пе­рі­од з 1995 по 2016 рік) до­ся­гли зна­чно ви­що­го рів­ня до­хо­дів. У най­віль­ні­ших в еко­но­мі­чно­му сен­сі кра­ї­нах се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня у 2016 році ста­но­вив 40 376 до­ла­рів, що більш ніж у сім ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній по­ка­зник най­менш еко­но­мі­чно віль­них кра­їн.
Ри­су­нок 13. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та до­хід на душу на­се­ле­н­ня
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та до­хо­дом на душу на­се­ле­н­ня для ко­жно­го квар­ти­ля Ін­де­ксу еко­но­мі­чної сво­бо­ди. ВВП за­зна­че­но в до­ла­рах США за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті у 2016 році. Кра­ї­ни з най­ниж­чо­го квар­ти­ля мали се­ре­дній ВВП на душу на­се­ле­н­ня в роз­мі­рі 5649 до­ла­рів, а кра­ї­ни з най­ви­що­го квар­ти­ля — се­ре­дній ВВП на душу на­се­ле­н­ня в роз­мі­рі 40 376 до­ла­рів.
Кра­ї­ни з біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою ма­ють зна­чно ви­щий до­хід на душу на­се­ле­н­ня.
При­мі­тка. До­хід = ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­рах за ПКС), 2016 рік.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку.
Гра­фі­ки в цьо­му роз­ді­лі взя­ті зі що­рі­чної до­по­віді James Gwartney et al. Economic Freedom of the World: 2018 Annual Report за адре­сою: https://www.fraserinstitute.org/studies/economic-freedom.
Кра­ї­ни з ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди були не лише за­мо­жні­ши­ми за­га­лом — пе­ре­ва­ги віль­ні­шої еко­но­мі­ки по­ши­рю­ва­ли­ся та­кож і на бі­дні­ші до­мо­го­спо­дар­ства. На ри­сун­ку 14 по­ка­за­но се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня най­бі­дні­шої де­ся­тої ча­сти­ни на­се­ле­н­ня в ко­жній із чо­ти­рьох груп кра­їн, упо­ряд­ко­ва­них за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди. На­віть не зва­жа­ю­чи на пе­ре­ва­ги сво­бо­ди як та­кої, якби бі­дні сім’ї мали ви­бір, вони, оче­ви­дно, обра­ли б жи­т­тя у віль­но­му су­спіль­стві. Ця по­мі­тна рі­зни­ця про­мо­ви­сто по­яснює, чому в ба­га­тьох кра­ї­нах основ­ним пи­та­н­ням дис­ку­сій щодо дер­жав­ної по­лі­ти­ки в остан­ні роки ста­ло ре­гу­лю­ва­н­ня мі­гра­цій­них по­то­ків.
Ри­су­нок 14. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та до­хід, отри­ма­ний най­бі­дні­ши­ми 10% на­се­ле­н­ня
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та до­хо­дом, одер­жа­ним най­бі­дні­ши­ми 10% до­мо­го­спо­дарств за квар­ти­ля­ми Ін­де­ксу еко­но­мі­чної сво­бо­ди. ВВП за­зна­че­но в до­ла­рах США за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті у 2016 році. Рі­чний до­хід на душу на­се­ле­н­ня 10% най­бі­дні­ших до­мо­го­спо­дарств у кра­ї­нах із най­ниж­чо­го квар­ти­ля ста­но­вив 1345 до­ла­рів, а у 10% най­бі­дні­ших до­мо­го­спо­дарств у кра­ї­нах із най­ви­що­го квар­ти­ля рі­чний до­хід ся­гнув 10 660 до­ла­рів.
Сума до­хо­ду най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня у кра­ї­нах із ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди є на­ба­га­то біль­шою, ніж у кра­ї­нах із ниж­чим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди.
Рі­чний до­хід на душу на­се­ле­н­ня най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня, 2016 рік
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку.
Зви­чай­но, якщо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для ви­мі­рю­ва­н­ня бі­дно­сті до­хо­ди най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня, це може вве­сти в ома­ну. Най­бі­дні­ші 10% мо­жуть жити до­сить до­бре в ба­га­тій кра­ї­ні, але по-справ­жньо­му стра­жда­ти в бі­дній. Роз­глянь­мо ри­су­нок 15, на яко­му по­ка­за­но час­тку на­се­ле­н­ня, що про­жи­ває в умо­вах «край­ньої» або «по­мір­ної» бі­дно­сті (за ви­зна­че­н­ням Сві­то­во­го бан­ку). Край­ня бі­дність озна­чає про­жи­ва­н­ня лю­ди­ни на 1,90 до­ла­ра на день, тоді як по­мір­на бі­дність ви­зна­ча­є­ться як про­жи­ва­н­ня мен­ше ніж на 3,20 до­ла­ра на день (до­ла­ри США з ура­ху­ва­н­ням рі­зни­ці в ці­нах)(52). Не­важ­ко по­мі­ти­ти пе­ре­ва­гу, що при­не­се жи­т­тя в кра­ї­ні з ви­со­ким рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, — гро­ма­дя­ни та­ких кра­їн на­вряд чи бу­дуть бі­дни­ми. У гло­баль­но­му мас­шта­бі люд­ство до­cя­гло зна­чних успі­хів у лі­кві­да­ції бі­дно­сті. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, в 1981 році 42% лю­дей жили в умо­вах край­ньої бі­дно­сті. До 2016 року ця час­тка ско­ро­ти­ла­ся до менш ніж 10%. І хоча до за­галь­но­го до­бро­бу­ту ще да­ле­ко, акцент на рин­ко­вій еко­но­мі­ці, зро­бле­ний пре­зи­ден­том Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки Ро­наль­дом Рей­га­ном (1981–1989) і прем’єр-мі­ні­стром Ве­ли­кої Бри­та­нії Мар­га­рет Те­тчер (1979–1990), без­сум­нів­но, став одним з основ­них чин­ни­ків цьо­го по­сту­пу.
Ри­су­нок 15. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та край­ній і по­мір­ний рів­ні бі­дно­сті
Гі­сто­гра­ма рів­нів край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті по­ка­зує, що ці по­ка­зни­ки є най­ниж­чи­ми в кра­ї­нах із най­ви­щим сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди. Рів­ні край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті кра­їн із най­менш віль­но­го квар­ти­ля ста­но­ви­ли від­по­від­но 31,71% та 51,74% на­се­ле­н­ня. Рів­ні край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті кра­їн із най­більш віль­но­го квар­ти­ля ста­но­ви­ли 1,48% та 4,31% на­се­ле­н­ня.
Край­ній і по­мір­ний рів­ні бі­дно­сті ниж­чі у кра­ї­нах з біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою.
При­мі­тка. Край­ній рі­вень бі­дно­сті — від­со­ток на­се­ле­н­ня кра­ї­ни, який живе на суму в 1,90 до­ла­ра на день; по­мір­ний рі­вень бі­дно­сті — від­со­ток на­се­ле­н­ня, що живе на суму в 3,20 до­ла­ра на день (у до­ла­рах по­стій­ної ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті на 2011 рік).
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку; де­таль­ні ві­до­мо­сті див. у пу­блі­ка­ції Connors, 2011.
Зви­чай­но, рі­вень до­бро­бу­ту в рі­зних кра­ї­нах сві­ту ви­мі­рю­є­ться не лише гро­ши­ма. Еко­но­мі­чно віль­ні кра­ї­ни — най­кра­ще мі­сце для жи­т­тя, якщо ви дба­є­те та­кож і про інші по­ка­зни­ки його яко­сті. До­брим по­ка­зни­ком яко­сті ме­ди­чної до­по­мо­ги є рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті (див. ри­су­нок 16).
Ри­су­нок 16. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та рів­нем ди­тя­чої смер­тно­сті у роз­ра­хун­ку на 1000 не­мов­лят, на­ро­дже­них жи­ви­ми, на 2016 рік. Дані по­ка­зу­ють, що рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті у кра­ї­нах із най­ниж­чо­го квар­ти­ля за сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, що ста­но­вить 42,45 на ти­ся­чу, май­же все­ме­ро пе­ре­ви­щує по­ка­зник най­ви­що­го квар­ти­ля, що ста­но­вить 6,28 на ти­ся­чу.
У кра­ї­нах, роз­та­шо­ва­них у квар­ти­лі з най­ниж­чи­ми по­ка­зни­ка­ми еко­но­мі­чної сво­бо­ди, рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті май­же в сім ра­зів ви­щий, по­рів­ню­ю­чи з кра­ї­на­ми, роз­та­шо­ва­ни­ми у квар­ти­лі з най­ви­щи­ми по­ка­зни­ка­ми.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку
Зре­штою, є про­сто ща­стя. Еко­но­мі­стам не­зру­чно ста­ви­ти лю­дям пря­ме за­пи­та­н­ня «На­скіль­ки ви ща­сли­ві?», однак з ри­сун­ка 17 мо­жна по­ба­чи­ти, що, без­пе­ре­чно, існує зв’язок між їхні­ми від­по­від­я­ми на таке за­пи­та­н­ня та сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди в кра­ї­ні.
Ри­су­нок 17. Еко­но­мі­чна сво­бо­да й ін­декс рів­ня ща­стя в рі­зних кра­ї­нах згі­дно з рей­тин­гом ООН
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та ща­стям лю­дей. Сві­то­вий ін­декс рів­ня ща­стя ООН по­ка­зує, що жи­те­лі кра­їн із най­ви­що­го квар­ти­ля за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди за­зви­чай ща­сли­ві­ші за жи­те­лів кра­їн із ре­шти трьох квар­ти­лів. Ін­декс кра­їн із най­віль­ні­шою еко­но­мі­кою ста­но­вить 6,54, а кра­їн із най­менш віль­ною еко­но­мі­кою — лише 4,48.
У кра­ї­нах із біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою люди за­зви­чай біль­ше за­до­во­ле­ні сво­їм жи­т­тям.
При­мі­тка. «Рей­тинг скла­де­но на під­ста­ві від­по­від­ей на основ­не за­пи­та­н­ня щодо оцін­ки жи­т­тя... Ця шка­ла на­зи­ва­є­ться «дра­би­ною Кан­трі­ла»: ре­спон­ден­там про­по­ну­ють уяви­ти дра­би­ну, верх­ня схо­дин­ка якої (10) озна­чає най­кра­ще мо­жли­ве для них жи­т­тя, а ни­жня (0) — най­гір­ше. Далі їх про­сять оці­ни­ти своє ни­ні­шнє жи­т­тя за цією шка­лою від 0 до 10». Дані за 2015 рік.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; ООН, 2016 р., рей­тинг кра­їн за рів­нем ща­стя на­се­ле­н­ня за 2016 рік.
Не­що­дав­но Ін­сти­тут Фрей­зе­ра та його пар­тне­ри до­пов­ни­ли ін­декс еко­но­мі­чної сво­бо­ди дру­гим по­ка­зни­ком, ство­ре­ним для ви­мі­рю­ва­н­ня рів­ня «осо­би­стої сво­бо­ди». Цей по­ка­зник охо­плює вер­хо­вен­ство пра­ва, без­пе­ку, а та­кож сво­бо­ду пе­ре­су­ва­н­ня, ві­ро­спо­віда­н­ня, зі­брань, ви­ра­же­н­ня сво­їх по­гля­дів та ін­ди­ві­ду­аль­но­сті. Як ви­дно з ри­сун­ка 18, між осо­би­стою сво­бо­дою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою існує ті­сний вза­є­мозв’язок. У віль­но­му су­спіль­стві не тіль­ки жи­вуть ба­га­тше, але й ви­яв­ля­ють біль­шу по­ва­гу до прав лю­ди­ни.
Ри­су­нок 18. Вза­є­мозв’язок між осо­би­стою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою, 2016 рік
То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує зв’язок між осо­би­стою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою. Вісь y по­ка­зує рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, а вісь x — рі­вень осо­би­стої сво­бо­ди за шка­лою від 2 до 10. Си­рія та Ємен ма­ють низь­кі по­ка­зни­ки осо­би­стої сво­бо­ди та се­ре­дні рів­ні еко­но­мі­чної сво­бо­ди. Ве­не­су­е­ла має най­ниж­чий рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, але по­ка­зник за шка­лою осо­би­стої сво­бо­ди близь­кий до 6. По­ка­зни­ки та­ких кра­їн, як Гон­конг, Нова Зе­лан­дія та США, пе­ре­ви­щу­ють 8 за обо­ма ося­ми.
Дже­ре­ло: Ian Vasquez and Tanja Porcnik, The Human Freedom Index 2018: A Global Measurement of Personal, Civil, and Economic Freedom. Ви­дав­ці: Ін­сти­тут Ка­то­на, Ін­сти­тут Фрей­зе­ра та Фонд Фрі­дрі­ха На­у­ма­на.
Як еко­но­мі­чна те­о­рія, так і ем­пі­ри­чні дані по­ка­зу­ють, що кра­ї­ни де­мон­стру­ють швид­ше еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, до­ся­га­ють ви­що­го рів­ня до­хо­дів і біль­шо­го успі­ху в бо­роть­бі з бі­дні­стю, якщо вони при­йма­ють і про­во­дять по­лі­ти­ку, що від­по­від­ає опи­са­ним у цьо­му роз­ді­лі прин­ци­пам. Клю­чем до еко­но­мі­чно­го по­сту­пу є ство­ре­н­ня на­дій­них еко­но­мі­чних ін­сти­ту­тів і прийня­т­тя по­слі­дов­ної по­лі­ти­ки щодо по­си­ле­н­ня еко­но­мі­чної та осо­би­стої сво­бо­ди. Що швид­ше гро­ма­дя­ни та по­лі­ти­чні лі­де­ри в усьо­му сві­ті усві­дом­лять цю не­об­хі­дність і по­чнуть спря­мо­ву­ва­ти свої кра­ї­ни до біль­шої еко­но­мі­чної сво­бо­ди, то за­мо­жні­ши­ми бу­дуть ці кра­ї­ни.

Частина 3. Десять ключових елементів економічного мислення про роль уряду

ВИ­МО­ГИ, СТАН­ДАР­ТИ, РЕ­ГУ­ЛЮ­ВА­Н­НЯ, ПРА­ВИ­ЛА, ПРО­ЗО­РІСТЬ, ЗА­КОН

Елементи:

  1. Дер­жа­ва спри­яє еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, за­хи­ща­ю­чи пра­ва гро­ма­дян і на­да­ю­чи їм пев­ні су­спіль­ні бла­га, які важ­ко за­без­пе­чи­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
  2. В умо­вах мо­но­по­лії та на­яв­но­сті ви­со­ких бар’єрів вхо­ду рин­ки не змо­жуть до­сяг­ти іде­аль­ної ефе­ктив­но­сті.
  3. Су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти (екс­тер­на­лії) при­зво­дять до по­яви сти­му­лів, які мо­жуть спо­ну­ка­ти лю­дей, що пе­ре­слі­ду­ють вла­сну ви­го­ду, до ді­яль­но­сті, не­су­мі­сної з іде­аль­ною еко­но­мі­чною ефе­ктив­ні­стю.
  4. Роз­по­діл че­рез по­лі­ти­чне го­ло­су­ва­н­ня до­ко­рін­но від­рі­зня­є­ться від рин­ко­во­го роз­по­ді­лу.
  5. За від­су­тно­сті кон­сти­ту­цій­них обме­жень або жорс­тких пра­во­вих норм гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть де­мо­кра­ти­чний по­лі­ти­чний про­цес для отри­ма­н­ня пільг від дер­жа­ви ко­штом ін­ших гро­ма­дян.
  6. За від­су­тно­сті кон­сти­ту­цій­них обме­жень або жорс­тких пра­во­вих норм, за­ко­но­дав­ці до­пу­ска­ти­муть на­дмір­ні ви­тра­ти та утво­ре­н­ня де­фі­ци­ту бю­дже­ту.
  7. Актив­не ство­ре­н­ня дер­жа­вою спри­я­тли­вих умов для пев­них осіб чи фірм ко­штом ін­ших при­зво­дить до низь­кої ефе­ктив­но­сті та ви­ни­кне­н­ня не­пра­во­мір­них не­е­ти­чних від­но­син між дер­жав­ни­ми слу­жбов­ця­ми й бі­зне­сом.
  8. Чи­стий при­бу­ток одер­жу­ва­чів трансфер­тів є мен­шим, а ча­сто й зна­чно мен­шим від суми трансфер­ту.
  9. Еко­но­мі­ка є над­то скла­дною си­сте­мою для за­сто­су­ва­н­ня ме­ха­ні­зму цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня, і такі зу­си­л­ля при­зво­дять до низь­кої ефе­ктив­но­сті та ку­мів­ства.
  10. Кон­ку­рен­ція в си­сте­мі дер­жав­но­го управ­лі­н­ня так само ва­жли­ва, як і на рин­ках.

Вступ

Для оцін­ки фун­кціо­ну­ва­н­ня еко­но­мі­чної си­сте­ми еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють кри­те­рій еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. При ефе­ктив­но­му ви­ко­ри­стан­ні ре­сур­сів здій­сню­ю­ться лише дії, ви­го­ди від яких пе­ре­ви­щу­ють пов’яза­ні з ними ви­тра­ти. Ді­яль­ність, ви­тра­ти на яку пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди, не здій­сню­є­ться. Про­сто ка­жу­чи, економічна ефективність озна­чає отри­ма­н­ня ма­кси­маль­ної ви­го­ди від на­яв­них ре­сур­сів. На кур­сах з еко­но­мі­ки за­зви­чай по­ясню­ють, чому у ви­пад­ку окре­мих ви­дів еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті рин­ки не змо­жуть до­сяг­ти іде­аль­ної ефе­ктив­но­сті та що може зро­би­ти уряд для по­лі­пше­н­ня та­кої си­ту­а­ції. По­ді­бно до цьо­го, ми роз­гля­да­є­мо по­тен­цій­ні мо­жли­во­сті іде­а­лі­зо­ва­ної по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті, але та­кож за­сто­со­ву­є­мо ін­стру­мен­ти еко­но­мі­чно­го ана­лі­зу для до­слі­дже­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су.
Сьо­го­дні дер­жав­ні ви­да­тки в Спо­лу­че­них Шта­тах і де­яких ін­ших кра­ї­нах ста­нов­лять не мен­ше 40% на­ціо­наль­но­го до­хо­ду. Вра­хо­ву­ю­чи роз­мір і мас­штаб роз­по­ді­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань, над­зви­чай­но ва­жли­во ро­зу­мі­ти прин­ци­пи його дії. За остан­ні пів сто­лі­т­тя ця тема ста­ла не­від­діль­ною ча­сти­ною на­у­ки про еко­но­мі­ку. Зга­ду­ю­чи цю сфе­ру до­слі­джень, еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «суспільний вибір»(53). Цей ана­ліз буде роз­гля­ну­то в ча­сти­ні 3.
Уря­ди ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють над­хо­дже­н­ня від по­да­тків і по­зи­ки для на­да­н­ня трансфер­тів або суб­си­дій пев­ним осо­бам і фір­мам, а та­кож для за­без­пе­че­н­ня ін­ших форм фа­во­ри­ти­зму. Ми про­ана­лі­зу­є­мо цей про­цес і по­ясни­мо, чому вплив та­ких про­грам від­рі­зня­є­ться, і ча­сто істо­тно від­рі­зня­є­ться від того, як його ба­чить біль­шість. У ча­сти­ні 3 та­кож окре­сле­но на­бір кон­сти­ту­цій­них норм, що мо­жуть по­кра­щи­ти ефе­ктив­ність фун­кціо­ну­ва­н­ня дер­жав­но­го апа­ра­ту та його мо­жли­во­сті для під­ви­ще­н­ня яко­сті на­шо­го жи­т­тя. Ми спо­ді­ва­є­мо­ся, що наш під­хід на­ди­хне вас і спо­ну­ка­ти­ме сер­йо­зні­ше за­ду­ма­тись як про мо­жли­во­сті, так і про обме­же­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Елемент 3.1. Захист прав і виробництво обмеженої кількості товарів і послуг

Держава сприяє економічному поступу, захищаючи права громадян і надаючи їм певні блага, які важко забезпечити за допомогою ринкових механізмів.

«Му­дрий і оща­дли­вий уряд, який стри­му­ва­ти­ме лю­дей від за­по­ді­я­н­ня шко­ди один одно­му, а в усьо­му ін­шо­му дасть їм волю са­мим ви­рі­шу­ва­ти, як за­сто­со­ву­ва­ти свої сили та зді­бно­сті, та не від­би­ра­ти­ме з рота тру­да­ря за­ро­бле­ний ним хліб. Саме це і є до­бро­со­ві­сне управ­лі­н­ня, і саме цьо­го ми по­тре­бу­є­мо як остан­ньо­го пун­кту в пе­ре­лі­ку умов, не­об­хі­дних для до­ся­гне­н­ня до­бро­бу­ту»,
То­мас Джеф­фер­сон, Пер­ша інав­гу­ра­цій­на про­мо­ва, 4 бе­ре­зня 1801 р.
Дер­жа­ва ві­ді­грає жит­тє­во ва­жли­ву еко­но­мі­чну роль. Вона може спри­я­ти со­ці­аль­ній спів­пра­ці та під­ви­щу­ва­ти до­бро­бут гро­ма­дян, ви­ко­ну­ю­чи дві основ­ні фун­кції: (1) за­хи­сну фун­кцію, що за­без­пе­чує за­хист жи­т­тя лю­дей, їхньої сво­бо­ди та вла­сно­сті; а та­кож (2) про­ду­ктив­ну фун­кцію, що за­без­пе­чує на­да­н­ня пев­них благ, що ма­ють спе­ци­фі­чні вла­сти­во­сті, які уне­мо­жлив­лю­ють отри­ма­н­ня цих благ за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
Захисна функція держави по­ля­гає в га­ран­ту­ван­ні без­пе­ки та пра­во­по­ряд­ку, зокре­ма в кон­тро­лі за до­три­ма­н­ням за­ко­но­дав­чих норм, спря­мо­ва­них на бо­роть­бу зі зло­дій­ством, ша­храй­ством і на­силь­ством. Дер­жа­ва во­ло­діє мо­но­по­лі­єю на за­кон­не за­сто­су­ва­н­ня сили з ме­тою за­хи­сту гро­ма­дян один від одно­го та від зов­ні­шніх за­гроз. Отже, «дер­жа­ва, що за­хи­щає», за­по­бі­гає шко­ді, яку люди по­тен­цій­но мо­жуть зав­да­ти один одно­му, і сте­жить за до­три­ма­н­ням за­ко­но­дав­ства, в ме­жах яко­го гро­ма­дя­ни отри­му­ють мо­жли­вість мир­но спів­існу­ва­ти та ефе­ктив­но вза­є­мо­ді­я­ти. Пра­во­ва си­сте­ма, що за­хи­щає лю­дей та їхню вла­сність від агре­со­рів, за­без­пе­чує не­упе­ре­дже­не ви­ко­на­н­ня угод і до­три­ма­н­ня прин­ци­пу рів­но­сті пе­ред за­ко­ном (див. ча­сти­ну 2, еле­мент 1), ста­но­вить осно­ву за­хи­сної фун­кції дер­жа­ви.
За­хи­сна фун­кція є над­зви­чай­но ва­жли­вою для без­пе­ре­бій­ної ро­бо­ти рин­ків. Коли дер­жа­ва чі­тко ви­зна­чає пра­ва вла­сно­сті та за­без­пе­чує їх до­три­ма­н­ня, рин­ко­ві ціни від­обра­жа­ють аль­тер­на­тив­ну вар­тість ре­сур­сів, а ви­ро­бни­ки ви­ро­бля­ють ті то­ва­ри й по­слу­ги, що спо­жи­ва­чі оці­ню­ють най­ви­ще, по­рів­ню­ю­чи з їхньою вар­ті­стю. Крім того, при ефе­ктив­но­му кон­тро­лі над ви­ко­на­н­ням кон­тра­ктів, за від­су­тно­сті фа­во­ри­ти­зму, транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є низь­ки­ми, а об­сяг тор­гів­лі збіль­шу­є­ться. Система стимулів, зі сво­го боку, за­охо­чу­ва­ти­ме лю­дей до роз­ви­тку ре­сур­сів, вза­є­мо­ви­гі­дної тор­гів­лі та ре­а­лі­за­ції про­є­ктів, що ство­рю­ють ба­гат­ство.
Ва­жли­вість за­хи­сної фун­кції дер­жа­ви важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Якщо дер­жа­ва ви­ко­нує її гі­дно, гро­ма­дя­ни мо­жуть бути впев­не­ні, що їх не обма­нуть і все ство­ре­не ними ба­гат­ство буде убез­пе­че­не від за­зі­хань не тіль­ки злов­ми­сни­ків, а й са­мої вла­ди. Цей за­хист на­дає гро­ма­дя­нам впев­не­ність у тому, що їм буде до­зво­ле­но по­жи­на­ти пло­ди сво­єї пра­ці. За та­ких об­ста­вин люди бу­дуть до­кла­да­ти ба­га­то зу­силь і ба­чи­ти по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти сво­єї пра­ці, що ви­кли­че еко­но­мі­чний по­ступ.
І нав­па­ки, якщо дер­жа­ва по­га­но ви­ко­нує за­хи­сну фун­кцію, ви­ни­кає ба­га­то про­блем. З’яв­ля­ю­ться мо­жли­во­сті до­сяг­ти успі­ху шля­хом обма­ну, ша­храй­ства, кра­ді­жок і по­лі­ти­чно­го фа­во­ри­ти­зму, а не зав­дя­ки ви­ро­бни­цтву і тор­гів­лі. До­хо­ди та ба­гат­ство ста­ють не­за­хи­ще­ни­ми, а рин­ко­ві ціни не від­дзер­ка­лю­ють справ­жню вар­тість про­по­но­ва­них то­ва­рів і по­слуг. Сти­му­ли для роз­ви­тку ре­сур­сів слаб­ша­ють, і еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня пе­ре­хо­дить у фазу ста­гна­ції. На жаль, саме така си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться у ба­га­тьох бі­дних, ма­ло­ро­з­ви­не­них кра­ї­нах.
Дру­га основ­на функція держави — продуктивна — по­ля­гає у за­без­пе­чен­ні тієї ді­яль­но­сті, яку важ­ко за­без­пе­чи­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. Ця про­ду­ктив­на фун­кція має не­пря­мий і пря­мий ком­по­нен­ти. Не­пря­мий ком­по­нент пе­ред­ба­чає ство­ре­н­ня умов для ефе­ктив­но­го фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків. Як уже за­зна­ча­ло­ся, пра­во­ва стру­кту­ра, що за­хи­щає пра­ва вла­сно­сті та за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів, збіль­шує ви­го­ди від тор­гів­лі та ефе­ктив­ність рин­ку. Ана­ло­гі­чно, гро­шо­во-кре­ди­тні ме­ха­ні­зми, що за­без­пе­чу­ють ре­зи­ден­там до­ступ до гро­шей зі ста­біль­ною у часі ку­пі­вель­ною спро­мо­жні­стю, змен­шу­ють не­ви­зна­че­ність і спри­я­ють отри­ман­ню ви­год від обмі­ну. За­без­пе­че­н­ня ста­біль­но­го гро­шо­во-кре­ди­тно­го і ці­но­во­го се­ре­до­ви­ща є одні­єю з най­ва­жли­ві­ших про­ду­ктив­них фун­кцій дер­жа­ви. Як за­зна­ча­ло­ся в еле­мен­ті 5 ча­сти­ни 2, коли дер­жа­ва ви­ко­нує цю фун­кцію гі­дно, люди біль­ше ін­ве­сту­ють, ефе­ктив­ні­ше спів­пра­цю­ють шля­хом тор­гів­лі та до­ся­га­ють ви­що­го рів­ня до­хо­дів.
Ін­ко­ли дія про­ду­ктив­ної фун­кції є пря­мі­шою. Існу­ють де­які бла­га, щодо яких коло спо­жи­ва­чів важ­ко обме­жи­ти лише тими гро­ма­дя­на­ми, які пла­тять за них. На­при­клад, си­сте­ма на­ціо­наль­ної обо­ро­ни є су­спіль­ним бла­гом. Пра­кти­чно не­мо­жли­во за­без­пе­чи­ти за­хист де­яких гро­ма­дян від іно­зем­них агре­со­рів, не за­хи­стив­ши одно­ча­сно всіх. Рин­ко­ві ме­ха­ні­зми за­зви­чай за­без­пе­чу­ють ви­ро­бни­цтво дуже не­ве­ли­кої кіль­ко­сті благ із та­ки­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми. Як на­слі­док, си­сте­ма дер­жав­но­го за­без­пе­че­н­ня може по­лі­пши­ти еко­но­мі­чні умо­ви. Це пи­та­н­ня роз­гля­да­є­ться більш де­таль­но в еле­мен­ті 3 ниж­че.
В ін­ших ви­пад­ках кон­троль за ви­ко­ри­ста­н­ням благ спо­жи­ва­ча­ми та стя­гне­н­ня з них від­по­від­ної пла­ти мо­жуть бути дуже за­тра­тни­ми. У цих ви­пад­ках на­да­н­ня та­ких благ че­рез рин­ки може ви­яви­ти­ся не­ефе­ктив­ним. При­кла­дом мо­жуть бути до­ро­ги, осо­бли­во в мі­стах. Ви­тра­ти на стя­гне­н­ня збо­рів без­по­се­ре­дньо з ко­ри­сту­ва­чів до­ріг були б над­зви­чай­но ви­со­ки­ми. Отже, за­зви­чай ефе­ктив­ні­шим рі­ше­н­ням буде зро­би­ти біль­шість до­ріг за­галь­но­до­сту­пни­ми та фі­нан­су­ва­ти їх із ко­штів пла­тни­ків по­да­тків.
Як ми вже не­о­дно­ра­зо­во під­кре­слю­ва­ли, для отри­ма­н­ня ма­кси­маль­ної ко­ри­сті від за­лу­че­них ре­сур­сів по­трі­бно ді­я­ти лише тоді, коли ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють ви­тра­ти. Цей прин­цип за­сто­со­ву­є­ться як до дер­жав­ної, так і до рин­ко­вої ді­яль­но­сті. На жаль, коли йде­ться про здій­сне­н­ня дер­жав­них про­є­ктів, які фі­нан­су­ю­ться ко­шта­ми пла­тни­ків по­да­тків або за­по­зи­чень, і ви­го­ди, і ви­тра­ти ви­мі­ря­ти одна­ко­во важ­ко. У рин­ко­вих умо­вах ін­фор­ма­цію про ви­го­ди та ви­тра­ти на­дає ви­бір по­ку­пців і про­дав­ців. Спо­жи­ва­чі ку­пу­ва­ти­муть то­вар лише у тому ви­пад­ку, якщо його цін­ність для них буде пе­ре­ви­щу­ва­ти ціну. Так само ви­ро­бни­ки при­пи­нять по­став­ля­ти то­вар, якщо не змо­жуть по­кри­ти свої ви­тра­ти. Але ін­фор­ма­ція, що сто­їть за ви­бо­ром спо­жи­ва­чів і ви­ро­бни­ків, втра­ча­є­ться, коли той чи ін­ший вид ді­яль­но­сті здій­снює дер­жа­ва і фі­нан­сує його з по­да­тко­вих над­хо­джень. По­ку­пці не ви­тра­ча­ють вла­сних гро­шей, а отже, не роз­кри­ва­ють ін­фор­ма­цію про свої ви­го­ди. До того ж, до­хо­ди, ви­пла­че­ні по­ста­чаль­ни­кам, були отри­ма­ні шля­хом обов’яз­ко­во­го опо­да­тку­ва­н­ня, і тому вони не га­ран­ту­ють, що цін­ність про­є­кту пе­ре­ви­щує його со­бі­вар­тість.
Уря­до­ві ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня мо­жуть спро­бу­ва­ти оці­ни­ти ви­го­ди й ви­тра­ти, але їхні оцін­ки зна­чною мі­рою бу­дуть лише при­пу­ще­н­ня­ми, оскіль­ки у пла­но­ви­ків не­має пе­ре­ві­ре­ної ін­фор­ма­ції сто­сов­но ви­бо­ру по­ку­пців і про­дав­ців. Крім того, в ре­аль­ній пра­кти­ці на такі роз­ра­хун­ки ви­год і ви­трат ча­сто впли­ва­ють по­лі­ти­чні мір­ку­ва­н­ня.
За сло­ва­ми То­ма­са Джеф­фер­со­на, на­ве­де­ни­ми на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, вкрай ва­жли­во, щоб вла­да убез­пе­чу­ва­ла лю­дей від за­по­ді­я­н­ня вза­єм­ної шко­ди (за­хи­сна фун­кція дер­жа­ви). Еко­но­мі­ка та­кож до­во­дить існу­ва­н­ня ви­пад­ків, коли вла­да по­вин­на на­да­ва­ти пев­ні бла­га, які важ­ко отри­ма­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів (про­ду­ктив­на фун­кція дер­жа­ви). Одна­че коли вла­да ви­хо­дить за межі цієї ді­яль­но­сті, не­об­хі­дність подаль­шо­го по­си­ле­н­ня її ролі слаб­шає. Для кра­щої оцін­ки еко­но­мі­чної ролі уря­ду ва­жли­во роз­ви­ва­ти глиб­ше ро­зу­мі­н­ня не­до­лі­ків рин­ків і за­сто­со­ву­ва­ти еко­но­мі­чні ін­стру­мен­ти до ана­лі­зу по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Елемент 3.2. Регулювання монополій

В умовах монополії та наявності високих бар’єрів входу на ринок неможливо досягти ідеальної ефективності ринку.

«Люди, що за­йма­ю­ться одні­єю й тією са­мою ді­яль­ні­стю, рід­ко зби­ра­ю­ться ра­зом, на­віть щоб ве­се­ло про­ве­сти час і від­по­чи­ти, але коли це тра­пля­є­ться, роз­мо­ва за­зви­чай за­кін­чу­є­ться змо­вою про­ти гро­мад­сько­сті або ви­на­хі­дли­ви­ми пла­на­ми під­ви­щи­ти ціни»,
Адам Сміт, «До­слі­дже­н­ня про при­ро­ду і при­чи­ни ба­гат­ства на­ро­дів».
Якщо су­спіль­ство ба­жає отри­ма­ти ма­кси­маль­ний зиск від сво­їх ре­сур­сів, то їх не­об­хі­дно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ефе­ктив­но. Най­ва­жли­ві­ше зна­че­н­ня для їх ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня має кон­ку­рен­ція. Як уже за­зна­ча­ло­ся вище, під­при­єм­ства, що пра­цю­ють в кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі, ма­ють сти­му­ли для того, щоб вра­хо­ву­ва­ти по­ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів і ви­ро­бля­ти то­ва­ри та по­слу­ги еко­ном­но. Якщо цін­ність то­ва­рів чи по­слуг під­при­єм­ства не від­по­від­а­ти­ме спла­чу­ва­ній за них вар­то­сті, спо­жи­ва­чі бу­дуть ви­тра­ча­ти свої гро­ші де­ін­де.
Мо­но­по­лія існує тоді, коли ком­па­нія є єди­ним ви­ро­бни­ком пев­но­го бла­га, яке не має до­стой­них за­мін­ни­ків на рин­ку. У цьо­му ви­пад­ку в ком­па­нії з’яв­ля­є­ться сти­мул обме­жу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва та під­ви­щу­ва­ти ціни. Ви­ро­бля­ю­чи мен­шу кіль­кість про­ду­кції та вста­нов­лю­ю­чи вищу ціну, ком­па­нія може отри­ма­ти біль­ше при­бу­тку, ніж якби ре­сур­си ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся більш про­ду­ктив­но — ви­ро­бля­ю­чи біль­шу кіль­кість про­ду­кції за ниж­чою ці­ною. Як на­слі­док, ви­ро­бни­цтво стає не­ефе­ктив­ним, оскіль­ки ком­па­нія не ви­ро­бляє де­які оди­ни­ці то­ва­рів або по­слуг, які по­ку­пці оці­ню­ють вище за їхню со­бі­вар­тість.
Існує два основ­них дже­ре­ла ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лії: ефект мас­шта­бу та на­да­н­ня при­ві­ле­їв. Ефект мас­шта­бу ви­ни­кає тоді, коли ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції у ве­ли­ких ком­па­ній ниж­чі, ніж у їхніх дрі­бні­ших кон­ку­рен­тів. Якщо ефект мас­шта­бу три­ває в міру того, як ком­па­нія за­ймає все біль­шу час­тку рин­ку, то ця єди­на ком­па­нія по­чи­нає до­мі­ну­ва­ти та стає мо­но­по­лі­стом. Для при­кла­ду роз­глянь­мо ви­ро­бни­цтво еле­ктро­енер­гії. У міру збіль­ше­н­ня роз­мі­рів еле­ктро­стан­цій со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва кі­ло­ват-го­ди­ни еле­ктро­енер­гії за­зви­чай зни­жу­є­ться. Як на­слі­док, спо­сте­рі­га­є­ться тен­ден­ція до до­мі­ну­ва­н­ня на цьо­му рин­ку одні­єї ве­ли­кої ком­па­нії. Саме тому дер­жа­ва за­зви­чай ре­гу­лює та­ри­фи на еле­ктро­енер­гію, а в де­яких ви­пад­ках во­ло­діє та управ­ляє еле­ктро­стан­ці­я­ми.
На­віть за умов від­су­тно­сті мо­но­по­лій у де­яких га­лу­зях про­ми­сло­во­сті мо­жуть до­мі­ну­ва­ти лише кіль­ка ком­па­ній. За­зви­чай це від­бу­ва­є­ться у тих ви­пад­ках, коли вхід на ри­нок пов’яза­ний з ве­ли­че­зни­ми ви­тра­та­ми. Це на­зи­ва­є­ться «олі­го­по­лія», що озна­чає «про­даж не­ба­га­тьма». Звер­ніть ува­гу на по­ді­бність цьо­го тер­мі­на до тер­мі­на «олі­гар­хія», або «вла­да не­ба­га­тьох». Щоб до­сяг­ти зни­же­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції та ефе­ктив­но кон­ку­ру­ва­ти, ком­па­нії-ви­ро­бни­ку може зна­до­би­ти­ся збіль­ши­ти свою час­тку в за­галь­но­му об­ся­зі ви­ро­бни­цтва га­лу­зі, на­при­клад, з 20% до 25%. У цьо­му ви­пад­ку мі­сце на рин­ку за­ли­ши­ться тіль­ки для чо­ти­рьох-п’яти ком­па­ній з низь­ки­ми ви­тра­та­ми на оди­ни­цю про­ду­кції. На та­ких рин­ках за­зви­чай до­мі­нує не­ве­ли­ка кіль­кість ком­па­ній, які за­ці­кав­ле­ні у змо­ві, під­ні­ма­ють ціни та ді­ють як мо­но­по­лі­сти. При­кла­да­ми рин­ків, на яких до­мі­нує від­но­сно не­ве­ли­ка кіль­кість ком­па­ній, є такі ви­ро­бни­чі га­лу­зі, як ав­то­мо­біль­на про­ми­сло­вість, ви­ро­бни­цтво те­ле­ві­зо­рів, опе­ра­цій­них си­стем для комп’юте­рів та інші. При­ва­ти­за­ція ве­ли­ких дер­жав­них під­при­ємств у пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах ча­сто при­зво­ди­ла до та­кої кон­цен­тра­ції рин­ку в ру­ках олі­гар­хів, які отри­му­ва­ли ви­го­ду від ін­сай­дер­ських угод в обмін на під­трим­ку мо­жно­влад­ців.
Однак іно­ді дже­ре­лом ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лії є сама дер­жа­ва. Лі­цен­зу­ва­н­ня, умо­ви опо­да­тку­ва­н­ня, що від­да­ють пе­ре­ва­гу одній гру­пі пе­ред ін­шою, та­ри­фи, кво­ти та інші при­ві­леї зни­жу­ють кон­ку­рен­то­зда­тність під­при­ємств на рин­ку. Хоча в осно­ві та­кої по­лі­ти­ки мо­жуть ле­жа­ти й до­брі на­мі­ри, вона за­хи­щає існу­ю­чі ком­па­нії та ускла­днює ви­хід на ри­нок їхнім по­тен­цій­ним кон­ку­рен­там, сти­му­лю­ю­чи тим са­мим ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лій і до­мі­ну­ю­чих ком­па­ній.
Що може зро­би­ти дер­жа­ва для за­без­пе­че­н­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках? Пер­ший прин­цип мо­жна за­по­зи­чи­ти з ме­ди­чної ети­ки: не на­шкодь. Дер­жа­ва не по­вин­на по­гір­шу­ва­ти си­ту­а­цію вве­де­н­ням лі­цен­зій­них ви­мог і дис­кри­мі­на­цій­них по­да­тків. На пе­ре­ва­жній біль­шо­сті рин­ків про­дав­цям скла­дно або не­мо­жли­во обме­жи­ти до­ступ на них для ком­па­ній-кон­ку­рен­тів (зокре­ма для кон­ку­ру­ю­чих ви­ро­бни­ків з ін­ших кра­їн). Це озна­чає, що по­ста­чаль­ни­ки не змо­жуть обме­жи­ти кон­ку­рен­цію, якщо дер­жа­ва не за­про­ва­дить обме­же­н­ня для вхо­ду на ри­нок або не ство­рить нор­ма­тив­но-пра­во­ву базу, зав­дя­ки якій де­які ком­па­нії бу­дуть мати пе­ре­ва­гу в по­рів­нян­ні з кон­ку­рен­та­ми.
З ме­тою спри­я­н­ня кон­ку­рен­ції дер­жа­ва може та­кож за­бо­ро­ни­ти дії, спря­мо­ва­ні про­ти кон­ку­рен­ції, як-от таємну змову, зли­т­тя ком­па­ній, що до­мі­ну­ють у га­лу­зі, а та­кож пе­ре­хре­сне во­ло­ді­н­ня час­тка­ми прав вла­сно­сті на ком­па­нії. У зв’язку з цим кон­ку­рен­тне пра­во Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу за­охо­чує кон­ку­рен­цію на єди­но­му єв­ро­пей­сько­му рин­ку, за­бо­ро­ня­ю­чи змо­ви ком­па­ній чи спро­би мо­но­по­лі­за­ції ними того чи ін­шо­го рин­ку.
Однак ре­зуль­та­ти зу­силь дер­жа­ви в цій сфе­рі не­о­дно­зна­чні. З одно­го боку, зав­дя­ки дер­жав­ній по­лі­ти­ці ско­ро­ти­ла­ся кіль­кість ви­пад­ків змо­ви та рі­зно­ма­ні­тних дій, спря­мо­ва­них на обме­же­н­ня кон­ку­рен­ції. Однак де­які за­ко­ни ма­ють май­же про­ти­ле­жний ефект: вони обме­жу­ють вхід ком­па­ній на рин­ки, за­хи­ща­ють існу­ю­чих ви­ро­бни­ків від кон­ку­рен­тів і обме­жу­ють ці­но­ву кон­ку­рен­цію. Отже, хоча ви­со­кі бар’єри вхо­ду та від­су­тність кон­ку­рен­ції да­ють дер­жа­ві мо­жли­вість по­лі­пши­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ку, де­які по­лі­ти­чні за­хо­ди фа­кти­чно спри­я­ли вста­нов­лен­ню мо­но­по­лії. Далі ми більш де­таль­но зу­пи­ни­мо­ся на при­чи­нах ви­ни­кне­н­ня цьо­го яви­ща.

Елемент 3.3. Пом’якшення наслідків провалів ринку

Суспільні блага й зовнішні ефекти спричиняють появу стимулів, які можуть спонукати своєкорисливих людей до діяльності, що суперечить ідеальній економічній ефективності.

Як ми вже під­кре­слю­ва­ли ра­ні­ше, для ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів че­рез рин­ки не­об­хі­дні чі­тко ви­зна­че­ні пра­ва вла­сно­сті та зда­тність ви­ро­бни­ків отри­му­ва­ти ви­го­ди від сво­єї ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті. Однак ха­ра­ктер де­яких благ ускла­днює це зав­да­н­ня. У цьо­му еле­мен­ті роз­гля­да­ю­ться дві ка­те­го­рії еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, що ство­рю­ють сер­йо­зні про­бле­ми для ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. Це су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти.

Суспільні блага

Осо­бли­во­сті де­яких благ ускла­дню­ють для ви­ро­бни­ків отри­ма­н­ня ви­год від їх ви­ро­бни­цтва. Це сто­су­є­ться ка­те­го­рії то­ва­рів, яку еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють су­спіль­ни­ми бла­га­ми. Суспільні блага ма­ють дві ха­ра­ктер­ні озна­ки: (1) спіль­ність спо­жи­ва­н­ня — на­да­н­ня бла­га одній сто­ро­ні ав­то­ма­ти­чно ро­бить його до­сту­пним для ін­ших; (2) не­ви­клю­чність — важ­ко або пра­кти­чно не­мо­жли­во ви­лу­чи­ти з-по­між спо­жи­ва­чів бла­га тих, хто за ньо­го не пла­тить. На­при­клад, бо­роть­ба з по­ве­ня­ми від­по­від­ає пер­шо­му кри­те­рію, оскіль­ки від вжи­т­тя від­по­від­них за­хо­дів ви­го­ду отри­ма­ють всі жи­те­лі ре­гіо­ну; вона та­кож від­по­від­ає і дру­го­му кри­те­рію, оскіль­ки по­ста­чаль­ни­ку буде скла­дно стя­гу­ва­ти зі спо­жи­ва­чів пла­ту за цю по­слу­гу. Отже, оскіль­ки по­тен­цій­ні по­ста­чаль­ни­ки не в змо­зі вста­но­ви­ти одно­зна­чну від­по­від­ність між опла­тою бла­га та його спо­жи­ва­н­ням, су­спіль­ні бла­га важ­ко на­да­ва­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
У спо­жи­ва­чів ви­ни­кає спо­ку­са ста­ти «па­са­жи­ра­ми без кви­тків» — спо­жи­ва­ти бла­го без здій­сне­н­ня опла­ти за ньо­го. І коли «па­са­жи­ра­ми без кви­тків» ста­ють ба­га­то лю­дей, ви­ро­бни­цтво цьо­го бла­га може при­пи­ни­ти­ся (або його може ви­ро­бля­ти­ся дуже мало), на­віть якщо ви­го­ди від його спо­жи­ва­н­ня пе­ре­ви­щу­ють ви­тра­ти. У та­ких ви­пад­ках рин­ки ча­сто ви­яв­ля­ю­ться не­спро­мо­жни­ми ви­ро­бля­ти таку кіль­кість су­спіль­них благ, яка від­по­від­а­ла б еко­но­мі­чній ефе­ктив­но­сті. Окрім бо­роть­би з по­ве­ня­ми, при­кла­да­ми су­спіль­них благ мо­жуть бути на­ціо­наль­на обо­ро­на, му­ні­ци­паль­на по­лі­ція та бо­роть­ба з ко­ма­ра­ми. Оскіль­ки ці бла­га важ­ко на­да­ва­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів, їх ча­сто на­дає дер­жа­ва.
Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що саме ха­ра­кте­ри­сти­ка то­ва­ру або по­слу­ги, а не се­ктор еко­но­мі­ки, в яко­му вони ви­ро­бля­ю­ться, ви­зна­чає, чи мо­жна від­не­сти цей то­вар або по­слу­гу до ка­те­го­рії су­спіль­них благ. Існує тен­ден­ція вва­жа­ти, що бла­го, яке на­дає дер­жа­ва, є су­спіль­ним. Але це не­о­бов’яз­ко­во так. Ба­га­то благ, які на­дає дер­жа­ва, явно не ма­ють ха­ра­ктер­них ознак су­спіль­них благ. На дум­ку спа­да­ють ме­ди­чні по­слу­ги, осві­та, до­став­ка по­шти, ви­віз смі­т­тя та по­ста­ча­н­ня еле­ктро­енер­гії. Хоча ці бла­га за­зви­чай на­дає дер­жа­ва, лю­ди­ну, яка за них не пла­тить, не­скла­дно ви­клю­чи­ти з чи­сла спо­жи­ва­чів, і на­да­н­ня цих благ одній сто­ро­ні не ро­бить їх до­сту­пни­ми для ін­ших. На­віть парк не є су­спіль­ним бла­гом, оскіль­ки не­пла­тни­ків за по­тре­би мо­жна ви­клю­чи­ти — уявіть, на­при­клад, Ді­сней­ленд у Па­ри­жі. Тому, по­при те, що ці бла­га ча­сто на­дає дер­жа­ва, вони не є су­спіль­ни­ми.
Існує зов­сім не­ба­га­то благ, які є справ­ді су­спіль­ни­ми. У біль­шо­сті ви­пад­ків зв’язок між опла­тою та отри­ма­н­ням то­ва­ру або по­слу­ги вста­но­ви­ти лег­ко. Якщо ви не за­пла­ти­те за мо­ро­зи­во, ав­то­мо­біль, те­ле­ві­зор, смар­тфон, джин­си чи ти­ся­чі ін­ших ре­чей, по­ста­чаль­ни­ки не на­да­дуть їх вам, а якщо ці речі при­дбає хтось ін­ший, ви не змо­же­те віль­но ко­ри­сту­ва­ти­ся ними. Коли йде­ться про при­ва­тні бла­га, то ма­ло­ймо­вір­но, що спо­жи­ва­чі отри­ма­ють ви­го­ду, якщо ці бла­га на­дає дер­жа­ва.

Зовнішні ефекти

Ін­ко­ли дії окре­мої осо­би або гру­пи осіб ство­рю­ють ефект пе­ре­ті­ка­н­ня, впли­ва­ю­чи на ін­ших лю­дей, а саме на їхній до­бро­бут, без їхньої зго­ди. Такі по­бі­чні ефе­кти на­зи­ва­ють зовнішніми ефектами, або екс­тер­на­лі­я­ми. На­при­клад, якщо ви на­ма­га­є­те­ся вда­ти­ся до на­вча­н­ня, а хтось у ва­шо­му бу­дин­ку або гур­то­жи­тку від­во­лі­кає вас го­ло­сною му­зи­кою, ця лю­ди­на ство­рює для вас зов­ні­шній ефект. Ви — зов­ні­шня сто­ро­на, яка без­по­се­ре­дньо не бере уча­сті в транс­а­кції, ді­яль­но­сті чи обмі­ні, але вони впли­ну­ли на вас, у цьо­му разі не­га­тив­но.
По­бі­чні ефе­кти мо­жуть або тяг­ти за со­бою ви­тра­ти зов­ні­шньої сто­ро­ни, або ство­рю­ва­ти для неї ви­го­ду. Коли по­бі­чні ефе­кти ви­кли­ка­ють не­га­тив­ні на­слід­ки, їх на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­тра­та­ми. Оскіль­ки ви­тра­ти не­суть сто­ро­ни, що не да­ва­ли на це зго­ду, ре­сур­си мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ви­ро­бни­цтва то­ва­рів, цін­ність яких ниж­ча за їхню пов­ну со­бі­вар­тість, вна­слі­док чого ви­ни­кає не­ефе­ктив­ність.
Роз­глянь­мо ви­ро­бни­цтво па­пе­ру. Ком­па­нії на рин­ку ку­пу­ють де­ре­ви­ну, на­йма­ють ро­бо­чу силу та ви­ко­ри­сто­ву­ють інші ре­сур­си, щоб спо­ча­тку ви­ро­би­ти па­пе­ро­ву масу, а по­тім па­пір. У про­це­сі ви­ро­бни­цтва під­при­єм­ство може ви­ки­да­ти в атмо­сфе­ру за­бру­дню­ю­чі ре­чо­ви­ни, що зму­шу­ють мі­сце­вих ме­шкан­ців не­сти ви­тра­ти — сір­ка є при­чи­ною не­при­єм­но­го за­па­ху, ор­га­ні­чні спо­лу­ки утво­рю­ють смог, а де­які за­бру­дню­ва­чі на­віть руй­ну­ють фар­бу на бу­дів­лях. Вони та­кож мо­жуть ускла­дню­ва­ти ди­ха­н­ня та ство­рю­ва­ти іншу не­без­пе­ку для здо­ров’я.
Якщо ме­шкан­ці, які жи­вуть по­руч із це­лю­ло­зно-па­пе­ро­вим ком­бі­на­том, змо­гли б до­ве­сти, що їм зав­да­но шко­ду, вони мо­гли б звер­ну­ти­ся до суду та при­му­си­ти ви­ро­бни­ка па­пе­ру від­шко­ду­ва­ти цю шко­ду. Але до­ве­сти шко­ду за­зви­чай важ­ко, так само, як і той факт, що від­по­від­аль­ність за неї несе це­лю­ло­зно-па­пе­ро­вий ком­бі­нат. У та­ко­му разі ри­нок не від­обра­жає ви­трат, пов’яза­них із зав­да­н­ням шко­ди ме­шкан­цям, а отже, со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва па­пе­ру буде за­ни­же­ною. Ви­ро­бни­цтво стає не­ефе­ктив­ним, тому що цін­ність ви­ро­бле­ної оди­ни­ці па­пе­ру ниж­ча за її со­бі­вар­тість з ура­ху­ва­н­ням зов­ні­шніх ви­трат.
Зов­ні­шні ви­тра­ти зна­чною мі­рою від­дзер­ка­лю­ють брак чі­тко ви­зна­че­них прав вла­сно­сті та за­без­пе­че­н­ня їх до­три­ма­н­ня. Оскіль­ки ре­а­лі­за­ція пра­ва вла­сно­сті на ре­сурс (на­при­клад, на чи­сте по­ві­тря) за­без­пе­чу­є­ться не­ефе­ктив­но, ком­па­нія не спла­чує пов­ну вар­тість ви­ко­ри­ста­н­ня цьо­го ре­сур­су. Отже, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг із ви­ко­ри­ста­н­ням та­ких ре­сур­сів є за­ни­же­ни­ми.
Іно­ді по­бі­чні ефе­кти при­но­сять ви­го­ду ін­шим. По­бі­чні ефе­кти, що по­кра­щу­ють до­бро­бут ін­ших, на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми. Але зов­ні­шні ви­го­ди та­кож мо­жуть ство­рю­ва­ти про­бле­ми для рин­ків. Коли фі­зи­чні або юри­ди­чні осо­би, які ство­рю­ють зов­ні­шні ви­го­ди, не отри­му­ють за це від­по­від­ної ком­пен­са­ції, вони мо­жуть при­пи­ни­ти ви­ро­бни­цтво пев­них то­ва­рів, на­віть якщо їхня цін­ність пе­ре­ви­щує со­бі­вар­тість.
При­пу­сті­мо, на­при­клад, що фар­ма­цев­ти­чна ком­па­нія роз­ро­бляє ва­кци­ну про­ти смер­тель­но не­без­пе­чно­го ві­ру­су. Ва­кци­ну мо­жна лег­ко про­да­ти спо­жи­ва­чам, які отри­ма­ють від неї пря­му ви­го­ду. Однак вра­хо­ву­ю­чи осо­бли­во­сті роз­по­всю­дже­н­ня ві­ру­сів, у міру збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ва­кци­но­ва­них ймо­вір­ність за­ра­зи­ти­ся ві­ру­сом зни­жу­є­ться і для тих лю­дей, які не ку­пи­ли ва­кци­ну. Але фар­ма­цев­ти­чним ком­па­ні­ям буде дуже скла­дно від­сте­жи­ти ви­го­ди, отри­ма­ні тими, хто не зро­бив ще­пле­н­ня. Як на­слі­док, вони мо­жуть ви­ро­бля­ти над­то мало ва­кци­ни. Отже, коли ви­ни­ка­ють зов­ні­шні ви­го­ди, рин­ко­ві сили мо­жуть за­без­пе­чу­ва­ти про­по­зи­цію то­ва­ру в мен­шій кіль­ко­сті, ніж це не­об­хі­дно з по­гля­ду еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті.
Мо­жли­во, в такі си­ту­а­ції вар­то втру­ча­ти­ся дер­жа­ві. У ви­пад­ку із зов­ні­шні­ми ви­тра­та­ми мо­жна об­кла­сти по­да­тком ді­яль­ність, яка ге­не­рує зов­ні­шні ви­тра­ти. Як на­слі­док, фі­зи­чна або юри­ди­чна осо­ба, мо­жли­во, ско­ро­тять свою ді­яль­ність і до­ся­гнуть та­ко­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва, який біль­шою мі­рою від­по­від­ає еко­но­мі­чній ефе­ктив­но­сті. Ана­ло­гі­чно, у ви­пад­ку із зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми дер­жав­ні суб­си­дії мо­жуть сти­му­лю­ва­ти ви­ро­бни­цтво, вна­слі­док чого його об­сяг зро­сте до більш еко­но­мі­чно ефе­ктив­но­го рів­ня.
Втім, іно­ді по­тен­цій­ні не­га­тив­ні на­слід­ки екс­тер­на­лій мо­жна кон­тро­лю­ва­ти без втру­ча­н­ня дер­жа­ви. Щодо зов­ні­шніх ви­год, у під­при­єм­ців є сти­мул шу­ка­ти шля­хи ма­кси­маль­но ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня тих ви­год, які їхня ді­яль­ність при­но­сить ін­шим. Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді бу­дів­ни­цтва по­лів для голь­фу. Їхня кра­са та про­стір при­ва­блю­ють ба­га­тьох лю­дей, які хо­ті­ли б жити по­руч. Та­ким чи­ном, по­бу­до­ва поля для голь­фу за­зви­чай ство­рює зов­ні­шню ви­го­ду — збіль­ше­н­ня вар­то­сті су­сі­дніх об’єктів не­ру­хо­мо­сті. Остан­нім ча­сом роз­ро­бни­ки по­лів для голь­фу зро­зумі­ли, як отри­му­ва­ти від цьо­го ви­го­ду. Те­пер вони за­зви­чай ку­пу­ють ве­ли­ку ді­лян­ку зем­лі біля май­бу­тньо­го поля до по­ча­тку його бу­дів­ни­цтва. Пі­сля за­вер­ше­н­ня бу­дів­ни­цтва поля для голь­фу і збіль­ше­н­ня вар­то­сті нав­ко­ли­шньої ді­лян­ки вони ма­ють змо­гу пе­ре­про­да­ти її за ви­щою ці­ною. Зав­дя­ки роз­ши­рен­ню сфе­ри ді­яль­но­сті, до якої вві­йшла, окрім бу­дів­ни­цтва по­лів для голь­фу, ще й тор­гів­ля не­ру­хо­мі­стю, вони мо­жуть отри­му­ва­ти до­хід від того, що в ін­шо­му ви­пад­ку вва­жа­ло­ся б зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми.
Що сто­су­є­ться зов­ні­шніх ви­трат, їх мо­жна кон­тро­лю­ва­ти за до­по­мо­гою про­стих пра­вил. На­при­клад, якщо йде­ться про шум з боку су­сі­дів, вла­сни­ки квар­тир ча­сто вста­нов­лю­ють пра­ви­ла, що за­бо­ро­ня­ють слу­ха­ти гу­чну му­зи­ку пі­зно вве­че­рі, та за­без­пе­чу­ють до­три­ма­н­ня цих пра­вил, ви­се­ля­ю­чи по­ру­шни­ків. Пев­ну роль та­кож мо­жуть ві­ді­гра­ва­ти гар­ні ма­не­ри і со­ці­аль­ні нор­ми. Якщо ваші су­сі­ди по кім­на­ті зна­ють, що вві­мкне­ний те­ле­ві­зор за­ва­жає вам вчи­ти­ся, ви­мкне­н­ня те­ле­ві­зо­ра буде з їхньо­го боку про­я­вом гар­них ма­нер. Роз­глянь­мо при­клад шир­шо­го кон­текс­ту: з ча­сом для ком­па­ній стає «со­ці­аль­но не­прийня­тним» за­бру­дню­ва­ти атмо­сфе­ру ви­ки­да­ми, що зав­да­ють шко­ди дов­кі­л­лю і здо­ров’ю лю­дей. На ви­ро­бни­ків по­стій­но збіль­шу­є­ться тиск, зму­шу­ю­чи їх бути до­бро­по­ря­дни­ми чле­на­ми су­спіль­ства, — якщо вони бу­дуть по­во­ди­ти­ся без­від­по­від­аль­но, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції на зра­зок груп за­хи­сни­ків нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща під­да­дуть таку по­ве­дін­ку роз­го­ло­су.
Наші до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти мо­жуть під­ри­ва­ти ефе­ктив­не фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків. Для по­зна­че­н­ня си­ту­а­ції, коли існу­ю­ча стру­кту­ра сти­му­лів ство­рює кон­флікт між пра­гне­н­ням до вла­сної ви­го­ди та отри­ма­н­ням ма­кси­маль­ної ко­ри­сті від на­яв­них ре­сур­сів, еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «провал ринку».
Про­вал рин­ку спо­ну­кає своє­ко­ри­сли­вих осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня, до кон­тр­про­ду­ктив­ної, а не ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті. Про­вал рин­ку ство­рює по­тен­ці­ал для дій дер­жа­ви, спря­мо­ва­них на під­ви­ще­н­ня еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. Але по­лі­ти­чний про­цес є лише аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Нам по­трі­бно біль­ше зна­ти про те, як пра­цює ця фор­ма ор­га­ні­за­ції, аби її мо­жна було на­справ­ді по­рів­ня­ти з рин­ка­ми(54). За­раз ми пе­ре­йде­мо до цієї теми.

Елемент 3.4. Розуміння політичного тиску

Розподіл, що здійснюється в межах політичного процесу через голосування, докорінно відрізняється від ринкового розподілу.

«Пер­ший урок еко­но­мі­ки — це обме­же­ність ре­сур­сів: їх ні­ко­ли не бу­ває до­ста­тньо, щоб пов­ні­стю за­до­воль­ни­ти всі люд­ські по­тре­би в них. А пер­ший урок по­лі­ти­ки по­ля­гає в тому, що вона ігно­рує пер­ший урок еко­но­мі­ки»(55),
То­мас Со­вел, про­фе­сор еко­но­мі­ки, Стен­форд­ський уні­вер­си­тет.
По­лі­ти­чний про­цес — це аль­тер­на­тив­на фор­ма ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Він не є ко­ри­гу­валь­ним ін­стру­мен­том, яким мо­жна ско­ри­ста­тись для ді­є­во­го розв’яза­н­ня про­блем у разі їх ви­ни­кне­н­ня. На­віть те, що цей про­цес кон­тро­лю­ють ви­бор­ні по­са­до­ві осо­би, а не ав­то­ри­тар­ний ре­жим, не га­ран­тує ефе­ктив­но­сті ді­яль­но­сті уря­ду. Це осо­бли­вою мі­рою сто­су­є­ться си­ту­а­цій, в яких уря­ди бе­руть актив­ну участь у роз­по­ді­лі де­фі­ци­тних ре­сур­сів на ко­ристь при­ві­ле­йо­ва­них се­кто­рів еко­но­мі­ки, під­при­ємств і впли­во­вих угру­по­вань. Як уже за­зна­ча­ло­ся у всту­пі до ча­сти­ни 3, ана­ліз су­спіль­но­го ви­бо­ру, що здій­сню­вав­ся про­тя­гом остан­ніх п’яти де­ся­ти­літь, дав змо­гу на­ко­пи­чи­ти чи­ма­лий об­сяг знань про те, як від­бу­ва­є­ться прийня­т­тя по­лі­ти­чних рі­шень в умо­вах де­мо­кра­тії.
Оче­ви­дно, що та по­лі­ти­ка, якій від­дає пе­ре­ва­гу біль­шість на­се­ле­н­ня, не зав­жди спри­яє під­ви­щен­ню рів­ня до­бро­бу­ту су­спіль­ства. Ось екс­пе­ри­мент, який мо­жна зро­би­ти по­дум­ки: уяві­мо собі кра­ї­ну з про­стою еко­но­мі­кою та п’ятьма ви­бор­ця­ми. При­пу­сті­мо, що троє з них від­да­ють пе­ре­ва­гу про­є­кту, який при­не­се ко­жно­му з них чи­сту ви­го­ду в роз­мі­рі 2 євро, але во­дно­час ре­шті двом ви­бор­цям до­ве­де­ться здій­сни­ти чи­сті ви­тра­ти в роз­мі­рі 5 євро ко­жний. За­га­лом чи­сті ви­тра­ти на цей про­єкт ста­нов­лять 10 євро, а от чи­ста ви­го­да — лише 6 євро. Цей про­єкт є кон­тр­про­ду­ктив­ним, оскіль­ки при­зво­дить до зво­ро­тних ре­зуль­та­тів і лише зни­жує рі­вень до­бро­бу­ту су­спіль­ства за­га­лом. Про­те, якщо рі­ше­н­ня при­йма­ти­ме­ться біль­ші­стю го­ло­сів, його буде схва­ле­но трьо­ма го­ло­са­ми про­ти двох. Збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ви­бор­ців з п’яти осіб до п’яти чи на­віть дво­хсот міль­йо­нів не змі­нить за­галь­но­го ре­зуль­та­ту. Як по­ка­зує цей про­стий при­клад, прийня­т­тя рі­шень біль­ші­стю го­ло­сів оче­ви­дно може при­зво­ди­ти до схва­ле­н­ня про­є­ктів, які при­но­сять ре­зуль­тат, про­ти­ле­жний очі­ку­ва­но­му.
Дуже ко­ри­сним буде по­рів­ня­н­ня про­це­су фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків з роз­по­ді­лом ре­сур­сів на осно­ві по­лі­ти­чних рі­шень у ме­жах де­мо­кра­ти­чно­го про­це­су, що є основ­ною аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Во­дно­час дуже ва­жли­во пам’ята­ти про такі чо­ти­ри речі.
По-пер­ше, осно­вою дій уря­ду в умо­вах де­мо­кра­тії є во­ле­ви­яв­ле­н­ня біль­шо­сті. На від­мі­ну від цьо­го ді­яль­ність на рин­ку ґрун­ту­є­ться на вза­єм­ній зго­ді та до­бро­віль­но­му обмі­ні. Коли в умо­вах де­мо­кра­тії біль­шість — без­по­се­ре­дньо або опо­се­ред­ко­ва­но че­рез обра­них нею пред­став­ни­ків — оби­рає пев­ний по­лі­ти­чний курс, мен­шість теж ви­му­ше­на опла­чу­ва­ти його ре­а­лі­за­цію, на­віть якщо вона з нею ка­те­го­ри­чно не по­го­джу­є­ться. На­при­клад, якщо біль­шість під­три­має сво­ї­ми го­ло­са­ми бу­дів­ни­цтво но­во­го фут­боль­но­го ста­діо­ну, про­гра­му жи­тло­вих субсидій чи ря­ту­ва­н­ня ав­то­ви­ро­бни­ка від бан­крут­ства, мен­шо­сті до­ве­де­ться під­ко­ри­тись цьо­му рі­шен­ню та спла­чу­ва­ти по­да­тки на фі­нан­су­ва­н­ня цих про­є­ктів. Пред­став­ни­кам мен­шо­сті до­ве­де­ться пла­ти­ти біль­ше по­да­тків, одер­жу­ва­ти мен­ше до­хо­дів або за­зна­ва­ти ін­ших зби­тків не­за­ле­жно від того, ма­ти­муть вони від цьо­го якусь ви­го­ду чи ні.
Пра­во справ­ля­ти по­да­ток і здій­сню­ва­ти ре­гу­лю­ва­н­ня дає біль­шо­сті змо­гу ди­кту­ва­ти свою волю мен­шо­сті. А от коли роз­по­діл ре­сур­сів здій­сню­є­ться кон­ку­рен­тни­ми рин­ка­ми, та­кої змо­ги не має ні­хто. Обмін на рин­ку від­бу­ва­є­ться лише в разі обо­піль­ної зго­ди всіх його уча­сни­ків. При­ва­тні фір­ми мо­жуть уста­нов­лю­ва­ти ви­со­кі ціни, але вони не ма­ють змо­ги при­му­шу­ва­ти будь-кого ку­пу­ва­ти їхню про­ду­кцію. На ділі, щоб при­ва­би­ти спо­жи­ва­чів, при­ва­тні фір­ми по­вин­ні на­да­ва­ти ви­го­ди, що пе­ре­ви­щу­ють вста­нов­ле­ну ціну.
По-дру­ге, май­же ніщо не спо­ну­кає ви­бор­ців до озна­йом­ле­н­ня з біо­гра­фі­єю кан­ди­да­тів чи пи­та­н­ня­ми, що роз­гля­да­ю­ться. Ре­зуль­тат ви­бо­рів пра­кти­чно ні­ко­ли не за­ле­жить від волі окре­мо взя­то­го ви­бор­ця. Вла­сне ка­жу­чи, на­ба­га­то ймо­вір­ні­ше, що у ви­бор­ця влу­чить бли­скав­ка по до­ро­зі на ви­бор­чу діль­ни­цю, ніж те, що його го­лос спра­вить ви­рі­шаль­ний вплив на за­галь­но­на­ціо­наль­них, ре­гіо­наль­них чи мі­сце­вих ви­бо­рах.
Усві­дом­лю­ю­чи це, біль­шість ви­бор­ців май­же не ви­тра­ча­ють ні часу, ні зу­силь на озна­йом­ле­н­ня з про­гра­мою чи про­фе­сій­ною ді­яль­ні­стю кан­ди­да­тів, щоб зро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір. Ви­бор­ці при­йма­ють рі­ше­н­ня зде­біль­шо­го на під­ста­ві ін­фор­ма­ції, одер­жа­ної під час ін­шої ді­яль­но­сті: пе­ре­гля­ду те­ле­про­грам, спіл­ку­ва­н­ня з дру­зя­ми в со­ці­аль­них ме­ре­жах або на ро­бо­ті. З огля­ду на роз­гля­ну­ті вище сти­му­ли, біль­шість ви­бор­ців май­же зов­сім або вза­га­лі не ма­ють уяв­ле­н­ня ні про по­лі­ти­чні по­зи­ції кан­ди­да­тів, ні про той вплив, який справ­ля­ють на еко­но­мі­ку рі­ше­н­ня уря­ду (на­при­клад, щодо суб­си­дій для сіль­сько­го го­спо­дар­ства або за­про­ва­дже­н­ня обме­жень у сфе­рі тор­гів­лі). Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють це ефектом раціонального незнання (невігластва): ви­бор­ці пра­кти­чно не ма­ють ін­фор­ма­ції, але їхня не­о­бі­зна­ність ціл­ком ви­прав­да­на, адже го­лос ко­жної окре­мої лю­ди­ни рід­ко ві­ді­грає ви­рі­шаль­ну роль.
Слаб­кість сти­му­лів, що спо­ну­ка­ють ви­бор­ців ро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір, різ­ко кон­тра­стує з ха­ра­кте­ром сти­му­лів, на­яв­них у спо­жи­ва­чів на рин­ку. На рин­ку ко­жен спо­жи­вач сам при­ймає рі­ше­н­ня про те, як ви­тра­ти­ти свої гро­ші, та осо­би­сто сти­ка­є­ться з на­слід­ка­ми, якщо ви­бір ви­явив­ся не­пра­виль­ним. Це спо­ну­кає спо­жи­ва­ча ви­тра­ча­ти свої гро­ші ро­зум­но. Під час при­дба­н­ня ав­то­мо­бі­ля, комп’юте­ра, або­не­мен­та до тре­на­жер­но­го залу та ти­сяч ін­ших ре­чей спо­жи­ва­чі ма­ють по­ту­жний сти­мул до того, щоб шу­ка­ти ін­фор­ма­цію й ро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір на її осно­ві.
По-тре­тє, по­лі­ти­чний про­цес за­зви­чай ро­бить ре­зуль­тат одна­ко­вим для всіх, тоді як ри­нок дає змо­гу вра­ху­ва­ти рі­зні по­гля­ди. Іна­кше ка­жу­чи, ре­зуль­тат роз­по­ді­лу, що здій­сню­є­ться уря­дом, рад­ше на­га­дує про­кру­сто­ве ложе, тоді як рин­ки да­ють окре­мим лю­дям і ці­лим гру­пам змо­гу «го­ло­су­ва­ти» за те, чого вони по­тре­бу­ють, і одер­жу­ва­ти ба­жа­не. Си­ту­а­цію мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді на­вча­н­ня у шко­лі. Там, де здо­бу­т­тя осві­ти здій­сню­є­ться на рин­ко­вих за­са­дах — че­рез при­ва­тні шко­ли або на­вча­н­ня вдо­ма, а не за во­лею уря­ду, — одні ба­тьки оби­ра­ють шко­ли, що ро­блять акцент на ре­лі­гій­них цін­но­стях, тоді як інші — шко­ли, що при­ді­ля­ють ува­гу роз­ви­тко­ві ба­зо­вих на­ви­чок, за­без­пе­чен­ню куль­тур­но­го рі­зно­ма­ні­т­тя або про­фе­сій­но­му на­вчан­ню. Окре­мі по­ку­пці (або чле­ни пев­ної гру­пи), що го­то­ві не­сти від­по­від­ні ви­тра­ти, ма­ють змо­гу обра­ти ба­жа­ний ва­рі­ант здо­бу­т­тя осві­ти та отри­ма­ти її. Рин­ки ство­рю­ють си­сте­му про­пор­цій­но­го пред­став­ни­цтва, що умо­жлив­лює одер­жа­н­ня біль­шою кіль­кі­стю лю­дей тих то­ва­рів і по­слуг, які кра­ще від­по­від­а­ють їхнім упо­до­ба­н­ням. Крім того, рин­ки та­кож да­ють змо­гу уни­ка­ти кон­флі­ктів, що не­ми­ну­че ви­ни­ка­ють тоді, коли біль­шість нав’язує свою волю рі­зним мен­шо­стям.
По-че­твер­те, ті, хто при­ймає рі­ше­н­ня на рин­ку та в по­лі­ти­чній сфе­рі, ма­ють спра­ву з рі­зни­ми сти­му­ла­ми. Як уже було про­де­мон­стро­ва­но, ме­ха­нізм при­бу­тків і зби­тків у рин­ко­вій еко­но­мі­ці спри­яє спря­му­ван­ню ре­сур­сів на успі­шні про­є­кти й від­вер­тає їх від про­валь­них про­є­ктів. Про­те по­лі­ти­чний про­цес по­ді­бно­го ме­ха­ні­зму зво­ро­тно­го зв’язку, який міг би спри­я­ти ви­ді­лен­ню ре­сур­сів саме на про­ду­ктив­ну ді­яль­ність, не має. І на­віть кон­троль, що здій­сню­є­ться че­рез го­ло­су­ва­н­ня, ні­чо­го не змі­нює в цій си­ту­а­ції. Нав­па­ки, якщо кон­сти­ту­ці­єю кра­ї­ни не вста­нов­ле­но пев­них обме­жень, ви­бор­ні по­са­до­ві осо­би за­зви­чай здо­бу­ва­ють го­ло­си, на­да­ю­чи піль­ги одним ви­бор­цям ко­штом ін­ших. Як ка­жуть, той, хто від­би­рає гро­ші в Пе­тра та від­дає їх Па­вло­ві, за­зви­чай може роз­ра­хо­ву­ва­ти на під­трим­ку з боку Пав­ла.
Су­ча­сний по­лі­ти­чний про­цес ве­ли­кою мі­рою мо­жна роз­гля­да­ти як низ­ку по­ді­бних «обмі­нів» між рі­зни­ми ко­а­лі­ці­я­ми та по­лі­ти­ка­ми. Впли­во­ві гру­пи да­ють го­ло­си, ро­блять фі­нан­со­ві вне­ски, про­по­ну­ють ви­со­ко­опла­чу­ва­ну ро­бо­ту пі­сля за­вер­ше­н­ня по­лі­ти­чної кар’єри, а та­кож під­трим­ку в ін­ших фор­мах в обмін на суб­си­дії, про­гра­ми фі­нан­су­ва­н­ня та піль­ги у сфе­рі ре­гу­лю­ва­н­ня, що ча­сто на­да­ю­ться ко­штом пла­тни­ків по­да­тків. Ефект ра­ціо­наль­но­го не­зна­н­ня: той факт, що ви­бор­ці не хо­чуть ви­тра­ча­ти час на одер­жа­н­ня все­бі­чної ін­фор­ма­ції, лише спри­яє цьо­му про­це­со­ві, оскіль­ки в ку­лу­а­рах пар­ла­мен­тів може від­бу­ва­тись ба­га­то рі­зних ре­чей, про які ви­бор­ці ні­чо­го не зна­ють. Ре­зуль­та­том цьо­го стає пе­ре­роз­по­діл ре­сур­сів на ко­ристь ло­бі­ю­ва­н­ня та фа­во­ри­ти­зму і їх від­вер­не­н­ня від ви­ро­бни­цтва та вдо­ско­на­ле­н­ня про­ду­кції.
Як уже по­ясню­ва­лось у двох по­пе­ре­дніх еле­мен­тах, еко­но­мі­чний ана­ліз по­ка­зує, що тра­пля­ю­ться си­ту­а­ції, в яких рин­ки не за­без­пе­чу­ють ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів. Про­те про по­лі­ти­чний про­цес мо­жна ска­за­ти те саме. Іна­кше ка­жу­чи, може тра­пля­ти­ся як про­вал рин­ку, так і про­вал дер­жав­ної вла­ди. Провал державної влади від­бу­ва­є­ться тоді, коли сти­му­ли, на­яв­ні в уча­сни­ків по­лі­ти­чно­го про­це­су, спо­ну­ка­ють їх до не­ра­ціо­наль­но­го, а не ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. Так само, як і про­вал рин­ку, про­вал дер­жав­ної вла­ди від­дзер­ка­лює си­ту­а­цію, в якій ін­те­ре­си кон­кре­тних осіб, що при­йма­ють рі­ше­н­ня, су­пе­ре­чать не­об­хі­дно­сті за­без­пе­чи­ти ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів з ма­кси­маль­но мо­жли­вою від­да­чею.
Пі­сля мас­шта­бної лі­бе­ра­лі­за­ції еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки в Гру­зії ор­га­ні­за­то­ри Тро­ян­до­вої ре­во­лю­ції усві­до­ми­ли, що на­віть де­мо­кра­ти­чний уряд, орі­єн­то­ва­ний на лі­бе­раль­ні цін­но­сті, може ді­я­ти кон­тр­про­ду­ктив­но. Саме тому у 2010 році до Конституції було вне­се­но змі­ни, що обме­жи­ли роль дер­жа­ви в еко­но­мі­ці. Ста­т­тя 94 ви­зна­ча­ла, які по­да­тки до­зво­ле­но стя­гу­ва­ти (кіль­кість і став­ки по­да­тків), і на­ді­ля­ла на­род пра­вом змі­ню­ва­ти по­да­тко­ві став­ки або вво­ди­ти нові по­да­тки че­рез ре­фе­рен­дум. Крім того, Ор­га­ні­чний за­кон Гру­зії «Про еко­но­мі­чну сво­бо­ду» мі­стить по­ло­же­н­ня, згі­дно з яким де­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту не може пе­ре­ви­щу­ва­ти 3% ВВП, а дер­жав­ний борг — 60% ВВП. Про­те з пли­ном часу та змі­ною уря­дів нова пар­ла­мент­ська біль­шість по­да­ла про­по­зи­ції про ска­су­ва­н­ня вста­нов­ле­них обме­жень і по­вер­не­н­ня пар­ла­мен­то­ві пра­ва на за­про­ва­дже­н­ня но­вих по­да­тків та/або вне­се­н­ня змін до чин­них ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня. Далі ми до­кла­дні­ше про­ана­лі­зу­є­мо, як фун­кціо­нує по­лі­ти­чний про­цес в умо­вах де­мо­кра­тії, та роз­гля­не­мо, які змі­ни мо­жна було б за­про­ва­ди­ти, щоб спо­ну­ка­ти уряд до актив­ні­ших дій, на­ці­ле­них на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня та під­ви­ще­н­ня рів­ня жи­т­тя на­се­ле­н­ня.

Елемент 3.5. Прийняття правових норм для обмеження впливу груп особливих інтересів

За відсутності конституційних обмежень або жорстких правових норм групи особливих інтересів використовуватимуть політичний процес в умовах демократії для одержання вигод коштом платників податків і споживачів.

Ма­лю­нок зо­бра­жує не­охай­но­го тов­сту­на, що сто­їть у две­рях. Його со­ро­чка, ре­мінь, за­ко­ти на шта­нах, порт­фель і тека на­пхом на­пха­ні грі­шми. Він ди­ви­ться на свою спан­те­ли­че­ну дру­жи­ну й каже: «Люба, ні­за­що не вга­да­єш, що зі мною щой­но тра­пи­лось! По до­ро­зі до­до­му мені на­да­ва­ли ха­ба­рів пред­став­ни­ки де­кіль­кох ма­ло­ві­до­мих, але впли­во­вих груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів!»
«Люба, ні­за­що не вга­да­єш, що зі мною щой­но тра­пи­лось! По до­ро­зі до­до­му мені на­да­ва­ли ха­ба­рів пред­став­ни­ки де­кіль­кох ма­ло­ві­до­мих, але впли­во­вих груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів!»
Обра­ним де­мо­кра­ти­чним спосо­бом по­са­дов­цям ча­сто ви­гі­дно під­три­му­ва­ти по­лі­ти­чний курс, що від­по­від­ає ін­те­ре­сам груп впли­ву, а не ін­те­ре­сам ши­ро­ко­го за­га­лу. Роз­глянь­мо по­лі­ти­чну про­гра­му, що при­но­сить сут­тє­ву осо­би­сту ви­го­ду чле­нам до­бре ор­га­ні­зо­ва­ної гру­пи: на­при­клад, асо­ці­а­ції ді­ло­вих кіл, проф­спіл­ки або об’єд­на­н­ня фер­ме­рів, про­те зав­дає шко­ди шир­шим ін­те­ре­сам пла­тни­ків по­да­тків або спо­жи­ва­чів. По­при те, що ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи впли­ву за сво­єю чи­сель­ні­стю мен­ші за за­галь­ну кіль­кість пла­тни­ків по­да­тків чи спо­жи­ва­чів, по­тен­цій­ний осо­би­стий ви­граш ко­жно­го її чле­на від ухва­ле­н­ня пев­но­го за­ко­но­дав­чо­го акту, най­імо­вір­ні­ше, буде ве­ли­ким. При тому, що він шко­дить ін­те­ре­сам ба­га­тьох пла­тни­ків по­да­тків і спо­жи­ва­чів, роз­мір ви­трат для ко­жно­го з них є не­зна­чним, і не зав­жди лег­ко ро­зі­бра­тись, звід­ки ці ви­тра­ти бе­ру­ться.
Отже, оскіль­ки уча­сни­ки гру­пи впли­ву осо­би­сто дуже за­ці­кав­ле­ні в прийнят­ті пев­но­го рі­ше­н­ня, вони ма­ють по­ту­жний сти­мул, що спо­ну­кає їх до фор­му­ва­н­ня альян­сів і до­не­се­н­ня до ві­до­ма кан­ди­да­тів і за­ко­но­дав­ців ін­фор­ма­ції про свою за­ці­кав­ле­ність пев­ним пи­та­н­ням. Чи­ма­ло чле­нів та­ких груп впли­ву при­йма­ють рі­ше­н­ня про під­три­ма­н­ня кан­ди­да­ту­ри під час го­ло­су­ва­н­ня та про на­да­н­ня кан­ди­да­то­ві фі­нан­со­вої під­трим­ки май­же ви­ня­тко­во на під­ста­ві по­зи­ції цьо­го по­лі­ти­ка з кіль­кох пи­тань, що ма­ють для них над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня. І нав­па­ки, як по­ка­зує «ефект ра­ціо­наль­но­го не­зна­н­ня», основ­на маса ви­бор­ців за­зви­чай за­ли­ша­є­ться не­по­ін­фор­мо­ва­ною та не хоче роз­би­ра­тись у проблемах організованих груп впливу, оскіль­ки вони май­же ніяк не впли­ва­ють на їхній осо­би­стий до­бро­бут.
Тож що б ви зро­би­ли, якби мали по­тре­бу в го­ло­сах ви­бор­ців? Оче­ви­дно, ваша ви­бор­ча кам­па­нія на­вряд чи здо­бу­де зна­чну під­трим­ку, якщо ви під­три­му­ва­ти­ме­те ін­те­ре­си, пе­ре­ва­жно, не­по­ін­фор­мо­ва­ної та не­ор­га­ні­зо­ва­ної біль­шо­сті. А якщо ви під­три­ма­є­те по­зи­цію гру­пи впли­ву, то зна­йде­те актив­них при­бі­чни­ків, лю­дей, які ве­сти­муть кам­па­нію за ваше обра­н­ня, і — що най­ва­жли­ві­ше — на­да­ва­ти­муть гро­шо­ві вне­ски на ве­де­н­ня кам­па­нії. В епо­ху ме­дій­ної по­лі­ти­ки по­лі­ти­чні ді­я­чі зму­ше­ні під­три­му­ва­ти гру­пи впли­ву, звер­та­тись до них по фі­нан­су­ва­н­ня ви­бор­чої кам­па­нії та ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їхні вне­ски для фор­му­ва­н­ня по­зи­тив­но­го імі­джу кан­ди­да­та на те­ле­ба­чен­ні та в Ін­тер­не­ті. Ті ж по­лі­ти­ки, які не го­то­ві гра­тись у такі ігри, — ті, хто не ба­жає ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дер­жав­ну скар­бни­цю для на­да­н­ня до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним гру­пам впли­ву ви­год в обмін на по­лі­ти­чну під­трим­ку, — опи­ня­ю­ться в не­спри­я­тли­во­му ста­но­ви­щі. З огля­ду на всі ці сти­му­ли все ви­гля­дає так, ніби «не­ви­ди­ма рука» зму­шує по­лі­ти­ків ура­хо­ву­ва­ти по­гля­ди груп впли­ву, на­віть якщо кін­це­ві ре­зуль­та­ти під­три­му­ва­но­го по­лі­ти­чно­го кур­су ви­ли­ва­ю­ться для всіх ви­бор­ців у мар­ну­ва­н­ня ре­сур­сів і зни­же­н­ня рів­ня жи­т­тя на­се­ле­н­ня. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю де­фор­ма­цію по­лі­ти­чно­го про­це­су «ефектом впливу організованих груп на уряд».
Прин­цип «по­слу­га за по­слу­гу» та еле­кто­раль­ні ма­ні­пу­ля­ції су­бвен­ці­я­ми (по­лі­ти­ка «ді­жок із са­лом») до­да­тко­во роз­ши­рю­ють мо­жли­во­сті груп впли­ву. «Послуга за послугу» — це пра­кти­ка обмі­ну го­ло­са­ми між по­лі­ти­ка­ми для здо­бу­т­тя під­трим­ки, не­об­хі­дної для за­без­пе­че­н­ня прийня­т­тя ба­жа­но­го за­ко­но­дав­чо­го акту. Субвенції електорату за­зви­чай на­да­ю­ться че­рез об’єд­на­н­ня кіль­кох не­пов’яза­них між со­бою за­хо­дів у єди­ний за­ко­но­про­єкт. Пра­кти­ка обмі­ну по­слу­га­ми та еле­кто­раль­них ма­ні­пу­ля­цій су­бвен­ці­я­ми ча­сто умо­жлив­лює за­твер­дже­н­ня за­ко­но­дав­ця­ми кон­тр­про­ду­ктив­них про­є­ктів, ви­гі­дних окре­мим гру­пам впли­ву.
На ри­сун­ку 19 по­ка­за­но, як по­лі­ти­ка на­да­н­ня су­бвен­цій еле­кто­ра­ту та пра­кти­ка обмі­ну го­ло­са­ми по­си­лю­ють ефект впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд і при­зво­дять до схва­ле­н­ня кон­тр­про­ду­ктив­но­го пла­ну за­хо­дів. У цьо­му про­сто­му при­кла­ді за­ко­но­дав­чий ор­ган у скла­ді п’яти осіб роз­гля­дає три про­є­кти: 1) бу­дів­ни­цтво ста­діо­ну в окру­зі А, 2) бу­дів­ни­цтво пар­ку «Джун­глі під да­хом» в окру­зі Б та 3) на­да­н­ня суб­си­дії на ви­ро­бни­цтво біо­е­та­но­лу, ви­гі­дної фер­ме­рам з окру­гу В, що ви­ро­щу­ють ку­ку­ру­дзу. Крім того, на ри­сун­ку по­ка­за­но чи­сту ви­го­ду або чи­сті ви­тра­ти для ме­шкан­ців ко­жно­го окру­гу: ви­го­ду для ме­шкан­ців окру­гу за ви­ра­ху­ва­н­ням ви­трат у фор­мі спла­чу­ва­них ними по­да­тків. При­мі­тка. Сума чи­стих ви­год за ко­жним із цих про­є­ктів має від’ємне зна­че­н­ня. Оскіль­ки за­галь­ні ви­тра­ти по всіх уча­сни­ках го­ло­су­ва­н­ня пе­ре­ви­щу­ють за­галь­ну ви­го­ду на 20 євро, ко­жний із про­є­ктів є кон­тр­про­ду­ктив­ним.
Якби го­ло­су­ва­н­ня щодо цих кон­тр­про­ду­ктив­них про­є­ктів від­бу­ва­лось окре­мо, то ко­жний із них було б від­хи­ле­но чо­тир­ма го­ло­са­ми про­ти одно­го, бо ви­го­ду від ре­а­лі­за­ції ко­жно­го з них одер­жав би лише один округ, а ре­шта чо­ти­ри — про­гра­ли б. Про­те в разі одно­ча­сно­го го­ло­су­ва­н­ня щодо цих про­є­ктів чи то че­рез обмін го­ло­са­ми (коли де­пу­та­ти окру­гів А, Б і В до­мов­ля­ю­ться один з одним про вза­єм­не під­три­ма­н­ня цих про­є­ктів), чи то че­рез на­да­н­ня су­бвен­цій еле­кто­ра­ту (об’єд­на­н­ня всіх трьох про­є­ктів у єди­ний за­ко­но­про­єкт), всі вони ма­ють шанс на за­твер­дже­н­ня по­при всю свою не­ефе­ктив­ність. Це ви­дно з того, що за­галь­на су­ку­пна чи­ста ви­го­да для де­пу­та­тів окру­гів А, Б і В є в цьо­му ви­пад­ку до­да­тною. Оскіль­ки ви­бор­ці пра­кти­чно не ма­ють сти­му­лів до того, щоб одер­жу­ва­ти ін­фор­ма­цію, ті з них, кому шко­дять пра­кти­ка електоральних маніпуляцій субвенціями та інші ме­то­ди ді­яль­но­сті груп впли­ву, на­вряд чи усві­дом­лю­ва­ти­муть цю шко­ду. Отже, сти­му­ли, що спо­ну­ка­ють до під­три­ма­н­ня про­є­ктів, про­по­но­ва­них гру­па­ми впли­ву — на­віть кон­тр­про­ду­ктив­них, є ще по­ту­жні­ши­ми, ніж може зда­тись пі­сля роз­гля­ду про­сто­го чи­сель­но­го при­кла­ду з ри­сун­ка 19.
Ри­су­нок 19. Тор­гів­ля го­ло­са­ми та ухва­ле­н­ня кон­тр­про­ду­ктив­но­го за­ко­но­дав­ства
Чи­сті ви­го­ди (+) або ви­тра­ти (‑) для ви­бор­ців в одна­ко­вих за чи­сель­ні­стю на­се­ле­н­ня окру­гах
Го­ло­си від окру­гівСта­діонПарк «Джун­глі під да­хом»Суб­си­дія на біо­е­та­нолУсьо­го
A€100-€30-€30€40
Б-€30€100-€30€40
В-€30-€30€100€40
Г-€30-€30-€30-€90
Ґ-€30-€30-€30-€90
Усьо­го-€20-€20-€20-€60
Рин­ко­вий обмін — це обо­піль­но ви­гі­дна ді­яль­ність, при­чо­му сума ви­год від неї до­да­тна: оби­два кон­тр­аген­ти або одер­жать якусь ви­го­ду для себе, або обмі­ну про­сто не від­бу­де­ться. «По­лі­ти­чний обмін», на від­мі­ну від рин­ко­во­го, може бути ви­гі­дний тіль­ки одній зі сто­рін: біль­шість ви­бор­ців одер­жує ви­го­ду, але їх мен­шість втра­чає ще біль­ше. У цьо­му разі ні­хто не може бути впев­не­ний у тому, що ви­го­ди пе­ре­мож­ців пе­ре­ви­щать зби­тки ре­шти еле­кто­ра­ту.
Ця вла­сти­вість, при­та­ман­на по­лі­ти­чно­му про­це­су за від­су­тно­сті обме­жень: схиль­ність до вчи­не­н­ня дій на ко­ристь до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп, до­по­ма­гає по­ясни­ти, звід­ки бе­ру­ться чи­слен­ні про­гра­ми, які ро­блять наш за­галь­ний «еко­но­мі­чний пи­ріг» мен­шим. Роз­глянь­мо, на­при­клад, ста­но­ви­ще при­бли­зно 20 000 аме­ри­кан­ських ви­ро­бни­ків цукру. Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків ціна цукру для аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів на 50–100% пе­ре­ви­щу­ва­ла сві­то­ву ціну на цу­кор зав­дя­ки про­гра­мі під­три­ма­н­ня рів­ня цін фе­де­раль­но­го уря­ду та дуже низь­ким кво­там на ім­порт цукру. Ви­граш цукро­ви­ро­бни­ків від ре­а­лі­за­ції цих про­грам ся­гнув при­бли­зно 1,7 млрд до­ла­рів або орі­єн­тов­но 85 000 до­ла­рів на одно­го ви­ро­бни­ка. Ці ви­го­ди зде­біль­шо­го одер­жу­ють ве­ли­кі цукро­ви­ро­бни­ки з до­хо­да­ми, які зна­чно пе­ре­ви­щу­ють се­ре­дній рі­вень по кра­ї­ні. З ін­шо­го боку, спо­жи­ва­чі цукру спла­чу­ють у ви­гля­ді за­ви­ще­них цін на цу­кор від 2,9 млрд до 3,5 млрд до­ла­рів або при­бли­зно по 25 до­ла­рів на ро­ди­ну(56). Це по­гір­шує ста­но­ви­ще аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів уна­слі­док роз­тра­ча­н­ня їхніх ре­сур­сів на ви­ро­бни­цтво то­ва­ру, умо­ви для ви­ро­бни­цтва яко­го в США не­опти­маль­ні та який мо­жна було б одер­жу­ва­ти на­ба­га­то де­шев­ше че­рез тор­гів­лю.
По­при це Кон­грес США досі під­три­мує цукро­ву про­гра­му, але те­пер ми мо­же­мо з лег­кі­стю ска­за­ти, чому він це ро­бить. З огля­ду на чи­ма­лий вплив цієї про­гра­ми на осо­би­стий ма­те­рі­аль­ний стан, для цукро­ви­ро­бни­ків (осо­бли­во ве­ли­ких) ціл­ком ло­гі­чно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої фі­нан­со­ві ре­сур­си та по­лі­ти­чний вплив, щоб до­по­ма­га­ти тим по­лі­ти­кам, які ді­ють в їхніх ін­те­ре­сах. Саме це вони й ро­блять. Під час остан­ньо­го чо­ти­ри­рі­чно­го ви­бор­чо­го ци­клу цукро­ве лобі на­да­ло кан­ди­да­там і ко­мі­те­там по­лі­ти­чних дій по­над 16 млн до­ла­рів. Одна-єди­на фір­ма — American Crystal Sugar Company — про­тя­гом цьо­го ви­бор­чо­го ци­клу на­да­ла 1,3 млн до­ла­рів 221 чле­но­ві Кон­гре­су США й ви­тра­ти­ла ще 1,4 млн до­ла­рів на ло­бі­ю­ва­н­ня сво­їх ін­те­ре­сів у Кон­гре­сі. На від­мі­ну від цьо­го було б не­ло­гі­чно, якби се­ре­дньо­ста­ти­сти­чний ви­бо­рець ви­рі­шив зайня­тись роз­слі­ду­ва­н­ням цієї си­ту­а­ції або взя­ти її до ува­ги під час го­ло­су­ва­н­ня на ви­бо­рах. На ділі біль­шість ви­бор­ців про­сто не зна­ють про те, що ця про­гра­ма їм чо­гось ко­штує. Отже, по­лі­ти­ки одер­жу­ють ви­го­ди для себе, про­дов­жу­ю­чи суб­си­ді­ю­ва­н­ня цукро­вої про­ми­сло­во­сті, на­віть по­при те, що ця по­лі­ти­ка при­зво­дить до мар­ну­ва­н­ня ре­сур­сів і зни­же­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня.
Мо­жна ска­за­ти, що основ­не зав­да­н­ня су­ча­сної по­лі­ти­ки по­ля­гає у ви­лу­чен­ні ре­сур­сів у ши­ро­ко­го за­га­лу для на­да­н­ня пре­фе­рен­цій до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним ви­бор­чим бло­кам у спо­сіб, що за­без­пе­чує фор­му­ва­н­ня біль­шо­сті під час го­ло­су­ва­н­ня. Є ба­га­то при­кла­дів, які це під­твер­джу­ють. Пла­тни­ки по­да­тків і спо­жи­ва­чі усіх кра­їн сві­ту ви­тра­ча­ють свої до­хо­ди на під­три­ма­н­ня окре­мих га­лу­зей, а отже й кон­кре­тних груп впли­ву у сво­їх кра­ї­нах. Мо­жна по­смі­я­ти­ся з того, що про­гра­ми суб­си­дій ча­сто про­су­ва­ють під га­слом бо­роть­би за спра­ве­дли­вість, хоча на ділі вони або не за­без­пе­чу­ють до­ся­гне­н­ня цієї мети, або ма­ють про­ти­ле­жний ефект. У 2014 році менш ніж 20% суб­си­дій на хар­чо­ві про­ду­кти в Єги­пті пі­шло на ко­ристь ма­ло­за­без­пе­че­ним осо­бам. Ви­го­ду від суб­си­дій на бен­зин, за­про­ва­дже­них у ба­га­тьох кра­ї­нах, одер­жує се­ре­дній клас, а бі­дним вер­ствам на­се­ле­н­ня до­во­ди­ться хо­ди­ти пі­шки або ко­ри­сту­ва­тись гро­мад­ським транс­пор­том. В Ін­дії най­бі­дні­ші 20% на­се­ле­н­ня одер­жу­ють менш ніж 0,1% сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій на при­дба­н­ня зрі­дже­но­го на­фто­во­го газу, тоді як най­ба­га­тші — аж 52,6%. За­га­лом у сві­ті най­бі­дні­ші 20% на­се­ле­н­ня одер­жу­ють на­ба­га­то мен­ше, ніж 20% суб­си­дій на ви­ко­пне па­ли­во(57). І хоча ко­жна з цих про­грам лише не­зна­чною мі­рою при­галь­мо­вує еко­но­мі­чний роз­ви­ток кра­їн, всі ці про­гра­ми, взя­ті ра­зом, при­зво­дять до зро­ста­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту, роз­тра­ча­н­ня ре­сур­сів і сут­тє­во­го па­ді­н­ня рів­ня на­шо­го жи­т­тя. По­лі­ти­чна вла­да груп впли­ву по­яснює існу­ва­н­ня пря­мих суб­си­дій, ми­тних та­ри­фів або квот на пев­ну про­ду­кцію, адже схва­ле­н­ня всіх цих за­хо­дів у сфе­рі дер­жав­ної по­лі­ти­ки є на­слід­ком впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд, а не вра­ху­ва­н­ня чи­стої ви­го­ди для на­се­ле­н­ня за­га­лом.
Ефект впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд, крім того, стри­мує ін­но­ва­цій­ну ді­яль­ність та пе­ре­шко­джає кон­ку­рен­ції. Під­при­єм­ства з мі­цною ре­пу­та­ці­єю, що пра­цю­ють на рин­ку вже дав­но, ма­ють за сво­ї­ми пле­чи­ма дов­шу істо­рію вне­сків на ко­ристь по­лі­ти­чних пар­тій, кра­ще роз­би­ра­ю­ться в ме­то­дах ло­бі­ю­ва­н­ня й ма­ють на­ла­го­дже­ні сто­сун­ки з впли­во­ви­ми по­лі­ти­чни­ми ді­я­ча­ми. Отже, ціл­ком про­гно­зо­ва­но, до­свід­че­ні­ші фір­ми за­зви­чай ма­ють біль­ший вплив у по­лі­ти­ці, ніж не­що­дав­но ство­ре­ні ком­па­нії, і вони ви­ко­ри­сто­ву­ють цей вплив для про­ти­дії сво­їм су­пер­ни­кам із про­гре­сив­ним під­хо­дом до ве­де­н­ня ді­яль­но­сті.
Роз­глянь­мо до­свід ком­па­нії Uber, те­хно­ло­гії якої да­ють змо­гу охо­чим во­ді­ям до­мов­ля­тись про пе­ре­ве­зе­н­ня па­са­жи­рів на ав­то­мо­бі­лі. Спо­жи­ва­чі, яким по­трі­бно ку­дись по­їха­ти, шу­ка­ють ав­то­мо­біль за до­по­мо­гою смар­тфо­ну, при­чо­му до­да­ток Uber одра­зу ж по­ка­зує їм три­ва­лість очі­ку­ва­н­ня. Крім того, Uber на­дає по­тен­цій­ним па­са­жи­рам від­гу­ки про во­ді­їв, а во­ді­ям — про па­са­жи­рів. Ця те­хно­ло­гія змен­шує транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, при­чо­му по­шук авто ча­сто від­бу­ва­є­ться швид­ше та де­шев­ше, ніж у разі ко­ри­сту­ва­н­ня тра­ди­цій­ною слу­жбою та­ксі. Коли Uber спро­бу­вав ви­йти на рин­ки ве­ли­ких міст у рі­зних кра­ї­нах сві­ту, тра­ди­цій­ні слу­жби та­ксі ви­ма­га­ли прийня­т­тя за­ко­нів, що за­бо­ро­ня­ють за­сто­со­ву­ва­ти те­хно­ло­гії, яки­ми ко­ри­сту­є­ться Uber та інші ана­ло­гі­чні фір­ми, що хо­ті­ли за­во­ю­ва­ти долю рин­ку, й ча­сто до­би­ва­лись успі­ху в цьо­му(58). Це при­зве­ло до спо­віль­не­н­ня над­хо­дже­н­ня ви­год від впро­ва­дже­н­ня ін­но­ва­цій­них те­хно­ло­гій і зни­же­н­ня об­ся­гу тор­го­вель­них опе­ра­цій.
До­свід ком­па­нії з ви­ро­бни­цтва еле­ктро­мо­бі­лів Tesla є ще одним при­кла­дом за­сто­су­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су вже існу­ю­чи­ми ав­то­ви­ро­бни­ка­ми для про­ти­дії по­яві на рин­ку но­ва­чка. Бі­знес-мо­дель Tesla пе­ред­ба­ча­ла без­по­се­ре­дній про­даж ком­па­ні­єю сво­їх еле­ктро­мо­бі­лів по­ку­пцям. Про­те така до­бре ор­га­ні­зо­ва­на гру­па впли­ву, як до­свід­че­ні ком­па­нії-ав­то­ди­ле­ри, по­ча­ли ло­бі­ю­ва­ти пе­ред за­ко­но­дав­чи­ми збо­ра­ми шта­тів не­об­хі­дність прийня­т­тя за­ко­нів, що за­бо­ро­ни­ли б ав­то­ви­ро­бни­кам про­да­ва­ти свої авто по­ку­пцям на­пря­му. Орі­єн­тов­но по­ло­ви­на шта­тів прийня­ла за­бо­ро­ни на здій­сне­н­ня та­ких пря­мих про­да­жів. Ці за­ко­ни сут­тє­во ускла­дни­ли ком­па­нії Tesla ви­хід на ав­то­мо­біль­ний ри­нок.
Во­дно­час ці­ка­во зга­да­ти й про те, що в осно­ві роз­ви­тку ком­па­нії Tesla ле­жав фа­во­ри­тизм уря­ду. Tesla одер­жа­ла від фе­де­раль­но­го уря­ду суб­си­дії у фор­мі дер­жав­них до­та­цій, га­ран­то­ва­них по­зик і по­да­тко­вих пільг на со­тні міль­йо­нів до­ла­рів на роз­ро­бле­н­ня та ви­ро­бни­цтво елі­тно­го еле­ктро­мо­бі­ля Model S, який ко­штує по­над 100 000 до­ла­рів. У 2014 році штат Не­ва­да на­дав ком­па­нії Tesla па­кет суб­си­дій, вар­тість яко­го ста­но­вить, за оцін­ка­ми, 1,3 млрд до­ла­рів, на бу­дів­ни­цтво за­во­ду з ви­ро­бни­цтва аку­му­ля­то­рів не­по­да­лік від мі­ста Ріно. Про­тя­гом де­ся­ти ро­ків ком­па­нії не до­ве­де­ться спла­чу­ва­ти по­да­тки на фонд опла­ти пра­ці та не­ру­хо­мість, а про­тя­гом двад­ця­ти — по­да­ток із про­да­жу; при цьо­му ком­па­нія одер­жить «по­да­тко­вий кре­дит із пра­вом пе­ре­да­н­ня» у роз­мі­рі 195 млн до­ла­рів, ко­шти яко­го Tesla змо­же про­да­ва­ти ін­шим ком­па­ні­ям для спла­ти по­да­тків, що справ­ля­ю­ться у шта­ті Не­ва­да(59). З цьо­го мо­жна ви­не­сти таку на­у­ку: «свої» під­при­єм­ства, ді­яль­ність яких за­ле­жить від дер­жав­них пре­фе­рен­цій, іно­ді на­ра­жа­ю­ться на про­ти­дію ін­ших «сво­їх» під­при­ємств зі ще біль­шим по­лі­ти­чним впли­вом.
Твор­ці Кон­сти­ту­ції США до­бре зна­ли про про­бле­ми, пов’яза­ні з вла­дою груп впли­ву. Вони на­зи­ва­ли їх «угру­по­ва­н­ня­ми». У ча­сти­ні во­сьмій стат­ті I Кон­сти­ту­ції США зро­бле­но спро­бу обме­жи­ти тиск з боку угру­по­вань. Вона на­дає Кон­гре­со­ві США пра­во за­про­ва­джу­ва­ти лише по­да­тки, при­зна­че­ні для фі­нан­су­ва­н­ня на­ціо­наль­ної обо­ро­ни та за­без­пе­че­н­ня за­галь­но­го до­бро­бу­ту. Це по­ло­же­н­ня мало на меті за­по­біг­ти ви­ко­ри­стан­ню до­хо­дів від за­галь­них по­да­тків для на­да­н­ня пре­фе­рен­цій рі­зним під­гру­пам на­се­ле­н­ня. Про­те прийня­ті зго­дом су­до­ві рі­ше­н­ня та за­ко­но­дав­чі акти змі­ни­ли його зміст. Че­рез це Кон­сти­ту­ція в її ни­ні­шньо­му тлу­ма­чен­ні не зда­тна обме­жи­ти по­лі­ти­чну вла­ду до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп впли­ву.

Елемент 3.6. Запобігання надмірним витратам і дефіциту державного бюджету

За відсутності конституційних обмежень або жорстких правових норм законодавці допускають надмірні витрати та утворення дефіциту бюджету.

«При­ва­бли­вість для ви­бор­них по­лі­ти­ків фі­нан­су­ва­н­ня ви­да­тків ко­штом бор­го­вих зо­бов’язань має бути оче­ви­дною. За­по­зи­че­н­ня да­ють змо­гу здій­сню­ва­ти ті ви­да­тки, що при­не­суть не­гай­ні по­лі­ти­чні ви­го­ди, без будь-яких пря­мих по­лі­ти­чних ви­трат»(60),
Джеймс Б’юке­нен, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії 1986 року.
Бю­дже­тний де­фі­цит ви­ни­кає тоді, коли ви­да­тки уря­ду пе­ре­ви­щу­ють його до­хо­ди. Для фі­нан­су­ва­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту уряд за­зви­чай здій­снює емі­сію облі­га­цій дер­жав­ної по­зи­ки, за яки­ми спла­чу­ю­ться про­цен­ти. З цих облі­га­цій скла­да­є­ться державний борг. Рі­чний де­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту збіль­шує роз­мір дер­жав­но­го бор­гу на роз­мір де­фі­ци­ту. І, нав­па­ки, при пе­ре­ви­щен­ні до­хо­дів бю­дже­ту над ви­да­тка­ми ви­ни­кає профіцит бюджету. Він дає уря­до­ві змо­гу роз­ра­ху­ва­ти­ся з вла­сни­ка­ми облі­га­цій і в та­кий спо­сіб змен­ши­ти роз­мір не­по­га­ше­ної за­бор­го­ва­но­сті. Фа­кти­чно, дер­жав­ний борг — це су­ку­пний об­сяг усіх по­пе­ре­дніх бю­дже­тних де­фі­ци­тів і про­фі­ци­тів.
До 1960 року еко­но­мі­сти були одно­стай­ні в тому, що зав­да­н­ням уря­ду було ство­ре­н­ня про­фі­ци­ту бю­дже­ту для якнай­швид­шо­го по­га­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу (який за­зви­чай збіль­шу­вав­ся під час війн). Про­тя­гом сто­лі­т­тя пі­сля на­по­ле­о­нів­ських війн борг Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства зна­чно ско­ро­тив­ся, така ж си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­ла­ся у Фран­ції пі­сля Фран­ко-прус­ської вій­ни й у Спо­лу­че­них Шта­тах пі­сля Гро­ма­дян­ської вій­ни.
Усе змі­ни­лось пі­сля кейн­сі­ан­ської ре­во­лю­ції. Ан­глій­ський еко­но­міст Джон Мей­нард Кейнс роз­ро­бив те­о­рію, яка не лише по­ясни­ла три­ва­лість і гли­би­ну Ве­ли­кої де­пре­сії, але й за­про­по­ну­ва­ла за­со­би за­по­бі­га­н­ня та­ким по­ді­ям у май­бу­тньо­му. У 1940–1950-ті роки еко­но­мі­сти ста­ли на бік кейн­сі­ан­ської те­о­рії, яка не­вдов­зі здо­бу­ла по­пу­ляр­ність се­ред ін­те­ле­кту­аль­них і по­лі­ти­чних лі­де­рів. Від­по­від­но до кейн­сі­ан­ської те­о­рії дер­жав­ні ви­да­тки та бю­дже­тний де­фі­цит зда­тні спри­я­ти ство­рен­ню більш стій­кої еко­но­мі­ки. Кейн­сі­ан­ці ствер­джу­ва­ли, що за­мість ба­лан­су­ва­н­ня бю­дже­ту уряд у часи еко­но­мі­чно­го спа­ду має зво­ди­ти бю­джет з де­фі­ци­том, а в разі по­си­ле­н­ня ін­фля­ції — з про­фі­ци­том.
І хоча ефе­ктив­ність кейн­сі­ан­ської по­да­тко­во-бю­дже­тної по­лі­ти­ки досі за­ли­ша­є­ться вель­ми су­пе­ре­чли­вим пи­та­н­ням, на­слід­ки її ре­а­лі­за­ції для бю­дже­ту ба­га­тьох кра­їн є оче­ви­дни­ми. Не ма­ю­чи обме­же­н­ня у фор­мі збалансованого бюджету, по­лі­ти­ки весь час ви­тра­ча­ють біль­ше ко­штів, ніж вони го­то­ві зби­ра­ти у ви­гля­ді по­да­тків. За 22 роки з 1995 року уряд Гре­ції двад­цять ра­зів за­твер­джу­вав де­фі­ци­тний бю­джет і дві­чі — про­фі­ци­тний. На ри­сун­ку 20 по­ка­за­на ди­на­мі­ка змін від­но­ше­н­ня де­фі­ци­ту дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції до ВВП кра­ї­ни за за­зна­че­ний пе­рі­од. У часи еко­но­мі­чно­го спа­ду де­фі­ци­ти були біль­ши­ми — осо­бли­во під час фі­нан­со­вої кри­зи 2008–2009 ро­ків. Бю­дже­тний де­фі­цит у се­ре­дньо­му ста­но­вив при­бли­зно 6,5% ВВП до фі­нан­со­вої кри­зи, а пе­рі­од кон­тро­лю над де­фі­ци­том був дуже не­три­ва­лим. Гре­ції вда­ло­ся зве­сти бю­джет із про­фі­ци­том лише у 2016 та 2017 ро­ках.
Саме де­фі­ци­ти збіль­шу­ють дер­жав­ний борг. Роз­мір дер­жав­но­го бор­гу Гре­ції у від­со­тках до ВВП зріс із 97% в 1995 році до 134% у 2009 році та 183% у 2015 році. Гре­ція має най­біль­ший дер­жав­ний борг (у від­со­тках до ВВП) се­ред кра­їн ЄС. Крім Гре­ції є ще чо­ти­ри єв­ро­пей­ські кра­ї­ни, де роз­мір бор­гів пе­ре­ви­щує 100% рі­чно­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва (Бель­гія, Кіпр, Пор­ту­га­лія та Іта­лія)(61).
Не­має ні­чо­го див­но­го в по­лі­ти­чній при­ва­бли­во­сті фі­нан­су­ва­н­ня ви­да­тків ко­штом за­по­зи­чень, а не по­да­тків. Ця при­ва­бли­вість є від­дзер­ка­ле­н­ням яви­ща, яке еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють «ефектом недалекоглядності»: під ним ро­зу­мі­ють схиль­ність ви­бор­них по­лі­ти­чних ді­я­чів від­да­ва­ти пе­ре­ва­гу про­є­ктам, які не­гай­но при­но­сять по­мі­тні ви­го­ди, якщо тя­гар ви­трат на їх ре­а­лі­за­цію мо­жна пе­ре­ки­ну­ти на пле­чі на­сту­пних по­ко­лінь і скла­дно ви­зна­чи­ти. За­ко­но­дав­ці ма­ють сти­му­ли, що спо­ну­ка­ють їх ви­тра­ча­ти гро­ші на ре­а­лі­за­цію про­грам, ви­гі­дних ви­бор­цям від­по­від­них окру­гів та гру­пам впли­ву, що зда­тні до­по­мог­ти їм зно­ву ви­гра­ти ви­бо­ри. Їм не по­до­ба­є­ться фі­нан­су­ва­н­ня ко­штом по­да­тків, оскіль­ки по­да­тки ро­блять ви­тра­ти ви­ди­ми­ми для ви­бор­ців. Борг — це аль­тер­на­ти­ва по­то­чним по­да­тко­вим ви­пла­там; він пе­ре­но­сить ви­ди­мі ви­тра­ти дер­жав­но­го бю­дже­ту на май­бу­тні пе­рі­о­ди. Бю­дже­тні де­фі­ци­ти та за­по­зи­че­н­ня да­ють по­лі­ти­кам змо­гу на­да­ва­ти ви­бор­цям не­гай­ні ви­го­ди без під­ви­ще­н­ня ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня. Отже, де­фі­цит бю­дже­ту є при­ро­дним на­слід­ком по­лі­ти­чно­го про­це­су в умо­вах де­мо­кра­тії, не стри­ма­но­го не­об­хі­дні­стю зба­лан­со­ву­ва­ти бю­джет.
Ри­су­нок 20. Де­фі­цит або про­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції як час­тка у ВВП, 1995–2017 рр.
Лі­ній­на кри­ва, що зо­бра­жує де­фі­цит і про­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції як час­тку ВВП в пе­рі­од з 1995 по 2017 рік. За ці 22 роки бю­джет було зве­де­но з про­фі­ци­том лише у 2 ро­ках: 2016 та 2017. У пе­рі­о­ди ре­це­сій де­фі­цит збіль­шу­вав­ся — осо­бли­во під час фі­нан­со­вої кри­зи 2008–2009 ро­ків. Най­ви­щий де­фі­цит було за­фі­ксо­ва­но у 2009 році, коли він ся­гнув при­бли­зно 15% ВВП.
Та­кий по­лі­ти­чний про­цес, що не знає обме­жень, грає на руку до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним гру­пам впли­ву та спо­ну­кає по­лі­ти­ків до на­ро­щу­ва­н­ня ви­да­тків для того, щоб не­чи­слен­ні ви­го­до­на­бу­ва­чі мали змо­гу одер­жа­ти ви­го­ду ко­штом біль­шо­сті. На­при­клад, ко­жний де­пу­тат за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну має по­ту­жний сти­мул об­сто­ю­ва­ти ви­да­тки, що при­но­сять ви­го­ду його ви­бор­цям. І нав­па­ки, ніщо не спо­ну­кає за­ко­но­дав­ця сто­я­ти на вар­ті бю­дже­ту з двох при­чин. По-пер­ше, та­кий вар­то­вий дра­ту­вав би сво­їх ко­лег, оскіль­ки обме­жу­валь­ні за­хо­ди з роз­по­ді­лу ви­трат ускла­дни­ли б фі­нан­су­ва­н­ня спе­ці­аль­них про­грам в їхніх ви­бор­чих окру­гах. Вони б вжи­ли за­хо­дів у від­по­відь і під час го­ло­су­ва­н­ня зве­ли б до мі­ні­му­му суму ко­штів на здій­сне­н­ня ви­да­тків у його окру­зі. По-дру­ге, ще більш ва­жли­вим є те, що ви­го­ди від урі­за­н­ня ви­да­тків і зни­же­н­ня де­фі­ци­ту, які пра­гне одер­жа­ти вар­то­вий (на­при­клад, у фор­мі зни­же­н­ня по­да­тків), рів­ною мі­рою над­хо­ди­ти­муть і до ви­бор­ців ін­ших окру­гів. Отже, на­віть якби та­кий де­пу­тат до­бив­ся успі­ху, ви­бор­ці в його окру­зі одер­жа­ли лише б не­зна­чну час­тку ви­год.
Мо­жли­во, на­ве­де­на ниж­че ілю­стра­ція до­по­мо­же по­ясни­ти, чому пар­ла­мен­там усіх кра­їн так важ­ко да­є­ться обме­же­н­ня дер­жав­них ви­да­тків і кон­троль над бю­дже­тним де­фі­ци­том. Вер­хов­на Рада Укра­ї­ни скла­да­є­ться з 450 на­ро­дних де­пу­та­тів. При­пу­сті­мо, що ці 450 осіб ідуть на ве­че­рю, зна­ю­чи, що пі­сля неї ко­жно­му до­ве­де­ться спла­ти­ти 1/450 ча­сти­ну її за­галь­ної вар­то­сті. Ніщо не спо­ну­кає ні­ко­го за­мов­ля­ти мен­ше, адже осо­би­ста стри­ма­ність де­пу­та­та сла­бо по­зна­чи­ться на за­галь­ній вар­то­сті. Тож чому б не за­мо­ви­ти кре­ве­тки на за­ку­ску, за­їсти їх стей­ком та ома­ра­ми, а на де­серт узя­ти ве­ли­кий шма­ток чіз­кей­ка? Зре­штою, до­да­тко­ві ви­тра­ти лише зов­сім тро­хи збіль­шать час­тку ко­жно­го в за­галь­ній сумі. На­при­клад, якщо один уча­сник ве­че­рі за­мо­вить до­ро­гі стра­ви, які збіль­шать за­галь­ну її вар­тість на 45 євро, то його осо­би­сті ви­тра­ти зро­стуть лише на 10 цен­тів (1/450 від 45 євро). Це ж так ви­гі­дно! Зви­чай­но, і йому до­ве­де­ться спла­ти­ти біль­ше, якщо ре­шта 449 го­стей теж за­мов­лять щось ви­шу­ка­не. Але це ста­не­ться в будь-яко­му разі, що б він там собі не за­мов­ляв. У ре­зуль­та­ті ко­жний за­мов­ляє щось ви­шу­ка­не та до­да­тко­во опла­чує стра­ви, що не вар­ті ви­тра­че­них на них ко­штів(62).
На­ве­де­на вище си­сте­ма сти­му­лів по­яснює, чому де­фі­ци­тне фі­нан­су­ва­н­ня таке при­ва­бли­ве для по­лі­ти­ків. Про­тя­гом семи ро­ків з 2008 по 2015 рік де­фі­ци­ти дер­жав-чле­нів ЄС при­зве­ли до зро­ста­н­ня спів­від­но­ше­н­ня су­ку­пно­го бор­гу ЄС до ВВП більш ніж на 30 від­со­тко­вих пун­ктів. Крім того, ви­пла­ти, обі­ця­ні лі­тнім лю­дям за про­гра­ма­ми со­ці­аль­но­го за­хи­сту, на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­ють над­хо­дже­н­ня від по­да­тку на фонд опла­ти пра­ці, ко­штом яко­го ці ви­пла­ти фі­нан­су­ю­ться. Ці зо­бов’яза­н­ня, що не за­без­пе­че­ні фі­нан­со­ви­ми ре­сур­са­ми, є ще одні­єю фор­мою бор­гу. Саме на со­ці­аль­ний за­хист при­па­да­ла у 2016 році най­біль­ша час­тка су­мар­них ви­да­тків дер­жав­них бю­дже­тів і по­за­бю­дже­тних фон­дів у всіх дер­жа­вах-чле­нах ЄС (най­біль­шою вона була у Фін­лян­дії — 25,6% ВВП)(63). Оскіль­ки час­тка пра­це­зда­тно­го на­се­ле­н­ня змен­шу­є­ться, а кіль­кість пен­сіо­не­рів зро­стає(64), ви­да­тки на со­ці­аль­ний за­хист не­о­дмін­но пе­ре­ви­щать до­хо­ди, ко­штом яких вони фі­нан­су­ю­ться, що при­зве­де до до­да­тко­во­го зро­ста­н­ня бор­го­вих зо­бов’язань фе­де­раль­но­го уря­ду.
Що ж ста­не­ться, якщо уря­дам дер­жав-чле­нів ЄС не вда­сться взя­ти свою фі­нан­со­ву си­сте­му під кон­троль? Оскіль­ки спів­від­но­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу до роз­мі­ру еко­но­мі­ки по­стій­но збіль­шу­є­ться, вони зі­ткну­ться з не­при­єм­но­стя­ми на кре­ди­тних рин­ках. На­да­ва­ти по­зи­ки уря­до­ві кра­ї­ни, яка має ви­со­ке спів­від­но­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу до ВВП, — спра­ва ри­зи­ко­ва­на. Уна­слі­док цьо­го уряд кра­ї­ни з ве­ли­кою за­бор­го­ва­ні­стю буде зму­ше­ний пла­ти­ти про­цен­ти за ви­щою став­кою. Так само, збіль­ше­н­ня про­цен­тних ви­трат до­да­тко­во ускла­днює уря­до­ві ви­ко­на­н­ня бю­дже­ту та утри­ма­н­ня по­да­тко­вих ста­вок на ро­зум­них рів­нях.
Якщо зро­ста­н­ня спів­від­но­ше­н­ня бор­гу до до­хо­дів три­ва­ти­ме, ін­ве­сто­ри з де­да­лі мен­шою охо­тою ку­пу­ва­ти­муть облі­га­ції дер­жав­ної скар­бни­ці. У кін­це­во­му під­сум­ку ви­бу­хне фі­нан­со­ва кри­за: або у фор­мі від­мо­ви уря­ду від ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань (де­фол­ту), або у фор­мі ре­фі­нан­су­ва­н­ня за­бор­го­ва­но­сті че­рез до­да­тко­ву емі­сію та, від­по­від­но, ін­фля­цію. У будь-яко­му разі ця кри­за спра­вить де­стру­ктив­ний вплив на еко­но­мі­ку. Така си­ту­а­ція тра­пля­лась в тих кра­ї­нах, що — як Гре­ція — не змо­гли взя­ти під кон­троль дер­жав­ні фі­нан­си. Жо­дна кра­ї­на не за­стра­хо­ва­на від дії еко­но­мі­чних за­ко­нів.
А тому вкрай ва­жли­во, щоб усі уря­ди чі­тко кон­тро­лю­ва­ли вла­сні ви­да­тки та за­по­зи­че­н­ня на ба­га­то ро­ків на­пе­ред. Це на­вряд чи ста­не­ться без змін у пра­ви­лах по­лі­ти­чної гри, які ускла­днять по­лі­ти­кам ви­тра­ча­н­ня ко­штів у роз­мі­рі, що пе­ре­ви­щує ту суму, яку вони го­то­ві спра­ви­ти у фор­мі по­да­тків. Є кіль­ка спосо­бів здій­сне­н­ня та­ких змін. До кон­сти­ту­ції мо­жуть бути вне­се­ні змі­ни, що вста­нов­лю­ють обов’яз­ко­вість роз­ро­бле­н­ня уря­дом без­де­фі­ци­тно­го бю­дже­ту: саме в та­ких умо­вах пра­цює уряд Гру­зії. Або гра­ни­чний роз­мір ви­да­тків по­то­чно­го року може бути вста­нов­ле­ний на рів­ні до­хо­дів дер­жав­но­го бю­дже­ту за по­пе­ре­дній рік. Вне­се­н­ня до Кон­сти­ту­ції та­ких змін ускла­дни­ло б для за­ко­но­дав­ців здій­сне­н­ня ви­да­тків у разі їхньої не­го­тов­но­сті справ­ля­ти по­да­ток або пла­ту за ко­ри­сту­ва­н­ня дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми.

Елемент 3.7. Запобігання субсидуванню, не ґрунтованому на економічній логіці

Активне надання урядом пільг одним особам коштом інших зазвичай призводить до неефективності та встановлення неправомірних і неетичних відносин між урядовцями та підприємцями.

«Одним з ін­стру­мен­тів по­лі­ти­ки (який ча­сто пе­ре­тво­рю­є­ться на її мету) є ви­лу­че­н­ня ре­сур­сів у зви­чай­них пла­тни­ків по­да­тків з мі­ні­маль­ни­ми не­зру­чно­стя­ми й подаль­ший роз­по­діл над­хо­джень се­ред чи­сель­них пре­тен­ден­тів на них у спо­сіб, що за­без­пе­чує ма­кси­маль­ну під­трим­ку з боку ви­бор­ців. По­лі­ти­ка — якщо йде­ться про за­без­пе­че­н­ня під­трим­ки — це ми­сте­цтво про­ра­хо­ва­но­го обма­ну або, ка­жу­чи то­чні­ше, ми­сте­цтво обду­рю­ва­ти так, щоб про це ні­хто не здо­га­дав­ся»(65),
Джеймс Р. Шле­зін­гер, ко­ли­шній мі­ністр обо­ро­ни США.
Є два спосо­би на­жи­ти ста­тків: ви­ро­бни­цтво та привласнення. Мо­жна до­би­тись успі­ху, ви­ро­бля­ю­чи цін­ні то­ва­ри або по­слу­ги й одер­жу­ю­чи за це до­хід. Цей обо­піль­но ви­гі­дний ме­тод одер­жа­н­ня до­хо­ду ви­гі­дний для обох тор­го­вель­них пар­тне­рів і ро­бить су­спіль­ство за­мо­жні­шим. Про­те іно­ді люди на­ма­га­ю­ться до­сяг­ти ба­гат­ства че­рез гра­бу­нок, при­вла­сню­ю­чи те, що на­ле­жить ін­шим, без їхньої зго­ди. У та­ко­му разі жер­тви гра­бун­ку за­зна­ють втрат, а при­вла­сню­вач ба­га­тіє. Крім того, там, де люди по­бо­ю­ю­ться гра­бун­ку, ті, хто може по­тер­пі­ти від цьо­го зло­чи­ну, за­зви­чай ви­ко­ри­сто­ву­ють рі­зні ре­сур­си, щоб від ньо­го за­хи­сти­тись. Зокре­ма, у су­спіль­стві, де на­бу­ли по­ши­ре­н­ня кра­діж­ки зі зло­мом, люди вста­нов­лю­ють які­сні­ші зам­ки, актив­ні­ше ко­ри­сту­ю­ться по­слу­га­ми охо­ро­ни не­ру­хо­мо­сті, ви­ма­га­ють акти­ві­за­ції по­лі­цей­ської ро­бо­ти й на­віть про­є­кту­ють свої бу­дин­ки у та­кий спо­сіб, щоб було мен­ше охо­чих із них щось вкра­сти. Во­дно­час ви­тра­ти гро­ма­дян за­зви­чай пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ду, яку одер­жу­ють ті, хто вда­ю­ться до при­вла­сне­н­ня. На від­мі­ну від обо­піль­но ви­гі­дної ді­яль­но­сті з обмі­ну, де сума ви­год є по­зи­тив­ною, при­вла­сне­н­ня — це ді­яль­ність з не­га­тив­ним ре­зуль­та­том. Воно не про­сто не при­но­сить до­да­тко­во­го до­хо­ду: на при­вла­сне­н­ня ви­тра­ча­ю­ться ре­сур­си, на­ле­жне ви­ко­ри­ста­н­ня яких мо­гло б під­ви­щи­ти рі­вень до­бро­бу­ту су­спіль­ства.
(цей кла­си­чний скетч мо­жна пе­ре­гля­ну­ти пов­ні­стю за по­си­ла­н­ням: https://www.dailymotion.com/video/x2hwqki)
Уряд спри­яє економічному процвітанню тоді, коли за­охо­чує ви­ро­бни­цтво та обмін, і про­ти­діє при­вла­снен­ню. Якщо чин­не за­ко­но­дав­ство та на­ле­жне за­без­пе­че­н­ня до­три­ма­н­ня його ви­мог ускла­дню­ють при­вла­сне­н­ня того, що на­ле­жить ін­шим лю­дям, чи то че­рез зло­чин, чи то за до­по­мо­гою по­лі­ти­чних дій, на при­вла­сне­н­ня йти­ме лише не­ве­ли­ка час­тка на­яв­них ре­сур­сів. Крім того, мен­ше ре­сур­сів до­ве­де­ться ви­тра­ча­ти й на за­хист від при­вла­сне­н­ня.
Про­те в су­ча­сно­му сві­ті саме уряд може бути най­біль­шим при­вла­сню­ва­чем. Дер­жа­ва ча­сто від­ні­має ре­сур­си в одних для на­да­н­ня суб­си­дій та пільг ін­шим. Те­хні­чно такі дії не мо­жна на­зва­ти кра­діж­кою, бо все ро­би­ться на під­ста­ві за­ко­нів, але на­віть за­кон­не при­вла­сне­н­ня — це ді­яль­ність з ну­льо­вою су­мою, що шко­дить су­спіль­ству та спо­віль­нює еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня.
У Фран­ції на бю­дже­тні трансфер­ти та суб­си­дії за­раз при­па­дає при­бли­зно по­ло­ви­на за­галь­но­го роз­мі­ру ви­да­тків дер­жав­но­го бю­дже­ту(66). Основ­на час­тка трансфер­тів іде на суб­си­ді­ю­ва­н­ня си­сте­ми со­ці­аль­но­го за­хи­сту (43% від за­галь­но­го роз­мі­ру дер­жав­но­го бю­дже­ту)(67), про­те те­пер уряд під­три­мує без­ліч ін­ших на­пря­мів ді­яль­но­сті, як-от куль­ту­ру, ае­ро­пор­ти, пев­ні ви­ро­бни­чі під­при­єм­ства, по­ту­жно­сті со­ня­чної енер­ге­ти­ки, ви­до­бу­ва­н­ня ви­ко­пно­го па­ли­ва, а та­кож сіль­сько­го­спо­дар­ські то­ва­ри (від кур­чат-брой­ле­рів до вина). Для під­при­ємств ма­ло­го бі­зне­су, що від­кри­ва­ю­ться в сіль­ській мі­сце­во­сті, у Фран­ції пе­ред­ба­че­но орі­єн­тов­но 250 рі­зних гран­тів і суб­си­дій.
Суб­си­дії та фа­во­ри­тизм з боку уря­ду — це за­гро­за як для по­лі­ти­чної де­мо­кра­тії, так і для еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. Ось лише кіль­ка при­чин цьо­го.
По-пер­ше, суб­си­дії ви­крив­лю­ють ціни та спо­ну­ка­ють під­при­єм­ства ви­тра­ча­ти біль­ше часу на спро­би одер­жа­ти піль­ги у цен­траль­них ор­га­нів ви­ко­нав­чої вла­ди, а не на роз­ро­бле­н­ня кра­щих та еко­ном­ні­ших то­ва­рів. Біль­ша до­сту­пність дер­жав­них пільг ціл­ком про­гно­зо­ва­но змі­цнює вла­ду груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів і за­охо­чує обман. Для того, щоб одер­жа­ти біль­ше суб­си­дій від уря­ду та здо­бу­ти пе­ре­ва­ги пе­ред су­пер­ни­ка­ми, ком­па­нії та інші пре­тен­ден­ти на піль­ги при­хо­ву­ють свої справ­жні ін­те­ре­си за ма­скою та­ких по­пу­ляр­них ці­лей, як ство­ре­н­ня но­вих ро­бо­чих місць, зни­же­н­ня бі­дно­сті, по­лі­пше­н­ня ста­ну дов­кі­л­ля та по­сла­бле­н­ня за­ле­жно­сті від іно­зем­ців. На­віть якщо гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів пра­гнуть до суто фі­нан­со­вої ви­го­ди та по­лі­ти­чної вла­ди, їм до­ціль­но ствер­джу­ва­ти, що вони хо­чуть до­ся­гну­ти шир­ших і по­пу­ляр­ні­ших ці­лей, що на­справ­ді не від­по­від­ає дій­сно­сті.
По-дру­ге, суб­си­дії, що на­да­ю­ться де­яким фір­мам і га­лу­зям, став­лять тих, хто їх не одер­жує, у не­ви­гі­дне ста­но­ви­ще. Де­яким із та­ких фірм до­ве­де­ться при­пи­ни­ти свою ді­яль­ність або від­мо­ви­тись від ви­хо­ду на ри­нок че­рез свою не­спро­мо­жність кон­ку­ру­ва­ти з су­пер­ни­ка­ми, що одер­жу­ють суб­си­дії. Ре­зуль­та­том цьо­го є від­вер­не­н­ня ре­сур­сів від тих під­при­ємств, до­хо­ди яких за­ле­жать від спо­жи­ва­чів на рин­ку, на ко­ристь тих, до кого по­лі­ти­ки став­ля­ться з біль­шою при­хиль­ні­стю.
По-тре­тє, і це, на­пев­но, най­ва­жли­ві­ше, суб­си­дії та фа­во­ри­тизм по­ро­джу­ють не­пра­во­мір­ні та не­е­ти­чні від­но­си­ни між під­при­єм­ства­ми та уря­дов­ця­ми. Це за­охо­чує «кор­по­ра­тив­не утри­ман­ство» та «ку­мів­ський ка­пі­та­лізм» і шко­дить ін­те­ре­сам пла­тни­ків по­да­тків. Чим вище рі­вень кор­по­ра­тив­но­го утри­ман­ства (тоб­то чим біль­ше суб­си­дій на­дає уряд бі­зне­су за рі­зни­ми про­гра­ма­ми), тим біль­ше ре­сур­сів ви­тра­ча­ти­ме­ться на го­ни­тву за пре­фе­рен­ці­я­ми. (При­мі­тка. На по­зна­че­н­ня пра­гне­н­ня ді­ло­вих кіл та ін­ших груп до де­да­лі біль­ших пільг еко­но­мі­сти ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «рен­то­о­рі­єн­то­ва­на по­ве­дін­ка».) І в міру ви­ті­сне­н­ня рин­ків по­лі­ти­кою для еко­но­мі­ки де­да­лі ха­ра­ктер­ні­ши­ми ста­ва­ти­муть ку­мів­ство та кон­тр­про­ду­ктив­на ді­яль­ність, тоді як темп еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня опи­ни­ться на рів­ні, на­ба­га­то ниж­чо­му від по­тен­цій­но мо­жли­во­го.
Уря­ди де­мо­кра­ти­чних кра­їн з ви­со­ки­ми до­хо­да­ми де­да­лі ча­сті­ше ви­ко­ри­сто­ву­ють по­да­тки та за­по­зи­че­н­ня для на­да­н­ня суб­си­дій та ін­ших пільг пев­ним ви­бор­чим угру­по­ва­н­ням в обмін на їхню під­трим­ку та вне­ски на по­лі­ти­чну ді­яль­ність. У ви­сло­ві, який при­пи­су­ють шо­тланд­сько­му пу­блі­ци­сто­ві Але­ксан­дру Ти­тле­ру, на­во­ди­ться на­сту­пний ар­гу­мент:
«Де­мо­кра­тія не може існу­ва­ти як по­стій­на фор­ма прав­лі­н­ня. Вона може існу­ва­ти лише доти, доки ви­бор­ці не усві­дом­лять, що вони мо­жуть про­го­ло­су­ва­ти за ще­дрі да­рун­ки з дер­жав­ної скар­бни­ці для себе са­мих. З цьо­го мо­мен­ту біль­шість зав­жди під­три­му­ва­ти­ме тих кан­ди­да­тів, які обі­ця­ти­муть біль­ше ви­плат із дер­жав­ної скар­бни­ці, що при­зве­де до не­о­дмін­но­го кра­ху де­мо­кра­тії че­рез без­від­по­від­аль­ну по­да­тко­во-бю­дже­тну по­лі­ти­ку...»(68).
Вар­то ли­шень під­при­єм­ствам та ін­шим гру­пам впли­ву актив­но до­лу­чи­тись до на­да­н­ня по­лі­ти­кам під­трим­ки в обмін на суб­си­дії та піль­ги, стри­ма­ти дію цих сил буде дуже важ­ко. З роз­ви­тком дер­жав­но­го фа­во­ри­ти­зму та по­си­ле­н­ням за­ле­жно­сті одер­жу­ва­чів пільг і по­лі­ти­ків від ньо­го від­бу­ва­ти­ме­ться зро­ста­н­ня ви­трат на бю­дже­тні трансфер­ти та від­тік ре­сур­сів з про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті. Де­да­лі по­ши­ре­ні­ши­ми ста­ва­ти­муть ві­ро­лом­ні вчин­ки, не­е­ти­чні від­но­си­ни та на­віть ко­ру­пція. Це при­зве­де до під­ви­ще­н­ня по­да­тків, збіль­ше­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту та за­стою в еко­но­мі­ці, що під­да­лась на по­лі­ти­чні ма­ні­пу­ля­ції. Якщо не буде від­нов­ле­но кон­сти­ту­цій­но­го за­хи­сту прав вла­сно­сті та не за­про­ва­дже­но обме­жень на ви­да­тки, суб­си­дії та за­по­зи­че­н­ня з боку уря­ду, де­мо­кра­ти­чно обра­ні по­лі­ти­ки бу­дуть де­да­лі актив­ні­ше схва­лю­ва­ти про­гра­ми, які бу­дуть роз­тра­чу­ва­ти ре­сур­си та зни­жу­ва­ти за­галь­ний рі­вень жи­т­тя. Як мо­жна пе­ре­ко­на­тись на при­кла­ді Гре­ції, де на­дмір­ні ви­тра­ти уря­ду при­зве­ли у 2015 році до бор­го­вої кри­зи, така по­лі­ти­ка у кін­це­во­му під­сум­ку веде до на­дмір­ної за­бор­го­ва­но­сті та обва­лу еко­но­мі­ки.

Елемент 3.8. Недопущення неефективності, зокрема у разі доцільного субсидування

Чистий прибуток одержувачів трансфертів є меншим, а часто й значно меншим від суми трансферту.

Ма­лю­нок зо­бра­жує двох не­охай­них чо­ло­ві­ків у по­ро­жньо­му барі. Один каже дру­го­му: «Мо­жна отри­ма­ти до­по­мо­гу з не­пра­це­зда­тно­сті. Щодо не­зда­тно­сті — не знаю».
«Мо­жна отри­ма­ти до­по­мо­гу з не­пра­це­зда­тно­сті. Щодо не­зда­тно­сті — не знаю».
Тим, хто не до­сить до­бре ро­зу­мі­є­ться на еко­но­мі­ці, трансфертні платежі ви­да­ю­ться ефе­ктив­ним спосо­бом адре­сної до­по­мо­ги. Однак еко­но­мі­чний ана­ліз свід­чить про те, що на­справ­ді до­сить важ­ко здій­сни­ти трансферт гру­пі одер­жу­ва­чів у та­кий спо­сіб, щоб під­ви­щи­ти рі­вень їхньо­го до­бро­бу­ту на три­ва­лий строк. Як це ча­сто тра­пля­є­ться в еко­но­мі­чній сфе­рі, пра­виль­ність цьо­го твер­дже­н­ня по­ясню­є­ться не­пе­ре­дба­че­ни­ми вто­рин­ни­ми ефе­кта­ми(69).
На ефе­ктив­ність трансфер­тних пла­те­жів не­га­тив­но впли­ва­ють три основ­ні чин­ни­ки. І хоча, мо­жли­во, цей про­цес най­про­сті­ше про­сте­жи­ти на при­кла­ді пря­мих трансфер­тних пла­те­жів, як-от со­ці­аль­на до­по­мо­га, такі самі сили ді­ють, коли до­по­мо­га на­да­є­ться у фор­мі сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій або гран­тів для фі­зи­чних чи юри­ди­чних осіб.
По-пер­ше, збіль­ше­н­ня об­ся­гу трансфер­тів із дер­жав­но­го бю­дже­ту, за­га­лом, по­сла­блює сти­му­ли як пла­тни­ків по­да­тків-до­но­рів, так і одер­жу­ва­чів трансфер­тів до отри­ма­н­ня тру­до­во­го до­хо­ду та ство­ре­н­ня цін­но­сті. Ба­га­то трансфер­тних про­грам пе­ред­ба­ча­ють обер­не­ну за­ле­жність між роз­мі­ром трансфер­ту та рів­нем до­хо­ду одер­жу­ва­ча. У міру під­ви­ще­н­ня до­хо­ду одер­жу­ва­ча сума трансфер­ту змен­шу­є­ться. У та­ко­му разі ні пла­тни­ки по­да­тків, ні одер­жу­ва­чі трансфер­тів не ви­ро­бля­ти­муть та не за­ро­бля­ти­муть стіль­ки, скіль­ки вони мо­гли б за від­су­тно­сті трансфер­тних про­грам. Із по­си­ле­н­ням по­да­тко­во­го на­ван­та­же­н­ня че­рез не­об­хі­дність фі­нан­су­ва­н­ня біль­шо­го об­ся­гу трансфер­тів пла­тни­ки по­да­тків втра­ча­ють мо­ти­ва­цію до ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті й за­ро­бі­тку та отри­му­ють біль­ше сти­му­лів вкла­да­ти ко­шти в по­да­тко­ві схо­ви­ща, на­ма­га­ю­чись збе­рег­ти за­ро­бле­ні гро­ші для себе. Так само одер­жу­ва­чі ма­ти­муть мен­ший сти­мул за­ро­бля­ти, оскіль­ки їхній чи­стий до­хід збіль­шу­ва­ти­ме­ться тіль­ки на не­зна­чну час­тку, а в ба­га­тьох ви­пад­ках — лише на кри­хту від їхньо­го до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. Як на­слі­док, еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня спо­віль­ню­є­ться.
Щоб зро­зу­мі­ти не­га­тив­ний вплив май­же будь-якої трансфер­тної по­лі­ти­ки на рі­вень про­ду­ктив­но­сті, по­ду­май­те, як би від­ре­а­гу­ва­ли учні, коли б на по­ча­тку се­ме­стру вчи­тель по­ві­до­мив, що по­лі­ти­ка оці­ню­ва­н­ня в кла­сі пе­ред­ба­чає пе­ре­роз­по­діл отри­ма­них на іспи­тах ба­лів у та­кий спо­сіб, щоб ні­хто не отри­мав оцін­ки ниж­че від за­до­віль­ної. За та­кої си­сте­ми учням, які отри­ма­ли від­мін­ні оцін­ки, на­брав­ши на іспи­тах, у се­ре­дньо­му, не мен­ше 90%, до­ве­ло­ся б по­сту­пи­ти­ся до­ста­тньою кіль­кі­стю ба­лів, щоб під­ня­ти се­ре­дній по­ка­зник тих, хто в ін­шо­му ви­пад­ку отри­мав би не­за­до­віль­ні оцін­ки. І, зви­чай­но, учням, які отри­ма­ли оцін­ки «до­бре», та­кож до­ве­ло­ся б по­сту­пи­ти­ся де­якою — хоча й мен­шою, — кіль­кі­стю сво­їх ба­лів, щоб оцін­ки в кла­сі були рів­но­мір­ні­ші.
Чи вар­то сум­ні­ва­ти­ся в тому, що при­найм­ні ча­сти­на учнів, які на­вча­ли­ся б на «від­мін­но» та «до­бре», пра­цю­ва­ти­муть менш ста­ран­но, якщо їхні до­да­тко­ві зу­си­л­ля бу­дуть «опо­да­тко­ву­ва­ти­ся» для на­да­н­ня до­по­мо­ги ін­шим? І так само вчи­ни­ли б учні, які отри­му­ють за­до­віль­ні та не­за­до­віль­ні оцін­ки, оскіль­ки по­ка­ра­н­ня за до­кла­да­н­ня не­до­ста­тніх зу­силь буде пом’якше­но зав­дя­ки пе­ре­да­чі ба­лів, яких вони не отри­ма­ли б, за­ро­бля­ю­чи бали са­мо­стій­но. Така сама ло­гі­ка за­сто­сов­на на­віть до тих, хто отри­мав би оцін­ки «не­за­до­віль­но», хоча вони, ймо­вір­но, в будь-яко­му разі не над­то пе­ре­йма­ли­ся б на­вча­н­ням. Пе­ред­ба­чу­ва­ним на­слід­ком буде зни­же­н­ня ста­ран­но­сті ко­жно­го окре­мо­го учня кла­су та успі­шно­сті за­га­лом.
За­сто­су­ва­н­ня по­да­тко­вих і трансфер­тних схем має по­ді­бні на­слід­ки: зни­же­н­ня ін­тен­сив­но­сті пра­ці та за­галь­но­го рів­ня до­хо­ду. До­хід не є чи­мось на кшталт «ман­ни не­бе­сної». Нав­па­ки, люди самі за­ро­бля­ють і ство­рю­ють його, на­да­ю­чи то­ва­ри та по­слу­ги спо­жи­ва­чам, які го­то­ві за них пла­ти­ти. Національний дохід мо­жна уяви­ти у ви­гля­ді еко­но­мі­чно­го пи­ро­га, роз­мір яко­го ви­зна­ча­є­ться ді­я­ми міль­йо­нів лю­дей, ко­жен з яких за­йма­є­ться ви­ро­бни­цтвом або тор­гів­лею, щоб за­ро­би­ти собі шма­ток. Не­мо­жли­во пе­ре­роз­по­ді­ли­ти ча­сти­ни шма­тків, які вони мо­гли б за­ро­би­ти, одно­ча­сно не зни­жу­ю­чи ін­тен­сив­но­сті пра­ці та не ско­ро­чу­ю­чи ін­но­ва­цій­ної ді­яль­но­сті, які пе­ред­усім ство­рю­ють цей пи­ріг.
По-дру­ге, кон­ку­рен­тна бо­роть­ба за отри­ма­н­ня трансфер­тів може сут­тє­во пі­ді­рва­ти біль­шість дов­го­стро­ко­вих ви­год імо­вір­них одер­жу­ва­чів до­по­мо­ги. Дер­жа­вам до­во­ди­ться вста­нов­лю­ва­ти кри­те­рії для отри­ма­н­ня трансфер­тних ви­плат та ін­ших по­лі­ти­чних при­ві­ле­їв. Якби вони цьо­го не ро­би­ли, бю­джет було б не­гай­но спу­сто­ше­но трансфер­тни­ми пла­те­жа­ми. За­зви­чай дер­жа­ва ви­ма­гає від одер­жу­ва­ча трансфер­ту чи­мось во­ло­ді­ти, щось ро­би­ти або ки­мось бути. На­при­клад, одер­жу­вач до­по­мо­ги по без­ро­бі­т­тю має бути не­пра­це­вла­што­ва­ним, а ком­па­нія не може мати біль­ше від пев­ної кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків у шта­ті, щоб пре­тен­ду­ва­ти на отри­ма­н­ня гран­ту або по­зи­ки для ма­ло­го під­при­єм­ни­цтва. Однак вар­то тіль­ки вста­но­ви­ти кри­те­рій, і люди по­чи­на­ють під­ла­што­ву­ва­ти свою по­ве­дін­ку, щоб мати пра­во на «да­ро­ві» гро­ші або інші піль­ги від дер­жа­ви. При цьо­му чи­ста ви­го­да від трансфер­тів зни­жу­є­ться.
По­мір­куй­мо над та­ким: при­пу­сті­мо, що поль­ський уряд ви­рі­шив ви­да­ва­ти між 9 го­ди­ною ран­ку та 5 го­ди­ною ве­чо­ра в бу­дні по 300 зло­тих го­тів­кою ко­жно­му, хто ви­сто­їть чер­гу до ві­кон­ця каси мі­ні­стер­ства фі­нан­сів. Ви­ши­ку­ю­ться дов­гі чер­ги. На­скіль­ки дов­ги­ми вони бу­дуть? Якою кіль­кі­стю часу сво­го до­зві­л­ля та про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті бу­дуть го­то­ві по­сту­пи­ти­ся люди? Той, чий час вар­ту­вав 30 зло­тих за го­ди­ну, по­го­див­ся б про­ве­сти в чер­зі близь­ко де­ся­ти го­дин, щоб отри­ма­ти 300 зло­тих го­тів­кою. Однак че­ка­н­ня мо­гло б за­бра­ти по­над де­сять го­дин, якби зна­йшла­ся до­ста­тня кіль­кість ін­ших лю­дей, час яких ко­шту­вав мен­ше, ска­жі­мо, 20 або 10 зло­тих за го­ди­ну. Ко­жен ви­явив би, що час очі­ку­ва­н­ня по­гли­нув сут­тє­ву ча­сти­ну вар­то­сті трансфер­ту в сумі 300 зло­тих. По­бор­ни­кам та­кої про­гра­ми не вар­то спо­ді­ва­ти­ся, що вона зро­бить одер­жу­ва­чів на 300 зло­тих ба­га­тши­ми.
Цей при­клад ілю­струє, чому на­мі­че­ні одер­жу­ва­чі до­по­мо­ги в ме­жах трансфер­тних про­грам не отри­му­ють та­кої сут­тє­вої під­трим­ки, як це за­ве­де­но вва­жа­ти. Коли по­тен­цій­ним одер­жу­ва­чам до­по­мо­ги до­во­ди­ться щось ро­би­ти, щоб здо­бу­ти пра­во на отри­ма­н­ня трансфер­ту (як-от сто­я­ти в чер­зі, за­пов­ню­ва­ти блан­ки, до­ма­га­ти­ся пев­них рі­шень від дер­жав­них слу­жбов­ців, скла­да­ти іспи­ти, тер­пі­ти зво­лі­ка­н­ня чи ро­би­ти вне­ски до фон­дів окре­мих по­лі­ти­чних кам­па­ній), то не­рід­ко зна­чна ча­сти­на їхньої по­тен­цій­ної ви­го­ди втра­ча­є­ться під час на­ма­гань ви­ко­на­ти ква­лі­фі­ка­цій­ні кри­те­рії. Так само, коли одер­жу­ва­чам до­по­мо­ги на­ле­жить чи­мось во­ло­ді­ти, щоб отри­ма­ти суб­си­дію (на­при­клад, ді­лян­кою зем­лі з по­пе­ре­дньою істо­рі­єю ви­ро­щу­ва­н­ня пев­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської куль­ту­ри — для отри­ма­н­ня аграр­них суб­си­дій, — або лі­цен­зі­єю на пра­во на­да­н­ня по­слуг та­ксі чи екс­пор­ту про­ду­кції), люди бу­дуть на­бав­ля­ти ціну акти­ву, не­об­хі­дно­го для її отри­ма­н­ня. Вища ціна акти­ву, як-от лі­цен­зій на пе­ре­ве­зе­н­ня на та­ксі, пе­ре­ва­жить роз­мір суб­си­дії.
Що­ра­зу по­тен­цій­ні отри­му­ва­чі до­по­мо­ги кон­ку­ру­ва­ти­муть один з одним у до­три­ман­ні кри­те­рі­їв, доки не втра­тять зна­чну ча­сти­ну вар­то­сті трансфе­ру. Як на­слі­док, чи­стий при­бу­ток одер­жу­ва­ча за­зви­чай буде зна­чно ниж­чим від суми трансфер­тно­го пла­те­жу. Дій­сно, чи­стий при­бу­ток гра­ни­чно­го одер­жу­ва­ча (осо­би, яка на­вряд чи вва­жає за до­ціль­не до­би­ва­ти­ся пра­ва на отри­ма­н­ня трансфер­ту) буде пра­кти­чно ну­льо­вим.
Роз­глянь­мо на­слід­ки на­да­н­ня суб­си­дій (сти­пен­дій і де­ше­вих кре­ди­тів) сту­ден­там ви­шів у Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки. Такі про­гра­ми мали на меті збіль­ше­н­ня до­сту­пно­сті ви­щої осві­ти. Однак суб­си­дії та­кож під­ви­щу­ють по­пит на таку осві­ту, що при­зво­дить до зро­ста­н­ня пла­ти за на­вча­н­ня. За ре­зуль­та­та­ми не­дав­ньо­го до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го Фе­де­раль­ним ре­зерв­ним бан­ком Нью-Йор­ка, при­бли­зно 65% ви­пад­ків збіль­ше­н­ня трансфер­тів для сту­ден­тів при­зве­ло до під­ви­ще­н­ня пла­ти за на­вча­н­ня. До того ж, про­гра­ми суб­си­дій спри­я­ли пе­ре­на­си­чен­ню рин­ку пра­ці ви­пу­скни­ка­ми ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів, що змен­ши­ло пер­спе­кти­ви їхньо­го пра­це­вла­шту­ва­н­ня та цін­ність їхніх ди­пло­мів. У пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою швид­ке зро­ста­н­ня, у по­єд­нан­ні з низь­кою які­стю та не­від­по­від­ні­стю (в ба­га­тьох сфе­рах) уні­вер­си­тет­ської осві­ти, при­зве­ло до сер­йо­зної про­бле­ми «на­дли­шко­вої осві­ти» — коли ви­пу­скни­ки по­сі­да­ють ро­бо­чі мі­сця, які не ви­ма­га­ють на­яв­но­сті уні­вер­си­тет­ської осві­ти. Ба­га­то та­ких ви­пу­скни­ків за­ли­ша­ю­ться в пас­тці низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них ро­бо­чих місць на дов­гі роки пі­сля за­кін­че­н­ня на­вча­н­ня(70).
Існує і тре­тя при­чи­на не­ефе­ктив­но­сті трансфер­тів. Трансфер­тні про­гра­ми змен­шу­ють не­га­тив­ні на­слід­ки, яких за­зна­ють люди че­рез свої не­роз­су­дли­ві рі­ше­н­ня, у та­кий спо­сіб зни­жу­ю­чи мо­ти­ва­цію по­тен­цій­них отри­му­ва­чів до­по­мо­ги вжи­ва­ти за­хо­дів для уни­кне­н­ня не­га­ра­здів. На­при­клад, дер­жав­не суб­си­ді­ю­ва­н­ня стра­хо­вих пре­мій у ре­гіо­нах, які ча­сто стра­жда­ють від сти­хій­них лих, змен­шує осо­би­сті ви­тра­ти гро­ма­дян, що убез­пе­чу­ю­ться від еко­но­мі­чних зби­тків, пов’яза­них з ура­га­на­ми. Про­те су­спіль­ство несе ви­тра­ти. Оскіль­ки суб­си­дії зде­шев­лю­ють стра­ху­ва­н­ня від ура­га­нів, біль­ше лю­дей бу­ду­ють собі жи­тло у схиль­них до ура­га­нів ре­гіо­нах, вна­слі­док чого ура­га­ни на­но­сять біль­ше шко­ди, ніж це було б в ін­шо­му разі. Ще одним при­кла­дом є до­по­мо­га з без­ро­бі­т­тя. Со­ці­аль­ні ви­пла­ти змен­шу­ють для без­ро­бі­тних пра­ців­ни­ків ціну від­мо­ви від на­яв­них про­по­зи­цій ро­бо­ти та про­дов­же­н­ня по­шу­ків кра­що­го пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Тому пра­ців­ни­ки ви­тра­ча­ють біль­ше часу на по­шу­ки ро­бо­ти, що при­зво­дить до ви­що­го рів­ня без­ро­бі­т­тя, ніж це було б в ін­шо­му разі(71).
Для ро­зу­мі­н­ня бі­дно­сті та впли­ву дер­жав­них про­грам ва­жли­во роз­рі­зня­ти по­ня­т­тя «бі­дно­сті», що є ка­те­го­рі­єю офі­цій­ної дер­жав­ної ста­ти­сти­ки, та «зли­днів», що є ін­ту­ї­тив­ною ін­тер­пре­та­ці­єю оцін­ки яко­сті жи­т­тя. За ча­сів пре­зи­дент­ства Лін­до­на Джон­со­на в се­ре­ди­ні 1960-х ро­ків Спо­лу­че­ні Шта­ти про­го­ло­си­ли «вій­ну з бі­дні­стю». Пре­зи­дент Джон­сон та інші при­хиль­ни­ки про­гра­ми ствер­джу­ва­ли, що бі­дність мо­жна було лі­кві­ду­ва­ти, якби тіль­ки аме­ри­кан­ці по­го­ди­лись пе­ре­да­ти тро­хи біль­ше до­хо­ду менш уда­чли­вим чле­нам су­спіль­ства. Вони по­го­ди­ли­ся, й про­гра­ми трансфер­тних пла­те­жів зна­чно роз­ши­ри­ли­ся. Як ви­дно з ді­а­гра­ми ниж­че (ри­су­нок 21), за пе­рі­од із кін­ця 1960-х ро­ків у Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки трансфер­ти на ко­ристь гро­ма­дян, що жи­вуть у бі­дно­сті або пе­ре­бу­ва­ють на межі бі­дно­сті, різ­ко зро­сли (в дев’ять ра­зів) у до­ла­рах у ре­аль­но­му ви­ра­жен­ні (зна­че­н­ня за 2017 рік). Однак рі­вень бі­дно­сті май­же не змі­ню­вав­ся(72). Пре­зи­дент Ро­нальд Рей­ган ко­лись сар­ка­сти­чно за­ува­жив: «У 60-х ми вели вій­ну з бі­дні­стю, й бі­дність пе­ре­мо­гла».
Ри­су­нок 21. Рі­вень бі­дно­сті та роз­мір со­ці­аль­них ви­плат на одну осо­бу, що живе в умо­вах бі­дно­сті
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує рів­ні бі­дно­сті та ви­трат на со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня на одну ма­ло­за­без­пе­че­ну осо­бу у США в пе­рі­од з 1967 по 2017 рік. Дані по­да­но у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 2017 року. По­при те, що со­ці­аль­ні ви­пла­ти за цей час зро­сли вдев’яте­ро, рів­ні бі­дно­сті за­ли­ша­лись на більш-менш не­змін­но­му рів­ні, що від­по­від­ає в се­ре­дньо­му 15% на­се­ле­н­ня.
Чому трансфер­тні про­гра­ми, спря­мо­ва­ні на по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, не є більш ефе­ктив­ни­ми? Трансфер­ти по­ро­джу­ють три не­ба­жа­ні вто­рин­ні ефе­кти, які спо­віль­ню­ють бо­роть­бу з бі­дні­стю.
По-пер­ше, трансфер­ти, пов’яза­ні з рів­нем до­хо­ду, по­сла­блю­ють сти­му­ли ма­ло­за­без­пе­че­них верств на­се­ле­н­ня до тру­до­вої ді­яль­но­сті, під­ви­ще­н­ня сво­їх до­хо­дів і по­до­ла­н­ня бі­дно­сті. Пе­ре­ва­ги біль­шо­сті та­ких про­грам про­пор­цій­но змен­шу­ю­ться та зре­штою зво­дя­ться на­ні­вець у міру зро­ста­н­ня до­хо­дів одер­жу­ва­чів. У кін­це­во­му під­сум­ку ба­га­то одер­жу­ва­чів із низь­ким рів­нем до­хо­ду по­тра­пля­ють у пас­тку бі­дно­сті. По­чав­ши за­ро­бля­ти біль­ше, вони отри­ма­ють лише не­зна­чну ча­сти­ну сво­го до­да­тко­во­го до­хо­ду вна­слі­док на­ра­ху­ва­н­ня до­да­тко­вих по­да­тко­вих зо­бов’язань і втра­ти трансфер­тів. У 2018 році у зві­ті Ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку (ОЕСР) було за­зна­че­но, що втра­че­на ви­го­да вна­слі­док під­ви­ще­н­ня до­хо­дів ся­гну­ла 93% від мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти для пра­ців­ни­ків у Че­ській Ре­спу­блі­ці та 92% у Хор­ва­тії(73). У де­яких ви­пад­ках до­да­тко­вий за­ро­бі­ток може на­віть змен­ши­ти чи­стий до­хід одер­жу­ва­ча. Отже, для ба­га­тьох одер­жу­ва­чів із низь­ким рів­нем до­хо­ду пас­тка бі­дно­сті сут­тє­во змен­шує сти­му­ли пра­цю­ва­ти, за­ро­бля­ти біль­ше, на­бу­ва­ти до­сві­ду та про­су­ва­ти­ся по кар’єр­них схо­дах. Трансфер­ти зна­чною мі­рою про­сто за­мі­ня­ють до­хід, який іна­кше було б отри­ма­но вна­слі­док тру­до­вої ді­яль­но­сті, а отже чи­стий при­бу­ток бі­дних є не­ве­ли­ким — зна­чно мен­шим, ніж у разі отри­ма­н­ня трансфер­тних ви­плат.
Це не є но­ви­ною. Ана­лі­зу­ю­чи ан­глій­ські за­ко­ни про бі­дних у 1835 році, Але­ксіс де То­квіль пи­сав у сво­їх «За­пи­сках про па­у­пе­ризм»:
«Лю­ди­на, як і всі со­ці­аль­но-ор­га­ні­зо­ва­ні істо­ти, має при­ро­дну при­страсть до не­роб­ства. Однак для неї існу­ють два сти­му­ли пра­цю­ва­ти: по­тре­ба жити та ба­жа­н­ня по­лі­пшу­ва­ти умо­ви жи­т­тя… Будь-який за­хід, якщо він за­про­ва­джує ле­галь­ну бла­го­дій­ність на по­стій­ній осно­ві та на­дає їй адмі­ні­стра­тив­ну фор­му, тим са­мим ство­рює без­ді­яль­ний і ле­да­чий клас, що живе ко­штом про­ми­сло­во­го ро­бі­тни­чо­го кла­су»(74).
На ма­люн­ку зо­бра­же­ний чо­ло­вік без со­ро­чки, у шор­тах та оку­ля­рах для пла­ва­н­ня, він три­має до­шку для сер­фін­гу і сто­їть пе­ред ві­кон­цем у цен­трі отри­ма­н­ня до­по­мо­ги по без­ро­бі­т­тю. Жін­ка за ві­кон­цем три­має ли­сток па­пе­ру й каже цьо­му чо­ло­ві­ко­ві: «Пане Ве­бер, ви не ски­да­є­те­ся на лю­ди­ну, що до­кла­дає до­ста­тньо зу­силь для по­шу­ку ро­бо­ти»
БЕЗ­РО­БІ­Т­ТЯ
«Мені чо­мусь зда­є­ться, мі­сте­ре Ве­бер, що ви не до­кла­да­є­те до­ста­тніх зу­силь для по­шу­ку ро­бо­ти».
По-дру­ге, трансфер­тні про­гра­ми, які зна­чно по­лег­шу­ють тру­дно­щі бі­дно­сті, та­кож змен­шу­ють аль­тер­на­тив­ну вар­тість ри­зи­ко­ва­них рі­шень, які ча­сто при­зво­дять до бі­дно­сті: вжи­ва­н­ня нар­ко­ти­ків, не­ба­жа­н­ня на­вча­ти­ся чи пра­цю­ва­ти, на­ро­дже­н­ня ді­тей під­лі­тка­ми та не­за­мі­жні­ми жін­ка­ми, роз­лу­че­н­ня або за­ли­ше­н­ня ді­тей ба­тьком. Оскіль­ки все біль­ше лю­дей ви­би­ра­ють такі аль­тер­на­ти­ви з ви­со­ким сту­пе­нем ри­зи­ку, зни­зи­ти рі­вень бі­дно­сті дуже важ­ко. Рі­вень бі­дно­сті не­пов­них сі­мей істо­тно пе­ре­ви­щує рі­вень бі­дно­сті до­мо­го­спо­дарств із дво­ма ба­тька­ми. На­при­клад, у 2017 році в Че­хії за ме­жею бі­дно­сті про­жи­ва­ло 9,7% за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня, тоді як се­ред ро­дин з оди­но­ки­ми ма­те­ря­ми чи ба­тька­ми та­ких лю­дей було 37%. У Бі­ло­ру­сі у 2013 році рі­вень бі­дно­сті се­ред не­пов­них сі­мей ста­но­вив 17%, по­рів­ню­ю­чи з 11% се­ред за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня. Ре­зуль­та­ти до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го у 2009 році екс­пер­та­ми Ін­сти­ту­ту Бру­кі­нґса Іза­бель Со­хілл та Ро­ном Ха­скін­сом, по­ка­за­ли, що жи­тель Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки може зни­зи­ти для себе ймо­вір­ність про­жи­ва­н­ня в умо­вах бі­дно­сті з 12 до 2%, зро­бив­ши лише три ба­зо­ві речі: за­кін­чив­ши се­ре­дню шко­лу (що­най­мен­ше), пра­цю­ю­чи пов­ний ро­бо­чий день та одру­жив­шись до на­ро­дже­н­ня ди­ти­ни(75). Вплив осо­би­сто­го ви­бо­ру на ймо­вір­ність опи­ни­ти­ся в бі­дно­сті є над­зви­чай­но ва­жли­вим фа­кто­ром, який пе­да­го­ги, ба­тьки, опі­ку­ни та інші люди по­вин­ні обго­во­рю­ва­ти з мо­лод­дю, зна­чна ча­сти­на якої при­ймає ці до­ле­но­сні рі­ше­н­ня. Їх слід вра­хо­ву­ва­ти ви­бор­цям і чле­нам су­спіль­ства за­га­лом при ухва­лен­ні про­грам, що змі­ню­ють сти­му­ли до по­ве­дін­ки, яка може збіль­ши­ти або змен­ши­ти ймо­вір­ність не­ефе­ктив­них рі­шень.
По-тре­тє, дер­жав­ні трансфер­тні про­гра­ми, спря­мо­ва­ні на по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, ви­ті­сня­ють при­ва­тну бла­го­дій­ну ді­яль­ність. Коли люди ро­зу­мі­ють, що бі­дних за­без­пе­чує дер­жа­ва, на­галь­на не­об­хі­дність у бла­го­дій­ній ді­яль­но­сті ро­дин, ре­лі­гій­них і гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій від­па­дає. Іу­дей­сько-хри­сти­ян­ська кон­це­пція де­ся­ти­ни та іслам­ський обов’язок за­кя­ту на­го­ло­шу­ють на зо­бов’язан­ні лю­дей на­да­ва­ти до­по­мо­гу менш уда­чли­вим. Пе­ред­ба­чу­ва­но, що коли дер­жа­ва стя­гує по­да­тки та вжи­ває до­да­тко­вих за­хо­дів, актив­ність при­ва­тних осіб і груп зни­жу­є­ться. Крім того, при­ва­тні бла­го­дій­ни­ки кра­ще ро­зу­мі­ють справ­жню суть про­бле­ми, із біль­шим ро­зу­мі­н­ням став­ля­ться до спосо­бу жи­т­тя одер­жу­ва­чів і спря­мо­ву­ють свої по­жер­тву­ва­н­ня тим, хто актив­но на­ма­га­є­ться до­по­мог­ти собі сам. Отже, при­ва­тна бла­го­дій­на ді­яль­ність за­зви­чай є ефе­ктив­ні­шою від дер­жав­ної, тому ви­ті­сне­н­ня при­ва­тної бла­го­дій­но­сті за­го­стрює про­бле­му. У ре­зуль­та­ті до­слі­дже­н­ня су­ку­пно­сті цих фа­кто­рів було ви­яв­ле­но, що при­ва­тні бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції пе­ре­да­ють кін­це­вим отри­му­ва­чам до­по­мо­ги зна­чно біль­шу час­тку до­хо­ду, ніж дер­жав­ні про­гра­ми, які ма­ють істо­тно біль­ші на­кла­дні та адмі­ні­стра­тив­ні ви­тра­ти(76).
З по­гля­ду еко­но­мі­ки, низь­ка ефе­ктив­ність трансфер­тних про­грам, від під­три­ма­н­ня цін на фер­мер­ську про­ду­кцію до про­грам по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, не є не­спо­ді­ван­кою. Якщо вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти, еко­но­мі­чний ана­ліз вка­зує на те, що на­да­ва­ти під­трим­ку від­по­від­но­му колу отри­му­ва­чів про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу над­зви­чай­но скла­дно. В іде­а­лі такі про­гра­ми по­вин­ні до­по­ма­га­ти за­без­пе­чу­ва­ти за­со­би до існу­ва­н­ня тим, хто живе в бі­дно­сті, щоб зре­штою усу­ну­ти по­тре­бу в та­ких трансфер­тах. На­справ­ді до­свід по­ка­зує, що трансфер­тні про­гра­ми зда­тні ви­ко­на­ти пер­шу ча­сти­ну цієї мі­сії, однак ча­сто це до­ся­га­є­ться ко­штом галь­му­ва­н­ня дру­гої ча­сти­ни. Тому про­гра­ми до­по­мо­ги як у кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, так і в роз­ви­не­но­му сві­ті все ча­сті­ше на­би­ра­ють фор­ми «об­умов­ле­них гро­шо­вих трансфер­тів», що пе­ред­ба­ча­ють на­да­н­ня під­трим­ки лише за умо­ви вжи­ва­н­ня пев­них за­хо­дів одер­жу­ва­чем.
На­сам­кі­нець вар­то зро­би­ти кіль­ка за­ува­жень щодо скла­дних по­лі­ти­чних рі­шень з пи­тань бі­дно­сті. Чи­та­ю­чи дис­ку­сії на сто­рін­ках пре­си або слу­ха­ю­чи ви­сту­пи кан­ди­да­тів на дер­жав­ні по­са­ди, ва­жли­во чі­тко ро­зу­мі­ти, про що вони го­во­рять.
  1. Саме ви­зна­че­н­ня по­ня­т­тя «бі­дність» ча­сто спан­те­ли­чує. Го­во­ря­чи про бі­дність, де­хто має на ува­зі «аб­со­лю­тну бі­дність», тоб­то, коли окре­ма лю­ди­на чи сім’я не ма­ють до­ста­тніх ре­сур­сів для при­дба­н­ня ви­зна­че­но­го «спо­жив­чо­го ко­ши­ка то­ва­рів та по­слуг для за­до­во­ле­н­ня пер­шо­чер­го­вих по­треб».
  2. Інші ма­ють на дум­ці «від­но­сну бі­дність», коли осо­ба або сім’я кла­си­фі­ку­ю­ться як бі­дні, якщо рі­вень їхньо­го до­хо­ду є ниж­чим за по­пе­ре­дньо ви­зна­че­ну межу в роз­по­ді­лі до­хо­дів (ска­жі­мо, ниж­чим за по­ло­ви­ну ме­ді­ан­но­го рів­ня се­ре­дньо­ду­шо­во­го до­хо­ду в кра­ї­ні).
  3. Від­но­сна бі­дність зі­став­ля­є­ться з не­рів­ні­стю, однак це не одне й те саме. При­пу­сті­мо, існу­ють два то­ва­ри­ства, ко­жне з яких скла­да­є­ться з чо­ти­рьох сі­мей. У пер­шо­му то­ва­ри­стві до­хо­ди ста­нов­лять 1 000 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів і 4000 до­ла­рів, тоді як у дру­го­му — 51 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів і 24 999 до­ла­рів. Оби­два то­ва­ри­ства мали б одна­ко­вий рі­вень від­но­сної бі­дно­сті (25%), але дуже від­рі­зня­ли­ся б за рів­нем не­рів­но­сті.
  4. Іно­ді кри­те­рії бі­дно­сті не вра­хо­ву­ють по­да­тків (які змен­шу­ють до­хід) та трансфер­тів (які збіль­шу­ють до­хід). Тож який ва­рі­ант ви­ко­ри­сто­ву­є­ться? Ча­сто кіль­кість лю­дей, що жи­вуть в умо­вах бі­дно­сті від­по­від­но до пер­шо­го ви­зна­че­н­ня, вдві­чі пе­ре­ви­щує кіль­кість та­ких лю­дей за кри­те­рі­я­ми дру­го­го ви­зна­че­н­ня.
  5. Стан­дар­ти щодо скла­ду мі­ні­маль­но­го рів­ня спо­жи­ва­н­ня зна­чно від­рі­зня­ю­ться, за­ле­жно від кра­ї­ни та часу. Сьо­го­дні у кра­ї­нах із се­ре­днім та ви­со­ким рів­нем до­хо­дів очі­ку­ва­н­ня су­спіль­ства щодо прийня­тно­го рів­ня жи­т­тя охо­плю­ють то­ва­ри та по­слу­ги, яких по­пе­ре­дні по­ко­лі­н­ня на­віть не мо­гли собі уяви­ти (по­ду­май­те про мо­біль­ні те­ле­фо­ни та те­ле­ві­зо­ри).
  6. Зре­штою, ва­жли­во роз­рі­зня­ти між бі­дні­стю в пев­ний пе­рі­од і бі­дні­стю впро­довж усьо­го жи­т­тя. Отри­му­ва­ти низь­кий до­хід у сту­дент­ські часи та жити в бі­дно­сті з року в рік — це зов­сім рі­зні си­ту­а­ції.

Елемент 3.9. Централізоване планування ніколи не давало належного результату

Економіка є надто складною системою для застосування механізму централізованого планування, і зусилля в такому напрямку призводять до низької ефективності.

«Лю­ди­на си­сте­ми схиль­на вва­жа­ти себе дуже му­дрою. Зда­є­ться, вона вва­жає, що може ке­ру­ва­ти чле­на­ми ве­ли­ко­го су­спіль­ства так само віль­но, як рука роз­став­ляє фі­гу­ри на ша­хів­ни­ці. При цьо­му вона не вра­хо­вує те, що ходи фі­гур на ша­хів­ни­ці за­ле­жать ви­клю­чно від руки, що їх пе­ре­став­ляє; тим ча­сом як на ве­ли­че­зній ша­хо­вій до­шці люд­сько­го су­спіль­ства ко­жна окре­ма фі­гу­ра ру­ха­є­ться за вла­сним прин­ци­пом, що може від­рі­зня­ти­ся від про­ди­кто­ва­но­го їй за­ко­но­дав­чою вла­дою. Якщо оби­два ці прин­ци­пи руху збі­га­ю­ться й ді­ють в одна­ко­во­му на­прям­ку, то гра, в яку грає су­спіль­ство, буде від­бу­ва­ти­ся лег­ко та зла­го­дже­но, а саме су­спіль­ство з ве­ли­кою ймо­вір­ні­стю буде ща­сли­вим та успі­шним. Але якщо вони про­ти­ле­жні або від­рі­зня­ю­ться, то гра від­бу­ва­є­ться без­ла­дно, а су­спіль­ство по­стій­но пе­ре­бу­ває в ста­ні пов­но­го без­ла­ду»(77),
Адам Сміт, «Те­о­рія мо­раль­них по­чут­тів» (1759).
Як уже за­зна­ча­ло­ся вище, дер­жа­ви ча­сто зда­тні кра­ще, ніж рин­ки, ко­ор­ди­ну­ва­ти про­цес на­да­н­ня су­спіль­них благ — не­ве­ли­ко­го кла­су то­ва­рів, спо­жи­ва­н­ня яких важ­ко обме­жи­ти спо­жи­ва­ча­ми, які за них пла­тять. Ба­га­то лю­дей та­кож ві­ри­ли в те, що уря­дов­ці мо­жуть ке­ру­ва­ти всі­ма або біль­ші­стю скла­до­вих еко­но­мі­чної си­сте­ми кра­ще, ніж рин­ки. Пі­сля біль­шо­ви­цької ре­во­лю­ції 1917 року по­бор­ни­ки цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня вва­жа­ли, що за­сто­су­ва­н­ня уря­дов­ця­ми по­да­тків, суб­си­дій, ман­да­тів, ди­ре­ктив та ін­ших ін­стру­мен­тів ре­гу­лю­ва­н­ня для здій­сне­н­ня цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня та управ­лі­н­ня клю­чо­ви­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки від­по­від­ає ін­те­ре­сам на­се­ле­н­ня в ці­ло­му. В умо­вах цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня рин­ко­ві сили, про які ми го­во­ри­ли ра­ні­ше, за­мі­ню­ю­ться уря­до­вим ди­кта­том, що пе­ред­ба­чає без­по­се­ре­днє ке­рів­ни­цтво й кон­троль, як за ча­сів ста­рої ра­дян­ської вла­ди. Мен­шою мі­рою та­кий дер­жав­ний кон­троль може ви­ни­кну­ти в будь-яко­му су­спіль­стві, де обра­ні по­лі­ти­чні по­са­дов­ці нав’язу­ють свої рі­ше­н­ня спо­жи­ва­чам, ін­ве­сто­рам і під­при­єм­цям, дії яких ко­ор­ди­ну­ю­ться рин­ко­ви­ми си­ла­ми.
Не­важ­ко зро­зу­мі­ти, чому цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня має пев­ну при­ва­бли­вість для но­ва­чків. Зви­чай­но, пла­ну­ва­н­ня має сенс. Хіба обра­ні на­ро­дом по­са­до­ві осо­би та уря­до­ві екс­пер­ти не кра­ще, ніж під­при­єм­ці, дба­ють про «за­галь­ний до­бро­бут» на­се­ле­н­ня? Хіба уря­дов­ці не «менш жа­ді­бні», по­рів­ню­ю­чи з при­ва­тни­ми під­при­єм­ця­ми? Люди, які не ро­зу­мі­ють су­тно­сті те­о­рії су­спіль­но­го ви­бо­ру та фун­кціо­ну­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су, ча­сто зна­хо­дять пе­ре­кон­ли­ви­ми ар­гу­мен­ти на ко­ристь цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня. Однак на­у­ка про еко­но­мі­ку вка­зує на те, що цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня не є ефе­ктив­ним. На це є п’ять ва­го­мих при­чин.
По-пер­ше, цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня про­сто за­мі­нює рин­ко­ві рі­ше­н­ня по­лі­ти­кою. Цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня (а та­кож за­ко­но­дав­ці, що ними ке­ру­ють) на­справ­ді не є гру­пою все­ві­да­ю­чих без­ко­ри­сли­вих свя­тих. Рі­ше­н­ня про ви­ді­ле­н­ня суб­си­дій та ін­ве­сти­цій­них ко­штів ухва­лю­ю­ться ор­га­на­ми пла­ну­ва­н­ня не іна­кше, ніж під впли­вом по­лі­ти­чних мір­ку­вань. По­ду­май­те, як від­бу­ва­є­ться цей про­цес на­віть в умо­вах прийня­т­тя рі­шень на де­мо­кра­ти­чних за­са­дах.
Ви­тра­ти ма­ють бути за­твер­дже­ні за­ко­но­дав­чи­ми ор­га­на­ми. Рі­зні гру­пи, що пред­став­ля­ють ін­те­ре­си бі­зне­су та проф­спі­лок, до­ма­га­ю­ться отри­ма­н­ня ін­ве­сти­цій­них ко­штів і суб­си­дій. За­ко­но­дав­ці осо­бли­во при­хиль­но став­ля­ться до тих, хто в змо­зі зро­би­ти вне­ски до ви­бор­чо­го фон­ду або за­без­пе­чи­ти ство­ре­н­ня клю­чо­вих ви­бор­чих бло­ків. Ціл­ком ло­гі­чно, що по­лі­ти­чний про­цес рад­ше на­дасть пе­ре­ва­гу ком­па­ні­ям із мі­цні­ши­ми по­зи­ці­я­ми на рин­ку й біль­шим до­сві­дом ло­бі­ю­ва­н­ня та по­лі­ти­чним впли­вом (на­віть якщо вони є еко­но­мі­чно слаб­ки­ми), ніж не­дав­но ство­ре­ним фір­мам, орі­єн­то­ва­ним на зро­ста­н­ня. До того ж, го­ло­ви основ­них за­ко­но­дав­чих ко­мі­те­тів ча­сто бло­ку­ють рі­зні про­гра­ми, якщо інші за­ко­но­дав­ці не по­го­джу­ю­ться під­три­му­ва­ти про­є­кти, ви­гі­дні для їхніх ви­бор­ців і груп з осо­бли­ви­ми ін­те­ре­са­ми, яким вони спри­я­ють (про­є­кти «діж­ки з са­лом»). Вра­хо­ву­ю­чи таку си­сте­му сти­му­лів, лише на­їв­ний іде­а­ліст може спо­ді­ва­ти­ся, що цей по­лі­ти­зо­ва­ний про­цес спри­чи­нить змен­ше­н­ня мар­но­трат­ства, під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту та ефе­ктив­ні­ший роз­по­діл ін­ве­сти­цій­них ко­штів, ніж під дією рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. І не тіль­ки ме­не­дже­рам бра­кує сти­му­лів до­ся­га­ти най­ви­щої ефе­ктив­но­сті. Пра­ців­ни­ки, яким га­ран­то­ва­но пра­це­вла­шту­ва­н­ня та одна­ко­ва за­ро­бі­тна пла­та, не­за­ле­жно від того, на­скіль­ки на­пру­же­но вони пра­цю­ють, не за­ці­кав­ле­ні до­кла­да­ти будь-яких до­да­тко­вих зу­силь по­над не­об­хі­дний мі­ні­мум. Ра­дян­ську ре­аль­ність влу­чно від­тво­рю­ва­ла ста­ра фра­за: «Вони вда­ють, що нам пла­тять, а ми вда­є­мо, що пра­цю­є­мо». (За ра­дян­ських ча­сів був ві­до­мий та­кож ін­ший до­бре зро­зумі­лий ви­слів: «Хто не кра­де в дер­жа­ви, кра­де у сво­єї ро­ди­ни».)
По-дру­ге, державні підприємства та уста­но­ви ма­ють дуже слаб­кий сти­мул до утри­ма­н­ня ви­трат на низь­ко­му рів­ні, ін­но­ва­цій­ної ді­яль­но­сті та ефе­ктив­ної ор­га­ні­за­ції по­ста­ча­н­ня то­ва­рів. На від­мі­ну від при­ва­тних вла­сни­ків, ди­ре­кто­ри та ке­рів­ни­ки дер­жав­них під­при­ємств не отри­му­ють зна­чної ви­го­ди від під­ви­ще­н­ня ефе­ктив­но­сті та зни­же­н­ня ви­трат. За­мість того, щоб роз­ви­ва­ти свої уста­но­ви, по­кра­щу­ю­чи якість об­слу­го­ву­ва­н­ня клі­єн­тів, вони роз­ра­хо­ву­ють на ко­шти від дер­жа­ви. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­ною є їхня за­ці­кав­ле­ність у збіль­шен­ні бю­дже­ту. Збіль­ше­н­ня бю­дже­ту за­без­пе­чить фі­нан­су­ва­н­ня для роз­ши­ре­н­ня ді­яль­но­сті, під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти, до­да­тко­вих ви­трат на клі­єн­тів та ін­ших фа­кто­рів, які зро­блять жи­т­тя ке­рів­ни­ків ком­фор­тні­шим. Май­же всі без ви­ня­тку ке­рів­ни­ки дер­жав­них під­при­ємств та уста­нов на­ма­га­ти­му­ться пе­ре­ко­на­ти ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня в тому, що їхня ді­яль­ність за­без­пе­чує вкрай цін­ні для гро­мад­сько­сті то­ва­ри або по­слу­ги, й що збіль­ше­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня до­зво­лить їм ство­рю­ва­ти для су­спіль­ства ще ко­ри­сні­ші бла­га. На­віть біль­ше, вони на­по­ля­га­ти­муть на тому, що за від­су­тно­сті фі­нан­су­ва­н­ня люди бу­дуть стра­жда­ти, а на­слід­ки мо­жуть бути ка­та­стро­фі­чни­ми.
За­ко­но­дав­цям та ін­шим дер­жав­ним ор­га­нам пла­ну­ва­н­ня ча­сто важ­ко оці­ни­ти об­ґрун­то­ва­ність та­ких твер­джень. По-пер­ше, та­ких ви­мог бу­дуть ти­ся­чі, а по-дру­ге, ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня не ма­ють жо­дних ін­стру­мен­тів, по­ді­бних до по­ка­зни­ків при­бу­тко­во­сті при­ва­тно­го се­кто­ра, які мо­жна було б ви­ко­ри­ста­ти для ви­зна­че­н­ня ефе­ктив­но­сті ро­бо­ти ке­рів­ни­ків під­при­ємств. У при­ва­тно­му се­кто­рі не­ефе­ктив­них ви­ро­бни­ків зре­штою від­сі­ює банкрутство, а в дер­жав­но­му се­кто­рі по­ді­бно­го ме­ха­ні­зму при­пи­не­н­ня не­вда­лих про­грам не існує. На­справ­ді, низь­ка ефе­ктив­ність і не­до­ся­гне­н­ня ці­лей ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться як ар­гу­мент на ко­ристь збіль­ше­н­ня дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня. На­при­клад, по­лі­цій­ний від­ді­лок ви­ко­ри­сто­вує факт зро­ста­н­ня рів­ня зло­чин­но­сті, щоб до­ве­сти не­об­хі­дність до­да­тко­во­го фі­нан­су­ва­н­ня пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. Так само, у ви­пад­ку зни­же­н­ня успі­шно­сті учнів адмі­ні­стра­ція дер­жав­них шкіл ви­ко­ри­сто­вує та­кий по­ка­зник у яко­сті ар­гу­мен­ту для ви­ді­ле­н­ня біль­шо­го об­ся­гу ко­штів. Вра­хо­ву­ю­чи по­ту­жний сти­мул ке­рів­ни­ків дер­жав­них під­при­ємств збіль­шу­ва­ти свої бю­дже­ти та слаб­кий сти­мул до ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті, очі­ку­ва­но, що ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції дер­жав­них під­при­ємств бу­дуть ви­щи­ми, ніж в ана­ло­гі­чних при­ва­тних фірм.
По-тре­тє, є всі під­ста­ви вва­жа­ти, що ін­ве­сто­ри, які ри­зи­ку­ють вла­сни­ми гро­ши­ма, при­йма­ти­муть ра­ціо­наль­ні­ші ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня, ніж цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня, що роз­по­ря­джа­ю­ться гро­ши­ма пла­тни­ків по­да­тків. Пам’ятай­те, якщо ін­ве­стор хоче отри­ма­ти при­бу­ток, він по­ви­нен зна­йти й ін­ве­сту­ва­ти в про­єкт, який під­ви­щує цін­ність ви­тра­че­них ре­сур­сів. Ін­ве­стор, який ро­бить по­мил­ку — про­єкт яко­го ви­яв­ля­є­ться зби­тко­вим, — від­чу­ває на­слід­ки на собі. Нав­па­ки, успіх чи про­вал дер­жав­них про­є­ктів рід­ко від­чу­тно впли­ває на осо­би­стий ста­ток тих, хто за­йма­є­ться дер­жав­ним пла­ну­ва­н­ням. На­віть якщо про­єкт ви­яви­ться ефе­ктив­ним, осо­би­ста ви­го­да пла­но­ви­ка з ве­ли­кою ймо­вір­ні­стю буде до­сить скром­ною. Так само, якщо про­єкт ви­яви­ться не­ефе­ктив­ним — цін­ність вкла­де­них у ньо­го ре­сур­сів зни­зи­ться, — цей про­мах не спра­вить зна­чно­го не­га­тив­но­го впли­ву на до­хід пла­но­ви­ків. Вони мо­жуть на­віть отри­ма­ти осо­би­сту ви­го­ду, а та­кож за­ру­чи­ти­ся до­да­тко­вою по­лі­ти­чною під­трим­кою для сво­єї уста­но­ви або під­при­єм­ства вна­слі­док на­да­н­ня суб­си­дій та ін­ших пільг по­лі­ти­чно впли­во­вим гру­пам у рам­ках не­ефе­ктив­них про­є­ктів. Вра­хо­ву­ю­чи таку си­сте­му сти­му­лів, не­має під­став вва­жа­ти, що дер­жав­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня бу­дуть більш ефе­ктив­но, ніж при­ва­тні ін­ве­сто­ри, шу­ка­ти та ре­а­лі­зо­ву­ва­ти про­є­кти, спря­мо­ва­ні на по­лі­пше­н­ня су­спіль­но­го до­бро­бу­ту.
По-че­твер­те, ефе­ктив­ність дер­жав­них ви­трат та­кож буде зве­де­на на­ні­вець, тому що бю­джет із не­о­бме­же­ним управ­лі­н­ням є чи­мось на зра­зок ре­сур­су, що зна­хо­ди­ться в спіль­но­му во­ло­дін­ні. Як ми роз­гля­да­ли в еле­мен­ті 1 ча­сти­ни 2, при­ва­тна вла­сність дає силь­ну мо­ти­ва­цію вра­хо­ву­ва­ти май­бу­тні на­слід­ки по­то­чних рі­шень. Однак коли ко­шти й ре­сур­си зна­хо­дя­ться у спіль­ній вла­сно­сті, мо­ти­ва­ція бра­ти до ува­ги май­бу­тнє є мі­ні­маль­ною. На­при­клад, риба в оке­а­ні зна­хо­ди­ться в спіль­ній вла­сно­сті, поки хтось її не спі­ймає, вна­слі­док чого ба­га­то ви­дів пе­ре­бу­ва­ють на межі зни­кне­н­ня че­рез на­дмір­ну ри­бо­лов­лю. Усім ри­бал­кам було б кра­ще, якби ви­лов риби від­бу­вав­ся не та­ки­ми швид­ки­ми тем­па­ми, щоб по­пу­ля­ції риб мали біль­ше мо­жли­во­стей для від­тво­ре­н­ня. Однак че­рез спіль­ну вла­сність ко­жен ри­бал­ка знає, що рибу, яку сьо­го­дні не зло­вить він, зав­тра спі­ймає хтось ін­ший. Отже, ри­бал­ки пра­кти­чно не ма­ють сти­му­лів змен­шу­ва­ти свій улов сьо­го­дні за­ра­ди збіль­ше­н­ня по­пу­ля­цій риб у май­бу­тньо­му.
Так само, коли гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів до­ма­га­ю­ться ви­ді­ле­н­ня ко­штів із дер­жав­но­го бю­дже­ту (тоб­то на­ма­га­ю­ться впли­ва­ти на по­лі­ти­ків-пла­но­ви­ків), вони не ма­ють до­ста­тніх сти­му­лів вра­хо­ву­ва­ти не­га­тив­ні на­слід­ки під­ви­ще­н­ня по­да­тків або до­да­тко­вих кре­ди­тів для май­бу­тньо­го кра­ї­ни. По­бор­ни­ки ко­жно­го про­є­кту дер­жав­них ви­трат мо­жуть усві­дом­лю­ва­ти, що май­бу­тнє ви­ро­бни­цтво було б кра­щим за ниж­чих по­да­тків і ви­щих при­ва­тних ін­ве­сти­цій. Але вони та­кож усві­дом­лю­ють, що якщо вони не за­хо­плять біль­шої час­тки з дер­жав­но­го бю­дже­ту, це зро­бить якась інша гру­па осо­бли­вих ін­те­ре­сів. Вра­хо­ву­ю­чи такі сти­му­ли, очі­ку­ва­ним ре­зуль­та­том є не­ефе­ктив­ні про­є­кти дер­жав­них ви­трат і по­стій­ний де­фі­цит бю­дже­ту. Обго­во­ре­н­ня щодо про­бле­ми хро­ні­чно­го де­фі­ци­ту дер­жав­но­го бю­дже­ту див. в еле­мен­ті 6 ча­сти­ни 3.
По-п’яте, цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня не ма­ють мо­жли­во­стей отри­ма­ти до­ста­тньої ін­фор­ма­ції для роз­роб­ки, за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня та по­стій­но­го онов­ле­н­ня об­ґрун­то­ва­но­го пла­ну. Ми жи­ве­мо у сві­ті ди­на­мі­чних змін. Роз­ви­ток те­хно­ло­гій, нові про­ду­кти, по­лі­ти­чні за­во­ру­ше­н­ня, ко­ли­ва­н­ня по­пи­ту та ме­тео­ро­ло­гі­чні змі­ни по­стій­но впли­ва­ють на від­но­сну обме­же­ність то­ва­рів і ре­сур­сів. Жо­ден цен­траль­ний ор­ган не змо­же йти в ногу з цими змі­на­ми, да­ва­ти їм по­лі­ти­чну оцін­ку та на­да­ва­ти ро­зум­ні вка­зів­ки ке­рів­ни­кам під­при­ємств.
Інша річ — рин­ки. Рин­ко­ві ціни фі­ксу­ють і си­сте­ма­ти­зу­ють дуже фра­гмен­то­ва­ну ін­фор­ма­цію. Ін­фор­ма­ція щодо цін по­стій­но ко­ре­кту­є­ться, від­обра­жа­ю­чи без­пе­рерв­ні змі­ни в еко­но­мі­ці. Ціни від­дзер­ка­лю­ють цю дуже роз­рі­зне­ну ін­фор­ма­цію та по­си­ла­ють си­гна­ли під­при­єм­ствам і по­ста­чаль­ни­кам ре­сур­сів. Такі ці­но­ві си­гна­ли на­да­ють під­при­єм­ствам і вла­сни­кам ре­сур­сів ін­фор­ма­цію та сти­му­ли, не­об­хі­дні для ко­ор­ди­на­ції їхніх дій та при­сто­су­ва­н­ня до но­вих умов. Не­спро­мо­жність бі­зне­су чи фі­зи­чних осіб пра­виль­но ін­тер­пре­ту­ва­ти ці си­гна­ли рин­ко­вих цін і ре­а­гу­ва­ти на­ле­жним чи­ном обер­та­є­ться для них зби­тка­ми.
Саме ін­фор­ма­ція, що пе­ре­да­є­ться че­рез рин­ко­ві ціни, є си­гна­лом для ін­ве­сто­рів, фірм та пра­ців­ни­ків, де їхні фі­нан­со­ві ре­сур­си та зу­си­л­ля да­дуть най­ефе­ктив­ні­ший ре­зуль­тат. Про­ду­ктив­ність дер­жав­них уста­нов не ви­мі­рю­є­ться рин­ко­ви­ми ці­на­ми, тому вони при­йма­ють рі­ше­н­ня за від­су­тно­сті будь-якої по­ді­бної си­сте­ми оці­ню­ва­н­ня того, чи ство­рю­ють вони до­да­тну чи­сту вар­тість, чи про­сто ви­тра­ча­ють ре­сур­си.
Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії Фрі­дріх Гаєк так уза­галь­нив на­слід­ки ін­фор­ма­цій­ної про­бле­ми, з якою сти­ка­ю­ться цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня:
«Якщо сво­ї­ми спро­ба­ми по­лі­пши­ти со­ці­аль­ний по­ря­док лю­ди­на хоче при­не­сти біль­ше ко­ри­сті, ніж шко­ди, вона по­вин­на за­сво­ї­ти, що в цій, як і в ін­ших обла­стях, де пе­ре­ва­жає скла­дний тип ор­га­ні­за­ції, вона не може отри­ма­ти пов­ної ін­фор­ма­ції, що до­зво­ли­ла б їй ста­ти го­спо­да­рем ста­но­ви­ща. Тому вона зму­ше­на ко­ри­сту­ва­ти­ся до­сту­пни­ми їй зна­н­ня­ми, й чи­ни­ти не як ре­мі­сник, що на­дає фор­ми сво­їм ви­ро­бам, а рад­ше спри­я­ти зро­стан­ню, ство­рю­ю­чи на­ле­жні умо­ви, як це ро­бить са­дів­ник для сво­їх ро­слин»(78).
Ін­ши­ми сло­ва­ми, еко­но­мі­ка є над­то скла­дною для за­сто­су­ва­н­ня мі­кро­ме­не­джмен­ту. На­то­мість, як на­го­ло­шу­є­ться в ча­сти­ні 2, най­кра­щою стра­те­гі­єю для до­ся­гне­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й про­цві­та­н­ня є за­сну­ва­н­ня ін­сти­ту­тів і дов­го­стро­ко­вої по­лі­ти­ки для ство­ре­н­ня се­ре­до­ви­ща, в яко­му осо­би, що пе­ре­слі­ду­ють вла­сні ін­те­ре­си, за­йма­ти­му­ться про­ду­ктив­ною ді­яль­ні­стю, спря­мо­ва­ною на під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту.
Де­який час тому було ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ним пе­ре­ко­на­н­ня, що дер­жав­не пла­ну­ва­н­ня та промислова політика за­без­пе­чу­ють осно­ву для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Еко­но­мі­сти Пол Са­му­ель­сон і Ле­стер Ту­роу були одни­ми з про­від­них при­хиль­ни­ків цих по­гля­дів, які пе­ре­ва­жа­ли в по­пу­ляр­них ЗМІ та ін­те­ле­кту­аль­них ко­лах у 1970-х і 1980-х ро­ках. Вони ствер­джу­ва­ли, що рин­ко­ві еко­но­мі­ки сти­ка­ю­ться з ди­ле­мою: їм до­во­ди­ться або ру­ха­ти­ся в на­прям­ку збіль­ше­н­ня мас­шта­бів дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня, або по­ста­ти пе­ред на­слід­ка­ми у фор­мі спо­віль­не­н­ня зро­ста­н­ня та еко­но­мі­чно­го спа­ду. Крах ра­дян­ської си­сте­ми та низь­ка ефе­ктив­ність япон­ської еко­но­мі­ки зна­чною мі­рою пі­дір­ва­ли по­пу­ляр­ність цих по­гля­дів. Про­те ба­га­то хто все ще вва­жає, що дер­жа­ва може управ­ля­ти рі­зни­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки, як-от охо­ро­на здо­ров’я та осві­та. Однак це ма­ло­ймо­вір­но, вра­хо­ву­ю­чи сти­му­ли та ін­фор­ма­цій­ні про­бле­ми, пов’яза­ні з цен­тра­лі­зо­ва­ним пла­ну­ва­н­ням.
По­над два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя тому Адам Сміт сфор­му­лю­вав пер­шо­при­чи­ну не­ефе­ктив­но­сті цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня, зокре­ма нев­дач, зу­мов­ле­них спро­ба­ми пла­ну­ва­н­ня кон­кре­тних се­кто­рів еко­но­мі­ки (див. ци­та­ту на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та). На жаль для дер­жав­них ор­га­нів пла­ну­ва­н­ня, люди жи­вуть сво­їм ро­зу­мом, що Сміт на­зи­ває «прин­ци­пом руху». Про­бле­ми ви­ни­ка­ють, коли осо­би­сті сти­му­ли спо­ну­ка­ють лю­дей ді­я­ти всу­пе­реч цен­траль­но­му пла­но­ві. Коли дер­жа­ва ви­хо­дить за межі за­хи­сної фун­кції й по­чи­нає суб­си­ду­ва­ти рі­зні види ді­яль­но­сті, ке­ру­ва­ти під­при­єм­ства­ми, управ­ля­ти рі­зни­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки та, у най­гір­шо­му ви­пад­ку, цен­тра­лі­зо­ва­но пла­ну­ва­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня всі­єї еко­но­мі­ки, не­змін­но ви­ни­ка­ють вну­трі­шні кон­флі­кти, а рі­вень жи­т­тя па­дає зна­чно ниж­че за по­тен­цій­но мо­жли­вий по­ка­зник.
Про це свід­чить до­свід дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня в рі­зних кра­ї­нах.
Це за­гро­жує кон­флі­кта­ми та вну­трі­шні­ми су­пе­ре­чно­стя­ми:
За­га­лом, су­пе­ре­чли­ві по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня є на­слід­ком зна­чної на­пру­же­но­сті між си­сте­мою рин­ко­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня, орі­єн­то­ва­ною на гро­ма­дян та про­ду­ктив­ність пра­ці як основ­ні чин­ни­ки еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, з одно­го боку, та си­сте­мою дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня еко­но­мі­ки, що за­без­пе­чує по­лі­ти­чні при­ві­леї пев­ним га­лу­зям та фір­мам, з ін­шо­го боку.
Еко­но­мі­чний ана­ліз свід­чить про те, що ши­ро­ке за­сто­су­ва­н­ня дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня при­зво­дить до низь­кої ефе­ктив­но­сті еко­но­мі­ки та ку­мів­ства. Коли дер­жав­ні чи­нов­ни­ки ви­зна­ча­ють пре­дме­ти ку­пів­лі та про­да­жу або вста­нов­лю­ють ціни на них, в пер­шу чер­гу ку­пу­ю­ться й про­да­ю­ться го­ло­си обра­них по­са­до­вих осіб. Коли під­при­єм­ства отри­му­ють біль­ше ко­штів від уря­ду, ніж від спо­жи­ва­чів, вони ви­тра­ча­ють біль­ше часу на по­шу­ки ва­же­лів впли­ву на по­лі­ти­ків і мен­ше — на ско­ро­че­н­ня ви­трат і за­до­во­ле­н­ня по­треб клі­єн­тів. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що під­мі­на рин­ко­вих ме­ха­ні­змів по­лі­ти­кою при­зво­дить до еко­но­мі­чної ре­гре­сії. За сло­ва­ми еко­но­мі­ста укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня Лю­дві­га фон Мі­зе­са: «з усіх бід, які за­зна­ло люд­ство, най­біль­ші були за­по­ді­я­ні не­ком­пе­тен­тни­ми уря­да­ми»(81).

Елемент 3.10. Конкуренція та точки опори зовні мають ключове значення

Конкуренція в системі державного управління не менш важлива, ніж на ринках.

Фо­то­гра­фія Кім Чен Ина, що пле­скає в до­ло­ні. Під­пис: «Кім Чен Ин пе­ре­ма­гає на ви­бо­рах у Пів­ні­чній Ко­реї, отри­мав­ши 100% го­ло­сів».
КІМ ЧЕН ИН ПЕ­РЕ­МА­ГАЄ НА ВИ­БО­РАХ У ПІВ­НІ­ЧНІЙ КО­РЕЇ, ОТРИ­МАВ­ШИ 100% ГО­ЛО­СІВ
«ВИ­БО­РИ»
Кон­ку­рен­ція — це сила, що за­без­пе­чує ди­сци­плі­ну. На рин­ку під­при­єм­ства зму­ше­ні бо­ро­тись одне з одним за при­хиль­ність клі­єн­тів. Клі­єн­ти пе­ре­хо­дять від тих ком­па­ній, які об­слу­го­ву­ють не­які­сно, до кон­ку­рен­тів із ви­гі­дні­ши­ми про­по­зи­ці­я­ми. Кон­ку­рен­ція за­хи­щає спо­жи­ва­чів від ви­со­ких цін, не­які­сних то­ва­рів, не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня та гру­бо­сті. Пра­кти­чно всі по­го­джу­ю­ться з прав­ди­ві­стю цьо­го твер­дже­н­ня щодо при­ва­тно­го се­кто­ра. При цьо­му, на жаль, ча­сто за­бу­ва­ють про те, що кон­ку­рен­ція ва­жли­ва й у су­спіль­но­му се­кто­рі.
Як було по­ка­за­но в по­пе­ре­дньо­му еле­мен­ті, стру­кту­ра сти­му­лів, з якою ма­ють спра­ву уря­до­ві ор­га­ни та дер­жав­ні під­при­єм­ства, не спо­ну­кає їх до ефе­ктив­ної ро­бо­ти. У су­спіль­но­му се­кто­рі не існує по­ка­зни­ків для оці­ню­ва­н­ня ді­яль­но­сті дер­жав­них ор­га­нів та під­при­ємств, які гро­ма­дя­ни мо­гли б по­рів­ня­ти з при­бу­тка­ми та зби­тка­ми. Зав­дя­ки цьо­му ке­рів­ни­ки дер­жав­них ком­па­ній ча­сто ма­ють змо­гу при­хо­ву­ва­ти їх еко­но­мі­чну не­ефе­ктив­ність. Май­же ніщо не спо­ну­кає вла­ду кон­тро­лю­ва­ти ви­да­тки. Якщо дер­жав­ний ор­ган не ви­тра­тить ко­штів, пе­ред­ба­че­них цьо­го­рі­чним бю­дже­том, йому буде скла­дні­ше об­ґрун­то­ву­ва­ти не­об­хі­дність збіль­ше­н­ня сво­їх бю­дже­тних при­зна­чень на на­сту­пний рік. Саме тому на­при­кін­ці бю­дже­тно­го пе­рі­о­ду дер­жав­ні ор­га­ни роз­ки­да­ю­ться гро­ши­ма на­пра­во й на­лі­во, якщо ви­ді­ле­ні аси­гну­ва­н­ня ще не ви­тра­че­но пов­ні­стю.
З огля­ду на стру­кту­ру сти­му­лів у су­спіль­но­му се­кто­рі вкрай ва­жли­во, щоб уряд сти­кав­ся з кон­ку­рен­ці­єю скрізь, де її мо­жна за­без­пе­чи­ти. А щоб на­яв­ні ре­сур­си да­ва­ли яко­мо­га біль­ший ефект, у при­ва­тних фірм має бути мо­жли­вість кон­ку­ру­ва­ти з дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми та під­при­єм­ства­ми на рів­них умо­вах. На­при­клад, скрізь, де уря­до­ві ор­га­ни здій­сню­ють об­слу­го­ву­ва­н­ня транс­пор­ту, дру­ку­ють кни­ги, по­ста­ча­ють хар­чі, ви­во­зять смі­т­тя, утри­му­ють до­ро­ги, шко­ли та інші за­кла­ди, при­ва­тним фір­мам із лег­кі­стю мо­жна на­да­ти рів­ні мо­жли­во­сті для кон­ку­рен­ції з ними (за умо­ви, що буде вжи­то за­хо­дів про­ти по­лі­ти­чно­го фа­во­ри­ти­зму чи на­віть ха­бар­ни­цтва). Кон­ку­рен­ція зда­тна зро­би­ти ді­яль­ність ре­зуль­та­тив­ні­шою, зни­зи­ти ви­да­тки та за­охо­ти­ти до ін­но­ва­цій як в уря­ді, так і в при­ва­тно­му се­кто­рі.
Кон­ку­рен­ція між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми уря­до­ви­ми оди­ни­ця­ми, як-от шта­та­ми у США, зем­ля­ми в Ні­меч­чи­ні, обла­стя­ми в ін­ших кра­ї­нах, а та­кож між мі­сце­ви­ми (му­ні­ци­паль­ни­ми) ор­га­на­ми вла­ди та­кож до­по­ма­гає за­хи­сти­ти гро­ма­дян від екс­плу­а­та­ції уря­дом. Ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди не бу­дуть про­во­ди­ти жорс­тку по­лі­ти­ку, якщо гро­ма­дя­ни ма­ти­муть змо­гу з лег­кі­стю пе­ре­їха­ти туди, де якість дер­жав­них по­слуг та рі­вень по­да­тків вла­што­ву­ють їх біль­ше. Слід ви­зна­ти, що роз­про­ща­ти­ся з ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди не так про­сто, як із ма­га­зи­ном по су­сід­ству. Про­те чим біль­ше дер­жав­них фун­кцій де­цен­тра­лі­зо­ва­но, тим про­сті­ше гро­ма­дя­нам ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку, го­ло­су­ю­чи «но­га­ми». Тим паче, що кон­ку­рен­ція між ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди при­но­сить ко­ристь на­віть тим гро­ма­дя­нам, які ні­ку­ди не пе­ре­їжджа­ють. Те, що хтось пе­ре­їжджає з те­ри­то­рії з менш ефе­ктив­ною вла­дою туди, де вла­да пра­цює ефе­ктив­ні­ше, а інші люди теж ма­ють змо­гу це зро­би­ти, спо­ну­кає всі ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди із біль­шим ро­зу­мі­н­ням ста­ви­тись до про­блем сво­їх гро­ма­дян.
Крім того, децентралізація дає гро­ма­дя­нам змо­гу ко­ри­сту­ва­тись дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми у спо­сіб, що біль­ше від­по­від­ає їхнім упо­до­ба­н­ням. Люди по-рі­зно­му ви­тра­ча­ють свої гро­ші на жи­тло чи авто. Так само по-рі­зно­му вони став­ля­ться й до ви­да­тків на по­слу­ги су­спіль­но­го ха­ра­кте­ру. Хтось від­дає пе­ре­ва­гу ви­що­му рів­ню та­ких по­слуг і го­то­вий роз­пла­чу­ва­тись за це ви­щи­ми по­да­тка­ми. Ін­шим лю­дям біль­ше по­до­ба­ю­ться ниж­чі по­да­тки та мен­ша кіль­кість су­спіль­них по­слуг. Одні ба­жа­ють фі­нан­су­ва­ти адмі­ні­стра­тив­ні по­слу­ги ко­штом по­да­тків, тоді як інші від­да­ють пе­ре­ва­гу справ­лян­ню пла­ти з ко­ри­сту­ва­чів. У ме­жах де­цен­тра­лі­зо­ва­ної по­лі­ти­чної си­сте­ми гро­ма­дя­ни ма­ють змо­гу об’єд­ну­ва­ти­ся з ін­ши­ми лю­дьми на осно­ві схо­жо­сті упо­до­бань щодо ком­бі­на­ції су­спіль­них по­слуг і по­да­тків. Таке гру­пу­ва­н­ня дає біль­шій кіль­ко­сті лю­дей змо­гу ко­ри­сту­ва­тись дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми в тому об­ся­зі, який від­по­від­ає їхнім упо­до­ба­н­ням.
Під­ви­щен­ню ефе­ктив­но­сті спри­я­ти­ме й рух на­се­ле­н­ня між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми уря­до­ви­ми оди­ни­ця­ми. Якщо ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди вста­нов­лю­ють ви­со­кі по­да­тки, не на­да­ю­чи при цьо­му по­слуг від­по­від­ної яко­сті, та за­про­ва­джу­ють на­дмір­не ре­гу­лю­ва­н­ня, де­які люди та під­при­єм­ства, що є пла­тни­ка­ми цих по­да­тків, не­о­дмін­но про­го­ло­су­ють «но­га­ми».
У пе­рі­од з 2003 до 2013 року на­се­ле­н­ня дев’яти шта­тів США, де не­має по­да­тку на до­хо­ди фі­зи­чних осіб, зро­ста­ло в се­ре­дньо­му на 3,7% на рік зав­дя­ки мі­гра­ції з ін­ших шта­тів. За той са­мий час дев’ять шта­тів із най­ви­щим рів­нем опо­да­тку­ва­н­ня до­хо­дів гро­ма­дян втра­ти­ли в се­ре­дньо­му 2% на­се­ле­н­ня. Зайня­тість на­се­ле­н­ня в дев’яти шта­тах без по­да­тку на до­хо­ди зро­ста­ла більш ніж удві­чі швид­ше, ніж у шта­тах із ви­со­ки­ми по­да­тка­ми. Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться й у Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі: до тих кра­їн, де пра­ців­ни­ко­ві пі­сля спла­ти по­да­тку за­ли­ша­є­ться біль­ша час­тка до­хо­ду, пе­ре­їжджає зна­чно біль­ше ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них іно­зем­них пра­ців­ни­ків(82). Їх мі­гра­ція є си­гна­лом по­пе­ре­дже­н­ня на адре­су тих уря­дів, що вста­нов­лю­ють ви­со­кі по­да­тки та по­га­но ке­ру­ють кра­ї­ною. Так само, як і під­при­єм­ства, що за­зна­ють зби­тків у разі не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня сво­їх клі­єн­тів, так і уря­ди втра­ча­ють не­за­до­во­ле­них які­стю об­слу­го­ву­ва­н­ня гро­ма­дян, якщо, зви­чай­но, вони не обме­жу­ють пе­ре­су­ва­н­ня на­се­ле­н­ня на кшталт Ки­таю: той, хто не має про­пи­ски в кон­кре­тно­му мі­сті (ху­коу), не змо­же одер­жа­ти в ньо­му ме­ди­чної до­по­мо­ги чи від­пра­ви­ти сво­їх ді­тей до шко­ли.
Отже, де­цен­тра­лі­за­ція дає лю­дям змо­гу пе­ре­їжджа­ти туди, де вла­да на­дає ті су­спіль­ні по­слу­ги, яких вони ба­жа­ють, за ниж­чою вар­ті­стю. Зі сво­го боку, мі­гра­ція ви­бор­ців ди­сци­плі­нує вла­ду та до­по­ма­гає за­без­пе­чи­ти від­по­від­ність її дій упо­до­ба­н­ням гро­ма­дян.
Про­те для того, щоб кон­ку­рен­ція між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми ор­га­на­ми вла­ди мо­гла слу­жи­ти ін­те­ре­сам гро­ма­дян, по­лі­ти­ка, що про­во­ди­ться ор­га­на­ми вла­ди більш ви­со­ких рів­нів, не по­вин­на її обме­жу­ва­ти. Що­ра­зу, коли уряд дер­жа­ви (або Єв­ро­пей­ський Союз) суб­си­дує, нав’язує або ре­гу­лює ком­плекс по­слуг, що на­да­ю­ться ор­га­на­ми вла­ди ниж­чих рів­нів, він обме­жує кон­ку­рен­цію між ними. Було б на­ба­га­то кра­ще, якби цен­траль­ний уряд про­сто до­бре ви­ко­ну­вав свої обме­же­ні фун­кції та збе­рі­гав ней­тра­лі­тет у тому, що сто­су­є­ться ді­яль­но­сті ор­га­нів вла­ди ниж­чих рів­нів і тих по­слуг, які вони на­да­ють.
Ор­га­ни вла­ди — так само, як і при­ва­тні під­при­єм­ства — пра­гнуть за­хи­сту від су­пер­ни­ків. Ор­га­ни вла­ди зав­жди на­ма­га­ю­ться ста­ти мо­но­по­лі­ста­ми. Це озна­чає, що кон­ку­рен­ція між ними не ви­ни­кає ав­то­ма­ти­чно. Цю кон­ку­рен­цію не­об­хі­дно ін­те­гру­ва­ти до стру­кту­ри по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Конституційні норми, покликані сприяти процвітанню

«У при­ва­тних (до пев­ної міри) та уря­до­вих (осо­бли­вою мі­рою) спра­вах існує ве­ли­че­зна інер­тність — так зва­на «ти­ра­нія ста­тус-кво». До справ­жніх змін веде лише кри­за: фа­кти­чна або уяв­на. А дії, що вчи­ня­ю­ться в разі кри­зи, за­ле­жать від по­ши­ре­них у су­спіль­стві ідей. Ось у чому, на мою дум­ку, по­ля­гає наша основ­на фун­кція: роз­ро­бля­ти аль­тер­на­ти­ви чин­ній по­лі­ти­ці, під­три­му­ва­ти їх існу­ва­н­ня, за­без­пе­чу­ва­ти їх на­яв­ність доти, поки те, що було по­лі­ти­чно не­мо­жли­вим, не ста­не по­лі­ти­чно не­ми­ну­чим»(83),
Міл­тон Фрі­дман, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 1976 року.
У чому по­ля­га­ють основ­ні ідеї тре­тьої ча­сти­ни цьо­го під­ру­чни­ка? По-пер­ше, як по­ка­зує еко­но­мі­чний ана­ліз, мо­но­по­лії, су­спіль­ні бла­га та екс­тер­на­лії — це про­бле­ми рин­ку, які спо­ну­ка­ють ке­ро­ва­них вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми лю­дей ді­я­ти кон­тр­про­ду­ктив­но. Ці про­я­ви про­ва­лів рин­ку да­ють уря­до­ві на­го­ду для втру­ча­н­ня ні­би­то за­ра­ди під­ви­ще­н­ня ефе­ктив­но­сті, але жо­дних га­ран­тій та­ко­го під­ви­ще­н­ня не існує.
Роз­по­діл ре­сур­сів по­лі­ти­чним шля­хом, на­віть якщо він здій­сню­є­ться на де­мо­кра­ти­чних за­са­дах, є аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Ця фор­ма, як і рин­ки, має свої пе­ре­ва­ги й не­до­лі­ки. Про­ва­ли тра­пля­ю­ться як із рин­ком, так і з дер­жав­ним управ­лі­н­ням. Як уже від­зна­ча­лось, про­вал дер­жав­но­го управ­лі­н­ня має, зокре­ма, такі про­я­ви:
Якщо уряд пра­гне спри­я­ти роз­кві­ту еко­но­мі­ки, то пра­ви­ла по­лі­ти­чних ігор ма­ють за­без­пе­чи­ти ба­ланс між вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми ви­бор­ців, по­лі­ти­ків і бю­ро­кра­тів та еко­но­мі­чним роз­ви­тком. А як це зро­би­ти?
Зро­зумі­ло, що спри­я­тли­ва для еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку по­лі­ти­чна стру­кту­ра має бути за­сно­ва­на на за­са­дах рів­но­прав’я та обме­же­н­ня вла­ди уря­ду. По­при все роз­ма­ї­т­тя ін­сти­ту­цій­них стру­ктур у рі­зних кра­ї­нах сві­ту, ба­га­то чого мо­жна на­вчи­ти­ся шля­хом озна­йом­ле­н­ня з успі­ха­ми та нев­да­ча­ми цих кра­їн. Ав­то­ри Кон­сти­ту­ції США зна­чною мі­рою пра­виль­но сфор­му­ва­ли за­галь­ну її стру­кту­ру. Вони вбу­ду­ва­ли в си­сте­му стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги. По­лі­ти­чну вла­ду було роз­по­ді­ле­но між за­ко­но­дав­чою, ви­ко­нав­чою та су­до­вою гіл­ка­ми. За­ко­но­про­є­кти роз­гля­да­лись дво­ма за­ко­но­дав­чи­ми ор­га­на­ми, які на той час пред­став­ля­ли рі­зні та ча­сом су­пе­ре­чли­ві ін­те­ре­си, й ста­ва­ли за­ко­на­ми лише зі зго­ди пре­зи­ден­та.
Обме­же­н­ня пов­но­ва­жень цен­траль­но­го уря­ду спри­я­ло фор­му­ван­ню де­цен­тра­лі­зо­ва­ної фе­де­раль­ної си­сте­ми та подаль­шо­му роз­по­ро­шен­ню вла­дних пов­но­ва­жень. У ча­сти­ні во­сьмій стат­ті I було по­да­но ви­чер­пний пе­ре­лік фі­скаль­них пов­но­ва­жень цен­траль­но­го уря­ду, а всі ре­шту Де­ся­та по­прав­ка до Кон­сти­ту­ції за­крі­пи­ла за шта­та­ми та на­ро­дом. Кон­грес мав стя­гу­ва­ти єди­ні по­да­тки з ме­тою «за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної обо­ро­ни та за­галь­но­го до­бро­бу­ту». Твор­ці Кон­сти­ту­ції явно пра­гну­ли за­по­біг­ти ви­ко­ри­стан­ню дер­жав­ної скар­бни­ці як за­со­бу на­да­н­ня пільг одним угру­по­ва­н­ням та ре­гіо­нам ко­штом ін­ших.
Крім того, Кон­сти­ту­ція США за­хи­сти­ла пра­ва вла­сно­сті лю­дей та їхню сво­бо­ду до­бро­віль­но обмі­ню­ва­тись бла­га­ми. П’ята по­прав­ка до Кон­сти­ту­ції за­бо­ро­ни­ла ви­лу­ча­ти при­ва­тну вла­сність «для гро­мад­ських по­треб без спра­ве­дли­вої ви­на­го­ро­ди». Ча­сти­на 10 стат­ті I за­бо­ро­ни­ла шта­там ухва­лю­ва­ти за­ко­ни, «що обме­жу­ють зо­бов’яза­н­ня за кон­тра­кта­ми». Ще ва­жли­ві­шою ста­ла за­бо­ро­на шта­там вста­нов­лю­ва­ти обме­же­н­ня у тор­гів­лі, що зро­би­ло Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки най­біль­шою зо­ною віль­ної тор­гів­лі у сві­ті.
Кон­сти­ту­ція США мала на меті обме­жи­ти спро­мо­жність вла­ди — на­сам­пе­ред на фе­де­раль­но­му рів­ні — по­лі­ти­зу­ва­ти еко­но­мі­ку та обме­жу­ва­ти пра­ва гро­ма­дян. Іна­кше ка­жу­чи, Кон­сти­ту­цію було роз­ро­бле­но так, щоб вона спо­ну­ка­ла уряд ді­я­ти на осно­ві вза­єм­ної зго­ди, а не при­му­су. Чому це так ва­жли­во? А тому, що люди за­зви­чай по­го­джу­ю­ться на ті за­хо­ди, які є ви­гі­дни­ми для всіх сто­рін. Дії на осно­ві вза­єм­ної зго­ди бу­дуть вза­є­мо­ви­гі­дни­ми, не­за­ле­жно від того, ре­а­лі­зу­ю­ться вони че­рез рин­ки чи че­рез уряд, а отже й спри­я­ти­муть за­галь­но­му до­бро­бу­ту, а не за­до­во­лен­ню ін­те­ре­сів одних сто­рін ко­штом ін­ших.
Із пли­ном часу уря­ди ча­сто на­ма­га­ю­ться взя­ти під кон­троль де­да­лі біль­ше сфер еко­но­мі­чно­го та осо­би­сто­го жи­т­тя гро­ма­дян. Че­рез це в біль­шо­сті кра­їн уряд сьо­го­дні за­йма­є­ться май­же всім, і це тя­гне за со­бою оче­ви­дні на­слід­ки: по­лі­ти­чний фа­во­ри­тизм, здій­сне­н­ня ви­да­тків на ко­ристь груп впли­ву, ве­ли­кий бю­дже­тний де­фі­цит, на­дмір­не ре­гу­лю­ва­н­ня, по­лі­ти­чну ко­ру­пцію та зна­чний вплив на рі­зні сто­ро­ни жи­т­тя гро­ма­дян.
Пе­ред усі­ма кра­ї­на­ми: як тими, що від­дав­на ма­ють уста­ле­ні стру­кту­ри вря­ду­ва­н­ня, так і тими, в яких пра­ви­ла дер­жав­но­го управ­лі­н­ня ще фор­му­ю­ться, по­ста­ла про­бле­ма фор­му­ва­н­ня та­ко­го ком­пле­ксу кон­сти­ту­цій­них норм, що спри­яв би уря­ду­ван­ню на за­са­дах ши­ро­ко­го кон­сен­су­су та за­без­пе­чив би гар­мо­нію між по­лі­ти­чним про­це­сом та еко­но­мі­чним по­сту­пом.
Як цьо­го до­ся­гну­ти? Які нор­ми мала б мі­сти­ти кон­сти­ту­ція, по­кли­ка­на спри­я­ти еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню та ста­біль­но­сті? З ви­кла­де­них вище ре­зуль­та­тів ана­лі­зу без­по­се­ре­дньо ви­пли­ває де­кіль­ка про­по­зи­цій. На наш по­гляд, як суто еко­но­мі­чна ло­гі­ка, так і ем­пі­ри­чні до­слі­дже­н­ня під­твер­джу­ють до­ціль­ність за­сто­су­ва­н­ня на­ве­де­них ниж­че за­галь­них прин­ци­пів для за­без­пе­че­н­ня на­ле­жно­го фун­кціо­ну­ва­н­ня уря­ду та спри­я­н­ня еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.

Конституційні принципи для забезпечення процвітання

  1. Де­цен­тра­лі­за­ція, яка за­без­пе­чує прийня­т­тя рі­шень із пи­тань еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки на рів­ні, яко­мо­га ближ­чо­му до тих, кого вони сто­су­ю­ться
    Цей прин­цип субсидіарності за­крі­пле­но в Де­ся­тій по­прав­ці до Кон­сти­ту­ції США: «Пов­но­ва­же­н­ня, що не пе­ре­да­но Спо­лу­че­ним Шта­там цією Кон­сти­ту­ці­єю і не за­бо­ро­не­но нею окре­мим шта­там, на­ле­жать від­по­від­но шта­там або на­ро­до­ві». А в укла­де­но­му в 1992 році Ма­а­стри­хт­сько­му до­го­во­рі суб­си­ді­ар­ність ви­зна­че­но як один із «за­галь­них прин­ци­пів пра­ва Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу». У ре­да­кції Лі­са­бон­сько­го до­го­во­ру 2009 року: «Від­по­від­но до прин­ци­пу суб­си­ді­ар­но­сті, у сфе­рах, що не на­ле­жать до ви­клю­чної ком­пе­тен­ції ЄС, він діє лише у та­ко­му об­ся­зі й тоді, коли дер­жа­ви-чле­ни не мо­жуть на­ле­жним чи­ном до­сяг­ти ці­лей за­про­по­но­ва­но­го за­хо­ду на цен­траль­но­му, ре­гіо­наль­но­му чи мі­сце­во­му рів­нях...».
    Ло­гі­ка суб­си­ді­ар­но­сті бере свій по­ча­ток із кіль­кох дже­рел. Більш без­по­се­ре­дній кон­такт між уря­дом і гро­ма­дя­на­ми на мі­сце­во­му, а не на за­галь­но­дер­жав­но­му (або над­дер­жав­но­му) рів­ні, дає змо­гу більш ґрун­тов­но з’ясо­ву­ва­ти по­тре­би та ба­жа­н­ня. Як за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше, кон­ку­рен­ція між ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди спо­ну­кає їх кра­ще об­слу­го­ву­ва­ти гро­ма­дян. Зав­дя­ки тому, що мі­сце­ві гру­пи гро­ма­дян ма­ють сти­му­ли до розв’яза­н­ня спіль­них про­блем, роз­ма­ї­т­тя під­хо­дів до їх розв’яза­н­ня, за­про­ва­дже­них у рі­зних мі­сце­во­стях, збіль­шує ймо­вір­ність того, що інші ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди роз­ро­блять і ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­муть ді­є­ву по­лі­ти­ку.
    Цю ідею люди до­бре ро­зумі­ли за­дов­го до того, як тер­мін «суб­си­ді­ар­ність» упер­ше було вжи­то в ен­ци­клі­ці Папи Рим­сько­го Пія XI «Quadragesimo Anno» («Со­ро­ко­вий рік»), ви­да­ній у 1931 році. Опи­су­ю­чи Аме­ри­ку по­ча­тку XIX сто­лі­т­тя, Але­ксіс де То­квіль ді­йшов та­ко­го ви­снов­ку:
    «Де­цен­тра­лі­за­ція має не лише адмі­ні­стра­тив­ну цін­ність, але й гро­ма­дян­ський ви­мір, адже вона роз­ши­рює мо­жли­во­сті гро­ма­дян актив­но ці­ка­ви­ти­ся гро­мад­ськи­ми спра­ва­ми; вона при­зви­ча­ює їх до ре­а­лі­за­ції сво­їх сво­бод. Саме з на­гро­ма­дже­н­ня цих мі­сце­вих, ді­яль­них і ви­ба­гли­вих сво­бод на­ро­джу­є­ться най­ефе­ктив­ні­ша про­ти­ва­га пре­тен­зі­ям цен­траль­ної вла­ди, на­віть якщо вона ко­ри­сту­є­ться під­трим­кою зне­осо­бле­ної ко­ле­ктив­ної волі»(84).
  2. Стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги, що яв­ним чи­ном роз­по­ді­ля­ють вла­дні пов­но­ва­же­н­ня між не­за­ле­жни­ми ор­га­на­ми
    За­зви­чай вла­да скла­да­є­ться з трьох гі­лок:
    1. За­ко­но­дав­чої гіл­ки, що ви­дає за­ко­ни.
    2. Ви­ко­нав­чої гіл­ки, що вті­лює їх в жи­т­тя.
    3. Су­до­вої гіл­ки, що тлу­ма­чить за­ко­ни.
    Утім, ви­ко­на­н­ня цих трьох ба­зо­вих фун­кцій може бути ор­га­ні­зо­ва­не в рі­зний спо­сіб. Якщо не роз­гля­да­ти мо­нар­хій, ди­кта­тур і вій­сько­вих хунт (які мо­жуть мати зов­ні­шні атри­бу­ти де­мо­кра­тії, пе­ре­бу­ва­ю­чи, однак, під кон­тро­лем одні­єї осо­би або вузь­ко­го кола осіб), то мо­жна ви­ді­ли­ти такі основ­ні рі­зно­ви­ди ре­спу­блі­кан­ської фор­ми прав­лі­н­ня:
    1. Пар­ла­мент­ську, в якій ви­ко­нав­чу вла­ду здій­снює лі­дер (за­зви­чай «прем’єр-мі­ністр»), обра­ний пар­ла­мен­том, який при­зна­чає мі­ні­стрів за по­да­н­ням прем’єр-мі­ні­стра. За та­кої фор­ми прав­лі­н­ня прем’єр-мі­ністр ви­ко­нує волю пар­ла­мен­ту й може бути від­сто­ро­не­ний від по­са­ди в будь-який час. Кра­ї­ни з пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня мо­жуть мати го­ло­ву дер­жа­ви з обме­же­ни­ми це­ре­мо­ні­аль­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми на кшталт ан­глій­ської ко­ро­ле­ви чи пре­зи­ден­та Ні­меч­чи­ни.
    2. Пре­зи­дент­ську, в якій го­ло­ва ви­ко­нав­чої вла­ди оби­ра­є­ться без­по­се­ре­дньо ви­бор­ця­ми та при­зна­чає свій ка­бі­нет, склад яко­го під­ля­гає за­твер­джен­ню за­ко­но­дав­чим ор­га­ном. Гар­ним при­кла­дом кра­ї­ни з та­кою фор­мою прав­лі­н­ня є Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки.
    3. На­пів­пре­зи­дент­ську або змі­ша­ну, в якій ви­бор­ці оби­ра­ють пре­зи­ден­та з обме­же­ни­ми, але ре­аль­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми, а ка­бі­нет мі­ні­стрів є від­по­від­аль­ним пе­ред пар­ла­мен­том. Така фор­ма прав­лі­н­ня діє, зокре­ма, у Фран­ції.
    При роз­гля­ді си­стем із пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти ряд ін­сти­ту­цій­них чин­ни­ків. В яких окру­гах про­во­дя­ться ви­бо­ри: в не­ве­ли­ких одно­ман­да­тних чи в зна­чно біль­ших ба­га­то­ман­да­тних окру­гах? Якщо в ба­га­то­ман­да­тних, то чи здій­сню­є­ться роз­по­діл місць у пар­ла­мен­ті за час­ткою на­бра­них го­ло­сів, і якою є мі­ні­маль­на час­тка го­ло­сів, що на­дає пра­во на мі­сце в за­ко­но­дав­чо­му ор­га­ні?
    Змі­ша­ну фор­му прав­лі­н­ня було за­про­ва­дже­но в біль­шо­сті (при­бли­зно 60%) пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. У 30% кра­їн діє пар­ла­мент­ська фор­ма прав­лі­н­ня, а в ре­шті — пре­зи­дент­ська. З ча­сом де­які кра­ї­ни пе­ре­йшли до ін­шої фор­ми прав­лі­н­ня: Гру­зія — у 2004 році, Че­хія — у 2012 році, а Вір­ме­нія — у 2015 році. Між кра­ї­на­ми зі змі­ша­ни­ми фор­ма­ми прав­лі­н­ня спо­сте­рі­га­ю­ться ве­ли­кі від­мін­но­сті в об­ся­зі пре­зи­дент­ських пов­но­ва­жень. Осо­бли­во не­ста­біль­ною ви­яви­лась Укра­ї­на: тут спів­від­но­ше­н­ня пов­но­ва­жень між пре­зи­ден­том і пар­ла­мен­том змі­ню­ва­лось у 1994, 1996, 2004, 2010 та 2014 ро­ках. Така не­ста­біль­ність ба­зо­вих ін­сти­ту­тів вла­ди сут­тє­во ускла­днює ін­ве­сто­рам пла­ну­ва­н­ня сво­єї ді­яль­но­сті.
    Хоча всі ви­ще­зга­да­ні фор­ми прав­лі­н­ня ма­ють свої пе­ре­ва­ги й не­до­лі­ки, про­ве­де­ні до­слі­дже­н­ня вка­зу­ють на те, що в си­сте­мах із пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня уряд за­зви­чай є мен­шим. Одні­єю з при­чин цьо­го може бути схиль­ність си­стем із пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня до утво­ре­н­ня ко­а­лі­цій­них уря­дів, у яких чи­слен­ні пар­тії ви­су­ва­ють ви­мо­ги від іме­ні сво­їх ви­бор­ців та від­сто­ю­ють їхні прі­о­ри­те­ти в обмін на під­трим­ку уря­ду. З дру­го­го боку, кра­ї­ни з пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, схо­же, роз­ви­ва­ю­ться швид­ше, ніж кра­ї­ни з пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня. Про­те в пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах си­сте­ми з пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, схо­же, ма­ють до­да­тко­ву ваду: пра­гне­н­ня до цен­тра­лі­за­ції вла­дних пов­но­ва­жень аж до утво­ре­н­ня де­спо­ти­чних ре­жи­мів за де­мо­кра­ти­чним фа­са­дом. Еко­но­мі­сти Ро­джер Ма­єр­сон, Же­рар Ро­ланд і Ти­мо­фій Ми­ло­ва­нов про­ве­ли чу­до­вий огляд пе­ре­ваг і не­до­лі­ків рі­зних форм прав­лі­н­ня на при­кла­ді пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн(85).
    Ро­джер Ма­єр­сон, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 2007 року, у сво­їх ін­ших ро­бо­тах про­по­ну­вав пра­кти­чну стру­кту­ру, що спи­ра­є­ться на кон­це­пцію стри­му­вань і про­ти­ваг. З огля­ду на мас­шта­бні про­бле­ми, пов’яза­ні з ко­ру­пці­єю в кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою, одним із ло­гі­чних рі­шень мо­гло б ста­ти від­ме­жу­ва­н­ня від­по­від­аль­но­сті за ді­яль­ність уря­ду від від­по­від­аль­но­сті за роз­слі­ду­ва­н­ня кри­мі­наль­них пра­во­по­ру­шень і при­тя­гне­н­ня вин­них до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті. Пер­ше з цих пов­но­ва­жень мо­жна було б за­крі­пи­ти за прем’єр-мі­ні­стром, а дру­ге — за пре­зи­ден­том. В осно­ві цієї про­по­зи­ції ле­жить той прин­цип, що на­яв­ність окре­мо­го вла­дно­го ор­га­ну, який від­по­від­ає за роз­слі­ду­ва­н­ня ко­ру­пцій­них ді­янь, сут­тє­во обме­жує мо­жли­во­сті для по­ру­ше­н­ня за­ко­ну на­віть у кра­ї­нах з уста­ле­ною си­сте­мою пра­ва, не ка­жу­чи вже про кра­ї­ни, що лише по­ча­ли про­цес де­мо­кра­ти­за­ції.
  3. Не­за­ле­жна су­до­ва гіл­ка вла­ди
    Кон­троль над при­зна­че­н­ням суд­дів, по­при всю його ва­жли­вість, — да­ле­ко не єди­ний чин­ник, що за­без­пе­чує фун­кціо­ну­ва­н­ня су­дів як си­сте­ми стри­му­вань і про­ти­ваг. До­слі­дже­н­ня еко­но­мі­стів раз у раз по­ка­зу­ють, що не­за­ле­жність су­до­вої вла­ди є одним із ви­рі­шаль­них чин­ни­ків еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня. По­вин­но бути зро­зумі­ло, що під «не­за­ле­жні­стю» ми ма­є­мо на ува­зі ре­аль­ну не­за­ле­жність (де-фа­кто, тоб­то не­за­ле­жність існує на­справ­ді), а не тіль­ки фор­маль­ну не­за­ле­жність, що про­пи­са­на в за­ко­ні, але може не ви­ко­ну­ва­ти­ся на пра­кти­ці (де-юре, тоб­то юри­ди­чно вста­нов­ле­на не­за­ле­жність)(86). Не­за­ле­жність су­до­вої вла­ди спи­ра­є­ться на такі за­са­ди:
    1. Роз­по­діл вла­ди. Су­до­ва гіл­ка вла­ди не по­вин­на мати жо­дних кон­та­ктів із по­лі­ти­чни­ми пар­ті­я­ми — осо­бли­во тими, що пе­ре­бу­ва­ють при вла­ді, — і по­вин­на обме­жу­ва­ти свою вза­є­мо­дію з ви­ко­нав­чою гіл­кою пи­та­н­ня­ми без­пе­ки, фі­нан­со­во­го за­без­пе­че­н­ня та адмі­ні­стру­ва­н­ня.
    2. Га­ран­то­ва­на опла­та пра­ці. За­ро­бі­тна пла­та суд­дів має бути за­фі­ксо­ва­на і га­ран­то­ва­на.
    3. Га­ран­тія зайня­то­сті до ви­хо­ду у від­став­ку або за­вер­ше­н­ня стро­ку пов­но­ва­жень. Суд­ді мо­жуть бути звіль­не­ні або від­сто­ро­не­ні лише на під­ста­вах не­ді­є­зда­тно­сті або вчи­не­н­ня дій (як-от одер­жа­н­ня ха­ба­рів), що уне­мо­жлив­лю­ють ви­ко­на­н­ня ними сво­їх обов’яз­ків.
    4. Від­кри­тість суду. Гро­ма­дя­ни по­вин­ні мати пра­во на при­су­тність під час су­до­во­го роз­гля­ду в будь-який час та до­ступ до су­до­вих рі­шень. Для за­без­пе­че­н­ня спра­ве­дли­во­го су­до­во­го роз­гля­ду до пред­став­ни­ків за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції по­вин­ні за­сто­су­ва­ти­ся пра­ви­ла й прин­ци­пи, що на­да­ють їм ма­кси­маль­ну сво­бо­ду у ви­сві­тлен­ні су­до­вих про­це­сів.
    5. Обов’яз­ко­вість до­ве­де­н­ня ви­мог за­ко­ну до ві­до­ма гро­мад­сько­сті. На­віть за­ці­кав­ле­на та не­бай­ду­жа гро­мад­ськість не змо­же зму­си­ти по­лі­ти­чних лі­де­рів та ор­га­ни вла­ди не­сти від­по­від­аль­ність за свої дії чи без­ді­яль­ність, якщо вона не зна­ти­ме, які саме ви­мо­ги до них ви­су­ває на­ціо­наль­не та між­на­ро­дне пра­во.
    6. Че­сний про­цес до­бо­ру суд­дів. Суд­дів слід доби­ра­ти з-по­між лю­дей «до­бро­че­сних» і «зді­бних», які ма­ють «на­ле­жну під­го­тов­ку та ква­лі­фі­ка­цію», без жо­дної дис­кри­мі­на­ції.
    Остан­ній прин­цип має за­сто­со­ву­ва­тись не­за­ле­жно від того, чи цей до­бір здій­сню­є­ться шля­хом при­зна­че­н­ня чи обра­н­ня. Обра­н­ня суд­дів зде­біль­шо­го не­о­бі­зна­ни­ми ви­бор­ця­ми — це до­сить про­бле­ма­ти­чне пи­та­н­ня, якщо взя­ти до ува­ги скла­дність які­сно­го здій­сне­н­ня пра­во­су­д­дя та не­при­пу­сти­мість здій­сне­н­ня по­лі­ти­ки з суд­дів­сько­го крі­сла.
  4. Не­за­ле­жний цен­траль­ний банк
    Одні­єю з вад де­мо­кра­ти­чної си­сте­ми (яка, однак, не пе­ре­ва­жує її чи­слен­ні пе­ре­ва­ги) є схиль­ність по­лі­ти­ків, які бе­руть участь у ви­бо­рах, при­йма­ти рі­ше­н­ня, що при­но­сять ви­го­ди за­раз ко­штом на­ба­га­то біль­ших ви­трат, які до­ве­де­ться здій­сню­ва­ти в май­бу­тньо­му, коли вони вже ві­ді­йдуть від вла­ди. На­слід­ком цьо­го ко­ро­тко­го го­ри­зон­ту пла­ну­ва­н­ня може ста­ти збіль­ше­н­ня дер­жав­них ви­да­тків без від­по­від­но­го під­ви­ще­н­ня по­да­тків. Ма­ю­чи спра­ву з та­кою ди­ле­мою, по­лі­ти­ки ча­сто на­ма­га­ю­ться «про­фі­нан­су­ва­ти» свої ви­да­тки, на­ка­зу­ю­чи цен­траль­но­му бан­ку здій­сни­ти емі­сію. Як ми вже по­ба­чи­ли в еле­мен­ті 5 ча­сти­ни 2, на­дмір­на емі­сія при­зво­дить до ін­фля­ції, а ча­сом і до гі­пе­рін­фля­ції. Еко­но­мі­чна те­о­рія та на­ко­пи­че­ний до­свід по­ка­зу­ють, що ін­фля­ція спо­віль­нює еко­но­мі­чний роз­ви­ток і зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту гро­ма­дян на ба­га­то ро­ків на­пе­ред, змі­ню­ю­чи сти­му­ли та вно­ся­чи не­ви­зна­че­ність, яка ускла­днює фор­му­ва­н­ня пла­нів на май­бу­тнє. А не­за­ле­жність цен­траль­но­го бан­ку, що дає йому змо­гу опи­ра­тись ти­ско­ві з боку по­лі­ти­ків, спри­яє зни­жен­ню та ста­бі­лі­за­ції цін і при­ско­рен­ню тем­пів зро­ста­н­ня.
  5. За­хист прав вла­сно­сті
    У XVII сто­літ­ті фі­ло­соф Джон Лок на­зи­вав пра­во во­ло­ді­ти при­ва­тною вла­сні­стю та ко­ри­сту­ва­тись нею «при­ро­дним», а «охо­ро­ну вла­сно­сті» — «ве­ли­кою та го­лов­ною ме­тою», за­ра­ди якої люди ство­рю­ють уря­ди. По­ло­же­н­ня про за­хист пра­ва вла­сно­сті мі­стя­ться в кон­сти­ту­ці­ях май­же всіх дер­жав. Ось кіль­ка при­кла­дів:
    1. Хар­тія основ­них прав Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу мі­стить таке по­ло­же­н­ня: «Ко­жна лю­ди­на має пра­во во­ло­ді­ти, ко­ри­сту­ва­тись і роз­по­ря­джа­тись сво­єю за­кон­но при­дба­ною вла­сні­стю, а та­кож за­по­від­а­ти її. Ні­хто не може бути по­збав­ле­ний сво­єї вла­сно­сті, крім як у су­спіль­них ін­те­ре­сах і на умо­вах, уста­нов­ле­них за­ко­ном, за умо­ви на­да­н­ня спра­ве­дли­вої та своє­ча­сної ком­пен­са­ції за її втра­ту».
    2. Ча­сто ци­ту­ють таке по­ло­же­н­ня Кон­сти­ту­ції США: «Ні­ко­го не мо­жна... по­збав­ля­ти жи­т­тя, сво­бо­ди чи вла­сно­сті крім як у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку; при­ва­тну вла­сність не мо­жна від­би­ра­ти для гро­мад­ських по­треб без спра­ве­дли­вої ви­на­го­ро­ди».
    3. Ще яскра­ві­шим при­кла­дом є таке по­ло­же­н­ня Кон­сти­ту­ції Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції: «Пра­во при­ва­тної вла­сно­сті охо­ро­ня­є­ться за­ко­ном. Ко­жна лю­ди­на має пра­во мати май­но у вла­сно­сті, во­ло­ді­ти, ко­ри­сту­ва­тись і роз­по­ря­джа­тись ним як одно­о­сі­бно, так і ра­зом з ін­ши­ми осо­ба­ми. Ні­хто не може бути по­збав­ле­ний сво­го май­на, крім як за рі­ше­н­ням суду. При­му­со­ве від­чу­же­н­ня май­на для дер­жав­них по­треб може бути здій­сне­не лише за умо­ви по­пе­ре­дньо­го та рів­но­цін­но­го від­шко­ду­ва­н­ня».
    На жаль, чи­ма­ло з цих слів, як каже при­слів’я, «не вар­ті того па­пе­ру, на яко­му їх на­дру­ко­ва­но». Уря­ди ча­сто руй­ну­ють самі осно­ви за­хи­сту пра­ва вла­сно­сті. Такі сло­во­спо­лу­че­н­ня, як «су­спіль­ні ін­те­ре­си», «спра­ве­дли­ва ком­пен­са­ція» або «рів­но­цін­не від­шко­ду­ва­н­ня», мо­жуть тлу­ма­чи­тись по-рі­зно­му. Уря­ди ча­сто вда­ю­ться до ре­гу­ля­тор­них за­хо­дів для ви­лу­че­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті або за­без­пе­че­н­ня кон­тро­лю над нею без ком­пен­са­ції, на­віть якщо вла­сник май­на ні­чи­їх прав не по­ру­шу­вав. Суди за­зви­чай не за­пе­ре­чу­ють про­ти від­би­ра­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті в та­кий спо­сіб, якщо за­ко­но­дав­чий ор­ган за­явив, що це ро­би­ться «в су­спіль­них ін­те­ре­сах», або якщо пі­сля та­ко­го від­би­ра­н­ня вла­сник не втра­тив мо­жли­во­сті як і ра­ні­ше ко­ри­сту­ва­тись сво­їм май­ном. Най­важ­чою про­бле­мою є від­би­ра­н­ня май­на де-фа­кто, коли суто те­хні­чно його вла­сник не змі­ню­є­ться, але ви­ко­ри­ста­н­ня май­на в рі­зних ці­лях не до­зво­ля­є­ться. Який сенс, на­при­клад, бути «вла­сни­ком» не­ру­хо­мо­сті біля пля­жу, якщо нор­ма­тив­но-пра­во­вий акт за­бо­ро­няє бу­дів­ни­цтво на цій зе­мель­ній ді­лян­ці?
    Отже, для спри­я­н­ня еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню не­до­ста­тньо про­сто про­пи­са­ти за­хист пра­ва вла­сно­сті в за­ко­ні чи на­віть кон­сти­ту­ції. Ці пра­ва ма­ють бути на­дій­ни­ми та пе­ре­кон­ли­ви­ми для по­тен­цій­них ін­ве­сто­рів. Еко­но­мі­чні до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли, що за­хист прав вла­сно­сті най­біль­ше спри­яє еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню тоді, коли він по­єд­ну­є­ться з не­за­ле­жні­стю су­дів та ви­со­ким рів­нем стри­му­вань і про­ти­ваг у стру­кту­рі вла­ди.
  6. Га­ран­тії сво­бо­ди сло­ва та дру­ку
    Стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги ма­ють бути не про­сто при­су­тні у стру­кту­рі вла­ди: їх до­три­ма­н­ня не­об­хі­дно кон­тро­лю­ва­ти ззов­ні. Це сто­су­є­ться, зокре­ма, так зва­ної «ко­ру­пції за змо­вою», коли до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті може бути при­тя­гну­тий як той, хто да­вав ха­бар, так і той, кому його да­ва­ли. Така си­ту­а­ція зна­чно ускла­днює зби­ра­н­ня до­ка­зів, оскіль­ки ні в кого з при­че­тних осіб не­має сти­му­лу зра­джу­ва­ти ін­шо­го. І хоча тут мо­жна було б по­сла­тись на дані ста­ти­сти­чних до­слі­джень, зв’язок між віль­ною пре­сою та за­галь­ною ефе­ктив­ні­стю уря­ду­ва­н­ня (а отже й біль­шою еко­но­мі­чною успі­шні­стю) дуже вда­ло по­ка­за­но на про­сто­му гра­фі­ку, по­да­но­му ниж­че. Не див­но, що ав­то­ри­тар­ні ре­жи­ми по­гро­жу­ють жур­на­лі­стам цен­зу­рою, аре­штом чи на­віть смер­тю.
    Ри­су­нок 22. Сво­бо­да пре­си спри­яє змен­шен­ню ко­ру­пції
    То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує, що кра­ї­ни, де, як вва­жа­є­ться, рів­ні ко­ру­пції є най­ниж­чи­ми, ма­ють біль­ший сту­пінь сво­бо­ди пре­си.
    Дже­ре­ло: Aymo Brunetti, Beatrice Weder, “A free press is bad news for corruption,” Journal of Public Economics, (2003), 87(7): 1801–1824, 10.1016/S0047-2727(01)00186-4.
    Про­тя­гом двох остан­ніх де­ся­ти­літь роз­ви­ток те­хно­ло­гій дає де­да­лі біль­шій кіль­ко­сті гро­ма­дян мо­жли­вість кон­тро­лю­ва­ти вла­ду та за­без­пе­чу­ва­ти її підзві­тність. Ось про­стий гра­фік, який по­ка­зує оче­ви­дне спів­від­но­ше­н­ня між час­ткою ко­ри­сту­ва­чів Ін­тер­не­ту та низь­ким рів­нем ко­ру­пції (на ньо­му Facebook сим­во­лі­зує всі со­ці­аль­ні ме­ре­жі).
    Ри­су­нок 23. Со­ці­аль­ні ме­ре­жі спри­я­ють змен­шен­ню ко­ру­пції
    То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує, що кра­ї­ни з най­ви­щи­ми рів­ня­ми ко­ру­пції ма­ють най­ниж­чі по­ка­зни­ки про­ни­кне­н­ня Facebook.
    Дже­ре­ло: C.K. Jha, & S. Sarangi “Does social media reduce corruption?”, Information Economics and Policy, Volume 39 (June, 2017): 60–71.
    Оче­ви­дно, що «Ве­ли­кий ки­тай­ський фа­єр­вол» ві­ді­грає зна­чну роль у здій­снен­ні кон­тро­лю над ки­тай­ським су­спіль­ством. Не менш оче­ви­дною є й ве­ли­че­зна роль со­ці­аль­них ме­реж у ба­га­тьох кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою, які умо­жлив­лю­ють акції про­те­сту гро­ма­дян про­ти уря­до­вих зло­вжи­вань. Як при­клад мо­жна на­ве­сти про­те­сти під га­слом #RejectSerzh, що від­бу­ва­лись у Вір­ме­нії на­ве­сні 2018 року, та Єв­ро­май­дан в Укра­ї­ні у 2013–2014 ро­ках(87).
    Сво­бо­да пре­си — це не про­сто від­су­тність ти­ску на ЗМІ та по­гроз на адре­су жур­на­лі­стів. Про­бле­ма кон­тро­лю з боку уря­ду над те­ле­ба­че­н­ням та його ви­ко­ри­ста­н­ня для ве­де­н­ня про­па­ган­ди є акту­аль­ною для ба­га­тьох кра­їн. Ще одним при­во­дом для за­не­по­ко­є­н­ня є ку­пів­ля ба­га­ти­ми по­лі­ти­ка­ми га­зет, те­ле­ка­на­лів і ра­діо­стан­цій. Цьо­му про­це­со­ві мо­гла б успі­шно про­ти­ді­я­ти ра­ціо­наль­на дер­жав­на по­лі­ти­ка, хоча ство­ре­н­ня пе­ре­шкод для при­ва­тних вла­сни­ків — це зав­жди сум­нів­на спра­ва.
  7. Сво­бо­да пе­ре­су­ва­н­ня, ін­ве­сту­ва­н­ня та тор­гів­лі
    Сво­бо­да кон­ку­ру­ва­ти в під­при­єм­ни­цькій сфе­рі та здій­сню­ва­ти віль­ний обмін є на­рі­жним ка­ме­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди та по­сту­пу. Кон­троль над ці­на­ми, пе­ре­по­ни на шля­ху від­кри­т­тя вла­сної спра­ви та вхо­дже­н­ня в но­вий бі­знес або обме­же­н­ня мо­жли­во­сті роз­по­ча­ти про­фе­сій­ну ді­яль­ність, за­ко­ни, що стри­му­ють тор­гів­лю то­ва­ра­ми та по­слу­га­ми з ін­ши­ми кра­ї­на­ми, а та­кож інші за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня, що обме­жу­ють тор­гів­лю, не мо­жуть вва­жа­тись ра­ціо­наль­ною еко­но­мі­чною по­лі­ти­кою. Лі­цен­зу­ва­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті (тоб­то отри­ма­н­ня від уря­до­вих ор­га­нів до­зво­лу на здій­сне­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті в пев­ній сфе­рі; яскра­вий при­клад із ре­аль­но­го жи­т­тя — лі­цен­зу­ва­н­ня ді­яль­но­сті з за­плі­та­н­ня во­лос­ся в коси) — це по­ту­жний ін­стру­мент про­ти­дії кон­ку­рен­ції, який обме­жує мо­жли­во­сті для пра­це­вла­шту­ва­н­ня, зокре­ма пред­став­ни­кам най­менш за­без­пе­че­них груп на­се­ле­н­ня. Якщо йде­ться про за­хист усьо­го на­се­ле­н­ня, на­ба­га­то кра­щим ва­рі­ан­том є сер­ти­фі­ка­ція: вона дає ін­фор­ма­цію про те, яке на­вча­н­ня про­йшов пра­ців­ник, але за­ли­шає на роз­суд спо­жи­ва­ча оці­ню­ва­н­ня акту­аль­но­сті цьо­го на­вча­н­ня. Зав­дя­ки їй по­ку­пці ма­ють ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для здій­сне­н­ня ра­ціо­наль­но­го ви­бо­ру, а інші суб’єкти ма­ють на­го­ду про­де­мон­стру­ва­ти свої зді­бно­сті в ді­ло­вій сфе­рі. А от на­слід­ком лі­цен­зу­ва­н­ня не­о­дмін­но ста­не обме­же­н­ня тор­гів­лі та за­крі­пле­н­ня за на­яв­ни­ми по­ста­чаль­ни­ка­ми мо­но­поль­них прав.
    Сво­бо­да тор­гів­лі — осно­во­по­ло­жне пра­во лю­ди­ни, як і сво­бо­да сло­ва та сво­бо­да ві­ро­спо­віда­н­ня. Не існує під­став для того, щоб за­бо­ро­ня­ти гро­ма­дя­нам тор­гу­ва­ти з тими, хто про­по­нує їм най­кра­щі умо­ви, на­віть якщо тор­го­вель­ні пар­тне­ри ме­шка­ють в ін­шій кра­ї­ні.
    Віль­на тор­гів­ля в ре­жи­мі вза­єм­но­сті, коли оби­два пар­тне­ри мо­жуть віль­но тор­гу­ва­ти сво­ї­ми то­ва­ра­ми один з одним, оче­ви­дно, є ви­гі­дною; однак — і з цим зго­дні всі еко­но­мі­сти — віль­на тор­гів­ля за­ли­ша­є­ться ви­гі­дною й без вза­єм­но­сті. У будь-яко­му разі, лі­кві­да­ція пе­ре­шкод на шля­ху віль­но­го ім­пор­ту то­ва­рів до кра­ї­ни не­о­дмін­но під­ви­щить рі­вень жи­т­тя її гро­ма­дян не­за­ле­жно від по­лі­ти­ки тор­го­вель­них пар­тне­рів цієї кра­ї­ни. Ло­гі­ку та­кої «одно­сто­рон­ньо віль­ної тор­гів­лі» чі­тко ви­дно з та­ко­го ви­сло­ву одні­єї з най­ви­да­тні­ших еко­но­мі­стів XX сто­лі­т­тя Джо­ан Ро­бін­сон (1903–1983):
    «На­віть якщо ваш тор­го­вель­ний пар­тнер за­си­пає свої пор­ти ка­мі­н­ням, щоб ван­та­жні су­дна не мо­гли зай­ти до них, ви не по­кра­щи­те своє ста­но­ви­ще, за­си­па­ю­чи ка­мі­н­ням вла­сні га­ва­ні».
    Під час гро­мад­ських обго­во­рень сво­бо­ду тор­гів­лі, сво­бо­ду пе­ре­су­ва­н­ня та сво­бо­ду ін­ве­сту­ва­н­ня ча­сто на­ма­га­ю­ться обго­во­рю­ва­ти як окре­мі теми. Це, однак, не так. Якщо в одній кра­ї­ні пла­ти­ти ро­бі­тни­кам мен­ше, ніж у су­сі­дній, ці три сво­бо­ди по­чнуть вза­є­мо­ді­я­ти між со­бою. Ро­бі­тни­ки по­ста­ра­ю­ться пе­ре­їха­ти туди, де за­ро­бі­ток ви­щий, а ін­ве­сто­ри, на­ма­га­ю­чись ско­ри­ста­тись де­ше­ви­зною ро­бо­чої сили, вкла­да­ти­муть ко­шти в кра­ї­ни з ниж­чою за­ро­бі­тною пла­тою, адже ви­ро­бле­ні в ній то­ва­ри ко­шту­ва­ти­муть на сві­то­во­му рин­ку де­шев­ше. Бло­ку­ва­н­ня будь-яко­го з цих на­прям­ків руху лише по­си­лить тиск за ін­ши­ми на­прям­ка­ми.
  8. То­чки опо­ри зов­ні
    Ви­бор­ці — як і всі еко­но­мі­чно гра­мо­тні люди — при­йма­ють рі­ше­н­ня, по­рів­ню­ю­чи ви­тра­ти та ви­го­ди. По­лі­ти­ки, як уже за­зна­ча­ло­ся, ча­сто орі­єн­ту­ю­ться у сво­їх рі­ше­н­нях на дуже ко­ро­тко­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву, яка обме­жу­є­ться да­тою на­сту­пних ви­бо­рів. Цей дис­ба­ланс ускла­днює про­ве­де­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки, що пе­ред­ба­чає здій­сне­н­ня ви­трат за­раз в обмін на зна­чно біль­шу ви­го­ду у від­да­ле­но­му май­бу­тньо­му. Така не­по­слі­дов­ність у часі за­ва­жає по­лі­ти­кам бра­ти на себе зо­бов’яза­н­ня у сфе­рі дер­жав­ної по­лі­ти­ки, в які мо­жна було б по­ві­ри­ти. Крім того, впли­во­ві кола ча­сто спо­ну­ка­ють по­лі­ти­ків до дій, що ма­ють на меті одер­жа­н­ня ко­ри­сті вузь­ким ко­лом за­ці­кав­ле­них осіб ко­штом ши­ро­ко­го за­га­лу.
    Одним із мо­жли­вих рі­шень для да­ле­ко­гля­дних лі­де­рів є вступ до між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції, умо­вою член­ства в якій є ве­де­н­ня ра­ціо­наль­ної по­лі­ти­ки: від­су­тність про­сто­ру для ма­нев­ру зро­бить тиск з боку впли­во­вих кіл менш ре­зуль­та­тив­ним. Та­ких ор­га­ні­за­цій є ба­га­то: Єв­ро­пей­ський Союз (ЄС) на­кла­дає обме­же­н­ня на сво­їх уча­сни­ків щодо роз­мі­рів бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту і дер­жав­них по­зик та ви­ма­гає від них ство­ре­н­ня єди­ної пра­во­вої си­сте­ми — acquis communautaire. По­при те, що по­лі­ти­ка ЄС у де­яких сфе­рах (зокре­ма, суб­си­ді­ю­ва­н­ня сіль­го­спви­ро­бни­ків у ме­жах Спіль­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської по­лі­ти­ки) може бути не­ви­гі­дною (чи на­віть су­пе­ре­чи­ти прин­ци­пам еко­но­мі­чної на­у­ки), вона за­зви­чай усе одно кра­ща за ту по­лі­ти­ку, яку мо­гло б про­во­ди­ти чи­ма­ло пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн, якби вони не мали пер­спе­кти­ви член­ства в ЄС. Ті кра­ї­ни, що об­ґрун­то­ва­но роз­ра­хо­ву­ва­ли на вступ до ЄС, здій­сни­ли чи­ма­ло бо­лі­сних ре­форм, які в кін­це­во­му під­сум­ку пі­шли їхнім гро­ма­дя­нам на ко­ристь(88).
    По­зи­тив­ний вплив мо­жуть спра­ви­ти й інші ор­га­ні­за­ції, як-от: НАТО, Сві­то­ва ор­га­ні­за­ція тор­гів­лі, Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, Ор­га­ні­за­ція еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку та Між­на­ро­дний центр з уре­гу­лю­ва­н­ня ін­ве­сти­цій­них спо­рів. Ве­ли­ку роль у за­без­пе­чен­ні про­ве­де­н­ня уря­да­ми по­лі­ти­ки, що спри­яє еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню, ві­ді­грає Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд (МВФ). За­зви­чай кра­ї­ни звер­та­ю­ться до МВФ по до­по­мо­гу тоді, коли на­дмір­ні дер­жав­ні ви­да­тки вже при­зве­ли до ва­лю­тної кри­зи й дер­жа­ва біль­ше не має змо­ги за­лу­ча­ти ко­шти до бю­дже­ту на між­на­ро­дних рин­ках кре­ди­тних ре­сур­сів. Один із при­кла­дів — кри­за в Гре­ції у 2010–2018 ро­ках. Лише тиск із боку МВФ та Єв­ро­пей­сько­го цен­траль­но­го бан­ку зму­сив уряд кра­ї­ни здій­сни­ти не­об­хі­дні ре­фор­ми.
    По­зи­тив­ний вплив на ді­яль­ність уря­ду мо­жуть справ­ля­ти зви­чай­ні зов­ні­шні рей­тин­ги — на­віть без при­єд­на­н­ня до між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій. Зокре­ма, Гру­зія дуже пи­ша­є­ться сво­їм мі­сцем у пер­шій де­ся­тці рей­тин­гу Сві­то­во­го бан­ку щодо лег­ко­сті ве­де­н­ня бі­зне­су, а ді­яль­ність мі­ні­стрів уря­ду оці­ню­є­ться за ре­а­лі­за­ці­єю ре­форм, що спри­я­ють по­лі­пшен­ню цьо­го рей­тин­гу.

Частина 3. Підсумкові міркування

За­про­ва­дже­н­ня окре­сле­них вище по­ло­жень по­си­лить за­хист прав при­ва­тної вла­сно­сті, спри­я­ти­ме кон­ку­рен­ції, змі­цнить фе­де­ра­лізм, до­по­мо­же кон­тро­лю­ва­ти дер­жав­ні ви­да­тки та за­по­зи­че­н­ня й одно­ча­сно обме­жить схиль­ність по­лі­ти­ків до за­до­во­ле­н­ня ви­мог ор­га­ні­зо­ва­них груп ти­ску. Це ста­не кро­ком у на­прям­ку до фор­му­ва­н­ня си­сте­ми дер­жав­ної вла­ди на осно­ві вза­єм­ної зго­ди, а не пра­ва на при­вла­сне­н­ня. При цьо­му, однак, не мо­жна за­бу­ва­ти про ще одну ва­жли­ву про­бле­му: ви­кла­де­ні вище про­по­зи­ції спра­цю­ють лише в тому разі, якщо гро­ма­дя­ни на­по­ля­га­ти­муть на до­три­ман­ні духу, а не бу­кви за­ко­ну.
Про те, що може піти не так, мо­жна су­ди­ти зі зро­бле­ної в Кон­сти­ту­ції Гва­те­ма­ли не­вда­лої спро­би змен­ши­ти рі­вень ко­ру­пції в су­до­вій си­сте­мі й осла­би­ти вплив по­лі­ти­ків та їхніх дру­зів на суд­дів. У сфе­рі до­бо­ру суд­дів ве­ли­кі пов­но­ва­же­н­ня було по­кла­де­но на де­ка­нів юри­ди­чних фа­куль­те­тів. На­слід­ком цієї «ре­фор­ми», як і пе­ред­ба­ча­ли ци­ні­ки, ста­ла ко­ру­пція в при­зна­чен­ні де­ка­нів. Ті, хто пра­гнув мати вплив на су­до­ву вла­ду, фі­нан­су­ва­ли ви­бор­чі кам­па­нії про­фе­со­рів, які до­ма­га­лись обра­н­ня на де­кан­ські по­са­ди й бо­ро­лись за го­ло­си сту­ден­тів, ор­га­ні­зо­ву­ю­чи для них пи­шні ве­чір­ки. Стрім­ко зро­сла й кіль­кість юри­ди­чних ви­шів, при­чо­му де­які з них існу­ва­ли лише на па­пе­рі(89).
За­вер­ши­мо ми цю гла­ву ви­сло­вом, який при­пи­су­ють ба­га­тьом ав­то­рам. Най­більш вда­ло він про­зву­чав із вуст Ол­до­са Га­кслі в 1956 році, коли він пред­став­ляв ра­діо­спе­ктакль за сво­єю книж­кою «Який чу­де­сний світ но­вий!»:
«Ві­чна пиль­ність — ціна не лише сво­бо­ди, але й зви­чай­ної лю­дя­но­сті».
У 2-й та 3-й ча­сти­нах ішло­ся про до­бро­бут дер­жав. Остан­ній роз­діл цієї кни­ги при­свя­че­ний осо­би­сто­му до­бро­бу­то­ві: у ньо­му буде роз­гля­ну­то суто пра­кти­чні дії, які до­по­мо­жуть вам під­ви­щи­ти рі­вень сво­го жи­т­тя.

Частина 4. Дванадцять ключових елементів управління особистими фінансами

Елементи:

  1. Ви­зна­чте свою по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу.
  2. Роз­ви­вай­те на­ви­чки, під­хо­ди та під­при­єм­ни­цькі зді­бно­сті, що збіль­шу­ють про­ду­ктив­ність і під­ви­щу­ють цін­ність ва­ших по­слуг в очах ін­ших.
  3. Скла­дай­те бю­джет, щоб ви­тра­ча­ти гро­ші ефе­ктив­но та ре­гу­ляр­но за­оща­джу­ва­ти.
  4. Не вкла­дай­те ко­шти в акти­ви, строк фі­нан­су­ва­н­ня яких пе­ре­ви­щує строк їх ко­ри­сної слу­жби.
  5. Два спосо­би ефе­ктив­ні­шо­го ви­ко­ри­ста­н­ня ко­штів: уни­кай­те за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тни­ми кар­тка­ми та по змо­зі ку­пуй­те вжи­ва­ні то­ва­ри.
  6. По­чніть що­мі­ся­ця від­кла­да­ти гро­ші на ощадний рахунок на ви­па­док над­зви­чай­них си­ту­а­цій або на «чор­ний день».
  7. Отри­муй­те до­да­тко­вий до­хід від скла­дних від­со­тків.
  8. Ди­вер­си­фі­куй­те свої вкла­де­н­ня — не кла­діть всі яйця в один ко­шик.
  9. Індексні взаємні інвестиційні фонди або ін­де­ксні бір­жо­ві ін­ве­сти­цій­ні фон­ди (англ. Exchange Traded Fund, ETF) до­по­мо­жуть вам збіль­ши­ти ка­пі­тал без на­дмір­но­го ри­зи­ку.
  10. Для дов­го­стро­ко­во­го ін­ве­сту­ва­н­ня ку­пуй­те акції, але якщо вас ці­кав­лять ко­ро­тко­стро­ко­ві вкла­де­н­ня, збіль­шуй­те час­тку ін­ве­сти­цій в облі­га­ції або бан­ків­ські вкла­ди.
  11. При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня сто­сов­но при­дба­н­ня не­ру­хо­мо­сті, отри­ма­н­ня осві­ти, а та­кож інші ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня, вжи­вай­те за­хо­дів, які до­по­мо­жуть зни­зи­ти ри­зи­ки.
  12. Для більш ефе­ктив­но­го управ­лі­н­ня ри­зи­ка­ми ко­ри­стуй­те­ся ін­стру­мен­та­ми стра­ху­ва­н­ня.

Вступ

У по­рів­нян­ні з пост­ко­му­ні­сти­чни­ми кра­ї­на­ми, у кра­ї­нах Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу зна­чно ви­щий рі­вень до­хо­дів на­се­ле­н­ня. Про­те ба­га­то лю­дей у кра­ї­нах За­хі­дної Єв­ро­пи (а ще біль­ше — в бі­дні­ших кра­ї­нах) за­зна­ють фі­нан­со­вих тру­дно­щів. Як таке може бути? Від­по­відь по­ля­гає в тому, що фі­нан­со­ва не­ста­біль­ність зде­біль­шо­го є ре­зуль­та­том ви­бо­ру, який ми ро­би­мо, а не до­хо­дів, які ми отри­му­є­мо.
Якщо ви не бу­де­те ке­ру­ва­ти вла­сни­ми фі­нан­са­ми, тоді вони бу­дуть ке­ру­ва­ти вами. Як го­во­рив Йогі Бер­ра, ве­ли­кий аме­ри­кан­ський фі­ло­соф (а ще зір­ка бейс­бо­лу), «ви по­вин­ні бути дуже обе­ре­жни­ми, якщо не зна­є­те, куди йде­те, іна­кше ви мо­же­те туди не ді­йти»(90). Ін­ши­ми сло­ва­ми, ко­жно­му з нас по­трі­бен план. Якщо в нас його нема, ми мо­же­мо опи­ни­ти­ся не там, де тре­ба. Два­над­цять еле­мен­тів із ча­сти­ни 4 ціл­ком мо­жуть ляг­ти в осно­ву здій­снен­но­го пла­ну. У них мі­стя­ться пра­кти­чні по­ра­ди (дії, що мо­жна ви­ко­на­ти про­сто за­раз), які до­по­мо­жуть вам при­йма­ти пра­виль­ні фі­нан­со­ві рі­ше­н­ня не­за­ле­жно від ва­шо­го віку, рів­ня до­хо­дів чи жит­тє­во­го до­сві­ду.
Ча­сто зда­є­ться, що осо­би­сті фі­нан­со­ві та ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня існу­ють окре­мо від сві­ту еко­но­мі­ки. Але це не так. Як по­ка­за­но в еле­мен­ті 1, прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг, який по­яснює, чому кра­ї­ни отри­му­ють ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції на ви­ро­бни­цтві пев­них то­ва­рів або по­слуг (які вони ро­блять най­кра­ще), та­кож по­яснює й те, чому ви як окре­ма осо­ба мо­же­те ви­гра­ти від спе­ці­а­лі­за­ції на тому, що у вас до­бре ви­хо­дить і що ці­ну­ють інші. Ана­ло­гі­чно, якщо го­во­ри­ти про до­ся­гне­н­ня до­бро­бу­ту про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду часу, то під­при­єм­ни­цтво, фі­нан­со­ва від­по­від­аль­ність, пла­ну­ва­н­ня кар’єри та ін­ве­сти­ції в ка­пі­тал (осо­бли­во люд­ський) так само цін­ні для окре­мої осо­би, як і для кра­ї­ни.
Опи­са­ні в цій ча­сти­ні прин­ци­пи, ре­ко­мен­да­ції та ін­стру­мен­ти мо­жна роз­ді­ли­ти на чо­ти­ри ка­те­го­рії: в еле­мен­тах 1 і 2 йде­ться про те, як біль­ше за­ро­бля­ти; в еле­мен­тах 3–6 — як ефе­ктив­ні­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свій до­хід; в еле­мен­тах 7–10 — як отри­ма­ти біль­ший до­хід від ін­ве­сти­цій; в еле­мен­тах 11 і 12 — як управ­ля­ти ри­зи­ка­ми.
Ви­кла­де­ні тут по­ра­ди — про­сті, пра­кти­чні та зро­зумі­лі. Вони не зро­блять вас мит­тє­во успі­шним фі­нан­си­стом чи міль­йо­не­ром, але до­по­мо­жуть уни­кну­ти сер­йо­зних фі­нан­со­вих по­ми­лок. Існу­ють скла­дні­ші пла­ни. Однак пра­гне­н­ня до до­ско­на­ло­сті ча­сто пе­ре­шко­джає здій­снен­ню по­зи­тив­них дій. Ін­ко­ли ті, хто ду­має, що не має часу або до­сві­ду для роз­роб­ки на­дій­но­го фі­нан­со­во­го пла­ну, не за­сто­со­ву­ють на­віть про­сті ре­ко­мен­да­ції, що до­по­мо­жуть уни­кну­ти сер­йо­зних фі­нан­со­вих про­блем. Такі ре­ко­мен­да­ції мі­стя­ться в цьо­му роз­ді­лі.
Жи­т­тя — це по­стій­ний ви­бір. Ми хо­че­мо до­по­мог­ти вам по­кра­щи­ти вмі­н­ня ви­би­ра­ти ті ва­рі­ан­ти, що зро­блять ваше жи­т­тя більш успі­шним. Джон Мор­тон, один із про­від­них фа­хів­ців у сфе­рі еко­но­мі­чної осві­ти в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки, ствер­джує:
«Я зав­жди ка­зав сво­їм сту­ден­там, що жи­т­тя — це не ло­те­рея й не гра з нульовою сумою. Не мо­жна до­сяг­ти успі­ху, за­брав­ши його в ко­гось ін­шо­го. Ваш успіх за­ле­жить від ва­шо­го ви­бо­ру, а ви­бір має на­слід­ки».
Перш ніж роз­гля­ну­ти, як ро­би­ти пра­виль­ний фі­нан­со­вий ви­бір і отри­му­ва­ти ма­кси­маль­ну ви­го­ду від на­яв­них ре­сур­сів, ми хо­че­мо по­ді­ли­ти­ся де­яки­ми мір­ку­ва­н­ня­ми про ва­жли­вість гро­шей і ба­гат­ства. Щоб до­бре жити, не­до­ста­тньо лише за­ро­бля­ти гро­ші. Існу­ють скла­дни­ки ща­стя, на­ба­га­то ва­жли­ві­ші за них. Це такі не­фі­нан­со­ві акти­ви, як успі­шний шлюб, сім’я, дру­зі, ро­бо­та, що при­но­сить за­до­во­ле­н­ня, а та­кож ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­на­н­ня та ці­ка­ві за­хо­пле­н­ня(91). Отже, без­дум­на го­ни­тва за гро­ши­ма й ба­гат­ством не має сен­су.
Во­дно­час, у ба­жан­ні ста­ти ба­га­тшим нема ні­чо­го по­га­но­го. Це ба­жа­н­ня при­та­ман­не не лише тим лю­дям, яких ці­ка­вить тіль­ки осо­би­стий до­бро­бут у вузь­ко­му сен­сі сло­ва. На­при­клад, мати Те­ре­за хо­ті­ла б ста­ти ба­га­тшою, щоб мати змо­гу біль­ше до­по­ма­га­ти бі­дним. Ба­га­то лю­дей хо­ті­ли б ста­ти ба­га­тши­ми, щоб мати змо­гу жер­тву­ва­ти біль­ше гро­шей ре­лі­гій­ним, куль­тур­ним і бла­го­дій­ним ор­га­ні­за­ці­ям або біль­ше до­по­ма­га­ти лі­тнім ба­тькам. Яки­ми б не були наші жит­тє­ві цілі, їх лег­ше до­сяг­ти, коли в нас мен­ше бор­гів і біль­ше гро­шей. Отже, у всіх нас є сти­мул на­вчи­ти­ся при­йма­ти ефе­ктив­ні­ші фі­нан­со­ві рі­ше­н­ня.

Елемент 4.1. Визначення своєї порівняльної переваги

Ма­лю­нок зо­бра­жує двох пе­чер­них лю­дей. Один із них має ко­ле­со. Дру­гий про­по­нує йому за ньо­го яблу­ко, а по­тім — ці­лий мі­шок яблук. Про­те вла­сник ко­ле­са по­го­джу­є­ться на обмін лише тоді, коли він до­дає ще ін­стру­мент з кре­ме­ню.
Прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг най­ча­сті­ше ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для того, щоб по­ясни­ти, чому між­на­ро­дна тор­гів­ля дає змо­гу лю­дям у рі­зних кра­ї­нах до­сяг­ти ви­що­го рів­ня жи­т­тя. Як по­ка­за­но в еле­мен­ті 4 ча­сти­ни 1, спе­ці­а­лі­за­ція від­по­від­но до за­ко­ну по­рів­няль­них пе­ре­ваг дає змо­гу тор­го­вим пар­тне­рам збіль­шу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва та до­ся­га­ти ви­що­го рів­ня до­хо­дів. Коли окре­мі люди роз­гля­да­ють про­фе­сій­ні та ді­ло­ві мо­жли­во­сті, прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг є не менш ва­жли­вим.
Так само як і кра­ї­ни, люди змо­жуть до­сяг­ти ви­що­го рів­ня до­хо­дів, якщо бу­дуть спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся, тоб­то зо­се­ре­дять свої зу­си­л­ля на тій ді­яль­но­сті, в якій вони ма­ють по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу. По­ду­май­те про вза­є­мозв’язок між ва­ши­ми на­ви­чка­ми та аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми. Роз­глянь­мо край­ній ви­па­док і при­пу­сті­мо, що ви кра­ще за всіх ви­ко­ну­є­те будь-який вид про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті. Чи озна­чає це, що ви по­вин­ні ви­тра­ча­ти час на ко­жен із них? Або ві­зьмі­мо ін­ший край­ній ви­па­док: хтось щось ро­бить гір­ше за всіх. Чи пра­виль­но вва­жа­ти, що ця лю­ди­на не змо­же отри­ма­ти ви­го­ду від спе­ці­а­лі­за­ції, тому що не зда­тна успі­шно кон­ку­ру­ва­ти в жо­дно­му виді ді­яль­но­сті? Від­по­відь на оби­два за­пи­та­н­ня — ні.
Не­за­ле­жно від ва­ших та­лан­тів, у пев­них сфе­рах ваша про­ду­ктив­ність буде ви­щою, ніж в ін­ших, якщо вра­ху­ва­ти аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти. Ана­ло­гі­чно, якою б низь­кою не була ваша про­ду­ктив­ність, ви змо­же­те ви­ро­бля­ти пев­ні то­ва­ри або по­слу­ги за ниж­чою ці­ною, ніж інші люди. Ви змо­же­те успі­шно кон­ку­ру­ва­ти в пев­них сфе­рах і отри­му­ва­ти ви­го­ду від спе­ці­а­лі­за­ції на тому, в чому ма­є­те по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу.
Ваша по­рів­няль­на пе­ре­ва­га ви­зна­ча­є­ться ва­ши­ми від­но­сни­ми, а не аб­со­лю­тни­ми зді­бно­стя­ми. На­при­клад, Марк Цу­кер­берг, спів­за­снов­ник Facebook, во­ло­діє не лише зді­бно­стя­ми успі­шно­го но­ва­то­ра та під­при­єм­ця, а й усі­ма яко­стя­ми, не­об­хі­дни­ми для того, щоб бути ви­да­тним про­гра­мі­стом. Щоб ство­ри­ти по­пу­ляр­ну со­ці­аль­ну ме­ре­жу в кім­на­ті гур­то­жи­тку в Гар­вар­ді, зна­до­би­ли­ся не­аби­які на­ви­чки про­гра­му­ва­н­ня та ве­ли­че­зний твор­чий по­тен­ці­ал. Хоча Цу­кер­берг був ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ним про­гра­мі­стом, однак його кон­ку­рен­тна пе­ре­ва­га по­ля­га­ла в роз­роб­ці ін­но­ва­цій­них фун­кцій со­ці­аль­ної ме­ре­жі Facebook. Так само, хоча про­гра­мі­сти, які пра­цю­ють у Facebook, на­пев­но, менш ква­лі­фі­ко­ва­ні, ніж Цу­кер­берг, про­те їхні по­рів­няль­ні пе­ре­ва­ги — у про­гра­му­ван­ні, а не в управ­лін­ні ком­па­ні­єю (чи ро­бо­ті з ін­ве­сто­ра­ми).
Люди зав­жди бу­дуть мати успіх, якщо в них справ­ді до­бре ви­хо­дить те, що ви­со­ко ці­ну­ють інші. Це по­яснює, чому такі люди, як Цу­кер­берг, мо­жуть за­ро­бля­ти не­ймо­вір­ні суми гро­шей. У 2007 році, коли йому ви­пов­ни­ло­ся всьо­го лише 23 роки, він став най­мо­лод­шим у сві­ті мі­льяр­де­ром, який за­ро­бив свій ка­пі­тал вла­сни­ми си­ла­ми(92).
Де­ко­му може зда­ва­ти­ся, що вони зна­хо­дя­ться в не­ви­гі­дно­му ста­но­ви­щі, коли всту­па­ють у тор­го­вель­ні від­но­си­ни з тими, хто за­ро­бляє на­ба­га­то біль­ше. Але пам’ятай­те, що тор­гів­ля ви­гі­дна обом сто­ро­нам. За­га­лом, чим успі­шні­ші й ба­га­тші люди, з яки­ми ви під­три­му­є­те тор­го­вель­ні від­но­си­ни (ро­бо­та на ко­гось теж пе­ред­ба­чає такі від­но­си­ни), тим кра­ще для вас, адже за­зви­чай ваші по­слу­ги для них цін­ні­ші, ніж для тих, хто менш успі­шний та ба­га­тий. На­при­клад, якби ав­то­ри цієї книж­ки були бу­кінг-аген­та­ми, то ймо­вір­ні­ше обра­ли б ро­бо­ту з Бйорк, «Рол­лінг Сто­унз» або U2, ніж з ін­ши­ми му­зи­кан­та­ми, — так ми май­же на­пев­не за­ро­би­ли б біль­ше гро­шей.
Най­гір­ше, що ви мо­же­те зро­би­ти, — це пе­ре­ко­на­ти­ся або дати пе­ре­ко­на­ти себе, що ви є жер­твою об­ста­вин і тому не мо­же­те до­сяг­ти успі­ху зав­дя­ки вла­сним зу­си­л­лям та іні­ці­а­ти­ві. Де­хто по­чи­нає свою кар’єру, ма­ю­чи мен­ше пе­ре­ваг, ніж інші, але на­віть вони мо­жуть до­сяг­ти дуже ви­со­ких ре­зуль­та­тів, якщо до­кла­дуть зу­силь і пі­ді­йдуть до спра­ви з ро­зу­мом. Вам по­трі­бно взя­ти на себе від­по­від­аль­ність за свій про­фе­сій­ний роз­ви­ток і спла­ну­ва­ти, як ви мо­же­те у най­кра­щий спо­сіб роз­ви­ва­ти вла­сні та­лан­ти й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти рин­ко­ве спів­ро­бі­тни­цтво для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей. Ні­хто не по­дбає про ваш осо­би­стий успіх біль­ше, ніж ви самі. Так само ні­хто ін­ший не знає біль­ше про ваші ін­те­ре­си, на­ви­чки та цілі.
За­зви­чай ми спри­йма­є­мо ви­тра­ти як щось таке, що має бути яко­мо­га ниж­чим. Але пам’ятай­те, що ви­тра­ти від­дзер­ка­лю­ють най­до­рож­чу аль­тер­на­тив­ну мо­жли­вість, від якої ми від­мов­ля­є­мо­ся, коли ро­би­мо ви­бір. Отже, коли у вас є при­ва­бли­ві аль­тер­на­ти­ви, ваш ви­бір буде ви­тра­тним. Чи вар­то вла­шту­ва­ти­ся на цю ро­бо­ту в Starbucks, щоб тро­хи за­ро­би­ти у віль­ний від на­вча­н­ня час? Або кра­ще прой­ти до­да­тко­вий курс на­вча­н­ня, щоб швид­ше отри­ма­ти ди­плом про вищу осві­ту? Оби­два ва­рі­ан­ти при­ва­бли­ві. До того ж, коли ви вдо­ско­на­лю­є­те свої на­ви­чки й при­ва­бли­вість ва­ших мо­жли­во­стей зро­стає, ви­бір між кіль­ко­ма ва­рі­ан­та­ми стає більш ви­тра­тним.
І нав­па­ки, ваші ви­тра­ти бу­дуть низь­ки­ми, якщо у вас обмаль гар­них ва­рі­ан­тів ви­бо­ру. На­при­клад, дуже ефе­ктив­ним спосо­бом зни­же­н­ня ви­трат на чи­та­н­ня цієї книж­ки буде по­тра­пи­ти з нею до в’язни­ці, де чи­та­н­ня — єди­на мо­жли­вість, яку ви ма­є­те, крім мо­жли­во­сті про­сто ди­ви­ти­ся на сті­ну. Ав­жеж, це по­га­на ідея. Це зни­зи­ло б ви­тра­ти на ви­ко­на­н­ня одні­єї спра­ви (на нашу дум­ку, дуже ко­ри­сної), ви­клю­чив­ши мо­жли­вість ви­бо­ру ба­га­тьох ін­ших при­ва­бли­вих ва­рі­ан­тів. Кра­ще збіль­шу­ва­ти кіль­кість сво­їх мо­жли­во­стей, а не змен­шу­ва­ти її.
Мо­ло­дих лю­дей за­охо­чу­ють отри­му­ва­ти до­бру осві­ту, щоб пі­зні­ше в їхньо­му жит­ті з’яви­ли­ся більш при­ва­бли­ві мо­жли­во­сті. До­бра осві­та за­га­лом збіль­шить вашу про­ду­ктив­ність і ту суму, яку ро­бо­то­дав­ці бу­дуть го­то­ві вам пла­ти­ти. Вона під­ви­щить ваш до­хід, але во­дно­час це озна­чає, що вам до­ве­де­ться від­мо­ви­ти­ся від де­яких при­ва­бли­вих про­по­зи­цій, спо­ді­ва­ю­чись отри­ма­ти в май­бу­тньо­му ще кра­щі про­по­зи­ції з пра­це­вла­шту­ва­н­ня.
Для того, щоб при­йма­ти пра­виль­ні рі­ше­н­ня щодо ви­бо­ру про­фе­сії, не­до­ста­тньо з’ясу­ва­ти, що ви вмі­є­те ро­би­ти най­кра­ще. Та­кож над­зви­чай­но ва­жли­во зро­зу­мі­ти, що вам справ­ді до душі, тоб­то яка про­ду­ктив­на ді­яль­ність при­но­сить вам най­біль­ше за­до­во­ле­н­ня. Якщо вам по­до­ба­є­ться ваше за­ня­т­тя і ви вва­жа­є­те його ва­жли­вим, ви з ра­ді­стю бу­де­те пра­цю­ва­ти біль­ше й вдо­ско­на­лю­ва­ти свої вмі­н­ня. Отже, ком­пе­тен­тність і при­страсть до того чи ін­шо­го виду ді­яль­но­сті за­зви­чай ідуть пліч-о-пліч. Ба біль­ше, мі­рою справ­жньо­го ба­гат­ства є ре­а­лі­за­ція осо­би­сто­го по­тен­ці­а­лу. На­при­клад, ав­то­ри цієї книж­ки (всі еко­но­мі­сти) із за­до­во­ле­н­ням зна­хо­ди­ли від­по­віді на еко­но­мі­чні пи­та­н­ня та ді­ли­ли­ся сво­ї­ми зна­н­ня­ми в та­кий спо­сіб, щоб до­по­мог­ти ін­шим кра­ще зро­зу­мі­ти ме­ха­ні­зми фун­кціо­ну­ва­н­ня сві­то­вої еко­но­мі­ки, в яких ми ро­зі­бра­ли­ся на про­фе­сій­но­му рів­ні. По­при те, що ми ви­тра­ти­ли на цю ро­бо­ту ба­га­то часу, за­га­лом вона була при­єм­ною. Не всі зро­зу­мі­ють те, чим ми за­йма­є­мо­ся. Однак зав­дя­ки на­шим ін­те­ре­сам, за­до­во­ле­н­ня, яке ми отри­му­є­мо від сво­єї ро­бо­ти, з ли­шком ком­пен­сує скла­дно­щі.

Елемент 4.2. Підвищення своєї цінності для інших

Розвивайте навички та здібності (зокрема підприємницькі), формуйте життєві переконання, що збільшують продуктивність і підвищують цінність ваших послуг для інших людей.

В умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки фі­нан­со­вий успіх по­ка­зує зда­тність лю­ди­ни на­да­ва­ти ін­шим цін­ні для них бла­га. Це рів­ною мі­рою сто­су­є­ться як пра­ців­ни­ків, так і під­при­ємств. Якщо ви пра­гне­те ви­со­ких до­хо­дів, вам тре­ба з’ясу­ва­ти, як на­да­ва­ти ін­шим по­слу­ги, які вони ви­со­ко ці­ну­ють.
Як на­го­ло­шу­ва­ло­ся ра­ні­ше, по­гли­бле­ні зна­н­ня, ви­щий рі­вень ква­лі­фі­ка­ції та до­свід за­зви­чай під­ви­щу­ють про­ду­ктив­ність і збіль­шу­ють зда­тність лю­ди­ни на­да­ва­ти ін­шим цін­ні для них по­слу­ги. Як на­слі­док, ін­ве­сти­ції в люд­ський ка­пі­тал — осві­ту, під­го­тов­ку та інші фор­ми на­бу­т­тя на­ви­чок — мо­жуть по­лі­пши­ти як про­ду­ктив­ність, так і до­хо­ди. Однак інші осо­би­сті яко­сті та­кож впли­ва­ють на про­ду­ктив­ність. Дві най­ва­жли­ві­ші з них — це осо­би­сті жит­тє­ві пе­ре­ко­на­н­ня та під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня. Ва­жли­вість цих двох рис як дже­ре­ла про­ду­ктив­но­сті ті­сно пов’яза­на з по­ня­т­тям, яке пси­хо­ло­ги на­зи­ва­ють емо­цій­ним ін­те­ле­ктом (EQ). Сьо­го­дні ба­га­то пси­хо­ло­гів вва­жа­ють емо­цій­ний ін­те­лект ва­жли­ві­шим ви­рі­шаль­ним чин­ни­ком осо­би­сто­го успі­ху, ніж ко­е­фі­ці­єнт ро­зу­мо­во­го роз­ви­тку (IQ)(93). Еко­но­мі­сти ча­сто не звер­та­ють на­ле­жної ува­ги на ці жит­тє­во ва­жли­ві дже­ре­ла осо­би­стої про­ду­ктив­но­сті(94).
Як осо­би­стий під­хід лю­ди­ни впли­ває на її про­ду­ктив­ність та успі­шність? Роз­глянь­мо на­сту­пний про­стий ми­сле­ний екс­пе­ри­мент. При­пу­сті­мо, що ро­бо­то­да­вець оці­нює двох по­тен­цій­них пра­ців­ни­ків. Пер­ший має та­кий на­бір яко­стей: че­сність, на­дій­ність, на­по­ле­гли­вість, по­ва­га до ін­ших, ба­жа­н­ня вчи­ти­ся та вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся, вмі­н­ня пра­цю­ва­ти з ін­ши­ми, сум­лін­ність, від­да­ність. Дру­гий має ін­ший на­бір яко­стей: не­по­ва­га до ін­ших, не­на­дій­ність, свар­ли­вість, пре­зир­ли­ве став­ле­н­ня до осві­ти, вжи­ва­н­ня не­нор­ма­тив­ної ле­кси­ки, пе­ре­кла­да­н­ня про­ви­ни на ін­ших, не­че­сність, а та­кож за­ле­жність від ал­ко­го­лю та нар­ко­ти­ків. Кого б ви найня­ли на мі­сці ро­бо­то­дав­ця? Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що біль­шість найня­ла б пер­шо­го кан­ди­да­та, тому що його осо­би­сті яко­сті орі­єн­то­ва­ні на успіх. За ін­ших рів­них умов пра­ців­ни­ки з та­ки­ми по­зи­тив­ни­ми ри­са­ми ха­ра­кте­ру більш про­ду­ктив­ні. І нав­па­ки, дру­гий на­бір яко­стей орі­єн­то­ва­ний на нев­да­чу. Вони під­ри­ва­ти­муть про­ду­ктив­ність пра­ців­ни­ка та його зда­тність спів­пра­цю­ва­ти з ін­ши­ми.
Якщо ви пра­гне­те до успі­ху, вам тре­ба роз­ви­ва­ти та вдо­ско­на­лю­ва­ти пер­ший на­бір яко­стей. Вони по­вин­ні ста­ти ва­ши­ми зви­чка­ми — основ­ни­ми цін­но­стя­ми ва­шо­го жи­т­тя. Не менш ва­жли­во пов­ні­стю по­збу­ти­ся дру­го­го на­бо­ру. Не до­зво­ляй­те ні­ко­му — вклю­чно з дру­зя­ми, — пе­ре­ко­на­ти вас у тому, що будь-яка якість, що при­зво­дить до нев­да­чі, є «кру­тою». Це шлях до не­при­єм­но­стей, оми­най­те його.
Однак є й до­брі но­ви­ни: ви мо­же­те ви­бра­ти яко­сті, орі­єн­то­ва­ні на успіх, а не на нев­да­чу. До того ж, ви мо­же­те зро­би­ти це, не­за­ле­жно від ва­шо­го со­ці­аль­но­го по­хо­дже­н­ня, по­то­чно­го до­хо­ду, осві­тньо­го рів­ня або кар’єр­но­го ви­бо­ру. Ваші яко­сті справ­лять ве­ли­че­зний вплив на ваш май­бу­тній фі­нан­со­вий успіх. По­зи­тив­ні яко­сті до­по­мо­жуть вам по­до­ла­ти інші не­спри­я­тли­ві фа­кто­ри, як-от низь­кий рі­вень осві­ти або скру­тне фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще в ди­тин­стві.
Зви­чай­но, якщо ви ви­би­ра­є­те яко­сті, орі­єн­то­ва­ні на нев­да­чу, ви мо­же­те зви­ну­ва­чу­ва­ти ін­ших: вашу сім’ю, ра­йон про­жи­ва­н­ня, шко­ли, які ви від­ві­ду­ва­ли, або су­спіль­ство в ці­ло­му. Ці фа­кто­ри мо­жуть ко­жно­го разу впли­ва­ти на ваш ви­бір, але вони його не ви­зна­ча­ють. Фор­му­ва­н­ня ва­ших жит­тє­вих пе­ре­ко­нань та роз­ви­ток осо­би­стих яко­стей — під ва­шим кон­тро­лем. Якщо ви ви­ро­сли в не­спри­я­тли­во­му се­ре­до­ви­щі, вам може бути важ­че роз­ви­ну­ти й про­яв­ля­ти такі риси. Однак лю­ди­на, яка до­лає на­слід­ки не­га­тив­но­го се­ре­до­ви­ща, ви­кли­кає за­хо­пле­н­ня й по­ва­гу май­же в ко­жно­го. Тру­дно­щі в ми­ну­ло­му мо­жуть на­віть ста­ти пе­ред­умо­вою для до­ся­гне­н­ня вами успі­ху, якщо ви ви­рі­ши­те роз­ви­ва­ти у собі по­зи­тив­ні яко­сті.
Де­хто з вас, мо­жли­во, по­ду­має: «Мої яко­сті — це моя спра­ва. Ні­хто не буде вка­зу­ва­ти мені, що ро­би­ти, або впли­ва­ти на мою по­ве­дін­ку». При­пу­сті­мо, що під­при­є­мець — на­зві­мо його Ми­хай­лом, — вва­жає так само. Ми­хай­ло ігно­рує ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів і на­то­мість про­по­нує їм те, що, на його дум­ку, вони мали б ці­ну­ва­ти. Ми­хай­ло віль­ний зро­би­ти та­кий ви­бір, але якщо він так учи­нить, він за­пла­тить ціну у ви­гля­ді зни­же­н­ня про­да­жів, що, мо­жли­во, на­віть при­зве­де до зби­тків і бан­крут­ства під­при­єм­ства. Так само, по­тен­цій­ні пра­ців­ни­ки віль­ні «чи­ни­ти по-сво­є­му». Вони мо­жуть не звер­та­ти ува­ги на те, як їхні яко­сті та по­ве­дін­ка впли­ва­ють на про­ду­ктив­ність і мо­жли­во­сті пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Однак як і бі­знес, що ігно­рує ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів, так і люди, які ігно­ру­ють вплив осо­би­стих яко­стей та по­ве­дін­ки на їхню про­ду­ктив­ність, роз­пла­чу­ю­ться за це обме­же­ни­ми мо­жли­во­стя­ми та низь­ки­ми до­хо­да­ми. Жо­ден із нас не може існу­ва­ти ізо­льо­ва­но від зов­ні­шньо­го сві­ту. Якщо ми хо­че­мо отри­му­ва­ти до­хід у ре­зуль­та­ті спів­пра­ці з ін­ши­ми, ця спів­пра­ця має від­бу­ва­ти­ся у та­кий спо­сіб, щоб наші по­слу­ги мали для них цін­ність.
Ви­сно­вок про­стий: орі­єн­то­ва­ні на успіх яко­сті є над­зви­чай­но ва­жли­вим чин­ни­ком фі­нан­со­во­го успі­ху. Такі яко­сті не­мо­жли­во при­дба­ти. Ні­хто не може вам їх на­да­ти. Ви по­вин­ні ви­рі­ши­ти роз­ви­ва­ти їх та за­сто­со­ву­ва­ти у що­ден­но­му жит­ті. Крім того, якщо ви це зро­би­те, ви з ви­со­кою ймо­вір­ні­стю до­ся­гне­те сут­тє­во­го еко­но­мі­чно­го успі­ху. Однак пра­виль­ним є й про­ти­ле­жне твер­дже­н­ня: якщо у ва­шо­му жит­ті зна­чною мі­рою при­су­тні яко­сті з на­бо­ру, орі­єн­то­ва­но­го на нев­да­чу, то май­же не­ми­ну­че в май­бу­тньо­му вас че­ка­ють фі­нан­со­ві не­при­єм­но­сті та осо­би­стий гір­кий до­свід.
Під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня та­кож є осо­би­стою ри­сою, що може під­ви­щи­ти вашу про­ду­ктив­ність. Під­при­єм­ли­вість ча­сто пов’язу­є­ться з прийня­т­тям рі­шень у ко­мер­цій­ній ді­яль­но­сті, але на­справ­ді всі ми є під­при­єм­ця­ми. Ми по­стій­но при­йма­є­мо рі­ше­н­ня про роз­ви­ток і за­сто­су­ва­н­ня знань, на­ви­чок та ін­ших ре­сур­сів, що зна­хо­дя­ться під на­шим кон­тро­лем. Наш фі­нан­со­вий успіх за­ле­жа­ти­ме від ре­зуль­та­тів та­ких рі­шень.
Якщо ви пра­гне­те до фі­нан­со­во­го успі­ху, ми­сліть як під­при­є­мець. Іна­кше ка­жу­чи, зо­се­редь­те­ся на тому, як роз­ви­ва­ти й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої та­лан­ти та мо­бі­лі­зу­ва­ти на­яв­ні ре­сур­си, щоб на­да­ва­ти ін­шим бла­га, які вони ви­со­ко ці­ну­ють.
На­да­н­ня ін­шим то­ва­рів і по­слуг, цін­ність яких зна­чно пе­ре­ви­щує їхню вар­тість, — за­по­ру­ка фі­нан­со­во­го успі­ху. Роз­глянь­мо гі­по­те­ти­чний ви­па­док аген­та з зе­мель­ної вла­сно­сті Ро­бер­та Джон­са. Джонс ку­пує ве­ли­кі ді­лян­ки зем­лі й ді­лить їх на мен­ші ча­сти­ни, на яких бу­дує рі­зно­ма­ні­тні об’єкти ін­фра­стру­кту­ри: до­ро­ги, си­сте­ми очи­ще­н­ня сті­чних вод, поля для гри в гольф та пар­ки. Джонс отри­має при­бу­ток, якщо він змо­же про­да­ти ці ді­лян­ки за ці­ною, що пе­ре­ви­щує вар­тість зем­лі, по­бу­до­ва­них ним об’єктів і ви­трат на ро­бо­чу силу, вклю­чно з не­о­дер­жа­ним до­хо­дом від не­ви­ко­ри­ста­но­го най­кра­що­го аль­тер­на­тив­но­го ва­рі­ан­ту. Якщо його дії бу­дуть при­бу­тко­ви­ми, вони під­ви­щать цін­ність ре­сур­сів і до­по­мо­жуть ін­шим, на­да­ю­чи їм кра­щі ді­лян­ки для за­бу­до­ви, ніж ті, які до­сту­пні в ін­ших мі­сцях. Фі­нан­со­вий успіх або нев­да­ча Джон­са за­ле­жить від його зда­тно­сті під­ви­щу­ва­ти цін­ність ре­сур­сів.
Коли ви по­чне­те ми­сли­ти як під­при­є­мець та ду­ма­ти про те, як мо­жна під­ви­щи­ти цін­ність ва­ших по­слуг для ін­ших, то ста­не­те на шлях до успі­ху. Не вар­то не­до­оці­ню­ва­ти свої зді­бно­сті. Під­при­єм­ни­цький хист ча­сто про­яв­ля­є­ться не­о­чі­ку­ва­но. Хто б міг по­ду­ма­ти, що ко­ли­шня ра­дян­ська ре­спу­блі­ка ста­не одні­єю з пе­ре­до­вих ци­фро­вих дер­жав у сві­ті? Ла­ска­во про­си­мо до Есто­нії — ба­тьків­щи­ни Skype і TransferWise, кра­ї­ни, в якій Ін­тер­нет, до­ступ до яко­го про­го­ло­ше­но одним з основ­них прав лю­ди­ни, актив­но ви­ко­ри­сто­ву­є­ться у всіх ви­дах ді­яль­но­сті(95).
Хто б міг по­ду­ма­ти, що про­да­вець апа­ра­тів для ви­ро­бни­цтва мо­ло­чних ко­ктей­лів се­ре­дньо­го віку Рей Крок до­ко­рін­но змі­нить фран­чай­зин­го­вий бі­знес і пе­ре­тво­рить єди­ний ре­сто­ран McDonald’s у Сан-Бер­нар­ді­но (Ка­лі­фор­нія) у най­біль­шу у сві­ті ме­ре­жу за­кла­дів швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня? Що про­да­жі брен­ду спор­тив­но­го взу­т­тя, за­по­ча­тко­ва­но­го Аді Дас­сле­ром на ку­хні його ма­те­рі у 1924 році, ся­гнуть 20 млрд до­ла­рів(96)? Чи очі­ку­вав хто-не­будь у 1950-х ро­ках, що за­снов­ник IKEA Інґвар Кам­прад пе­ре­тво­рить свій пер­ший не­ве­ли­кий ви­став­ко­вий зал у ма­лень­ко­му мі­сте­чку Ельм­хульт, що у Шве­ції, в най­біль­шу у сві­ті ме­ре­жу ком­па­ній роз­дрі­бної тор­гів­лі ме­бля­ми(97)?
Такі ви­пад­ки ши­ро­ко­ві­до­мі, але та сама схе­ма по­вто­рю­є­ться зно­ву й зно­ву. Успі­шні бі­зне­сме­ни та про­фе­сіо­на­ли сво­єї спра­ви ча­сто є пред­став­ни­ка­ми га­лу­зей ді­яль­но­сті, мало пов’яза­них зі сфе­ра­ми їхніх до­ся­гнень. Однак між ними є дещо спіль­не: вони до­бре вмі­ють зна­хо­ди­ти ефе­ктив­ні­ші ме­то­ди ді­яль­но­сті та стра­те­гі­чно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ча­сто не­по­мі­тні для ін­ших мо­жли­во­сті для збіль­ше­н­ня цін­но­сті ре­сур­сів.
Самозайняті особи, що є під­при­єм­ця­ми, не­про­пор­цій­но пред­став­ле­ні се­ред за­мо­жної ча­сти­ни на­се­ле­н­ня. Тим­ча­сом як са­мо­зайня­ті осо­би ста­нов­лять зна­чну ча­сти­ну ро­бо­чої сили, вони скла­да­ють зна­чно біль­шу час­тку се­ред міль­йо­не­рів. На­при­клад, у 2015 році в Ні­дер­лан­дах час­тка са­мо­зайня­тих осіб се­ред пра­це­вла­што­ва­них ста­но­ви­ла 17%(98), а се­ред пра­цю­ю­чих міль­йо­не­рів — при­бли­зно 80%(99). Фі­нан­со­во­му успі­ху ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців спри­я­ють чо­ти­ри основ­ні фа­кто­ри. По-пер­ше, вони до­бре вмі­ють ви­зна­ча­ти при­ва­бли­ві мо­жли­во­сті, які не по­мі­ча­ють інші люди, та ре­а­гу­ва­ти на них. Ви­щий ри­зик і мо­жли­вість отри­ма­н­ня ви­що­го до­хо­ду зав­жди йдуть по­руч. Вищі до­хо­ди ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців пев­ною мі­рою є про­сто ком­пен­са­ці­єю за не­ви­зна­че­ність, що су­про­во­джує їхню ко­мер­цій­ну ді­яль­ність. По-тре­тє, вони від­рі­зня­ю­ться ви­со­ким рів­нем ін­ве­сти­цій. Ін­ди­ві­ду­аль­ні під­при­єм­ці ча­сто на­прав­ля­ють ве­ли­ку час­тку сво­їх до­хо­дів на зро­ста­н­ня та роз­ши­ре­н­ня сво­го бі­зне­су. По-че­твер­те, вони, зде­біль­шо­го, лю­блять свою спра­ву і тому пра­цю­ють від ра­н­ня до ве­чо­ра.
Слід за­зна­чи­ти, що в кра­ї­нах Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи (ЦСЄ), а та­кож у кра­ї­нах ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу кіль­кість вла­сни­ків ма­ло­го бі­зне­су зна­чно рі­зни­ться, за­ле­жно від кра­ї­ни та ре­гіо­нів усе­ре­ди­ні кра­їн. Імо­вір­но, це є ре­зуль­та­том дер­жав­ної по­лі­ти­ки та куль­тур­них уста­но­вок, які впли­ва­ють на мо­жли­вість роз­по­ча­ти вла­сний бі­знес(100). Про­те під­при­єм­ни­цький під­хід до спра­ви буде ко­ри­сним за будь-яких об­ста­вин.
Пра­ців­ни­ки та­кож мо­жуть пе­ре­йня­ти риси, які спри­я­ють до­ся­гнен­ню ста­ту­су лю­ди­ни з ви­со­ки­ми до­хо­да­ми та рів­ня до­ста­тку ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців. Вони мо­жуть ін­ве­сту­ва­ти свої за­оща­дже­н­ня в акції й у та­кий спо­сіб отри­ма­ти при­бу­тки від ка­пі­та­ло­вкла­день, вищі за се­ре­дній рі­вень, однак при цьо­му не­сти ри­зи­ки, пов’яза­ні з во­ло­ді­н­ням бі­зне­сом. За ба­жа­н­ням вони та­кож мо­жуть отри­му­ва­ти ви­щий до­хід і при­мно­жу­ва­ти свої ста­тки, збіль­шу­ю­чи рі­вень ін­ве­сту­ва­н­ня і три­ва­лість сво­го ро­бо­чо­го часу.
Ма­буть, най­ва­жли­ві­ше те, що пра­ців­ни­кам ко­ри­сно «ми­сли­ти як під­при­єм­ці». Так само як до­хо­ди під­при­єм­ців за­ле­жать від їхньої зда­тно­сті за­до­воль­ня­ти по­тре­би клі­єн­тів, за­ро­бі­ток пра­ців­ни­ків за­ле­жить від їхньої зда­тно­сті бути цін­ни­ми для ро­бо­то­дав­ців, як сьо­го­дні, так і в май­бу­тньо­му. Якщо пра­ців­ни­ки хо­чуть отри­му­ва­ти ви­со­кий до­хід, вони по­вин­ні роз­ви­ва­ти на­ви­чки, зна­н­ня, стиль ро­бо­ти та фор­му­ва­ти жит­тє­ві пе­ре­ко­на­н­ня, які ви­со­ко ці­ну­ють інші.
Під­при­єм­ни­цький спо­сіб ми­сле­н­ня та­кож має ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня при прийнят­ті рі­шень про осві­ту. Осві­та не за­без­пе­чить вам зна­чно­го під­ви­ще­н­ня до­хо­ду, якщо ви не на­бу­де­те знань і не роз­ви­не­те на­ви­чок, які ро­блять ваші по­слу­ги цін­ні­ши­ми для ін­ших. До їхньо­го скла­ду вхо­дять умі­н­ня гра­мо­тно пи­са­ти, зро­зумі­ло ви­слов­лю­ва­ти­ся, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти основ­ні ма­те­ма­ти­чні ін­стру­мен­ти, зби­ра­ти й ін­тер­пре­ту­ва­ти дані та ін­фор­ма­цію, а та­кож осо­бли­ві на­ви­чки, які мо­жуть ви­окрем­лю­ва­ти вас із-по­між ін­ших і під­ви­щу­ва­ти вашу про­ду­ктив­ність. Роз­ви­ток на­ви­чок, які під­ви­щу­ють вашу цін­ність для ін­ших, має над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня як у на­вчаль­них за­кла­дах за­галь­ної се­ре­дньої й ви­щої осві­ти, так і за їхні­ми ме­жа­ми.
Сьо­го­дні уні­вер­си­тет­ський ди­плом біль­ше не га­ран­тує ува­ги ро­бо­то­дав­ця та ви­со­ко­опла­чу­ва­ної ро­бо­ти. У 2019 році рі­вень без­ро­бі­т­тя се­ред ви­пу­скни­ків ви­шів у Вір­ме­нії та в ба­га­тьох ін­ших пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах на­бли­зив­ся до 25%. Си­ту­а­ція на рин­ках пра­ці й осві­ти швид­ко змі­ню­є­ться. Най­кра­щий спо­сіб зна­йти ро­бо­ту — це за­сто­со­ву­ва­ти під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня й шу­ка­ти спосо­би при­но­си­ти ко­ристь ін­шим, спи­ра­ю­чись на фор­маль­ну осві­ту та де­мон­стра­цію го­тов­но­сті до ро­бо­ти. Для цьо­го мо­жуть ста­ти в при­го­ді ве­ли­ка кіль­кість від­кри­тих он­лайн-кур­сів і про­грам сер­ти­фі­ка­ції та ста­жу­ва­н­ня.
За­по­ру­кою фі­нан­со­во­го успі­ху є роз­ви­ток і за­сто­су­ва­н­ня ва­ших зді­бно­стей спосо­ба­ми, які за­без­пе­чу­ють ве­ли­кі ви­го­ди для ін­ших. Це та­кож є основ­ною пе­ред­умо­вою того, що Ар­тур Брукс на­зи­ває «за­слу­же­ним успі­хом». До того ж, за­слу­же­ний успіх є основ­ним чин­ни­ком ща­стя та за­до­во­ле­но­сті жи­т­тям. Ні­хто не може дати вам за­слу­же­но­го успі­ху, ви по­вин­ні до­сяг­ти його са­мо­стій­но. За­слу­же­ний успіх при­хо­дить тоді, коли ваш ви­бір у сфе­рі осві­ти, ро­бо­ти та спосо­бів жи­т­тя від­дзер­ка­лює мету ва­шо­го жи­т­тя. Про­тя­гом всі­єї на­шої кар’єри ми за­пи­ту­ва­ли на­ших сту­ден­тів, як вони хо­чуть про­жи­ти своє жи­т­тя. У тій чи ін­шій фор­мі від­по­відь май­же зав­жди одна­ко­ва: я хочу змі­ни­ти світ на кра­ще. Зви­чай­но, рі­зні люди пла­ну­ють це ро­би­ти по-рі­зно­му. Однак не­за­ле­жно від їхніх пла­нів, орі­єн­то­ва­ні на успіх яко­сті та під­при­єм­ни­цький спо­сіб ми­сле­н­ня під­ви­щать їхню зда­тність жити змі­стов­ним, пов­но­цін­ним і ща­сли­вим жи­т­тям.

Елемент 4.3. Планування витрат та заощаджень

Плануйте бюджет, щоб раціонально витрачати гроші та постійно заощаджувати.

«Гро­ші — лише за­сіб. Вони при­ве­дуть вас до будь-якої цілі, але не за­мі­нять вас біля штур­ва­ла»,
Айн Ренд. Атлант роз­пра­вив пле­чі: пе­ре­клад з англ. [Ayn Rand, Atlas Shrugged (New York: Random House, 1957): 411].
У наш час фі­нан­со­ва не­ста­біль­ність зде­біль­шо­го є на­слід­ком прийня­т­тя не­пра­виль­них рі­шень. На­дмір­ні ви­тра­ти, що пе­ре­ви­щу­ють до­хо­ди; на­ко­пи­че­н­ня бор­гів без роз­роб­ки чі­тко­го пла­ну їх по­вер­не­н­ня; від­су­тність фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня та інші не­ро­зум­ні фі­нан­со­ві зви­чки руй­ну­ють до­бро­бут і ви­кли­ка­ють стрес. Обов’яз­ко­ве фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня є за­по­ру­кою ста­біль­но­го фі­нан­со­во­го ста­но­ви­ща, збіль­ше­н­ня ма­те­рі­аль­но­го до­ста­тку та до­ся­гне­н­ня осо­би­стих ці­лей. Люди, як і на­ції, під­ви­щу­ють свій до­бро­бут шля­хом за­оща­джень та ін­ве­сти­цій. Однак успі­шне під­ви­ще­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту та­кож ви­ма­гає стра­те­гі­чно­го пла­ну­ва­н­ня. Для цьо­го по­трі­бен план управ­лі­н­ня ви­тра­та­ми, за­оща­дже­н­ня­ми та ін­ве­сти­ці­я­ми, спря­мо­ва­ний на на­ко­пи­че­н­ня ба­гат­ства. Для окре­мої осо­би або до­мо­го­спо­дар­ства та­ким пла­ном є бюджет. Бю­джет до­по­ма­гає ра­ціо­наль­но ви­тра­ча­ти ко­шти, по­стій­но на­ко­пи­чу­ва­ти за­оща­дже­н­ня та ди­вер­си­фі­ку­ва­ти ін­ве­сти­ції для ма­кси­маль­но ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ва­ших до­хо­дів.
Ефе­ктив­не фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня — це не ра­зо­ва по­дія, а без­пе­рерв­ний про­цес. Воно скла­да­є­ться з двох кон­кре­тних дій. Спер­шу не­об­хі­дно скла­сти по­ча­тко­вий бю­джет, у яко­му вка­за­ні всі ваші за­пла­но­ва­ні або очі­ку­ва­ні до­хо­ди та ви­тра­ти за пев­ний про­мі­жок часу. Біль­шість лю­дей скла­да­ють бю­джет на мі­сяць або на рік. Ва­жли­во ре­тель­но обмір­ку­ва­ти всі мо­жли­ві ви­тра­ти, а не тіль­ки най­більш оче­ви­дні, як-от ви­тра­ти на про­ду­кти, утри­ма­н­ня ав­то­мо­бі­ля, спла­ту орен­ди або іпо­те­ки. Пам’ятай­те про по­да­рун­ки до днів на­ро­дже­н­ня, стра­ху­ва­н­ня ци­віль­ної від­по­від­аль­но­сті вла­сни­ків ав­то­транс­порт­них за­со­бів, пе­ред­пла­ту на пе­рі­о­ди­чні ви­да­н­ня та за­мі­ну ма­сти­ла для ва­шо­го ав­то­мо­бі­ля. Оці­ніть свій що­мі­ся­чний або рі­чний до­хід, а по­тім ви­зна­чте, на що ви зби­ра­є­те­ся ви­тра­ти­ти ко­жну ко­пій­ку. Ми ре­ко­мен­ду­є­мо, щоб за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції були окре­ми­ми за­пла­но­ва­ни­ми пун­кта­ми у ва­шо­му бю­дже­ті, а не лише за­ли­шком (за його на­яв­но­сті).
Дру­га дія — до­ку­мен­ту­ва­н­ня фа­кти­чних ви­трат і вне­се­н­ня не­об­хі­дних змін до бю­дже­ту. Від­сте­жу­ю­чи всі ви­тра­ти й роз­по­ді­ля­ю­чи їх за ка­те­го­рі­я­ми бю­дже­ту, ви отри­ма­є­те цін­ну ін­фор­ма­цію про свої зви­чки та ре­зуль­та­ти на шля­ху до до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них фі­нан­со­вих ці­лей. Від­сте­жу­ва­н­ня ви­трат та­кож до­по­мо­же вам скла­сти кра­щий і то­чні­ший бю­джет у май­бу­тньо­му. На­при­клад, якщо ви не вклю­чи­ли одну або дві стат­ті ви­трат до по­ча­тко­во­го бю­дже­ту, то за ре­зуль­та­та­ми ана­лі­зу вже по­не­се­них ви­трат на­сту­пно­го разу ви обов’яз­ко­во вклю­чи­те їх уже до сво­го но­во­го бю­дже­ту. При­пу­сті­мо, ви пе­ред­ба­ча­є­те в бю­дже­ті 50 євро на мі­сяць на від­ві­ду­ва­н­ня ре­сто­ра­ну, але по­тім ро­зу­мі­є­те, що на­справ­ді ви ви­тра­ти­ли 80 євро. Тоді, вра­хо­ву­ю­чи цю рі­зни­цю, вам до­ве­де­ться змі­ни­ти інші стат­ті ви­трат. До­ку­мен­ту­ва­н­ня фа­кти­чних ви­трат є ме­ха­ні­змом зво­ро­тно­го зв’язку для подаль­шо­го ко­ри­гу­ва­н­ня бю­дже­ту та ви­трат у май­бу­тньо­му.
Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня до­хо­дів та кон­троль над по­ве­дін­кою до­по­мо­жуть вам оці­ни­ти ви­тра­ти та на­пра­ви­ти їх на ті стат­ті, що за­без­пе­чать вам най­ви­щу за­галь­ну цін­ність. До­сяг­ти фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті вам до­по­мо­жуть чо­ти­ри про­стих кро­ки: по­чніть не­гай­но, ви­зна­чте цілі, отри­май­те не­об­хі­дні ін­стру­мен­ти та скла­діть бю­джет із вра­ху­ва­н­ням ва­ших ці­лей.
Крок 1. По­чніть не­гай­но та збіль­ште ймо­вір­ність успі­ху. Не обма­нюй­те себе дум­кою, що фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня по­трі­бне лише тим, хто має ро­бо­ту або ви­со­ку за­ро­бі­тну пла­ту, або що ви по­чне­те «пі­зні­ше». Діти, які отри­му­ють ки­шень­ко­ві гро­ші, сту­ден­ти, яким до­по­ма­га­ють їхні ба­тьки, та люди, які не ма­ють пря­мих до­хо­дів, все одно по­вин­ні скла­да­ти бю­джет і ста­ви­ти собі цілі. Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня не ста­не лег­шим з ві­ком або у разі збіль­ше­н­ня ва­ших до­хо­дів. На­справ­ді цей про­цес, імо­вір­но, ста­не на­віть скла­дні­шим. Не вар­то зво­лі­ка­ти. Люди, які скла­да­ють бю­джет, ро­зум­но ви­тра­ча­ють свої гро­ші та за­оща­джу­ють на май­бу­тнє, зде­біль­шо­го по­ча­ли ро­би­ти це рано, коли їхні до­хо­ди були від­но­сно низь­ки­ми(101). Для цьо­го може ста­ти в при­го­ді без­ко­штов­ний до­да­ток для фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня (в Ін­тер­не­ті є ба­га­то хо­ро­ших ва­рі­ан­тів).
Крок 2. Став­те цілі. Сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня. Ви­зна­йте це у сво­є­му осо­би­сто­му жит­ті, і не­хай ваші цілі ке­ру­ють ва­ши­ми ді­я­ми. Вста­нов­люй­те фі­нан­со­ві цілі на ко­ро­ткі, се­ре­дні й три­ва­лі стро­ки та ін­те­груй­те їх у свій бю­джет. Ко­ро­тко­стро­ко­вих ці­льо­вих орі­єн­ти­рів мо­жна до­сяг­ти про­тя­гом на­сту­пно­го року й отри­ма­ти не­гай­ну ви­на­го­ро­ду. За­ле­жно від ва­шої си­ту­а­ції, це може бути лі­кві­да­ція за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тною кар­ткою за по­зи­кою з най­ви­щою про­цен­тною став­кою, зна­чне збіль­ше­н­ня на­ко­пи­чень для по­кри­т­тя не­пе­ре­дба­че­них ви­трат або за­оща­дже­н­ня гро­шей на при­дба­н­ня но­во­го те­ле­фо­ну чи ін­шо­го те­хні­чно­го при­строю. Се­ре­дньо­стро­ко­ві цілі до­ся­га­ю­ться про­тя­гом три­ва­лі­шо­го пе­рі­о­ду — від одно­го до трьох ро­ків. При­дба­н­ня за го­тів­ку вжи­ва­но­го ав­то­мо­бі­ля, вне­се­н­ня по­ча­тко­во­го вне­ску в роз­мі­рі 20% від пов­ної вар­то­сті жи­тла, а та­кож ство­ре­н­ня зна­чних за­оща­джень для фор­му­ва­н­ня ди­вер­си­фі­ко­ва­но­го ін­ве­сти­цій­но­го порт­фе­ля є при­кла­да­ми ці­лей, до­ся­гне­н­ня яких за­зви­чай по­тре­бує біль­ше часу. І, на­сам­кі­нець, за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції для опла­ти на­вча­н­ня ді­тей у ко­ле­джі та на пен­сію, а та­кож по­га­ше­н­ня сту­дент­ських по­зик або жи­тло­во­го іпо­те­чно­го кре­ди­ту є при­кла­да­ми ши­ро­ко роз­по­всю­дже­них дов­го­стро­ко­вих ці­лей.
Як за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше, за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції по­вин­ні бути окре­мою ка­те­го­рі­єю у ва­шо­му бю­дже­ті. Без­умов­но, що ра­ні­ше ви по­чне­те за­сто­со­ву­ва­ти стра­те­гі­чний під­хід до за­оща­джень і ви­трат, то біль­шо­го рів­ня до­ста­тку змо­же­те до­сяг­ти. Менш оче­ви­дним є те, на­скіль­ки біль­ше ви змо­же­те на­ко­пи­чи­ти, по­чав­ши ді­я­ти у та­кий спо­сіб яко­мо­га ра­ні­ше. На­віть най­мен­ша сума, за­оща­дже­на чи вкла­де­на сьо­го­дні, може сут­тє­во змі­ни­ти ваш фі­нан­со­вий стан у май­бу­тньо­му. Роз­глянь­мо на­сту­пний дов­го­стро­ко­вий план.
Коли вам ви­пов­ни­ться двад­цять два роки, по­чніть ре­гу­ляр­но за­оща­джу­ва­ти 2 євро на день про­тя­гом двох ро­ків. Імо­вір­но, це мен­ше, ніж ви ви­тра­ча­є­те на каву, пля­шко­ву воду, за­ку­ски, або ніж дрі­бні гро­ші, що за­ли­ша­ю­ться у вас на­при­кін­ці дня. Із двад­ця­ти чо­ти­рьох до двад­ця­ти ше­сти ро­ків по­чніть від­кла­да­ти по 3 євро на день. Це лише на євро біль­ше і, ймо­вір­но, що ваш до­хід уже збіль­ши­ться. У віці від двад­ця­ти ше­сти до трид­ця­ти ро­ків збіль­ште рі­вень за­оща­джень до 4 євро на день. Ваш спо­сіб жи­т­тя силь­но не змі­ни­ться, якщо ви не бу­де­те що­ден­но ви­тра­ча­ти цю суму, а вкла­де­те її у вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд із по­зи­тив­ною до­хі­дні­стю. До до­ся­гне­н­ня трид­ця­ти ро­ків ви за­оща­ди­те 9490 євро, плюс отри­ма­ні від­со­тки, що є до­сить не­по­га­ною су­мою. За­оща­джу­ю­чи не­ве­ли­ку суму гро­шей ко­жно­го дня, ви справ­ді на­ко­пи­чу­є­те ка­пі­тал.
Однак справ­жній сюр­приз по­ля­гає ось у чому. За умо­ви ро­зум­но­го ін­ве­сту­ва­н­ня, до мо­мен­ту ва­шо­го ви­хо­ду на пен­сію у віці ші­ст­де­ся­ти семи ро­ків, за­оща­дже­н­ня, на­ко­пи­че­ні лише про­тя­гом цьо­го ран­ньо­го дев’яти­рі­чно­го пе­рі­о­ду, мо­жуть під­ви­щи­ти ваші ста­тки більш ніж на 150 ти­сяч євро (з ура­ху­ва­н­ням ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті на сьо­го­дні). Це ста­не­ться, якщо ваша став­ка до­хі­дно­сті на ка­пі­тал при­бли­зно до­рів­ню­ва­ти­ме по­ка­зни­кам до­хі­дно­сті на фон­до­вих рин­ках про­тя­гом остан­ніх во­сьми де­ся­ти­літь (більш де­таль­но про став­ку до­хі­дно­сті на ка­пі­тал і силу скла­дних від­со­тків роз­по­від­а­є­ться в на­сту­пних еле­мен­тах). До того ж, чим ра­ні­ше ви по­чне­те за­сто­со­ву­ва­ти таку та­кти­ку, тим імо­вір­ні­ше, що ви по­стій­но бу­де­те ро­би­ти вне­ски в ощадний план про­тя­гом усьо­го сво­го жи­т­тя. Крім того, де­які з най­ро­зум­ні­ших ін­ве­сто­рів, зокре­ма Вор­рен Баф­фетт і Марк Ку­бан (вла­сник клу­бу НБА «Дал­лас Ма­ве­рікс» та ін­ве­стор у те­ле­шоу Shark Tank), вва­жа­ють, що ва­жли­во не на­ко­пи­чу­ва­ти бор­ги, а уни­кну­ти цьо­го мо­жна, якщо по­ча­ти від­кла­да­ти гро­ші в мо­ло­до­му віці.
Крок 3. Ско­ри­стай­те­ся спе­ці­аль­ни­ми ін­стру­мен­та­ми для здій­сне­н­ня фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня. Не ви­на­ходь­те за­но­во ко­ле­со, по­чи­на­ю­чи скла­да­н­ня бю­дже­ту з чи­сто­го ар­ку­ша па­пе­ру. Су­ча­сні веб-сай­ти, еле­ктрон­ні та­бли­ці та мо­біль­ні за­сто­сун­ки ро­блять фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня про­стим, як ні­ко­ли ра­ні­ше. До­ступ до ве­ли­кої кіль­ко­сті ре­сур­сів мо­жна отри­ма­ти за не­ве­ли­ку пла­ту або без­ко­штов­но, всьо­го лише на­ти­снув­ши кіль­ка кла­віш. Вве­діть в по­шу­ко­вий ря­док тер­мін «ін­стру­мен­ти для фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня», й ви зна­йде­те чи­слен­ні які­сні та без­пе­чні ва­рі­ан­ти для скла­да­н­ня бю­дже­ту. Ви­бе­ріть той, який до­по­мо­же вам то­чно фі­ксу­ва­ти ви­тра­ти й до­хо­ди, від­обра­жа­ти­ме ваші фі­нан­со­ві цілі, на­га­ду­ва­ти­ме про не­об­хі­дні пла­те­жі, до­по­ма­га­ти­ме утри­му­ва­ти­ся від ім­пуль­сив­них ви­трат, не пе­ред­ба­че­них у ва­шо­му бю­дже­ті, та по­ка­зу­ва­ти­ме вам мо­жли­во­сті до­ся­гне­н­ня ва­ших ці­лей. Ві­зьміть за зви­чку ко­ри­сту­ва­ти­ся ви­бра­ним ін­стру­мен­том фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи пра­виль­ні ін­стру­мен­ти, мо­жна спро­сти­ти про­цес від­сте­жу­ва­н­ня ви­трат і до­хо­дів.
Крок 4. Роз­ро­біть план дій: для до­ся­гне­н­ня сво­їх ці­лей скла­діть пер­со­наль­ний бю­джет, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи фа­кти­чні та про­по­но­ва­ні стат­ті. Хоча ми по­стій­но ду­ма­є­мо про те, що нам «не­об­хі­дно» ку­пи­ти, на­справ­ді біль­шо­сті з нас, окрім до­ста­тньої кіль­ко­сті їжі, чи­стої води, даху над го­ло­вою та про­сто­го одя­гу, по­трі­бно не так вже й ба­га­то. Най­кра­щий спо­сіб ді­зна­ти­ся, з чого мо­жна по­ча­ти шлях до до­ся­гне­н­ня сво­їх ці­лей, — скла­сти пе­ре­лік сво­їх «по­треб» і від­ді­ли­ти їх від «ба­жань». Обмеж­те свої ба­жа­н­ня, щоб умо­жли­ви­ти здій­сне­н­ня за­оща­джень та ін­ве­сти­цій, а та­кож скла­да­н­ня пла­ну у ме­жах ва­шо­го бю­дже­ту для до­ся­гне­н­ня ко­ро­тко­стро­ко­вих, се­ре­дньо­стро­ко­вих та дов­го­стро­ко­вих ці­лей. Це дасть вам змо­гу взя­ти під кон­троль ваші фі­нан­си.
Ар­хі­те­ктор не збу­дує бу­дин­ку, не ма­ю­чи про­є­кту. Опе­ра­ція з ви­да­ле­н­ня апен­ди­кса не буде ефе­ктив­ною, якщо хі­рург не узго­дить сво­їх пла­нів з ін­ши­ми чле­на­ми ко­ман­ди ме­ди­ків. Спортс­мен не по­тра­пить на Олім­пій­ські ігри, якщо не буде на­ці­ле­ний на успіх про­тя­гом три­ва­ло­го часу до Олім­пі­а­ди. Роз­роб­ка де­таль­но­го пла­ну дій, його до­три­ма­н­ня та онов­ле­н­ня в разі по­тре­би є не­о­дмін­ною умо­вою до­ся­гне­н­ня успі­ху в будь-яких сфе­рах жи­т­тя, вклю­чно з фі­нан­со­вою.
Ко­жна ста­т­тя бю­дже­ту по­тре­бує оцін­ки в кон­текс­ті ін­ших ста­тей. Оскіль­ки ваш до­хід обме­же­ний, за від­су­тно­сті но­вих дже­рел до­хо­ду, збіль­ше­н­ня ви­трат в одній обла­сті зу­мов­лює змен­ше­н­ня ви­трат в ін­шій. Як під­кре­слю­ва­ло­ся в ча­сти­ні 1, будь-який ви­бір має аль­тер­на­тив­ну вар­тість. Вра­хо­вуй­те це, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня про здій­сне­н­ня ви­трат. Роз­глянь­те за­галь­ну кар­ти­ну крізь при­зму ва­шо­го бю­дже­ту. Під­ра­хуй­те основ­ні що­мі­ся­чні ви­тра­ти: по­ка­жіть, скіль­ки ви за­ро­бля­є­те, скіль­ки пла­ти­те по­да­тків, за­оща­джу­є­те, ін­ве­сту­є­те, ви­тра­ча­є­те, а та­кож скіль­ки за­бор­гу­ва­ли.
Не­за­ле­жно від ва­шої про­фе­сії, рів­ня до­хо­ду та жит­тє­вої по­зи­ції, дві дії в про­це­сі фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня: скла­да­н­ня бю­дже­ту та від­сте­же­н­ня й ко­ри­гу­ва­н­ня ви­трат для по­кра­ще­н­ня до­бро­бу­ту — до­по­мо­жуть вам си­сте­ма­ти­чно ана­лі­зу­ва­ти й три­ма­ти під кон­тро­лем свої ви­тра­ти для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей. Скла­діть чі­ткий план і стань­те самі собі ди­ре­кто­ром. Ві­зьміть собі за пра­ви­ло скла­да­ти бю­джет, який до­по­мо­же від­сте­жу­ва­ти ви­тра­ти, кон­тро­лю­ва­ти за­бор­го­ва­ність, за­без­пе­чу­ва­ти на­яв­ність ко­штів на ви­па­док над­зви­чай­них си­ту­а­цій, до­ся­га­ти рі­зних фі­нан­со­вих ці­лей та пе­ред­ба­ча­ти ко­шти для здій­сне­н­ня ін­ве­сти­цій.
На­сту­пно­го разу, ду­ма­ю­чи про все, що вам «по­трі­бно», ви­зна­йте, що на­справ­ді вам по­трі­бно не так ба­га­то. Пам’ятай­те, що сьо­го­дні­шні ви­тра­ти змен­шу­ють ваші май­бу­тні ста­тки. Ми не про­по­ну­є­мо при­рі­ка­ти себе на скру­ту сьо­го­дні за­ра­ди ба­гат­ства в май­бу­тньо­му. Це не має сен­су. Однак існує ба­га­то твор­чих шля­хів змен­ше­н­ня ви­трат і збіль­ше­н­ня за­оща­джень. Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня та скла­да­н­ня оща­дно­го пла­ну да­дуть вам мит­тє­ві ре­зуль­та­ти, до­по­мо­жуть за­без­пе­чи­ти фі­нан­со­вий кон­троль та без­пе­ку, а та­кож збіль­ши­ти ваш до­ста­ток у май­бу­тньо­му.
Дейв Рем­сі, один із про­від­них фі­нан­со­вих кон­суль­тан­тів США, під­кре­слює ва­жли­вість осо­би­сто­го пра­гне­н­ня до фор­му­ва­н­ня здо­ро­вих зви­чок з управ­лі­н­ня вла­сни­ми ко­шта­ми. Він ствер­джує: «З того, що я ді­знав­ся про управ­лі­н­ня осо­би­сти­ми фі­нан­са­ми, хо­ро­ша но­ви­на — що в цьо­му не­має ні­чо­го над­скла­дно­го. Осо­би­сті фі­нан­си май­же на 80% є ре­зуль­та­том по­ве­дін­ки. І лише при­бли­зно на 20% — про­ду­ктом ін­те­ле­кту­аль­них знань»(102). Про­чи­тав­ши пов­ні­стю ча­сти­ну 4, ви отри­ма­є­те ін­те­ле­кту­аль­ні зна­н­ня. Чи го­то­ві ви по­стій­но узго­джу­ва­ти свої рі­ше­н­ня щодо спо­жи­ва­н­ня, за­оща­джень, по­зи­ча­н­ня та за­ро­бі­тків із прин­ци­па­ми, які за­без­пе­чать фі­нан­со­ву ста­біль­ність і до­ста­ток?
В еле­мен­тах 4–12 на­во­дя­ться до­да­тко­ві ві­до­мо­сті про те, як ра­ціо­наль­ні­ше ви­тра­ча­ти ко­шти, уни­ка­ти не­о­ба­чної за­бор­го­ва­но­сті, пе­ред­ба­ча­ти ко­шти на по­кри­т­тя не­о­чі­ку­ва­них ви­трат, отри­му­ва­ти при­ва­бли­вий при­бу­ток з ін­ве­сто­ва­но­го ка­пі­та­лу і зве­сти до мі­ні­му­му вашу вра­зли­вість до ри­зи­ків, які несе із со­бою жи­т­тя.

Елемент 4.4. Розумне управління фінансами

Не вкладайте кошти в активи, строк фінансування яких перевищує строк їх корисної служби.

Що від­бу­ва­є­ться, коли ви по­зи­ча­є­те гро­ші на від­пус­тку, при­дба­н­ня одя­гу чи ін­ших то­ва­рів із ко­ро­тким стро­ком слу­жби або ко­ри­сно­го ви­ко­ри­ста­н­ня? Що від­бу­ва­є­ться, коли ви бе­ре­те кре­дит на чо­ти­ри роки для при­дба­н­ня вжи­ва­но­го ав­то­мо­бі­ля, який ви­йде з ладу за два роки? Від­по­відь на оби­два пи­та­н­ня одна­ко­ва: не­за­ба­ром ви бу­де­те пла­ти­ти за речі, що ма­ють не­ве­ли­ку цін­ність або вза­га­лі не ма­ють її (як для вас, так і для ін­ших). Ці пла­те­жі за кре­ди­том при­зве­дуть до фі­нан­со­вої не­ста­біль­но­сті й мо­жуть спри­чи­ни­ти при­гні­че­ність та де­пре­сію.
Якщо ви­пла­ти роз­тя­гу­ю­ться на пе­рі­од, дов­ший за строк ко­ри­сної слу­жби акти­ву, то в май­бу­тньо­му вам до­ве­де­ться пла­ти­ти за те, що вже не має для вас жо­дної цін­но­сті. Як на­слі­док, ви бу­де­те зму­ше­ні ско­ро­ти­ти своє май­бу­тнє спо­жи­ва­н­ня. Крім того, така стра­те­гія збіль­шує вашу за­бор­го­ва­ність, і в май­бу­тньо­му ви збі­дні­є­те. Це шлях до фі­нан­со­вої ка­та­стро­фи.
Чи вза­га­лі є сенс для окре­мої лю­ди­ни або сім’ї ку­пу­ва­ти щось у кре­дит? Від­по­відь — так, про­те лише в дуже рід­кі­сних ви­пад­ках і за умо­ви, що це дов­го­стро­ко­вий актив, а по­зи­че­ні ко­шти бу­дуть ви­пла­че­ні до мо­мен­ту зно­ше­н­ня цьо­го акти­ву. У та­ко­му разі ви пла­ти­те за актив, поки ко­ри­сту­є­тесь ним.
Цим кри­те­рі­ям від­по­від­ає дуже не­ба­га­то ре­чей. На дум­ку спа­да­ють три зна­чу­щі ка­те­го­рії ви­трат: жи­тло, ав­то­мо­бі­лі та осві­та. При на­ле­жно­му утри­ман­ні но­во­го жи­тла строк його ко­ри­сної слу­жби може ста­но­ви­ти со­рок-п’ят­де­сят ро­ків. За цих об­ста­вин ско­ри­ста­ти­ся іпо­те­кою на 30 ро­ків (якщо такі є) для фі­нан­су­ва­н­ня ви­трат на жи­тло буде ціл­ком ро­зум­ним рі­ше­н­ням. Ана­ло­гі­чно, якщо мо­жна об­ґрун­то­ва­но очі­ку­ва­ти, що ав­то­мо­біль буде при­да­тним до екс­плу­а­та­ції п’ять або шість ро­ків, не­має ні­чо­го по­га­но­го в кре­ди­ті на пе­рі­од до 48 мі­ся­ців. Коли дов­го­стро­ко­ві акти­ви про­дов­жу­ють ге­не­ру­ва­ти до­да­тко­вий до­хід або за­без­пе­чу­ва­ти отри­ма­н­ня цін­ної по­слу­ги пі­сля по­га­ше­н­ня кре­ди­тів на їх при­дба­н­ня, пев­на ча­сти­на пла­те­жів за кре­ди­та­ми є фа­кти­чно одні­єю з форм за­оща­джень та ін­ве­сти­цій, що в під­сум­ку збіль­шує чи­сту вар­тість акти­вів до­мо­го­спо­дар­ства. Ін­ве­сти­ції в осві­ту, як і в не­ру­хо­мість, за­зви­чай при­но­сять