Джеймс Д. Ґвартні, Річард Л. Строуп, Дуайт Р. Лі, Тоні Х. Ферраріні, Джозеф П. Калхун, Рендалл K. Файлер

Економіка здорового глузду

Про особистий і суспільний добробут для всіх і кожного

Титульний аркуш

Вихідні дані

Передмова

Частина 1. Дванадцять ключових елементів економіки

Елемент 1.1. Стимули мають значення

Елемент 1.2. Ніщо не дається задарма

Елемент 1.3. Рішення приймаються за граничним принципом

Елемент 1.4. Вигоди від торгівлі

Елемент 1.5. Трансакційні витрати мають значення

Елемент 1.6. Ціни створюють рівновагу

Елемент 1.7. Прибуток спрямовує підприємства в напрямку продуктивності

Елемент 1.8. Що більша корисність, то вищий дохід

Елемент 1.9. Дохід і багатство ґрунтуються на цінності

Елемент 1.10. Економічний поступ має багато джерел

Елемент 1.11. Корисність «невидимої руки»

Елемент 1.12. Непередбачені наслідки створюють проблеми

Частина 2. Сім основних джерел економічного поступу

Елемент 2.1. Правова система

Елемент 2.2. Конкурентні ринки

Елемент 2.3. Розумне й обмежене регулювання

Елемент 2.4. Ефективні ринки капіталу

Елемент 2.5. Монетарна стабільність

Елемент 2.6. Розсудлива фіскальна політика

Елемент 2.7. Вільна торгівля

Частина 2. Підсумкові міркування

Частина 3. Десять ключових елементів економічного мислення про роль уряду

Елемент 3.1. Захист прав і виробництво обмеженої кількості товарів і послуг

Елемент 3.2. Регулювання монополій

Елемент 3.3. Пом’якшення наслідків провалів ринку

Елемент 3.4. Розуміння політичного тиску

Елемент 3.5. Прийняття правових норм для обмеження впливу груп особливих інтересів

Елемент 3.6. Запобігання надмірним витратам і дефіциту державного бюджету

Елемент 3.7. Запобігання субсидуванню, не ґрунтованому на економічній логіці

Елемент 3.8. Недопущення неефективності, зокрема у разі доцільного субсидування

Елемент 3.9. Централізоване планування ніколи не давало належного результату

Елемент 3.10. Конкуренція та точки опори зовні мають ключове значення

Частина 3. Підсумкові міркування

Частина 4. Дванадцять ключових елементів управління особистими фінансами

Елемент 4.1. Визначення своєї порівняльної переваги

Елемент 4.2. Підвищення своєї цінності для інших

Елемент 4.3. Планування витрат та заощаджень

Елемент 4.4. Розумне управління фінансами

Елемент 4.5. Два способи ефективнішого використання грошей

Елемент 4.6. Передбачення коштів на покриття неочікуваних витрат

Елемент 4.7. Сила складних відсотків

Елемент 4.8. Диверсифікація активів

Елемент 4.9. Розуміння неможливості завжди отримувати прибуток

Елемент 4.10. Узгодження в часі тривалості інвестицій з власними фінансовими потребами

Елемент 4.11. Зниження ризиків

Елемент 4.12. Захист за допомогою страхування

Частина 4. Підсумкові міркування

Підсумкові роздуми та слова подяки

Примітки

Література, використана в елементах

Сила стимулів

Необраний шлях

Можливості та витрати

Ринки та маржиналізм

Спеціалізація та багатство

Отримання прибутку ціною людських життів

Я, Олівець. Моє родинне дерево

Створення робочих місць чи створення багатства?

Що видно і чого не видно

Валовий внутрішній продукт (ВВП): що це таке, і як він вимірюється?

Приватна власність та альтернативні витрати

Скорочення кількості земель сільськогосподарського призначення

Цензурування закликів про допомогу

Ринки та свобода

Несправедлива конкуренція з сонцем

Не ваше, щоб розпоряджатися

Політика та зовнішня торгівля

Виробництво енергії чи енергозбереження

Соціальна співпраця та ринок

Україні не обійтися без справжньої конституційної реформи

Рекомендована додаткова література

Глосарій

Про авторів

Науково-консультативний комітет

Наші експерти

Перекладачі

Вихідні дані

ЕКО­НО­МІ­КА ЗДО­РО­ВО­ГО ГЛУ­ЗДУ
Про осо­би­стий і су­спіль­ний до­бро­бут для всіх і ко­жно­го
Ре­да­кція для кра­їн Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, а та­кож кра­їн ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу
ДЖЕЙМС Д. ҐВАР­ТНІ
Уні­вер­си­тет шта­ту Фло­ри­да
РІ­ЧАРД Л. СТРО­УП
Уні­вер­си­тет шта­ту Пів­ні­чна Ка­ро­лі­на
ДУ­АЙТ Р. ЛІ
Пів­ден­ний ме­то­дист­ський уні­вер­си­тет
ТОНІ Х. ФЕР­РА­РІ­НІ
Уні­вер­си­тет Пів­ні­чно­го Мі­чи­га­ну
ДЖО­ЗЕФ П. КАЛ­ХУН
Уні­вер­си­тет шта­ту Фло­ри­да
РЕН­ДАЛЛ К. ФАЙ­ЛЕР
Хан­тер­ський ко­ледж та Центр пі­сля­ди­плом­ної осві­ти Мі­сько­го уні­вер­си­те­ту Нью-Йор­ка (CUNY)
«Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду: про осо­би­стий і су­спіль­ний до­бро­бут для всіх і ко­жно­го». Ав­то­ри: Джеймс Д. Ґвар­тні, Рі­чард Л. Стро­уп, Ду­айт Р. Лі, Тоні Х. Фер­ра­рі­ні, Джо­зеф П. Кал­хун, Рен­далл K. Фай­лер.
Кни­га впер­ше опу­блі­ко­ва­на у 2020 році.
Economic Fundamentals Initiative, 110 Jabez Street 1060, Newark, New Jersey NJ 07105, USA.
Ре­да­кція для кра­їн Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, а та­кож кра­їн ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Ада­пта­ція тре­тьо­го ви­да­н­ня кни­ги «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду: про ба­гат­ство та про­цві­та­н­ня для всіх і ко­жно­го». Ав­то­ри: Джеймс Д. Ґвар­тні, Рі­чард Л. Стро­уп, Ду­айт Р. Лі, Тоні Х. Фер­ра­рі­ні, Джо­зеф П. Кал­хун.
© Economic Fundamentals Initiative
Ця кни­га лі­цен­зо­ва­на за лі­цен­зі­єю Creative Commons Attribution — «із за­зна­че­н­ням ав­тор­ства — не­ко­мер­цій­на — без по­хі­дних», між­на­ро­дна вер­сія 4.0 (CC BY-NC-ND 4.0). Текст лі­цен­зії до­сту­пний за по­си­ла­н­ням https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
Attribution Non Commercial No Derivatives
ISBN 978-1-952729-04-1

Передмова

Ав­то­ри цієї кни­ги хо­чуть, щоб ваше жи­т­тя було успі­шним і пов­но­цін­ним. Крім того, ми хо­че­мо, щоб ви та будь-хто ін­ший жили в се­ре­до­ви­щі, яке ко­жно­му дає змо­гу ма­кси­маль­но ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свій по­тен­ці­ал і за­охо­чує са­мо­ре­а­лі­за­цію. Ми вва­жа­є­мо, що для до­ся­гне­н­ня цієї мети ке­рів­ни­ки дер­жа­ви та про­сті гро­ма­дя­ни ма­ють ро­зу­мі­ти основ­ні за­са­ди еко­но­мі­ки. Еко­но­мі­чні рі­ше­н­ня та еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка впли­ва­ють на ко­жно­го з нас май­же в усіх сфе­рах на­шо­го пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя — ча­сто у спо­сіб, який не зав­жди вда­є­ться зба­гну­ти пов­ні­стю. Нас по­стій­но вра­жає сту­пінь еко­но­мі­чної без­гра­мо­тно­сті по­лі­ти­ків та ви­бор­ців. По­га­не ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки не­без­пе­чне скрізь, але най­по­ши­ре­ні­шим та осо­бли­во шкі­дли­вим воно є саме в кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, та в пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. Осно­во­по­ло­жна мета про­є­кту «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду» — зро­би­ти основ­ні на­дба­н­ня на­шої про­фе­сії до­сту­пни­ми для всіх і ко­жно­го.
Усві­дом­лю­ю­чи ве­ли­ку цін­ність ва­шо­го часу, ми укла­ли це ви­да­н­ня так, щоб зве­сти до мі­ні­му­му по­тре­бу в за­учу­ван­ні но­вих тер­мі­нів, зу­брін­ні фор­мул і за­сво­ю­ван­ні рі­зних тон­ко­щів, які ці­ка­ві лише еко­но­мі­стам-про­фе­сіо­на­лам. На­то­мість ми зо­се­ре­джу­є­мось на по-справ­жньо­му ва­жли­вих пи­та­н­нях еко­но­мі­ки, від­по­віді на які до­по­мо­жуть вам при­йма­ти пра­виль­ні рі­ше­н­ня, лі­пше роз­би­ра­ти­ся у чим­раз скла­дні­шо­му сві­ті й отри­му­ва­ти від жи­т­тя біль­ше за­до­во­ле­н­ня.
Не­за­ле­жно від рів­ня ва­ших еко­но­мі­чних знань, ця кни­га на­вчить вас ва­жли­вих ре­чей. Ми по­ста­ра­ли­ся, щоб вона була ла­ко­ні­чна, до­бре стру­кту­ро­ва­на та зру­чна для чи­та­ча. Як по­ка­зує на­зва на­шої ро­бо­ти, ми вва­жа­є­мо, що основ­ні прин­ци­пи еко­но­мі­ки від­дзер­ка­лю­ють, на­сам­пе­ред, здо­ро­вий глузд. Наша ро­бо­та зму­шує ці прин­ци­пи пра­цю­ва­ти, де­мон­стру­ю­чи їх зда­тність по­ясню­ва­ти по­дії ре­аль­но­го жи­т­тя.
Ми пра­гне­мо до­по­мог­ти вам зро­зу­мі­ти, чому одні кра­ї­ни про­цві­та­ють, а інші — ні. У цій кни­зі ми роз­гля­да­є­мо по­лі­ти­чний про­цес та до­слі­джу­є­мо від­мін­но­сті між дер­жав­ним і рин­ко­вим роз­по­ді­лом. Ця кни­га буде ко­ри­сною на­віть для сту­ден­тів стар­ших кур­сів, які ви­вча­ють еко­но­мі­ку та бі­знес, тому що вона об’єд­нує все в «єди­ну кар­ти­ну». Ви ма­є­те змо­гу за­бу­ти на якийсь час про скла­дні фор­му­ли, за­плу­та­ні мо­де­лі та ма­те­ма­ти­чні ме­то­ди, вла­сти­ві еко­но­мі­чній про­фе­сії, й на­то­мість зо­се­ре­ди­тись на тих еко­но­мі­чних прин­ци­пах, які у свій час при­вер­ну­ли вашу ува­гу саме до еко­но­мі­ки.
Ма­те­рі­а­ли кур­су при­зна­че­ні для того, щоб за­кла­сти мі­цні під­ва­ли­ни знань — осо­бли­во у тих чи­та­чів, які у май­бу­тньо­му мо­жуть біль­ше не ви­вча­ти еко­но­мі­ку, а та­кож у про­стих гро­ма­дян, що пра­гнуть ро­зі­бра­тись у тому, як фун­кціо­нує нав­ко­ли­шній світ. Ця кни­га на­пи­са­на для учнів се­ре­дніх шкіл, сту­ден­тів, що здо­бу­ва­ють осві­ту не­еко­но­мі­чно­го про­фі­лю (на­при­клад, у сфе­рі пра­ва чи жур­на­лі­сти­ки), та, го­лов­ним чи­ном, для всіх і ко­жно­го.
З огля­ду на те, що ко­ле­ктив ав­то­рів «Еко­но­мі­ки здо­ро­во­го глу­зду» з не­тер­пі­н­ням пра­гне по­ді­ли­тись сво­ї­ми на­пра­цю­ва­н­ня­ми з ви­кла­да­ча­ми, ми мо­же­мо про­ве­сти пра­кти­чні се­мі­на­ри на те­ри­то­рії США, що да­дуть ви­кла­да­чам змо­гу най­більш ефе­ктив­но ско­ри­ста­тись на­ши­ми ма­те­рі­а­ла­ми. Для одер­жа­н­ня до­да­тко­вої ін­фор­ма­ції про ці за­хо­ди від­ві­дай­те наш сайт http://www.econfun.org.
Че­рез трид­цять ро­ків пі­сля па­ді­н­ня Бер­лін­ської сті­ни ба­га­то хто ста­вить під сум­нів тем­пи та на­прям­ки пе­ре­тво­рень. Дуже ва­жли­во, щоб жи­те­лі ре­гіо­ну не під­да­ва­лись бре­хли­вим обі­цян­кам «не­лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії» чи «дер­жав­но­го ка­пі­та­лі­зму». Ба­га­то лю­дей по­кла­ли на вів­тар по­лі­ти­чної та еко­но­мі­чної сво­бо­ди ре­гіо­ну свій час, свою кар’єру та на­віть своє жи­т­тя. Ми при­свя­чу­є­мо нашу кни­гу цим ге­ро­ям бо­роть­би за сво­бо­ду.

Частина 1. Дванадцять ключових елементів економіки

ЕКО­НО­МІ­КА
НА­У­КА ПРО ТЕ, ЯК ЛЮДИ, УРЯ­ДИ, ПІД­ПРИ­ЄМ­СТВА ТА ІНШІ ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЇ РО­БЛЯТЬ ВИ­БІР, ЩО ВПЛИ­ВАЄ НА РОЗ­МІ­ЩЕ­Н­НЯ ТА РОЗ­ПО­ДІЛ ОБМЕ­ЖЕ­НИХ РЕ­СУР­СІВ

Дванадцять ключових елементів

  1. Стимули ма­ють зна­че­н­ня: змі­ни у ви­го­дах і ви­тра­тах пе­ред­ба­чу­ва­ним чи­ном впли­ва­ють на ви­бір.
  2. Ніщо не да­є­ться за­дар­ма: кіль­кість то­ва­рів обме­же­на, тому нам до­во­ди­ться ро­би­ти ви­бір.
  3. Рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом: якщо ми хо­че­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ну від­да­чу від на­ших ре­сур­сів, ви­бір тре­ба ро­би­ти тіль­ки тоді, коли гра­ни­чні ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють гра­ни­чні ви­тра­ти.
  4. Тор­гів­ля спри­яє еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
  5. Транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є пе­ре­шко­дою для тор­гів­лі.
  6. Ціни за­без­пе­чу­ють ба­ланс між ви­бо­ром по­ку­пців і ви­бо­ром про­дав­ців.
  7. При­бу­ток орі­єн­тує під­при­єм­ства на про­ду­ктив­ну ді­яль­ність, яка під­ви­щує цін­ність ре­сур­сів, тоді як зби­тки від­вер­та­ють їх від не­ра­ціо­наль­ної ді­яль­но­сті, що зни­жує вар­тість ре­сур­сів.
  8. Люди отри­му­ють до­хід, на­да­ю­чи ін­шим цін­ні для них речі.
  9. Дже­ре­лом ви­со­ко­го рів­ня жи­т­тя є ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг, які люди ці­ну­ють, а не тіль­ки ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць.
  10. Еко­но­мі­чний роз­ви­ток від­бу­ва­є­ться на­сам­пе­ред зав­дя­ки тор­гів­лі, інвестиціям, за­сто­су­ван­ню ефе­ктив­ні­ших ме­то­дів ді­яль­но­сті й силь­ним еко­но­мі­чним ін­сти­ту­там.
  11. «Не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін орі­єн­тує по­ку­пців і про­дав­ців на ді­яль­ність, яка спри­яє за­галь­но­му до­бро­бу­ту.
  12. За­над­то ча­сто дов­го­стро­ко­ві на­слід­ки, або вторинні ефекти, дії ігно­ру­ю­ться.

Вступ

Жи­т­тя — це по­стій­ний ви­бір, а суть економіки — в тому, як сти­му­ли впли­ва­ють на цей ви­бір і фор­му­ють наше жи­т­тя. Ви­бір щодо на­шої осві­ти, того, як ми ви­тра­ча­є­мо й ін­ве­сту­є­мо ко­шти, що ми ро­би­мо на ро­бо­чо­му мі­сці, і ба­га­то ін­ших осо­би­стих рі­шень впли­ва­ють на наш до­бро­бут і якість жи­т­тя. Окрім того, наш ви­бір як ви­бор­ців та гро­ма­дян впли­ває на за­ко­ни або «пра­ви­ла гри», і ці пра­ви­ла чи­нять ве­ли­че­зний вплив на нашу сво­бо­ду і про­цві­та­н­ня. Щоб здій­сню­ва­ти ро­зум­ний ви­бір, як для себе, так і для су­спіль­ства в ці­ло­му, ми по­вин­ні ро­зу­мі­ти де­які основ­ні прин­ци­пи того, як люди ви­би­ра­ють, що мо­ти­вує їхні дії, і як їхні дії впли­ва­ють на їхній осо­би­стий до­бро­бут і до­бро­бут ін­ших. Отже, еко­но­мі­ка за­йма­є­ться ви­вче­н­ням про­це­сів прийня­т­тя лю­дьми рі­шень, а та­кож ана­лі­зом сил, які ле­жать в осно­ві ви­бо­ру, і на­слід­ків цих рі­шень для фун­кціо­ну­ва­н­ня су­спільств.
Еко­но­мі­чний спо­сіб ми­сле­н­ня пе­ред­ба­чає ін­те­гра­цію клю­чо­вих кон­це­пцій у ваш про­цес ми­сле­н­ня. У на­сту­пно­му роз­ді­лі пред­став­ле­но два­над­цять кон­це­пцій, які ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки та при­чин, чому де­які кра­ї­ни пе­ре­жи­ва­ють еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня і до­ся­га­ють ви­со­ких рів­нів до­хо­дів, тоді як інші пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні за­стою й за­ли­ша­ю­ться бі­дни­ми. Ви ді­зна­є­тесь про такі речі, як істин­не зна­че­н­ня ви­трат, чому ціни ва­жли­ві, як тор­гів­ля спри­яє еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню, і чому ви­ро­бни­цтво ре­чей, які ці­ну­ють люди, ле­жить в осно­ві на­шо­го рів­ня жи­т­тя. У на­сту­пних ча­сти­нах кни­ги ці кон­це­пції буде ви­ко­ри­ста­но для роз­кри­т­тя ін­ших над­зви­чай­но ва­жли­вих тем.

Елемент 1.1. Стимули мають значення

Зміни у вигодах і витратах передбачуваним чином впливають на вибір.

Вся еко­но­мі­ка ґрун­ту­є­ться на одно­му про­сто­му прин­ци­пі: змі­ни в сти­му­лах пе­ред­ба­чу­ва­ним чи­ном впли­ва­ють на по­ве­дін­ку лю­ди­ни. Сти­му­ли під­да­ю­ться впли­ву як гро­шо­вих, так і не­гро­шо­вих фа­кто­рів. Якщо якийсь то­вар чи по­слу­га до­рож­чає, імо­вір­ність того, що люди їх ви­би­ра­ти­муть, зни­жу­є­ться. Від­по­від­но, коли ви­го­ди від пев­но­го ва­рі­ан­ту зро­ста­ють, люди ви­би­ра­ти­муть його з біль­шою імо­вір­ні­стю. Ця про­ста ідея, яку іно­ді на­зи­ва­ють основ­ним по­сту­ла­том еко­но­мі­ки, є по­ту­жним ін­стру­мен­том, оскіль­ки вона за­сто­со­ву­є­ться май­же до всьо­го, що ми ро­би­мо.
Люди з мен­шою імо­вір­ні­стю ви­би­ра­ти­муть ва­рі­ант, коли він стає до­рож­чим. По­ду­май­те про сенс цьо­го твер­дже­н­ня. За­пі­зню­ю­чись на при­зна­че­ну зу­стріч, лю­ди­на з мен­шою ймо­вір­ні­стю зна­йде час, щоб зу­пи­ни­ти­ся для дру­жньої роз­мо­ви з при­я­те­лем. У хо­ло­дний і до­що­вий день мен­ше лю­дей ви­ру­шать на пі­кнік. Під­ви­ще­н­ня цін зни­зить кіль­кість про­да­них оди­ниць то­ва­ру. Від­ві­ду­ва­ність за­нять у ко­ле­джі зни­жу­є­ться за день до ка­ні­кул. У ко­жно­му ви­пад­ку по­ясне­н­ня одна­ко­ве: коли ва­рі­ант до­рож­чає, його ви­би­ра­ють рід­ше.
Так само, коли ви­го­ди від ви­бо­ру зро­ста­ють, люди ви­би­ра­ють цей ва­рі­ант з біль­шою імо­вір­ні­стю. Лю­ди­на, най­імо­вір­ні­ше, під­ні­ме з тро­ту­а­ру євро чи до­лар, ніж цент. Сту­ден­ти при­йдуть на за­ня­т­тя і бу­дуть ува­жні­ши­ми, коли вони зна­ють, що цей ма­те­рі­ал буде ви­не­се­но на іспит. Клі­єн­ти ро­блять біль­ше по­ку­пок у ма­га­зи­нах, які про­по­ну­ють низь­кі ціни, ви­со­ко­які­сне об­слу­го­ву­ва­н­ня та зру­чно роз­та­шо­ва­ні. Ро­бі­тни­ки пра­цю­ють ста­ран­ні­ше й ефе­ктив­ні­ше, якщо вони отри­ма­ють за це ви­на­го­ро­ду. Всі ці ре­зуль­та­ти чі­тко пе­ред­ба­чу­ва­ні та лише від­обра­жа­ють по­сту­лат еко­но­мі­ки «сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня».
Цей основ­ний по­сту­лат по­яснює, як ко­ли­ва­н­ня рин­ко­вих цін змі­ню­ють сти­му­ли у та­кий спо­сіб, що вони ко­ор­ди­ну­ють дії по­ку­пців і про­дав­ців. Якщо по­ку­пці ба­жа­ють при­дба­ти яко­гось то­ва­ру біль­ше, ніж ви­ро­бни­ки го­то­ві (або зда­тні) про­да­ти, його ціна не­за­ба­ром під­ні­ме­ться. При зро­стан­ні ціни про­дав­ці охо­чі­ше про­по­ну­ва­ти­муть то­вар, тоді як по­ку­пці ку­пу­ва­ти­муть його мен­ше, що три­ва­ти­ме до­по­ки вища ціна не при­ве­де об­ся­ги по­пи­ту й об­ся­ги про­по­зи­ції до рів­но­ва­ги. На цьо­му ета­пі ціна ста­бі­лі­зу­є­ться.
Що ж від­бу­ва­є­ться, якщо про­цес роз­ви­ва­є­ться у зво­ро­тно­му на­прям­ку: якщо про­дав­ці ба­жа­ють по­ста­ча­ти біль­ше, ніж по­ку­пці го­то­ві при­дба­ва­ти? Якщо про­дав­ці не змо­жуть про­да­ти всі свої то­ва­ри за по­то­чною ці­ною, їм до­ве­де­ться зни­зи­ти ціну то­ва­ру. У свою чер­гу, зни­же­на ціна спо­ну­ка­ти­ме лю­дей ку­пу­ва­ти біль­ше, але та­кож зне­охо­тить ви­ро­бни­ків під­три­му­ва­ти на­яв­ні об­ся­ги ви­ро­бни­цтва, оскіль­ки по­ста­ча­н­ня про­ду­кту за но­вою ниж­чою ці­ною є для них менш при­ва­бли­вим. Зно­ву ж таки, змі­на ціни при­во­дить об­сяг по­пи­ту з боку спо­жи­ва­чів до рів­но­ва­ги з об­ся­гом про­по­зи­ції з боку ви­ро­бни­ків. На цьо­му ета­пі ціна ста­бі­лі­зу­є­ться.(1)
На­при­клад, вна­слі­док не­спри­я­тли­вої по­го­ди в шта­ті Джор­джія (США) ціни на пер­си­ки влі­тку 2014 року зро­сли май­же на 180% про­ти по­пе­ре­дньо­го року. По­при ве­ли­че­зне по­до­рож­ча­н­ня, спо­жи­ва­чі не скар­жи­ли­ся. Чому? Коли вна­слі­док зро­ста­н­ня цін ку­пів­ля пер­си­ків ста­ла ви­ма­га­ти біль­ше ви­трат, біль­шість спо­жи­ва­чів про­сто пов­ні­стю або час­тко­во за­мі­ни­ли їх ін­ши­ми фру­кта­ми та зро­би­ли за­па­си дже­му на зиму з груш або айви за­мість них.
Крім того, на ріст цін на пер­си­ки від­ре­а­гу­ва­ли не тіль­ки по­ку­пці, а й про­дав­ці. Фер­ме­ри, що по­ста­ча­ють пер­си­ки, по­са­ди­ли нові де­ре­ва. Інші фер­ме­ри ви­ру­ба­ли свої яблу­не­ві та гру­ше­ві сади та на­то­мість по­са­ди­ли пер­си­ко­ві де­ре­ва. Зре­штою, че­рез два роки — коли не­що­дав­но по­са­дже­ні де­ре­ва по­ча­ли пло­до­но­си­ти, — ціна на пер­си­ки впа­ла вна­слі­док збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції.
Сти­му­ли та­кож впли­ва­ють на по­лі­ти­чний ви­бір. На­вряд чи вар­то вва­жа­ти, що лю­ди­на, яка ро­бить ви­бір у ка­бі­ні для го­ло­су­ва­н­ня, буде чи­ни­ти зна­чно іна­кше, ніж коли ро­бить ви­бір у тор­го­во­му цен­трі. У біль­шо­сті ви­пад­ків ви­бор­ці ймо­вір­ні­ше під­три­ма­ють по­лі­ти­чних кан­ди­да­тів і по­лі­ти­чний курс, які, на їхню дум­ку, за­без­пе­чать їм най­біль­ші осо­би­сті ви­го­ди з мі­ні­му­мом ви­трат. Вони за­зви­чай від­хи­ля­ти­муть по­лі­ти­чні аль­тер­на­ти­ви, що пе­ред­ба­ча­ють ви­со­кі осо­би­сті ви­тра­ти по­рів­ня­но з ви­го­да­ми, які вони спо­ді­ва­ю­ться отри­ма­ти. На­при­клад, гро­ма­дя­ни по­хи­ло­го віку не­о­дно­ра­зо­во го­ло­су­ва­ли про­ти кан­ди­да­тів та про­по­зи­цій, які змен­ши­ли б їхні пен­сій­ні ви­пла­ти. Слаб­кі ре­зуль­та­ти кан­ди­да­тів від пар­тії «Єди­на Ро­сія» на гу­бер­на­тор­ських ви­бо­рах у Ро­сії у ве­ре­сні 2018 року по­всю­дно по­ясню­ють не­зго­дою із за­про­по­но­ва­ни­ми ско­ро­че­н­ня­ми пен­сій­них ви­плат. Ана­ло­гі­чно, опи­ту­ва­н­ня свід­чать, що сту­ден­ти актив­но під­три­му­ють осві­тні гран­ти для сту­ден­тів ви­шів.
Роль сти­му­лів не мо­жна не­до­оці­ню­ва­ти. Вони — ча­сти­на люд­ської при­ро­ди. Сти­му­ли ма­ють таке саме зна­че­н­ня в умо­вах соціалізму, як і при капіталізмі. У ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі ке­рів­ни­цтво і пра­ців­ни­ки скло­за­во­дів якийсь час отри­му­ва­ли ви­на­го­ро­ду від­по­від­но до тон­на­жу ви­ро­бле­но­го ли­сто­во­го скла. Оскіль­ки їхні до­хо­ди за­ле­жа­ли від ваги скла, біль­шість за­во­дів ви­го­тов­ля­ли таке тов­сте ли­сто­ве скло, що че­рез ньо­го ле­две мо­жна було щось по­ба­чи­ти. Як на­слі­док, пра­ви­ла було змі­не­но: те­пер ке­рів­ни­цтво отри­му­ва­ло ви­на­го­ро­ду за­ле­жно від кіль­ко­сті ква­дра­тних ме­трів ви­ро­бле­но­го скла. При­сто­су­вав­шись до цих пра­вил, ра­дян­ські під­при­єм­ства ви­го­тов­ля­ли на­стіль­ки тон­ке скло, що воно лег­ко ла­ма­ло­ся. Ана­ло­гі­чно, коли були вста­нов­ле­ні кво­ти на кіль­кість взу­т­тя для поль­ських фа­брик, яким, до того ж, дали дуже мало шкі­ри, не див­но, що у кін­це­во­му під­сум­ку ри­нок був пе­ре­на­си­че­ний ди­тя­чим взу­т­тям.
Де­хто вва­жає, що сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня лише тоді, коли люди є жа­ді­бни­ми та его­їсти­чни­ми. Це не так. По­ве­дін­ку лю­дей зу­мов­лює ці­лий ряд при­чин, як его­їсти­чних, так і бла­го­ро­дних. Змі­ни осо­би­стих ви­трат і ви­год впли­ва­ють на ви­бір як его­цен­три­чних, так і аль­тру­їсти­чних осо­би­сто­стей. На­при­клад, як его­їст, так і аль­тру­їст з біль­шою імо­вір­ні­стю бу­дуть на­ма­га­ти­ся вря­ту­ва­ти ди­ти­ну з міл­ко­го ба­сей­ну, ніж зі швид­кої те­чії, що на­бли­жа­є­ться до во­до­спа­ду Дет­ті­фосс(2). І оби­два ско­рі­ше від­да­дуть ну­жден­но­му свій по­но­ше­ний одяг, а не най­кра­ще вбра­н­ня.
Хоча ні­хто не зви­ну­ва­тить сьо­го­дні по­кій­ну ал­бан­ську мі­сіо­нер­ку ма­тір Те­ре­зу у жа­ді­бно­сті, її своє­ко­ри­сли­вість зму­шу­ва­ла її та­кож ре­а­гу­ва­ти на сти­му­ли. Коли ор­га­ні­за­ція ма­те­рі Те­ре­зи «Мі­сіо­не­ри ми­ло­сер­дя» спро­бу­ва­ла від­кри­ти при­ту­лок для без­ха­тчен­ків у мі­сті Нью-Йорк, му­ні­ци­па­лі­тет за­жа­дав до­ро­го­го пе­ре­пла­ну­ва­н­ня бу­дів­лі. Ор­га­ні­за­ція від­мо­ви­ла­ся від про­є­кту. Це рі­ше­н­ня не від­обра­жа­ло будь-якої змі­ни у пра­гнен­ні ма­те­рі Те­ре­зи й на­да­лі до­по­ма­га­ти бі­дним. На­то­мість воно по­ка­за­ло змі­ну сти­му­лів. Коли вар­тість до­по­мо­ги бі­дним у Нью-Йор­ку зро­сла, мати Те­ре­за ви­рі­ши­ла, що її ре­сур­си при­не­суть біль­ше ко­ри­сті де­ін­де(3). Змі­ни в сти­му­лах впли­ва­ють на наші ва­рі­ан­ти ви­бо­ру, що сво­єю чер­гою спо­ну­кає нас до прийня­т­тя кон­кре­тних рі­шень, не­за­ле­жно від по­єд­на­н­ня ко­ри­сли­вих, ма­те­рі­а­лі­сти­чних ці­лей з одно­го боку, і спів­чу­тли­вих, аль­тру­їсти­чних ці­лей з ін­шо­го.

Елемент 1.2. Ніщо не дається задарма

Кількість товарів обмежена, і тому нам доводиться робити вибір.

Ма­лю­нок зо­бра­жує чо­ло­ві­ка з со­ба­кою на швор­ці. Чо­ло­вік каже со­ба­ці: «Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що ко­жна «про­гу­лян­ка» ко­штує 175 до­ла­рів мого опла­чу­ва­но­го часу». А со­ба­ка собі ду­має: «Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що я твій єди­ний друг».
Ха­зя­їн: Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що ко­жна «про­гу­лян­ка» ко­штує 175 до­ла­рів мого опла­чу­ва­но­го часу.
Со­ба­ка: Спо­ді­ва­ю­ся, ти усві­дом­лю­єш, що я твій єди­ний друг.
Stu’s Views © Stu, 2004. Всі пра­ва збе­ре­же­но www.STUS.com
Ре­аль­ність жи­т­тя на на­шій пла­не­ті така, що виробничі ресурси обме­же­ні, тоді як пра­гне­н­ням лю­дей отри­му­ва­ти то­ва­ри та по­слу­ги пра­кти­чно не­має меж. Чи хо­ті­ли б ви мати но­вий одяг, роз­кі­шний чо­вен або про­ве­сти від­пус­тку у швей­цар­ських Аль­пах? А як щодо до­да­тко­во­го часу для від­по­чин­ку, від­нов­ле­н­ня сил та по­до­ро­жей? Чи мрі­є­те ви під’їжджа­ти на сво­є­му но­ві­сінь­ко­му Porsche до вла­сно­го бу­дин­ку на узбе­реж­жі оке­а­ну? Біль­шість із нас хо­ті­ла б мати всі ці речі та ба­га­то чого ін­шо­го. Однак нас стри­мує обмеженість ресурсів, вклю­ча­ю­чи не­ста­чу часу.
Че­рез те, що ми не мо­же­мо мати стіль­ки всьо­го, скіль­ки хо­ті­ли б, ми зму­ше­ні ви­би­ра­ти з-по­між аль­тер­на­тив. Ніщо «не да­є­ться за­дар­ма». За­йма­ю­чись чи­мось одним, ми ви­му­ше­ні жер­тву­ва­ти мо­жли­ві­стю зро­би­ти щось інше, ва­жли­ве для нас. Тому еко­но­мі­сти вва­жа­ють всі витрати альтернативними.
Ба­га­то ви­трат ви­мі­рю­ю­ться грошима, однак вони та­кож є аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми. Гро­ші, які ви ви­тра­ча­є­те на пев­ну ку­пів­лю, — це гро­ші, які ви вже не змо­же­те ви­тра­ти­ти на інші речі. Аль­тер­на­тив­на вар­тість ва­шої ку­пів­лі — це оці­не­на вами вар­тість тих благ, від яких ви те­пер по­вин­ні від­мо­ви­тись, тому що вже ви­тра­ти­ли гро­ші на цю ку­пів­лю. Однак, на­віть якщо вам не по­трі­бно ви­тра­ча­ти гро­ші, щоб щось зро­би­ти, це зов­сім не озна­чає, що така дія ні­чо­го не ко­штує. Вам не тре­ба ви­тра­ча­ти гро­ші, щоб про­гу­ля­ти­ся й по­ми­лу­ва­ти­ся гар­ним за­хо­дом сон­ця, однак така про­гу­лян­ка має аль­тер­на­тив­ну вар­тість. Ви­тра­че­ний на про­гу­лян­ку час мо­жна було б ви­ко­ри­ста­ти на якісь інші ва­жли­ві для вас спра­ви, на­при­клад від­ві­да­н­ня дру­га або чи­та­н­ня кни­ги.
Ча­сто ка­жуть, що де­які речі на­стіль­ки ва­жли­ві, що ми по­вин­ні їх ро­би­ти по­при їхню вар­тість. Таке твер­дже­н­ня, на пер­ший по­гляд, може зда­ти­ся ро­зум­ним і слу­жи­ти ефе­ктив­ним спосо­бом спо­ну­ка­ти лю­дей ви­тра­ча­ти біль­ше гро­шей на цін­ні для нас речі, до опла­ти яких ми хо­ті­ли б їх за­лу­чи­ти. Однак щой­но ми усві­дом­лю­є­мо, що ви­тра­ти вклю­ча­ють вар­тість втра­че­них аль­тер­на­тив (тоб­то аль­тер­на­тив, які ми від­ки­ну­ли), не­о­б­ґрун­то­ва­ність їх ігно­ру­ва­н­ня стає оче­ви­дною. Твер­дже­н­ня, що ми по­вин­ні зро­би­ти щось не­за­ле­жно від його вар­то­сті, на­справ­ді озна­чає, що ми по­вин­ні зро­би­ти це, не вра­хо­ву­ю­чи вар­то­сті аль­тер­на­тив. При ви­бо­рі між вза­є­мо­за­пе­ре­чли­ви­ми (але одна­ко­во при­ва­бли­ви­ми) аль­тер­на­ти­ва­ми най­кра­щим ви­бо­ром є аль­тер­на­ти­ва з най­мен­ши­ми ви­тра­та­ми.
Будь-який ви­бір, чи то спо­жи­ва­чів, чи ви­ро­бни­ків, пе­ред­ба­чає ви­тра­ти. Вар­тість то­ва­ру, від­обра­же­на в його ціні, до­по­ма­гає нам, як спо­жи­ва­чам, по­рів­ня­ти наше ба­жа­н­ня при­дба­ти цей про­дукт із ба­жа­н­ням отри­ма­ти аль­тер­на­тив­ні речі, які ми мо­гли б при­дба­ти на­то­мість. Якщо ми не бу­де­мо вра­хо­ву­ва­ти ви­тра­ти, це може при­зве­сти до того, що ми ви­тра­ча­ти­ме­мо наш до­хід на при­дба­н­ня «не тих» ре­чей, тоб­то то­ва­рів і по­слуг, менш цін­них для нас, ніж інші речі, які ми мо­гли б при­дба­ти на­то­мість.
Ви­ро­бни­ки та­кож не­суть ви­тра­ти, і це ви­тра­ти на ре­сур­си, які ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­го­тов­ле­н­ня то­ва­ру або на­да­н­ня по­слу­ги. На­при­клад, ви­ко­ри­ста­н­ня та­ких ре­сур­сів, як пи­ло­ма­те­рі­а­ли, сталь і гі­псо­кар­тон, для бу­дів­ни­цтва но­во­го бу­дин­ку за­би­рає ре­сур­си, не­об­хі­дні для ви­ро­бни­цтва ін­ших об’єктів, як-от лі­кар­ні та шко­ли. Ви­со­ка вар­тість ре­сур­сів свід­чить про те, що по­ку­пці та про­дав­ці на ін­ших рин­ках вва­жа­ють, що ці ре­сур­си ма­ють інші цін­ні ва­рі­ан­ти ви­ко­ри­ста­н­ня. Фір­ми, що став­лять за мету ма­кси­мі­за­цію при­бу­тку, бе­руть до ува­ги такі си­гна­ли та вжи­ва­ють від­по­від­них за­хо­дів, на­при­клад шу­ка­ють де­шев­ші за­мін­ни­ки. Однак за­хо­ди уря­до­вої по­лі­ти­ки мо­жуть по­ру­шу­ва­ти дію цих си­гна­лів. Дер­жа­ва може за­про­ва­джу­ва­ти по­да­тки або суб­си­дії, щоб за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою по­тен­цій­них при­хиль­ни­ків шля­хом зни­же­н­ня цін, які фор­му­ю­ться на віль­них і відкритих ринках. Однак такі за­хо­ди зни­жу­ють зда­тність рин­ко­вих сти­му­лів спря­мо­ву­ва­ти ре­сур­си в ті га­лу­зі, де спо­жи­ва­чі, зре­штою, зва­жив­ши всі за і про­ти, най­біль­ше їх ці­ну­ють. Кла­си­чний при­клад тра­пив­ся в Гру­зії в 1991–1994 ро­ках. Уряд за­мо­ро­зив ціни на хліб на рів­ні, ниж­чо­му від рин­ко­во­го, вна­слі­док чого спо­жи­ва­чам до­во­ди­ло­ся ви­сто­ю­ва­ти в чер­гах, які ін­ко­ли ви­тя­гу­ва­ли­ся більш ніж на кі­ло­метр. У день, коли контроль за рівнем цін було ска­со­ва­но, за­па­си то­ва­ру в ма­га­зи­нах ра­птом ста­ли до­ста­тні­ми, а чер­ги зни­кли! По­ді­бне яви­ще спо­сте­рі­га­ло­ся та­кож у Гру­зії у 2006 році: ви­бух на тру­бо­про­во­ді, яким по­ста­чав­ся газ із Ро­сії, спри­чи­нив різ­кий зліт по­пи­ту на гас для опа­ле­н­ня. Щоб за­по­біг­ти «роздуванню цін», було вста­нов­ле­но кон­троль за рів­нем цін на гас, і зно­ву ста­ли ви­ши­ко­ву­ва­ти­ся дов­гі чер­ги. Це три­ва­ло доти, доки не було ска­со­ва­но ре­гу­лю­ва­н­ня цін та до­зво­ле­но їх під­ви­ще­н­ня до рів­но­ва­жно­го рин­ко­во­го рів­ня.
По­лі­ти­ки, уря­дов­ці та лобісти ча­сто го­во­рять про «без­ко­штов­ну осві­ту», «без­ко­штов­ну ме­ди­чну до­по­мо­гу» або «без­ко­штов­не жи­тло». Ця тер­мі­но­ло­гія є оман­ли­вою. Ці речі не без­ко­штов­ні. Для ви­ро­бни­цтва ко­жної з них по­трі­бні ре­сур­си, об­сяг яких обме­же­ний. Крім того, існу­ють аль­тер­на­тив­ні спосо­би їх ви­ко­ри­ста­н­ня. На­при­клад, бу­дів­лі, робоча сила та інші ре­сур­си, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ор­га­ні­за­ції шкіль­ної осві­ти, мо­жуть на­то­мість бути ви­ко­ри­ста­ні для збіль­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва хар­чо­вих про­ду­ктів, роз­ви­тку ін­фра­стру­кту­ри від­по­чин­ку та роз­ваг, охо­ро­ни нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща або по­кра­ще­н­ня яко­сті ме­ди­чної до­по­мо­ги. Вар­тість шкіль­ної осві­ти — це ціна то­ва­рів, яки­ми не­об­хі­дно по­жер­тву­ва­ти. Дер­жа­ва може пе­ре­роз­по­ді­ля­ти ви­тра­ти, але не зда­тна їх усу­ну­ти. Коли дер­жа­ва про­во­дить ве­ли­ко­мас­шта­бну ре­клам­ну кам­па­нію, щоб спо­ну­ка­ти лю­дей від­кла­да­ти гро­ші на пен­сію, то за­зви­чай та­кий за­хід ви­яв­ля­є­ться не­ефе­ктив­ним, тоді як фор­му­ва­н­ня осо­би­стих на­ко­пи­чень за до­по­мо­гою оща­дно­го ра­хун­ку з від­кла­де­ним опо­да­тку­ва­н­ням буде більш ро­зум­ним рі­ше­н­ням.
Аль­тер­на­тив­на вар­тість — ва­жли­ве по­ня­т­тя. Все в на­шо­му жит­ті пов’яза­но з аль­тер­на­тив­ною вар­ті­стю. Ми всі жи­ве­мо у сві­ті обме­же­них ре­сур­сів і тому зму­ше­ні ви­би­ра­ти. Звер­та­ю­чи ува­гу на аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти, ми змо­же­мо кра­ще ро­зу­мі­ти світ, у яко­му жи­ве­мо. По­ду­май­те про вплив аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті на зайня­тість, на­ро­джу­ва­ність і при­ріст на­се­ле­н­ня — пи­та­н­ня, які, на дум­ку ба­га­тьох, не на­ле­жать до сфе­ри за­сто­су­ва­н­ня кон­це­пції аль­тер­на­тив­них ви­трат.
Ви коли-не­будь за­ми­слю­ва­ли­ся над тим, чому більш осві­че­ні жін­ки пра­це­вла­што­ва­ні ча­сті­ше, ніж менш осві­че­ні? Від­по­відь кри­є­ться в аль­тер­на­тив­ній вар­то­сті. Жін­ки з ви­щим рів­нем осві­ти ма­ти­муть кра­щі мо­жли­во­сті отри­ма­н­ня до­хо­дів на рин­ку пра­ці, а тому за­ли­ша­ти­ся вдо­ма їм буде до­рож­че. Ста­ти­сти­чні дані під­твер­джу­ють таке по­ясне­н­ня. У 2014 році в Укра­ї­ні рі­вень зайня­то­сті се­ред пра­це­зда­тних жі­нок ві­ком від п’ятнад­ця­ти до ші­ст­де­ся­ти чо­ти­рьох ро­ків, які за­вер­ши­ли дру­гий етап ви­щої осві­ти, ста­но­вив по­над 70%, тоді як рі­вень зайня­то­сті се­ред жі­нок із не­пов­ною ви­щою та пов­ною се­ре­дньою осві­тою скла­дав, від­по­від­но, 62% і 40%(4). Як і пе­ред­ба­чає еко­но­мі­чна те­о­рія, якщо з фі­нан­со­вих мір­ку­вань жін­кам буде ви­гі­дні­ше ви­тра­ча­ти свій час на ро­бо­ту, а не на до­ма­шні спра­ви, то та­кий ва­рі­ант вони й ви­би­ра­ти­муть.
Ри­су­нок 1. Рі­вень зайня­то­сті за ста­т­тю (се­ред на­се­ле­н­ня ві­ком 15–64 ро­ків) в Укра­ї­ні, у від­со­тках
Два гра­фі­ки по­ка­зу­ють від­но­ше­н­ня зайня­то­сті до чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни у віці від 15 до 64 ро­ків з роз­бив­кою за ста­т­тю у від­со­тках. Пер­ший гра­фік — лі­ній­на кри­ва від­но­ше­н­ня зайня­то­сті до чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня з роз­бив­кою за ста­т­тю з 2000 по 2014 рік. Рі­вень зайня­то­сті жі­нок змі­ню­є­ться мало: від тро­хи більш ніж 50% у 2000 році ви­хо­дить на пік у 55% у 2013 році та знов ско­ро­чу­є­ться до рів­ня, що ледь пе­ре­ви­щує 50% у 2014 році. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків у се­ре­дньо­му тро­хи пе­ре­ви­щу­вав 60%, ся­гнув­ши 65% у 2008 та 2013 ро­ках. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків був мін­ли­ві­шим за рі­вень зайня­то­сті жі­нок. Дру­гий гра­фік — гі­сто­гра­ма рів­нів зайня­то­сті за ста­т­тю та рів­нем осві­ти за 2014 рік. Рі­вень осві­ти в ме­жах від до­шкіль­ної та по­ча­тко­вої до дру­го­го сту­пе­ня ви­щої осві­ти. Для обох ста­тей рів­ні зайня­то­сті є най­ви­щи­ми се­ред тих, хто здо­був вищу осві­ту дру­го­го рів­ня. Рі­вень зайня­то­сті чо­ло­ві­ків був ви­щим за рі­вень зайня­то­сті жі­нок не­за­ле­жно від рів­ня осві­ти.
Дже­ре­ло: Labor Force Survey 2014.
Як ду­ма­є­те, що від­бу­ва­є­ться з рів­нем на­ро­джу­ва­но­сті, коли еко­но­мі­ка роз­ви­ва­є­ться і до­хо­ди зро­ста­ють? Час, ви­тра­че­ний на до­ма­шні обов’язки, ско­ро­чує час, до­сту­пний для опла­чу­ва­ної ро­бо­ти. При зро­стан­ні за­ро­бі­тної пла­ти під­ви­щу­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість на­ро­дже­н­ня ді­тей і утри­ма­н­ня ве­ли­кої сім’ї. Тому зни­же­н­ня рів­ня на­ро­джу­ва­но­сті й упо­віль­не­н­ня тем­пів зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня є про­гно­зо­ва­ним ре­зуль­та­том. Цей ана­ліз під­твер­джу­є­ться на пра­кти­ці. Про­тя­гом остан­ніх двох сто­літь зро­ста­н­ня до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня не­вдов­зі су­про­во­джу­ва­ло­ся ско­ро­че­н­ням на­ро­джу­ва­но­сті й упо­віль­не­н­ням тем­пів зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня. До того ж, ця осо­бли­вість була ха­ра­ктер­ною для ко­жної кра­ї­ни. По­при ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ні куль­тур­ні, ре­лі­гій­ні, етні­чні та ор­га­ні­за­цій­но-по­лі­ти­чні від­мін­но­сті між кра­ї­на­ми, зро­ста­н­ня аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті на­ро­дже­н­ня ді­тей здій­сни­ло одна­ко­вий вплив на рі­вень на­ро­джу­ва­но­сті у всіх ви­пад­ках.
Аль­тер­на­тив­на вар­тість є по­ту­жним ін­стру­мен­том і ще не­о­дно­ра­зо­во буде за­сто­со­ву­ва­тись в цій кни­зі. За­лу­че­н­ня цьо­го ін­стру­мен­ту до ва­шо­го про­це­су ми­сле­н­ня до­по­мо­же вам ро­зу­мі­ти ре­аль­ну по­ве­дін­ку спо­жи­ва­чів, ви­ро­бни­ків, під­при­єм­ців, по­лі­ти­чних ді­я­чів та ін­ших осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня. А ще ва­жли­ві­ше те, що це по­ня­т­тя та­кож до­по­мо­же вам ро­би­ти більш зва­же­ний ви­бір.

Елемент 1.3. Рішення приймаються за граничним принципом

Якщо ми хочемо одержати максимальну віддачу від наявних ресурсів, нам слід обирати лише ті варіанти дій, граничні доходи яких перевищують граничні витрати на них.

Якщо ми хо­че­мо яко­мо­га ефе­ктив­ні­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої ре­сур­си, ми ма­є­мо вчи­ня­ти такі дії, ви­го­ди від яких є біль­ши­ми за ви­тра­ти на них, і від­хи­ля­ти ва­рі­ан­ти дій, якщо ви­тра­ти на них пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди. Цим прин­ци­пом про­ду­ма­но­го прийня­т­тя рі­шень ма­ють ке­ру­ва­ти­ся люди, під­при­єм­ства, дер­жав­ні слу­жбов­ці та су­спіль­ство в ці­ло­му.
Май­же будь-який ви­бір здій­сню­є­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом. Це озна­чає, що ви­бір май­же зав­жди пов’яза­ний з отри­ма­н­ням до­да­тко­вих оди­ниць благ (або змен­ше­н­ням їх кіль­ко­сті), а не з аль­тер­на­ти­вою «все або ні­чо­го». Сло­во «граничний» мо­жна за­мі­ни­ти сло­вом «до­да­тко­вий». Мо­жна по­ста­ви­ти пи­та­н­ня так: «А яки­ми є гра­ни­чні (або «до­да­тко­ві») ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво чи при­дба­н­ня ще одні­єї оди­ни­ці то­ва­ру?» Рі­ше­н­ня, що при­йма­ю­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом, мо­жуть бути пов’яза­ні як зі зна­чни­ми, так і з не­зна­чни­ми змі­на­ми. «Ще одні­єю оди­ни­цею» може ви­яви­тись нова со­ро­чка, но­вий бу­ди­нок, но­вий за­вод, чи на­віть ви­тра­че­ний час — коли сту­ден­тка оби­рає, чим би їй зайня­тись. Усі ці рі­ше­н­ня ма­ють гра­ни­чну при­ро­ду, адже при їх прийнят­ті до­во­ди­ться вра­хо­ву­ва­ти до­да­тко­ві ви­тра­ти та ви­го­ди.
Лю­дям за­зви­чай не до­во­ди­ться при­йма­ти рі­шень за прин­ци­пом «усе або ні­чо­го», ви­би­ра­ю­чи, ска­жі­мо, по­їсти їм чи вдяг­тись. Вони, на­то­мість, по­рів­ню­ють гра­ни­чні ви­го­ди (тро­хи біль­ше їжі) з гра­ни­чни­ми ви­тра­та­ми (тро­хи мен­ше одя­гу або тро­хи мен­ше чо­гось ін­шо­го). При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня, люди по­рів­ню­ють не за­галь­ну вар­тість їжі та за­галь­ну вар­тість одя­гу, а рад­ше їхні гра­ни­чні вар­то­сті. Крім того, ми ви­би­ра­є­мо ва­рі­ан­ти лише тоді, коли гра­ни­чні ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють гра­ни­чні ви­тра­ти.
І, зви­чай­но, де­які то­ва­ри ма­ють не­по­діль­ний, дис­кре­тний ха­ра­ктер. Ку­пи­ти тро­хи біль­ше хар­чів та дещо мен­шу квар­ти­ру лег­ко, а от на­ро­ди­ти пів ди­ти­ни, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня про кіль­кість ді­тей у ро­ди­ні, не­мо­жли­во. Однак гра­ни­чний прин­цип сто­су­є­ться на­віть та­ких то­ва­рів. Ба­тьки мо­жуть вкла­да­ти біль­ше або мен­ше ко­штів в роз­ви­ток сво­єї ди­ти­ни (на­при­клад, в до­да­тко­ве на­вча­н­ня, му­зи­чні за­ня­т­тя, гур­тки та інші види осві­ти, які, на дум­ку ба­тьків, спри­я­ти­муть успі­ху або ща­стю ди­ти­ни в жит­ті). Спо­жи­ва­чі мо­жуть ку­пу­ва­ти ав­то­мо­бі­лі тро­хи ниж­чої яко­сті в разі під­ви­ще­н­ня цін на авто (або дов­ше ко­ри­сту­ва­тись тим ав­то­мо­бі­лем, який вони вже ма­ють). Той факт, що мі­сце про­жи­ва­н­ня ча­сто ви­зна­чає, в яку шко­лу пі­дуть діти, є осо­бли­во про­бле­ма­ти­чним для сі­мей у тому разі, якщо дер­жав­на по­лі­ти­ка зо­бов’язує ді­тей хо­ди­ти до най­ближ­чої шко­ли за мі­сцем про­жи­ва­н­ня, а не дає ба­тькам мо­жли­вість оби­ра­ти шко­ли за їх які­стю та від­по­від­но до по­треб їхніх ді­тей. Ще скла­дні­ше ро­би­ти віль­ний ви­бір у кра­ї­нах на кшталт Ки­таю, де дер­жа­ва су­во­ро кон­тро­лює мі­сце про­жи­ва­н­ня (та пов’яза­не з ним мі­сце на­вча­н­ня).
Так само і ке­рів­ник під­при­єм­ства, що пла­нує по­бу­ду­ва­ти но­вий за­вод, не­о­дмін­но за­ми­сли­ться над тим, чи є граничні вигоди від бу­дів­ни­цтва но­во­го за­во­ду (на­при­клад, до­да­тко­ві до­хо­ди від про­да­жу про­ду­кції) біль­ши­ми за граничні витрати (ви­да­тки на бу­дів­ни­цтво та обла­шту­ва­н­ня но­вої бу­дів­лі). Якщо ні, то і ке­рів­ни­ко­ві, і ком­па­нії кра­ще утри­ма­ти­ся від бу­дів­ни­цтва но­во­го за­во­ду.
Гра­ни­чний прин­цип по­трі­бен та­кож і при ухва­лен­ні ді­є­вих рі­шень у по­лі­ти­чній сфе­рі. Роз­глянь­мо по­лі­ти­чне рі­ше­н­ня про те, на­скіль­ки ве­ли­ких зу­силь су­спіль­ство має до­кла­сти для усу­не­н­ня на­слід­ків за­бру­дне­н­ня дов­кі­л­ля. Якби нас спи­та­ли, який рі­вень за­бру­дне­н­ня ми ма­є­мо до­зво­ли­ти, ба­га­то хто про­сто ска­зав би, що жо­дно­го: іна­кше ка­жу­чи, ми ма­є­мо зни­зи­ти за­бру­дне­н­ня до нуля. Саме таку від­по­відь мо­жна було б отри­ма­ти й під час го­ло­су­ва­н­ня. Про­те ми­сле­н­ня за гра­ни­чним прин­ци­пом вка­зує на не­ймо­вір­ну мар­но­тра­тність цьо­го рі­ше­н­ня.
Якщо рі­вень за­бру­дне­н­ня ви­со­кий — на­стіль­ки ви­со­кий, що ми аж за­ди­ха­є­мось, гра­ни­чна ви­го­да від зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня, най­імо­вір­ні­ше, ви­яви­ться біль­шою за гра­ни­чні ви­тра­ти на його зни­же­н­ня. Про­те зі зни­же­н­ням рів­ня за­бру­дне­н­ня змен­шу­є­ться й гра­ни­чна ви­го­да від цьо­го зни­же­н­ня — цін­ність до­да­тко­во­го по­лі­пше­н­ня яко­сті по­ві­тря. Зви­чай­но, ще чи­сті­ше по­ві­тря — це до­бре (на­при­клад, на обрії мо­жна буде по­ба­чи­ти гори або пір­ну­ти у про­зо­ру рі­чку), але ця ви­го­да має зов­сім не таку ви­со­ку цін­ність, як за­хист ле­гень. У якийсь мо­мент — ще до того, як усе за­бру­дне­н­ня буде усу­ну­то — гра­ни­чна ви­го­да від подаль­шо­го зни­же­н­ня його рів­ня на­бли­зи­ться пра­кти­чно до нуля.
Гра­ни­чна ви­го­да від подаль­шо­го зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня ста­ва­ти­ме де­да­лі мен­шою, а от гра­ни­чні ви­тра­ти бу­дуть збіль­шу­ва­ти­ся та ста­ва­ти дуже ви­со­ки­ми аж до мо­мен­ту пов­ної лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня. Гра­ни­чні ви­тра­ти — це вар­тість ін­ших благ, яки­ми до­ве­де­ться по­жер­тву­ва­ти, щоб ще тро­хи зни­зи­ти рі­вень за­бру­дне­н­ня. Отже, подаль­ше зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня пі­сля того, як гра­ни­чні ви­тра­ти на очи­ще­н­ня по­ві­тря пе­ре­ви­щать гра­ни­чну ви­го­ду, буде мар­но­трат­ством. Ефект про­сто не ви­прав­дає ви­трат.
І раз уже ми взя­лись за тему за­бру­дне­н­ня, роз­глянь­мо таку гі­по­те­ти­чну си­ту­а­цію: при­пу­сті­мо, що за­бру­дне­н­ня зав­дає зби­тків на 100 міль­йо­нів євро, а на те, щоб зни­зи­ти його рі­вень, ви­тра­ча­є­ться лише 1 міль­йон євро. Вра­хо­ву­ю­чи цю ін­фор­ма­цію, ви­ни­кає пи­та­н­ня: чи до­ста­тньо ко­штів ви­ді­ля­є­ться для лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня? Біль­шість лю­дей ска­жуть, що ця сума є не­до­ста­тньою. Ціл­ком імо­вір­но, що так воно і є, але з на­да­ної ін­фор­ма­ції це аж ніяк не ви­пли­ває.
100 міль­йо­нів євро зби­тків — це за­галь­на сума зби­тків, а 1 міль­йон євро ви­трат — це за­галь­на сума ви­трат на лі­кві­да­цію за­бру­дне­н­ня. Про­те для того, щоб прийня­ти ра­ціо­наль­не рі­ше­н­ня про подаль­ші дії, нам не­об­хі­дно з’ясу­ва­ти, якою буде гра­ни­чна ви­го­да від лі­кві­да­ції за­бру­дне­н­ня та яки­ми бу­дуть пов’яза­ні з та­ки­ми за­хо­да­ми гра­ни­чні ви­тра­ти. Якщо ми, ви­тра­тив­ши на зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня ще 10 євро, змо­же­мо зни­зи­ти зби­тки більш ніж на 10 євро, то нам, зви­чай­но, слід і на­да­лі про­дов­жу­ва­ти бо­ро­ти­ся з за­бру­дне­н­ням. Гра­ни­чна ви­го­да вища за гра­ни­чні ви­тра­ти. Про­те якщо до­да­тко­ві 10 євро, ви­тра­че­ні на лі­кві­да­цію за­бру­дне­н­ня, зни­зять зби­тки лише на одне євро, то ви­тра­ча­ти до­да­тко­ві ко­шти буде не­ро­зум­но.
За­зви­чай люди не вра­хо­ву­ють ідеї мар­жи­на­лі­зму під час обго­во­рень та го­ло­су­ва­н­ня, але ін­ко­ли ви­ко­ри­сто­ву­ють їх у сво­є­му жит­ті. Роз­глянь­мо ви­бір між їжею та роз­ва­га­ми. Якщо ди­ви­тись на си­ту­а­цію в ці­ло­му, їжа має на­ба­га­то вищу цін­ність для жи­т­тя, ніж від­по­чи­нок. Ті, хто не має ве­ли­ких ста­тків або живе в бі­дних кра­ї­нах, ви­тра­ча­ють основ­ну ча­сти­ну сво­го до­хо­ду на хар­чу­ва­н­ня, а зов­сім не на гру в гольф, ка­та­н­ня на во­дних ли­жах чи інші роз­ва­ги.
Про­те в міру зро­ста­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту лю­ди­ни аль­тер­на­тив­на вар­тість при­дба­н­ня їжі в її очах зни­жу­є­ться. І по­при те, що їжа не втра­чає сво­го зна­че­н­ня для жи­т­тя, було б не­ро­зум­но ви­тра­ча­ти на неї основ­ну ча­сти­ну сво­їх гро­шей. На ви­со­ко­му рів­ні до­ста­тку ко­жен до­да­тко­вий євро, ви­тра­че­ний на їжу, при­но­сить на­ба­га­то мен­шу гра­ни­чну ви­го­ду, ніж від­по­чи­нок. Чим за­мо­жні­ши­ми ста­ють шве­ди, тим мен­шу ча­сти­ну сво­го до­хо­ду вони ви­тра­ча­ють на хар­чі й тим біль­шу ча­сти­ну — на роз­ва­ги та від­по­чи­нок(5).
Кон­це­пція мар­жи­на­лі­зму по­ка­зує, що саме гра­ни­чні ви­тра­ти та гра­ни­чні ви­го­ди ма­ють ве­ли­ке зна­че­н­ня для прийня­т­тя ра­ціо­наль­них рі­шень. Якщо ми хо­че­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ну від­да­чу від на­ших ре­сур­сів, гра­ни­чні ви­го­ди від на­шої ді­яль­но­сті по­вин­ні до­рів­ню­ва­ти гра­ни­чним ви­тра­там або пе­ре­ви­щу­ва­ти їх. Рі­вень до­бро­бу­ту як лю­дей, так і дер­жав під­ви­щи­ться, якщо вони бу­дуть при­йма­ти рі­ше­н­ня, ке­ру­ю­чись прин­ци­пом мар­жи­на­лі­зму.

Елемент 1.4. Вигоди від торгівлі

Торгівля сприяє економічному поступу.

Осно­вою тор­гів­лі є вза­єм­на ви­го­да. Люди по­го­джу­ю­ться на обмін, тому що очі­ку­ють від ньо­го по­лі­пше­н­ня сво­го до­бро­бу­ту. Мо­ти­ва­цію до тор­гів­лі мо­жна під­су­му­ва­ти та­ким твер­дже­н­ням: «Якщо ви зро­би­те щось до­бре для мене, я зро­блю щось до­бре для вас». Тор­гів­ля — без­про­гра­шна уго­да. Ця вза­є­мо­ви­гі­дна ді­яль­ність до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів отри­ма­ти біль­ше того, що вони ці­ну­ють. Існує три основ­ні дже­ре­ла отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі.
По-пер­ше, тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри від тих, хто ці­нує їх мен­ше, до тих, хто ці­нує їх біль­ше. Отже, тор­гів­ля може збіль­ши­ти вар­тість то­ва­рів на­віть тоді, коли ні­чо­го но­во­го не ви­ро­бля­є­ться. На­при­клад, коли вжи­ва­ні то­ва­ри про­да­ю­ться на бло­ши­них рин­ках або на та­ких сер­ві­сах, як Craigslist або його мі­сце­вих ана­ло­гах (як-от olx.ua), такі опе­ра­ції обмі­ну (на від­мі­ну від ви­ро­бни­цтва но­вої про­ду­кції) не збіль­шу­ють кіль­кість на­яв­них то­ва­рів. Але тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри до тих, хто ці­нує їх біль­ше. І по­ку­пець, і про­да­вець отри­му­ють ви­го­ду, іна­кше обмін би не від­був­ся.
Упо­до­ба­н­ня, зна­н­ня та цілі лю­дей дуже рі­зня­ться. То­вар, який пра­кти­чно ні­чо­го не вар­тий для одні­єї лю­ди­ни, може бути над­зви­чай­но цін­ним для ін­шої. Вузь­ко­спе­ці­а­лі­зо­ва­не ви­да­н­ня з еле­ктро­ні­ки може не мати жо­дної цін­но­сті для ко­ле­кціо­не­ра тво­рів ми­сте­цтва, в той час як ін­же­нер оці­нить цю кни­гу в со­тні до­ла­рів. І нав­па­ки, ко­ле­кціо­нер тво­рів ми­сте­цтва може до­ро­жи­ти кар­ти­ною, що мало хви­лює ін­же­не­ра. До­бро­віль­ний обмін, вна­слі­док яко­го кни­га з еле­ктро­ні­ки пе­ре­мі­сти­ться до ін­же­не­ра, а кар­ти­на — до ко­ле­кціо­не­ра тво­рів ми­сте­цтва, збіль­шить ви­го­ду, отри­ма­ну від обох то­ва­рів. Зав­дя­ки тор­гів­лі збіль­ши­ться ба­гат­ство лю­дей, а та­кож їхньої кра­ї­ни. Ба­гат­ство кра­ї­ни ви­зна­ча­є­ться не лише кіль­кі­стю ви­ро­бле­них у ній то­ва­рів і по­слуг, але й тим, як саме ці то­ва­ри та по­слу­ги роз­по­ді­ля­ю­ться.
По-дру­ге, тор­гів­ля умо­жлив­лює під­ви­ще­н­ня рів­нів ви­ро­бни­цтва та спо­жи­ва­н­ня, оскіль­ки до­зво­ляє ко­жно­му з нас глиб­ше спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся на тому, що ми ро­би­мо най­кра­ще з огля­ду на ви­тра­ти. Коли люди спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на якійсь ді­яль­но­сті, вони мо­жуть про­да­ва­ти ре­зуль­та­ти цієї ді­яль­но­сті ін­шим. Отри­ма­ні до­хо­ди мо­жуть бути ви­ко­ри­ста­ні для при­дба­н­ня то­ва­рів, які було б до­ро­го ви­ро­бля­ти са­мо­стій­но. Зав­дя­ки цим обмі­нам люди, які спе­ці­а­лі­зу­ю­ться ви­ще­за­зна­че­ним спосо­бом, ви­ро­бля­ти­муть біль­шу за­галь­ну кіль­кість то­ва­рів і по­слуг, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цей прин­цип законом порівняльних переваг. Цей за­кон за­сто­со­ву­є­ться до тор­гів­лі між лю­дьми, під­при­єм­ства­ми, ре­гіо­на­ми та кра­ї­на­ми.
За­кон по­рів­няль­них пе­ре­ваг — це про­сто здо­ро­вий глузд. Якщо хтось го­то­вий на­да­ти вам якийсь то­вар за ниж­чою ці­ною, ніж ви мо­же­те ви­го­то­ви­ти його собі са­мо­стій­но (пам’ятай­те, що всі ви­тра­ти — це аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти), то до­ціль­но отри­ма­ти цей то­вар в обмін на ін­ший. Тоді ви змо­же­те ви­ко­ри­ста­ти свій час і ре­сур­си на ви­го­тов­ле­н­ня біль­шої кіль­ко­сті то­ва­рів, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво яких є для вас низь­ки­ми. Іна­кше ка­жу­чи, ви­ро­бляй­те те, що у нас ви­хо­дить най­кра­ще, і обмі­нюй­те на все інше. У кін­це­во­му під­сум­ку ви та ваші тор­го­ві пар­тне­ри отри­ма­є­те вза­єм­ну ви­го­ду від спеціалізації та тор­гів­лі, що ви­кли­че збіль­ше­н­ня за­галь­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та під­ви­ще­н­ня до­хо­дів. Нав­па­ки, на­ма­га­н­ня зро­би­ти все са­мо­стій­но озна­ча­ло б, що ви ви­тра­ча­є­те свій час і ре­сур­си на ви­го­тов­ле­н­ня ба­га­тьох ре­чей, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво яких є для вас ви­со­ки­ми. Це при­зве­ло б до змен­ше­н­ня обсягу виробництва та зни­же­н­ня до­хо­дів.
На­при­клад, хоча біль­шість лі­ка­рів мо­гли б са­мо­стій­но ве­сти до­ку­мен­та­цію та за­пи­су­ва­ти па­ці­єн­тів на при­йом, за­зви­чай вони во­лі­ють найня­ти ко­гось для ви­ко­на­н­ня цих по­слуг. Час, який лі­ка­рі ви­тра­ча­ють на ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції, — це час, який вони мо­гли б ви­тра­ча­ти на огляд па­ці­єн­тів. Оскіль­ки час, про­ве­де­ний із па­ці­єн­та­ми, ко­штує до­ро­го, аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції бу­дуть для лі­ка­рів ви­со­ки­ми. Отже, лі­ка­рям май­же зав­жди буде ви­гі­дно на­йма­ти ко­гось ін­шо­го для ве­де­н­ня до­ку­мен­та­ції та управ­лі­н­ня нею. До того ж, якщо лі­кар-те­ра­певт на­ймає ко­гось, хто має по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу у ве­ден­ні до­ку­мен­та­ції, то ви­тра­ти бу­дуть ниж­чи­ми, а ефе­ктив­ність спіль­ної ро­бо­ти — ви­щою, ніж мо­жна було б до­сяг­ти в ін­шо­му ви­пад­ку.
По-тре­тє, до­бро­віль­ний обмін до­зво­ляє ком­па­ні­ям до­сяг­ти зни­же­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції шля­хом впро­ва­дже­н­ня ме­то­дів ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Зав­дя­ки тор­гів­лі ко­мер­цій­ні ком­па­нії ма­ють мо­жли­вість про­да­ва­ти свою про­ду­кцію на ши­ро­ко­му рин­ку, а зна­чить, мо­жуть пла­ну­ва­ти ма­со­ве ви­ро­бни­цтво та впро­ва­джу­ва­ти ви­ро­бни­чі про­це­си з ви­ко­ри­ста­н­ням пе­ре­ваг ефекту масштабу. Яскра­вий при­клад — ви­хід на сві­то­вий ри­нок со­ків із Мол­до­ви пі­сля 1989 року. Такі про­це­си ча­сто ви­кли­ка­ють істо­тне змен­ше­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції та зна­чне збіль­ше­н­ня ви­ро­бі­тку про­ду­кції на одно­го пра­ців­ни­ка. Без тор­гів­лі отри­ма­ти ці ви­го­ди було б не­мо­жли­во. Ринкові сили без­пе­рерв­но пе­ре­орі­єн­то­ву­ють ви­ро­бни­цтво в бік низь­ко­за­тра­тних ви­ро­бни­ків (та від­во­дять яко­мо­га далі від ви­со­ко­за­тра­тних ви­ро­бни­ків). Як на­слі­док, на від­кри­тих рин­ках про­ду­кція та ре­сур­си за­зви­чай роз­по­ді­ля­ю­ться у та­кий спо­сіб, щоб ма­кси­мі­зу­ва­ти вар­тість, кіль­кість та асор­ти­мент ви­ро­бле­них то­ва­рів і по­слуг. Ки­тай — чу­до­вий при­клад кра­ї­ни з пла­но­вою еко­но­мі­кою, де гро­ма­дя­ни пі­сля при­єд­на­н­ня дер­жа­ви до гло­баль­ної тор­го­вої си­сте­ми в 1995 році змо­гли ско­ри­ста­ти­ся ці­но­ви­ми си­гна­ла­ми від тор­гів­лі та сво­ї­ми по­рів­няль­ни­ми пе­ре­ва­га­ми, щоби ви­тяг­ти зі зли­днів бу­кваль­но мі­льяр­ди лю­дей (як у Ки­таї, так і в ін­ших кра­ї­нах ре­гіо­ну).
Ва­жли­вість тор­гів­лі в су­ча­сно­му сві­ті важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Тор­гів­ля дає змо­гу біль­шо­сті з нас спо­жи­ва­ти зна­чно біль­ший на­бір то­ва­рів і по­слуг, ніж ми мо­гли б ви­ро­бля­ти для себе. Ви мо­же­те уяви­ти собі тру­дно­щі, пов’яза­ні з бу­дів­ни­цтвом ва­шо­го вла­сно­го жи­тла, ви­ро­бни­цтвом одя­гу та хар­чів, не ка­жу­чи вже про комп’юте­ри, те­ле­ві­зо­ри, по­су­до­мий­ні ма­ши­ни, ав­то­мо­бі­лі та те­ле­фо­ни? Ті, хто во­ло­ді­ють цими ре­ча­ми, ма­ють їх пе­ре­ва­жно тому, що еко­но­мі­ка в їхньо­му су­спіль­стві ор­га­ні­зо­ва­на так, що люди мо­жуть спів­пра­цю­ва­ти, спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся і тор­гу­ва­ти. Кра­ї­ни, що ство­рю­ють пе­ре­шко­ди для обмі­ну, — як все­ре­ди­ні кра­ї­ни, так і на між­дер­жав­но­му рів­ні — обме­жу­ють мо­жли­во­сті сво­їх гро­ма­дян отри­му­ва­ти ви­го­ди від тор­гів­лі та ве­сти більш за­мо­жне жи­т­тя. На­справ­ді, ди­на­мі­чна сві­то­ва еко­но­мі­ка з ча­сом змі­нить ри­нок пра­ці ко­жної кра­ї­ни. Еко­но­мі­сти май­же одно­го­ло­сно по­го­джу­ю­ться, що пра­виль­ним кро­ком у цій си­ту­а­ції буде спри­я­н­ня пра­ців­ни­кам у пе­ре­хо­ді на нову ро­бо­ту, а не обме­же­н­ня ім­пор­ту.

Елемент 1.5. Трансакційні витрати мають значення

Трансакційні витрати є перешкодою для торгівлі.

До­бро­віль­ний обмін спри­яє спів­пра­ці та до­по­ма­гає нам отри­му­ва­ти біль­ше ба­жа­них то­ва­рів і по­слуг. Однак тор­гів­ля як така — спра­ва не з де­ше­вих. По­шук по­тен­цій­них тор­го­вих пар­тне­рів, обго­во­ре­н­ня та укла­де­н­ня угод по­тре­бу­ють часу, зу­силь та ін­ших ре­сур­сів. Ви­тра­че­ні у та­кий спо­сіб ре­сур­си на­зи­ва­ють трансакційними витратами, і вони є пе­ре­шко­дою для ство­ре­н­ня ба­гат­ства. Вони обме­жу­ють як нашу про­ду­ктив­ність, так і отри­ма­н­ня при­бу­тку від вза­є­мо­ви­гі­дних угод.
Ін­ко­ли ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти об­умов­ле­ні фі­зи­чни­ми пе­ре­шко­да­ми (та­ки­ми як оке­а­ни, рі­чки та гори), що ускла­дню­ють до­став­ля­н­ня то­ва­рів клі­єн­там. Ін­ве­сти­ції в бу­дів­ни­цтво до­ріг та вдо­ско­на­ле­н­ня транс­порт­них і ко­му­ні­ка­цій­них ме­реж мо­жуть змен­ши­ти ці транс­а­кцій­ні ви­тра­ти. У де­яких ви­пад­ках транс­а­кцій­ні ви­тра­ти мо­жуть бути ви­со­ки­ми че­рез брак ін­фор­ма­ції. На­при­клад, ви ба­жа­є­те при­дба­ти вжи­ва­ний при­мір­ник ре­ко­мен­до­ва­но­го під­ру­чни­ка з еко­но­мі­ки, але не зна­є­те, хто має та­кий при­мір­ник і го­то­вий про­да­ти його за при­ва­бли­вою ці­ною. Вам по­трі­бно зна­йти ко­гось, хто хоче про­да­ти вжи­ва­ний при­мір­ник: час і енер­гія, які ви ви­тра­ти­те на це, ста­нов­лять ча­сти­ну ва­ших транс­а­кцій­них ви­трат. В ін­ших ви­пад­ках ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти об­умов­ле­ні ре­гу­ля­тор­ни­ми бар’єра­ми (та­ки­ми як по­да­тки, лі­цен­зій­ні ви­мо­ги, державне регулювання, кон­троль за рів­нем цін, мита або імпортні квоти). Не­за­ле­жно від ха­ра­кте­ру пе­ре­шкод — фі­зи­чно­го, ін­фор­ма­цій­но­го чи по­лі­ти­чно­го — ви­со­кі транс­а­кцій­ні ви­тра­ти змен­шу­ють по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі.
Люди, які до­по­ма­га­ють ін­шим укла­да­ти тор­го­вель­ні уго­ди й ро­би­ти пра­виль­ний ви­бір, змен­шу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти та спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу. До та­ких фа­хів­ців, яких іно­ді на­зи­ва­ють посередниками, на­ле­жать пра­ців­ни­ки кни­га­рень в уні­вер­си­тет­ських мі­сте­чках, аген­ти з не­ру­хо­мо­сті, біржові маклери, ав­то­мо­біль­ні ди­ле­ри та рі­зно­ма­ні­тні торговці. Ба­га­то хто вва­жає, що по­се­ре­дни­ки про­сто збіль­шу­ють ціни на то­ва­ри та по­слу­ги, не на­да­ю­чи жо­дних ви­год по­ку­пцям. Якби це було так, люди не ко­ри­сту­ва­ли­ся б їхні­ми по­слу­га­ми. Транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є пе­ре­шко­дою для тор­гів­лі, а по­се­ре­дни­ки змен­шу­ють ці ви­тра­ти. Ось чому люди ці­ну­ють їхні по­слу­ги.
На­при­клад, ба­ка­лій­ник — це по­се­ре­дник. Зви­чай­но, сьо­го­дні­шній гі­гант­ський су­пер­мар­кет по­єд­нує фун­кції ба­га­тьох лю­дей, але за­га­лом їхні по­слу­ги — це по­слу­ги по­се­ре­дни­ка. Лише по­ду­май­те про час і зу­си­л­ля, що зна­до­би­ли­ся б для при­го­ту­ва­н­ня на­віть одні­єї стра­ви, якби за ово­ча­ми нам до­во­ди­ло­ся їха­ти до фер­ме­рів, за фру­кта­ми — до са­дів­ни­ків, за мо­ло­ком або си­ром — до ви­ро­бни­ків мо­ло­чних про­ду­ктів, а за яло­ви­чи­ною та ри­бою — до тва­рин­ни­цьких го­спо­дарств або ри­ба­лок. Ба­ка­лій­ни­ки вза­є­мо­ді­ють із та­ки­ми ви­ро­бни­ка­ми за­мість спо­жи­ва­чів, роз­мі­щу­ють то­ва­ри у зру­чно­му мі­сці про­да­жу та під­три­му­ють на­ле­жний рі­вень за­па­сів. Якщо рин­ки фун­кціо­ну­ють на­ле­жним чи­ном, по­слу­ги ба­ка­лій­ни­ків та ін­ших по­се­ре­дни­ків зна­чно зни­жу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, по­лег­шу­ю­чи по­тен­цій­ним по­ку­пцям і про­дав­цям отри­ма­н­ня при­бу­тку від тор­гів­лі. Ці по­слу­ги збіль­шу­ють об­сяг тор­гів­лі та спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
Пі­зні­ше ми роз­гля­не­мо, як мо­жуть ви­ни­ка­ти рин­ки не­до­ско­на­лої кон­ку­рен­ції, на­при­клад, коли якась лю­ди­на або фір­ма на­бу­ва­ють мо­но­поль­но­го ста­но­ви­ща за до­по­мо­гою дер­жав­но­го втру­ча­н­ня або вна­слі­док ви­ко­ри­ста­н­ня но­вої те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва. Ри­зи­ки, пов’яза­ні з на­яв­ні­стю лише одно­го по­ста­чаль­ни­ка (тоб­то по­ста­чаль­ни­ка- монополіста), осо­бли­во по­мі­тні, коли йде­ться про жит­тє­во ва­жли­ві при­ро­дні ре­сур­си: на­при­клад, коли одна кра­ї­на є єди­ним дже­ре­лом по­ста­ча­н­ня при­ро­дно­го газу або на­фти для ін­шої кра­ї­ни.
В остан­ні роки транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, пов’яза­ні з чи­слен­ни­ми обмі­на­ми, змен­ши­ли­ся зав­дя­ки роз­ви­тку те­хно­ло­гій. Лише кіль­ка до­ти­ків до сен­сор­но­го екра­на — і по­ку­пець може отри­ма­ти ін­фор­ма­цію про по­тен­цій­них про­дав­ців май­же ко­жно­го то­ва­ру. Ви­ко­ри­ста­н­ня мо­біль­них за­сто­сун­ків для при­дба­н­ня філь­мів, одя­гу і то­ва­рів для дому, по­шу­ку го­те­лю, ку­пів­лі кви­тків на ве­ли­кий кон­церт або ва­жли­вий фут­боль­ний матч і на­віть для ви­кли­ку та­ксі ста­ло зви­чною спра­вою. Таке ско­ро­че­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат збіль­ши­ло об­сяг тор­гів­лі та по­кра­щи­ло наш рі­вень жи­т­тя.

Елемент 1.6. Ціни створюють рівновагу

Ціни забезпечують баланс між вибором покупців і вибором продавців.

Рин­ко­ві ціни впли­ва­ють як на ви­бір по­ку­пців, так і на ви­бір про­дав­ців. Коли вна­слі­док під­ви­ще­н­ня ціни то­вар стає до­рож­чим для по­ку­пців, вони за­зви­чай ку­пу­ва­ти­муть його у мен­шій кіль­ко­сті. Отже, існує обер­не­на про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру або по­слу­ги та об­ся­гом по­пи­ту. Ця обер­не­на про­пор­цій­на за­ле­жність ві­до­ма як «закон попиту».
Під­ви­ще­н­ня ціни на цей про­дукт при­но­сить про­дав­цям до­да­тко­вий до­хід, що сти­му­лює їхню го­тов­ність про­по­ну­ва­ти біль­шу його кіль­кість. Отже, існує пря­ма про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру та його кіль­кі­стю, яку ви­ро­бни­ки бу­дуть про­по­ну­ва­ти. Ця пря­ма про­пор­цій­на за­ле­жність ві­до­ма як «закон пропозиції».
За­кон по­пи­ту на­стіль­ки уні­вер­саль­ний, що еко­но­мі­сти впро­довж де­ся­ти­літь на­ма­га­ю­ться зна­йти бо­дай якийсь зна­чу­щий ви­ня­ток з ньо­го. Однак вар­то пам’ята­ти, що, хоча за­кон про­по­зи­ції пра­цює пра­кти­чно зав­жди, з ньо­го все-таки існу­ють ви­ня­тки. Роз­глянь­мо, на­при­клад, сту­ден­тку ко­ле­джу, яка пра­цює (про­по­нує свою пра­цю), щоб за­ро­би­ти до­ста­тню суму для опла­ти на­вча­н­ня. Те­пер уяві­мо, що її зар­пла­та (ціна про­да­жу її пра­ці) ви­ро­сла. Якщо це до­зво­лить сту­ден­тці по­кри­ти ви­тра­ти на на­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті за мен­шу кіль­кість ро­бо­чих го­дин, вона може ви­рі­ши­ти ско­ро­ти­ти об­сяг вла­сної пра­ці, щоб при­свя­ти­ти біль­ше часу на­вчан­ню.
Щоб про­ілю­стру­ва­ти вза­є­мо­за­ле­жність між ці­ною, об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції, еко­но­мі­сти ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють гра­фі­ки. При цьо­му ціну то­ва­ру від­кла­да­ють на вер­ти­каль­ній осі Y, а кіль­кість за оди­ни­цю часу (на­при­клад, ти­ждень, мі­сяць або рік) — на го­ри­зон­таль­ній осі X. На ри­сун­ку 2 зо­бра­же­но кла­си­чний гра­фік по­пи­ту і про­по­зи­ції на при­кла­ді мо­ро­зи­ва і гру­зин­сько­го ларі (GEL) в яко­сті ва­лю­ти. Кри­ва по­пи­ту по­ка­зує рі­зну кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку спо­жи­ва­чі бу­дуть ку­пу­ва­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Звер­ніть ува­гу, що кри­ва по­пи­ту має не­га­тив­ний на­хил, вка­зу­ю­чи на те, що спо­жи­ва­чі бу­дуть ку­пу­ва­ти біль­ше мо­ро­зи­ва при зни­жен­ні його ціни. Це про­сто гра­фі­чне пред­став­ле­н­ня за­ко­ну по­пи­ту.
Кри­ва про­по­зи­ції по­ка­зує рі­зну кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку ви­ро­бни­ки го­то­ві про­по­ну­ва­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 2, кри­ва має по­зи­тив­ний на­хил, вка­зу­ю­чи на те, що за ви­щи­ми ці­на­ми ви­ро­бни­ки бу­дуть го­то­ві про­по­ну­ва­ти біль­шу кіль­кість мо­ро­зи­ва. Кри­ва про­по­зи­ції яв­ляє со­бою гра­фі­чне пред­став­ле­н­ня за­ко­ну про­по­зи­ції.
Ри­су­нок 2. По­пит, про­по­зи­ція та рів­но­ва­жна ціна
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но кіль­кість мо­ро­зи­ва, що його спо­жи­ва­чі го­то­ві ку­пу­ва­ти, а ви­ро­бни­ки — ви­ро­бля­ти за пев­ною ці­ною. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість — на го­ри­зон­таль­ній осі x. Рів­но­ва­жна ціна — то­чка, в якій пе­ре­ти­на­ю­ться кри­ві по­пи­ту та про­по­зи­ції, ста­но­вить 5 гру­зин­ських ларі за літр мо­ро­зи­ва. Іна­кше ка­жу­чи, за ціни в 5 ларі за літр кіль­кість мо­ро­зи­ва, яку го­то­ві ку­пи­ти спо­жи­ва­чі, до­рів­нює тій кіль­ко­сті, яку го­то­ві на­да­ти ви­ро­бни­ки мо­ро­зи­ва.
Те­пер пе­ре­йді­мо до дуже ва­жли­во­го мо­мен­ту: у на­шо­му при­кла­ді ціна буде ру­ха­тись до рів­ня 5 ларі за літр мо­ро­зи­ва, що ве­сти­ме до рів­но­ва­ги між об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції. За рівноважною ці­ною 5 ларі гру­зин­ські спо­жи­ва­чі за­хо­чуть ку­пи­ти 15 ти­сяч лі­трів мо­ро­зи­ва на день — ту саму кіль­кість, яку ви­ро­бни­ки го­то­ві про­по­ну­ва­ти. Ціна ко­ор­ди­нує ви­бір спо­жи­ва­чів мо­ро­зи­ва та ви­бір його ви­ро­бни­ків, а та­кож за­без­пе­чує ба­ланс між ними.
Якщо ціна буде пе­ре­ви­щу­ва­ти 5 ларі — на­при­клад, буде до­рів­ню­ва­ти 7,5 ларі, — ви­ро­бни­ки за­хо­чуть про­по­ну­ва­ти біль­ше мо­ро­зи­ва, ніж спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти. За ці­ною 7,5 ларі ви­ро­бни­ки не змо­жуть про­да­ти стіль­ки оди­ниць то­ва­ру, скіль­ки хо­ті­ли б. За­па­си збіль­ша­ться, і цей на­дли­шок про­по­зи­ції зму­сить де­яких ви­ро­бни­ків змен­ши­ти ціну, щоб ско­ро­ти­ти їхні на­дли­шко­ві за­па­си. Ціна буде мати тен­ден­цію до зни­же­н­ня доти, поки не буде до­ся­гну­та рів­но­ва­жна ціна 5 ларі. Отже, не­важ­ко по­мі­ти­ти: якщо ціна пе­ре­ви­щить рів­но­ва­жний рі­вень, то рин­ко­ві сили бу­дуть штов­ха­ти її вниз до цьо­го рів­ня.
Від­по­від­но, якщо ціна мо­ро­зи­ва буде мен­шою, ніж 5 ларі — на­при­клад, 2,5 ларі, — то спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти біль­шу кіль­кість, ніж ви­ро­бни­ки го­то­ві за­про­по­ну­ва­ти. Це при­зве­де до на­дли­шко­во­го по­пи­ту та буде чи­ни­ти під­ви­щу­валь­ний тиск на ціну з її по­вер­не­н­ням до рів­но­ва­жно­го рів­ня 5 ларі. Ви­бір по­ку­пців і про­дав­ців буде від­по­від­а­ти один одно­му лише при рів­но­ва­жній ціні, а рин­ко­ва ціна буде тя­жі­ти до цьо­го рів­ня.
Си­сте­ма ау­кціо­нів на eBay ілю­струє фун­кціо­ну­ва­н­ня по­пи­ту та про­по­зи­ції в зна­йо­мих ба­га­тьом умо­вах. На eBay про­дав­ці вво­дять свої ре­зерв­ні ціни — мі­ні­маль­ну пла­ту, яку вони го­то­ві отри­ма­ти за то­ва­ри; по­ку­пці вво­дять свої ма­кси­маль­ні став­ки — ма­кси­маль­ні ціни, які вони го­то­ві за­пла­ти­ти. Си­сте­ма управ­лі­н­ня ау­кціо­ном ро­бить став­ки від іме­ні по­ку­пців із на­пе­ред за­да­ним у гро­шо­во­му ви­мі­рі кро­ком. Тор­ги про­дов­жу­ю­ться до за­кін­че­н­ня пе­рі­о­ду тор­гів або до мо­мен­ту, коли хтось по­го­ди­ться за­пла­ти­ти фі­ксо­ва­ну ціну, ско­ри­став­шись опці­єю «Buy it Now». Обмін від­бу­ва­є­ться лише за умо­ви, якщо по­ку­пці про­по­ну­ють ціну, що пе­ре­ви­щує мі­ні­маль­ну ціну, вста­нов­ле­ну про­дав­цем. Однак, коли це ста­не­ться, обмін від­бу­де­ться, а ви­го­ду отри­ма­ють і по­ку­пець, і про­да­вець.
На ін­ших ринках ме­ха­ні­зми по­пи­ту та про­по­зи­ції пра­цю­ють по­ді­бно, але не так по­мі­тно, як на май­дан­чи­ку еле­ктрон­ної ко­мер­ції eBay. Ви­со­та кри­вої по­пи­ту вка­зує на ма­кси­маль­ну суму, яку спо­жи­вач го­то­вий за­пла­ти­ти за на­сту­пну оди­ни­цю то­ва­ру, а ви­со­та кри­вої про­по­зи­ції вка­зує на мі­ні­маль­ну ціну, за якою ви­ро­бни­ки го­то­ві за­про­по­ну­ва­ти на­сту­пну оди­ни­цю. Поки ціна зна­хо­ди­ться у про­між­ку між ма­кси­му­мом, що його го­то­вий за­пла­ти­ти спо­жи­вач, і мі­ні­маль­ною ці­ною про­по­зи­ції про­дав­ця, існу­ють по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі. До того ж, якщо діє рів­но­ва­жна ціна, бу­дуть ре­а­лі­зо­ва­ні всі по­тен­цій­ні ви­го­ди від обмі­ну.
Так, спо­жи­ва­чі бу­дуть пра­гну­ти ку­пу­ва­ти лише ті оди­ни­ці то­ва­ру, які вони оці­ню­ють вище за їхню фа­кти­чну ціну. Ана­ло­гі­чно, ви­ро­бни­ки бу­дуть про­по­ну­ва­ти лише ті оди­ни­ці то­ва­ру, які мо­жуть бути ви­ро­бле­ні за ці­ною, мен­шою за фа­кти­чну ціну. Якщо діє рів­но­ва­жна ціна, то­вар буде ви­ро­бля­ти­ся і ку­пу­ва­ти­ся доти, поки цін­ність то­ва­ру для спо­жи­ва­чів буде пе­ре­ви­щу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для його ви­ро­бни­цтва. Ви­сно­вок: рин­ко­ві ціни не лише за­без­пе­чу­ють ба­ланс між об­ся­гом по­пи­ту та об­ся­гом про­по­зи­ції, але й спо­ну­ка­ють ви­ро­бни­ків до про­по­зи­ції тих то­ва­рів, цін­ність яких для спо­жи­ва­чів вища, ніж ви­тра­ти на їх ви­ро­бни­цтво. Це пра­ви­ло діє на будь-яко­му рин­ку.
Зви­чай­но, ми жи­ве­мо у ди­на­мі­чно­му сві­ті. З пли­ном часу від­бу­ва­ю­ться змі­ни, що впли­ва­ють на по­пит і про­по­зи­цію то­ва­рів та по­слуг. Такі чин­ни­ки, як до­хо­ди спо­жи­ва­чів, ціни на су­пу­тні то­ва­ри, очі­ку­ва­н­ня під­ви­ще­н­ня цін у май­бу­тньо­му та кіль­кість спо­жи­ва­чів у пев­но­му се­кто­рі рин­ку, впли­ва­ти­муть на рин­ко­вий по­пит на то­вар. Змі­ни будь-яко­го з цих чин­ни­ків спри­чи­нять змі­ни об­ся­гу то­ва­ру, який спо­жи­ва­чі за­хо­чуть при­дба­ти за аль­тер­на­тив­ни­ми ці­на­ми. Іна­кше ка­жу­чи, змі­ни цих чин­ни­ків ви­кли­чуть змі­ну по­пи­ту, тоб­то зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту. Ва­жли­во роз­рі­зня­ти змі­ну по­пи­ту — зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту — та змі­ну об­ся­гу по­пи­ту — рух уздовж кри­вої по­пи­ту вна­слі­док змі­ни ціни то­ва­ру. (Ва­жли­ве за­ува­же­н­ня для чи­та­чів: не­зда­тність роз­рі­зни­ти змі­ну по­пи­ту і змі­ну об­ся­гу по­пи­ту є одні­єю з най­по­ши­ре­ні­ших по­ми­лок в еко­но­мі­ці за­га­лом. До того ж, пи­та­н­ня на цю тему є улю­бле­ни­ми для ба­га­тьох ви­кла­да­чів еко­но­мі­ки. Роз­ва­жли­ві чи­та­чі по­став­ля­ться до цьо­го за­ува­же­н­ня сер­йо­зно.)
На ри­сун­ку 3 по­ка­за­ний вплив збіль­ше­н­ня по­пи­ту на рин­ко­ву ціну то­ва­ру. При­пу­сті­мо, що від­бу­ва­є­ться зро­ста­н­ня до­хо­дів спо­жи­ва­чів або під­ви­ще­н­ня ціни на за­мо­ро­же­ний йо­гурт — по­ши­ре­ний за­мін­ник мо­ро­зи­ва. Ці змі­ни збіль­шать по­пит на мо­ро­зи­во в усіх ці­но­вих ка­те­го­рі­ях, що ви­кли­че зсув кри­вої по­пи­ту пра­во­руч від D1 до D2. Збіль­ше­н­ня по­пи­ту, сво­єю чер­гою, спри­чи­нить під­ви­ще­н­ня рів­но­ва­жної ціни мо­ро­зи­ва з 5 до 7 ларі. За но­вої, ви­щої рів­но­ва­жної ціни, об­сяг по­пи­ту з боку спо­жи­ва­чів зно­ву буде зба­лан­со­ва­ний з об­ся­гом про­по­зи­ції з боку ви­ро­бни­ків. Звер­ніть ува­гу, що зро­ста­н­ня по­пи­ту (зсув усі­єї кри­вої по­пи­ту) ви­кли­че збіль­ше­н­ня об­ся­гу про­по­зи­ції з 15 до 20 ти­сяч — рух уздовж на­яв­ної кри­вої про­по­зи­ції.
Зни­же­н­ня до­хо­дів спо­жи­ва­чів або змен­ше­н­ня цін на за­мо­ро­же­ний йо­гурт ма­ти­ме зво­ро­тний ефект. Ці змі­ни спри­чи­нять ско­ро­че­н­ня по­пи­ту на мо­ро­зи­во (зсув кри­вої по­пи­ту лі­во­руч), зни­же­н­ня його ціни та змен­ше­н­ня рів­но­ва­жно­го об­ся­гу тор­гів­лі.
Ри­су­нок 3. Зро­ста­н­ня по­пи­ту ви­кли­кає зро­ста­н­ня ціни
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но вплив під­ви­ще­н­ня по­пи­ту на ціну про­ду­кції. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість оди­ниць про­ду­кції — вздовж го­ри­зон­таль­ної осі x. Під­ви­ще­н­ня по­пи­ту при­зво­дить до зро­ста­н­ня цін та об­ся­гу про­по­зи­ції; нова рів­но­ва­га змі­щу­є­ться пра­во­руч та вго­ру, що від­по­від­ає під­ви­ще­ній ціні та біль­шо­му об­ся­го­ві ре­а­лі­за­ції про­ду­кції.
А те­пер пе­ре­йді­мо до аспе­кту рин­ко­вої про­по­зи­ції. Змі­ни чин­ни­ків, що впли­ва­ють на ви­тра­ти на оди­ни­цю про­по­но­ва­но­го то­ва­ру, спри­чи­нять зсув усі­єї кри­вої про­по­зи­ції. Змі­ни, що зни­жу­ють ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції (на­при­клад, удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гії або зни­же­н­ня цін на ре­сур­си, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва то­ва­ру), збіль­шать про­по­зи­цію, що спри­чи­нить зсув усі­єї кри­вої про­по­зи­ції пра­во­руч. І нав­па­ки, змі­ни, що ве­дуть до зро­ста­н­ня ви­трат на ви­ро­бни­цтво то­ва­ру (на кшталт під­ви­ще­н­ня цін на не­об­хі­дні скла­дни­ки або збіль­ше­н­ня по­да­тків, на­кла­де­них на ви­ро­бни­ків), ско­ро­тять про­по­зи­цію, що спри­чи­нить зсув кри­вої про­по­зи­ції лі­во­руч.
При­пу­сті­мо, що від­бу­ва­є­ться зни­же­н­ня цін на вер­шки та мо­ло­ко — ін­гре­ді­єн­ти, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва мо­ро­зи­ва. Який вплив це зни­же­н­ня ціни ре­сур­сів ма­ти­ме на про­по­зи­цію та рин­ко­ву ціну мо­ро­зи­ва? Якщо ви вва­жа­є­те, що про­по­зи­ція зро­сте, а рин­ко­ва ціна зни­зи­ться, ви ма­є­те ра­цію. На ри­сун­ку 4 про­ілю­стро­ва­но цю си­ту­а­цію за до­по­мо­гою по­пи­ту і про­по­зи­ції. Ниж­чі ціни на вер­шки та мо­ло­ко зни­зять ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво одні­єї оди­ни­ці мо­ро­зи­ва, що спри­чи­нить зсув кри­вої про­по­зи­ції пра­во­руч (від S1 до S2). Як на­слі­док, рів­но­ва­жна ціна мо­ро­зи­ва впа­де з 5 до 3 ларі. За но­вої, ниж­чої рів­но­ва­жної ціни, об­сяг по­пи­ту зро­сте і зно­ву зрів­ня­є­ться з об­ся­гом про­по­зи­ції на рів­ні 20 тис. лі­трів на день. При­мі­тка. Збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції (зсув усі­єї кри­вої) зни­зи­ло ціну мо­ро­зи­ва та збіль­ши­ло об­сяг по­пи­ту — рух уздовж на­яв­ної кри­вої по­пи­ту. Якби від­бу­ли­ся змі­ни, що збіль­шу­ють вар­тість ви­ро­бни­цтва мо­ро­зи­ва (на­при­клад, під­ви­ще­н­ня цін на скла­дни­ки), то ре­зуль­та­ти були б про­ти­ле­жни­ми: змен­ше­н­ня про­по­зи­ції (зсув лі­во­руч), під­ви­ще­н­ня ціни мо­ро­зи­ва та ско­ро­че­н­ня об­ся­гу обмі­ну.
Ри­су­нок 4. Зро­ста­н­ня про­по­зи­ції ви­кли­кає зни­же­н­ня ціни
Кла­си­чний гра­фік по­пи­ту та про­по­зи­ції, на яко­му зо­бра­же­но вплив під­ви­ще­н­ня про­по­зи­ції на ціну про­ду­кції. Ціну за­зна­че­но вздовж вер­ти­каль­ної осі y, а кіль­кість оди­ниць про­ду­кції — за го­ри­зон­таль­ною віс­сю x. Зни­же­н­ня со­бі­вар­то­сті оди­ни­ці про­ду­кції зсу­ває кри­ву про­по­зи­ції пра­во­руч, уна­слі­док чого зро­стає об­сяг про­по­зи­ції та змен­шу­є­ться ціна; рів­но­ва­жна то­чка змі­щу­є­ться пра­во­руч та вниз, що від­по­від­ає ниж­чій ціні та біль­шо­му об­ся­го­ві ре­а­лі­за­ції про­ду­кції.
По­ді­бні при­сто­су­ва­н­ня до змін на рин­ку не від­бу­ва­ю­ться мит­тє­во. І спо­жи­ва­чам, і ви­ро­бни­кам по­трі­бний час, щоб при­сто­су­ва­ти­ся до но­вих умов. На­справ­ді, у ди­на­мі­чно­му сві­ті про­цес при­сто­су­ва­н­ня є без­пе­рерв­ним. Вплив змін по­пи­ту та про­по­зи­ції, а та­кож чин­ни­ки, що об­умов­лю­ють зсув цих кри­вих, ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для ро­зу­мі­н­ня рин­ко­во­го про­це­су. Ана­ліз по­пи­ту та про­по­зи­ції буде ще не­о­дно­ра­зо­во зга­ду­ва­ти­ся у цій кни­зі.

Елемент 1.7. Прибуток спрямовує підприємства в напрямку продуктивності

Прибутки спрямовують підприємства на продуктивну діяльність, що збільшує вартість ресурсів, а збитки запобігають марнотратній діяльності, що зменшує їхню вартість.

Під­при­єм­ства ку­пу­ють при­ро­дні ре­сур­си, пра­цю, ка­пі­тал і під­при­єм­ни­цький хист. По­тім ці виробничі ресурси пе­ре­тво­рю­ю­ться у то­ва­ри та по­слу­ги, що про­да­ю­ться спо­жи­ва­чам. У ринковій економіці ви­ро­бни­кам до­ве­де­ться зма­га­ти­ся за пе­ре­ма­ню­ва­н­ня ре­сур­сів від їх ви­ко­ри­ста­н­ня в аль­тер­на­тив­них ви­ро­бни­цтвах, оскіль­ки вла­сни­ки ре­сур­сів бу­дуть по­став­ля­ти їх лише за ці­на­ми, що при­найм­ні до­рів­ню­ють тим, які вони мо­гли б отри­ма­ти в ре­зуль­та­ті їх про­да­жу ін­шим ко­ри­сту­ва­чам. Аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти ви­ро­бни­ка на про­по­но­ва­ний то­вар або по­слу­гу до­рів­ню­ва­ти­муть пла­те­жам, не­об­хі­дним для пе­ре­ма­ню­ва­н­ня ре­сур­сів від ін­ших по­тен­цій­них ва­рі­ан­тів їх ви­ко­ри­ста­н­ня.
Існує ва­жли­ва рі­зни­ця між аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми ви­ро­бни­цтва і стан­дар­тни­ми бух­гал­тер­ськи­ми по­ка­зни­ка­ми ви­трат. Бух­гал­те­ри зо­се­ре­джу­ю­ться на об­чи­слен­ні чи­сто­го при­бу­тку ком­па­нії, який дещо від­рі­зня­є­ться від еко­но­мі­чно­го прибутку. При об­чи­слен­ні чи­сто­го при­бу­тку не вра­хо­ву­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість акти­вів, яки­ми во­ло­діє ком­па­нія.
У той час як бух­гал­те­ри не вра­хо­ву­ють цю аль­тер­на­тив­ну вар­тість, еко­но­мі­сти це ро­блять(6). У ре­зуль­та­ті, чи­стий при­бу­ток ком­па­нії буде ви­щий за при­бу­ток, коли ра­хує еко­но­міст. Еко­но­мі­сти вра­хо­ву­ють той факт, що акти­ви, яки­ми во­ло­діє ком­па­нія, мо­гли б бути ви­ко­ри­ста­ні в ін­ший спо­сіб. Якщо ці аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти не по­кри­ю­ться, ре­сур­си зре­штою бу­дуть ви­ко­ри­ста­ні ін­ши­ми спосо­ба­ми.
При­бу­ток ком­па­нії може бути ви­зна­че­ний за та­кою фор­му­лою:
При­бу­ток = за­галь­ний до­хід (ви­торг) − за­галь­ні ви­тра­ти
За­галь­ний до­хід ком­па­нії — це про­сто ціна про­да­жу всіх про­да­них то­ва­рів (Р), по­мно­же­на на кіль­кість (Q) всіх про­да­них то­ва­рів. Для того, щоб отри­ма­ти при­бу­ток, до­хід ком­па­нії від про­да­жу то­ва­ру по­ви­нен пе­ре­ви­щу­ва­ти аль­тер­на­тив­ну вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для його ви­го­тов­ле­н­ня. Та­ким чи­ном, ком­па­нія отри­має при­бу­ток лише тоді, коли буде зда­тна ви­ро­бля­ти то­вар або по­слу­гу, які спо­жи­ва­чі оці­ню­ють вище за вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для ви­ро­бни­цтва цьо­го то­ва­ру або по­слу­ги.
Спо­жи­ва­чі ку­пу­ва­ти­муть то­вар лише у тому ви­пад­ку, якщо його цін­ність для них буде до­рів­ню­ва­ти його ціні або пе­ре­ви­щу­ва­ти її. Якщо спо­жи­ва­чі го­то­ві пла­ти­ти за то­вар ціну, вищу за со­бі­вар­тість, це озна­чає, що рі­ше­н­ня ви­ро­бни­ка від­во­лі­кти ре­сур­си від їх ви­ко­ри­ста­н­ня в аль­тер­на­тив­них ви­ро­бни­цтвах буде ви­гі­дним. При­бу­ток — це ви­на­го­ро­да за пе­ре­тво­ре­н­ня ре­сур­сів у щось більш цін­не.
Осо­би, від­по­від­аль­ні за прийня­т­тя рі­шень із ко­мер­цій­них пи­тань, бу­дуть пра­гну­ти за­йма­ти­ся ви­ро­бни­цтвом то­ва­рів і по­слуг, які при­не­суть при­бу­ток. Однак не зав­жди все ви­хо­дить так, як очі­ку­ва­ло­ся. Іно­ді ко­мер­цій­ні ком­па­нії не мо­жуть про­да­ти свою про­ду­кцію за ці­на­ми, які по­кри­ють їхні ви­тра­ти. Збитки ви­ни­ка­ють тоді, коли за­галь­ний до­хід від про­да­жу є мен­шим, ніж аль­тер­на­тив­на вар­тість ре­сур­сів, ви­ко­ри­ста­них для ви­ро­бни­цтва то­ва­ру або по­слу­ги. Зби­тки — це по­ка­ра­н­ня, «при­зна­че­не» під­при­єм­ствам, що ви­ро­бля­ють то­ва­ри та по­слу­ги, вар­тість яких спо­жи­ва­чі оці­ню­ють ниж­че, ніж ви­тра­ти на ре­сур­си, не­об­хі­дні для їх ви­ро­бни­цтва. Зби­тки вка­зу­ють на те, що ви­тра­че­ні ре­сур­си кра­ще було б ви­ко­ри­ста­ти для ви­ро­бни­цтва ін­ших ре­чей.
При­пу­сті­мо, що ви­ро­бник со­ро­чок в Бол­га­рії (де гро­шо­ва оди­ни­ця — це бол­гар­ський лев, BGN) ви­тра­чає 20 000 ле­вів на мі­сяць на орен­ду бу­дів­лі й не­об­хі­дно­го обла­дна­н­ня, опла­ту пра­ці, при­дба­н­ня тка­ни­ни, ґу­дзи­ків та ін­ших ма­те­рі­а­лів, не­об­хі­дних для ви­ро­бни­цтва та збу­ту ти­ся­чі со­ро­чок на мі­сяць. Якщо ви­ро­бник про­дає ти­ся­чу со­ро­чок по 22 леви, він отри­мує мі­ся­чний до­хід у роз­мі­рі 22 000 ле­вів, або 2000 ле­вів при­бу­тку. Ви­ро­бник со­ро­чок ство­рив ба­гат­ство — для себе і для спо­жи­ва­ча. Ви­яв­ля­ю­чи го­тов­ність пла­ти­ти вищу за со­бі­вар­тість ціну, його клі­єн­ти тим са­мим по­ка­зу­ють, що со­ро­чки вони оці­ню­ють вище, ніж ре­сур­си, що не­об­хі­дні для ви­ро­бни­цтва цих со­ро­чок. При­бу­ток ви­ро­бни­ка — це ви­на­го­ро­да за збіль­ше­н­ня вар­то­сті ре­сур­сів шля­хом пе­ре­тво­ре­н­ня їх у більш цін­ний то­вар.
З ін­шо­го боку, якщо по­пит на со­ро­чки зни­зи­ться та їх мо­жна буде про­да­ти всьо­го лише по 17 ле­вів, ви­ро­бник за­ро­бля­ти­ме 17 000 ле­вів, втра­ча­ю­чи 3000 ле­вів на мі­сяць. Ці зби­тки ви­ни­ка­ють тому, що дії ви­ро­бни­ка зни­зи­ли вар­тість ви­ко­ри­ста­них ре­сур­сів. Цін­ність со­ро­чок — кін­це­во­го про­ду­кту — ви­яви­лась для спо­жи­ва­чів мен­шою, ніж цін­ність ін­ших ре­чей, які мо­жна було б ви­ро­би­ти з цих ре­сур­сів. Річ не в тому, що спо­жи­ва­чі усві­дом­лю­ють той факт, що ре­сур­си, ви­ко­ри­ста­ні для ви­го­тов­ле­н­ня со­ро­чок, були б цін­ні­ши­ми, якби їх було пе­ре­тво­ре­но в якийсь ін­ший то­вар. Однак су­ку­пність ін­ди­ві­ду­аль­них ви­бо­рів спо­жи­ва­чів на­дає ви­ро­бни­ку цю ін­фор­ма­цію, а та­кож і сти­мул до вжи­ва­н­ня за­хо­дів, які до­по­мо­жуть змен­ши­ти зби­тки.
В умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки зби­тки та бан­крут­ства по­стій­но пра­цю­ють на те, щоб зу­пи­ни­ти не­ефе­ктив­ну ді­яль­ність на кшталт ви­ро­бни­цтва со­ро­чок, які про­да­ю­ться за ці­ною, ниж­чою за со­бі­вар­тість. Зби­тки та згор­та­н­ня ді­яль­но­сті бі­зне­су пе­ре­спря­мо­ву­ють ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво ін­ших то­ва­рів, які оці­ню­ю­ться вище. Отже, по­при те, що бан­крут­ства ча­сто є бо­лю­чим уда­ром для вла­сни­ків, ін­ве­сто­рів і пра­ців­ни­ків, існує і по­зи­тив­ний бік цьо­го яви­ща: вони ви­віль­ня­ють ре­сур­си, що мо­жуть бути за­лу­че­ні в про­є­кти, які ство­рю­ють ба­гат­ство.
Рі­вень жи­т­тя лю­дей у кра­ї­ні по­кра­щи­ться, коли за до­по­мо­гою їхніх ре­сур­сів — зем­лі, бу­ді­вель, ро­бо­чої сили та під­при­єм­ни­цько­го хи­сту — ви­ро­бля­ти­му­ться цін­ні то­ва­ри та по­слу­ги. У будь-який мо­мент часу існує пра­кти­чно не­о­бме­же­на кіль­кість по­тен­цій­них ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів. Де­які з цих ін­ве­сти­цій бу­дуть збіль­шу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів, пе­ре­тво­рю­ю­чи їх у то­ва­ри та по­слу­ги, які спо­жи­ва­чі оці­ню­ють вище за ви­тра­ти на них. Це спри­я­ти­ме еко­но­мі­чно­му по­сту­пу. Інші ін­ве­сти­ції бу­дуть змен­шу­ва­ти вар­тість ре­сур­сів і спо­віль­ню­ва­ти еко­но­мі­чний по­ступ. Якщо ми ба­жа­є­мо отри­ма­ти ма­кси­маль­ний зиск від на­яв­них ре­сур­сів, не­об­хі­дно під­три­му­ва­ти про­є­кти, що збіль­шу­ють цін­ність, і при­пи­ня­ти ті, в яких ре­сур­си ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться менш про­ду­ктив­но. Саме таку роль ви­ко­ну­ють при­бу­тки та зби­тки.
Ми жи­ве­мо у сві­ті мін­ли­вих сма­ків і те­хно­ло­гій, не­до­ско­на­лих знань і не­ви­зна­че­но­сті. Вла­сни­ки бі­зне­су не мо­жуть зна­ти на­пев­не, яки­ми бу­дуть май­бу­тні рин­ко­ві ціни або май­бу­тні ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво. Їхні рі­ше­н­ня ґрун­ту­ю­ться на очі­ку­ва­н­нях. Однак стру­кту­ра рин­ко­вої еко­но­мі­ки, по­бу­до­ва­на на прин­ци­пі ви­на­го­род і по­ка­рань, є зро­зумі­лою. Про­цві­та­ти­муть ті підприємці, які ефе­ктив­но ви­ро­бля­ють і пра­виль­но ви­зна­ча­ють то­ва­ри та по­слу­ги, що при­ва­блять спо­жи­ва­чів, го­то­вих пла­ти­ти ціни, вищі за со­бі­вар­тість. І нав­па­ки, ті ке­рів­ни­ки під­при­ємств, які не­ефе­ктив­но спря­мо­ву­ють ре­сур­си у сфе­ри зі слаб­ким по­пи­том, за­зна­ють зби­тків і зі­штов­хну­ться з фі­нан­со­ви­ми тру­дно­ща­ми.
Хоча де­хто під­дає кри­ти­ці згор­та­н­ня бі­зне­су, що ча­сто су­про­во­джу­ють рин­ко­вий про­цес, ця си­сте­ма ви­на­го­род і по­ка­рань ле­жить в осно­ві успі­ху, яко­го мо­жна до­сяг­ти зав­дя­ки фун­кціо­ну­ван­ню рин­ків. Ці­ка­во, що ба­га­то під­при­єм­ців, які спо­ча­тку за­зна­ли нев­да­чі, зре­штою до­ся­гли ве­ли­ких успі­хів. При­кла­дом може бути Стів Джобс. Пі­сля звіль­не­н­ня у 1985 році з ком­па­нії Apple Джобс за­сну­вав ком­па­нію NeXT, яка, за його за­ду­мом, мала ви­ро­бля­ти пер­со­наль­ні комп’юте­ри на­сту­пно­го по­ко­лі­н­ня. Ком­па­нія мала ве­ли­кі фі­нан­со­ві тру­дно­щі. Однак цей до­свід став для Джоб­са уро­ком. Він по­вер­нув­ся в Apple у 1997 році й не­за­ба­ром пре­зен­ту­вав iPhone, iPad, а та­кож інші ін­но­ва­цій­ні про­ду­кти, що до­ся­гли при­го­лом­шли­во­го успі­ху на рин­ку.
Ви­сно­вок про­стий: при­бу­тки спря­мо­ву­ють ви­ро­бни­чі ін­ве­сти­ції в ефе­ктив­ні про­є­кти, які спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, а зби­тки ви­во­дять ре­сур­си з не­ефе­ктив­них про­є­ктів. Це жит­тє­во ва­жли­ва фун­кція. Еко­но­мі­ка, що не ви­ко­нує цієї фун­кції, май­же на­пев­но пе­ре­жи­ва­ти­ме стагнацію, і це у кра­що­му ви­пад­ку.

Елемент 1.8. Що більша корисність, то вищий дохід

Люди отримують дохід, надаючи іншим цінні для них речі.

Всі люди від­рі­зня­ю­ться між со­бою: за про­ду­ктив­ни­ми зді­бно­стя­ми, впо­до­ба­н­ня­ми, спе­ці­аль­ни­ми на­ви­чка­ми, по­гля­да­ми та ба­жа­н­ням ри­зи­ку­ва­ти. Ці від­мін­но­сті по­зна­ча­ю­ться на їхніх до­хо­дах, оскіль­ки впли­ва­ють на цін­ність то­ва­рів та по­слуг, які люди хо­чуть і мо­жуть на­да­ва­ти ін­шим.
Якщо в умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки лю­ди­на отри­мує ви­со­кий до­хід, це за­зви­чай озна­чає, що вона на­дає ін­шим ті речі, які вони оці­ню­ють вище за їхню со­бі­вар­тість. Якби такі люди не на­да­ва­ли ін­шим цін­ні про­ду­кти або по­слу­ги, фір­ми (а та­кож опо­се­ред­ко­ва­но спо­жи­ва­чі) не пла­ти­ли б їм так ще­дро. Звід­си ви­пли­ває мо­раль: якщо ви хо­че­те ба­га­то за­ро­бля­ти, вам вар­то з’ясу­ва­ти, у який спо­сіб ви мо­же­те істо­тно до­по­ма­га­ти ін­шим. З ін­шо­го боку, якщо ви не мо­же­те або не хо­че­те до­по­ма­га­ти ін­шим так, щоб вони це ці­ну­ва­ли, ваш до­хід буде низь­ким.
Цей пря­мий зв’язок між до­по­мо­гою ін­шим і отри­ма­н­ням до­хо­ду дає ко­жно­му з нас по­ту­жний сти­мул здо­бу­ва­ти на­ви­чки, роз­ви­ва­ти та­лан­ти та ви­хо­ву­ва­ти в собі зви­чки, що до­по­мо­жуть нам на­да­ва­ти ін­шим лю­дям цін­ні то­ва­ри та по­слу­ги. Сту­ден­ти ви­шів по­си­ле­но вча­ться, ви­три­му­ють стрес і ви­тра­ча­ють зна­чні ко­шти на на­вча­н­ня, щоб ста­ти лі­ка­ря­ми, вчи­те­ля­ми, бух­гал­те­ра­ми та ін­же­не­ра­ми. Інші люди про­хо­дять спе­ці­аль­ну під­го­тов­ку, про­фе­сій­ну сер­ти­фі­ка­цію та на­бу­ва­ють до­сві­ду, що до­по­мо­же їм ста­ти еле­ктри­ка­ми, ре­мон­тни­ми пра­ців­ни­ка­ми або веб-ди­зай­не­ра­ми. Де­хто ін­ве­стує гро­ші та ство­рює вла­сний бі­знес. Чому люди це ро­блять?
У де­яких ви­пад­ках лю­дей може мо­ти­ву­ва­ти силь­не осо­би­сте ба­жа­н­ня змі­ни­ти світ на кра­ще. Однак — і це клю­чо­вий мо­мент — на­віть бай­ду­жі до по­кра­ще­н­ня сві­ту люди, які вмо­ти­во­ва­ні зде­біль­шо­го ба­жа­н­ням за­ро­би­ти, бу­дуть мати силь­ний сти­мул роз­ви­ва­ти на­ви­чки та вчи­ня­ти дії, що є цін­ни­ми для ін­ших. Ви­со­кий до­хід є ре­зуль­та­том на­да­н­ня то­ва­рів та по­слуг, які ці­ну­ють інші люди. Ті, хто пра­гнуть ста­ти за­мо­жни­ми, бу­дуть мати силь­ний сти­мул при­ді­ля­ти осо­бли­ву ува­гу ба­жа­н­ням ін­ших. І на­віть тим лю­дям, які хо­чуть удо­ско­на­ли­ти світ, не­об­хі­дна ін­фор­ма­ція про осві­ту і на­ви­чки, які вони мо­жуть отри­ма­ти, щоб зро­би­ти цей світ кра­щим мі­сцем для жи­т­тя. Цю ін­фор­ма­цію за­зви­чай отри­му­ють шля­хом по­шу­ку мо­жли­во­стей за­ро­бі­тку в рі­зних про­фе­сі­ях.
Де­хто вва­жає, що люди з ви­со­ким до­хо­дом ймо­вір­но екс­плу­а­ту­ють ін­ших. Але ті, хто отри­му­ють ви­со­кий до­хід на ефе­ктив­но фун­кціо­ну­ю­чо­му рин­ку, за­зви­чай ро­блять це, на­да­ю­чи спо­жи­ва­чам цін­ні для них речі, за які вони го­то­ві пла­ти­ти. Лар­рі Пейдж і Сер­гій Брін ста­ли мі­льяр­де­ра­ми, оскіль­ки ко­ри­сту­ва­чі зро­зумі­ли, що Google кра­ще за­до­воль­няє їхні по­тре­би, ніж Yahoo! або Ask Jeeves. Ін­ший при­клад — по­пу­ляр­ні спів­а­ки. Бе­йон­се і Тей­лор Свіфт отри­му­ють ве­ли­че­зні го­но­ра­ри, оскіль­ки їхня му­зи­ка по­до­ба­є­ться міль­йо­нам. Зав­да­н­ня су­спіль­ства по­ля­гає в тому, щоб за­без­пе­чи­ти спра­ве­дли­ві «пра­ви­ла» гри, а не обме­жу­ва­ти мо­жли­во­сті силь­них грав­ців. Про­бле­ми ви­ни­ка­ють, коли за­про­ва­джу­ва­чі вко­рі­ню­ють такі те­хно­ло­гії, що з ча­сом мо­жуть за­ста­рі­ти, але їх буде важ­ко за­мі­ни­ти. Цей ком­про­міс ви­кли­кає чи­слен­ні дис­ку­сії щодо дер­жав­ної по­лі­ти­ки, які ча­сто ґрун­ту­ю­ться на по­лі­ти­чних пе­ре­ко­на­н­нях, а не на гли­бо­ко­му еко­но­мі­чно­му ана­лі­зі.
Най­успі­шні­ші під­при­єм­ці до­ся­га­ють ре­зуль­та­тів зав­дя­ки ви­пу­ску то­ва­рів, які міль­йо­ни по­ку­пців вва­жа­ють при­ва­бли­ви­ми. По­кій­ний Сем Вол­тон, за­снов­ник ме­ре­жі ма­га­зи­нів Walmart, став одним із най­ба­га­тших лю­дей у Спо­лу­че­них Шта­тах тому, що зна­йшов спо­сіб ефе­ктив­но управ­ля­ти ве­ли­ки­ми за­па­са­ми та про­да­ва­ти брен­до­ві то­ва­ри за зни­же­ни­ми ці­на­ми в не­ве­ли­ких мі­стах Аме­ри­ки. Білл Гейтс і Пол Ал­лен, спів­за­снов­ни­ки Microsoft, ста­ли мі­льяр­де­ра­ми, роз­ро­бив­ши низ­ку про­ду­ктів, які кар­ди­наль­но по­кра­щи­ли ефе­ктив­ність ви­ко­ри­ста­н­ня та су­мі­сність пер­со­наль­них комп’юте­рів. Міль­йо­ни спо­жи­ва­чів, які ні­ко­ли не чули про Вол­то­на, Гей­тса та Ал­ле­на, отри­ма­ли ко­ристь від їхніх та­лан­тів і про­ду­ктів. Ці ге­нії за­ро­би­ли ба­га­то, тому що до­по­мо­гли ба­га­тьом лю­дям.
При­кла­ди та­ких «до­брих ка­пі­та­лі­стів» мо­жна зна­йти та­кож і в кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. Че­ський гро­ма­дя­нин Па­вел Ба­у­діш, який, мо­жли­во, не на­стіль­ки ві­до­мий, як Білл Гейтс, ство­рив Avast, по­ту­жну ком­па­нію з кі­бер­без­пе­ки, і за­ро­бив мі­льяр­дні ста­тки. Поль­ський ме­ха­нік Збі­гнєв Со­снов­ський пе­ре­тво­рив зби­тко­ву дер­жав­ну ве­ло­си­пе­дну ком­па­нію на Kross — про­від­но­го єв­ро­пей­сько­го ви­ро­бни­ка, що ви­го­тов­ляє по­над 1 міль­йон ве­ло­си­пе­дів на рік. По­шу­кай­те в Ін­тер­не­ті Talking Tom Cat, і ви зна­йде­те дуже по­пу­ляр­ну муль­ти­ме­дій­ну фран­ши­зу, ство­ре­ну мо­ло­дим сло­вен­ським по­друж­жям Ізою та Само Ло­гін. Вони про­да­ли її ки­тай­ській ком­па­нії за по­над мі­льярд до­ла­рів.

Елемент 1.9. Дохід і багатство ґрунтуються на цінності

Основою високого рівня життя є виробництво товарів і надання послуг, що цінуються людьми, а не лише створення робочих місць.

«Спо­жи­ва­н­ня — єди­на мета та єди­не при­зна­че­н­ня всьо­го ви­ро­бни­цтва, а ін­те­ре­си ви­ро­бни­ка слід ура­хо­ву­ва­ти лише на­стіль­ки, на­скіль­ки це не­об­хі­дно для спри­я­н­ня ін­те­ре­сам спо­жи­ва­ча»,
Адам Сміт. До­слі­дже­н­ня про при­ро­ду і при­чи­ни ба­гат­ства на­ро­дів: пер. з англ. [Adam Smith, An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Volume II Glasgow Edition (Indianapolis: Liberty Fund, Inc., [1776] 1981): 660. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/Smith/smWN.html].
Як за­зна­чив Адам Сміт по­над 240 ро­ків тому, ме­тою будь-яко­го ви­ро­бни­цтва є спо­жи­ва­н­ня. Однак ви­ро­бни­цтво зав­жди пе­ре­дує спо­жи­ван­ню — на­віть у слов­ни­ку. Ні до­хо­ди, ні рі­вень жи­т­тя не­мо­жли­во під­ня­ти без на­ро­щу­ва­н­ня ви­ро­бни­цтва тих то­ва­рів і по­слуг, які люди ці­ну­ють: еко­но­мі­чних благ.
Зни­ще­н­ня то­ва­рів ши­ро­ко­го вжи­тку, що ці­ну­ю­ться лю­дьми, без­сум­нів­но по­гір­шує до­бро­бут су­спіль­ства. Це твер­дже­н­ня є на­стіль­ки ін­ту­ї­тив­но оче­ви­дним, що на­го­ло­шу­ва­ти на ньо­му зда­є­ться май­же не­ро­зум­ним. Однак хи­бна ідея про те, що псу­ва­н­ня то­ва­рів може при­но­си­ти су­спіль­ству ко­ристь, час від часу зна­хо­дить собі мі­сце в дер­жав­ній по­лі­ти­ці. У 1933 році Кон­грес США, на­ма­га­ю­чись змен­ши­ти про­по­зи­цію та за­по­біг­ти зни­жен­ню цін на сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію, схва­лив за­кон «Про ре­гу­лю­ва­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства» (Agricultural Adjustment Act — AAA). За цим за­ко­ном у рам­ках «Но­во­го кур­су» фе­де­раль­ний уряд ви­пла­чу­вав фер­ме­рам ком­пен­са­цію за за­орю­ва­н­ня в зем­лю вро­жа­їв ба­вов­ни, ку­ку­ру­дзи, пше­ни­ці та ін­ших куль­тур. Кар­то­пля­рам пла­ти­ли за об­при­ску­ва­н­ня кар­то­плі фар­бою, що ро­би­ла її не­при­да­тною для вжи­ва­н­ня в їжу. Здо­ро­вих ко­рів, овець і сви­ней за­би­ва­ли та за­ко­пу­ва­ли в зем­лю, щоб вони не по­тра­пи­ли на ри­нок. Згі­дно з AAA лише в 1933 році було вби­то шість міль­йо­нів мо­ло­чних по­ро­сят. Вер­хов­ний Суд США ви­знав цей за­кон не­кон­сти­ту­цій­ним у 1936 році, але, поки він діяв, міль­йо­ни тонн цін­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції так і не по­тра­пи­ли на сто­ли аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів. Крім того, на­віть у наш час уряд Спо­лу­че­них Шта­тів здій­снює ви­пла­ти ви­ро­бни­кам рі­зної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції за обме­же­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва на під­ста­ві за­ко­нів, близь­ких за сво­єю су­т­тю до AAA. І хоча по­лі­ти­чні ви­мо­ги тих, на чию ко­ристь про­во­ди­ться така по­лі­ти­ка, мо­жна зро­зу­мі­ти, ці про­гра­ми зни­щу­ють цін­ні ре­сур­си, збі­дню­ю­чи тим са­мим усю кра­ї­ну.
Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки — не єди­на кра­ї­на, яка «під­три­мує» сіль­го­спви­ро­бни­ків ко­штом ве­ли­че­зних втрат для пла­тни­ків по­да­тків і спо­жи­ва­чів. Спіль­на сіль­сько­го­спо­дар­ська по­лі­ти­ка Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу — одна з най­біль­ших і най­су­пе­ре­чли­ві­ших ста­тей бю­дже­ту ЄС.
Сіль­ське го­спо­дар­ство — не єди­на суб­си­до­ва­на га­лузь. У 2009 році в Спо­лу­че­них Шта­тах ді­я­ла про­гра­ма Cash for Clunkers («Го­тів­ка за ав­то­брухт») — це ще один при­клад того, як по­лі­ти­ки на­ма­га­ю­ться до­сяг­ти до­бро­бу­ту, зни­щу­ю­чи щось ціл­ком при­да­тне для ви­ко­ри­ста­н­ня — вжи­ва­ні ав­то­мо­бі­лі. За цією про­гра­мою ав­то­ди­ле­рам ви­пла­чу­ва­лось від 3500 до 4500 до­ла­рів за зни­ще­н­ня ста­рих ав­то­мо­бі­лів, що їх по­ку­пці від­да­ва­ли в ра­ху­нок опла­ти ча­сти­ни вар­то­сті но­вих ма­шин («трейд-ін»). Ди­ле­ри були зо­бов’яза­ні псу­ва­ти дви­гу­ни цих авто, за­ли­ва­ю­чи в них роз­чин си­лі­ка­ту на­трію, а по­тім ча­ви­ти ма­ши­ни під пре­сом і зда­ва­ти на зва­ли­ще, щоб на­да­лі з них не мо­жна було ви­ко­ри­ста­ти на­віть жо­дної де­та­лі. По­бор­ни­ки цієї про­гра­ми на­по­ля­га­ли на тому, що вона спри­я­ти­ме від­нов­лен­ню еко­но­мі­ки, спо­ну­ка­ю­чи лю­дей ку­пу­ва­ти нові ав­то­мо­бі­лі. Про­те нові авто ко­шту­ють до­рож­че за вжи­ва­ні, а ціна ав­то­мо­бі­лів з про­бі­гом зро­сла че­рез змен­ше­н­ня їх про­по­зи­ції. Це зму­си­ло спо­жи­ва­чів ви­тра­ча­ти біль­ше гро­шей на при­дба­н­ня авто — як но­вих, так і вжи­ва­них, за­ва­див­ши їм ку­пи­ти за ці гро­ші щось інше. Отже, про­гра­ма «Го­тів­ка за ав­то­брухт» так і не при­зве­ла до зро­ста­н­ня су­ку­пно­го по­пи­ту. Фа­кти­чно, пла­тни­ки по­да­тків на­да­ли 3 млрд до­ла­рів на суб­си­ді­ю­ва­н­ня ку­пів­лі но­вих авто. Во­дно­час було зни­ще­но десь 700 000 вжи­ва­них авто за­галь­ною вар­ті­стю близь­ко 2 млрд до­ла­рів. Суб­си­дії одер­жа­ли ті, хто й без них міг ку­пи­ти но­вий ав­то­мо­біль, а по­стра­жда­ли ті, хто мав змо­гу до­зво­ли­ти собі хіба що вжи­ва­не авто. Пі­сля за­вер­ше­н­ня дії про­гра­ми об­ся­ги про­да­жів но­вих ав­то­мо­бі­лів різ­ко впа­ли. Ні­меч­чи­на за­про­ва­ди­ла вла­сну про­гра­му ути­лі­за­ції. За оцін­ка­ми, вона обі­йшлась пла­тни­кам по­да­тків у по­над 7 млрд до­ла­рів — удві­чі до­рож­че, ніж у США.
Ана­ло­гі­чні про­гра­ми було ре­а­лі­зо­ва­но й у ба­га­тьох кра­ї­нах Схі­дної Єв­ро­пи: зокре­ма, в Ро­сії та Сло­вач­чи­ні. У Ру­му­нії за про­гра­мою Rabla («Мо­тлох») було зни­ще­но 525 000 ав­то­мо­бі­лів, ви­пу­ще­них ві­сім або біль­ше ро­ків тому, а їх вла­сни­ки одер­жа­ли за­мість них ва­у­че­ри на суму до 1500 євро. Про­гра­ма ді­я­ла з 2005 по 2015 рік; один гро­ма­дя­нин мав змо­гу зда­ти на брухт не більш ніж три ста­рі авто та одер­жа­ти за них ва­у­че­ри на опла­ту но­вих ав­то­мо­бі­лів.
Якщо зни­ще­н­ня ав­то­мо­бі­лів — така хо­ро­ша ідея, то чому б не зо­бов’яза­ти ав­то­вла­сни­ків зда­ва­ти свої авто на ме­та­ло­брухт що­ро­ку? Уявіть собі, на­скіль­ки зро­стуть про­да­жі но­вих ма­шин! Про­те з по­гля­ду еко­но­мі­ки це не­ро­зум­но. Так мо­жна до­по­мог­ти кон­кре­тним ви­ро­бни­кам: адже обме­же­ність їх про­ду­кції зро­сте й у та­кий спо­сіб під­ви­щи­ться по­пит на неї, але під­ня­ти рі­вень до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня, зни­щу­ю­чи то­ва­ри, що ма­ють спо­жив­чу цін­ність, не­мо­жли­во.
При­хо­ва­ною фор­мою руй­нів­ної ді­яль­но­сті мо­жуть бути дії уря­ду, спря­мо­ва­ні на під­ви­ще­н­ня аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті при­дба­н­ня рі­зних то­ва­рів. Кра­ї­ни сві­ту ви­тра­ча­ють на суб­си­ді­ю­ва­н­ня ри­баль­ства 30 мі­льяр­дів до­ла­рів на рік, при­чо­му 60% цих ко­штів на­пря­му спри­я­ють вчи­нен­ню не­еко­ло­гі­чних, руй­нів­них або на­віть не­за­кон­них дій. Ви­крив­ле­н­ня рин­ку, що ви­ни­кає вна­слі­док цьо­го, ле­жить в осно­ві без­го­спо­дар­но­го по­во­дже­н­ня з ри­бни­ми ре­сур­са­ми сві­ту, яке у 2012 році, за під­ра­хун­ка­ми Сві­то­во­го бан­ку, обі­йшлось сві­то­вій еко­но­мі­ці у 83 мі­льяр­ди до­ла­рів. При цьо­му 70% за­галь­но­сві­то­во­го об­ся­гу суб­си­дій у га­лу­зі ри­баль­ства ви­пла­чу­ють ба­га­ті кра­ї­ни: зокре­ма, Япо­нія, США, Фран­ція та Іспа­нія, а та­кож Ки­тай і Пів­ден­на Ко­рея. Уна­слі­док цьо­го ти­ся­чі мі­сце­вих гро­мад, існу­ва­н­ня яких за­ле­жить від ри­баль­ства, зму­ше­ні кон­ку­ру­ва­ти з ри­бал­ка­ми з цих кра­їн, що одер­жу­ють суб­си­дії, а це ста­вить під за­гро­зу про­до­воль­чу без­пе­ку міль­йо­нів лю­дей, бо ри­бо­про­ми­сло­ві фло­ти з да­ле­ких кра­їн ви­чер­пу­ють ре­сур­си оке­а­ну. Ця си­ту­а­ція осо­бли­во тяж­ко по­зна­чи­лась на За­хі­дній Афри­ці, де ри­баль­ство може бути для мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня пи­та­н­ням жи­т­тя і смер­ті. З 1990-х ро­ків чи­ма­ло мі­сце­вих ри­ба­лок втра­ти­ли мо­жли­вість за­ро­бля­ти на ри­баль­стві або го­ду­ва­ти свої ро­ди­ни: саме тоді роз­по­чав­ся ви­лов риби в про­ми­сло­вих мас­шта­бах з іно­зем­них су­ден, на­сам­пе­ред, із Ки­таю та кра­їн ЄС, біля за­хі­дно­а­фри­кан­сько­го узбе­реж­жя.
По­лі­ти­ки та по­бор­ни­ки про­грам дер­жав­них ви­да­тків по­лю­бля­ють хва­ли­тись ро­бо­чи­ми мі­сця­ми, ство­ре­ни­ми зав­дя­ки їхнім про­гра­мам, пе­ре­біль­шу­ю­чи їх ви­го­ди. Така си­ту­а­ція ро­бить еко­но­мі­чну гра­мо­тність осо­бли­во ва­жли­вою. І хоча зайня­тість ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­є­ться як за­сіб ство­ре­н­ня ба­гат­ства, слід пам’ята­ти про те, що наш до­бро­бут по­лі­пшує не про­сте збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ро­бо­чих місць, а збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті тих ро­бо­чих місць, на яких ви­ро­бля­ю­ться саме ті то­ва­ри та по­слу­ги (еко­но­мі­чні бла­га), які люди ці­ну­ють. Тих, хто за­бу­ває про цей еле­мен­тар­ний факт, лег­ко вве­сти в ома­ну та зму­си­ти під­три­му­ва­ти про­гра­ми, що ро­блять лю­дей менш за­мо­жни­ми, а не зба­га­чу­ють їх.
На­ці­ле­ність на шту­чне ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць може з лег­кі­стю вво­ди­ти в ома­ну. Ве­ли­кий фран­цузь­кий еко­но­міст Фре­де­рік Ба­стіа́ роз­крив хи­бність цьо­го уяв­ле­н­ня у при­тчі про роз­би­те скло у сво­є­му есе «Що ви­дно та чого не ви­дно» (Ce qu’on voit et ce qu’on ne voit pas) (1850):
«Чи ба­чи­ли ви, як лю­ту­вав ла­гі­дний кра­мар, до­бро­дій Жак Бо­ном, коли його не­обе­ре­жний син при­пад­ком роз­бив ві­кно? Якби ви були при­су­тні при цьо­му, ви б з пев­ні­стю за­свід­чи­ли, що всі оче­вид­ці, а їх там було десь трид­ця­те­ро, на­ма­га­ли­ся вті­ши­ти тор­гів­ця-нев­да­ху при­бли­зно та­ки­ми сло­ва­ми: «Без лиха не бу­ває до­бра! Усім тре­ба з чо­гось жити, а з чого мали б жити скля­рі, якби скло у ві­кнах ні­ко­ли не роз­би­ва­лось?»
Ці сло­ва роз­ра­ди мі­стять у собі цілу те­о­рію, про яку слід роз­по­ві­сти на цьо­му про­сто­му при­кла­ді, оскіль­ки, на жаль, саме нею ке­ру­є­ться біль­шість на­ших еко­но­мі­чних уста­нов.
При­пу­сті­мо, що усу­не­н­ня шко­ди обі­йде­ться в шість фран­ків. Тоді ви мо­же­те ска­за­ти, що цей при­крий ви­па­док при­не­се скля­ре­ві шість фран­ків, а отже й збіль­шить на шість фран­ків об­сяг тор­гів­лі. Я з цим по­го­джусь — мені не­має чим за­пе­ре­чи­ти, а ви ма­є­те слу­шність. Скляр при­йде, ви­ко­нає свою ро­бо­ту, одер­жить свої шість фран­ків, по­тре руки від за­до­во­ле­н­ня та — десь у душі — бла­го­сло­вить пу­сто­тли­ве дитя. Усе це — те, що ви­дно.
Про­те якщо ви ді­йде­те того ви­снов­ку, як це ча­сто бу­ває, що роз­би­ва­ти ві­кна — ко­ри­сно, бо це спри­яє гро­шо­во­му обі­гу й роз­ви­тко­ві про­ми­сло­во­сті в ці­ло­му, ви зму­си­те мене ви­гу­кну­ти: «Зу­пи­ні­ться! Ваша те­о­рія обме­же­на тим, що ви­дно, але ніяк не вра­хо­вує того, чого не ви­дно!». Ні­хто не ба­чить, що вла­сник крам­ни­ці, який уже ви­тра­тив шість фран­ків на якусь річ, не має змо­ги ви­тра­ти­ти їх на щось інше.
Ні­хто не ба­чить, що якби йому не до­ве­ло­ся за­мі­ню­ва­ти скло у ві­кні, він би охо­че при­дбав нові че­ре­ви­ки за­мість ста­рих або до­дав би якусь книж­ку до сво­єї бі­бліо­те­ки. Ко­ро­тко ка­жу­чи, він міг би ви­тра­ти­ти свої шість фран­ків іна­кше, але цей при­крий ви­па­док йому за­ва­див»(7).
Ба­стіа́ пра­виль­но ро­бить, коли зму­шує нас ске­ру­ва­ти свою ува­гу на ста­тки, а не на ви­ро­бни­цтво. Ство­ре­н­ня по­пи­ту на нові то­ва­ри че­рез зни­ще­н­ня вже на­яв­них еко­но­мі­чних благ не зро­бить су­спіль­ство ба­га­тшим.

Елемент 1.10. Економічний поступ має багато джерел

Економічний поступ відбувається, насамперед, завдяки торгівлі, інвестиціям, інноваціям та надійним економічним інститутам.

На всту­пно­му за­нят­ті з еко­но­мі­ки ми ча­сто роз­по­від­а­є­мо слу­ха­чам про те, що в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах на зра­зок Спо­лу­че­них Шта­тів ро­бі­тни­ки ви­ро­бля­ють і за­ро­бля­ють сьо­го­дні при­бли­зно в трид­цять ра­зів біль­ше на лю­ди­ну, ніж у 1750 році. А по­тім ми про­си­мо їх від­по­ві­сти на таке за­пи­та­н­ня: «Чому ро­бі­тни­ки пра­цю­ють сьо­го­дні на­ба­га­то про­ду­ктив­ні­ше, ніж два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя тому?» Ви теж по­ду­май­те, як би ви від­по­ві­ли на це за­пи­та­н­ня.
За­зви­чай наші слу­ха­чі зга­ду­ють три речі: по-пер­ше, на­у­ко­ві зна­н­ня та те­хно­ло­гі­чні мо­жли­во­сті сьо­го­де­н­ня на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­ють усе, що мо­жна було уяви­ти у 1750 році. По-дру­ге, ми ма­є­мо скла­дні ма­ши­ни та ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті, на­ба­га­то кра­щі до­ро­ги та роз­га­лу­же­ні си­сте­ми зв’язку. А по-тре­тє, як за­зви­чай при­га­ду­ють слу­ха­чі, у 1750 році окре­мі люди та сім’ї самі ви­го­тов­ля­ли біль­шість того, що вони спо­жи­ва­ли, тоді як те­пер ми, як пра­ви­ло, ку­пу­є­мо такі речі, а не ро­би­мо їх сво­ї­ми си­ла­ми.
Якщо взя­ти до ува­ги від­су­тність гли­бо­ких еко­но­мі­чних знань, слу­ха­чі, в прин­ци­пі, пра­виль­но по­ясню­ють при­чи­ни та­кої си­ту­а­ції. Вони усві­дом­лю­ють ва­жли­вість те­хно­ло­гій, ка­пі­та­лу (ви­ро­бни­чих акти­вів) і тор­гів­лі. Їхні від­по­віді лише під­крі­плю­ють наш по­гляд на еко­но­мі­ку як «на­у­ку здо­ро­во­го глу­зду».
Ми вже роз­гля­да­ли ви­го­ди від тор­гів­лі й зни­же­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат як ру­шій­ні сили еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. А еко­но­мі­чний ана­ліз дає змо­гу вста­но­ви­ти ще три ру­шій­ні сили економічного зростання: ін­ве­сти­ції у люд­ський ка­пі­тал та ви­ро­бни­чі акти­ви, удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій та по­кра­ще­н­ня ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті.
По-пер­ше, наші мо­жли­во­сті ви­ро­бни­цтва то­ва­рів та по­слуг збіль­шу­ю­ться зав­дя­ки ін­ве­сти­ці­ям в основний капітал (ін­стру­мен­ти, вер­ста­ти та бу­дів­лі) й людський капітал (осві­ту, на­ви­чки, на­вча­н­ня та до­свід пра­ців­ни­ків). Ці два види ін­ве­сти­цій ті­сно пов’яза­ні один з одним. Ма­ю­чи біль­ше те­хні­ки з кра­щи­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми, пра­ців­ни­ки мо­жуть ви­ро­би­ти біль­ше. Лі­со­руб може зро­би­ти на­ба­га­то біль­ше, пра­цю­ю­чи бен­зо­пил­кою, а не ру­чною по­пе­ре­чною пил­кою. Транс­пор­ту­валь­ник може пе­ре­вез­ти на­ба­га­то біль­ше ван­та­жним ав­то­мо­бі­лем, ніж чу­ма­цьким во­зом на во­ло­вій тязі.
По-дру­ге, еко­но­мі­чно­му по­сту­по­ві спри­яє вдо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій — ви­ко­ри­ста­н­ня сили ін­те­ле­кту для того, щоб ви­на­хо­ди­ти нові про­ду­кти та менш ви­тра­тні ме­то­ди ви­ро­бни­цтва. За час, що ми­нув з 1750 року, на змі­ну силі м’язів лю­дей і тва­рин у ви­ро­бни­цтві при­йшли па­ро­ва ма­ши­на, дви­гун вну­трі­шньо­го зго­ря­н­ня, еле­ктро­енер­гія та атом­на енер­гія. Ми те­пер по­до­ро­жу­є­мо не пі­шки чи вер­хи, а ав­то­мо­бі­ля­ми, ав­то­бу­са­ми, по­тя­га­ми та лі­та­ка­ми. Удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій нев­пин­но спо­ну­кає нас змі­ню­ва­ти свій спо­сіб жи­т­тя. Зга­дай­те лише про пер­со­наль­ні комп’юте­ри, мі­кро­хви­льо­ві печі, мо­біль­ні те­ле­фо­ни, стри­мін­го­ві сер­ві­си на те­ле­ба­чен­ні, ко­ро­нар­не шун­ту­ва­н­ня, ен­до­про­те­зу­ва­н­ня куль­шо­во­го су­гло­ба, кон­ди­ціо­не­ри в ав­то­мо­бі­лях і на­віть га­ра­жні две­рі з ди­стан­цій­ним ке­ру­ва­н­ням. Роз­ро­бле­н­ня та впро­ва­дже­н­ня цих про­ду­ктів про­тя­гом остан­ніх п’ят­де­ся­ти ро­ків при­зве­ли до мас­шта­бних змін у тому, як ми пра­цю­є­мо, гра­є­мо та роз­ва­жа­є­мось. Зав­дя­ки їм ми ста­ли жити кра­ще.
По-тре­тє, зро­стан­ню мо­жуть спри­я­ти змі­ни в ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Під ор­га­ні­за­ці­єю еко­но­мі­ки ми ро­зу­мі­є­мо те, як ор­га­ні­зо­ва­на ді­яль­ність лю­дей, і пра­ви­ла, за яки­ми вони ді­ють: ці чин­ни­ки ча­сто спри­йма­ють як на­ле­жне або про­сто за­бу­ва­ють про них. На­скіль­ки лег­ко лю­дям зайня­тись тор­гів­лею або роз­по­ча­ти вла­сну спра­ву? Пра­во­ва си­сте­ма кра­ї­ни ве­ли­кою мі­рою ви­зна­чає рі­вень роз­ви­тку тор­гів­лі та за­лу­че­н­ня ін­ве­сти­цій, а та­кож ха­ра­ктер еко­но­мі­чної спів­пра­ці між її гро­ма­дя­на­ми. Пра­во­ва си­сте­ма, що за­хи­щає лю­дей і їхню вла­сність, у спра­ве­дли­вий спо­сіб за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів і вре­гу­лю­ва­н­ня су­пе­ре­чок, є ва­жли­вою скла­до­вою еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. Її від­су­тність ве­сти­ме до змен­ше­н­ня об­ся­гів ін­ве­сти­цій, стри­му­ва­ти­ме тор­гів­лю та за­ва­жа­ти­ме по­ши­рен­ню но­ва­тор­ських ідей. У ча­сти­ні 2 цієї книж­ки ми де­таль­ні­ше роз­гля­не­мо зна­че­н­ня пра­во­вої си­сте­ми та ін­ших еле­мен­тів ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки.
Ін­ве­сти­ції та вдо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій від­бу­ва­ю­ться не самі по собі. Вони є від­дзер­ка­ле­н­ням дій під­при­єм­ців: тих, хто йде на ри­зик, спо­ді­ва­ю­чись на при­бу­ток. Ні­хто не знає за­зда­ле­гідь, у якій сфе­рі від­бу­де­ться на­сту­пний но­ва­тор­ський про­рив та які ме­то­ди ви­ро­бни­цтва за­без­пе­чать зни­же­н­ня його со­бі­вар­то­сті. Крім того, з’яв­ля­ю­ться нові сфе­ри, де може роз­кри­ти­ся під­при­єм­ни­цький хист. Отже, еко­но­мі­чний по­ступ за­ле­жить від існу­ва­н­ня си­сте­ми, яка дає змо­гу дуже рі­зним гру­пам лю­дей ви­про­бо­ву­ва­ти свої ідеї на пре­дмет їх при­бу­тко­во­сті та во­дно­час спо­ну­кає їх утри­ма­тись від мар­но­го ви­тра­ча­н­ня ре­сур­сів на не­про­ду­ктив­ні про­є­кти.
Для по­сту­пу по­трі­бно, щоб рин­ки за­ли­ша­лись від­кри­ти­ми, а люди мали змо­гу ре­а­лі­зу­ва­ти свої но­ва­тор­ські ідеї. Під­при­є­мець, який роз­ро­бив но­вий про­дукт чи те­хно­ло­гію, має за­ру­чи­тись під­трим­кою до­ста­тньої для фі­нан­су­ва­н­ня про­є­кту кіль­ко­сті ін­ве­сто­рів. А конкуренція, у свою чер­гу, спо­ну­кає під­при­єм­ців та їхніх ін­ве­сто­рів від­по­від­аль­но ста­ви­тись до ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу сво­їх ре­сур­сів: їхні ідеї ма­ють прой­ти ви­про­бу­ва­н­ня ре­аль­ним жи­т­тям, у яко­му спо­жи­ва­чі при­йма­ють рі­ше­н­ня про те, чи вар­то ку­пу­ва­ти то­вар або по­слу­гу за ці­ною, ви­щою за їх со­бі­вар­тість. У та­ко­му се­ре­до­ви­щі саме спо­жи­вач є суд­дею най­ви­щої ін­стан­ції. Якщо цін­ність но­ва­тор­сько­го про­ду­кту або но­ва­тор­ської по­слу­ги в його очах не пе­ре­ви­щує їх со­бі­вар­то­сті, такі про­ду­кти та по­слу­ги на рин­ку не утри­ма­ю­ться. На ділі зав­да­н­ня уря­ду по­ля­гає в тому, щоб дати но­вим та кра­щим про­ду­ктам шанс кон­ку­ру­ва­ти зі ста­ри­ми, а не в ухва­лен­ні рі­шень про те, яким про­ду­ктам від­да­ва­ти пе­ре­ва­гу.

Елемент 1.11. Корисність «невидимої руки»

«Невидима рука» ринкових цін спонукає покупців і продавців до діяльності, що сприяє загальному добробуту.

«Ко­жна лю­ди­на по­стій­но на­ма­га­є­ться зна­йти най­ви­гі­дні­ше за­сто­су­ва­н­ня ка­пі­та­лу, яким вона може роз­по­ря­джа­ти­ся. На­справ­ді при цьо­му вона пі­клу­є­ться про вла­сну ви­го­ду, а не су­спіль­ні ін­те­ре­си. Однак го­ни­тва за осо­би­стою ви­го­дою ціл­ком при­ро­дно — чи, рад­ше, не­ми­ну­че — веде до ви­бо­ру за­сто­су­ва­н­ня, яке є най­ви­гі­дні­шим і для су­спіль­ства. Лю­ди­на пе­ре­слі­дує лише вла­сну ви­го­ду, і в цьо­му ви­пад­ку, як і в ба­га­тьох ін­ших, не­ви­ди­мою ру­кою спря­мо­ву­є­ться до мети, яка зов­сім не вхо­ди­ла в її на­мі­ри(8)»,
Адам Сміт (1776).
Вла­сний ін­те­рес — по­ту­жний мо­ти­ва­тор. Як ко­лись за­зна­чив Адам Сміт, своє­ко­ри­сли­ві люди, яки­ми ке­рує «невидима рука», ма­ють силь­ний сти­мул ро­би­ти те, що спри­яє зро­стан­ню за­галь­но­го до­бро­бу­ту спіль­но­ти або кра­ї­ни. Цією «не­ви­ди­мою ру­кою», про яку пи­сав Сміт, є си­сте­ма цін. Лю­ди­на «має на меті лише вла­сну на­жи­ву», але «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін зму­шує її спри­я­ти до­ся­гнен­ню ці­лей ін­ши­ми лю­дьми, що за­без­пе­чує зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту.
Ба­га­то хто не ро­зу­міє прин­ци­пу «не­ви­ди­мої руки». Зна­чно­го по­ши­ре­н­ня на­бу­ла дум­ка про те, що впо­ряд­ко­ва­них ре­зуль­та­тів мо­жна до­сяг­ти лише під чи­ї­мось ке­рів­ни­цтвом або на під­ста­ві на­ка­зів цен­тра­лі­зо­ва­ної вла­ди. Про­те Адам Сміт ствер­джу­вав, що пе­ре­слі­ду­ва­н­ня вла­сної ви­го­ди веде до фор­му­ва­н­ня впо­ряд­ко­ва­но­го су­спіль­ства, в яко­му по­тре­би за­зви­чай за­до­воль­ня­ю­ться без будь-яко­го цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня. Цей по­ря­док ви­ни­кає че­рез те, що в умо­вах при­ва­тної вла­сно­сті та сво­бо­ди обмі­ну рин­ко­ві ціни ко­ор­ди­ну­ють дії лю­дей, які ке­ру­ю­ться вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми. Всьо­го лиш один по­ка­зник — по­то­чна рин­ко­ва ціна на пев­ний то­вар чи по­слу­гу — ін­фор­мує по­ку­пців і про­дав­ців до­ста­тньо для того, щоб вони ді­я­ли так, ніби во­ло­ді­ють най­ви­чер­пні­шою ін­фор­ма­ці­єю про по­то­чні дії та упо­до­ба­н­ня ін­ших грав­ців рин­ку. Рин­ко­ві ціни є від­обра­же­н­ням ре­зуль­та­тів ви­бо­ру міль­йо­нів спо­жи­ва­чів, ви­ро­бни­ків і по­ста­чаль­ни­ків ре­сур­сів. Вони від­дзер­ка­лю­ють ін­фор­ма­цію про упо­до­ба­н­ня спо­жи­ва­чів, ви­тра­ти та все, що сто­су­є­ться ча­со­вих, про­сто­ро­вих та ін­ших об­ста­вин, тоб­то всю ту ін­фор­ма­цію, яку в умо­вах ве­ли­ко­го рин­ку не­спро­мо­жні зба­гну­ти ні окре­мі люди, ні цен­траль­ні ор­га­ни вла­ди.
Ви ні­ко­ли не ці­ка­ви­лись, як су­пер­мар­ке­там у ва­шій мі­сце­во­сті вда­є­ться за­во­зи­ти стіль­ки мо­ло­ка, хлі­ба, ово­чів та ін­ших то­ва­рів, щоб їх май­же зав­жди ви­ста­ча­ло, але не на­стіль­ки ба­га­то, щоб вони зі­псу­ва­лись і їх до­ве­лось ви­ки­ну­ти? Як по­ясни­ти те, що хо­ло­диль­ни­ки, ав­то­мо­бі­лі та план­ше­ти з сен­сор­ни­ми екра­на­ми, які ви­ро­бля­ю­ться в рі­зних ку­то­чках сві­ту, по­ста­ча­ю­ться на мі­сце­вий ри­нок при­бли­зно в тій кіль­ко­сті, що їх ба­жа­ють при­дба­ти спо­жи­ва­чі? Може, десь є спе­ці­аль­ний до­від­ник для під­при­ємств, у яко­му про все це до­кла­дно на­пи­са­но? Ні, та­ко­го до­від­ни­ка, зви­чай­но, не існує. Від­по­від­дю на ці за­пи­та­н­ня є «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін. Саме вона спо­ну­кає своє­ко­ри­сли­вих лю­дей до спів­пра­ці та узго­джує ви­бір, що його ро­бить ко­жен із них, із ви­бо­ром ін­ших лю­дей че­рез си­сте­му ці­но­вих си­гна­лів, що де­таль­ні­ше опи­са­но в еле­мен­ті 6.
Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 1974 року Фрі­дріх Гаєк на­зи­вав рин­ко­ву си­сте­му «чу­дом»: у ній лише один по­ка­зник — рин­ко­ва ціна то­ва­ру — спон­тан­но пе­ре­дає на­стіль­ки ве­ли­кий об­сяг ін­фор­ма­ції, що до­зво­ляє по­ку­пцям і про­дав­цям при­йма­ти рі­ше­н­ня, які до­по­ма­га­ють їм здо­бу­ва­ти те, чого вони хо­чуть(9). Рин­ко­ва ціна про­ду­кту є від­дзер­ка­ле­н­ням ти­сяч чи на­віть міль­йо­нів рі­шень, що їх при­йма­ють люди в усіх ку­то­чках сві­ту, при тому не зна­ю­чи ні­чо­го про дії ін­ших. Для ко­жно­го про­ду­кту чи по­слу­ги ри­нок діє як ве­ле­тен­ська об­чи­слю­валь­на ме­ре­жа, що ви­дає по­ка­зник, який на­дає всім ко­ри­сту­ва­чам не­об­хі­дну їм ін­фор­ма­цію та спо­ну­кає їх ді­я­ти на її під­ста­ві.
Жо­дна окре­ма осо­ба чи цен­траль­ний ор­ган вла­ди не­спро­мо­жні зі­бра­ти або вра­ху­ва­ти всю ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для того, щоб міль­йо­ни спо­жи­ва­чів і ви­ро­бни­ків рі­зних то­ва­рів і по­слуг узго­джу­ва­ли свої дії у спо­сіб, як це ро­блять рин­ки. Крім того, рин­ко­ві ціни мі­стять цю ін­фор­ма­цію в кон­цен­тро­ва­ній фор­мі. Вони спо­ну­ка­ють ви­ро­бни­ків і по­ста­чаль­ни­ків ре­сур­сів до ви­ро­бни­цтва тих благ, які спо­жи­ва­чі ці­ну­ють най­біль­ше (у спів­від­но­шен­ні з ви­тра­та­ми на них). Не­має жо­дної по­тре­би при­му­шу­ва­ти фер­ме­ра до ви­ро­щу­ва­н­ня яблук, на­ка­зу­ва­ти бу­ді­вель­ній фір­мі спо­ру­джу­ва­ти бу­дин­ки чи пе­ре­ко­ну­ва­ти ви­ро­бни­ка ме­блів ро­би­ти стіль­ці. Якщо ціни на ці та інші то­ва­ри вка­зу­ють на те, що їхня цін­ність для спо­жи­ва­чів є рів­ною або ви­щою, ніж ви­тра­ти на їх ви­ро­бни­цтво, то ви­ро­бни­ки у сво­є­му пра­гнен­ні до осо­би­стої ви­го­ди їх і по­ста­ча­ти­муть.
Зни­кає та­кож по­тре­ба на­га­ду­ва­ти ви­ро­бни­кам про не­об­хі­дність роз­ро­бле­н­ня та впро­ва­дже­н­ня низь­ко­за­тра­тних ме­то­дів ви­ро­бни­цтва. Вла­сний ін­те­рес, ке­ро­ва­ний «не­ви­ди­мою ру­кою» рин­ко­вих цін, на­дає їм сти­му­ли шу­ка­ти най­кра­щу ком­бі­на­цію ре­сур­сів та економічно ефективні ме­то­ди ви­ро­бни­цтва з по­гля­ду ви­трат. А оскіль­ки чим мен­ші ви­тра­ти, тим вищі при­бу­тки, ко­жний ви­ро­бник на­ма­га­ти­ме­ться зни­зи­ти ви­тра­ти та під­ви­щи­ти якість. Вла­сне ка­жу­чи, кон­ку­рен­ція про­сто при­му­сить їх це ро­би­ти.
У су­ча­сній еко­но­мі­ці спів­пра­ця, об­умов­ле­на вла­сним ін­те­ре­сом, яким ке­рує «не­ви­ди­ма рука» рин­ко­вих цін, є справ­ді ди­во­ви­жною. На­сту­пно­го разу, сі­да­ю­чи ве­че­ря­ти, за­ду­май­тесь про всіх тих лю­дей, зав­дя­ки чиїм зу­си­л­лям ця ве­че­ря ста­ла мо­жли­вою. На­вряд чи хоч ко­гось із них — від фер­ме­ра до во­дія ван­та­жів­ки чи вла­сни­ка крам­ни­ці — на­ди­ха­ла дум­ка про те, що вас по­трі­бно сма­чно на­го­ду­ва­ти за яко­мо­га ниж­чих ви­трат. Про­те рин­ко­ві ціни по­го­ди­ли їхні ін­те­ре­си з ва­ши­ми. Ті фер­ме­ри, які по­ста­ча­ють най­кра­щу яло­ви­чи­ну чи ін­ди­ча­ти­ну, одер­жу­ють за неї вищу ціну; во­дії ван­та­жі­вок та вла­сни­ки про­ду­кто­вих крам­ниць за­ро­бля­ють біль­ше, якщо їхня про­ду­кція над­хо­дить до спо­жи­ва­чів сві­жою та у до­бро­му ста­ні, і так далі, при цьо­му всі вони по­слу­го­ву­ю­ться най­менш ви­тра­тни­ми за­со­ба­ми для до­ся­гне­н­ня ре­зуль­та­тів. Бу­кваль­но де­ся­тки ти­сяч лю­дей, біль­шість з яких ми ні­ко­ли не зу­стрі­не­мо, до­кла­да­ю­ться до за­без­пе­че­н­ня ко­жно­го з нас та­ким на­бо­ром благ, який зна­чно пе­ре­вер­шує те, що ми мо­гли б зро­би­ти вла­сно­руч. Крім того, «не­ви­ди­ма рука» рин­ку пра­цює на­стіль­ки не­по­мі­тно та ав­то­ма­ти­чно, що по­ря­док, спів­пра­ця й до­сту­пність ве­ли­че­зної кіль­ко­сті то­ва­рів і по­слуг за­зви­чай спри­йма­ю­ться як на­ле­жне. Ця ком­бі­на­ція вла­сно­го ін­те­ре­су та «не­ви­ди­мої руки», яку ча­сто не­до­оці­ню­ють, є, одна­че, по­ту­жним ру­ші­єм еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку.

Елемент 1.12. Непередбачені наслідки створюють проблеми

Довгострокові наслідки, або вторинні ефекти, заходів ігноруються надто часто.

У 1946 році Ген­рі Ге­зліт, сла­ве­тний жур­на­ліст-еко­но­міст, на­пи­сав книж­ку під на­звою «Еко­но­мі­ка в одній ле­кції». Цей про­стий під­ру­чник, ство­ре­ний на осно­ві на­пи­са­но­го у 1850 році на­ри­су фран­цузь­ко­го еко­но­мі­ста Фре­де­рі­ка Ба­стіа́, про який ішло­ся в еле­мен­ті 1.9, став чи не най­ти­ра­жні­шим тра­кта­том з еко­но­мі­ки у сві­ті.
Пам’ята­є­те роз­по­відь Ба­стіа́ про хло­пця, який роз­бив ві­кно в крам­ни­ці, ки­нув­ши в неї м’ячем? Че­рез це кра­ма­ре­ві до­ве­лось найня­ти скля­ра, який по­ла­го­див ві­кно. Як ствер­джу­ють де­які свід­ки цієї по­дії, звер­нув­ши ува­гу на оче­ви­дну зайня­тість скля­ра, до­бре, що ві­кно роз­би­лось, адже ця при­крість дала скля­ре­ві мо­жли­вість за­ро­би­ти. Про­те, як під­кре­слює Ге­зліт, це аж ніяк не до­бре, адже при цьо­му ігно­ру­ю­ться вто­рин­ні ефе­кти.
Якби кра­ма­ре­ві не до­ве­лось ви­тра­ти­ти гро­ші на ре­монт ві­кна, він міг би при­дба­ти за них щось інше: пару че­ре­ви­ків, но­вий ко­стюм або­що. Якби ві­кно не роз­би­лось, зайня­тість в ін­ших сфе­рах ви­ро­бни­цтва мо­гла б бути ви­щою, а су­спіль­ство в ці­ло­му мало б і ві­кно, і речі, при­дба­ні кра­ма­рем. Пі­сля вра­ху­ва­н­ня вто­рин­них ефе­ктів стає зро­зумі­ло, що руй­нів­ні на­слід­ки по­ве­ней, ура­га­нів та не­про­ду­ма­ної дер­жав­ної по­лі­ти­ки зав­да­ють су­спіль­ству шко­ди та аж ніяк не збіль­шу­ють чи­стої зайня­то­сті. Дум­ка, що усу­не­н­ня руй­ну­вань ство­рює ро­бо­чі мі­сця й по­зи­тив­но впли­ває на еко­но­мі­ку, ві­до­ма нині як «па­ра­докс роз­би­то­го ві­кна». Адже для усу­не­н­ня руй­ну­вань ре­сур­си від­во­лі­ка­ю­ться з ін­ших на­прям­ків їх ви­ко­ри­ста­н­ня, а це обме­жує спро­мо­жність су­спіль­ства ви­ро­бля­ти інші ко­ри­сні то­ва­ри або по­слу­ги. Кіль­ка при­кла­дів цьо­го хи­бно­го по­гля­ду на­ве­де­но в еле­мен­ті 1.9.
Го­лов­ним ви­снов­ком з «одні­єї ле­кції» Ге­злі­та є те, що під час ана­лі­зу еко­но­мі­чної про­по­зи­ції лю­ди­на:
«...має пе­ре­ві­ря­ти не лише без­по­се­ре­дні, але й дов­го­стро­ко­ві ре­зуль­та­ти, не лише пер­вин­ні, але й вто­рин­ні на­слід­ки, та не лише вплив на якусь кон­кре­тну гру­пу, але й вплив на всіх і ко­жно­го»(10).
На дум­ку Ге­злі­та, основ­ною при­чи­ною по­ми­лок в еко­но­мі­ці є саме не­ви­ко­на­н­ня цієї ви­мо­ги. Він ба­га­то пи­сав про еко­но­мі­ку в часи Ве­ли­кої де­пре­сії у 1930-ті та знав, що люди, осо­бли­во в по­лі­ти­чній сфе­рі, схиль­ні звер­та­ти ува­гу на ко­ро­тко­стро­ко­вий по­зи­тив­ний ефект пев­но­го за­хо­ду, ігно­ру­ю­чи при цьо­му дов­го­стро­ко­ві — ча­сто ні­ким не пе­ред­ба­че­ні — на­слід­ки.
Роз­глянь­мо три при­кла­ди, що ілю­стру­ють по­тен­цій­ну ва­жли­вість вто­рин­них ефе­ктів. На­ма­га­ю­чись змен­ши­ти за­бру­дне­ність по­ві­тря ви­хло­пни­ми га­за­ми зав­дя­ки зни­жен­ню спо­жи­ва­н­ня бен­зи­ну, уряд Гру­зії за­про­ва­див но­вий акци­зний по­да­ток на ста­рі ав­то­мо­бі­лі з дви­гу­на­ми ве­ли­ко­го об’єму. Оскіль­ки рі­вень до­хо­дів на­се­ле­н­ня Гру­зії низь­кий, у цій кра­ї­ні зав­жди існу­вав ви­со­кий по­пит на до­сить ста­рі вжи­ва­ні авто, бо вони де­шев­ші (91% вжи­ва­них ав­то­мо­бі­лів, що про­по­ну­ю­ться на про­даж, було ви­пу­ще­но до 2006 року). Но­вий по­да­ток, за­про­ва­дже­ний з сі­чня 2017 року, мав ков­зну шка­лу ста­вок. На­при­клад, ми­тне оформ­ле­н­ня ав­то­мо­бі­ля 2002 року ви­пу­ску з дви­гу­ном об’ємом 1,5 лі­тра з ура­ху­ва­н­ням акци­зно­го по­да­тку ко­шту­ва­ло 3731 ларі, ав­то­мо­бі­ля того са­мо­го року з дви­гу­ном об’ємом 2,5 лі­тра — 6219 ларі, а авто з дви­гу­ном об’ємом 3,5 лі­тра — 8706 ларі. І хоча змі­ни в по­да­тко­вій по­лі­ти­ці явно спо­ну­ка­ли лю­дей до при­дба­н­ня ав­то­мо­бі­лів із дви­гу­на­ми мен­шо­го об’єму, вар­то спи­та­ти, чи ця нор­ма була до­ціль­ною. Яким ви­явив­ся її су­ку­пний вплив з ура­ху­ва­н­ням вто­рин­них ефе­ктів?
Оскіль­ки нова шка­ла опо­да­тку­ва­н­ня ді­я­ла в Гру­зії не­дов­го, нам слід до­слі­ди­ти до­свід ін­ших кра­їн, що про­во­ди­ли ана­ло­гі­чну по­лі­ти­ку, спря­мо­ва­ну на зни­же­н­ня спо­жи­ва­н­ня па­ли­ва. За на­яв­ни­ми да­ни­ми ав­то­мо­бі­лі ста­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­тись актив­ні­ше, оскіль­ки па­лив­на еко­но­мі­чність мен­ших ав­то­мо­бі­лів зде­шев­лює їх екс­плу­а­та­цію. Це, у свою чер­гу, збіль­шує ін­тен­сив­ність до­ро­жньо­го руху, вна­слі­док чого еко­но­ми­ться мен­ше бен­зи­ну, ніж очі­ку­ва­лось при за­про­ва­джен­ні но­вої нор­ми. Крім того, лег­ші авто в разі до­ро­жньо-транс­порт­них при­год гір­ше за­хи­ща­ють сво­їх па­са­жи­рів, ніж важ­чі ав­то­мо­бі­лі з ве­ли­ки­ми дви­гу­на­ми, що може при­зво­ди­ти до збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ДТП зі смер­тель­ни­ми на­слід­ка­ми та тяж­ки­ми ті­ле­сни­ми ушко­дже­н­ня­ми. Ціл­ком може бути, що пі­сля вра­ху­ва­н­ня вто­рин­них ефе­ктів нор­ми, по­кли­ка­ні за­без­пе­чи­ти еко­но­мію па­ли­ва, ви­яв­ля­ться на­ба­га­то менш бла­го­твор­ни­ми, ніж може ви­да­ти­ся спо­ча­тку.
Ана­ло­гі­чні не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки мали й за­ко­ни про обов’яз­ко­ве ви­ко­ри­ста­н­ня ре­ме­нів без­пе­ки. Бри­тан­ське мі­ні­стер­ство транс­пор­ту вста­но­ви­ло, що че­рез 20 мі­ся­ців пі­сля на­бра­н­ня чин­но­сті за­ко­ном про обов’яз­ко­вість ви­ко­ри­ста­н­ня ре­ме­нів без­пе­ки во­ді­я­ми та па­са­жи­ра­ми на пе­ре­дньо­му си­дін­ні кіль­кість за­ги­блих се­ред них змен­ши­лась на 656 осіб. Про­те при цьо­му зро­сла кіль­кість за­ги­блих пі­шо­хо­дів (на 77 осіб), ве­ло­си­пе­ди­стів (на 63) та па­са­жи­рів, що си­ді­ли на за­дньо­му си­дін­ні (69)(11), Схо­же, що во­дії, які по­чу­ва­ли себе в біль­шій без­пе­ці в разі ДТП, були го­то­ві йти на біль­ший ри­зик під час ке­ру­ва­н­ня авто.
Зна­чні вто­рин­ні ефе­кти ма­ють і обме­же­н­ня на тор­гів­лю між рі­зни­ми кра­ї­на­ми. При­бі­чни­ки та­ри­фів і квот на ім­порт про­ду­кції іно­зем­но­го ви­ро­бни­цтва май­же зав­жди ігно­ру­ють такі на­слід­ки. Та­ри­фи та кво­ти мо­жуть на по­ча­тку за­хи­сти­ти тих ві­тчи­зня­них пра­ців­ни­ків, які ви­ро­бля­ють ана­ло­гі­чну про­ду­кцію з ви­щою со­бі­вар­ті­стю, про­те по­бі­чні, не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки в цьо­му разі теж не­ми­ну­чі.
Роз­глянь­мо Спіль­ну сіль­сько­го­спо­дар­ську по­лі­ти­ку (ССП) Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, що пе­ред­ба­чає за­сто­су­ва­н­ня квот і ми­тних та­ри­фів для обме­же­н­ня об­ся­гів ре­а­лі­за­ції агро­про­ду­кції іно­зем­них ви­ро­бни­ків та ви­пла­ту суб­си­дій сіль­го­спви­ро­бни­кам кра­їн-чле­нів ЄС без­по­се­ре­дньо з со­ю­зно­го бю­дже­ту. У за­яві з на­го­ди 50-ї рі­чни­ці за­про­ва­дже­н­ня ССП ска­за­но: «ССП було за­про­ва­дже­но для того, щоб на­се­ле­н­ня мало змо­гу спо­жи­ва­ти які­сну хар­чо­ву про­ду­кцію, а фер­ме­ри — одер­жа­ти за неї спра­ве­дли­ву ви­на­го­ро­ду»(12). На суб­си­дії в ССП при­па­дає тро­хи біль­ше тре­ти­ни за­галь­но­го бю­дже­ту ЄС. По­бор­ни­ки цієї по­лі­ти­ки ствер­джу­ють, що без ССП сіль­сько­го­спо­дар­ський і хар­чо­вий се­кто­ри еко­но­мі­ки ЄС були б на 8% мен­ши­ми(13), а зна­чить, ця по­лі­ти­ка «збе­рі­гає ро­бо­чі мі­сця» та під­ви­щує рі­вень зайня­то­сті. Не­має сум­ні­ву, що ці се­кто­ри біль­ші, ніж вони були б у про­ти­ле­жно­му ви­пад­ку, але які ж вто­рин­ні на­слід­ки має ця по­лі­ти­ка?
Ви­да­тки на ССП не да­ють змо­ги ЄС за­сто­со­ву­ва­ти ко­шти со­ю­зно­го бю­дже­ту в ін­ших ці­лях та пе­ре­шко­джа­ють ви­ді­лен­ню ко­штів спіль­но­ти на за­без­пе­че­н­ня на­се­ле­н­ня ін­ши­ми су­спіль­ни­ми бла­га­ми. За да­ни­ми Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії суб­си­дії об­хо­дя­ться ко­жно­му гро­ма­дя­ни­но­ві Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу в більш ніж 100 євро на рік. Крім того, та­ри­фи та кво­ти утри­му­ють ціни на мі­сце­вих рин­ках на рів­ні, що пе­ре­ви­щує рі­вень кон­ку­рен­тних сві­то­вих цін(14), уна­слі­док чого спо­жи­ва­чам з ЄС до­во­ди­ться ви­тра­ча­ти ще біль­ше ко­штів на при­дба­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції. Фа­кти­чно, сім’ям до­во­ди­ться пла­ти­ти за свої хар­чі дві­чі: по-пер­ше, у фор­мі цін у крам­ни­цях, які ста­ють ви­щи­ми вна­слі­док про­те­кціо­ні­зму в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, та, по-дру­ге, у фор­мі по­да­тків, які йдуть на ви­пла­ту сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій. Крім того, та­ри­фи та кво­ти справ­ля­ють опо­се­ред­ко­ва­ний вплив на ін­ших ви­ро­бни­ків хар­чо­вих про­ду­ктів, що пе­ре­ро­бля­ють сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію. На­при­клад, у Фран­ції ССП у 2007 році ско­ро­ти­ла об­сяг ви­ро­бни­цтва в усіх га­лу­зях на 1,5%, а вне­сок сфе­ри об­слу­го­ву­ва­н­ня (на яку при­па­дає зна­чна час­тка ВВП) у фор­мі тру­до­вих ре­сур­сів і ка­пі­та­лу в ді­яль­ність ін­ших се­кто­рів, що отри­ма­ли пе­ре­ва­ги в ре­зуль­та­ті ре­а­лі­за­ції ССП, ста­но­вив мі­зер­ні 0,1%. Ска­су­ва­н­ня ССП ви­кли­ка­ло б зни­же­н­ня ціни ка­пі­та­лу (зе­мель­них ді­ля­нок і те­хні­ки), що пі­шло б на ко­ристь тим фер­мам, які не одер­жу­ють суб­си­дій у рам­ках ССП. Крім того, ССП спри­чи­няє змен­ше­н­ня пло­щі угідь у лі­со­во­му го­спо­дар­стві, що зму­ше­не на­пря­му кон­ку­ру­ва­ти з ін­ши­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті у сіль­ських ра­йо­нах за зем­лі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня (у Фран­ції уна­слі­док за­про­ва­дже­н­ня ССП пло­ща зе­мель лі­со­во­го го­спо­дар­ства змен­ши­лась при­бли­зно на 3,6%). Крім того, че­рез та­ри­фи та кво­ти кра­ї­ни, що не вхо­дять до ЄС, ре­а­лі­зо­ву­ють на рин­ку ЄС мен­ше сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції, що по­сла­блює їх спро­мо­жність за­ку­по­ву­ва­ти екс­порт­ні то­ва­ри, ви­ро­бле­ні в ЄС, а зна­чить і зни­жує рі­вень зайня­то­сті в се­кто­рах, які втра­ча­ють ці по­тен­цій­ні об­ся­ги про­да­жу.
Пі­сля вра­ху­ва­н­ня по­бі­чних ефе­ктів обме­жень тор­гів­лі на кшталт ССП, не­має під­став очі­ку­ва­ти зро­ста­н­ня зайня­то­сті та су­ку­пно­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва в ЄС вна­слі­док та­ких за­хо­дів. У при­ві­ле­йо­ва­них га­лу­зях може бути ство­ре­но біль­ше ро­бо­чих місць, тоді як в ін­ших га­лу­зях кіль­кість ро­бо­чих місць змен­ши­ться. Обме­же­н­ня на тор­гів­лю про­сто пе­ре­роз­по­ді­ля­ють ро­бо­чі мі­сця, а не збіль­шу­ють їх кіль­кість. Про­те цей ви­сно­вок не буде взя­тий до ува­ги тими, хто не схиль­ний вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти.
Вто­рин­ні ефе­кти — про­бле­ма, що пов’яза­на не лише з прийня­т­тям по­лі­ти­чних рі­шень. Вони та­кож мо­жуть спри­чи­ня­ти на­ста­н­ня не­о­чі­ку­ва­них на­слід­ків для окре­мих лю­дей. Це твер­дже­н­ня вар­то про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді вчи­тель­ки пер­шо­го кла­су зі шта­ту За­хі­дна Вір­джи­нія. Її учні весь час гу­би­ли олів­ці, тому вона ви­рі­ши­ла пла­ти­ти їм по 10 цен­тів за ко­жний не­до­гри­зок, щоб вони ста­ра­лись ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти олі­вець до са­мо­го кін­ця. Яким же було її сум’яття, коли учні ста­ли ши­ку­ва­тись у дов­гі чер­ги до стру­га­чки, сто­чу­ю­чи олів­ці до не­до­гриз­ків чи не швид­ше, ніж вона мо­гла за них пла­ти­ти! Про не­пе­ре­дба­че­ні на­слід­ки за­бу­ва­ти не мо­жна!

Частина 2. Сім основних джерел економічного поступу

Елементи:

  1. Пра­во­ва си­сте­ма: осно­вою еко­но­мі­чно­го по­сту­пу є пра­во­ва си­сте­ма, яка за­хи­щає при­ва­тну вла­сність та не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів.
  2. Кон­ку­рен­тні рин­ки: кон­ку­рен­ція спри­яє ефе­ктив­но­му ви­ко­ри­стан­ню ре­сур­сів і сти­му­лює ін­но­ва­цій­ні вдо­ско­на­ле­н­ня.
  3. Обме­же­н­ня дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня: ре­гу­ля­тор­на по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на змен­ше­н­ня кіль­ко­сті тор­го­вель­них опе­ра­цій та обме­же­н­ня кон­ку­рен­ції, пе­ре­шко­джає еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.
  4. Ефе­ктив­ний ри­нок ка­пі­та­лу: для ре­а­лі­за­ції сво­го по­тен­ці­а­лу кра­ї­ні по­трі­бен ме­ха­нізм спря­му­ва­н­ня ка­пі­та­лу в про­є­кти, що ма­ють на меті ство­ре­н­ня ба­гат­ства.
  5. Ро­зум­на мо­не­тар­на по­лі­ти­ка: ста­біль­на гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка має ва­жли­ве зна­че­н­ня для кон­тро­лю за рів­нем ін­фля­ції, ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ін­ве­сти­цій та до­ся­гне­н­ня еко­но­мі­чної ста­біль­но­сті.
  6. Низь­кі по­да­тко­ві став­ки: люди ви­ро­бля­ють біль­ше, коли мо­жуть за­ли­ша­ти собі біль­шу ча­сти­ну сво­го за­ро­бі­тку. Кон­троль за дер­жав­ни­ми ви­да­тка­ми та де­фі­ци­том (фі­скаль­на по­лі­ти­ка) має ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для еко­но­мі­чної ста­біль­но­сті та зро­ста­н­ня.
  7. Віль­на тор­гів­ля: люди отри­му­ють вищі до­хо­ди, коли ма­ють мо­жли­вість віль­но тор­гу­ва­ти з пред­став­ни­ка­ми ін­ших кра­їн.

Вступ

Ро­берт Лу­кас, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії 1995 року з еко­но­мі­ки, за­явив: «Як тіль­ки по­чи­на­єш ду­ма­ти про еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, важ­ко ду­ма­ти про щось інше»(16). Чому Лу­кас і ба­га­то ін­ших еко­но­мі­стів при­ді­ля­ють таку ве­ли­ку ува­гу еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню? Для зро­ста­н­ня ре­аль­но­го до­хо­ду не­об­хі­дне зро­ста­н­ня ре­аль­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. Без еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня не­мо­жли­во до­ся­гну­ти ви­щих до­хо­дів і рів­ня жи­т­тя.
За остан­ні дві­сті ро­ків зав­дя­ки еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню під­ви­щи­ли­ся рі­вень і якість жи­т­тя та збіль­ши­ла­ся його три­ва­лість, осо­бли­во у кра­ї­нах За­хо­ду. Однак цей пе­рі­од є рад­ше ви­ня­тком. Про­тя­гом біль­шої ча­сти­ни істо­рії люд­ства еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня спо­сте­рі­га­ло­ся над­зви­чай­но рід­ко. До 1800 року біль­шість на­се­ле­н­ня сві­ту важ­ко пра­цю­ва­ла по п’ят­де­сят, ші­ст­де­сят та сім­де­сят го­дин на ти­ждень, щоб за­ро­би­ти на їжу та жи­тло, до­ста­тні для існу­ва­н­ня. Це була по­стій­на бо­роть­ба за ви­жи­ва­н­ня, і ба­га­то хто про­грав цю би­тву. Рі­вень жи­т­тя у 1800 році не над­то від­рі­зняв­ся від того, як люди жили ти­ся­чу, або на­віть дві ти­ся­чі ро­ків тому, за ча­сів Ста­ро­дав­ньо­го Риму.
Гні­тю­ча еко­но­мі­чна істо­рія люд­ства по­ча­ла змі­ню­ва­ти­ся близь­ко дво­хсот ро­ків тому. Ан­гус Мед­ді­сон, ві­до­мий еко­но­міст Ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку, нині по­кій­ний, ши­ро­ко ві­до­мий як про­від­ний спе­ці­а­ліст із пи­тань ре­тро­спе­ктив­но­го ана­лі­зу ди­на­мі­ки до­хо­дів та очі­ку­ва­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя. На ри­сун­ку 5 зо­бра­же­но об­чи­сле­ні ним рі­чні рів­ні до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня за остан­ні ти­ся­чу ро­ків. Сві­то­вий валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу на­се­ле­н­ня, ви­мі­ря­ний у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року, скла­дав 667 до­ла­рів у 1820 році, тоді як у 1000 році він ста­но­вив 450 до­ла­рів(17). Отже, за 800 ро­ків рі­вень до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня збіль­шив­ся лише на 50%. За­хі­дна Єв­ро­па та її «від­га­лу­же­н­ня» — Спо­лу­че­ні Шта­ти, Ка­на­да, Ав­стра­лія й Нова Зе­лан­дія, — які за­зви­чай на­зи­ва­ють кра­ї­на­ми За­хо­ду, по­ка­за­ли дещо кра­щий ре­зуль­тат, оскіль­ки до­хо­ди у цьо­му ре­гіо­ні май­же по­тро­ї­лись: із 426 до­ла­рів у 1000 р. до 1202 до­ла­рів у 1820 р. Однак на­віть кра­ї­нам За­хо­ду зна­до­би­ло­ся близь­ко п’яти­сот ро­ків, щоб до­хо­ди по­дво­ї­ли­ся.
А те­пер ува­жно глянь­те, що від­бу­ло­ся пі­сля 1820 року. За остан­ні дві­сті ро­ків від­був­ся фа­кти­чно ви­бух еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На по­ча­ток 2003 року се­ре­дньо­сві­то­вий до­хід на душу на­се­ле­н­ня зріс до 6516 до­ла­рів, що в де­сять ра­зів пе­ре­ви­щи­ло рі­вень 1820 року. У кра­ї­нах За­хо­ду ста­ном на по­ча­ток 2003 року до­хід на душу на­се­ле­н­ня збіль­шив­ся до 23 710 до­ла­рів, що май­же у двад­цять ра­зів пе­ре­ви­щи­ло по­ка­зник 1820 року. Отже, про­тя­гом остан­ніх дво­хсот ро­ків ре­аль­ний до­хід на душу на­се­ле­н­ня, який сто­лі­т­тя­ми три­мав­ся на рів­ні про­жи­тко­во­го мі­ні­му­му або був близь­ким до ньо­го, стрім­ко ви­ріс.
Ри­су­нок 5. ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року)
Лі­ній­ний гра­фік ВВП на душу на­се­ле­н­ня з 1000 по 2003 рік у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 1990 року. Гра­фік зо­бра­жує не­зна­чне збіль­ше­н­ня рів­нів до­хо­ду про­тя­гом пер­ших 800 ро­ків та стрім­ке еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня про­тя­гом остан­ніх 200 ро­ків. До 2003 року се­ре­дньо­сві­то­вий до­хід на душу на­се­ле­н­ня зріс до 6516 до­ла­рів або вде­ся­те­ро, тоді як на За­хо­ді він збіль­шив­ся до 23 710 до­ла­рів, тоб­то у 20 ра­зів.
Дже­ре­ло: Angus Maddison, Contours of the World Economy, 1–2030 AD: Essays in Macro-Economic History (Oxford: Oxford University Press, 2007).
Ди­на­мі­ка очі­ку­ва­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя була схо­жою. Се­ре­дньо­сві­то­ва очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя при на­ро­джен­ні збіль­ши­ла­ся з 24 до 26 ро­ків за пе­рі­од з 1000 по 1820 рр., по­тім ви­ро­сла до 31 року в 1900 р., пі­сля чого стрім­ко під­ви­щи­лась до 64 ро­ків у 2003 р. У кра­ї­нах За­хо­ду очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя збіль­ши­ла­ся за пе­рі­од з 1000 р. по 1820 р. із 24 до 36 ро­ків, однак на по­ча­ток 2003 р. вона вже ся­гну­ла 76 ро­ків.
Як по­ка­зує істо­рія, еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня не від­бу­ва­є­ться ав­то­ма­ти­чно. Чому де­які кра­ї­ни пе­ре­жи­ва­ють еко­но­мі­чний під­йом і до­ся­га­ють ви­со­ких рів­нів до­хо­дів, тоді як інші пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні за­стою? Які ін­сти­ту­ти та за­хо­ди по­лі­ти­ки спри­я­ти­муть еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню та під­ви­щен­ню рів­ня жи­т­тя? У цьо­му роз­ді­лі роз­гля­да­ю­ться ці над­зви­чай­но ва­жли­ві пи­та­н­ня(18).
Однак, перш ніж ми по­чне­мо, вар­то зро­би­ти за­сте­ре­же­н­ня щодо ви­мі­рю­ва­н­ня ВВП, осо­бли­во сто­сов­но пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн. Ви­зна­че­н­ня «вар­тість об­ся­гу кін­це­во­го ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг», яке, на пер­ший по­гляд, зда­є­ться про­стим, та­їть у собі без­ліч скла­дних пи­тань. Ви­зна­чи­ти вар­тість того, що про­да­є­ться на віль­но­му рин­ку, не­скла­дно. Однак як бути з тим, що під­ля­гає кон­тро­лю за рів­нем цін? Як вар­то його оці­ню­ва­ти: за ці­ною, спла­че­ною фа­кти­чно, чи за ці­ною, яку спла­ти­ли б люди на віль­но­му рин­ку? Чи має бути вклю­че­но до суми цін­ність часу, ви­тра­че­но­го в чер­гах? Що ро­би­ти з об­ся­гом, який не про­да­є­ться? Як слід оці­ню­ва­ти пра­цю мо­бі­лі­зо­ва­них вій­сько­во­слу­жбов­ців? На­скіль­ки то­чно ор­га­ни ста­ти­сти­ки зда­тні за­фі­ксу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва на ті­ньо­во­му (сі­ро­му чи чор­но­му) рин­ку? Якщо я печу піцу вдо­ма, то вар­тість сиру вра­хо­ву­є­ться, а час, про­ве­де­ний мною на ку­хні — ні. З ін­шо­го боку, якщо я ку­пую піцу в ре­сто­ра­ні, опла­та пра­ці вклю­ча­є­ться до скла­ду ВВП. Однак, якщо при­пу­сти­ти, що я — та­кий са­мий управ­ний ку­лі­нар, як і шеф-ку­хар ре­сто­ра­ну, піци бу­дуть то­то­жни­ми.
Скла­дність ви­мі­рю­ва­н­ня ВВП і від­по­від­них змін цін утру­днює ро­зу­мі­н­ня про­це­сів, що від­бу­ва­ли­ся про­тя­гом пер­ших ро­ків пі­сля кра­ху ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му. Офі­цій­на ста­ти­сти­ка по­ка­зує ве­ли­че­зне па­ді­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва, але це не від­по­від­ає фа­кти­чно­му до­сві­до­ві гро­ма­дян(19).

Елемент 2.1. Правова система

Основою економічного поступу є правова система, яка захищає приватну власність і неупереджено забезпечує виконання контрактів.

«Ре­жим при­ва­тної вла­сно­сті по­кла­дає на лю­дей від­по­від­аль­ність за їхні дії у сфе­рі ма­те­рі­аль­них благ. А отже, за та­кої си­сте­ми люди від­чу­ва­ють на собі на­слід­ки вла­сних дій. Вла­сність вста­нов­лює за­хи­сні бар’єри, але вона та­кож ото­чує нас дзер­ка­ла­ми, які від­би­ва­ють на нас на­слід­ки на­ших вчин­ків(20)»,
Том Бе­телл, еко­но­мі­чний жур­на­ліст.
Пра­во­ва си­сте­ма ство­рює осно­ву для за­хи­сту прав вла­сно­сті та ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів. Як ми обго­во­рю­ва­ли в еле­мен­ті 4 ча­сти­ни 1, тор­гів­ля пе­ре­мі­щує то­ва­ри до лю­дей, які ці­ну­ють їх біль­ше, й до­зво­ляє збіль­шу­ва­ти об­ся­ги ви­ро­бни­цтва вна­слі­док отри­ма­н­ня ви­год від спе­ці­а­лі­за­ції та впро­ва­дже­н­ня ме­то­дів ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Щоб змен­ши­ти не­ви­зна­че­ність, пов’яза­ну з тор­гів­лею, пра­во­ва си­сте­ма по­вин­на не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чу­ва­ти ви­ко­на­н­ня угод і кон­тра­ктів. Це до­зво­ляє збіль­шу­ва­ти об­ся­ги тор­го­вих опе­ра­цій та ви­го­ди від тор­гів­лі, тим са­мим спри­я­ю­чи еко­но­мі­чно­му по­сту­по­ві.
Чі­тко ви­зна­че­ні пра­ва вла­сно­сті й за­без­пе­че­н­ня їх до­три­ма­н­ня ма­ють ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для одер­жа­н­ня при­бу­тків від тор­гів­лі. Вла­сність — ши­ро­ке по­ня­т­тя, що охо­плює, зокре­ма, пра­во вла­сно­сті на тру­до­ві по­слу­ги, а та­кож ма­те­рі­аль­ні акти­ви, як-от бу­дів­лі та зем­ля. Во­ло­ді­н­ня май­ном на пра­вах при­ва­тної вла­сно­сті пе­ред­ба­чає три речі: (1) ви­клю­чне пра­во на ко­ри­сту­ва­н­ня; (2) пра­во­вий за­хист від за­зі­ха­чів — осіб, які пра­гнуть ви­ко­ри­ста­ти або не­на­ле­жним чи­ном роз­по­ря­ди­ти­ся вла­сні­стю без до­зво­лу вла­сни­ка; і (3) пра­во на пе­ре­да­чу (про­даж або да­ру­ва­н­ня) ін­шим осо­бам.
При­ва­тні вла­сни­ки самі ви­рі­шу­ють, як роз­по­ря­джа­ти­ся сво­єю вла­сні­стю, але вони та­кож не­суть від­по­від­аль­ність за свої дії. Якщо, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи свою вла­сність, хтось за­зі­хає на пра­ва вла­сно­сті ін­ших або по­ру­шує їх, на таку осо­бу по­ши­рю­є­ться дія тих са­мих пра­во­вих норм, що за­хи­ща­ють її вла­сність. На­при­клад, права приватної власності за­бо­ро­ня­ють мені ки­ну­ти мо­ло­ток в ло­бо­ве скло ва­шо­го ав­то­мо­бі­ля, тому що, якби я так вчи­нив, я б по­ру­шив ваше пра­во вла­сно­сті на ав­то­мо­біль. Ваше пра­во вла­сно­сті на ав­то­мо­біль стри­мує мене й всіх ін­ших від його ви­ко­ри­ста­н­ня (або не­на­ле­жно­го роз­по­ря­джа­н­ня ним) без ва­шо­го до­зво­лу. Так само моє пра­во вла­сно­сті на мо­ло­ток та інше моє май­но стри­мує вас і всіх ін­ших від їх ви­ко­ри­ста­н­ня без мого до­зво­лу.
Ва­жли­вим аспе­ктом при­ва­тної вла­сно­сті є сти­му­ли, які вона по­ро­джує. Існу­ють чо­ти­ри основ­ні при­чи­ни, чому сти­му­ли, що су­про­во­джу­ють чі­тко ви­зна­че­ні та обов’яз­ко­ві для до­три­ма­н­ня пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті, є ру­шій­ною си­лою еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й по­сту­пу.
По-пер­ше, при­ва­тна вла­сність на­дає лю­дям по­ту­жний сти­мул під­три­му­ва­ти в на­ле­жно­му ста­ні та дба­ти про речі, які їм на­ле­жать. Якщо при­ва­тні вла­сни­ки не під­три­му­ють свою вла­сність в на­ле­жно­му ста­ні чи до­пу­ска­ють її по­шко­дже­н­ня або зло­вжи­ва­н­ня нею, вони зі­ткну­ться з на­слід­ка­ми у ви­гля­ді зни­же­н­ня вар­то­сті та­ко­го май­на. На­при­клад, якщо у вас є вла­сний ав­то­мо­біль, ви ма­є­те по­ту­жний сти­мул за­мі­ня­ти ма­сти­ло, ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти те­хні­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня та під­три­му­ва­ти са­лон авто в гар­но­му ста­ні. Чому це так? Якщо ви про­я­ви­те лег­ко­ва­жність у та­ких ви­пад­ках, вар­тість ав­то­мо­бі­ля як для вас, так і для по­тен­цій­них май­бу­тніх вла­сни­ків зни­зи­ться. Якщо ав­то­мо­біль утри­му­є­ться в хо­ро­шо­му ро­бо­чо­му ста­ні, він ма­ти­ме біль­шу цін­ність для вас і для ін­ших лю­дей, які мо­жуть за­хо­ті­ти при­дба­ти його у вас. Для вла­сни­ка від­дзер­ка­ле­н­ням та­ко­го став­ле­н­ня до май­на буде рин­ко­ва ціна. Дбай­ли­ве роз­по­ря­дже­н­ня ви­на­го­ро­джу­є­ться, а не­дба­ле — ка­ра­є­ться зни­же­н­ням цін­но­сті акти­ву.
На про­ти­ва­гу цьо­му, коли май­но на­ле­жить ін­шим (на­при­клад, на­ле­жить дер­жа­ві або зна­хо­ди­ться у спіль­ній вла­сно­сті ве­ли­кої гру­пи лю­дей — у кра­ї­нах із со­ці­а­лі­сти­чною еко­но­мі­кою та­кий тип вла­сно­сті на­зи­вав­ся «вла­сність на­ро­ду»), для ко­жно­го ко­ри­сту­ва­ча дія сти­му­лу на­ле­жно дба­ти про ньо­го слаб­шає. На­при­клад, коли жи­тло­вий бу­ди­нок пе­ре­бу­ває у дер­жав­ній вла­сно­сті, орен­да­рі не ма­ють по­ту­жно­го фі­нан­со­во­го сти­му­лу для під­три­ма­н­ня та­ко­го об’єкту в на­ле­жно­му ста­ні, оскіль­ки вони не бу­дуть не­сти ви­трат вна­слі­док зни­же­н­ня вар­то­сті не­ру­хо­мо­сті та не отри­ма­ють при­бу­тку від її під­ви­ще­н­ня. Саме тому дер­жав­не жи­тло, на про­ти­ва­гу при­ва­тній вла­сно­сті, ча­сті­ше за­не­па­дає та не під­три­му­є­ться у на­ле­жно­му ста­ні. Це від­бу­ва­є­ться як у ка­пі­та­лі­сти­чних кра­ї­нах, де рин­ки по­да­ють ці­но­ві си­гна­ли, так і в со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах, де такі си­гна­ли від­су­тні. Не­на­ле­жні до­гляд, об­слу­го­ву­ва­н­ня та ре­монт по­ка­зу­ють слаб­кість сти­му­лів, що су­про­во­джу­ють дер­жав­ну вла­сність, на­віть за умо­ви ді­ю­чих рин­ків для ін­ших при­ва­тних акти­вів. Цю про­бле­му під­су­мо­ву­ва­ла по­ши­ре­на в ра­дян­ські часи при­каз­ка: «Те, що на­ле­жить усім, не на­ле­жить ні­ко­му».
Однак про­бле­ми ви­ни­ка­ють не тіль­ки че­рез від­су­тність при­ва­тної вла­сно­сті як та­кої, але й че­рез роз­бі­жно­сті ін­те­ре­сів ко­ри­сту­ва­чів об’єкта не­ру­хо­мо­сті й гру­пи чи осо­би, що несе ви­тра­ти вна­слі­док його не­на­ле­жно­го ви­ко­ри­ста­н­ня. Май­же така ж про­бле­ма ви­ни­кає на рин­ку орен­ди, де при­ва­тний вла­сник і ко­ри­сту­вач — рі­зні осо­би. Ось чому до­го­во­ри орен­ди ча­сто мі­стять дов­гі пе­ре­лі­ки до­зво­лів і за­бо­рон щодо ко­ри­сту­ва­н­ня май­ном. До пе­ре­хо­ду від пла­но­вої до рин­ко­вої еко­но­мі­ки в Схі­дній Єв­ро­пі було зви­чною спра­вою під­ні­ма­ти­ся бру­дни­ми схо­да­ми повз зла­ма­ні лі­фти та пе­ре­го­рі­лі лам­по­чки до квар­тир, які під­три­му­ва­ли­ся в без­до­ган­но­му ста­ні, оскіль­ки люди пі­клу­ва­ли­ся про вла­сне жи­тло, але не дба­ли про спіль­ний про­стір. На по­ча­тку пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду скла­дним пи­та­н­ням ста­ло ви­зна­че­н­ня спосо­бу пе­ре­да­н­ня у вла­сність жи­тло­во­го фон­ду. Було зро­зумі­ло, що бу­дин­ки ма­ють ста­ти при­ва­тною вла­сні­стю, але чиєю? Щодо бу­дин­ків і квар­тир, по­бу­до­ва­них у не­дав­ньо­му ми­ну­ло­му, від­по­відь була про­стою – пе­ре­да­ти (або про­да­ти їх за низь­кою ці­ною) ме­шкан­цям. Однак що ро­би­ти зі ста­ри­ми бу­дів­ля­ми, які ко­му­ні­сти кон­фі­ску­ва­ли у їхніх вла­сни­ків, при­йшов­ши до вла­ди? Пе­ре­да­ти у вла­сність тим, хто про­жи­ває в бу­дин­ку, чи тим (або на­щад­кам тих), у кого май­но було «вкра­де­но»? Че­хія ви­рі­ши­ла по­вер­ну­ти май­но (від­но­ви­ти по­ча­тко­вий пра­во­вий стан) його ко­ли­шнім вла­сни­кам, однак на­да­ла на­яв­ним орен­да­рям мо­жли­вість подаль­шо­го ко­ри­сту­ва­н­ня жи­тлом, уста­но­вив­ши кон­троль над орен­дною пла­тою. Та­кий під­хід ви­кли­кав оче­ви­дні про­бле­ми, оскіль­ки вла­сни­ки не мали до­ста­тньо­го до­хо­ду для утри­ма­н­ня май­на та обу­рю­ва­ли­ся не­мо­жли­ві­стю про­да­ти його за рин­ко­вою вар­ті­стю.
Страхування, зна­че­н­ня яко­го буде роз­гля­ну­то пі­зні­ше, та­кож ство­рює по­ді­бний сти­мул до «не­на­ле­жно­го ко­ри­сту­ва­н­ня». Це яви­ще ві­до­ме як «моральний ризик»: коли лю­ди­ні, яка при­ймає рі­ше­н­ня щодо ко­ри­сту­ва­н­ня акти­вом, ві­до­мо, що у разі будь-яких не­ба­жа­них на­слід­ків ви­тра­ти по­не­се хтось ін­ший. Во­дії, які зна­ють, що стра­хо­ва ком­па­нія за­мі­нить їхню ма­ши­ну у ви­пад­ку кра­діж­ки, пар­ку­ю­ться в більш не­без­пе­чних ра­йо­нах або за­бу­ва­ють за­мкну­ти свій ав­то­мо­біль. Ли­жни­ки, які не ма­ють по­лі­са ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня, з мен­шою імо­вір­ні­стю ри­зи­ку­ва­ти­муть на «чор­них» тра­сах ви­со­ко­го рів­ня скла­дно­сті.
По-дру­ге, при­ва­тна вла­сність за­охо­чує лю­дей ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­єю вла­сні­стю й удо­ско­на­лю­ва­ти її у та­кий спо­сіб, щоб це ви­со­ко ці­ну­ва­лось ін­ши­ми. Якщо вони ви­ко­ри­сто­ву­ють і вдо­ско­на­лю­ють своє май­но, ро­бля­чи його при­ва­бли­вим для ін­ших, його рин­ко­ва вар­тість зро­стає. На про­ти­ва­гу цьо­му, змі­ни, які не по­до­ба­ю­ться ін­шим — осо­бли­во якщо ці інші осо­би є клі­єн­та­ми або по­тен­цій­ни­ми май­бу­тні­ми по­ку­пця­ми, — зни­жу­ють вар­тість май­на.
При­ва­тна вла­сність та­кож впли­ває на роз­ви­ток осо­би­сто­сті. Мо­жли­вість за­ли­ша­ти собі пло­ди вла­сної пра­ці дає лю­дям по­ту­жний сти­мул вдо­ско­на­лю­ва­ти свої на­ви­чки й пра­цю­ва­ти на­по­ле­гли­ві­ше та ефе­ктив­ні­ше. Такі дії під­ви­щу­ють їхній до­хід. Чому сту­ден­ти ви­шів го­то­ві по­си­ле­но вчи­ти­ся та пла­ти­ти за вищу осві­ту? Від­по­відь на це пи­та­н­ня дає при­ва­тна вла­сність на тру­до­ві по­слу­ги. Оскіль­ки вони ма­ють пра­во вла­сно­сті на свої тру­до­ві по­слу­ги, їхній май­бу­тній до­хід буде ви­щим, якщо вони на­бу­дуть знань та роз­ви­нуть на­ви­чки, які ви­со­ко ці­ну­ють інші.
Так само при­ва­тна вла­сність на­дає вла­сни­кам зем­лі, бу­ді­вель та ін­ших ма­те­рі­аль­них акти­вів сти­мул ко­ри­сту­ва­ти­ся ними, за­хи­ща­ти й удо­ско­на­лю­ва­ти їх у та­кий спо­сіб, щоб вони мо­гли при­но­си­ти ви­го­ду ін­шим. До того ж вла­сни­ки, які цьо­го не ро­блять, по­не­суть ви­тра­ти у ви­гля­ді зни­же­н­ня вар­то­сті сво­їх акти­вів. Уявіть вла­сни­ка жи­тло­во­го ком­пле­ксу, не за­ці­кав­ле­но­го у ство­рен­ні на його те­ри­то­рії ін­фра­стру­кту­ри, як-от ав­то­сто­ян­ки, зру­чних пра­лень, до­бре обла­дна­но­го тре­на­жер­но­го залу чи гар­но­го га­зо­ну та ба­сей­ну. Якщо спо­жи­ва­чі ви­со­ко ці­ну­ють ці речі (по­рів­ню­ю­чи з ви­тра­та­ми на їх ство­ре­н­ня), вла­сник квар­тир має по­ту­жний сти­мул їх за­без­пе­чи­ти. Чому? Спо­жи­ва­чі по­го­дя­ться пла­ти­ти вищу орен­дну пла­ту за квар­ти­ри з осо­бли­во цін­ни­ми зру­чно­стя­ми. Отже, вла­сни­ки квар­тир, які на­да­ють такі зру­чно­сті, змо­жуть по­кра­щи­ти рі­вень ком­фор­ту сво­їх клі­єн­тів і збіль­ши­ти свій чи­стий при­бу­ток (а та­кож рин­ко­ву вар­тість сво­го жи­тло­во­го ком­пле­ксу). На про­ти­ва­гу цьо­му, вла­сни­ки квар­тир, які на­по­ля­га­ють на на­дан­ні лише зру­чно­стей, які вони самі вва­жа­ють за по­трі­бне, а не тих, яким від­да­ють пе­ре­ва­гу клі­єн­ти, ви­яв­лять, що їхні до­хо­ди та вар­тість їхньо­го ка­пі­та­лу (їхніх квар­тир) зни­зя­ться.
Ці­ка­во, що при­ва­тна вла­сність впли­ває на про­ду­ктив­ність на­віть у со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах. Це до­бре ви­дно на при­кла­ді сіль­сько­го го­спо­дар­ства в ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. За ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му сім’ям до­зво­ля­ло­ся за­ли­ша­ти собі або про­да­ва­ти про­ду­кцію, яку вони ви­ро­бля­ли на не­ве­ли­ких при­са­ди­бних зе­мель­них ді­лян­ках пло­щею до 0,4 га. Ці при­ва­тні ді­лян­ки ста­но­ви­ли лише близь­ко 2% від за­галь­ної пло­щі зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Ре­шта 98% роз­по­ді­ля­ли­ся між ве­ли­че­зни­ми ко­ле­ктив­ни­ми го­спо­дар­ства­ми, в яких зем­ля та вся ви­ро­бле­на про­ду­кція на­ле­жа­ли дер­жа­ві. Згі­дно з ра­дян­ською пре­сою, ця кри­хі­тна час­тка зе­мель при­ва­тних го­спо­дарств за­без­пе­чу­ва­ла близь­ко чвер­ті за­галь­ної вар­то­сті об­ся­гів сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва СРСР. Це свід­чить про те, що на при­ва­тних ді­лян­ках уро­жай­ність з ге­кта­ра май­же в ші­стнад­цять ра­зів пе­ре­ви­щу­ва­ла уро­жай­ність у ра­дго­спах.
На­віть не­ве­ли­кий від­ступ від дер­жав­ної вла­сно­сті в на­прям­ку при­ва­тної вла­сно­сті може дати ди­во­ви­жні ре­зуль­та­ти. У 1978 році ко­му­ні­сти­чний уряд Ки­таю роз­по­чав де-фа­кто по­лі­ти­ку, що до­зво­ля­ла фер­ме­рам за­ли­ша­ти собі ви­ро­ще­ний у ко­ле­ктив­них го­спо­дар­ствах рис в об­ся­гах, що пе­ре­ви­щу­ва­ли ви­зна­че­ну кво­ту на по­ста­ча­н­ня зер­на, яке тре­ба було зда­ти дер­жа­ві. Ре­зуль­та­том ста­ло не­гай­не зро­ста­н­ня продуктивності, оскіль­ки фер­ме­ри отри­ма­ли сти­мул до ефе­ктив­но­го ви­ро­бни­цтва. Пі­сля ви­ко­на­н­ня квот фер­ме­рам було до­зво­ле­но за­ли­ша­ти собі всю до­да­тко­ву про­ду­кцію. Коли звіс­тка про це ро­зі­йшла­ся, а дер­жа­ва зне­хту­ва­ла офі­цій­ною по­лі­ти­кою про­ти та­кої «при­ва­ти­за­ції», ця пра­кти­ка по­ши­ри­лась із бли­ска­ви­чною швид­кі­стю, що спри­чи­ни­ло стрім­ке зро­ста­н­ня об­ся­гів сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва та від­кри­ло фер­ме­рам шлях до не­сіль­сько­го­спо­дар­ських се­кто­рів еко­но­мі­ки(21).
По-тре­тє, при­ва­тна вла­сність по­кла­дає на вла­сни­ків юри­ди­чну від­по­від­аль­ність за зби­тки, зав­да­ні ін­шим вна­слі­док ви­ко­ри­ста­н­ня їхньої вла­сно­сті. Суди ви­зна­ють і за­без­пе­чу­ють здій­сне­н­ня пов­но­ва­жень, що ви­ни­ка­ють на осно­ві пра­ва вла­сно­сті, але вони та­кож за­без­пе­чу­ють ре­а­лі­за­цію від­по­від­аль­но­сті, яка ви­пли­ває з цих пов­но­ва­жень. При­ва­тна вла­сність пов’язує кон­троль із від­по­від­аль­ні­стю. На вла­сни­ків по­кла­да­є­ться від­по­від­аль­ність саме тому, що вони ма­ють мо­жли­вість здій­сню­ва­ти кон­троль. Зі сво­го боку, ця від­по­від­аль­ність ство­рює по­ту­жний сти­мул для вла­сни­ків від­по­від­аль­но ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­їм май­ном та вжи­ва­ти за­хо­дів для змен­ше­н­ня ймо­вір­но­сті за­по­ді­я­н­ня шко­ди ін­шим.
Роз­глянь­мо такі при­кла­ди. Вла­сник де­ре­ва, яке вси­хає, має сти­мул зру­ба­ти його, поки воно не впа­ло на бу­ди­нок су­сі­да. Вла­сни­ки со­бак ма­ють сти­мул три­ма­ти сво­їх ви­хо­ван­ців на по­від­ку або в на­мор­дни­ку, коли існує ймо­вір­ність, що вони мо­жуть вку­си­ти ін­ших. Вла­сник ав­то­мо­бі­ля має пра­во їзди­ти на сво­є­му авто, однак він по­не­се від­по­від­аль­ність, якщо че­рез не­справ­ність гальм його ав­то­мо­біль зав­дасть шко­ди чу­жо­му май­ну. Так само хі­мі­чна ком­па­нія здій­снює кон­троль над сво­єю про­ду­кці­єю, але саме з цієї при­чи­ни вона несе юри­ди­чну від­по­від­аль­ність у разі за­по­ді­я­н­ня зби­тків вна­слі­док не­пра­виль­но­го по­во­дже­н­ня з хі­мі­чни­ми ре­чо­ви­на­ми.
По-че­твер­те, при­ва­тна вла­сність спри­яє ра­ціо­наль­но­му осво­єн­ню ре­сур­сів та їх збе­ре­жен­ню для май­бу­тніх по­ко­лінь. Ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су може при­не­сти до­хід, що є від­обра­же­н­ням ба­жань ни­ні­шніх спо­жи­ва­чів, які по­тре­бу­ють еко­но­мі­чних благ, ко­трі мо­жуть бути отри­ма­ні зав­дя­ки цьо­му ре­сур­су. Однак, зав­дя­ки пра­вам вла­сно­сті, вра­хо­ву­ю­ться та­кож й ін­те­ре­си май­бу­тніх спо­жи­ва­чів. Вла­сник ре­сур­су — ска­жі­мо, лі­со­во­го угі­д­дя або дрі­бно­ліс­ся, в яко­му мо­жна за­го­тов­ля­ти де­ре­ви­ну за­раз або зро­би­ти це пі­зні­ше, — має прийня­ти рі­ше­н­ня. Чи під­ви­щи­ться з ча­сом цін­ність лі­со­ма­те­рі­а­лів? Іна­кше ка­жу­чи, чи буде очі­ку­ва­на вар­тість де­рев у май­бу­тньо­му, коли вони ста­нуть до­ро­слі­ши­ми, ви­щою, ніж якби їх спи­ля­ли сьо­го­дні? І чи буде ця рі­зни­ця у вар­то­сті, по­рів­ню­ю­чи з їхньою вар­ті­стю, якщо їх спи­ля­ють за­раз, ви­щою, ніж ви­тра­ти на збе­рі­га­н­ня й за­хист де­рев для май­бу­тньо­го ви­ко­ри­ста­н­ня? Якщо так, то вла­сник має сти­мул збе­рег­ти — тоб­то, утри­ма­тись від ви­ко­ри­ста­н­ня сьо­го­дні, — щоб за­без­пе­чи­ти на­яв­ність ре­сур­су тоді, коли його цін­ність зро­сте.
При­ва­тні вла­сни­ки отри­ма­ють ви­го­ду від збе­ре­же­н­ня у ви­пад­ках, коли очі­ку­є­ться, що май­бу­тня вар­тість ре­сур­су, який спо­жи­ва­є­ться, пе­ре­ви­щить його по­то­чну вар­тість. Те ж саме сто­су­є­ться на­віть ви­пад­ків, коли ни­ні­шній вла­сник не спо­ді­ва­є­ться осо­би­сто ско­ри­ста­ти­ся май­бу­тні­ми ви­го­да­ми. При­пу­сті­мо, що 65-рі­чний фер­мер-лі­сів­ник за­кла­дає по­сі­ви ду­гла­со­вої яли­ці, яка за­зви­чай до­ся­гає опти­маль­но­го для лі­со­за­го­тів­лі рів­ня зрі­ло­сті лише че­рез п’ят­де­сят ро­ків. Чи має лі­тній фер­мер-лі­сів­ник сти­мул збе­рі­га­ти де­ре­ва для май­бу­тньо­го ви­ко­ри­ста­н­ня? За на­яв­но­сті пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті від­по­відь оче­ви­дна: так. Якщо очі­ку­є­ться, що ріст де­рев збіль­шить май­бу­тній до­хід на­стіль­ки, на­скіль­ки його мо­гли б збіль­ши­ти аль­тер­на­тив­ні ін­ве­сти­ції, фер­мер отри­має ви­го­ду від збе­ре­же­н­ня де­рев на май­бу­тнє. Рин­ко­ва вар­тість зем­лі фер­ме­ра, яка зна­хо­ди­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, буде під­ви­щу­ва­тись у міру зро­ста­н­ня де­рев та на­бли­же­н­ня очі­ку­ва­но­го дня спи­лю­ва­н­ня. Отже, на­віть якщо фа­кти­чно де­ре­ва бу­дуть спи­ля­ні че­рез ба­га­то ро­ків пі­сля смер­ті ни­ні­шньо­го вла­сни­ка, він змо­же в будь-який час про­да­ти де­ре­ва (або зем­лю ра­зом із ними), отри­мав­ши ви­го­ду від їхньої зро­ста­ю­чої вар­то­сті.
Про­тя­гом сто­літь пе­си­мі­сти твер­дять, що ми ось-ось ви­чер­па­є­мо ре­сур­си де­ре­ви­ни, най­ва­жли­ві­ших ко­ри­сних ко­па­лин або рі­зних дже­рел енер­гії. Вони весь час по­ми­ля­ю­ться че­рез те, що не усві­дом­лю­ють ролі при­ва­тної вла­сно­сті. По­мір­ку­ва­ти над та­ки­ми про­гно­за­ми «кін­ця сві­ту» до­сить по­вчаль­но. У XVI ст. в Ан­глії ви­ни­кли по­бо­ю­ва­н­ня, що за­па­си де­ре­ви­ни, яку ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для опа­ле­н­ня, ско­ро буде ви­чер­па­но. Однак під­ви­ще­н­ня цін на де­ре­ви­ну спо­ну­ка­ло до збе­ре­же­н­ня лі­со­вих ма­си­вів і зу­мо­ви­ло роз­ви­ток ву­гіль­ної про­ми­сло­во­сті. «Кри­за де­ре­ви­ни» не­за­ба­ром ми­ну­ла.
На­віть коли пев­ний ре­сурс не має вла­сни­ків, ча­сто про­бле­ми, пов’яза­ні з ним, може ви­рі­ши­ти ри­нок ін­ших ре­сур­сів, які пе­ре­бу­ва­ють у вла­сно­сті. В се­ре­ди­ні XIX сто­лі­т­тя з’яви­ли­ся нев­ті­шні про­гно­зи, що Спо­лу­че­ні Шта­ти не­за­ба­ром за­ли­ша­ться без ки­то­во­го жиру, що у той час слу­гу­вав основ­ним ви­дом па­ли­ва для шту­чно­го осві­тле­н­ня. Кити ні­ко­му не на­ле­жа­ли, й на них без­жаль­но по­лю­ва­ли у від­кри­то­му морі. Якщо ки­то­бо­є­ві не вда­ва­ло­ся за­би­ти кита, коли тра­пля­ла­ся така на­го­да, не­за­ба­ром це ро­бив хтось ін­ший. У міру зро­ста­н­ня цін на ки­то­вий жир зни­ка­ли й сти­му­ли до збе­ре­же­н­ня ки­тів на май­бу­тнє, оскіль­ки ті не були за­хи­ще­ні пра­ва­ми при­ва­тної вла­сно­сті. По­при те, що по­пу­ля­ція ки­тів ско­ро­чу­ва­ла­ся, обме­жень на ки­то­бій­ний про­ми­сел ні­хто не вста­нов­лю­вав.
Однак зро­ста­н­ня цін на ки­то­вий жир дало по­штовх до ви­на­йде­н­ня та роз­роб­ки аль­тер­на­тив­них дже­рел енер­гії. Якби під­при­єм­ці ство­ри­ли нове де­шев­ше дже­ре­ло енер­гії, вони мо­гли б отри­ма­ти зна­чні до­хо­ди. З ча­сом це зу­мо­ви­ло від­кри­т­тя ко­мер­цій­но при­бу­тко­вих дже­рел на­фто­про­ду­ктів і ви­на­хід від­но­сно де­шев­шо­го гасу, що спри­чи­ни­ло па­ді­н­ня цін на ки­то­вий жир і ско­ро­че­н­ня по­лю­ва­н­ня на ки­тів, а отже й по­кла­ло кі­нець «кри­зі ки­то­во­го жиру».
Пі­зні­ше, коли люди пе­ре­йшли на ви­ко­ри­ста­н­ня на­фти, з’яви­ли­ся про­гно­зи, що цей ре­сурс не­за­ба­ром та­кож буде ви­чер­па­но. У 1914 р. Гір­ни­че бюро США по­ві­до­ми­ло, що за­галь­ний об­сяг за­па­сів на­фти в США ста­но­вив менш ніж шість мі­льяр­дів ба­ре­лів, що пра­кти­чно рів­но­зна­чно ни­ні­шньо­му об­ся­гу ви­ро­бни­цтва кра­ї­ни за со­рок мі­ся­ців. За оцін­ка­ми Фе­де­раль­ної ради у спра­вах збе­ре­же­н­ня на­фто­вих ре­сур­сів, зро­бле­ни­ми у 1926 р., за­па­сів на­фти в США по­вин­но було ви­ста­чи­ти лише на сім ро­ків. Пі­зні­ше, у 1970-ті роки, за ре­зуль­та­та­ми до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го за фі­нан­со­вої під­трим­ки вель­ми впли­во­во­го Рим­сько­го клу­бу, було зро­бле­но по­ді­бні про­гно­зи щодо сві­то­вих за­па­сів.
Ро­зу­мі­н­ня сти­му­лів, які по­ро­джує при­ва­тна вла­сність, по­яснює, чому такі про­гно­зи «кін­ця сві­ту», пов’яза­ні з ви­сна­же­н­ням ре­сур­сів, не ви­пра­вда­ли­ся. Коли обме­же­ність ре­сур­су, що зна­хо­ди­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, зро­стає, ціна цьо­го ре­сур­су під­ви­щу­є­ться. Зро­ста­н­ня ціни на­дає спо­жи­ва­чам, ви­ро­бни­кам, но­ва­то­рам та фа­хів­цям у від­по­від­них га­лу­зях сти­му­ли до (1) збе­ре­же­н­ня шля­хом ско­ро­че­н­ня пря­мо­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су (як-от ви­ми­ка­ти сві­тло, ви­хо­дя­чи з кім­на­ти; одя­га­ти те­плий светр за­мість вклю­че­н­ня обі­грі­ва­ча; пе­ре­во­ди­ти про­ми­сло­ве обла­дна­н­ня та по­бу­то­ві при­ла­ди в еко­ном­ний ре­жим спо­жи­ва­н­ня); (2) ре­тель­ні­шо­го по­шу­ку товарів-замінників (як-от ко­ри­сту­ва­ти­ся гро­мад­ським транс­пор­том за­мість при­ва­тно­го ав­то­мо­бі­ля; за­мі­ню­ва­ти на­фту на інші види енер­гії: ві­тро­ву, атом­ну чи гі­дро­енер­гію); і (3) роз­роб­ки но­вих ме­то­дів ви­яв­ле­н­ня та від­нов­ле­н­ня біль­ших об­ся­гів ре­сур­су (як-от го­ри­зон­таль­не бу­рі­н­ня і гі­драв­лі­чний роз­рив пла­стів). На сьо­го­дні ці сили від­да­ли­ли «кі­нець сві­ту» ще далі в май­бу­тнє, та ми ма­є­мо всі під­ста­ви вва­жа­ти, що їхній вплив на ре­сур­си, які зна­хо­дя­ться в при­ва­тній вла­сно­сті, збе­рі­га­ти­ме­ться. Щоб чі­тко зро­зу­мі­ти цю від­мін­ність, роз­глянь­те рі­зни­цю між ко­ро­вою та бі­зо­ном. Хоча не існує двох ін­ших тва­рин, більш схо­жих між со­бою за роз­мі­ра­ми та вар­ті­стю м’яса, по­лю­ва­н­ня на бі­зо­нів, що зна­хо­дя­ться у спіль­ній вла­сно­сті, при­зве­ло май­же до пов­но­го їх зни­кне­н­ня, однак ні­хто не буде ствер­джу­ва­ти про існу­ва­н­ня дефіциту ко­рів, які зна­хо­дя­ться в при­ва­тній вла­сно­сті(22).
Пра­во­ва си­сте­ма, яка за­хи­щає пра­ва вла­сно­сті та не­упе­ре­дже­но за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів, ство­рює осно­ву для отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі, нагромадження капіталу та роз­роб­ки ре­сур­сів, що є основ­ни­ми ру­шій­ни­ми си­ла­ми еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На про­ти­ва­гу цьо­му, не­за­хи­ще­ність прав вла­сно­сті, від­су­тність на­дій­но­го за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня угод та фаворитизм у пра­во­вих пи­та­н­нях під­ри­ва­ють ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність і про­ду­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів.
Про­тя­гом усі­єї істо­рії люд­ство ви­ко­ри­сто­ву­ва­ло інші фор­ми вла­сно­сті, як-от ве­ли­кі ко­опе­ра­ти­ви, со­ці­а­лізм і ко­му­нізм. У будь-яко­му мас­шта­бі, біль­шо­му за не­ве­ли­ке село з силь­ною куль­тур­ною тра­ди­ці­єю, такі спро­би при­зво­ди­ли до не­вда­лих, а по­де­ку­ди й ка­та­стро­фі­чних на­слід­ків. На сьо­го­дні ми не зна­є­мо жо­дно­го ін­сти­ту­цій­но­го устрою, який на­да­вав би лю­дям та­кий рі­вень сво­бо­ди та сти­му­лів слу­жи­ти ін­шим че­рез про­ду­ктив­не й ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів, як це ро­бить при­ва­тна вла­сність у ме­жах верховенства права.
По­си­ла­н­ня на «вер­хо­вен­ство пра­ва» має над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня. Пра­ва вла­сно­сті ні­ко­ли не мо­жуть бути не­о­бме­же­ни­ми. Су­спіль­ства вста­нов­лю­ють пра­ви­ла («ру­ха­ти­ся пра­вою сму­гою до­ро­ги» або «обла­дна­ти жи­тло по­же­жною си­гна­лі­за­ці­єю»), щоб убез­пе­чи­ти гро­ма­дян від за­по­ді­я­н­ня шко­ди вна­слі­док від­сто­ю­ва­н­ня сво­їх прав ін­ши­ми гро­ма­дя­на­ми. Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії еко­но­міст Ро­нальд Коуз вка­зав, що в де­яких ви­пад­ках рин­ки мо­жуть до­сяг­ти та­ко­го са­мо­го ре­зуль­та­ту, але, коли спра­ва сто­су­є­ться ба­га­тьох лю­дей, вста­нов­ле­н­ня норм дер­жа­вою може бути єди­но пра­виль­ним рі­ше­н­ням.

Елемент 2.2. Конкурентні ринки

Конкуренція сприяє ефективному використанню ресурсів і стимулює інноваційні процеси.

«Кон­ку­рен­ція є за­по­ру­кою по­стій­но­го зро­ста­н­ня ефе­ктив­но­сті ви­ро­бни­цтва. Вона спо­ну­кає ви­ро­бни­ків ско­ро­чу­ва­ти ви­тра­ти та змен­шу­ва­ти вар­тість ви­ро­бни­цтва, щоби мог­ти про­да­ва­ти свою про­ду­кцію за ниж­чи­ми, ніж у кон­ку­рен­тів, ці­на­ми. Вона ви­ті­сняє з рин­ку ті ком­па­нії, чиї ви­тра­ти за­ли­ша­ю­ться ви­со­ки­ми, й у та­кий спо­сіб зо­се­ре­джує по­ту­жно­сті в ру­ках під­при­ємств із низь­ки­ми ви­тра­та­ми ви­ро­бни­цтва(23)»,
Клер Віл­кокс, ко­ли­шній про­фе­сор еко­но­мі­ки Су­ор­тмор­сько­го ко­ле­джу.
Кон­ку­рен­ція існує тоді, коли ри­нок є від­кри­тим і до­зво­ляє віль­ний вхід на ньо­го аль­тер­на­тив­ним про­дав­цям. Кон­ку­рен­ція — це ру­шій­на сила рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Фір­ми-кон­ку­рен­ти мо­жуть ве­сти ді­яль­ність на ло­каль­них, ре­гіо­наль­них, на­ціо­наль­них або на­віть сві­то­вих рин­ках. Кон­ку­рен­тний про­цес спо­ну­кає ко­жну з них до ефе­ктив­но­го ве­де­н­ня ді­яль­но­сті та вра­ху­ва­н­ня впо­до­бань спо­жи­ва­чів. Кон­ку­рен­ція від­сі­ює не­ефе­ктив­них ви­ро­бни­ків. Фір­ми, які не на­да­ють спо­жи­ва­чам які­сних то­ва­рів за при­ва­бли­ви­ми ці­на­ми, за­зна­ють зби­тків і по­сту­по­во ви­ті­сня­ю­ться з бі­зне­су. Успі­шні ком­па­нії по­вин­ні пе­ре­вер­шу­ва­ти сво­їх кон­ку­рен­тів. Цьо­го мо­жна до­сяг­ти рі­зни­ми спосо­ба­ми: ви­со­кою які­стю про­ду­кції, при­ва­бли­ві­стю її зов­ні­шньо­го ви­гля­ду, від­мін­ним сер­ві­сом, зру­чні­стю роз­та­шу­ва­н­ня, ефе­ктив­ною ре­кла­мою та ці­на­ми, — про­те цін­ність їхньої про­по­зи­ції спо­жи­ва­чам від­но­сно її вар­то­сті по­вин­на зав­жди бути що­най­мен­ше та­кою, як у їхніх кон­ку­рен­тів.
Що утри­мує McDonald’s, Carrefour, Amazon, General Motors або будь-яку іншу ко­мер­цій­ну ком­па­нію від під­ви­ще­н­ня цін, про­да­жу не­які­сних то­ва­рів чи не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня? Від­по­відь на це пи­та­н­ня дає кон­ку­рен­ція. Якщо McDonald’s не за­про­по­нує сма­чно­го сен­дві­ча за при­ва­бли­вою ці­ною люди звер­ну­ться до Burger King, Wendy’s, Subway, Taco Bell та ін­ших його кон­ку­рен­тів. На­віть най­біль­ші ком­па­нії втра­ча­ють клі­єн­тів, по­сту­па­ю­чись но­во­ство­ре­ним ма­лим під­при­єм­ствам, які зна­хо­дять спосо­би на­да­н­ня спо­жи­ва­чам про­ду­кції ви­щої яко­сті за ниж­чи­ми ці­на­ми. Такі гі­ган­ти як Fiat, Toyota, General Motors і Ford втра­тять сво­їх клі­єн­тів на ко­ристь Honda, Hyundai, Volkswagen та ін­ших ви­ро­бни­ків ав­то­мо­бі­лів, якщо не змо­жуть на­рів­ні зі сво­ї­ми су­пер­ни­ка­ми на­да­ти по­трі­бний спо­жи­ва­че­ві тип ав­то­мо­бі­ля за кон­ку­рен­тни­ми ці­на­ми.
Кон­ку­рен­ція на­дає під­при­єм­ствам по­ту­жний сти­мул до під­ви­ще­н­ня яко­сті про­ду­кції та за­сто­су­ва­н­ня менш ви­тра­тних ме­то­дів ви­ро­бни­цтва. Зва­жа­ю­чи на по­стій­ні змі­ни те­хно­ло­гій та цін, не­мо­жли­во пе­ред­ба­чи­ти на­пев­не, які саме то­ва­ри спо­жи­ва­чі за­хо­чуть ку­пи­ти на­да­лі, та які ме­то­ди ви­ро­бни­цтва зве­дуть до мі­ні­му­му ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції. Кон­ку­рен­ція до­по­ма­гає зна­йти від­по­відь на це пи­та­н­ня. Чи є маркетинг у со­ці­аль­них ме­ре­жах най­ви­да­тні­шою іде­єю у сфе­рі роз­дрі­бної тор­гів­лі з ча­сів ви­ни­кне­н­ня тор­го­вель­них цен­трів? Чи це — лише чер­го­ве ви­ді­н­ня, що з ча­сом роз­ві­є­ться як дим? Від­по­відь, яку на­дасть на це пи­та­н­ня кон­ку­рен­ція, за­ле­жа­ти­ме від виду рин­ку і змі­ню­ва­ти­ме­ться з пли­ном часу.
У рин­ко­вій еко­но­мі­ці під­при­єм­ці впро­ва­джу­ють ін­но­ва­ції на свій роз­суд. Їм по­трі­бна лише під­трим­ка ін­ве­сто­рів (до яких не­рід­ко на­ле­жать самі під­при­єм­ці), го­то­вих на­да­ти не­об­хі­дне фі­нан­су­ва­н­ня. Схва­ле­н­ня з боку цен­траль­них ор­га­нів пла­ну­ва­н­ня, за­ко­но­дав­чої біль­шо­сті або ді­ло­вих кон­ку­рен­тів не ви­ма­га­є­ться. Однак кон­ку­рен­ція по­кла­дає від­по­від­аль­ність на під­при­єм­ців та ін­ве­сто­рів, що їх під­три­му­ють, оскіль­ки їхні ідеї по­вин­ні ви­три­ма­ти пе­ре­вір­ку ре­аль­ні­стю з боку спо­жи­ва­чів. Якщо спо­жи­ва­чі оці­нять ін­но­ва­цію до­ста­тньо ви­со­ко, щоб по­кри­ти ви­тра­ти на її впро­ва­дже­н­ня, но­во­ство­ре­на ком­па­нія ста­не при­бу­тко­вою та успі­шною. Про­те, якщо для спо­жи­ва­чів цін­ність но­во­го про­ду­кту ви­яви­ться ниж­чою за його вар­тість, під­при­єм­ство за­знає зби­тків і збан­кру­тує. Оста­то­чну оцін­ку успі­шно­сті ін­но­ва­цій та ефе­ктив­но­сті ді­яль­но­сті під­при­єм­ства да­ють спо­жи­ва­чі.
Пі­сля ви­хо­ду на ри­нок нова про­ду­кція за­зви­чай про­хо­дить шлях згі­дно з мо­де­л­лю «ціна — якість». Спо­ча­тку ціна на то­ва­ри-но­вин­ки є за­зви­чай ви­со­кою, тому їх ку­пує від­но­сно не­ве­ли­ка кіль­кість спо­жи­ва­чів, пе­ре­ва­жно вер­стви на­се­ле­н­ня з ви­со­ким рів­нем до­хо­дів. Мо­жли­вість одни­ми з пер­ших ско­ри­ста­ти­ся про­ду­ктом до­ро­го ко­штує цим спо­жи­ва­чам, оскіль­ки на по­ча­тко­во­му ета­пі якість про­ду­кту за­зви­чай є ниж­чою, ніж вона буде зго­дом — коли ви­ро­бни­ки на­бу­дуть до­сві­ду, — але при цьо­му ціна є ви­со­кою че­рез обме­же­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва. Ці пер­ші по­ку­пці ві­ді­гра­ють над­зви­чай­но ва­жли­ву роль: вони за­без­пе­чу­ють до­хід для по­кри­т­тя ви­трат на під­го­тов­ку й осво­є­н­ня ви­ро­бни­цтва но­во­го про­ду­кту та да­ють мо­жли­вість під­при­єм­цям отри­ма­ти до­свід, який до­по­мо­же їм під­ви­щи­ти якість і змен­ши­ти ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції в май­бу­тньо­му. Рин­ко­ві сти­му­ли та­кож спо­ну­ка­ють їх до цьо­го. З ча­сом під­при­єм­ці зна­хо­дять спосо­би зро­би­ти про­дукт більш до­сту­пним за ці­ною та за­без­пе­чи­ти його на­яв­ність для біль­шої кіль­ко­сті спо­жи­ва­чів.
При­кла­дом та­ко­го спів­від­но­ше­н­ня ціна — якість слу­жать мо­біль­ні те­ле­фо­ни. Коли мо­біль­ні те­ле­фо­ни було впер­ше пред­став­ле­но на рин­ку на­при­кін­ці 1980-х ро­ків, вони ко­шту­ва­ли близь­ко 4000 до­ла­рів, за роз­мі­ром на­га­ду­ва­ли це­гли­ну та не були осна­ще­ні пра­кти­чно жо­дни­ми ін­ши­ми фун­кці­я­ми, окрім те­ле­фон­них дзвін­ків. З пли­ном часу їхній роз­мір змен­шу­вав­ся, мо­жли­во­сті оброб­ки да­них та фун­кції роз­ши­рю­ва­лись, а ціна зни­жу­ва­лась. Сьо­го­дні вони про­да­ю­ться за ці­ною, зна­чно ниж­чою від по­ча­тко­вої, а ба­га­то спо­жи­ва­чів вва­жа­ють їх не­об­хі­дні­стю, не­за­ле­жно від рів­ня їхніх до­хо­дів.
За цією ж схе­мою від­бу­вав­ся ви­пуск чи­слен­них ін­ших то­ва­рів, зокре­ма, ав­то­мо­бі­лів, те­ле­ві­зо­рів, кон­ди­ціо­не­рів, по­су­до­мий­них ма­шин, мі­кро­хви­льо­вих пе­чей та пер­со­наль­них комп’юте­рів. Всі вони були дуже до­ро­ги­ми, коли впер­ше з’яви­ли­ся на рин­ку, але під­при­єм­ці зна­хо­ди­ли спосо­би змен­шу­ва­ти ви­тра­ти ви­ро­бни­цтва та по­кра­щу­ва­ти якість то­ва­рів, ро­бля­чи їх до­сту­пні­ши­ми для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті спо­жи­ва­чів. Роз­мір­ко­ву­ю­чи над ро­л­лю як під­при­єм­ців, так і про­це­су кон­ку­рен­ції, ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти спів­від­но­ше­н­ня ціна — якість.
Ви­ро­бни­ки, які хо­чуть ви­жи­ти в кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі, не мо­жуть спо­чи­ва­ти на лав­рах. Про­дукт, який є успі­шним сьо­го­дні, може не ви­три­ма­ти кон­ку­рен­ції зав­тра. Щоб успі­шно кон­ку­ру­ва­ти на рин­ку, під­при­єм­ці по­вин­ні ефе­ктив­но пе­ред­ба­ча­ти, роз­пі­зна­ва­ти та не­гай­но впро­ва­джу­ва­ти ін­но­ва­цій­ні ідеї.
Кон­ку­рен­ція та­кож до­по­ма­гає ви­зна­чи­ти опти­маль­ну під­при­єм­ни­цьку стру­кту­ру та роз­мір фір­ми, які до­зво­ля­ють утри­му­ва­ти ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції або по­слу­ги на низь­ко­му рів­ні. На від­мі­ну від ін­ших еко­но­мі­чних си­стем, рин­ко­ва еко­но­мі­ка не обме­жує типи під­при­ємств, яким до­зво­ле­но бра­ти участь у кон­ку­рен­тній бо­роть­бі. До­пу­ска­є­ться будь-яка фор­ма ор­га­ні­за­ції під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті. Ін­ди­ві­ду­аль­не під­при­єм­ство, пар­тнер­ство, корпорація, ко­ле­ктив­не під­при­єм­ство, спо­жив­чий ко­опе­ра­тив, гро­ма­да та суб’єкти під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті будь-якої ін­шої ор­га­ні­за­цій­но-пра­во­вої фор­ми ма­ють віль­ний до­ступ на ри­нок. Для до­ся­гне­н­ня успі­ху не­об­хі­дно прой­ти лише один тест — на еко­но­мі­чну ефе­ктив­ність. Якщо суб’єкт го­спо­да­рю­ва­н­ня — кор­по­ра­ція це чи ко­ле­ктив­не під­при­єм­ство — ви­ро­бляє які­сну про­ду­кцію за при­ва­бли­ви­ми ці­на­ми, він буде при­бу­тко­вим та успі­шним. Але якщо його стру­кту­ра при­зво­дить до біль­ших ви­трат, ніж у суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня ін­ших ор­га­ні­за­цій­но-пра­во­вих форм, що ви­ро­бля­ють про­дукт по­ді­бної яко­сті, він буде ви­ті­сне­ний з рин­ку вна­слі­док дії кон­ку­рен­ції. Зви­чай­но, кон­ку­рен­ція та­кож за­без­пе­чує мо­жли­вість спів­існу­ва­н­ня на рин­ку про­ду­ктів рі­зної яко­сті, за умо­ви, що де­які спо­жи­ва­чі на­да­ють пе­ре­ва­гу ком­про­мі­сним рі­ше­н­ням між ці­ною та які­стю. Mercedes може про­да­ва­ти­ся (за ви­со­кою ці­ною) по­ряд з дещо де­шев­шим Volkswagen. З ін­шо­го боку, мар­ка схі­дно­ні­ме­цьких лег­ко­вих ав­то­мо­бі­лів Wartburg і ро­сій­ська мар­ка лег­ко­вих ав­то­мо­бі­лів «Жи­гу­лі» не втри­ма­ли­ся б на рин­ку без пев­но­го втру­ча­н­ня дер­жа­ви в дію рин­ко­вих сил. По­ді­бні за­хо­ди були ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ні се­ред ко­му­ні­сти­чних кра­їн, які за­бо­ро­ня­ли вве­зе­н­ня ав­то­мо­бі­лів із кра­їн із рин­ко­вою еко­но­мі­кою або вво­ди­ли ви­со­кі мита на ім­порт.
Кон­ку­рен­тний про­цес та­кож ви­зна­чає роз­мір під­при­ємств у рі­зних се­кто­рах еко­но­мі­ки. У де­яких се­кто­рах — на­при­клад, в авіа­бу­дів­ни­цтві та ав­то­мо­біль­ній про­ми­сло­во­сті, — лише до­сить ве­ли­кі під­при­єм­ства мо­жуть пов­ною мі­рою ско­ри­ста­ти­ся пе­ре­ва­га­ми ефе­кту мас­шта­бу. Ви­ро­бни­цтво одно­го ав­то­мо­бі­ля ко­шту­ва­ло б над­зви­чай­но до­ро­го, але коли по­стій­ні ви­тра­ти роз­по­ді­ля­ю­ться між ба­га­тьма ти­ся­ча­ми оди­ниць, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво одно­го ав­то­мо­бі­ля мо­жуть різ­ко змен­ши­тись. При­ро­дно, що спо­жи­ва­чі пра­гнуть ку­пля­ти у фірм, які зда­тні ра­ціо­наль­но ви­ро­бля­ти то­ва­ри та про­да­ва­ти їх за ниж­чи­ми ці­на­ми. У та­ких га­лу­зях малі під­при­єм­ства не мо­жуть ефе­ктив­но кон­ку­ру­ва­ти й ви­жи­ва­ють лише ве­ли­кі під­при­єм­ства.
Однак в ін­ших се­кто­рах малі під­при­єм­ства, які ча­сто ор­га­ні­зо­ва­ні у фор­мі одно­о­сі­бних во­ло­дінь або пар­тнерств, є більш ефе­ктив­ни­ми з по­гля­ду ви­трат. Коли спо­жи­ва­чі ви­со­ко ці­ну­ють ін­ди­ві­ду­аль­ний під­хід в об­слу­го­ву­ван­ні та пер­со­на­лі­зо­ва­ні про­ду­кти, до­мі­ну­ва­ти­муть малі під­при­єм­ства, а ве­ли­кі під­при­єм­ства ле­две ви­три­му­ва­ти­муть кон­ку­рен­цію. За­зви­чай так від­бу­ва­є­ться на рин­ках юри­ди­чних і ме­ди­чних по­слуг, ре­сто­ра­нів ви­шу­ка­ної ку­хні, по­слуг пе­ру­ка­рів-мо­де­льє­рів та спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го дру­ку. Отже, на цих рин­ках зде­біль­шо­го пе­ре­ва­жа­ють малі під­при­єм­ства.
Це може зда­ва­ти­ся па­ра­до­ксаль­ним, але пра­гне­н­ня до осо­би­стої ви­го­ди, ке­ро­ва­не кон­ку­рен­ці­єю, є по­ту­жною си­лою еко­но­мі­чно­го про­гре­су. Ди­на­мі­чна кон­ку­рен­ція між про­ду­кта­ми, те­хно­ло­гі­я­ми, ор­га­ні­за­цій­ни­ми ме­то­да­ми й ко­мер­цій­ни­ми ком­па­ні­я­ми ви­ті­сняє з рин­ку низь­ку ефе­ктив­ність і не­змін­но при­зво­дить до роз­роб­ки та впро­ва­дже­н­ня про­ду­ктів і те­хно­ло­гій най­ви­щої яко­сті. Коли нові ме­то­ди зу­мов­лю­ють по­лі­пше­н­ня яко­сті та/або змен­ше­н­ня ви­трат, вони швид­ко вхо­дять у ши­ро­кий вжи­ток і ча­сто за­мі­ня­ють ста­рі ме­то­ди ви­ро­бни­цтва.
Істо­рія ря­сніє та­ки­ми при­кла­да­ми. Так, ав­то­мо­біль за­мі­няє коня з віз­ком. На змі­ну сі­мей­ній ба­ка­лій­ній крам­ни­ці при­хо­дить су­пер­мар­кет. За­мість мі­сце­вих ре­сто­ра­нів-за­ку­со­чних на­бу­ва­ють ши­ро­ко­го роз­по­всю­дже­н­ня ме­ре­жі за­кла­дів швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня, як-от McDonald’s. Ме­ре­жі Carrefour і Metro Cash & Carry швид­ко ро­стуть, тоді як інші під­при­єм­ства роз­дрі­бної тор­гів­лі згор­та­ють або на­віть при­пи­ня­ють свою ді­яль­ність. MP3-пле­є­ри й iPod при­хо­дять на за­мі­ну про­гра­ва­чам ком­пакт-ди­сків, які ра­ні­ше ви­ті­сни­ли з рин­ку ка­се­тні ма­гні­то­ли та про­гра­ва­чі грам­пла­ті­вок. На змі­ну дру­кар­ським ма­ши­нам при­хо­дять пер­со­наль­ні комп’юте­ри, а менш мо­біль­ні комп’ютер­ні при­строї за­мі­ня­ю­ться смар­тфо­на­ми. Пе­ре­лік по­ді­бних при­кла­дів мо­жна про­дов­жу­ва­ти й далі. Ве­ли­кий еко­но­міст Йо­зеф Шум­пе­тер на­звав таку ди­на­мі­чну кон­ку­рен­цію «творчим руйнуванням» і ствер­джу­вав, що воно є са­мою су­т­тю еко­но­мі­чно­го по­сту­пу.
Кон­ку­рен­ція по­слу­го­ву­є­ться пра­гне­н­ням до вла­сної ви­го­ди та вті­лює його в ре­аль­ність, під­ви­щу­ю­чи рі­вень су­спіль­но­го до­бро­бу­ту. Як за­зна­чив Адам Сміт у сво­їй кни­зі «Ба­гат­ство на­ро­дів»:
«Не че­рез до­бро­зи­чли­вість м’ясни­ка, пи­во­ва­ра чи бу­ло­чни­ка очі­ку­є­мо ми отри­ма­ти свій обід, а че­рез до­три­ма­н­ня ними вла­сних ін­те­ре­сів. Ми звер­та­є­мо­ся не до їхньої гу­ман­но­сті, а до їхньо­го его­ї­зму, і ні­ко­ли не го­во­ри­мо їм про наші по­тре­би, а лише про їхні ви­го­ди»(24).
При­ва­тна вла­сність і кон­ку­рен­тні рин­ки в су­ку­пно­сті фор­му­ють під­ґрун­тя для ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів та ба­жа­н­ня спів­пра­цю­ва­ти. Коли пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті чі­тко ви­зна­че­ні, а їхнє ви­ко­на­н­ня за­без­пе­чу­є­ться, ви­ро­бни­кам до­во­ди­ться вра­хо­ву­ва­ти аль­тер­на­тив­ну вар­тість ви­ко­ри­ста­н­ня сво­їх ре­сур­сів. Ра­зом із тим, на від­кри­тих і кон­ку­рен­тних рин­ках ціни да­ють ви­ро­бни­кам по­ту­жний сти­мул утри­му­ва­ти ви­тра­ти на низь­ко­му рів­ні, за­до­воль­ня­ти по­тре­би спо­жи­ва­чів, ство­рю­ва­ти про­ду­кти ви­щої яко­сті та за­сто­со­ву­ва­ти ефе­ктив­ні­ші ме­то­ди ви­ро­бни­цтва.
Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що кон­ку­рен­ція не під­три­мує бі­знес. На­справ­ді, під­при­єм­ства пра­гнуть уни­ка­ти кон­ку­рен­ції та за­зви­чай ло­бі­ю­ють по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, які за­хи­ща­ють їх від неї. Вони ча­сто на­ма­га­ю­ться зво­ди­ти бар’єри, що обме­жу­ють ви­хід на ри­нок по­тен­цій­них кон­ку­рен­тів. У міру пе­ре­хо­ду до ана­лі­зу нор­ма­тив­но-пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня та по­лі­ти­чно­го про­це­су, ми бу­де­мо зно­ву й зно­ву звер­та­тись до при­кла­дів по­ве­дін­ки пред­став­ни­ків ді­ло­вих кіл, спря­мо­ва­ної на зни­же­н­ня рів­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках. На­справ­ді, про­бле­ма за­во­ю­ва­н­ня олі­гар­ха­ми про­від­них по­зи­цій на рин­ках пев­них то­ва­рів і по­слуг на­бу­ла осо­бли­во­го по­ши­ре­н­ня в пост­ко­му­ні­сти­чних еко­но­мі­ках.

Елемент 2.3. Розумне й обмежене регулювання

Регуляторна політика, спрямована на скорочення ринкового обміну та обмеження конкуренції, перешкоджає економічному поступу.

Як ми вже за­зна­ча­ли ра­ні­ше, ви­го­ди від тор­гів­лі в умо­вах кон­ку­рен­тно­го се­ре­до­ви­ща спри­я­ють як еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, так і по­гли­блен­ню со­ці­аль­ної спів­пра­ці. За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня — ча­сто за під­трим­ки ав­то­ри­те­тних ком­па­ній — є основ­ним дже­ре­лом тор­го­вель­них бар’єрів та пе­ре­пон для вхо­ду на ри­нок. Існує три основ­ні спосо­би, за до­по­мо­гою яких дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня може при­зво­ди­ти до обме­же­н­ня обмі­ну та зни­же­н­ня рів­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках.
По-пер­ше, за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто обме­жу­ють ви­хід на рин­ки. Ба­га­то кра­їн вста­нов­лю­ють пев­ні пра­ви­ла, що ускла­дню­ють ви­хід на ри­нок та кон­ку­рен­цію у рі­зних на­прям­ках та ви­дах ді­яль­но­сті. У та­ких кра­ї­нах, якщо ви хо­че­те роз­по­ча­ти свою спра­ву або на­да­ва­ти по­слу­ги, вам до­ве­де­ться отри­ма­ти лі­цен­зію, до­зво­ли від рі­зних ві­домств, за­пов­ни­ти блан­ки, до­ве­сти свою ква­лі­фі­ка­цію, під­твер­ди­ти фі­нан­со­ву спро­мо­жність та прой­ти рі­зно­ма­ні­тні вста­нов­ле­ні за­ко­ном пе­ре­вір­ки. Де­які чи­нов­ни­ки мо­жуть від­хи­ли­ти ваше кло­по­та­н­ня, якщо ви не по­го­ди­те­ся дати їм ха­ба­ря або зро­би­ти вне­сок на під­трим­ку їхніх по­лі­ти­чних пар­тій. Ча­сто ком­па­нії, що дав­но пе­ре­бу­ва­ють на рин­ку, ма­ють по­лі­ти­чний вплив і для яких ви є по­тен­цій­ним кон­ку­рен­том, мо­жуть успі­шно про­ти­ді­я­ти ва­шо­му звер­нен­ню.
У сво­їй ви­кри­валь­ній кни­зі «За­гад­ка ка­пі­та­лу» Ер­нан­до де Сото на­во­дить при­клад, коли в сто­ли­ці Перу, Лімі, на­при­кін­ці 1990-х ро­ків гру­пі лю­дей, які пра­цю­ва­ли по шість го­дин на добу, зна­до­би­ло­ся 289 днів, щоб ви­ко­на­ти всі ви­мо­ги для від­кри­т­тя на за­кон­них під­ста­вах ма­ло­го під­при­єм­ства з по­ши­т­тя одя­гу. У по­пе­ре­дній кни­зі «Ін­ший шлях» він роз­по­вів, що за цей час від них де­сять ра­зів ви­ма­га­ли ха­ба­рів, і два з них до­ве­ло­ся за­пла­ти­ти, щоб отри­ма­ти до­звіл на за­кон­не здій­сне­н­ня ді­яль­но­сті. Як при­клад сили еле­мен­тар­но­го ро­зу­мі­н­ня здо­ро­во­го глу­зду у сфе­рі еко­но­мі­ки, при­вер­не­н­ня ува­ги до цих зво­лі­кань — мо­жли­во, зав­дя­ки ве­ли­ко­му за­ці­кав­лен­ню ро­бо­тою про­фе­со­ра де Сото, — не­що­дав­но зу­мо­ви­ло зна­чне по­сла­бле­н­ня бю­ро­кра­ти­чних пе­ре­пон на шля­ху до від­кри­т­тя но­вих під­при­ємств. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, се­ре­дній сві­то­вий по­ка­зник часу на від­кри­т­тя бі­зне­су зни­зив­ся з 51 дня у 2005 році до 20 днів у 2018 році. Ча­со­ві за­тра­ти сут­тє­во ско­ро­ти­ли­ся у кра­ї­нах із рі­зни­ми рів­ня­ми до­хо­дів і в ко­жно­му ре­гіо­ні сві­ту, за ви­ня­тком Пів­ні­чної Аме­ри­ки, де вони за­ли­ши­ли­ся без змін на вже низь­ко­му рів­ні — 3,5 дні. Не див­но, що остан­нє мі­сце в рей­тин­го­вій та­бли­ці по­сі­дає Ве­не­су­е­ла, де від­кри­т­тя під­при­єм­ства у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку за­ймає 230 днів. Рей­тинг очо­ли­ли Нова Зе­лан­дія і Гру­зія, де всю про­це­ду­ру мо­жна про­ве­сти за пів дня(25). Се­ред пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн най­біль­ше часу — 80 днів — по­тре­бу­ва­ло від­кри­т­тя бі­зне­су в Бо­снії та Гер­це­го­ви­ні. На­справ­ді, пост­ко­му­ні­сти­чні кра­ї­ни до­ся­гли зна­чних зру­шень у спро­щен­ні про­це­ду­ри від­кри­т­тя бі­зне­су, яка в ре­гіо­ні за­ймає в се­ре­дньо­му 14 днів, тоді як у Схі­дній Азії вона три­ває 23 дні, а в Ла­тин­ській Аме­ри­ці — 28 днів.
По-дру­ге, за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня, що під­мі­ня­ють вер­хо­вен­ство пра­ва та сво­бо­ду укла­да­н­ня ко­мер­цій­них угод по­лі­ти­чною вла­дою, за­зви­чай під­ри­ва­ють ви­го­ди від тор­гів­лі. У де­яких кра­ї­нах прийня­т­тя за­ко­нів, що на­да­ють по­лі­ти­чним лі­де­рам ши­ро­кі дис­кре­цій­ні пов­но­ва­же­н­ня, є зви­чною пра­кти­кою. На­при­клад, у се­ре­ди­ні 1980-х ро­ків пра­ців­ни­кам ми­тни­ці у Гва­те­ма­лі було до­зво­ле­но не за­сто­со­ву­ва­ти та­ри­фи, якщо вони вва­жа­ли, що це від­по­від­ає «на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам». Такі за­ко­но­дав­чі іні­ці­а­ти­ви є від­кри­тим за­кли­ком дер­жав­них чи­нов­ни­ків до ви­ма­га­н­ня ха­ба­рів. Вони ство­рю­ють ре­гу­ля­тор­ну не­ви­зна­че­ність і ро­блять під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність більш ви­тра­тною та менш при­ва­бли­вою, осо­бли­во для че­сних лю­дей. Су­спіль­на під­трим­ка ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто зу­мов­ле­на пра­гне­н­ням по­кра­щи­ти стан дов­кі­л­ля або за­хи­сти­ти спо­жи­ва­чів від не­до­бро­со­ві­сних під­при­єм­ців. Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня може ві­ді­гра­ва­ти по­зи­тив­ну роль у цих сфе­рах. Однак на­віть тут за­кон має бути чі­тким, одно­зна­чним і не­дис­кри­мі­на­цій­ним. Іна­кше він буде пе­ре­шко­дою до отри­ма­н­ня ви­год від тор­гів­лі.
За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто на­да­ють під­трим­ку де­яким під­при­єм­ствам, обме­жу­ю­чи у та­кий спо­сіб кон­ку­рен­цію. Оскіль­ки такі за­хо­ди ви­гі­дні для не­ве­ли­ко­го кола за­ці­кав­ле­них осіб, вони спри­чи­ня­ють до­да­тко­ві ви­тра­ти: під­при­єм­ства, проф­спіл­ки та інші гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів пра­гнуть отри­ма­ти пе­ре­ва­ги для сво­їх ви­бор­ців, на­ма­га­ю­чись впли­ну­ти на по­лі­ти­чний про­цес. Де­які з них ло­бі­ю­ють по­лі­ти­ків і ре­гу­ля­тор­ні ор­га­ни з ме­тою ство­ре­н­ня або по­си­ле­н­ня пе­ре­шкод, тоді як інші (ті, хто по­стра­ждав най­біль­ше) ло­бі­ю­ють змен­ше­н­ня їхніх на­слід­ків. Все­бі­чне ло­бі­ю­ва­н­ня будь-яко­го пи­та­н­ня ви­ма­гає часу і зу­силь ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них спе­ці­а­лі­стів, які мо­гли б на­то­мість ство­рю­ва­ти ба­гат­ство, а не на­ма­га­ти­ся отри­ма­ти по­лі­ти­чні пе­ре­ва­ги від за­хо­дів по­лі­ти­ки, що зни­жу­ють про­ду­ктив­ність ін­ших. Зу­си­л­ля, вна­слі­док яких цін­ні ре­сур­си ви­тра­ча­ю­ться з ви­го­дою для окре­мої осо­би або фір­ми, але не для су­спіль­ства в ці­ло­му, на­зи­ва­ю­ться рентоорієнтованою поведінкою та ча­сто є ре­зуль­та­том дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня.
По-тре­тє, за­про­ва­дже­н­ня ре­гу­лю­ва­н­ня цін та­кож стри­мує роз­ви­ток тор­гів­лі. Ін­ко­ли дер­жа­ва вста­нов­лює ціни вище за рин­ко­вий рі­вень. На­при­клад, уря­ди де­яких дер­жав ви­ма­га­ють від ви­ро­бни­ків рі­зно­ма­ні­тної сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції до­три­му­ва­ли­ся ви­зна­че­но­го мі­ні­маль­но­го рів­ня цін на їхні то­ва­ри. Якщо ціна вста­нов­лю­є­ться вище за рин­ко­вий рі­вень, по­ку­пці ку­пу­ють мен­шу кіль­кість то­ва­ру, ніж вони при­дба­ли б в ін­шо­му разі. Де­які дер­жа­ви та­кож вста­нов­лю­ють ціни ниж­че за рин­ко­вий рі­вень, як-от у ви­пад­ках ре­гу­лю­ва­н­ня роз­мі­ру орен­дної пла­ти та по­ста­ча­н­ня еле­ктро­енер­гії за ре­гу­льо­ва­ним та­ри­фом. Щодо спів­від­но­ше­н­ня між об­ся­гом ви­ро­бле­них та про­да­них то­ва­рів, пра­кти­чно не­має рі­зни­ці, чи ре­гу­лю­ва­н­ня цін ви­кли­кає під­ви­ще­н­ня чи зни­же­н­ня цін. І те й інше при­зве­де до ско­ро­че­н­ня об­ся­гів тор­гів­лі та змен­ше­н­ня ви­год від ви­ро­бни­цтва й обмі­ну.
Mінімальна заробітна плата є, ма­буть, най­більш роз­по­всю­дже­ним ме­ха­ні­змом ре­гу­лю­ва­н­ня цін у всьо­му сві­ті. Мі­ні­маль­на став­ка за­ро­бі­тної пла­ти ви­зна­чає «ціну підлоги», що пі­ді­ймає по­го­дин­ну за­ро­бі­тну пла­ту де­яких пра­ців­ни­ків (і про­фе­сій) по­над рин­ко­вий рі­вень. Нині це на­бо­лі­ле пи­та­н­ня в Пів­ні­чній Ма­ке­до­нії, як і в ба­га­тьох ін­ших єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Се­ред кра­їн-чле­нів Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу роз­мір рі­чної мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти у 2017 р. (з ура­ху­ва­н­ням рі­зниць у рів­нях цін) ко­ли­вав­ся від 7900 до­ла­рів у Ла­твії до 22 600 до­ла­рів у Ні­дер­лан­дах.
Основ­ний по­сту­лат еко­но­мі­ки свід­чить про те, що під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти спри­чи­няє ско­ро­че­н­ня на­йму пра­ців­ни­ків із низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю. Існує пев­на роз­бі­жність по­гля­дів щодо роз­мі­ру ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті, але ве­ли­ка кіль­кість ем­пі­ри­чних до­слі­джень свід­чать про те, що ко­жне 10-від­со­тко­ве під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти ви­кли­кає ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті на 1–2%. Оскіль­ки ріст за­ро­бі­тної пла­ти зна­чно пе­ре­ви­щує ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті, вища мі­ні­маль­на за­ро­бі­тна пла­та май­же зав­жди ви­кли­ка­ти­ме збіль­ше­н­ня за­галь­но­го тру­до­во­го до­хо­ду низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків. При­хиль­ни­ки під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти вва­жа­ють, що зро­ста­н­ня за­галь­но­го тру­до­во­го до­хо­ду ціл­ком вар­те від­но­сно не­зна­чно­го ско­ро­че­н­ня зайня­то­сті.
Ба­га­то по­бор­ни­ків під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти та­кож вва­жа­ють, що це по­с­при­яє змен­шен­ню рів­ня бідності. На пер­ший по­гляд це зда­є­ться пра­виль­ним твер­дже­н­ням, але ре­зуль­та­ти ана­лі­зу да­них став­лять пра­виль­ність та­ких по­гля­дів під ве­ли­кий сум­нів. І на це є кіль­ка ва­го­мих при­чин. Роз­глянь­мо, на­при­клад, дані, що сто­су­ю­ться Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки. Основ­на ча­сти­на пра­ців­ни­ків, які отри­му­ють мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту — близь­ко 80% — є чле­на­ми домогосподарств із до­хо­да­ми по­над рі­вень бі­дно­сті; одна тре­ти­на про­жи­ває в до­мо­го­спо­дар­ствах з до­хо­да­ми вище за се­ре­дній рі­вень. Вік по­ло­ви­ни отри­му­ва­чів мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти скла­дає від 16 до 24 ро­ків, і біль­шість із них пра­цює не­пов­ний ро­бо­чий день. Лише 1 із ко­жних 7 пра­ців­ни­ків із мі­ні­маль­ною за­ро­бі­тною пла­тою (близь­ко 15%) є основ­ним го­ду­валь­ни­ком у сво­їй сім’ї з одні­єю або більш ніж одні­єю ди­ти­ною. Отже, ти­по­вим пра­ців­ни­ком, який отри­мує мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту, є са­мо­тня мо­ло­да лю­ди­на з не­ви­со­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю, що пра­цює не­пов­ний ро­бо­чий день і є чле­ном сім’ї з до­хо­дом по­над рі­вень бі­дно­сті. По-дру­ге, під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­но­го рів­ня за­ро­бі­тної пла­ти при­зво­дить до не­пе­ре­дба­чу­ва­них на­слід­ків. Ро­бо­то­дав­ці вжи­ва­ти­муть за­хо­дів для кон­тро­лю (або ком­пен­са­ції) сво­їх ви­трат на під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти. Такі за­хо­ди пе­ред­ба­ча­ють ско­ро­че­н­ня три­ва­ло­сті ро­бо­чо­го часу, змен­ше­н­ня мо­жли­во­стей для під­ви­ще­н­ня про­фе­сій­ної ква­лі­фі­ка­ції, менш зру­чний гра­фік ро­бо­ти та урі­за­н­ня до­да­тко­вих пільг. Крім того, ба­га­то ро­бі­тни­ків, що отри­му­ють мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту, та­кож є спо­жи­ва­ча­ми то­ва­рів, на яких по­зна­чи­ться під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти. Ці пра­ців­ни­ки, як і інші спо­жи­ва­чі з низь­ки­ми до­хо­да­ми, як-от пен­сіо­не­ри, зму­ше­ні бу­дуть пла­ти­ти вищі ціни за то­ва­ри, на­при­клад, в за­кла­дах швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня. Отже, зро­ста­н­ня фа­кти­чної гро­шо­вої ви­на­го­ро­ди пра­ців­ни­ків з мі­ні­маль­ною за­ро­бі­тною пла­тою буде мен­шим, ніж під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­но­го рів­ня(26). І на­сам­кі­нець, більш ніж по­ло­ви­на ма­ло­за­без­пе­че­них сі­мей у Спо­лу­че­них Шта­тах не ма­ють жо­дно­го чле­на сім’ї, що пра­цює, або який, був­ши без­ро­бі­тним, шу­кав би мо­жли­во­стей пра­це­вла­шту­ва­н­ня, тому під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти не при­не­се їм по­кра­ще­н­ня.
Дані щодо ефе­кту роз­мі­ру мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти в менш роз­ви­ну­тих кра­ї­нах не­о­дно­зна­чні, однак зде­біль­шо­го свід­чать про те, що до­ся­гне­н­ня до­сить ви­со­ко­го рів­ня мі­ні­маль­ної зар­пла­ти може спри­чи­ни­ти під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти в офі­цій­но­му се­кто­рі еко­но­мі­ки ко­штом ви­ті­сне­н­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків з офі­цій­но­го до ті­ньо­во­го се­кто­ру, де за­ро­бі­тки ниж­чі та не­по­стій­ні.
Роз­мір­ко­ву­ю­чи про зна­че­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти для мо­ло­дих низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків, ва­жли­во бра­ти до ува­ги на­слід­ки як у ко­ро­тко­стро­ко­вій, так і в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. До­свід ро­бо­ти дає мо­ло­дим пра­ців­ни­кам мо­жли­вість роз­ви­ва­ти впев­не­ність у собі, ко­ри­сні тру­до­ві на­ви­чки, умі­н­ня та під­хо­ди, які під­ви­щать їхню цін­ність для май­бу­тніх ро­бо­то­дав­ців. Ця мо­жли­вість має осо­бли­ву вагу для мо­ло­ді з не­пов­ною се­ре­дньою осві­тою та ін­ших осіб із низь­ким осві­тнім рів­нем. Якщо ці мо­ло­ді люди не змо­жуть до­ве­сти свою цін­ність для ро­бо­то­дав­ців і під­ви­щи­ти ква­лі­фі­ка­цію без від­ри­ву від ви­ро­бни­цтва, ма­ло­ймо­вір­но, що їм вда­сться про­су­ну­ти­ся по кар’єр­них схо­дах й отри­му­ва­ти вищі до­хо­ди в май­бу­тньо­му.
Зна­че­н­ня до­сві­ду ро­бо­ти та під­ви­ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції ши­ро­ко ви­зна­є­ться щодо спе­ці­а­лі­стів із ви­щим рів­нем осві­ти. На­при­клад, сту­ден­ти ви­шів ча­сто про­хо­дять не­опла­чу­ва­ну пра­кти­ку — тоб­то пра­цю­ють за ну­льо­ву зар­пла­ту — в дер­жав­них уста­но­вах і не­ко­мер­цій­них ор­га­ні­за­ці­ях за­ра­ди отри­ма­н­ня до­сві­ду, який під­ви­щить їхні мо­жли­во­сті за­ро­бі­тку у май­бу­тньо­му. До того ж чле­ни Кон­гре­су Спо­лу­че­них Шта­тів ре­кла­му­ють се­ред сту­ден­тів ко­ле­джів мо­жли­во­сті про­хо­дже­н­ня не­опла­чу­ва­ної пра­кти­ки, на­го­ло­шу­ю­чи на пе­ре­ва­гах отри­ма­н­ня до­сві­ду ро­бо­ти на по­са­дах по­ча­тко­во­го рів­ня. Про­те ба­га­то хто з цих по­лі­ти­ків під­три­му­ють такі рів­ні мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти, які змен­шу­ють мо­жли­во­сті для ма­ло­за­без­пе­че­ної мо­ло­ді отри­му­ва­ти до­свід ро­бо­ти та про­хо­ди­ти про­фе­сій­не на­вча­н­ня на ро­бо­чо­му мі­сці, що мо­гло б по­лі­пши­ти їхні май­бу­тні пер­спе­кти­ви пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Цей не­га­тив­ний вплив на низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ну мо­лодь май­же ні­хто не бере до ува­ги, за ви­ня­тком еко­но­мі­стів. Однак саме ва­жли­ві не­пе­ре­дба­чу­ва­ні вто­рин­ні ефе­кти мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти не­га­тив­но впли­ва­ють на зайня­тість мо­ло­ді — осо­бли­во з най­ниж­чим рів­нем осві­ти — в дов­го­три­ва­лій пер­спе­кти­ві.
Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня має осо­бли­во ва­жли­ве зна­че­н­ня на ринках праці. Ба­га­то кра­їн вжи­ли за­хо­дів ре­гу­ля­тор­ної по­лі­ти­ки, які пе­ре­шко­джа­ють ви­ко­ри­стан­ню кон­тра­ктів або до­бро­віль­них угод для розв’яза­н­ня рі­зних про­блем. При­кла­дом може слу­гу­ва­ти по­ря­док звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків. Ряд єв­ро­пей­ських кра­їн ви­ма­га­ють від ро­бо­то­дав­ців, які ба­жа­ють ско­ро­ти­ти чи­сель­ність сво­їх пра­ців­ни­ків, (1) отри­ма­ти до­звіл від дер­жав­них ор­га­нів вла­ди; (2) по­ві­до­ми­ти пра­ців­ни­ків, що під­ля­га­ють звіль­нен­ню, за де­кіль­ка мі­ся­ців за­зда­ле­гідь; і (3) про­дов­жу­ва­ти ви­пла­ти звіль­не­ним пра­ців­ни­кам про­тя­гом ще кіль­кох мі­ся­ців.
Може зда­ти­ся, що такі нор­ми від­по­від­а­ють ін­те­ре­сам пра­ців­ни­ків, але не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти. Ре­гу­ля­тор­ні за­хо­ди, які ро­блять звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків ви­тра­тним, та­кож під­ви­щу­ють ви­тра­тність їхньо­го на­йма­н­ня. Ро­бо­то­дав­ці бу­дуть не­охо­че при­йма­ти но­вих пра­ців­ни­ків че­рез ви­со­кі ви­тра­ти на звіль­не­н­ня. Як на­слі­док, пра­це­зда­тно­му на­се­лен­ню, що ви­хо­дить на ри­нок ро­бо­чої сили, буде важ­ко пра­це­вла­шту­ва­ти­ся, тому зро­ста­н­ня зайня­то­сті буде спо­віль­ню­ва­ти­ся. Така си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, де дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку пра­ці жорс­ткі­ше, ніж у Спо­лу­че­них Шта­тах. Таке ре­гу­лю­ва­н­ня є основ­ною при­чи­ною того, чому про­тя­гом двох остан­ніх де­ся­ти­літь рі­вень без­ро­бі­т­тя в та­ких за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, як Іта­лія, Іспа­нія та Фран­ція, що­най­мен­ше на 4–5 від­со­тко­вих пун­ктів пе­ре­ви­щує від­по­від­ний по­ка­зник у США(27). Ре­зуль­та­ти до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го про­фе­со­ром уні­вер­си­те­ту Джон­са Хо­пкін­са Сті­вом Хан­ке, свід­чать, що в пе­рі­од з 2010 до 2015 рр. рі­вень без­ро­бі­т­тя в кра­ї­нах ЄС із за­ко­но­дав­чо вста­нов­ле­ним роз­мі­ром мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти при­бли­зно на 50% пе­ре­ви­щу­вав цей по­ка­зник у кра­ї­нах, які не мали та­ких за­ко­нів.
Пост­ко­му­ні­сти­чна Ро­сія слу­гує ці­ка­вим при­кла­дом для ви­вче­н­ня на­слід­ків змі­ни рів­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти. У 2007 році кра­ї­на під­ня­ла фе­де­раль­ну мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту біль­ше ніж удві­чі, а в де­яких ре­гіо­нах під­ви­ще­н­ня було ще сут­тє­ві­шим. Ре­зуль­та­ти вка­зу­ють на те, що це при­зве­ло до зни­же­н­ня рів­ня зайня­то­сті се­ред мо­ло­ді та збіль­ше­н­ня роз­мі­рів ті­ньо­вої еко­но­мі­ки(28).
Хоча по­ря­док на­йма­н­ня та звіль­не­н­ня у Спо­лу­че­них Шта­тах має за­га­лом менш обме­жу­валь­ний ха­ра­ктер, ніж у Єв­ро­пі, ліцензування професійної діяльності є істо­тним обме­же­н­ням на рин­ку пра­ці як у США, так і в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі. Лі­цен­зії на здій­сне­н­ня біль­шо­сті ви­дів про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті ви­да­ю­ться на рів­ні шта­ту. Щоб отри­ма­ти лі­цен­зію, не­об­хі­дно за­пла­ти­ти збо­ри — від не­ве­ли­ких до на­дмір­но ви­со­ких, — прой­ти кур­си про­фе­сій­ної під­го­тов­ки три­ва­лі­стю від 6 до 12 мі­ся­ців та скла­сти іспи­ти.
Ще у 1970 р. менш ніж 15% аме­ри­кан­ців пра­цю­ва­ли на ро­бо­тах, що ви­ма­га­ли на­яв­но­сті лі­цен­зії. Сьо­го­дні цей по­ка­зник на­бли­жа­є­ться до 30% і про­дов­жує зро­ста­ти. У се­ре­ди­ні 1980-х ро­ків що­най­мен­ше в одно­му шта­ті лі­цен­зу­ван­ню під­ля­га­ли 800 про­фе­сій. На сьо­го­дні, за да­ни­ми Ради з пи­тань лі­цен­зу­ва­н­ня, пра­во­за­сто­су­ва­н­ня та ре­гу­лю­ва­н­ня, лі­цен­зу­ва­н­ня по­тре­бу­ють по­над 1100 про­фе­сій. Не­дав­ні до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли, що в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі при­бли­зно 22% пра­ців­ни­ків під­па­да­ють під ви­мо­ги лі­цен­зу­ва­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті, хоча кіль­кість та вплив та­ких ви­мог зна­чно від­рі­зня­ю­ться в кра­ї­нах-чле­нах, се­ред яких най­ви­щий по­ка­зник має Ні­меч­чи­на (33%). За оцін­ка­ми, лі­цен­зу­ва­н­ня ско­ро­ти­ло зайня­тість у су­мі­жних га­лу­зях в ЄС при­бли­зно на 700 000 ро­бо­чих місць у 2015 році. Згі­дно з ре­зуль­та­та­ми тих са­мих до­слі­джень, по­са­до­ві окла­ди, пов’яза­ні з обме­жу­валь­ним лі­цен­зу­ва­н­ням, що пе­ре­ви­щу­ють рин­ко­вий рі­вень, при­зво­дять до по­гли­бле­н­ня не­рів­но­сті до­хо­дів у кра­ї­нах ЄС(29).
При­хиль­ни­ки лі­цен­зу­ва­н­ня пе­ре­ко­ну­ють, що не­об­хі­дно за­хи­ща­ти спо­жи­ва­чів від не­які­сних і по­тен­цій­но не­без­пе­чних про­ду­ктів. Однак лі­цен­зії ви­ма­га­ю­ться для здій­сне­н­ня ба­га­тьох ви­дів ді­яль­но­сті, що мало пов’яза­ні з гро­мад­ською без­пе­кою або за­хи­стом спо­жи­ва­чів(30). На­при­клад, при­найм­ні в одно­му чи кіль­кох шта­тах США існує ви­мо­га щодо отри­ма­н­ня лі­цен­зії для здій­сне­н­ня та­ких ви­дів ді­яль­но­сті: ди­зай­нер ін­тер’єрів, ві­за­жист, фло­рист, май­стер із за­плі­та­н­ня чи ми­т­тя во­лос­ся, ді­є­то­лог, при­ва­тний де­те­ктив, спор­тив­ний тре­нер, гід-екс­кур­со­вод, спе­ці­а­ліст із вста­нов­ле­н­ня слу­хо­вих апа­ра­тів, по­ста­чаль­ник ри­ту­аль­них по­слуг, про­да­вець трун і на­віть фа­хі­вець з роз­ве­де­н­ня тхо­рів і хі­ро­мант. Ви­мо­ги щодо впро­ва­дже­н­ня лі­цен­зу­ва­н­ня рід­ко над­хо­дять від груп спо­жи­ва­чів. На­то­мість їх іні­ці­а­то­ра­ми май­же зав­жди ви­сту­па­ють люди, вже зайня­ті в про­фе­сії. Це не ди­вує еко­но­мі­стів, оскіль­ки основ­ну еко­но­мі­чну ви­го­ду від лі­цен­зу­ва­н­ня отри­му­ють вже пра­цю­ю­чі спе­ці­а­лі­сти.
У ба­га­тьох про­фе­сі­ях, які під­ля­га­ють лі­цен­зу­ван­ню, ква­лі­фі­ка­цію, що не­об­хі­дна для ви­со­ко­ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті, ча­сто мо­жна отри­ма­ти без­по­се­ре­дньо в про­це­сі ро­бо­ти та спів­пра­ці з ін­ши­ми ква­лі­фі­ко­ва­ни­ми фа­хів­ця­ми в цій га­лу­зі. Лі­цен­зій­ні ви­мо­ги пе­ре­шко­джа­ють осо­бам, що у та­кий спо­сіб роз­ви­ва­ють свої на­ви­чки, про­дов­жу­ва­ти ба­жа­ну кар’єру. Лі­цен­зу­ва­н­ня, осо­бли­во коли воно пе­ред­ба­чає обов’яз­ко­ве три­ва­ле офі­цій­не на­вча­н­ня та ви­со­кі ви­тра­ти, зу­мов­лює змен­ше­н­ня про­по­зи­ції й під­ви­ще­н­ня цін на то­ва­ри та по­слу­ги, що на­да­ю­ться лі­цен­зо­ва­ни­ми пра­кти­ку­ю­чи­ми фа­хів­ця­ми. Ті, хто вже зайня­тий у про­фе­сії, отри­му­ють ви­го­ду ко­штом спо­жи­ва­чів і не­лі­цен­зо­ва­них по­тен­цій­них ви­ро­бни­ків. Мо­жли­во­сті пра­це­вла­шту­ва­н­ня не­лі­цен­зо­ва­них ви­ро­бни­ків змен­шу­ю­ться, а по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі втра­ча­ю­ться.
При­ва­бли­вою аль­тер­на­ти­вою лі­цен­зу­ван­ню є сертифікація. За до­по­мо­гою сер­ти­фі­ка­ції дер­жа­ва може зо­бов’яза­ти спе­ці­а­лі­стів на­да­ва­ти спо­жи­ва­чам ін­фор­ма­цію про свою осві­ту, під­го­тов­ку та інші ква­лі­фі­ка­цій­ні ха­ра­кте­ри­сти­ки, не вста­нов­лю­ю­чи жо­дних за­бо­рон на пра­це­вла­шту­ва­н­ня в обра­ній сфе­рі. По суті, сер­ти­фі­ка­ція від­кри­ває спо­жи­ва­чам до­ступ до ін­фор­ма­ції про ква­лі­фі­ка­цію спе­ці­а­лі­стів, при цьо­му не обме­жу­ю­чи їхньо­го ви­бо­ру. До того ж, це до­зво­ляє пра­кти­ку­ю­чим фа­хів­цям під­ви­щу­ва­ти та де­мон­стру­ва­ти свою ком­пе­тен­тність, при цьо­му на­да­ю­чи спо­жи­ва­чам ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для здій­сне­н­ня усві­дом­ле­но­го ви­бо­ру.
За­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня ча­сто ви­да­ю­ться про­стим спосо­бом розв’яза­н­ня про­блем. Хо­че­те під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­тні? Під­ні­міть мі­ні­маль­ну за­ро­бі­тну пла­ту. Хо­че­те зни­зи­ти рі­вень без­ро­бі­т­тя? При­йміть за­ко­ни, що ускла­дню­ють звіль­не­н­ня пра­ців­ни­ків. Хо­че­те під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тку в пев­ній сфе­рі про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті? Обмеж­те вхід для кон­ку­рен­тів, що зни­жу­ють ціни. Але тут кри­є­ться про­бле­ма: такі на­дмір­но спро­ще­ні за­хо­ди не спри­я­ють збіль­шен­ню об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. До того ж вони не вра­хо­ву­ють вто­рин­них ефе­ктів. Наш рі­вень жи­т­тя без­по­се­ре­дньо пов’яза­ний із ви­ро­бни­цтвом то­ва­рів і по­слуг, які ці­ну­ють люди. Вза­є­мо­ви­гі­дна тор­гів­ля та кон­ку­рен­тні рин­ки спри­я­ють ра­ціо­наль­но­му ви­ко­ри­стан­ню ре­сур­сів і удо­ско­на­лен­ню ме­то­дів ді­яль­но­сті. Вони до­по­ма­га­ють нам отри­му­ва­ти біль­шу ко­ристь від ре­сур­сів. Отже, ре­гу­ля­тор­на по­лі­ти­ка, що ство­рює пе­ре­шко­ди для тор­гів­лі та вхо­ду на рин­ки, май­же зав­жди ма­ти­ме на­слід­ки, про­ти­ле­жні очі­ку­ва­ним. Для за­без­пе­че­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та про­цві­та­н­ня не­об­хі­дно зве­сти до мі­ні­му­му ре­гу­лю­ва­н­ня, що обме­жує тор­гів­лю та кон­ку­рен­тність рин­ків.

Елемент 2.4. Ефективні ринки капіталу

Для реалізації свого потенціалу країні потрібен механізм спрямування капіталу в проєкти, що створюють багатство.

Хоча кін­це­вою ме­тою будь-яко­го ви­ро­бни­цтва є спо­жи­ва­н­ня, за­зви­чай спо­ча­тку не­об­хі­дно спря­му­ва­ти ре­сур­си на ство­ре­н­ня ма­шин, важ­ко­го обла­дна­н­ня та бу­ді­вель, які по­тім мо­жуть бути ви­ко­ри­ста­ні для ви­ро­бни­цтва ба­жа­них спо­жив­чих то­ва­рів. Іна­кше ка­жу­чи, ін­ве­сти­ції збіль­шу­ють май­бу­тнє спо­жи­ва­н­ня, але ви­ма­га­ють від­мо­ви від пев­но­го об­ся­гу спо­жи­ва­н­ня у те­пе­рі­шній мо­мент. Капітальні інвестиції — бу­дів­ни­цтво та роз­ви­ток дов­го­стро­ко­вих ре­сур­сів, при­зна­че­них для ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва біль­шо­го об­ся­гу спо­жив­чих то­ва­рів та на­да­н­ня по­слуг у май­бу­тньо­му — є ва­жли­вим по­тен­цій­ним дже­ре­лом еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На­при­клад, якщо мі­сце­ва пі­це­рія при­дбає та­кий ін­ве­сти­цій­ний то­вар, як піч, це до­по­мо­же їй збіль­ши­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва в май­бу­тньо­му.
Якщо ре­сур­си (ро­бо­ча сила, зем­ля, під­при­єм­ни­цтво і т. ін.) вже ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва цих інвестиційних товарів, то їх не мо­жна буде ви­ко­ри­ста­ти для ви­ро­бни­цтва спо­жив­чих то­ва­рів. Якщо ми бу­де­мо спо­жи­ва­ти все, що ви­ро­бля­є­мо, не за­ли­ши­ться ре­сур­сів для здій­сне­н­ня ін­ве­сти­цій. Тому ін­ве­сти­ції ви­ма­га­ють заощаджень — ско­ро­че­н­ня по­то­чно­го спо­жи­ва­н­ня з ме­тою ви­віль­не­н­ня ко­штів для ви­ко­ри­ста­н­ня в ін­ших ці­лях. Хтось — або ін­ве­стор, або інша осо­ба, го­то­ва на­да­ти ко­шти ін­ве­сто­ру, — по­ви­нен за­оща­ди­ти, щоб за­без­пе­чи­ти фі­нан­су­ва­н­ня ін­ве­сти­цій. За­оща­дже­н­ня є не­від­діль­ною ча­сти­ною ін­ве­сти­цій­но­го про­це­су.
Про­те не всі ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти є ефе­ктив­ни­ми. Ін­ве­сти­цій­ний про­єкт збіль­шує ба­гат­ство кра­ї­ни лише в тому ви­пад­ку, коли вар­тість до­да­тко­вої про­ду­кції, ви­пу­ще­ної зав­дя­ки ін­ве­сти­ці­ям, пе­ре­ви­щує ін­ве­сти­цій­ні ви­тра­ти. Якщо це не так, про­єкт є не­ефе­ктив­ним і змен­шує ба­гат­ство. Ні­ко­ли не мо­жна то­чно пе­ред­ба­чи­ти, чи бу­дуть ін­ве­сти­ції при­бу­тко­ви­ми, тому іно­ді на­віть най­пер­спе­ктив­ні­ші ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти не ви­кли­ка­ють збіль­ше­н­ня ба­гат­ства. Щоб ма­кси­маль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свій по­тен­ці­ал для еко­но­мі­чно­го по­сту­пу, кра­ї­на по­вин­на мати ме­ха­нізм, який буде за­лу­ча­ти за­оща­дже­н­ня та спря­мо­ву­ва­ти їх в ін­ве­сти­ції, що най­імо­вір­ні­ше до­по­мо­жуть ство­ри­ти ба­гат­ство.
У рин­ко­вій еко­но­мі­ці цю фун­кцію ви­ко­нує ринок капіталу. У ши­ро­ко­му сен­сі він по­єд­нує в собі рин­ки акцій, облі­га­цій та не­ру­хо­мо­сті. Фінансові установи (фондові біржі, бан­ки, стра­хо­ві ком­па­нії, вза­єм­ні фон­ди та ін­ве­сти­цій­ні ком­па­нії) ві­ді­гра­ють ва­жли­ву роль у фун­кціо­ну­ван­ні рин­ку ка­пі­та­лу.
При­ва­тні ін­ве­сто­ри (вла­сни­ки ма­ло­го бі­зне­су, пайовики ком­па­ній та венчурні капіталісти) ри­зи­ку­ють на рин­ку ка­пі­та­лу вла­сни­ми ко­шта­ми. Однак ін­ве­сто­ри іно­ді по­ми­ля­ю­ться. Іно­ді вони ре­а­лі­зу­ють про­є­кти, що ви­яв­ля­ю­ться не­рен­та­бель­ни­ми. Якби ін­ве­сто­ри не хо­ті­ли бра­ти на себе такі ри­зи­ки, ба­га­то но­вих ідей не було б уті­ле­но в жи­т­тя та ба­га­то ко­ри­сних, але ри­зи­ко­ва­них про­є­ктів не було б ре­а­лі­зо­ва­но.
Роз­глянь­мо роль під­при­єм­ни­цтва, го­тов­но­сті ри­зи­ку­ва­ти, а та­кож роль рин­ку ка­пі­та­лу в роз­роб­ці ін­тер­нет-по­слуг. У се­ре­ди­ні 1990-х ро­ків Сер­гій Брін і Лар­рі Пейдж під час на­вча­н­ня в Стен­форд­сько­му уні­вер­си­те­ті пра­цю­ва­ли над до­слі­дни­цьким про­є­ктом, спря­мо­ва­ним на по­лег­ше­н­ня по­шу­ку ін­фор­ма­ції в Ін­тер­не­ті. Зда­ва­ло­ся ма­ло­ймо­вір­ним, що на них че­кає під­при­єм­ни­цький успіх. Але в 1998 році Брін і Пейдж за­сну­ва­ли Google Inc. — ком­па­нію, що на­дає без­ко­штов­ні ін­тер­нет-по­слу­ги та при­но­сить до­хід від ре­кла­ми. Роз­ро­бле­на ними по­ту­жна по­шу­ко­ва си­сте­ма що­дня збіль­шує про­ду­ктив­ність міль­йо­нів лю­дей та під­при­ємств. Вони за­ро­би­ли ці­лий ста­ток, і за­раз на­зва «Google» ві­до­ма ко­жно­му, а штат ком­па­нії ста­ном на 2018 рік на­лі­чує більш ніж 85 000 спів­ро­бі­тни­ків (з ура­ху­ва­н­ням пер­со­на­лу ма­те­рин­ської ком­па­нії Alphabet). Інші ін­тер­нет-ком­па­нії, як-от eBay та Amazon, про­тя­гом остан­ньо­го де­ся­ти­лі­т­тя та­кож отри­му­ють при­бу­тки та де­мон­стру­ють ви­со­кі тем­пи ро­сту.
Але до­свід ба­га­тьох ін­ших ін­тер­нет-стар­та­пів ви­явив­ся не та­ким по­зи­тив­ним. Ба­га­то ін­тер­нет-ком­па­ній, як-от Broadband Sports і eVineyard, збан­кру­ту­ва­ли, оскіль­ки їхніх до­хо­дів не ви­ста­ча­ло для по­кри­т­тя ви­трат. Ве­ли­ким спо­ді­ва­н­ням цих ком­па­ній так і не су­ди­ло­ся здій­сни­ти­ся.
У сві­ті не­ви­зна­че­но­сті, в яко­му ми жи­ве­мо, не­вда­лі ін­ве­сти­ції — це не­об­хі­дна ціна, що її по­трі­бно спла­чу­ва­ти за ефе­ктив­ні ін­но­ва­цій­ні те­хно­ло­гії та про­ду­кти. Втім, такі не­ефе­ктив­ні про­є­кти не­об­хі­дно ви­яв­ля­ти й при­пи­ня­ти. У рин­ко­вій еко­но­мі­ці цю фун­кцію ви­ко­нує ри­нок ка­пі­та­лу. Якщо ком­па­нія буде по­стій­но за­зна­ва­ти зби­тків, ін­ве­сто­ри зре­штою при­пи­нять про­єкт і пе­ре­ста­нуть да­рем­но ви­тра­ча­ти свої гро­ші.
З огля­ду на тем­пи змін і рі­зно­ма­ні­тність під­при­єм­ни­цьких зді­бно­стей, для прийня­т­тя об­ґрун­то­ва­них рі­шень про роз­по­діл ка­пі­та­лу не ви­ста­чить знань і ком­пе­тен­ції будь-яко­го окре­мо­го ке­рів­ни­ка, ко­мі­те­ту з про­ми­сло­во­го пла­ну­ва­н­ня або дер­жав­но­го ор­га­ну. Без рин­ку при­ва­тно­го ка­пі­та­лу не існує ме­ха­ні­зму, за до­по­мо­гою яко­го мо­жна було б по­слі­дов­но спря­мо­ву­ва­ти ін­ве­сти­цій­ні ко­шти в про­є­кти, що під­ви­щу­ють рі­вень до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня.
Чому? Коли ін­ве­сти­цій­ні ко­шти роз­по­ді­ля­ю­ться не рин­ком, а вла­дою, по­чи­нає ді­я­ти низ­ка зов­сім ін­ших чин­ни­ків. Які про­є­кти здій­сню­ва­ти, ви­зна­ча­ти­ме не рин­ко­ва до­хі­дність, а по­лі­ти­чний вплив. З на­ба­га­то біль­шою ймо­вір­ні­стю пе­ре­ва­гу бу­дуть від­да­ва­ти ін­ве­сти­цій­ним про­є­ктам, які зни­жу­ють, а не під­ви­щу­ють рі­вень жи­т­тя на­се­ле­н­ня. Крім того, при­йма­ю­чи по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, вла­да ско­рі­ше за­ці­кав­ле­на в но­вих про­є­ктах, ніж у під­трим­ці ста­рих. Пе­ре­рі­за­н­ня стрі­чки на від­крит­ті но­вої тра­си — більш по­мі­тна по­дія, ніж ям­ко­вий ре­монт до­ріг.
Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти до­сві­дом кра­їн пла­но­вої со­ці­а­лі­сти­чної еко­но­мі­ки за ра­дян­ських ча­сів. Про­тя­гом чо­ти­рьох де­ся­ти­літь (1950–1990 рр.) нор­ми ін­ве­сти­цій у цих кра­ї­нах були одни­ми з най­ви­щих у сві­ті. Цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня спря­мо­ву­ва­ли близь­ко тре­ти­ни за­галь­но­го об­ся­гу ви­го­тов­ле­ної в кра­ї­ні про­ду­кції на ка­пі­таль­ні ін­ве­сти­ції. Однак на­віть такі ви­со­кі нор­ми ін­ве­сти­цій мало спри­я­ли по­кра­щен­ню рів­ня жи­т­тя, оскіль­ки про­є­кти, що бу­дуть фі­нан­су­ва­ти­ся, ви­зна­ча­ли з по­лі­ти­чних, а не еко­но­мі­чних мір­ку­вань. Ре­сур­си ча­сто ви­тра­ча­ли­ся на еко­но­мі­чно не­до­ціль­ні про­є­кти, а про­від­ні по­лі­ти­чні лі­де­ри від­да­ва­ли пе­ре­ва­гу ін­ве­сти­ці­ям, які під­ви­щу­ва­ли по­лі­ти­чну ви­ди­мість («пре­стиж»). Ось два при­кла­ди не­ра­ціо­наль­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів. Ста­лін на­по­ля­гав на бу­дів­ни­цтві Бі­ло­мор­сько-Бал­тій­сько­го ка­на­лу, але вста­но­вив на­дмір­но жорс­ткі ви­мо­ги щодо стро­ків бу­дів­ни­цтва, вна­слі­док чого ка­нал ви­йшов за­над­то міл­ким і тому ма­ло­при­да­тним для ви­ко­ри­ста­н­ня. Під час кам­па­нії Хру­що­ва з осво­є­н­ня зе­мель Ка­зах­ста­ну з ме­тою ви­ве­сти їх на рі­вень аме­ри­кан­ських і ка­над­ських пре­рій за об­ся­га­ми ви­ро­щу­ва­н­ня пше­ни­ці були по­бу­до­ва­ні ве­ли­че­зні зро­шу­валь­ні си­сте­ми, і зре­штою на­дмір­не зро­шу­ва­н­ня при­зве­ло до ви­си­ха­н­ня Араль­сько­го моря(31).
Не­пра­виль­ний роз­по­діл ін­ве­сти­цій та не­зда­тність іти в ногу з ди­на­мі­чни­ми змі­на­ми зре­штою при­зве­ли до кра­ху со­ці­а­лі­зму в біль­шо­сті цих кра­їн.
Не­що­дав­ній до­свід США у сфе­рі дер­жав­но­го роз­по­ді­лу кре­ди­тів для фі­нан­су­ва­н­ня жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва та­кож дає уяв­ле­н­ня про те, як пра­цює роз­по­діл ка­пі­та­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань. Фе­де­раль­на на­ціо­наль­на іпо­те­чна асо­ці­а­ція та Фе­де­раль­на кор­по­ра­ція іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня, за­галь­но­ві­до­мі під на­зва­ми Fannie Mae і Freddie Mac, були за­ре­є­стро­ва­ні Кон­гре­сом як кор­по­ра­ції, що фі­нан­су­ю­ться з дер­жав­но­го бю­дже­ту, у 1968 й 1970 ро­ках від­по­від­но. Пе­ред­ба­ча­ло­ся, що вони по­кра­щать фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ку ка­пі­та­лу та зро­блять фі­нан­су­ва­н­ня жи­тла до­сту­пні­шим. По­при те, що Fannie Mae і Freddie Mac були при­ва­тни­ми ком­па­ні­я­ми, ін­ве­сто­ри вва­жа­ли, що ви­пу­ще­ні ними облі­га­ції з ме­тою за­лу­че­н­ня ко­штів є менш ри­зи­ко­ва­ни­ми, оскіль­ки зо­бов’яза­н­ня за ними за­без­пе­чу­ва­ли­ся га­ран­ті­єю дер­жа­ви. Як на­слі­док, ком­па­нії Fannie Mae і Freddie Mac мали змо­гу по­зи­ча­ти ко­шти за ниж­чою (при­бли­зно на по­ло­ви­ну від­со­тко­во­го пун­кту) став­кою, ніж при­ва­тні фір­ми. Це дало їм ве­ли­че­зну пе­ре­ва­гу над кон­ку­рен­та­ми та до­зво­ли­ло бути ви­со­ко­рен­та­бель­ни­ми про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків.
Але, з ін­шо­го боку, дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня зна­чною мі­рою по­лі­ти­зу­ва­ло Fannie Mae і Freddie Mac. До скла­ду рад ди­ре­кто­рів цих ком­па­ній вхо­ди­ло де­кіль­ка осіб, при­зна­че­них пре­зи­ден­том кра­ї­ни. Вище ке­рів­ни­цтво Fannie Mae і Freddie Mac на­да­ва­ло про­від­ним кон­гре­сме­нам ве­ли­кі ко­шти на під­трим­ку ді­яль­но­сті по­лі­ти­чних пар­тій і ча­сто пе­ре­ма­ню­ва­ло пра­ців­ни­ків апа­ра­ту Кон­гре­су на ви­со­ко­опла­чу­ва­ні по­са­ди, щоб вони по­тім ло­бі­ю­ва­ли ін­те­ре­си цих ком­па­ній пе­ред сво­ї­ми ко­ли­шні­ми ке­рів­ни­ка­ми. Ло­біст­ська ді­яль­ність цих ком­па­ній ста­ла ле­ген­дар­ною. У пе­рі­од з 1998 до 2008 року Fannie Mae ви­тра­ти­ла 79,5 міль­йо­на до­ла­рів, а Freddie Mac — 94,9 міль­йо­на до­ла­рів на ло­бі­ю­ва­н­ня чле­нів Кон­гре­су з ме­тою отри­ма­н­ня осо­бли­вих при­ві­ле­їв і збе­ре­же­н­ня сво­го при­ві­ле­йо­ва­но­го ста­ту­су(32).
Fannie Mae і Freddie Mac не ви­да­ва­ли іпотечних кредитів, тоб­то не по­зи­ча­ли гро­ші без­по­се­ре­дньо лю­дям, які ку­пу­ва­ли жи­тло. На­то­мість вони при­дба­ва­ли іпо­те­чні кре­ди­ти на вто­рин­но­му рин­ку — рин­ку, на яко­му ку­пу­ю­ться іпо­те­чні кре­ди­ти, ви­да­ні бан­ка­ми та ін­ши­ми кре­ди­то­ра­ми. Ма­ю­чи де­шев­ший до­ступ до ко­штів, вони мали змо­гу ви­ку­пи­ти ба­га­то іпо­те­чних кре­ди­тів, і до се­ре­ди­ни 1990-х ро­ків ці два під­при­єм­ства, що фі­нан­су­ю­ться з дер­жав­но­го бю­дже­ту, во­ло­ді­ли при­бли­зно 40% всіх іпо­те­чних кре­ди­тів. На вто­рин­но­му рин­ку їхнє до­мі­ну­ва­н­ня було ще зна­чні­шим. Про­тя­гом де­ся­ти­лі­т­тя, що пе­ре­ду­ва­ло їхній неплатоспроможності у 2008 році, Fannie Mae і Freddie Mac при­дба­ли більш ніж 80% іпо­те­чних кре­ди­тів, про­да­них бан­ка­ми та ін­ши­ми іпо­те­чни­ми кре­ди­то­ра­ми.
У той час, як Fannie Mae і Freddie Mac ло­бі­ю­ва­ли чле­нів Кон­гре­су й отри­му­ва­ли від них при­ві­леї, чле­ни Кон­гре­су ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ці ком­па­нії для до­ся­гне­н­ня по­лі­ти­чних ці­лей, в тому чи­слі для того, щоб зро­би­ти іпо­те­чні ко­шти на при­дба­н­ня жи­тла більш до­сту­пни­ми для по­зи­чаль­ни­ків із низь­ким і се­ре­днім рів­нем до­хо­ду. Вра­хо­ву­ю­чи по­пе­ре­дні ди­ре­кти­ви Кон­гре­су, Мі­ні­стер­ство жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва і мі­сько­го роз­ви­тку США ухва­ли­ло роз­по­ря­дже­н­ня про те, що на по­ча­ток 1996 року 40% іпо­те­чних кре­ди­тів ком­па­ній Fannie Mae і Freddie Mac ма­ють на­да­ва­ти­ся до­мо­го­спо­дар­ствам із до­хо­да­ми ниж­че ме­ді­ан­но­го рів­ня. На по­ча­ток 2000 року цей по­ка­зник збіль­шив­ся до 50%, а на по­ча­ток 2008 року — до 56%. Для ви­ко­на­н­ня цих роз­по­ря­джень Fannie Mae і Freddie Mac по­ча­ли за­твер­джу­ва­ти біль­ше іпо­те­чних кре­ди­тів із не­ве­ли­ким первинним внеском або вза­га­лі без ньо­го. Вони та­кож істо­тно збіль­ши­ли час­тку іпо­те­чних кре­ди­тів, на­да­них по­зи­чаль­ни­кам із по­га­ною кре­ди­тною істо­рі­єю, ві­до­мим як суб­стан­дар­тні по­зи­чаль­ни­ки. Зав­дя­ки до­мі­ну­ван­ню цих ком­па­ній на вто­рин­но­му рин­ку їхня пра­кти­ка кре­ди­ту­ва­н­ня спра­ви­ла ве­ли­че­зний вплив на стан­дар­ти кре­ди­ту­ва­н­ня, прийня­ті в уста­но­вах, які на­да­ва­ли іпо­те­чні кре­ди­ти. Усві­дом­лю­ю­чи, що більш ри­зи­ко­ва­ні кре­ди­ти мо­жуть бути пе­ре­да­ні Fannie Mae і Freddie Mac, інші кре­ди­то­ри мали мен­ше сти­му­лів ре­тель­но пе­ре­ві­ря­ти кре­ди­то­спро­мо­жність по­зи­чаль­ни­ків або силь­но хви­лю­ва­ти­ся про їхню зда­тність по­вер­ну­ти по­зи­че­ні ко­шти. Зре­штою, про­даж іпо­те­чно­го кре­ди­ту ком­па­ні­ям Fannie Mae і Freddie Mac та­кож пе­ре­кла­дав би ри­зи­ки на них.
Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 6, час­тка суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів (вра­хо­ву­ю­чи кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів) у за­галь­но­му об­ся­зі на­да­них іпо­те­чних кре­ди­тів зна­чно зро­сла: з 4,5% від­со­тка но­вих суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів у 1994 році до 13,2% у 2000 році та до 33,6% у 2006 році. Про­тя­гом того са­мо­го пе­рі­о­ду час­тка зви­чай­них кре­ди­тів, за яки­ми по­зи­чаль­ни­ки зо­бов’яза­ні зро­би­ти пер­вин­ний вне­сок у роз­мі­рі при­найм­ні 20%, ско­ро­ти­ла­ся з двох тре­тин від за­галь­но­го об­ся­гу до лише одні­єї тре­ти­ни. Час­тка де­фол­тів і відчужень за субстандартними кредитами у 7–10 ра­зів пе­ре­ви­щує ана­ло­гі­чну час­тку за зви­чай­ни­ми кре­ди­та­ми, на­да­ни­ми пер­шо­кла­сним по­зи­чаль­ни­кам. Отже, зро­ста­н­ня час­тки кре­ди­тів, на­да­них по­зи­чаль­ни­кам із гір­шою кре­ди­тною істо­рі­єю, про­гно­зо­ва­но при­зве­ло до збіль­ше­н­ня від­со­тку де­фол­тів і від­чу­жень май­на.
І Кон­грес, і пре­зи­дент­ські адмі­ні­стра­ції Біл­ла Клін­то­на й Джор­джа Буша-мо­лод­шо­го рі­шу­че під­три­му­ва­ли таку ре­гу­ля­тор­ну по­лі­ти­ку та вва­жа­ли сво­єю за­слу­гою по­ча­тко­ве зро­ста­н­ня кіль­ко­сті вла­сни­ків жи­тла, яко­му вони по­с­при­я­ли. Оскіль­ки ця по­лі­ти­ка по­сла­би­ла стан­дар­ти іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня, спро­стив­ши отри­ма­н­ня ри­зи­ко­вих кре­ди­тів, по­ча­тко­ві ре­зуль­та­ти зда­ва­ли­ся по­зи­тив­ни­ми. Упро­довж 2001–2005 ро­ків по­пит на жи­тло збіль­шив­ся, ціни на ньо­го різ­ко зро­сли, а в бу­ді­вель­ній га­лу­зі спо­сте­рі­гав­ся бум.
Ри­су­нок 6. Суб­стан­дар­тні іпо­те­чні кре­ди­ти як час­тка в за­галь­но­му об­ся­зі іпо­те­чних кре­ди­тів (1994—2007)
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує від­но­ше­н­ня роз­мі­ру суб­стан­дар­тних іпо­те­чних кре­ди­тів до за­галь­но­го об­ся­гу іпо­те­чно­го кре­ди­ту­ва­н­ня у США в пе­рі­од з 1994 по 2007 рік. Час­тка та­ких кре­ди­тів зро­сла з 4,5% у 1994 році до 33,6% у 2006 році.
Дже­ре­ло: дані за 1994—2000 рр. — Edward M. Gramlich, Financial Services Roundtable Annual Housing Policy Meeting, Chicago, Illinois, 21 May 2004; дані за 2002—2007 рр. — Joint Center for Housing Studies of Harvard University, The State of the Nations Housing 2008, https://www.jchs.harvard.edu/research-areas/reports/state-nations-housing-2008. Кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів і з не­до­три­ма­н­ням про­це­ду­ри пе­ре­вір­ки осо­би­стих да­них по­зи­чаль­ни­ка, ві­до­мі як іпотечні кредити типу «Alt-A», на­ле­жать до ка­те­го­рії суб­стан­дар­тних. Згі­дно з да­ни­ми до­слі­джень, біль­шість кре­ди­тів «Alt-A» були ви­да­ні суб­стан­дар­тним по­зи­чаль­ни­кам.
Але шту­чно ство­ре­ний жи­тло­вий бум три­вав не­дов­го. Ста­ном на 2004–2005 роки близь­ко по­ло­ви­ни всіх іпо­те­чних кре­ди­тів були або суб­стан­дар­тни­ми (в тому чи­слі кре­ди­ти, оформ­ле­ні з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів), або кре­ди­та­ми під за­ста­ву до­ма­шньо­го май­на. Щой­но ціни ви­рів­ня­ли­ся, а по­тім, про­тя­гом дру­гої по­ло­ви­ни 2006 року, по­ча­ли зни­жу­ва­ти­ся, кар­тко­вий бу­ди­нок обва­лив­ся. Частка дефолтів і відчужень за іпотечними кредитами від­ра­зу ста­ла збіль­шу­ва­ти­ся. Все це від­бу­ва­ло­ся за­дов­го до рецесії, що по­ча­ла­ся лише у гру­дні 2007 року. Без­умов­но, крах га­лу­зі жи­тло­во­го бу­дів­ни­цтва зре­штою по­ши­рив­ся на всю еко­но­мі­ку, і «по­га­ні» іпо­те­чні кре­ди­ти по­ро­ди­ли ве­ли­че­зні фі­нан­со­ві про­бле­ми в бан­ків­ській і фі­нан­со­вій сфе­рах як у Спо­лу­че­них Шта­тах, так і за кор­до­ном. На по­ча­ток літа 2008 року Fannie Mae і Freddie Mac збан­кру­ту­ва­ли. Кон­троль над їхньою ді­яль­ні­стю пе­ре­йшов до дер­жа­ви, а аме­ри­кан­ський пла­тник по­да­тків за­ли­шив­ся при­бли­зно з 400 мі­льяр­да­ми до­ла­рів без­на­дій­но­го бор­гу.
По­лі­ти­ка Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми щодо про­цен­тних ста­вок та­кож спри­я­ла Ве­ли­кій ре­це­сії 2008–2009 ро­ків, про що буде йти­ся в на­сту­пно­му еле­мен­ті книж­ки. Однак зро­зумі­ло одне: вна­слі­док роз­по­ді­лу кре­ди­тів на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань і пов’яза­них із цим ре­гу­ля­тор­них по­сла­блень щодо стан­дар­тів кре­ди­ту­ва­н­ня ве­ли­кий об­сяг фі­нан­со­вих ко­штів було на­прав­ле­но на про­валь­ні про­є­кти. Ба­га­то по­ку­пців отри­ма­ли сти­мул ку­пу­ва­ти біль­ше жи­тла, ніж мо­гли собі до­зво­ли­ти, і це було одним з основ­них чин­ни­ків, які зу­мо­ви­ли жи­тло­вий бум, подаль­ший різ­кий еко­но­мі­чний спад і по­ро­дже­ну ним ре­це­сію.
Не вра­хо­ву­ю­чи де­які спе­ци­фі­чні від­мін­но­сті, США ви­яви­ли­ся не єди­ною кра­ї­ною, в якій по­мил­ко­ва дер­жав­на по­лі­ти­ка при­зве­ла до кри­зи на рин­ку жи­тла не­за­дов­го до 2010 року. У пе­рі­од з 2007 по 2010 роки се­ре­дні ціни на жи­тло в Ір­лан­дії зни­зи­ли­ся при­бли­зно на 35%, а в Ду­блі­ні — на­по­ло­ви­ну та біль­ше. Коли «ір­ланд­ська жи­тло­ва буль­ба­шка» ло­пну­ла, між­на­ро­дні екс­пер­ти, зокре­ма ви­со­ко­по­став­ле­ні чи­нов­ни­ки Мі­ні­стерств фі­нан­сів Ка­на­ди та Фін­лян­дії, про­ана­лі­зу­ва­ли си­ту­а­цію та по­ясни­ли пе­ре­грів рин­ку су­ку­пні­стю кіль­кох чин­ни­ків: на­дмір­но низь­ки­ми про­цен­тни­ми став­ка­ми, вста­нов­ле­ни­ми Єв­ро­пей­ським цен­траль­ним бан­ком (ЄЦБ), зна­чним збіль­ше­н­ням дер­жав­них ви­трат уря­дом Ір­лан­дії, сти­му­льо­ва­них ви­щи­ми, ніж очі­ку­ва­ло­ся, над­хо­дже­н­ня­ми від по­да­тку на не­ру­хо­мість, а та­кож дер­жав­ною по­лі­ти­кою, спря­мо­ва­ною на за­охо­че­н­ня по­ку­пців до при­дба­н­ня жи­тла че­рез на­да­н­ня іпо­те­чних кре­ди­тів на пов­ну суму його вар­то­сті, як це було в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки. Да­ла­ся взна­ки й ко­ру­пція(33). В Іспа­нії по­ді­бна по­лі­ти­ка при­зве­ла до та­ко­го са­мо­го ре­зуль­та­ту за ана­ло­гі­чний пе­рі­од.
Роз­по­діл ін­ве­сти­цій­них ре­сур­сів при актив­но­му втру­чан­ні вла­ди не­ми­ну­че ха­ра­кте­ри­зу­є­ться фа­во­ри­ти­змом, кон­флі­ктом ін­те­ре­сів, не­на­ле­жни­ми фі­нан­со­ви­ми від­но­си­на­ми та рі­зни­ми фор­ма­ми ко­ру­пції. Коли ана­ло­гі­чні дії від­бу­ва­ю­ться в ін­ших кра­ї­нах, їх ча­сто на­зи­ва­ють «кумівським капіталізмом». Істо­ри­чно скла­ло­ся так, що вла­да ві­ді­гра­ва­ла біль­шу роль у роз­по­ді­лі ін­ве­сти­цій в ін­ших кра­ї­нах, ніж у Спо­лу­че­них Шта­тах, але аме­ри­кан­ський до­свід дер­жав­но­го роз­по­ді­лу ін­ве­сти­цій­них ко­штів на при­дба­н­ня жи­тла свід­чить про те, що ку­мів­ський ка­пі­та­лізм існує та­кож і там. Не­за­ле­жно від на­зви, роз­по­діл ка­пі­та­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань тя­гне за со­бою ве­ли­кі ви­тра­ти для гро­ма­дян.

Елемент 2.5. Монетарна стабільність

Стабільна грошово-кредитна політика є необхідною умовою для контролю за рівнем інфляції, ефективного розподілу інвестицій та досягнення економічної стабільності.

Гро­ші ма­ють над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня для фун­кціо­ну­ва­н­ня еко­но­мі­ки. І — що най­ва­жли­ві­ше — гро­ші слу­гу­ють за­со­бом обмі­ну. Вони змен­шу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, прав­ля­чи за спіль­ний зна­мен­ник, до яко­го може зво­ди­ти­ся вар­тість усіх то­ва­рів і по­слуг. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю вла­сти­вість гро­шей фун­кці­єю «за­со­бу обмі­ну». У по­пе­ре­дніх ча­сти­нах під­ру­чни­ка ми вже роз­гля­да­ли пе­ре­ва­ги поділу праці. Однак уявіть собі світ, в яко­му спе­ці­а­лі­за­ція тру­до­вої ді­яль­но­сті існує, але люди обмі­ню­ють одні то­ва­ри без­по­се­ре­дньо на інші за так зва­ною бартерною системою. Скіль­ки зна­до­би­ло­ся б яблук, щоб отри­ма­ти одну ко­ро­ву? Як здій­сню­ва­ти обмін, якщо в ко­гось ви­ста­чає яблук для при­дба­н­ня лише тре­ти­ни ко­ро­ви?
Гро­ші до­зво­ля­ють лю­дям ко­ри­сту­ва­ти­ся пе­ре­ва­га­ми рі­зно­ви­дів скла­дно­го обмі­ну, який від­бу­ва­є­ться з пли­ном часу, зокре­ма про­да­жу або при­дба­н­ня бу­дин­ку чи ав­то­мо­бі­ля, що пе­ред­ба­чає отри­ма­н­ня до­хо­ду або спла­ту ку­пі­вель­ної ціни про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу. Гро­ші та­кож до­зво­ля­ють збе­рі­га­ти ку­пі­вель­ну спро­мо­жність для ви­ко­ри­ста­н­ня в май­бу­тньо­му. Це дає змо­гу на­ко­пи­чу­ва­ти ко­шти для ін­ве­сти­цій, які спри­я­ють під­ви­щен­ню про­ду­ктив­но­сті та еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю фун­кцію гро­шей «за­со­бом на­ко­пи­че­н­ня цін­но­сті». Гро­ші та­кож слу­гу­ють «роз­ра­хун­ко­вою оди­ни­цею», яка роз­ши­рює мо­жли­во­сті від­сте­жу­ва­ти ви­го­ди та ви­тра­ти, зокре­ма ви­тра­ти, по­не­се­ні про­тя­гом пев­них про­між­ків часу. Без гро­шей май­же не­мо­жли­во по­рів­ню­ва­ти ви­го­ди та ви­тра­ти, що ви­ни­ка­ють з пли­ном часу, але саме таке по­рів­ня­н­ня до­зво­ляє лю­дям при­йма­ти більш зва­же­ні рі­ше­н­ня сто­сов­но ви­трат і за­оща­дже­н­ня ко­штів, а та­кож до­ціль­но­сті чи не­до­ціль­но­сті ку­пів­лі пев­них то­ва­рів чи по­слуг.
Однак про­ду­ктив­ність ви­ко­на­н­ня гро­ши­ма сво­їх фун­кцій без­по­се­ре­дньо пов’яза­на зі ста­біль­ні­стю їхньої вар­то­сті. З цьо­го по­гля­ду гро­ші ва­жать для еко­но­мі­ки стіль­ки ж, скіль­ки мова для спіл­ку­ва­н­ня. Без слів, що ма­ють чі­тко ви­зна­че­не зна­че­н­ня як для мов­ця, так і для слу­ха­ча, спіл­ку­ва­ти­ся було б скла­дно. Так само і з гро­ши­ма. Якщо гро­ші не ма­ють ста­біль­ної та пе­ред­ба­чу­ва­ної вар­то­сті, по­зи­чаль­ни­кам і кре­ди­то­рам скла­дно зна­хо­ди­ти вза­є­мо­ви­гі­дні умо­ви по­зик, a за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сту­ва­н­ня гро­шей несе в собі до­да­тко­ві ри­зи­ки, до того ж транс­а­кції, що пе­ред­ба­ча­ють про­тя­жність у часі (на­при­клад, опла­та вар­то­сті бу­дин­ку чи ав­то­мо­бі­ля), спов­не­ні до­да­тко­вої не­ви­зна­че­но­сті. Коли вар­тість гро­шей не є ста­біль­ною, ба­га­то по­тен­цій­но ви­гі­дних обмі­нів не здій­сню­ю­ться, а ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції, ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва та со­ці­аль­ної спів­пра­ці змен­шу­ю­ться.
При­чи­ни мо­не­тар­ної не­ста­біль­но­сті не є за­гад­кою. Вар­тість гро­шей, як і ін­ших то­ва­рів, ви­зна­ча­є­ться спів­від­но­ше­н­ням по­пи­ту та про­по­зи­ції. Коли про­по­зи­ція гро­шей є по­стій­ною або зро­стає по­віль­ни­ми рів­но­мір­ни­ми тем­па­ми, ку­пі­вель­на спро­мо­жність гро­шей є від­но­сно ста­біль­ною. На про­ти­ва­гу цьо­му, швид­ке зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей про­ти про­по­зи­ції то­ва­рів і по­слуг при­зво­дить до зни­же­н­ня вар­то­сті гро­шей і ро­сту цін. Це на­зи­ва­є­ться інфляцією. Вона ви­ни­кає, коли дер­жа­ви дру­ку­ють гро­ші або бе­руть по­зи­ки в цен­траль­но­му бан­ку для спла­ти сво­їх ра­хун­ків.
Єди­ною пер­шо­при­чи­ною стій­кої ін­фля­ції є швид­ке зро­ста­н­ня гро­шо­вої про­по­зи­ції. Пропозиція грошей — це за­галь­на сума на­ціо­наль­ної ва­лю­ти, чекових вкладів та по­ді­бних дже­рел пла­ті­жних за­со­бів(34), що зна­хо­дя­ться у роз­по­ря­джен­ні при­ва­тних осіб та під­при­ємств. Коли швид­кість зро­ста­н­ня та­кої про­по­зи­ції пе­ре­ви­щує тем­пи ро­сту еко­но­мі­ки, ціни на то­ва­ри та по­слу­ги під­ви­щу­ю­ться.
Ри­су­нок 7. Зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси та ін­фля­ція, 1990–2014 рр.
Се­ре­дньо­рі­чний темп зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей (%)Се­ре­дньо­рі­чний рі­вень ін­фля­ції (%)
По­віль­не зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Шве­ція32.3
Спо­лу­че­ні Шта­ти32.1
Швей­ца­рія3.41.1
Сін­га­пур3.51.4
Ве­ли­ка Бри­та­нія5.52.7
Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка6.43.6
Ка­на­да7.52.1
Швид­ке зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Ні­ге­рія22.623.2
Уру­гвай2323.4
Ма­ла­ві26.723.4
Гана2924.5
Бо­лі­вар­ська Ре­спу­блі­ка Ве­не­су­е­ла37.634
Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція41.439.3
Ру­му­нія46.153.1
Ту­реч­чи­на48.441.7
На­дмір­не зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей
Укра­ї­на140.4276.8
Зім­ба­бве164.8165.3
Дже­ре­ло: Сві­то­вий банк (СБ), по­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку (WDI) за 2015 р. та Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд, між­на­ро­дна фі­нан­со­ва ста­ти­сти­ка (що­рі­чна).
При­мі­тка. Дані щодо Гани та Ве­не­су­е­ли на­ве­де­но за 1990–2013 роки. Дані щодо Ро­сії — за 1994–2014 роки. Дані щодо Укра­ї­ни — за 1993–2014 роки. У разі від­су­тно­сті да­них ін­фор­ма­ція про них отри­ма­на з дже­рел кра­ї­ни: дані щодо Ка­на­ди за 1990–2008 роки отри­ма­но від Сві­то­во­го бан­ку, а дані за 2009–2014 роки — від Цен­траль­но­го бан­ку Ка­на­ди. Дані щодо Зім­ба­бве на­ве­де­но за 1990–2007 роки й отри­ма­но від Сві­то­во­го бан­ку, з до­по­віді «По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку за 2009 рік».
Ри­су­нок 7 ілю­струє зв’язок між зро­ста­н­ням про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ці­єю. Звер­ніть ува­гу, що в кра­ї­нах, які про­тя­гом 1990–2014 ро­ків по­віль­но збіль­шу­ва­ли про­по­зи­цію гро­шей впро­довж року (не біль­ше ніж на 7,5%), рі­вень ін­фля­ції був низь­ким. Так від­бу­ва­ло­ся у ве­ли­ких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду, як-от Спо­лу­че­ні Шта­ти й Ка­на­да, а та­кож у мен­ших кра­ї­нах, зокре­ма у Шве­ції, Сін­га­пу­рі та Цен­траль­но­а­фри­кан­ській Ре­спу­блі­ці.
Однак у кра­ї­нах із ви­щи­ми тем­па­ми зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей тем­пи ін­фля­ції при­ско­рю­ва­ли­ся. Про­тя­гом 1990–2014 ро­ків у Ні­ге­рії, Уру­гваї, Ма­ла­ві, Гані, Ве­не­су­е­лі, Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції, Ру­му­нії та Ту­реч­чи­ні рі­чні тем­пи зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей ко­ли­ва­ли­ся в ме­жах від 20 до 50%. За­уваж­те, що рі­чні тем­пи ін­фля­ції в цих кра­ї­нах були по­ді­бни­ми до тем­пів зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси.
Над­зви­чай­но ви­со­кі тем­пи зро­ста­н­ня гро­шо­вої маси (100% і біль­ше) ви­кли­ка­ють гіперінфляцію, як це від­бу­ло­ся в Укра­ї­ні та Зім­ба­бве. У міру різ­ко­го під­ви­ще­н­ня тем­пів зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей у цих кра­ї­нах при­ско­рив­ся й темп ін­фля­ції.
Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 7, ви­мі­рю­ва­н­ня про­тя­гом три­ва­ло­го часу де­мон­струє ті­сну вза­є­мо­за­ле­жність між швид­ким збіль­ше­н­ням гро­шо­вої маси та ви­со­ки­ми тем­па­ми ін­фля­ції. Як по­ка­зує до­свід, це узго­дже­н­ня є одним із най­по­слі­дов­ні­ших вза­є­мозв’яз­ків в еко­но­мі­ці за­га­лом(35).
У кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем ін­фля­ції ча­сто та­кож від­бу­ва­ю­ться зна­чні ко­ли­ва­н­ня тем­пів ін­фля­ції. В умо­вах мін­ли­во­го рів­ня ін­фля­ції пла­ну­ва­ти май­бу­тнє на­віть важ­че, ніж коли ін­фля­ція є по­стій­но ви­со­кою, що обме­жує мо­жли­во­сті зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту. Коли про­тя­гом одно­го року ціни збіль­шу­ю­ться на 20%, у на­сту­пно­му році — на 50%, а ще за рік — на 15%, люди та під­при­єм­ства не мо­жуть скла­да­ти ра­ціо­наль­них дов­го­стро­ко­вих пла­нів. Ця не­ви­зна­че­ність ро­бить пла­ну­ва­н­ня та ре­а­лі­за­цію ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів ри­зи­ко­ва­ни­ми та менш при­ва­бли­ви­ми. Не­спо­ді­ва­ні змі­ни тем­пів ін­фля­ції мо­жуть швид­ко пе­ре­тво­ри­ти в еко­но­мі­чну ка­та­стро­фу про­єкт, який за ін­ших умов був би при­бу­тко­вим. Не ба­жа­ю­чи на­ра­жа­ти­ся на таку не­ви­зна­че­ність, ба­га­то осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня, про­сто від­мов­ля­ю­ться від ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій та ін­ших транс­а­кцій, що пе­ред­ба­ча­ють дов­го­стро­ко­ві зо­бов’яза­н­ня. Де­хто на­віть пе­ре­но­сить свою під­при­єм­ни­цьку та ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність у кра­ї­ни зі ста­біль­ні­шим се­ре­до­ви­щем. Як на­слі­док, по­тен­цій­ні ви­го­ди від тор­гів­лі, під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті та на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу втра­ча­ю­ться.
Окрім того, коли дер­жа­ви про­во­дять ан­ти­ін­фля­цій­ну по­лі­ти­ку, люди ви­тра­ча­ють мен­ше часу на ви­ро­бни­цтво та біль­ше — на на­ма­га­н­ня за­хи­сти­ти своє ба­гат­ство. Мо­жли­вість втра­ти сво­го ба­гат­ства че­рез не­спро­мо­жність то­чно пе­ред­ба­чи­ти рі­вень ін­фля­ції спо­ну­кає лю­дей пе­ре­на­прав­ля­ти обме­же­ні ре­сур­си з ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг у бік ді­яль­но­сті, спря­мо­ва­ної на за­хист від ін­фля­ції. Зда­тність осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня у сфе­рі го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, про­гно­зу­ва­ти змі­ни цін на­бу­ває біль­шої цін­но­сті, ніж їхня зда­тність до ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва та управ­лі­н­ня ді­яль­ні­стю. За умов мін­ли­вої ди­на­мі­ки рів­ня ін­фля­ції під­при­єм­ства утри­му­ю­ться від укла­да­н­ня дов­го­стро­ко­вих кон­тра­ктів, за­мо­ро­жу­ють ба­га­то ін­ве­сти­цій­них про­є­ктів і на­прав­ля­ють ре­сур­си та час на менш про­ду­ктив­ну ді­яль­ність. Ко­шти спря­мо­ву­ю­ться на при­дба­н­ня зо­ло­та, срі­бла та пре­дме­тів ми­сте­цтва (в на­дії, що з ро­стом ін­фля­ції їхня вар­тість під­ви­щи­ться), а не на про­ду­ктив­ні­ші ін­ве­сти­ції, як-от бу­дів­ни­цтво, те­хно­ло­гі­чне обла­дна­н­ня та на­у­ко­во-те­хні­чні до­слі­дже­н­ня. Пе­ре­орі­єн­та­ція ре­сур­сів із більш про­ду­ктив­ної на менш про­ду­ктив­ну ді­яль­ність спо­віль­нює еко­но­мі­чний по­ступ.
Його та­кож під­ри­ває по­стій­на змі­на гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки у бік збіль­ше­н­ня або змен­ше­н­ня гро­шо­вої маси. Коли ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня швид­ко збіль­шу­ють про­по­зи­цію гро­шей, спо­ча­тку більш екс­пан­сій­на монетарна політика за­зви­чай спри­чи­няє зни­же­н­ня про­цен­тних ста­вок, що сти­му­лює по­то­чні фі­нан­со­ві ін­ве­сти­ції та ство­рює шту­чний еко­но­мі­чний під­йом. Однак та­кий під­йом не є три­ва­лим. Якщо екс­пан­сій­на мо­не­тар­на по­лі­ти­ка про­дов­жу­є­ться, вона ви­кли­кає ін­фля­цію, яка спо­ну­кає роз­ро­бни­ків гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки пе­ре­орі­єн­ту­ва­ти­ся на більш ре­стри­кцій­ну по­лі­ти­ку. У та­кій си­ту­а­ції про­цен­тні став­ки зро­ста­ють, що пе­ре­шко­джає за­лу­чен­ню приватних інвестицій та при­зво­дить до еко­но­мі­чно­го спа­ду. Отже, ча­сті змі­ни у бік збіль­ше­н­ня чи змен­ше­н­ня об­ся­гу гро­шо­вої маси по­ро­джу­ють еко­но­мі­чну не­ста­біль­ність, штов­ха­ю­чи еко­но­мі­ку то впе­ред, то на­зад — від зро­ста­н­ня до спа­ду. Така мо­дель гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки та­кож спри­чи­няє не­ви­зна­че­ність, змен­ше­н­ня об­ся­гу при­ва­тних ін­ве­сти­цій та спо­віль­не­н­ня тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня.
Чому ж ті, хто кон­тро­лює про­по­зи­цію гро­шей — ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня, — ді­ють не­по­слі­дов­но, вда­ю­чись то до екс­пан­сій­но­го, то до обме­жу­валь­но­го ре­жи­му? За­уваж­те, що пі­сля швид­ко­го збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції гро­шей, імо­вір­но, від­бу­де­ться не­стій­кий еко­но­мі­чний під­йом. Якщо ор­га­ни гро­шо­во-кре­ди­тно­го ре­гу­лю­ва­н­ня зна­хо­дя­ться під кон­тро­лем або впли­вом по­лі­ти­чних лі­де­рів, ці лі­де­ри мо­жуть бути за­ці­кав­ле­ні у ство­рен­ні саме та­ко­го під­йо­му пе­ред ви­бо­ра­ми, спо­ді­ва­ю­чись бути пе­ре­о­бра­ни­ми на но­вий тер­мін, перш ніж на­ста­не не­ми­ну­ча ре­це­сія.
Хоча такі політичні цикли ділової активності спо­сте­рі­га­ю­ться в ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту, у дер­жа­вах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою існу­ють вза­є­мозв’язки ін­шо­го ха­ра­кте­ру. Як зав­жди, для фор­му­ва­н­ня до­ві­ри ді­ло­вих кіл, що сти­му­лює ін­ве­сти­цій­ну ді­яль­ність та роз­ви­ток еко­но­мі­ки, над­зви­чай­но ва­жли­ва по­лі­ти­чна ста­біль­ність. Пост­ко­му­ні­сти­чним кра­ї­нам до­ве­ло­ся ро­би­ти ви­бір між рі­зни­ми кур­са­ми реформ для по­бу­до­ви рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Де­які кра­ї­ни — на­при­клад, Есто­нія, — від­ра­зу роз­по­ча­ли по­слі­дов­не ре­фор­му­ва­н­ня, тоді як біль­шість у ке­рів­ни­цтві ін­ших дер­жав, зокре­ма в Узбе­ки­ста­ні, скла­да­ли екс­ко­му­ні­сти. Тому кра­ї­ни про­во­ди­ли ре­фор­ми рі­зних ти­пів, які від­рі­зня­ли­ся тем­па­ми та рів­нем успі­шно­сті. Однак у ко­жній з них суб’єкти еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті мо­гли роз­ра­хо­ву­ва­ти на по­слі­дов­ну по­лі­ти­ку та пла­ну­ва­ти май­бу­тнє на осно­ві цієї по­лі­ти­ки. Тим ча­сом як у кра­ї­нах, що йшли не­по­слі­дов­ни­ми й мін­ли­ви­ми шля­ха­ми (на­при­клад, Бол­га­рія та Укра­ї­на), про­ве­де­н­ня ре­форм су­про­во­джу­ва­ло­ся чи­слен­ни­ми за­трим­ка­ми, тому не­ви­зна­че­ність зро­ста­ла пе­ред ви­бо­ра­ми, коли було не­зро­зумі­ло, хто фор­му­ва­ти­ме но­вий уряд. По­лі­ти­чні ци­кли ді­ло­вої актив­но­сті були зво­ро­тни­ми, і пе­ред ви­бо­ра­ми еко­но­мі­чний роз­ви­ток спо­віль­ню­вав­ся вна­слі­док зни­же­н­ня об­ся­гу ін­ве­сти­цій, спри­чи­не­но­го по­лі­ти­чною не­ста­біль­ні­стю(36).
Саме не­пра­виль­на гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка, при­найм­ні час­тко­во, ста­ла при­чи­ною еко­но­мі­чно­го успі­ху чи про­ва­лу кра­їн, які звер­ну­ли з ко­му­ні­сти­чно­го шля­ху в 1990-х ро­ках. Від­по­від­но до офі­цій­них да­них, усі еко­но­мі­ки стра­жда­ли від оче­ви­дно­го ве­ли­че­зно­го па­ді­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва та до­кла­да­ли зна­чних зу­силь для по­бу­до­ви рин­ко­вої еко­но­мі­ки. По­ві­дом­ля­ло­ся, що в Укра­ї­ні в пе­рі­од 1990–1994 ро­ків ВВП впав більш ніж на 48%(37). Уряд Укра­ї­ни від­ре­а­гу­вав на таке по­тря­сі­н­ня ма­со­вою ви­да­чею ру­бле­вих кре­ди­тів, тим са­мим про­фі­нан­су­вав­ши суб­си­дії в про­ми­сло­во­сті та сіль­сько­му го­спо­дар­стві. Ве­ли­че­зний бюджетний дефіцит було мо­не­ти­зо­ва­но, тоб­то На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни (НБУ) про­сто ви­пу­стив в обіг біль­ше гро­шей для по­кри­т­тя уря­до­вих ви­трат. У лю­то­му та бе­ре­зні 1992 року гро­шо­ва база збіль­шу­ва­ла­ся що­мі­ся­ця на 50%. Гі­пе­рін­фля­ція ся­гну­ла 2730% у 1992 році та 10 155% у 1993 році. За­га­лом, де­сять із чо­тир­над­ця­ти кра­їн, що утво­ри­ли­ся пі­сля роз­па­ду ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, в пев­ний мо­мент за­фі­ксу­ва­ли гі­пе­рін­фля­цію (вна­слі­док по­ді­бної по­лі­ти­ки на­дмір­ної гро­шо­вої про­по­зи­ції), так само як і в Поль­щі, Юго­сла­вії та Бол­га­рії. За рів­нем ін­фля­ції Укра­ї­ну ви­пе­ре­ди­ла лише охо­пле­на вій­ною Вір­ме­нія (за да­ни­ми ЄБРР(38)). На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни, який бу­кваль­но під­по­ряд­ко­ву­вав­ся пар­ла­мен­то­ві, усві­до­мив свою по­мил­ку та при­пи­нив ви­да­чу кре­ди­тів. У ли­пні 1994 року мі­ся­чний по­ка­зник ін­фля­ції впав до 2,1%. Пар­ла­мент був не­за­до­во­ле­ний рі­ше­н­ням НБУ, і в сер­пні 1994 року НБУ до­ве­ло­ся від­но­ви­ти ви­да­чу ве­ли­ких кре­ди­тів (тоб­то здій­сню­ва­ти екс­пан­сій­ну мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку). Ці кре­ди­ти при­зве­ли до зро­ста­н­ня ін­фля­ції до 23% у жов­тні 1994 року. Гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка тих ча­сів ще біль­ше по­гли­би­ла ре­це­сії, спри­чи­не­ні про­це­сом роз­ва­лу ра­дян­ської еко­но­мі­ки.
Ри­су­нок 8. Зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ція, 1992–1994 рр.
Лі­ній­на кри­ва зо­бра­жує зро­ста­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ін­фля­ції в Укра­ї­ні з 1992 по 1994 рік, по­ка­зу­ю­чи, як гро­шо­во-кре­ди­тна по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на за­охо­че­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, впли­ває на рі­вень ін­фля­ції. Коли На­ціо­наль­но­му бан­ку Укра­ї­ни дали змо­гу зу­пи­ни­ти кре­ди­ту­ва­н­ня в ру­блях, ін­фля­ція впа­ла, але рі­ше­н­ня уря­ду про збіль­ше­н­ня про­по­зи­ції гро­шей в об­хід НБУ при­зве­ло до гі­пе­рін­фля­ції.
Дже­ре­ло: гра­фік із пу­блі­ка­ції «Істо­рія мо­не­тар­но­го роз­ви­тку в Укра­ї­ні» (2006), Оле­ксандр Пе­трик, На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни, с. 7. Дже­ре­ло да­них: Дер­жав­ний ко­мі­тет ста­ти­сти­ки Укра­ї­ни, вла­сні роз­ра­хун­ки.
Мо­не­тар­на ста­біль­ність є ва­жли­вою скла­до­вою, що спри­яє фор­му­ван­ню спри­я­тли­вих умов для еко­но­мі­чно­го по­сту­пу. Без мо­не­тар­ної ста­біль­но­сті по­тен­цій­ні ви­го­ди від ка­пі­таль­них ін­ве­сти­цій та ін­ших обмі­нів, що пе­ред­ба­ча­ють зо­бов’яза­н­ня з пев­ни­ми тер­мі­на­ми ви­ко­на­н­ня, ні­ве­лю­ю­ться, і гро­ма­дя­ни кра­ї­ни не мо­жуть пов­ною мі­рою ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал.

Елемент 2.6. Розсудлива фіскальна політика

Люди працюють ефективніше, коли можуть залишати собі більшу частину свого заробітку.

«По­да­тки про­со­че­ні по­том ко­жно­го, хто пра­цює. Ре­зуль­та­том на­дмір­но ви­со­ких по­да­тків є не­пра­цю­ю­чі фа­бри­ки, про­да­ні за не­до­їм­ки фер­ми, а та­кож юрби го­ло­дних лю­дей, які бро­дять по ву­ли­цях у мар­них по­шу­ках ро­бо­ти»,
Фран­клін Де­ла­но Ру­звельт, Пі­тс­бург, 19 жов­тня 1932 року.
Ма­лю­нок зо­бра­жує двох чо­ло­ві­ків зрі­ло­го віку, що си­дять за ро­бо­чим сто­лом один нав­про­ти одно­го. Один із них — це бух­гал­тер, що три­має в руці ар­куш па­пе­ру. Дру­гий — ли­сий чо­ло­вік у со­ро­чці з кра­ва­ткою — пи­тає: «Чи можу я спи­са­ти то­рі­шні по­да­тки як не­вда­лу ін­ве­сти­цію?»
«Чи можу я спи­са­ти то­рі­шні по­да­тки як не­вда­лу ін­ве­сти­цію?»
Коли зна­чна час­тка до­хо­ду йде на спла­ту по­да­тків, сти­мул до пра­ці та ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів зни­жу­є­ться. Осо­бли­во ва­жли­вою є гранична норма оподаткування. Це час­тка, що стя­гу­є­ться у ви­гля­ді по­да­тку з до­да­тко­во­го до­хо­ду, по­чи­на­ю­чи з того чи ін­шо­го рів­ня до­хо­ду. Гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня в рі­зних кра­ї­нах рі­зні. На­при­клад, якщо в США у 2015 році пла­тник по­да­тків з опо­да­тко­ву­ва­ним до­хо­дом у 60 000 до­ла­рів за­ро­бив до­да­тко­ві 100 до­ла­рів, він по­ви­нен був спла­ти­ти з цих 100 до­ла­рів фе­де­раль­ний при­бу­тко­вий по­да­ток у роз­мі­рі 25 до­ла­рів. Отже, до ча­сти­ни до­хо­ду цьо­го пла­тни­ка по­да­тків було за­сто­со­ва­но гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня — 25%. Гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня в Ру­му­нії ста­но­вить 16%, у Поль­щі — 32%, якщо пла­тник по­да­тків за­ро­бляє по­над 20 000 євро; у Фран­ції — до 45% для до­хо­дів по­над 152 260 євро.
Зі збіль­ше­н­ням гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня час­тка до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку, яку люди отри­му­ють, змен­шу­є­ться. На­при­клад, при 25-від­со­тко­вій гра­ни­чній нор­мі опо­да­тку­ва­н­ня фі­зи­чним осо­бам до­зво­ля­є­ться за­ли­ши­ти собі 75 євро з до­да­тко­во за­ро­бле­них 100 євро. Однак якби гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня під­ви­щи­ла­ся до 40%, то пла­тник по­да­тків отри­мав би з при­ро­сту до­хо­ду в 100 євро лише 60 євро.
Існує три при­чи­ни, че­рез які ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня мо­жуть при­зве­сти до ско­ро­че­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та до­хо­дів. По-пер­ше, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня по­збав­ля­ють лю­дей сти­му­лу до­кла­да­ти зу­силь і зни­жу­ють про­ду­ктив­ність пра­ці. Коли гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня ся­га­ють 55 або 60%, люди отри­му­ють менш ніж по­ло­ви­ну сво­го до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. А якщо лю­дям не до­зво­ля­ють отри­ма­ти біль­шу ча­сти­ну за­ро­бле­но­го, вони за­зви­чай не пра­гнуть за­ро­бля­ти дуже ба­га­то. Де­хто (на­при­клад, ті, в кого пра­цює чо­ло­вік або дру­жи­на) при­пи­няє тру­до­ву ді­яль­ність. Інші про­сто пра­цю­ють мен­шу кіль­кість часу, ра­ні­ше ви­хо­дять на пен­сію або вла­што­ву­ю­ться на ро­бо­ту з три­ва­лі­шою від­пус­ткою чи у зру­чні­шо­му мі­сці. А тре­ті ста­ють більш роз­бір­ли­ви­ми до про­по­зи­цій ро­бо­ти на­віть у разі без­ро­бі­т­тя, від­мов­ля­ю­ться пе­ре­їжджа­ти за­ра­ди но­вої ро­бо­ти, отри­му­ва­ти на­дбав­ку до зар­пла­ти чи за­йма­ти­ся пер­спе­ктив­ним, але ри­зи­ко­ва­ним бі­зне­сом. Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки мо­жуть на­віть ста­ти при­чи­ною пе­ре­їзду най­про­ду­ктив­ні­ших гро­ма­дян до одні­єї з кра­їн із ниж­чи­ми по­да­тка­ми. Як на­слі­док, ско­ро­чу­ю­ться об­сяг на­яв­ної про­по­зи­ції ро­бо­чої сили та її про­ду­ктив­ність, а отже, змен­шу­є­ться об­сяг ви­ро­бни­цтва.
Зви­чай­но, біль­шість лю­дей одра­зу не ки­нуть ро­бо­ту і на­віть не пе­ре­ста­нуть пра­цю­ва­ти менш сум­лін­но у від­по­відь на під­ви­ще­н­ня гра­ни­чної нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня. Лю­ди­на, яка ви­тра­ти­ла роки на опа­но­ву­ва­н­ня на­ви­чок пев­ної про­фе­сії, ймо­вір­но, про­дов­жить пра­цю­ва­ти — і пра­цю­ва­ти ста­ран­но, — осо­бли­во якщо для неї це пе­рі­од най­ви­що­го за­ро­бі­тку за все жи­т­тя. Однак ба­га­то мо­ло­дих лю­дей, які ще не здій­сни­ли зна­чних ін­ве­сти­цій у спе­ці­а­лі­зо­ва­не на­вча­н­ня, не бу­дуть мати сти­му­лу до цьо­го че­рез ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня. Отже, де­які не­га­тив­ні на­слід­ки ви­со­ких ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня до­кла­де­ної пра­ці бу­дуть про­яв­ля­ти­ся у ви­гля­ді зни­же­н­ня про­ду­ктив­но­сті про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків у май­бу­тньо­му.
Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки та­кож зму­шу­ють де­яких лю­дей пе­ре­хо­ди­ти до тих ви­дів ді­яль­но­сті, в яких про­ду­ктив­ність їхньої пра­ці ниж­ча. При­чи­ною та­ко­го пе­ре­хо­ду є від­су­тність не­об­хі­дно­сті спла­чу­ва­ти по­да­тки з цих ви­дів ді­яль­но­сті. На­при­клад, ви­со­кі по­да­тки при­зве­дуть до по­до­рож­ча­н­ня по­слуг ква­лі­фі­ко­ва­них ма­ля­рів, що, мо­жли­во, зму­сить вас по­фар­бу­ва­ти свій бу­ди­нок вла­сно­руч, на­віть якщо вам не ви­ста­чає вмі­н­ня ро­би­ти це ефе­ктив­но. За від­су­тно­сті ви­со­ких по­да­тко­вих ста­вок про­фе­сій­ний ма­ляр ви­ко­нав би цю ро­бо­ту за ці­ною, яку ви мо­гли б собі до­зво­ли­ти, а ви б ви­тра­ти­ли свій час на ро­бо­ту, з якою впо­ра­ли­ся б кра­ще. На­слід­ком цих ви­крив­ле­них по­да­тка­ми сти­му­лів є втра­ти часу, ко­штів і еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті.
По-дру­ге, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня зни­жу­ють як рі­вень, так і ефе­ктив­ність на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу. Ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки від­штов­ху­ють іноземних інвесторів, а ві­тчи­зня­них зму­шу­ють шу­ка­ти ін­ве­сти­цій­ні про­є­кти за кор­до­ном, де по­да­тки та ви­ро­бни­чі ви­тра­ти ниж­чі, ніж все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Уна­слі­док цьо­го змен­шу­ю­ться об­ся­ги ін­ве­сти­цій і до­сту­пність ви­ро­бни­чо­го обла­дна­н­ня, які не­об­хі­дні для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Вну­трі­шні ін­ве­сто­ри та­кож оби­ра­ють про­є­кти, що за­хи­ща­ти­муть по­то­чний до­хід від опо­да­тку­ва­н­ня, а не про­є­кти з ви­щою ставкою дохідності на капітал, але мен­ши­ми мо­жли­во­стя­ми опти­мі­за­ції по­да­тків. Зав­дя­ки та­ким за­кон­ним за­со­бам змен­ше­н­ня по­да­тків люди ма­ють змо­гу отри­му­ва­ти осо­би­сту ви­го­ду від про­є­ктів, які не збіль­шу­ють вар­тість ре­сур­сів. Зно­ву ж таки, мар­но ви­тра­ча­є­ться де­фі­ци­тний ка­пі­тал, а ре­сур­си ви­во­дя­ться з про­є­ктів, які б за­без­пе­чи­ли їх ма­кси­маль­но ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня.
По-тре­тє, ви­со­кі гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня спо­ну­ка­ють лю­дей до спо­жи­ва­н­ня то­ва­рів, на які по­ши­рю­є­ться податкова знижка, за­мість опо­да­тко­ву­ва­них то­ва­рів, на­віть якщо остан­ні є для них більш ба­жа­ни­ми. Якщо ку­пле­ні то­ва­ри звіль­не­ні від опо­да­тку­ва­н­ня, по­ку­пці не спла­чу­ють їх пов­ну вар­тість, оскіль­ки такі ви­тра­ти змен­шу­ють суму по­да­тків, яку ці люди спла­ти­ли б в ін­шо­му ви­пад­ку. Коли гра­ни­чні нор­ми опо­да­тку­ва­н­ня ви­со­кі, ви­тра­ти, що під­ля­га­ють від­ра­ху­ван­ню з опо­да­тко­ву­ва­ної бази, ста­ють від­но­сно не­ви­со­ки­ми.
Це мо­жна яскра­во про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді про­да­жу бри­тан­ських ав­то­мо­бі­лів кла­су люкс Rolls-Royce у 1970-х ро­ках. У той пе­рі­од гра­ни­чні став­ки при­бу­тко­во­го по­да­тку з ве­ли­ких до­хо­дів у Ве­ли­кій Бри­та­нії ся­га­ли 98%. Вла­сник бі­зне­су, який мав спла­чу­ва­ти по­да­ток за та­кою став­кою, міг при­дба­ти ав­то­мо­біль і від­не­сти його до скла­ду ви­трат на під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність, які під­ля­га­ють від­ра­ху­ван­ню з опо­да­тко­ву­ва­ної бази. Тож чому б не ку­пи­ти роз­кі­шні­ший і до­рож­чий ав­то­мо­біль? Ця ку­пів­ля змен­шу­ва­ла при­бу­ток вла­сни­ка на ціну ав­то­мо­бі­ля — ска­жі­мо, на 100 000 фун­тів стер­лін­гів, — але в будь-яко­му ви­пад­ку вла­сник отри­мав би лише 2000 фун­тів від сво­го при­бу­тку, оскіль­ки че­рез 98-від­со­тко­ву гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня сума при­бу­тку ско­ро­ти­ла­ся б зі 100 000 до 2000 фун­тів. Фа­кти­чно дер­жа­ва спла­чу­ва­ла 98% вар­то­сті ав­то­мо­бі­ля (вна­слі­док не­до­о­три­ма­них по­да­тко­вих над­хо­джень). Коли Ве­ли­ка Бри­та­нія зни­зи­ла ма­кси­маль­ну гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня до 70%, об­ся­ги про­да­жу Rolls-Royce різ­ко впа­ли. Пі­сля зни­же­н­ня став­ки ав­то­мо­біль вар­ті­стю 100 000 фун­тів став об­хо­ди­ти­ся вла­сни­ко­ві бі­зне­су не у 2000, а у 30 000 фун­тів стер­лін­гів. У зв’язку зі зни­же­н­ням гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня ку­пів­ля авто мар­ки Rolls-Royce для за­мо­жних бри­тан­ців здо­рож­ча­ла, і вони від­ре­а­гу­ва­ли на це ско­ро­че­н­ням об­ся­гів ку­пі­вель.
Ви­со­кі гра­ни­чні став­ки шту­чно зни­жу­ють осо­би­сті ви­тра­ти (але не ви­тра­ти су­спіль­ства) на то­ва­ри, звіль­не­ні від опо­да­тку­ва­н­ня або від­не­се­ні до скла­ду ви­трат на під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що, сти­ка­ю­чись із ви­со­ки­ми гра­ни­чни­ми нор­ма­ми опо­да­тку­ва­н­ня, пла­тни­ки по­да­тків ви­тра­ча­ють біль­ше гро­шей на стат­ті ви­да­тків, які змен­шу­ють опо­да­тко­ву­ва­ну базу, тоб­то на роз­кі­шні офі­си, бі­знес-кон­фе­рен­ції на Га­ва­ях, кор­по­ра­тив­ні за­хо­ди, слу­жбо­ві ав­то­мо­бі­лі тощо. Оскіль­ки такі ви­тра­ти змен­шу­ють суму по­да­тків, люди ча­сто ку­пу­ють то­ва­ри, які вони не ку­пи­ли б, якби спла­чу­ва­ли їх пов­ну вар­тість. Мар­но­трат­ство та не­ефе­ктив­ність — це по­бі­чні про­ду­кти ви­со­ких гра­ни­чних норм опо­да­тку­ва­н­ня та по­ро­дже­них ними ви­крив­ле­них сти­му­лів.
Зни­же­н­ня по­да­тко­вих ста­вок, осо­бли­во ви­со­ких, за­зви­чай по­си­лює сти­мул до отри­ма­н­ня за­ро­бі­тку та під­ви­щує ефе­ктив­ність ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. У пе­рі­од із 2005 до 2008 року уряд Гру­зії вніс ра­ди­каль­ні змі­ни до по­да­тко­во­го за­ко­но­дав­ства. У 2005 році кіль­кість рі­зних по­да­тко­вих ста­вок було змен­ше­но до 6, по­рів­ню­ю­чи з 21, що за­сто­со­ву­ва­лись у 2004 році. По­чи­на­ю­чи з 2009 року, су­ку­пні по­да­тки (при­бу­тко­вий по­да­ток і со­ці­аль­ний по­да­ток ра­зом) були зни­же­ні вна­слі­док ска­су­ва­н­ня со­ці­аль­но­го по­да­тку й за­про­ва­дже­н­ня єди­ної став­ки по­да­тку з доходів фізичних осіб. Гра­ни­чний при­бу­тко­вий по­да­ток був зни­же­ний із 32 до 20%.
Роз­гля­ну­ті вище ефе­кти зни­же­н­ня сти­му­лів до пра­ці зму­си­ли ба­га­тьох еко­но­мі­стів під­три­ма­ти за­сто­су­ва­н­ня так зва­ної «пло­скої шка­ли опо­да­тку­ва­н­ня». Вона пе­ред­ба­чає одна­ко­вий роз­мір гра­ни­чної став­ки при­бу­тко­во­го по­да­тку для всіх рів­нів до­хо­ду, що пе­ре­ви­щу­ють пев­ний мі­ні­мум. При цьо­му до­сить ви­со­кий не­о­по­да­тко­ву­ва­ний мі­ні­мум може озна­ча­ти, що фа­кти­чні по­да­тки, які спла­чу­ю­ться у від­со­тках від до­хо­ду, збіль­шу­ю­ться в міру зро­ста­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту сі­мей. Ба­га­то пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн, зокре­ма Ро­сія, Гру­зія, Сло­вач­чи­на та Сер­бія, ста­ли лі­де­ра­ми щодо пе­ре­хо­ду на пло­ску шка­лу опо­да­тку­ва­н­ня. Як і про­гно­зу­ва­ло­ся, до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що така по­лі­ти­ка зу­мов­лює змен­ше­н­ня час­тки не­о­фі­цій­ної го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, ві­до­мої як ті­ньо­ва або під­піль­на еко­но­мі­ка.
І нав­па­ки, зна­чне під­ви­ще­н­ня по­да­тків може мати ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки для еко­но­мі­ки. Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді по­да­тко­вої по­лі­ти­ки Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки ча­сів Ве­ли­кої де­пре­сії. Пра­гну­чи ско­ро­ти­ти де­фі­цит фе­де­раль­но­го бю­дже­ту в 1932 році, ре­спу­блі­кан­ська адмі­ні­стра­ція Гу­ве­ра та Де­мо­кра­ти­чний кон­грес прийня­ли най­біль­ше за всю істо­рію США під­ви­ще­н­ня по­да­тко­вої став­ки в мир­ний час. Най­ниж­ча гра­ни­чна став­ка при­бу­тко­во­го по­да­тку з фі­зи­чних осіб була під­ви­ще­на з 1,5 до 4%. У верх­ній ча­сти­ні шка­ли до­хо­дів най­ви­ща гра­ни­чна став­ка по­да­тку була під­ви­ще­на з 25 до 63%. По суті, став­ки по­да­тку на до­хо­ди фі­зи­чних осіб за рік зро­сли більш ніж удві­чі! Таке ве­ли­че­зне під­ви­ще­н­ня по­да­тку ско­ро­ти­ло до­хо­ди до­мо­го­спо­дарств пі­сля опо­да­тку­ва­н­ня й по­сла­би­ло сти­мул за­ро­бля­ти, спо­жи­ва­ти, за­оща­джу­ва­ти та ін­ве­сту­ва­ти. На­слід­ки були ка­та­стро­фі­чни­ми. У 1932 році фа­кти­чний об­сяг ви­ро­бни­цтва зни­зив­ся на 13%, що ста­ло най­біль­шим спа­дом ви­ро­бни­цтва за рі­чний про­мі­жок часу в пе­рі­од Ве­ли­кої де­пре­сії. Рі­вень без­ро­бі­т­тя зріс із 15,9% у 1931 році до 23,6% у 1932.
Всьо­го чо­ти­ри роки по тому адмі­ні­стра­ція Ру­звель­та зно­ву під­ви­щи­ла по­да­тки, до­вів­ши ма­кси­маль­ну гра­ни­чну нор­му опо­да­тку­ва­н­ня до 79% у 1936 році. Отже, у дру­гій по­ло­ви­ні 1930-х ро­ків ви­со­ко­опла­чу­ва­ним пра­ців­ни­кам до­зво­ля­ло­ся за­ли­ша­ти собі лише 21 цент із ко­жно­го до­да­тко­во за­ро­бле­но­го до­ла­ра. (При­мі­тка. Ці­ка­во по­рів­ня­ти сло­ва кан­ди­да­та у пре­зи­ден­ти Ру­звель­та, на­ве­де­ні на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, з по­да­тко­вою по­лі­ти­кою, що про­во­ди­ла­ся під час його пре­зи­дент­ства.) На тяж­кість і три­ва­лість Ве­ли­кої де­пре­сії впли­ну­ли й інші фа­кто­ри, зокре­ма різ­ке змен­ше­н­ня об­ся­гу гро­шо­вої маси та зна­чне під­ви­ще­н­ня ми­тних ста­вок. Однак та­кож оче­ви­дно, що під­ви­ще­н­ня по­да­тків адмі­ні­стра­ці­єю Гу­ве­ра та адмі­ні­стра­ці­єю Ру­звель­та ві­ді­гра­ло ве­ли­ку роль у цій тра­гі­чній сто­рін­ці істо­рії Аме­ри­ки.
Ефе­кти зни­же­н­ня сти­му­лів до пра­ці, пов’яза­ні з ви­со­ки­ми гра­ни­чни­ми нор­ма­ми опо­да­тку­ва­н­ня, — це про­бле­ма не лише для тих, хто має ви­со­кі до­хо­ди. Ба­га­то лю­дей із від­но­сно низь­ки­ми до­хо­да­ми та­кож сти­ка­ю­ться з ви­со­ки­ми не­яв­ни­ми гра­ни­чни­ми став­ка­ми по­да­тку, якщо вра­хо­ву­ва­ти до­да­тко­ві по­да­тки та втра­ту ви­год від про­грам со­ці­аль­ної до­по­мо­ги, що на­да­є­ться за­ле­жно від рів­ня до­хо­дів. При­пу­сті­мо, на­при­клад, що до­хід фі­зи­чної осо­би збіль­шив­ся з 20 000 до 30 000 євро, і, як на­слі­док, при­бу­тко­вий по­да­ток та інші по­да­тки із за­ро­бі­тної пла­тні скла­ли 30% від до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. Крім того, че­рез це збіль­ше­н­ня до­хо­дів лю­ди­на втра­чає 5000 євро до­по­мо­ги, що ви­пла­чу­є­ться в ме­жах на­яв­них со­ці­аль­них про­грам. Це озна­чає, що до та­кої осо­би за­сто­со­ву­є­ться не­яв­на гра­ни­чна став­ка по­да­тку у роз­мі­рі 80%! З них 30% ста­нов­лять під­ви­ще­ні по­да­тко­ві зо­бов’яза­н­ня, а ре­шту 50% — втра­че­на сума до­по­мо­ги.
У та­кій си­ту­а­ції ті, хто за­ро­бляє до­да­тко­ві 10 000 євро, отри­му­ють лише 20% від цієї суми. Оче­ви­дно, що це істо­тно по­сла­блює їхній сти­мул за­ро­бля­ти та ускла­днює про­су­ва­н­ня вго­ру по кар’єр­них схо­дах. Ми по­вер­не­мось до цьо­го пи­та­н­ня в еле­мен­ті 8 ча­сти­ни 3, коли ви­вча­ти­ме­мо вплив про­грам до­по­мо­ги на рі­вень бі­дно­сті.
Отже, еко­но­мі­чний ана­ліз по­ка­зує, що ви­со­кі по­да­тко­ві став­ки, вклю­чно з не­яв­ни­ми став­ка­ми, які від­дзер­ка­лю­ють втра­ту ви­год від про­грам до­по­мо­ги, при­зво­дять до ско­ро­че­н­ня про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті, ство­рю­ють пе­ре­шко­ди для пра­це­вла­шту­ва­н­ня та ін­ве­сту­ва­н­ня, а та­кож спри­чи­ня­ють не­ра­ціо­наль­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. Такі став­ки пе­ре­шко­джа­ють зро­стан­ню до­хо­дів і еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню. Крім того, зна­чне під­ви­ще­н­ня по­да­тко­вих ста­вок у пе­рі­од еко­но­мі­чно­го спа­ду може мати ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки для еко­но­мі­ки.
Зви­чай­но, низь­кі по­да­тко­ві став­ки не озна­ча­ють від­су­тність по­да­тків. Як буде за­зна­че­но в ча­сти­ні 3 ниж­че, є ва­го­мі при­чи­ни для того, щоб дер­жа­ва за­без­пе­чу­ва­ла на­да­н­ня пев­них то­ва­рів і по­слуг тоді, коли це важ­ко зро­би­ти че­рез рин­ко­ві ме­ха­ні­зми. Су­спіль­ство, вра­хо­ву­ю­чи вплив сти­му­лів і не­пе­ре­дба­че­них на­слід­ків, та­кож має пра­во ви­рі­шу­ва­ти, чи під­три­му­ва­ти по­да­тко­ву по­лі­ти­ку і по­лі­ти­ку ви­да­тків для змі­ни роз­по­ді­лу до­хо­дів. І на­ре­шті, як ми зно­ву по­ба­чи­мо в ча­сти­ні 3, ба­га­то еко­но­мі­стів вва­жа­ють, що по­да­тки та дер­жав­ні ви­тра­ти (так зва­на фі­скаль­на по­лі­ти­ка) ві­ді­гра­ють пев­ну роль у зни­жен­ні вну­трі­шніх ко­ли­вань еко­но­мі­чної актив­но­сті.
Зви­чай­но, вплив по­да­тко­во­го тя­га­ря на еко­но­мі­ку не обме­жу­є­ться об­ся­гом за­лу­че­них ко­штів (осо­бли­во коли ці ко­шти ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для здій­сне­н­ня дер­жав­них ін­ве­сти­цій, спря­мо­ва­них на під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті). Оскіль­ки ви­со­ке по­да­тко­ве на­ван­та­же­н­ня під­штов­хує ком­па­нії пра­цю­ва­ти в ті­ньо­вій еко­но­мі­ці, вони, най­імо­вір­ні­ше, бу­дуть за­ли­ша­ти­ся ма­ли­ми й не­ефе­ктив­ни­ми, щоб яко­мо­га мен­ше при­вер­та­ти ува­гу по­да­тко­вих ор­га­нів. Крім того, що скла­дні­ша по­да­тко­ва си­сте­ма, то біль­ше часу та гро­шей до­ве­де­ться ви­тра­ча­ти цим ком­па­ні­ям на до­три­ма­н­ня ви­мог по­да­тко­во­го за­ко­но­дав­ства.
Хоча ство­ри­ти ін­декс для оці­ню­ва­н­ня скла­дних про­блем зав­жди не­про­сто, а отри­ма­ні ре­зуль­та­ти мо­жуть ви­кли­ка­ти сум­ні­ви, рей­тинг рів­нів по­да­тко­во­го на­ван­та­же­н­ня (який вра­хо­вує і по­да­тко­ві став­ки, і скла­дність по­да­тко­вої си­сте­ми), скла­де­ний Сві­то­вим бан­ком як ча­сти­на ін­де­ксу лег­ко­сті ве­де­н­ня бі­зне­су, ін­ту­ї­тив­но зда­є­ться пра­виль­ним(39). Ста­ном на 2019 рік кра­ї­на­ми з най­більш спри­я­тли­вим по­да­тко­вим ре­жи­мом очі­ку­ва­но є Гон­конг(40), Сін­га­пур, Нова Зе­лан­дія, Ір­лан­дія та Фін­лян­дія (плюс де­які ма­лень­кі дер­жа­ви Пер­ської за­то­ки, в яких зав­дя­ки над­хо­дже­н­ням від на­фти май­же від­су­тні по­да­тки для ком­па­ній). Рей­тинг кра­їн із най­гір­ши­ми по­ка­зни­ка­ми та­кож ви­да­є­ться пра­виль­ним. До цих кра­їн на­ле­жать Ве­не­су­е­ла, Со­ма­лі, Бо­лі­вія, Чад і Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка. Се­ред пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн най­більш спри­я­тли­ві умо­ви опо­да­тку­ва­н­ня ство­ре­ні в Есто­нії (12-те мі­сце), Гру­зії (14-те), Ла­твії (16-те) й Ли­тві (18-те). Се­ре­дня кра­ї­на з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою по­сі­дає 67-ме мі­сце, при­бли­зно так само, як Гре­ція, яка, без­умов­но, не є при­кла­дом для на­слі­ду­ва­н­ня. Якщо пост­ко­му­ні­сти­чні дер­жа­ви зни­зять по­да­тко­вий тя­гар до рів­ня лі­де­рів — Бал­тій­ських кра­їн і Гру­зії, — тем­пи їх зро­ста­н­ня, во­че­видь, збіль­ша­ться.

Елемент 2.7. Вільна торгівля

Можливість вільно торгувати з іншими країнами сприяє підвищенню доходів.

«Вільна торгівля по­ля­гає в на­дан­ні лю­дям мо­жли­во­сті ку­пу­ва­ти й про­да­ва­ти у ба­жа­ний для них спо­сіб. Протекціоністські тарифи (захисні мита) — таке саме за­сто­су­ва­н­ня сили, як і вста­нов­ле­н­ня бло­ка­ди за до­по­мо­гою військ, і мета їхня одна­ко­ва — пе­ре­шко­джа­н­ня тор­гів­лі. Рі­зни­ця по­ля­гає в тому, що шля­хом вій­сько­вої бло­ка­ди кра­ї­ни за­ва­жа­ють тор­гу­ва­ти сво­їм во­ро­гам, а че­рез про­те­кціо­ніст­ські та­ри­фи — вла­сним гро­ма­дя­нам(41)»,
Ген­рі Джордж, по­лі­ти­чний еко­но­міст XIX сто­лі­т­тя.
Міжнародна торгівля бу­ду­є­ться, по суті, на тих са­мих прин­ци­пах, що ле­жать в осно­ві будь-яко­го до­бро­віль­но­го обмі­ну. Як і у ви­пад­ку з вну­трі­шньою тор­гів­лею, між­на­ро­дна тор­гів­ля до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів ви­ро­бля­ти та спо­жи­ва­ти біль­ше то­ва­рів і по­слуг, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин. На це є три при­чи­ни.
По-пер­ше, жи­те­лі ко­жної кра­ї­ни отри­му­ють зиск, ма­ю­чи змо­гу че­рез тор­гів­лю при­дба­ти то­вар чи по­слу­гу де­шев­ше, ніж у разі їхньо­го ви­ро­бни­цтва все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Кра­ї­ни сві­ту істо­тно від­рі­зня­ю­ться за рів­нем за­без­пе­че­но­сті ре­сур­са­ми. Ви­ро­бни­цтво пев­них то­ва­рів може до­ро­го ко­шту­ва­ти в одній кра­ї­ні та во­дно­час по­тре­бу­ва­ти зна­чно ниж­чих ви­трат в ін­шій. На­при­клад, для кра­їн із те­плим і во­ло­гим клі­ма­том, як-от Бра­зи­лія та Ко­лум­бія, ви­гі­дною спе­ці­а­лі­за­ці­єю є ви­ро­бни­цтво кави. Кра­ї­ни з по­мір­но-кон­ти­нен­таль­ним клі­ма­том, як-от Мол­до­ва та Гру­зія, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ви­но­роб­стві та фру­кто­во­му са­дів­ни­цтві, тоді як Си­бір екс­пор­тує жу­рав­ли­ну бо­ло­тну. Ка­на­да й Ав­стра­лія, що ма­ють ба­га­ті зе­мель­ні ре­сур­си та низь­ку гу­сто­ту на­се­ле­н­ня, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться в га­лу­зях, що ви­ма­га­ють ви­ко­ри­ста­н­ня зна­чних зе­мель­них площ, зокре­ма ви­ро­щу­ван­ні пше­ни­ці й кор­мо­вих зер­но­вих куль­тур та ви­ро­бни­цтві яло­ви­чи­ни. Гро­ма­дя­ни Япо­нії, в якій зе­мель­ні ре­сур­си обме­же­ні, а ро­бо­ча сила має ви­со­ку ква­лі­фі­ка­цію, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ви­ро­бни­цтві фо­то­апа­ра­тів, ав­то­мо­бі­лів та еле­ктрон­ної те­хні­ки. Тор­гів­ля до­зво­ляє ко­жно­му з тор­го­вель­них пар­тне­рів на­прав­ля­ти біль­ше сво­їх ре­сур­сів на ви­го­тов­ле­н­ня та про­даж то­ва­рів, що є еко­но­мі­чно ви­гі­дни­ми, за­мість того, щоб зо­се­ре­джу­ва­ти­ся на ви­со­ко­ви­тра­тно­му ви­ро­бни­цтві. Вна­слі­док та­кої спе­ці­а­лі­за­ції та тор­гів­лі за­галь­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва збіль­шу­є­ться, і в ко­жній кра­ї­ні рі­вень жи­т­тя на­се­ле­н­ня пі­ді­йма­є­ться до ви­що­го рів­ня, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших об­ста­вин.
По-дру­ге, між­на­ро­дна тор­гів­ля дає змо­гу ві­тчи­зня­ним ви­ро­бни­кам та спо­жи­ва­чам отри­му­ва­ти ви­го­ди від ефе­кту мас­шта­бу, вла­сти­во­го ба­га­тьом ве­ли­ким ви­ро­бни­цтвам. Це осо­бли­во ва­жли­во для не­ве­ли­ких кра­їн. Зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки мо­жуть на­ро­щу­ва­ти мас­шта­би ви­ро­бни­цтва, а отже, до­ся­га­ти біль­шо­го ско­ро­че­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції, ніж це було б мо­жли­во в умо­вах їхньої за­ле­жно­сті ви­клю­чно від вну­трі­шньо­го рин­ку. На­при­клад, тор­гів­ля умо­жлив­лює ви­ро­бни­кам текс­ти­лю в та­ких кра­ї­нах, як Ко­ста-Ріка, Гва­те­ма­ла, Та­ї­ланд та В’єтнам, ко­ри­сту­ва­н­ня пе­ре­ва­га­ми ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Якби вони не мали змо­ги про­да­ва­ти свої то­ва­ри за кор­дон, їхні ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції були б зна­чно ви­щи­ми, оскіль­ки їхні вну­трі­шні рин­ки текс­ти­лю за­над­то малі, щоб ве­ли­кі фір­ми мо­гли пра­цю­ва­ти з низь­ки­ми ви­тра­та­ми в цій га­лу­зі. Однак, зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі, текс­тиль­ні ком­па­нії цих кра­їн мо­жуть ви­ро­бля­ти та про­да­ва­ти ве­ли­кі об­ся­ги про­ду­кції, ціл­ком успі­шно кон­ку­ру­ю­чи на сві­то­во­му рин­ку.
Між­на­ро­дна тор­гів­ля та­кож до­зво­ляє ві­тчи­зня­ним спо­жи­ва­чам отри­му­ва­ти ви­го­ду від ку­пі­вель у ве­ли­ких ви­ро­бни­ків з-за кор­до­ну. З огля­ду, при­мі­ром, на ве­ли­че­зну вар­тість про­є­ктно-кон­стру­ктор­ських ро­біт для ви­ро­бни­цтва лі­та­ків у наші дні, жо­дна кра­ї­на не має до­ста­тньо міс­тко­го вну­трі­шньо­го рин­ку, що до­зво­лив би хоча б одно­му ви­ро­бни­ко­ві лі­та­ків пов­ною мі­рою ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пе­ре­ва­ги ве­ли­ко­мас­шта­бно­го ви­ро­бни­цтва. Однак, зав­дя­ки між­на­ро­дній тор­гів­лі, Boeing та Airbus мо­жуть про­да­ва­ти зна­чно біль­ше лі­та­ків, до того ж за ниж­чою ці­ною. Як на­слі­док, у будь-якій кра­ї­ні спо­жи­ва­чі мо­жуть по­до­ро­жу­ва­ти лі­та­ка­ми, при­дба­ни­ми за ви­гі­дною ці­ною в та­ких ве­ли­ких ви­ро­бни­ків.
По-тре­тє, між­на­ро­дна тор­гів­ля сти­му­лює кон­ку­рен­цію на вну­трі­шніх рин­ках і за­без­пе­чує спо­жи­ва­чів шир­шим асор­ти­мен­том то­ва­рів за ниж­чи­ми ці­на­ми. Кон­ку­рен­ція з боку іно­зем­них ком­па­ній три­має ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків на­сто­ро­жі. Вона спо­ну­кає їх під­ви­щу­ва­ти якість про­ду­кції та зни­жу­ва­ти ви­тра­ти. Во­дно­час рі­зно­ма­ні­т­тя до­сту­пних ім­порт­них то­ва­рів на­дає спо­жи­ва­чам зна­чно біль­ший ви­бір, яко­го вони не мали б без між­на­ро­дної тор­гів­лі.
Дер­жа­ви ча­сто вда­ю­ться до за­хо­дів ре­гу­лю­ва­н­ня, які обме­жу­ють між­на­ро­дну тор­гів­лю. Це мо­жуть бути мита (по­да­тки на ім­порт­ні то­ва­ри), кво­ти (обме­же­н­ня об­ся­гу до­зво­ле­но­го ім­пор­ту), ре­гу­лю­ва­н­ня валютного курсу (шту­чне за­ни­же­н­ня вар­то­сті на­ціо­наль­ної ва­лю­ти з ме­тою пе­ре­шко­джа­н­ня ім­пор­ту та сти­му­лю­ва­н­ня екс­пор­ту) або вста­нов­ле­н­ня бю­ро­кра­ти­чних норм для ім­пор­те­рів чи екс­пор­те­рів. Усі такі тор­го­вель­ні обме­же­н­ня зу­мов­лю­ють збіль­ше­н­ня транс­а­кцій­них ви­трат та змен­ше­н­ня при­бу­тків від обмі­ну. Як за­ува­жив Ген­рі Джордж у ци­та­ті на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, тор­го­вель­ні обме­же­н­ня по­ді­бні до вве­де­н­ня дер­жа­вою вій­сько­вої бло­ка­ди про­ти вла­сно­го на­ро­ду. Бло­ка­да у фор­мі тор­го­вель­них обме­жень шко­дить дер­жа­ві так само, як і бло­ка­да, вста­нов­ле­на во­ро­гом.
Тож чи мо­жна вва­жа­ти, що будь-яка кра­ї­на під­три­мує віль­ну тор­гів­лю? Якщо мі­сце­ві тор­го­ві цен­три й су­пер­мар­ке­ти ма­ють ве­ли­че­зний асор­ти­мент то­ва­рів, то це може ба­га­тьох із нас на­ве­сти на дум­ку, що така кра­ї­на під­три­мує віль­ну тор­гів­лю, але це не обов’яз­ко­во так. На­при­клад, се­ре­дня став­ка вві­зно­го мита на ім­порт в Укра­ї­ну будь-яких про­ми­сло­вих то­ва­рів пе­ре­ви­щує 10% і ся­гає 20% для сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції. Сти­му­лів до ім­пор­ту ін­шої про­ду­кції існує ще мен­ше: став­ка вві­зно­го мита на цу­кор ста­но­вить 50%, а на со­ня­шни­ко­ву олію — 30%. У Бол­га­рії став­ки мита на ім­порт із кра­їн, що не вхо­дять до ЄС, ко­ли­ва­ю­ться в ме­жах від 5 до 45%. Спо­лу­че­ні Шта­ти вво­дять кво­ти на ім­порт мо­ло­чних про­ду­ктів, цукру, ета­но­лу, ба­вов­ни, яло­ви­чи­ни, кон­сер­во­ва­но­го тун­ця й тю­тю­ну. Ім­порт по­над ви­зна­че­ний об­сяг об­кла­да­є­ться на­дмір­но ви­со­ким ми­том.
На до­да­ток до мит кра­ї­ни мо­жуть вво­ди­ти кво­ти (кіль­кі­сні обме­же­н­ня об­ся­гів ім­пор­ту) або на­віть на­кла­да­ти пов­ну за­бо­ро­ну на вве­зе­н­ня про­ду­кції з-за кор­до­ну чи з пев­них кра­їн. Мита, кво­ти та за­бо­ро­ни мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ці­лей, не пов’яза­них із тор­го­вель­ною по­лі­ти­кою. На­при­клад, у від­по­відь на по­лі­ти­чну кон­фрон­та­цію пі­сля по­ча­тку кон­флі­ктів з Укра­ї­ною, Ро­сія вве­ла за­бо­ро­ну на ім­порт май­же всіх ви­дів сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції з Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки, Ка­на­ди, Ав­стра­лії та Нор­ве­гії. У 2018 та 2019 ро­ках пре­зи­дент Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки До­нальд Трамп ви­ко­ри­сто­ву­вав по­лі­ти­ку ми­тних та­ри­фів у кон­флі­кті з Ки­та­єм.
Ті, хто не над­то до­бре ро­зу­мі­є­ться в еко­но­мі­ці, ча­сто ствер­джу­ють, що обме­же­н­ня ім­пор­ту спри­я­ють ство­рен­ню ро­бо­чих місць. Як за­зна­ча­ло­ся в еле­мен­ті 9 ча­сти­ни 1, на­справ­ді ве­ли­ке зна­че­н­ня має саме ство­ре­н­ня вар­то­сті, а не ро­бо­чих місць. Якби за­по­ру­кою ви­со­ко­го рів­ня до­хо­дів були ро­бо­чі мі­сця, ми з лег­кі­стю мо­гли б ство­ри­ти будь-яку не­об­хі­дну їх кіль­кість. Ми всі мо­гли б пра­цю­ва­ти: одно­го дня ко­па­ти ями, а на­сту­пно­го — їх за­си­па­ти. Всі були б за­без­пе­че­ні ро­бо­тою, але за­ли­ша­ли­ся б дуже бі­дни­ми, адже такі ро­бо­чі мі­сця не ство­рю­ють то­ва­рів і по­слуг, які ці­ну­ють люди.
Може зда­ти­ся, що обме­же­н­ня ім­пор­ту спри­чи­няє зро­ста­н­ня зайня­то­сті, оскіль­ки за­хи­ще­ні обме­же­н­ня­ми га­лу­зі зда­тні роз­ши­рю­ва­ти­ся або при­найм­ні за­ли­ша­ти­ся ста­біль­ни­ми. Однак це не озна­чає, що обме­же­н­ня ве­дуть до під­ви­ще­н­ня за­галь­ної кіль­ко­сті зайня­то­го на­се­ле­н­ня. Зга­дай­мо вто­рин­ні ефе­кти, що обго­во­рю­ва­ли­ся в еле­мен­ті 12 ча­сти­ни 1. Вве­де­н­ня мит, квот та ін­ших бар’єрів, які обме­жу­ють мо­жли­во­сті іно­зем­ців про­да­ва­ти свої то­ва­ри в пев­ній кра­ї­ні, одно­ча­сно змен­шує їхні ку­пі­вель­ні мо­жли­во­сті в цій дер­жа­ві. Ре­а­лі­за­ція імпорту в кра­ї­ну одно­ча­сно за­без­пе­чує іно­зем­ців ку­пі­вель­ною спро­мо­жні­стю, не­об­хі­дною для при­дба­н­ня пре­дме­тів експорту з кра­ї­ни-ім­пор­те­ра або ін­ве­сту­ва­н­ня в цю кра­ї­ну. Отже, обме­же­н­ня ім­пор­ту опо­се­ред­ко­ва­но спри­чи­ня­ють ско­ро­че­н­ня екс­пор­ту. В екс­пор­то­о­рі­єн­то­ва­них га­лу­зях зни­жу­ю­ться об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість, що зво­дить на­ні­вець будь-яке «збе­ре­же­н­ня» ро­бо­чих місць у за­хи­ще­них га­лу­зях(42).
Тор­го­вель­ні обме­же­н­ня не ство­рю­ють і не зни­щу­ють ро­бо­чих місць; вони їх лише пе­ре­роз­по­ді­ля­ють(43). Обме­же­н­ня шту­чно спря­мо­ву­ють тру­до­ві та інші ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів, ви­пуск яких об­хо­ди­ться до­рож­че, ніж в ін­ших кра­ї­нах. Об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість зни­жу­ю­ться у сфе­рах, де ре­сур­си кра­ї­ни ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться більш про­ду­ктив­но — тоб­то в га­лу­зях, у яких її під­при­єм­ства мо­гли б успі­шно кон­ку­ру­ва­ти на сві­то­во­му рин­ку, коли б не ці обме­же­н­ня. У та­кий спо­сіб тру­до­ві та інші ре­сур­си пе­ре­мі­щу­ю­ться з га­лу­зей, у яких їхня про­ду­ктив­ність є ви­со­кою, до га­лу­зей, де вона низь­ка. Така по­лі­ти­ка зни­жує як об­ся­ги ви­ро­бни­цтва, так і рі­вень до­хо­дів кра­їн, які її про­во­дять.
Ба­га­то хто вва­жає, що пра­ців­ни­ки в кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів не мо­жуть кон­ку­ру­ва­ти з іно­зем­ця­ми, які іно­ді за­ро­бля­ють лише 2–3 до­ла­ри на день. Така по­мил­ко­ва дум­ка сфор­му­ва­ла­ся вна­слі­док не­пра­виль­но­го ро­зу­мі­н­ня як дже­ре­ла ви­со­ких за­ро­бі­тних плат, так і за­ко­ну по­рів­няль­них пе­ре­ваг. Пра­ців­ни­ки в кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів ма­ють хо­ро­шу осві­ту й ви­со­ку ква­лі­фі­ка­цію та пра­цю­ють із ве­ли­кою кіль­кі­стю за­со­бів ви­ро­бни­цтва. Ці фа­кто­ри спри­я­ють їхній ви­со­кій про­ду­ктив­но­сті, що є дже­ре­лом ви­со­кої за­ро­бі­тної пла­ти. У кра­ї­нах із низь­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми, як-от Бу­рун­ді та Ефі­о­пія, за­ро­бі­тна пла­та є низь­кою саме че­рез низь­ку про­ду­ктив­ність. Той факт, що се­ре­дній до­хід укра­їн­ців у двад­цять п’ять ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній до­хід бу­рун­дій­ців, не по­ви­нен за­ва­жа­ти укра­їн­цям на­со­ло­джу­ва­ти­ся фі­лі­жан­кою бу­рун­дій­ської кави.
Ко­жна кра­ї­на зав­жди є по­рів­ня­но успі­шні­шою від ін­ших у яки­хось пев­них сфе­рах. Кра­ї­нам як із ви­со­ки­ми, так і з низь­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми ви­гі­дні­ше зо­се­ре­джу­ва­ти­ся на ви­ко­ри­стан­ні біль­шої кіль­ко­сті сво­їх ре­сур­сів для здій­сне­н­ня ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті, яка вда­є­ться їм по­рів­ня­но до­бре. Якщо кра­ї­на з ви­со­ки­ми за­ро­бі­тни­ми пла­та­ми може ім­пор­ту­ва­ти то­вар від за­кор­дон­них ви­ро­бни­ків за ці­ною, ниж­чою від ви­трат на його ви­го­тов­ле­н­ня все­ре­ди­ні кра­ї­ни, ім­порт має сенс. Та­ким спосо­бом мен­ше ре­сур­сів буде за­лу­че­но до ви­пу­ску то­ва­рів, які мо­жуть ви­ро­бля­ти­ся все­ре­ди­ні кра­ї­ни лише з ви­со­ки­ми ви­тра­та­ми, а біль­ше ре­сур­сів буде спря­мо­ву­ва­ти­ся на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг, які ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки мо­жуть по­ста­ча­ти за низь­кою ці­ною(44). Тор­гів­ля до­зво­ляє пра­ців­ни­кам у кра­ї­нах як з ви­со­ким, так і з низь­ким рів­нем за­ро­бі­тної пла­ти здій­сню­ва­ти ви­ро­бни­цтво в біль­ших об­ся­гах, ніж це було б мо­жли­во за ін­ших умов. Зі сво­го боку, під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті зу­мов­лює під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти в обох гру­пах кра­їн.
А якби іно­зем­ні ви­ро­бни­ки мо­гли по­ста­ча­ти спо­жи­ва­чам на­стіль­ки де­ше­вий то­вар(45), що ві­тчи­зня­ні ви­ро­бни­ки не зда­тні були б кон­ку­ру­ва­ти з ними? Було б до­ціль­но ім­пор­ту­ва­ти де­шев­ші то­ва­ри й спря­мо­ву­ва­ти вну­трі­шні ре­сур­си на ви­ро­бни­цтво ін­ших то­ва­рів та по­слуг. Пам’ятай­те, що рі­вень на­шо­го жи­т­тя ви­зна­ча­є­ться на­яв­ні­стю то­ва­рів і по­слуг, а не ро­бо­чих місць. Фран­цузь­кий еко­но­міст Фре­де­рік Ба­стіа́ яскра­во під­кре­слив цей мо­мент у 1845 році у сво­їй са­ти­рі «Пе­ти­ція сві­чка­рів». Пе­ти­ція була на­пи­са­на у фор­мі звер­не­н­ня фран­цузь­ких ви­ро­бни­ків сві­чок, лі­хта­рів та ін­ших при­ла­дів вну­трі­шньо­го осві­тле­н­ня до па­ла­ти де­пу­та­тів Фран­ції. Пе­ти­ція мі­сти­ла скар­гу на те, що ві­тчи­зня­ні по­ста­чаль­ни­ки осві­тлю­валь­но­го обла­дна­н­ня «стра­жда­ють від згу­бної кон­ку­рен­ції з боку іно­зем­но­го су­пер­ни­ка, який, оче­ви­дно, ви­ро­бляє сві­тло в умо­вах, на­стіль­ки спри­я­тли­ві­ших від на­ших, що на­во­днює ним вну­трі­шній ри­нок за не­ймо­вір­но низь­кою ці­ною. Коли він з’яв­ля­є­ться, наша тор­гів­ля при­пи­ня­є­ться, всі по­ку­пці йдуть до ньо­го, і одна з га­лу­зей фран­цузь­кої про­ми­сло­во­сті, що має без­ліч від­га­лу­жень, ра­пто­во впа­дає у стан пов­но­го за­стою».
Зви­чай­но, цей кон­ку­рент — сон­це, і про­ха­чі про­по­ну­ва­ли де­пу­та­там ухва­ли­ти за­кон, який ви­ма­гав би за­кри­ва­ти ві­кна, ві­кон­ни­ці та інші отво­ри, щоб со­ня­чне сві­тло не мо­гло по­тра­пля­ти до бу­дин­ків. У пе­ти­ції на­ве­де­но пе­ре­лік про­фе­сій у га­лу­зі осві­тле­н­ня, зайня­тість за яки­ми сут­тє­во під­ви­щи­ла­ся б у разі за­бо­ро­ни ви­ко­ри­ста­н­ня сон­ця для вну­трі­шньо­го осві­тле­н­ня при­мі­щень. За­кла­де­на в цій са­ти­рі дум­ка Ба­стіа́ зро­зумі­ла: яким би без­глу­здим не зда­вав­ся за­про­по­но­ва­ний у пе­ти­ції за­кон, він не більш не­ро­зум­ний від за­ко­ну, що змен­шує до­сту­пність де­ше­вих то­ва­рів і по­слуг з ме­тою «за­хи­сту» ві­тчи­зня­них ви­ро­бни­ків та спри­я­н­ня під­ви­щен­ню зайня­то­сті.
За остан­ні кіль­ка де­ся­ти­літь транс­порт­ні ви­тра­ти впа­ли, а тор­го­вель­ні бар’єри змен­ши­ли­ся. Най­більш по­мі­тним було ско­ро­че­н­ня тор­го­вель­них бар’єрів у кра­ї­нах із низь­ким рів­нем до­хо­ду. У 1980 році бі­дні й малорозвинені країни за­зви­чай вста­нов­лю­ва­ли мита у роз­мі­рі не мен­ше 20%. Ба­га­то з них та­кож за­про­ва­джу­ва­ли ре­гу­лю­ва­н­ня ва­лю­тно­го кур­су, яке обме­жу­ва­ло їхнім гро­ма­дя­нам до­ступ до іно­зем­ної ва­лю­ти, не­об­хі­дної для при­дба­н­ня ім­порт­них то­ва­рів. Сьо­го­дні спо­сте­рі­га­є­ться зов­сім інша си­ту­а­ція. По­чи­на­ю­чи з 1980-х ро­ків, ба­га­то кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, вклю­чно з Ки­та­єм та Ін­ді­єю, зни­зи­ли став­ки мита, по­сла­би­ли ре­гу­лю­ва­н­ня ва­лю­тно­го кур­су та усу­ну­ли інші тор­го­вель­ні бар’єри. Це дало по­штовх до стрім­ко­го зро­ста­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі.
Роз­ши­ре­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі до­зво­ли­ло збіль­ши­ти об­ся­ги сві­то­во­го ви­ро­бни­цтва та до­сяг­ти ви­що­го рів­ня спо­жи­ва­н­ня. У ба­га­тьох кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, осо­бли­во в гу­сто­на­се­ле­них дер­жа­вах Азії, швид­ко зріс до­хід на душу на­се­ле­н­ня. Лі­бе­ра­лі­за­ція тор­гів­лі спра­ви­ла по­зи­тив­ний вплив, зокре­ма, на ста­но­ви­ще не­за­мо­жних верств на­се­ле­н­ня. За пе­рі­од з 1980 до 2015 року в усьо­му сві­ті кіль­кість лю­дей, що про­жи­ва­ють в умо­вах край­ньої бі­дно­сті, змен­ши­ла­ся на по­над 1,1 мі­льяр­да осіб, зни­зив­шись із 40% до менш ніж 10% на­се­ле­н­ня сві­ту. Сьо­го­дні при­бли­зно дві тре­ти­ни опе­ра­цій з екс­пор­ту про­ду­кції з кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, до ре­шти кра­їн сві­ту опо­да­тко­ву­ю­ться за ну­льо­вою став­кою вві­зно­го мита.
Крім того, зро­ста­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі змен­ши­ло роз­рив у рів­ні до­хо­дів між ба­га­ти­ми та бі­дни­ми кра­ї­на­ми. Про­тя­гом остан­ніх де­ся­ти­літь тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня в кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, були швид­ши­ми, ніж у роз­ви­не­них кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду. До того ж, най­стрім­кі­ше збіль­ши­ли­ся до­хо­ди в Ки­таї та Ін­дії, де про­жи­ває близь­ко тре­ти­ни на­се­ле­н­ня сві­ту. Як на­слі­док, не­рів­но­сті в роз­по­ді­лі до­хо­дів у всьо­му сві­ті згла­джу­ю­ться все біль­ше, осо­бли­во пі­сля 2000 року(46).
Однак вплив роз­ши­ре­н­ня тор­гів­лі на роз­по­діл до­хо­дів ча­сто від­рі­зня­є­ться в та­ких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду, як Спо­лу­че­ні Шта­ти, Ка­на­да, Япо­нія та кра­ї­ни За­хі­дної Єв­ро­пи. Пе­ред­ба­чу­ва­но, що кра­ї­ни з ви­со­ким рів­нем до­хо­ду за­зви­чай екс­пор­ту­ють то­ва­ри, ви­ро­бни­цтво яких ви­ма­гає ін­тен­сив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ної та до­бре осві­че­ної ро­бо­чої сили, во­дно­час ім­пор­ту­ю­чи не­про­пор­цій­ні об­ся­ги то­ва­рів, ви­ро­бле­них пра­ців­ни­ка­ми з низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю. У та­кий спо­сіб тор­гів­ля може ви­кли­ка­ти під­ви­ще­н­ня по­пи­ту на ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ну ро­бо­чу силу, по­рів­ню­ю­чи з низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ною ро­бо­чою си­лою. Від­по­від­но, до­хо­ди ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків зро­ста­ють, по­рів­ню­ю­чи з за­ро­бі­тка­ми пра­ців­ни­ків із низь­ким рів­нем ква­лі­фі­ка­ції, збіль­шу­ю­чи не­рів­ність до­хо­дів усе­ре­ди­ні кра­ї­ни. Про­тя­гом остан­ніх де­ся­ти­літь не­рів­ність до­хо­дів зро­сла май­же у всіх кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів, і роз­ши­ре­н­ня між­на­ро­дної тор­гів­лі мо­гло ціл­ком по­спри­я­ти цьо­му.
Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що за­раз у де­яких кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­дів різ­ко зро­сло не­при­я­зне став­ле­н­ня до між­на­ро­дної тор­гів­лі. Про­від­ні по­лі­ти­чні ді­я­чі за­кли­ка­ють до вста­нов­ле­н­ня рі­зно­ма­ні­тних тор­го­вель­них бар’єрів, зокре­ма обме­жень щодо ім­пор­ту з бі­дних кра­їн. Цій не­при­я­зні спри­я­ють чим­раз біль­ша не­рів­ність до­хо­дів та по­віль­ні тем­пи під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти ро­бі­тни­ків із низь­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю та не­до­ста­тньою осві­тою. Однак існує ще один над­зви­чай­но ва­жли­вий фа­ктор — по­лі­ти­чна сила до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп ін­те­ре­сів. Тор­го­вель­ні обме­же­н­ня гра­ють на руку пев­ним ви­ро­бни­кам та їхнім по­ста­чаль­ни­кам ре­сур­сів, ра­зом із де­яки­ми пра­ців­ни­ка­ми, ко­штом спо­жи­ва­чів та по­ста­чаль­ни­ків з ін­ших га­лу­зей. Як пра­ви­ло, га­лу­зі, що ло­бі­ю­ють в уря­ді пи­та­н­ня за­хи­сту від іно­зем­них кон­ку­рен­тів, до­бре ор­га­ні­зо­ва­ні, а їхні ви­го­ди скон­цен­тро­ва­ні та вель­ми оче­ви­дні, тоді як спо­жи­ва­чі, інші пра­ців­ни­ки та по­ста­чаль­ни­ки ре­сур­сів за­зви­чай не­до­ста­тньо ор­га­ні­зо­ва­ні, а їхні ви­го­ди від між­на­ро­дної тор­гів­лі більш роз­по­ро­ше­ні. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи ін­те­ре­сів ма­ють біль­ший по­лі­ти­чний вплив (зав­дя­ки фі­нан­со­вим вне­скам та ін­шим фор­мам по­лі­ти­чно­го спри­я­н­ня), на­да­ю­чи по­лі­ти­кам силь­ний сти­мул під­три­му­ва­ти свої по­гля­ди.
Крім того, лег­ко по­ба­чи­ти, якої шко­ди за­зна­ють пра­ців­ни­ки, що втра­ча­ють ро­бо­ту, коли, на­при­клад, сталь ви­ро­бля­є­ться де­шев­ше за кор­до­ном та ім­пор­ту­є­ться без спла­ти ми­тних пла­те­жів. І нав­па­ки, ви­го­ди, отри­ма­ні від лі­бе­ра­лі­за­ції тор­гів­лі, зна­чно менш оче­ви­дні. У ви­пад­ку з тор­го­вель­ни­ми обме­же­н­ня­ми роз­су­дли­ве еко­но­мі­чне ми­сле­н­ня ча­сто су­пе­ре­чить ви­гра­шній по­лі­ти­чній стра­те­гії.
Істо­рія свід­чить про те, що по­си­ле­н­ня во­ро­жо­сті до тор­гів­лі є по­тен­цій­но не­без­пе­чним. У міру впо­віль­не­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку на­при­кін­ці 1920-х ро­ків роз­ви­ва­ла­ся по­ді­бна не­при­язнь до тор­гів­лі. Це зу­мо­ви­ло прийня­т­тя в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки в се­ре­ди­ні 1930 року закону Смута — Гоулі про мита. Згі­дно з цим за­ко­ном став­ки мита при­бли­зно на 3200 ім­пор­то­ва­них то­ва­рів було під­ви­ще­но більш ніж на 50%. Пре­зи­дент Гер­берт Гу­вер, се­на­тор Рід Смут, кон­гре­смен Віл­ліс Го­у­лі та інші при­бі­чни­ки за­ко­ну вва­жа­ли, що під­ви­ще­н­ня ста­вок мита сти­му­лю­ва­ти­ме роз­ви­ток еко­но­мі­ки та збе­ре­же ро­бо­чі мі­сця. Як ска­зав Го­у­лі: «Я хочу ба­чи­ти аме­ри­кан­ських ро­бі­тни­ків, які ви­ро­бля­ють аме­ри­кан­ські то­ва­ри для аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів»(47).
Хоча ця за­ява була ба­га­то­на­дій­ною, ре­аль­ні ре­зуль­та­ти ви­яви­ли­ся кар­ди­наль­но про­ти­ле­жни­ми. Зро­ста­н­ня ста­вок мита роз­лю­ти­ло іно­зем­них тор­го­вель­них пар­тне­рів, і ші­ст­де­сят кра­їн від­по­ві­ли під­ви­ще­н­ням мита на аме­ри­кан­ські то­ва­ри. До 1932 року об­ся­ги тор­гів­лі Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки різ­ко змен­ши­ли­ся більш ніж на­по­ло­ви­ну про­ти її рів­ня до ухва­ле­н­ня за­ко­ну. Ви­го­ди від тор­гів­лі було втра­че­но, над­хо­дже­н­ня до фе­де­раль­но­го бю­дже­ту від спла­ти ми­тних пла­те­жів фа­кти­чно впа­ли, об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та зайня­тість різ­ко ско­ро­ти­ли­ся, а рі­вень без­ро­бі­т­тя стрім­ко зріс. На мо­мент прийня­т­тя за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі рі­вень без­ро­бі­т­тя ста­но­вив 7,8%, однак лише за два роки він зле­тів до 23,6%. Фондовий ринок, який до ухва­ле­н­ня за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі май­же пов­ні­стю від­но­вив­ся пі­сля втрат, по­не­се­них у жов­тні 1929 року, обва­лив­ся за кіль­ка мі­ся­ців пі­сля на­бра­н­ня за­ко­ном чин­но­сті.
По­над ти­ся­ча еко­но­мі­стів по­ста­ви­ли під­пи­си під від­кри­тим звер­не­н­ням до пре­зи­ден­та Гу­ве­ра з по­пе­ре­дже­н­ням про не­га­тив­ні на­слід­ки за­ко­ну Сму­та — Го­у­лі та про­ха­н­ням не під­пи­су­ва­ти його. Він від­хи­лив їхні про­ха­н­ня, але істо­рія під­твер­ди­ла об­ґрун­то­ва­ність по­пе­ре­джень еко­но­мі­стів. Інші фа­кто­ри, як-от різ­ке ско­ро­че­н­ня про­по­зи­ції гро­шей та ве­ли­че­зне під­ви­ще­н­ня по­да­тків у 1932 й 1936 ро­ках, спри­я­ли ви­ни­кнен­ню Ве­ли­кої де­пре­сії. Однак тор­го­вель­ний за­кон Сму­та — Го­у­лі став та­кож го­лов­ною при­чи­ною тра­гі­чних по­дій того пе­рі­о­ду.
Чи по­вто­ри­ться істо­рія? Спо­ді­ва­є­мось, що ні, однак до­свід 1930-х ро­ків свід­чить про те, що не­ком­пе­тен­тна по­лі­ти­чна ри­то­ри­ка та не­при­я­зне став­ле­н­ня до тор­гів­лі мо­жуть спри­чи­ни­ти ка­та­стро­фі­чні ре­зуль­та­ти.
Якщо про­ана­лі­зу­ва­ти вплив між­на­ро­дної тор­гів­лі в пі­сля­во­єн­ні пе­рі­о­ди, стає зро­зумі­ло, що рі­вень від­кри­то­сті За­хі­дної Єв­ро­пи сут­тє­во по­зна­чив­ся на швид­ко­сті від­нов­ле­н­ня та роз­мі­рах еко­но­мік кра­їн пі­сля обох сві­то­вих воєн. Ра­зю­чий кон­траст між де­ся­ти­лі­т­тям еко­но­мі­чної не­ста­біль­но­сті в За­хі­дній Єв­ро­пі пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни та рів­нем еко­но­мі­чно­го від­нов­ле­н­ня, до­ся­гну­тим про­тя­гом де­ся­ти­лі­т­тя пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, ті­сно пов’яза­ний із від­мін­но­стя­ми в під­хо­дах до тор­го­вель­ної по­лі­ти­ки(48). У про­гра­мі стру­ктур­ної пе­ре­бу­до­ви еко­но­мі­ки пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни були від­су­тні будь-які ін­сти­ту­цій­ні ме­ха­ні­зми, які спри­я­ли б змен­шен­ню тор­го­вель­них бар’єрів, що ви­ни­кли під час вій­ни та за­крі­пи­ли­ся зго­дом. Однак усьо­го лише че­рез два роки пі­сля ка­пі­ту­ля­ції Ні­меч­чи­ни в 1945 році двад­цять три кра­ї­ни укла­ли Ге­не­раль­ну уго­ду з та­ри­фів і тор­гів­лі (ГАТТ), яка на­кла­ла на них зо­бов’яза­н­ня зі зни­же­н­ня ста­вок мит. І вже че­рез п’ять ро­ків пі­сля за­кін­че­н­ня вій­ни всі ве­ли­кі за­хі­дно­єв­ро­пей­ські кра­ї­ни взя­ли участь у трьох окре­мих ра­ун­дах пе­ре­го­во­рів, за ре­зуль­та­та­ми яких склад ГАТТ роз­ши­рив­ся, а ім­порт­ні мита ще біль­ше зни­зи­ли­ся. Основ­ним до­ся­гне­н­ням ГАТТ було зна­чне зни­же­н­ня ста­вок мит під час пер­шо­го ра­ун­ду пе­ре­го­во­рів у Же­не­ві в 1947 році. Швид­ке зни­же­н­ня ста­вок пред­став­ле­но на ри­сун­ку 9(49).
Ри­су­нок 9. Се­ре­дні став­ки мита в окре­мих кра­ї­нах (%)
19131925192719311952
Бель­гія971117н/д
Фран­ція149233819
Ні­меч­чи­на1215244016
Іта­лія1716274824
Ні­дер­лан­ди24н/дн/дн/д
Ве­ли­ка Бри­та­ніян/д4н/д1717
Спо­лу­че­ні Шта­ти3226н/дн/д16
При­мі­тка: не всі роки під­ля­га­ють по­рів­нян­ню.
Дже­ре­ла: під­ра­хун­ки за 1913 та 1925 рр. взя­то з да­них Ліги На­цій, на­ве­де­них у Ге­не­раль­ній уго­ді з та­ри­фів і тор­гів­лі (ГАТТ) за 1953 р., с. 62, а та­кож із дже­ре­ла для під­ра­хун­ків до ГАТТ за 1952 р. Дані щодо ми­тних ста­вок у 1927 та 1931 рр. див. Liepmann (1938), с. 415; дані щодо Ве­ли­кої Бри­та­нії у 1932 р. див. Kitson and Solomou (1990), с. 65–66.
На ри­сун­ках 10 та 11(50) по­ка­за­на ди­на­мі­ка змін об­ся­гу екс­порт­них опе­ра­цій та ре­аль­но­го до­хо­ду п’яти ве­ли­ких кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи: Фран­ції, Ні­меч­чи­ни, Іта­лії, Ні­дер­лан­дів та Ве­ли­кої Бри­та­нії — пі­сля двох воєн.
Ри­су­нок 10. Об­ся­ги екс­пор­ту пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих воєн (в еко­но­мі­ках п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи)
Лі­ній­ний гра­фік об­ся­гів екс­пор­ту п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих війн. За віс­сю y від­кла­де­но ін­декс від 100 до 900, де 100 від­по­від­ає об­ся­гам екс­пор­ту у 1918 та 1946 ро­ках, що зни­зи­ли­ся з 380 у 1913 році та 450 у 1938 році. Пі­сля обох війн об­ся­ги зро­ста­ють до тро­хи менш ніж 400 у 1929 році, а пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни стрім­ко збіль­шу­ю­ться до більш ніж 850 у 1957 році.
Ри­су­нок 11. Ре­аль­ний об­сяг ви­ро­бни­цтва пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих воєн (у п’яти кра­ї­нах За­хі­дної Єв­ро­пи)
Лі­ній­ний гра­фік об­ся­гів ви­ро­бни­цтва в ре­аль­но­му ви­ра­жен­ні п’яти кра­їн За­хі­дної Єв­ро­пи пі­сля Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих війн. За віс­сю y від­кла­де­но ін­декс, що по­чи­на­є­ться зі 100 у 1918 та 1946 ро­ках пі­сля зни­же­н­ня з 112 у 1913 році та 122 у 1938 році. Пі­сля Пер­шої сві­то­вої вій­ни об­сяг ви­ро­бни­цтва па­дає до 1921 року, але зго­дом нев­пин­но зро­стає до більш ніж 125 у 1929 році. Одра­зу ж пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни по­чи­на­є­ться стрім­ке зро­ста­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва до більш ніж 200 у 1957 році.
Зав­дя­ки звіль­нен­ню єв­ро­пей­ської ре­гіо­наль­ної та між­на­ро­дної тор­гів­лі від на­кла­де­них дер­жа­ва­ми обме­жень еко­но­мі­ки змо­гли отри­ма­ти ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції від­по­від­но до сво­їх по­рів­няль­них пе­ре­ваг, що при­ско­ри­ло їхній роз­ви­ток.

Частина 2. Підсумкові міркування

Важливість економічних інститутів і економічної політики.

За остан­ні роки стрім­ко зро­сла кіль­кість на­у­ко­вих до­слі­джень, які під­твер­джу­ють дум­ку про те, що економічні інститути та еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка є го­лов­ни­ми ви­зна­чаль­ни­ми чин­ни­ка­ми еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й роз­ви­тку. Під еко­но­мі­чни­ми ін­сти­ту­та­ми ми ма­є­мо на ува­зі юри­ди­чні ви­мо­ги, пра­ви­ла, тра­ди­ції та зви­чаї, що утво­рю­ють межі, в яких фун­кціо­нує еко­но­мі­ка. До цих ін­сти­ту­тів на­ле­жать кон­сти­ту­цій­ні ман­да­ти, пра­во­ві про­це­си, пра­ви­ла, що ре­гу­лю­ють обмін, а та­кож стру­кту­ра гро­шо­во-кре­ди­тних ме­ха­ні­змів. Еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка ви­зна­ча­є­ться як більш кон­кре­тні по­лі­ти­чні за­хо­ди, які мо­жна змі­ни­ти на­ба­га­то швид­ше, ніж ін­сти­ту­ти.
Сфе­ру до­слі­джень, яка ана­лі­зує вплив еко­но­мі­чних ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, роз­ви­ток та ефе­ктив­ність, на­зи­ва­ють но­вою ін­сти­ту­ціо­наль­ною еко­но­мі­кою. Ін­сти­ту­ти та по­лі­ти­ка, що за­охо­чу­ють до про­ду­ктив­них дій та зне­охо­чу­ють до хи­жа­цької по­ве­дін­ки, роз­гля­да­ю­ться як за­по­ру­ка еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та про­цві­та­н­ня. Чи­слен­ні еко­но­ме­три­чні до­слі­дже­н­ня про­де­мон­стру­ва­ли, що пе­ре­хід від ко­му­ні­зму спри­яв по­лі­пшен­ню яко­сті ін­сти­ту­тів, і ви­яви­ли, що кра­ї­ни з ви­щи­ми тем­па­ми роз­ви­тку ефе­ктив­них ін­сти­ту­тів за­зви­чай мали вищі еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки(51).
По­при існу­ва­н­ня пев­них роз­хо­джень у дум­ках щодо кон­кре­тних ін­сти­ту­тів, які най­біль­ше спри­я­ють швид­ко­му зро­стан­ню, біль­шість вче­них зго­дні з тим, що най­ва­жли­ві­ше зна­че­н­ня для ство­ре­н­ня мі­цно­го ін­сти­ту­цій­но­го се­ре­до­ви­ща ма­ють за­без­пе­че­н­ня прав вла­сно­сті, від­кри­ті рин­ки, гро­шо­во-кре­ди­тна ста­біль­ність і мі­ні­мум тор­го­вель­них обме­жень. Пи­та­н­ня, роз­гля­ну­ті в цьо­му роз­ді­лі, є від­дзер­ка­ле­н­ням но­вої ін­сти­ту­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки.
На­скіль­ки ва­жли­ви­ми є ін­сти­ту­ти та по­лі­ти­ка? Щоб від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня, нам по­трі­бно ви­зна­чи­ти ме­тод по­рів­ня­н­ня ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки рі­зних кра­їн. По­чи­на­ю­чи з се­ре­ди­ни 1980-х ро­ків Ін­сти­тут Фрей­зе­ра у Ван­ку­ве­рі (Ка­на­да), спіль­но з низ­кою пар­тне­рів, пу­блі­кує ін­декс еко­но­мі­чної сво­бо­ди у сві­ті під на­звою Economic Freedom of the World (EFW). Цей ін­декс, який за­раз пу­блі­кує все­сві­тня ме­ре­жа ін­сти­ту­тів, ви­зна­чає сту­пінь від­по­від­но­сті ін­сти­ту­тів і по­лі­ти­ки кра­ї­ни еко­но­мі­чній сво­бо­ді. Він вра­хо­вує роз­мір дер­жа­ви, пра­во­ву си­сте­му та за­без­пе­че­н­ня прав вла­сно­сті, на­дій­ність гро­шо­вої си­сте­ми, сво­бо­ду тор­гів­лі та нор­ма­тив­но-пра­во­ве ре­гу­лю­ва­н­ня. Ін­декс охо­плює 42 окре­мих ком­по­нен­ти та мі­стить рей­тин­ги близь­ко 160 кра­їн — де­які з цих кра­їн оці­ню­ють ще з 1980 року, інші до­да­ють у міру до­сту­пно­сті да­них.
Ба­га­то в чому ін­декс EFW від­дзер­ка­лює еле­мен­ти, опи­са­ні в по­пе­ре­дніх роз­ді­лах цієї книж­ки. Щоб до­сяг­ти ви­со­ко­го рей­тин­гу EFW, кра­ї­на по­вин­на за­без­пе­чи­ти на­дій­ний за­хист при­ва­тної вла­сно­сті, не­упе­ре­дже­не ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів і ста­біль­ні гро­шо­во-кре­ди­тні умо­ви. Вона та­кож по­вин­на під­три­му­ва­ти низь­кі по­да­тки, утри­му­ва­ти­ся від ство­ре­н­ня бар’єрів як для вну­трі­шньої, так і для між­на­ро­дної тор­гів­лі, а при роз­по­ді­лі то­ва­рів і ре­сур­сів біль­шою мі­рою по­кла­да­ти­ся на рин­ки, а не на дер­жав­ні ви­да­тки та нор­ма­тив­ні акти. Якщо ці ін­сти­ту­цій­ні та по­лі­ти­чні чин­ни­ки справ­ді впли­ва­ють на еко­но­мі­чну ефе­ктив­ність, кра­ї­ни зі ста­біль­но ви­со­ки­ми рей­тин­га­ми EFW ма­ють бути на­ба­га­то успі­шні­ши­ми за ті, що ма­ють ста­біль­но низь­кий рей­тинг.
На ри­сун­ку 12 пред­став­ле­но дані про до­хід на душу на­се­ле­н­ня за 2017 рік і рі­чні тем­пи його зро­ста­н­ня за остан­ній пе­рі­од для де­ся­ти кра­їн із най­ви­щи­ми та най­ниж­чи­ми рей­тин­га­ми EFW у 2016 році. Пе­ре­лік кра­їн із най­ви­щи­ми рей­тин­га­ми не ди­вує, за ви­ня­тком Гру­зії та Мав­ри­кію, де ефект від не­дав­ніх еко­но­мі­чних ре­форм оче­ви­дний. На ни­жній схо­дин­ці рей­тин­гу опи­ни­ла­ся Ве­не­су­е­ла. За час прав­лі­н­ня Ча­ве­са і Ма­ду­ро кра­ї­на, що ко­лись була най­більш за­мо­жною в Пів­ден­ній Аме­ри­ці, ста­ла на­о­чним при­кла­дом ка­та­стро­фі­чно­го про­ва­лу ко­му­ні­сти­чно­го/со­ці­а­лі­сти­чно­го еко­но­мі­чно­го пла­ну­ва­н­ня. У кра­ї­нах, де спо­сте­рі­га­є­ться най­ви­щий рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня у 2017 році ста­но­вив 56 749 до­ла­рів, що май­же в сім ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній по­ка­зник най­менш еко­но­мі­чно віль­них кра­їн.
Крім того, з ри­сун­ка 12 ви­дно, що еко­но­мі­чно віль­ні кра­ї­ни де­мон­стру­ють ста­біль­но по­зи­тив­ні тем­пи зро­ста­н­ня. Най­менш віль­ні кра­ї­ни де­мон­стру­ють рі­зно­ма­ні­тну ди­на­мі­ку зро­ста­н­ня. Де­які з них у пе­рі­о­ди ста­біль­но­сті, по­чи­на­ю­чи з низь­ких тем­пів зро­ста­н­ня, змі­цню­ють по­зи­ції, тоді як в ін­ших, че­рез дуже не­вда­лу по­лі­ти­ку, до­хід на душу на­се­ле­н­ня зго­дом на­віть па­дає. Се­ре­дньо­рі­чний темп зро­ста­н­ня у верх­ній гру­пі ста­но­вив 3,7% по­рів­ню­ю­чи з ‑0,4% у ни­жній.
Ри­су­нок 12. Еко­но­мі­чна сво­бо­да, до­хід і еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня
Еко­но­мі­чна сво­бо­даКра­ї­наВВП на душу на­се­ле­н­ня, 2017 рікРі­чний темп зро­ста­н­ня, 2013—2017 роки
10 кра­їн із най­ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, 2016 рік
1Гон­конг$61,5402.8%
2Сін­га­пур$93,9053.5%
3Нова Зе­лан­дія$40,9173.3%
4Швей­ца­рія$65,0061.8%
5Ір­лан­дія$76,3059.4%
6США$59,5322.2%
7Гру­зія$10,6893.7%
8Мав­ри­кій$22,2793.7%
9Ве­ли­ка Бри­та­нія$43,8872.2%
10Ав­стра­лія$47,0472.4%
10Ка­на­да$46,3782.2%
СЕ­РЕ­ДНІЙ$56,7493.7%
10 кра­їн із най­ниж­чим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, 2016 рік
153Су­дан$4,9042.8%
154Гві­нея-Бі­сау$1,7004.5%
155Ан­го­ла$6,3891.1%
156Цен­траль­но­а­фри­кан­ська Ре­спу­блі­ка$726-4.4%
157Си­рія$2,900н/д
157Ре­спу­блі­ка Кон­го$8876.1%
159Ал­жир$15,2753%
160Ар­ген­ти­на$20,7870.7%
161Лі­вія$19,631-9.2%
162Ве­не­су­е­лан/д-7.8%
СЕ­РЕ­ДНІЙ$8,133-0.4%
Дже­ре­ло: дані Сві­то­во­го бан­ку.
При­мі­тка. ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­рах за ПКС).
Кра­ї­ни з низь­ким рів­нем до­хо­ду, в яких по­чи­на­ють ді­я­ти ефе­ктив­ні ін­сти­ту­ти й від­по­від­на по­лі­ти­ка, зда­тні до­сяг­ти над­зви­чай­но ви­со­ких тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та ско­ро­ти­ти роз­рив у до­хо­дах по­рів­ню­ю­чи з про­ми­сло­во роз­ви­не­ни­ми кра­ї­на­ми з ви­со­ким рів­нем до­хо­ду. У 1980 році дві най­більш гу­сто­на­се­ле­ні кра­ї­ни, Ки­тай та Ін­дія, були во­дно­час се­ред кра­їн із най­менш віль­ною еко­но­мі­кою. Про­тя­гом 1980-х і 1990-х ро­ків вони прийня­ли по­лі­ти­ку, що біль­шою мі­рою від­по­від­ає еко­но­мі­чній сво­бо­ді, і на­ра­зі де­мон­стру­ють ра­зю­чі тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня — по­над 6% на рік.
Хоча з на­ве­де­них вище при­кла­дів мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок про те, що кра­ї­ни з ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди ви­яв­ля­ю­ться успі­шні­ши­ми в еко­но­мі­чно­му сен­сі, зав­жди є кра­ї­ни, що не ціл­ком впи­су­ю­ться в цей ша­блон. Цей зв’язок буде про­слід­ко­ву­ва­ти­ся чі­ткі­ше, якщо об’єд­на­ти кра­ї­ни в гру­пи. На ри­сун­ку 13 кра­ї­ни по­ді­ле­ні на чо­ти­ри гру­пи (які на­зи­ва­ють квар­ти­ля­ми), до ко­жної з яких вхо­дить 25% кра­їн, впо­ряд­ко­ва­них за рей­тин­гом EFW від низь­ко­го до ви­со­ко­го, і по­ка­за­ний се­ре­дній рі­вень до­хо­ду в цих кра­ї­нах за три­ва­лі­ший пе­рі­од. Оскіль­ки по­то­чний до­хід від­дзер­ка­лює ефект зро­ста­н­ня про­тя­гом де­ся­ти­літь і біль­ше, рі­зни­ця до­бре по­мі­тна. З огля­ду на при­пу­ще­н­ня (яке під­крі­плю­є­ться більш гли­бо­ким ана­лі­зом), що еко­но­мі­чно віль­ні на цей час кра­ї­ни мали в остан­ні роки еко­но­мі­чну сво­бо­ду про­тя­гом три­ва­лі­шо­го часу, то стає оче­ви­дним, що кра­ї­ни з най­більш віль­ною еко­но­мі­кою (згі­дно з роз­ра­хун­ка­ми за се­ре­дні­ми по­ка­зни­ка­ми за два де­ся­ти­лі­т­тя у пе­рі­од з 1995 по 2016 рік) до­ся­гли зна­чно ви­що­го рів­ня до­хо­дів. У най­віль­ні­ших в еко­но­мі­чно­му сен­сі кра­ї­нах се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня у 2016 році ста­но­вив 40 376 до­ла­рів, що більш ніж у сім ра­зів пе­ре­ви­щує се­ре­дній по­ка­зник най­менш еко­но­мі­чно віль­них кра­їн.
Ри­су­нок 13. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та до­хід на душу на­се­ле­н­ня
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та до­хо­дом на душу на­се­ле­н­ня для ко­жно­го квар­ти­ля Ін­де­ксу еко­но­мі­чної сво­бо­ди. ВВП за­зна­че­но в до­ла­рах США за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті у 2016 році. Кра­ї­ни з най­ниж­чо­го квар­ти­ля мали се­ре­дній ВВП на душу на­се­ле­н­ня в роз­мі­рі 5649 до­ла­рів, а кра­ї­ни з най­ви­що­го квар­ти­ля — се­ре­дній ВВП на душу на­се­ле­н­ня в роз­мі­рі 40 376 до­ла­рів.
Кра­ї­ни з біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою ма­ють зна­чно ви­щий до­хід на душу на­се­ле­н­ня.
При­мі­тка. До­хід = ВВП на душу на­се­ле­н­ня (у до­ла­рах за ПКС), 2016 рік.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку.
Гра­фі­ки в цьо­му роз­ді­лі взя­ті зі що­рі­чної до­по­віді James Gwartney et al. Economic Freedom of the World: 2018 Annual Report за адре­сою: https://www.fraserinstitute.org/studies/economic-freedom.
Кра­ї­ни з ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди були не лише за­мо­жні­ши­ми за­га­лом — пе­ре­ва­ги віль­ні­шої еко­но­мі­ки по­ши­рю­ва­ли­ся та­кож і на бі­дні­ші до­мо­го­спо­дар­ства. На ри­сун­ку 14 по­ка­за­но се­ре­дній до­хід на душу на­се­ле­н­ня най­бі­дні­шої де­ся­тої ча­сти­ни на­се­ле­н­ня в ко­жній із чо­ти­рьох груп кра­їн, упо­ряд­ко­ва­них за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди. На­віть не зва­жа­ю­чи на пе­ре­ва­ги сво­бо­ди як та­кої, якби бі­дні сім’ї мали ви­бір, вони, оче­ви­дно, обра­ли б жи­т­тя у віль­но­му су­спіль­стві. Ця по­мі­тна рі­зни­ця про­мо­ви­сто по­яснює, чому в ба­га­тьох кра­ї­нах основ­ним пи­та­н­ням дис­ку­сій щодо дер­жав­ної по­лі­ти­ки в остан­ні роки ста­ло ре­гу­лю­ва­н­ня мі­гра­цій­них по­то­ків.
Ри­су­нок 14. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та до­хід, отри­ма­ний най­бі­дні­ши­ми 10% на­се­ле­н­ня
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та до­хо­дом, одер­жа­ним най­бі­дні­ши­ми 10% до­мо­го­спо­дарств за квар­ти­ля­ми Ін­де­ксу еко­но­мі­чної сво­бо­ди. ВВП за­зна­че­но в до­ла­рах США за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті у 2016 році. Рі­чний до­хід на душу на­се­ле­н­ня 10% най­бі­дні­ших до­мо­го­спо­дарств у кра­ї­нах із най­ниж­чо­го квар­ти­ля ста­но­вив 1345 до­ла­рів, а у 10% най­бі­дні­ших до­мо­го­спо­дарств у кра­ї­нах із най­ви­що­го квар­ти­ля рі­чний до­хід ся­гнув 10 660 до­ла­рів.
Сума до­хо­ду най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня у кра­ї­нах із ви­щим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди є на­ба­га­то біль­шою, ніж у кра­ї­нах із ниж­чим рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди.
Рі­чний до­хід на душу на­се­ле­н­ня най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня, 2016 рік
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку.
Зви­чай­но, якщо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для ви­мі­рю­ва­н­ня бі­дно­сті до­хо­ди най­бі­дні­ших 10% на­се­ле­н­ня, це може вве­сти в ома­ну. Най­бі­дні­ші 10% мо­жуть жити до­сить до­бре в ба­га­тій кра­ї­ні, але по-справ­жньо­му стра­жда­ти в бі­дній. Роз­глянь­мо ри­су­нок 15, на яко­му по­ка­за­но час­тку на­се­ле­н­ня, що про­жи­ває в умо­вах «край­ньої» або «по­мір­ної» бі­дно­сті (за ви­зна­че­н­ням Сві­то­во­го бан­ку). Край­ня бі­дність озна­чає про­жи­ва­н­ня лю­ди­ни на 1,90 до­ла­ра на день, тоді як по­мір­на бі­дність ви­зна­ча­є­ться як про­жи­ва­н­ня мен­ше ніж на 3,20 до­ла­ра на день (до­ла­ри США з ура­ху­ва­н­ням рі­зни­ці в ці­нах)(52). Не­важ­ко по­мі­ти­ти пе­ре­ва­гу, що при­не­се жи­т­тя в кра­ї­ні з ви­со­ким рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, — гро­ма­дя­ни та­ких кра­їн на­вряд чи бу­дуть бі­дни­ми. У гло­баль­но­му мас­шта­бі люд­ство до­cя­гло зна­чних успі­хів у лі­кві­да­ції бі­дно­сті. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, в 1981 році 42% лю­дей жили в умо­вах край­ньої бі­дно­сті. До 2016 року ця час­тка ско­ро­ти­ла­ся до менш ніж 10%. І хоча до за­галь­но­го до­бро­бу­ту ще да­ле­ко, акцент на рин­ко­вій еко­но­мі­ці, зро­бле­ний пре­зи­ден­том Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки Ро­наль­дом Рей­га­ном (1981–1989) і прем’єр-мі­ні­стром Ве­ли­кої Бри­та­нії Мар­га­рет Те­тчер (1979–1990), без­сум­нів­но, став одним з основ­них чин­ни­ків цьо­го по­сту­пу.
Ри­су­нок 15. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та край­ній і по­мір­ний рів­ні бі­дно­сті
Гі­сто­гра­ма рів­нів край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті по­ка­зує, що ці по­ка­зни­ки є най­ниж­чи­ми в кра­ї­нах із най­ви­щим сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди. Рів­ні край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті кра­їн із най­менш віль­но­го квар­ти­ля ста­но­ви­ли від­по­від­но 31,71% та 51,74% на­се­ле­н­ня. Рів­ні край­ньої та по­мір­ної бі­дно­сті кра­їн із най­більш віль­но­го квар­ти­ля ста­но­ви­ли 1,48% та 4,31% на­се­ле­н­ня.
Край­ній і по­мір­ний рів­ні бі­дно­сті ниж­чі у кра­ї­нах з біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою.
При­мі­тка. Край­ній рі­вень бі­дно­сті — від­со­ток на­се­ле­н­ня кра­ї­ни, який живе на суму в 1,90 до­ла­ра на день; по­мір­ний рі­вень бі­дно­сті — від­со­ток на­се­ле­н­ня, що живе на суму в 3,20 до­ла­ра на день (у до­ла­рах по­стій­ної ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті на 2011 рік).
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку; де­таль­ні ві­до­мо­сті див. у пу­блі­ка­ції Connors, 2011.
Зви­чай­но, рі­вень до­бро­бу­ту в рі­зних кра­ї­нах сві­ту ви­мі­рю­є­ться не лише гро­ши­ма. Еко­но­мі­чно віль­ні кра­ї­ни — най­кра­ще мі­сце для жи­т­тя, якщо ви дба­є­те та­кож і про інші по­ка­зни­ки його яко­сті. До­брим по­ка­зни­ком яко­сті ме­ди­чної до­по­мо­ги є рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті (див. ри­су­нок 16).
Ри­су­нок 16. Еко­но­мі­чна сво­бо­да та рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та рів­нем ди­тя­чої смер­тно­сті у роз­ра­хун­ку на 1000 не­мов­лят, на­ро­дже­них жи­ви­ми, на 2016 рік. Дані по­ка­зу­ють, що рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті у кра­ї­нах із най­ниж­чо­го квар­ти­ля за сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди, що ста­но­вить 42,45 на ти­ся­чу, май­же все­ме­ро пе­ре­ви­щує по­ка­зник най­ви­що­го квар­ти­ля, що ста­но­вить 6,28 на ти­ся­чу.
У кра­ї­нах, роз­та­шо­ва­них у квар­ти­лі з най­ниж­чи­ми по­ка­зни­ка­ми еко­но­мі­чної сво­бо­ди, рі­вень ди­тя­чої смер­тно­сті май­же в сім ра­зів ви­щий, по­рів­ню­ю­чи з кра­ї­на­ми, роз­та­шо­ва­ни­ми у квар­ти­лі з най­ви­щи­ми по­ка­зни­ка­ми.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; Сві­то­вий банк, 2017 р., По­ка­зни­ки сві­то­во­го роз­ви­тку
Зре­штою, є про­сто ща­стя. Еко­но­мі­стам не­зру­чно ста­ви­ти лю­дям пря­ме за­пи­та­н­ня «На­скіль­ки ви ща­сли­ві?», однак з ри­сун­ка 17 мо­жна по­ба­чи­ти, що, без­пе­ре­чно, існує зв’язок між їхні­ми від­по­від­я­ми на таке за­пи­та­н­ня та сту­пе­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди в кра­ї­ні.
Ри­су­нок 17. Еко­но­мі­чна сво­бо­да й ін­декс рів­ня ща­стя в рі­зних кра­ї­нах згі­дно з рей­тин­гом ООН
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує зв’язок між еко­но­мі­чною сво­бо­дою та ща­стям лю­дей. Сві­то­вий ін­декс рів­ня ща­стя ООН по­ка­зує, що жи­те­лі кра­їн із най­ви­що­го квар­ти­ля за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди за­зви­чай ща­сли­ві­ші за жи­те­лів кра­їн із ре­шти трьох квар­ти­лів. Ін­декс кра­їн із най­віль­ні­шою еко­но­мі­кою ста­но­вить 6,54, а кра­їн із най­менш віль­ною еко­но­мі­кою — лише 4,48.
У кра­ї­нах із біль­шою еко­но­мі­чною сво­бо­дою люди за­зви­чай біль­ше за­до­во­ле­ні сво­їм жи­т­тям.
При­мі­тка. «Рей­тинг скла­де­но на під­ста­ві від­по­від­ей на основ­не за­пи­та­н­ня щодо оцін­ки жи­т­тя... Ця шка­ла на­зи­ва­є­ться «дра­би­ною Кан­трі­ла»: ре­спон­ден­там про­по­ну­ють уяви­ти дра­би­ну, верх­ня схо­дин­ка якої (10) озна­чає най­кра­ще мо­жли­ве для них жи­т­тя, а ни­жня (0) — най­гір­ше. Далі їх про­сять оці­ни­ти своє ни­ні­шнє жи­т­тя за цією шка­лою від 0 до 10». Дані за 2015 рік.
Дже­ре­ла: рей­тинг кра­їн за рів­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди (за баль­ною шка­лою), 1995—2016 рр.; ООН, 2016 р., рей­тинг кра­їн за рів­нем ща­стя на­се­ле­н­ня за 2016 рік.
Не­що­дав­но Ін­сти­тут Фрей­зе­ра та його пар­тне­ри до­пов­ни­ли ін­декс еко­но­мі­чної сво­бо­ди дру­гим по­ка­зни­ком, ство­ре­ним для ви­мі­рю­ва­н­ня рів­ня «осо­би­стої сво­бо­ди». Цей по­ка­зник охо­плює вер­хо­вен­ство пра­ва, без­пе­ку, а та­кож сво­бо­ду пе­ре­су­ва­н­ня, ві­ро­спо­віда­н­ня, зі­брань, ви­ра­же­н­ня сво­їх по­гля­дів та ін­ди­ві­ду­аль­но­сті. Як ви­дно з ри­сун­ка 18, між осо­би­стою сво­бо­дою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою існує ті­сний вза­є­мозв’язок. У віль­но­му су­спіль­стві не тіль­ки жи­вуть ба­га­тше, але й ви­яв­ля­ють біль­шу по­ва­гу до прав лю­ди­ни.
Ри­су­нок 18. Вза­є­мозв’язок між осо­би­стою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою, 2016 рік
То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує зв’язок між осо­би­стою та еко­но­мі­чною сво­бо­дою. Вісь y по­ка­зує рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, а вісь x — рі­вень осо­би­стої сво­бо­ди за шка­лою від 2 до 10. Си­рія та Ємен ма­ють низь­кі по­ка­зни­ки осо­би­стої сво­бо­ди та се­ре­дні рів­ні еко­но­мі­чної сво­бо­ди. Ве­не­су­е­ла має най­ниж­чий рі­вень еко­но­мі­чної сво­бо­ди, але по­ка­зник за шка­лою осо­би­стої сво­бо­ди близь­кий до 6. По­ка­зни­ки та­ких кра­їн, як Гон­конг, Нова Зе­лан­дія та США, пе­ре­ви­щу­ють 8 за обо­ма ося­ми.
Дже­ре­ло: Ian Vasquez and Tanja Porcnik, The Human Freedom Index 2018: A Global Measurement of Personal, Civil, and Economic Freedom. Ви­дав­ці: Ін­сти­тут Ка­то­на, Ін­сти­тут Фрей­зе­ра та Фонд Фрі­дрі­ха На­у­ма­на.
Як еко­но­мі­чна те­о­рія, так і ем­пі­ри­чні дані по­ка­зу­ють, що кра­ї­ни де­мон­стру­ють швид­ше еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, до­ся­га­ють ви­що­го рів­ня до­хо­дів і біль­шо­го успі­ху в бо­роть­бі з бі­дні­стю, якщо вони при­йма­ють і про­во­дять по­лі­ти­ку, що від­по­від­ає опи­са­ним у цьо­му роз­ді­лі прин­ци­пам. Клю­чем до еко­но­мі­чно­го по­сту­пу є ство­ре­н­ня на­дій­них еко­но­мі­чних ін­сти­ту­тів і прийня­т­тя по­слі­дов­ної по­лі­ти­ки щодо по­си­ле­н­ня еко­но­мі­чної та осо­би­стої сво­бо­ди. Що швид­ше гро­ма­дя­ни та по­лі­ти­чні лі­де­ри в усьо­му сві­ті усві­дом­лять цю не­об­хі­дність і по­чнуть спря­мо­ву­ва­ти свої кра­ї­ни до біль­шої еко­но­мі­чної сво­бо­ди, то за­мо­жні­ши­ми бу­дуть ці кра­ї­ни.

Частина 3. Десять ключових елементів економічного мислення про роль уряду

ВИ­МО­ГИ, СТАН­ДАР­ТИ, РЕ­ГУ­ЛЮ­ВА­Н­НЯ, ПРА­ВИ­ЛА, ПРО­ЗО­РІСТЬ, ЗА­КОН

Елементи:

  1. Дер­жа­ва спри­яє еко­но­мі­чно­му по­сту­пу, за­хи­ща­ю­чи пра­ва гро­ма­дян і на­да­ю­чи їм пев­ні су­спіль­ні бла­га, які важ­ко за­без­пе­чи­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
  2. В умо­вах мо­но­по­лії та на­яв­но­сті ви­со­ких бар’єрів вхо­ду рин­ки не змо­жуть до­сяг­ти іде­аль­ної ефе­ктив­но­сті.
  3. Су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти (екс­тер­на­лії) при­зво­дять до по­яви сти­му­лів, які мо­жуть спо­ну­ка­ти лю­дей, що пе­ре­слі­ду­ють вла­сну ви­го­ду, до ді­яль­но­сті, не­су­мі­сної з іде­аль­ною еко­но­мі­чною ефе­ктив­ні­стю.
  4. Роз­по­діл че­рез по­лі­ти­чне го­ло­су­ва­н­ня до­ко­рін­но від­рі­зня­є­ться від рин­ко­во­го роз­по­ді­лу.
  5. За від­су­тно­сті кон­сти­ту­цій­них обме­жень або жорс­тких пра­во­вих норм гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть де­мо­кра­ти­чний по­лі­ти­чний про­цес для отри­ма­н­ня пільг від дер­жа­ви ко­штом ін­ших гро­ма­дян.
  6. За від­су­тно­сті кон­сти­ту­цій­них обме­жень або жорс­тких пра­во­вих норм, за­ко­но­дав­ці до­пу­ска­ти­муть на­дмір­ні ви­тра­ти та утво­ре­н­ня де­фі­ци­ту бю­дже­ту.
  7. Актив­не ство­ре­н­ня дер­жа­вою спри­я­тли­вих умов для пев­них осіб чи фірм ко­штом ін­ших при­зво­дить до низь­кої ефе­ктив­но­сті та ви­ни­кне­н­ня не­пра­во­мір­них не­е­ти­чних від­но­син між дер­жав­ни­ми слу­жбов­ця­ми й бі­зне­сом.
  8. Чи­стий при­бу­ток одер­жу­ва­чів трансфер­тів є мен­шим, а ча­сто й зна­чно мен­шим від суми трансфер­ту.
  9. Еко­но­мі­ка є над­то скла­дною си­сте­мою для за­сто­су­ва­н­ня ме­ха­ні­зму цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня, і такі зу­си­л­ля при­зво­дять до низь­кої ефе­ктив­но­сті та ку­мів­ства.
  10. Кон­ку­рен­ція в си­сте­мі дер­жав­но­го управ­лі­н­ня так само ва­жли­ва, як і на рин­ках.

Вступ

Для оцін­ки фун­кціо­ну­ва­н­ня еко­но­мі­чної си­сте­ми еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють кри­те­рій еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. При ефе­ктив­но­му ви­ко­ри­стан­ні ре­сур­сів здій­сню­ю­ться лише дії, ви­го­ди від яких пе­ре­ви­щу­ють пов’яза­ні з ними ви­тра­ти. Ді­яль­ність, ви­тра­ти на яку пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди, не здій­сню­є­ться. Про­сто ка­жу­чи, економічна ефективність озна­чає отри­ма­н­ня ма­кси­маль­ної ви­го­ди від на­яв­них ре­сур­сів. На кур­сах з еко­но­мі­ки за­зви­чай по­ясню­ють, чому у ви­пад­ку окре­мих ви­дів еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті рин­ки не змо­жуть до­сяг­ти іде­аль­ної ефе­ктив­но­сті та що може зро­би­ти уряд для по­лі­пше­н­ня та­кої си­ту­а­ції. По­ді­бно до цьо­го, ми роз­гля­да­є­мо по­тен­цій­ні мо­жли­во­сті іде­а­лі­зо­ва­ної по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті, але та­кож за­сто­со­ву­є­мо ін­стру­мен­ти еко­но­мі­чно­го ана­лі­зу для до­слі­дже­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су.
Сьо­го­дні дер­жав­ні ви­да­тки в Спо­лу­че­них Шта­тах і де­яких ін­ших кра­ї­нах ста­нов­лять не мен­ше 40% на­ціо­наль­но­го до­хо­ду. Вра­хо­ву­ю­чи роз­мір і мас­штаб роз­по­ді­лу на осно­ві по­лі­ти­чних мір­ку­вань, над­зви­чай­но ва­жли­во ро­зу­мі­ти прин­ци­пи його дії. За остан­ні пів сто­лі­т­тя ця тема ста­ла не­від­діль­ною ча­сти­ною на­у­ки про еко­но­мі­ку. Зга­ду­ю­чи цю сфе­ру до­слі­джень, еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «суспільний вибір»(53). Цей ана­ліз буде роз­гля­ну­то в ча­сти­ні 3.
Уря­ди ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють над­хо­дже­н­ня від по­да­тків і по­зи­ки для на­да­н­ня трансфер­тів або суб­си­дій пев­ним осо­бам і фір­мам, а та­кож для за­без­пе­че­н­ня ін­ших форм фа­во­ри­ти­зму. Ми про­ана­лі­зу­є­мо цей про­цес і по­ясни­мо, чому вплив та­ких про­грам від­рі­зня­є­ться, і ча­сто істо­тно від­рі­зня­є­ться від того, як його ба­чить біль­шість. У ча­сти­ні 3 та­кож окре­сле­но на­бір кон­сти­ту­цій­них норм, що мо­жуть по­кра­щи­ти ефе­ктив­ність фун­кціо­ну­ва­н­ня дер­жав­но­го апа­ра­ту та його мо­жли­во­сті для під­ви­ще­н­ня яко­сті на­шо­го жи­т­тя. Ми спо­ді­ва­є­мо­ся, що наш під­хід на­ди­хне вас і спо­ну­ка­ти­ме сер­йо­зні­ше за­ду­ма­тись як про мо­жли­во­сті, так і про обме­же­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Елемент 3.1. Захист прав і виробництво обмеженої кількості товарів і послуг

Держава сприяє економічному поступу, захищаючи права громадян і надаючи їм певні блага, які важко забезпечити за допомогою ринкових механізмів.

«Му­дрий і оща­дли­вий уряд, який стри­му­ва­ти­ме лю­дей від за­по­ді­я­н­ня шко­ди один одно­му, а в усьо­му ін­шо­му дасть їм волю са­мим ви­рі­шу­ва­ти, як за­сто­со­ву­ва­ти свої сили та зді­бно­сті, та не від­би­ра­ти­ме з рота тру­да­ря за­ро­бле­ний ним хліб. Саме це і є до­бро­со­ві­сне управ­лі­н­ня, і саме цьо­го ми по­тре­бу­є­мо як остан­ньо­го пун­кту в пе­ре­лі­ку умов, не­об­хі­дних для до­ся­гне­н­ня до­бро­бу­ту»,
То­мас Джеф­фер­сон, Пер­ша інав­гу­ра­цій­на про­мо­ва, 4 бе­ре­зня 1801 р.
Дер­жа­ва ві­ді­грає жит­тє­во ва­жли­ву еко­но­мі­чну роль. Вона може спри­я­ти со­ці­аль­ній спів­пра­ці та під­ви­щу­ва­ти до­бро­бут гро­ма­дян, ви­ко­ну­ю­чи дві основ­ні фун­кції: (1) за­хи­сну фун­кцію, що за­без­пе­чує за­хист жи­т­тя лю­дей, їхньої сво­бо­ди та вла­сно­сті; а та­кож (2) про­ду­ктив­ну фун­кцію, що за­без­пе­чує на­да­н­ня пев­них благ, що ма­ють спе­ци­фі­чні вла­сти­во­сті, які уне­мо­жлив­лю­ють отри­ма­н­ня цих благ за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
Захисна функція держави по­ля­гає в га­ран­ту­ван­ні без­пе­ки та пра­во­по­ряд­ку, зокре­ма в кон­тро­лі за до­три­ма­н­ням за­ко­но­дав­чих норм, спря­мо­ва­них на бо­роть­бу зі зло­дій­ством, ша­храй­ством і на­силь­ством. Дер­жа­ва во­ло­діє мо­но­по­лі­єю на за­кон­не за­сто­су­ва­н­ня сили з ме­тою за­хи­сту гро­ма­дян один від одно­го та від зов­ні­шніх за­гроз. Отже, «дер­жа­ва, що за­хи­щає», за­по­бі­гає шко­ді, яку люди по­тен­цій­но мо­жуть зав­да­ти один одно­му, і сте­жить за до­три­ма­н­ням за­ко­но­дав­ства, в ме­жах яко­го гро­ма­дя­ни отри­му­ють мо­жли­вість мир­но спів­існу­ва­ти та ефе­ктив­но вза­є­мо­ді­я­ти. Пра­во­ва си­сте­ма, що за­хи­щає лю­дей та їхню вла­сність від агре­со­рів, за­без­пе­чує не­упе­ре­дже­не ви­ко­на­н­ня угод і до­три­ма­н­ня прин­ци­пу рів­но­сті пе­ред за­ко­ном (див. ча­сти­ну 2, еле­мент 1), ста­но­вить осно­ву за­хи­сної фун­кції дер­жа­ви.
За­хи­сна фун­кція є над­зви­чай­но ва­жли­вою для без­пе­ре­бій­ної ро­бо­ти рин­ків. Коли дер­жа­ва чі­тко ви­зна­чає пра­ва вла­сно­сті та за­без­пе­чує їх до­три­ма­н­ня, рин­ко­ві ціни від­обра­жа­ють аль­тер­на­тив­ну вар­тість ре­сур­сів, а ви­ро­бни­ки ви­ро­бля­ють ті то­ва­ри й по­слу­ги, що спо­жи­ва­чі оці­ню­ють най­ви­ще, по­рів­ню­ю­чи з їхньою вар­ті­стю. Крім того, при ефе­ктив­но­му кон­тро­лі над ви­ко­на­н­ням кон­тра­ктів, за від­су­тно­сті фа­во­ри­ти­зму, транс­а­кцій­ні ви­тра­ти є низь­ки­ми, а об­сяг тор­гів­лі збіль­шу­є­ться. Система стимулів, зі сво­го боку, за­охо­чу­ва­ти­ме лю­дей до роз­ви­тку ре­сур­сів, вза­є­мо­ви­гі­дної тор­гів­лі та ре­а­лі­за­ції про­є­ктів, що ство­рю­ють ба­гат­ство.
Ва­жли­вість за­хи­сної фун­кції дер­жа­ви важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Якщо дер­жа­ва ви­ко­нує її гі­дно, гро­ма­дя­ни мо­жуть бути впев­не­ні, що їх не обма­нуть і все ство­ре­не ними ба­гат­ство буде убез­пе­че­не від за­зі­хань не тіль­ки злов­ми­сни­ків, а й са­мої вла­ди. Цей за­хист на­дає гро­ма­дя­нам впев­не­ність у тому, що їм буде до­зво­ле­но по­жи­на­ти пло­ди сво­єї пра­ці. За та­ких об­ста­вин люди бу­дуть до­кла­да­ти ба­га­то зу­силь і ба­чи­ти по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти сво­єї пра­ці, що ви­кли­че еко­но­мі­чний по­ступ.
І нав­па­ки, якщо дер­жа­ва по­га­но ви­ко­нує за­хи­сну фун­кцію, ви­ни­кає ба­га­то про­блем. З’яв­ля­ю­ться мо­жли­во­сті до­сяг­ти успі­ху шля­хом обма­ну, ша­храй­ства, кра­ді­жок і по­лі­ти­чно­го фа­во­ри­ти­зму, а не зав­дя­ки ви­ро­бни­цтву і тор­гів­лі. До­хо­ди та ба­гат­ство ста­ють не­за­хи­ще­ни­ми, а рин­ко­ві ціни не від­дзер­ка­лю­ють справ­жню вар­тість про­по­но­ва­них то­ва­рів і по­слуг. Сти­му­ли для роз­ви­тку ре­сур­сів слаб­ша­ють, і еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня пе­ре­хо­дить у фазу ста­гна­ції. На жаль, саме така си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться у ба­га­тьох бі­дних, ма­ло­ро­з­ви­не­них кра­ї­нах.
Дру­га основ­на функція держави — продуктивна — по­ля­гає у за­без­пе­чен­ні тієї ді­яль­но­сті, яку важ­ко за­без­пе­чи­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. Ця про­ду­ктив­на фун­кція має не­пря­мий і пря­мий ком­по­нен­ти. Не­пря­мий ком­по­нент пе­ред­ба­чає ство­ре­н­ня умов для ефе­ктив­но­го фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків. Як уже за­зна­ча­ло­ся, пра­во­ва стру­кту­ра, що за­хи­щає пра­ва вла­сно­сті та за­без­пе­чує ви­ко­на­н­ня кон­тра­ктів, збіль­шує ви­го­ди від тор­гів­лі та ефе­ктив­ність рин­ку. Ана­ло­гі­чно, гро­шо­во-кре­ди­тні ме­ха­ні­зми, що за­без­пе­чу­ють ре­зи­ден­там до­ступ до гро­шей зі ста­біль­ною у часі ку­пі­вель­ною спро­мо­жні­стю, змен­шу­ють не­ви­зна­че­ність і спри­я­ють отри­ман­ню ви­год від обмі­ну. За­без­пе­че­н­ня ста­біль­но­го гро­шо­во-кре­ди­тно­го і ці­но­во­го се­ре­до­ви­ща є одні­єю з най­ва­жли­ві­ших про­ду­ктив­них фун­кцій дер­жа­ви. Як за­зна­ча­ло­ся в еле­мен­ті 5 ча­сти­ни 2, коли дер­жа­ва ви­ко­нує цю фун­кцію гі­дно, люди біль­ше ін­ве­сту­ють, ефе­ктив­ні­ше спів­пра­цю­ють шля­хом тор­гів­лі та до­ся­га­ють ви­що­го рів­ня до­хо­дів.
Ін­ко­ли дія про­ду­ктив­ної фун­кції є пря­мі­шою. Існу­ють де­які бла­га, щодо яких коло спо­жи­ва­чів важ­ко обме­жи­ти лише тими гро­ма­дя­на­ми, які пла­тять за них. На­при­клад, си­сте­ма на­ціо­наль­ної обо­ро­ни є су­спіль­ним бла­гом. Пра­кти­чно не­мо­жли­во за­без­пе­чи­ти за­хист де­яких гро­ма­дян від іно­зем­них агре­со­рів, не за­хи­стив­ши одно­ча­сно всіх. Рин­ко­ві ме­ха­ні­зми за­зви­чай за­без­пе­чу­ють ви­ро­бни­цтво дуже не­ве­ли­кої кіль­ко­сті благ із та­ки­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми. Як на­слі­док, си­сте­ма дер­жав­но­го за­без­пе­че­н­ня може по­лі­пши­ти еко­но­мі­чні умо­ви. Це пи­та­н­ня роз­гля­да­є­ться більш де­таль­но в еле­мен­ті 3 ниж­че.
В ін­ших ви­пад­ках кон­троль за ви­ко­ри­ста­н­ням благ спо­жи­ва­ча­ми та стя­гне­н­ня з них від­по­від­ної пла­ти мо­жуть бути дуже за­тра­тни­ми. У цих ви­пад­ках на­да­н­ня та­ких благ че­рез рин­ки може ви­яви­ти­ся не­ефе­ктив­ним. При­кла­дом мо­жуть бути до­ро­ги, осо­бли­во в мі­стах. Ви­тра­ти на стя­гне­н­ня збо­рів без­по­се­ре­дньо з ко­ри­сту­ва­чів до­ріг були б над­зви­чай­но ви­со­ки­ми. Отже, за­зви­чай ефе­ктив­ні­шим рі­ше­н­ням буде зро­би­ти біль­шість до­ріг за­галь­но­до­сту­пни­ми та фі­нан­су­ва­ти їх із ко­штів пла­тни­ків по­да­тків.
Як ми вже не­о­дно­ра­зо­во під­кре­слю­ва­ли, для отри­ма­н­ня ма­кси­маль­ної ко­ри­сті від за­лу­че­них ре­сур­сів по­трі­бно ді­я­ти лише тоді, коли ви­го­ди пе­ре­ви­щу­ють ви­тра­ти. Цей прин­цип за­сто­со­ву­є­ться як до дер­жав­ної, так і до рин­ко­вої ді­яль­но­сті. На жаль, коли йде­ться про здій­сне­н­ня дер­жав­них про­є­ктів, які фі­нан­су­ю­ться ко­шта­ми пла­тни­ків по­да­тків або за­по­зи­чень, і ви­го­ди, і ви­тра­ти ви­мі­ря­ти одна­ко­во важ­ко. У рин­ко­вих умо­вах ін­фор­ма­цію про ви­го­ди та ви­тра­ти на­дає ви­бір по­ку­пців і про­дав­ців. Спо­жи­ва­чі ку­пу­ва­ти­муть то­вар лише у тому ви­пад­ку, якщо його цін­ність для них буде пе­ре­ви­щу­ва­ти ціну. Так само ви­ро­бни­ки при­пи­нять по­став­ля­ти то­вар, якщо не змо­жуть по­кри­ти свої ви­тра­ти. Але ін­фор­ма­ція, що сто­їть за ви­бо­ром спо­жи­ва­чів і ви­ро­бни­ків, втра­ча­є­ться, коли той чи ін­ший вид ді­яль­но­сті здій­снює дер­жа­ва і фі­нан­сує його з по­да­тко­вих над­хо­джень. По­ку­пці не ви­тра­ча­ють вла­сних гро­шей, а отже, не роз­кри­ва­ють ін­фор­ма­цію про свої ви­го­ди. До того ж, до­хо­ди, ви­пла­че­ні по­ста­чаль­ни­кам, були отри­ма­ні шля­хом обов’яз­ко­во­го опо­да­тку­ва­н­ня, і тому вони не га­ран­ту­ють, що цін­ність про­є­кту пе­ре­ви­щує його со­бі­вар­тість.
Уря­до­ві ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня мо­жуть спро­бу­ва­ти оці­ни­ти ви­го­ди й ви­тра­ти, але їхні оцін­ки зна­чною мі­рою бу­дуть лише при­пу­ще­н­ня­ми, оскіль­ки у пла­но­ви­ків не­має пе­ре­ві­ре­ної ін­фор­ма­ції сто­сов­но ви­бо­ру по­ку­пців і про­дав­ців. Крім того, в ре­аль­ній пра­кти­ці на такі роз­ра­хун­ки ви­год і ви­трат ча­сто впли­ва­ють по­лі­ти­чні мір­ку­ва­н­ня.
За сло­ва­ми То­ма­са Джеф­фер­со­на, на­ве­де­ни­ми на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та, вкрай ва­жли­во, щоб вла­да убез­пе­чу­ва­ла лю­дей від за­по­ді­я­н­ня вза­єм­ної шко­ди (за­хи­сна фун­кція дер­жа­ви). Еко­но­мі­ка та­кож до­во­дить існу­ва­н­ня ви­пад­ків, коли вла­да по­вин­на на­да­ва­ти пев­ні бла­га, які важ­ко отри­ма­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів (про­ду­ктив­на фун­кція дер­жа­ви). Одна­че коли вла­да ви­хо­дить за межі цієї ді­яль­но­сті, не­об­хі­дність подаль­шо­го по­си­ле­н­ня її ролі слаб­шає. Для кра­щої оцін­ки еко­но­мі­чної ролі уря­ду ва­жли­во роз­ви­ва­ти глиб­ше ро­зу­мі­н­ня не­до­лі­ків рин­ків і за­сто­со­ву­ва­ти еко­но­мі­чні ін­стру­мен­ти до ана­лі­зу по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Елемент 3.2. Регулювання монополій

В умовах монополії та наявності високих бар’єрів входу на ринок неможливо досягти ідеальної ефективності ринку.

«Люди, що за­йма­ю­ться одні­єю й тією са­мою ді­яль­ні­стю, рід­ко зби­ра­ю­ться ра­зом, на­віть щоб ве­се­ло про­ве­сти час і від­по­чи­ти, але коли це тра­пля­є­ться, роз­мо­ва за­зви­чай за­кін­чу­є­ться змо­вою про­ти гро­мад­сько­сті або ви­на­хі­дли­ви­ми пла­на­ми під­ви­щи­ти ціни»,
Адам Сміт, «До­слі­дже­н­ня про при­ро­ду і при­чи­ни ба­гат­ства на­ро­дів».
Якщо су­спіль­ство ба­жає отри­ма­ти ма­кси­маль­ний зиск від сво­їх ре­сур­сів, то їх не­об­хі­дно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ефе­ктив­но. Най­ва­жли­ві­ше зна­че­н­ня для їх ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня має кон­ку­рен­ція. Як уже за­зна­ча­ло­ся вище, під­при­єм­ства, що пра­цю­ють в кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі, ма­ють сти­му­ли для того, щоб вра­хо­ву­ва­ти по­ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів і ви­ро­бля­ти то­ва­ри та по­слу­ги еко­ном­но. Якщо цін­ність то­ва­рів чи по­слуг під­при­єм­ства не від­по­від­а­ти­ме спла­чу­ва­ній за них вар­то­сті, спо­жи­ва­чі бу­дуть ви­тра­ча­ти свої гро­ші де­ін­де.
Мо­но­по­лія існує тоді, коли ком­па­нія є єди­ним ви­ро­бни­ком пев­но­го бла­га, яке не має до­стой­них за­мін­ни­ків на рин­ку. У цьо­му ви­пад­ку в ком­па­нії з’яв­ля­є­ться сти­мул обме­жу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва та під­ви­щу­ва­ти ціни. Ви­ро­бля­ю­чи мен­шу кіль­кість про­ду­кції та вста­нов­лю­ю­чи вищу ціну, ком­па­нія може отри­ма­ти біль­ше при­бу­тку, ніж якби ре­сур­си ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся більш про­ду­ктив­но — ви­ро­бля­ю­чи біль­шу кіль­кість про­ду­кції за ниж­чою ці­ною. Як на­слі­док, ви­ро­бни­цтво стає не­ефе­ктив­ним, оскіль­ки ком­па­нія не ви­ро­бляє де­які оди­ни­ці то­ва­рів або по­слуг, які по­ку­пці оці­ню­ють вище за їхню со­бі­вар­тість.
Існує два основ­них дже­ре­ла ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лії: ефект мас­шта­бу та на­да­н­ня при­ві­ле­їв. Ефект мас­шта­бу ви­ни­кає тоді, коли ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції у ве­ли­ких ком­па­ній ниж­чі, ніж у їхніх дрі­бні­ших кон­ку­рен­тів. Якщо ефект мас­шта­бу три­ває в міру того, як ком­па­нія за­ймає все біль­шу час­тку рин­ку, то ця єди­на ком­па­нія по­чи­нає до­мі­ну­ва­ти та стає мо­но­по­лі­стом. Для при­кла­ду роз­глянь­мо ви­ро­бни­цтво еле­ктро­енер­гії. У міру збіль­ше­н­ня роз­мі­рів еле­ктро­стан­цій со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва кі­ло­ват-го­ди­ни еле­ктро­енер­гії за­зви­чай зни­жу­є­ться. Як на­слі­док, спо­сте­рі­га­є­ться тен­ден­ція до до­мі­ну­ва­н­ня на цьо­му рин­ку одні­єї ве­ли­кої ком­па­нії. Саме тому дер­жа­ва за­зви­чай ре­гу­лює та­ри­фи на еле­ктро­енер­гію, а в де­яких ви­пад­ках во­ло­діє та управ­ляє еле­ктро­стан­ці­я­ми.
На­віть за умов від­су­тно­сті мо­но­по­лій у де­яких га­лу­зях про­ми­сло­во­сті мо­жуть до­мі­ну­ва­ти лише кіль­ка ком­па­ній. За­зви­чай це від­бу­ва­є­ться у тих ви­пад­ках, коли вхід на ри­нок пов’яза­ний з ве­ли­че­зни­ми ви­тра­та­ми. Це на­зи­ва­є­ться «олі­го­по­лія», що озна­чає «про­даж не­ба­га­тьма». Звер­ніть ува­гу на по­ді­бність цьо­го тер­мі­на до тер­мі­на «олі­гар­хія», або «вла­да не­ба­га­тьох». Щоб до­сяг­ти зни­же­н­ня ви­трат на оди­ни­цю про­ду­кції та ефе­ктив­но кон­ку­ру­ва­ти, ком­па­нії-ви­ро­бни­ку може зна­до­би­ти­ся збіль­ши­ти свою час­тку в за­галь­но­му об­ся­зі ви­ро­бни­цтва га­лу­зі, на­при­клад, з 20% до 25%. У цьо­му ви­пад­ку мі­сце на рин­ку за­ли­ши­ться тіль­ки для чо­ти­рьох-п’яти ком­па­ній з низь­ки­ми ви­тра­та­ми на оди­ни­цю про­ду­кції. На та­ких рин­ках за­зви­чай до­мі­нує не­ве­ли­ка кіль­кість ком­па­ній, які за­ці­кав­ле­ні у змо­ві, під­ні­ма­ють ціни та ді­ють як мо­но­по­лі­сти. При­кла­да­ми рин­ків, на яких до­мі­нує від­но­сно не­ве­ли­ка кіль­кість ком­па­ній, є такі ви­ро­бни­чі га­лу­зі, як ав­то­мо­біль­на про­ми­сло­вість, ви­ро­бни­цтво те­ле­ві­зо­рів, опе­ра­цій­них си­стем для комп’юте­рів та інші. При­ва­ти­за­ція ве­ли­ких дер­жав­них під­при­ємств у пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах ча­сто при­зво­ди­ла до та­кої кон­цен­тра­ції рин­ку в ру­ках олі­гар­хів, які отри­му­ва­ли ви­го­ду від ін­сай­дер­ських угод в обмін на під­трим­ку мо­жно­влад­ців.
Однак іно­ді дже­ре­лом ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лії є сама дер­жа­ва. Лі­цен­зу­ва­н­ня, умо­ви опо­да­тку­ва­н­ня, що від­да­ють пе­ре­ва­гу одній гру­пі пе­ред ін­шою, та­ри­фи, кво­ти та інші при­ві­леї зни­жу­ють кон­ку­рен­то­зда­тність під­при­ємств на рин­ку. Хоча в осно­ві та­кої по­лі­ти­ки мо­жуть ле­жа­ти й до­брі на­мі­ри, вона за­хи­щає існу­ю­чі ком­па­нії та ускла­днює ви­хід на ри­нок їхнім по­тен­цій­ним кон­ку­рен­там, сти­му­лю­ю­чи тим са­мим ви­ни­кне­н­ня мо­но­по­лій і до­мі­ну­ю­чих ком­па­ній.
Що може зро­би­ти дер­жа­ва для за­без­пе­че­н­ня кон­ку­рен­ції на рин­ках? Пер­ший прин­цип мо­жна за­по­зи­чи­ти з ме­ди­чної ети­ки: не на­шкодь. Дер­жа­ва не по­вин­на по­гір­шу­ва­ти си­ту­а­цію вве­де­н­ням лі­цен­зій­них ви­мог і дис­кри­мі­на­цій­них по­да­тків. На пе­ре­ва­жній біль­шо­сті рин­ків про­дав­цям скла­дно або не­мо­жли­во обме­жи­ти до­ступ на них для ком­па­ній-кон­ку­рен­тів (зокре­ма для кон­ку­ру­ю­чих ви­ро­бни­ків з ін­ших кра­їн). Це озна­чає, що по­ста­чаль­ни­ки не змо­жуть обме­жи­ти кон­ку­рен­цію, якщо дер­жа­ва не за­про­ва­дить обме­же­н­ня для вхо­ду на ри­нок або не ство­рить нор­ма­тив­но-пра­во­ву базу, зав­дя­ки якій де­які ком­па­нії бу­дуть мати пе­ре­ва­гу в по­рів­нян­ні з кон­ку­рен­та­ми.
З ме­тою спри­я­н­ня кон­ку­рен­ції дер­жа­ва може та­кож за­бо­ро­ни­ти дії, спря­мо­ва­ні про­ти кон­ку­рен­ції, як-от таємну змову, зли­т­тя ком­па­ній, що до­мі­ну­ють у га­лу­зі, а та­кож пе­ре­хре­сне во­ло­ді­н­ня час­тка­ми прав вла­сно­сті на ком­па­нії. У зв’язку з цим кон­ку­рен­тне пра­во Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу за­охо­чує кон­ку­рен­цію на єди­но­му єв­ро­пей­сько­му рин­ку, за­бо­ро­ня­ю­чи змо­ви ком­па­ній чи спро­би мо­но­по­лі­за­ції ними того чи ін­шо­го рин­ку.
Однак ре­зуль­та­ти зу­силь дер­жа­ви в цій сфе­рі не­о­дно­зна­чні. З одно­го боку, зав­дя­ки дер­жав­ній по­лі­ти­ці ско­ро­ти­ла­ся кіль­кість ви­пад­ків змо­ви та рі­зно­ма­ні­тних дій, спря­мо­ва­них на обме­же­н­ня кон­ку­рен­ції. Однак де­які за­ко­ни ма­ють май­же про­ти­ле­жний ефект: вони обме­жу­ють вхід ком­па­ній на рин­ки, за­хи­ща­ють існу­ю­чих ви­ро­бни­ків від кон­ку­рен­тів і обме­жу­ють ці­но­ву кон­ку­рен­цію. Отже, хоча ви­со­кі бар’єри вхо­ду та від­су­тність кон­ку­рен­ції да­ють дер­жа­ві мо­жли­вість по­лі­пши­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ку, де­які по­лі­ти­чні за­хо­ди фа­кти­чно спри­я­ли вста­нов­лен­ню мо­но­по­лії. Далі ми більш де­таль­но зу­пи­ни­мо­ся на при­чи­нах ви­ни­кне­н­ня цьо­го яви­ща.

Елемент 3.3. Пом’якшення наслідків провалів ринку

Суспільні блага й зовнішні ефекти спричиняють появу стимулів, які можуть спонукати своєкорисливих людей до діяльності, що суперечить ідеальній економічній ефективності.

Як ми вже під­кре­слю­ва­ли ра­ні­ше, для ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів че­рез рин­ки не­об­хі­дні чі­тко ви­зна­че­ні пра­ва вла­сно­сті та зда­тність ви­ро­бни­ків отри­му­ва­ти ви­го­ди від сво­єї ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті. Однак ха­ра­ктер де­яких благ ускла­днює це зав­да­н­ня. У цьо­му еле­мен­ті роз­гля­да­ю­ться дві ка­те­го­рії еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, що ство­рю­ють сер­йо­зні про­бле­ми для ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. Це су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти.

Суспільні блага

Осо­бли­во­сті де­яких благ ускла­дню­ють для ви­ро­бни­ків отри­ма­н­ня ви­год від їх ви­ро­бни­цтва. Це сто­су­є­ться ка­те­го­рії то­ва­рів, яку еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють су­спіль­ни­ми бла­га­ми. Суспільні блага ма­ють дві ха­ра­ктер­ні озна­ки: (1) спіль­ність спо­жи­ва­н­ня — на­да­н­ня бла­га одній сто­ро­ні ав­то­ма­ти­чно ро­бить його до­сту­пним для ін­ших; (2) не­ви­клю­чність — важ­ко або пра­кти­чно не­мо­жли­во ви­лу­чи­ти з-по­між спо­жи­ва­чів бла­га тих, хто за ньо­го не пла­тить. На­при­клад, бо­роть­ба з по­ве­ня­ми від­по­від­ає пер­шо­му кри­те­рію, оскіль­ки від вжи­т­тя від­по­від­них за­хо­дів ви­го­ду отри­ма­ють всі жи­те­лі ре­гіо­ну; вона та­кож від­по­від­ає і дру­го­му кри­те­рію, оскіль­ки по­ста­чаль­ни­ку буде скла­дно стя­гу­ва­ти зі спо­жи­ва­чів пла­ту за цю по­слу­гу. Отже, оскіль­ки по­тен­цій­ні по­ста­чаль­ни­ки не в змо­зі вста­но­ви­ти одно­зна­чну від­по­від­ність між опла­тою бла­га та його спо­жи­ва­н­ням, су­спіль­ні бла­га важ­ко на­да­ва­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.
У спо­жи­ва­чів ви­ни­кає спо­ку­са ста­ти «па­са­жи­ра­ми без кви­тків» — спо­жи­ва­ти бла­го без здій­сне­н­ня опла­ти за ньо­го. І коли «па­са­жи­ра­ми без кви­тків» ста­ють ба­га­то лю­дей, ви­ро­бни­цтво цьо­го бла­га може при­пи­ни­ти­ся (або його може ви­ро­бля­ти­ся дуже мало), на­віть якщо ви­го­ди від його спо­жи­ва­н­ня пе­ре­ви­щу­ють ви­тра­ти. У та­ких ви­пад­ках рин­ки ча­сто ви­яв­ля­ю­ться не­спро­мо­жни­ми ви­ро­бля­ти таку кіль­кість су­спіль­них благ, яка від­по­від­а­ла б еко­но­мі­чній ефе­ктив­но­сті. Окрім бо­роть­би з по­ве­ня­ми, при­кла­да­ми су­спіль­них благ мо­жуть бути на­ціо­наль­на обо­ро­на, му­ні­ци­паль­на по­лі­ція та бо­роть­ба з ко­ма­ра­ми. Оскіль­ки ці бла­га важ­ко на­да­ва­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів, їх ча­сто на­дає дер­жа­ва.
Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що саме ха­ра­кте­ри­сти­ка то­ва­ру або по­слу­ги, а не се­ктор еко­но­мі­ки, в яко­му вони ви­ро­бля­ю­ться, ви­зна­чає, чи мо­жна від­не­сти цей то­вар або по­слу­гу до ка­те­го­рії су­спіль­них благ. Існує тен­ден­ція вва­жа­ти, що бла­го, яке на­дає дер­жа­ва, є су­спіль­ним. Але це не­о­бов’яз­ко­во так. Ба­га­то благ, які на­дає дер­жа­ва, явно не ма­ють ха­ра­ктер­них ознак су­спіль­них благ. На дум­ку спа­да­ють ме­ди­чні по­слу­ги, осві­та, до­став­ка по­шти, ви­віз смі­т­тя та по­ста­ча­н­ня еле­ктро­енер­гії. Хоча ці бла­га за­зви­чай на­дає дер­жа­ва, лю­ди­ну, яка за них не пла­тить, не­скла­дно ви­клю­чи­ти з чи­сла спо­жи­ва­чів, і на­да­н­ня цих благ одній сто­ро­ні не ро­бить їх до­сту­пни­ми для ін­ших. На­віть парк не є су­спіль­ним бла­гом, оскіль­ки не­пла­тни­ків за по­тре­би мо­жна ви­клю­чи­ти — уявіть, на­при­клад, Ді­сней­ленд у Па­ри­жі. Тому, по­при те, що ці бла­га ча­сто на­дає дер­жа­ва, вони не є су­спіль­ни­ми.
Існує зов­сім не­ба­га­то благ, які є справ­ді су­спіль­ни­ми. У біль­шо­сті ви­пад­ків зв’язок між опла­тою та отри­ма­н­ням то­ва­ру або по­слу­ги вста­но­ви­ти лег­ко. Якщо ви не за­пла­ти­те за мо­ро­зи­во, ав­то­мо­біль, те­ле­ві­зор, смар­тфон, джин­си чи ти­ся­чі ін­ших ре­чей, по­ста­чаль­ни­ки не на­да­дуть їх вам, а якщо ці речі при­дбає хтось ін­ший, ви не змо­же­те віль­но ко­ри­сту­ва­ти­ся ними. Коли йде­ться про при­ва­тні бла­га, то ма­ло­ймо­вір­но, що спо­жи­ва­чі отри­ма­ють ви­го­ду, якщо ці бла­га на­дає дер­жа­ва.

Зовнішні ефекти

Ін­ко­ли дії окре­мої осо­би або гру­пи осіб ство­рю­ють ефект пе­ре­ті­ка­н­ня, впли­ва­ю­чи на ін­ших лю­дей, а саме на їхній до­бро­бут, без їхньої зго­ди. Такі по­бі­чні ефе­кти на­зи­ва­ють зовнішніми ефектами, або екс­тер­на­лі­я­ми. На­при­клад, якщо ви на­ма­га­є­те­ся вда­ти­ся до на­вча­н­ня, а хтось у ва­шо­му бу­дин­ку або гур­то­жи­тку від­во­лі­кає вас го­ло­сною му­зи­кою, ця лю­ди­на ство­рює для вас зов­ні­шній ефект. Ви — зов­ні­шня сто­ро­на, яка без­по­се­ре­дньо не бере уча­сті в транс­а­кції, ді­яль­но­сті чи обмі­ні, але вони впли­ну­ли на вас, у цьо­му разі не­га­тив­но.
По­бі­чні ефе­кти мо­жуть або тяг­ти за со­бою ви­тра­ти зов­ні­шньої сто­ро­ни, або ство­рю­ва­ти для неї ви­го­ду. Коли по­бі­чні ефе­кти ви­кли­ка­ють не­га­тив­ні на­слід­ки, їх на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­тра­та­ми. Оскіль­ки ви­тра­ти не­суть сто­ро­ни, що не да­ва­ли на це зго­ду, ре­сур­си мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ви­ро­бни­цтва то­ва­рів, цін­ність яких ниж­ча за їхню пов­ну со­бі­вар­тість, вна­слі­док чого ви­ни­кає не­ефе­ктив­ність.
Роз­глянь­мо ви­ро­бни­цтво па­пе­ру. Ком­па­нії на рин­ку ку­пу­ють де­ре­ви­ну, на­йма­ють ро­бо­чу силу та ви­ко­ри­сто­ву­ють інші ре­сур­си, щоб спо­ча­тку ви­ро­би­ти па­пе­ро­ву масу, а по­тім па­пір. У про­це­сі ви­ро­бни­цтва під­при­єм­ство може ви­ки­да­ти в атмо­сфе­ру за­бру­дню­ю­чі ре­чо­ви­ни, що зму­шу­ють мі­сце­вих ме­шкан­ців не­сти ви­тра­ти — сір­ка є при­чи­ною не­при­єм­но­го за­па­ху, ор­га­ні­чні спо­лу­ки утво­рю­ють смог, а де­які за­бру­дню­ва­чі на­віть руй­ну­ють фар­бу на бу­дів­лях. Вони та­кож мо­жуть ускла­дню­ва­ти ди­ха­н­ня та ство­рю­ва­ти іншу не­без­пе­ку для здо­ров’я.
Якщо ме­шкан­ці, які жи­вуть по­руч із це­лю­ло­зно-па­пе­ро­вим ком­бі­на­том, змо­гли б до­ве­сти, що їм зав­да­но шко­ду, вони мо­гли б звер­ну­ти­ся до суду та при­му­си­ти ви­ро­бни­ка па­пе­ру від­шко­ду­ва­ти цю шко­ду. Але до­ве­сти шко­ду за­зви­чай важ­ко, так само, як і той факт, що від­по­від­аль­ність за неї несе це­лю­ло­зно-па­пе­ро­вий ком­бі­нат. У та­ко­му разі ри­нок не від­обра­жає ви­трат, пов’яза­них із зав­да­н­ням шко­ди ме­шкан­цям, а отже, со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва па­пе­ру буде за­ни­же­ною. Ви­ро­бни­цтво стає не­ефе­ктив­ним, тому що цін­ність ви­ро­бле­ної оди­ни­ці па­пе­ру ниж­ча за її со­бі­вар­тість з ура­ху­ва­н­ням зов­ні­шніх ви­трат.
Зов­ні­шні ви­тра­ти зна­чною мі­рою від­дзер­ка­лю­ють брак чі­тко ви­зна­че­них прав вла­сно­сті та за­без­пе­че­н­ня їх до­три­ма­н­ня. Оскіль­ки ре­а­лі­за­ція пра­ва вла­сно­сті на ре­сурс (на­при­клад, на чи­сте по­ві­тря) за­без­пе­чу­є­ться не­ефе­ктив­но, ком­па­нія не спла­чує пов­ну вар­тість ви­ко­ри­ста­н­ня цьо­го ре­сур­су. Отже, ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво то­ва­рів і по­слуг із ви­ко­ри­ста­н­ням та­ких ре­сур­сів є за­ни­же­ни­ми.
Іно­ді по­бі­чні ефе­кти при­но­сять ви­го­ду ін­шим. По­бі­чні ефе­кти, що по­кра­щу­ють до­бро­бут ін­ших, на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми. Але зов­ні­шні ви­го­ди та­кож мо­жуть ство­рю­ва­ти про­бле­ми для рин­ків. Коли фі­зи­чні або юри­ди­чні осо­би, які ство­рю­ють зов­ні­шні ви­го­ди, не отри­му­ють за це від­по­від­ної ком­пен­са­ції, вони мо­жуть при­пи­ни­ти ви­ро­бни­цтво пев­них то­ва­рів, на­віть якщо їхня цін­ність пе­ре­ви­щує со­бі­вар­тість.
При­пу­сті­мо, на­при­клад, що фар­ма­цев­ти­чна ком­па­нія роз­ро­бляє ва­кци­ну про­ти смер­тель­но не­без­пе­чно­го ві­ру­су. Ва­кци­ну мо­жна лег­ко про­да­ти спо­жи­ва­чам, які отри­ма­ють від неї пря­му ви­го­ду. Однак вра­хо­ву­ю­чи осо­бли­во­сті роз­по­всю­дже­н­ня ві­ру­сів, у міру збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ва­кци­но­ва­них ймо­вір­ність за­ра­зи­ти­ся ві­ру­сом зни­жу­є­ться і для тих лю­дей, які не ку­пи­ли ва­кци­ну. Але фар­ма­цев­ти­чним ком­па­ні­ям буде дуже скла­дно від­сте­жи­ти ви­го­ди, отри­ма­ні тими, хто не зро­бив ще­пле­н­ня. Як на­слі­док, вони мо­жуть ви­ро­бля­ти над­то мало ва­кци­ни. Отже, коли ви­ни­ка­ють зов­ні­шні ви­го­ди, рин­ко­ві сили мо­жуть за­без­пе­чу­ва­ти про­по­зи­цію то­ва­ру в мен­шій кіль­ко­сті, ніж це не­об­хі­дно з по­гля­ду еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті.
Мо­жли­во, в такі си­ту­а­ції вар­то втру­ча­ти­ся дер­жа­ві. У ви­пад­ку із зов­ні­шні­ми ви­тра­та­ми мо­жна об­кла­сти по­да­тком ді­яль­ність, яка ге­не­рує зов­ні­шні ви­тра­ти. Як на­слі­док, фі­зи­чна або юри­ди­чна осо­ба, мо­жли­во, ско­ро­тять свою ді­яль­ність і до­ся­гнуть та­ко­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва, який біль­шою мі­рою від­по­від­ає еко­но­мі­чній ефе­ктив­но­сті. Ана­ло­гі­чно, у ви­пад­ку із зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми дер­жав­ні суб­си­дії мо­жуть сти­му­лю­ва­ти ви­ро­бни­цтво, вна­слі­док чого його об­сяг зро­сте до більш еко­но­мі­чно ефе­ктив­но­го рів­ня.
Втім, іно­ді по­тен­цій­ні не­га­тив­ні на­слід­ки екс­тер­на­лій мо­жна кон­тро­лю­ва­ти без втру­ча­н­ня дер­жа­ви. Щодо зов­ні­шніх ви­год, у під­при­єм­ців є сти­мул шу­ка­ти шля­хи ма­кси­маль­но ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня тих ви­год, які їхня ді­яль­ність при­но­сить ін­шим. Це мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді бу­дів­ни­цтва по­лів для голь­фу. Їхня кра­са та про­стір при­ва­блю­ють ба­га­тьох лю­дей, які хо­ті­ли б жити по­руч. Та­ким чи­ном, по­бу­до­ва поля для голь­фу за­зви­чай ство­рює зов­ні­шню ви­го­ду — збіль­ше­н­ня вар­то­сті су­сі­дніх об’єктів не­ру­хо­мо­сті. Остан­нім ча­сом роз­ро­бни­ки по­лів для голь­фу зро­зумі­ли, як отри­му­ва­ти від цьо­го ви­го­ду. Те­пер вони за­зви­чай ку­пу­ють ве­ли­ку ді­лян­ку зем­лі біля май­бу­тньо­го поля до по­ча­тку його бу­дів­ни­цтва. Пі­сля за­вер­ше­н­ня бу­дів­ни­цтва поля для голь­фу і збіль­ше­н­ня вар­то­сті нав­ко­ли­шньої ді­лян­ки вони ма­ють змо­гу пе­ре­про­да­ти її за ви­щою ці­ною. Зав­дя­ки роз­ши­рен­ню сфе­ри ді­яль­но­сті, до якої вві­йшла, окрім бу­дів­ни­цтва по­лів для голь­фу, ще й тор­гів­ля не­ру­хо­мі­стю, вони мо­жуть отри­му­ва­ти до­хід від того, що в ін­шо­му ви­пад­ку вва­жа­ло­ся б зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми.
Що сто­су­є­ться зов­ні­шніх ви­трат, їх мо­жна кон­тро­лю­ва­ти за до­по­мо­гою про­стих пра­вил. На­при­клад, якщо йде­ться про шум з боку су­сі­дів, вла­сни­ки квар­тир ча­сто вста­нов­лю­ють пра­ви­ла, що за­бо­ро­ня­ють слу­ха­ти гу­чну му­зи­ку пі­зно вве­че­рі, та за­без­пе­чу­ють до­три­ма­н­ня цих пра­вил, ви­се­ля­ю­чи по­ру­шни­ків. Пев­ну роль та­кож мо­жуть ві­ді­гра­ва­ти гар­ні ма­не­ри і со­ці­аль­ні нор­ми. Якщо ваші су­сі­ди по кім­на­ті зна­ють, що вві­мкне­ний те­ле­ві­зор за­ва­жає вам вчи­ти­ся, ви­мкне­н­ня те­ле­ві­зо­ра буде з їхньо­го боку про­я­вом гар­них ма­нер. Роз­глянь­мо при­клад шир­шо­го кон­текс­ту: з ча­сом для ком­па­ній стає «со­ці­аль­но не­прийня­тним» за­бру­дню­ва­ти атмо­сфе­ру ви­ки­да­ми, що зав­да­ють шко­ди дов­кі­л­лю і здо­ров’ю лю­дей. На ви­ро­бни­ків по­стій­но збіль­шу­є­ться тиск, зму­шу­ю­чи їх бути до­бро­по­ря­дни­ми чле­на­ми су­спіль­ства, — якщо вони бу­дуть по­во­ди­ти­ся без­від­по­від­аль­но, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції на зра­зок груп за­хи­сни­ків нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща під­да­дуть таку по­ве­дін­ку роз­го­ло­су.
Наші до­слі­дже­н­ня по­ка­зу­ють, що су­спіль­ні бла­га й зов­ні­шні ефе­кти мо­жуть під­ри­ва­ти ефе­ктив­не фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків. Для по­зна­че­н­ня си­ту­а­ції, коли існу­ю­ча стру­кту­ра сти­му­лів ство­рює кон­флікт між пра­гне­н­ням до вла­сної ви­го­ди та отри­ма­н­ням ма­кси­маль­ної ко­ри­сті від на­яв­них ре­сур­сів, еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «провал ринку».
Про­вал рин­ку спо­ну­кає своє­ко­ри­сли­вих осіб, які при­йма­ють рі­ше­н­ня, до кон­тр­про­ду­ктив­ної, а не ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті. Про­вал рин­ку ство­рює по­тен­ці­ал для дій дер­жа­ви, спря­мо­ва­них на під­ви­ще­н­ня еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. Але по­лі­ти­чний про­цес є лише аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Нам по­трі­бно біль­ше зна­ти про те, як пра­цює ця фор­ма ор­га­ні­за­ції, аби її мо­жна було на­справ­ді по­рів­ня­ти з рин­ка­ми(54). За­раз ми пе­ре­йде­мо до цієї теми.

Елемент 3.4. Розуміння політичного тиску

Розподіл, що здійснюється в межах політичного процесу через голосування, докорінно відрізняється від ринкового розподілу.

«Пер­ший урок еко­но­мі­ки — це обме­же­ність ре­сур­сів: їх ні­ко­ли не бу­ває до­ста­тньо, щоб пов­ні­стю за­до­воль­ни­ти всі люд­ські по­тре­би в них. А пер­ший урок по­лі­ти­ки по­ля­гає в тому, що вона ігно­рує пер­ший урок еко­но­мі­ки»(55),
То­мас Со­вел, про­фе­сор еко­но­мі­ки, Стен­форд­ський уні­вер­си­тет.
По­лі­ти­чний про­цес — це аль­тер­на­тив­на фор­ма ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Він не є ко­ри­гу­валь­ним ін­стру­мен­том, яким мо­жна ско­ри­ста­тись для ді­є­во­го розв’яза­н­ня про­блем у разі їх ви­ни­кне­н­ня. На­віть те, що цей про­цес кон­тро­лю­ють ви­бор­ні по­са­до­ві осо­би, а не ав­то­ри­тар­ний ре­жим, не га­ран­тує ефе­ктив­но­сті ді­яль­но­сті уря­ду. Це осо­бли­вою мі­рою сто­су­є­ться си­ту­а­цій, в яких уря­ди бе­руть актив­ну участь у роз­по­ді­лі де­фі­ци­тних ре­сур­сів на ко­ристь при­ві­ле­йо­ва­них се­кто­рів еко­но­мі­ки, під­при­ємств і впли­во­вих угру­по­вань. Як уже за­зна­ча­ло­ся у всту­пі до ча­сти­ни 3, ана­ліз су­спіль­но­го ви­бо­ру, що здій­сню­вав­ся про­тя­гом остан­ніх п’яти де­ся­ти­літь, дав змо­гу на­ко­пи­чи­ти чи­ма­лий об­сяг знань про те, як від­бу­ва­є­ться прийня­т­тя по­лі­ти­чних рі­шень в умо­вах де­мо­кра­тії.
Оче­ви­дно, що та по­лі­ти­ка, якій від­дає пе­ре­ва­гу біль­шість на­се­ле­н­ня, не зав­жди спри­яє під­ви­щен­ню рів­ня до­бро­бу­ту су­спіль­ства. Ось екс­пе­ри­мент, який мо­жна зро­би­ти по­дум­ки: уяві­мо собі кра­ї­ну з про­стою еко­но­мі­кою та п’ятьма ви­бор­ця­ми. При­пу­сті­мо, що троє з них від­да­ють пе­ре­ва­гу про­є­кту, який при­не­се ко­жно­му з них чи­сту ви­го­ду в роз­мі­рі 2 євро, але во­дно­час ре­шті двом ви­бор­цям до­ве­де­ться здій­сни­ти чи­сті ви­тра­ти в роз­мі­рі 5 євро ко­жний. За­га­лом чи­сті ви­тра­ти на цей про­єкт ста­нов­лять 10 євро, а от чи­ста ви­го­да — лише 6 євро. Цей про­єкт є кон­тр­про­ду­ктив­ним, оскіль­ки при­зво­дить до зво­ро­тних ре­зуль­та­тів і лише зни­жує рі­вень до­бро­бу­ту су­спіль­ства за­га­лом. Про­те, якщо рі­ше­н­ня при­йма­ти­ме­ться біль­ші­стю го­ло­сів, його буде схва­ле­но трьо­ма го­ло­са­ми про­ти двох. Збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ви­бор­ців з п’яти осіб до п’яти чи на­віть дво­хсот міль­йо­нів не змі­нить за­галь­но­го ре­зуль­та­ту. Як по­ка­зує цей про­стий при­клад, прийня­т­тя рі­шень біль­ші­стю го­ло­сів оче­ви­дно може при­зво­ди­ти до схва­ле­н­ня про­є­ктів, які при­но­сять ре­зуль­тат, про­ти­ле­жний очі­ку­ва­но­му.
Дуже ко­ри­сним буде по­рів­ня­н­ня про­це­су фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків з роз­по­ді­лом ре­сур­сів на осно­ві по­лі­ти­чних рі­шень у ме­жах де­мо­кра­ти­чно­го про­це­су, що є основ­ною аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Во­дно­час дуже ва­жли­во пам’ята­ти про такі чо­ти­ри речі.
По-пер­ше, осно­вою дій уря­ду в умо­вах де­мо­кра­тії є во­ле­ви­яв­ле­н­ня біль­шо­сті. На від­мі­ну від цьо­го ді­яль­ність на рин­ку ґрун­ту­є­ться на вза­єм­ній зго­ді та до­бро­віль­но­му обмі­ні. Коли в умо­вах де­мо­кра­тії біль­шість — без­по­се­ре­дньо або опо­се­ред­ко­ва­но че­рез обра­них нею пред­став­ни­ків — оби­рає пев­ний по­лі­ти­чний курс, мен­шість теж ви­му­ше­на опла­чу­ва­ти його ре­а­лі­за­цію, на­віть якщо вона з нею ка­те­го­ри­чно не по­го­джу­є­ться. На­при­клад, якщо біль­шість під­три­має сво­ї­ми го­ло­са­ми бу­дів­ни­цтво но­во­го фут­боль­но­го ста­діо­ну, про­гра­му жи­тло­вих субсидій чи ря­ту­ва­н­ня ав­то­ви­ро­бни­ка від бан­крут­ства, мен­шо­сті до­ве­де­ться під­ко­ри­тись цьо­му рі­шен­ню та спла­чу­ва­ти по­да­тки на фі­нан­су­ва­н­ня цих про­є­ктів. Пред­став­ни­кам мен­шо­сті до­ве­де­ться пла­ти­ти біль­ше по­да­тків, одер­жу­ва­ти мен­ше до­хо­дів або за­зна­ва­ти ін­ших зби­тків не­за­ле­жно від того, ма­ти­муть вони від цьо­го якусь ви­го­ду чи ні.
Пра­во справ­ля­ти по­да­ток і здій­сню­ва­ти ре­гу­лю­ва­н­ня дає біль­шо­сті змо­гу ди­кту­ва­ти свою волю мен­шо­сті. А от коли роз­по­діл ре­сур­сів здій­сню­є­ться кон­ку­рен­тни­ми рин­ка­ми, та­кої змо­ги не має ні­хто. Обмін на рин­ку від­бу­ва­є­ться лише в разі обо­піль­ної зго­ди всіх його уча­сни­ків. При­ва­тні фір­ми мо­жуть уста­нов­лю­ва­ти ви­со­кі ціни, але вони не ма­ють змо­ги при­му­шу­ва­ти будь-кого ку­пу­ва­ти їхню про­ду­кцію. На ділі, щоб при­ва­би­ти спо­жи­ва­чів, при­ва­тні фір­ми по­вин­ні на­да­ва­ти ви­го­ди, що пе­ре­ви­щу­ють вста­нов­ле­ну ціну.
По-дру­ге, май­же ніщо не спо­ну­кає ви­бор­ців до озна­йом­ле­н­ня з біо­гра­фі­єю кан­ди­да­тів чи пи­та­н­ня­ми, що роз­гля­да­ю­ться. Ре­зуль­тат ви­бо­рів пра­кти­чно ні­ко­ли не за­ле­жить від волі окре­мо взя­то­го ви­бор­ця. Вла­сне ка­жу­чи, на­ба­га­то ймо­вір­ні­ше, що у ви­бор­ця влу­чить бли­скав­ка по до­ро­зі на ви­бор­чу діль­ни­цю, ніж те, що його го­лос спра­вить ви­рі­шаль­ний вплив на за­галь­но­на­ціо­наль­них, ре­гіо­наль­них чи мі­сце­вих ви­бо­рах.
Усві­дом­лю­ю­чи це, біль­шість ви­бор­ців май­же не ви­тра­ча­ють ні часу, ні зу­силь на озна­йом­ле­н­ня з про­гра­мою чи про­фе­сій­ною ді­яль­ні­стю кан­ди­да­тів, щоб зро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір. Ви­бор­ці при­йма­ють рі­ше­н­ня зде­біль­шо­го на під­ста­ві ін­фор­ма­ції, одер­жа­ної під час ін­шої ді­яль­но­сті: пе­ре­гля­ду те­ле­про­грам, спіл­ку­ва­н­ня з дру­зя­ми в со­ці­аль­них ме­ре­жах або на ро­бо­ті. З огля­ду на роз­гля­ну­ті вище сти­му­ли, біль­шість ви­бор­ців май­же зов­сім або вза­га­лі не ма­ють уяв­ле­н­ня ні про по­лі­ти­чні по­зи­ції кан­ди­да­тів, ні про той вплив, який справ­ля­ють на еко­но­мі­ку рі­ше­н­ня уря­ду (на­при­клад, щодо суб­си­дій для сіль­сько­го го­спо­дар­ства або за­про­ва­дже­н­ня обме­жень у сфе­рі тор­гів­лі). Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють це ефектом раціонального незнання (невігластва): ви­бор­ці пра­кти­чно не ма­ють ін­фор­ма­ції, але їхня не­о­бі­зна­ність ціл­ком ви­прав­да­на, адже го­лос ко­жної окре­мої лю­ди­ни рід­ко ві­ді­грає ви­рі­шаль­ну роль.
Слаб­кість сти­му­лів, що спо­ну­ка­ють ви­бор­ців ро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір, різ­ко кон­тра­стує з ха­ра­кте­ром сти­му­лів, на­яв­них у спо­жи­ва­чів на рин­ку. На рин­ку ко­жен спо­жи­вач сам при­ймає рі­ше­н­ня про те, як ви­тра­ти­ти свої гро­ші, та осо­би­сто сти­ка­є­ться з на­слід­ка­ми, якщо ви­бір ви­явив­ся не­пра­виль­ним. Це спо­ну­кає спо­жи­ва­ча ви­тра­ча­ти свої гро­ші ро­зум­но. Під час при­дба­н­ня ав­то­мо­бі­ля, комп’юте­ра, або­не­мен­та до тре­на­жер­но­го залу та ти­сяч ін­ших ре­чей спо­жи­ва­чі ма­ють по­ту­жний сти­мул до того, щоб шу­ка­ти ін­фор­ма­цію й ро­би­ти об­ґрун­то­ва­ний ви­бір на її осно­ві.
По-тре­тє, по­лі­ти­чний про­цес за­зви­чай ро­бить ре­зуль­тат одна­ко­вим для всіх, тоді як ри­нок дає змо­гу вра­ху­ва­ти рі­зні по­гля­ди. Іна­кше ка­жу­чи, ре­зуль­тат роз­по­ді­лу, що здій­сню­є­ться уря­дом, рад­ше на­га­дує про­кру­сто­ве ложе, тоді як рин­ки да­ють окре­мим лю­дям і ці­лим гру­пам змо­гу «го­ло­су­ва­ти» за те, чого вони по­тре­бу­ють, і одер­жу­ва­ти ба­жа­не. Си­ту­а­цію мо­жна про­ілю­стру­ва­ти на при­кла­ді на­вча­н­ня у шко­лі. Там, де здо­бу­т­тя осві­ти здій­сню­є­ться на рин­ко­вих за­са­дах — че­рез при­ва­тні шко­ли або на­вча­н­ня вдо­ма, а не за во­лею уря­ду, — одні ба­тьки оби­ра­ють шко­ли, що ро­блять акцент на ре­лі­гій­них цін­но­стях, тоді як інші — шко­ли, що при­ді­ля­ють ува­гу роз­ви­тко­ві ба­зо­вих на­ви­чок, за­без­пе­чен­ню куль­тур­но­го рі­зно­ма­ні­т­тя або про­фе­сій­но­му на­вчан­ню. Окре­мі по­ку­пці (або чле­ни пев­ної гру­пи), що го­то­ві не­сти від­по­від­ні ви­тра­ти, ма­ють змо­гу обра­ти ба­жа­ний ва­рі­ант здо­бу­т­тя осві­ти та отри­ма­ти її. Рин­ки ство­рю­ють си­сте­му про­пор­цій­но­го пред­став­ни­цтва, що умо­жлив­лює одер­жа­н­ня біль­шою кіль­кі­стю лю­дей тих то­ва­рів і по­слуг, які кра­ще від­по­від­а­ють їхнім упо­до­ба­н­ням. Крім того, рин­ки та­кож да­ють змо­гу уни­ка­ти кон­флі­ктів, що не­ми­ну­че ви­ни­ка­ють тоді, коли біль­шість нав’язує свою волю рі­зним мен­шо­стям.
По-че­твер­те, ті, хто при­ймає рі­ше­н­ня на рин­ку та в по­лі­ти­чній сфе­рі, ма­ють спра­ву з рі­зни­ми сти­му­ла­ми. Як уже було про­де­мон­стро­ва­но, ме­ха­нізм при­бу­тків і зби­тків у рин­ко­вій еко­но­мі­ці спри­яє спря­му­ван­ню ре­сур­сів на успі­шні про­є­кти й від­вер­тає їх від про­валь­них про­є­ктів. Про­те по­лі­ти­чний про­цес по­ді­бно­го ме­ха­ні­зму зво­ро­тно­го зв’язку, який міг би спри­я­ти ви­ді­лен­ню ре­сур­сів саме на про­ду­ктив­ну ді­яль­ність, не має. І на­віть кон­троль, що здій­сню­є­ться че­рез го­ло­су­ва­н­ня, ні­чо­го не змі­нює в цій си­ту­а­ції. Нав­па­ки, якщо кон­сти­ту­ці­єю кра­ї­ни не вста­нов­ле­но пев­них обме­жень, ви­бор­ні по­са­до­ві осо­би за­зви­чай здо­бу­ва­ють го­ло­си, на­да­ю­чи піль­ги одним ви­бор­цям ко­штом ін­ших. Як ка­жуть, той, хто від­би­рає гро­ші в Пе­тра та від­дає їх Па­вло­ві, за­зви­чай може роз­ра­хо­ву­ва­ти на під­трим­ку з боку Пав­ла.
Су­ча­сний по­лі­ти­чний про­цес ве­ли­кою мі­рою мо­жна роз­гля­да­ти як низ­ку по­ді­бних «обмі­нів» між рі­зни­ми ко­а­лі­ці­я­ми та по­лі­ти­ка­ми. Впли­во­ві гру­пи да­ють го­ло­си, ро­блять фі­нан­со­ві вне­ски, про­по­ну­ють ви­со­ко­опла­чу­ва­ну ро­бо­ту пі­сля за­вер­ше­н­ня по­лі­ти­чної кар’єри, а та­кож під­трим­ку в ін­ших фор­мах в обмін на суб­си­дії, про­гра­ми фі­нан­су­ва­н­ня та піль­ги у сфе­рі ре­гу­лю­ва­н­ня, що ча­сто на­да­ю­ться ко­штом пла­тни­ків по­да­тків. Ефект ра­ціо­наль­но­го не­зна­н­ня: той факт, що ви­бор­ці не хо­чуть ви­тра­ча­ти час на одер­жа­н­ня все­бі­чної ін­фор­ма­ції, лише спри­яє цьо­му про­це­со­ві, оскіль­ки в ку­лу­а­рах пар­ла­мен­тів може від­бу­ва­тись ба­га­то рі­зних ре­чей, про які ви­бор­ці ні­чо­го не зна­ють. Ре­зуль­та­том цьо­го стає пе­ре­роз­по­діл ре­сур­сів на ко­ристь ло­бі­ю­ва­н­ня та фа­во­ри­ти­зму і їх від­вер­не­н­ня від ви­ро­бни­цтва та вдо­ско­на­ле­н­ня про­ду­кції.
Як уже по­ясню­ва­лось у двох по­пе­ре­дніх еле­мен­тах, еко­но­мі­чний ана­ліз по­ка­зує, що тра­пля­ю­ться си­ту­а­ції, в яких рин­ки не за­без­пе­чу­ють ефе­ктив­но­го роз­по­ді­лу ре­сур­сів. Про­те про по­лі­ти­чний про­цес мо­жна ска­за­ти те саме. Іна­кше ка­жу­чи, може тра­пля­ти­ся як про­вал рин­ку, так і про­вал дер­жав­ної вла­ди. Провал державної влади від­бу­ва­є­ться тоді, коли сти­му­ли, на­яв­ні в уча­сни­ків по­лі­ти­чно­го про­це­су, спо­ну­ка­ють їх до не­ра­ціо­наль­но­го, а не ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. Так само, як і про­вал рин­ку, про­вал дер­жав­ної вла­ди від­дзер­ка­лює си­ту­а­цію, в якій ін­те­ре­си кон­кре­тних осіб, що при­йма­ють рі­ше­н­ня, су­пе­ре­чать не­об­хі­дно­сті за­без­пе­чи­ти ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів з ма­кси­маль­но мо­жли­вою від­да­чею.
Пі­сля мас­шта­бної лі­бе­ра­лі­за­ції еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки в Гру­зії ор­га­ні­за­то­ри Тро­ян­до­вої ре­во­лю­ції усві­до­ми­ли, що на­віть де­мо­кра­ти­чний уряд, орі­єн­то­ва­ний на лі­бе­раль­ні цін­но­сті, може ді­я­ти кон­тр­про­ду­ктив­но. Саме тому у 2010 році до Конституції було вне­се­но змі­ни, що обме­жи­ли роль дер­жа­ви в еко­но­мі­ці. Ста­т­тя 94 ви­зна­ча­ла, які по­да­тки до­зво­ле­но стя­гу­ва­ти (кіль­кість і став­ки по­да­тків), і на­ді­ля­ла на­род пра­вом змі­ню­ва­ти по­да­тко­ві став­ки або вво­ди­ти нові по­да­тки че­рез ре­фе­рен­дум. Крім того, Ор­га­ні­чний за­кон Гру­зії «Про еко­но­мі­чну сво­бо­ду» мі­стить по­ло­же­н­ня, згі­дно з яким де­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту не може пе­ре­ви­щу­ва­ти 3% ВВП, а дер­жав­ний борг — 60% ВВП. Про­те з пли­ном часу та змі­ною уря­дів нова пар­ла­мент­ська біль­шість по­да­ла про­по­зи­ції про ска­су­ва­н­ня вста­нов­ле­них обме­жень і по­вер­не­н­ня пар­ла­мен­то­ві пра­ва на за­про­ва­дже­н­ня но­вих по­да­тків та/або вне­се­н­ня змін до чин­них ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня. Далі ми до­кла­дні­ше про­ана­лі­зу­є­мо, як фун­кціо­нує по­лі­ти­чний про­цес в умо­вах де­мо­кра­тії, та роз­гля­не­мо, які змі­ни мо­жна було б за­про­ва­ди­ти, щоб спо­ну­ка­ти уряд до актив­ні­ших дій, на­ці­ле­них на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня та під­ви­ще­н­ня рів­ня жи­т­тя на­се­ле­н­ня.

Елемент 3.5. Прийняття правових норм для обмеження впливу груп особливих інтересів

За відсутності конституційних обмежень або жорстких правових норм групи особливих інтересів використовуватимуть політичний процес в умовах демократії для одержання вигод коштом платників податків і споживачів.

Ма­лю­нок зо­бра­жує не­охай­но­го тов­сту­на, що сто­їть у две­рях. Його со­ро­чка, ре­мінь, за­ко­ти на шта­нах, порт­фель і тека на­пхом на­пха­ні грі­шми. Він ди­ви­ться на свою спан­те­ли­че­ну дру­жи­ну й каже: «Люба, ні­за­що не вга­да­єш, що зі мною щой­но тра­пи­лось! По до­ро­зі до­до­му мені на­да­ва­ли ха­ба­рів пред­став­ни­ки де­кіль­кох ма­ло­ві­до­мих, але впли­во­вих груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів!»
«Люба, ні­за­що не вга­да­єш, що зі мною щой­но тра­пи­лось! По до­ро­зі до­до­му мені на­да­ва­ли ха­ба­рів пред­став­ни­ки де­кіль­кох ма­ло­ві­до­мих, але впли­во­вих груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів!»
Обра­ним де­мо­кра­ти­чним спосо­бом по­са­дов­цям ча­сто ви­гі­дно під­три­му­ва­ти по­лі­ти­чний курс, що від­по­від­ає ін­те­ре­сам груп впли­ву, а не ін­те­ре­сам ши­ро­ко­го за­га­лу. Роз­глянь­мо по­лі­ти­чну про­гра­му, що при­но­сить сут­тє­ву осо­би­сту ви­го­ду чле­нам до­бре ор­га­ні­зо­ва­ної гру­пи: на­при­клад, асо­ці­а­ції ді­ло­вих кіл, проф­спіл­ки або об’єд­на­н­ня фер­ме­рів, про­те зав­дає шко­ди шир­шим ін­те­ре­сам пла­тни­ків по­да­тків або спо­жи­ва­чів. По­при те, що ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи впли­ву за сво­єю чи­сель­ні­стю мен­ші за за­галь­ну кіль­кість пла­тни­ків по­да­тків чи спо­жи­ва­чів, по­тен­цій­ний осо­би­стий ви­граш ко­жно­го її чле­на від ухва­ле­н­ня пев­но­го за­ко­но­дав­чо­го акту, най­імо­вір­ні­ше, буде ве­ли­ким. При тому, що він шко­дить ін­те­ре­сам ба­га­тьох пла­тни­ків по­да­тків і спо­жи­ва­чів, роз­мір ви­трат для ко­жно­го з них є не­зна­чним, і не зав­жди лег­ко ро­зі­бра­тись, звід­ки ці ви­тра­ти бе­ру­ться.
Отже, оскіль­ки уча­сни­ки гру­пи впли­ву осо­би­сто дуже за­ці­кав­ле­ні в прийнят­ті пев­но­го рі­ше­н­ня, вони ма­ють по­ту­жний сти­мул, що спо­ну­кає їх до фор­му­ва­н­ня альян­сів і до­не­се­н­ня до ві­до­ма кан­ди­да­тів і за­ко­но­дав­ців ін­фор­ма­ції про свою за­ці­кав­ле­ність пев­ним пи­та­н­ням. Чи­ма­ло чле­нів та­ких груп впли­ву при­йма­ють рі­ше­н­ня про під­три­ма­н­ня кан­ди­да­ту­ри під час го­ло­су­ва­н­ня та про на­да­н­ня кан­ди­да­то­ві фі­нан­со­вої під­трим­ки май­же ви­ня­тко­во на під­ста­ві по­зи­ції цьо­го по­лі­ти­ка з кіль­кох пи­тань, що ма­ють для них над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня. І нав­па­ки, як по­ка­зує «ефект ра­ціо­наль­но­го не­зна­н­ня», основ­на маса ви­бор­ців за­зви­чай за­ли­ша­є­ться не­по­ін­фор­мо­ва­ною та не хоче роз­би­ра­тись у проблемах організованих груп впливу, оскіль­ки вони май­же ніяк не впли­ва­ють на їхній осо­би­стий до­бро­бут.
Тож що б ви зро­би­ли, якби мали по­тре­бу в го­ло­сах ви­бор­ців? Оче­ви­дно, ваша ви­бор­ча кам­па­нія на­вряд чи здо­бу­де зна­чну під­трим­ку, якщо ви під­три­му­ва­ти­ме­те ін­те­ре­си, пе­ре­ва­жно, не­по­ін­фор­мо­ва­ної та не­ор­га­ні­зо­ва­ної біль­шо­сті. А якщо ви під­три­ма­є­те по­зи­цію гру­пи впли­ву, то зна­йде­те актив­них при­бі­чни­ків, лю­дей, які ве­сти­муть кам­па­нію за ваше обра­н­ня, і — що най­ва­жли­ві­ше — на­да­ва­ти­муть гро­шо­ві вне­ски на ве­де­н­ня кам­па­нії. В епо­ху ме­дій­ної по­лі­ти­ки по­лі­ти­чні ді­я­чі зму­ше­ні під­три­му­ва­ти гру­пи впли­ву, звер­та­тись до них по фі­нан­су­ва­н­ня ви­бор­чої кам­па­нії та ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їхні вне­ски для фор­му­ва­н­ня по­зи­тив­но­го імі­джу кан­ди­да­та на те­ле­ба­чен­ні та в Ін­тер­не­ті. Ті ж по­лі­ти­ки, які не го­то­ві гра­тись у такі ігри, — ті, хто не ба­жає ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дер­жав­ну скар­бни­цю для на­да­н­ня до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним гру­пам впли­ву ви­год в обмін на по­лі­ти­чну під­трим­ку, — опи­ня­ю­ться в не­спри­я­тли­во­му ста­но­ви­щі. З огля­ду на всі ці сти­му­ли все ви­гля­дає так, ніби «не­ви­ди­ма рука» зму­шує по­лі­ти­ків ура­хо­ву­ва­ти по­гля­ди груп впли­ву, на­віть якщо кін­це­ві ре­зуль­та­ти під­три­му­ва­но­го по­лі­ти­чно­го кур­су ви­ли­ва­ю­ться для всіх ви­бор­ців у мар­ну­ва­н­ня ре­сур­сів і зни­же­н­ня рів­ня жи­т­тя на­се­ле­н­ня. Еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють цю де­фор­ма­цію по­лі­ти­чно­го про­це­су «ефектом впливу організованих груп на уряд».
Прин­цип «по­слу­га за по­слу­гу» та еле­кто­раль­ні ма­ні­пу­ля­ції су­бвен­ці­я­ми (по­лі­ти­ка «ді­жок із са­лом») до­да­тко­во роз­ши­рю­ють мо­жли­во­сті груп впли­ву. «Послуга за послугу» — це пра­кти­ка обмі­ну го­ло­са­ми між по­лі­ти­ка­ми для здо­бу­т­тя під­трим­ки, не­об­хі­дної для за­без­пе­че­н­ня прийня­т­тя ба­жа­но­го за­ко­но­дав­чо­го акту. Субвенції електорату за­зви­чай на­да­ю­ться че­рез об’єд­на­н­ня кіль­кох не­пов’яза­них між со­бою за­хо­дів у єди­ний за­ко­но­про­єкт. Пра­кти­ка обмі­ну по­слу­га­ми та еле­кто­раль­них ма­ні­пу­ля­цій су­бвен­ці­я­ми ча­сто умо­жлив­лює за­твер­дже­н­ня за­ко­но­дав­ця­ми кон­тр­про­ду­ктив­них про­є­ктів, ви­гі­дних окре­мим гру­пам впли­ву.
На ри­сун­ку 19 по­ка­за­но, як по­лі­ти­ка на­да­н­ня су­бвен­цій еле­кто­ра­ту та пра­кти­ка обмі­ну го­ло­са­ми по­си­лю­ють ефект впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд і при­зво­дять до схва­ле­н­ня кон­тр­про­ду­ктив­но­го пла­ну за­хо­дів. У цьо­му про­сто­му при­кла­ді за­ко­но­дав­чий ор­ган у скла­ді п’яти осіб роз­гля­дає три про­є­кти: 1) бу­дів­ни­цтво ста­діо­ну в окру­зі А, 2) бу­дів­ни­цтво пар­ку «Джун­глі під да­хом» в окру­зі Б та 3) на­да­н­ня суб­си­дії на ви­ро­бни­цтво біо­е­та­но­лу, ви­гі­дної фер­ме­рам з окру­гу В, що ви­ро­щу­ють ку­ку­ру­дзу. Крім того, на ри­сун­ку по­ка­за­но чи­сту ви­го­ду або чи­сті ви­тра­ти для ме­шкан­ців ко­жно­го окру­гу: ви­го­ду для ме­шкан­ців окру­гу за ви­ра­ху­ва­н­ням ви­трат у фор­мі спла­чу­ва­них ними по­да­тків. При­мі­тка. Сума чи­стих ви­год за ко­жним із цих про­є­ктів має від’ємне зна­че­н­ня. Оскіль­ки за­галь­ні ви­тра­ти по всіх уча­сни­ках го­ло­су­ва­н­ня пе­ре­ви­щу­ють за­галь­ну ви­го­ду на 20 євро, ко­жний із про­є­ктів є кон­тр­про­ду­ктив­ним.
Якби го­ло­су­ва­н­ня щодо цих кон­тр­про­ду­ктив­них про­є­ктів від­бу­ва­лось окре­мо, то ко­жний із них було б від­хи­ле­но чо­тир­ма го­ло­са­ми про­ти одно­го, бо ви­го­ду від ре­а­лі­за­ції ко­жно­го з них одер­жав би лише один округ, а ре­шта чо­ти­ри — про­гра­ли б. Про­те в разі одно­ча­сно­го го­ло­су­ва­н­ня щодо цих про­є­ктів чи то че­рез обмін го­ло­са­ми (коли де­пу­та­ти окру­гів А, Б і В до­мов­ля­ю­ться один з одним про вза­єм­не під­три­ма­н­ня цих про­є­ктів), чи то че­рез на­да­н­ня су­бвен­цій еле­кто­ра­ту (об’єд­на­н­ня всіх трьох про­є­ктів у єди­ний за­ко­но­про­єкт), всі вони ма­ють шанс на за­твер­дже­н­ня по­при всю свою не­ефе­ктив­ність. Це ви­дно з того, що за­галь­на су­ку­пна чи­ста ви­го­да для де­пу­та­тів окру­гів А, Б і В є в цьо­му ви­пад­ку до­да­тною. Оскіль­ки ви­бор­ці пра­кти­чно не ма­ють сти­му­лів до того, щоб одер­жу­ва­ти ін­фор­ма­цію, ті з них, кому шко­дять пра­кти­ка електоральних маніпуляцій субвенціями та інші ме­то­ди ді­яль­но­сті груп впли­ву, на­вряд чи усві­дом­лю­ва­ти­муть цю шко­ду. Отже, сти­му­ли, що спо­ну­ка­ють до під­три­ма­н­ня про­є­ктів, про­по­но­ва­них гру­па­ми впли­ву — на­віть кон­тр­про­ду­ктив­них, є ще по­ту­жні­ши­ми, ніж може зда­тись пі­сля роз­гля­ду про­сто­го чи­сель­но­го при­кла­ду з ри­сун­ка 19.
Ри­су­нок 19. Тор­гів­ля го­ло­са­ми та ухва­ле­н­ня кон­тр­про­ду­ктив­но­го за­ко­но­дав­ства
Чи­сті ви­го­ди (+) або ви­тра­ти (‑) для ви­бор­ців в одна­ко­вих за чи­сель­ні­стю на­се­ле­н­ня окру­гах
Го­ло­си від окру­гівСта­діонПарк «Джун­глі під да­хом»Суб­си­дія на біо­е­та­нолУсьо­го
A€100-€30-€30€40
Б-€30€100-€30€40
В-€30-€30€100€40
Г-€30-€30-€30-€90
Ґ-€30-€30-€30-€90
Усьо­го-€20-€20-€20-€60
Рин­ко­вий обмін — це обо­піль­но ви­гі­дна ді­яль­ність, при­чо­му сума ви­год від неї до­да­тна: оби­два кон­тр­аген­ти або одер­жать якусь ви­го­ду для себе, або обмі­ну про­сто не від­бу­де­ться. «По­лі­ти­чний обмін», на від­мі­ну від рин­ко­во­го, може бути ви­гі­дний тіль­ки одній зі сто­рін: біль­шість ви­бор­ців одер­жує ви­го­ду, але їх мен­шість втра­чає ще біль­ше. У цьо­му разі ні­хто не може бути впев­не­ний у тому, що ви­го­ди пе­ре­мож­ців пе­ре­ви­щать зби­тки ре­шти еле­кто­ра­ту.
Ця вла­сти­вість, при­та­ман­на по­лі­ти­чно­му про­це­су за від­су­тно­сті обме­жень: схиль­ність до вчи­не­н­ня дій на ко­ристь до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп, до­по­ма­гає по­ясни­ти, звід­ки бе­ру­ться чи­слен­ні про­гра­ми, які ро­блять наш за­галь­ний «еко­но­мі­чний пи­ріг» мен­шим. Роз­глянь­мо, на­при­клад, ста­но­ви­ще при­бли­зно 20 000 аме­ри­кан­ських ви­ро­бни­ків цукру. Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків ціна цукру для аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів на 50–100% пе­ре­ви­щу­ва­ла сві­то­ву ціну на цу­кор зав­дя­ки про­гра­мі під­три­ма­н­ня рів­ня цін фе­де­раль­но­го уря­ду та дуже низь­ким кво­там на ім­порт цукру. Ви­граш цукро­ви­ро­бни­ків від ре­а­лі­за­ції цих про­грам ся­гнув при­бли­зно 1,7 млрд до­ла­рів або орі­єн­тов­но 85 000 до­ла­рів на одно­го ви­ро­бни­ка. Ці ви­го­ди зде­біль­шо­го одер­жу­ють ве­ли­кі цукро­ви­ро­бни­ки з до­хо­да­ми, які зна­чно пе­ре­ви­щу­ють се­ре­дній рі­вень по кра­ї­ні. З ін­шо­го боку, спо­жи­ва­чі цукру спла­чу­ють у ви­гля­ді за­ви­ще­них цін на цу­кор від 2,9 млрд до 3,5 млрд до­ла­рів або при­бли­зно по 25 до­ла­рів на ро­ди­ну(56). Це по­гір­шує ста­но­ви­ще аме­ри­кан­ських спо­жи­ва­чів уна­слі­док роз­тра­ча­н­ня їхніх ре­сур­сів на ви­ро­бни­цтво то­ва­ру, умо­ви для ви­ро­бни­цтва яко­го в США не­опти­маль­ні та який мо­жна було б одер­жу­ва­ти на­ба­га­то де­шев­ше че­рез тор­гів­лю.
По­при це Кон­грес США досі під­три­мує цукро­ву про­гра­му, але те­пер ми мо­же­мо з лег­кі­стю ска­за­ти, чому він це ро­бить. З огля­ду на чи­ма­лий вплив цієї про­гра­ми на осо­би­стий ма­те­рі­аль­ний стан, для цукро­ви­ро­бни­ків (осо­бли­во ве­ли­ких) ціл­ком ло­гі­чно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої фі­нан­со­ві ре­сур­си та по­лі­ти­чний вплив, щоб до­по­ма­га­ти тим по­лі­ти­кам, які ді­ють в їхніх ін­те­ре­сах. Саме це вони й ро­блять. Під час остан­ньо­го чо­ти­ри­рі­чно­го ви­бор­чо­го ци­клу цукро­ве лобі на­да­ло кан­ди­да­там і ко­мі­те­там по­лі­ти­чних дій по­над 16 млн до­ла­рів. Одна-єди­на фір­ма — American Crystal Sugar Company — про­тя­гом цьо­го ви­бор­чо­го ци­клу на­да­ла 1,3 млн до­ла­рів 221 чле­но­ві Кон­гре­су США й ви­тра­ти­ла ще 1,4 млн до­ла­рів на ло­бі­ю­ва­н­ня сво­їх ін­те­ре­сів у Кон­гре­сі. На від­мі­ну від цьо­го було б не­ло­гі­чно, якби се­ре­дньо­ста­ти­сти­чний ви­бо­рець ви­рі­шив зайня­тись роз­слі­ду­ва­н­ням цієї си­ту­а­ції або взя­ти її до ува­ги під час го­ло­су­ва­н­ня на ви­бо­рах. На ділі біль­шість ви­бор­ців про­сто не зна­ють про те, що ця про­гра­ма їм чо­гось ко­штує. Отже, по­лі­ти­ки одер­жу­ють ви­го­ди для себе, про­дов­жу­ю­чи суб­си­ді­ю­ва­н­ня цукро­вої про­ми­сло­во­сті, на­віть по­при те, що ця по­лі­ти­ка при­зво­дить до мар­ну­ва­н­ня ре­сур­сів і зни­же­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту на­се­ле­н­ня.
Мо­жна ска­за­ти, що основ­не зав­да­н­ня су­ча­сної по­лі­ти­ки по­ля­гає у ви­лу­чен­ні ре­сур­сів у ши­ро­ко­го за­га­лу для на­да­н­ня пре­фе­рен­цій до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним ви­бор­чим бло­кам у спо­сіб, що за­без­пе­чує фор­му­ва­н­ня біль­шо­сті під час го­ло­су­ва­н­ня. Є ба­га­то при­кла­дів, які це під­твер­джу­ють. Пла­тни­ки по­да­тків і спо­жи­ва­чі усіх кра­їн сві­ту ви­тра­ча­ють свої до­хо­ди на під­три­ма­н­ня окре­мих га­лу­зей, а отже й кон­кре­тних груп впли­ву у сво­їх кра­ї­нах. Мо­жна по­смі­я­ти­ся з того, що про­гра­ми суб­си­дій ча­сто про­су­ва­ють під га­слом бо­роть­би за спра­ве­дли­вість, хоча на ділі вони або не за­без­пе­чу­ють до­ся­гне­н­ня цієї мети, або ма­ють про­ти­ле­жний ефект. У 2014 році менш ніж 20% суб­си­дій на хар­чо­ві про­ду­кти в Єги­пті пі­шло на ко­ристь ма­ло­за­без­пе­че­ним осо­бам. Ви­го­ду від суб­си­дій на бен­зин, за­про­ва­дже­них у ба­га­тьох кра­ї­нах, одер­жує се­ре­дній клас, а бі­дним вер­ствам на­се­ле­н­ня до­во­ди­ться хо­ди­ти пі­шки або ко­ри­сту­ва­тись гро­мад­ським транс­пор­том. В Ін­дії най­бі­дні­ші 20% на­се­ле­н­ня одер­жу­ють менш ніж 0,1% сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій на при­дба­н­ня зрі­дже­но­го на­фто­во­го газу, тоді як най­ба­га­тші — аж 52,6%. За­га­лом у сві­ті най­бі­дні­ші 20% на­се­ле­н­ня одер­жу­ють на­ба­га­то мен­ше, ніж 20% суб­си­дій на ви­ко­пне па­ли­во(57). І хоча ко­жна з цих про­грам лише не­зна­чною мі­рою при­галь­мо­вує еко­но­мі­чний роз­ви­ток кра­їн, всі ці про­гра­ми, взя­ті ра­зом, при­зво­дять до зро­ста­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту, роз­тра­ча­н­ня ре­сур­сів і сут­тє­во­го па­ді­н­ня рів­ня на­шо­го жи­т­тя. По­лі­ти­чна вла­да груп впли­ву по­яснює існу­ва­н­ня пря­мих суб­си­дій, ми­тних та­ри­фів або квот на пев­ну про­ду­кцію, адже схва­ле­н­ня всіх цих за­хо­дів у сфе­рі дер­жав­ної по­лі­ти­ки є на­слід­ком впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд, а не вра­ху­ва­н­ня чи­стої ви­го­ди для на­се­ле­н­ня за­га­лом.
Ефект впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд, крім того, стри­мує ін­но­ва­цій­ну ді­яль­ність та пе­ре­шко­джає кон­ку­рен­ції. Під­при­єм­ства з мі­цною ре­пу­та­ці­єю, що пра­цю­ють на рин­ку вже дав­но, ма­ють за сво­ї­ми пле­чи­ма дов­шу істо­рію вне­сків на ко­ристь по­лі­ти­чних пар­тій, кра­ще роз­би­ра­ю­ться в ме­то­дах ло­бі­ю­ва­н­ня й ма­ють на­ла­го­дже­ні сто­сун­ки з впли­во­ви­ми по­лі­ти­чни­ми ді­я­ча­ми. Отже, ціл­ком про­гно­зо­ва­но, до­свід­че­ні­ші фір­ми за­зви­чай ма­ють біль­ший вплив у по­лі­ти­ці, ніж не­що­дав­но ство­ре­ні ком­па­нії, і вони ви­ко­ри­сто­ву­ють цей вплив для про­ти­дії сво­їм су­пер­ни­кам із про­гре­сив­ним під­хо­дом до ве­де­н­ня ді­яль­но­сті.
Роз­глянь­мо до­свід ком­па­нії Uber, те­хно­ло­гії якої да­ють змо­гу охо­чим во­ді­ям до­мов­ля­тись про пе­ре­ве­зе­н­ня па­са­жи­рів на ав­то­мо­бі­лі. Спо­жи­ва­чі, яким по­трі­бно ку­дись по­їха­ти, шу­ка­ють ав­то­мо­біль за до­по­мо­гою смар­тфо­ну, при­чо­му до­да­ток Uber одра­зу ж по­ка­зує їм три­ва­лість очі­ку­ва­н­ня. Крім того, Uber на­дає по­тен­цій­ним па­са­жи­рам від­гу­ки про во­ді­їв, а во­ді­ям — про па­са­жи­рів. Ця те­хно­ло­гія змен­шує транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, при­чо­му по­шук авто ча­сто від­бу­ва­є­ться швид­ше та де­шев­ше, ніж у разі ко­ри­сту­ва­н­ня тра­ди­цій­ною слу­жбою та­ксі. Коли Uber спро­бу­вав ви­йти на рин­ки ве­ли­ких міст у рі­зних кра­ї­нах сві­ту, тра­ди­цій­ні слу­жби та­ксі ви­ма­га­ли прийня­т­тя за­ко­нів, що за­бо­ро­ня­ють за­сто­со­ву­ва­ти те­хно­ло­гії, яки­ми ко­ри­сту­є­ться Uber та інші ана­ло­гі­чні фір­ми, що хо­ті­ли за­во­ю­ва­ти долю рин­ку, й ча­сто до­би­ва­лись успі­ху в цьо­му(58). Це при­зве­ло до спо­віль­не­н­ня над­хо­дже­н­ня ви­год від впро­ва­дже­н­ня ін­но­ва­цій­них те­хно­ло­гій і зни­же­н­ня об­ся­гу тор­го­вель­них опе­ра­цій.
До­свід ком­па­нії з ви­ро­бни­цтва еле­ктро­мо­бі­лів Tesla є ще одним при­кла­дом за­сто­су­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су вже існу­ю­чи­ми ав­то­ви­ро­бни­ка­ми для про­ти­дії по­яві на рин­ку но­ва­чка. Бі­знес-мо­дель Tesla пе­ред­ба­ча­ла без­по­се­ре­дній про­даж ком­па­ні­єю сво­їх еле­ктро­мо­бі­лів по­ку­пцям. Про­те така до­бре ор­га­ні­зо­ва­на гру­па впли­ву, як до­свід­че­ні ком­па­нії-ав­то­ди­ле­ри, по­ча­ли ло­бі­ю­ва­ти пе­ред за­ко­но­дав­чи­ми збо­ра­ми шта­тів не­об­хі­дність прийня­т­тя за­ко­нів, що за­бо­ро­ни­ли б ав­то­ви­ро­бни­кам про­да­ва­ти свої авто по­ку­пцям на­пря­му. Орі­єн­тов­но по­ло­ви­на шта­тів прийня­ла за­бо­ро­ни на здій­сне­н­ня та­ких пря­мих про­да­жів. Ці за­ко­ни сут­тє­во ускла­дни­ли ком­па­нії Tesla ви­хід на ав­то­мо­біль­ний ри­нок.
Во­дно­час ці­ка­во зга­да­ти й про те, що в осно­ві роз­ви­тку ком­па­нії Tesla ле­жав фа­во­ри­тизм уря­ду. Tesla одер­жа­ла від фе­де­раль­но­го уря­ду суб­си­дії у фор­мі дер­жав­них до­та­цій, га­ран­то­ва­них по­зик і по­да­тко­вих пільг на со­тні міль­йо­нів до­ла­рів на роз­ро­бле­н­ня та ви­ро­бни­цтво елі­тно­го еле­ктро­мо­бі­ля Model S, який ко­штує по­над 100 000 до­ла­рів. У 2014 році штат Не­ва­да на­дав ком­па­нії Tesla па­кет суб­си­дій, вар­тість яко­го ста­но­вить, за оцін­ка­ми, 1,3 млрд до­ла­рів, на бу­дів­ни­цтво за­во­ду з ви­ро­бни­цтва аку­му­ля­то­рів не­по­да­лік від мі­ста Ріно. Про­тя­гом де­ся­ти ро­ків ком­па­нії не до­ве­де­ться спла­чу­ва­ти по­да­тки на фонд опла­ти пра­ці та не­ру­хо­мість, а про­тя­гом двад­ця­ти — по­да­ток із про­да­жу; при цьо­му ком­па­нія одер­жить «по­да­тко­вий кре­дит із пра­вом пе­ре­да­н­ня» у роз­мі­рі 195 млн до­ла­рів, ко­шти яко­го Tesla змо­же про­да­ва­ти ін­шим ком­па­ні­ям для спла­ти по­да­тків, що справ­ля­ю­ться у шта­ті Не­ва­да(59). З цьо­го мо­жна ви­не­сти таку на­у­ку: «свої» під­при­єм­ства, ді­яль­ність яких за­ле­жить від дер­жав­них пре­фе­рен­цій, іно­ді на­ра­жа­ю­ться на про­ти­дію ін­ших «сво­їх» під­при­ємств зі ще біль­шим по­лі­ти­чним впли­вом.
Твор­ці Кон­сти­ту­ції США до­бре зна­ли про про­бле­ми, пов’яза­ні з вла­дою груп впли­ву. Вони на­зи­ва­ли їх «угру­по­ва­н­ня­ми». У ча­сти­ні во­сьмій стат­ті I Кон­сти­ту­ції США зро­бле­но спро­бу обме­жи­ти тиск з боку угру­по­вань. Вона на­дає Кон­гре­со­ві США пра­во за­про­ва­джу­ва­ти лише по­да­тки, при­зна­че­ні для фі­нан­су­ва­н­ня на­ціо­наль­ної обо­ро­ни та за­без­пе­че­н­ня за­галь­но­го до­бро­бу­ту. Це по­ло­же­н­ня мало на меті за­по­біг­ти ви­ко­ри­стан­ню до­хо­дів від за­галь­них по­да­тків для на­да­н­ня пре­фе­рен­цій рі­зним під­гру­пам на­се­ле­н­ня. Про­те прийня­ті зго­дом су­до­ві рі­ше­н­ня та за­ко­но­дав­чі акти змі­ни­ли його зміст. Че­рез це Кон­сти­ту­ція в її ни­ні­шньо­му тлу­ма­чен­ні не зда­тна обме­жи­ти по­лі­ти­чну вла­ду до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп впли­ву.

Елемент 3.6. Запобігання надмірним витратам і дефіциту державного бюджету

За відсутності конституційних обмежень або жорстких правових норм законодавці допускають надмірні витрати та утворення дефіциту бюджету.

«При­ва­бли­вість для ви­бор­них по­лі­ти­ків фі­нан­су­ва­н­ня ви­да­тків ко­штом бор­го­вих зо­бов’язань має бути оче­ви­дною. За­по­зи­че­н­ня да­ють змо­гу здій­сню­ва­ти ті ви­да­тки, що при­не­суть не­гай­ні по­лі­ти­чні ви­го­ди, без будь-яких пря­мих по­лі­ти­чних ви­трат»(60),
Джеймс Б’юке­нен, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії 1986 року.
Бю­дже­тний де­фі­цит ви­ни­кає тоді, коли ви­да­тки уря­ду пе­ре­ви­щу­ють його до­хо­ди. Для фі­нан­су­ва­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту уряд за­зви­чай здій­снює емі­сію облі­га­цій дер­жав­ної по­зи­ки, за яки­ми спла­чу­ю­ться про­цен­ти. З цих облі­га­цій скла­да­є­ться державний борг. Рі­чний де­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту збіль­шує роз­мір дер­жав­но­го бор­гу на роз­мір де­фі­ци­ту. І, нав­па­ки, при пе­ре­ви­щен­ні до­хо­дів бю­дже­ту над ви­да­тка­ми ви­ни­кає профіцит бюджету. Він дає уря­до­ві змо­гу роз­ра­ху­ва­ти­ся з вла­сни­ка­ми облі­га­цій і в та­кий спо­сіб змен­ши­ти роз­мір не­по­га­ше­ної за­бор­го­ва­но­сті. Фа­кти­чно, дер­жав­ний борг — це су­ку­пний об­сяг усіх по­пе­ре­дніх бю­дже­тних де­фі­ци­тів і про­фі­ци­тів.
До 1960 року еко­но­мі­сти були одно­стай­ні в тому, що зав­да­н­ням уря­ду було ство­ре­н­ня про­фі­ци­ту бю­дже­ту для якнай­швид­шо­го по­га­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу (який за­зви­чай збіль­шу­вав­ся під час війн). Про­тя­гом сто­лі­т­тя пі­сля на­по­ле­о­нів­ських війн борг Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства зна­чно ско­ро­тив­ся, така ж си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­ла­ся у Фран­ції пі­сля Фран­ко-прус­ської вій­ни й у Спо­лу­че­них Шта­тах пі­сля Гро­ма­дян­ської вій­ни.
Усе змі­ни­лось пі­сля кейн­сі­ан­ської ре­во­лю­ції. Ан­глій­ський еко­но­міст Джон Мей­нард Кейнс роз­ро­бив те­о­рію, яка не лише по­ясни­ла три­ва­лість і гли­би­ну Ве­ли­кої де­пре­сії, але й за­про­по­ну­ва­ла за­со­би за­по­бі­га­н­ня та­ким по­ді­ям у май­бу­тньо­му. У 1940–1950-ті роки еко­но­мі­сти ста­ли на бік кейн­сі­ан­ської те­о­рії, яка не­вдов­зі здо­бу­ла по­пу­ляр­ність се­ред ін­те­ле­кту­аль­них і по­лі­ти­чних лі­де­рів. Від­по­від­но до кейн­сі­ан­ської те­о­рії дер­жав­ні ви­да­тки та бю­дже­тний де­фі­цит зда­тні спри­я­ти ство­рен­ню більш стій­кої еко­но­мі­ки. Кейн­сі­ан­ці ствер­джу­ва­ли, що за­мість ба­лан­су­ва­н­ня бю­дже­ту уряд у часи еко­но­мі­чно­го спа­ду має зво­ди­ти бю­джет з де­фі­ци­том, а в разі по­си­ле­н­ня ін­фля­ції — з про­фі­ци­том.
І хоча ефе­ктив­ність кейн­сі­ан­ської по­да­тко­во-бю­дже­тної по­лі­ти­ки досі за­ли­ша­є­ться вель­ми су­пе­ре­чли­вим пи­та­н­ням, на­слід­ки її ре­а­лі­за­ції для бю­дже­ту ба­га­тьох кра­їн є оче­ви­дни­ми. Не ма­ю­чи обме­же­н­ня у фор­мі збалансованого бюджету, по­лі­ти­ки весь час ви­тра­ча­ють біль­ше ко­штів, ніж вони го­то­ві зби­ра­ти у ви­гля­ді по­да­тків. За 22 роки з 1995 року уряд Гре­ції двад­цять ра­зів за­твер­джу­вав де­фі­ци­тний бю­джет і дві­чі — про­фі­ци­тний. На ри­сун­ку 20 по­ка­за­на ди­на­мі­ка змін від­но­ше­н­ня де­фі­ци­ту дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції до ВВП кра­ї­ни за за­зна­че­ний пе­рі­од. У часи еко­но­мі­чно­го спа­ду де­фі­ци­ти були біль­ши­ми — осо­бли­во під час фі­нан­со­вої кри­зи 2008–2009 ро­ків. Бю­дже­тний де­фі­цит у се­ре­дньо­му ста­но­вив при­бли­зно 6,5% ВВП до фі­нан­со­вої кри­зи, а пе­рі­од кон­тро­лю над де­фі­ци­том був дуже не­три­ва­лим. Гре­ції вда­ло­ся зве­сти бю­джет із про­фі­ци­том лише у 2016 та 2017 ро­ках.
Саме де­фі­ци­ти збіль­шу­ють дер­жав­ний борг. Роз­мір дер­жав­но­го бор­гу Гре­ції у від­со­тках до ВВП зріс із 97% в 1995 році до 134% у 2009 році та 183% у 2015 році. Гре­ція має най­біль­ший дер­жав­ний борг (у від­со­тках до ВВП) се­ред кра­їн ЄС. Крім Гре­ції є ще чо­ти­ри єв­ро­пей­ські кра­ї­ни, де роз­мір бор­гів пе­ре­ви­щує 100% рі­чно­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва (Бель­гія, Кіпр, Пор­ту­га­лія та Іта­лія)(61).
Не­має ні­чо­го див­но­го в по­лі­ти­чній при­ва­бли­во­сті фі­нан­су­ва­н­ня ви­да­тків ко­штом за­по­зи­чень, а не по­да­тків. Ця при­ва­бли­вість є від­дзер­ка­ле­н­ням яви­ща, яке еко­но­мі­сти на­зи­ва­ють «ефектом недалекоглядності»: під ним ро­зу­мі­ють схиль­ність ви­бор­них по­лі­ти­чних ді­я­чів від­да­ва­ти пе­ре­ва­гу про­є­ктам, які не­гай­но при­но­сять по­мі­тні ви­го­ди, якщо тя­гар ви­трат на їх ре­а­лі­за­цію мо­жна пе­ре­ки­ну­ти на пле­чі на­сту­пних по­ко­лінь і скла­дно ви­зна­чи­ти. За­ко­но­дав­ці ма­ють сти­му­ли, що спо­ну­ка­ють їх ви­тра­ча­ти гро­ші на ре­а­лі­за­цію про­грам, ви­гі­дних ви­бор­цям від­по­від­них окру­гів та гру­пам впли­ву, що зда­тні до­по­мог­ти їм зно­ву ви­гра­ти ви­бо­ри. Їм не по­до­ба­є­ться фі­нан­су­ва­н­ня ко­штом по­да­тків, оскіль­ки по­да­тки ро­блять ви­тра­ти ви­ди­ми­ми для ви­бор­ців. Борг — це аль­тер­на­ти­ва по­то­чним по­да­тко­вим ви­пла­там; він пе­ре­но­сить ви­ди­мі ви­тра­ти дер­жав­но­го бю­дже­ту на май­бу­тні пе­рі­о­ди. Бю­дже­тні де­фі­ци­ти та за­по­зи­че­н­ня да­ють по­лі­ти­кам змо­гу на­да­ва­ти ви­бор­цям не­гай­ні ви­го­ди без під­ви­ще­н­ня ста­вок опо­да­тку­ва­н­ня. Отже, де­фі­цит бю­дже­ту є при­ро­дним на­слід­ком по­лі­ти­чно­го про­це­су в умо­вах де­мо­кра­тії, не стри­ма­но­го не­об­хі­дні­стю зба­лан­со­ву­ва­ти бю­джет.
Ри­су­нок 20. Де­фі­цит або про­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції як час­тка у ВВП, 1995–2017 рр.
Лі­ній­на кри­ва, що зо­бра­жує де­фі­цит і про­фі­цит дер­жав­но­го бю­дже­ту Гре­ції як час­тку ВВП в пе­рі­од з 1995 по 2017 рік. За ці 22 роки бю­джет було зве­де­но з про­фі­ци­том лише у 2 ро­ках: 2016 та 2017. У пе­рі­о­ди ре­це­сій де­фі­цит збіль­шу­вав­ся — осо­бли­во під час фі­нан­со­вої кри­зи 2008–2009 ро­ків. Най­ви­щий де­фі­цит було за­фі­ксо­ва­но у 2009 році, коли він ся­гнув при­бли­зно 15% ВВП.
Та­кий по­лі­ти­чний про­цес, що не знає обме­жень, грає на руку до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним гру­пам впли­ву та спо­ну­кає по­лі­ти­ків до на­ро­щу­ва­н­ня ви­да­тків для того, щоб не­чи­слен­ні ви­го­до­на­бу­ва­чі мали змо­гу одер­жа­ти ви­го­ду ко­штом біль­шо­сті. На­при­клад, ко­жний де­пу­тат за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну має по­ту­жний сти­мул об­сто­ю­ва­ти ви­да­тки, що при­но­сять ви­го­ду його ви­бор­цям. І нав­па­ки, ніщо не спо­ну­кає за­ко­но­дав­ця сто­я­ти на вар­ті бю­дже­ту з двох при­чин. По-пер­ше, та­кий вар­то­вий дра­ту­вав би сво­їх ко­лег, оскіль­ки обме­жу­валь­ні за­хо­ди з роз­по­ді­лу ви­трат ускла­дни­ли б фі­нан­су­ва­н­ня спе­ці­аль­них про­грам в їхніх ви­бор­чих окру­гах. Вони б вжи­ли за­хо­дів у від­по­відь і під час го­ло­су­ва­н­ня зве­ли б до мі­ні­му­му суму ко­штів на здій­сне­н­ня ви­да­тків у його окру­зі. По-дру­ге, ще більш ва­жли­вим є те, що ви­го­ди від урі­за­н­ня ви­да­тків і зни­же­н­ня де­фі­ци­ту, які пра­гне одер­жа­ти вар­то­вий (на­при­клад, у фор­мі зни­же­н­ня по­да­тків), рів­ною мі­рою над­хо­ди­ти­муть і до ви­бор­ців ін­ших окру­гів. Отже, на­віть якби та­кий де­пу­тат до­бив­ся успі­ху, ви­бор­ці в його окру­зі одер­жа­ли лише б не­зна­чну час­тку ви­год.
Мо­жли­во, на­ве­де­на ниж­че ілю­стра­ція до­по­мо­же по­ясни­ти, чому пар­ла­мен­там усіх кра­їн так важ­ко да­є­ться обме­же­н­ня дер­жав­них ви­да­тків і кон­троль над бю­дже­тним де­фі­ци­том. Вер­хов­на Рада Укра­ї­ни скла­да­є­ться з 450 на­ро­дних де­пу­та­тів. При­пу­сті­мо, що ці 450 осіб ідуть на ве­че­рю, зна­ю­чи, що пі­сля неї ко­жно­му до­ве­де­ться спла­ти­ти 1/450 ча­сти­ну її за­галь­ної вар­то­сті. Ніщо не спо­ну­кає ні­ко­го за­мов­ля­ти мен­ше, адже осо­би­ста стри­ма­ність де­пу­та­та сла­бо по­зна­чи­ться на за­галь­ній вар­то­сті. Тож чому б не за­мо­ви­ти кре­ве­тки на за­ку­ску, за­їсти їх стей­ком та ома­ра­ми, а на де­серт узя­ти ве­ли­кий шма­ток чіз­кей­ка? Зре­штою, до­да­тко­ві ви­тра­ти лише зов­сім тро­хи збіль­шать час­тку ко­жно­го в за­галь­ній сумі. На­при­клад, якщо один уча­сник ве­че­рі за­мо­вить до­ро­гі стра­ви, які збіль­шать за­галь­ну її вар­тість на 45 євро, то його осо­би­сті ви­тра­ти зро­стуть лише на 10 цен­тів (1/450 від 45 євро). Це ж так ви­гі­дно! Зви­чай­но, і йому до­ве­де­ться спла­ти­ти біль­ше, якщо ре­шта 449 го­стей теж за­мов­лять щось ви­шу­ка­не. Але це ста­не­ться в будь-яко­му разі, що б він там собі не за­мов­ляв. У ре­зуль­та­ті ко­жний за­мов­ляє щось ви­шу­ка­не та до­да­тко­во опла­чує стра­ви, що не вар­ті ви­тра­че­них на них ко­штів(62).
На­ве­де­на вище си­сте­ма сти­му­лів по­яснює, чому де­фі­ци­тне фі­нан­су­ва­н­ня таке при­ва­бли­ве для по­лі­ти­ків. Про­тя­гом семи ро­ків з 2008 по 2015 рік де­фі­ци­ти дер­жав-чле­нів ЄС при­зве­ли до зро­ста­н­ня спів­від­но­ше­н­ня су­ку­пно­го бор­гу ЄС до ВВП більш ніж на 30 від­со­тко­вих пун­ктів. Крім того, ви­пла­ти, обі­ця­ні лі­тнім лю­дям за про­гра­ма­ми со­ці­аль­но­го за­хи­сту, на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­ють над­хо­дже­н­ня від по­да­тку на фонд опла­ти пра­ці, ко­штом яко­го ці ви­пла­ти фі­нан­су­ю­ться. Ці зо­бов’яза­н­ня, що не за­без­пе­че­ні фі­нан­со­ви­ми ре­сур­са­ми, є ще одні­єю фор­мою бор­гу. Саме на со­ці­аль­ний за­хист при­па­да­ла у 2016 році най­біль­ша час­тка су­мар­них ви­да­тків дер­жав­них бю­дже­тів і по­за­бю­дже­тних фон­дів у всіх дер­жа­вах-чле­нах ЄС (най­біль­шою вона була у Фін­лян­дії — 25,6% ВВП)(63). Оскіль­ки час­тка пра­це­зда­тно­го на­се­ле­н­ня змен­шу­є­ться, а кіль­кість пен­сіо­не­рів зро­стає(64), ви­да­тки на со­ці­аль­ний за­хист не­о­дмін­но пе­ре­ви­щать до­хо­ди, ко­штом яких вони фі­нан­су­ю­ться, що при­зве­де до до­да­тко­во­го зро­ста­н­ня бор­го­вих зо­бов’язань фе­де­раль­но­го уря­ду.
Що ж ста­не­ться, якщо уря­дам дер­жав-чле­нів ЄС не вда­сться взя­ти свою фі­нан­со­ву си­сте­му під кон­троль? Оскіль­ки спів­від­но­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу до роз­мі­ру еко­но­мі­ки по­стій­но збіль­шу­є­ться, вони зі­ткну­ться з не­при­єм­но­стя­ми на кре­ди­тних рин­ках. На­да­ва­ти по­зи­ки уря­до­ві кра­ї­ни, яка має ви­со­ке спів­від­но­ше­н­ня дер­жав­но­го бор­гу до ВВП, — спра­ва ри­зи­ко­ва­на. Уна­слі­док цьо­го уряд кра­ї­ни з ве­ли­кою за­бор­го­ва­ні­стю буде зму­ше­ний пла­ти­ти про­цен­ти за ви­щою став­кою. Так само, збіль­ше­н­ня про­цен­тних ви­трат до­да­тко­во ускла­днює уря­до­ві ви­ко­на­н­ня бю­дже­ту та утри­ма­н­ня по­да­тко­вих ста­вок на ро­зум­них рів­нях.
Якщо зро­ста­н­ня спів­від­но­ше­н­ня бор­гу до до­хо­дів три­ва­ти­ме, ін­ве­сто­ри з де­да­лі мен­шою охо­тою ку­пу­ва­ти­муть облі­га­ції дер­жав­ної скар­бни­ці. У кін­це­во­му під­сум­ку ви­бу­хне фі­нан­со­ва кри­за: або у фор­мі від­мо­ви уря­ду від ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань (де­фол­ту), або у фор­мі ре­фі­нан­су­ва­н­ня за­бор­го­ва­но­сті че­рез до­да­тко­ву емі­сію та, від­по­від­но, ін­фля­цію. У будь-яко­му разі ця кри­за спра­вить де­стру­ктив­ний вплив на еко­но­мі­ку. Така си­ту­а­ція тра­пля­лась в тих кра­ї­нах, що — як Гре­ція — не змо­гли взя­ти під кон­троль дер­жав­ні фі­нан­си. Жо­дна кра­ї­на не за­стра­хо­ва­на від дії еко­но­мі­чних за­ко­нів.
А тому вкрай ва­жли­во, щоб усі уря­ди чі­тко кон­тро­лю­ва­ли вла­сні ви­да­тки та за­по­зи­че­н­ня на ба­га­то ро­ків на­пе­ред. Це на­вряд чи ста­не­ться без змін у пра­ви­лах по­лі­ти­чної гри, які ускла­днять по­лі­ти­кам ви­тра­ча­н­ня ко­штів у роз­мі­рі, що пе­ре­ви­щує ту суму, яку вони го­то­ві спра­ви­ти у фор­мі по­да­тків. Є кіль­ка спосо­бів здій­сне­н­ня та­ких змін. До кон­сти­ту­ції мо­жуть бути вне­се­ні змі­ни, що вста­нов­лю­ють обов’яз­ко­вість роз­ро­бле­н­ня уря­дом без­де­фі­ци­тно­го бю­дже­ту: саме в та­ких умо­вах пра­цює уряд Гру­зії. Або гра­ни­чний роз­мір ви­да­тків по­то­чно­го року може бути вста­нов­ле­ний на рів­ні до­хо­дів дер­жав­но­го бю­дже­ту за по­пе­ре­дній рік. Вне­се­н­ня до Кон­сти­ту­ції та­ких змін ускла­дни­ло б для за­ко­но­дав­ців здій­сне­н­ня ви­да­тків у разі їхньої не­го­тов­но­сті справ­ля­ти по­да­ток або пла­ту за ко­ри­сту­ва­н­ня дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми.

Елемент 3.7. Запобігання субсидуванню, не ґрунтованому на економічній логіці

Активне надання урядом пільг одним особам коштом інших зазвичай призводить до неефективності та встановлення неправомірних і неетичних відносин між урядовцями та підприємцями.

«Одним з ін­стру­мен­тів по­лі­ти­ки (який ча­сто пе­ре­тво­рю­є­ться на її мету) є ви­лу­че­н­ня ре­сур­сів у зви­чай­них пла­тни­ків по­да­тків з мі­ні­маль­ни­ми не­зру­чно­стя­ми й подаль­ший роз­по­діл над­хо­джень се­ред чи­сель­них пре­тен­ден­тів на них у спо­сіб, що за­без­пе­чує ма­кси­маль­ну під­трим­ку з боку ви­бор­ців. По­лі­ти­ка — якщо йде­ться про за­без­пе­че­н­ня під­трим­ки — це ми­сте­цтво про­ра­хо­ва­но­го обма­ну або, ка­жу­чи то­чні­ше, ми­сте­цтво обду­рю­ва­ти так, щоб про це ні­хто не здо­га­дав­ся»(65),
Джеймс Р. Шле­зін­гер, ко­ли­шній мі­ністр обо­ро­ни США.
Є два спосо­би на­жи­ти ста­тків: ви­ро­бни­цтво та привласнення. Мо­жна до­би­тись успі­ху, ви­ро­бля­ю­чи цін­ні то­ва­ри або по­слу­ги й одер­жу­ю­чи за це до­хід. Цей обо­піль­но ви­гі­дний ме­тод одер­жа­н­ня до­хо­ду ви­гі­дний для обох тор­го­вель­них пар­тне­рів і ро­бить су­спіль­ство за­мо­жні­шим. Про­те іно­ді люди на­ма­га­ю­ться до­сяг­ти ба­гат­ства че­рез гра­бу­нок, при­вла­сню­ю­чи те, що на­ле­жить ін­шим, без їхньої зго­ди. У та­ко­му разі жер­тви гра­бун­ку за­зна­ють втрат, а при­вла­сню­вач ба­га­тіє. Крім того, там, де люди по­бо­ю­ю­ться гра­бун­ку, ті, хто може по­тер­пі­ти від цьо­го зло­чи­ну, за­зви­чай ви­ко­ри­сто­ву­ють рі­зні ре­сур­си, щоб від ньо­го за­хи­сти­тись. Зокре­ма, у су­спіль­стві, де на­бу­ли по­ши­ре­н­ня кра­діж­ки зі зло­мом, люди вста­нов­лю­ють які­сні­ші зам­ки, актив­ні­ше ко­ри­сту­ю­ться по­слу­га­ми охо­ро­ни не­ру­хо­мо­сті, ви­ма­га­ють акти­ві­за­ції по­лі­цей­ської ро­бо­ти й на­віть про­є­кту­ють свої бу­дин­ки у та­кий спо­сіб, щоб було мен­ше охо­чих із них щось вкра­сти. Во­дно­час ви­тра­ти гро­ма­дян за­зви­чай пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ду, яку одер­жу­ють ті, хто вда­ю­ться до при­вла­сне­н­ня. На від­мі­ну від обо­піль­но ви­гі­дної ді­яль­но­сті з обмі­ну, де сума ви­год є по­зи­тив­ною, при­вла­сне­н­ня — це ді­яль­ність з не­га­тив­ним ре­зуль­та­том. Воно не про­сто не при­но­сить до­да­тко­во­го до­хо­ду: на при­вла­сне­н­ня ви­тра­ча­ю­ться ре­сур­си, на­ле­жне ви­ко­ри­ста­н­ня яких мо­гло б під­ви­щи­ти рі­вень до­бро­бу­ту су­спіль­ства.
(цей кла­си­чний скетч мо­жна пе­ре­гля­ну­ти пов­ні­стю за по­си­ла­н­ням: https://www.dailymotion.com/video/x2hwqki)
Уряд спри­яє економічному процвітанню тоді, коли за­охо­чує ви­ро­бни­цтво та обмін, і про­ти­діє при­вла­снен­ню. Якщо чин­не за­ко­но­дав­ство та на­ле­жне за­без­пе­че­н­ня до­три­ма­н­ня його ви­мог ускла­дню­ють при­вла­сне­н­ня того, що на­ле­жить ін­шим лю­дям, чи то че­рез зло­чин, чи то за до­по­мо­гою по­лі­ти­чних дій, на при­вла­сне­н­ня йти­ме лише не­ве­ли­ка час­тка на­яв­них ре­сур­сів. Крім того, мен­ше ре­сур­сів до­ве­де­ться ви­тра­ча­ти й на за­хист від при­вла­сне­н­ня.
Про­те в су­ча­сно­му сві­ті саме уряд може бути най­біль­шим при­вла­сню­ва­чем. Дер­жа­ва ча­сто від­ні­має ре­сур­си в одних для на­да­н­ня суб­си­дій та пільг ін­шим. Те­хні­чно такі дії не мо­жна на­зва­ти кра­діж­кою, бо все ро­би­ться на під­ста­ві за­ко­нів, але на­віть за­кон­не при­вла­сне­н­ня — це ді­яль­ність з ну­льо­вою су­мою, що шко­дить су­спіль­ству та спо­віль­нює еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня.
У Фран­ції на бю­дже­тні трансфер­ти та суб­си­дії за­раз при­па­дає при­бли­зно по­ло­ви­на за­галь­но­го роз­мі­ру ви­да­тків дер­жав­но­го бю­дже­ту(66). Основ­на час­тка трансфер­тів іде на суб­си­ді­ю­ва­н­ня си­сте­ми со­ці­аль­но­го за­хи­сту (43% від за­галь­но­го роз­мі­ру дер­жав­но­го бю­дже­ту)(67), про­те те­пер уряд під­три­мує без­ліч ін­ших на­пря­мів ді­яль­но­сті, як-от куль­ту­ру, ае­ро­пор­ти, пев­ні ви­ро­бни­чі під­при­єм­ства, по­ту­жно­сті со­ня­чної енер­ге­ти­ки, ви­до­бу­ва­н­ня ви­ко­пно­го па­ли­ва, а та­кож сіль­сько­го­спо­дар­ські то­ва­ри (від кур­чат-брой­ле­рів до вина). Для під­при­ємств ма­ло­го бі­зне­су, що від­кри­ва­ю­ться в сіль­ській мі­сце­во­сті, у Фран­ції пе­ред­ба­че­но орі­єн­тов­но 250 рі­зних гран­тів і суб­си­дій.
Суб­си­дії та фа­во­ри­тизм з боку уря­ду — це за­гро­за як для по­лі­ти­чної де­мо­кра­тії, так і для еко­но­мі­чної ефе­ктив­но­сті. Ось лише кіль­ка при­чин цьо­го.
По-пер­ше, суб­си­дії ви­крив­лю­ють ціни та спо­ну­ка­ють під­при­єм­ства ви­тра­ча­ти біль­ше часу на спро­би одер­жа­ти піль­ги у цен­траль­них ор­га­нів ви­ко­нав­чої вла­ди, а не на роз­ро­бле­н­ня кра­щих та еко­ном­ні­ших то­ва­рів. Біль­ша до­сту­пність дер­жав­них пільг ціл­ком про­гно­зо­ва­но змі­цнює вла­ду груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів і за­охо­чує обман. Для того, щоб одер­жа­ти біль­ше суб­си­дій від уря­ду та здо­бу­ти пе­ре­ва­ги пе­ред су­пер­ни­ка­ми, ком­па­нії та інші пре­тен­ден­ти на піль­ги при­хо­ву­ють свої справ­жні ін­те­ре­си за ма­скою та­ких по­пу­ляр­них ці­лей, як ство­ре­н­ня но­вих ро­бо­чих місць, зни­же­н­ня бі­дно­сті, по­лі­пше­н­ня ста­ну дов­кі­л­ля та по­сла­бле­н­ня за­ле­жно­сті від іно­зем­ців. На­віть якщо гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів пра­гнуть до суто фі­нан­со­вої ви­го­ди та по­лі­ти­чної вла­ди, їм до­ціль­но ствер­джу­ва­ти, що вони хо­чуть до­ся­гну­ти шир­ших і по­пу­ляр­ні­ших ці­лей, що на­справ­ді не від­по­від­ає дій­сно­сті.
По-дру­ге, суб­си­дії, що на­да­ю­ться де­яким фір­мам і га­лу­зям, став­лять тих, хто їх не одер­жує, у не­ви­гі­дне ста­но­ви­ще. Де­яким із та­ких фірм до­ве­де­ться при­пи­ни­ти свою ді­яль­ність або від­мо­ви­тись від ви­хо­ду на ри­нок че­рез свою не­спро­мо­жність кон­ку­ру­ва­ти з су­пер­ни­ка­ми, що одер­жу­ють суб­си­дії. Ре­зуль­та­том цьо­го є від­вер­не­н­ня ре­сур­сів від тих під­при­ємств, до­хо­ди яких за­ле­жать від спо­жи­ва­чів на рин­ку, на ко­ристь тих, до кого по­лі­ти­ки став­ля­ться з біль­шою при­хиль­ні­стю.
По-тре­тє, і це, на­пев­но, най­ва­жли­ві­ше, суб­си­дії та фа­во­ри­тизм по­ро­джу­ють не­пра­во­мір­ні та не­е­ти­чні від­но­си­ни між під­при­єм­ства­ми та уря­дов­ця­ми. Це за­охо­чує «кор­по­ра­тив­не утри­ман­ство» та «ку­мів­ський ка­пі­та­лізм» і шко­дить ін­те­ре­сам пла­тни­ків по­да­тків. Чим вище рі­вень кор­по­ра­тив­но­го утри­ман­ства (тоб­то чим біль­ше суб­си­дій на­дає уряд бі­зне­су за рі­зни­ми про­гра­ма­ми), тим біль­ше ре­сур­сів ви­тра­ча­ти­ме­ться на го­ни­тву за пре­фе­рен­ці­я­ми. (При­мі­тка. На по­зна­че­н­ня пра­гне­н­ня ді­ло­вих кіл та ін­ших груп до де­да­лі біль­ших пільг еко­но­мі­сти ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін «рен­то­о­рі­єн­то­ва­на по­ве­дін­ка».) І в міру ви­ті­сне­н­ня рин­ків по­лі­ти­кою для еко­но­мі­ки де­да­лі ха­ра­ктер­ні­ши­ми ста­ва­ти­муть ку­мів­ство та кон­тр­про­ду­ктив­на ді­яль­ність, тоді як темп еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня опи­ни­ться на рів­ні, на­ба­га­то ниж­чо­му від по­тен­цій­но мо­жли­во­го.
Уря­ди де­мо­кра­ти­чних кра­їн з ви­со­ки­ми до­хо­да­ми де­да­лі ча­сті­ше ви­ко­ри­сто­ву­ють по­да­тки та за­по­зи­че­н­ня для на­да­н­ня суб­си­дій та ін­ших пільг пев­ним ви­бор­чим угру­по­ва­н­ням в обмін на їхню під­трим­ку та вне­ски на по­лі­ти­чну ді­яль­ність. У ви­сло­ві, який при­пи­су­ють шо­тланд­сько­му пу­блі­ци­сто­ві Але­ксан­дру Ти­тле­ру, на­во­ди­ться на­сту­пний ар­гу­мент:
«Де­мо­кра­тія не може існу­ва­ти як по­стій­на фор­ма прав­лі­н­ня. Вона може існу­ва­ти лише доти, доки ви­бор­ці не усві­дом­лять, що вони мо­жуть про­го­ло­су­ва­ти за ще­дрі да­рун­ки з дер­жав­ної скар­бни­ці для себе са­мих. З цьо­го мо­мен­ту біль­шість зав­жди під­три­му­ва­ти­ме тих кан­ди­да­тів, які обі­ця­ти­муть біль­ше ви­плат із дер­жав­ної скар­бни­ці, що при­зве­де до не­о­дмін­но­го кра­ху де­мо­кра­тії че­рез без­від­по­від­аль­ну по­да­тко­во-бю­дже­тну по­лі­ти­ку...»(68).
Вар­то ли­шень під­при­єм­ствам та ін­шим гру­пам впли­ву актив­но до­лу­чи­тись до на­да­н­ня по­лі­ти­кам під­трим­ки в обмін на суб­си­дії та піль­ги, стри­ма­ти дію цих сил буде дуже важ­ко. З роз­ви­тком дер­жав­но­го фа­во­ри­ти­зму та по­си­ле­н­ням за­ле­жно­сті одер­жу­ва­чів пільг і по­лі­ти­ків від ньо­го від­бу­ва­ти­ме­ться зро­ста­н­ня ви­трат на бю­дже­тні трансфер­ти та від­тік ре­сур­сів з про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті. Де­да­лі по­ши­ре­ні­ши­ми ста­ва­ти­муть ві­ро­лом­ні вчин­ки, не­е­ти­чні від­но­си­ни та на­віть ко­ру­пція. Це при­зве­де до під­ви­ще­н­ня по­да­тків, збіль­ше­н­ня бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту та за­стою в еко­но­мі­ці, що під­да­лась на по­лі­ти­чні ма­ні­пу­ля­ції. Якщо не буде від­нов­ле­но кон­сти­ту­цій­но­го за­хи­сту прав вла­сно­сті та не за­про­ва­дже­но обме­жень на ви­да­тки, суб­си­дії та за­по­зи­че­н­ня з боку уря­ду, де­мо­кра­ти­чно обра­ні по­лі­ти­ки бу­дуть де­да­лі актив­ні­ше схва­лю­ва­ти про­гра­ми, які бу­дуть роз­тра­чу­ва­ти ре­сур­си та зни­жу­ва­ти за­галь­ний рі­вень жи­т­тя. Як мо­жна пе­ре­ко­на­тись на при­кла­ді Гре­ції, де на­дмір­ні ви­тра­ти уря­ду при­зве­ли у 2015 році до бор­го­вої кри­зи, така по­лі­ти­ка у кін­це­во­му під­сум­ку веде до на­дмір­ної за­бор­го­ва­но­сті та обва­лу еко­но­мі­ки.

Елемент 3.8. Недопущення неефективності, зокрема у разі доцільного субсидування

Чистий прибуток одержувачів трансфертів є меншим, а часто й значно меншим від суми трансферту.

Ма­лю­нок зо­бра­жує двох не­охай­них чо­ло­ві­ків у по­ро­жньо­му барі. Один каже дру­го­му: «Мо­жна отри­ма­ти до­по­мо­гу з не­пра­це­зда­тно­сті. Щодо не­зда­тно­сті — не знаю».
«Мо­жна отри­ма­ти до­по­мо­гу з не­пра­це­зда­тно­сті. Щодо не­зда­тно­сті — не знаю».
Тим, хто не до­сить до­бре ро­зу­мі­є­ться на еко­но­мі­ці, трансфертні платежі ви­да­ю­ться ефе­ктив­ним спосо­бом адре­сної до­по­мо­ги. Однак еко­но­мі­чний ана­ліз свід­чить про те, що на­справ­ді до­сить важ­ко здій­сни­ти трансферт гру­пі одер­жу­ва­чів у та­кий спо­сіб, щоб під­ви­щи­ти рі­вень їхньо­го до­бро­бу­ту на три­ва­лий строк. Як це ча­сто тра­пля­є­ться в еко­но­мі­чній сфе­рі, пра­виль­ність цьо­го твер­дже­н­ня по­ясню­є­ться не­пе­ре­дба­че­ни­ми вто­рин­ни­ми ефе­кта­ми(69).
На ефе­ктив­ність трансфер­тних пла­те­жів не­га­тив­но впли­ва­ють три основ­ні чин­ни­ки. І хоча, мо­жли­во, цей про­цес най­про­сті­ше про­сте­жи­ти на при­кла­ді пря­мих трансфер­тних пла­те­жів, як-от со­ці­аль­на до­по­мо­га, такі самі сили ді­ють, коли до­по­мо­га на­да­є­ться у фор­мі сіль­сько­го­спо­дар­ських суб­си­дій або гран­тів для фі­зи­чних чи юри­ди­чних осіб.
По-пер­ше, збіль­ше­н­ня об­ся­гу трансфер­тів із дер­жав­но­го бю­дже­ту, за­га­лом, по­сла­блює сти­му­ли як пла­тни­ків по­да­тків-до­но­рів, так і одер­жу­ва­чів трансфер­тів до отри­ма­н­ня тру­до­во­го до­хо­ду та ство­ре­н­ня цін­но­сті. Ба­га­то трансфер­тних про­грам пе­ред­ба­ча­ють обер­не­ну за­ле­жність між роз­мі­ром трансфер­ту та рів­нем до­хо­ду одер­жу­ва­ча. У міру під­ви­ще­н­ня до­хо­ду одер­жу­ва­ча сума трансфер­ту змен­шу­є­ться. У та­ко­му разі ні пла­тни­ки по­да­тків, ні одер­жу­ва­чі трансфер­тів не ви­ро­бля­ти­муть та не за­ро­бля­ти­муть стіль­ки, скіль­ки вони мо­гли б за від­су­тно­сті трансфер­тних про­грам. Із по­си­ле­н­ням по­да­тко­во­го на­ван­та­же­н­ня че­рез не­об­хі­дність фі­нан­су­ва­н­ня біль­шо­го об­ся­гу трансфер­тів пла­тни­ки по­да­тків втра­ча­ють мо­ти­ва­цію до ви­ро­бни­чої ді­яль­но­сті й за­ро­бі­тку та отри­му­ють біль­ше сти­му­лів вкла­да­ти ко­шти в по­да­тко­ві схо­ви­ща, на­ма­га­ю­чись збе­рег­ти за­ро­бле­ні гро­ші для себе. Так само одер­жу­ва­чі ма­ти­муть мен­ший сти­мул за­ро­бля­ти, оскіль­ки їхній чи­стий до­хід збіль­шу­ва­ти­ме­ться тіль­ки на не­зна­чну час­тку, а в ба­га­тьох ви­пад­ках — лише на кри­хту від їхньо­го до­да­тко­во­го за­ро­бі­тку. Як на­слі­док, еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня спо­віль­ню­є­ться.
Щоб зро­зу­мі­ти не­га­тив­ний вплив май­же будь-якої трансфер­тної по­лі­ти­ки на рі­вень про­ду­ктив­но­сті, по­ду­май­те, як би від­ре­а­гу­ва­ли учні, коли б на по­ча­тку се­ме­стру вчи­тель по­ві­до­мив, що по­лі­ти­ка оці­ню­ва­н­ня в кла­сі пе­ред­ба­чає пе­ре­роз­по­діл отри­ма­них на іспи­тах ба­лів у та­кий спо­сіб, щоб ні­хто не отри­мав оцін­ки ниж­че від за­до­віль­ної. За та­кої си­сте­ми учням, які отри­ма­ли від­мін­ні оцін­ки, на­брав­ши на іспи­тах, у се­ре­дньо­му, не мен­ше 90%, до­ве­ло­ся б по­сту­пи­ти­ся до­ста­тньою кіль­кі­стю ба­лів, щоб під­ня­ти се­ре­дній по­ка­зник тих, хто в ін­шо­му ви­пад­ку отри­мав би не­за­до­віль­ні оцін­ки. І, зви­чай­но, учням, які отри­ма­ли оцін­ки «до­бре», та­кож до­ве­ло­ся б по­сту­пи­ти­ся де­якою — хоча й мен­шою, — кіль­кі­стю сво­їх ба­лів, щоб оцін­ки в кла­сі були рів­но­мір­ні­ші.
Чи вар­то сум­ні­ва­ти­ся в тому, що при­найм­ні ча­сти­на учнів, які на­вча­ли­ся б на «від­мін­но» та «до­бре», пра­цю­ва­ти­муть менш ста­ран­но, якщо їхні до­да­тко­ві зу­си­л­ля бу­дуть «опо­да­тко­ву­ва­ти­ся» для на­да­н­ня до­по­мо­ги ін­шим? І так само вчи­ни­ли б учні, які отри­му­ють за­до­віль­ні та не­за­до­віль­ні оцін­ки, оскіль­ки по­ка­ра­н­ня за до­кла­да­н­ня не­до­ста­тніх зу­силь буде пом’якше­но зав­дя­ки пе­ре­да­чі ба­лів, яких вони не отри­ма­ли б, за­ро­бля­ю­чи бали са­мо­стій­но. Така сама ло­гі­ка за­сто­сов­на на­віть до тих, хто отри­мав би оцін­ки «не­за­до­віль­но», хоча вони, ймо­вір­но, в будь-яко­му разі не над­то пе­ре­йма­ли­ся б на­вча­н­ням. Пе­ред­ба­чу­ва­ним на­слід­ком буде зни­же­н­ня ста­ран­но­сті ко­жно­го окре­мо­го учня кла­су та успі­шно­сті за­га­лом.
За­сто­су­ва­н­ня по­да­тко­вих і трансфер­тних схем має по­ді­бні на­слід­ки: зни­же­н­ня ін­тен­сив­но­сті пра­ці та за­галь­но­го рів­ня до­хо­ду. До­хід не є чи­мось на кшталт «ман­ни не­бе­сної». Нав­па­ки, люди самі за­ро­бля­ють і ство­рю­ють його, на­да­ю­чи то­ва­ри та по­слу­ги спо­жи­ва­чам, які го­то­ві за них пла­ти­ти. Національний дохід мо­жна уяви­ти у ви­гля­ді еко­но­мі­чно­го пи­ро­га, роз­мір яко­го ви­зна­ча­є­ться ді­я­ми міль­йо­нів лю­дей, ко­жен з яких за­йма­є­ться ви­ро­бни­цтвом або тор­гів­лею, щоб за­ро­би­ти собі шма­ток. Не­мо­жли­во пе­ре­роз­по­ді­ли­ти ча­сти­ни шма­тків, які вони мо­гли б за­ро­би­ти, одно­ча­сно не зни­жу­ю­чи ін­тен­сив­но­сті пра­ці та не ско­ро­чу­ю­чи ін­но­ва­цій­ної ді­яль­но­сті, які пе­ред­усім ство­рю­ють цей пи­ріг.
По-дру­ге, кон­ку­рен­тна бо­роть­ба за отри­ма­н­ня трансфер­тів може сут­тє­во пі­ді­рва­ти біль­шість дов­го­стро­ко­вих ви­год імо­вір­них одер­жу­ва­чів до­по­мо­ги. Дер­жа­вам до­во­ди­ться вста­нов­лю­ва­ти кри­те­рії для отри­ма­н­ня трансфер­тних ви­плат та ін­ших по­лі­ти­чних при­ві­ле­їв. Якби вони цьо­го не ро­би­ли, бю­джет було б не­гай­но спу­сто­ше­но трансфер­тни­ми пла­те­жа­ми. За­зви­чай дер­жа­ва ви­ма­гає від одер­жу­ва­ча трансфер­ту чи­мось во­ло­ді­ти, щось ро­би­ти або ки­мось бути. На­при­клад, одер­жу­вач до­по­мо­ги по без­ро­бі­т­тю має бути не­пра­це­вла­што­ва­ним, а ком­па­нія не може мати біль­ше від пев­ної кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків у шта­ті, щоб пре­тен­ду­ва­ти на отри­ма­н­ня гран­ту або по­зи­ки для ма­ло­го під­при­єм­ни­цтва. Однак вар­то тіль­ки вста­но­ви­ти кри­те­рій, і люди по­чи­на­ють під­ла­што­ву­ва­ти свою по­ве­дін­ку, щоб мати пра­во на «да­ро­ві» гро­ші або інші піль­ги від дер­жа­ви. При цьо­му чи­ста ви­го­да від трансфер­тів зни­жу­є­ться.
По­мір­куй­мо над та­ким: при­пу­сті­мо, що поль­ський уряд ви­рі­шив ви­да­ва­ти між 9 го­ди­ною ран­ку та 5 го­ди­ною ве­чо­ра в бу­дні по 300 зло­тих го­тів­кою ко­жно­му, хто ви­сто­їть чер­гу до ві­кон­ця каси мі­ні­стер­ства фі­нан­сів. Ви­ши­ку­ю­ться дов­гі чер­ги. На­скіль­ки дов­ги­ми вони бу­дуть? Якою кіль­кі­стю часу сво­го до­зві­л­ля та про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті бу­дуть го­то­ві по­сту­пи­ти­ся люди? Той, чий час вар­ту­вав 30 зло­тих за го­ди­ну, по­го­див­ся б про­ве­сти в чер­зі близь­ко де­ся­ти го­дин, щоб отри­ма­ти 300 зло­тих го­тів­кою. Однак че­ка­н­ня мо­гло б за­бра­ти по­над де­сять го­дин, якби зна­йшла­ся до­ста­тня кіль­кість ін­ших лю­дей, час яких ко­шту­вав мен­ше, ска­жі­мо, 20 або 10 зло­тих за го­ди­ну. Ко­жен ви­явив би, що час очі­ку­ва­н­ня по­гли­нув сут­тє­ву ча­сти­ну вар­то­сті трансфер­ту в сумі 300 зло­тих. По­бор­ни­кам та­кої про­гра­ми не вар­то спо­ді­ва­ти­ся, що вона зро­бить одер­жу­ва­чів на 300 зло­тих ба­га­тши­ми.
Цей при­клад ілю­струє, чому на­мі­че­ні одер­жу­ва­чі до­по­мо­ги в ме­жах трансфер­тних про­грам не отри­му­ють та­кої сут­тє­вої під­трим­ки, як це за­ве­де­но вва­жа­ти. Коли по­тен­цій­ним одер­жу­ва­чам до­по­мо­ги до­во­ди­ться щось ро­би­ти, щоб здо­бу­ти пра­во на отри­ма­н­ня трансфер­ту (як-от сто­я­ти в чер­зі, за­пов­ню­ва­ти блан­ки, до­ма­га­ти­ся пев­них рі­шень від дер­жав­них слу­жбов­ців, скла­да­ти іспи­ти, тер­пі­ти зво­лі­ка­н­ня чи ро­би­ти вне­ски до фон­дів окре­мих по­лі­ти­чних кам­па­ній), то не­рід­ко зна­чна ча­сти­на їхньої по­тен­цій­ної ви­го­ди втра­ча­є­ться під час на­ма­гань ви­ко­на­ти ква­лі­фі­ка­цій­ні кри­те­рії. Так само, коли одер­жу­ва­чам до­по­мо­ги на­ле­жить чи­мось во­ло­ді­ти, щоб отри­ма­ти суб­си­дію (на­при­клад, ді­лян­кою зем­лі з по­пе­ре­дньою істо­рі­єю ви­ро­щу­ва­н­ня пев­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської куль­ту­ри — для отри­ма­н­ня аграр­них суб­си­дій, — або лі­цен­зі­єю на пра­во на­да­н­ня по­слуг та­ксі чи екс­пор­ту про­ду­кції), люди бу­дуть на­бав­ля­ти ціну акти­ву, не­об­хі­дно­го для її отри­ма­н­ня. Вища ціна акти­ву, як-от лі­цен­зій на пе­ре­ве­зе­н­ня на та­ксі, пе­ре­ва­жить роз­мір суб­си­дії.
Що­ра­зу по­тен­цій­ні отри­му­ва­чі до­по­мо­ги кон­ку­ру­ва­ти­муть один з одним у до­три­ман­ні кри­те­рі­їв, доки не втра­тять зна­чну ча­сти­ну вар­то­сті трансфе­ру. Як на­слі­док, чи­стий при­бу­ток одер­жу­ва­ча за­зви­чай буде зна­чно ниж­чим від суми трансфер­тно­го пла­те­жу. Дій­сно, чи­стий при­бу­ток гра­ни­чно­го одер­жу­ва­ча (осо­би, яка на­вряд чи вва­жає за до­ціль­не до­би­ва­ти­ся пра­ва на отри­ма­н­ня трансфер­ту) буде пра­кти­чно ну­льо­вим.
Роз­глянь­мо на­слід­ки на­да­н­ня суб­си­дій (сти­пен­дій і де­ше­вих кре­ди­тів) сту­ден­там ви­шів у Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки. Такі про­гра­ми мали на меті збіль­ше­н­ня до­сту­пно­сті ви­щої осві­ти. Однак суб­си­дії та­кож під­ви­щу­ють по­пит на таку осві­ту, що при­зво­дить до зро­ста­н­ня пла­ти за на­вча­н­ня. За ре­зуль­та­та­ми не­дав­ньо­го до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го Фе­де­раль­ним ре­зерв­ним бан­ком Нью-Йор­ка, при­бли­зно 65% ви­пад­ків збіль­ше­н­ня трансфер­тів для сту­ден­тів при­зве­ло до під­ви­ще­н­ня пла­ти за на­вча­н­ня. До того ж, про­гра­ми суб­си­дій спри­я­ли пе­ре­на­си­чен­ню рин­ку пра­ці ви­пу­скни­ка­ми ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів, що змен­ши­ло пер­спе­кти­ви їхньо­го пра­це­вла­шту­ва­н­ня та цін­ність їхніх ди­пло­мів. У пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою швид­ке зро­ста­н­ня, у по­єд­нан­ні з низь­кою які­стю та не­від­по­від­ні­стю (в ба­га­тьох сфе­рах) уні­вер­си­тет­ської осві­ти, при­зве­ло до сер­йо­зної про­бле­ми «на­дли­шко­вої осві­ти» — коли ви­пу­скни­ки по­сі­да­ють ро­бо­чі мі­сця, які не ви­ма­га­ють на­яв­но­сті уні­вер­си­тет­ської осві­ти. Ба­га­то та­ких ви­пу­скни­ків за­ли­ша­ю­ться в пас­тці низь­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них ро­бо­чих місць на дов­гі роки пі­сля за­кін­че­н­ня на­вча­н­ня(70).
Існує і тре­тя при­чи­на не­ефе­ктив­но­сті трансфер­тів. Трансфер­тні про­гра­ми змен­шу­ють не­га­тив­ні на­слід­ки, яких за­зна­ють люди че­рез свої не­роз­су­дли­ві рі­ше­н­ня, у та­кий спо­сіб зни­жу­ю­чи мо­ти­ва­цію по­тен­цій­них отри­му­ва­чів до­по­мо­ги вжи­ва­ти за­хо­дів для уни­кне­н­ня не­га­ра­здів. На­при­клад, дер­жав­не суб­си­ді­ю­ва­н­ня стра­хо­вих пре­мій у ре­гіо­нах, які ча­сто стра­жда­ють від сти­хій­них лих, змен­шує осо­би­сті ви­тра­ти гро­ма­дян, що убез­пе­чу­ю­ться від еко­но­мі­чних зби­тків, пов’яза­них з ура­га­на­ми. Про­те су­спіль­ство несе ви­тра­ти. Оскіль­ки суб­си­дії зде­шев­лю­ють стра­ху­ва­н­ня від ура­га­нів, біль­ше лю­дей бу­ду­ють собі жи­тло у схиль­них до ура­га­нів ре­гіо­нах, вна­слі­док чого ура­га­ни на­но­сять біль­ше шко­ди, ніж це було б в ін­шо­му разі. Ще одним при­кла­дом є до­по­мо­га з без­ро­бі­т­тя. Со­ці­аль­ні ви­пла­ти змен­шу­ють для без­ро­бі­тних пра­ців­ни­ків ціну від­мо­ви від на­яв­них про­по­зи­цій ро­бо­ти та про­дов­же­н­ня по­шу­ків кра­що­го пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Тому пра­ців­ни­ки ви­тра­ча­ють біль­ше часу на по­шу­ки ро­бо­ти, що при­зво­дить до ви­що­го рів­ня без­ро­бі­т­тя, ніж це було б в ін­шо­му разі(71).
Для ро­зу­мі­н­ня бі­дно­сті та впли­ву дер­жав­них про­грам ва­жли­во роз­рі­зня­ти по­ня­т­тя «бі­дно­сті», що є ка­те­го­рі­єю офі­цій­ної дер­жав­ної ста­ти­сти­ки, та «зли­днів», що є ін­ту­ї­тив­ною ін­тер­пре­та­ці­єю оцін­ки яко­сті жи­т­тя. За ча­сів пре­зи­дент­ства Лін­до­на Джон­со­на в се­ре­ди­ні 1960-х ро­ків Спо­лу­че­ні Шта­ти про­го­ло­си­ли «вій­ну з бі­дні­стю». Пре­зи­дент Джон­сон та інші при­хиль­ни­ки про­гра­ми ствер­джу­ва­ли, що бі­дність мо­жна було лі­кві­ду­ва­ти, якби тіль­ки аме­ри­кан­ці по­го­ди­лись пе­ре­да­ти тро­хи біль­ше до­хо­ду менш уда­чли­вим чле­нам су­спіль­ства. Вони по­го­ди­ли­ся, й про­гра­ми трансфер­тних пла­те­жів зна­чно роз­ши­ри­ли­ся. Як ви­дно з ді­а­гра­ми ниж­че (ри­су­нок 21), за пе­рі­од із кін­ця 1960-х ро­ків у Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки трансфер­ти на ко­ристь гро­ма­дян, що жи­вуть у бі­дно­сті або пе­ре­бу­ва­ють на межі бі­дно­сті, різ­ко зро­сли (в дев’ять ра­зів) у до­ла­рах у ре­аль­но­му ви­ра­жен­ні (зна­че­н­ня за 2017 рік). Однак рі­вень бі­дно­сті май­же не змі­ню­вав­ся(72). Пре­зи­дент Ро­нальд Рей­ган ко­лись сар­ка­сти­чно за­ува­жив: «У 60-х ми вели вій­ну з бі­дні­стю, й бі­дність пе­ре­мо­гла».
Ри­су­нок 21. Рі­вень бі­дно­сті та роз­мір со­ці­аль­них ви­плат на одну осо­бу, що живе в умо­вах бі­дно­сті
Гі­сто­гра­ма по­ка­зує рів­ні бі­дно­сті та ви­трат на со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня на одну ма­ло­за­без­пе­че­ну осо­бу у США в пе­рі­од з 1967 по 2017 рік. Дані по­да­но у до­ла­ро­во­му екві­ва­лен­ті у ці­нах 2017 року. По­при те, що со­ці­аль­ні ви­пла­ти за цей час зро­сли вдев’яте­ро, рів­ні бі­дно­сті за­ли­ша­лись на більш-менш не­змін­но­му рів­ні, що від­по­від­ає в се­ре­дньо­му 15% на­се­ле­н­ня.
Чому трансфер­тні про­гра­ми, спря­мо­ва­ні на по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, не є більш ефе­ктив­ни­ми? Трансфер­ти по­ро­джу­ють три не­ба­жа­ні вто­рин­ні ефе­кти, які спо­віль­ню­ють бо­роть­бу з бі­дні­стю.
По-пер­ше, трансфер­ти, пов’яза­ні з рів­нем до­хо­ду, по­сла­блю­ють сти­му­ли ма­ло­за­без­пе­че­них верств на­се­ле­н­ня до тру­до­вої ді­яль­но­сті, під­ви­ще­н­ня сво­їх до­хо­дів і по­до­ла­н­ня бі­дно­сті. Пе­ре­ва­ги біль­шо­сті та­ких про­грам про­пор­цій­но змен­шу­ю­ться та зре­штою зво­дя­ться на­ні­вець у міру зро­ста­н­ня до­хо­дів одер­жу­ва­чів. У кін­це­во­му під­сум­ку ба­га­то одер­жу­ва­чів із низь­ким рів­нем до­хо­ду по­тра­пля­ють у пас­тку бі­дно­сті. По­чав­ши за­ро­бля­ти біль­ше, вони отри­ма­ють лише не­зна­чну ча­сти­ну сво­го до­да­тко­во­го до­хо­ду вна­слі­док на­ра­ху­ва­н­ня до­да­тко­вих по­да­тко­вих зо­бов’язань і втра­ти трансфер­тів. У 2018 році у зві­ті Ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку (ОЕСР) було за­зна­че­но, що втра­че­на ви­го­да вна­слі­док під­ви­ще­н­ня до­хо­дів ся­гну­ла 93% від мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти для пра­ців­ни­ків у Че­ській Ре­спу­блі­ці та 92% у Хор­ва­тії(73). У де­яких ви­пад­ках до­да­тко­вий за­ро­бі­ток може на­віть змен­ши­ти чи­стий до­хід одер­жу­ва­ча. Отже, для ба­га­тьох одер­жу­ва­чів із низь­ким рів­нем до­хо­ду пас­тка бі­дно­сті сут­тє­во змен­шує сти­му­ли пра­цю­ва­ти, за­ро­бля­ти біль­ше, на­бу­ва­ти до­сві­ду та про­су­ва­ти­ся по кар’єр­них схо­дах. Трансфер­ти зна­чною мі­рою про­сто за­мі­ня­ють до­хід, який іна­кше було б отри­ма­но вна­слі­док тру­до­вої ді­яль­но­сті, а отже чи­стий при­бу­ток бі­дних є не­ве­ли­ким — зна­чно мен­шим, ніж у разі отри­ма­н­ня трансфер­тних ви­плат.
Це не є но­ви­ною. Ана­лі­зу­ю­чи ан­глій­ські за­ко­ни про бі­дних у 1835 році, Але­ксіс де То­квіль пи­сав у сво­їх «За­пи­сках про па­у­пе­ризм»:
«Лю­ди­на, як і всі со­ці­аль­но-ор­га­ні­зо­ва­ні істо­ти, має при­ро­дну при­страсть до не­роб­ства. Однак для неї існу­ють два сти­му­ли пра­цю­ва­ти: по­тре­ба жити та ба­жа­н­ня по­лі­пшу­ва­ти умо­ви жи­т­тя… Будь-який за­хід, якщо він за­про­ва­джує ле­галь­ну бла­го­дій­ність на по­стій­ній осно­ві та на­дає їй адмі­ні­стра­тив­ну фор­му, тим са­мим ство­рює без­ді­яль­ний і ле­да­чий клас, що живе ко­штом про­ми­сло­во­го ро­бі­тни­чо­го кла­су»(74).
На ма­люн­ку зо­бра­же­ний чо­ло­вік без со­ро­чки, у шор­тах та оку­ля­рах для пла­ва­н­ня, він три­має до­шку для сер­фін­гу і сто­їть пе­ред ві­кон­цем у цен­трі отри­ма­н­ня до­по­мо­ги по без­ро­бі­т­тю. Жін­ка за ві­кон­цем три­має ли­сток па­пе­ру й каже цьо­му чо­ло­ві­ко­ві: «Пане Ве­бер, ви не ски­да­є­те­ся на лю­ди­ну, що до­кла­дає до­ста­тньо зу­силь для по­шу­ку ро­бо­ти»
БЕЗ­РО­БІ­Т­ТЯ
«Мені чо­мусь зда­є­ться, мі­сте­ре Ве­бер, що ви не до­кла­да­є­те до­ста­тніх зу­силь для по­шу­ку ро­бо­ти».
По-дру­ге, трансфер­тні про­гра­ми, які зна­чно по­лег­шу­ють тру­дно­щі бі­дно­сті, та­кож змен­шу­ють аль­тер­на­тив­ну вар­тість ри­зи­ко­ва­них рі­шень, які ча­сто при­зво­дять до бі­дно­сті: вжи­ва­н­ня нар­ко­ти­ків, не­ба­жа­н­ня на­вча­ти­ся чи пра­цю­ва­ти, на­ро­дже­н­ня ді­тей під­лі­тка­ми та не­за­мі­жні­ми жін­ка­ми, роз­лу­че­н­ня або за­ли­ше­н­ня ді­тей ба­тьком. Оскіль­ки все біль­ше лю­дей ви­би­ра­ють такі аль­тер­на­ти­ви з ви­со­ким сту­пе­нем ри­зи­ку, зни­зи­ти рі­вень бі­дно­сті дуже важ­ко. Рі­вень бі­дно­сті не­пов­них сі­мей істо­тно пе­ре­ви­щує рі­вень бі­дно­сті до­мо­го­спо­дарств із дво­ма ба­тька­ми. На­при­клад, у 2017 році в Че­хії за ме­жею бі­дно­сті про­жи­ва­ло 9,7% за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня, тоді як се­ред ро­дин з оди­но­ки­ми ма­те­ря­ми чи ба­тька­ми та­ких лю­дей було 37%. У Бі­ло­ру­сі у 2013 році рі­вень бі­дно­сті се­ред не­пов­них сі­мей ста­но­вив 17%, по­рів­ню­ю­чи з 11% се­ред за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня. Ре­зуль­та­ти до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го у 2009 році екс­пер­та­ми Ін­сти­ту­ту Бру­кі­нґса Іза­бель Со­хілл та Ро­ном Ха­скін­сом, по­ка­за­ли, що жи­тель Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки може зни­зи­ти для себе ймо­вір­ність про­жи­ва­н­ня в умо­вах бі­дно­сті з 12 до 2%, зро­бив­ши лише три ба­зо­ві речі: за­кін­чив­ши се­ре­дню шко­лу (що­най­мен­ше), пра­цю­ю­чи пов­ний ро­бо­чий день та одру­жив­шись до на­ро­дже­н­ня ди­ти­ни(75). Вплив осо­би­сто­го ви­бо­ру на ймо­вір­ність опи­ни­ти­ся в бі­дно­сті є над­зви­чай­но ва­жли­вим фа­кто­ром, який пе­да­го­ги, ба­тьки, опі­ку­ни та інші люди по­вин­ні обго­во­рю­ва­ти з мо­лод­дю, зна­чна ча­сти­на якої при­ймає ці до­ле­но­сні рі­ше­н­ня. Їх слід вра­хо­ву­ва­ти ви­бор­цям і чле­нам су­спіль­ства за­га­лом при ухва­лен­ні про­грам, що змі­ню­ють сти­му­ли до по­ве­дін­ки, яка може збіль­ши­ти або змен­ши­ти ймо­вір­ність не­ефе­ктив­них рі­шень.
По-тре­тє, дер­жав­ні трансфер­тні про­гра­ми, спря­мо­ва­ні на по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, ви­ті­сня­ють при­ва­тну бла­го­дій­ну ді­яль­ність. Коли люди ро­зу­мі­ють, що бі­дних за­без­пе­чує дер­жа­ва, на­галь­на не­об­хі­дність у бла­го­дій­ній ді­яль­но­сті ро­дин, ре­лі­гій­них і гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій від­па­дає. Іу­дей­сько-хри­сти­ян­ська кон­це­пція де­ся­ти­ни та іслам­ський обов’язок за­кя­ту на­го­ло­шу­ють на зо­бов’язан­ні лю­дей на­да­ва­ти до­по­мо­гу менш уда­чли­вим. Пе­ред­ба­чу­ва­но, що коли дер­жа­ва стя­гує по­да­тки та вжи­ває до­да­тко­вих за­хо­дів, актив­ність при­ва­тних осіб і груп зни­жу­є­ться. Крім того, при­ва­тні бла­го­дій­ни­ки кра­ще ро­зу­мі­ють справ­жню суть про­бле­ми, із біль­шим ро­зу­мі­н­ням став­ля­ться до спосо­бу жи­т­тя одер­жу­ва­чів і спря­мо­ву­ють свої по­жер­тву­ва­н­ня тим, хто актив­но на­ма­га­є­ться до­по­мог­ти собі сам. Отже, при­ва­тна бла­го­дій­на ді­яль­ність за­зви­чай є ефе­ктив­ні­шою від дер­жав­ної, тому ви­ті­сне­н­ня при­ва­тної бла­го­дій­но­сті за­го­стрює про­бле­му. У ре­зуль­та­ті до­слі­дже­н­ня су­ку­пно­сті цих фа­кто­рів було ви­яв­ле­но, що при­ва­тні бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції пе­ре­да­ють кін­це­вим отри­му­ва­чам до­по­мо­ги зна­чно біль­шу час­тку до­хо­ду, ніж дер­жав­ні про­гра­ми, які ма­ють істо­тно біль­ші на­кла­дні та адмі­ні­стра­тив­ні ви­тра­ти(76).
З по­гля­ду еко­но­мі­ки, низь­ка ефе­ктив­ність трансфер­тних про­грам, від під­три­ма­н­ня цін на фер­мер­ську про­ду­кцію до про­грам по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, не є не­спо­ді­ван­кою. Якщо вра­хо­ву­ва­ти вто­рин­ні ефе­кти, еко­но­мі­чний ана­ліз вка­зує на те, що на­да­ва­ти під­трим­ку від­по­від­но­му колу отри­му­ва­чів про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу над­зви­чай­но скла­дно. В іде­а­лі такі про­гра­ми по­вин­ні до­по­ма­га­ти за­без­пе­чу­ва­ти за­со­би до існу­ва­н­ня тим, хто живе в бі­дно­сті, щоб зре­штою усу­ну­ти по­тре­бу в та­ких трансфер­тах. На­справ­ді до­свід по­ка­зує, що трансфер­тні про­гра­ми зда­тні ви­ко­на­ти пер­шу ча­сти­ну цієї мі­сії, однак ча­сто це до­ся­га­є­ться ко­штом галь­му­ва­н­ня дру­гої ча­сти­ни. Тому про­гра­ми до­по­мо­ги як у кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, так і в роз­ви­не­но­му сві­ті все ча­сті­ше на­би­ра­ють фор­ми «об­умов­ле­них гро­шо­вих трансфер­тів», що пе­ред­ба­ча­ють на­да­н­ня під­трим­ки лише за умо­ви вжи­ва­н­ня пев­них за­хо­дів одер­жу­ва­чем.
На­сам­кі­нець вар­то зро­би­ти кіль­ка за­ува­жень щодо скла­дних по­лі­ти­чних рі­шень з пи­тань бі­дно­сті. Чи­та­ю­чи дис­ку­сії на сто­рін­ках пре­си або слу­ха­ю­чи ви­сту­пи кан­ди­да­тів на дер­жав­ні по­са­ди, ва­жли­во чі­тко ро­зу­мі­ти, про що вони го­во­рять.
  1. Саме ви­зна­че­н­ня по­ня­т­тя «бі­дність» ча­сто спан­те­ли­чує. Го­во­ря­чи про бі­дність, де­хто має на ува­зі «аб­со­лю­тну бі­дність», тоб­то, коли окре­ма лю­ди­на чи сім’я не ма­ють до­ста­тніх ре­сур­сів для при­дба­н­ня ви­зна­че­но­го «спо­жив­чо­го ко­ши­ка то­ва­рів та по­слуг для за­до­во­ле­н­ня пер­шо­чер­го­вих по­треб».
  2. Інші ма­ють на дум­ці «від­но­сну бі­дність», коли осо­ба або сім’я кла­си­фі­ку­ю­ться як бі­дні, якщо рі­вень їхньо­го до­хо­ду є ниж­чим за по­пе­ре­дньо ви­зна­че­ну межу в роз­по­ді­лі до­хо­дів (ска­жі­мо, ниж­чим за по­ло­ви­ну ме­ді­ан­но­го рів­ня се­ре­дньо­ду­шо­во­го до­хо­ду в кра­ї­ні).
  3. Від­но­сна бі­дність зі­став­ля­є­ться з не­рів­ні­стю, однак це не одне й те саме. При­пу­сті­мо, існу­ють два то­ва­ри­ства, ко­жне з яких скла­да­є­ться з чо­ти­рьох сі­мей. У пер­шо­му то­ва­ри­стві до­хо­ди ста­нов­лять 1 000 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів і 4000 до­ла­рів, тоді як у дру­го­му — 51 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів, 50 000 до­ла­рів і 24 999 до­ла­рів. Оби­два то­ва­ри­ства мали б одна­ко­вий рі­вень від­но­сної бі­дно­сті (25%), але дуже від­рі­зня­ли­ся б за рів­нем не­рів­но­сті.
  4. Іно­ді кри­те­рії бі­дно­сті не вра­хо­ву­ють по­да­тків (які змен­шу­ють до­хід) та трансфер­тів (які збіль­шу­ють до­хід). Тож який ва­рі­ант ви­ко­ри­сто­ву­є­ться? Ча­сто кіль­кість лю­дей, що жи­вуть в умо­вах бі­дно­сті від­по­від­но до пер­шо­го ви­зна­че­н­ня, вдві­чі пе­ре­ви­щує кіль­кість та­ких лю­дей за кри­те­рі­я­ми дру­го­го ви­зна­че­н­ня.
  5. Стан­дар­ти щодо скла­ду мі­ні­маль­но­го рів­ня спо­жи­ва­н­ня зна­чно від­рі­зня­ю­ться, за­ле­жно від кра­ї­ни та часу. Сьо­го­дні у кра­ї­нах із се­ре­днім та ви­со­ким рів­нем до­хо­дів очі­ку­ва­н­ня су­спіль­ства щодо прийня­тно­го рів­ня жи­т­тя охо­плю­ють то­ва­ри та по­слу­ги, яких по­пе­ре­дні по­ко­лі­н­ня на­віть не мо­гли собі уяви­ти (по­ду­май­те про мо­біль­ні те­ле­фо­ни та те­ле­ві­зо­ри).
  6. Зре­штою, ва­жли­во роз­рі­зня­ти між бі­дні­стю в пев­ний пе­рі­од і бі­дні­стю впро­довж усьо­го жи­т­тя. Отри­му­ва­ти низь­кий до­хід у сту­дент­ські часи та жити в бі­дно­сті з року в рік — це зов­сім рі­зні си­ту­а­ції.

Елемент 3.9. Централізоване планування ніколи не давало належного результату

Економіка є надто складною системою для застосування механізму централізованого планування, і зусилля в такому напрямку призводять до низької ефективності.

«Лю­ди­на си­сте­ми схиль­на вва­жа­ти себе дуже му­дрою. Зда­є­ться, вона вва­жає, що може ке­ру­ва­ти чле­на­ми ве­ли­ко­го су­спіль­ства так само віль­но, як рука роз­став­ляє фі­гу­ри на ша­хів­ни­ці. При цьо­му вона не вра­хо­вує те, що ходи фі­гур на ша­хів­ни­ці за­ле­жать ви­клю­чно від руки, що їх пе­ре­став­ляє; тим ча­сом як на ве­ли­че­зній ша­хо­вій до­шці люд­сько­го су­спіль­ства ко­жна окре­ма фі­гу­ра ру­ха­є­ться за вла­сним прин­ци­пом, що може від­рі­зня­ти­ся від про­ди­кто­ва­но­го їй за­ко­но­дав­чою вла­дою. Якщо оби­два ці прин­ци­пи руху збі­га­ю­ться й ді­ють в одна­ко­во­му на­прям­ку, то гра, в яку грає су­спіль­ство, буде від­бу­ва­ти­ся лег­ко та зла­го­дже­но, а саме су­спіль­ство з ве­ли­кою ймо­вір­ні­стю буде ща­сли­вим та успі­шним. Але якщо вони про­ти­ле­жні або від­рі­зня­ю­ться, то гра від­бу­ва­є­ться без­ла­дно, а су­спіль­ство по­стій­но пе­ре­бу­ває в ста­ні пов­но­го без­ла­ду»(77),
Адам Сміт, «Те­о­рія мо­раль­них по­чут­тів» (1759).
Як уже за­зна­ча­ло­ся вище, дер­жа­ви ча­сто зда­тні кра­ще, ніж рин­ки, ко­ор­ди­ну­ва­ти про­цес на­да­н­ня су­спіль­них благ — не­ве­ли­ко­го кла­су то­ва­рів, спо­жи­ва­н­ня яких важ­ко обме­жи­ти спо­жи­ва­ча­ми, які за них пла­тять. Ба­га­то лю­дей та­кож ві­ри­ли в те, що уря­дов­ці мо­жуть ке­ру­ва­ти всі­ма або біль­ші­стю скла­до­вих еко­но­мі­чної си­сте­ми кра­ще, ніж рин­ки. Пі­сля біль­шо­ви­цької ре­во­лю­ції 1917 року по­бор­ни­ки цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня вва­жа­ли, що за­сто­су­ва­н­ня уря­дов­ця­ми по­да­тків, суб­си­дій, ман­да­тів, ди­ре­ктив та ін­ших ін­стру­мен­тів ре­гу­лю­ва­н­ня для здій­сне­н­ня цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня та управ­лі­н­ня клю­чо­ви­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки від­по­від­ає ін­те­ре­сам на­се­ле­н­ня в ці­ло­му. В умо­вах цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня рин­ко­ві сили, про які ми го­во­ри­ли ра­ні­ше, за­мі­ню­ю­ться уря­до­вим ди­кта­том, що пе­ред­ба­чає без­по­се­ре­днє ке­рів­ни­цтво й кон­троль, як за ча­сів ста­рої ра­дян­ської вла­ди. Мен­шою мі­рою та­кий дер­жав­ний кон­троль може ви­ни­кну­ти в будь-яко­му су­спіль­стві, де обра­ні по­лі­ти­чні по­са­дов­ці нав’язу­ють свої рі­ше­н­ня спо­жи­ва­чам, ін­ве­сто­рам і під­при­єм­цям, дії яких ко­ор­ди­ну­ю­ться рин­ко­ви­ми си­ла­ми.
Не­важ­ко зро­зу­мі­ти, чому цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня має пев­ну при­ва­бли­вість для но­ва­чків. Зви­чай­но, пла­ну­ва­н­ня має сенс. Хіба обра­ні на­ро­дом по­са­до­ві осо­би та уря­до­ві екс­пер­ти не кра­ще, ніж під­при­єм­ці, дба­ють про «за­галь­ний до­бро­бут» на­се­ле­н­ня? Хіба уря­дов­ці не «менш жа­ді­бні», по­рів­ню­ю­чи з при­ва­тни­ми під­при­єм­ця­ми? Люди, які не ро­зу­мі­ють су­тно­сті те­о­рії су­спіль­но­го ви­бо­ру та фун­кціо­ну­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го про­це­су, ча­сто зна­хо­дять пе­ре­кон­ли­ви­ми ар­гу­мен­ти на ко­ристь цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня. Однак на­у­ка про еко­но­мі­ку вка­зує на те, що цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня не є ефе­ктив­ним. На це є п’ять ва­го­мих при­чин.
По-пер­ше, цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня про­сто за­мі­нює рин­ко­ві рі­ше­н­ня по­лі­ти­кою. Цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня (а та­кож за­ко­но­дав­ці, що ними ке­ру­ють) на­справ­ді не є гру­пою все­ві­да­ю­чих без­ко­ри­сли­вих свя­тих. Рі­ше­н­ня про ви­ді­ле­н­ня суб­си­дій та ін­ве­сти­цій­них ко­штів ухва­лю­ю­ться ор­га­на­ми пла­ну­ва­н­ня не іна­кше, ніж під впли­вом по­лі­ти­чних мір­ку­вань. По­ду­май­те, як від­бу­ва­є­ться цей про­цес на­віть в умо­вах прийня­т­тя рі­шень на де­мо­кра­ти­чних за­са­дах.
Ви­тра­ти ма­ють бути за­твер­дже­ні за­ко­но­дав­чи­ми ор­га­на­ми. Рі­зні гру­пи, що пред­став­ля­ють ін­те­ре­си бі­зне­су та проф­спі­лок, до­ма­га­ю­ться отри­ма­н­ня ін­ве­сти­цій­них ко­штів і суб­си­дій. За­ко­но­дав­ці осо­бли­во при­хиль­но став­ля­ться до тих, хто в змо­зі зро­би­ти вне­ски до ви­бор­чо­го фон­ду або за­без­пе­чи­ти ство­ре­н­ня клю­чо­вих ви­бор­чих бло­ків. Ціл­ком ло­гі­чно, що по­лі­ти­чний про­цес рад­ше на­дасть пе­ре­ва­гу ком­па­ні­ям із мі­цні­ши­ми по­зи­ці­я­ми на рин­ку й біль­шим до­сві­дом ло­бі­ю­ва­н­ня та по­лі­ти­чним впли­вом (на­віть якщо вони є еко­но­мі­чно слаб­ки­ми), ніж не­дав­но ство­ре­ним фір­мам, орі­єн­то­ва­ним на зро­ста­н­ня. До того ж, го­ло­ви основ­них за­ко­но­дав­чих ко­мі­те­тів ча­сто бло­ку­ють рі­зні про­гра­ми, якщо інші за­ко­но­дав­ці не по­го­джу­ю­ться під­три­му­ва­ти про­є­кти, ви­гі­дні для їхніх ви­бор­ців і груп з осо­бли­ви­ми ін­те­ре­са­ми, яким вони спри­я­ють (про­є­кти «діж­ки з са­лом»). Вра­хо­ву­ю­чи таку си­сте­му сти­му­лів, лише на­їв­ний іде­а­ліст може спо­ді­ва­ти­ся, що цей по­лі­ти­зо­ва­ний про­цес спри­чи­нить змен­ше­н­ня мар­но­трат­ства, під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту та ефе­ктив­ні­ший роз­по­діл ін­ве­сти­цій­них ко­штів, ніж під дією рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. І не тіль­ки ме­не­дже­рам бра­кує сти­му­лів до­ся­га­ти най­ви­щої ефе­ктив­но­сті. Пра­ців­ни­ки, яким га­ран­то­ва­но пра­це­вла­шту­ва­н­ня та одна­ко­ва за­ро­бі­тна пла­та, не­за­ле­жно від того, на­скіль­ки на­пру­же­но вони пра­цю­ють, не за­ці­кав­ле­ні до­кла­да­ти будь-яких до­да­тко­вих зу­силь по­над не­об­хі­дний мі­ні­мум. Ра­дян­ську ре­аль­ність влу­чно від­тво­рю­ва­ла ста­ра фра­за: «Вони вда­ють, що нам пла­тять, а ми вда­є­мо, що пра­цю­є­мо». (За ра­дян­ських ча­сів був ві­до­мий та­кож ін­ший до­бре зро­зумі­лий ви­слів: «Хто не кра­де в дер­жа­ви, кра­де у сво­єї ро­ди­ни».)
По-дру­ге, державні підприємства та уста­но­ви ма­ють дуже слаб­кий сти­мул до утри­ма­н­ня ви­трат на низь­ко­му рів­ні, ін­но­ва­цій­ної ді­яль­но­сті та ефе­ктив­ної ор­га­ні­за­ції по­ста­ча­н­ня то­ва­рів. На від­мі­ну від при­ва­тних вла­сни­ків, ди­ре­кто­ри та ке­рів­ни­ки дер­жав­них під­при­ємств не отри­му­ють зна­чної ви­го­ди від під­ви­ще­н­ня ефе­ктив­но­сті та зни­же­н­ня ви­трат. За­мість того, щоб роз­ви­ва­ти свої уста­но­ви, по­кра­щу­ю­чи якість об­слу­го­ву­ва­н­ня клі­єн­тів, вони роз­ра­хо­ву­ють на ко­шти від дер­жа­ви. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­ною є їхня за­ці­кав­ле­ність у збіль­шен­ні бю­дже­ту. Збіль­ше­н­ня бю­дже­ту за­без­пе­чить фі­нан­су­ва­н­ня для роз­ши­ре­н­ня ді­яль­но­сті, під­ви­ще­н­ня за­ро­бі­тної пла­ти, до­да­тко­вих ви­трат на клі­єн­тів та ін­ших фа­кто­рів, які зро­блять жи­т­тя ке­рів­ни­ків ком­фор­тні­шим. Май­же всі без ви­ня­тку ке­рів­ни­ки дер­жав­них під­при­ємств та уста­нов на­ма­га­ти­му­ться пе­ре­ко­на­ти ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня в тому, що їхня ді­яль­ність за­без­пе­чує вкрай цін­ні для гро­мад­сько­сті то­ва­ри або по­слу­ги, й що збіль­ше­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня до­зво­лить їм ство­рю­ва­ти для су­спіль­ства ще ко­ри­сні­ші бла­га. На­віть біль­ше, вони на­по­ля­га­ти­муть на тому, що за від­су­тно­сті фі­нан­су­ва­н­ня люди бу­дуть стра­жда­ти, а на­слід­ки мо­жуть бути ка­та­стро­фі­чни­ми.
За­ко­но­дав­цям та ін­шим дер­жав­ним ор­га­нам пла­ну­ва­н­ня ча­сто важ­ко оці­ни­ти об­ґрун­то­ва­ність та­ких твер­джень. По-пер­ше, та­ких ви­мог бу­дуть ти­ся­чі, а по-дру­ге, ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня не ма­ють жо­дних ін­стру­мен­тів, по­ді­бних до по­ка­зни­ків при­бу­тко­во­сті при­ва­тно­го се­кто­ра, які мо­жна було б ви­ко­ри­ста­ти для ви­зна­че­н­ня ефе­ктив­но­сті ро­бо­ти ке­рів­ни­ків під­при­ємств. У при­ва­тно­му се­кто­рі не­ефе­ктив­них ви­ро­бни­ків зре­штою від­сі­ює банкрутство, а в дер­жав­но­му се­кто­рі по­ді­бно­го ме­ха­ні­зму при­пи­не­н­ня не­вда­лих про­грам не існує. На­справ­ді, низь­ка ефе­ктив­ність і не­до­ся­гне­н­ня ці­лей ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться як ар­гу­мент на ко­ристь збіль­ше­н­ня дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня. На­при­клад, по­лі­цій­ний від­ді­лок ви­ко­ри­сто­вує факт зро­ста­н­ня рів­ня зло­чин­но­сті, щоб до­ве­сти не­об­хі­дність до­да­тко­во­го фі­нан­су­ва­н­ня пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. Так само, у ви­пад­ку зни­же­н­ня успі­шно­сті учнів адмі­ні­стра­ція дер­жав­них шкіл ви­ко­ри­сто­вує та­кий по­ка­зник у яко­сті ар­гу­мен­ту для ви­ді­ле­н­ня біль­шо­го об­ся­гу ко­штів. Вра­хо­ву­ю­чи по­ту­жний сти­мул ке­рів­ни­ків дер­жав­них під­при­ємств збіль­шу­ва­ти свої бю­дже­ти та слаб­кий сти­мул до ефе­ктив­ної ді­яль­но­сті, очі­ку­ва­но, що ви­тра­ти на оди­ни­цю про­ду­кції дер­жав­них під­при­ємств бу­дуть ви­щи­ми, ніж в ана­ло­гі­чних при­ва­тних фірм.
По-тре­тє, є всі під­ста­ви вва­жа­ти, що ін­ве­сто­ри, які ри­зи­ку­ють вла­сни­ми гро­ши­ма, при­йма­ти­муть ра­ціо­наль­ні­ші ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня, ніж цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня, що роз­по­ря­джа­ю­ться гро­ши­ма пла­тни­ків по­да­тків. Пам’ятай­те, якщо ін­ве­стор хоче отри­ма­ти при­бу­ток, він по­ви­нен зна­йти й ін­ве­сту­ва­ти в про­єкт, який під­ви­щує цін­ність ви­тра­че­них ре­сур­сів. Ін­ве­стор, який ро­бить по­мил­ку — про­єкт яко­го ви­яв­ля­є­ться зби­тко­вим, — від­чу­ває на­слід­ки на собі. Нав­па­ки, успіх чи про­вал дер­жав­них про­є­ктів рід­ко від­чу­тно впли­ває на осо­би­стий ста­ток тих, хто за­йма­є­ться дер­жав­ним пла­ну­ва­н­ням. На­віть якщо про­єкт ви­яви­ться ефе­ктив­ним, осо­би­ста ви­го­да пла­но­ви­ка з ве­ли­кою ймо­вір­ні­стю буде до­сить скром­ною. Так само, якщо про­єкт ви­яви­ться не­ефе­ктив­ним — цін­ність вкла­де­них у ньо­го ре­сур­сів зни­зи­ться, — цей про­мах не спра­вить зна­чно­го не­га­тив­но­го впли­ву на до­хід пла­но­ви­ків. Вони мо­жуть на­віть отри­ма­ти осо­би­сту ви­го­ду, а та­кож за­ру­чи­ти­ся до­да­тко­вою по­лі­ти­чною під­трим­кою для сво­єї уста­но­ви або під­при­єм­ства вна­слі­док на­да­н­ня суб­си­дій та ін­ших пільг по­лі­ти­чно впли­во­вим гру­пам у рам­ках не­ефе­ктив­них про­є­ктів. Вра­хо­ву­ю­чи таку си­сте­му сти­му­лів, не­має під­став вва­жа­ти, що дер­жав­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня бу­дуть більш ефе­ктив­но, ніж при­ва­тні ін­ве­сто­ри, шу­ка­ти та ре­а­лі­зо­ву­ва­ти про­є­кти, спря­мо­ва­ні на по­лі­пше­н­ня су­спіль­но­го до­бро­бу­ту.
По-че­твер­те, ефе­ктив­ність дер­жав­них ви­трат та­кож буде зве­де­на на­ні­вець, тому що бю­джет із не­о­бме­же­ним управ­лі­н­ням є чи­мось на зра­зок ре­сур­су, що зна­хо­ди­ться в спіль­но­му во­ло­дін­ні. Як ми роз­гля­да­ли в еле­мен­ті 1 ча­сти­ни 2, при­ва­тна вла­сність дає силь­ну мо­ти­ва­цію вра­хо­ву­ва­ти май­бу­тні на­слід­ки по­то­чних рі­шень. Однак коли ко­шти й ре­сур­си зна­хо­дя­ться у спіль­ній вла­сно­сті, мо­ти­ва­ція бра­ти до ува­ги май­бу­тнє є мі­ні­маль­ною. На­при­клад, риба в оке­а­ні зна­хо­ди­ться в спіль­ній вла­сно­сті, поки хтось її не спі­ймає, вна­слі­док чого ба­га­то ви­дів пе­ре­бу­ва­ють на межі зни­кне­н­ня че­рез на­дмір­ну ри­бо­лов­лю. Усім ри­бал­кам було б кра­ще, якби ви­лов риби від­бу­вав­ся не та­ки­ми швид­ки­ми тем­па­ми, щоб по­пу­ля­ції риб мали біль­ше мо­жли­во­стей для від­тво­ре­н­ня. Однак че­рез спіль­ну вла­сність ко­жен ри­бал­ка знає, що рибу, яку сьо­го­дні не зло­вить він, зав­тра спі­ймає хтось ін­ший. Отже, ри­бал­ки пра­кти­чно не ма­ють сти­му­лів змен­шу­ва­ти свій улов сьо­го­дні за­ра­ди збіль­ше­н­ня по­пу­ля­цій риб у май­бу­тньо­му.
Так само, коли гру­пи осо­бли­вих ін­те­ре­сів до­ма­га­ю­ться ви­ді­ле­н­ня ко­штів із дер­жав­но­го бю­дже­ту (тоб­то на­ма­га­ю­ться впли­ва­ти на по­лі­ти­ків-пла­но­ви­ків), вони не ма­ють до­ста­тніх сти­му­лів вра­хо­ву­ва­ти не­га­тив­ні на­слід­ки під­ви­ще­н­ня по­да­тків або до­да­тко­вих кре­ди­тів для май­бу­тньо­го кра­ї­ни. По­бор­ни­ки ко­жно­го про­є­кту дер­жав­них ви­трат мо­жуть усві­дом­лю­ва­ти, що май­бу­тнє ви­ро­бни­цтво було б кра­щим за ниж­чих по­да­тків і ви­щих при­ва­тних ін­ве­сти­цій. Але вони та­кож усві­дом­лю­ють, що якщо вони не за­хо­плять біль­шої час­тки з дер­жав­но­го бю­дже­ту, це зро­бить якась інша гру­па осо­бли­вих ін­те­ре­сів. Вра­хо­ву­ю­чи такі сти­му­ли, очі­ку­ва­ним ре­зуль­та­том є не­ефе­ктив­ні про­є­кти дер­жав­них ви­трат і по­стій­ний де­фі­цит бю­дже­ту. Обго­во­ре­н­ня щодо про­бле­ми хро­ні­чно­го де­фі­ци­ту дер­жав­но­го бю­дже­ту див. в еле­мен­ті 6 ча­сти­ни 3.
По-п’яте, цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня не ма­ють мо­жли­во­стей отри­ма­ти до­ста­тньої ін­фор­ма­ції для роз­роб­ки, за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня та по­стій­но­го онов­ле­н­ня об­ґрун­то­ва­но­го пла­ну. Ми жи­ве­мо у сві­ті ди­на­мі­чних змін. Роз­ви­ток те­хно­ло­гій, нові про­ду­кти, по­лі­ти­чні за­во­ру­ше­н­ня, ко­ли­ва­н­ня по­пи­ту та ме­тео­ро­ло­гі­чні змі­ни по­стій­но впли­ва­ють на від­но­сну обме­же­ність то­ва­рів і ре­сур­сів. Жо­ден цен­траль­ний ор­ган не змо­же йти в ногу з цими змі­на­ми, да­ва­ти їм по­лі­ти­чну оцін­ку та на­да­ва­ти ро­зум­ні вка­зів­ки ке­рів­ни­кам під­при­ємств.
Інша річ — рин­ки. Рин­ко­ві ціни фі­ксу­ють і си­сте­ма­ти­зу­ють дуже фра­гмен­то­ва­ну ін­фор­ма­цію. Ін­фор­ма­ція щодо цін по­стій­но ко­ре­кту­є­ться, від­обра­жа­ю­чи без­пе­рерв­ні змі­ни в еко­но­мі­ці. Ціни від­дзер­ка­лю­ють цю дуже роз­рі­зне­ну ін­фор­ма­цію та по­си­ла­ють си­гна­ли під­при­єм­ствам і по­ста­чаль­ни­кам ре­сур­сів. Такі ці­но­ві си­гна­ли на­да­ють під­при­єм­ствам і вла­сни­кам ре­сур­сів ін­фор­ма­цію та сти­му­ли, не­об­хі­дні для ко­ор­ди­на­ції їхніх дій та при­сто­су­ва­н­ня до но­вих умов. Не­спро­мо­жність бі­зне­су чи фі­зи­чних осіб пра­виль­но ін­тер­пре­ту­ва­ти ці си­гна­ли рин­ко­вих цін і ре­а­гу­ва­ти на­ле­жним чи­ном обер­та­є­ться для них зби­тка­ми.
Саме ін­фор­ма­ція, що пе­ре­да­є­ться че­рез рин­ко­ві ціни, є си­гна­лом для ін­ве­сто­рів, фірм та пра­ців­ни­ків, де їхні фі­нан­со­ві ре­сур­си та зу­си­л­ля да­дуть най­ефе­ктив­ні­ший ре­зуль­тат. Про­ду­ктив­ність дер­жав­них уста­нов не ви­мі­рю­є­ться рин­ко­ви­ми ці­на­ми, тому вони при­йма­ють рі­ше­н­ня за від­су­тно­сті будь-якої по­ді­бної си­сте­ми оці­ню­ва­н­ня того, чи ство­рю­ють вони до­да­тну чи­сту вар­тість, чи про­сто ви­тра­ча­ють ре­сур­си.
Ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії Фрі­дріх Гаєк так уза­галь­нив на­слід­ки ін­фор­ма­цій­ної про­бле­ми, з якою сти­ка­ю­ться цен­траль­ні ор­га­ни пла­ну­ва­н­ня:
«Якщо сво­ї­ми спро­ба­ми по­лі­пши­ти со­ці­аль­ний по­ря­док лю­ди­на хоче при­не­сти біль­ше ко­ри­сті, ніж шко­ди, вона по­вин­на за­сво­ї­ти, що в цій, як і в ін­ших обла­стях, де пе­ре­ва­жає скла­дний тип ор­га­ні­за­ції, вона не може отри­ма­ти пов­ної ін­фор­ма­ції, що до­зво­ли­ла б їй ста­ти го­спо­да­рем ста­но­ви­ща. Тому вона зму­ше­на ко­ри­сту­ва­ти­ся до­сту­пни­ми їй зна­н­ня­ми, й чи­ни­ти не як ре­мі­сник, що на­дає фор­ми сво­їм ви­ро­бам, а рад­ше спри­я­ти зро­стан­ню, ство­рю­ю­чи на­ле­жні умо­ви, як це ро­бить са­дів­ник для сво­їх ро­слин»(78).
Ін­ши­ми сло­ва­ми, еко­но­мі­ка є над­то скла­дною для за­сто­су­ва­н­ня мі­кро­ме­не­джмен­ту. На­то­мість, як на­го­ло­шу­є­ться в ча­сти­ні 2, най­кра­щою стра­те­гі­єю для до­ся­гне­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й про­цві­та­н­ня є за­сну­ва­н­ня ін­сти­ту­тів і дов­го­стро­ко­вої по­лі­ти­ки для ство­ре­н­ня се­ре­до­ви­ща, в яко­му осо­би, що пе­ре­слі­ду­ють вла­сні ін­те­ре­си, за­йма­ти­му­ться про­ду­ктив­ною ді­яль­ні­стю, спря­мо­ва­ною на під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту.
Де­який час тому було ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ним пе­ре­ко­на­н­ня, що дер­жав­не пла­ну­ва­н­ня та промислова політика за­без­пе­чу­ють осно­ву для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Еко­но­мі­сти Пол Са­му­ель­сон і Ле­стер Ту­роу були одни­ми з про­від­них при­хиль­ни­ків цих по­гля­дів, які пе­ре­ва­жа­ли в по­пу­ляр­них ЗМІ та ін­те­ле­кту­аль­них ко­лах у 1970-х і 1980-х ро­ках. Вони ствер­джу­ва­ли, що рин­ко­ві еко­но­мі­ки сти­ка­ю­ться з ди­ле­мою: їм до­во­ди­ться або ру­ха­ти­ся в на­прям­ку збіль­ше­н­ня мас­шта­бів дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня, або по­ста­ти пе­ред на­слід­ка­ми у фор­мі спо­віль­не­н­ня зро­ста­н­ня та еко­но­мі­чно­го спа­ду. Крах ра­дян­ської си­сте­ми та низь­ка ефе­ктив­ність япон­ської еко­но­мі­ки зна­чною мі­рою пі­дір­ва­ли по­пу­ляр­ність цих по­гля­дів. Про­те ба­га­то хто все ще вва­жає, що дер­жа­ва може управ­ля­ти рі­зни­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки, як-от охо­ро­на здо­ров’я та осві­та. Однак це ма­ло­ймо­вір­но, вра­хо­ву­ю­чи сти­му­ли та ін­фор­ма­цій­ні про­бле­ми, пов’яза­ні з цен­тра­лі­зо­ва­ним пла­ну­ва­н­ням.
По­над два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя тому Адам Сміт сфор­му­лю­вав пер­шо­при­чи­ну не­ефе­ктив­но­сті цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня, зокре­ма нев­дач, зу­мов­ле­них спро­ба­ми пла­ну­ва­н­ня кон­кре­тних се­кто­рів еко­но­мі­ки (див. ци­та­ту на по­ча­тку цьо­го еле­мен­та). На жаль для дер­жав­них ор­га­нів пла­ну­ва­н­ня, люди жи­вуть сво­їм ро­зу­мом, що Сміт на­зи­ває «прин­ци­пом руху». Про­бле­ми ви­ни­ка­ють, коли осо­би­сті сти­му­ли спо­ну­ка­ють лю­дей ді­я­ти всу­пе­реч цен­траль­но­му пла­но­ві. Коли дер­жа­ва ви­хо­дить за межі за­хи­сної фун­кції й по­чи­нає суб­си­ду­ва­ти рі­зні види ді­яль­но­сті, ке­ру­ва­ти під­при­єм­ства­ми, управ­ля­ти рі­зни­ми се­кто­ра­ми еко­но­мі­ки та, у най­гір­шо­му ви­пад­ку, цен­тра­лі­зо­ва­но пла­ну­ва­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня всі­єї еко­но­мі­ки, не­змін­но ви­ни­ка­ють вну­трі­шні кон­флі­кти, а рі­вень жи­т­тя па­дає зна­чно ниж­че за по­тен­цій­но мо­жли­вий по­ка­зник.
Про це свід­чить до­свід дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня в рі­зних кра­ї­нах.
Це за­гро­жує кон­флі­кта­ми та вну­трі­шні­ми су­пе­ре­чно­стя­ми:
За­га­лом, су­пе­ре­чли­ві по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня є на­слід­ком зна­чної на­пру­же­но­сті між си­сте­мою рин­ко­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня, орі­єн­то­ва­ною на гро­ма­дян та про­ду­ктив­ність пра­ці як основ­ні чин­ни­ки еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, з одно­го боку, та си­сте­мою дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня еко­но­мі­ки, що за­без­пе­чує по­лі­ти­чні при­ві­леї пев­ним га­лу­зям та фір­мам, з ін­шо­го боку.
Еко­но­мі­чний ана­ліз свід­чить про те, що ши­ро­ке за­сто­су­ва­н­ня дер­жав­но­го пла­ну­ва­н­ня при­зво­дить до низь­кої ефе­ктив­но­сті еко­но­мі­ки та ку­мів­ства. Коли дер­жав­ні чи­нов­ни­ки ви­зна­ча­ють пре­дме­ти ку­пів­лі та про­да­жу або вста­нов­лю­ють ціни на них, в пер­шу чер­гу ку­пу­ю­ться й про­да­ю­ться го­ло­си обра­них по­са­до­вих осіб. Коли під­при­єм­ства отри­му­ють біль­ше ко­штів від уря­ду, ніж від спо­жи­ва­чів, вони ви­тра­ча­ють біль­ше часу на по­шу­ки ва­же­лів впли­ву на по­лі­ти­ків і мен­ше — на ско­ро­че­н­ня ви­трат і за­до­во­ле­н­ня по­треб клі­єн­тів. Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що під­мі­на рин­ко­вих ме­ха­ні­змів по­лі­ти­кою при­зво­дить до еко­но­мі­чної ре­гре­сії. За сло­ва­ми еко­но­мі­ста укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня Лю­дві­га фон Мі­зе­са: «з усіх бід, які за­зна­ло люд­ство, най­біль­ші були за­по­ді­я­ні не­ком­пе­тен­тни­ми уря­да­ми»(81).

Елемент 3.10. Конкуренція та точки опори зовні мають ключове значення

Конкуренція в системі державного управління не менш важлива, ніж на ринках.

Фо­то­гра­фія Кім Чен Ина, що пле­скає в до­ло­ні. Під­пис: «Кім Чен Ин пе­ре­ма­гає на ви­бо­рах у Пів­ні­чній Ко­реї, отри­мав­ши 100% го­ло­сів».
КІМ ЧЕН ИН ПЕ­РЕ­МА­ГАЄ НА ВИ­БО­РАХ У ПІВ­НІ­ЧНІЙ КО­РЕЇ, ОТРИ­МАВ­ШИ 100% ГО­ЛО­СІВ
«ВИ­БО­РИ»
Кон­ку­рен­ція — це сила, що за­без­пе­чує ди­сци­плі­ну. На рин­ку під­при­єм­ства зму­ше­ні бо­ро­тись одне з одним за при­хиль­ність клі­єн­тів. Клі­єн­ти пе­ре­хо­дять від тих ком­па­ній, які об­слу­го­ву­ють не­які­сно, до кон­ку­рен­тів із ви­гі­дні­ши­ми про­по­зи­ці­я­ми. Кон­ку­рен­ція за­хи­щає спо­жи­ва­чів від ви­со­ких цін, не­які­сних то­ва­рів, не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня та гру­бо­сті. Пра­кти­чно всі по­го­джу­ю­ться з прав­ди­ві­стю цьо­го твер­дже­н­ня щодо при­ва­тно­го се­кто­ра. При цьо­му, на жаль, ча­сто за­бу­ва­ють про те, що кон­ку­рен­ція ва­жли­ва й у су­спіль­но­му се­кто­рі.
Як було по­ка­за­но в по­пе­ре­дньо­му еле­мен­ті, стру­кту­ра сти­му­лів, з якою ма­ють спра­ву уря­до­ві ор­га­ни та дер­жав­ні під­при­єм­ства, не спо­ну­кає їх до ефе­ктив­ної ро­бо­ти. У су­спіль­но­му се­кто­рі не існує по­ка­зни­ків для оці­ню­ва­н­ня ді­яль­но­сті дер­жав­них ор­га­нів та під­при­ємств, які гро­ма­дя­ни мо­гли б по­рів­ня­ти з при­бу­тка­ми та зби­тка­ми. Зав­дя­ки цьо­му ке­рів­ни­ки дер­жав­них ком­па­ній ча­сто ма­ють змо­гу при­хо­ву­ва­ти їх еко­но­мі­чну не­ефе­ктив­ність. Май­же ніщо не спо­ну­кає вла­ду кон­тро­лю­ва­ти ви­да­тки. Якщо дер­жав­ний ор­ган не ви­тра­тить ко­штів, пе­ред­ба­че­них цьо­го­рі­чним бю­дже­том, йому буде скла­дні­ше об­ґрун­то­ву­ва­ти не­об­хі­дність збіль­ше­н­ня сво­їх бю­дже­тних при­зна­чень на на­сту­пний рік. Саме тому на­при­кін­ці бю­дже­тно­го пе­рі­о­ду дер­жав­ні ор­га­ни роз­ки­да­ю­ться гро­ши­ма на­пра­во й на­лі­во, якщо ви­ді­ле­ні аси­гну­ва­н­ня ще не ви­тра­че­но пов­ні­стю.
З огля­ду на стру­кту­ру сти­му­лів у су­спіль­но­му се­кто­рі вкрай ва­жли­во, щоб уряд сти­кав­ся з кон­ку­рен­ці­єю скрізь, де її мо­жна за­без­пе­чи­ти. А щоб на­яв­ні ре­сур­си да­ва­ли яко­мо­га біль­ший ефект, у при­ва­тних фірм має бути мо­жли­вість кон­ку­ру­ва­ти з дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми та під­при­єм­ства­ми на рів­них умо­вах. На­при­клад, скрізь, де уря­до­ві ор­га­ни здій­сню­ють об­слу­го­ву­ва­н­ня транс­пор­ту, дру­ку­ють кни­ги, по­ста­ча­ють хар­чі, ви­во­зять смі­т­тя, утри­му­ють до­ро­ги, шко­ли та інші за­кла­ди, при­ва­тним фір­мам із лег­кі­стю мо­жна на­да­ти рів­ні мо­жли­во­сті для кон­ку­рен­ції з ними (за умо­ви, що буде вжи­то за­хо­дів про­ти по­лі­ти­чно­го фа­во­ри­ти­зму чи на­віть ха­бар­ни­цтва). Кон­ку­рен­ція зда­тна зро­би­ти ді­яль­ність ре­зуль­та­тив­ні­шою, зни­зи­ти ви­да­тки та за­охо­ти­ти до ін­но­ва­цій як в уря­ді, так і в при­ва­тно­му се­кто­рі.
Кон­ку­рен­ція між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми уря­до­ви­ми оди­ни­ця­ми, як-от шта­та­ми у США, зем­ля­ми в Ні­меч­чи­ні, обла­стя­ми в ін­ших кра­ї­нах, а та­кож між мі­сце­ви­ми (му­ні­ци­паль­ни­ми) ор­га­на­ми вла­ди та­кож до­по­ма­гає за­хи­сти­ти гро­ма­дян від екс­плу­а­та­ції уря­дом. Ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди не бу­дуть про­во­ди­ти жорс­тку по­лі­ти­ку, якщо гро­ма­дя­ни ма­ти­муть змо­гу з лег­кі­стю пе­ре­їха­ти туди, де якість дер­жав­них по­слуг та рі­вень по­да­тків вла­што­ву­ють їх біль­ше. Слід ви­зна­ти, що роз­про­ща­ти­ся з ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди не так про­сто, як із ма­га­зи­ном по су­сід­ству. Про­те чим біль­ше дер­жав­них фун­кцій де­цен­тра­лі­зо­ва­но, тим про­сті­ше гро­ма­дя­нам ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку, го­ло­су­ю­чи «но­га­ми». Тим паче, що кон­ку­рен­ція між ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди при­но­сить ко­ристь на­віть тим гро­ма­дя­нам, які ні­ку­ди не пе­ре­їжджа­ють. Те, що хтось пе­ре­їжджає з те­ри­то­рії з менш ефе­ктив­ною вла­дою туди, де вла­да пра­цює ефе­ктив­ні­ше, а інші люди теж ма­ють змо­гу це зро­би­ти, спо­ну­кає всі ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди із біль­шим ро­зу­мі­н­ням ста­ви­тись до про­блем сво­їх гро­ма­дян.
Крім того, децентралізація дає гро­ма­дя­нам змо­гу ко­ри­сту­ва­тись дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми у спо­сіб, що біль­ше від­по­від­ає їхнім упо­до­ба­н­ням. Люди по-рі­зно­му ви­тра­ча­ють свої гро­ші на жи­тло чи авто. Так само по-рі­зно­му вони став­ля­ться й до ви­да­тків на по­слу­ги су­спіль­но­го ха­ра­кте­ру. Хтось від­дає пе­ре­ва­гу ви­що­му рів­ню та­ких по­слуг і го­то­вий роз­пла­чу­ва­тись за це ви­щи­ми по­да­тка­ми. Ін­шим лю­дям біль­ше по­до­ба­ю­ться ниж­чі по­да­тки та мен­ша кіль­кість су­спіль­них по­слуг. Одні ба­жа­ють фі­нан­су­ва­ти адмі­ні­стра­тив­ні по­слу­ги ко­штом по­да­тків, тоді як інші від­да­ють пе­ре­ва­гу справ­лян­ню пла­ти з ко­ри­сту­ва­чів. У ме­жах де­цен­тра­лі­зо­ва­ної по­лі­ти­чної си­сте­ми гро­ма­дя­ни ма­ють змо­гу об’єд­ну­ва­ти­ся з ін­ши­ми лю­дьми на осно­ві схо­жо­сті упо­до­бань щодо ком­бі­на­ції су­спіль­них по­слуг і по­да­тків. Таке гру­пу­ва­н­ня дає біль­шій кіль­ко­сті лю­дей змо­гу ко­ри­сту­ва­тись дер­жав­ни­ми по­слу­га­ми в тому об­ся­зі, який від­по­від­ає їхнім упо­до­ба­н­ням.
Під­ви­щен­ню ефе­ктив­но­сті спри­я­ти­ме й рух на­се­ле­н­ня між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми уря­до­ви­ми оди­ни­ця­ми. Якщо ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди вста­нов­лю­ють ви­со­кі по­да­тки, не на­да­ю­чи при цьо­му по­слуг від­по­від­ної яко­сті, та за­про­ва­джу­ють на­дмір­не ре­гу­лю­ва­н­ня, де­які люди та під­при­єм­ства, що є пла­тни­ка­ми цих по­да­тків, не­о­дмін­но про­го­ло­су­ють «но­га­ми».
У пе­рі­од з 2003 до 2013 року на­се­ле­н­ня дев’яти шта­тів США, де не­має по­да­тку на до­хо­ди фі­зи­чних осіб, зро­ста­ло в се­ре­дньо­му на 3,7% на рік зав­дя­ки мі­гра­ції з ін­ших шта­тів. За той са­мий час дев’ять шта­тів із най­ви­щим рів­нем опо­да­тку­ва­н­ня до­хо­дів гро­ма­дян втра­ти­ли в се­ре­дньо­му 2% на­се­ле­н­ня. Зайня­тість на­се­ле­н­ня в дев’яти шта­тах без по­да­тку на до­хо­ди зро­ста­ла більш ніж удві­чі швид­ше, ніж у шта­тах із ви­со­ки­ми по­да­тка­ми. Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­є­ться й у Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі: до тих кра­їн, де пра­ців­ни­ко­ві пі­сля спла­ти по­да­тку за­ли­ша­є­ться біль­ша час­тка до­хо­ду, пе­ре­їжджає зна­чно біль­ше ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них іно­зем­них пра­ців­ни­ків(82). Їх мі­гра­ція є си­гна­лом по­пе­ре­дже­н­ня на адре­су тих уря­дів, що вста­нов­лю­ють ви­со­кі по­да­тки та по­га­но ке­ру­ють кра­ї­ною. Так само, як і під­при­єм­ства, що за­зна­ють зби­тків у разі не­за­до­віль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня сво­їх клі­єн­тів, так і уря­ди втра­ча­ють не­за­до­во­ле­них які­стю об­слу­го­ву­ва­н­ня гро­ма­дян, якщо, зви­чай­но, вони не обме­жу­ють пе­ре­су­ва­н­ня на­се­ле­н­ня на кшталт Ки­таю: той, хто не має про­пи­ски в кон­кре­тно­му мі­сті (ху­коу), не змо­же одер­жа­ти в ньо­му ме­ди­чної до­по­мо­ги чи від­пра­ви­ти сво­їх ді­тей до шко­ли.
Отже, де­цен­тра­лі­за­ція дає лю­дям змо­гу пе­ре­їжджа­ти туди, де вла­да на­дає ті су­спіль­ні по­слу­ги, яких вони ба­жа­ють, за ниж­чою вар­ті­стю. Зі сво­го боку, мі­гра­ція ви­бор­ців ди­сци­плі­нує вла­ду та до­по­ма­гає за­без­пе­чи­ти від­по­від­ність її дій упо­до­ба­н­ням гро­ма­дян.
Про­те для того, щоб кон­ку­рен­ція між де­цен­тра­лі­зо­ва­ни­ми ор­га­на­ми вла­ди мо­гла слу­жи­ти ін­те­ре­сам гро­ма­дян, по­лі­ти­ка, що про­во­ди­ться ор­га­на­ми вла­ди більш ви­со­ких рів­нів, не по­вин­на її обме­жу­ва­ти. Що­ра­зу, коли уряд дер­жа­ви (або Єв­ро­пей­ський Союз) суб­си­дує, нав’язує або ре­гу­лює ком­плекс по­слуг, що на­да­ю­ться ор­га­на­ми вла­ди ниж­чих рів­нів, він обме­жує кон­ку­рен­цію між ними. Було б на­ба­га­то кра­ще, якби цен­траль­ний уряд про­сто до­бре ви­ко­ну­вав свої обме­же­ні фун­кції та збе­рі­гав ней­тра­лі­тет у тому, що сто­су­є­ться ді­яль­но­сті ор­га­нів вла­ди ниж­чих рів­нів і тих по­слуг, які вони на­да­ють.
Ор­га­ни вла­ди — так само, як і при­ва­тні під­при­єм­ства — пра­гнуть за­хи­сту від су­пер­ни­ків. Ор­га­ни вла­ди зав­жди на­ма­га­ю­ться ста­ти мо­но­по­лі­ста­ми. Це озна­чає, що кон­ку­рен­ція між ними не ви­ни­кає ав­то­ма­ти­чно. Цю кон­ку­рен­цію не­об­хі­дно ін­те­гру­ва­ти до стру­кту­ри по­лі­ти­чно­го про­це­су.

Конституційні норми, покликані сприяти процвітанню

«У при­ва­тних (до пев­ної міри) та уря­до­вих (осо­бли­вою мі­рою) спра­вах існує ве­ли­че­зна інер­тність — так зва­на «ти­ра­нія ста­тус-кво». До справ­жніх змін веде лише кри­за: фа­кти­чна або уяв­на. А дії, що вчи­ня­ю­ться в разі кри­зи, за­ле­жать від по­ши­ре­них у су­спіль­стві ідей. Ось у чому, на мою дум­ку, по­ля­гає наша основ­на фун­кція: роз­ро­бля­ти аль­тер­на­ти­ви чин­ній по­лі­ти­ці, під­три­му­ва­ти їх існу­ва­н­ня, за­без­пе­чу­ва­ти їх на­яв­ність доти, поки те, що було по­лі­ти­чно не­мо­жли­вим, не ста­не по­лі­ти­чно не­ми­ну­чим»(83),
Міл­тон Фрі­дман, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 1976 року.
У чому по­ля­га­ють основ­ні ідеї тре­тьої ча­сти­ни цьо­го під­ру­чни­ка? По-пер­ше, як по­ка­зує еко­но­мі­чний ана­ліз, мо­но­по­лії, су­спіль­ні бла­га та екс­тер­на­лії — це про­бле­ми рин­ку, які спо­ну­ка­ють ке­ро­ва­них вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми лю­дей ді­я­ти кон­тр­про­ду­ктив­но. Ці про­я­ви про­ва­лів рин­ку да­ють уря­до­ві на­го­ду для втру­ча­н­ня ні­би­то за­ра­ди під­ви­ще­н­ня ефе­ктив­но­сті, але жо­дних га­ран­тій та­ко­го під­ви­ще­н­ня не існує.
Роз­по­діл ре­сур­сів по­лі­ти­чним шля­хом, на­віть якщо він здій­сню­є­ться на де­мо­кра­ти­чних за­са­дах, є аль­тер­на­тив­ною фор­мою ор­га­ні­за­ції еко­но­мі­ки. Ця фор­ма, як і рин­ки, має свої пе­ре­ва­ги й не­до­лі­ки. Про­ва­ли тра­пля­ю­ться як із рин­ком, так і з дер­жав­ним управ­лі­н­ням. Як уже від­зна­ча­лось, про­вал дер­жав­но­го управ­лі­н­ня має, зокре­ма, такі про­я­ви:
Якщо уряд пра­гне спри­я­ти роз­кві­ту еко­но­мі­ки, то пра­ви­ла по­лі­ти­чних ігор ма­ють за­без­пе­чи­ти ба­ланс між вла­сни­ми ін­те­ре­са­ми ви­бор­ців, по­лі­ти­ків і бю­ро­кра­тів та еко­но­мі­чним роз­ви­тком. А як це зро­би­ти?
Зро­зумі­ло, що спри­я­тли­ва для еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку по­лі­ти­чна стру­кту­ра має бути за­сно­ва­на на за­са­дах рів­но­прав’я та обме­же­н­ня вла­ди уря­ду. По­при все роз­ма­ї­т­тя ін­сти­ту­цій­них стру­ктур у рі­зних кра­ї­нах сві­ту, ба­га­то чого мо­жна на­вчи­ти­ся шля­хом озна­йом­ле­н­ня з успі­ха­ми та нев­да­ча­ми цих кра­їн. Ав­то­ри Кон­сти­ту­ції США зна­чною мі­рою пра­виль­но сфор­му­ва­ли за­галь­ну її стру­кту­ру. Вони вбу­ду­ва­ли в си­сте­му стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги. По­лі­ти­чну вла­ду було роз­по­ді­ле­но між за­ко­но­дав­чою, ви­ко­нав­чою та су­до­вою гіл­ка­ми. За­ко­но­про­є­кти роз­гля­да­лись дво­ма за­ко­но­дав­чи­ми ор­га­на­ми, які на той час пред­став­ля­ли рі­зні та ча­сом су­пе­ре­чли­ві ін­те­ре­си, й ста­ва­ли за­ко­на­ми лише зі зго­ди пре­зи­ден­та.
Обме­же­н­ня пов­но­ва­жень цен­траль­но­го уря­ду спри­я­ло фор­му­ван­ню де­цен­тра­лі­зо­ва­ної фе­де­раль­ної си­сте­ми та подаль­шо­му роз­по­ро­шен­ню вла­дних пов­но­ва­жень. У ча­сти­ні во­сьмій стат­ті I було по­да­но ви­чер­пний пе­ре­лік фі­скаль­них пов­но­ва­жень цен­траль­но­го уря­ду, а всі ре­шту Де­ся­та по­прав­ка до Кон­сти­ту­ції за­крі­пи­ла за шта­та­ми та на­ро­дом. Кон­грес мав стя­гу­ва­ти єди­ні по­да­тки з ме­тою «за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної обо­ро­ни та за­галь­но­го до­бро­бу­ту». Твор­ці Кон­сти­ту­ції явно пра­гну­ли за­по­біг­ти ви­ко­ри­стан­ню дер­жав­ної скар­бни­ці як за­со­бу на­да­н­ня пільг одним угру­по­ва­н­ням та ре­гіо­нам ко­штом ін­ших.
Крім того, Кон­сти­ту­ція США за­хи­сти­ла пра­ва вла­сно­сті лю­дей та їхню сво­бо­ду до­бро­віль­но обмі­ню­ва­тись бла­га­ми. П’ята по­прав­ка до Кон­сти­ту­ції за­бо­ро­ни­ла ви­лу­ча­ти при­ва­тну вла­сність «для гро­мад­ських по­треб без спра­ве­дли­вої ви­на­го­ро­ди». Ча­сти­на 10 стат­ті I за­бо­ро­ни­ла шта­там ухва­лю­ва­ти за­ко­ни, «що обме­жу­ють зо­бов’яза­н­ня за кон­тра­кта­ми». Ще ва­жли­ві­шою ста­ла за­бо­ро­на шта­там вста­нов­лю­ва­ти обме­же­н­ня у тор­гів­лі, що зро­би­ло Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки най­біль­шою зо­ною віль­ної тор­гів­лі у сві­ті.
Кон­сти­ту­ція США мала на меті обме­жи­ти спро­мо­жність вла­ди — на­сам­пе­ред на фе­де­раль­но­му рів­ні — по­лі­ти­зу­ва­ти еко­но­мі­ку та обме­жу­ва­ти пра­ва гро­ма­дян. Іна­кше ка­жу­чи, Кон­сти­ту­цію було роз­ро­бле­но так, щоб вона спо­ну­ка­ла уряд ді­я­ти на осно­ві вза­єм­ної зго­ди, а не при­му­су. Чому це так ва­жли­во? А тому, що люди за­зви­чай по­го­джу­ю­ться на ті за­хо­ди, які є ви­гі­дни­ми для всіх сто­рін. Дії на осно­ві вза­єм­ної зго­ди бу­дуть вза­є­мо­ви­гі­дни­ми, не­за­ле­жно від того, ре­а­лі­зу­ю­ться вони че­рез рин­ки чи че­рез уряд, а отже й спри­я­ти­муть за­галь­но­му до­бро­бу­ту, а не за­до­во­лен­ню ін­те­ре­сів одних сто­рін ко­штом ін­ших.
Із пли­ном часу уря­ди ча­сто на­ма­га­ю­ться взя­ти під кон­троль де­да­лі біль­ше сфер еко­но­мі­чно­го та осо­би­сто­го жи­т­тя гро­ма­дян. Че­рез це в біль­шо­сті кра­їн уряд сьо­го­дні за­йма­є­ться май­же всім, і це тя­гне за со­бою оче­ви­дні на­слід­ки: по­лі­ти­чний фа­во­ри­тизм, здій­сне­н­ня ви­да­тків на ко­ристь груп впли­ву, ве­ли­кий бю­дже­тний де­фі­цит, на­дмір­не ре­гу­лю­ва­н­ня, по­лі­ти­чну ко­ру­пцію та зна­чний вплив на рі­зні сто­ро­ни жи­т­тя гро­ма­дян.
Пе­ред усі­ма кра­ї­на­ми: як тими, що від­дав­на ма­ють уста­ле­ні стру­кту­ри вря­ду­ва­н­ня, так і тими, в яких пра­ви­ла дер­жав­но­го управ­лі­н­ня ще фор­му­ю­ться, по­ста­ла про­бле­ма фор­му­ва­н­ня та­ко­го ком­пле­ксу кон­сти­ту­цій­них норм, що спри­яв би уря­ду­ван­ню на за­са­дах ши­ро­ко­го кон­сен­су­су та за­без­пе­чив би гар­мо­нію між по­лі­ти­чним про­це­сом та еко­но­мі­чним по­сту­пом.
Як цьо­го до­ся­гну­ти? Які нор­ми мала б мі­сти­ти кон­сти­ту­ція, по­кли­ка­на спри­я­ти еко­но­мі­чно­му про­цві­тан­ню та ста­біль­но­сті? З ви­кла­де­них вище ре­зуль­та­тів ана­лі­зу без­по­се­ре­дньо ви­пли­ває де­кіль­ка про­по­зи­цій. На наш по­гляд, як суто еко­но­мі­чна ло­гі­ка, так і ем­пі­ри­чні до­слі­дже­н­ня під­твер­джу­ють до­ціль­ність за­сто­су­ва­н­ня на­ве­де­них ниж­че за­галь­них прин­ци­пів для за­без­пе­че­н­ня на­ле­жно­го фун­кціо­ну­ва­н­ня уря­ду та спри­я­н­ня еко­но­мі­чно­му по­сту­пу.

Конституційні принципи для забезпечення процвітання

  1. Де­цен­тра­лі­за­ція, яка за­без­пе­чує прийня­т­тя рі­шень із пи­тань еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки на рів­ні, яко­мо­га ближ­чо­му до тих, кого вони сто­су­ю­ться
    Цей прин­цип субсидіарності за­крі­пле­но в Де­ся­тій по­прав­ці до Кон­сти­ту­ції США: «Пов­но­ва­же­н­ня, що не пе­ре­да­но Спо­лу­че­ним Шта­там цією Кон­сти­ту­ці­єю і не за­бо­ро­не­но нею окре­мим шта­там, на­ле­жать від­по­від­но шта­там або на­ро­до­ві». А в укла­де­но­му в 1992 році Ма­а­стри­хт­сько­му до­го­во­рі суб­си­ді­ар­ність ви­зна­че­но як один із «за­галь­них прин­ци­пів пра­ва Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу». У ре­да­кції Лі­са­бон­сько­го до­го­во­ру 2009 року: «Від­по­від­но до прин­ци­пу суб­си­ді­ар­но­сті, у сфе­рах, що не на­ле­жать до ви­клю­чної ком­пе­тен­ції ЄС, він діє лише у та­ко­му об­ся­зі й тоді, коли дер­жа­ви-чле­ни не мо­жуть на­ле­жним чи­ном до­сяг­ти ці­лей за­про­по­но­ва­но­го за­хо­ду на цен­траль­но­му, ре­гіо­наль­но­му чи мі­сце­во­му рів­нях...».
    Ло­гі­ка суб­си­ді­ар­но­сті бере свій по­ча­ток із кіль­кох дже­рел. Більш без­по­се­ре­дній кон­такт між уря­дом і гро­ма­дя­на­ми на мі­сце­во­му, а не на за­галь­но­дер­жав­но­му (або над­дер­жав­но­му) рів­ні, дає змо­гу більш ґрун­тов­но з’ясо­ву­ва­ти по­тре­би та ба­жа­н­ня. Як за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше, кон­ку­рен­ція між ор­га­на­ми мі­сце­вої вла­ди спо­ну­кає їх кра­ще об­слу­го­ву­ва­ти гро­ма­дян. Зав­дя­ки тому, що мі­сце­ві гру­пи гро­ма­дян ма­ють сти­му­ли до розв’яза­н­ня спіль­них про­блем, роз­ма­ї­т­тя під­хо­дів до їх розв’яза­н­ня, за­про­ва­дже­них у рі­зних мі­сце­во­стях, збіль­шує ймо­вір­ність того, що інші ор­га­ни мі­сце­вої вла­ди роз­ро­блять і ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­муть ді­є­ву по­лі­ти­ку.
    Цю ідею люди до­бре ро­зумі­ли за­дов­го до того, як тер­мін «суб­си­ді­ар­ність» упер­ше було вжи­то в ен­ци­клі­ці Папи Рим­сько­го Пія XI «Quadragesimo Anno» («Со­ро­ко­вий рік»), ви­да­ній у 1931 році. Опи­су­ю­чи Аме­ри­ку по­ча­тку XIX сто­лі­т­тя, Але­ксіс де То­квіль ді­йшов та­ко­го ви­снов­ку:
    «Де­цен­тра­лі­за­ція має не лише адмі­ні­стра­тив­ну цін­ність, але й гро­ма­дян­ський ви­мір, адже вона роз­ши­рює мо­жли­во­сті гро­ма­дян актив­но ці­ка­ви­ти­ся гро­мад­ськи­ми спра­ва­ми; вона при­зви­ча­ює їх до ре­а­лі­за­ції сво­їх сво­бод. Саме з на­гро­ма­дже­н­ня цих мі­сце­вих, ді­яль­них і ви­ба­гли­вих сво­бод на­ро­джу­є­ться най­ефе­ктив­ні­ша про­ти­ва­га пре­тен­зі­ям цен­траль­ної вла­ди, на­віть якщо вона ко­ри­сту­є­ться під­трим­кою зне­осо­бле­ної ко­ле­ктив­ної волі»(84).
  2. Стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги, що яв­ним чи­ном роз­по­ді­ля­ють вла­дні пов­но­ва­же­н­ня між не­за­ле­жни­ми ор­га­на­ми
    За­зви­чай вла­да скла­да­є­ться з трьох гі­лок:
    1. За­ко­но­дав­чої гіл­ки, що ви­дає за­ко­ни.
    2. Ви­ко­нав­чої гіл­ки, що вті­лює їх в жи­т­тя.
    3. Су­до­вої гіл­ки, що тлу­ма­чить за­ко­ни.
    Утім, ви­ко­на­н­ня цих трьох ба­зо­вих фун­кцій може бути ор­га­ні­зо­ва­не в рі­зний спо­сіб. Якщо не роз­гля­да­ти мо­нар­хій, ди­кта­тур і вій­сько­вих хунт (які мо­жуть мати зов­ні­шні атри­бу­ти де­мо­кра­тії, пе­ре­бу­ва­ю­чи, однак, під кон­тро­лем одні­єї осо­би або вузь­ко­го кола осіб), то мо­жна ви­ді­ли­ти такі основ­ні рі­зно­ви­ди ре­спу­блі­кан­ської фор­ми прав­лі­н­ня:
    1. Пар­ла­мент­ську, в якій ви­ко­нав­чу вла­ду здій­снює лі­дер (за­зви­чай «прем’єр-мі­ністр»), обра­ний пар­ла­мен­том, який при­зна­чає мі­ні­стрів за по­да­н­ням прем’єр-мі­ні­стра. За та­кої фор­ми прав­лі­н­ня прем’єр-мі­ністр ви­ко­нує волю пар­ла­мен­ту й може бути від­сто­ро­не­ний від по­са­ди в будь-який час. Кра­ї­ни з пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня мо­жуть мати го­ло­ву дер­жа­ви з обме­же­ни­ми це­ре­мо­ні­аль­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми на кшталт ан­глій­ської ко­ро­ле­ви чи пре­зи­ден­та Ні­меч­чи­ни.
    2. Пре­зи­дент­ську, в якій го­ло­ва ви­ко­нав­чої вла­ди оби­ра­є­ться без­по­се­ре­дньо ви­бор­ця­ми та при­зна­чає свій ка­бі­нет, склад яко­го під­ля­гає за­твер­джен­ню за­ко­но­дав­чим ор­га­ном. Гар­ним при­кла­дом кра­ї­ни з та­кою фор­мою прав­лі­н­ня є Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки.
    3. На­пів­пре­зи­дент­ську або змі­ша­ну, в якій ви­бор­ці оби­ра­ють пре­зи­ден­та з обме­же­ни­ми, але ре­аль­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми, а ка­бі­нет мі­ні­стрів є від­по­від­аль­ним пе­ред пар­ла­мен­том. Така фор­ма прав­лі­н­ня діє, зокре­ма, у Фран­ції.
    При роз­гля­ді си­стем із пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти ряд ін­сти­ту­цій­них чин­ни­ків. В яких окру­гах про­во­дя­ться ви­бо­ри: в не­ве­ли­ких одно­ман­да­тних чи в зна­чно біль­ших ба­га­то­ман­да­тних окру­гах? Якщо в ба­га­то­ман­да­тних, то чи здій­сню­є­ться роз­по­діл місць у пар­ла­мен­ті за час­ткою на­бра­них го­ло­сів, і якою є мі­ні­маль­на час­тка го­ло­сів, що на­дає пра­во на мі­сце в за­ко­но­дав­чо­му ор­га­ні?
    Змі­ша­ну фор­му прав­лі­н­ня було за­про­ва­дже­но в біль­шо­сті (при­бли­зно 60%) пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою. У 30% кра­їн діє пар­ла­мент­ська фор­ма прав­лі­н­ня, а в ре­шті — пре­зи­дент­ська. З ча­сом де­які кра­ї­ни пе­ре­йшли до ін­шої фор­ми прав­лі­н­ня: Гру­зія — у 2004 році, Че­хія — у 2012 році, а Вір­ме­нія — у 2015 році. Між кра­ї­на­ми зі змі­ша­ни­ми фор­ма­ми прав­лі­н­ня спо­сте­рі­га­ю­ться ве­ли­кі від­мін­но­сті в об­ся­зі пре­зи­дент­ських пов­но­ва­жень. Осо­бли­во не­ста­біль­ною ви­яви­лась Укра­ї­на: тут спів­від­но­ше­н­ня пов­но­ва­жень між пре­зи­ден­том і пар­ла­мен­том змі­ню­ва­лось у 1994, 1996, 2004, 2010 та 2014 ро­ках. Така не­ста­біль­ність ба­зо­вих ін­сти­ту­тів вла­ди сут­тє­во ускла­днює ін­ве­сто­рам пла­ну­ва­н­ня сво­єї ді­яль­но­сті.
    Хоча всі ви­ще­зга­да­ні фор­ми прав­лі­н­ня ма­ють свої пе­ре­ва­ги й не­до­лі­ки, про­ве­де­ні до­слі­дже­н­ня вка­зу­ють на те, що в си­сте­мах із пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня уряд за­зви­чай є мен­шим. Одні­єю з при­чин цьо­го може бути схиль­ність си­стем із пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня до утво­ре­н­ня ко­а­лі­цій­них уря­дів, у яких чи­слен­ні пар­тії ви­су­ва­ють ви­мо­ги від іме­ні сво­їх ви­бор­ців та від­сто­ю­ють їхні прі­о­ри­те­ти в обмін на під­трим­ку уря­ду. З дру­го­го боку, кра­ї­ни з пар­ла­мент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, схо­же, роз­ви­ва­ю­ться швид­ше, ніж кра­ї­ни з пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня. Про­те в пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах си­сте­ми з пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, схо­же, ма­ють до­да­тко­ву ваду: пра­гне­н­ня до цен­тра­лі­за­ції вла­дних пов­но­ва­жень аж до утво­ре­н­ня де­спо­ти­чних ре­жи­мів за де­мо­кра­ти­чним фа­са­дом. Еко­но­мі­сти Ро­джер Ма­єр­сон, Же­рар Ро­ланд і Ти­мо­фій Ми­ло­ва­нов про­ве­ли чу­до­вий огляд пе­ре­ваг і не­до­лі­ків рі­зних форм прав­лі­н­ня на при­кла­ді пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн(85).
    Ро­джер Ма­єр­сон, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки 2007 року, у сво­їх ін­ших ро­бо­тах про­по­ну­вав пра­кти­чну стру­кту­ру, що спи­ра­є­ться на кон­це­пцію стри­му­вань і про­ти­ваг. З огля­ду на мас­шта­бні про­бле­ми, пов’яза­ні з ко­ру­пці­єю в кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою, одним із ло­гі­чних рі­шень мо­гло б ста­ти від­ме­жу­ва­н­ня від­по­від­аль­но­сті за ді­яль­ність уря­ду від від­по­від­аль­но­сті за роз­слі­ду­ва­н­ня кри­мі­наль­них пра­во­по­ру­шень і при­тя­гне­н­ня вин­них до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті. Пер­ше з цих пов­но­ва­жень мо­жна було б за­крі­пи­ти за прем’єр-мі­ні­стром, а дру­ге — за пре­зи­ден­том. В осно­ві цієї про­по­зи­ції ле­жить той прин­цип, що на­яв­ність окре­мо­го вла­дно­го ор­га­ну, який від­по­від­ає за роз­слі­ду­ва­н­ня ко­ру­пцій­них ді­янь, сут­тє­во обме­жує мо­жли­во­сті для по­ру­ше­н­ня за­ко­ну на­віть у кра­ї­нах з уста­ле­ною си­сте­мою пра­ва, не ка­жу­чи вже про кра­ї­ни, що лише по­ча­ли про­цес де­мо­кра­ти­за­ції.
  3. Не­за­ле­жна су­до­ва гіл­ка вла­ди
    Кон­троль над при­зна­че­н­ням суд­дів, по­при всю його ва­жли­вість, — да­ле­ко не єди­ний чин­ник, що за­без­пе­чує фун­кціо­ну­ва­н­ня су­дів як си­сте­ми стри­му­вань і про­ти­ваг. До­слі­дже­н­ня еко­но­мі­стів раз у раз по­ка­зу­ють, що не­за­ле­жність су­до­вої вла­ди є одним із ви­рі­шаль­них чин­ни­ків еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня. По­вин­но бути зро­зумі­ло, що під «не­за­ле­жні­стю» ми ма­є­мо на ува­зі ре­аль­ну не­за­ле­жність (де-фа­кто, тоб­то не­за­ле­жність існує на­справ­ді), а не тіль­ки фор­маль­ну не­за­ле­жність, що про­пи­са­на в за­ко­ні, але може не ви­ко­ну­ва­ти­ся на пра­кти­ці (де-юре, тоб­то юри­ди­чно вста­нов­ле­на не­за­ле­жність)(86). Не­за­ле­жність су­до­вої вла­ди спи­ра­є­ться на такі за­са­ди:
    1. Роз­по­діл вла­ди. Су­до­ва гіл­ка вла­ди не по­вин­на мати жо­дних кон­та­ктів із по­лі­ти­чни­ми пар­ті­я­ми — осо­бли­во тими, що пе­ре­бу­ва­ють при вла­ді, — і по­вин­на обме­жу­ва­ти свою вза­є­мо­дію з ви­ко­нав­чою гіл­кою пи­та­н­ня­ми без­пе­ки, фі­нан­со­во­го за­без­пе­че­н­ня та адмі­ні­стру­ва­н­ня.
    2. Га­ран­то­ва­на опла­та пра­ці. За­ро­бі­тна пла­та суд­дів має бути за­фі­ксо­ва­на і га­ран­то­ва­на.
    3. Га­ран­тія зайня­то­сті до ви­хо­ду у від­став­ку або за­вер­ше­н­ня стро­ку пов­но­ва­жень. Суд­ді мо­жуть бути звіль­не­ні або від­сто­ро­не­ні лише на під­ста­вах не­ді­є­зда­тно­сті або вчи­не­н­ня дій (як-от одер­жа­н­ня ха­ба­рів), що уне­мо­жлив­лю­ють ви­ко­на­н­ня ними сво­їх обов’яз­ків.
    4. Від­кри­тість суду. Гро­ма­дя­ни по­вин­ні мати пра­во на при­су­тність під час су­до­во­го роз­гля­ду в будь-який час та до­ступ до су­до­вих рі­шень. Для за­без­пе­че­н­ня спра­ве­дли­во­го су­до­во­го роз­гля­ду до пред­став­ни­ків за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції по­вин­ні за­сто­су­ва­ти­ся пра­ви­ла й прин­ци­пи, що на­да­ють їм ма­кси­маль­ну сво­бо­ду у ви­сві­тлен­ні су­до­вих про­це­сів.
    5. Обов’яз­ко­вість до­ве­де­н­ня ви­мог за­ко­ну до ві­до­ма гро­мад­сько­сті. На­віть за­ці­кав­ле­на та не­бай­ду­жа гро­мад­ськість не змо­же зму­си­ти по­лі­ти­чних лі­де­рів та ор­га­ни вла­ди не­сти від­по­від­аль­ність за свої дії чи без­ді­яль­ність, якщо вона не зна­ти­ме, які саме ви­мо­ги до них ви­су­ває на­ціо­наль­не та між­на­ро­дне пра­во.
    6. Че­сний про­цес до­бо­ру суд­дів. Суд­дів слід доби­ра­ти з-по­між лю­дей «до­бро­че­сних» і «зді­бних», які ма­ють «на­ле­жну під­го­тов­ку та ква­лі­фі­ка­цію», без жо­дної дис­кри­мі­на­ції.
    Остан­ній прин­цип має за­сто­со­ву­ва­тись не­за­ле­жно від того, чи цей до­бір здій­сню­є­ться шля­хом при­зна­че­н­ня чи обра­н­ня. Обра­н­ня суд­дів зде­біль­шо­го не­о­бі­зна­ни­ми ви­бор­ця­ми — це до­сить про­бле­ма­ти­чне пи­та­н­ня, якщо взя­ти до ува­ги скла­дність які­сно­го здій­сне­н­ня пра­во­су­д­дя та не­при­пу­сти­мість здій­сне­н­ня по­лі­ти­ки з суд­дів­сько­го крі­сла.
  4. Не­за­ле­жний цен­траль­ний банк
    Одні­єю з вад де­мо­кра­ти­чної си­сте­ми (яка, однак, не пе­ре­ва­жує її чи­слен­ні пе­ре­ва­ги) є схиль­ність по­лі­ти­ків, які бе­руть участь у ви­бо­рах, при­йма­ти рі­ше­н­ня, що при­но­сять ви­го­ди за­раз ко­штом на­ба­га­то біль­ших ви­трат, які до­ве­де­ться здій­сню­ва­ти в май­бу­тньо­му, коли вони вже ві­ді­йдуть від вла­ди. На­слід­ком цьо­го ко­ро­тко­го го­ри­зон­ту пла­ну­ва­н­ня може ста­ти збіль­ше­н­ня дер­жав­них ви­да­тків без від­по­від­но­го під­ви­ще­н­ня по­да­тків. Ма­ю­чи спра­ву з та­кою ди­ле­мою, по­лі­ти­ки ча­сто на­ма­га­ю­ться «про­фі­нан­су­ва­ти» свої ви­да­тки, на­ка­зу­ю­чи цен­траль­но­му бан­ку здій­сни­ти емі­сію. Як ми вже по­ба­чи­ли в еле­мен­ті 5 ча­сти­ни 2, на­дмір­на емі­сія при­зво­дить до ін­фля­ції, а ча­сом і до гі­пе­рін­фля­ції. Еко­но­мі­чна те­о­рія та на­ко­пи­че­ний до­свід по­ка­зу­ють, що ін­фля­ція спо­віль­нює еко­но­мі­чний роз­ви­ток і зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту гро­ма­дян на ба­га­то ро­ків на­пе­ред, змі­ню­ю­чи сти­му­ли та вно­ся­чи не­ви­зна­че­ність, яка ускла­днює фор­му­ва­н­ня пла­нів на май­бу­тнє. А не­за­ле­жність цен­траль­но­го бан­ку, що дає йому змо­гу опи­ра­тись ти­ско­ві з боку по­лі­ти­ків, спри­яє зни­жен­ню та ста­бі­лі­за­ції цін і при­ско­рен­ню тем­пів зро­ста­н­ня.
  5. За­хист прав вла­сно­сті
    У XVII сто­літ­ті фі­ло­соф Джон Лок на­зи­вав пра­во во­ло­ді­ти при­ва­тною вла­сні­стю та ко­ри­сту­ва­тись нею «при­ро­дним», а «охо­ро­ну вла­сно­сті» — «ве­ли­кою та го­лов­ною ме­тою», за­ра­ди якої люди ство­рю­ють уря­ди. По­ло­же­н­ня про за­хист пра­ва вла­сно­сті мі­стя­ться в кон­сти­ту­ці­ях май­же всіх дер­жав. Ось кіль­ка при­кла­дів:
    1. Хар­тія основ­них прав Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу мі­стить таке по­ло­же­н­ня: «Ко­жна лю­ди­на має пра­во во­ло­ді­ти, ко­ри­сту­ва­тись і роз­по­ря­джа­тись сво­єю за­кон­но при­дба­ною вла­сні­стю, а та­кож за­по­від­а­ти її. Ні­хто не може бути по­збав­ле­ний сво­єї вла­сно­сті, крім як у су­спіль­них ін­те­ре­сах і на умо­вах, уста­нов­ле­них за­ко­ном, за умо­ви на­да­н­ня спра­ве­дли­вої та своє­ча­сної ком­пен­са­ції за її втра­ту».
    2. Ча­сто ци­ту­ють таке по­ло­же­н­ня Кон­сти­ту­ції США: «Ні­ко­го не мо­жна... по­збав­ля­ти жи­т­тя, сво­бо­ди чи вла­сно­сті крім як у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку; при­ва­тну вла­сність не мо­жна від­би­ра­ти для гро­мад­ських по­треб без спра­ве­дли­вої ви­на­го­ро­ди».
    3. Ще яскра­ві­шим при­кла­дом є таке по­ло­же­н­ня Кон­сти­ту­ції Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції: «Пра­во при­ва­тної вла­сно­сті охо­ро­ня­є­ться за­ко­ном. Ко­жна лю­ди­на має пра­во мати май­но у вла­сно­сті, во­ло­ді­ти, ко­ри­сту­ва­тись і роз­по­ря­джа­тись ним як одно­о­сі­бно, так і ра­зом з ін­ши­ми осо­ба­ми. Ні­хто не може бути по­збав­ле­ний сво­го май­на, крім як за рі­ше­н­ням суду. При­му­со­ве від­чу­же­н­ня май­на для дер­жав­них по­треб може бути здій­сне­не лише за умо­ви по­пе­ре­дньо­го та рів­но­цін­но­го від­шко­ду­ва­н­ня».
    На жаль, чи­ма­ло з цих слів, як каже при­слів’я, «не вар­ті того па­пе­ру, на яко­му їх на­дру­ко­ва­но». Уря­ди ча­сто руй­ну­ють самі осно­ви за­хи­сту пра­ва вла­сно­сті. Такі сло­во­спо­лу­че­н­ня, як «су­спіль­ні ін­те­ре­си», «спра­ве­дли­ва ком­пен­са­ція» або «рів­но­цін­не від­шко­ду­ва­н­ня», мо­жуть тлу­ма­чи­тись по-рі­зно­му. Уря­ди ча­сто вда­ю­ться до ре­гу­ля­тор­них за­хо­дів для ви­лу­че­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті або за­без­пе­че­н­ня кон­тро­лю над нею без ком­пен­са­ції, на­віть якщо вла­сник май­на ні­чи­їх прав не по­ру­шу­вав. Суди за­зви­чай не за­пе­ре­чу­ють про­ти від­би­ра­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті в та­кий спо­сіб, якщо за­ко­но­дав­чий ор­ган за­явив, що це ро­би­ться «в су­спіль­них ін­те­ре­сах», або якщо пі­сля та­ко­го від­би­ра­н­ня вла­сник не втра­тив мо­жли­во­сті як і ра­ні­ше ко­ри­сту­ва­тись сво­їм май­ном. Най­важ­чою про­бле­мою є від­би­ра­н­ня май­на де-фа­кто, коли суто те­хні­чно його вла­сник не змі­ню­є­ться, але ви­ко­ри­ста­н­ня май­на в рі­зних ці­лях не до­зво­ля­є­ться. Який сенс, на­при­клад, бути «вла­сни­ком» не­ру­хо­мо­сті біля пля­жу, якщо нор­ма­тив­но-пра­во­вий акт за­бо­ро­няє бу­дів­ни­цтво на цій зе­мель­ній ді­лян­ці?
    Отже, для спри­я­н­ня еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню не­до­ста­тньо про­сто про­пи­са­ти за­хист пра­ва вла­сно­сті в за­ко­ні чи на­віть кон­сти­ту­ції. Ці пра­ва ма­ють бути на­дій­ни­ми та пе­ре­кон­ли­ви­ми для по­тен­цій­них ін­ве­сто­рів. Еко­но­мі­чні до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли, що за­хист прав вла­сно­сті най­біль­ше спри­яє еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню тоді, коли він по­єд­ну­є­ться з не­за­ле­жні­стю су­дів та ви­со­ким рів­нем стри­му­вань і про­ти­ваг у стру­кту­рі вла­ди.
  6. Га­ран­тії сво­бо­ди сло­ва та дру­ку
    Стри­му­ва­н­ня та про­ти­ва­ги ма­ють бути не про­сто при­су­тні у стру­кту­рі вла­ди: їх до­три­ма­н­ня не­об­хі­дно кон­тро­лю­ва­ти ззов­ні. Це сто­су­є­ться, зокре­ма, так зва­ної «ко­ру­пції за змо­вою», коли до кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті може бути при­тя­гну­тий як той, хто да­вав ха­бар, так і той, кому його да­ва­ли. Така си­ту­а­ція зна­чно ускла­днює зби­ра­н­ня до­ка­зів, оскіль­ки ні в кого з при­че­тних осіб не­має сти­му­лу зра­джу­ва­ти ін­шо­го. І хоча тут мо­жна було б по­сла­тись на дані ста­ти­сти­чних до­слі­джень, зв’язок між віль­ною пре­сою та за­галь­ною ефе­ктив­ні­стю уря­ду­ва­н­ня (а отже й біль­шою еко­но­мі­чною успі­шні­стю) дуже вда­ло по­ка­за­но на про­сто­му гра­фі­ку, по­да­но­му ниж­че. Не див­но, що ав­то­ри­тар­ні ре­жи­ми по­гро­жу­ють жур­на­лі­стам цен­зу­рою, аре­штом чи на­віть смер­тю.
    Ри­су­нок 22. Сво­бо­да пре­си спри­яє змен­шен­ню ко­ру­пції
    То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує, що кра­ї­ни, де, як вва­жа­є­ться, рів­ні ко­ру­пції є най­ниж­чи­ми, ма­ють біль­ший сту­пінь сво­бо­ди пре­си.
    Дже­ре­ло: Aymo Brunetti, Beatrice Weder, “A free press is bad news for corruption,” Journal of Public Economics, (2003), 87(7): 1801–1824, 10.1016/S0047-2727(01)00186-4.
    Про­тя­гом двох остан­ніх де­ся­ти­літь роз­ви­ток те­хно­ло­гій дає де­да­лі біль­шій кіль­ко­сті гро­ма­дян мо­жли­вість кон­тро­лю­ва­ти вла­ду та за­без­пе­чу­ва­ти її підзві­тність. Ось про­стий гра­фік, який по­ка­зує оче­ви­дне спів­від­но­ше­н­ня між час­ткою ко­ри­сту­ва­чів Ін­тер­не­ту та низь­ким рів­нем ко­ру­пції (на ньо­му Facebook сим­во­лі­зує всі со­ці­аль­ні ме­ре­жі).
    Ри­су­нок 23. Со­ці­аль­ні ме­ре­жі спри­я­ють змен­шен­ню ко­ру­пції
    То­чко­ва ді­а­гра­ма по­ка­зує, що кра­ї­ни з най­ви­щи­ми рів­ня­ми ко­ру­пції ма­ють най­ниж­чі по­ка­зни­ки про­ни­кне­н­ня Facebook.
    Дже­ре­ло: C.K. Jha, & S. Sarangi “Does social media reduce corruption?”, Information Economics and Policy, Volume 39 (June, 2017): 60–71.
    Оче­ви­дно, що «Ве­ли­кий ки­тай­ський фа­єр­вол» ві­ді­грає зна­чну роль у здій­снен­ні кон­тро­лю над ки­тай­ським су­спіль­ством. Не менш оче­ви­дною є й ве­ли­че­зна роль со­ці­аль­них ме­реж у ба­га­тьох кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою, які умо­жлив­лю­ють акції про­те­сту гро­ма­дян про­ти уря­до­вих зло­вжи­вань. Як при­клад мо­жна на­ве­сти про­те­сти під га­слом #RejectSerzh, що від­бу­ва­лись у Вір­ме­нії на­ве­сні 2018 року, та Єв­ро­май­дан в Укра­ї­ні у 2013–2014 ро­ках(87).
    Сво­бо­да пре­си — це не про­сто від­су­тність ти­ску на ЗМІ та по­гроз на адре­су жур­на­лі­стів. Про­бле­ма кон­тро­лю з боку уря­ду над те­ле­ба­че­н­ням та його ви­ко­ри­ста­н­ня для ве­де­н­ня про­па­ган­ди є акту­аль­ною для ба­га­тьох кра­їн. Ще одним при­во­дом для за­не­по­ко­є­н­ня є ку­пів­ля ба­га­ти­ми по­лі­ти­ка­ми га­зет, те­ле­ка­на­лів і ра­діо­стан­цій. Цьо­му про­це­со­ві мо­гла б успі­шно про­ти­ді­я­ти ра­ціо­наль­на дер­жав­на по­лі­ти­ка, хоча ство­ре­н­ня пе­ре­шкод для при­ва­тних вла­сни­ків — це зав­жди сум­нів­на спра­ва.
  7. Сво­бо­да пе­ре­су­ва­н­ня, ін­ве­сту­ва­н­ня та тор­гів­лі
    Сво­бо­да кон­ку­ру­ва­ти в під­при­єм­ни­цькій сфе­рі та здій­сню­ва­ти віль­ний обмін є на­рі­жним ка­ме­нем еко­но­мі­чної сво­бо­ди та по­сту­пу. Кон­троль над ці­на­ми, пе­ре­по­ни на шля­ху від­кри­т­тя вла­сної спра­ви та вхо­дже­н­ня в но­вий бі­знес або обме­же­н­ня мо­жли­во­сті роз­по­ча­ти про­фе­сій­ну ді­яль­ність, за­ко­ни, що стри­му­ють тор­гів­лю то­ва­ра­ми та по­слу­га­ми з ін­ши­ми кра­ї­на­ми, а та­кож інші за­хо­ди дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня, що обме­жу­ють тор­гів­лю, не мо­жуть вва­жа­тись ра­ціо­наль­ною еко­но­мі­чною по­лі­ти­кою. Лі­цен­зу­ва­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті (тоб­то отри­ма­н­ня від уря­до­вих ор­га­нів до­зво­лу на здій­сне­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті в пев­ній сфе­рі; яскра­вий при­клад із ре­аль­но­го жи­т­тя — лі­цен­зу­ва­н­ня ді­яль­но­сті з за­плі­та­н­ня во­лос­ся в коси) — це по­ту­жний ін­стру­мент про­ти­дії кон­ку­рен­ції, який обме­жує мо­жли­во­сті для пра­це­вла­шту­ва­н­ня, зокре­ма пред­став­ни­кам най­менш за­без­пе­че­них груп на­се­ле­н­ня. Якщо йде­ться про за­хист усьо­го на­се­ле­н­ня, на­ба­га­то кра­щим ва­рі­ан­том є сер­ти­фі­ка­ція: вона дає ін­фор­ма­цію про те, яке на­вча­н­ня про­йшов пра­ців­ник, але за­ли­шає на роз­суд спо­жи­ва­ча оці­ню­ва­н­ня акту­аль­но­сті цьо­го на­вча­н­ня. Зав­дя­ки їй по­ку­пці ма­ють ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для здій­сне­н­ня ра­ціо­наль­но­го ви­бо­ру, а інші суб’єкти ма­ють на­го­ду про­де­мон­стру­ва­ти свої зді­бно­сті в ді­ло­вій сфе­рі. А от на­слід­ком лі­цен­зу­ва­н­ня не­о­дмін­но ста­не обме­же­н­ня тор­гів­лі та за­крі­пле­н­ня за на­яв­ни­ми по­ста­чаль­ни­ка­ми мо­но­поль­них прав.
    Сво­бо­да тор­гів­лі — осно­во­по­ло­жне пра­во лю­ди­ни, як і сво­бо­да сло­ва та сво­бо­да ві­ро­спо­віда­н­ня. Не існує під­став для того, щоб за­бо­ро­ня­ти гро­ма­дя­нам тор­гу­ва­ти з тими, хто про­по­нує їм най­кра­щі умо­ви, на­віть якщо тор­го­вель­ні пар­тне­ри ме­шка­ють в ін­шій кра­ї­ні.
    Віль­на тор­гів­ля в ре­жи­мі вза­єм­но­сті, коли оби­два пар­тне­ри мо­жуть віль­но тор­гу­ва­ти сво­ї­ми то­ва­ра­ми один з одним, оче­ви­дно, є ви­гі­дною; однак — і з цим зго­дні всі еко­но­мі­сти — віль­на тор­гів­ля за­ли­ша­є­ться ви­гі­дною й без вза­єм­но­сті. У будь-яко­му разі, лі­кві­да­ція пе­ре­шкод на шля­ху віль­но­го ім­пор­ту то­ва­рів до кра­ї­ни не­о­дмін­но під­ви­щить рі­вень жи­т­тя її гро­ма­дян не­за­ле­жно від по­лі­ти­ки тор­го­вель­них пар­тне­рів цієї кра­ї­ни. Ло­гі­ку та­кої «одно­сто­рон­ньо віль­ної тор­гів­лі» чі­тко ви­дно з та­ко­го ви­сло­ву одні­єї з най­ви­да­тні­ших еко­но­мі­стів XX сто­лі­т­тя Джо­ан Ро­бін­сон (1903–1983):
    «На­віть якщо ваш тор­го­вель­ний пар­тнер за­си­пає свої пор­ти ка­мі­н­ням, щоб ван­та­жні су­дна не мо­гли зай­ти до них, ви не по­кра­щи­те своє ста­но­ви­ще, за­си­па­ю­чи ка­мі­н­ням вла­сні га­ва­ні».
    Під час гро­мад­ських обго­во­рень сво­бо­ду тор­гів­лі, сво­бо­ду пе­ре­су­ва­н­ня та сво­бо­ду ін­ве­сту­ва­н­ня ча­сто на­ма­га­ю­ться обго­во­рю­ва­ти як окре­мі теми. Це, однак, не так. Якщо в одній кра­ї­ні пла­ти­ти ро­бі­тни­кам мен­ше, ніж у су­сі­дній, ці три сво­бо­ди по­чнуть вза­є­мо­ді­я­ти між со­бою. Ро­бі­тни­ки по­ста­ра­ю­ться пе­ре­їха­ти туди, де за­ро­бі­ток ви­щий, а ін­ве­сто­ри, на­ма­га­ю­чись ско­ри­ста­тись де­ше­ви­зною ро­бо­чої сили, вкла­да­ти­муть ко­шти в кра­ї­ни з ниж­чою за­ро­бі­тною пла­тою, адже ви­ро­бле­ні в ній то­ва­ри ко­шту­ва­ти­муть на сві­то­во­му рин­ку де­шев­ше. Бло­ку­ва­н­ня будь-яко­го з цих на­прям­ків руху лише по­си­лить тиск за ін­ши­ми на­прям­ка­ми.
  8. То­чки опо­ри зов­ні
    Ви­бор­ці — як і всі еко­но­мі­чно гра­мо­тні люди — при­йма­ють рі­ше­н­ня, по­рів­ню­ю­чи ви­тра­ти та ви­го­ди. По­лі­ти­ки, як уже за­зна­ча­ло­ся, ча­сто орі­єн­ту­ю­ться у сво­їх рі­ше­н­нях на дуже ко­ро­тко­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву, яка обме­жу­є­ться да­тою на­сту­пних ви­бо­рів. Цей дис­ба­ланс ускла­днює про­ве­де­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки, що пе­ред­ба­чає здій­сне­н­ня ви­трат за­раз в обмін на зна­чно біль­шу ви­го­ду у від­да­ле­но­му май­бу­тньо­му. Така не­по­слі­дов­ність у часі за­ва­жає по­лі­ти­кам бра­ти на себе зо­бов’яза­н­ня у сфе­рі дер­жав­ної по­лі­ти­ки, в які мо­жна було б по­ві­ри­ти. Крім того, впли­во­ві кола ча­сто спо­ну­ка­ють по­лі­ти­ків до дій, що ма­ють на меті одер­жа­н­ня ко­ри­сті вузь­ким ко­лом за­ці­кав­ле­них осіб ко­штом ши­ро­ко­го за­га­лу.
    Одним із мо­жли­вих рі­шень для да­ле­ко­гля­дних лі­де­рів є вступ до між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції, умо­вою член­ства в якій є ве­де­н­ня ра­ціо­наль­ної по­лі­ти­ки: від­су­тність про­сто­ру для ма­нев­ру зро­бить тиск з боку впли­во­вих кіл менш ре­зуль­та­тив­ним. Та­ких ор­га­ні­за­цій є ба­га­то: Єв­ро­пей­ський Союз (ЄС) на­кла­дає обме­же­н­ня на сво­їх уча­сни­ків щодо роз­мі­рів бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту і дер­жав­них по­зик та ви­ма­гає від них ство­ре­н­ня єди­ної пра­во­вої си­сте­ми — acquis communautaire. По­при те, що по­лі­ти­ка ЄС у де­яких сфе­рах (зокре­ма, суб­си­ді­ю­ва­н­ня сіль­го­спви­ро­бни­ків у ме­жах Спіль­ної сіль­сько­го­спо­дар­ської по­лі­ти­ки) може бути не­ви­гі­дною (чи на­віть су­пе­ре­чи­ти прин­ци­пам еко­но­мі­чної на­у­ки), вона за­зви­чай усе одно кра­ща за ту по­лі­ти­ку, яку мо­гло б про­во­ди­ти чи­ма­ло пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн, якби вони не мали пер­спе­кти­ви член­ства в ЄС. Ті кра­ї­ни, що об­ґрун­то­ва­но роз­ра­хо­ву­ва­ли на вступ до ЄС, здій­сни­ли чи­ма­ло бо­лі­сних ре­форм, які в кін­це­во­му під­сум­ку пі­шли їхнім гро­ма­дя­нам на ко­ристь(88).
    По­зи­тив­ний вплив мо­жуть спра­ви­ти й інші ор­га­ні­за­ції, як-от: НАТО, Сві­то­ва ор­га­ні­за­ція тор­гів­лі, Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, Ор­га­ні­за­ція еко­но­мі­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва та роз­ви­тку та Між­на­ро­дний центр з уре­гу­лю­ва­н­ня ін­ве­сти­цій­них спо­рів. Ве­ли­ку роль у за­без­пе­чен­ні про­ве­де­н­ня уря­да­ми по­лі­ти­ки, що спри­яє еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню, ві­ді­грає Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд (МВФ). За­зви­чай кра­ї­ни звер­та­ю­ться до МВФ по до­по­мо­гу тоді, коли на­дмір­ні дер­жав­ні ви­да­тки вже при­зве­ли до ва­лю­тної кри­зи й дер­жа­ва біль­ше не має змо­ги за­лу­ча­ти ко­шти до бю­дже­ту на між­на­ро­дних рин­ках кре­ди­тних ре­сур­сів. Один із при­кла­дів — кри­за в Гре­ції у 2010–2018 ро­ках. Лише тиск із боку МВФ та Єв­ро­пей­сько­го цен­траль­но­го бан­ку зму­сив уряд кра­ї­ни здій­сни­ти не­об­хі­дні ре­фор­ми.
    По­зи­тив­ний вплив на ді­яль­ність уря­ду мо­жуть справ­ля­ти зви­чай­ні зов­ні­шні рей­тин­ги — на­віть без при­єд­на­н­ня до між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій. Зокре­ма, Гру­зія дуже пи­ша­є­ться сво­їм мі­сцем у пер­шій де­ся­тці рей­тин­гу Сві­то­во­го бан­ку щодо лег­ко­сті ве­де­н­ня бі­зне­су, а ді­яль­ність мі­ні­стрів уря­ду оці­ню­є­ться за ре­а­лі­за­ці­єю ре­форм, що спри­я­ють по­лі­пшен­ню цьо­го рей­тин­гу.

Частина 3. Підсумкові міркування

За­про­ва­дже­н­ня окре­сле­них вище по­ло­жень по­си­лить за­хист прав при­ва­тної вла­сно­сті, спри­я­ти­ме кон­ку­рен­ції, змі­цнить фе­де­ра­лізм, до­по­мо­же кон­тро­лю­ва­ти дер­жав­ні ви­да­тки та за­по­зи­че­н­ня й одно­ча­сно обме­жить схиль­ність по­лі­ти­ків до за­до­во­ле­н­ня ви­мог ор­га­ні­зо­ва­них груп ти­ску. Це ста­не кро­ком у на­прям­ку до фор­му­ва­н­ня си­сте­ми дер­жав­ної вла­ди на осно­ві вза­єм­ної зго­ди, а не пра­ва на при­вла­сне­н­ня. При цьо­му, однак, не мо­жна за­бу­ва­ти про ще одну ва­жли­ву про­бле­му: ви­кла­де­ні вище про­по­зи­ції спра­цю­ють лише в тому разі, якщо гро­ма­дя­ни на­по­ля­га­ти­муть на до­три­ман­ні духу, а не бу­кви за­ко­ну.
Про те, що може піти не так, мо­жна су­ди­ти зі зро­бле­ної в Кон­сти­ту­ції Гва­те­ма­ли не­вда­лої спро­би змен­ши­ти рі­вень ко­ру­пції в су­до­вій си­сте­мі й осла­би­ти вплив по­лі­ти­ків та їхніх дру­зів на суд­дів. У сфе­рі до­бо­ру суд­дів ве­ли­кі пов­но­ва­же­н­ня було по­кла­де­но на де­ка­нів юри­ди­чних фа­куль­те­тів. На­слід­ком цієї «ре­фор­ми», як і пе­ред­ба­ча­ли ци­ні­ки, ста­ла ко­ру­пція в при­зна­чен­ні де­ка­нів. Ті, хто пра­гнув мати вплив на су­до­ву вла­ду, фі­нан­су­ва­ли ви­бор­чі кам­па­нії про­фе­со­рів, які до­ма­га­лись обра­н­ня на де­кан­ські по­са­ди й бо­ро­лись за го­ло­си сту­ден­тів, ор­га­ні­зо­ву­ю­чи для них пи­шні ве­чір­ки. Стрім­ко зро­сла й кіль­кість юри­ди­чних ви­шів, при­чо­му де­які з них існу­ва­ли лише на па­пе­рі(89).
За­вер­ши­мо ми цю гла­ву ви­сло­вом, який при­пи­су­ють ба­га­тьом ав­то­рам. Най­більш вда­ло він про­зву­чав із вуст Ол­до­са Га­кслі в 1956 році, коли він пред­став­ляв ра­діо­спе­ктакль за сво­єю книж­кою «Який чу­де­сний світ но­вий!»:
«Ві­чна пиль­ність — ціна не лише сво­бо­ди, але й зви­чай­ної лю­дя­но­сті».
У 2-й та 3-й ча­сти­нах ішло­ся про до­бро­бут дер­жав. Остан­ній роз­діл цієї кни­ги при­свя­че­ний осо­би­сто­му до­бро­бу­то­ві: у ньо­му буде роз­гля­ну­то суто пра­кти­чні дії, які до­по­мо­жуть вам під­ви­щи­ти рі­вень сво­го жи­т­тя.

Частина 4. Дванадцять ключових елементів управління особистими фінансами

Елементи:

  1. Ви­зна­чте свою по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу.
  2. Роз­ви­вай­те на­ви­чки, під­хо­ди та під­при­єм­ни­цькі зді­бно­сті, що збіль­шу­ють про­ду­ктив­ність і під­ви­щу­ють цін­ність ва­ших по­слуг в очах ін­ших.
  3. Скла­дай­те бю­джет, щоб ви­тра­ча­ти гро­ші ефе­ктив­но та ре­гу­ляр­но за­оща­джу­ва­ти.
  4. Не вкла­дай­те ко­шти в акти­ви, строк фі­нан­су­ва­н­ня яких пе­ре­ви­щує строк їх ко­ри­сної слу­жби.
  5. Два спосо­би ефе­ктив­ні­шо­го ви­ко­ри­ста­н­ня ко­штів: уни­кай­те за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тни­ми кар­тка­ми та по змо­зі ку­пуй­те вжи­ва­ні то­ва­ри.
  6. По­чніть що­мі­ся­ця від­кла­да­ти гро­ші на ощадний рахунок на ви­па­док над­зви­чай­них си­ту­а­цій або на «чор­ний день».
  7. Отри­муй­те до­да­тко­вий до­хід від скла­дних від­со­тків.
  8. Ди­вер­си­фі­куй­те свої вкла­де­н­ня — не кла­діть всі яйця в один ко­шик.
  9. Індексні взаємні інвестиційні фонди або ін­де­ксні бір­жо­ві ін­ве­сти­цій­ні фон­ди (англ. Exchange Traded Fund, ETF) до­по­мо­жуть вам збіль­ши­ти ка­пі­тал без на­дмір­но­го ри­зи­ку.
  10. Для дов­го­стро­ко­во­го ін­ве­сту­ва­н­ня ку­пуй­те акції, але якщо вас ці­кав­лять ко­ро­тко­стро­ко­ві вкла­де­н­ня, збіль­шуй­те час­тку ін­ве­сти­цій в облі­га­ції або бан­ків­ські вкла­ди.
  11. При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня сто­сов­но при­дба­н­ня не­ру­хо­мо­сті, отри­ма­н­ня осві­ти, а та­кож інші ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня, вжи­вай­те за­хо­дів, які до­по­мо­жуть зни­зи­ти ри­зи­ки.
  12. Для більш ефе­ктив­но­го управ­лі­н­ня ри­зи­ка­ми ко­ри­стуй­те­ся ін­стру­мен­та­ми стра­ху­ва­н­ня.

Вступ

У по­рів­нян­ні з пост­ко­му­ні­сти­чни­ми кра­ї­на­ми, у кра­ї­нах Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу зна­чно ви­щий рі­вень до­хо­дів на­се­ле­н­ня. Про­те ба­га­то лю­дей у кра­ї­нах За­хі­дної Єв­ро­пи (а ще біль­ше — в бі­дні­ших кра­ї­нах) за­зна­ють фі­нан­со­вих тру­дно­щів. Як таке може бути? Від­по­відь по­ля­гає в тому, що фі­нан­со­ва не­ста­біль­ність зде­біль­шо­го є ре­зуль­та­том ви­бо­ру, який ми ро­би­мо, а не до­хо­дів, які ми отри­му­є­мо.
Якщо ви не бу­де­те ке­ру­ва­ти вла­сни­ми фі­нан­са­ми, тоді вони бу­дуть ке­ру­ва­ти вами. Як го­во­рив Йогі Бер­ра, ве­ли­кий аме­ри­кан­ський фі­ло­соф (а ще зір­ка бейс­бо­лу), «ви по­вин­ні бути дуже обе­ре­жни­ми, якщо не зна­є­те, куди йде­те, іна­кше ви мо­же­те туди не ді­йти»(90). Ін­ши­ми сло­ва­ми, ко­жно­му з нас по­трі­бен план. Якщо в нас його нема, ми мо­же­мо опи­ни­ти­ся не там, де тре­ба. Два­над­цять еле­мен­тів із ча­сти­ни 4 ціл­ком мо­жуть ляг­ти в осно­ву здій­снен­но­го пла­ну. У них мі­стя­ться пра­кти­чні по­ра­ди (дії, що мо­жна ви­ко­на­ти про­сто за­раз), які до­по­мо­жуть вам при­йма­ти пра­виль­ні фі­нан­со­ві рі­ше­н­ня не­за­ле­жно від ва­шо­го віку, рів­ня до­хо­дів чи жит­тє­во­го до­сві­ду.
Ча­сто зда­є­ться, що осо­би­сті фі­нан­со­ві та ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня існу­ють окре­мо від сві­ту еко­но­мі­ки. Але це не так. Як по­ка­за­но в еле­мен­ті 1, прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг, який по­яснює, чому кра­ї­ни отри­му­ють ви­го­ди від спе­ці­а­лі­за­ції на ви­ро­бни­цтві пев­них то­ва­рів або по­слуг (які вони ро­блять най­кра­ще), та­кож по­яснює й те, чому ви як окре­ма осо­ба мо­же­те ви­гра­ти від спе­ці­а­лі­за­ції на тому, що у вас до­бре ви­хо­дить і що ці­ну­ють інші. Ана­ло­гі­чно, якщо го­во­ри­ти про до­ся­гне­н­ня до­бро­бу­ту про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду часу, то під­при­єм­ни­цтво, фі­нан­со­ва від­по­від­аль­ність, пла­ну­ва­н­ня кар’єри та ін­ве­сти­ції в ка­пі­тал (осо­бли­во люд­ський) так само цін­ні для окре­мої осо­би, як і для кра­ї­ни.
Опи­са­ні в цій ча­сти­ні прин­ци­пи, ре­ко­мен­да­ції та ін­стру­мен­ти мо­жна роз­ді­ли­ти на чо­ти­ри ка­те­го­рії: в еле­мен­тах 1 і 2 йде­ться про те, як біль­ше за­ро­бля­ти; в еле­мен­тах 3–6 — як ефе­ктив­ні­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свій до­хід; в еле­мен­тах 7–10 — як отри­ма­ти біль­ший до­хід від ін­ве­сти­цій; в еле­мен­тах 11 і 12 — як управ­ля­ти ри­зи­ка­ми.
Ви­кла­де­ні тут по­ра­ди — про­сті, пра­кти­чні та зро­зумі­лі. Вони не зро­блять вас мит­тє­во успі­шним фі­нан­си­стом чи міль­йо­не­ром, але до­по­мо­жуть уни­кну­ти сер­йо­зних фі­нан­со­вих по­ми­лок. Існу­ють скла­дні­ші пла­ни. Однак пра­гне­н­ня до до­ско­на­ло­сті ча­сто пе­ре­шко­джає здій­снен­ню по­зи­тив­них дій. Ін­ко­ли ті, хто ду­має, що не має часу або до­сві­ду для роз­роб­ки на­дій­но­го фі­нан­со­во­го пла­ну, не за­сто­со­ву­ють на­віть про­сті ре­ко­мен­да­ції, що до­по­мо­жуть уни­кну­ти сер­йо­зних фі­нан­со­вих про­блем. Такі ре­ко­мен­да­ції мі­стя­ться в цьо­му роз­ді­лі.
Жи­т­тя — це по­стій­ний ви­бір. Ми хо­че­мо до­по­мог­ти вам по­кра­щи­ти вмі­н­ня ви­би­ра­ти ті ва­рі­ан­ти, що зро­блять ваше жи­т­тя більш успі­шним. Джон Мор­тон, один із про­від­них фа­хів­ців у сфе­рі еко­но­мі­чної осві­ти в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки, ствер­джує:
«Я зав­жди ка­зав сво­їм сту­ден­там, що жи­т­тя — це не ло­те­рея й не гра з нульовою сумою. Не мо­жна до­сяг­ти успі­ху, за­брав­ши його в ко­гось ін­шо­го. Ваш успіх за­ле­жить від ва­шо­го ви­бо­ру, а ви­бір має на­слід­ки».
Перш ніж роз­гля­ну­ти, як ро­би­ти пра­виль­ний фі­нан­со­вий ви­бір і отри­му­ва­ти ма­кси­маль­ну ви­го­ду від на­яв­них ре­сур­сів, ми хо­че­мо по­ді­ли­ти­ся де­яки­ми мір­ку­ва­н­ня­ми про ва­жли­вість гро­шей і ба­гат­ства. Щоб до­бре жити, не­до­ста­тньо лише за­ро­бля­ти гро­ші. Існу­ють скла­дни­ки ща­стя, на­ба­га­то ва­жли­ві­ші за них. Це такі не­фі­нан­со­ві акти­ви, як успі­шний шлюб, сім’я, дру­зі, ро­бо­та, що при­но­сить за­до­во­ле­н­ня, а та­кож ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­на­н­ня та ці­ка­ві за­хо­пле­н­ня(91). Отже, без­дум­на го­ни­тва за гро­ши­ма й ба­гат­ством не має сен­су.
Во­дно­час, у ба­жан­ні ста­ти ба­га­тшим нема ні­чо­го по­га­но­го. Це ба­жа­н­ня при­та­ман­не не лише тим лю­дям, яких ці­ка­вить тіль­ки осо­би­стий до­бро­бут у вузь­ко­му сен­сі сло­ва. На­при­клад, мати Те­ре­за хо­ті­ла б ста­ти ба­га­тшою, щоб мати змо­гу біль­ше до­по­ма­га­ти бі­дним. Ба­га­то лю­дей хо­ті­ли б ста­ти ба­га­тши­ми, щоб мати змо­гу жер­тву­ва­ти біль­ше гро­шей ре­лі­гій­ним, куль­тур­ним і бла­го­дій­ним ор­га­ні­за­ці­ям або біль­ше до­по­ма­га­ти лі­тнім ба­тькам. Яки­ми б не були наші жит­тє­ві цілі, їх лег­ше до­сяг­ти, коли в нас мен­ше бор­гів і біль­ше гро­шей. Отже, у всіх нас є сти­мул на­вчи­ти­ся при­йма­ти ефе­ктив­ні­ші фі­нан­со­ві рі­ше­н­ня.

Елемент 4.1. Визначення своєї порівняльної переваги

Ма­лю­нок зо­бра­жує двох пе­чер­них лю­дей. Один із них має ко­ле­со. Дру­гий про­по­нує йому за ньо­го яблу­ко, а по­тім — ці­лий мі­шок яблук. Про­те вла­сник ко­ле­са по­го­джу­є­ться на обмін лише тоді, коли він до­дає ще ін­стру­мент з кре­ме­ню.
Прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг най­ча­сті­ше ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для того, щоб по­ясни­ти, чому між­на­ро­дна тор­гів­ля дає змо­гу лю­дям у рі­зних кра­ї­нах до­сяг­ти ви­що­го рів­ня жи­т­тя. Як по­ка­за­но в еле­мен­ті 4 ча­сти­ни 1, спе­ці­а­лі­за­ція від­по­від­но до за­ко­ну по­рів­няль­них пе­ре­ваг дає змо­гу тор­го­вим пар­тне­рам збіль­шу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва та до­ся­га­ти ви­що­го рів­ня до­хо­дів. Коли окре­мі люди роз­гля­да­ють про­фе­сій­ні та ді­ло­ві мо­жли­во­сті, прин­цип по­рів­няль­них пе­ре­ваг є не менш ва­жли­вим.
Так само як і кра­ї­ни, люди змо­жуть до­сяг­ти ви­що­го рів­ня до­хо­дів, якщо бу­дуть спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся, тоб­то зо­се­ре­дять свої зу­си­л­ля на тій ді­яль­но­сті, в якій вони ма­ють по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу. По­ду­май­те про вза­є­мозв’язок між ва­ши­ми на­ви­чка­ми та аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми. Роз­глянь­мо край­ній ви­па­док і при­пу­сті­мо, що ви кра­ще за всіх ви­ко­ну­є­те будь-який вид про­ду­ктив­ної ді­яль­но­сті. Чи озна­чає це, що ви по­вин­ні ви­тра­ча­ти час на ко­жен із них? Або ві­зьмі­мо ін­ший край­ній ви­па­док: хтось щось ро­бить гір­ше за всіх. Чи пра­виль­но вва­жа­ти, що ця лю­ди­на не змо­же отри­ма­ти ви­го­ду від спе­ці­а­лі­за­ції, тому що не зда­тна успі­шно кон­ку­ру­ва­ти в жо­дно­му виді ді­яль­но­сті? Від­по­відь на оби­два за­пи­та­н­ня — ні.
Не­за­ле­жно від ва­ших та­лан­тів, у пев­них сфе­рах ваша про­ду­ктив­ність буде ви­щою, ніж в ін­ших, якщо вра­ху­ва­ти аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти. Ана­ло­гі­чно, якою б низь­кою не була ваша про­ду­ктив­ність, ви змо­же­те ви­ро­бля­ти пев­ні то­ва­ри або по­слу­ги за ниж­чою ці­ною, ніж інші люди. Ви змо­же­те успі­шно кон­ку­ру­ва­ти в пев­них сфе­рах і отри­му­ва­ти ви­го­ду від спе­ці­а­лі­за­ції на тому, в чому ма­є­те по­рів­няль­ну пе­ре­ва­гу.
Ваша по­рів­няль­на пе­ре­ва­га ви­зна­ча­є­ться ва­ши­ми від­но­сни­ми, а не аб­со­лю­тни­ми зді­бно­стя­ми. На­при­клад, Марк Цу­кер­берг, спів­за­снов­ник Facebook, во­ло­діє не лише зді­бно­стя­ми успі­шно­го но­ва­то­ра та під­при­єм­ця, а й усі­ма яко­стя­ми, не­об­хі­дни­ми для того, щоб бути ви­да­тним про­гра­мі­стом. Щоб ство­ри­ти по­пу­ляр­ну со­ці­аль­ну ме­ре­жу в кім­на­ті гур­то­жи­тку в Гар­вар­ді, зна­до­би­ли­ся не­аби­які на­ви­чки про­гра­му­ва­н­ня та ве­ли­че­зний твор­чий по­тен­ці­ал. Хоча Цу­кер­берг був ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ним про­гра­мі­стом, однак його кон­ку­рен­тна пе­ре­ва­га по­ля­га­ла в роз­роб­ці ін­но­ва­цій­них фун­кцій со­ці­аль­ної ме­ре­жі Facebook. Так само, хоча про­гра­мі­сти, які пра­цю­ють у Facebook, на­пев­но, менш ква­лі­фі­ко­ва­ні, ніж Цу­кер­берг, про­те їхні по­рів­няль­ні пе­ре­ва­ги — у про­гра­му­ван­ні, а не в управ­лін­ні ком­па­ні­єю (чи ро­бо­ті з ін­ве­сто­ра­ми).
Люди зав­жди бу­дуть мати успіх, якщо в них справ­ді до­бре ви­хо­дить те, що ви­со­ко ці­ну­ють інші. Це по­яснює, чому такі люди, як Цу­кер­берг, мо­жуть за­ро­бля­ти не­ймо­вір­ні суми гро­шей. У 2007 році, коли йому ви­пов­ни­ло­ся всьо­го лише 23 роки, він став най­мо­лод­шим у сві­ті мі­льяр­де­ром, який за­ро­бив свій ка­пі­тал вла­сни­ми си­ла­ми(92).
Де­ко­му може зда­ва­ти­ся, що вони зна­хо­дя­ться в не­ви­гі­дно­му ста­но­ви­щі, коли всту­па­ють у тор­го­вель­ні від­но­си­ни з тими, хто за­ро­бляє на­ба­га­то біль­ше. Але пам’ятай­те, що тор­гів­ля ви­гі­дна обом сто­ро­нам. За­га­лом, чим успі­шні­ші й ба­га­тші люди, з яки­ми ви під­три­му­є­те тор­го­вель­ні від­но­си­ни (ро­бо­та на ко­гось теж пе­ред­ба­чає такі від­но­си­ни), тим кра­ще для вас, адже за­зви­чай ваші по­слу­ги для них цін­ні­ші, ніж для тих, хто менш успі­шний та ба­га­тий. На­при­клад, якби ав­то­ри цієї книж­ки були бу­кінг-аген­та­ми, то ймо­вір­ні­ше обра­ли б ро­бо­ту з Бйорк, «Рол­лінг Сто­унз» або U2, ніж з ін­ши­ми му­зи­кан­та­ми, — так ми май­же на­пев­не за­ро­би­ли б біль­ше гро­шей.
Най­гір­ше, що ви мо­же­те зро­би­ти, — це пе­ре­ко­на­ти­ся або дати пе­ре­ко­на­ти себе, що ви є жер­твою об­ста­вин і тому не мо­же­те до­сяг­ти успі­ху зав­дя­ки вла­сним зу­си­л­лям та іні­ці­а­ти­ві. Де­хто по­чи­нає свою кар’єру, ма­ю­чи мен­ше пе­ре­ваг, ніж інші, але на­віть вони мо­жуть до­сяг­ти дуже ви­со­ких ре­зуль­та­тів, якщо до­кла­дуть зу­силь і пі­ді­йдуть до спра­ви з ро­зу­мом. Вам по­трі­бно взя­ти на себе від­по­від­аль­ність за свій про­фе­сій­ний роз­ви­ток і спла­ну­ва­ти, як ви мо­же­те у най­кра­щий спо­сіб роз­ви­ва­ти вла­сні та­лан­ти й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти рин­ко­ве спів­ро­бі­тни­цтво для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей. Ні­хто не по­дбає про ваш осо­би­стий успіх біль­ше, ніж ви самі. Так само ні­хто ін­ший не знає біль­ше про ваші ін­те­ре­си, на­ви­чки та цілі.
За­зви­чай ми спри­йма­є­мо ви­тра­ти як щось таке, що має бути яко­мо­га ниж­чим. Але пам’ятай­те, що ви­тра­ти від­дзер­ка­лю­ють най­до­рож­чу аль­тер­на­тив­ну мо­жли­вість, від якої ми від­мов­ля­є­мо­ся, коли ро­би­мо ви­бір. Отже, коли у вас є при­ва­бли­ві аль­тер­на­ти­ви, ваш ви­бір буде ви­тра­тним. Чи вар­то вла­шту­ва­ти­ся на цю ро­бо­ту в Starbucks, щоб тро­хи за­ро­би­ти у віль­ний від на­вча­н­ня час? Або кра­ще прой­ти до­да­тко­вий курс на­вча­н­ня, щоб швид­ше отри­ма­ти ди­плом про вищу осві­ту? Оби­два ва­рі­ан­ти при­ва­бли­ві. До того ж, коли ви вдо­ско­на­лю­є­те свої на­ви­чки й при­ва­бли­вість ва­ших мо­жли­во­стей зро­стає, ви­бір між кіль­ко­ма ва­рі­ан­та­ми стає більш ви­тра­тним.
І нав­па­ки, ваші ви­тра­ти бу­дуть низь­ки­ми, якщо у вас обмаль гар­них ва­рі­ан­тів ви­бо­ру. На­при­клад, дуже ефе­ктив­ним спосо­бом зни­же­н­ня ви­трат на чи­та­н­ня цієї книж­ки буде по­тра­пи­ти з нею до в’язни­ці, де чи­та­н­ня — єди­на мо­жли­вість, яку ви ма­є­те, крім мо­жли­во­сті про­сто ди­ви­ти­ся на сті­ну. Ав­жеж, це по­га­на ідея. Це зни­зи­ло б ви­тра­ти на ви­ко­на­н­ня одні­єї спра­ви (на нашу дум­ку, дуже ко­ри­сної), ви­клю­чив­ши мо­жли­вість ви­бо­ру ба­га­тьох ін­ших при­ва­бли­вих ва­рі­ан­тів. Кра­ще збіль­шу­ва­ти кіль­кість сво­їх мо­жли­во­стей, а не змен­шу­ва­ти її.
Мо­ло­дих лю­дей за­охо­чу­ють отри­му­ва­ти до­бру осві­ту, щоб пі­зні­ше в їхньо­му жит­ті з’яви­ли­ся більш при­ва­бли­ві мо­жли­во­сті. До­бра осві­та за­га­лом збіль­шить вашу про­ду­ктив­ність і ту суму, яку ро­бо­то­дав­ці бу­дуть го­то­ві вам пла­ти­ти. Вона під­ви­щить ваш до­хід, але во­дно­час це озна­чає, що вам до­ве­де­ться від­мо­ви­ти­ся від де­яких при­ва­бли­вих про­по­зи­цій, спо­ді­ва­ю­чись отри­ма­ти в май­бу­тньо­му ще кра­щі про­по­зи­ції з пра­це­вла­шту­ва­н­ня.
Для того, щоб при­йма­ти пра­виль­ні рі­ше­н­ня щодо ви­бо­ру про­фе­сії, не­до­ста­тньо з’ясу­ва­ти, що ви вмі­є­те ро­би­ти най­кра­ще. Та­кож над­зви­чай­но ва­жли­во зро­зу­мі­ти, що вам справ­ді до душі, тоб­то яка про­ду­ктив­на ді­яль­ність при­но­сить вам най­біль­ше за­до­во­ле­н­ня. Якщо вам по­до­ба­є­ться ваше за­ня­т­тя і ви вва­жа­є­те його ва­жли­вим, ви з ра­ді­стю бу­де­те пра­цю­ва­ти біль­ше й вдо­ско­на­лю­ва­ти свої вмі­н­ня. Отже, ком­пе­тен­тність і при­страсть до того чи ін­шо­го виду ді­яль­но­сті за­зви­чай ідуть пліч-о-пліч. Ба біль­ше, мі­рою справ­жньо­го ба­гат­ства є ре­а­лі­за­ція осо­би­сто­го по­тен­ці­а­лу. На­при­клад, ав­то­ри цієї книж­ки (всі еко­но­мі­сти) із за­до­во­ле­н­ням зна­хо­ди­ли від­по­віді на еко­но­мі­чні пи­та­н­ня та ді­ли­ли­ся сво­ї­ми зна­н­ня­ми в та­кий спо­сіб, щоб до­по­мог­ти ін­шим кра­ще зро­зу­мі­ти ме­ха­ні­зми фун­кціо­ну­ва­н­ня сві­то­вої еко­но­мі­ки, в яких ми ро­зі­бра­ли­ся на про­фе­сій­но­му рів­ні. По­при те, що ми ви­тра­ти­ли на цю ро­бо­ту ба­га­то часу, за­га­лом вона була при­єм­ною. Не всі зро­зу­мі­ють те, чим ми за­йма­є­мо­ся. Однак зав­дя­ки на­шим ін­те­ре­сам, за­до­во­ле­н­ня, яке ми отри­му­є­мо від сво­єї ро­бо­ти, з ли­шком ком­пен­сує скла­дно­щі.

Елемент 4.2. Підвищення своєї цінності для інших

Розвивайте навички та здібності (зокрема підприємницькі), формуйте життєві переконання, що збільшують продуктивність і підвищують цінність ваших послуг для інших людей.

В умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки фі­нан­со­вий успіх по­ка­зує зда­тність лю­ди­ни на­да­ва­ти ін­шим цін­ні для них бла­га. Це рів­ною мі­рою сто­су­є­ться як пра­ців­ни­ків, так і під­при­ємств. Якщо ви пра­гне­те ви­со­ких до­хо­дів, вам тре­ба з’ясу­ва­ти, як на­да­ва­ти ін­шим по­слу­ги, які вони ви­со­ко ці­ну­ють.
Як на­го­ло­шу­ва­ло­ся ра­ні­ше, по­гли­бле­ні зна­н­ня, ви­щий рі­вень ква­лі­фі­ка­ції та до­свід за­зви­чай під­ви­щу­ють про­ду­ктив­ність і збіль­шу­ють зда­тність лю­ди­ни на­да­ва­ти ін­шим цін­ні для них по­слу­ги. Як на­слі­док, ін­ве­сти­ції в люд­ський ка­пі­тал — осві­ту, під­го­тов­ку та інші фор­ми на­бу­т­тя на­ви­чок — мо­жуть по­лі­пши­ти як про­ду­ктив­ність, так і до­хо­ди. Однак інші осо­би­сті яко­сті та­кож впли­ва­ють на про­ду­ктив­ність. Дві най­ва­жли­ві­ші з них — це осо­би­сті жит­тє­ві пе­ре­ко­на­н­ня та під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня. Ва­жли­вість цих двох рис як дже­ре­ла про­ду­ктив­но­сті ті­сно пов’яза­на з по­ня­т­тям, яке пси­хо­ло­ги на­зи­ва­ють емо­цій­ним ін­те­ле­ктом (EQ). Сьо­го­дні ба­га­то пси­хо­ло­гів вва­жа­ють емо­цій­ний ін­те­лект ва­жли­ві­шим ви­рі­шаль­ним чин­ни­ком осо­би­сто­го успі­ху, ніж ко­е­фі­ці­єнт ро­зу­мо­во­го роз­ви­тку (IQ)(93). Еко­но­мі­сти ча­сто не звер­та­ють на­ле­жної ува­ги на ці жит­тє­во ва­жли­ві дже­ре­ла осо­би­стої про­ду­ктив­но­сті(94).
Як осо­би­стий під­хід лю­ди­ни впли­ває на її про­ду­ктив­ність та успі­шність? Роз­глянь­мо на­сту­пний про­стий ми­сле­ний екс­пе­ри­мент. При­пу­сті­мо, що ро­бо­то­да­вець оці­нює двох по­тен­цій­них пра­ців­ни­ків. Пер­ший має та­кий на­бір яко­стей: че­сність, на­дій­ність, на­по­ле­гли­вість, по­ва­га до ін­ших, ба­жа­н­ня вчи­ти­ся та вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся, вмі­н­ня пра­цю­ва­ти з ін­ши­ми, сум­лін­ність, від­да­ність. Дру­гий має ін­ший на­бір яко­стей: не­по­ва­га до ін­ших, не­на­дій­ність, свар­ли­вість, пре­зир­ли­ве став­ле­н­ня до осві­ти, вжи­ва­н­ня не­нор­ма­тив­ної ле­кси­ки, пе­ре­кла­да­н­ня про­ви­ни на ін­ших, не­че­сність, а та­кож за­ле­жність від ал­ко­го­лю та нар­ко­ти­ків. Кого б ви найня­ли на мі­сці ро­бо­то­дав­ця? Ціл­ком пе­ред­ба­чу­ва­но, що біль­шість найня­ла б пер­шо­го кан­ди­да­та, тому що його осо­би­сті яко­сті орі­єн­то­ва­ні на успіх. За ін­ших рів­них умов пра­ців­ни­ки з та­ки­ми по­зи­тив­ни­ми ри­са­ми ха­ра­кте­ру більш про­ду­ктив­ні. І нав­па­ки, дру­гий на­бір яко­стей орі­єн­то­ва­ний на нев­да­чу. Вони під­ри­ва­ти­муть про­ду­ктив­ність пра­ців­ни­ка та його зда­тність спів­пра­цю­ва­ти з ін­ши­ми.
Якщо ви пра­гне­те до успі­ху, вам тре­ба роз­ви­ва­ти та вдо­ско­на­лю­ва­ти пер­ший на­бір яко­стей. Вони по­вин­ні ста­ти ва­ши­ми зви­чка­ми — основ­ни­ми цін­но­стя­ми ва­шо­го жи­т­тя. Не менш ва­жли­во пов­ні­стю по­збу­ти­ся дру­го­го на­бо­ру. Не до­зво­ляй­те ні­ко­му — вклю­чно з дру­зя­ми, — пе­ре­ко­на­ти вас у тому, що будь-яка якість, що при­зво­дить до нев­да­чі, є «кру­тою». Це шлях до не­при­єм­но­стей, оми­най­те його.
Однак є й до­брі но­ви­ни: ви мо­же­те ви­бра­ти яко­сті, орі­єн­то­ва­ні на успіх, а не на нев­да­чу. До того ж, ви мо­же­те зро­би­ти це, не­за­ле­жно від ва­шо­го со­ці­аль­но­го по­хо­дже­н­ня, по­то­чно­го до­хо­ду, осві­тньо­го рів­ня або кар’єр­но­го ви­бо­ру. Ваші яко­сті справ­лять ве­ли­че­зний вплив на ваш май­бу­тній фі­нан­со­вий успіх. По­зи­тив­ні яко­сті до­по­мо­жуть вам по­до­ла­ти інші не­спри­я­тли­ві фа­кто­ри, як-от низь­кий рі­вень осві­ти або скру­тне фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще в ди­тин­стві.
Зви­чай­но, якщо ви ви­би­ра­є­те яко­сті, орі­єн­то­ва­ні на нев­да­чу, ви мо­же­те зви­ну­ва­чу­ва­ти ін­ших: вашу сім’ю, ра­йон про­жи­ва­н­ня, шко­ли, які ви від­ві­ду­ва­ли, або су­спіль­ство в ці­ло­му. Ці фа­кто­ри мо­жуть ко­жно­го разу впли­ва­ти на ваш ви­бір, але вони його не ви­зна­ча­ють. Фор­му­ва­н­ня ва­ших жит­тє­вих пе­ре­ко­нань та роз­ви­ток осо­би­стих яко­стей — під ва­шим кон­тро­лем. Якщо ви ви­ро­сли в не­спри­я­тли­во­му се­ре­до­ви­щі, вам може бути важ­че роз­ви­ну­ти й про­яв­ля­ти такі риси. Однак лю­ди­на, яка до­лає на­слід­ки не­га­тив­но­го се­ре­до­ви­ща, ви­кли­кає за­хо­пле­н­ня й по­ва­гу май­же в ко­жно­го. Тру­дно­щі в ми­ну­ло­му мо­жуть на­віть ста­ти пе­ред­умо­вою для до­ся­гне­н­ня вами успі­ху, якщо ви ви­рі­ши­те роз­ви­ва­ти у собі по­зи­тив­ні яко­сті.
Де­хто з вас, мо­жли­во, по­ду­має: «Мої яко­сті — це моя спра­ва. Ні­хто не буде вка­зу­ва­ти мені, що ро­би­ти, або впли­ва­ти на мою по­ве­дін­ку». При­пу­сті­мо, що під­при­є­мець — на­зві­мо його Ми­хай­лом, — вва­жає так само. Ми­хай­ло ігно­рує ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів і на­то­мість про­по­нує їм те, що, на його дум­ку, вони мали б ці­ну­ва­ти. Ми­хай­ло віль­ний зро­би­ти та­кий ви­бір, але якщо він так учи­нить, він за­пла­тить ціну у ви­гля­ді зни­же­н­ня про­да­жів, що, мо­жли­во, на­віть при­зве­де до зби­тків і бан­крут­ства під­при­єм­ства. Так само, по­тен­цій­ні пра­ців­ни­ки віль­ні «чи­ни­ти по-сво­є­му». Вони мо­жуть не звер­та­ти ува­ги на те, як їхні яко­сті та по­ве­дін­ка впли­ва­ють на про­ду­ктив­ність і мо­жли­во­сті пра­це­вла­шту­ва­н­ня. Однак як і бі­знес, що ігно­рує ба­жа­н­ня спо­жи­ва­чів, так і люди, які ігно­ру­ють вплив осо­би­стих яко­стей та по­ве­дін­ки на їхню про­ду­ктив­ність, роз­пла­чу­ю­ться за це обме­же­ни­ми мо­жли­во­стя­ми та низь­ки­ми до­хо­да­ми. Жо­ден із нас не може існу­ва­ти ізо­льо­ва­но від зов­ні­шньо­го сві­ту. Якщо ми хо­че­мо отри­му­ва­ти до­хід у ре­зуль­та­ті спів­пра­ці з ін­ши­ми, ця спів­пра­ця має від­бу­ва­ти­ся у та­кий спо­сіб, щоб наші по­слу­ги мали для них цін­ність.
Ви­сно­вок про­стий: орі­єн­то­ва­ні на успіх яко­сті є над­зви­чай­но ва­жли­вим чин­ни­ком фі­нан­со­во­го успі­ху. Такі яко­сті не­мо­жли­во при­дба­ти. Ні­хто не може вам їх на­да­ти. Ви по­вин­ні ви­рі­ши­ти роз­ви­ва­ти їх та за­сто­со­ву­ва­ти у що­ден­но­му жит­ті. Крім того, якщо ви це зро­би­те, ви з ви­со­кою ймо­вір­ні­стю до­ся­гне­те сут­тє­во­го еко­но­мі­чно­го успі­ху. Однак пра­виль­ним є й про­ти­ле­жне твер­дже­н­ня: якщо у ва­шо­му жит­ті зна­чною мі­рою при­су­тні яко­сті з на­бо­ру, орі­єн­то­ва­но­го на нев­да­чу, то май­же не­ми­ну­че в май­бу­тньо­му вас че­ка­ють фі­нан­со­ві не­при­єм­но­сті та осо­би­стий гір­кий до­свід.
Під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня та­кож є осо­би­стою ри­сою, що може під­ви­щи­ти вашу про­ду­ктив­ність. Під­при­єм­ли­вість ча­сто пов’язу­є­ться з прийня­т­тям рі­шень у ко­мер­цій­ній ді­яль­но­сті, але на­справ­ді всі ми є під­при­єм­ця­ми. Ми по­стій­но при­йма­є­мо рі­ше­н­ня про роз­ви­ток і за­сто­су­ва­н­ня знань, на­ви­чок та ін­ших ре­сур­сів, що зна­хо­дя­ться під на­шим кон­тро­лем. Наш фі­нан­со­вий успіх за­ле­жа­ти­ме від ре­зуль­та­тів та­ких рі­шень.
Якщо ви пра­гне­те до фі­нан­со­во­го успі­ху, ми­сліть як під­при­є­мець. Іна­кше ка­жу­чи, зо­се­редь­те­ся на тому, як роз­ви­ва­ти й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої та­лан­ти та мо­бі­лі­зу­ва­ти на­яв­ні ре­сур­си, щоб на­да­ва­ти ін­шим бла­га, які вони ви­со­ко ці­ну­ють.
На­да­н­ня ін­шим то­ва­рів і по­слуг, цін­ність яких зна­чно пе­ре­ви­щує їхню вар­тість, — за­по­ру­ка фі­нан­со­во­го успі­ху. Роз­глянь­мо гі­по­те­ти­чний ви­па­док аген­та з зе­мель­ної вла­сно­сті Ро­бер­та Джон­са. Джонс ку­пує ве­ли­кі ді­лян­ки зем­лі й ді­лить їх на мен­ші ча­сти­ни, на яких бу­дує рі­зно­ма­ні­тні об’єкти ін­фра­стру­кту­ри: до­ро­ги, си­сте­ми очи­ще­н­ня сті­чних вод, поля для гри в гольф та пар­ки. Джонс отри­має при­бу­ток, якщо він змо­же про­да­ти ці ді­лян­ки за ці­ною, що пе­ре­ви­щує вар­тість зем­лі, по­бу­до­ва­них ним об’єктів і ви­трат на ро­бо­чу силу, вклю­чно з не­о­дер­жа­ним до­хо­дом від не­ви­ко­ри­ста­но­го най­кра­що­го аль­тер­на­тив­но­го ва­рі­ан­ту. Якщо його дії бу­дуть при­бу­тко­ви­ми, вони під­ви­щать цін­ність ре­сур­сів і до­по­мо­жуть ін­шим, на­да­ю­чи їм кра­щі ді­лян­ки для за­бу­до­ви, ніж ті, які до­сту­пні в ін­ших мі­сцях. Фі­нан­со­вий успіх або нев­да­ча Джон­са за­ле­жить від його зда­тно­сті під­ви­щу­ва­ти цін­ність ре­сур­сів.
Коли ви по­чне­те ми­сли­ти як під­при­є­мець та ду­ма­ти про те, як мо­жна під­ви­щи­ти цін­ність ва­ших по­слуг для ін­ших, то ста­не­те на шлях до успі­ху. Не вар­то не­до­оці­ню­ва­ти свої зді­бно­сті. Під­при­єм­ни­цький хист ча­сто про­яв­ля­є­ться не­о­чі­ку­ва­но. Хто б міг по­ду­ма­ти, що ко­ли­шня ра­дян­ська ре­спу­блі­ка ста­не одні­єю з пе­ре­до­вих ци­фро­вих дер­жав у сві­ті? Ла­ска­во про­си­мо до Есто­нії — ба­тьків­щи­ни Skype і TransferWise, кра­ї­ни, в якій Ін­тер­нет, до­ступ до яко­го про­го­ло­ше­но одним з основ­них прав лю­ди­ни, актив­но ви­ко­ри­сто­ву­є­ться у всіх ви­дах ді­яль­но­сті(95).
Хто б міг по­ду­ма­ти, що про­да­вець апа­ра­тів для ви­ро­бни­цтва мо­ло­чних ко­ктей­лів се­ре­дньо­го віку Рей Крок до­ко­рін­но змі­нить фран­чай­зин­го­вий бі­знес і пе­ре­тво­рить єди­ний ре­сто­ран McDonald’s у Сан-Бер­нар­ді­но (Ка­лі­фор­нія) у най­біль­шу у сві­ті ме­ре­жу за­кла­дів швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня? Що про­да­жі брен­ду спор­тив­но­го взу­т­тя, за­по­ча­тко­ва­но­го Аді Дас­сле­ром на ку­хні його ма­те­рі у 1924 році, ся­гнуть 20 млрд до­ла­рів(96)? Чи очі­ку­вав хто-не­будь у 1950-х ро­ках, що за­снов­ник IKEA Інґвар Кам­прад пе­ре­тво­рить свій пер­ший не­ве­ли­кий ви­став­ко­вий зал у ма­лень­ко­му мі­сте­чку Ельм­хульт, що у Шве­ції, в най­біль­шу у сві­ті ме­ре­жу ком­па­ній роз­дрі­бної тор­гів­лі ме­бля­ми(97)?
Такі ви­пад­ки ши­ро­ко­ві­до­мі, але та сама схе­ма по­вто­рю­є­ться зно­ву й зно­ву. Успі­шні бі­зне­сме­ни та про­фе­сіо­на­ли сво­єї спра­ви ча­сто є пред­став­ни­ка­ми га­лу­зей ді­яль­но­сті, мало пов’яза­них зі сфе­ра­ми їхніх до­ся­гнень. Однак між ними є дещо спіль­не: вони до­бре вмі­ють зна­хо­ди­ти ефе­ктив­ні­ші ме­то­ди ді­яль­но­сті та стра­те­гі­чно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ча­сто не­по­мі­тні для ін­ших мо­жли­во­сті для збіль­ше­н­ня цін­но­сті ре­сур­сів.
Самозайняті особи, що є під­при­єм­ця­ми, не­про­пор­цій­но пред­став­ле­ні се­ред за­мо­жної ча­сти­ни на­се­ле­н­ня. Тим­ча­сом як са­мо­зайня­ті осо­би ста­нов­лять зна­чну ча­сти­ну ро­бо­чої сили, вони скла­да­ють зна­чно біль­шу час­тку се­ред міль­йо­не­рів. На­при­клад, у 2015 році в Ні­дер­лан­дах час­тка са­мо­зайня­тих осіб се­ред пра­це­вла­што­ва­них ста­но­ви­ла 17%(98), а се­ред пра­цю­ю­чих міль­йо­не­рів — при­бли­зно 80%(99). Фі­нан­со­во­му успі­ху ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців спри­я­ють чо­ти­ри основ­ні фа­кто­ри. По-пер­ше, вони до­бре вмі­ють ви­зна­ча­ти при­ва­бли­ві мо­жли­во­сті, які не по­мі­ча­ють інші люди, та ре­а­гу­ва­ти на них. Ви­щий ри­зик і мо­жли­вість отри­ма­н­ня ви­що­го до­хо­ду зав­жди йдуть по­руч. Вищі до­хо­ди ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців пев­ною мі­рою є про­сто ком­пен­са­ці­єю за не­ви­зна­че­ність, що су­про­во­джує їхню ко­мер­цій­ну ді­яль­ність. По-тре­тє, вони від­рі­зня­ю­ться ви­со­ким рів­нем ін­ве­сти­цій. Ін­ди­ві­ду­аль­ні під­при­єм­ці ча­сто на­прав­ля­ють ве­ли­ку час­тку сво­їх до­хо­дів на зро­ста­н­ня та роз­ши­ре­н­ня сво­го бі­зне­су. По-че­твер­те, вони, зде­біль­шо­го, лю­блять свою спра­ву і тому пра­цю­ють від ра­н­ня до ве­чо­ра.
Слід за­зна­чи­ти, що в кра­ї­нах Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи (ЦСЄ), а та­кож у кра­ї­нах ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу кіль­кість вла­сни­ків ма­ло­го бі­зне­су зна­чно рі­зни­ться, за­ле­жно від кра­ї­ни та ре­гіо­нів усе­ре­ди­ні кра­їн. Імо­вір­но, це є ре­зуль­та­том дер­жав­ної по­лі­ти­ки та куль­тур­них уста­но­вок, які впли­ва­ють на мо­жли­вість роз­по­ча­ти вла­сний бі­знес(100). Про­те під­при­єм­ни­цький під­хід до спра­ви буде ко­ри­сним за будь-яких об­ста­вин.
Пра­ців­ни­ки та­кож мо­жуть пе­ре­йня­ти риси, які спри­я­ють до­ся­гнен­ню ста­ту­су лю­ди­ни з ви­со­ки­ми до­хо­да­ми та рів­ня до­ста­тку ін­ди­ві­ду­аль­них під­при­єм­ців. Вони мо­жуть ін­ве­сту­ва­ти свої за­оща­дже­н­ня в акції й у та­кий спо­сіб отри­ма­ти при­бу­тки від ка­пі­та­ло­вкла­день, вищі за се­ре­дній рі­вень, однак при цьо­му не­сти ри­зи­ки, пов’яза­ні з во­ло­ді­н­ням бі­зне­сом. За ба­жа­н­ням вони та­кож мо­жуть отри­му­ва­ти ви­щий до­хід і при­мно­жу­ва­ти свої ста­тки, збіль­шу­ю­чи рі­вень ін­ве­сту­ва­н­ня і три­ва­лість сво­го ро­бо­чо­го часу.
Ма­буть, най­ва­жли­ві­ше те, що пра­ців­ни­кам ко­ри­сно «ми­сли­ти як під­при­єм­ці». Так само як до­хо­ди під­при­єм­ців за­ле­жать від їхньої зда­тно­сті за­до­воль­ня­ти по­тре­би клі­єн­тів, за­ро­бі­ток пра­ців­ни­ків за­ле­жить від їхньої зда­тно­сті бути цін­ни­ми для ро­бо­то­дав­ців, як сьо­го­дні, так і в май­бу­тньо­му. Якщо пра­ців­ни­ки хо­чуть отри­му­ва­ти ви­со­кий до­хід, вони по­вин­ні роз­ви­ва­ти на­ви­чки, зна­н­ня, стиль ро­бо­ти та фор­му­ва­ти жит­тє­ві пе­ре­ко­на­н­ня, які ви­со­ко ці­ну­ють інші.
Під­при­єм­ни­цький спо­сіб ми­сле­н­ня та­кож має ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня при прийнят­ті рі­шень про осві­ту. Осві­та не за­без­пе­чить вам зна­чно­го під­ви­ще­н­ня до­хо­ду, якщо ви не на­бу­де­те знань і не роз­ви­не­те на­ви­чок, які ро­блять ваші по­слу­ги цін­ні­ши­ми для ін­ших. До їхньо­го скла­ду вхо­дять умі­н­ня гра­мо­тно пи­са­ти, зро­зумі­ло ви­слов­лю­ва­ти­ся, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти основ­ні ма­те­ма­ти­чні ін­стру­мен­ти, зби­ра­ти й ін­тер­пре­ту­ва­ти дані та ін­фор­ма­цію, а та­кож осо­бли­ві на­ви­чки, які мо­жуть ви­окрем­лю­ва­ти вас із-по­між ін­ших і під­ви­щу­ва­ти вашу про­ду­ктив­ність. Роз­ви­ток на­ви­чок, які під­ви­щу­ють вашу цін­ність для ін­ших, має над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня як у на­вчаль­них за­кла­дах за­галь­ної се­ре­дньої й ви­щої осві­ти, так і за їхні­ми ме­жа­ми.
Сьо­го­дні уні­вер­си­тет­ський ди­плом біль­ше не га­ран­тує ува­ги ро­бо­то­дав­ця та ви­со­ко­опла­чу­ва­ної ро­бо­ти. У 2019 році рі­вень без­ро­бі­т­тя се­ред ви­пу­скни­ків ви­шів у Вір­ме­нії та в ба­га­тьох ін­ших пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах на­бли­зив­ся до 25%. Си­ту­а­ція на рин­ках пра­ці й осві­ти швид­ко змі­ню­є­ться. Най­кра­щий спо­сіб зна­йти ро­бо­ту — це за­сто­со­ву­ва­ти під­при­єм­ни­цьке ми­сле­н­ня й шу­ка­ти спосо­би при­но­си­ти ко­ристь ін­шим, спи­ра­ю­чись на фор­маль­ну осві­ту та де­мон­стра­цію го­тов­но­сті до ро­бо­ти. Для цьо­го мо­жуть ста­ти в при­го­ді ве­ли­ка кіль­кість від­кри­тих он­лайн-кур­сів і про­грам сер­ти­фі­ка­ції та ста­жу­ва­н­ня.
За­по­ру­кою фі­нан­со­во­го успі­ху є роз­ви­ток і за­сто­су­ва­н­ня ва­ших зді­бно­стей спосо­ба­ми, які за­без­пе­чу­ють ве­ли­кі ви­го­ди для ін­ших. Це та­кож є основ­ною пе­ред­умо­вою того, що Ар­тур Брукс на­зи­ває «за­слу­же­ним успі­хом». До того ж, за­слу­же­ний успіх є основ­ним чин­ни­ком ща­стя та за­до­во­ле­но­сті жи­т­тям. Ні­хто не може дати вам за­слу­же­но­го успі­ху, ви по­вин­ні до­сяг­ти його са­мо­стій­но. За­слу­же­ний успіх при­хо­дить тоді, коли ваш ви­бір у сфе­рі осві­ти, ро­бо­ти та спосо­бів жи­т­тя від­дзер­ка­лює мету ва­шо­го жи­т­тя. Про­тя­гом всі­єї на­шої кар’єри ми за­пи­ту­ва­ли на­ших сту­ден­тів, як вони хо­чуть про­жи­ти своє жи­т­тя. У тій чи ін­шій фор­мі від­по­відь май­же зав­жди одна­ко­ва: я хочу змі­ни­ти світ на кра­ще. Зви­чай­но, рі­зні люди пла­ну­ють це ро­би­ти по-рі­зно­му. Однак не­за­ле­жно від їхніх пла­нів, орі­єн­то­ва­ні на успіх яко­сті та під­при­єм­ни­цький спо­сіб ми­сле­н­ня під­ви­щать їхню зда­тність жити змі­стов­ним, пов­но­цін­ним і ща­сли­вим жи­т­тям.

Елемент 4.3. Планування витрат та заощаджень

Плануйте бюджет, щоб раціонально витрачати гроші та постійно заощаджувати.

«Гро­ші — лише за­сіб. Вони при­ве­дуть вас до будь-якої цілі, але не за­мі­нять вас біля штур­ва­ла»,
Айн Ренд. Атлант роз­пра­вив пле­чі: пе­ре­клад з англ. [Ayn Rand, Atlas Shrugged (New York: Random House, 1957): 411].
У наш час фі­нан­со­ва не­ста­біль­ність зде­біль­шо­го є на­слід­ком прийня­т­тя не­пра­виль­них рі­шень. На­дмір­ні ви­тра­ти, що пе­ре­ви­щу­ють до­хо­ди; на­ко­пи­че­н­ня бор­гів без роз­роб­ки чі­тко­го пла­ну їх по­вер­не­н­ня; від­су­тність фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня та інші не­ро­зум­ні фі­нан­со­ві зви­чки руй­ну­ють до­бро­бут і ви­кли­ка­ють стрес. Обов’яз­ко­ве фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня є за­по­ру­кою ста­біль­но­го фі­нан­со­во­го ста­но­ви­ща, збіль­ше­н­ня ма­те­рі­аль­но­го до­ста­тку та до­ся­гне­н­ня осо­би­стих ці­лей. Люди, як і на­ції, під­ви­щу­ють свій до­бро­бут шля­хом за­оща­джень та ін­ве­сти­цій. Однак успі­шне під­ви­ще­н­ня рів­ня до­бро­бу­ту та­кож ви­ма­гає стра­те­гі­чно­го пла­ну­ва­н­ня. Для цьо­го по­трі­бен план управ­лі­н­ня ви­тра­та­ми, за­оща­дже­н­ня­ми та ін­ве­сти­ці­я­ми, спря­мо­ва­ний на на­ко­пи­че­н­ня ба­гат­ства. Для окре­мої осо­би або до­мо­го­спо­дар­ства та­ким пла­ном є бюджет. Бю­джет до­по­ма­гає ра­ціо­наль­но ви­тра­ча­ти ко­шти, по­стій­но на­ко­пи­чу­ва­ти за­оща­дже­н­ня та ди­вер­си­фі­ку­ва­ти ін­ве­сти­ції для ма­кси­маль­но ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня ва­ших до­хо­дів.
Ефе­ктив­не фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня — це не ра­зо­ва по­дія, а без­пе­рерв­ний про­цес. Воно скла­да­є­ться з двох кон­кре­тних дій. Спер­шу не­об­хі­дно скла­сти по­ча­тко­вий бю­джет, у яко­му вка­за­ні всі ваші за­пла­но­ва­ні або очі­ку­ва­ні до­хо­ди та ви­тра­ти за пев­ний про­мі­жок часу. Біль­шість лю­дей скла­да­ють бю­джет на мі­сяць або на рік. Ва­жли­во ре­тель­но обмір­ку­ва­ти всі мо­жли­ві ви­тра­ти, а не тіль­ки най­більш оче­ви­дні, як-от ви­тра­ти на про­ду­кти, утри­ма­н­ня ав­то­мо­бі­ля, спла­ту орен­ди або іпо­те­ки. Пам’ятай­те про по­да­рун­ки до днів на­ро­дже­н­ня, стра­ху­ва­н­ня ци­віль­ної від­по­від­аль­но­сті вла­сни­ків ав­то­транс­порт­них за­со­бів, пе­ред­пла­ту на пе­рі­о­ди­чні ви­да­н­ня та за­мі­ну ма­сти­ла для ва­шо­го ав­то­мо­бі­ля. Оці­ніть свій що­мі­ся­чний або рі­чний до­хід, а по­тім ви­зна­чте, на що ви зби­ра­є­те­ся ви­тра­ти­ти ко­жну ко­пій­ку. Ми ре­ко­мен­ду­є­мо, щоб за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції були окре­ми­ми за­пла­но­ва­ни­ми пун­кта­ми у ва­шо­му бю­дже­ті, а не лише за­ли­шком (за його на­яв­но­сті).
Дру­га дія — до­ку­мен­ту­ва­н­ня фа­кти­чних ви­трат і вне­се­н­ня не­об­хі­дних змін до бю­дже­ту. Від­сте­жу­ю­чи всі ви­тра­ти й роз­по­ді­ля­ю­чи їх за ка­те­го­рі­я­ми бю­дже­ту, ви отри­ма­є­те цін­ну ін­фор­ма­цію про свої зви­чки та ре­зуль­та­ти на шля­ху до до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них фі­нан­со­вих ці­лей. Від­сте­жу­ва­н­ня ви­трат та­кож до­по­мо­же вам скла­сти кра­щий і то­чні­ший бю­джет у май­бу­тньо­му. На­при­клад, якщо ви не вклю­чи­ли одну або дві стат­ті ви­трат до по­ча­тко­во­го бю­дже­ту, то за ре­зуль­та­та­ми ана­лі­зу вже по­не­се­них ви­трат на­сту­пно­го разу ви обов’яз­ко­во вклю­чи­те їх уже до сво­го но­во­го бю­дже­ту. При­пу­сті­мо, ви пе­ред­ба­ча­є­те в бю­дже­ті 50 євро на мі­сяць на від­ві­ду­ва­н­ня ре­сто­ра­ну, але по­тім ро­зу­мі­є­те, що на­справ­ді ви ви­тра­ти­ли 80 євро. Тоді, вра­хо­ву­ю­чи цю рі­зни­цю, вам до­ве­де­ться змі­ни­ти інші стат­ті ви­трат. До­ку­мен­ту­ва­н­ня фа­кти­чних ви­трат є ме­ха­ні­змом зво­ро­тно­го зв’язку для подаль­шо­го ко­ри­гу­ва­н­ня бю­дже­ту та ви­трат у май­бу­тньо­му.
Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня до­хо­дів та кон­троль над по­ве­дін­кою до­по­мо­жуть вам оці­ни­ти ви­тра­ти та на­пра­ви­ти їх на ті стат­ті, що за­без­пе­чать вам най­ви­щу за­галь­ну цін­ність. До­сяг­ти фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті вам до­по­мо­жуть чо­ти­ри про­стих кро­ки: по­чніть не­гай­но, ви­зна­чте цілі, отри­май­те не­об­хі­дні ін­стру­мен­ти та скла­діть бю­джет із вра­ху­ва­н­ням ва­ших ці­лей.
Крок 1. По­чніть не­гай­но та збіль­ште ймо­вір­ність успі­ху. Не обма­нюй­те себе дум­кою, що фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня по­трі­бне лише тим, хто має ро­бо­ту або ви­со­ку за­ро­бі­тну пла­ту, або що ви по­чне­те «пі­зні­ше». Діти, які отри­му­ють ки­шень­ко­ві гро­ші, сту­ден­ти, яким до­по­ма­га­ють їхні ба­тьки, та люди, які не ма­ють пря­мих до­хо­дів, все одно по­вин­ні скла­да­ти бю­джет і ста­ви­ти собі цілі. Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня не ста­не лег­шим з ві­ком або у разі збіль­ше­н­ня ва­ших до­хо­дів. На­справ­ді цей про­цес, імо­вір­но, ста­не на­віть скла­дні­шим. Не вар­то зво­лі­ка­ти. Люди, які скла­да­ють бю­джет, ро­зум­но ви­тра­ча­ють свої гро­ші та за­оща­джу­ють на май­бу­тнє, зде­біль­шо­го по­ча­ли ро­би­ти це рано, коли їхні до­хо­ди були від­но­сно низь­ки­ми(101). Для цьо­го може ста­ти в при­го­ді без­ко­штов­ний до­да­ток для фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня (в Ін­тер­не­ті є ба­га­то хо­ро­ших ва­рі­ан­тів).
Крок 2. Став­те цілі. Сти­му­ли ма­ють зна­че­н­ня. Ви­зна­йте це у сво­є­му осо­би­сто­му жит­ті, і не­хай ваші цілі ке­ру­ють ва­ши­ми ді­я­ми. Вста­нов­люй­те фі­нан­со­ві цілі на ко­ро­ткі, се­ре­дні й три­ва­лі стро­ки та ін­те­груй­те їх у свій бю­джет. Ко­ро­тко­стро­ко­вих ці­льо­вих орі­єн­ти­рів мо­жна до­сяг­ти про­тя­гом на­сту­пно­го року й отри­ма­ти не­гай­ну ви­на­го­ро­ду. За­ле­жно від ва­шої си­ту­а­ції, це може бути лі­кві­да­ція за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тною кар­ткою за по­зи­кою з най­ви­щою про­цен­тною став­кою, зна­чне збіль­ше­н­ня на­ко­пи­чень для по­кри­т­тя не­пе­ре­дба­че­них ви­трат або за­оща­дже­н­ня гро­шей на при­дба­н­ня но­во­го те­ле­фо­ну чи ін­шо­го те­хні­чно­го при­строю. Се­ре­дньо­стро­ко­ві цілі до­ся­га­ю­ться про­тя­гом три­ва­лі­шо­го пе­рі­о­ду — від одно­го до трьох ро­ків. При­дба­н­ня за го­тів­ку вжи­ва­но­го ав­то­мо­бі­ля, вне­се­н­ня по­ча­тко­во­го вне­ску в роз­мі­рі 20% від пов­ної вар­то­сті жи­тла, а та­кож ство­ре­н­ня зна­чних за­оща­джень для фор­му­ва­н­ня ди­вер­си­фі­ко­ва­но­го ін­ве­сти­цій­но­го порт­фе­ля є при­кла­да­ми ці­лей, до­ся­гне­н­ня яких за­зви­чай по­тре­бує біль­ше часу. І, на­сам­кі­нець, за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції для опла­ти на­вча­н­ня ді­тей у ко­ле­джі та на пен­сію, а та­кож по­га­ше­н­ня сту­дент­ських по­зик або жи­тло­во­го іпо­те­чно­го кре­ди­ту є при­кла­да­ми ши­ро­ко роз­по­всю­дже­них дов­го­стро­ко­вих ці­лей.
Як за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше, за­оща­дже­н­ня та ін­ве­сти­ції по­вин­ні бути окре­мою ка­те­го­рі­єю у ва­шо­му бю­дже­ті. Без­умов­но, що ра­ні­ше ви по­чне­те за­сто­со­ву­ва­ти стра­те­гі­чний під­хід до за­оща­джень і ви­трат, то біль­шо­го рів­ня до­ста­тку змо­же­те до­сяг­ти. Менш оче­ви­дним є те, на­скіль­ки біль­ше ви змо­же­те на­ко­пи­чи­ти, по­чав­ши ді­я­ти у та­кий спо­сіб яко­мо­га ра­ні­ше. На­віть най­мен­ша сума, за­оща­дже­на чи вкла­де­на сьо­го­дні, може сут­тє­во змі­ни­ти ваш фі­нан­со­вий стан у май­бу­тньо­му. Роз­глянь­мо на­сту­пний дов­го­стро­ко­вий план.
Коли вам ви­пов­ни­ться двад­цять два роки, по­чніть ре­гу­ляр­но за­оща­джу­ва­ти 2 євро на день про­тя­гом двох ро­ків. Імо­вір­но, це мен­ше, ніж ви ви­тра­ча­є­те на каву, пля­шко­ву воду, за­ку­ски, або ніж дрі­бні гро­ші, що за­ли­ша­ю­ться у вас на­при­кін­ці дня. Із двад­ця­ти чо­ти­рьох до двад­ця­ти ше­сти ро­ків по­чніть від­кла­да­ти по 3 євро на день. Це лише на євро біль­ше і, ймо­вір­но, що ваш до­хід уже збіль­ши­ться. У віці від двад­ця­ти ше­сти до трид­ця­ти ро­ків збіль­ште рі­вень за­оща­джень до 4 євро на день. Ваш спо­сіб жи­т­тя силь­но не змі­ни­ться, якщо ви не бу­де­те що­ден­но ви­тра­ча­ти цю суму, а вкла­де­те її у вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд із по­зи­тив­ною до­хі­дні­стю. До до­ся­гне­н­ня трид­ця­ти ро­ків ви за­оща­ди­те 9490 євро, плюс отри­ма­ні від­со­тки, що є до­сить не­по­га­ною су­мою. За­оща­джу­ю­чи не­ве­ли­ку суму гро­шей ко­жно­го дня, ви справ­ді на­ко­пи­чу­є­те ка­пі­тал.
Однак справ­жній сюр­приз по­ля­гає ось у чому. За умо­ви ро­зум­но­го ін­ве­сту­ва­н­ня, до мо­мен­ту ва­шо­го ви­хо­ду на пен­сію у віці ші­ст­де­ся­ти семи ро­ків, за­оща­дже­н­ня, на­ко­пи­че­ні лише про­тя­гом цьо­го ран­ньо­го дев’яти­рі­чно­го пе­рі­о­ду, мо­жуть під­ви­щи­ти ваші ста­тки більш ніж на 150 ти­сяч євро (з ура­ху­ва­н­ням ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті на сьо­го­дні). Це ста­не­ться, якщо ваша став­ка до­хі­дно­сті на ка­пі­тал при­бли­зно до­рів­ню­ва­ти­ме по­ка­зни­кам до­хі­дно­сті на фон­до­вих рин­ках про­тя­гом остан­ніх во­сьми де­ся­ти­літь (більш де­таль­но про став­ку до­хі­дно­сті на ка­пі­тал і силу скла­дних від­со­тків роз­по­від­а­є­ться в на­сту­пних еле­мен­тах). До того ж, чим ра­ні­ше ви по­чне­те за­сто­со­ву­ва­ти таку та­кти­ку, тим імо­вір­ні­ше, що ви по­стій­но бу­де­те ро­би­ти вне­ски в ощадний план про­тя­гом усьо­го сво­го жи­т­тя. Крім того, де­які з най­ро­зум­ні­ших ін­ве­сто­рів, зокре­ма Вор­рен Баф­фетт і Марк Ку­бан (вла­сник клу­бу НБА «Дал­лас Ма­ве­рікс» та ін­ве­стор у те­ле­шоу Shark Tank), вва­жа­ють, що ва­жли­во не на­ко­пи­чу­ва­ти бор­ги, а уни­кну­ти цьо­го мо­жна, якщо по­ча­ти від­кла­да­ти гро­ші в мо­ло­до­му віці.
Крок 3. Ско­ри­стай­те­ся спе­ці­аль­ни­ми ін­стру­мен­та­ми для здій­сне­н­ня фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня. Не ви­на­ходь­те за­но­во ко­ле­со, по­чи­на­ю­чи скла­да­н­ня бю­дже­ту з чи­сто­го ар­ку­ша па­пе­ру. Су­ча­сні веб-сай­ти, еле­ктрон­ні та­бли­ці та мо­біль­ні за­сто­сун­ки ро­блять фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня про­стим, як ні­ко­ли ра­ні­ше. До­ступ до ве­ли­кої кіль­ко­сті ре­сур­сів мо­жна отри­ма­ти за не­ве­ли­ку пла­ту або без­ко­штов­но, всьо­го лише на­ти­снув­ши кіль­ка кла­віш. Вве­діть в по­шу­ко­вий ря­док тер­мін «ін­стру­мен­ти для фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня», й ви зна­йде­те чи­слен­ні які­сні та без­пе­чні ва­рі­ан­ти для скла­да­н­ня бю­дже­ту. Ви­бе­ріть той, який до­по­мо­же вам то­чно фі­ксу­ва­ти ви­тра­ти й до­хо­ди, від­обра­жа­ти­ме ваші фі­нан­со­ві цілі, на­га­ду­ва­ти­ме про не­об­хі­дні пла­те­жі, до­по­ма­га­ти­ме утри­му­ва­ти­ся від ім­пуль­сив­них ви­трат, не пе­ред­ба­че­них у ва­шо­му бю­дже­ті, та по­ка­зу­ва­ти­ме вам мо­жли­во­сті до­ся­гне­н­ня ва­ших ці­лей. Ві­зьміть за зви­чку ко­ри­сту­ва­ти­ся ви­бра­ним ін­стру­мен­том фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи пра­виль­ні ін­стру­мен­ти, мо­жна спро­сти­ти про­цес від­сте­жу­ва­н­ня ви­трат і до­хо­дів.
Крок 4. Роз­ро­біть план дій: для до­ся­гне­н­ня сво­їх ці­лей скла­діть пер­со­наль­ний бю­джет, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи фа­кти­чні та про­по­но­ва­ні стат­ті. Хоча ми по­стій­но ду­ма­є­мо про те, що нам «не­об­хі­дно» ку­пи­ти, на­справ­ді біль­шо­сті з нас, окрім до­ста­тньої кіль­ко­сті їжі, чи­стої води, даху над го­ло­вою та про­сто­го одя­гу, по­трі­бно не так вже й ба­га­то. Най­кра­щий спо­сіб ді­зна­ти­ся, з чого мо­жна по­ча­ти шлях до до­ся­гне­н­ня сво­їх ці­лей, — скла­сти пе­ре­лік сво­їх «по­треб» і від­ді­ли­ти їх від «ба­жань». Обмеж­те свої ба­жа­н­ня, щоб умо­жли­ви­ти здій­сне­н­ня за­оща­джень та ін­ве­сти­цій, а та­кож скла­да­н­ня пла­ну у ме­жах ва­шо­го бю­дже­ту для до­ся­гне­н­ня ко­ро­тко­стро­ко­вих, се­ре­дньо­стро­ко­вих та дов­го­стро­ко­вих ці­лей. Це дасть вам змо­гу взя­ти під кон­троль ваші фі­нан­си.
Ар­хі­те­ктор не збу­дує бу­дин­ку, не ма­ю­чи про­є­кту. Опе­ра­ція з ви­да­ле­н­ня апен­ди­кса не буде ефе­ктив­ною, якщо хі­рург не узго­дить сво­їх пла­нів з ін­ши­ми чле­на­ми ко­ман­ди ме­ди­ків. Спортс­мен не по­тра­пить на Олім­пій­ські ігри, якщо не буде на­ці­ле­ний на успіх про­тя­гом три­ва­ло­го часу до Олім­пі­а­ди. Роз­роб­ка де­таль­но­го пла­ну дій, його до­три­ма­н­ня та онов­ле­н­ня в разі по­тре­би є не­о­дмін­ною умо­вою до­ся­гне­н­ня успі­ху в будь-яких сфе­рах жи­т­тя, вклю­чно з фі­нан­со­вою.
Ко­жна ста­т­тя бю­дже­ту по­тре­бує оцін­ки в кон­текс­ті ін­ших ста­тей. Оскіль­ки ваш до­хід обме­же­ний, за від­су­тно­сті но­вих дже­рел до­хо­ду, збіль­ше­н­ня ви­трат в одній обла­сті зу­мов­лює змен­ше­н­ня ви­трат в ін­шій. Як під­кре­слю­ва­ло­ся в ча­сти­ні 1, будь-який ви­бір має аль­тер­на­тив­ну вар­тість. Вра­хо­вуй­те це, при­йма­ю­чи рі­ше­н­ня про здій­сне­н­ня ви­трат. Роз­глянь­те за­галь­ну кар­ти­ну крізь при­зму ва­шо­го бю­дже­ту. Під­ра­хуй­те основ­ні що­мі­ся­чні ви­тра­ти: по­ка­жіть, скіль­ки ви за­ро­бля­є­те, скіль­ки пла­ти­те по­да­тків, за­оща­джу­є­те, ін­ве­сту­є­те, ви­тра­ча­є­те, а та­кож скіль­ки за­бор­гу­ва­ли.
Не­за­ле­жно від ва­шої про­фе­сії, рів­ня до­хо­ду та жит­тє­вої по­зи­ції, дві дії в про­це­сі фі­нан­со­во­го пла­ну­ва­н­ня: скла­да­н­ня бю­дже­ту та від­сте­же­н­ня й ко­ри­гу­ва­н­ня ви­трат для по­кра­ще­н­ня до­бро­бу­ту — до­по­мо­жуть вам си­сте­ма­ти­чно ана­лі­зу­ва­ти й три­ма­ти під кон­тро­лем свої ви­тра­ти для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей. Скла­діть чі­ткий план і стань­те самі собі ди­ре­кто­ром. Ві­зьміть собі за пра­ви­ло скла­да­ти бю­джет, який до­по­мо­же від­сте­жу­ва­ти ви­тра­ти, кон­тро­лю­ва­ти за­бор­го­ва­ність, за­без­пе­чу­ва­ти на­яв­ність ко­штів на ви­па­док над­зви­чай­них си­ту­а­цій, до­ся­га­ти рі­зних фі­нан­со­вих ці­лей та пе­ред­ба­ча­ти ко­шти для здій­сне­н­ня ін­ве­сти­цій.
На­сту­пно­го разу, ду­ма­ю­чи про все, що вам «по­трі­бно», ви­зна­йте, що на­справ­ді вам по­трі­бно не так ба­га­то. Пам’ятай­те, що сьо­го­дні­шні ви­тра­ти змен­шу­ють ваші май­бу­тні ста­тки. Ми не про­по­ну­є­мо при­рі­ка­ти себе на скру­ту сьо­го­дні за­ра­ди ба­гат­ства в май­бу­тньо­му. Це не має сен­су. Однак існує ба­га­то твор­чих шля­хів змен­ше­н­ня ви­трат і збіль­ше­н­ня за­оща­джень. Фі­нан­со­ве пла­ну­ва­н­ня та скла­да­н­ня оща­дно­го пла­ну да­дуть вам мит­тє­ві ре­зуль­та­ти, до­по­мо­жуть за­без­пе­чи­ти фі­нан­со­вий кон­троль та без­пе­ку, а та­кож збіль­ши­ти ваш до­ста­ток у май­бу­тньо­му.
Дейв Рем­сі, один із про­від­них фі­нан­со­вих кон­суль­тан­тів США, під­кре­слює ва­жли­вість осо­би­сто­го пра­гне­н­ня до фор­му­ва­н­ня здо­ро­вих зви­чок з управ­лі­н­ня вла­сни­ми ко­шта­ми. Він ствер­джує: «З того, що я ді­знав­ся про управ­лі­н­ня осо­би­сти­ми фі­нан­са­ми, хо­ро­ша но­ви­на — що в цьо­му не­має ні­чо­го над­скла­дно­го. Осо­би­сті фі­нан­си май­же на 80% є ре­зуль­та­том по­ве­дін­ки. І лише при­бли­зно на 20% — про­ду­ктом ін­те­ле­кту­аль­них знань»(102). Про­чи­тав­ши пов­ні­стю ча­сти­ну 4, ви отри­ма­є­те ін­те­ле­кту­аль­ні зна­н­ня. Чи го­то­ві ви по­стій­но узго­джу­ва­ти свої рі­ше­н­ня щодо спо­жи­ва­н­ня, за­оща­джень, по­зи­ча­н­ня та за­ро­бі­тків із прин­ци­па­ми, які за­без­пе­чать фі­нан­со­ву ста­біль­ність і до­ста­ток?
В еле­мен­тах 4–12 на­во­дя­ться до­да­тко­ві ві­до­мо­сті про те, як ра­ціо­наль­ні­ше ви­тра­ча­ти ко­шти, уни­ка­ти не­о­ба­чної за­бор­го­ва­но­сті, пе­ред­ба­ча­ти ко­шти на по­кри­т­тя не­о­чі­ку­ва­них ви­трат, отри­му­ва­ти при­ва­бли­вий при­бу­ток з ін­ве­сто­ва­но­го ка­пі­та­лу і зве­сти до мі­ні­му­му вашу вра­зли­вість до ри­зи­ків, які несе із со­бою жи­т­тя.

Елемент 4.4. Розумне управління фінансами

Не вкладайте кошти в активи, строк фінансування яких перевищує строк їх корисної служби.

Що від­бу­ва­є­ться, коли ви по­зи­ча­є­те гро­ші на від­пус­тку, при­дба­н­ня одя­гу чи ін­ших то­ва­рів із ко­ро­тким стро­ком слу­жби або ко­ри­сно­го ви­ко­ри­ста­н­ня? Що від­бу­ва­є­ться, коли ви бе­ре­те кре­дит на чо­ти­ри роки для при­дба­н­ня вжи­ва­но­го ав­то­мо­бі­ля, який ви­йде з ладу за два роки? Від­по­відь на оби­два пи­та­н­ня одна­ко­ва: не­за­ба­ром ви бу­де­те пла­ти­ти за речі, що ма­ють не­ве­ли­ку цін­ність або вза­га­лі не ма­ють її (як для вас, так і для ін­ших). Ці пла­те­жі за кре­ди­том при­зве­дуть до фі­нан­со­вої не­ста­біль­но­сті й мо­жуть спри­чи­ни­ти при­гні­че­ність та де­пре­сію.
Якщо ви­пла­ти роз­тя­гу­ю­ться на пе­рі­од, дов­ший за строк ко­ри­сної слу­жби акти­ву, то в май­бу­тньо­му вам до­ве­де­ться пла­ти­ти за те, що вже не має для вас жо­дної цін­но­сті. Як на­слі­док, ви бу­де­те зму­ше­ні ско­ро­ти­ти своє май­бу­тнє спо­жи­ва­н­ня. Крім того, така стра­те­гія збіль­шує вашу за­бор­го­ва­ність, і в май­бу­тньо­му ви збі­дні­є­те. Це шлях до фі­нан­со­вої ка­та­стро­фи.
Чи вза­га­лі є сенс для окре­мої лю­ди­ни або сім’ї ку­пу­ва­ти щось у кре­дит? Від­по­відь — так, про­те лише в дуже рід­кі­сних ви­пад­ках і за умо­ви, що це дов­го­стро­ко­вий актив, а по­зи­че­ні ко­шти бу­дуть ви­пла­че­ні до мо­мен­ту зно­ше­н­ня цьо­го акти­ву. У та­ко­му разі ви пла­ти­те за актив, поки ко­ри­сту­є­тесь ним.
Цим кри­те­рі­ям від­по­від­ає дуже не­ба­га­то ре­чей. На дум­ку спа­да­ють три зна­чу­щі ка­те­го­рії ви­трат: жи­тло, ав­то­мо­бі­лі та осві­та. При на­ле­жно­му утри­ман­ні но­во­го жи­тла строк його ко­ри­сної слу­жби може ста­но­ви­ти со­рок-п’ят­де­сят ро­ків. За цих об­ста­вин ско­ри­ста­ти­ся іпо­те­кою на 30 ро­ків (якщо такі є) для фі­нан­су­ва­н­ня ви­трат на жи­тло буде ціл­ком ро­зум­ним рі­ше­н­ням. Ана­ло­гі­чно, якщо мо­жна об­ґрун­то­ва­но очі­ку­ва­ти, що ав­то­мо­біль буде при­да­тним до екс­плу­а­та­ції п’ять або шість ро­ків, не­має ні­чо­го по­га­но­го в кре­ди­ті на пе­рі­од до 48 мі­ся­ців. Коли дов­го­стро­ко­ві акти­ви про­дов­жу­ють ге­не­ру­ва­ти до­да­тко­вий до­хід або за­без­пе­чу­ва­ти отри­ма­н­ня цін­ної по­слу­ги пі­сля по­га­ше­н­ня кре­ди­тів на їх при­дба­н­ня, пев­на ча­сти­на пла­те­жів за кре­ди­та­ми є фа­кти­чно одні­єю з форм за­оща­джень та ін­ве­сти­цій, що в під­сум­ку збіль­шує чи­сту вар­тість акти­вів до­мо­го­спо­дар­ства. Ін­ве­сти­ції в осві­ту, як і в не­ру­хо­мість, за­зви­чай при­но­сять чи­сту ви­го­ду в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. Мо­ло­ді люди, які бе­руть по­зи­ку для фі­нан­су­ва­н­ня осві­ти, змо­жуть зго­дом отри­му­ва­ти ви­го­ди у ви­гля­ді ви­щої за­ро­бі­тної пла­ти. Ін­ве­сти­ції в осві­ту ви­прав­да­ють себе, якщо про­тя­гом на­сту­пних двад­ця­ти або трид­ця­ти ро­ків ви­щий до­хід дасть змо­гу по­га­си­ти за­бор­го­ва­ність за по­зи­кою. Але тут є ри­зи­ки: якщо осві­та не збіль­шить ваш за­ро­бі­ток у май­бу­тньо­му або збіль­шить його не на­ба­га­то, по­вер­ну­ти по­зи­че­ні ко­шти може бути над­зви­чай­но скла­дно. (При­мі­тка. Це пи­та­н­ня буде роз­гля­ну­те більш де­таль­но в еле­мен­ті 11 ча­сти­ни 4.)
Для біль­шо­сті до­мо­го­спо­дарств ви­сно­вок із цих ре­ко­мен­да­цій оче­ви­дний: кре­дит вар­то бра­ти лише на при­дба­н­ня жи­тла, ав­то­мо­бі­лів і осві­тніх по­слуг. Зви­чай­но, за­ле­жно від стру­кту­ри си­сте­ми ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня у ва­шій кра­ї­ні, вар­то взя­ти кре­дит на лі­ку­ва­н­ня в кри­ти­чній си­ту­а­ції, якщо ви ще не всти­гли від­кла­сти до­ста­тньо гро­шей у ре­зерв­ний фонд. Ви­да­ле­н­ня апен­ди­кса — це по­ва­жна при­чи­на по­зи­чи­ти гро­ші. А опе­ра­ція з омо­ло­дже­н­ня облич­чя — най­імо­вір­ні­ше, ні (якщо ви не те­ле­зір­ка!). Крім того, слід пе­ре­ко­на­ти­ся, що ви змо­же­те по­вер­ну­ти по­зи­че­ні ко­шти за­дов­го до за­кін­че­н­ня стро­ку ко­ри­сної слу­жби при­дба­но­го акти­ву. За­сто­су­ва­н­ня цієї про­стої ре­ко­мен­да­ції сер­йо­зно до­по­мо­же вам уни­кну­ти фі­нан­со­вих про­блем.
Ще один ри­зик ви­ни­кає, коли ва­лю­та кре­ди­ту від­рі­зня­є­ться від ва­лю­ти, в якій по­зи­чаль­ник отри­мує до­хід. Вар­тість ва­лют сто­сов­но одна одної може у будь-який мо­мент змі­ню­ва­ти­ся.
На­при­клад, на по­ча­тку 2000-х ро­ків по­ку­пці жи­тла в Поль­щі, Угор­щи­ні, Хор­ва­тії та Ру­му­нії мо­гли взя­ти іпо­те­чний кре­дит у швей­цар­ських фран­ках під дуже низь­кий від­со­ток. Однак біль­шість по­зи­чаль­ни­ків отри­му­ва­ли до­хід у на­ціо­наль­ній ва­лю­ті.
Під час фі­нан­со­вої кри­зи 2008 року вар­тість ва­лют кра­їн ЦСЄ сто­сов­но швей­цар­сько­го фран­ка зни­зи­ла­ся, а франк про­ти євро та ін­ших ва­лют по­до­рож­чав. У 2011 році Швей­ца­рія спро­бу­ва­ла ста­бі­лі­зу­ва­ти курс, прив’язав­ши свою ва­лю­ту до євро. Пі­зні­ше, у 2015 році, Швей­ца­рія відв’яза­ла свою ва­лю­ту від євро, і франк ви­ріс ще біль­ше.
В обох ви­пад­ках по­зи­чаль­ни­ки були шо­ко­ва­ні, ді­знав­шись, що те­пер їхній борг у на­ціо­наль­ній ва­лю­ті на­ба­га­то біль­ший, ніж очі­ку­ва­ло­ся. Під­при­єм­ства мали змо­гу за­фі­ксу­ва­ти обмін­ний курс за до­по­мо­гою фор­вар­дних кон­тра­ктів, але для фі­зи­чних осіб такі кон­тра­кти були не­до­сту­пни­ми. Щоб уни­кну­ти не­при­єм­них сюр­при­зів, най­кра­ще по­зи­ча­ти ко­шти у ва­лю­ті сво­го до­хо­ду.

Елемент 4.5. Два способи ефективнішого використання грошей

Уникайте боргів за кредитними картками та орієнтуйтесь на купівлю вживаних товарів.

Біль­шість із нас хо­ті­ли б мати в май­бу­тньо­му біль­ше, але во­дно­час не го­то­ві від­мов­ля­ти собі в ба­га­тьох ре­чах сьо­го­дні. Чи­ма­ло лю­дей — на­віть ті, у кого до­хо­ди пе­ре­ви­щу­ють се­ре­дній рі­вень — ро­блять дві речі, які за­ва­жа­ють їм до­сяг­ти цієї мети. По-пер­ше, вони влі­за­ють у бор­ги, щоб при­дба­ти речі, які вони не мо­жуть собі до­зво­ли­ти. По-дру­ге, вони пра­гнуть ку­пу­ва­ти нові то­ва­ри, на­віть якщо за фун­кціо­наль­ні­стю та еко­но­мі­чні­стю вжи­ва­ні не гір­ші за них.
Не­о­бду­ма­не ко­ри­сту­ва­н­ня кредитними картками може ста­ти ве­ли­кою пе­ре­шко­дою на шля­ху до фі­нан­со­во­го успі­ху. І якщо одні люди по­во­дя­ться з кар­тка­ми обе­ре­жно, то інші, схо­же, вва­жа­ють не­ви­ко­ри­ста­ний кре­ди­тний лі­міт на кре­ди­тній кар­тці вла­сни­ми гро­ши­ма. Ду­ма­ти так — не­пра­виль­но та не­без­пе­чно. Не­ви­ко­ри­ста­ний за­ли­шок на кре­ди­тній кар­тці озна­чає лише те, що ви мо­же­те взя­ти в борг ще якусь суму. Ці ко­шти не ро­блять вас ба­га­тши­ми та не да­ють вам біль­ше гро­шей. Якщо на ва­шо­му поточному рахунку в бан­ку є ко­шти, ви мо­же­те ви­ко­ри­ста­ти їх для здій­сне­н­ня що­мі­ся­чних пла­те­жів за кре­ди­тною кар­ткою. Якщо ко­штів на ра­хун­ку не­до­ста­тньо, про­сто від­мов­тесь від по­ку­пки.
По­при всю зру­чність кре­ди­тних кар­ток і ана­ло­гі­чних еле­ктрон­них пла­ті­жних за­со­бів (PayPal або Payoneer), вони, на­справ­ді, є зва­бним і дуже до­ро­гим ме­то­дом одер­жа­н­ня кре­ди­тів. Кре­ди­тні кар­тки по­тен­цій­но не­без­пе­чні тим, що спро­щу­ють на­гро­ма­дже­н­ня за­бор­го­ва­но­сті. Де­ко­му про­сто не вда­є­ться стри­ма­ти пра­гне­н­ня ви­тра­ти­ти ко­шти, якщо кре­ди­тний лі­міт за кар­ткою не ви­ко­ри­ста­но пов­ні­стю(103). І якщо ви зі­ткну­ли­ся із цією про­бле­мою, ді­я­ти тре­ба не­гай­но! Ві­зьміть но­жи­ці та по­край­те всі свої кре­ди­тні кар­тки на шма­тки. Іна­кше на вас че­ка­ють фі­нан­со­ві тру­дно­щі.
Опла­та ку­пів­лі кре­ди­тною кар­ткою ство­рює у лю­ди­ни вра­же­н­ня, що вона за свої гро­ші може ку­пи­ти біль­ше, але на­при­кін­ці мі­ся­ця на неї не­змін­но че­кає ра­ху­нок. І тут ви­ни­кає ще одна спо­ку­са: опла­ти­ти від­со­тки та по­га­си­ти не­ве­ли­чку час­тку основ­но­го бор­гу, а біль­шість ко­штів за­ли­ши­ти на подаль­ші ви­тра­ти. Але якщо обра­ти цей ва­рі­ант і далі на­гро­ма­джу­ва­ти за­бор­го­ва­ність, не­за­ба­ром ви­ни­кне сер­йо­зна про­бле­ма: ви­со­кі про­цен­ти на не­по­га­ше­ний борг.
За­зви­чай про­цен­тна став­ка на за­бор­го­ва­ність за кре­ди­тною кар­ткою ста­но­вить 15–18%. Це на­ба­га­то біль­ше, ніж мо­жуть за­ро­би­ти на сво­їх за­оща­дже­н­нях і вкла­де­н­нях на­віть най­успі­шні­ші ін­ве­сто­ри. У на­сту­пних еле­мен­тах цьо­го кур­су буде роз­по­від­а­ти­ся, як ста­ти ба­га­тим, якщо до­хі­дність ін­ве­сти­цій ста­но­вить 7% на рік. На жаль, ви­со­кі про­цен­тні став­ки за за­бор­го­ва­ні­стю ма­ти­муть зво­ро­тний ефект. Про­цен­тна став­ка у 15–18% на за­бор­го­ва­ність за кре­ди­тною кар­ткою може за­гна­ти в бі­дність на­віть лю­ди­ну з до­во­лі ви­со­ким до­хо­дом.
Ві­зьмі­мо для при­кла­ду Шона — мо­ло­до­го фа­хів­ця, який ви­рі­шив від­по­чи­ти кіль­ка днів на пів­дні Фран­ції. Вар­тість цієї по­їзд­ки — 1500 євро — Шон опла­тив кре­ди­тною кар­ткою. Однак за­мість того, щоб на­при­кін­ці мі­ся­ця по­га­си­ти за­бор­го­ва­ність пов­ні­стю, Шон вно­сить лише мі­ні­маль­ний пла­тіж. І він ро­бить це про­тя­гом на­сту­пних де­ся­ти ро­ків, поки пов­ні­стю не по­га­шає цю за­бор­го­ва­ність. То скіль­ки ж до­ве­ло­ся Шо­но­ві за­пла­ти­ти за цю по­їзд­ку, якщо про­цен­тна став­ка за його кре­ди­тною кар­ткою ста­но­вить 18%? Про­тя­гом 120 мі­ся­ців він пла­тив по 26,63 євро на мі­сяць або ра­зом 3195,40 євро. Отже, Шон за­пла­тив емі­тен­то­ві кре­ди­тних кар­ток біль­ше, ніж за свій авіа­кви­ток, го­тель, хар­чу­ва­н­ня й роз­ва­ги.
Однак Шон міг би зна­чно зде­ше­ви­ти по­їзд­ку, якби спла­ну­вав її за­зда­ле­гідь та став за­оща­джу­ва­ти ко­шти до її по­ча­тку, а не пла­тив їх на ко­ристь ком­па­нії-емі­тен­та вже пі­сля по­їзд­ки. Якби Шон за­оща­джу­вав по 75 євро під 5% рі­чних за фор­му­лою роз­ра­хун­ку скла­дних від­со­тків (скла­дним від­со­ткам при­свя­че­но еле­мент 7) про­тя­гом двад­ця­ти мі­ся­ців, то він на­зби­рав би 1560,89 євро на по­їзд­ку за­мість того, щоб ви­їха­ти в цю по­їзд­ку ра­ні­ше та за­пла­ти­ти за кре­ди­тною кар­ткою аж 3195,40 євро (з від­со­тка­ми). Іна­кше ка­жу­чи, якби Шон за­оща­див ко­шти та спла­ну­вав цю по­їзд­ку за­зда­ле­гідь, а не вліз у борг за кре­ди­тною кар­ткою, він зміг би по­бу­ва­ти у від­пус­тці дві­чі, при­чо­му за мен­шу суму, ніж йому до­ве­ло­ся спла­ти­ти за одну по­їзд­ку, здій­сне­ну в кре­дит.
Бу­ває так, що ви вже ма­є­те чи­ма­лий борг за кре­ди­тною кар­ткою. Зви­чай­но, кра­ще було б уза­га­лі уни­кну­ти цьо­го бор­гу, але така си­ту­а­ція дає на­го­ду для одер­жа­н­ня дуже ви­со­ко­го до­хо­ду за за­оща­дже­н­ня­ми: все, що ви зеко­но­ми­те на по­га­ше­н­ня бор­гу за кре­ди­тною кар­ткою, на ділі при­но­сить до­хід за став­кою у 18% або за тією став­кою, яку вста­нов­ле­но за ва­шою за­бор­го­ва­ні­стю.
По­глянь­мо на си­ту­а­цію під та­ким ку­том: якщо здій­сни­ти ін­ве­сти­цію, яка при­но­сить 18%, на суму в один євро, то че­рез рік ваші ста­тки зро­стуть на 1,18 євро. Якщо від­кла­сти один євро на по­га­ше­н­ня сво­го бор­гу за кре­ди­тною кар­ткою, то че­рез рік ваші ста­тки теж зро­стуть на 1,18 євро. Саме на цю суму змен­ши­ться ваша за­бор­го­ва­ність: по-пер­ше, на ту суму, яку ви за­оща­ди­ли для по­га­ше­н­ня основ­но­го бор­гу, і, по-дру­ге, на 18 цен­тів, які вам в ін­шо­му разі до­ве­ло­ся б спла­ти­ти як про­цен­ти.
Однак на­віть якщо про­цен­тна став­ка є мен­шою за 18%, вона все одно на­ба­га­то вища, ніж ті про­цен­ти, які мо­жна за­ро­би­ти за будь-якою ін­шою про­гра­мою на­ко­пи­че­н­ня за­оща­джень, якщо ви не є над­зви­чай­но успі­шним або ви­да­тним ін­ве­сто­ром. Ви мо­же­те не від­чу­ва­ти, що за­оща­дже­н­ня справ­ді при­но­сять 18% до­хо­ду, оскіль­ки ці ко­шти про­хо­дять повз ін­ве­сти­цій­ні ра­хун­ки. Однак на ділі це одне й те саме. Отже, по­га­ше­н­ня бор­гу — на­віть, якщо по­трі­бно, ко­штом за­оща­джень — це най­пер­ша річ, яку має зро­би­ти той, хто справ­ді хоче роз­про­ща­ти­ся з бор­гом за кре­ди­тною кар­ткою та до­сяг­ти фі­нан­со­во­го успі­ху.
А якщо ра­птом ко­штів на пов­не по­га­ше­н­ня бор­гу за кре­ди­тною кар­ткою не­має? У та­ко­му разі ві­зьміть по­зи­ку в бан­ку: про­цен­тна став­ка за нею буде ниж­чою, ніж став­ка за кре­ди­тною кар­ткою, а по­тім, за­сто­со­ву­ю­чи прин­ци­пи бю­дже­ту­ва­н­ня, пред­став­ле­ні в еле­мен­ті 3, роз­ро­біть план яко­мо­га швид­шо­го по­га­ше­н­ня цієї по­зи­ки. Не за­бу­вай­те при цьо­му утри­му­ва­ти­ся від но­вих бор­гів за кре­ди­тни­ми кар­тка­ми.
Ще одним спосо­бом ефе­ктив­но­го ви­тра­ча­н­ня ко­штів, крім уни­кне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тни­ми кар­тка­ми або не­гай­но­го її по­га­ше­н­ня, є при­дба­н­ня вжи­ва­них то­ва­рів, якщо вони зда­тні по­слу­жи­ти вам не гір­ше, ніж нові. При ку­пів­лі но­вих ре­чей про­бле­ма по­ля­гає в їх мит­тє­во­му зне­ці­нен­ні одра­зу ж пі­сля при­дба­н­ня. Отже, на­віть якщо при­дба­ти якийсь но­вий то­вар, він за­ли­ши­ться но­вим не­на­дов­го.
Май­же одра­зу пі­сля при­дба­н­ня цей то­вар ста­не «вжи­ва­ним» з по­гля­ду його рин­ко­вої вар­то­сті. Від­по­від­но, той, хто ку­пує вжи­ва­ні речі — або, як ка­жуть, «речі, що були в ко­ри­сту­ван­ні», — може чи­ма­ло за­оща­ди­ти. По­рів­няй­мо ви­тра­ти на ку­пів­лю но­во­го ав­то­мо­бі­ля з ви­тра­та­ми на ку­пів­лю вжи­ва­но­го. На­при­клад, якщо ви ку­пи­те но­ві­сінь­ку Toyota при­бли­зно за 30 000 євро (у 2019 році це була се­ре­дня ціна на цю ав­то­мо­біль­ну мар­ку, най­по­пу­ляр­ні­шу на той мо­мент у Ки­є­ві), а че­рез рік про­да­сте цей ав­то­мо­біль за про­гра­мою обмі­ну вжи­ва­них авто на нові («трейд-ін»), то одер­жи­те орі­єн­тов­но 18 000 євро, або на 12 000 євро мен­ше, ніж ви за ньо­го за­пла­ти­ли. Якщо на цьо­му авто ви про­їха­ли 20 ти­сяч кі­ло­ме­трів, то його знецінення — тоб­то те, в яку суму обі­йде­ться зни­же­н­ня вар­то­сті авто — ста­но­ви­ти­ме 60 цен­тів на кі­ло­метр.
Однак мо­жна ку­пи­ти не но­вий ав­то­мо­біль, а авто, ви­пу­ще­не то­рік. За ньо­го, імо­вір­но, до­ве­де­ться за­пла­ти­ти при­бли­зно 20 000 євро. Це на 10 000 євро мен­ше, ніж ко­шту­ва­ла б нова ма­ши­на. У цю суму вхо­дять 18 000 євро, які по­пе­ре­дній вла­сник одер­жить за про­даж авто, плюс 2000 євро «транс­а­кцій­них ви­трат», як-от ре­кла­ма, оформ­ле­н­ня транс­порт­но­го за­со­бу, по­слу­ги пе­ре­ку­пни­ка тощо.
Якщо за ав­то­мо­бі­лем до­гля­да­ти як на­ле­жить, то вжи­ва­на Toyota від­мін­но про­слу­жить вам ві­сім ро­ків, пі­сля чого ви, імо­вір­но, змо­же­те про­да­ти її десь за 10 000 євро. Якщо ваш про­біг ста­но­вить 20 000 км на рік, то зне­ці­не­н­ня авто ся­гне 10 000 євро на 160 000 км, або тро­хи більш як 6 цен­тів на кі­ло­метр. А це на 54 цен­ти на кі­ло­метр де­шев­ше, ніж їзди­ти що­ро­ку на но­во­му авто. Отже, якщо ваш про­біг ся­гає 20 000 кі­ло­ме­трів на рік, то лише на зне­ці­нен­ні вжи­ва­но­го авто ви за­оща­джу­ва­ти­ме­те май­же 11 000 євро що­ро­ку. Зви­чай­но, че­рез пев­ний час, імо­вір­но, вам до­ве­де­ться ви­тра­ча­ти тро­хи біль­ше гро­шей на ре­монт кіль­ка­рі­чно­го ав­то­мо­бі­ля, але еко­но­мія все одно буде ве­ли­че­зною. А що ви втра­ча­є­те? За­пах но­вень­кої ма­ши­ни, тіль­ки й всьо­го.
Є ба­га­то ре­чей, які, якщо вони вжи­ва­ні, ко­шту­ють на­ба­га­то мен­ше за нові, але є та­ки­ми са­ми­ми за сво­єю фун­кціо­наль­ні­стю: на дум­ку одра­зу спа­да­ють одяг, ме­блі, по­бу­то­ва те­хні­ка, від­нов­ле­ні те­ле­фо­ни та ігра­шки. Про­сто вам, мо­жли­во, до­ве­де­ться про­ве­сти якийсь час за пе­ре­гля­да­н­ням ого­ло­шень на OLX чи в ма­га­зи­нах вжи­ва­них ре­чей. «Азарт по­лю­ва­н­ня» і ра­ді­сні пе­ред­чу­т­тя від мо­жли­во­сті при­дба­ти хо­ро­ші речі май­же за­дар­ма — це вже від­по­чи­нок, і він аб­со­лю­тно без­ко­штов­ний! Однак якщо взя­ти до ува­ги цін­ність ва­шо­го часу, вар­то звер­ну­ти ува­гу на інші спосо­би по­шу­ку вжи­ва­них ре­чей. Мо­біль­ні за­сто­сун­ки да­ють змо­гу ви­тра­ти­ти мен­ше часу та змен­ши­ти транс­а­кцій­ні ви­тра­ти. За кіль­ка пе­ре­хо­дів за по­си­ла­н­ня­ми мо­жна зна­йти то­ва­ри у від­мін­но­му ста­ні за ці­ною, зна­чно ниж­чою від цін у роз­дрі­бних ме­ре­жах. Зви­чай­но, бу­ва­ють си­ту­а­ції, коли ку­пу­ва­ти но­вий то­вар ви­гі­дні­ше. А ми про­сто про­по­ну­є­мо вам узя­ти до ува­ги мо­жли­вість пла­ти­ти мен­ше за вжи­ва­ні речі, не від­мов­ля­ю­чи собі в за­до­во­лен­ні від спо­жи­ва­н­ня. Шу­кай­те на­го­ду для того, щоб ви­ко­ри­ста­ти свої гро­ші якнай­ефе­ктив­ні­ше.
У всьо­му сві­ті мо­лодь ви­вчає мо­жли­во­сті, які про­по­нує куль­ту­ра пост-спо­жи­ва­н­ня на осно­ві еко­ло­гі­чно­го, мі­ні­ма­лі­сти­чно­го або без­від­хо­дно­го спосо­бу жи­т­тя. Такі ре­сур­си, як iFixit, RREUSE.org, makeresourcescount.eu і купа ка­на­лів на YouTube за­кли­ка­ють ре­мон­ту­ва­ти речі, а не ви­ки­да­ти їх, і про­па­гу­ють ці­ка­вий і ща­сли­вий спо­сіб жи­т­тя за ста­тка­ми. Якщо вве­сти для по­шу­ку в Ін­тер­не­ті сло­ва «оща­дли­вий еко­ло­гі­чний спо­сіб жи­т­тя», мо­жна зна­йти чи­ма­ло ко­ри­сних ре­сур­сів і по­зна­йо­ми­ти­ся з одно­дум­ця­ми. Мі­ста в рі­зних ку­то­чках сві­ту по­ча­ли про­па­гу­ва­ти еко­но­мі­ку спіль­но­го ко­ри­сту­ва­н­ня(104).
Отже, ціл­ком мо­жли­во ви­бра­ти якусь одну зі стра­те­гій оща­дли­во­сті, щоб мати змо­гу до­зво­ли­ти собі щось цін­не, або за­сто­су­ва­ти одра­зу де­кіль­ка та­ких стра­те­гій. Го­лов­не — усві­до­ми­ти, що без­дум­ною ку­пів­лею но­вих ре­чей ви­бір не обме­жу­є­ться.

Елемент 4.6. Передбачення коштів на покриття неочікуваних витрат

Почніть щомісяця відкладати гроші на випадок непередбачуваних обставин (на «чорний день»).

Ми го­во­ри­ли про не­об­хі­дність за­оща­джень на май­бу­тнє. Однак вам та­кож зна­до­би­ться оща­дний ра­ху­нок на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин. Жи­т­тя пов­не не­спо­ді­ва­нок: на­при­клад, може зла­ма­ти­ся ав­то­мо­біль, ра­пто­во по­ча­ти те­кти дах, по­су­ха може зни­щи­ти ваші по­сі­ви, ди­ти­на може зла­ма­ти руку тощо(105). Ми не мо­же­мо пе­ред­ба­чи­ти, що і коли ста­не­ться. Однак ми мо­же­мо з упев­не­ні­стю при­пу­сти­ти, що про­тя­гом яко­гось три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу ко­жне до­мо­го­спо­дар­ство зі­ткне­ться з та­ки­ми чи ін­ши­ми не­пе­ре­дба­че­ни­ми ви­тра­та­ми. Тому має сенс за­зда­ле­гідь пла­ну­ва­ти їх. Ось для чого по­трі­бні за­оща­дже­н­ня на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин. Зав­дя­ки їм ви змо­же­те опла­ти­ти не­пе­ре­дба­че­ні ви­тра­ти. Від­су­тність та­ких за­оща­джень може спри­чи­ни­ти силь­ний емо­цій­ний стрес і по­ста­ви­ти вас у скру­тне фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще.
Як ва­рі­ант, мо­жна че­ка­ти, поки не­пе­ре­дба­че­ні по­дії від­бу­ду­ться, а по­тім спро­бу­ва­ти роз­ро­би­ти план розв’яза­н­ня про­блем. За­зви­чай цей план пе­ред­ба­ча­ти­ме під­ви­ще­н­ня лі­мі­тів на кре­ди­тних кар­тках або якийсь ін­ший спо­сіб по­зи­ча­н­ня ко­штів на вкрай не­ви­гі­дних умо­вах. Пі­сля цьо­го ви по­вин­ні ви­рі­ши­ти, як бу­де­те по­кри­ва­ти ви­тра­ти на спла­ту від­со­тків і зре­штою по­вер­та­ти по­зи­че­ні ко­шти. В ін­ших ви­пад­ках вам, імо­вір­но, до­ве­де­ться звер­ну­ти­ся по до­по­мо­гу до сво­їх ро­ди­чів або дру­зів, які зав­ба­чли­во від­кла­ли ко­шти на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин. Три­во­га че­рез брак гро­шей може при­зве­сти до прийня­т­тя не­ро­зум­них фі­нан­со­вих рі­шень.
Яку суму слід ре­гу­ляр­но від­кла­да­ти на такі ви­пад­ки? Один із ме­то­дів, який мо­жна за­сто­су­ва­ти для її ви­зна­че­н­ня, — це скла­сти спи­сок рі­зних не­пе­ре­дба­че­них си­ту­а­цій, які тра­пи­ли­ся з вами, ва­ши­ми ро­ди­ча­ми та дру­зя­ми за ми­ну­лий рік, і оці­ни­ти від­по­від­ні ви­тра­ти. Зга­дай­те про ре­монт ав­то­мо­бі­ля, не­за­пла­но­ва­ні по­їзд­ки, від­ві­ду­ва­н­ня лі­ка­ря, за­мі­ну по­бу­то­вої те­хні­ки — про все, чого ви не очі­ку­ва­ли ми­ну­ло­го року. Під­су­муй­те ви­тра­ти, роз­ді­літь отри­ма­не чи­сло на два­над­цять і по­чніть що­мі­ся­ця від­кла­да­ти цю суму «на чор­ний день».
Ймо­вір­но, ви на­віть за­хо­че­те по­кла­сти на оща­дний ра­ху­нок тро­хи біль­ше ко­штів, щоб під­стра­ху­ва­ти­ся на ви­па­док мо­жли­вих не­га­ра­здів у май­бу­тньо­му. Зре­штою, якщо ви на­ко­пи­чи­те при­стой­ну суму, вона буде ва­шою фі­нан­со­вою по­ду­шкою без­пе­ки. Якщо сума за­оща­джень на ра­хун­ку про­дов­жить зро­ста­ти, зго­дом ви змо­же­те ви­ко­ри­ста­ти ча­сти­ну ко­штів для ін­ших ці­лей або пе­ре­ве­сти їх на на­ко­пи­чу­валь­ний пен­сій­ний ра­ху­нок. Го­лов­не — роз­гля­да­ти що­мі­ся­чні за­оща­дже­н­ня як обов’яз­ко­ву, а не до­да­тко­ву ста­т­тю бю­дже­ту. Отже, до за­оща­джень слід ста­ви­ти­ся так само, як до ви­плат за іпо­те­чним кре­ди­том, опла­ти ра­хун­ку за еле­ктро­енер­гію та ін­ших ре­гу­ляр­них ви­трат.
Оща­дний ра­ху­нок на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин — це своє­рі­дна пла­та за ду­шев­ний спо­кій за­мість за­не­по­ко­є­н­ня у разі не­пе­ре­дба­че­них фі­нан­со­вих тру­дно­щів. Ма­ю­чи та­кий ра­ху­нок, ви змо­же­те впев­не­но ке­ру­ва­ти ви­тра­та­ми, які важ­ко пе­ред­ба­чи­ти в часі, але за­галь­ну суму яких мо­жна ви­зна­чи­ти з до­ста­тньо ви­со­кою то­чні­стю. У ті пе­рі­о­ди, коли не­пе­ре­дба­че­ні ви­тра­ти бу­дуть ниж­че се­ре­дньо­го, за­ли­шок на ва­шо­му оща­дно­му ра­хун­ку буде збіль­шу­ва­ти­ся. Коли ж ці ви­тра­ти бу­дуть не­ти­по­во ви­со­ки­ми, з ра­хун­ку може бути спи­са­на зна­чна сума, але ви уни­кне­те зай­во­го стре­су, тому що були го­то­ві до тру­дно­щів. Ін­фор­ма­ція, на­ве­де­на в цьо­му еле­мен­ті книж­ки, має ве­ли­ке зна­че­н­ня, якщо ви хо­че­те ке­ру­ва­ти сво­ї­ми гро­ши­ма, а не до­зво­ля­ти гро­шам ке­ру­ва­ти вами.

Елемент 4.7. Сила складних відсотків

Отримуйте додатковий дохід (прибуток на інвестований капітал) від складних відсотків.

«Скла­дні від­со­тки — це най­мо­гу­тні­ша сила в Усе­сві­ті»,
Мі­ньон МакЛафлін. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.brainyquote.com/quotes/quotes/m/mignonmcla158995.html (дата звер­не­н­ня: 24.10.2015). Ве­ду­ться су­пе­ре­чки щодо того, чи вар­то при­пи­су­ва­ти це ви­слов­лю­ва­н­ня Аль­бер­ту Ейн­штей­ну, але він, без­умов­но, ро­бив схо­жі за­яви про силу скла­дних від­со­тків.
В еле­мен­ті 3 ми під­кре­слю­ва­ли, на­скіль­ки ва­жли­во ре­гу­ляр­но скла­да­ти бю­джет, за­оща­джу­ва­ти та ра­ціо­наль­но ви­тра­ча­ти гро­ші. Існує дві основ­ні при­чи­ни по­ча­ти ро­би­ти все це яко­мо­га ра­ні­ше. По-пер­ше, як уже за­зна­ча­ло­ся, якщо ви бу­де­те по­стій­но зна­хо­ди­ти від­мов­ки, щоб не по­чи­на­ти пла­ну­ва­ти бю­джет, за­оща­джу­ва­ти та ви­тра­ча­ти гро­ші ро­зум­но, то з ча­сом вам буде де­да­лі важ­че це зро­би­ти. Однак у цьо­му еле­мен­ті ми хо­ті­ли б до­кла­дні­ше обго­во­ри­ти дру­гу при­чи­ну по­ча­ти за­оща­джу­ва­ти не­гай­но: чим ра­ні­ше ви по­чне­те, тим біль­шу ви­го­ду отри­ма­є­те.
По­чав­ши ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свій план за­оща­джень з ма­ло­го, ви зна­чно збіль­ши­те ви­на­го­ро­ду в май­бу­тньо­му. Зга­дай­те при­клад з еле­мен­та 3 про до­да­тко­ву суму гро­шей на пен­сій­но­му ра­хун­ку, яку змо­же на­ко­пи­чи­ти мо­ло­да лю­ди­на, якщо буде від­кла­да­ти не­зна­чну суму з 22 до 30 ро­ків. Від­мо­вив­шись від при­дба­н­ня пев­них то­ва­рів та за­оща­див­ши тро­хи біль­ше як 9000 євро за ці дев’ять ро­ків, ви змо­же­те лег­ко збіль­ши­ти свої ста­тки на 150 000 євро у віці 67 ро­ків. Щоб пе­ре­тво­ри­ти не­зна­чну суму, що є у вас сьо­го­дні, на ве­ли­ку пі­зні­ше, не­об­хі­дно по­чи­на­ти за­оща­джу­ва­ти про­сто за­раз. Це дасть вам змо­гу пов­ною мі­рою ско­ри­ста­ти­ся «ди­вом скла­дних від­со­тків».
Складні відсотки — це на­справ­ді не диво, але іно­ді ним зда­є­ться. Це та­кож не обов’яз­ко­во лише від­со­тки — якщо ви ін­ве­сту­є­те ко­шти у фон­до­вий ри­нок і ре­ін­ве­сту­є­те всі отри­ма­ні при­бу­тки, для про­сто­ти ви­кла­ду ці при­бу­тки та­кож іно­ді на­зи­ва­ють скла­дни­ми від­со­тка­ми(106). По­при той факт, що по­ясне­н­ня ме­ха­ні­зму ро­бо­ти скла­дних від­со­тків до­во­лі про­сте, ре­зуль­та­ти справ­ді вра­жа­ють. Скла­дні від­со­тки — це про­сто отри­ма­н­ня від­со­тків від від­со­тків. Якщо ви не бу­де­те ви­тра­ча­ти отри­ма­ні за цей рік від­со­тки, то на­сту­пно­го року ви вже отри­ма­є­те від­со­тки як від суми за­оща­джень, так і від отри­ма­них за ми­ну­лий рік від­со­тків. До­три­му­ю­чись та­ко­го під­хо­ду що­ро­ку, в май­бу­тньо­му ви за­ро­би­те від­со­тки від від­со­тків від від­со­тків тощо. Може зда­ти­ся, що це не так вже й ба­га­то, і за пер­ші кіль­ка ро­ків ваші ста­тки не над­то ви­ро­стуть. Однак зго­дом вони по­чнуть по­мі­тно збіль­шу­ва­ти­ся, і чим біль­ши­ми ста­ють ваші ста­тки, тим швид­ше вони зро­ста­ють. Це як ма­лень­ка сні­го­ва куля, що ко­ти­ться із за­сні­же­ної гори. Спо­ча­тку вона збіль­шу­є­ться в роз­мі­рах по­віль­но. Однак із ко­жним но­вим шма­то­чком сні­гу куля зро­стає, на неї на­ли­пає ще біль­ше сні­гу, і не­за­ба­ром вона стає ве­ли­че­зною, швид­ко ро­сте та ко­ти­ться пря­мо на вас.
Ва­жли­вість ран­ньо­го по­ча­тку ре­а­лі­за­ції пла­ну за­оща­джень по­ясню­є­ться тим, як пра­цю­ють скла­дні від­со­тки, ство­рю­ю­чи під­ґрун­тя для подаль­шо­го при­ско­ре­н­ня про­це­су. Якщо ви по­чне­те за­оща­джу­ва­ти без­по­се­ре­дньо пе­ред ви­хо­дом на пен­сію, ваші пен­сій­ні ста­тки збіль­ша­ться лише на від­кла­де­ну суму або тро­хи біль­ше. Сні­го­ва куля, що бере по­ча­ток біля під­ніж­жя гори, не ста­не на­ба­га­то біль­шою, коли ско­ти­ться з неї. Отже, чим ра­ні­ше ви по­чне­те за­оща­джу­ва­ти, тим дов­ше буде ко­ти­ти­ся, зро­ста­ю­чи, ваша «куля» і тим більш ра­зю­чим буде ре­зуль­тат.
Роз­глянь­мо про­стий при­клад. При­пу­сті­мо, ші­стнад­ця­ти­рі­чний під­лі­ток ви­рі­шує, чи вар­то по­чи­на­ти ку­ри­ти. Цей ви­бір є ва­жли­вим з кіль­кох при­чин, го­лов­на з яких — вплив ку­рі­н­ня на здо­ров’я. Однак, крім мір­ку­вань здо­ров’я, є ще й фі­нан­со­ва при­чи­на для від­мо­ви від ку­рі­н­ня. Се­ре­дня ціна па­чки ци­га­рок в Єв­ро­пі у 2017 році ста­но­ви­ла від 3 до 13 до­ла­рів(107), для про­сто­ти при­пу­сті­мо, що її ціна ста­но­вить 8 до­ла­рів за па­чку. Отож, якщо наш під­лі­ток — на­зві­мо його Ґон­зою — ви­рі­шить не ку­ри­ти, він буде за­оща­джу­ва­ти 2920 до­ла­рів на рік (за умо­ви, що він ви­ку­рю­вав би одну па­чку ци­га­рок на день). При­пу­сті­мо, що за­мість того, щоб ви­тра­ти­ти цю суму на щось інше, Ґон­за по­кла­де її на пен­сій­ний ра­ху­нок або ін­ве­стує у пен­сій­ний фонд під 7% рі­чних, які не об­кла­да­ю­ться при­бу­тко­вим по­да­тком. Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 24, якщо Ґон­за про­дов­жить вчи­ня­ти так про­тя­гом де­ся­ти ро­ків, то до­ся­гнув­ши 26-рі­чно­го віку він на­ко­пи­чить 40 344 до­ла­рів із за­оща­джень у сумі 29 200 до­ла­рів. Не­по­га­но як для не­ве­ли­чкої жер­тви, до того ж ко­ри­сної для здо­ров’я.
Однак це лише по­ча­тко­вий етап; скла­дні від­со­тки тіль­ки по­чи­на­ють при­но­си­ти ви­го­ду. Якщо Ґон­за до­три­му­ва­ти­ме­ться цьо­го оща­дно­го пла­ну до 36 ро­ків, то в ре­зуль­та­ті отри­має 119 707 до­ла­рів із за­оща­джень у сумі 58 400 до­ла­рів. Про­дов­жу­ю­чи за­сто­со­ву­ва­ти обра­ну та­кти­ку до 46 ро­ків, він на­ко­пи­чить 275 825 до­ла­рів із 87 600 до­ла­рів за­оща­джень. А ось те­пер сума по­чне зро­ста­ти з ко­смі­чною швид­кі­стю. Коли Ґон­зі ви­пов­ни­ться 56 ро­ків, у ньо­го буде 582 935 до­ла­рів із за­оща­джень у сумі 116 800. Як ба­чи­мо на ри­сун­ку 24, коли Ґон­за ви­йде на пен­сію у віці 65 ро­ків, у ньо­го буде 1 106 677 до­ла­рів із пря­мих вкла­день у роз­мі­рі лише 143 080 до­ла­рів. Та­ким чи­ном, ви­рі­шив­ши не ку­ри­ти, а ін­ве­сту­ва­ти ко­шти, він на­ко­пи­чить орі­єн­тов­но 1,1 міль­йо­на до­ла­рів собі на пен­сію — і ця ци­фра ви­ра­же­на в до­ла­рах з ура­ху­ва­н­ням сьо­го­дні­шньо­го па­ри­те­ту ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті(108).
Ри­су­нок 24. Кинь­те ку­ри­ти — розба­га­тій­те!
То­чко­ва ді­а­гра­ма де­мон­струє вплив скла­дних від­со­тків. Для по­бу­до­ви гра­фі­ку за при­клад узя­то 16-рі­чну осо­бу, яка, від­мо­вив­шись від па­лі­н­ня, що­ро­ку ін­ве­стує за­оща­дже­ні ко­шти про­тя­гом 50 ро­ків. Основ­на сума вкла­ду в роз­мі­рі 2920 до­ла­рів у 1-му році, до якої що­ро­ку до­да­є­ться така сама сума і яку ін­ве­сто­ва­но за про­гра­мою, що при­но­сить до­хід у роз­мі­рі 7% рі­чних, до 50-го року ви­ро­сте до 1 106 677 до­ла­рів.
Дже­ре­ло: роз­ра­хун­ки ав­то­рів. На осно­ві при­пу­ще­н­ня, що лю­ди­на не буде ку­ри­ти па­чку ци­га­рок на день, а від­кла­да­ти­ме суму, рів­ну її вар­то­сті (8 до­ла­рів), на оща­дний ра­ху­нок під 7% рі­чних.
А те­пер роз­глянь­мо, що ста­не­ться, якщо Ґон­за буде ку­ри­ти з 16 до 26 ро­ків, а по­тім кине цю шкі­дли­ву зви­чку та по­чне що­дня за­оща­джу­ва­ти суму, рів­ну вар­то­сті па­чки ци­га­рок. Від­мо­ва від ку­рі­н­ня піде на ко­ристь його здо­ров’ю. До того ж він отри­має ви­го­ду від за­оща­джень. Однак від­клав­ши ре­а­лі­за­цію сво­го пла­ну за­оща­джень на де­сять ро­ків, за­мість 1 106 677 до­ла­рів у 65-рі­чно­му віці Ґон­за отри­має лише 542 070 до­ла­рів. Ця де­ся­ти­рі­чна за­трим­ка буде ко­шту­ва­ти йому при ви­хо­ді на пен­сію 564 597 до­ла­рів!
Не­о­бов’яз­ко­во пов­ні­стю від­мов­ля­ти­ся від чо­гось, аби за­оща­ди­ти зна­чну суму. Не­ве­ли­кі обме­же­н­ня в спо­жи­ван­ні мо­жуть при­не­сти не менш при­го­лом­шли­ві ре­зуль­та­ти. На­при­клад, за­мість того, щоб ку­пу­ва­ти що­ран­ку ча­шку кави пре­мі­ум-кла­су, ку­пуй­те зви­чай­ну або го­туй­те собі каву вдо­ма. Не обі­дай­те ко­жен день у кафе — один-два рази на ти­ждень бе­ріть обід із со­бою. Не за­мов­ляй­те в ре­сто­ра­ні до­ро­гу мі­не­раль­ну воду, а на­то­мість по­про­сіть в офі­ці­ан­та склян­ку без­ко­штов­ної во­до­про­від­ної води (при­найм­ні, якщо чи­сто­та во­до­про­від­них труб у ва­шо­му мі­сті це до­зво­ляє). Ді­ста­вай­те­ся на ро­бо­ту пі­шки або на ве­ло­си­пе­ді, адже це ще й ко­ри­сно, а зна­чить, ви ско­ро­ти­те ви­тра­ти на ме­ди­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня. Якщо у вас є дача за мі­стом, спро­буй­те за­оща­ди­ти на па­ли­ві: ді­зна­йте­ся, чи мо­жна ді­ста­ти­ся туди ав­то­бу­сом/по­тя­гом. Ґон­за ки­нув па­ли­ти, щоб за­оща­джу­ва­ти 56 до­ла­рів на ти­ждень й ін­ве­сту­ва­ти їх. І ви та­кож мо­же­те змі­ни­ти свої спо­жив­чі зви­чки, щоб за­оща­ди­ти.
Зно­ву ж таки, річ не в тім, що ви по­вин­ні жити в ре­жи­мі су­во­рої еко­но­мії та жер­тву­ва­ти всім за­ра­ди ба­гат­ства, яким бу­де­те ко­ри­сту­ва­ти­ся на пен­сії. Який сенс у май­бу­тньо­му зба­га­чен­ні, якщо все жи­т­тя жити в бі­дно­сті? На­то­мість ми під­кре­слю­є­мо, що зви­чай­ні люди мо­жуть мати ви­со­кий рі­вень жи­т­тя, на­ко­пи­чу­ю­чи при цьо­му ба­гат­ство, оскіль­ки для отри­ма­н­ня ве­ли­кої ви­го­ди по­трі­бно не так вже й ба­га­то за­оща­джень. Із суми в роз­мі­рі 1 106 677 до­ла­рів, на­ко­пи­че­ної Ґон­зою зав­дя­ки від­мо­ві від ку­рі­н­ня, лише 143 080 до­ла­рів були отри­ма­ні вна­слі­док змен­ше­н­ня спо­жи­ва­н­ня. На­справ­ді люди, які за­оща­джу­ють і ін­ве­сту­ють ко­шти, змо­жуть спо­жи­ва­ти на­ба­га­то біль­ше тих, хто цьо­го не ро­бить. На пен­сії чи на­віть ра­ні­ше Ґон­за змо­же по­ча­ти ви­тра­ча­ти свої ста­тки та все одно буде мати на­ба­га­то біль­ше, ніж якби він ні­ко­ли не від­кла­дав жо­дно­го цен­та.
Все, що для цьо­го по­трі­бно, — яко­мо­га ра­ні­ше ста­ти уча­сни­ком пен­сій­но­го пла­ну зі звіль­не­н­ням від спла­ти при­бу­тко­во­го по­да­тку, за­па­сти­ся тер­пі­н­ням, зна­ти, як отри­ма­ти гі­дний до­хід від за­оща­джень (див. два на­сту­пних еле­мен­ти), та ско­ри­ста­ти­ся всі­ма пе­ре­ва­га­ми скла­дних від­со­тків.
При­мі­тка. Бан­кінг за за­ко­на­ми ша­рі­а­ту, або іслам­ська бан­ків­ська си­сте­ма.
Ша­рі­ат, або іслам­ське за­ко­но­дав­ство, за­бо­ро­няє ви­пла­чу­ва­ти від­со­тки за за­бор­го­ва­ні­стю. Аби ком­пен­су­ва­ти кре­ди­то­рам ви­ко­ри­ста­н­ня їхніх ко­штів, іслам­ська бан­ків­ська си­сте­ма пе­ред­ба­чає інші типи фі­нан­со­вих від­но­син, які від­по­від­а­ють за­ко­нам ша­рі­а­ту, як-от участь у при­бу­тках. Та­кож не до­зво­ле­но здій­сню­ва­ти ін­ве­сти­ції в про­ду­кти, які за­бо­ро­ня­є­ться вжи­ва­ти му­суль­ма­нам, зокре­ма ал­ко­голь і сви­ни­ну. Крім того, з огля­ду на кон­це­пцію спра­ве­дли­во­сті, всі сто­ро­ни, що бе­руть участь у транс­а­кції, по­вин­ні роз­по­ді­ля­ти між со­бою при­бу­тки та зби­тки, а це озна­чає, що для отри­ма­н­ня при­бу­тку від ін­ве­сти­цій вам до­ве­де­ться не­сти ко­мер­цій­ні ри­зи­ки. Отже, на­при­клад, якщо ви хо­че­те при­дба­ти ав­то­мо­біль, іслам­ський банк ку­пить його та по­го­ди­ться пе­ре­про­да­ти його вам за тро­хи біль­шу суму, роз­би­ту на фі­ксо­ва­ну кіль­кість пла­те­жів. Ви так само здій­сню­є­те пла­те­жі за ав­то­мо­біль, банк так само за­ро­бляє на цій транс­а­кції гро­ші, але за та­кої умо­ви транс­а­кція від­по­від­ає за­ко­нам іслам­сько­го бан­кін­гу. По­клав­ши гро­ші на де­по­зит у банк, який пра­цює за за­ко­на­ми ша­рі­а­ту, за­мість від­со­тків за вкла­дом ви отри­ма­є­те пев­ну час­тку при­бу­тку бан­ку за пе­рі­од дії де­по­зи­тно­го до­го­во­ру.
Іслам­ські бан­ки по­вин­ні бути окре­ми­ми юри­ди­чни­ми осо­ба­ми, але у де­яких ве­ли­ких між­на­ро­дних бан­ків є іслам­ські фі­лії.

Елемент 4.8. Диверсифікація активів

Не кладіть усі яйця в один кошик.

На­сту­пне мі­сце за бан­ків­ськи­ми оща­дни­ми ра­хун­ка­ми по­сі­да­ють два най­по­ши­ре­ні­ші види фінансових активів — акції та облі­га­ції. Роз­бе­рі­мось у при­ро­ді цих двох ін­стру­мен­тів. Акції фор­му­ють акціонерний капітал і за­свід­чу­ють пра­во вла­сно­сті на час­тку ка­пі­та­лу під­при­єм­ства. Вла­сни­ки акцій ма­ють пра­во на час­тку май­бу­тніх до­хо­дів фір­ми, що від­по­від­ає на­ле­жній їм час­тці ка­пі­та­лу. Якщо під­при­єм­ство пра­цю­ва­ти­ме успі­шно, то акціо­не­ри від цьо­го ви­гра­ють. Цей ви­граш акціо­не­рів може на­бу­ва­ти фор­ми або дивідендів (ре­гу­ляр­них ви­плат вла­сни­кам), або зро­ста­н­ня вар­то­сті акцій. Про­те ні­хто не га­ран­тує того, що ді­яль­ність під­при­єм­ства буде успі­шною та воно одер­жу­ва­ти­ме до­хо­ди й у май­бу­тньо­му. Якщо ді­яль­ність успі­шною не буде, вар­тість акцій фір­ми зни­зи­ться. І хоча акціо­не­ри не не­суть від­по­від­аль­но­сті за бор­ги кор­по­ра­ції, вони мо­жуть втра­ти­ти всі ко­шти, ви­тра­че­ні на ку­пів­лю акцій.
Облігації — це зру­чний для під­при­ємств, уря­дів та ін­ших ор­га­ні­за­цій спо­сіб за­лу­че­н­ня ко­штів. Ор­га­ні­за­ції одер­жу­ють ко­шти від по­ку­пців облі­га­цій в обмін на зо­бов’яза­н­ня (та юри­ди­чний обов’язок) спла­чу­ва­ти від­со­тки та по­вер­ну­ти всю основну суму боргу (за­лу­че­ні ко­шти) у вста­нов­ле­ні стро­ки в май­бу­тньо­му. Доки ор­га­ні­за­ція, що ви­пу­сти­ла облі­га­цію, за­ли­ша­є­ться пла­то­спро­мо­жною, доти вла­сник облі­га­цій може очі­ку­ва­ти на по­га­ше­н­ня нею ко­штів ра­зом з від­со­тка­ми.
Усі ін­ве­сти­ції пов’яза­ні з ри­зи­ком. Рин­ко­ва вар­тість ін­ве­сти­цій в корпоративні акції може за­зна­ва­ти ве­ли­че­зних змін у до­сить ко­ро­ткі стро­ки. На­віть якщо номінальну дохідність га­ран­то­ва­но — як у ви­пад­ку ви­со­ко­які­сних облі­га­цій, — змі­ни в про­цен­тних став­ках або в рів­ні ін­фля­ції мо­жуть справ­ля­ти сут­тє­вий вплив на вар­тість акти­ву. Ви осо­бли­во вра­зли­ві, якщо біль­шу ча­сти­ну ва­ших ста­тків вкла­де­но в акції не­ве­ли­кої кіль­ко­сті ком­па­ній (або, що ще гір­ше, в акції одні­єї фір­ми).
Ри­зик мо­жна зни­зи­ти за до­по­мо­гою диверсифікації — во­ло­ді­н­ня ве­ли­кою кіль­кі­стю акти­вів, що не пов’яза­ні один з одним. Ди­вер­си­фі­ка­ція зму­шує за­кон ве­ли­ких чи­сел пра­цю­ва­ти на вас. І на­віть якщо де­які з вкла­день у ди­вер­си­фі­ко­ва­но­му інвестиційному портфелі ви­яв­ля­ться зби­тко­ви­ми, інші, нав­па­ки, при­не­суть ве­ли­кий при­бу­ток. Цей при­бу­ток пе­ре­криє зби­тки за не­вда­ли­ми вкла­де­н­ня­ми, а до­хі­дність ка­пі­та­лу на­бли­зи­ться до се­ре­дньо­го зна­че­н­ня.
Фон­до­вий ри­нок може за­без­пе­чи­ти не­по­га­ну до­хі­дність для тих, хто пра­гне на­жи­ти ста­тків без не­об­хі­дно­сті у пов­сяк­ден­но­му прийнят­ті ді­ло­вих рі­шень. Це під­твер­джу­є­ться при­кла­да­ми з жи­т­тя. Про­тя­гом двох остан­ніх сто­літь кор­по­ра­тив­ні акції при­но­си­ли ре­аль­ний до­хід (ско­ри­го­ва­ний на рі­вень ін­фля­ції) у роз­мі­рі при­бли­зно 7% рі­чних, тоді як облі­га­ції да­ва­ли ре­аль­ну до­хі­дність орі­єн­тов­но від 2 до 3%(109).
Ри­зик вкла­день в акції по­ля­гає в тому, що ні­хто не в змо­зі га­ран­ту­ва­ти їхню вар­тість у будь-який кон­кре­тний мо­мент у май­бу­тньо­му; не­ми­ну­че тра­пля­ти­му­ться пе­рі­о­ди, про­тя­гом яких рин­ко­ва вар­тість ін­ве­сти­цій па­да­ти­ме, щоб зно­ву зро­сти че­рез кіль­ка мі­ся­ців або ро­ків. Саме цей ри­зик, ві­до­мий як «во­ла­тиль­ність», і є при­чи­ною того, що акції ма­ють зна­чно вищу до­хі­дність, ніж оща­дні ра­хун­ки, сертифікати грошового ринку та ко­ро­тко­стро­ко­ві державні облігації — усі ці ін­стру­мен­ти га­ран­ту­ють вам по­вер­не­н­ня кон­кре­тної суми в май­бу­тньо­му. З огля­ду на те, що біль­шість лю­дей ці­ну­ють до­да­тко­ву впев­не­ність у рів­ні до­хі­дно­сті, яку облі­га­ції та оща­дні ра­хун­ки за­без­пе­чу­ють по­рів­ню­ю­чи з акці­я­ми, се­ре­дня до­хі­дність акцій має бути ви­щою, щоб від­вер­ну­ти ува­гу ін­ве­сто­рів від менш ри­зи­ко­ва­них ін­стру­мен­тів із більш про­гно­зо­ва­ною до­хі­дні­стю.
Взаємні (пайові) та бір­жо­ві (кор­по­ра­тив­ні) ін­ве­сти­цій­ні фон­ди мо­жуть до­по­мог­ти ін­ве­сто­рам у ди­вер­си­фі­ка­ції та зни­жен­ні ри­зи­ку. Вза­єм­ні та бір­жо­ві фон­ди про­сто об’єд­ну­ють ко­шти гру­пи ін­ве­сто­рів і вкла­да­ють їх у рі­зні акти­ви: акції (участь у капіталі), облі­га­ції, не­ру­хо­мість або скарбничі зобов'язання. Саме че­рез це ви­ни­кли рі­зно­ма­ні­тні види вза­єм­них фон­дів.
Взаємний інвестиційний фонд вкла­дає ко­шти сво­їх ін­ве­сто­рів в акції ве­ли­кої кіль­ко­сті фірм. Такі фон­ди да­ють на­віть дрі­бним ін­ве­сто­рам хо­ро­шу мо­жли­вість ди­вер­си­фі­ку­ва­ти свої вкла­де­н­ня та зни­зи­ти ри­зик. Ри­зи­ки ін­ве­сти­цій на фон­до­во­му рин­ку сут­тє­во ниж­чі в тому разі, якщо по­пов­ню­ва­ти ди­вер­си­фі­ко­ва­ний ін­ве­сти­цій­ний порт­фель акцій або во­ло­ді­ти ним про­тя­гом три­ва­ло­го стро­ку — десь ро­ків трид­цять — трид­цять п’ять. За­зви­чай во­ло­ді­н­ня рі­зни­ми па­ке­та­ми акцій про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду за­без­пе­чує ви­со­ку до­хі­дність, яка до того ж є не над­то мін­ли­вою. Ре­гу­ляр­не вне­се­н­ня ко­штів у вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд, який во­ло­діє порт­фе­лем, що скла­да­є­ться з рі­зно­ма­ні­тних акцій, є для ін­ве­сто­рів ма­ло­ви­тра­тним ме­то­дом здій­сне­н­ня ін­ве­сти­цій у фон­до­вий ри­нок.
Ди­вер­си­фі­ка­ція зни­жує во­ла­тиль­ність ін­ве­сти­цій на фон­до­во­му рин­ку дво­ма спосо­ба­ми. По-пер­ше, коли в де­яких фірм спра­ви йдуть по­га­но, в ін­ших усе йде до­бре. Па­ді­н­ня цін на на­фту, що при­зво­дить до зни­же­н­ня при­бу­тків ком­па­ній на­фто­вої га­лу­зі, за­зви­чай спри­чи­няє зро­ста­н­ня при­бу­тків у ци­віль­ній авіа­ції зав­дя­ки зде­шев­лен­ню па­ли­ва. Коли при­бу­тки в чор­ній ме­та­лур­гії вна­слі­док зни­же­н­ня цін на сталь па­да­ють, це веде до зро­ста­н­ня при­бу­тків ви­ро­бни­ків ав­то­мо­бі­лів.
По-дру­ге, ди­вер­си­фі­ка­ція може до­по­мог­ти за­хи­сти­тись від змін у за­галь­ній еко­но­мі­чній кон’юн­кту­рі. Ре­це­сія або зро­ста­н­ня ве­сти­муть до змін у вар­то­сті акцій май­же всіх фірм. Втім, ди­вер­си­фі­ка­ція зни­жує во­ла­тиль­ність вар­то­сті ва­ших ін­ве­сти­цій че­рез те, що ре­це­сія для одних фірм і га­лу­зей при­зво­дить до гір­ших на­слід­ків, ніж для ін­ших; бум, так само, зу­мов­лює для одних ком­па­ній кра­щі ре­зуль­та­ти, ніж для ін­ших. На­при­клад, якщо вна­слі­док ре­це­сії бренд ви­со­кої моди Max Mara за­знає зби­тків, то у більш до­сту­пно­го за ці­ною брен­ду одя­гу Zara про­да­жі й при­бу­ток мо­жуть зро­сти. Ана­ло­гі­чним чи­ном, ре­це­сія може спри­я­ти збіль­шен­ню про­да­жів ав­то­мо­бі­лів мар­ки Skoda на тлі BMW.
Де­які ро­бо­то­дав­ці про­по­ну­ють пен­сій­ні про­гра­ми, за яки­ми ви мо­же­те при­дба­ти акції ком­па­нії на пев­ну суму чи зі зна­чною зниж­кою. Та­кий план ро­бить ку­пів­лю акцій ва­шої ком­па­нії при­ва­бли­вою. Якщо ви сво­їй ком­па­нії до­ві­ря­є­те, то мо­же­те ско­ри­ста­тись по­ді­бною про­по­зи­ці­єю. Пі­сля того, як спли­ве пе­рі­од во­ло­ді­н­ня — це, за­зви­чай, три роки — ці пен­сій­ні пла­ни да­ють вам змо­гу про­да­ти при­дба­ні акції та вкла­сти до­хід в інші акти­ви. Та­кою на­го­дою слід ско­ри­ста­тись, щой­но вона з’яви­ться. Якщо цьо­го не зро­би­ти, то не­вдов­зі всі ваші ін­ве­сти­цій­ні «яйця» опи­ня­ться в одно­му «ко­ши­ку» — тій ком­па­нії, в якій ви пра­цю­є­те. Це на­ра­зить вас на по­двій­ну не­без­пе­ку: ваша ро­бо­та і вар­тість ін­ве­сти­цій за­ле­жа­ти­муть від успі­шно­сті ва­шо­го ро­бо­то­дав­ця. Не вар­то так ри­зи­ку­ва­ти.
Ро­бо­то­да­вець може за­про­по­ну­ва­ти вам пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти ко­шти до пен­сій­но­го фон­ду згі­дно з ви­мо­га­ми за­ко­но­дав­ства. Такі фон­ди мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти рі­зні типи ін­ве­сти­цій за­ле­жно від того, в якій кра­ї­ні ви пра­цю­є­те. Во­дно­час дуже ва­жли­во зна­ти, які ін­ве­сти­ції здій­снює пен­сій­ний фонд ва­шої ком­па­нії, та сте­жи­ти, щоб ваші осо­би­сті ін­ве­сти­ції від­рі­зня­лись від ін­ве­сти­цій­них порт­фе­лів пен­сій­но­го фон­ду(110).
Отже, під­су­муй­мо: для пов­ної ре­а­лі­за­ції сво­го фі­нан­со­во­го по­тен­ці­а­лу люди ма­ють вкла­да­ти свої за­оща­дже­н­ня у ди­вер­си­фі­ко­ва­ні ін­ве­сти­ції, що за­без­пе­чу­ють при­ва­бли­ву до­хі­дність. У ми­ну­ло­му ви­со­ку до­хі­дність за­без­пе­чу­ва­ли дов­го­стро­ко­ві ін­ве­сти­ції на фон­до­во­му рин­ку. Вза­єм­ні ін­ве­сти­цій­ні фон­ди акцій да­ють на­віть дрі­бним ін­ве­сто­рам змо­гу во­ло­ді­ти ди­вер­си­фі­ко­ва­ним порт­фе­лем, що­мі­ся­ця по­пов­ню­ва­ти його та утри­му­ва­ти транс­а­кцій­ні ви­тра­ти на низь­ко­му рів­ні. Три­ва­ле вкла­де­н­ня ко­штів у ди­вер­си­фі­ко­ва­ний ін­ве­сти­цій­ний порт­фель зна­чно зни­жує ри­зик во­ло­ді­н­ня акці­я­ми. Не­ви­зна­че­ність при­та­ман­на всім ін­ве­сти­ці­ям. Про­те, якщо орі­єн­ту­ва­тись на до­свід остан­ніх пів­то­ра сто­лі­т­тя, ми мо­же­мо з пев­ні­стю ска­за­ти, що в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві ди­вер­си­фі­ко­ва­ний порт­фель акцій при­не­се вищу ре­аль­ну до­хі­дність, ніж оща­дні ра­хун­ки, облі­га­ції, депозитні сертифікати, фон­ди гро­шо­во­го рин­ку та ана­ло­гі­чні фі­нан­со­ві ін­стру­мен­ти. Ку­пів­ля акцій че­рез вза­єм­ні фон­ди — це осо­бли­во при­ва­бли­вий для мо­ло­ді спо­сіб на­ко­пи­че­н­ня за­оща­джень на пен­сію.
Однак на­віть у разі ви­ко­ри­ста­н­ня бан­ків­ських вкла­дів, ри­зик за яки­ми є на­ба­га­то ниж­чим, ніж за акці­я­ми чи на­віть облі­га­ці­я­ми, слід пам’ята­ти про ри­зик бан­крут­ства бан­ку. Якщо банк ста­не не­пла­то­спро­мо­жним і не змо­же по­вер­ну­ти вам ко­шти, то в біль­шо­сті кра­їн гро­ші вам від­шко­дує фонд га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб у роз­мі­рі, що не пе­ре­ви­щує вста­нов­ле­но­го та опри­лю­дне­но­го ним рів­ня. Якщо ваші за­оща­дже­н­ня пе­ре­ви­щу­ють цей лі­міт, до­ціль­но роз­ді­ли­ти свої гро­ші між дво­ма або біль­ше бан­ка­ми, щоб роз­мір за­оща­джень, які збе­рі­га­ю­ться в ко­жно­му з них, не пе­ре­ви­щу­вав га­ран­то­ва­но­го роз­мі­ру від­шко­ду­ва­н­ня. Як у разі будь-якої ін­ве­сти­ції, якщо банк про­по­нує вам до­хі­дність вищу за зви­чай­ну, спи­тай­те себе: «Чому?». Мо­жли­во, ро­зум­ні ін­ве­сто­ри обми­на­ють цей банк де­ся­тою до­ро­гою, зна­ю­чи про ви­со­ку ймо­вір­ність ви­ни­кне­н­ня не­га­ра­здів. Уна­слі­док цьо­го банк, що стрім­ко пря­мує до бан­крут­ства, від­чай­ду­шно на­ма­га­є­ться зна­йти гро­ші. То не­хай це не бу­дуть ваші гро­ші, вне­се­ні на вклад з тро­хи ви­щою про­цен­тною став­кою! Ми зна­йо­мі з одним дуже до­брим еко­но­мі­стом із пост­ко­му­ні­сти­чної кра­ї­ни, яко­му вда­ло­ся втра­ти­ти гро­ші в трьох бан­ках по­спіль, які «да­ва­ли най­кра­щу (най­ви­щу) став­ку». На ща­стя, він еко­но­міст-те­о­ре­тик, а не про­фе­сор фі­нан­сів.
Во­дно­час та­кож ва­жли­во пам’ята­ти й про мо­жли­вість ша­храй­ства, осо­бли­во якщо вам про­по­ну­ють ін­ве­сти­цію з ви­щим рів­нем до­хі­дно­сті, ніж ре­шта ін­стру­мен­тів на рин­ку (коли все «над­то до­бре, щоб бути прав­дою»).
Одним із при­кла­дів та­кої си­ту­а­ції є ал­бан­ські пі­ра­мі­ди (схе­ми Пон­ці) 1996 року: тоді, під час пе­ре­хо­ду Ал­ба­нії від ко­ман­дної до рин­ко­вої еко­но­мі­ки, люди не над­то до­бре роз­би­ра­лись в ін­ве­сти­ці­ях. Зло­чин­ці за­лу­ча­ли ін­ве­сти­ції го­тів­кою, обі­ця­ю­чи до­хі­дність на рів­ні 5% на мі­сяць і вище або 60% рі­чних, при­чо­му ці 60% над­хо­ди­ли не від при­бу­тків під­при­ємств, а від подаль­шо­го за­лу­че­н­ня ін­ве­сти­цій з ви­пла­тою вне­се­них ко­штів пер­шим ін­ве­сто­рам. У зв’язку з цим кри­мі­наль­ни­кам-ор­га­ні­за­то­рам цих фон­дів до­во­ди­лось за­лу­ча­ти де­да­лі біль­ше ко­штів для здій­сне­н­ня ви­плат — саме че­рез це таку схе­му на­зи­ва­ють «пі­ра­мі­дою». Зго­дом ша­храй­ство було ви­кри­те, а люди че­рез обвал пі­ра­мід про­сто втра­ти­ли свої гро­ші(111).
По­ді­бні схе­ми ви­ни­ка­ли в ба­га­тьох кра­ї­нах. Одним із при­кла­дів є МММ у Ро­сії в 1990-ті роки. Ін­шим по­ши­ре­ним у ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту ви­дом ша­храй­ства є ли­сти ні­би­то від «ні­ге­рій­сько­го прин­ца», але такі ли­сти мо­жуть бути на­пи­са­ні від іме­ні будь-яко­го ба­га­тія чи осо­би, яка ні­би­то має до­ступ до чи­ї­хось ста­тків. Йде­ться про ли­сти, що з 1980-х ро­ків роз­си­ла­лись зви­чай­ною по­штою або фа­ксом, а за­раз по­ши­рю­ю­ться че­рез со­ці­аль­ні ме­ре­жі чи за до­по­мо­гою еле­ктрон­ної по­шти. Вони над­хо­дять ні­би­то від осо­би, гро­ші якої за­стря­гли в кра­ї­ні, де три­ває вій­на або від­бу­ва­є­ться змі­на ре­жи­му. Ця осо­ба про­по­нує вам ве­ли­ку суму гро­шей, якщо ви до­по­мо­же­те їй ви­ве­сти ці гро­ші з та­кої кра­ї­ни, і про­сить вка­за­ти но­мер ва­шо­го бан­ків­сько­го ра­хун­ку для пе­ре­ра­ху­ва­н­ня ко­штів. Як ви ду­ма­є­те, що тра­пи­ться, якщо ви да­сте ша­хра­є­ві цей но­мер? Той ско­ри­ста­є­ться ним, щоб пе­ре­ка­за­ти всі ваші гро­ші з ра­хун­ку собі са­мо­му, а по­вер­ну­ти їх май­же не­мо­жли­во! Існу­ють рі­зні ва­рі­ан­ти цієї схе­ми: бу­ває, що у вас про­сять гро­шей на спла­ту яки­хось ко­мі­сій, кіль­кість і роз­мір яких нев­пин­но зро­ста­ють, і ці гро­ші до вас ні­ко­ли не по­вер­ну­ться.

Елемент 4.9. Розуміння неможливості завжди отримувати прибуток

Індексні взаємні інвестиційні фонди здатні допомогти вам перевершити досягнення експертів без надмірного ризику.

У по­пе­ре­дньо­му еле­мен­ті ми роз­гля­ну­ли, що ін­ве­сту­ва­н­ня в акції має свої пе­ре­ва­ги, про­те ба­га­то лю­дей утри­му­ю­ться від цьо­го че­рез те, що, як їм зда­є­ться, вони не ма­ють часу та до­сві­ду, по­трі­бних для ви­зна­че­н­ня ком­па­ній, що зда­тні до­сяг­ти успі­ху в май­бу­тньо­му. Осо­бли­во така си­ту­а­ція ха­ра­ктер­на для кра­їн, де рин­ки ка­пі­та­лу тіль­ки фор­му­ю­ться, а ін­ве­сто­ри та ре­гу­ля­тор­ні ор­га­ни не ма­ють до­ста­тньо­го до­сві­ду. На­віть на уста­ле­них рин­ках спро­гно­зу­ва­ти май­бу­тні на­прям­ки кур­су окре­мих акцій або ді­а­па­зон ко­ли­ва­н­ня їх се­ре­дньої ціни важ­ко. Ні­хто не може з пев­ні­стю ска­за­ти, що ста­не­ться в май­бу­тньо­му з ці­ною пев­ної акції або як змі­ни­ться за­галь­ний рі­вень цін на акції.
Біль­шість еко­но­мі­стів зго­дні з гіпотезою випадкового блукання. Згі­дно з нею по­то­чні ціни акцій від­дзер­ка­лю­ють усю на­яв­ну за­раз ін­фор­ма­цію про май­бу­тній рі­вень до­хо­дів кор­по­ра­ції, еко­но­мі­чну кон’юн­кту­ру та інші чин­ни­ки, що впли­ва­ють на ціну акцій. Отже, май­бу­тні змі­ни в ціні акцій ди­кту­ва­ти­му­ться не­о­чі­ку­ва­ни­ми по­ді­я­ми — по­ді­я­ми, на­ста­н­ня яких за­раз ні­хто не очі­кує. Пе­ред­ба­чи­ти ці чин­ни­ки з огля­ду на їх ха­ра­ктер не­мо­жли­во. Якби це було мо­жли­во, вони б уже були від­дзер­ка­ле­ні в по­то­чній ціні акцій.
То чому б не обра­ти ті акції, що ма­ють ви­со­кі по­ка­зни­ки до­хі­дно­сті, як-от Apple, Google та Microsoft, і три­ма­тись яко­мо­га далі від ре­шти? Це не­по­га­на ідея, яка має одну ваду: гі­по­те­за ви­пад­ко­во­го блу­ка­н­ня за­сто­со­ву­є­ться й для цін кон­кре­тних акцій. Ціни акцій з ве­ли­ким по­тен­ці­а­лом одер­жа­н­ня при­бу­тків у май­бу­тньо­му вже від­дзер­ка­лю­ють на­яв­ні пер­спе­кти­ви. Май­бу­тня ціна кон­кре­тної акції ди­кту­ва­ти­ме­ться не­пе­ре­дба­че­ни­ми змі­на­ми та до­да­тко­вою ін­фор­ма­ці­єю про пер­спе­кти­ви фір­ми, яка ста­не ві­до­мою лише з пли­ном часу. Май­бу­тню ціну кон­кре­тної акції ви­зна­ча­ють чи­слен­ні чин­ни­ки, що нев­пин­но змі­ню­ю­ться в не­пе­ре­дба­чу­ва­ний спо­сіб. Ціна акцій Apple, на­при­клад, може впа­сти че­рез якусь ідею, ви­су­ну­ту стар­шо­кла­сни­ком, який за­раз пра­цює над її вті­ле­н­ням у себе в під­ва­лі. Отже, не­мо­жли­во зна­ти за­зда­ле­гідь, які акції ся­гнуть фі­нан­со­вої стра­то­сфе­ри, а які лише пши­кнуть на стар­ті чи обва­ля­ться пі­сля зле­ту.
Шан­си мо­жна тро­хи під­ви­щи­ти за до­по­мо­гою ви­вче­н­ня за­ко­но­мір­но­стей фон­до­во­го рин­ку, да­них кон­кре­тних кор­по­ра­цій, тен­ден­цій і про­гно­зів роз­ви­тку еко­но­мі­ки. Про­те для біль­шо­сті з нас опти­маль­ним ва­рі­ан­том є спря­му­ва­н­ня дов­го­стро­ко­вих (тоб­то пен­сій­них) за­оща­джень у вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд.
Існує дві ши­ро­кі ка­те­го­рії вза­єм­них ін­ве­сти­цій­них фон­дів: фон­ди під управ­лі­н­ням та фон­ди ін­де­ксні. У взаємному інвестиційному фонді під управлінням ін­ве­сти­цій­ний ке­рів­ник, «екс­перт», ви­рі­шує, які акції три­ма­ти в порт­фе­лі, а які слід про­да­ти чи ку­пи­ти. Ке­рів­ни­ку май­же зав­жди до­по­ма­га­ють ана­лі­ти­ки, що оці­ню­ють як окре­мі ком­па­нії, так і тен­ден­ції роз­ви­тку рин­ку, для ви­яв­ле­н­ня тих акцій, які з най­біль­шою ймо­вір­ні­стю до­ся­гнуть у май­бу­тньо­му ви­со­ких по­ка­зни­ків. Ке­рів­ник фор­мує порт­фель акцій так, щоб до­би­тись ма­кси­маль­ної до­хі­дно­сті фон­ду.
Фонд дру­го­го типу — ін­де­ксний вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд — про­сто три­має па­ке­ти акцій у тому са­мо­му спів­від­но­шен­ні, в яко­му їх пред­став­ле­но в ін­де­ксах фон­до­во­го рин­ку на кшталт S&P 500 (у ко­шик фон­до­во­го індексу Standard & Poor's 500 вхо­дять 500 най­біль­ших пу­блі­чних ком­па­ній США, акції яких ко­ту­ю­ться на фон­до­вих бір­жах), STOXX Europe 600 або FTSEurofirst 300. Для утри­ма­н­ня порт­фе­ля акцій, що від­дзер­ка­лює со­бою та­кий фон­до­вий ін­декс, тор­гу­ва­ти акці­я­ми май­же не­по­трі­бно. Не­має та­кож по­тре­би у про­ве­ден­ні до­слі­джень, спря­мо­ва­них на оці­ню­ва­н­ня пер­спе­ктив ді­яль­но­сті ком­па­ній. Зав­дя­ки цим двом чин­ни­кам опе­ра­цій­ні ви­тра­ти індексних фондів на­ба­га­то — за­зви­чай на 1–2 від­со­тко­ві пун­кти — ниж­чі, ніж у фон­дів під управ­лі­н­ням. Уна­слі­док цьо­го ін­де­ксні фон­ди справ­ля­ють мен­ші ко­мі­сії, а отже спря­мо­ву­ють на при­дба­н­ня акцій біль­шу час­тку ін­ве­сто­ва­них вами ко­штів.
Вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд, прив’яза­ний до фон­до­во­го ін­де­ксу на кшталт S&P 500 у США, за­без­пе­чу­ва­ти­ме сво­їм акціонерам до­хі­дність, близь­ку до се­ре­дньої до­хі­дно­сті на фон­до­во­му рин­ку. Ін­де­ксні фон­ди існу­ють не лише у США. У біль­шо­сті ве­ли­ких кра­їн фун­кціо­нує що­най­мен­ше один та­кий фонд або на­віть де­кіль­ка, та й нові такі фон­ди ре­гу­ляр­но роз­по­чи­на­ють свою ді­яль­ність. Ціл­ком мо­жли­во при­дба­ти акції ін­де­ксних фон­дів, прив’яза­них до кон­кре­тних кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, вклю­чно з кра­ї­на­ми Схі­дної Єв­ро­пи (iShares MSCI China ETF, Franklin India Index Fund, Expat Czech PX UCITS ETF або VanEck Vectors Russia ETF)(112). А чим же при­мі­тна се­ре­дня до­хі­дність фон­до­во­го рин­ку? Як уже було ска­за­но, фон­до­вий ри­нок у разі три­ва­ло­го во­ло­ді­н­ня акці­я­ми істо­ри­чно за­без­пе­чу­вав се­ре­дню ре­аль­ну до­хі­дність, орі­єн­тов­но 7%. Отже, реальна вартість ва­ших акцій, ско­ри­го­ва­на на ін­фля­цію, по­дво­ю­ва­ти­ме­ться при­бли­зно ко­жні де­сять ро­ків. Це не­по­га­но. При цьо­му дуже ва­жли­во, що се­ре­дня до­хі­дність ін­де­ксних фон­дів пе­ре­ви­щує до­хі­дність май­же всіх вза­єм­них фон­дів під управ­лі­н­ням у разі по­рів­ня­н­ня їхніх по­ка­зни­ків за три­ва­лі пе­рі­о­ди, що об­чи­слю­ю­ться де­ся­ти­лі­т­тя­ми. У цьо­му не­має ні­чо­го див­но­го, адже, як ука­зує гі­по­те­за ви­пад­ко­во­го блу­ка­н­ня, на­віть екс­пер­ти не спро­мо­жні по­слі­дов­но спро­гно­зу­ва­ти май­бу­тні тен­ден­ції змі­ни цін кон­кре­тних акцій з хоч яко­юсь то­чні­стю.
Про­тя­гом ти­по­во­го де­ся­ти­рі­чно­го пе­рі­о­ду ін­декс S&P 500 при­ніс вищу до­хі­дність, ніж 85% фон­дів під актив­ним управ­лі­н­ням. Про­ве­де­ні в Єв­ро­пі до­слі­дже­н­ня фон­дів під актив­ним та па­сив­ним управ­лі­н­ням під­твер­джу­ють ці ви­снов­ки(113). Про­тя­гом двад­ця­ти­рі­чних пе­рі­о­дів вза­єм­ні фон­ди, прив’яза­ні до ін­де­ксу S&P 500, за­зви­чай мали вищу до­хі­дність, ніж 98% фон­дів під актив­ним управ­лі­н­ням(114). Отже, ймо­вір­ність того, що вам чи ко­мусь ін­шо­му вда­сться обра­ти фонд під актив­ним управ­лі­н­ням, до­хі­дність яко­го пе­ре­ви­щить се­ре­дню до­хі­дність рин­ку в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві, дуже низь­ка.
Те, що спра­ви вза­єм­но­го фон­ду під управ­лі­н­ням йдуть до­бре про­тя­гом кіль­кох ро­ків чи на­віть де­ся­ти­лі­т­тя, не озна­чає, що вони йти­муть так само до­бре в май­бу­тньо­му. На­при­клад, про­від­ні двад­цять ін­ве­сти­цій­них фон­дів під управ­лі­н­ням у США у 1980-і роки пе­ре­вер­шу­ва­ли ін­де­ксні фон­ди S&P 500 за до­хі­дні­стю на 3,9 від­со­тко­во­го пун­кту на рік про­тя­гом де­ся­ти­лі­т­тя. Про­те якби ін­ве­сто­ри, які ви­хо­ди­ли на ри­нок у 1990 році та роз­ра­хо­ву­ва­ли на до­хі­дність, що пе­ре­ви­щує се­ре­дньо­рин­ко­ву, обра­ли «най­кра­щі фон­ди 1980-х», на них че­ка­ло б роз­ча­ру­ва­н­ня. Най­кра­щі двад­цять фон­дів 1980-х ро­ків про­тя­гом 1990-х ро­ків від­ста­ва­ли від ін­де­ксу S&P 500 на 1,2 від­со­тко­во­го пун­кту на рік. Так само й се­ре­дня до­хі­дність най­кра­щих двад­ця­ти вза­єм­них фон­дів під управ­лі­н­ням за пе­рі­од з 1990 по 1999 рік пе­ре­ви­щу­ва­ла ін­декс S&P 500 на 3,1 від­со­тко­во­го пун­кту на рік, але в пе­рі­од з 2000 по 2009 рік ті самі фон­ди від­ста­ва­ли від ін­де­ксу S&P 500 на 1,3 від­со­тко­во­го пун­кту на рік(115).
Ще більш оман­ли­ви­ми є ін­ве­сти­цій­ні по­ка­зни­ки «га­ря­чих» фон­дів під час буль­ба­шки, що ви­ни­кла на фон­до­во­му рин­ку на­при­кін­ці 1990-х ро­ків. У дво­рі­чно­му пе­рі­о­ді 1998–1999 ро­ків най­ви­щих по­ка­зни­ків до­ся­гнув фонд під управ­лі­н­ням Van Wagoner Emerging Growth, се­ре­дньо­рі­чна до­хі­дність яко­го ся­гну­ла 105,52%. Про­те в на­сту­пно­му дво­рі­чно­му пе­рі­о­ді 2000–2001 ро­ків се­ре­дньо­рі­чна до­хі­дність цьо­го фон­ду була від’єм­ною і ста­но­ви­ла –43,54%, що було одним із най­ниж­чих рів­нів до­хі­дно­сті в цей пе­рі­од(116).
Утім, ці при­кла­ди за­ни­жу­ють пе­ре­ва­ги вза­єм­но­го фон­ду, прив’яза­но­го до ін­де­ксу S&P 500, по­рів­ню­ю­чи з вза­єм­ним фон­дом під управ­лі­н­ням, че­рез тренд ви­жи­ва­н­ня. Бан­крут­ство ком­па­ній, акції яких вклю­че­но до ін­де­ксу S&P 500, є дуже ма­ло­ймо­вір­ним, тоді як імо­вір­ність за­кри­т­тя фон­ду під управ­лі­н­ням за пе­рі­од, не­об­хі­дний для на­ко­пи­че­н­ня пен­сій­них за­оща­джень, є до­сить зна­чу­щою. Є два спосо­би за­кри­т­тя вза­єм­но­го фон­ду, при­чо­му оби­два вони пов’яза­ні з низь­кою до­хі­дні­стю. Фонд може бути за­кри­то з роз­по­ді­лом за­ли­шку акти­вів між уча­сни­ка­ми фон­ду чи при­єд­на­но до ін­шо­го фон­ду під управ­лі­н­ням, який має кра­щі по­ка­зни­ки. По­при те, що сьо­го­дні існу­ють ти­ся­чі вза­єм­них фон­дів під управ­лі­н­ням, у 1970 році у США їх було лише 358. Бер­тон Мал­кіл сте­жив за цими фон­да­ми до 2013 року. За ці 43 роки своє існу­ва­н­ня при­пи­ни­ли 274 фон­ди — 75% від їх за­галь­но­го чи­сла. Лише в чо­ти­рьох із ре­шти 84 фон­дів по­ка­зни­ки з року в рік були ви­щи­ми за ін­декс S&P 500 на 2 від­со­тко­ві пун­кти або біль­ше(117).
Фон­до­вий ри­нок істо­ри­чно за­без­пе­чує вищу до­хі­дність, ніж інші основ­ні види ін­ве­сти­цій, а ін­де­ксні фон­ди да­ють зви­чай­но­му ін­ве­сто­ро­ві змо­гу одер­жу­ва­ти від­по­від­ні до­хо­ди, не тур­бу­ю­чись про ви­бір окре­мих акцій або кон­кре­тно­го вза­єм­но­го фон­ду. По­рів­няль­ний ана­ліз по­ка­зни­ків до­хі­дно­сті акцій та облі­га­цій із 21 кра­ї­ни за 118-рі­чний пе­рі­од, за який на­яв­ні дані, по­ка­зав, що до­хі­дність фон­до­во­го рин­ку пе­ре­ви­щу­ва­ла про­тя­гом цьо­го пе­рі­о­ду до­хі­дність облі­га­цій у всіх кра­ї­нах(118). По­при дві сві­то­ві вій­ни, акції за­без­пе­чу­ва­ли се­ре­дньо­рі­чну до­хі­дність на рів­ні від 3 до 6%.
Зви­чай­но, на рин­ку мо­жуть бути зле­ти та па­ді­н­ня й на­віть до­сить три­ва­лі пе­рі­о­ди зни­же­н­ня цін акцій. У зв’язку з цим ба­га­то ін­ве­сто­рів вва­жа­ють за до­ціль­не змен­шу­ва­ти час­тку акцій у сво­є­му порт­фе­лі акти­вів із на­бли­же­н­ням ви­хо­ду на пен­сію (цьо­му при­свя­че­но на­сту­пний еле­мент). Про­те, якщо су­ди­ти на під­ста­ві по­ка­зни­ків фон­до­во­го рин­ку за три­ва­лий пе­рі­од, мо­жна роз­ра­хо­ву­ва­ти на те, що дов­го­стро­ко­ва до­хі­дність, яку за­без­пе­чує сфор­мо­ва­ний на осно­ві ши­ро­кої ви­бір­ки фон­до­вий ін­декс, пе­ре­ви­щить до­хі­дність будь-яко­го ін­шо­го аль­тер­на­тив­но­го ва­рі­ан­ту ін­ве­сту­ва­н­ня, зокре­ма вза­єм­но­го фон­ду під управ­лі­н­ням(119).
Як по­ка­за­но на ри­сун­ку 25, ди­вер­си­фі­ко­ва­ні порт­фе­лі акцій, утри­му­ва­ні про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду, за­без­пе­чу­ва­ли на пра­кти­ці ви­со­ку та по­рів­ня­но ста­біль­ну до­хі­дність. Тут на­ве­де­но дані щодо най­ви­щої та най­ниж­чої ре­аль­ної се­ре­дньо­рі­чної до­хі­дно­сті (до­хі­дно­сті, ско­ри­го­ва­ної на рі­вень ін­фля­ції) для ін­ве­сти­цій за сфор­мо­ва­ним на осно­ві ши­ро­кої ви­бір­ки фон­до­вим ін­де­ксом за пе­рі­о­ди рі­зної три­ва­ло­сті в ча­со­во­му ін­тер­ва­лі з 1871 по 2014 рік. Ри­су­нок спи­ра­є­ться на при­пу­ще­н­ня про те, що ін­ве­стор що­ро­ку вно­сив пев­ну фі­ксо­ва­ну суму у вза­єм­ний фонд, ді­яль­ність яко­го ґрун­ту­ва­ла­ся на ін­де­ксі S&P 500(120). Оче­ви­дно, що в разі три­ма­н­ня акцій про­тя­гом ко­ро­тко­го пе­рі­о­ду часу ціл­ком мо­жли­ві ве­ли­че­зні ко­ли­ва­н­ня. За пе­рі­од з 1871 по 2014 рік до­хі­дність за один рік за ін­де­ксом S&P 500 змі­ню­ва­лась від 47,2% до –40,8%. На­віть за п’яти­рі­чний пе­рі­од су­ку­пна рі­чна до­хі­дність ко­ли­ва­лась у ді­а­па­зо­ні від 29,8% до –16,7%.
Ри­су­нок 25. Акції менш ри­зи­ко­ві, якщо три­ма­ти їх про­тя­гом три­ва­лі­шо­го часу
На­бір гі­сто­грам, які по­ка­зу­ють, що вкла­де­н­ня в акції пов’яза­ні з мен­шим ри­зи­ком, якщо утри­му­ва­ти ін­ве­сти­ції дов­ше. Дані взя­то з ін­де­ксу Standard & Poor’s ре­аль­ної су­ку­пної до­хі­дно­сті, при­ве­де­ної до рі­чно­го ін­тер­ва­лу, за пе­рі­од з 1871 по 2015 рік. Гра­фік зо­бра­жує най­ви­щі та най­ниж­чі рів­ні до­хі­дно­сті за пе­рі­о­ди три­ва­лі­стю в один рік, п’ять, двад­цять і трид­цять п’ять ро­ків, та по­ка­зує, як вони з ча­сом збли­жу­ю­ться: ді­а­па­зон між най­ви­щою та най­ниж­чою ре­аль­ною до­хі­дні­стю від 47,2% до ‑40,8% на одно­рі­чно­му ін­тер­ва­лі змен­шу­є­ться до 9,5% та 2,7% на ін­тер­ва­лі у трид­цять п’ять ро­ків.
Дже­ре­ло: Liqun Liu, Andrew J. Rettenmaier, and Zijun Wang, “Social Security and Market Risk,” National Center for Policy Analysis Working Paper Number 244 (July 2001). По­ка­зни­ки до­хі­дно­сті ґрун­ту­ю­ться на при­пу­щен­ні про що­рі­чне ін­ве­сту­ва­н­ня фі­зи­чною осо­бою пев­ної фі­ксо­ва­ної суми про­тя­гом пе­рі­о­ду ін­ве­сту­ва­н­ня. Дані онов­ле­но до 2015 року вклю­чно.
Звер­ніть, однак, ува­гу на збли­же­н­ня по­ка­зни­ків «най­кра­щої до­хі­дно­сті» та «най­гір­шої до­хі­дно­сті» зі зро­ста­н­ням три­ва­ло­сті пе­рі­о­ду ін­ве­сту­ва­н­ня. Якщо роз­гля­да­ти 35-рі­чний пе­рі­од, су­ку­пна рі­чна до­хі­дність за най­кра­щі 35 ро­ків у пе­рі­од з 1871 по 2014 рік ста­но­ви­ла 9,5%, а за най­гір­ші 35 ро­ків — 2,7%. Отже, рі­чна ре­аль­на до­хі­дність акцій за най­гір­ших об­ста­вин ви­яви­лась при­бли­зно та­кою са­мою, як ре­аль­на до­хі­дність облі­га­цій. Ця ви­со­ка та по­рів­ня­но ста­біль­на дов­го­стро­ко­ва до­хі­дність ро­бить ін­ве­сту­ва­н­ня в акції най­при­ва­бли­ві­шим ме­то­дом на­ко­пи­че­н­ня пен­сій­них за­оща­джень.
На рин­ках май­же всіх віль­них кра­їн мо­жна по­ба­чи­ти ана­ло­гі­чну за­ко­но­мір­ність, що по­ля­гає у змен­шен­ні мін­ли­во­сті при­бу­тків з пли­ном часу (про­те якщо еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку кра­ї­ни кон­тро­лює не­де­мо­кра­ти­чний уряд, для яко­го до­бро­бут гро­ма­дян не є ве­ли­кою цін­ні­стю, си­ту­а­ція може ви­гля­да­ти зов­сім іна­кше).
Най­ва­жли­ві­шим ви­снов­ком із на­пи­са­но­го вище є те, що не слід утри­му­ва­тись від ін­ве­сту­ва­н­ня в акції че­рез брак часу та до­сві­ду. Для того, щоб ста­ти успі­шним ін­ве­сто­ром, не по­трі­бно про­во­ди­ти мас­шта­бні до­слі­дже­н­ня або мати ви­ня­тко­ве вмі­н­ня зна­хо­ди­ти «су­пе­ра­кції». Ре­гу­ляр­ні вне­ски в ін­де­ксний вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд за­без­пе­чать не­по­га­ну до­хі­дність дов­го­стро­ко­вих ін­ве­сти­цій з мі­ні­маль­ним ри­зи­ком. Для біль­шо­сті з нас ці ін­ве­сти­ції ста­нуть ва­жли­вою скла­до­вою на­дій­но­го пен­сій­но­го пла­ну. Усі ві­до­мі ве­ли­кі ін­ве­сти­цій­ні фір­ми про­по­ну­ють по де­кіль­ка ін­де­ксних вза­єм­них ін­ве­сти­цій­них фон­дів. На­зви цих фон­дів у рі­зних фір­мах теж мо­жуть бути рі­зни­ми, а тому не­о­дмін­но чи­тай­те опи­си цих фон­дів, щоб зна­ти, який із них най­кра­щим чи­ном за­до­воль­нить ваші по­тре­би.

Елемент 4.10. Узгодження в часі тривалості інвестицій з власними фінансовими потребами

Інвестуйте в акції для досягнення довгострокових цілей, а з наближенням потреби в грошах збільшуйте частку інвестицій в облігації або навіть банківські вклади.

Най­кра­щим ви­бо­ром для здій­сне­н­ня дов­го­стро­ко­вих ін­ве­сти­цій — на­при­клад, на­ко­пи­че­н­ня ко­штів для ви­хо­ду на пен­сію — за­зви­чай є ін­де­ксний фонд акцій. Утім, вар­тість облі­га­цій за­ли­ша­є­ться ста­біль­ні­шою в ко­ро­тко­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві по­при те, що акції ма­ють зна­чно вищу дов­го­стро­ко­ву до­хі­дність, ніж облі­га­ції. З на­бли­же­н­ням часу, коли мо­жуть зна­до­би­тись на­ко­пи­че­ні в рам­ках ін­ве­сти­цій­ної про­гра­ми ко­шти, до­ціль­но збіль­ши­ти у сво­є­му порт­фе­лі час­тку ін­ве­сти­цій зі ста­біль­ні­шою вар­ті­стю. У п’яти­рі­чній пер­спе­кти­ві до­сить без­пе­чною ін­ве­сти­ці­єю є при­дба­н­ня облі­га­ції, яку буде по­га­ше­но че­рез п’ять ро­ків з ви­пла­тою вкла­де­ної суми та від­со­тків. За­зви­чай слід ку­пу­ва­ти облі­га­ції, тер­мін по­га­ше­н­ня яких на­стає при­бли­зно тоді, коли вам зна­до­бля­ться на­ко­пи­че­ні ко­шти, на­при­клад, для здій­сне­н­ня пер­вин­но­го вне­ску за свій бу­ди­нок або для одер­жа­н­ня до­хо­дів пі­сля ви­хо­ду на пен­сію. Якщо ви не ма­є­те пев­но­сті щодо тер­мі­нів, мо­жна вкла­сти ко­шти в облі­га­ції з рі­зни­ми тер­мі­на­ми по­га­ше­н­ня.
Во­ло­ді­н­ня облі­га­ці­я­ми об­тя­жу­ють на­сту­пні ри­зи­ки: кре­ди­тний ри­зик (тоб­то ри­зик не­по­вер­не­н­ня основ­ної суми), не­пе­ре­дба­че­на ін­фля­ція і змі­на про­цен­тних ста­вок че­рез фі­скаль­ну по­лі­ти­ку уря­ду. Ін­фля­ція ві­ді­грає основ­ну роль у разі ін­ве­сту­ва­н­ня в дер­жав­ні облі­га­ції та пер­шо­кла­сні кор­по­ра­тив­ні облі­га­ції, адже вона зни­жує вар­тість як основ­ної суми, так і ви­плат фі­ксо­ва­них про­цен­тів. Цей ри­зик, однак, мо­жна змен­ши­ти або усу­ну­ти шля­хом ви­ко­ри­ста­н­ня облі­га­цій, за­хи­ще­них від ін­фля­ції: на­при­клад, у США та­ки­ми облі­га­ці­я­ми є скарбничі облігації, захищені від інфляції (Treasury Inflation Protected Securities — TIPS), а у Фран­ції — ін­де­ксо­ва­ні на рі­вень ін­фля­ції дер­жав­ні облі­га­ції з фі­ксо­ва­ною став­кою (Obligation Assimilable du Trésor — OAT). За облі­га­ці­я­ми цьо­го типу по­вер­та­є­ться основ­на сума бор­гу, ви­пла­чу­ю­ться про­цен­ти, на­ра­хо­ва­ні за фі­ксо­ва­ною став­кою, і здій­сню­є­ться до­да­тко­вий ко­ри­гу­валь­ний пла­тіж з ура­ху­ва­н­ням ін­фля­ції. Оскіль­ки не­пе­ре­дба­че­на ін­фля­ція є одним із фа­кто­рів, що ро­блять ку­пі­вель­ну спро­мо­жність до­хо­ду від облі­га­цій мен­шою, ніж очі­ку­ва­лось, то при­дба­н­ня та утри­ма­н­ня облі­га­цій із за­хи­стом від ін­фля­ції убез­пе­чить їх вла­сни­ка від цьо­го ри­зи­ку. Ці види облі­га­цій най­більш при­ва­бли­ві для пен­сіо­не­рів, які пра­гнуть за­без­пе­чи­ти одер­жа­н­ня від сво­їх акти­вів по­то­ку до­хо­дів із ре­аль­ною ку­пі­вель­ною спро­мо­жні­стю(121).
Облі­га­ці­ям при­та­ман­ний ще один ри­зик, пов’яза­ний із на­слід­ка­ми змін у про­цен­тних став­ках. При­пу­сті­мо, що ви при­дба­ли 30-рі­чну облі­га­цію вар­ті­стю 1000 євро із про­цен­тною став­кою 5%. Її емі­тент зо­бов’язу­є­ться що­ро­ку ви­пла­чу­ва­ти вам 50 євро у ви­гля­ді про­цен­тів про­тя­гом трид­ця­ти ро­ків, пі­сля чого облі­га­цію буде по­га­ше­но, а ви одер­жи­те 1000 євро. Однак якщо не­вдов­зі пі­сля ку­пів­лі цієї облі­га­ції за­галь­на про­цен­тна став­ка зро­сте до 10%, то рин­ко­ва вар­тість ва­шої облі­га­ції від­ра­зу зни­зи­ться при­бли­зно до по­ло­ви­ни спла­че­ної за неї суми. Чому? А тому, що за про­цен­тної став­ки в 10% ін­ве­стор має змо­гу що­ро­ку одер­жу­ва­ти 50 євро у ви­гля­ді про­цен­тів, при­дбав­ши облі­га­цію вар­ті­стю 500 євро. Отже, 500 євро — це ма­кси­маль­на сума, яку будь-хто буде го­то­вий спла­ти­ти за вашу облі­га­цію вар­ті­стю 1000 євро. Зви­чай­но, якщо про­цен­тна став­ка зни­зи­ться до 2,5% не­вдов­зі пі­сля при­дба­н­ня 30-рі­чної 5-від­со­тко­вої облі­га­ції, то її ціна зро­сте при­бли­зно вдві­чі. Така мін­ли­вість ціни й та­кий ри­зик над­то ве­ли­кі, якщо ви на­ма­га­є­тесь за­оща­ди­ти ко­шти на при­дба­н­ня чо­гось цін­но­го че­рез п’ять ро­ків. Про­те якщо ви три­ма­ти­ме­те цю облі­га­цію всі трид­цять ро­ків, то до вас по­вер­не­ться спла­че­на за неї сума у роз­мі­рі 1000 євро, а всі змі­ни в ці­нах, що від­бу­лись за цей пе­рі­од, не ма­ти­муть для вас жо­дно­го зна­че­н­ня. Ось чому вар­то узго­джу­ва­ти тер­мін по­га­ше­н­ня облі­га­ції з на­ста­н­ням по­тре­би в гро­шах.
А як дов­го ін­ве­сти­цій­ний порт­фель має скла­да­ти­ся з акцій? Коли слід пе­ре­йти до облі­га­цій? Усе за­ле­жить від того, коли саме ви ба­жа­є­те ско­ри­ста­тись ін­ве­сто­ва­ни­ми ко­шта­ми. Вище ми за­зна­чи­ли, що ін­ве­сти­ції на від­но­сно ко­ро­ткі стро­ки до­ціль­ні­ше здій­сню­ва­ти в самі лише облі­га­ції. На­при­клад, мо­ло­дій парі, що зби­рає гро­ші на вне­се­н­ня 20% вар­то­сті жи­тла, до­ціль­ні­ше вкла­сти від­по­від­ну час­тку сво­їх за­оща­джень лише в облі­га­ції та утри­ма­тись від її ін­ве­сту­ва­н­ня в акції. Річ у тім, що ко­шти на при­дба­н­ня бу­дин­ку чи квар­ти­ри ча­сто мо­жна на­ко­пи­чи­ти за кіль­ка ро­ків. Сі­мей­на пара, однак, може зби­ра­ти ко­шти для опла­ти ви­щої осві­ти сво­єї но­во­на­ро­дже­ної ди­ти­ни, які зна­до­бля­ться лише че­рез 18 ро­ків, або собі на пен­сію — і на це вона має 35–45 ро­ків. У цих двох ви­пад­ках осно­вою ін­ве­сти­цій­но­го порт­фе­ля про­тя­гом біль­шої ча­сти­ни пе­рі­о­ду на­ко­пи­че­н­ня за­оща­джень або єди­ною його скла­до­вою ма­ють бути акції.
У ба­тьків но­во­на­ро­дже­ної ди­ти­ни, які одра­зу по­чи­на­ють зби­ра­ти гро­ші на опла­ту на­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті, є ба­га­то часу для збіль­ше­н­ня сво­їх ста­тків і ди­вер­си­фі­ка­ції ри­зи­ку, при­та­ман­но­го ін­ве­сту­ван­ню в акції. У та­ко­му разі до­ціль­но, щоб ча­сти­ну цьо­го порт­фе­ля скла­да­ли акції. Про­те, як по­ка­зав обвал цін на акції під час Ве­ли­кої ре­це­сії 2008–2009 ро­ків, на­віть у ві­сім­над­ця­ти­рі­чній пер­спе­кти­ві ін­ве­сту­ван­ню в акції при­та­ман­ний ри­зик. Отже, ті ін­ве­сто­ри, які пра­гнуть зни­зи­ти рі­вень ри­зи­ку при на­ко­пи­чен­ні ко­штів, мо­жуть змен­ши­ти час­тку акцій і збіль­ши­ти час­тку облі­га­цій у сво­є­му порт­фе­лі, осо­бли­во з на­бли­же­н­ням того мо­мен­ту, коли по­ста­не по­тре­ба в на­ко­пи­че­них ко­штах. Що­мі­ся­чне ін­ве­сту­ва­н­ня пев­ної суми ві­ді­грає ве­ли­ку роль у під­ви­щен­ні по­ка­зни­ків до­хі­дно­сті: у разі па­ді­н­ня рин­ку ви ку­пу­ва­ти­ме­те нові акції де­шев­ше, а це тро­хи згла­дить на­слід­ки спа­ду.
На­ко­пи­че­н­ня пен­сій­них за­оща­джень стає ще ва­жли­ві­шим зі зро­ста­н­ням за­ро­бі­тку та три­ва­ло­сті жи­т­тя. Ні­хто не хоче ра­ди­каль­но змі­ню­ва­ти спо­сіб сво­го жи­т­тя в гір­ший бік при ви­хо­ді на пен­сію й ні­хто не ба­жає, щоб пен­сій­ні за­оща­дже­н­ня ви­чер­па­лись дуже швид­ко. Опти­маль­ним ін­ве­сти­цій­ним порт­фе­лем для тих, хто пла­нує ви­йти на пен­сію більш ніж че­рез де­сять ро­ків, буде, най­імо­вір­ні­ше, ди­вер­си­фі­ко­ва­ний порт­фель акцій. Вкла­де­н­ня 10, 20 або на­віть 40% ін­ве­сти­цій­но­го порт­фе­ля в облі­га­ції або бан­ків­ські вкла­ди за­зви­чай за­без­пе­чить для кон­се­рва­тив­ні­шо­го ін­ве­сто­ра біль­шу ста­біль­ність вар­то­сті пен­сій­них акти­вів, хоча за­галь­на до­хі­дність зре­штою ви­яви­ться, імо­вір­но, ниж­чою.
При на­бли­жен­ні ви­хо­ду на пен­сію для всіх, крім най­ба­га­тших се­ред нас, до­ціль­но по­сту­по­во збіль­шу­ва­ти час­тку облі­га­цій в ін­ве­сти­цій­но­му порт­фе­лі. Мо­мент здій­сне­н­ня та­ко­го пе­ре­тво­ре­н­ня час­тко­во за­ле­жить від того, коли саме та в якій сумі зна­до­би­ться мі­ся­чний до­хід пі­сля ви­хо­ду на пен­сію. Той, хто має ве­ли­кий порт­фель чи ба­жає одер­жу­ва­ти ви­со­кий до­хід на пен­сії, може за­ли­ши­ти біль­шу час­тку сво­їх за­оща­джень в акці­ях на дов­ший час, щоб збіль­ши­ти за­галь­ну очі­ку­ва­ну до­хі­дність до ма­кси­му­му. Пе­ре­хід на облі­га­ції по­трі­бен, на­сам­пе­ред, для уни­кне­н­ня не­об­хі­дно­сті про­да­жу акцій у пе­рі­од тим­ча­со­во­го па­ді­н­ня цін. Чим ра­ні­ше ви зби­ра­є­тесь по­ча­ти ко­ри­сту­ва­тись сво­їм ін­ве­сти­цій­ним порт­фе­лем для одер­жа­н­ня до­хо­дів на про­жи­т­тя, тим ва­жли­ві­ше по­сту­по­во зни­жу­ва­ти рі­вень ри­зи­ку шля­хом стра­те­гі­чно­го та по­сту­по­во­го пе­ре­ве­де­н­ня порт­фе­ля в облі­га­ції.
У ба­га­тьох кра­ї­нах по­да­ток із до­хо­ду із сум пен­сій­них за­оща­джень не справ­ля­є­ться, що дає змо­гу на­ро­щу­ва­ти за­оща­дже­н­ня швид­ше. На­при­клад, в Укра­ї­ні вне­ски в не­дер­жав­ні пен­сій­ні фон­ди не вра­хо­ву­ю­ться у скла­ді су­ку­пно­го до­хо­ду осо­би в роз­мі­рі, що не пе­ре­ви­щує 15% за­ро­бі­тної пла­ти. До­хід від ін­ве­сти­цій не опо­да­тко­ву­є­ться, що дає змо­гу швид­ше здій­сню­ва­ти на­ко­пи­че­н­ня(122). За до­по­мо­гою зни­же­н­ня по­да­тків уря­ди де­яких кра­їн спо­ну­ка­ють гро­ма­дян до на­ко­пи­че­н­ня пен­сій­них за­оща­джень; де­які кра­ї­ни — на­при­клад, Бол­га­рія — на­віть звіль­ня­ють за­оща­дже­н­ня, до­хо­ди від ін­ве­сти­цій та ви­пла­ти з при­ва­тних пен­сій­них фон­дів від усіх по­да­тків(123). При тому, що в де­яких кра­ї­нах Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи на­ра­зі не­має мо­жли­во­стей для ін­ве­сту­ва­н­ня при­ва­тних пен­сій­них за­оща­джень, у сві­ті скла­лась гло­баль­на тен­ден­ція до збіль­ше­н­ня роз­мі­ру до­бро­віль­них пен­сій­них вне­сків шля­хом на­да­н­ня по­да­тко­вих сти­му­лів. Якщо ви не ма­є­те змо­ги ско­ри­ста­тись при­ва­тни­ми пен­сій­ни­ми ра­хун­ка­ми з піль­го­вим опо­да­тку­ва­н­ням, про­дов­жуй­те за­оща­джу­ва­ти: коли у вас з’яви­ться ця мо­жли­вість, ви ма­ти­ме­те на­го­ду що­ро­ку на­ко­пи­чу­ва­ти ма­кси­маль­но мо­жли­ву суму.
Досі ми зга­ду­ва­ли ри­зи­ки фі­нан­со­во­го рин­ку, але існує ще один ри­зик, який, мо­жли­во, за­гро­жує пен­сій­ним за­оща­дже­н­ням ще біль­ше. Ні­хто з пев­ні­стю не знає, скіль­ки про­жи­ве. Ми зна­є­мо лише се­ре­дню три­ва­лість жи­т­тя (мо­жли­во, ско­ри­го­ва­ну з ура­ху­ва­н­ням шкі­дли­вих зви­чок на кшталт па­лі­н­ня чи пи­я­цтва в ми­ну­ло­му). Се­ре­дньо­ста­ти­сти­чний гро­ма­дя­нин Поль­щі або Че­хії, яко­му ви­пов­ни­лось 60 ро­ків, як очі­ку­є­ться, про­жи­ве ще 21 рік, але хтось по­мре на­сту­пно­го року, а хтось до­жи­ве до 100 ро­ків. Як ура­ху­ва­ти в пен­сій­но­му пла­ні цю не­ви­зна­че­ність? Одна з мо­жли­во­стей — за­оща­ди­ти стіль­ки, скіль­ки може зна­до­би­тись на дуже дов­ге жи­т­тя. А на ви­па­док пе­ред­ча­сної смер­ті свої за­оща­дже­н­ня мо­жна за­по­ві­сти сво­їй ро­ди­ні або бла­го­дій­ній ор­га­ні­за­ції (на­при­клад, тій, що під­три­мує еко­но­мі­чну осві­ту!). Про­те біль­шість тих, хто не схиль­ний до ри­зи­ку, оби­ра­ють іна­кший під­хід. По­при те, що ді­зна­тись на­пе­ред то­чну три­ва­лість жи­т­тя яко­їсь кон­кре­тної осо­би не­мо­жли­во, фа­хів­ці-де­мо­гра­фи зда­тні дуже то­чно спро­гно­зу­ва­ти се­ре­дню за­ли­шко­ву три­ва­лість жи­т­тя для будь-яких груп осіб. Крім ви­дів стра­ху­ва­н­ня, які роз­гля­да­ю­ться в еле­мен­ті 4.12, існує та­кож стра­ху­ва­н­ня на ви­па­док «на­дмір­но­го дов­го­лі­т­тя». А оскіль­ки акту­а­рії зда­тні то­чно спро­гно­зу­ва­ти, скіль­ки в се­ре­дньо­му про­жи­ве член гру­пи, то чому б про­сто не зі­бра­ти за­оща­дже­н­ня всіх чле­нів гру­пи до єди­но­го фон­ду, щоб ті, хто по­мре ра­ні­ше, суб­си­ду­ва­ли тих, хто про­жи­ве дов­ше? Така уго­да на­зи­ва­є­ться «стра­ху­ва­н­ня рен­ти».
А тим, хто пра­гне під­го­ту­ва­тись до ви­хо­ду на пен­сію, дамо таку по­ра­ду: по­чи­най­те за­оща­джу­ва­ти на пен­сію яко­мо­га ра­ні­ше, три­май­те ди­вер­си­фі­ко­ва­ний порт­фель акцій доти, доки не на­бли­зи­ться час ви­ко­ри­ста­н­ня на­ко­пи­че­них ко­штів, а по­тім по­сту­по­во змі­нюй­те стру­кту­ру ін­ве­сти­цій на ко­ристь акти­вів із ниж­чим рів­нем ри­зи­ку та ниж­чою до­хі­дні­стю на кшталт облі­га­цій, ко­ри­сту­ю­чись при цьо­му всі­ма мо­жли­ви­ми по­да­тко­ви­ми піль­га­ми, які пе­ред­ба­че­но для пен­сій­них за­оща­джень.
При прийнят­ті рі­шень, куди та в який спо­сіб здій­сню­ва­ти ін­ве­сти­ції, слід ура­хо­ву­ва­ти та пам’ята­ти ба­га­то ре­чей. Не за­бу­вай­те про це!

Елемент 4.11. Зниження ризиків

Приймаючи рішення стосовно придбання нерухомості, отримання освіти та здійснення інших інвестицій, вживайте заходів, які допоможуть знизити ризики.

При­дба­н­ня жи­тла є одним із най­ва­жли­ві­ших рі­шень, яке ба­га­тьом із нас до­во­ди­ться при­йма­ти про­тя­гом жи­т­тя. Для біль­шо­сті лю­дей ку­пів­ля жи­тла є най­біль­шою ін­ве­сти­ці­єю, при­найм­ні на пер­ших по­рах. При­дба­н­ня до­сту­пно­го за ці­ною жи­тла в хо­ро­шо­му ра­йо­ні та під­три­ма­н­ня його в гар­но­му ста­ні може бути вда­лою ін­ве­сти­ці­єю. Однак, як по­ка­за­ла іпотечна криза 2008–2009 рр. у Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки, таке ін­ве­сту­ва­н­ня при­хо­вує в собі по­тен­цій­ні пас­тки. Ана­ліз на­сту­пних фа­кто­рів до­по­мо­же вам уни­кну­ти най­гір­ших про­блем.
По-пер­ше, ува­жно роз­глянь­те ва­рі­ант «вла­сність на про­ти­ва­гу орен­ді». Ба­га­то лю­дей від­ра­зу до­хо­дять ви­снов­ку, що ку­пів­ля є кра­щим ва­рі­ан­том, ніж орен­да, тому що до­зво­ляє ство­рю­ва­ти вла­сний ка­пі­тал. Вони вва­жа­ють, що їхні гро­ші мар­но ви­тра­ча­ю­ться на орен­ду жи­тла, осі­да­ю­чи в ки­ше­ні орен­до­дав­ця, за­мість того, щоб пра­цю­ва­ти на ство­ре­н­ня ін­ве­сти­цій­но­го ка­пі­та­лу, до­по­ма­га­ю­чи до­мо­вла­сни­ку на­ко­пи­чу­ва­ти вла­сний ка­пі­тал в міру ви­пла­ти іпо­те­ки та зро­ста­н­ня рин­ко­вої вар­то­сті не­ру­хо­мо­сті. Однак про­тя­гом пер­ших кіль­кох ро­ків іпо­те­чно­го кре­ди­ту май­же всі що­мі­ся­чні пла­те­жі здій­сню­ю­ться в ра­ху­нок по­га­ше­н­ня від­со­тків за кре­ди­том, з мі­ні­маль­ним на­ко­пи­че­н­ням вла­сно­го ка­пі­та­лу. Тому, якщо ви про­да­сте жи­тло, на­при­клад, про­тя­гом трьох ро­ків, на­ко­пи­че­н­ня ка­пі­та­лу буде не­зна­чним або вза­га­лі ну­льо­вим. Ви про­сто спла­ти­ли бан­ків­ські від­со­тки за­мість того, щоб пла­ти­ти орен­дну пла­ту орен­до­дав­це­ві.
По-дру­ге, ку­пів­ля та про­даж не­ру­хо­мо­сті ви­ма­га­ють ве­ли­ких ви­трат, тому не вар­то ку­пу­ва­ти бу­ди­нок, якщо ви не пла­ну­є­те жити в ньо­му при­найм­ні про­тя­гом трьох ро­ків. Вам до­ве­де­ться спла­ти­ти комісійну винагороду рієлторам плюс ПДВ, став­ка яко­го від­рі­зня­є­ться в за­ле­жно­сті від кра­ї­ни (Ав­стрія — 3%, Хор­ва­тія — 3%, Іта­лія — 7%)(124). Ви­тра­ти на оформ­ле­н­ня іпо­те­ки за­зви­чай ста­нов­лять кіль­ка ти­сяч до­ла­рів. Якщо ви про­да­сте бу­ди­нок про­тя­гом кіль­кох ро­ків пі­сля його ку­пів­лі, імо­вір­но, що транс­а­кцій­ні ви­тра­ти пе­ре­ви­щать ваш вла­сний ка­пі­тал.
По-тре­тє, не вар­то ку­пу­ва­ти бу­ди­нок, доки ви не на­зби­ра­є­те ко­штів для здій­сне­н­ня пер­вин­но­го вне­ску. На­при­клад, у США, якщо ваш пер­вин­ний вне­сок скла­дає менш ніж 20%, вам до­ве­де­ться офор­ми­ти іпо­те­чне стра­ху­ва­н­ня, яке та­кож на­зи­ва­ють іпо­те­чним стра­ху­ва­н­ням кре­ди­то­ра або стра­ху­ва­н­ням по­кри­т­тя зби­тків за іпо­те­кою. Як на­слі­док, роз­мір ва­шо­го що­мі­ся­чно­го пла­те­жу збіль­ши­ться. Іпо­те­чне стра­ху­ва­н­ня за­хи­щає кре­ди­то­ра від зби­тків у разі не­по­га­ше­н­ня за­бор­го­ва­но­сті. Та­кий вид стра­ху­ва­н­ня є зви­чай­ною пра­кти­кою та­кож у Ве­ли­кій Бри­та­нії, Да­нії та Ав­стра­лії. У рі­зних кра­ї­нах ви­мо­ги з цьо­го при­во­ду від­рі­зня­ю­ться, тому не за­будь­те по­ці­ка­ви­ти­ся, яки­ми мо­жуть бути ваші зо­бов’яза­н­ня з опла­ти(125). Крім того, не ви­ко­ри­сто­вуй­те для при­дба­н­ня жи­тла іпо­те­ку зі спо­ку­сли­во низь­кою про­цен­тною став­кою на по­ча­тку тер­мі­ну по­га­ше­н­ня. Такі бан­ків­ські про­по­зи­ції су­про­во­джу­ю­ться різ­ким зро­ста­н­ням про­цен­тних ста­вок, що сут­тє­во збіль­шить ваш що­мі­ся­чний пла­тіж за іпо­те­чним кре­ди­том пі­сля за­кін­че­н­ня по­ча­тко­во­го пе­рі­о­ду. Та­кож, як уже за­зна­ча­ло­ся ра­ні­ше в еле­мен­ті 4.4, не бе­ріть по­зик у ва­лю­ті, яка від­рі­зня­є­ться від ва­лю­ти ва­шо­го до­хо­ду, адже якщо ва­лю­та ва­шо­го до­хо­ду зне­ці­ни­ться, ваша за­бор­го­ва­ність може ви­яви­ти­ся зна­чно біль­шою, ніж ви очі­ку­ва­ли.
По-че­твер­те, ваша зда­тність ви­пла­чу­ва­ти іпо­те­чний кре­дит ще не озна­чає, що ви мо­же­те до­зво­ли­ти собі жи­тло, до яко­го ви при­див­ля­є­те­ся. Іпо­те­ка — це лише пер­ший і на­йо­че­ви­дні­ший що­мі­ся­чний пла­тіж. Про­те утри­ма­н­ня жи­тла ви­ма­гає здій­сне­н­ня ін­ших ре­гу­ляр­них пла­те­жів і ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань, які ви ма­є­те взя­ти до ува­ги. Якщо по­да­ток на не­ру­хо­мість та/або зе­мель­ний по­да­ток не вклю­че­но до іпо­те­чно­го кре­ди­ту, їх до­ве­де­ться спла­чу­ва­ти окре­мо. Обов’яз­ко­вою умо­вою є та­кож стра­ху­ва­н­ня не­ру­хо­мо­сті. Одно­го дня може про­те­кти дах, ви­йти з ладу во­до­на­грі­вач, зна­до­би­ти­ся ре­монт кон­ди­ціо­не­ра по­ві­тря чи во­до­про­від­ної си­сте­ми, або будь-яке інше обла­дна­н­ня може зу­мо­ви­ти ви­тра­ти на те­хні­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня. Все це — ре­гу­ляр­ні ви­тра­ти, яких вам мо­жна очі­ку­ва­ти як вла­сни­ко­ві жи­тла. Від­по­від­но, роз­гля­да­ю­чи пи­та­н­ня до­ціль­но­сті при­дба­н­ня вла­сно­го жи­тла, їх слід вра­ху­ва­ти у що­мі­ся­чно­му бю­дже­ті.
І на­ре­шті, якщо у вас вже є іпо­те­ка, не під­да­вай­те­ся спо­ку­сі взя­ти ін­ший іпо­те­чний кре­дит або по­зи­ку під за­ста­ву ви­пла­че­ної час­тки іпо­те­ки для збіль­ше­н­ня ва­шо­го по­то­чно­го спо­жи­ва­н­ня. Ціни на жи­тло мо­жуть як під­ня­ти­ся, так і впа­сти. Пі­сля жи­тло­вої кри­зи 2008–2009 рр. у Спо­лу­че­них Шта­тах пла­ни ба­га­тьох лю­дей щодо жи­тла пі­шли шке­ре­берть або роз­би­ли­ся вщент. Оці­не­на вар­тість їхньої не­ру­хо­мо­сті ви­яви­ла­ся мен­шою від не­по­га­ше­ної іпо­те­ки. Де­які люди, що в цей пе­рі­од про­да­ли своє жи­тло, за­зна­ли ве­ли­че­зних втрат. Інші про­сто не мо­гли зва­жи­ти­ся здій­сни­ти про­даж собі у зби­ток і при­три­му­ва­ли жи­тло, спо­ді­ва­ю­чись на по­жвав­ле­н­ня рин­ку. Ще одній ка­те­го­рії лю­дей до­ве­ло­ся прой­ти че­рез бо­лі­сний про­цес бан­крут­ства або кон­фі­ска­ції за­став­ле­ної не­ру­хо­мо­сті та її пе­ре­хід у вла­сність кре­ди­то­рів. Отже, з по­гля­ду без­пе­ки, до­мо­вла­сни­ку ва­жли­во під­три­му­ва­ти зна­чний роз­мір вла­сно­го ка­пі­та­лу в жи­тлі.
До­три­ма­н­ня на­ве­де­них вище по­рад до­по­мо­же вам жити від­по­від­но до сво­їх до­ста­тків, за­оща­джу­ва­ти на жи­тлі та зве­сти до мі­ні­му­му ри­зи­ки, пов’яза­ні з прийня­т­тям рі­шень щодо жи­тло­вих пи­тань. А те­пер роз­глянь­мо ін­ве­сти­ції в осві­ту.
Про­дов­же­н­ня на­вча­н­ня пі­сля отри­ма­н­ня се­ре­дньої осві­ти вва­жа­є­ться при­ва­бли­вою мо­жли­ві­стю для ка­пі­та­ло­вкла­день, оскіль­ки ди­пло­мо­ва­ні спе­ці­а­лі­сти за­зви­чай мо­жуть отри­му­ва­ти вищу за­ро­бі­тну пла­ту. Однак так бу­ває не зав­жди. На­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті чи ко­ле­джі об­хо­ди­ться до­ро­го. Якщо сту­дент, пров­чив­шись у виші один чи два роки та ви­тра­тив­ши час і гро­ші, по­тім ки­дає на­вча­н­ня, не отри­мав­ши ди­пло­ма, на­вряд чи це ста­не ви­гі­дним ка­пі­та­ло­вкла­де­н­ням. Най­біль­шим ри­зи­ком про­дов­же­н­ня на­вча­н­ня пі­сля отри­ма­н­ня се­ре­дньої осві­ти є ймо­вір­ність від’єм­ної при­бу­тко­во­сті ін­ве­сти­цій. На­при­клад, коли ма­кси­маль­ні до­хо­ди пі­сля за­кін­че­н­ня осві­ти все ж бу­дуть мен­ши­ми, ніж ви­тра­ти на її отри­ма­н­ня. На­віть якщо дер­жа­ва суб­си­дує (або пов­ні­стю фі­нан­сує) на­вча­н­ня, ви­тра­ти на про­жи­ва­н­ня ча­сто пе­ре­ви­щу­ють будь-які до­та­ції сту­ден­там, і ні­хто не від­шко­до­вує втра­ти тру­до­во­го до­хо­ду, по­не­се­ні під час на­вча­н­ня.
За да­ни­ми Офі­цій­но­го бюро ста­ти­сти­ки Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу (Єв­ро­ста­ту), у 2016 році ме­ді­ан­ний рі­вень рі­чно­го тру­до­во­го до­хо­ду пра­ців­ни­ків із ви­щою осві­тою був більш ніж на 10 000 євро ви­щим, ніж у тих, хто мав лише не­пов­ну се­ре­дню осві­ту (в Хор­ва­тії ця рі­зни­ця скла­ла 4000 євро, в Ру­му­нії — 3000 євро, в Поль­щі — 4000 євро)(126). Однак до­хо­ди ви­пу­скни­ків ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів зна­чно від­рі­зня­ю­ться. Фа­кти­чні до­хо­ди пі­сля за­кін­че­н­ня на­вча­н­ня за­ле­жать від ба­га­тьох фа­кто­рів, зокре­ма від на­бу­тих на­ви­чок, спе­ці­аль­но­сті, а та­кож від за­галь­но­го спів­від­но­ше­н­ня по­пи­ту та про­по­зи­ції на пев­но­му рин­ку пра­ці. За ін­фор­ма­ці­єю ре­сур­су PayScale.com, на яко­му зі­бра­на най­біль­ша у сві­ті база да­них із роз­мі­ра­ми за­ро­бі­тних плат, до уні­вер­си­тет­ських спе­ці­аль­но­стей із мо­жли­ві­стю отри­ма­н­ня най­біль­шої ви­на­го­ро­ди на­ле­жать ін­же­не­рія, акту­ар­на й при­кла­дна ма­те­ма­ти­ка, ін­фор­ма­ти­ка, фі­зи­ка, ста­ти­сти­ка, еко­но­мі­ка та ін­фор­ма­цій­ні си­сте­ми управ­лі­н­ня. Най­ниж­чі зар­пла­ти спо­сте­рі­га­ю­ться за спе­ці­аль­но­стя­ми у та­ких сфе­рах, як-от про­бле­ма­ти­ка ді­тей та сім’ї, осві­та, со­ці­аль­на ро­бо­та, фі­зи­чна куль­ту­ра, спорт, му­зи­ка та ку­лі­на­рія(127). Ви­би­ра­ю­чи на­прям під­го­тов­ки, ва­жли­во аб­стра­гу­ва­ти­ся від рів­ня опла­ти пра­ці у ва­шо­му ре­гіо­ні, адже ваше тру­до­ве жи­т­тя три­ва­ти­ме що­най­мен­ше 40 ро­ків. Які про­фе­сії ма­ти­муть по­пит че­рез 20 ро­ків? Та­кож тре­ба по­ду­ма­ти, чи не за­хо­че­те ви пе­ре­їха­ти до ін­шої кра­ї­ни. Чи ви­зна­ють там до­ку­мен­ти про осві­ту, отри­ма­ні вами на ба­тьків­щи­ні? Еко­но­міст із ро­сій­ським ди­пло­мом може вла­шту­ва­ти­ся на ро­бо­ту до ка­над­сько­го уні­вер­си­те­ту (ма­ю­чи на­ле­жну ква­лі­фі­ка­цію), однак лі­ка­ре­ві, імо­вір­но, до­ве­де­ться прой­ти до­да­тко­ве на­вча­н­ня три­ва­лі­стю кіль­ка ро­ків, щоб отри­ма­ти до­пуск до лі­кар­ської пра­кти­ки.
Ри­зи­ко­ва­но по­зи­ча­ти ве­ли­ку суму гро­шей для фі­нан­су­ва­н­ня осві­ти, до­хід пі­сля отри­ма­н­ня якої буде низь­ким. Во­дно­час в еле­мен­тах 1 і 2 ча­сти­ни 4 ми вка­зу­ва­ли на ва­жли­вість ви­бо­ру про­фе­сії, яка при­но­сить вам за­до­во­ле­н­ня. Однак ваш ви­бір має бути до­бре обмір­ко­ва­ним. Зна­йдіть ін­фор­ма­цію про рі­вень очі­ку­ва­них за­ро­бі­тних плат із роз­бив­кою за про­фе­сі­я­ми, до яких го­ту­є­те­ся. Сві­до­мий ви­бір га­ран­тує вам ма­кси­маль­но мо­жли­ву від­да­чу від ін­ве­сти­цій в осві­ту, вклю­чно з осо­би­стим за­до­во­ле­н­ням від та­ко­го пра­це­вла­шту­ва­н­ня.
Роз­глянь­мо, чому сту­ден­ти іно­ді ви­би­ра­ють ва­рі­ан­ти на­вча­н­ня з від’єм­ною при­бу­тко­ві­стю ін­ве­сти­цій. По-пер­ше, ба­га­то сту­ден­тів ма­ють не­ре­а­лі­сти­чні очі­ку­ва­н­ня щодо май­бу­тніх до­хо­дів. За­ви­ще­ні очі­ку­ва­н­ня щодо май­бу­тньо­го до­хо­ду мо­жуть спо­ну­ка­ти їх за­пла­ти­ти за осві­ту не­ви­прав­да­но ве­ли­ку суму. Про­ана­лі­зуй­те на­яв­ні ре­сур­си для отри­ма­н­ня акту­аль­ної ін­фор­ма­ції про по­то­чну та про­гно­зо­ва­ну си­ту­а­цію на рин­ку пра­ці та по­тен­цій­ні до­хо­ди. По­шу­кай­те ін­фор­ма­цію в до­від­ни­ках або зна­йдіть ста­ти­сти­чні дані за основ­ни­ми про­фе­сі­я­ми для дер­жа­ви, в якій про­жи­ва­є­те, і тих кра­їн, куди ви, мо­жли­во, пе­ре­їде­те в май­бу­тньо­му, вклю­чно з ква­лі­фі­ка­цій­ни­ми ви­мо­га­ми, пер­спе­кти­ва­ми пра­це­вла­шту­ва­н­ня та кар’єр­но­го зро­ста­н­ня, а та­кож ме­ді­ан­ною за­ро­бі­тною пла­тою. Ре­а­лі­сти­чні очі­ку­ва­н­ня сто­сов­но май­бу­тніх до­хо­дів є ва­жли­вою умо­вою для прийня­т­тя зва­же­но­го рі­ше­н­ня щодо на­вча­н­ня пі­сля за­вер­ше­н­ня се­ре­дньої осві­ти. У разі ймо­вір­но­сті мі­гра­ції ва­жли­во та­кож якнай­ра­ні­ше по­ча­ти ви­вче­н­ня не­об­хі­дних мов. Вас ці­кав­лять мо­жли­ві ва­рі­ан­ти в ан­гло­мов­них чи фран­ко­мов­них кра­ї­нах? Чи не ви­яви­ться, що ваші до­ку­мен­ти про осві­ту охо­чі­ше при­йма­ють у Ро­сії?
По-дру­ге, ба­га­то сту­ден­тів не­до­оці­ню­ють вар­тість отри­ма­н­ня осві­ти. Пам’ятай­те, що за­галь­на вар­тість осві­ти, на до­да­ток до пря­мих ви­трат — на на­вча­н­ня, під­ру­чни­ки, жи­тло й хар­чу­ва­н­ня та від­по­від­ні збо­ри, — вклю­чає та­кож аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти. Якщо ви бу­де­те від­ві­ду­ва­ти ле­кції, ви­ко­ну­ва­ти зав­да­н­ня, го­ту­ва­ти­ся до іспи­тів, то вже не змо­же­те ви­тра­ти­ти цей час на ро­бо­ту. Ва­жли­во пра­виль­но по­ра­ху­ва­ти за­галь­ну суму ви­трат на отри­ма­н­ня осві­ти.
По-тре­тє, сту­ден­ти не­ро­зва­жли­во став­ля­ться до на­ко­пи­че­н­ня бор­гів. Де­які роз­гля­да­ють сту­дент­ський кре­дит як лег­кі гро­ші та по­зи­ча­ють над­то ба­га­то. Ве­ли­ка ча­сти­на мо­ло­ді не усві­дом­лює, як важ­ко буде ви­ді­ля­ти ко­шти для по­га­ше­н­ня сту­дент­ських кре­ди­тів із що­мі­ся­чно­го бю­дже­ту пі­сля за­кін­че­н­ня на­вча­н­ня. За 3-від­со­тко­вою про­цен­тною став­кою ви бу­де­те пла­ти­ти 138 євро на мі­сяць про­тя­гом п’ятнад­ця­ти ро­ків, щоб по­га­си­ти кре­дит на суму 20 000 євро. Ви пла­ти­ти­ме­те 276 євро на мі­сяць про­тя­гом та­ко­го ж тер­мі­ну для по­га­ше­н­ня 40 000 євро. Вра­хо­ву­ю­чи ваш за­галь­ний бю­джет, чи буде ваш май­бу­тній за­ро­бі­ток до­ста­тнім для здій­сне­н­ня що­мі­ся­чних пла­те­жів за кре­ди­том на осві­ту? До­бре по­ду­май­те над цим пи­та­н­ням, перш ніж бра­ти та­кий кре­дит.
Однак ми не ма­є­мо на ува­зі, що ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти по­зи­ко­ві ко­шти для фі­нан­су­ва­н­ня осві­ти не слід вза­га­лі. Ін­ко­ли та­кий ва­рі­ант має сенс. Зві­сно, для здій­сне­н­ня опла­ти за на­вча­н­ня люди в рі­зних кра­ї­нах вда­ю­ться до рі­зних дже­рел фі­нан­су­ва­н­ня. На­при­клад, у США на опла­ту сту­ден­та­ми на­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті при­па­дає вища час­тка осо­би­стих ви­трат, ніж в ін­ших дер­жа­вах (при­найм­ні так було до­не­дав­на). Однак у кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою си­ту­а­ція в цій сфе­рі швид­ко змі­ню­є­ться в міру зро­ста­н­ня кіль­ко­сті при­ва­тних уні­вер­си­те­тів і пе­ре­хо­ду від пря­мо­го дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня до пла­тно­го на­вча­н­ня у ви­шах у ба­га­тьох кра­ї­нах. Осві­та в ко­ле­джі ча­сто є хо­ро­шою ін­ве­сти­ці­єю, однак, як і всі інші ін­ве­сти­ції, ви­ма­гає ре­тель­но­го обмір­ку­ва­н­ня.
Для подаль­шої мі­ні­мі­за­ції пов’яза­них з осві­тою ри­зи­ків сту­ден­ти та їхні ба­тьки мо­жуть ско­ри­ста­ти­ся ін­ши­ми ва­рі­ан­та­ми фі­нан­су­ва­н­ня на­вча­н­ня. За­га­лом ми ре­ко­мен­ду­є­мо роз­ро­би­ти фі­нан­со­вий план, в яко­му кре­дит на на­вча­н­ня був би остан­нім ва­рі­ан­том. Ба­тьки, ро­ди­чі та дру­зі мо­жуть роз­по­ча­ти вла­сні оща­дні пла­ни або роз­гля­ну­ти від­но­сні пе­ре­ва­ги дов­го­стро­ко­вих за­оща­джень, що їх у рі­зних фор­мах про­по­ну­ють фі­нан­со­ві уста­но­ви.
Та­кож існу­ють сти­пен­дії та гран­ти. Ці ва­рі­ан­ти є осо­бли­во при­ва­бли­ви­ми, тому що вони не по­тре­бу­ють по­вер­не­н­ня ко­штів. Ді­зна­ти­ся про мо­жли­во­сті на­вча­н­ня за кор­до­ном мо­жна в Аме­ри­кан­ських куль­тур­них цен­трах, офі­сах Бри­тан­ської ради, Фран­цузь­ко­го ін­сти­ту­ту або Фран­цузь­ко­го Альян­су. По­трі­бно лише зна­йти час для по­шу­ку. Здо­бу­ва­чі у ко­жно­му окре­мо­му ви­пад­ку по­вин­ні від­по­від­а­ти вста­нов­ле­ним ви­мо­гам та до­три­му­ва­ти­ся тер­мі­ну по­да­н­ня за­яв­ки на участь. Вклю­чіть усі ці ва­рі­ан­ти у свій план ін­ве­сти­цій в осві­ту та з ура­ху­ва­н­ням рин­ко­вих фа­кто­рів ви­бе­ріть шлях, який під­хо­дить саме вам.
Хоча жи­тло та осві­та, імо­вір­но, бу­дуть най­біль­ши­ми ін­ве­сти­ці­я­ми у ва­шо­му жит­ті, з’яв­ля­ти­му­ться й інші ін­ве­сти­цій­ні мо­жли­во­сті. При прийнят­ті рі­шень, яки­ми з них ско­ри­ста­ти­ся, не­об­хі­дно до­три­му­ва­ти­ся пев­них за­хо­дів без­пе­ки. Ва­жли­во усві­дом­лю­ва­ти, що вкла­да­ю­чи свої ко­шти, ви ста­є­те вра­зли­ви­ми. Ви по­вин­ні по­ду­ма­ти, чи збі­га­ю­ться ваші ін­те­ре­си з ін­те­ре­са­ми сто­ро­ни, яка про­по­нує ін­ве­сту­ва­н­ня. Ко­жно­го разу, отри­му­ю­чи, на пер­ший по­гляд, над­зви­чай­но при­ва­бли­ву про­по­зи­цію, вар­то взя­ти па­у­зу та ува­жно про­ана­лі­зу­ва­ти при­чи­ни, які ле­жать в осно­ві отри­ма­ної вами про­по­зи­ції. По­зи­чаль­ни­ки, які шу­ка­ють ко­шти для фі­нан­су­ва­н­ня про­є­кту, спо­ча­тку звер­та­ю­ться до не­до­ро­гих дже­рел, як-от бан­ків­ські кре­ди­ти. По­шук ін­ди­ві­ду­аль­них ін­ве­сто­рів, та­ких як ви, та обі­цян­ки ви­со­кої до­хі­дно­сті не ма­ють сен­су, коли ко­шти мо­жна отри­ма­ти у фор­мі бан­ків­ських по­зик або від ін­ших спе­ці­а­лі­стів з ін­ве­сти­цій. Ви­со­кий по­тен­цій­ний при­бу­ток від будь-яких ін­ве­сти­цій не­ми­ну­че су­про­во­джу­є­ться ви­со­ким ри­зи­ком, тоб­то існує ве­ли­ка ймо­вір­ність нев­да­чі. Якщо бан­ки та про­фе­сій­ні ін­ве­сто­ри не за­ці­кав­ле­ні вкла­да­ти ко­шти в про­єкт, ви по­вин­ні за­пи­та­ти себе: «На­ві­що це мені по­трі­бно?»
Ін­те­ре­си тих, хто про­дає ін­ве­сти­цій­ні аль­тер­на­ти­ви, ча­сто істо­тно від­рі­зня­ю­ться від ва­ших. Тоді як ви хо­че­те до­сяг­ти при­ва­бли­во­го рів­ня до­хі­дно­сті, імо­вір­но, що їх пе­ред­усім ці­ка­вить ко­мі­сія з про­да­жу або з пла­ти за управ­лі­н­ня акти­ва­ми чи ви­со­ка за­ро­бі­тна пла­та, що ви­пла­чу­є­ться ком­па­ні­єю. Від­вер­то ка­жу­чи, основ­ний їхній ін­те­рес — отри­ма­ти ваші гро­ші. Вони не обов’яз­ко­во пра­гнуть вас обду­ри­ти, а ціл­ком щиро мо­жуть вва­жа­ти, що ін­ве­сти­ція на­справ­ді є мо­жли­ві­стю зі зна­чним по­тен­ці­а­лом за­ро­бі­тку. Однак не­за­ле­жно від того, на­скіль­ки вони при­єм­ні, на­скіль­ки до­бре ви їх зна­є­те або на­скіль­ки щи­рим ви­гля­дає їхнє ба­жа­н­ня вам до­по­мог­ти, їхні ін­те­ре­си від­рі­зня­ю­ться від ва­ших. Крім того, як тіль­ки вони отри­ма­ють ваші гро­ші, ви опи­ни­те­ся у не­ви­гі­дно­му ста­но­ви­щі щодо змі­ни си­ту­а­ції.
Як мо­жна ви­зна­чи­ти за­зда­ле­гідь, чи є ін­ве­сти­ція ро­зум­ною? Зви­чай­но, ма­гі­чно­го спосо­бу за­без­пе­чи­ти по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти усіх ін­ве­сти­цій­них рі­шень не існує. Однак ви мо­же­те дещо зро­би­ти, щоб уни­кну­ти ін­ве­сти­цій­них ка­та­строф у роз­мі­рі де­ся­тків ти­сяч до­ла­рів (або екві­ва­лен­тної суми у ва­шій ва­лю­ті). На­сту­пні шість ре­ко­мен­да­цій є осо­бли­во ва­жли­ви­ми.
  1. Коли щось ви­гля­дає за­над­то до­бре, щоб бути прав­дою, імо­вір­но, що так воно і є. Це ба­наль­на фра­за, яка все ж є істи­ною. Де­які ін­ве­сти­цій­ні мар­ке­то­ло­ги го­то­ві на що зав­го­дно, щоб одер­жа­ти ваші гро­ші, бо як тіль­ки вони це зро­блять, вони отри­му­ють кон­троль над си­ту­а­ці­єю, а ви його втра­ча­є­те.
  2. Май­те спра­ву лише з ком­па­ні­я­ми з хо­ро­шою ре­пу­та­ці­єю, яку вони ви­со­ко ці­ну­ють. Ав­то­ри­те­тні ком­па­нії з со­лі­дною ре­пу­та­ці­єю не бу­дуть ді­я­ти не­про­ду­ма­но при ін­ве­сту­ван­ні ко­штів сво­їх клі­єн­тів. На­при­клад, пер­вин­не роз­мі­ще­н­ня акцій ма­ло­ві­до­мою бро­кер­ською фір­мою, яка є но­ва­чком на рин­ку, зна­чно ймо­вір­ні­ше при­зве­де до зби­тків, ніж така сама дія ав­то­ри­те­тної фір­ми з мі­цною ре­пу­та­ці­єю.
  3. Ні­ко­ли не по­го­джуй­те­ся на ін­ве­сти­ції, за­про­по­но­ва­ні те­ле­фо­ном або еле­ктрон­ною по­штою. Та­кий мар­ке­тин­го­вий хід ви­ко­ри­сто­ву­ють шу­ка­чі лег­кої на­жи­ви. Не до­зво­ляй­те собі ста­ти жер­твою ша­хра­їв. Ні­ко­ли не по­ві­дом­ляй­те осо­би­сту ін­фор­ма­цію лю­дям, до яких ви не ма­є­те пов­ної до­ві­ри. Не роз­го­ло­шуй­те свій но­мер со­ці­аль­но­го стра­ху­ва­н­ня, дату на­ро­дже­н­ня, но­мер мо­біль­но­го те­ле­фо­ну та по­што­ву адре­су.
  4. Не при­ймай­те по­спі­шних рі­шень. При­ді­літь до­ста­тньо часу роз­роб­ці ін­ве­сти­цій­ної стра­те­гії. Ні­ко­ли не під­да­вай­те­ся ти­ску, спря­мо­ва­но­му на прийня­т­тя вами не­о­бду­ма­но­го рі­ше­н­ня.
  5. Не до­зво­ляй­те дру­жнім сто­сун­кам впли­ва­ти на ін­ве­сти­цій­ні рі­ше­н­ня. Ба­га­то лю­дей здій­сни­ли про­валь­ні ін­ве­сти­ції, при­слу­хав­шись до по­ра­ди сво­їх дру­зів. Якщо ви хо­че­те збе­рег­ти дру­жбу з лю­ди­ною, вкла­дай­те свої гро­ші, за­лу­чив­ши не­упе­ре­дже­ну тре­тю сто­ро­ну.
  6. Якщо на вас чи­нять зна­чний тиск, ха­пай­те свій га­ма­нець і ті­кай­те. При­ва­бли­ві ін­ве­сти­ції про­да­ю­ться без за­сто­су­ва­н­ня агре­сив­но­го мар­ке­тин­гу. Якщо ви вже ма­є­те ве­ли­кий ін­ве­сти­цій­ний порт­фель, мо­жли­во, є сенс вкла­сти пев­ну ча­сти­ну ко­штів у ри­зи­ко­ва­ні ін­ве­сти­ції, вклю­чно з облі­га­ці­я­ми з низь­ким кре­ди­тним рей­тин­гом («сміттєвими» облігаціями) та до­ро­го­цін­ни­ми ме­та­ла­ми. Однак ці ін­ве­сти­ції по­вин­ні здій­сню­ва­ти­ся з ко­штів, які ви мо­же­те собі до­зво­ли­ти втра­ти­ти. Якщо ви шу­ка­є­те на­дій­ний спо­сіб на­ко­пи­че­н­ня ба­гат­ства, вкла­дай­те основ­ну ча­сти­ну ко­штів у більш тра­ди­цій­ні ін­ве­сти­ції з ниж­чим рів­нем ри­зи­ку. Це до­по­мо­же вам ство­ри­ти до­бре ди­вер­си­фі­ко­ва­ний порт­фель ін­ве­сти­цій.
З мо­мен­ту ви­ни­кне­н­ня гро­шей люди ви­на­хо­дять спосо­би від­би­ра­ти їх одне в одно­го че­рез ша­храй­ство. Нові то­ва­ри та стрім­кий роз­ви­ток рин­ків по­ро­джу­ють спо­ку­си для ша­хра­їв у сфе­рі ін­ве­сти­цій. На­при­клад, на­бу­ло ши­ро­ко­го роз­по­всю­дже­н­ня ша­храй­ство з кри­пто­ва­лю­та­ми. У де­яких ви­пад­ках вони про­по­ну­ють бі­тко­ї­ни без­ко­штов­но за не­ве­ли­кий ре­є­стра­цій­ний вне­сок. Інші ша­храї ство­ри­ли фаль­ши­ві бі­ткойн-бір­жі та про­по­ну­ють дуже кон­ку­рен­тні ціни, які пе­ре­ко­ну­ють ін­ве­сто­рів у ви­гі­дно­сті угод(128). Ва­жли­во на­вчи­ти­ся роз­пі­зна­ва­ти ша­хра­їв. Гар­ною від­прав­ною то­чкою для цьо­го є ви­ще­на­ве­де­не пра­ви­ло 3.
Ми до­кла­дно роз­гля­ну­ли тему ша­храй­ства, але на­віть уго­ди, які є за­кон­ни­ми з по­гля­ду пра­ва, мо­жуть бути дуже не­вда­ли­ми ін­ве­сти­ці­я­ми. Істо­рія ря­сніє при­кла­да­ми «еко­но­мі­чних буль­ба­шок», коли ір­ра­ціо­наль­не пе­ре­ко­на­н­ня, що ціна то­ва­ру, який зна­чно по­до­рож­чав, не­о­дмін­но про­дов­жить зро­ста­ти, спри­чи­ни­ло ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки. На по­ча­тку 1600-х ро­ків у Гол­лан­дії, вна­слі­док спе­ку­ля­тив­них опе­ра­цій, ціни за одну ци­бу­ли­ну тюль­па­на більш ніж у шість ра­зів пе­ре­ви­щи­ли се­ре­дні рі­чні до­хо­ди. Ле­ген­да роз­по­від­ає про від­чай лю­ди­ни, ку­хар якої, че­рез не­зна­н­ня, прийняв ци­бу­ли­ну тюль­па­на за но­вий сорт ци­бу­лі та ви­ко­ри­став її для при­го­ту­ва­н­ня супу. Не­ба­га­то буль­ба­шок може зрів­ня­ти­ся з буль­ба­шкою акцій те­хно­ло­гі­чних ком­па­ній у 1990-х ро­ках. За­про­ва­дже­н­ня Ін­тер­не­ту ви­кли­ка­ло мас­шта­бну хви­лю спе­ку­ля­цій се­ред ком­па­ній «но­вої еко­но­мі­ки», вна­слі­док чого вар­тість со­тень до­тком-ком­па­ній ся­гну­ла ба­га­то­мі­льяр­дних по­зна­чок, як тіль­ки вони одер­жа­ли ко­ти­ру­ва­н­ня на фон­до­вій бір­жі. На аме­ри­кан­ській фон­до­вій бір­жі NASDAQ, де від­бу­ва­лась тор­гів­ля акці­я­ми біль­шо­сті та­ких до­тком-ком­па­ній, зве­де­ний ін­декс зле­тів від рів­ня близь­ко 500 пун­ктів на по­ча­тку 1990 року до пі­ко­вої по­зна­чки по­над 5000 у бе­ре­зні 2000 року. Не­за­ба­ром пі­сля цьо­го ін­декс обва­лив­ся, впав­ши май­же на 80% ста­ном на жов­тень 2002 року і спри­чи­нив­ши ре­це­сію в Спо­лу­че­них Шта­тах. Ін­ве­сти­ції по­вин­ні ба­зу­ва­ти­ся на ре­аль­ній вар­то­сті та ко­ри­сно­сті акти­ву, а не на не­під­твер­дже­них при­пу­ще­н­нях щодо май­бу­тньо­го.

Елемент 4.12. Захист за допомогою страхування

На ма­люн­ку зо­бра­же­но вчи­те­ля, що вка­зує на на­пис на до­шці: «За­са­ди управ­лі­н­ня ри­зи­ком: 1) Не ро­би­ти ні­чо­го по­га­но­го сьо­го­дні. 2) Не ро­би­ти ні­чо­го по­га­но­го зав­тра. 3) По­вто­рю­ва­ти що­дня».
ЗА­СА­ДИ УПРАВ­ЛІ­Н­НЯ РИ­ЗИ­КОМ
1. НЕ РО­БИ­ТИ НІ­ЧО­ГО НЕ­ПРА­ВИЛЬ­НО­ГО СЬО­ГО­ДНІ.
2. НЕ РО­БИ­ТИ НІ­ЧО­ГО НЕ­ПРА­ВИЛЬ­НО­ГО ЗАВ­ТРА.
3. ПО­ВТО­РЮ­ВА­ТИ ЩО­ДНЯ.
Жи­т­тя пов­не ри­зи­ків. Ці ри­зи­ки мо­жуть бути не­зна­чни­ми та не мати осо­бли­вих фі­нан­со­вих на­слід­ків, як, на­при­клад, не­люб’язне об­слу­го­ву­ва­н­ня в ре­сто­ра­ні, а мо­жуть ви­яви­тись ве­ли­ки­ми та при­зве­сти до справ­жньої фі­нан­со­вої ка­та­стро­фи у зв’язку з тяж­кою хво­ро­бою чи руй­ну­ва­н­ням бу­дин­ку ура­га­ном. І хоча усу­ну­ти цей ри­зик не­мо­жли­во, його мо­жна зни­зи­ти та здій­сню­ва­ти кон­троль за ним.
Зни­зи­ти ри­зи­ки мо­жна зав­дя­ки прийня­т­тю пра­виль­них рі­шень: той, хто не пише СМС за кер­мом, з мен­шою ймо­вір­ні­стю по­тра­пить у до­ро­жньо-транс­порт­ну при­го­ду. Той, хто за­сте­бне ре­мінь без­пе­ки, зни­зить імо­вір­ність трав­ми в разі зі­ткне­н­ня. Уста­нов­ле­н­ня де­те­кто­рів диму та охо­рон­ної си­гна­лі­за­ції зни­жує ймо­вір­ність по­же­жі у ва­шій осе­лі або квар­тир­ної кра­діж­ки. Ско­ро­че­н­ня спо­жи­ва­н­ня цукру та вжи­ва­н­ня в їжу хар­чів із низь­ким вмі­стом хо­ле­сте­ри­ну ро­бить ниж­чою ймо­вір­ність роз­ви­тку за­хво­рю­вань. Однак всі ці дії не мо­жуть усу­ну­ти ри­зик пов­ні­стю, вони лише зни­жу­ють його.
А як мо­жна управ­ля­ти ри­зи­ком і за­хи­сти­тись від най­не­спри­я­тли­ві­ших на­слід­ків? Стра­ху­ва­н­ня дає змо­гу зни­зи­ти фі­нан­со­ві зби­тки, зу­мов­ле­ні по­шко­дже­н­ням май­на (на­при­клад, до­мів­ки чи авто), хво­ро­бою, втра­тою до­хо­дів та ін­ши­ми по­ді­я­ми, що зав­да­ють шко­ди. Стра­ху­ва­н­ня дає гру­пам лю­дей змо­гу об’єд­на­ти свої пла­те­жі та роз­по­ді­ли­ти ри­зи­ки між со­бою, щоб за­без­пе­чи­ти від­шко­ду­ва­н­ня зби­тків, за­зна­них тими чле­на­ми гру­пи, що по­стра­жда­ли від не­спри­я­тли­вої по­дії. Про цей прин­цип по­ді­лу ри­зи­ку ча­сто за­бу­ва­ють, оскіль­ки всі за­зви­чай спла­чу­ють стра­хо­ві пре­мії на ко­ристь стра­хо­вої ком­па­нії та ніяк не вза­є­мо­ді­ють з ін­ши­ми лю­дьми зі скла­ду гру­пи. Стра­хо­ва ком­па­нія — це по­се­ре­дник у про­це­сі роз­по­ді­лу ри­зи­ків. Ком­па­нія (стра­хо­вик) одер­жує від ко­жно­го уча­сни­ка гру­пи (стра­ху­валь­ни­ка) стра­хо­ві пре­мії та ви­пла­чує від­шко­ду­ва­н­ня в разі на­ста­н­ня стра­хо­вої по­дії.
Щоб зро­зу­мі­ти, як фун­кціо­нує роз­по­діл ри­зи­ків, уявіть собі таку си­ту­а­цію: ви з чо­тир­ма дру­зя­ми зу­стрі­ча­є­тесь у ре­сто­ра­ні, щоб по­обі­да­ти, очі­ку­ю­чи, що за­галь­на вар­тість обі­ду ся­гне 100 євро. Ви до­мов­ля­є­тесь між со­бою про те, що той, кому офі­ці­ан­тка від­дасть ра­ху­нок, спла­тить усю суму. Ви та інші уча­сни­ки гру­пи мо­же­те обра­ти один із двох ва­рі­ан­тів: 1) спо­ді­ва­ю­чись на кра­ще, на­ді­я­тись, що 100 євро до­ве­де­ться пла­ти­ти ко­мусь ін­шо­му, або 2) за­пла­ти­ти пре­мію роз­мі­ром 20 євро стра­хо­ви­ко­ві, який і опла­тить ра­ху­нок у 100 євро, якщо офі­ці­ан­тка при­не­се ра­ху­нок вам. Ба­га­то лю­дей від­да­ють пе­ре­ва­гу дру­го­му ва­рі­ан­ту, оскіль­ки він пов’яза­ний з мен­шим ри­зи­ком. По­при те, що вам до­во­ди­ться пла­ти­ти пре­мію в роз­мі­рі 20 євро, ви, у та­кий спо­сіб, за­хи­ща­є­те себе від 20-від­со­тко­вої ймо­вір­но­сті того, що весь ра­ху­нок у 100 євро до­ве­де­ться опла­ти­ти саме вам.
Стра­хо­ви­ки, які на­да­ють по­слу­ги роз­по­ді­лу ри­зи­ку, зви­чай­но, не­суть пев­ні ви­тра­ти. Їм до­во­ди­ться оці­ню­ва­ти ри­зи­ки, оформ­ля­ти уго­ди, зби­ра­ти пре­мії, пе­ре­ві­ря­ти та оці­ню­ва­ти ви­мо­ги про ви­пла­ту від­шко­ду­ва­н­ня і здій­сню­ва­ти ви­пла­ти. Ці ви­тра­ти не­об­хі­дно по­кри­ва­ти до­да­тко­во до ви­трат, пов’яза­них із ри­зи­ком. Че­рез це стра­хо­ві пре­мії ма­ють дещо пе­ре­ви­щу­ва­ти очі­ку­ва­ний роз­мір зби­тку. На­при­клад, якщо стра­хо­ва ком­па­нія і справ­ді ви­рі­шить на­да­ти уча­сни­кам ва­шої обі­дньої гру­пи за­хист від 20-від­со­тко­вої ймо­вір­но­сті того, що їм до­ве­де­ться опла­чу­ва­ти ра­ху­нок у 100 євро, вона ві­зьме з вас не 20 євро, а тро­хи біль­ше — ска­жі­мо, 22 євро як сти­мул на­да­ва­ти цю по­слу­гу.
Стра­ху­ва­н­ня зни­жує рі­вень ри­зи­ку, роз­по­ді­ля­ю­чи тя­гар не­спри­я­тли­вих по­дій, які ста­ю­ться з не­ве­ли­кою кіль­кі­стю осіб, се­ред біль­шої гру­пи лю­дей. У си­ту­а­ції з обі­дом ра­ху­нок на 100 євро до­ве­де­ться опла­чу­ва­ти в будь-яко­му разі. Не­ви­зна­че­ність тут пов’яза­на лише з тим, що ні­хто не знає, хто саме з уча­сни­ків гру­пи його одер­жить. Якщо гру­па буде біль­шою, роз­мір по­тен­цій­но­го зби­тку зро­сте, але ймо­вір­ність одер­жа­н­ня ра­хун­ка для будь-кого з уча­сни­ків гру­пи зни­зи­ться.
Коли йде­ться про ве­ли­кі гро­ші, біль­шість із нас не схиль­ні до ри­зи­ку. Отже, ми го­то­ві пла­ти­ти пре­мію за те, щоб зни­зи­ти не­спри­я­тли­ві на­слід­ки на­ста­н­ня рі­зних по­дій. Одним зі спосо­бів зни­же­н­ня вра­зли­во­сті до ри­зи­ків є стра­ху­ва­н­ня. Щоб ді­зна­тись, чому це так, спи­тай­те себе, чи по­го­ди­ли­ся б ви на гру з під­ки­да­н­ням спра­ве­дли­вої мо­не­ти(129), у якій ви одер­жа­ли б 1000 євро, якщо ви­па­де герб, але мали б спла­ти­ти 1000 євро, якщо ви­па­де ци­фра. Біль­шість із нас на таку гру не по­го­ди­ли­ся б, на­віть якщо вона є «спра­ве­дли­вою» за роз­по­ді­лом гро­шей. Чому? Ви ма­є­те ці­ну­ва­ти те, від чого до­ве­де­ться від­мо­ви­тись (не ку­пив­ши це) в разі про­гра­шу, біль­ше, ніж ці­ну­є­те те, що вда­сться ку­пи­ти в разі ви­гра­шу. Як го­во­ри­ться в на­ро­дно­му при­слів’ї: «Кра­ще си­ни­ця в руці, ніж жу­ра­вель у небі». Біль­шість з нас ці­нує те, що має, біль­ше, ніж імо­вір­ний, але ри­зи­ко­ва­ний ви­граш.
Про­те стра­ху­ва­н­ня не зав­жди є еко­но­мі­чно ефе­ктив­ним. Вар­то до­бре за­ми­сли­тись над тим, чи є для вас сенс у стра­ху­ван­ні від яко­гось ри­зи­ку. Однак, зви­чай­но, зав­жди слід стра­ху­ва­тись від тих по­дій, на­ста­н­ня яких при­зве­де до ве­ли­ких фі­нан­со­вих тру­дно­щів. При­кла­да­ми та­ких по­дій є тяж­ка хво­ро­ба, що дов­го не дасть вам змо­ги пра­цю­ва­ти, до­ро­жньо-транс­порт­на при­го­да або по­шко­дже­н­ня бу­дин­ку вна­слі­док по­ве­ні. Про­те стра­ху­ва­н­ня від по­рів­ня­но не­зна­чних не­спри­я­тли­вих по­дій на кшталт не­справ­но­сті по­бу­то­во­го при­ла­ду чи те­ле­ві­зо­ра за­зви­чай є еко­но­мі­чно не­ефе­ктив­ним. На­да­н­ня по­слуг роз­по­ді­лу ри­зи­ків у цьо­му разі по­рів­ню­ю­чи з по­тен­цій­ним зби­тком обі­йде­ться до­ро­го. Отже, в та­кій си­ту­а­ції за­зви­чай до­ціль­ні­ше взя­ти ці ри­зи­ки на себе та по­кри­ти їх ко­штом за­оща­джень на «чор­ний день» (див. еле­мент 6 ча­сти­ни 4). На від­мі­ну від цьо­го, стра­ху­ва­н­ня ав­то­мо­бі­ля, жи­тла та здо­ров’я з по­гля­ду ви­трат за­зви­чай до­ціль­не. В цих ви­пад­ках ви­тра­ти на роз­по­діл ри­зи­ків се­ред гру­пи лю­дей за­зви­чай є низь­ки­ми, як по­рів­ня­ти з по­тен­цій­ною шко­дою вна­слі­док не­спри­я­тли­вої по­дії. А те­пер роз­глянь­мо цю тему до­кла­дні­ше.
У ба­га­тьох кра­ї­нах вла­сни­ки ав­то­транс­пор­ту зо­бов’яза­ні стра­ху­ва­ти свої транс­порт­ні за­со­би. Пе­ре­вір­те ра­зом зі сво­їм стра­хо­ви­ком, чи від­по­від­ає ваша стра­хов­ка мі­ні­маль­ним ви­мо­гам. Роз­мір стра­хо­вої пре­мії, яку до­во­ди­ться пла­ти­ти клі­єн­там, за­ле­жить від ба­га­тьох чин­ни­ків. До них на­ле­жать на­яв­ність стра­хо­вих ви­пад­ків у во­дія в ми­ну­ло­му, ха­ра­кте­ри­сти­ки во­дія, мо­дель ав­то­мо­бі­ля, лі­мі­ти по­кри­т­тя та на­яв­ність у по­лі­сі фран­шиз. Фран­ши­за — це сума, яку клі­єнт має спла­ти­ти сам, перш ніж стра­хо­вик здій­снить стра­хо­ву ви­пла­ту. На­при­клад, фран­ши­за у 500 євро озна­чає, що клі­єнт по­ви­нен спла­ти­ти 500 євро до того, як зби­ток буде по­кри­то за стра­хо­вим по­лі­сом. За­зви­чай, чим біль­ше фран­ши­за, тим ниж­че пре­мія. Лі­міт по­кри­т­тя — це ма­кси­маль­на сума, яку буде ви­пла­че­но за по­лі­сом у разі на­ста­н­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку.
По­ліс ав­то­мо­біль­но­го стра­ху­ва­н­ня за­зви­чай по­кри­ває кіль­ка ба­зо­вих зби­тків. Стра­ху­ва­н­ня від ДТП по­кри­ває шко­ду, за­по­ді­я­ну ва­шо­му авто в разі ава­рії. КА­СКО по­кри­ває та­кож інші зби­тки, зокре­ма, вна­слі­док ви­кра­де­н­ня авто, ван­да­лі­зму та при­ро­дних явищ — на­при­клад, зби­ток у разі па­ді­н­ня гіл­ки з де­ре­ва на ло­бо­ве скло. Стра­ху­ва­н­ня ци­віль­но-пра­во­вої від­по­від­аль­но­сті вла­сни­ків транс­порт­них за­со­бів (ОСЦПВ) по­кри­ває два ри­зи­ки. По-пер­ше, воно по­кри­ває шко­ду, за­по­ді­я­ну ін­шим осо­бам або їхнім транс­порт­ним за­со­бам ва­шим авто. По-дру­ге, воно по­кри­ває ваші ви­да­тки на лі­ку­ва­н­ня вас са­мих і ва­ших па­са­жи­рів, а та­кож га­ран­тує ви­пла­ти в разі за­ги­бе­лі за­стра­хо­ва­них. Якщо від­по­від­аль­ність за­стра­хо­ва­но, на­при­клад, на 500 000 євро, це озна­чає, що в разі стра­хо­во­го ви­пад­ку стра­хо­вик ви­пла­тить не більш ніж 500 000 євро, на­віть якщо фа­кти­чний роз­мір зби­тків ви­яви­ться біль­шим. А тому при при­дбан­ні по­лі­су стра­ху­ва­н­ня не­об­хі­дно до­бре по­ду­ма­ти про роз­мір лі­мі­тів по­кри­т­тя та фран­шиз. Чи до­ста­тньо у вас за­оща­джень на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин чи ін­ших на­ко­пи­че­них ко­штів для опла­ти фран­ши­зи?
В еле­мен­ті 11 ча­сти­ни 4 було по­ка­за­но, що жи­тло — це най­біль­ша ін­ве­сти­ція для біль­шо­сті лю­дей. А тому від втра­ти сво­го най­біль­шо­го акти­ву вар­то за­стра­ху­ва­тись. Іно­ді пев­ний обов’яз­ко­вий рі­вень стра­хо­во­го по­кри­т­тя вста­нов­лює дер­жа­ва. Іно­ді це ро­бить банк, що на­дав іпо­те­чний кре­дит (або і дер­жа­ва, і банк ра­зом). Про­кон­суль­туй­тесь зі сво­єю стра­хо­вою ком­па­ні­єю, щоб пе­ре­ко­на­тись у тому, що ваша стра­хов­ка від­по­від­ає обов’яз­ко­вим ви­мо­гам. Як і в разі ав­то­мо­біль­но­го стра­ху­ва­н­ня, у сфе­рі стра­ху­ва­н­ня жи­тла та­кож за­сто­со­ву­ю­ться фран­ши­зи та лі­мі­ти по­кри­т­тя. Чим біль­ше фран­ши­за, тим, за­зви­чай, ниж­че стра­хо­ві пре­мії, а тому вар­то про­ана­лі­зу­ва­ти, яку час­тку ри­зи­ку ви го­то­ві взя­ти на себе.
У рі­зних кра­ї­нах ме­ди­чне стра­ху­ва­н­ня ор­га­ні­зо­ва­не по-рі­зно­му. Це вель­ми скла­дне пи­та­н­ня з огля­ду на ви­бір ме­то­дів фі­нан­су­ва­н­ня та здій­сне­н­ня ви­плат клі­єн­там і на роз­ма­ї­т­тя схем стра­ху­ва­н­ня. Де­ко­го в обов’яз­ко­во­му по­ряд­ку стра­хує уряд, при­чо­му за­стра­хо­ва­ні осо­би мо­жуть мати мо­жли­вість до­да­тко­во укла­сти ін­ди­ві­ду­аль­ний до­го­вір стра­ху­ва­н­ня, а мо­жуть і не мати її. Де­хто стра­ху­є­ться че­рез сво­го ро­бо­то­дав­ця, тоді як інші ку­пу­ють по­лі­си без­по­се­ре­дньо в стра­хо­вій ком­па­нії. Одні люди спла­чу­ють усі свої пре­мії са­мо­стій­но, а за ін­ших це ро­бить тре­тя осо­ба (на­при­клад, уряд кра­ї­ни чи ро­бо­то­да­вець). За­ле­жно від того, хто пла­тить і яке по­кри­т­тя за­без­пе­чу­є­ться, стра­хо­ви­ки мо­жуть про­по­ну­ва­ти рі­зні про­гра­ми стра­ху­ва­н­ня. У США прийня­тий Кон­гре­сом у 2010 році Закон «Про захист пацієнтів і доступну медичну допомогу» до­да­тко­во ускла­днив си­ту­а­цію, вста­но­вив­ши обов’яз­ко­вість шир­шо­го по­кри­т­тя та за­про­ва­див­ши цілу си­сте­му по­да­тків, штра­фних сан­кцій і суб­си­дій. В ін­ших кра­ї­нах си­сте­му охо­ро­ни здо­ров’я пов­ні­стю кон­тро­лює дер­жа­ва. Пи­та­н­ня про скла­дність ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня та про по­рів­ня­н­ня си­стем, що ді­ють у рі­зних кра­ї­нах, ви­хо­дить за межі цієї книж­ки, але нам хо­ті­ло­ся б роз­по­ві­сти тут про де­кіль­ка прин­ци­пів ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня.
У сфе­рі ме­ди­чно­го стра­ху­ва­н­ня існує чо­ти­ри види пла­те­жів. Пер­ший із них — це пре­мії (або по­да­тки), що спла­чу­ю­ться за по­кри­т­тя, пе­ред­ба­че­не стра­хо­вою про­гра­мою. Дру­гий — це фран­ши­за, яку може бути вста­нов­ле­но. Тре­тій — допла­та за на­да­н­ня окре­мих по­слуг на кшталт від­ві­да­н­ня лі­ка­ря або оформ­ле­н­ня ре­це­пта. Че­твер­тий пла­тіж — це час­тко­ва участь у стра­ху­ван­ні, коли про­гра­ма може пе­ред­ба­ча­ти опла­ту клі­єн­том 20% ра­хун­ка за пе­ре­бу­ва­н­ня в лі­кар­ні чи ме­ди­чну про­це­ду­ру. У де­яких кра­ї­нах суму допла­ти та час­тко­вої уча­сті клі­єн­та у стра­ху­ван­ні мо­жна за­стра­ху­ва­ти в до­бро­віль­но­му по­ряд­ку.
Існу­ють об­ста­ви­ни, коли на­яв­ність стра­хо­во­го по­кри­т­тя збіль­шує ри­зик. Йде­ться про так зва­ний «мо­раль­ний ри­зик». Роз­глянь­мо си­ту­а­ції, опи­са­ні ниж­че. Рей­чел мі­няє в ав­то­ди­ле­ра з допла­тою своє 12-рі­чне авто та ку­пує остан­ню мо­дель в пов­ній ком­пле­кта­ції та з усі­ма си­сте­ма­ми без­пе­ки. Оскіль­ки Рей­чел по­чу­ва­є­ться в но­во­му авто більш за­хи­ще­ною, те­пер вона може ке­ру­ва­ти менш оба­чли­во, зна­ю­чи, що ймо­вір­ність тяж­ких травм у разі зі­ткне­н­ня зни­зи­лась зав­дя­ки за­со­бам за­хи­сту. На­сту­пний при­клад: мама Джей­ко­ба на­по­ля­гає на тому, щоб під час ка­та­н­ня на скейт­бор­ді він вдя­гав шо­лом, на­ко­лін­ни­ки та на­ло­кі­тни­ки, а та­кож шта­ни за­мість шор­тів. Зав­дя­ки по­чу­т­тю за­хи­ще­но­сті Джей­коб може спро­бу­ва­ти те­пер скла­дні­ші стриб­ки та ма­нев­ри, бо знає, що трав­ма ста­ла менш імо­вір­ною. Ось іще один при­клад: Іван­ка не ка­та­ла­ся на ли­жах вже кіль­ка ро­ків по­спіль, тому від­чу­ває не­впев­не­ність у сво­їх на­ви­чках. З пов­ною ме­ди­чною стра­хов­кою, яка по­криє ви­тра­ти на лі­ку­ва­н­ня мо­жли­вих ушко­джень або пе­ре­ло­мів, вона може ри­зи­кну­ти ки­ну­ти ви­клик «чор­ним» тра­сам ви­со­ко­го рів­ня скла­дно­сті. Якщо в неї не буде стра­хов­ки, Іван­ка, імо­вір­но, обе­ре «сині» тра­си низь­ко­го рів­ня скла­дно­сті. Ри­зик у ко­жній із цих си­ту­а­цій зро­стає у зв’язку зі змі­на­ми в по­ве­дін­ці, зу­мов­ле­ни­ми по­чу­т­тям за­хи­ще­но­сті.
Існу­ють та­кож інші види стра­ху­ва­н­ня, про які тут не було ска­за­но ні сло­ва: це стра­ху­ва­н­ня жи­т­тя, не­пра­це­зда­тно­сті та стра­ху­ва­н­ня на ви­па­док по­тре­би в дов­го­три­ва­лій ме­ди­чній до­по­мо­зі. По­тре­ба в ме­ди­чно­му стра­ху­ван­ні, як і в будь-яко­му ін­шо­му виді стра­ху­ва­н­ня, зна­чною мі­рою за­ле­жить від со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки, яку про­во­дить ваша дер­жа­ва. На жаль, не­мо­жли­во дати пра­виль­ну по­ра­ду для ко­жної кон­кре­тної си­ту­а­ції в за­галь­но­пі­зна­валь­ній кни­зі. Однак одне мо­жна ска­за­ти на­пев­но: му­дрим рі­ше­н­ням буде ре­тель­но про­ана­лі­зу­ва­ти вла­сну си­ту­а­цію, а не про­сто по­кла­да­ти­ся на те, що «все буде до­бре». Вра­хо­ву­ю­чи свій жит­тє­вий до­свід, ви­зна­чте, яких ри­зи­ків ви не мо­же­те уни­кну­ти, але ма­є­те змо­гу зни­зи­ти їх рі­вень зав­дя­ки ефе­ктив­но­му ви­ко­ри­стан­ню стра­хо­вих по­слуг. Стра­ху­ва­тись до­ціль­но від ри­зи­ків із по­тен­цій­но ве­ли­ки­ми не­спри­я­тли­ви­ми на­слід­ка­ми, про­те якщо по­тен­цій­ні фі­нан­со­ві зби­тки не­зна­чні, то за­зви­чай кра­ще вра­ху­ва­ти мо­жли­вість їх на­ста­н­ня у сво­є­му мі­ся­чно­му бю­дже­ті чи по­кри­ти їх із за­оща­джень на ви­па­док не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин. Най­ва­жли­ві­шою ме­тою стра­те­гії стра­ху­ва­н­ня є за­по­бі­га­н­ня ка­та­стро­фі­чним фі­нан­со­вим зби­ткам.
Хоча стра­ху­ва­н­ня за­зви­чай асо­ці­ю­є­ться з кра­ї­на­ми та ро­ди­на­ми, які ма­ють се­ре­дній або ви­со­кий до­хід, най­біль­шу ви­го­ду від стра­ху­ва­н­ня за­зви­чай одер­жу­ють ма­ло­за­без­пе­че­ні осо­би, якщо їм уда­сться зна­йти під­хо­жі для них стра­хо­ві про­ду­кти. Та­ких про­ду­ктів за­раз роз­ро­бля­ють ба­га­то.

Частина 4. Підсумкові міркування

Ро­зум­не управ­лі­н­ня фі­нан­са­ми може ви­да­ва­тись не­про­стою спра­вою, але ви­кла­де­ні вище пра­ви­ла ма­ють спря­му­ва­ти ваші дум­ки в пра­виль­ний бік. Це, на­справ­ді, не так скла­дно, як зда­є­ться. За­оща­джуй­те та ви­тра­чай­те ко­шти ро­зум­но. Спо­ча­тку ду­май­те, а по­тім ді­йте. Але обов’яз­ко­во ді­йте: про пи­та­н­ня фі­нан­сів лег­ко за­бу­ти на тлі всьо­го ін­шо­го, що зав­жди зда­ва­ти­ме­ться акту­аль­ні­шим: ро­бо­ти, ро­ди­ни або роз­ваг. Ре­гу­ляр­но ана­лі­зуй­те свій фі­нан­со­вий стан. Якщо ма­є­те су­пу­тни­ка жи­т­тя, ро­біть це ра­зом. На­сам­пе­ред, не за­бу­вай­те по­ра­ди пана Мі­ко­бе­ра — пер­со­на­жа ро­ма­ну Чарль­за Ді­кен­са «Де­від Ко­пер­філд»: «Двад­цять фун­тів рі­чно­го до­хо­ду мі­нус дев’ятнад­цять фун­тів шість ши­лін­гів рі­чних ви­да­тків до­рів­ню­ють ща­стю. Двад­цять фун­тів рі­чно­го до­хо­ду мі­нус двад­цять фун­тів шість ши­лін­гів рі­чних ви­да­тків до­рів­ню­ють зли­дням».

Підсумкові роздуми та слова подяки

Підсумкові роздуми

Усі ав­то­ри цієї кни­ги — не лише еко­но­мі­сти та ви­кла­да­чі, але й ба­тьки, ті­тки та дядь­ки. Пе­ре­да­ю­чи на­ко­пи­че­ні зна­н­ня сво­їм сту­ден­там та ін­шим чи­та­чам, ми пра­гне­мо спра­ви­ти по­зи­тив­ний вплив на жи­т­тя при­йде­шніх по­ко­лінь. Пе­ре­ко­на­ні, що ви по­ді­ля­є­те наші по­чу­т­тя.
До цієї мети веде ба­га­то рі­зних шля­хів. На мі­сце­во­му, на­ціо­наль­но­му та гло­баль­но­му рів­нях ми мо­же­мо пра­цю­ва­ти над тим, щоб дер­жав­на по­лі­ти­ка фор­му­ва­ла се­ре­до­ви­ще, в яко­му ко­жний може ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал. На суто осо­би­сто­му рів­ні ми пра­гне­мо на вла­сно­му при­кла­ді ви­хо­ва­ти у сво­їх ді­тях зви­чки, що спри­я­ють до­ся­гнен­ню успі­ху, та на­вча­є­мо їх ро­би­ти обду­ма­ний ви­бір.
Як ми по­ба­чи­ли в цьо­му роз­ді­лі «Еко­но­мі­ки здо­ро­во­го глу­зду», фі­нан­со­ва за­хи­ще­ність за­зви­чай спри­яє під­ви­щен­ню рів­ня за­галь­но­го до­бро­бу­ту, за­без­пе­чу­ю­чи до­ступ до пре­дме­тів пер­шої не­об­хі­дно­сті та да­ю­чи змо­гу не тур­бу­ва­тись про за­до­во­ле­н­ня основ­них по­треб. Той, хто ви­пле­кав у собі зви­чку сум­лін­но пра­цю­ва­ти, ста­ви­ти пе­ред со­бою цілі та до­ся­га­ти їх, а та­кож на­вчив­ся уни­ка­ти спо­ку­си мит­тє­во­го за­до­во­ле­н­ня, вра­хо­ву­ю­чи май­бу­тні на­слід­ки сьо­го­дні­шніх рі­шень, за­зви­чай буде успі­шні­шим у всіх сфе­рах жи­т­тя, ніж той, хто цьо­го не вміє.
Одним зі спосо­бів ви­хо­ва­ти в мо­ло­ді по­чу­т­тя від­по­від­аль­но­сті є до­по­мо­га в усві­дом­лен­ні того, що гро­ші не па­да­ють з неба, а є ре­зуль­та­том до­кла­де­них зу­силь. На­віть у ран­ньо­му віці в ді­тях мо­жна ви­хо­ву­ва­ти ко­ри­сні зви­чки, якщо до­ру­ча­ти їм зав­да­н­ня, за ви­ко­на­н­ня яких вони одер­жу­ва­ти­муть гро­ші на ре­а­лі­за­цію сво­їх ба­жань. При­кла­да­ми та­ких зав­дань може бути за­охо­че­н­ня до до­ся­гне­н­ня пев­них ці­лей у на­вчан­ні або про­сто до­по­мо­га з ха­тньою ро­бо­тою, як-от ви­гу­ля­ти со­ба­ку чи на­чи­сти­ти кар­то­плі на ве­че­рю. Гро­ші — не про­сто за­сіб одер­жа­ти яко­мо­га біль­ше того, чого ба­жа­єш. Гро­ші є ще мі­ри­лом ва­шо­го вне­ску в ре­а­лі­за­цію ба­жань і пра­гнень ін­ших лю­дей. Най­кра­щий спо­сіб за­ро­би­ти біль­ше — бути ко­ри­сним для ін­ших та зна­хо­ди­ти спосо­би по­кра­щу­ва­ти жи­т­тя ін­ших лю­дей. Цей урок під­при­єм­ни­цтва ста­не ди­ти­ні у ве­ли­кій при­го­ді на її кар’єр­но­му шля­ху не­за­ле­жно від обра­ної про­фе­сії.
На­віть під час опла­ти то­ва­рів, ку­пле­них для ди­ти­ни, ціл­ком мо­жли­во до­по­мог­ти їй ро­зі­бра­тись у ви­тра­тах і ком­про­мі­сах, що при­та­ман­ні будь-яким ви­да­ткам. Про­тя­гом усьо­го сво­го жи­т­тя на­шим ді­тям до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти, як саме ви­тра­ча­ти свій обме­же­ний до­хід. Тому, хто ви­тра­тить біль­шу суму на ку­пів­лю яко­гось одно­го то­ва­ру, до­ве­де­ться обме­жи­ти свої ви­да­тки на при­дба­н­ня ін­шо­го то­ва­ру. Ми усі зму­ше­ні йти на ком­про­мі­си. Про­те вже з ран­ньо­го віку нам слід ви­хо­ву­ва­ти в ді­тях ро­зу­мі­н­ня цьо­го фа­кту та ство­рю­ва­ти умо­ви, в яких вони на­вча­ти­му­ться при­йма­ти му­дрі рі­ше­н­ня з вла­сно­го до­сві­ду. Чи­ма­ло ба­тьків (на­віть ті з них, хто дає гро­ші на ки­шень­ко­ві ви­тра­ти, не ви­ма­га­ю­чи ні­чо­го на­то­мість) ре­ко­мен­ду­ють сво­їм ді­тям від­кла­да­ти ча­сти­ну одер­жа­них гро­шей для по­жертв на бла­го­дій­ність. Такі ба­тьки ча­сто обго­во­рю­ють із ді­тьми на­прям­ки ви­ко­ри­ста­н­ня ко­штів та при­чи­ни, че­рез які пі­клу­ва­н­ня про до­бро­бут ін­ших спри­яє зро­стан­ню вла­сно­го до­бро­бу­ту та до­бро­бу­ту су­спіль­ства за­га­лом.
Успіх у жит­ті зна­чною мі­рою за­ле­жить від ви­зна­че­н­ня ці­лей, сум­лін­ної ро­бо­ти над їх до­ся­гне­н­ням, ро­зу­мі­н­ня того, як ді­я­ти, щоб наша ді­яль­ність була ко­ри­сною для ін­ших, за­оща­дже­н­ня гро­шей з пев­ною ме­тою та їх ро­зум­но­го ви­тра­ча­н­ня. Ось основ­ні скла­до­ві успі­ху. Еко­но­мі­ка дає ре­цепт того, як жити яко­мо­га пов­ні­шим жи­т­тям.
Наша спіль­на по­до­рож до­бі­гла кін­ця. Пра­цю­ю­чи над цією книж­кою, ми пра­гну­ли на­да­ти ін­фор­ма­цію та ін­стру­мен­ти, що до­по­мо­жуть вам до­сяг­ти біль­шо­го успі­ху в жит­ті. Спо­ді­ва­є­мось, що ви від­кри­ли для себе нові ідеї та ско­ри­ста­є­тесь здо­бу­ти­ми зна­н­ням на ко­ристь собі та всім, хто вас ото­чує.

Слова подяки

Ав­то­ри хо­ті­ли б ви­сло­ви­ти свою вдя­чність кіль­ком уча­сни­кам про­є­кту, що зро­би­ли ве­ли­че­зний вне­сок як у під­го­тов­ку текс­ту книж­ки ан­глій­ською мо­вою, так і в її ада­пта­цію та пе­ре­клад для кра­їн Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи, а та­кож ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.
Щодо основ­но­го текс­ту кни­ги, то ми у ве­ли­че­зно­му бор­гу пе­ред Джейн Шо Стро­уп: це вона від­ре­да­гу­ва­ла весь ру­ко­пис та вне­сла чи­слен­ні змі­ни, що зна­чно по­лі­пши­ли як зміст, так і ви­клад ма­те­рі­а­лу. Сі­ньє То­мас до­по­ма­га­ла в під­го­тов­ці ри­сун­ків та на­дан­ні до­слі­дни­цько­го ма­те­рі­а­лу про­тя­гом усьо­го про­є­кту. У текс­ті вра­хо­ва­но чи­слен­ні за­ува­же­н­ня, що на­ді­йшли від на­ших ко­лег, ви­кла­да­чів ко­ле­джів та ле­кто­рів еко­но­мі­чних ди­сци­плін. За вне­ски в роз­ро­бле­н­ня но­вих до­да­тко­вих ма­те­рі­а­лів ми осо­бли­во вдя­чні Джо­но­ві Мор­то­ну, Скот­то­ві Ні­дер­джо­ну, Мар­ко­ві Шуґу, Ві­лья­мо­ві Вуду, Джо Кон­нор­су та Пем Ку­пер. Крім того, Брен­дон Брайс, Джо­аб Корі, Ро­у­зме­рі Файк, Ней­тан Фа­у­лер, Фред Фран­сен, Майк Гем­мок, Джон Кес­слер і Кел­лі Мар­ксон зро­би­ли ва­жли­вий вне­сок, зав­дя­ки яко­му текст став акту­аль­ні­шим, на­ве­ли нові при­кла­ди та вдо­ско­на­ли­ли па­кет еле­ктрон­них ма­те­рі­а­лів, що до­да­є­ться до цієї книж­ки. Ми хо­ті­ли б ви­сло­ви­ти свою гли­бо­ку вдя­чність Ті­мо­ві Бар­тлет­ту та Клер Лем­пен із ви­дав­ни­цтва St. Martin’s Press за ко­ри­сні ко­мен­та­рі та взя­ті ними на себе ре­да­ктор­ські обов’язки.
Крім пе­ре­кла­да­чів та екс­пер­тів, спи­ски яких по­да­ю­ться окре­мо, ми хо­ті­ли б по­дя­ку­ва­ти та­кож Бар­ба­рі Форбс, яка все­бі­чно спри­я­ла ре­а­лі­за­ції про­є­кту, зокре­ма, під­три­му­ва­ла нашу мо­ти­ва­цію на­віть тоді, коли в нас опу­ска­лись руки. І, на­ре­шті, ми самі та наші чи­та­чі без­мір­но вдя­чні ано­нім­но­му бла­го­дій­ни­ку, який під­три­му­вав цей про­єкт як фі­нан­со­во, так і ін­те­ле­кту­аль­но від са­мо­го його по­ча­тку. Його від­да­ність спра­ві еко­но­мі­чної та по­лі­ти­чної сво­бо­ди спри­я­ти­ме по­лі­пшен­ню жит­тів бу­кваль­но міль­йо­нів лю­дей.
За роки ви­кла­да­цької ді­яль­но­сті в на­ших ау­ди­то­рі­ях на­вча­ло­ся близь­ко п’ят­де­ся­ти ти­сяч сту­ден­тів. Чи­слен­ні дис­ку­сії з ними — як в ау­ди­то­рі­ях, так і поза ними — дали нам ко­ри­сну ін­фор­ма­цію та по­ста­ви­ли пе­ред нами скла­дні пи­та­н­ня. Ми ви­со­ко ці­ну­є­мо спіл­ку­ва­н­ня з ними. Спо­ді­ва­є­мось, наші шля­хи пе­ре­тну­ться зі шля­ха­ми ба­га­тьох чи­та­чів цієї книж­ки. Утім, поки ми не зна­йо­мі осо­би­сто, за­кли­ка­є­мо вас і на­да­лі «ми­сли­ти як еко­но­мі­сти» та по­ши­рю­ва­ти здо­бу­ті зна­н­ня се­ред тих, хто вас ото­чує. Від цьо­го за­ле­жить наше спіль­не май­бу­тнє.

Примітки

  1. Хоча мо­жна ствер­джу­ва­ти, що тен­ден­ція до фор­му­ва­н­ня рин­ків може вва­жа­тись при­та­ман­ною всім лю­дям, су­спіль­ство ціл­ком може до­кла­сти до­ста­тніх зу­силь до того, щоб ви­ті­сни­ти ці рин­ки зі зви­чай­ної люд­ської ді­яль­но­сті. Зга­дай­те пер­ші дні пе­ре­хо­ду від пла­но­вої до рин­ко­вої еко­но­мі­ки (або на­віть ран­ні вче­н­ня Рим­ської ка­то­ли­цької цер­кви): гро­ма­дя­ни, яких учи­ли, що то­ва­ри ма­ють вну­трі­шню вар­тість, ча­сто від­мов­ля­лись про­да­ва­ти їх де­шев­ше за таку «вар­тість» на­віть під за­гро­зою го­ло­ду.↩︎
  2. Най­по­ту­жні­ший во­до­спад в Єв­ро­пі, що зна­хо­ди­ться в Іслан­дії.↩︎
  3. Philip K. Howard, The Death of Common Sense (New York: Random House, 1994): 3–5.↩︎
  4. Оцін­ка ген­дер­них пи­тань в Укра­ї­ні — 2016, Сві­то­вий банк, 48. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://documents.worldbank.org/curated/en/128891470822320083/pdf/107673-PUB-P156988-ADD-ISBN-PUBLIC-SoltisBookENweb.pdf.↩︎
  5. Див. Charlotte Web, “Swedes now spend more on fun than on food: study,” The Local Sweden, September 30, 2009. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.thelocal.se/20090930/22392.↩︎
  6. На­при­клад, якщо кор­по­ра­ція ін­ве­стує 100 млн до­ла­рів у бу­дів­лі та обла­дна­н­ня для ви­ро­бни­цтва то­ва­ру, ска­жі­мо, со­ро­чок, вона втра­чає той до­хід, який мо­гли б при­не­сти ці ко­шти, якби їх ін­ве­сту­ва­ли в інші про­є­кти, як-от ви­ро­бни­цтво мо­то­ци­клів. Ця кор­по­ра­ція мо­гла би про­сто по­кла­сти 100 млн до­ла­рів на де­по­зит у банк і отри­му­ва­ти від­со­тки за став­кою, ска­жі­мо, 5%. За рік про­цен­тний до­хід до­рів­ню­вав би 5 млн до­ла­рів. Ці 5 міль­йо­нів до­ла­рів втра­че­них від­со­тків є аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми на ді­яль­ність кор­по­ра­ції, але вони не бу­дуть від­обра­же­ні в бух­гал­тер­ській зві­тно­сті ком­па­нії. Че­рез це упу­ще­н­ня у від­обра­же­них у бух­гал­тер­сько­му облі­ку ви­тра­тах за­ни­жу­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість ви­ко­ри­ста­них ре­сур­сів. Тому чи­стий до­хід за­ви­щує при­бу­ток.↩︎
  7. Див. ма­те­рі­ал із Ві­кі­пе­дії — «Ме­та­фо­ра про роз­би­те ві­кно» (цю сто­рін­ку востан­нє від­ре­да­го­ва­но у 2019 році). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Метафора_про_розбите_вікно.↩︎
  8. Adam Smith, An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Volume II Glasgow Edition (Indianapolis: Liberty Fund, Inc., [1776] 1981): 454. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/Smith/smWN.html.↩︎
  9. F. A. Hayek, “The Use of Knowledge in Society,” American Economic Review 35 (September 1945): 519–530.↩︎
  10. Henry Hazlitt, Economics in One Lesson (New Rochelle: Arlington House, 1979): 103.↩︎
  11. Див. “SCIENCE WATCH: Seat Belts and Pedestrians.” The New York Times (June 18, 1985). Section C, 9. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.nytimes.com/1985/06/18/science/science-watch-seat-belts-and-pedestrians.html.↩︎
  12. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2012. “The Common Agricultural Policy—A Story to be Continued” http://doi.org/10.2762/35894.↩︎
  13. Див. Patrick Jomini, Pierre Boulanger, Xiao-guang Zhang, Catherine Costa, and Michelle Osborne, “The common agricultural policy and the French, EU and global economies,” Groupe d’Économie Mondiale (GEM), (October 2009. Revised February 2, 2010). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://ecipe.org/wp-content/uploads/2014/12/Jomini_boulanger-The_Common_Agricultural_policy_and_the_French.pdf.↩︎
  14. Див. Pierre Boulanger and Patrick Jomini, “Of the benefits to the EU of removing the Common Agricultural Policy” Groupe d’Économie Mondiale (GEM), (November 19, 2009. Revised February 2, 2010). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://ecipe.org/wp-content/uploads/2014/12/BoulangerJomini_removingCAP112009.pdf.↩︎
  15. Ця ді­а­гра­ма взя­та зі зна­чно біль­шо­го про­є­кту, роз­по­ча­то­го Ган­сом Ро­слін­гом, над яким за­раз пра­цю­ють його син і не­віс­тка. Ви мо­же­те зна­йти ще ба­га­то та­ких ді­а­грам і ство­ри­ти вла­сні на веб-сай­ті https://www.gapminder.org.↩︎
  16. Див. Robert E. Lucas Jr., “On the Mechanics of Economic Development,” Journal of Monetary Economics 22, No. 1 (1988): 3–42.↩︎
  17. Най­більш ши­ро­ко вжи­ва­ним по­ка­зни­ком за­галь­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та до­хо­дів є ва­ло­вий вну­трі­шній про­дукт (ВВП). Ди­на­мі­ка ВВП та­кож ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для ви­мі­рю­ва­н­ня ро­сту еко­но­мі­ки.↩︎
  18. Хоча на еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня й роз­ви­ток впли­ває ці­лий ряд рі­зно­ма­ні­тних чин­ни­ків, у наш час вва­жа­є­ться, що ви­рі­шаль­на роль все-таки на­ле­жить ін­сти­ту­там вла­ди та за­хо­дам дер­жав­ної по­лі­ти­ки. Се­ред про­від­них ав­то­рів су­ча­сно­го на­пря­му — ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії Ду­глас Норт, ан­глій­ський еко­но­міст Пі­тер Ба­у­ер, про­фе­сор Мас­са­чу­сет­сько­го те­хно­ло­гі­чно­го ін­сти­ту­ту Да­рон Адже­мо­глу та про­фе­сор Гар­вард­сько­го уні­вер­си­те­ту Джеймс Ро­бін­сон. Див. Peter T. Bauer, Dissent on Development: Studies and Debates in Development Economics (Cambridge: Harvard University Press, 1972); D.C. North, Institutions, Institutional Change, and Economic Performance (Cambridge: Cambridge University Press, 1990); i Daron Acemoglu and James A. Robinson, Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty (New York: Crown, 2012).↩︎
  19. Див., на­при­клад, Randall K. Filer and Jan Hanousek, “Output Changes and Inflationary Bias in Transition,” Economic Systems, Vol. 24, Issue 3. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://ideas.repec.org/p/wpa/wuwpma/0012010.html.↩︎
  20. Tom Bethell, The Noblest Triumph (New York: St. Martin’s Press, 1998): 10.↩︎
  21. Для одер­жа­н­ня до­да­тко­вої ін­фор­ма­ції див. John McMillan, Reinventing the Bazaar: A Natural History of Markets (New York: W. W. Norton, 2002): 94–101. Як за­зна­чає Ма­кміл­лан, ре­аль­на при­ва­ти­за­ція була б кра­щим ва­рі­ан­том. Однак рух у на­прям­ку при­ва­тної вла­сно­сті все ж був «най­ви­зна­чні­шою про­гра­мою бо­роть­би з бі­дні­стю, яку світ коли-не­будь ба­чив».↩︎
  22. Обго­во­ре­н­ня пи­та­н­ня про аме­ри­кан­ських буй­во­лів див. в Lueck, Dean “The Extermination and Conservation of the American Bison” in The Journal of Legal Studies Vol. 31, No. S2, The Evolution of Property Rights: A Conference Sponsored by the Searle Fund and Northwestern University School of Law (June 2002), pp. S609–S652. Тра­пля­ло­ся, що вна­слі­док по­лю­ва­н­ня люди ви­ни­щу­ва­ли тва­рин до пов­но­го зни­кне­н­ня виду. Одним із при­кла­дів є ман­дрів­ні го­лу­би. На них по­лю­ва­ли за­ра­ди м’яса, тоді як ки­тів ви­лов­лю­ва­ли зде­біль­шо­го за­ра­ди жиру. Однак го­лу­би ста­но­ви­ли таку не­зна­чну час­тку рин­ку м’яса, що на­віть коли вони по­ча­ли зни­ка­ти, ціна на м’ясо не під­ня­ла­ся до­ста­тньо для того, щоб спо­ну­ка­ти су­спіль­ство або до за­хо­дів зі збе­ре­же­н­ня по­пу­ля­ції, або до ве­ли­ко­мас­шта­бно­го збіль­ше­н­ня ви­ро­бни­цтва м’ясних про­ду­ктів. Кри­зи не було. Тому вони зни­кли пов­ні­стю. Якби на ки­тів ін­тен­сив­но по­лю­ва­ли лише за­ра­ди їхньо­го м’яса, а не пе­ре­ва­жно за­ра­ди жиру, вони та­кож мо­гли б зни­кну­ти. Однак ки­то­вий жир мав таке ве­ли­ке зна­че­н­ня на рин­ку осві­тле­н­ня, що коли його ціна різ­ко зро­сла, було зна­йде­но за­мін­ник. Це при­зве­ло до зни­же­н­ня по­пи­ту на ки­то­вий жир і його ціни та вря­ту­ва­ло ки­тів.↩︎
  23. Clair Wilcox. Competition and Monopoly in American Industry. Monograph No. 21, Temporary National Economic Committee, Investigation of Concentration of Economic Power, 76th Cong. 3d sess. (Washington, D.C.: United States Government Printing Office, 1940).↩︎
  24. Adam Smith. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Volume I Glasgow Edition (Indianapolis: Liberty Fund, Inc., [1776] 1981): 18. Це ви­да­н­ня до­сту­пне та­кож за по­си­ла­н­ням: www.econlib.org/library/Smith/smWN.html.↩︎
  25. World Bank, Doing Business Project (doingbusiness.org). “Time required to start a business (days).” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://data.worldbank.org/indicator/ic.reg.durs.↩︎
  26. Ком­пле­ксний ана­ліз впли­ву за­ко­но­дав­чих актів, що сто­су­ю­ться мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти, на ма­ло­за­без­пе­че­ні вер­стви на­се­ле­н­ня див. у пу­блі­ка­ції Thomas MaCurdy, “How Effective Is the Minimum Wage at Supporting the Poor?” Journal of Political Economy 123 (2015). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: www.jstor.org/stable/full/10.1086/679626.↩︎
  27. Ін­фор­ма­цію з цьо­го пи­та­н­ня див. у пу­блі­ка­ції Edward Bierhanzl and James Gwartney, “Regulation, Unions, and Labor Markets,” Regulation (Summer 1998): 40–53.↩︎
  28. Muravyev, A., Oshchepkov, A. (2016) “The effect of doubling the minimum wage on employment: evidence from Russia.” IZA J Labor Develop 5, 6. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://wp.hse.ru/data/2013/07/05/1289111576/29EC2013-new.pdf. [Та­кож див. https://wp.hse.ru/data/2013/07/03/1286257623/WP3_2013_07.pdf]. ↩︎
  29. Maria Koumenta and Mario Pagliero, 2018. “Occupational Licensing in the European Union: Coverage and Wage Effects,” CEPR Discussion Paper 12577, CEPR Discussion Papers Series.↩︎
  30. Див. the Department of Treasury, Office of Economic Policy, Occupational Licensing: A Framework for Policymakers, 2015; Morris M. Kleiner, “Why License a Florist?” New York Times, May 28, 2014; Jacob Goldstein, “So You Think You Can Be a Hair Braider?” New York Times, June 12, 2012; та Dick M. Carpenter II, Lisa Knepper, Angela C. Erickson, and John K. Ross, License to Work: A National Study of Burdens from Occupational Licensing, Institute for Justice, May 2012.↩︎
  31. Спо­сте­ре­жли­вий чи­тач може по­мі­ти­ти, що най­пер­ший зні­мок із цієї се­рії зро­бле­но в 1990 році, коли Ра­дян­ський Союз пе­ре­бу­вав на межі роз­па­ду. Час­тко­во це пов’яза­но з тим, що ае­ро­фо­то­знім­ки в СРСР було зро­би­ти не­про­сто. А ще ва­жли­ві­ше те, що пе­ре­си­ха­н­ня пі­сля 1990 року зна­чною мі­рою за­ли­ша­є­ться спад­щи­ною ра­дян­ської по­лі­ти­ки. Коли еко­но­мі­ка ре­гіо­ну бу­ду­є­ться нав­ко­ло схем, які зму­шу­ють лю­дей ве­сти не­до­ціль­ну ви­ро­бни­чу ді­яль­ність, дуже важ­ко змі­ни­ти ін­фра­стру­кту­ру та на­ви­чки пра­ців­ни­ків. Що ро­би­ти­муть ри­бал­ки Ка­спій­сько­го моря, якщо їм ра­птом ска­жуть: «Ри­бо­лов­ля біль­ше не до­зво­ле­на, зна­йдіть іншу ро­бо­ту»?↩︎
  32. Ці ци­фри взя­то з пу­блі­ка­ції Цен­тру від­по­від­аль­ної по­лі­ти­ки, “Lobbying: Top Spenders,” (2008). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.opensecrets.org/lobby/top.php?indexType=s. (До­да­тко­ву ін­фор­ма­цію див. у пу­блі­ка­ції Peter J. Wallison and Charles W. Calomiris, “The Destruction of Fannie Mae and Freddie Mac,” American Enterprise Institute [2008] [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.aei.org/research-products/report/the-last-trillion-dollar-commitment/).↩︎
  33. Див. Peter Nyberg (2011) Report of the Commission of Investigation into the Banking Sector in Ireland (Dublin) [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://merrionstreet.ie/en/News-Room/Releases/commission-of-investigation-into-the-banking-sector.38671.shortcut.html, Крім того, див. Ron Wright Strengthening the Capacity of the Department of Finance (Dublin). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://web.archive.org/web/20110310164641/http://www.finance.gov.ie/documents/publications/reports/2011/deptreview.pdf.↩︎
  34. Звер­ніть ува­гу, що кре­ди­тні та де­бе­то­ві кар­тки не є гро­ши­ма. Кре­ди­тна кар­тка — це про­сто за­сіб отри­ма­н­ня ав­то­ма­ти­чної по­зи­ки, від­со­тки за ко­ри­сту­ва­н­ня якою не на­ра­хо­ву­ю­ться, якщо не­вдов­зі по­вер­ну­ти її; тоді як де­бе­то­ва кар­тка — це лише про­стий спо­сіб пе­ре­ка­зу з бан­ків­сько­го ра­хун­ку де­по­но­ва­них ко­штів, які є справ­жні­ми гро­ши­ма.↩︎
  35. Зви­чай­но, як лю­блять ка­за­ти еко­но­мі­сти, «ко­ре­ля­ція не озна­чає при­чин­но-на­слід­ко­во­го зв’язку». Мо­жли­во, кра­ї­ни, які пе­ре­жи­ва­ють ви­со­ку ін­фля­цію, про­сто дру­ку­ють біль­ше гро­шей, на­ма­га­ю­чись втри­ма­ти­ся на пла­ву. Однак по­гли­бле­ний ана­ліз да­них без­за­пе­ре­чно під­твер­джує ви­сно­вок про те, що саме на­дмір­не дру­ку­ва­н­ня гро­шей (за­зви­чай для по­кри­т­тя дер­жав­них ви­да­тків без під­ви­ще­н­ня по­да­тків) спри­чи­няє ін­фля­цію. Згі­дно з ві­до­мим твер­дже­н­ням Міл­то­на Фрі­дма­на, «ін­фля­ція зав­жди та всю­ди є гро­шо­вим фе­но­ме­ном».↩︎
  36. Frye, T. (2002). “The Perils of Polarization: Economic Performance in the Postcommunist World.” World Politics, 54(3), 308–337. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://doi.org/10.1353/wp.2002.0008.↩︎
  37. Ви­мі­ря­ти роз­мір фа­кти­чно­го па­ді­н­ня ВВП у пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах над­зви­чай­но важ­ко. Си­сте­ма цен­тра­лі­зо­ва­но­го пла­ну­ва­н­ня за­охо­чу­ва­ла ви­ро­бни­ків за­ви­щу­ва­ти по­ка­зни­ки ви­пу­ску про­ду­кції для ви­ко­на­н­ня квот. У рин­ко­вій еко­но­мі­ці мо­ти­ва­ція змі­сти­ла­ся в бік за­ни­же­н­ня по­ка­зни­ків з ме­тою уни­кне­н­ня опо­да­тку­ва­н­ня. До того ж, за­фі­ксу­ва­ти по­лі­пше­н­ня яко­сті для за­до­во­ле­н­ня по­треб спо­жи­ва­чів у кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі було май­же не­мо­жли­во. Див., на­при­клад, Randall Filer and Jan Hanousek (2003) “Output Changes and Inflationary Bias in Transition”, Economic Systems, Vol. 24. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.1516073.↩︎
  38. Ан­дерс Аслунд. Укра­ї­на. Що пі­шло не так і як це ви­пра­ви­ти: пе­ре­клад з англ. [Anders Aslund, Ukraine:What Went Wrong and How to Fix It (Peterson Institute, 2015): 48–49].↩︎
  39. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.doingbusiness.org/en/methodology/paying-taxes ↩︎
  40. Сві­то­вий банк сер­йо­зно ста­ви­ться до ідеї «Одна кра­ї­на, дві си­сте­ми» й оці­нює по­да­тко­ві си­сте­ми Гон­кон­гу та ма­те­ри­ко­во­го Ки­таю окре­мо одна від ін­шої.↩︎
  41. Henry George, Protection or Free Trade (New York: Robert Schalkenbach Foundation, 1980).↩︎
  42. Ба­га­то хто з «ря­тів­ни­ків ро­бо­чих місць» по­во­дя­ться так, ніби іно­зем­ці пра­гнуть по­ста­ча­ти свої то­ва­ри, ні­ко­ли не ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи отри­ма­ні до­ла­ри чи євро для ку­пів­лі ін­ших то­ва­рів. Це не так. Якби іно­зем­ці ба­жа­ли про­да­ва­ти то­ва­ри аме­ри­кан­цям за до­ла­ри чи єв­ро­пей­цям за євро, але ні­ко­ли не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ці до­ла­ри чи євро для вла­сних ку­пі­вель, це ви­гля­да­ло б так, ніби аме­ри­кан­ці або єв­ро­пей­ці мо­жуть ви­пи­су­ва­ти чеки на ім­порт, які ні­хто ні­ко­ли не пе­ре­во­див би в го­тів­ку, або екс­пор­ту­ва­ти гар­ні па­пір­ці із зо­бра­же­н­ня­ми на­ціо­наль­них ге­ро­їв (бан­кно­ти Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки) або на­віть ви­га­да­них мо­стів (бан­кно­ти єв­ро­зо­ни). Хіба це не було б чу­до­во? На­справ­ді ви­ро­бни­ки то­ва­рів і по­слуг, що ім­пор­ту­ю­ться, отри­му­ють го­тів­ку за че­ка­ми. Однак їх ці­кав­лять не самі па­пір­ці, а на­да­на гро­ши­ма ку­пі­вель­на спро­мо­жність для при­дба­н­ня по­трі­бних їм то­ва­рів або ін­ве­сту­ва­н­ня у ви­ро­бни­чі акти­ви. І ча­сто вони хо­чуть при­дба­ти саме ту про­ду­кцію, яку екс­пор­ту­ють Аме­ри­ка та Єв­ро­па. Отже, ім­порт до­по­ма­гає фор­му­ва­ти по­пит на екс­порт.↩︎
  43. Коли ва­лю­тний курс ви­зна­ча­є­ться рин­ко­ви­ми си­ла­ми, рів­но­ва­га на цьо­му рин­ку зба­лан­со­вує ку­пів­лю в іно­зем­ців то­ва­рів, по­слуг та акти­вів (вклю­чно з ма­те­рі­аль­ни­ми та фі­нан­со­ви­ми акти­ва­ми, зокре­ма облі­га­ці­я­ми) з їх про­да­жем іно­зем­цям. Про­тя­гом кіль­кох остан­ніх де­ся­ти­літь ім­порт то­ва­рів та по­слуг у США по­стій­но пе­ре­ви­щу­вав екс­порт. В умо­вах рин­ко­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня ва­лю­тних кур­сів та­кий тор­го­вель­ний де­фі­цит зна­чною мі­рою ком­пен­су­є­ться при­пли­вом ка­пі­та­лу при­бли­зно одна­ко­вих роз­мі­рів. Приплив капіталу зу­мов­лює зни­же­н­ня про­цен­тних ста­вок, збіль­ше­н­ня ін­ве­сти­цій та ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць. Отже, на­віть у та­ко­му ви­пад­ку під­ста­ви очі­ку­ва­ти не­га­тив­но­го впли­ву на зайня­тість від­су­тні. По­при те, що де­фі­цит тор­го­вель­но­го ба­лан­су спо­сте­рі­гав­ся про­тя­гом біль­шої ча­сти­ни пе­рі­о­ду з 1980 по 2005 рік, кіль­кість зайня­тих осіб у Спо­лу­че­них Шта­тах збіль­ши­ла­ся більш ніж на 35 міль­йо­нів.↩︎
  44. Така сама ло­гі­ка за­сто­со­ву­є­ться й до «ау­тсор­син­гу» — здій­сне­н­ня пев­ної ді­яль­но­сті за кор­до­ном з ме­тою ско­ро­че­н­ня ви­трат. Якщо пев­ний вид ді­яль­но­сті мо­жна здій­сню­ва­ти з мен­ши­ми ви­тра­та­ми за кор­до­ном, це ви­віль­няє вну­трі­шні ре­сур­си, які мо­жна ви­ко­ри­ста­ти в про­ду­ктив­ні­шій ді­яль­но­сті. Як на­слі­док, зро­стає об­сяг ви­ро­бни­цтва та під­ви­щу­є­ться рі­вень до­хо­дів.↩︎
  45. «Де­ше­вий» не озна­чає «низь­кої яко­сті». Ми твер­до утри­му­є­мо по­стій­ний рі­вень яко­сті. Для еко­но­мі­стів речі рі­зної яко­сті — це рі­зні про­ду­кти. Сорт на­фти West Texas Intermediate від­рі­зня­є­ться від про­ду­кту Louisiana Light, так само, як Mercedes і Kia — рі­зні про­ду­кти, а не уза­галь­не­на «ма­ши­на».↩︎
  46. S. Hong, H. Han, and C.S. Kim, “World distribution of income for 1970–2010,” Empirical Economics (2019). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://doi.org/10.1007/s00181-019-01657-w.↩︎
  47. Як за­зна­че­но в ро­бо­ті Frank Whitson Fetter, “Congressional Tariff Theory,” American Economic Review, 23 (September 1933): 413–427.↩︎
  48. Douglas A. Irwin, “GATT’s contribution to economic recovery in post-war Western Europe” in: Europe’s Postwar Recovery, ed. B. Eichengreen (Cambridge: Cambridge University Press, 1995): 127–150. Де­таль­ну ін­фор­ма­цію про гра­фі­ки див. в да­ній книж­ці.↩︎
  49. Там само, c.7.↩︎
  50. Там само, c.2.↩︎
  51. Див., на­при­клад, Havrylyshyn, and Tupy (2016) “25 Years of Reforms in Ex‐Communist Countries: Fast and Extensive Reforms Led to Higher Growth and More Political Freedom,” CATO Institute Policy Analysis No. 795.↩︎
  52. Для по­си­ле­н­ня зна­чу­що­сті по­рів­ня­н­ня ці ци­фри на­ве­де­но в між­на­ро­дних до­ла­рах вар­ті­стю на 2011 рік. Між­на­ро­дний до­лар вра­хо­вує рі­зни­цю в ці­нах у рі­зних кра­ї­нах.↩︎
  53. У 1986 р. Джейм­са Б’юке­не­на було на­го­ро­дже­но Но­бе­лів­ською пре­мі­єю з еко­но­мі­ки за його вне­сок у роз­роб­ку те­о­рії су­спіль­но­го ви­бо­ру. Чі­ткий та ви­чер­пний ви­клад те­о­рії су­спіль­но­го ви­бо­ру див. у пу­блі­ка­ції Randy Simmons, Beyond Politics: The Roots of Government Failure (Oakland, California: The Independent Institute, 2011).↩︎
  54. A. C. Пігу, яко­го ча­сто вва­жа­ють «ба­тьком» еко­но­мі­чної те­о­рії до­бро­бу­ту, до­хо­дить ана­ло­гі­чно­го ви­снов­ку. У сво­їй кла­си­чній пра­ці 1932 року «Еко­но­мі­чна те­о­рія до­бро­бу­ту» (ча­сти­на II, гла­ва 20, роз­діл 4) Пігу за­зна­чає: «Не­до­ста­тньо про­сто про­ти­ста­ви­ти не­до­ско­на­лий ре­гу­лю­ю­чий ме­ха­нізм ні­ким не стри­му­ва­них при­ва­тних під­при­ємств най­кра­що­му ре­гу­лю­ю­чо­му ме­ха­ні­зму, який мо­жуть уяви­ти у сво­їх до­слі­дже­н­нях еко­но­мі­сти. Адже ми не мо­же­мо очі­ку­ва­ти, що будь-який дер­жав­ний ор­ган до­ся­гне цьо­го іде­а­лу або на­віть буде щиро пра­гну­ти до ньо­го. Се­ред дер­жав­них слу­жбов­ців ча­сто па­ну­ють не­ві­гла­ство, тиск із боку окре­мих груп су­спіль­ства та ко­ру­пція для за­до­во­ле­н­ня вла­сних ін­те­ре­сів. За на­ле­жної ор­га­ні­за­ції го­ло­су­ва­н­ня гу­чно­го­ло­са ча­сти­на їхньо­го еле­кто­ра­ту може лег­ко нав’язу­ва­ти свої рі­ше­н­ня біль­шо­сті».↩︎
  55. Thomas Sowell, Is Reality Optimal and Other Essays (Stanford: Hoover Institution Press, 1993).↩︎
  56. Див. Jared Meyer and Preston Cooper, “Sugar Subsidies Are a Bitter Deal for American Consumers,” Economic Policies for the 21st Century at the Manhattan Institute, Manhattan Institute (June 23, 2014). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://economics21.org/commentary/sugar-subsidies-are-bitter-deal-american-consumers. Остан­нім ча­сом ви­ро­бни­ки кон­ди­тер­ської про­ду­кції та інші під­при­єм­ства, що ви­ко­ри­сто­ву­ють ве­ли­кі об­ся­ги цукру, пе­ре­мі­щу­ю­ться до Ка­на­ди, Ме­кси­ки та ін­ших кра­їн, де є мо­жли­вість за­ку­пів­лі цукру за ці­на­ми сві­то­во­го рин­ку. Як ілю­стра­ція до на­ших по­пе­ре­дніх дис­ку­сій щодо тор­гів­лі, ці обме­же­н­ня ім­пор­ту, що ні­би­то «збе­ре­гли» ро­бо­чі мі­сця в цукро­вій про­ми­сло­во­сті, на ділі при­зве­ли до втра­ти ро­бо­чих місць в ін­ших га­лу­зях, осо­бли­во в тих, у яких актив­но ви­ко­ри­сто­ву­є­ться цу­кор.↩︎
  57. Jeffrey Frankel, “The arguments against food and energy subsidies,” World Economic Forum, August 18, 2014. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.weforum.org/agenda/2014/08/food-energy-subsidies-egypt-india-indonesia.↩︎
  58. Див. Holman W. Jenkins Jr., “How Uber Won the Big Apple,” Wall Street Journal, July 24, 2015. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.wsj.com/articles/how-uber-won-the-big-apple-1437778176.↩︎
  59. Див. John Voelcker, “Where Can Tesla Legally Sell Cars Directly To You? State-By-State Map: LATEST UPDATE.” Green Car Reports, April 22, 2015, n.p. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: www.greencarreports.com/news/1095337_where-can-tesla-legally-sell-cars-directly-to-you-state-by-state-map; Phil Kerpen, “Tesla and Its Subsidies.” National Review Online, January 26, 2015, n.p. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.nationalreview.com/article/397162/tesla-and-its-subsidies-phil-kerpen.↩︎
  60. James Buchanan, The Deficit and American Democracy (Memphis: P. K. Steidman Foundation, 1984).↩︎
  61. Ashley Kirk, “European debt crisis: It’s not just Greece that’s drowning in debt,” Daily Telegraph, February 8, 2017. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.telegraph.co.uk/news/0/european-debt-crisis-not-just-greece-drowning-debt.↩︎
  62. За цей при­клад ми вдя­чні Е. С. Па­су­ру-мо­лод­шо­му, про­фе­со­ру еко­но­мі­ки Уні­вер­си­те­ту шта­ту Пів­ні­чна Ка­ро­лі­на.↩︎
  63. Eurostat, Statistics Explained, “Government expenditure on social protection.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Government_expenditure_on_social_protection.↩︎
  64. Eurostat, Statistics Explained, “Population structure and ageing.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Population_structure_and_ageing.↩︎
  65. James R. Schlesinger, “Systems Analysis and the Political Process,” Journal of Law & Economics (October 1968): 281.↩︎
  66. World Bank, “Subsidies and other transfers (% of expense),” International Monetary Fund, Government Finance Statistics Yearbook and data files. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://data.worldbank.org/indicator/GC.XPN.TRFT.ZS.↩︎
  67. Eurostat, Statistics Explained, “Total general government expenditure on social protection, 2016 (% of GDP % of total expenditure.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?title=File:Total_general_government_expenditure_on_social_protection,_2016_(%25_of_GDP_%25_of_total_expenditure).png.↩︎
  68. Це твер­дже­н­ня при­пи­су­ють та­кож лор­до­ві То­ма­су Ма­ко­лею. Його ав­тор­ство вста­но­ви­ти з пев­ні­стю не­мо­жли­во. До­да­тко­ву ін­фор­ма­цію із цьо­го пи­та­н­ня мо­жна зна­йти у стат­ті Ло­рен Кол­лінс (Loren Collins, “The Truth About Tytler”). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.lorencollins.net/tytler.html.↩︎
  69. Див. до­кла­дний ана­ліз цьо­го пи­та­н­ня в пу­блі­ка­ції James Gwartney and Richard Stroup, “Transfers, Equality, and the Limits of Public Policy,” Cato Journal, (Spring/Summer 1986).↩︎
  70. Див., на­при­клад, Anna Kiersztyn, “Stuck in a mismatch? The persistence of overeducation during twenty years of the post-communist transition in Poland,” Economics of Education Review, 32:1 (2013), p. 78–91.↩︎
  71. Див. під­твер­джу­валь­ні дані щодо цьо­го пи­та­н­ня в пу­блі­ка­ції Lawrence Katz and Bruce Meyer, “The Impact of the Potential Duration of Unemployment Benefits on the Duration of Unemployment,” Journal of Public Economics 41, No. 1 (February 1990): 45–72. Та­кож див. Daniel Aaronson, Bhashkar Mazumder, and Shani Schechter, “What Is Behind the Rise in Long-Term Unemployment?” Federal Reserve Bank of Chicago, Economic Perspectives (Second Quarter 2010): 28–51.↩︎
  72. Federal Safety Net, “Poverty and Spending Over the Years.” До на­ве­де­них да­них не вклю­че­но ви­тра­ти на ме­ди­чне стра­ху­ва­н­ня бі­дних верств на­се­ле­н­ня (Medicaid). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://federalsafetynet.com/poverty-and-spending-over-the-years.html.↩︎
  73. OECD Data (2019), “Financial disincentive to return to work” (indicator). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://doi.org/10.1787/3ef6e9d7-en.↩︎
  74. Пе­ре­клад на ан­глій­ську Сей­му­ра Дре­ше­ра (Seymore Drescher) (London: Civitas, 1997): 27–28.↩︎
  75. Ron Haskins and Isabel V. Sawhill, Opportunity Society (Washington, D.C.: Brookings Institution Press, 2009).↩︎
  76. Екс­перт Ін­сти­ту­ту Ка­то­на Майкл Тан­нер по­ві­до­мив, що в Спо­лу­че­них Шта­тах Аме­ри­ки лише 30% дер­жав­них суб­си­дій до­ся­га­ють сво­їх адре­са­тів, на про­ти­ва­гу 82% ко­штів у ме­жах по­ді­бних про­грам, здій­сню­ва­них при­ва­тни­ми бла­го­дій­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми.↩︎
  77. Adam Smith, The Theory of Moral Sentiments, Glasgow Edition of Oxford University Press (Indianapolis: Liberty Fund, Inc., [1790] 1976): 233–34. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.econlib.org/library/Smith/smMS.html?chapter_num=7 - book-reader.↩︎
  78. Friedrich Hayek, “Pretence of Knowledge.” Nobel Prize Lecture in Economics. Stockholm, Sweden. December 11, 1974.↩︎
  79. Jeffrey Frankel, “The arguments against food and energy subsidies,” World Economic Forum, August 18, 2014. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.weforum.org/agenda/2014/08/food-energy-subsidies-egypt-india-indonesia.↩︎
  80. Oby Ezekwesili, “Why we need to end fisheries subsidies,” World Economic Forum, October 2, 2015. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.weforum.org/agenda/2015/10/why-we-need-to-end-fisheries-subsidies.↩︎
  81. Ци­та­та з пу­блі­ка­ції Omnipotent Government: The Rise of the Total State and Total War (New Haven: Yale University Press, 1944).↩︎
  82. M. Czaika and C.R. Parsons, “The Gravity of High-Skilled Migration Policies,” Demography, 54 (2017): 603.↩︎
  83. Freidman, Milton, Capitalism and Freedom (Chicago: University of Chicago Press, 2002).↩︎
  84. Alexis de Tocqueville, Democracy in America (New York: George Dearborn & Co., Adlard and Saunders, 1835): Volume 1, Chapter 5. Ми не обго­во­рю­ва­ти­ме­мо, чи за­ли­шив­ся не­змін­ним до­ни­ні об­сяг пов­но­ва­жень мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди США. Це від­кри­те пи­та­н­ня.↩︎
  85. На­при­кін­ці 2019 року про­фе­сор Ми­ло­ва­нов від­мо­вив­ся від по­са­ди про­фе­со­ра Уні­вер­си­те­ту Піт­тс­бур­га, щоб обійня­ти в уря­ді Укра­ї­ни по­са­ду мі­ні­стра роз­ви­тку еко­но­мі­ки, тор­гів­лі та сіль­сько­го го­спо­дар­ства, на якій він про­був до бе­ре­зня 2020 року.↩︎
  86. Див. Stefan Voigt, Stefan, Jerg Gutmann, and Lars P. Feld (2015) “Economic growth and judicial independence, a dozen years on: Cross-country evidence using an updated Set of indicators,” European Journal of Political Economy 38 p: 197–211.↩︎
  87. Зви­чай­но, те­хно­ло­гії мо­жуть спри­я­ти й ре­пре­сив­ним діям: ві­до­мо, що про­гра­ми роз­пі­зна­ва­н­ня облич­чя ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для сте­же­н­ня за ди­си­ден­та­ми та мен­ши­на­ми.↩︎
  88. Пи­та­н­ня про те, як мо­жли­вість здо­бу­т­тя член­ства в ЄС спри­я­ла успі­шні­шій ре­а­лі­за­ції ре­форм у пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах, обго­во­рю­є­ться в гла­ві 6 кни­ги Оле­га Гав­ри­ли­ши­на — Oleh Havrylyshyn, Present at the Transition (Cambridge: Cambridge University Press, 2020).↩︎
  89. “Buy any deans necessary, Letting academics pick magistrates has not worked in Guatemala,” The Economist (July 25, 2019): 37. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.economist.com/the-americas/2019/07/25/letting-academics-pick-magistrates-has-not-worked-in-guatemala.↩︎
  90. Йогі та­кож ра­див: «Опи­нив­шись на роз­до­ріж­жі, йдіть далі».↩︎
  91. Ар­тур Брукс, пре­зи­дент Аме­ри­кан­сько­го ін­сти­ту­ту під­при­єм­ни­цтва, є одним із про­від­них до­слі­дни­ків, які ви­вча­ють ви­зна­чаль­ні фа­кто­ри ща­стя. Його дум­ки сто­сов­но цьо­го пи­та­н­ня див. у стат­ті “A Formula for Happiness,” New York Times, December 14, 2013 [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.nytimes.com/2013/12/15/opinion/sunday/a-formula-for-happiness.html.↩︎
  92. Зда­є­ться, ча­сто те, що ви­со­ко ці­ну­ють спо­жи­ва­чі, від­рі­зня­є­ться від того, що «пла­но­ви­ки» хо­ті­ли б, щоб вони ці­ну­ва­ли. У 2019 році най­мо­лод­шим мі­льяр­де­ром у сві­ті ста­ла Кай­лі Джен­нер. Ми не обго­во­рю­є­мо якість її лі­ній­ки бли­сків для губ, а лише роз­гля­да­є­мо той факт, що гро­ма­дя­ни, які ма­ють віль­ний ви­бір, оби­ра­ють її бренд із ти­сяч аль­тер­на­тив.↩︎
  93. Див. “What is Emotional Intelligence (EQ)?” by Michael Akers and Grover Porter [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://psychcentral.com/lib/what-is-emotional-intelligence-eq/.↩︎
  94. Ав­тор цієї кни­ги одним із пер­ших до­слі­див вза­є­мозв’язок між осо­бли­во­стя­ми під­хо­ду та еко­но­мі­чною успі­шні­стю. Див. Randall K. Filer, “The Influence of Affective Human Capital on the Wage Equation,” у ви­дан­ні Ronald Ehrenberg, ed., Research in Labor Economics, Vol. 4 (Greenwich: JAI Press, 1981).↩︎
  95. Theresa Harold, “How a former Soviet state became one of the world’s most advanced digital nations,” Alphr.com, (30 Oct 2017). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.alphr.com/technology/1007520/how-a-former-soviet-state-became-one-of-the-worlds-most-advanced-digital-nations.↩︎
  96. Adidas AG, Financial Publications.[Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.adidas-group.com/en/investors/financial-reports.↩︎
  97. Michael Jarrett and Quy Nguyen Huy, “IKEA’s Success Can’t Be Attributed to One Charismatic Leader,” Harvard Business Review (hbr.org), February 2, 2018. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://hbr.org/2018/02/ikeas-success-cant-be-attributed-to-one-charismatic-leader.↩︎
  98. Дані Сві­то­во­го бан­ку, “Self-employed, total (% of total employment) (modeled ILO estimate),” International Labour Organization, ILOSTAT database. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://data.worldbank.org/indicator/SL.EMP.SELF.ZS. (дата звер­не­н­ня: 01.04.2019).↩︎
  99. Janene Pieters, “A Fifth Of Dutch Millionaires Are Farmers,” NLTimes.NL, September 12, 2017. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://nltimes.nl/2017/09/12/fifth-dutch-millionaires-farmers.↩︎
  100. Bruno Dallago, Kier Discussion Paper No. 968, “Diverging Paths of Entrepreneurship in Post-Transformation Countries, a Comparative View”; Kyoto Institute of Economic Research, March 2017. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.kier.kyoto-u.ac.jp/DP/DP968.pdf.↩︎
  101. То­мас Стен­лі та Ві­льям Д. Дан­ко у сво­є­му бес­тсе­ле­рі «Мій су­сід — міль­йо­нер» вка­зу­ють, що най­по­ши­ре­ні­шою спіль­ною ри­сою міль­йо­не­рів є те, що про­тя­гом три­ва­ло­го часу вони жили дуже оща­дли­во. Більш ніж по­ло­ви­на з них ні­ко­ли не отри­му­ва­ли спад­щи­ни, і мен­ше ніж 20% отри­ма­ли 10% або біль­ше сво­го ба­гат­ства в спа­док.↩︎
  102. Див. “Your Top Debt Management Questions Answered.” Dave Ramsey. N.p., October 25, 2014. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.daveramsey.com/blog/the-truth-about-debt-management.↩︎
  103. Де­ко­му мо­жуть ста­ти в при­го­ді ви­га­дли­ві ме­то­ди стри­му­ва­н­ня пра­гне­н­ня до ку­пів­лі з ви­ко­ри­ста­н­ням кре­ди­тних кар­ток. На цей ви­па­док еко­но­міст і фі­нан­со­вий кон­суль­тант Ві­льям С. Вуд про­по­нує за­мо­ро­зи­ти кре­ди­тну кар­тку в шма­тку льо­ду в мо­ро­зиль­ни­ку. Поки кар­тка від­та­не, пра­гне­н­ня щось ку­пи­ти може ми­ну­ти.↩︎
  104. Justin Higginbottom, “Governments Finally Embrace The Sharing Economy,” Ozy.com, September 30, 2018. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.ozy.com/fast-forward/governments-finally-embrace-the-sharing-economy/89688.↩︎
  105. William C. Wood, Getting a Grip on Your Money (Downers Grove, IL: Inter-Varsity Press, 2002).↩︎
  106. Крім того, згі­дно із за­ко­на­ми ша­рі­а­ту, де­яким му­суль­ма­нам не до­зво­ле­но отри­му­ва­ти бан­ків­ські від­со­тки, і їхній при­бу­ток від ін­ве­сти­цій ма­ти­ме пев­ну фор­му уча­сті в при­бу­тках, що за­без­пе­чить ана­ло­гі­чний ре­зуль­тат, як буде опи­са­но в кін­ці цьо­го еле­мен­та.↩︎
  107. Nils-Gerrit Wunsch, “Retail price of a premium pack of 20 cigarettes in selected European countries in 2017 (in GBP),” April 3, 2019. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.statista.com/statistics/415034/cigarette-prices-across-europe. ↩︎
  108. У сво­їх роз­ра­хун­ках ми при­пу­ска­є­мо, що ваші ін­ве­сти­ції при­но­сять при­бу­ток у роз­мі­рі 7% на рік. Оче­ви­дно, що це на­вряд чи буде так. На­віть якщо се­ре­дньо­рі­чна при­бу­тко­вість ста­но­ви­ти­ме при­бли­зно 7%, вона буде змі­ню­ва­ти­ся з року в рік. Це може впли­ну­ти на те, скіль­ки ви на­ко­пи­чи­те на мо­мент ви­хо­ду на пен­сію, але рі­зни­ця, імо­вір­но, буде не­ве­ли­кою.↩︎
  109. Тут на­ве­де­но се­ре­дні по­ка­зни­ки до­хі­дно­сті для рин­ку США, але й в ін­ших роз­ви­ну­тих кра­ї­нах до­хі­дність дуже близь­ка до цьо­го рів­ня. Якби у Ве­ли­кій Бри­та­нії вона була ви­щою, ніж, на­при­клад, у США, гло­баль­ні ін­ве­сто­ри вкла­да­ли б свої ка­пі­та­ли у Ве­ли­кій Бри­та­нії доти, доки по­ка­зни­ки до­хі­дно­сті не на­бли­зи­ли­ся б один до одно­го. Не­змін­но ви­со­кий рі­вень до­хі­дно­сті дер­жав­них облі­га­цій кра­ї­ни свід­чить про те, що, на дум­ку ін­ве­сто­рів, з та­кою кра­ї­ною пов’яза­ний під­ви­ще­ний ри­зик де­фол­ту (не­ви­пла­ти ко­штів) або де­валь­ва­ції (вна­слі­док зне­ці­не­н­ня ва­лю­ти). Іна­кше ка­жу­чи, на­дмі­ру ви­со­ка до­хі­дність дер­жав­них облі­га­цій за­зви­чай є озна­кою по­га­но­го уря­ду­ва­н­ня. Ре­аль­на (пі­сля ко­ри­гу­ва­н­ня на рі­вень ін­фля­ції) до­хі­дність у 7% може ви­да­тись не над­то при­ва­бли­вою про­ти до­хі­дно­сті де­яких акцій — на­при­клад, та­ких ком­па­ній, як Dell чи Microsoft. Про­те 7-від­со­тко­ва ефективна річна ставка доходу озна­чає, що вар­тість ва­ших за­оща­джень буде по­дво­ю­ва­ти­ся ко­жні де­сять ро­ків. На від­мі­ну від цьо­го, ці­лих трид­цять п’ять ро­ків зна­до­би­ться для по­дво­є­н­ня вар­то­сті за­оща­джень, якщо до­хі­дність ста­но­ви­ти­ме 2%, тоб­то від­по­від­а­ти­ме при­бли­зній істо­ри­чній до­хі­дно­сті оща­дних ра­хун­ків і вза­єм­них фон­дів гро­шо­во­го рин­ку пі­сля опо­да­тку­ва­н­ня. При­мі­тка. При­бли­зну кіль­кість ро­ків, що зна­до­би­ться для по­дво­є­н­ня вар­то­сті за­оща­джень при їх вкла­ден­ні за рі­зни­ми про­цен­тни­ми став­ка­ми, мо­жна ді­зна­тись, якщо про­сто по­ді­ли­ти сім­де­сят на рі­вень се­ре­дньо­рі­чної до­хі­дно­сті ва­ших вкла­день. Цей спо­сіб має на­зву «Пра­ви­ло 70», а для тих, хто лю­бить то­чність, — «Пра­ви­ло 72».↩︎
  110. Krystyna Krzyzak, “CEE: A System In Flux,” Investment & Pensions Europe, January 2018 (Magazine). [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.ipe.com/pensions/country-reports/cee/cee-a-system-in-flux/10022463.article.↩︎
  111. Christopher Jarvis, “The Rise and Fall of Albania’s Pyramid Schemes,” Finance & Development, a quarterly magazine of the IMF, March 2000, Volume 37, Number 1. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.imf.org/external/pubs/ft/fandd/2000/03/jarvis.htm.↩︎
  112. Зга­ду­ва­н­ня кон­кре­тних фон­дів не озна­чає того, що вони, на нашу дум­ку, є кра­щи­ми за будь-який аль­тер­на­тив­ний ва­рі­ант. Перш ніж при­дба­ти якийсь ін­ве­сти­цій­ний ін­стру­мент, ре­тель­но ви­вчіть си­ту­а­цію. Не за­бу­вай­те, що ви ін­ве­сту­є­те у своє вла­сне май­бу­тнє!↩︎
  113. Dimitar Boyadzhiev et al., Morningstar Manager Research EMEA, “Morningstar’s European Active/Passive Barometer,” February 2019. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.morningstar.com/en-uk/lp/european-active-passive-barometer.↩︎
  114. Див. Jeremy J. Siegal, Stocks for the Long Run, 3rd edition (New York: McGraw Hill, 2002): 342–343.↩︎
  115. Див. Burton G. Malkiel, A Random Walk Down Wall Street: The Time Tested Strategy for Successful Investing (New York: W. W. Norton & Company, 2015): 177–178.↩︎
  116. Див. Burton G. Malkiel, A Random Walk Down Wall Street: The Time-Tested Strategy for Successful Investing (New York: W. W. Norton & Company, 2003): 189–190. До­да­тко­ві під­твер­дже­н­ня того, що вза­єм­ний фонд, який за­без­пе­чу­вав ви­со­ку до­хі­дність про­тя­гом одно­го пе­рі­о­ду, може не за­без­пе­чи­ти її в май­бу­тньо­му, на­ве­де­но в ро­бо­ті Mark M. Carhart, “On Persistence in Mutual Fund Performance,” The Journal of Finance 52, No. 1 (March 1997): 57–82.↩︎
  117. Див. Burton G. Malkiel, A Random Walk Down Wall Street: The Time-Tested Strategy for Successful Investing (New York: W. W. Norton & Company, 2003): 180–181.↩︎
  118. Abraham Okusanya, “Lessons from 118 years of asset class returns data,” FinalytiQ, March 28, 2018. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://finalytiq.co.uk/lessons-118-years-capital-market-return-data/.↩︎
  119. На­віть тим, хто зби­ра­є­ться ін­ве­сту­ва­ти в ін­де­ксні фон­ди, вар­то про­кон­суль­ту­ва­тись з екс­пер­та­ми. Існує чи­ма­ло пи­тань по­да­тко­во­го та пра­во­во­го ха­ра­кте­ру на кшталт ви­ко­ри­ста­н­ня мо­жли­во­стей від­стро­че­н­ня спла­ти по­да­тку, скла­де­н­ня за­по­ві­тів, вста­нов­ле­н­ня до­вір­чої вла­сно­сті, ро­зум­но­го ви­бо­ру стра­хо­вих по­лі­сів тощо, при ви­рі­шен­ні яких не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти дум­ку фа­хів­ців.↩︎
  120. Див. Liqun Liu, Andrew J. Rettenmaier, and Zijun Wang, “Social Security and Market Risk,” National Center for Policy Analysis Working Paper, No. 244, July 2001.↩︎
  121. Облі­га­ції, ін­де­ксо­ва­ні на рі­вень ін­фля­ції, емі­ту­ють та­кож такі кра­ї­ни, як Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ні­меч­чи­на, Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція, Шве­ція тощо.↩︎
  122. OECD, Directorate for Employment, Labour and Social Affairs: Pension systems: “Ukraine: Pension system profile.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.oecd.org/countries/ukraine/45336467.pdf.↩︎
  123. OECD Project on Financial Incentives and Retirement Savings, Policy Brief N°1, “The tax treatment of retirement savings in private pension plans,” December 2018. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.oecd.org/daf/fin/private-pensions/Tax-treatment-of-retirement-savings-Policy-Brief-1.pdf.↩︎
  124. Tranio, “Real estate agency commission rates in different countries,” September 18, 2017. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://tranio.com/articles/real_estate_agents_commissions_in_various_countries.↩︎
  125. Bank for International Settlements, Joint Forum, “Mortgage insurance: market structure, underwriting cycle and policy implications,” August 2013. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.bis.org/publ/joint33.pdf.↩︎
  126. Eurostat, “Mean and median income by educational attainment level–EU-SILC survey.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/en/web/products-datasets/-/ILC_DI08. (дата звер­не­н­ня: 27.08.2019).↩︎
  127. Pay Scale, Inc. College Salary Report Updated for 2019. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: www.payscale.com/college-salary-report/majors-that-pay-you-back/bachelors.↩︎
  128. Bitcoin.org, “Avoid Scams: Familiarize yourself with some of the most commonly observed bitcoin scams to help protect yourself and your finances—Free Giveaways.” [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://bitcoin.org/en/scams#free-giveaways.↩︎
  129. «Спра­ве­дли­ва мо­не­та» — це мо­не­та, що з рів­ною ймо­вір­ні­стю у 50% ви­па­дає гер­бом чи ци­фрою («го­ло­вою» чи «хво­стом»). У дав­ни­ну на мо­не­тах кар­бу­ва­ли зо­бра­же­н­ня ко­ро­лів, ко­ро­лев чи пре­зи­ден­тів («го­ло­ви»). Якщо йде­ться про мо­не­ти євро, то «го­ло­вою» за­ве­де­но вва­жа­ти той бік мо­не­ти, на яко­му зо­бра­же­ний на­ціо­наль­ний герб. До речі, за да­ни­ми де­яких до­слі­джень, ти­по­ві мо­не­ти кра­їн ЄС не є спра­ве­дли­ви­ми: вони з біль­шою ймо­вір­ні­стю па­да­ють гер­бом униз (про­те ав­то­ри під­ру­чни­ка на­пе­ред від­мов­ля­ю­ться від від­по­від­аль­но­сті на той ви­па­док, якщо ви ви­рі­ши­те зі­гра­ти на гро­ші та про­гра­є­те ☺).↩︎

Література, використана в елементах

Сила стимулів

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу по­ду­май­те, що таке сти­му­ли та чому вони ма­ють зна­че­н­ня.
На­дій­ний спо­сіб до­мог­ти­ся від лю­дей ба­жа­ної по­ве­дін­ки — ви­на­го­ро­ди­ти їх за вчи­не­н­ня пев­них дій, іна­кше ка­жу­чи, на­да­ти їм сти­му­ли. Це на­стіль­ки оче­ви­дно, що мо­жна по­ду­ма­ти, про це не вар­то на­віть зга­ду­ва­ти. Однак зга­да­ти вар­то.
Мо­жна було б ска­за­ти, що лю­дей не по­трі­бно ви­на­го­ро­джу­ва­ти (або під­ку­по­ву­ва­ти) для того, щоб вони ді­я­ли ба­жа­ним чи­ном. На­віть коли ви ви­зна­є­те, що сти­му­ли не­об­хі­дні, не ціл­ком зро­зумі­ло, як ство­рю­ва­ти саме такі сти­му­ли, які спо­ну­ка­ли б до ба­жа­них дій.
Не­що­дав­но я спо­сте­рі­гав за емо­цій­ним не­с­прийня­т­тям де­яки­ми лю­дьми ви­ко­ри­ста­н­ня сти­му­лів для здій­сне­н­ня до­брих справ. Я за­зна­чив, що по­пу­ля­ції сло­нів у Зім­ба­бве та Пів­ден­ній Афри­ці збіль­шу­ю­ться, оскіль­ки по­лі­ти­ка цих кра­їн до­зво­ляє лю­дям отри­му­ва­ти при­бу­ток від утри­ма­н­ня стад сло­нів. Сту­дент, який на­го­ло­сив на сво­їй стур­бо­ва­но­сті про­бле­ма­ми нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща, від­по­вів, що він про­ти по­ря­тун­ку сло­нів, якщо люди ро­блять це лише з ко­ри­сли­вих мір­ку­вань. Іна­кше ка­жу­чи, він був го­то­вий від­сто­ю­ва­ти свою по­зи­цію, до­по­ки на­слід­ків за­зна­ва­ли лише сло­ни. Його прин­цип, який, за моїм при­пу­ще­н­ням, по­ді­ля­ли й інші «з по­ді­бни­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми», по­ля­гав у тому, що в осно­ві до­брих справ ма­ють ле­жа­ти спів­чу­т­тя і тур­бо­та, а не ко­ри­сли­вість. Я не зміг втри­ма­тись, щоб не ска­за­ти йому, що був би вра­же­ний його мо­раль­ни­ми прин­ци­па­ми, якби, по­тре­бу­ю­чи скла­дної опе­ра­ції для вря­ту­ва­н­ня сво­го жи­т­тя, він від­мо­вив­ся б звер­ну­тись до хі­рур­га і на­то­мість до­зво­лив сво­їй ма­те­рі ви­ко­на­ти опе­ра­цію.
Пе­ре­ко­на­ти лю­дей у тому, що сти­му­ли не­об­хі­дні, не на­стіль­ки скла­дно, як ви­зна­чи­ти пра­виль­ні сти­му­ли. Зви­чай­но, нам по­трі­бні сти­му­ли, які мо­ти­ву­ють лю­дей до ба­жа­ної по­ве­дін­ки, але що є ба­жа­ним? У де­яких си­ту­а­ці­ях від­по­відь є до­сить оче­ви­дною. Але не зав­жди.
Ко­жно­го разу, коли ви ро­би­те до­бру спра­ву, ваша спро­мо­жність зро­би­ти ще якусь до­бру спра­ву не­о­дмін­но змен­шу­є­ться. Цей не­ми­ну­чий на­слі­док обме­же­но­сті від­обра­же­но у по­нят­ті «аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти». Зав­жди існу­ють ком­про­мі­сні рі­ше­н­ня, і щоб ви­зна­чи­ти най­кра­щий спо­сіб дій, нам ча­сто не­об­хі­дна ін­фор­ма­ція з ба­га­тьох дже­рел. Та­ким чи­ном, дво­ма ва­жли­ви­ми фун­кці­я­ми сти­му­лів є: (1) пе­ре­да­ча ін­фор­ма­ції про на­йопти­маль­ні­ші дії та (2) мо­ти­ву­ва­н­ня лю­дей до їх ви­ко­на­н­ня.

Стимули та поводження з ув’язненими

У де­яких ви­пад­ках ба­жа­ний спо­сіб дій зро­зумі­лий, і ці ви­пад­ки до­зво­ля­ють нам зо­се­ре­ди­тись на силі сти­му­лів, що мо­ти­ву­ють лю­дей. Яскра­вим при­кла­дом є пра­кти­ка бри­тан­сько­го уря­ду з укла­да­н­ня до­го­во­рів із ка­пі­та­на­ми су­ден на пе­ре­ве­зе­н­ня в’язнів до Ав­стра­лії у 1860-х ро­ках. Рі­вень ви­жи­ва­н­ня ув’язне­них, яких від­прав­ля­ли до Ав­стра­лії, ста­но­вив лише 40%, що, як ві­до­мо, було дуже низь­ким по­ка­зни­ком. Гу­ма­ні­тар­ні гру­пи, цер­ква й дер­жав­ні уста­но­ви за­кли­ка­ли ка­пі­та­нів з мо­раль­них мір­ку­вань під­ви­щи­ти ви­жи­ва­ність зав­дя­ки більш гі­дно­му став­лен­ню до ув’язне­них. Всу­пе­реч цим за­кли­кам, по­ка­зник ви­жи­ва­н­ня за­ли­шав­ся на рів­ні 40%.
Зре­штою, еко­но­міст на ім’я Едвін Че­двік по­ре­ко­мен­ду­вав змі­ни­ти сти­му­ли. За­мість того, щоб спла­чу­ва­ти ка­пі­та­нам за ко­жно­го в’язня, який під­няв­ся на борт ко­ра­бля в Ан­глії, Че­двік за­про­по­ну­вав пла­ти­ти їм за ко­жно­го в’язня, який зі­йшов з ко­ра­бля на бе­рег в Ав­стра­лії. По­кра­ще­н­ня від­бу­ло­ся мит­тє­во і було вра­жа­ю­чим. Рі­вень ви­жи­ва­н­ня пе­ре­ви­щив 98%, оскіль­ки ка­пі­та­ни отри­ма­ли по­ту­жний сти­мул дба­ти про здо­ров’я ув’язне­них, змен­шу­ю­чи їхню кіль­кість на ко­жно­му ко­ра­блі та за­без­пе­чу­ю­чи які­сні­ше хар­чу­ва­н­ня й са­ні­тар­но-гі­гі­є­ні­чні умо­ви під час пе­ре­ве­зе­н­ня(1).

Створення стимулів прямим та опосередкованим чином

Ба­жа­ні сти­му­ли іно­ді мо­жуть ство­рю­ва­ти­ся пря­мо, як у ви­пад­ку пе­ре­ве­зе­н­ня ув’язне­них. Ви зна­є­те, яко­го ре­зуль­та­ту хо­че­те до­сяг­ти, і ви вста­нов­лю­є­те ви­на­го­ро­ду (ска­жі­мо, опла­ту го­тів­кою) за ви­ко­на­н­ня цієї дії. На жаль, у біль­шо­сті ви­пад­ків ба­жа­ний для нас тип по­ве­дін­ки ви­ма­гає вмі­ло­го ба­лан­су­ва­н­ня кон­ку­ру­ю­чих ці­лей. У та­ких ви­пад­ках ство­ре­н­ня пря­мо­го сти­му­лу щось зро­би­ти може ви­яви­тись за­над­то ефе­ктив­ним, оскіль­ки зму­шує лю­дей ігно­ру­ва­ти інші речі.
У ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі було ба­га­то ні­се­ні­тниць, які мо­гли ви­ни­ка­ти вна­слі­док пря­мо­лі­ній­но­го за­сто­су­ва­н­ня сти­му­лів. На­при­клад, ке­рів­ни­цтво ре­а­гу­ва­ло на сти­му­ли до збіль­ше­н­ня ви­ро­бни­цтва взу­т­тя, ви­го­тов­ля­ю­чи лише де­кіль­ка роз­мі­рів і не дба­ю­чи про те, які роз­мі­ри най­кра­ще під­хо­дять спо­жи­ва­чам. Такі сти­му­ли впли­ва­ли на по­ве­дін­ку лю­дей, однак вони не сти­му­лю­ва­ли по­гли­бле­н­ня со­ці­аль­ної спів­пра­ці, не­об­хі­дної для про­ду­ктив­ної еко­но­мі­ки.
Коли зав­да­н­ня по­ля­гає в за­охо­чен­ні лю­дей до спів­пра­ці, рід­ко мо­жна до­сяг­ти ба­жа­них ре­зуль­та­тів шля­хом пря­мо­лі­ній­но­го ство­ре­н­ня сти­му­лів. На­то­мість сти­му­ли по­вин­ні впро­ва­джу­ва­тись опо­се­ред­ко­ва­но, че­рез на­бір за­галь­них пра­вил, що умо­жлив­лю­ють їх ви­ни­кне­н­ня вна­слі­док со­ці­аль­ної вза­є­мо­дії.
Ва­жли­вість за­галь­них пра­вил у мо­ти­ва­ції до спів­пра­ці де­мон­струє до­ро­жній рух. Як би не дра­ту­вав до­ро­жній рух у го­ди­ни пік, по­то­ки транс­пор­ту по­ка­зу­ють ди­во­ви­жний сту­пінь сти­хій­ної со­ці­аль­ної спів­пра­ці. Без та­кої спів­пра­ці де­ся­тки ти­сяч жи­те­лів пе­ред­мість, які пра­цю­ють у ве­ли­ких мі­стах, сто­я­ли б у без­на­дій­них до­ро­жніх за­то­рах.
Основ­ні пра­ви­ла, що за­без­пе­чу­ють таку ефе­ктив­ну спів­пра­цю ав­то­мо­бі­лі­стів, про­сті: (1) їдь по пра­вій сму­зі; (2) ру­хай­ся на зе­ле­не сві­тло, при­ско­рюй­ся або го­туй­ся зу­пи­ни­ти­ся на жов­те і зу­пи­няй­ся на чер­во­не; (3) не пе­ре­ви­щуй вста­нов­ле­но­го обме­же­н­ня швид­ко­сті біль­ше ніж на 10 миль за го­ди­ну; та (4) не на­бли­жай­ся за­над­то близь­ко до ін­шої ма­ши­ни. Ці пра­ви­ла пе­ре­тво­рю­ють наш сти­мул без­пе­чно і зру­чно ді­ста­ти­ся до не­об­хі­дних пун­ктів при­зна­че­н­ня на мо­дель ком­про­мі­сної по­ве­дін­ки, яка слу­гує ін­те­ре­сам ко­жно­го(2).
Рин­ко­ва еко­но­мі­ка є без­умов­ним при­кла­дом того, як на­бір пра­вил може ство­ри­ти умо­ви, за яких осо­би­сті сти­му­ли мо­ти­ву­ють со­ці­аль­ну спів­пра­цю. Рин­ко­ві еко­но­мі­ки не ство­рю­ють сти­му­лів пря­мо­лі­ній­но. На­справ­ді, в бу­кваль­но­му сен­сі, рин­ки вза­га­лі не ство­рю­ють сти­му­лів. Най­ва­жли­ві­ші сти­му­ли ви­ни­ка­ють в ре­зуль­та­ті суб’єктив­них ба­жань лю­дей: сти­мул зна­йти ко­ха­н­ня, за­слу­жи­ти по­ва­гу, зро­би­ти світ кра­щим, за­без­пе­чу­ва­ти сім’ю. Рин­ки — це пра­ви­ла по­ве­дін­ки, які узго­джу­ють ці рі­зні сти­му­ли між со­бою, да­ю­чи лю­дям мо­жли­вість по­ві­дом­ля­ти свої ба­жа­н­ня ін­шим. Ціни, при­бу­тки та зби­тки, які за­зви­чай на­зи­ва­ють рин­ко­ви­ми сти­му­ла­ми, ство­рю­ю­ться вна­слі­док вза­є­мо­дії лю­дей між со­бою. Ці сти­му­ли, які мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся лише че­рез рин­ки, мі­стять ін­фор­ма­цію, що спри­яє со­ці­аль­ній спів­пра­ці.
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Чи мо­же­те ви те­пер по­ясни­ти, чому осо­би­сті сти­му­ли зда­тні спри­я­ти со­ці­аль­ній спів­пра­ці че­рез рин­ки? Як ви ду­ма­є­те, чи ро­блять осо­би­сті сти­му­ли світ кра­щим? Об­ґрун­туй­те свою дум­ку.
  1. До­да­тко­ву ін­фор­ма­цію за цим при­кла­дом див. у кни­зі Robert B. Ekelund, Jr., and Richard Ault, Intermediate Microeconomics: Theory and Applications (Lexington, Mass.: D.C. Heath and Company, 1995), pp. 21—22.↩︎
  2. При­клад по­то­ку транс­пор­ту взя­то з кни­ги Paul Heyne, The Economic Way of Thinking, 8th ed. (Upper Saddle River, N.J.: Prentice-Hall, Inc.), chapter 1.↩︎

Необраний шлях

Автор: Роберт Фрост

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Ви­брав­ши на роз­до­ріж­жі одну до­ро­гу, ви вже не змо­же­те піти ін­шою. Ця умо­ва зму­шує ман­дрів­ни­ка зро­би­ти ви­бір. Чи­та­ю­чи цей вірш, ви­зна­чте вар­тість по­до­ро­жі ви­бра­ною до­ро­гою.
У лісі я ви­йшов до двох до­ріг
І му­сив якусь одну ви­би­ра­ти,
Щоб ру­ши­ти далі... Я ж дов­го не міг
На­ва­жи­тись; гля­нув упра­во — про­ліг
Той шлях по­під со­сни кри­сла­ті, —
І ру­шив лі­во­руч я... Тим пу­тів­цем
Не­лег­ко було в са­мо­ті про­сту­ва­ти,
Бо тра­ви за ноги ха­па­ли ти­хцем...
Ле­жа­ла до­ро­га між ялів­цем —
Ко­мусь же й її то­ру­ва­ти.
Осін­ній лист на пі­ску зо­ло­тів —
По ньо­му жо­дна нога не сту­па­ла.
Я й ін­шим шля­хом прой­ти б хо­тів,
Та ж доля, глу­ха до ба­жань і чут­тів,
На­зад ні­ко­го ще не вер­та­ла.
Й коли вже роки мої ві­ді­йдуть,
Ска­жу я, зі­тхнув­ши, як то й го­ди­ться:
І в мене було роз­до­ріж­жя... й отут
Обрав я собі менш то­ро­ва­ну путь —
Лиш в цьо­му й була рі­зни­ця.
(Пе­ре­клад з ан­глій­ської Ва­ле­рія Бой­чен­ка)
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Чому ви­бір лю­дей від­рі­зня­є­ться, коли вони опи­ня­ю­ться на по­ді­бних роз­до­ріж­жях у жит­ті? По­ясніть, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи по­ня­т­тя суб’єктив­них ви­трат і ви­год.

Можливості та витрати

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу по­ду­май­те, чому обме­же­ність ре­сур­сів зму­шує нас ро­би­ти ви­бір.
Ро­бо­та рин­ків спри­яє со­ці­аль­ній спів­пра­ці. Рин­ки на­да­ють лю­дям ін­фор­ма­цію та сти­му­ли, що спря­мо­ва­ні на отри­ма­н­ня ними вла­сної ви­го­ди та­ки­ми спосо­ба­ми, які ство­рю­ють най­кра­щі мо­жли­во­сті для ін­ших лю­дей. Для ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки ва­жли­во при­ді­ля­ти біль­ше ува­ги ці­лі­сній кар­ти­ні, а не її окре­мим еле­мен­там. Спо­ча­тку ми роз­гля­не­мо де­які клю­чо­ві по­ня­т­тя, не­об­хі­дні для ана­лі­зу ді­яль­но­сті лю­ди­ни з по­гля­ду еко­но­мі­ки. По­чні­мо з аль­тер­на­тив­них ви­трат.

Обмеження та можливості

Еко­но­мі­чну те­о­рію на­зи­ва­ють «зло­ві­сною на­у­кою», оскіль­ки вона ви­вчає най­го­лов­ні­шу з усіх про­блем — обме­же­ність ре­сур­сів. Че­рез обме­же­ність ре­сур­сів усі ми ма­є­мо ми­ри­ти­ся з по­хму­рою ре­аль­ні­стю, яка по­ля­гає в тому, що наші мо­жли­во­сті ма­ють межі. Не­за­ле­жно від до­ся­гну­то­го нами рів­ня про­ду­ктив­но­сті, ми ні­ко­ли не змо­же­мо до­мог­ти­ся стіль­ки всьо­го, скіль­ки нам хо­ті­ло­ся б, і пов­ною мі­рою на­со­ло­ди­ти­ся ре­зуль­та­та­ми та­ких до­ся­гнень. Єди­не, що ми мо­же­мо ро­би­ти без обме­жень, — це ба­жа­ти біль­шо­го. Че­рез обме­же­ність ре­сур­сів, ко­жно­го разу, коли ми ро­би­мо щось одне, ми не­о­дмін­но ма­є­мо від­мо­ви­тись від того, щоб зро­би­ти щось інше. Отже, існує аль­тер­на­тив­на вар­тість усьо­го, що ми ро­би­мо, і ця вар­тість ви­ра­жа­є­ться у фор­мі най­цін­ні­шої аль­тер­на­ти­ви, якою ми жер­тву­є­мо.
Однак все­ося­жна при­ро­да ви­трат на­во­дить на дум­ку про те, що зло­ві­сна ре­аль­ність обме­жень є лише одні­єю сто­ро­ною ме­да­лі, яка має та­кож і сві­тлі­шу сто­ро­ну. Обме­же­ність ре­сур­сів при­зво­дить до ви­трат лише за умо­ви існу­ва­н­ня аль­тер­на­тив. Усунь­те мо­жли­вість ви­бо­ру з-по­між аль­тер­на­тив­них ва­рі­ан­тів, і ви­тра­ти зни­кнуть. Якщо, на­при­клад, я буду зму­ше­ний жити в чі­тко ви­зна­че­но­му бу­дин­ку, за­йма­ти­ся чі­тко ви­зна­че­ною ро­бо­тою, одру­жи­ти­ся з кон­кре­тною жін­кою та спо­жи­ва­ти чі­тко ви­зна­че­ний на­бір то­ва­рів, то при цьо­му я не по­не­су жо­дних ви­трат. Тож по­зи­тив­ною сто­ро­ною ви­трат є мо­жли­во­сті, які їх ство­рю­ють. Роз­шир­те наші мо­жли­во­сті — і вар­тість усьо­го, що ми ро­би­мо, зро­сте.
Хоча ми ча­сто вва­жа­є­мо вар­тість чи­мось, чого слід уни­ка­ти, на­справ­ді кра­ще жити в еко­но­мі­чних умо­вах, у яких ми зму­ше­ні вра­хо­ву­ва­ти вар­тість усіх на­ших дій. Мій до­ста­ток, най­імо­вір­ні­ше, по­кра­щив­ся б, якби я міг спо­жи­ва­ти речі без по­тре­би вра­хо­ву­ва­ти ви­тра­ти на них, які я міг би пе­ре­кла­сти на ін­ших. Але будь-яку до­сту­пну мені пе­ре­ва­гу було б пов­ні­стю зве­де­но на­ні­вець, якби інші мо­гли ігно­ру­ва­ти ви­тра­ти сво­їх дій і пе­ре­кла­да­ти їх на мене. Як на­слі­док, нам усім бра­ку­ва­ло б ін­фор­ма­ції та мо­ти­ва­ції для здій­сне­н­ня роз­ва­жли­во­го ви­бо­ру. Лише тоді, коли пов’яза­ні з ви­бо­ром ви­тра­ти по­кла­да­ю­ться на тих, хто ро­бить цей ви­бір, ми мо­же­мо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­яв­ні мо­жли­во­сті най­кра­щим чи­ном.
Це один зі спосо­бів по­ясне­н­ня пе­ре­ва­ги рин­ко­вих цін. Ціни, які люди пла­тять на рин­ку, від­дзер­ка­лю­ють аль­тер­на­тив­ну вар­тість їхньо­го ви­бо­ру. Як пра­ви­ло, ви не мо­же­те при­дба­ти то­вар або по­слу­гу на віль­но­му рин­ку де­шев­ше, ніж за ці­ною, яку го­то­ві за­пла­ти­ти за них інші, або за ці­ною, мен­шою за їхню со­бі­вар­тість. Це є ва­жли­вою ча­сти­ною со­ці­аль­ної спів­пра­ці, яка ви­ни­кає вна­слі­док рин­ко­вих опе­ра­цій.

Групи з особливими інтересами не зацікавлені у врахуванні витрат

На жаль, ба­га­то рі­шень з еко­но­мі­чних пи­тань при­йма­ю­ться не в умо­вах рин­ку як від­по­відь на ко­ли­ва­н­ня рин­ко­вих цін, а дер­жа­вою, що ке­ру­є­ться по­лі­ти­чни­ми мір­ку­ва­н­ня­ми. Це ство­рює мо­жли­во­сті отри­ма­н­ня ви­год тими, хто має зда­тність здій­сню­ва­ти по­лі­ти­чний вплив, тоді як спла­чує за такі ви­го­ди на­се­ле­н­ня. Шу­ка­чі по­лі­ти­чної ви­го­ди зав­жди при­мен­шу­ють зна­чу­щість ви­да­тків, спо­ді­ва­ю­чись ви­прав­да­ти біль­ші ви­тра­ти. За­зви­чай вони ствер­джу­ють, що де­які речі на­стіль­ки ва­жли­ві, що ви­тра­ти на­віть не слід бра­ти до ува­ги.
Осві­тя­ни ствер­джу­ють, що осві­та над­то ва­жли­ва, щоб роз­гля­да­ти її з по­гля­ду ви­трат; за­хи­сни­ки дов­кі­л­ля на­го­ло­шу­ють, що збе­ре­же­н­ня Зем­лі — на­стіль­ки на­галь­на по­тре­ба, що еко­ло­гі­чні про­гра­ми ма­ють здій­сню­ва­ти­ся без ура­ху­ва­н­ня ви­трат; одер­жу­ва­чі гран­тів на про­ве­де­н­ня ме­ди­чних до­слі­джень на­по­ля­га­ють на тому, що здо­ров’я лю­ди­ни ва­жли­ві­ше за будь-які ви­да­тки; а одер­жу­ва­чі під­трим­ки від На­ціо­наль­но­го фон­ду ми­стецтв пе­ре­ко­ну­ють, що цін­ність «ми­сте­цтва тор­ка­є­ться най­більш гли­бин­них основ люд­ської при­ро­ди», і тому «ви­мі­рю­ва­ти його до­ла­ра­ми та цен­та­ми озна­чає осквер­ня­ти його». (Це — близь­кий пе­ре­каз ви­слов­лю­ва­н­ня сто­сов­но фі­нан­су­ва­н­ня ми­сте­цтва, яке я по­чув на хви­лі На­ціо­наль­но­го гро­мад­сько­го ра­діо.)
Всі ці за­яви слід ро­зу­мі­ти як спро­би ор­га­ні­зо­ва­них груп за­во­ло­ді­ти біль­шою кіль­кі­стю дер­жав­них ко­штів. Вра­ху­ва­н­ня ви­трат не має ні­чо­го спіль­но­го з пе­ре­біль­ше­н­ням по­тре­би в гро­шах. Гро­ші — це зру­чний спо­сіб ви­ра­же­н­ня ви­трат, але не все ви­мі­рю­є­ться гро­ши­ма. Коли я пла­чу де­сять до­ла­рів за обід, ці гро­ші мо­жуть зда­ва­ти­ся вар­ті­стю, однак справ­жньою вар­ті­стю є аль­тер­на­тив­на вар­тість — суб’єктив­на цін­ність, від якої я від­мов­ля­юсь, ви­тра­ча­ю­чи гро­ші на обід, за­мість того, щоб ви­тра­ти­ти їх на най­більш цін­ний аль­тер­на­тив­ний ва­рі­ант.

Нерозумні вимоги

Ви­мо­ги не бра­ти до ува­ги вар­тість пев­них дій рів­но­зна­чні ви­мо­гам здій­сню­ва­ти такі дії, не бе­ру­чи до ува­ги їхніх аль­тер­на­тив. По­стій­не ви­ко­ри­ста­н­ня та­ких від­вер­то не­ро­зум­них ви­мог у за­явах груп з осо­бли­ви­ми ін­те­ре­са­ми ілю­струє пе­ре­ва­гу ома­ни над ло­гі­кою в по­лі­ти­чних де­ба­тах. Не­хту­ва­н­ня аль­тер­на­ти­ва­ми пев­них дій було б об­ґрун­то­ва­ним лише за умо­ви, що такі дії зав­жди цін­ні­ші за будь-що інше. Однак це озна­чає, що ми по­вин­ні були б від­да­ва­ти всі наші ре­сур­си лише на здій­сне­н­ня цієї дії. Якби на­справ­ді, на­при­клад, пре­кра­сна ор­ке­стро­ва му­зи­ка ці­ну­ва­лась так ви­со­ко, що ви­тра­ти не слід було б на­віть бра­ти до ува­ги, то всі були б без­дом­ні, го­ло­дні, голі та весь свій час ви­тра­ча­ли на про­слу­хо­ву­ва­н­ня ор­ке­стрів. Оче­ви­дно, що це не­ро­зум­но, але ані­тро­хи не більш не­ро­зум­но, аніж ствер­джу­ва­ти про існу­ва­н­ня чо­гось на­стіль­ки ва­жли­во­го, що його вар­тість не слід ура­хо­ву­ва­ти.
Якщо дві або біль­ше гру­пи ви­ма­га­ють фі­нан­су­ва­н­ня сво­їх про­грам по­при пов’яза­ні з ними ви­тра­ти, ва­жли­вість ви­трат стає оче­ви­дною. Осві­та на­шої мо­ло­ді та лі­ку­ва­н­ня на­ших хво­рих не мо­жуть одно­ча­сно мати та­ко­го ве­ли­ко­го зна­че­н­ня, щоб не вра­хо­ву­ва­ти ви­тра­ти на їх фі­нан­су­ва­н­ня, у вся­ко­му разі, не у сві­ті обме­же­них ре­сур­сів. Під­ви­ще­н­ня яко­сті осві­ти для мо­ло­ді мо­жли­ве ко­штом ско­ро­че­н­ня ви­трат на охо­ро­ну здо­ров’я, і нав­па­ки. Ігно­ру­ва­ти вар­тість чо­гось одно­го озна­чає ста­ви­тись до ін­шо­го як та­ко­го, що від­но­сно пер­шо­го не за­слу­го­вує на­віть ува­ги.
Зві­сно, ре­а­лії обме­же­но­сті ре­сур­сів та аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти, що з них ви­пли­ва­ють, впли­ва­ють на по­лі­ти­чний про­цес, по­при ри­то­ри­ку груп з осо­бли­ви­ми ін­те­ре­са­ми, спря­мо­ва­ну на при­мен­ше­н­ня не­об­хі­дно­сті вра­ху­ва­н­ня ви­трат. Кон­ку­рен­тні аль­тер­на­ти­ви по­трі­бно по­рів­ню­ва­ти між со­бою, тому аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти бе­ру­ться до ува­ги в по­лі­ти­чно­му про­це­сі. На жаль, не­до­лі­ки та упе­ре­дже­ність по­лі­ти­чно­го про­це­су не до­зво­ля­ють аде­ква­тно вра­хо­ву­ва­ти аль­тер­на­тив­ну вар­тість ді­яль­но­сті уря­ду. Коли аль­тер­на­ти­ви не вра­хо­ву­ю­ться на­ле­жним чи­ном, то і ре­зуль­тат є очі­ку­ва­ним. Ви­ни­ка­ють не­про­ду­ктив­ні ви­тра­ти, оскіль­ки вна­слі­док прийня­тих рі­шень від­бу­ва­є­ться пе­ре­ті­ка­н­ня ре­сур­сів від більш цін­них до менш цін­них на­прям­ків ді­яль­но­сті, а ча­сто й до та­ких ви­дів ді­яль­но­сті, які спри­чи­ня­ють на­слід­ки, що су­пе­ре­чать за­яв­ле­ним ці­лям.
Рин­ко­ві ціни не є іде­аль­ним від­дзер­ка­ле­н­ням аль­тер­на­тив­них ви­трат, однак їх на­бли­же­ність до них мо­жна оці­ни­ти, роз­гля­нув­ши ви­крив­ле­н­ня, які ви­ни­ка­ють че­рез те, що при прийнят­ті по­лі­ти­чних рі­шень ча­сто не вра­хо­ву­є­ться біль­шість ви­трат, що не­об­хі­дні для ре­а­лі­за­ції пев­ної по­лі­ти­чної дії.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Отже, які не­до­лі­ки пов’яза­ні з ігно­ру­ва­н­ням на­шим уря­дом аль­тер­на­тив­них ви­трат при на­ма­ган­ні за­без­пе­чи­ти осві­ту на­шій мо­ло­ді, піль­ги на ме­ди­чне об­слу­го­ву­ва­н­ня на­шим хво­рим і пен­сій­не за­без­пе­че­н­ня гро­ма­дя­нам лі­тньо­го віку?

Ринки та маржиналізм

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу спро­буй­те ви­зна­чи­ти, як саме під­при­єм­ства до­ся­га­ють ма­кси­маль­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва та вар­то­сті, по­рів­ню­ю­чи гра­ни­чний до­хід та гра­ни­чні ви­тра­ти.
В осо­би­сто­му жит­ті нам зав­жди до­во­ди­ться «ви­рів­ню­ва­ти гра­ни­чні ви­го­ди з гра­ни­чни­ми ви­тра­та­ми», тоб­то роз­по­ді­ля­ти на­яв­ний час між рі­зни­ми ви­да­ми ді­яль­но­сті так, щоб гра­ни­чна вар­тість часу, ви­тра­че­но­го на ко­жний з них, за­ли­ша­лась одна­ко­вою. Ви­рів­ню­ва­ти між со­бою гра­ни­чні ви­го­ди та гра­ни­чні ви­тра­ти до­во­ди­ться не лише в осо­би­сто­му жит­ті: це ви­рів­ню­ва­н­ня має ве­ли­че­зне зна­че­н­ня й для успі­ху еко­но­мі­ки в ці­ло­му. А оскіль­ки ін­фор­ма­ція та сти­му­ли пе­ре­да­ю­ться че­рез рин­ко­ві ціни, це спо­ну­кає і лю­дей, і під­при­єм­ства, які пра­гнуть за­до­воль­ни­ти вла­сні по­тре­би, до спів­пра­ці у спо­сіб, що ви­рів­нює гра­ни­чні ви­го­ди та гра­ни­чні ви­тра­ти в усій еко­но­мі­ці. Обго­во­ре­н­ня цьо­го про­це­су до­по­мо­же кра­ще ро­зі­бра­тись у тих пе­ре­ва­гах, що їх ми всі одер­жу­є­мо від ко­му­ні­ка­ції та спів­пра­ці, до яких нас спо­ну­ка­ють рин­ко­ві ціни.
Чи­слен­ні під­при­єм­ства, що фун­кціо­ну­ють в еко­но­мі­ці, за­ці­кав­ле­ні на­сам­пе­ред у збіль­шен­ні вла­сних при­бу­тків. Про­те рі­ше­н­ня, які ці фір­ми при­йма­ють, впли­ва­ють і на ре­шту під­при­ємств. На­при­клад, чим біль­ше про­ду­кції фір­ма ви­ро­бляє, тим біль­ше обме­же­них ре­сур­сів їй до­во­ди­ться ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти й тим мен­ше мо­жуть ви­ро­бля­ти інші під­при­єм­ства. В іде­а­лі ко­жне під­при­єм­ство ви­ро­бля­ти­ме про­ду­кцію в кіль­ко­сті, що зво­дить до мі­ні­му­му втра­ти в ін­ших се­кто­рах еко­но­мі­ки. Для до­ся­гне­н­ня цьо­го іде­а­лу по­трі­бен ве­ли­че­зний об­сяг ін­фор­ма­ції про такі речі, як по­го­дні умо­ви, від­кри­т­тя но­вих по­кла­дів при­ро­дних ре­сур­сів, між­дер­жав­ні кон­флі­кти, ефе­ктив­ні те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва, а та­кож про осо­бли­ві об­ста­ви­ни та суб’єктив­ні упо­до­ба­н­ня міль­йо­нів пра­ців­ни­ків, вла­сни­ків ре­сур­сів та спо­жи­ва­чів.
Жо­дний дер­жав­ний ор­ган ні­ко­ли не зміг би зби­ра­ти та нев­пин­но онов­лю­ва­ти цю ін­фор­ма­цію, і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її як на­ле­жить. На ща­стя, всю цю ін­фор­ма­цію пе­ре­да­ють рин­ко­ві ціни: зокре­ма, ціни, за яки­ми під­при­єм­ства ку­пу­ють ре­сур­си, від­дзер­ка­лю­ють гра­ни­чну вар­тість цих ре­сур­сів у разі їх най­більш ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня. А це спо­ну­кає ко­жне з під­при­ємств ви­би­ра­ти таку ком­бі­на­цію ви­ро­бни­чих ре­сур­сів, що зво­дить до мі­ні­му­му його ви­тра­ти на ви­ро­бни­цтво да­но­го об­ся­гу про­ду­кції (для цьо­го не­об­хі­дно ви­рів­ня­ти гра­ни­чну про­ду­ктив­ність у роз­ра­хун­ку на оди­ни­цю вар­то­сті всіх ви­ро­бни­чих ре­сур­сів(1)); при цьо­му під­при­єм­ство ви­би­рає таку ком­бі­на­цію ви­ро­бни­чих ре­сур­сів, що за­без­пе­чує ви­ро­бни­цтво про­ду­кції зі зве­де­н­ням до мі­ні­му­му втрат в ін­ших се­кто­рах еко­но­мі­ки. Таке ви­рів­ню­ва­н­ня гра­ни­чно­го до­хо­ду та гра­ни­чних ви­трат є від­дзер­ка­ле­н­ням ко­ор­ди­на­ції, мас­штаб якої ви­кли­кає за­хват: ко­жне під­при­єм­ство ре­а­гує на вар­тість ви­ро­бни­чих ре­сур­сів для ре­шти під­при­ємств.

Обсяги виробництва та граничні коригування

Для якнай­кра­що­го ви­ко­ри­ста­н­ня обме­же­них ре­сур­сів не­до­ста­тньо, якщо ко­жне під­при­єм­ство про­сто зво­ди­ти­ме до мі­ні­му­му втра­ту вар­то­сті (тоб­то ви­тра­ти), пов’яза­ну з ви­ро­бни­цтвом про­ду­кції. На­віть якщо всі під­при­єм­ства в еко­но­мі­ці ви­ро­бля­ти­муть свою про­ду­кцію з най­ниж­чи­ми ви­тра­та­ми, об­сяг про­ду­кції, ви­ро­бле­ної всі­ма під­при­єм­ства­ми ра­зом узя­ти­ми, ви­яви­ться над­то за­тра­тним. На­при­клад, що­ден­но ми мо­гли б ви­ро­бля­ти для ко­жно­го аме­ри­кан­ця де­ся­тки одно­ра­зо­вих під­гуз­ків за якнай­ниж­чих ви­трат на не­об­хі­дні для цьо­го ви­ро­бни­чі ре­сур­си. Про­те та­кий об­сяг ви­ро­бни­цтва, оче­ви­дно, є за­ве­ли­ким: гра­ни­чні ви­тра­ти (на­віть зве­де­ні до мі­ні­му­му) на ви­ро­бни­цтво під­гуз­ків зна­чно пе­ре­ви­щу­ва­ти­муть їхню гра­ни­чну вар­тість, тоб­то аль­тер­на­тив­на вар­тість ви­ро­бни­цтва ще одно­го під­гуз­ка є ви­щою за його ціну. Для ви­ро­бни­цтва ком­бі­на­ції всіх то­ва­рів із най­більш ефе­ктив­ним ви­ко­ри­ста­н­ням ре­сур­сів по­трі­бно не лише, щоб ко­жний то­вар ви­ро­бляв­ся за якнай­ниж­чих ви­трат, але й щоб об­сяг ви­ро­бни­цтва ко­жно­го то­ва­ру не пе­ре­ви­щу­вав рів­ня, в яко­му його гра­ни­чна вар­тість до­рів­нює гра­ни­чним ви­тра­там на його ви­ро­бни­цтво.
Знов-таки, ви­рів­ню­ва­н­ня гра­ни­чно­го до­хо­ду та гра­ни­чних ви­трат за­без­пе­чує ви­ро­бни­цтво всі­ма під­при­єм­ства­ми ра­зом взя­ти­ми та­ко­го асор­ти­мен­ту про­ду­кції, який має най­ви­щу цін­ність. А до­ступ до всі­єї не­об­хі­дної ін­фор­ма­ції ко­жне під­при­єм­ство отри­мує про­сто ре­а­гу­ю­чи на рин­ко­ві ціни. Ціна про­ду­кції, ви­ро­бле­ної під­при­єм­ством, від­дзер­ка­лює її гра­ни­чну вар­тість, тоді як ціни на ви­ро­бни­чі ре­сур­си ви­зна­ча­ють гра­ни­чні ви­тра­ти фір­ми на її ви­ро­бни­цтво. Ви­ко­ри­ста­н­ня цієї ін­фор­ма­ції під­при­єм­ства­ми, що пра­гнуть одер­жа­ти яко­мо­га ви­щий при­бу­ток, спо­ну­кає їх ви­ро­бля­ти про­ду­кцію в та­ко­му асор­ти­мен­ті, який має ма­кси­маль­ну цін­ність. Ко­жна фір­ма на­ро­щує свої при­бу­тки шля­хом збіль­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва доти, доки ціна цієї про­ду­кції пе­ре­ви­щує гра­ни­чні ви­тра­ти на її ви­ро­бни­цтво (ту вар­тість, якою до­во­ди­ться жер­тву­ва­ти ін­шим під­при­єм­ствам шля­хом змен­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва)(2). Отже, коли всі під­при­єм­ства ви­ро­бля­ють та­кий об­сяг про­ду­кції, для яко­го ціна до­рів­нює гра­ни­чним ви­тра­там, ко­жне під­при­єм­ство ма­кси­мі­зує свій при­бу­ток, а цін­ність усі­єї су­ку­пно­сті ви­ро­бле­них то­ва­рів ся­гає ма­кси­му­му. Оскіль­ки ви­ро­бни­чі рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться з ура­ху­ва­н­ням рин­ко­вих цін, ці рі­ше­н­ня від­по­від­а­ють гра­ни­чно­му прин­ци­пу для всіх під­при­ємств; при цьо­му збіль­ши­ти вар­тість су­ку­пно­го об­ся­гу ви­ро­бле­ної про­ду­кції че­рез збіль­ше­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва на одних під­при­єм­ствах і змен­ше­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва на ін­ших не­мо­жли­во.

Свобода як велика перевага

Я вже зга­ду­вав про не­об­хі­дний рі­вень «до­ско­на­ло­сті», яко­го в ре­аль­но­му жит­ті ні­хто не до­ся­гає. Гра­ни­чні по­ка­зни­ки ні­ко­ли не до­ся­га­ють аб­со­лю­тної рів­но­ва­ги, оскіль­ки не­злі­чен­ні упо­до­ба­н­ня, об­ста­ви­ни й те­хно­ло­гії, що впли­ва­ють на вар­тість ви­ро­бни­чих ре­сур­сів та ви­ро­бле­ної про­ду­кції, змі­ню­ю­ться без упи­ну. Про­те рин­ко­ві ціни теж нев­пин­но змі­ню­ю­ться й на­да­ють цим са­мим ін­фор­ма­цію про нові умо­ви та ви­на­го­ро­джу­ють ті дії, що спри­я­ють ви­рів­ню­ван­ню гра­ни­чно­го при­бу­тку й гра­ни­чних ви­трат. Такі дії зни­жу­ють ви­тра­ти та збіль­шу­ють вар­тість ви­ро­бле­ної про­ду­кції. Цим рин­ко­вим змі­нам на­ба­га­то кра­ще, ніж будь-яким уря­до­вим фа­хів­цям-пла­но­ви­кам, вда­є­ться ви­во­ди­ти цін­ність еко­но­мі­чних рі­шень на ма­кси­маль­ний рі­вень, адже вони зму­шу­ють тих, хто при­ймає рі­ше­н­ня, ре­а­гу­ва­ти на дії ін­ших суб’єктів.
Про­те най­біль­ша пе­ре­ва­га рин­ку — це та сво­бо­да, яку він на­дає. Люди мо­жуть об­сто­ю­ва­ти свої цін­но­сті й за­до­воль­ня­ти вла­сні по­тре­би, а не бути ста­дом, яким ке­рує хтось із да­ле­кої сто­ли­ці та каже, що слід ро­би­ти для вті­ле­н­ня в жи­т­тя чи­є­їсь іде­аль­ної мо­де­лі су­спіль­но­го бла­га. На­при­клад, під­при­єм­ство може не одер­жа­ти ма­кси­маль­но мо­жли­во­го при­бу­тку, тому що вла­сник ба­жає на­да­ти ро­бо­чі мі­сця зне­до­ле­ній мо­ло­ді або ви­ді­ли­ти час на во­лон­тер­ську ді­яль­ність. Або пра­ців­ни­ця може від­мо­ви­ти­ся від ви­со­ко­опла­чу­ва­ної ро­бо­ти, щоб не пе­ре­їжджа­ти да­ле­ко від хво­рих ба­тьків. Люди весь час при­йма­ють такі рі­ше­н­ня, при­чо­му ін­фор­ма­цію про від­дзер­ка­лю­ва­ні ними цін­но­сті про­сто не­мо­жли­во по­ши­рю­ва­ти че­рез по­лі­ти­чний про­цес, як не­мо­жли­во й за­без­пе­чу­ва­ти на­ле­жне ре­а­гу­ва­н­ня по­лі­ти­чної вла­ди на цю ін­фор­ма­цію. Про­те люди мо­жуть по­ши­рю­ва­ти ін­фор­ма­цію про свої цін­но­сті та три­во­ги че­рез вплив, який їхні рі­ше­н­ня справ­ля­ють на рин­ко­ві ціни. Ро­бля­чи це, вони мо­жуть бути впев­не­ні в тому, що й інші люди вра­хо­ву­ва­ти­муть їх у сво­їх рі­ше­н­нях. На­слід­ком цьо­го стає про­цес вза­єм­но­го ко­ри­гу­ва­н­ня та узго­дже­н­ня, який за­без­пе­чує на­ба­га­то ви­щий до­бро­бут і дає на­ба­га­то шир­ші мо­жли­во­сті, ніж будь-яка цен­тра­лі­зо­ва­на си­сте­ма.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. По­ясніть, кому — дер­жа­ві чи під­при­єм­ствам — кра­ще вда­є­ться збіль­шу­ва­ти до ма­кси­му­му об­ся­ги ви­ро­бни­цтва та спо­жив­чу цін­ність? По­ясніть свою від­по­відь.
  1. На­при­клад, якщо гра­ни­чна про­ду­ктив­ність на 1 до­лар вар­то­сті ви­ро­бни­чо­го ре­сур­су X ста­но­вить 2, тоді як гра­ни­чна про­ду­ктив­ність на 1 до­лар вар­то­сті ви­ро­бни­чо­го ре­сур­су Y до­рів­нює лише 1, то під­при­єм­ство мо­гло б збіль­ши­ти об­сяг ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су X на 1 до­лар (і під­ви­щи­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва на 2 оди­ни­ці), змен­ши­ти об­сяг ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­су Y на 2 до­ла­ри (та зни­зи­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва на 2 оди­ни­ці), зав­дя­ки чому об­сяг ви­ро­бни­цтва про­ду­кції за­ли­ши­ться не­змін­ним, а ви­тра­ти зни­зя­ться на 1 до­лар.↩︎
  2. Тут слід зро­би­ти за­сте­ре­же­н­ня, якщо під­при­єм­ство є мо­но­по­лі­стом, оскіль­ки в цьо­му разі ціна та гра­ни­чний до­хід, як по­ясню­є­ться в усіх пу­блі­ка­ці­ях з мі­кро­еко­но­мі­ки, роз­хо­дя­ться. Про­те це «ви­крив­ле­н­ня» не є кри­ти­чним у дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві, якщо ця мо­но­по­лія не отри­мує по­стій­ної під­трим­ки від уря­ду. На ділі в тих ви­пад­ках, коли під­при­єм­ства ма­ють змо­гу пра­гну­ти до «мо­но­поль­но­го» ста­но­ви­ща й тим­ча­со­во його до­ся­га­ти, ди­на­мі­чна ефе­ктив­ність еко­но­мі­ки зро­стає.↩︎

Спеціалізація та багатство

Автор: Дуайт Р. Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу ви­зна­чте, як спе­ці­а­лі­за­ція, до­бро­віль­ний обмін і спів­пра­ця мо­жуть ви­кли­ка­ти на­ко­пи­че­н­ня ба­гат­ства.
Со­ці­аль­на спів­пра­ця ви­ни­кає зна­чною мі­рою зав­дя­ки рин­ко­вій ко­му­ні­ка­ції. А те­пер роз­глянь­мо де­кіль­ка пе­ре­ваг, які ми отри­му­є­мо від цієї спів­пра­ці. За­га­лом ці пе­ре­ва­ги оче­ви­дні. Про­сто це ло­гі­чно: ми мо­же­мо зро­би­ти біль­ше, коли ді­є­мо зла­го­дже­но, а не всу­пе­реч один одно­му. Але для справ­жньо­го ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки ми по­вин­ні де­таль­но роз­гля­ну­ти зв’язок між спів­пра­цею та про­ду­ктив­ні­стю.
Ба­гат­ство рід­ко да­є­ться як ман­на не­бе­сна. Його тре­ба ство­рю­ва­ти з ре­тель­ні­стю, ро­зу­мом, тер­пі­н­ням і ро­зу­мі­н­ням обме­же­но­сті при­ро­дних ре­сур­сів та скла­дно­сті їх отри­ма­н­ня. Це має бути оче­ви­дним. Але одним із по­ка­зни­ків успі­ху рин­ку в під­ви­щен­ні на­шої про­ду­ктив­но­сті є те, що ба­гат­ство для лю­ди­ни дуже швид­ко ста­ло ча­сти­ною при­ро­дно­го по­ряд­ку ре­чей. На­у­ков­ці та по­лі­ти­чні екс­пер­ти вва­жа­ють роз­по­діл ба­гат­ства пер­шо­чер­го­вим пи­та­н­ням, не ма­ю­чи жо­дних по­бо­ю­вань сто­сов­но того, що їхні по­лі­ти­чні ре­ко­мен­да­ції мо­жуть пе­ре­шко­джа­ти його фор­му­ван­ню. Вони по­стій­но то­ро­чать про при­чи­ни бі­дно­сті (або «не­пра­виль­но­го» роз­по­ді­лу ба­гат­ства), во­че­видь не усві­дом­лю­ю­чи, що ви­зна­чи­ти при­чи­ни ба­гат­ства зов­сім не­лег­ко. Успіх ка­пі­та­лі­зму не дає ба­га­тьом ро­зум­ним в ін­ших аспе­ктах лю­дям по­ба­чи­ти про­сту істи­ну, що на­справ­ді ви­ро­бни­цтво пе­ре­дує роз­по­ді­лу, а не нав­па­ки.

Особлива роль спеціалізації

Коли на­при­кін­ці XVIII сто­лі­т­тя еко­но­мі­ка ви­ді­ли­лась в окре­му на­у­ко­ву ди­сци­плі­ну, ста­ла оче­ви­дною її основ­на про­бле­ма. Адам Сміт на­звав свою кни­гу з еко­но­мі­ки «До­слі­дже­н­ня про при­ро­ду і при­чи­ни ба­гат­ства на­ро­дів», і його ці­ка­вість до по­ясне­н­ня при­чин ба­гат­ства стає по­мі­тною вже з пер­шої сто­рін­ки.
Сміт по­чи­нає зі спо­сте­ре­же­н­ня: «Най­зна­чні­ший по­ступ у роз­ви­тку про­ду­ктив­ної сили пра­ці..., на­пев­но, є на­слід­ком по­ді­лу пра­ці». Він ілю­струє ва­жли­вість спе­ці­а­лі­за­ції, або по­ді­лу пра­ці, роз­гля­да­ю­чи пе­ре­ва­гу та­кої ор­га­ні­за­ції пра­ці, за якої ко­жен пра­ців­ник фа­бри­ки з ви­го­тов­ле­н­ня шпи­льок зо­се­ре­дже­ний на кон­кре­тно­му ета­пі ви­ро­бни­цтва, а не на ви­ро­бни­цтві шпиль­ки від по­ча­тку до кін­ця. Зав­дя­ки спе­ці­а­лі­за­ції пра­ців­ни­ки мо­жуть удо­ско­на­лю­ва­ти на­ви­чки, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти уста­тку­ва­н­ня, що під­ви­щує їхню про­ду­ктив­ність, а та­кож уни­ка­ти втрат часу від по­стій­ної змі­ни виду ді­яль­но­сті. Це до­сить оче­ви­дні пе­ре­ва­ги, але вони під­ви­щу­ють про­ду­ктив­ність зна­чно біль­ше, ніж мо­жна було б очі­ку­ва­ти. За сло­ва­ми Смі­та, де­сять пра­ців­ни­ків, ко­жен з яких спе­ці­а­лі­зу­є­ться на пев­ній опе­ра­ції, мо­жуть ви­го­тов­ля­ти близь­ко со­ро­ка во­сьми ти­сяч шпи­льок на день. Однак, якби ко­жен із них спро­бу­вав са­мо­стій­но ви­ко­ну­ва­ти всі опе­ра­ції з ви­го­тов­ле­н­ня шпи­льок, то, на дум­ку Смі­та, ко­жен зміг би зро­би­ти не біль­ше двад­ця­ти шпи­льок на день, або не біль­ше дво­хсот — усі ра­зом.
Однак для ре­аль­но­го зро­ста­н­ня про­ду­ктив­но­сті одно­го лише збіль­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва не­до­ста­тньо. Фа­хі­вець ви­ро­бляє на­ба­га­то біль­ше про­ду­кту або ча­сти­ни про­ду­кту, ніж ба­жає спо­жи­ва­ти сам. Ви­ро­бни­цтво ве­ли­кої кіль­ко­сті про­ду­кції не є про­ду­ктив­ним, якщо ця про­ду­кція не по­тра­пить до рук тих, хто її ці­нує. Отже, пе­ре­ва­га спе­ці­а­лі­за­ції може бути ре­а­лі­зо­ва­на лише тоді, коли люди мо­жуть спів­пра­цю­ва­ти, при­чо­му ко­жен по­ви­нен спе­ці­а­лі­зу­ва­ти­ся на ви­ро­бни­цтві по­трі­бної ін­шим про­ду­кції, щоб мати змо­гу отри­ма­ти від ви­ро­бни­цтва, на яко­му спе­ці­а­лі­зу­ю­ться інші, те, що по­трі­бно йому. Єди­ний шлях до та­кої спів­пра­ці, а отже, єди­ний спо­сіб до­сяг­ти про­ду­ктив­но­сті спе­ці­а­лі­за­ції — це обмін.
Адам Сміт ви­явив кри­ти­чно ва­жли­вий зв’язок між обмі­ном і про­ду­ктив­ні­стю, коли він за­зна­чив, що «сту­пінь цьо­го по­ді­лу [пра­ці] зав­жди по­ви­нен обме­жу­ва­тись... роз­мі­ром рин­ку». Якщо ви мо­же­те обмі­ню­ва­ти­ся лише з тими, хто живе в ма­лень­ко­му селі, ваша зда­тність до про­ду­ктив­ної спе­ці­а­лі­за­ції над­зви­чай­но обме­же­на. На­при­клад, чи ба­га­то лю­дей, не­за­ле­жно від того, на­скіль­ки вони обда­ро­ва­ні, змо­жуть до­зво­ли­ти собі обра­ти кар’єру пи­сьмен­ни­ка, пей­за­жи­ста або му­зи­кан­та, якщо мало хто змо­же оці­ни­ти й ви­на­го­ро­ди­ти їхні до­ся­гне­н­ня? За та­ких умов біль­шість лю­дей за­зви­чай ста­ють «на всі руки ма­ста­ка­ми, які не во­ло­ді­ють до­бре жо­дним ре­ме­слом». Що більш обме­же­ним є ри­нок, то більш обме­же­ним є ви­ро­бни­чий по­тен­ці­ал спе­ці­а­лі­за­ції.

Розширення ринку

Зв’язок між спе­ці­а­лі­за­ці­єю та роз­мі­ром рин­ку по­яснює ва­жли­вість рин­ко­вої спів­пра­ці з ін­шо­го боку, а саме на осно­ві при­ва­тної вла­сно­сті та до­бро­віль­но­го обмі­ну. Спів­пра­ця може існу­ва­ти без рин­ків, при­найм­ні без рин­ків у тому зна­чен­ні, яке ми за­зви­чай в них вкла­да­є­мо. Чле­ни сім’ї спів­пра­цю­ють, бо до­бре зна­ють один одно­го та ма­ють спіль­ні ін­те­ре­си. Пра­ців­ни­ки не­ве­ли­ких ком­па­ній мо­жуть спів­пра­цю­ва­ти за­ра­ди до­ся­гне­н­ня спіль­ної мети або про­ти­сто­я­н­ня со­ці­аль­но­му ти­ску. Те ж саме мо­жна ска­за­ти про цер­кви, клу­би та інші від­но­сно не­ве­ли­кі со­ці­аль­ні ор­га­ні­за­ції. Спів­пра­цю в ме­жах сім’ї, ком­па­нії або со­ці­аль­ної ор­га­ні­за­ції мо­жна на­зва­ти ре­зуль­та­том вза­є­мо­від­но­син обмі­ну. (Пра­ці Гері Бек­ке­ра про сім’ю, зо­бра­же­н­ня ком­па­нії як «лан­цю­га кон­тра­ктів» є хо­ро­ши­ми при­кла­да­ми та­ко­го по­ясне­н­ня.) Однак такі від­но­си­ни, че­рез їх за­ле­жність від осо­би­сті­сних зв’яз­ків і спіль­них ці­лей, пра­цю­ють лише у не­ве­ли­ких гру­пах.
Ключ до про­ду­ктив­но­сті рин­ку по­ля­гає в тому, що ри­нок зна­чно роз­ши­рює про­стір для спів­пра­ці, а отже, зна­чно під­ви­щує нашу зда­тність до про­ду­ктив­ної спе­ці­а­лі­за­ції.
Оче­ви­дно, що роз­ши­ре­н­ня рин­ків за­ле­жить від удо­ско­на­ле­н­ня транс­порт­них і ко­му­ні­ка­цій­них ме­реж. Однак удо­ско­на­ле­н­ня транс­порт­но­го за­без­пе­че­н­ня і за­со­бів усної та пи­сьмо­вої ко­му­ні­ка­ції буде за­ма­ло для ре­а­лі­за­ції зна­чної ча­сти­ни пе­ре­ваг спе­ці­а­лі­за­ції за від­су­тно­сті ін­фор­ма­ції, що пе­ре­да­є­ться за до­по­мо­гою рин­ко­вих цін, і без спів­пра­ці, сти­му­лом для здій­сне­н­ня якої є ціни. Бра­зиль­ці мо­гли б по­ві­дом­ля­ти про своє ба­жа­н­ня ку­пу­ва­ти біль­ше джин­со­во­го одя­гу, ата­ку­ю­чи ви­ро­бни­ків одя­гу у всіх кра­ї­нах без­пе­рерв­ним шква­лом фа­ксів, еле­ктрон­них ли­стів і те­ле­фон­них дзвін­ків; при цьо­му одяг міг би бути від­ван­та­же­ний їм на­сту­пно­го ран­ку з будь-якої то­чки сві­ту. Про­те, якщо ця ін­фор­ма­ція буде пе­ре­да­ва­ти­ся без вра­ху­ва­н­ня змін у від­но­сних рин­ко­вих ці­нах, бра­зиль­ці не змо­жуть спо­ну­ка­ти ба­вов­ня­рів, ви­ро­бни­ків агро­хі­мі­ка­тів, ви­ро­бни­ків барв­ни­ків, текс­тиль­ни­ків, во­ді­їв ван­та­жі­вок, пі­ло­тів, тор­гов­ців і без­ліч ін­ших лю­дей до ко­ор­ди­на­ції їхніх спе­ці­а­лі­зо­ва­них зу­силь для за­без­пе­че­н­ня по­ста­ча­н­ня до Бра­зи­лії не­об­хі­дної кіль­ко­сті джин­со­во­го одя­гу ба­жа­них фа­со­нів.

Знеособлений характер ринку

Ри­нок ча­сто кри­ти­ку­ють за зне­осо­бле­ність. Може, й так, але зав­дя­ки цьо­му він зна­чно роз­ши­рює межі спе­ці­а­лі­за­ції в рам­ках спів­пра­ці. Ре­а­гу­ю­чи на змі­ну рин­ко­вих цін, лю­дям не­о­бов’яз­ко­во зна­ти тих, з ким спів­пра­цю­ють, або тих, на кого спря­мо­ва­ні їхні спіль­ні зу­си­л­ля, як не по­вин­ні й пі­клу­ва­ти­ся про них.
Ри­нок на­ба­га­то біль­ше спри­яє між­куль­тур­но­му спів­ро­бі­тни­цтву та гло­баль­ній гар­мо­нії, ніж цьо­го ко­лись змо­жуть до­сяг­ти дер­жав­ні ди­пло­ма­ти за до­по­мо­гою осо­би­стих зу­силь. Саме спів­пра­цею та гар­мо­ні­єю рин­ку, а та­кож спе­ці­а­лі­за­ці­єю, яку він умо­жлив­лює, по­ясню­є­ться ство­ре­н­ня ба­гат­ства.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Отже, чи мо­же­те ви по­ясни­ти, чому спів­пра­ця та до­бро­віль­ний обмін ви­кли­ка­ють ре­аль­не збіль­ше­н­ня про­ду­ктив­но­сті вна­слі­док спе­ці­а­лі­за­ції?

Отримання прибутку ціною людських життів

Автор: Дуайт Р. Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чи жер­тву­ють ав­то­ви­ро­бни­ки жи­т­тя­ми лю­дей за­ра­ди при­бу­тку? Чому може існу­ва­ти кон­флікт між цін­ні­стю люд­сько­го жи­т­тя і при­бу­тком?
Хоч люди ча­сто ка­жуть, що жи­т­тя без­цін­не, та сво­ї­ми ді­я­ми вони що­дня вста­нов­лю­ють ціну вла­сно­му. Люди ри­зи­ку­ють ско­ро­ти­ти його очі­ку­ва­ну три­ва­лість за­ра­ди ве­се­ло­щів, а та­кож не вжи­ва­ють усіх мо­жли­вих за­хо­дів без­пе­ки, тому що так зру­чні­ше та де­шев­ше. Коли люди охо­че йдуть на ри­зик за­для того, щоб отри­ма­ти цін­ні, на їхній по­гляд, речі, вони тим са­мим вста­нов­лю­ють ціну на своє жи­т­тя. Такі дії про­мо­ви­сто свід­чать, що для них гра­ни­чна вар­тість жи­т­тя мен­ша за ту ча­сто не­ве­ли­ку ко­ристь, яку вони отри­му­ють від на­дли­шку їжі, не­хту­ва­н­ня фі­зи­чни­ми на­ван­та­же­н­ня­ми, швид­кі­сної їзди тощо.
На жаль, коли люди ри­зи­ку­ють, з ними іно­ді тра­пля­ю­ться при­крі не­ща­сні ви­пад­ки. Ціл­ком при­ро­дно від­чу­ва­ти жаль до тих, хто за­знав сер­йо­зної трав­ми або за­ги­нув че­рез те, що під­дав­ся ри­зи­ку. Однак по­чу­т­тя жалю не по­вин­но за­кри­ва­ти нам очі на той факт, що ми не ро­би­ли би до­ро­слим лю­дям по­слу­гу, якби втру­ча­ли­ся в їхню зда­тність іти на ри­зи­ки, які вони вва­жа­ють прийня­тни­ми з огля­ду на свої впо­до­ба­н­ня та об­ста­ви­ни. Про­те таку по­лі­ти­ку що­ден­но під­три­му­ють і спри­я­ють їй спов­не­ні бла­гих на­мі­рів люди, які (1) не ви­зна­ють, що в гра­ни­чно­му ви­ра­зі люд­ське жи­т­тя не є без­цін­ним, і (2) не ро­зу­мі­ють, у який спо­сіб ціни та при­бу­тки до­зво­ля­ють ефе­ктив­но до­но­си­ти люд­ські ба­жа­н­ня до ко­мер­цій­них ком­па­ній. Це люди, які по­спі­ша­ють ви­сло­ви­ти мо­раль­не обу­ре­н­ня, коли чу­ють про зви­ну­ва­че­н­ня кор­по­ра­цій в тому, що ті жер­тву­ють жи­т­тя­ми ін­ших за­ра­ди збіль­ше­н­ня сво­го при­бу­тку, ви­ро­бля­ю­чи не­без­пе­чну про­ду­кцію.
Що­дня люди ви­пад­ко­во отри­му­ють трав­ми та по­ми­ра­ють, тому що то­ва­ри не є до­ста­тньо без­пе­чни­ми. Чин­на пра­во­ва база сьо­го­дні біль­ше, ніж будь-коли ра­ні­ше, спо­ну­кає по­стра­жда­лих вна­слі­док цих не­ща­сних ви­пад­ків по­да­ва­ти до суду на ви­ро­бни­ків «не­без­пе­чної» про­ду­кції за зав­да­ні біль та стра­ж­да­н­ня. Оче­ви­дним спо­ну­каль­ним мо­ти­вом для та­ких по­зо­вів є те, що ви­пла­ти по­зи­ва­чам і їхнім адво­ка­там мо­жуть бути ви­со­ки­ми, а іно­ді на­віть на­дмір­но ви­со­ки­ми. На­при­клад, у 1999 році суд зо­бов’язав ком­па­нію General Motors ви­пла­ти­ти ком­пен­са­цію в сумі 4,9 млрд до­ла­рів США ше­сти осо­бам, які отри­ма­ли сер­йо­зні опі­ки вна­слі­док за­го­ря­н­ня їхньо­го Chevrolet Malibu 1979 року ви­пу­ску пі­сля зі­ткне­н­ня з ав­то­мо­бі­лем, ке­ро­ва­ним п’яним во­ді­єм, що ру­хав­ся зі швид­кі­стю від 80 до 110 кі­ло­ме­трів на го­ди­ну(1).
Зви­ну­ва­че­н­ня, яке схи­ляє при­ся­жних до прийня­т­тя та­ких рі­шень та роз­бур­хує су­спіль­ство, а та­кож до­по­ма­гає по­ясни­ти такі ве­ли­кі роз­мі­ри ви­плат, по­ля­гає в тому, що жа­ді­бні кор­по­ра­ції жер­тву­ють люд­ськи­ми жи­т­тя­ми за­ра­ди збіль­ше­н­ня сво­го при­бу­тку.
Чи спра­ве­дли­ве це зви­ну­ва­че­н­ня? Зви­чай­но, так. Однак воно про­ди­кто­ва­не не кри­ти­кою кор­по­ра­цій, а є рад­ше ви­явом на­ле­жно­го фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ко­вої еко­но­мі­ки. Кор­по­ра­ції ре­гу­ляр­но жер­тву­ють жи­т­тя­ми де­яких сво­їх клі­єн­тів за­ра­ди збіль­ше­н­ня при­бу­тку, а нам усім ви­гі­дно, що вони це ро­блять. Саме так — нам по­ща­сти­ло жити в еко­но­мі­чно­му се­ре­до­ви­щі, яке до­зво­ляє кор­по­ра­ці­ям збіль­шу­ва­ти при­бу­тки, нав­ми­сно про­да­ю­чи менш без­пе­чні то­ва­ри, ніж мо­жна було б ви­ро­бля­ти. Го­тов­ність жер­тву­ва­ти жи­т­тя­ми за­ра­ди отри­ма­н­ня при­бу­тку — пев­но, не така вті­шна річ, як склян­ка мо­ло­ка, пе­чи­во та каз­ка на ніч, але вона ви­пли­ває без­по­се­ре­дньо з ре­аль­но­сті, на яку не­мо­жли­во за­плю­щи­ти очі.
Ре­аль­ність — це обме­же­ність благ. Існу­ють межі об­ся­гу ви­пу­ску ба­жа­них то­ва­рів. Якщо ми хо­че­мо біль­ше чо­гось одно­го, нам по­трі­бно буде об­хо­ди­ти­ся без чо­гось ін­шо­го. Люди, які ви­слов­лю­ють обу­ре­н­ня з того при­во­ду, що ви­ро­бни­ки жер­тву­ють без­пе­кою за­ра­ди отри­ма­н­ня при­бу­тку, ігно­ру­ють цей оче­ви­дний факт. На­при­клад, кіль­кість за­ги­блих у ДТП мо­гла би змен­ши­ти­ся, якби ав­то­мо­бі­лі були по­бу­до­ва­ні на кшталт тан­ків «Шер­ман». Однак до­да­тко­ва без­пе­ка не­га­тив­но по­зна­чи­ла­ся б на ви­тра­тах па­ли­ва, ком­фор­ті, швид­ко­сті, зру­чно­сті пар­ку­ва­н­ня, не ка­жу­чи вже про всі ті речі, які ви вже не змо­же­те при­дба­ти, за­пла­тив­ши над­зви­чай­но ви­со­ку ціну за тан­ко­мо­біль. За­дов­го до того, як ми під­ви­щи­ли би без­пе­ку ав­то­мо­бі­ля до рів­ня тан­ко­мо­бі­ля, гра­ни­чна вар­тість до­да­тко­вої очі­ку­ва­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя ста­ла б зна­чно мен­шою за гра­ни­чну вар­тість усьо­го, від чого по­трі­бно було б від­мо­ви­ти­ся. Зни­жу­ва­ти смер­тність вна­слі­док ДТП на­стіль­ки, на­скіль­ки це мо­жли­во, шля­хом ма­кси­маль­но­го під­ви­ще­н­ня без­пе­ки ав­то­мо­бі­лів про­сто не має сен­су.

Комунікація за допомогою прибутку

Але який рі­вень без­пе­ки є до­ста­тнім? Люди від­по­від­а­ють на це за­пи­та­н­ня по-рі­зно­му. На­при­клад, де­хто отри­мує таке за­до­во­ле­н­ня від їзди на мо­то­ци­клі, що ро­бить це по­при той факт, що шан­си ви­жи­ти в ава­рії в ав­то­мо­бі­лі в 17 ра­зів вищі. За­зви­чай люди по­чи­на­ють біль­ше тур­бу­ва­ти­ся про без­пе­ку, коли їхні до­хо­ди зро­ста­ють і від них за­ле­жить біль­ше лю­дей. Коли я на­вчав­ся в ма­гі­стра­ту­рі, я їздив на по­би­то­му Volkswagen Bug з две­ри­ма, що пов­ні­стю не за­чи­ня­ли­ся. Я по­жер­тву­вав без­пе­кою за­ра­ди кра­щої осві­ти. Те­пер, коли я маю сім’ю, а мої до­хо­ди зро­сли, я го­то­вий пла­ти­ти за ви­щий рі­вень без­пе­ки та тому їжджу на Chevrolet Suburban — не зов­сім танк «Шер­ман», але близь­ко до ньо­го.
Як люди по­ві­дом­ля­ють ви­ро­бни­ків ав­то­мо­бі­лів про свої ви­мо­ги до без­пе­ки? За до­по­мо­гою цін, які вони го­то­ві пла­ти­ти за рі­зні типи ав­то­мо­бі­лів, а та­кож при­бу­тку, який ці ціни при­но­сять. Зро­би­ти ав­то­мо­біль та­ким са­мим без­пе­чним, як танк «Шер­ман», було б не­ви­гі­дно, адже його б ні­хто не ку­пу­вав. Ав­то­мо­біль­ні ком­па­нії отри­му­ють біль­ше при­бу­тку в міру того, як йдуть на не­ми­ну­чі по­сту­пки, вклю­ча­ю­чи в кон­стру­кцію ав­то­мо­бі­ля те, що до сма­ку спо­жи­ва­чам. Тому коли ав­то­ви­ро­бни­ки по­сту­па­ю­ться без­пе­кою за­ра­ди збіль­ше­н­ня при­бу­тку, вони ро­блять те, чого ми від них хо­че­мо, — від­по­від­а­ють на­шим впо­до­ба­н­ням.
Це не озна­чає, що вони не ро­блять по­ми­лок. Ціни та при­бу­тки не до­зво­ля­ють спо­жи­ва­чам із хі­рур­гі­чною то­чні­стю по­ві­дом­ля­ти про всі аспе­кти сво­їх впо­до­бань щодо ав­то­мо­бі­лів. Однак пе­ре­ва­га при­бу­тку при сти­му­лю­ван­ні ав­то­без­пе­ки по­ля­гає в тому, що коли ав­то­мо­біль­на ком­па­нія не на­дає ба­жа­но­го спо­жи­ва­чам, мо­жли­во­сті для отри­ма­н­ня при­бу­тку зро­ста­ють у тих ав­то­мо­біль­них ком­па­ній, які це ро­блять. І хоча цей рин­ко­вий про­цес пра­цює не іде­аль­но, він пра­цює кра­ще за будь-який ін­ший про­цес.
На жаль, за будь-яко­го об­ґрун­то­ва­но­го рів­ня без­пе­ки про­ду­кції люди бу­дуть ги­ну­ти й трав­му­ва­ти­ся у не­ща­сних ви­пад­ках. Еко­но­мі­чні та люд­ські втра­ти вна­слі­док та­ких не­ща­сних ви­пад­ків оче­ви­дні, як і той факт, що шко­да була б мен­шою, якби ви­ко­ри­сто­ву­ва­ний то­вар був осна­ще­ний кра­щи­ми за­со­ба­ми без­пе­ки. Не до­пла­чу­ю­чи за до­да­тко­ву без­пе­ку, міль­йо­ни лю­дей отри­му­ють без­ліч ін­ших, не­о­че­ви­дних пе­ре­ваг: вони мо­жуть ви­тра­ча­ти біль­ше гро­шей на осві­ту, ме­ди­ци­ну, одяг та жи­тло. А ви­щий рі­вень осві­ти, які­сні­ші ліки, кра­щі одяг і жи­тло — усе це пов’яза­не з дов­шою очі­ку­ва­ною три­ва­лі­стю жи­т­тя. Ми, без­умов­но, мо­же­мо ді­зна­ти­ся іме­на тих, чиє жи­т­тя обір­ва­ло­ся вна­слі­док не­ща­сних ви­пад­ків, але ми ні­ко­ли не ді­зна­є­мо­ся, хто уни­кнув пе­ред­ча­сної смер­ті зав­дя­ки бла­гам, ство­ре­ним еко­но­мі­чною си­сте­мою, в осно­ві якої ле­жать рин­ко­ві ціни та отри­ма­н­ня при­бу­тку. Однак не може бути жо­дних сум­ні­вів у тому, що остан­ніх на­ба­га­то біль­ше, ніж пер­ших.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Отже, як ціни та при­бу­ток до­зво­ля­ють вам та ін­шим спо­жи­ва­чам по­ві­дом­ля­ти рі­зні ком­па­нії про свої впо­до­ба­н­ня?
  1. Фа­кти­чна сума ком­пен­са­ції буде мен­шою, хоча все одно зна­чно ви­щою, ніж оці­не­на лю­ди­ною гра­ни­чна вар­тість без­пе­ки, пов’яза­на з цією спра­вою. Ста­ном на бе­ре­зень 2000 року по­зи­ва­чі по­про­си­ли ком­пен­са­цію у роз­мі­рі 400 міль­йо­нів до­ла­рів, але General Motors від­мо­ви­лась, щоб мати змо­гу й на­да­лі оскар­жу­ва­ти рі­ше­н­ня.↩︎

Я, Олівець. Моє родинне дерево

Автор: Леонард Рід

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу спро­буй­те зро­зу­мі­ти, у який спо­сіб рин­ки утво­рю­ють ме­ре­жу, що за­охо­чує і спо­ну­кає міль­йо­ни лю­дей до спів­пра­ці між со­бою.
Я — гра­фі­то­вий олі­вець. Зви­чай­ний де­рев’яний олі­вець, зна­йо­мий всім хло­пчи­кам, дів­ча­ткам і до­ро­слим, які вмі­ють чи­та­ти й пи­са­ти.
Пи­сьмо для мене — і про­фе­сія, і по­кли­ка­н­ня. Це все, що я вмію ро­би­ти.
Вас, на­пев­но, ці­ка­вить, на­ві­що мені опи­су­ва­ти свій ро­до­від. Ну, по-пер­ше, моя доля ці­ка­ва. А по-дру­ге, в мені кри­є­ться та­єм­ни­ця: я — більш за­гад­ко­ве яви­ще, ніж де­ре­во, за­хід сон­ця чи на­віть спа­лах бли­скав­ки. Але, на жаль, ті, хто мною ко­ри­сту­є­ться, спри­йма­ють мене як на­ле­жне, як зви­чай­ну річ, яка ви­пад­ко­во по­тра­пи­ла до їхніх рук і не має істо­рії. Таке зне­ва­жли­ве став­ле­н­ня по­ни­жує мене до рів­ня зви­чно­го яви­ща. Це — одна з най­гру­бі­ших по­ми­лок, че­рез не­у­сві­дом­ле­н­ня якої люд­ство може за­не­па­сти. Адже, як за­ува­жив му­дрий Че­стер­тон: «Ми жа­да­є­мо дива, але не ба­жа­є­мо по­мі­ча­ти ба­га­то див нав­ко­ло нас».
Я, Олі­вець, яким би про­стим не зда­вав­ся, за­слу­го­вую ва­шо­го за­хо­пле­н­ня та бла­го­го­ві­н­ня, і я спро­бую це до­ве­сти. На­справ­ді, якщо ви змо­же­те зро­зу­мі­ти мене (хоча ні, не мо­жна ви­ма­га­ти за­над­то ба­га­то від будь-кого), якщо ви усві­до­ми­те диво, що я вті­люю, ви змо­же­те вря­ту­ва­ти сво­бо­ду, яку так при­кро втра­чає люд­ство. Я хо­тів би дати вам жит­тє­во ва­жли­вий урок. І я зда­тний зро­би­ти це кра­ще за ав­то­мо­біль, лі­так або по­су­до­мий­ну ма­ши­ну — адже я та­кий про­стий з ви­гля­ду.
Про­стий, ду­ма­є­те? Однак жо­дна лю­ди­на у сві­ті не знає, як мене ро­блять. Зву­чить фан­та­сти­чно, чи не так? Осо­бли­во коли усві­дом­лю­є­те, що лише в США що­рі­чно ви­пу­ска­ють близь­ко пів­то­ра мі­льяр­да та­ких, як я.
Ві­зьміть мене в руки та роз­ди­ві­ться з рі­зних бо­ків. Що ви ба­чи­те? Ні­чо­го осо­бли­во­го не впа­дає в око: тро­хи де­ре­ва, лак, мар­ку­ва­н­ня, гра­фі­то­вий стри­жень, тро­хи ме­та­лу та гум­ка.

Незліченні попередники

Так само як ви не мо­же­те від­сте­жи­ти своє ро­дин­не де­ре­во дуже да­ле­ко в часі, так і я не можу на­зва­ти всіх сво­їх пра­щу­рів і роз­по­ві­сти про них. Та де­ко­го я все ж таки пред­став­лю, щоб вра­зи­ти вас тим, на­скіль­ки ба­га­та і скла­дна моя істо­рія.
Моє ро­дин­не де­ре­во по­чи­на­є­ться вла­сне з де­ре­ва, а саме ке­дра з пря­мо­ша­ро­вою де­ре­ви­ною, які ро­стуть у Пів­ні­чній Ка­лі­фор­нії та Оре­го­ні. А те­пер уявіть собі всі ці пил­ки, ван­та­жів­ки, ка­на­ти та без­ліч ін­шо­го зна­ря­д­дя, не­об­хі­дно­го для за­го­тів­лі та до­став­ки ке­дро­вої де­ре­ви­ни до за­лі­зни­ці. По­ду­май­те про всіх лю­дей та не­злі­чен­ні вмі­н­ня, що зна­до­би­ли­ся для ви­ро­бни­цтва: по­трі­бно було ви­до­бу­ти руду, ви­пла­ви­ти сталь та ви­ку­ва­ти со­ки­ри, ви­го­то­ви­ти пил­ки та дви­гу­ни; ви­ро­сти­ти ко­но­плі та по­сту­по­во пе­ре­тво­ри­ти їх на мі­цні, на­дій­ні ка­на­ти; по­бу­ду­ва­ти се­ли­ща лі­со­за­го­тів­ни­ків, обла­шту­ва­ти там спаль­ні та їдаль­ні, а ще при­вез­ти та при­го­ту­ва­ти їжу для ро­бі­тни­ків. Та на­віть над ко­жною ча­шкою кави, ви­пи­тою лі­со­ру­ба­ми, тру­ди­ли­ся ти­ся­чі без­імен­них рук!
По­тім ліс ве­зуть на лі­со­пиль­ню до Сан-Ле­ан­дро в Ка­лі­фор­нії. Чи мо­же­те ви уяви­ти тих лю­дей, які ви­го­тов­ля­ють пла­тфор­ми, рей­ки та ло­ко­мо­ти­ви, які ство­рю­ють та вста­нов­лю­ють си­сте­ми зв’язку, не­об­хі­дні для ро­бо­ти за­лі­зни­ці? Всі ці ле­гіо­ни на­ле­жать до моїх пра­щу­рів.
Роз­глянь­мо лі­со­пиль­ню в Сан-Ле­ан­дро. Там ке­дро­ві ко­ло­ди роз­рі­зу­ють на не­ве­ли­кі до­ще­чки, дов­жи­ною в олі­вець та ши­ри­ною мен­ше чвер­ті дю­йма. Їх су­шать в печі та під­фар­бо­ву­ють. На­ві­що? А на­ві­що жін­ки рум’янять облич­чя? Лю­дям по­до­ба­є­ться, коли я ви­гля­даю гар­но, їм ні до чого блі­дий олі­вець. По­тім до­ще­чки по­кри­ва­ють вос­ком і зно­ву су­шать. Скіль­ки вмі­н­ня було по­трі­бно, щоб ви­го­то­ви­ти фар­бу, по­бу­ду­ва­ти су­шиль­ні печі, за­без­пе­чи­ти те­пло, сві­тло та еле­ктро­енер­гію, ре­ме­ні, дви­гу­ни та всі інші речі, не­об­хі­дні для ро­бо­ти за­во­ду? За­вод­ські при­би­раль­ни­ки се­ред моїх пра­щу­рів? Ав­жеж, так само як і бу­ді­вель­ни­ки, які за­ли­ва­ли це­мент у дам­бу гі­дро­еле­ктро­стан­ції, яка на­ле­жить Pacific Gas & Electric Company, що по­ста­чає на за­вод еле­ктро­енер­гію!
Не вар­то за­бу­ва­ти та­кож про близь­ких і да­ле­ких пра­щу­рів, які роз­во­зять ші­ст­де­сят ва­го­нів за­го­то­вок по всій кра­ї­ні.
На олів­це­вій фа­бри­ці — де роз­та­шо­ва­ні бу­дів­лі та уста­тку­ва­н­ня вар­ті­стю 4 000 000 до­ла­рів, усе зав­дя­ки моїм еко­ном­ним ба­тькам — скла­дна ма­ши­на на­но­сить ві­сім на­сі­чок на ко­жну за­го­тов­ку, пі­сля чого інша ма­ши­на укла­дає в ко­жну дру­гу за­го­тов­ку гри­фе­лі, зма­зує її кле­єм і на­кри­ває ін­шою за­го­тов­кою. Ви­хо­дить та­кий собі гра­фі­то­вий сен­двіч. З та­ко­го ось скрі­пле­но­го де­рев’яно­го сен­дві­ча вер­стат і ви­рі­зає мене та ще сі­мох моїх бра­тів.
Мій «стри­жень» — на­справ­ді шту­ка скла­дна. Гра­фіт ви­до­бу­ва­ють на Цей­ло­ні. А те­пер уяві­мо ру­до­ко­пів і тих, хто ство­рює всі не­об­хі­дні ін­стру­мен­ти, і ви­ро­бни­ків па­пе­ро­вих мі­шків, у яких пе­ре­во­зять гра­фіт, і тих, хто ро­бить мо­туз­ки, що ними зав’язу­ють ті мі­шки, і ван­та­жни­ків, які не­суть мі­шки на ко­ра­блі, а та­кож тих, хто бу­дує ці ко­ра­блі. Мо­є­му на­ро­джен­ню до­по­ма­га­ли на­віть до­гля­да­чі ма­я­ків і пор­то­ві ло­цма­ни.
Далі гра­фіт змі­шу­ють із гли­ною з Міс­сі­сі­пі, яка мі­стить не­об­хі­дний для пе­ре­роб­ки гі­дро­ксид амо­нію. По­тім до­да­ють зво­ло­жу­ва­чі — за­зви­чай це суль­фо­ва­ні жири, тоб­то тва­рин­ні жири, обро­бле­ні сір­ча­ною ки­сло­тою. По­бу­вав­ши в ба­га­тьох ма­ши­нах, ця су­міш зре­штою на­бу­ває ви­гля­ду фар­шу з м’ясо­різ­ки, пі­сля чого ці не­ве­ли­кі смуж­ки обрі­за­ють, су­шать і кіль­ка го­дин об­па­лю­ють у печі за тем­пе­ра­ту­ри по­над 1000 гра­ду­сів. Для того, щоб стри­жні були мі­цні­ши­ми та м’якши­ми, їх обро­бля­ють га­ря­чою су­міш­шю кан­де­ліль­сько­го во­ску з Ме­кси­ки, твер­до­го па­ра­фі­ну та гі­дро­ге­ні­зо­ва­них на­ту­раль­них жи­рів.
На мій ке­дро­вий кор­пус на­но­сять шість ша­рів лаку. Чи зна­є­те ви, з чого ро­блять лак? Хто б міг по­ду­ма­ти, що до цьо­го при­че­тні ті, хто ви­ро­щу­ють ри­ци­ну та ви­го­тов­ля­ють із неї олію? А це так. Я вже не кажу про те, що сво­їм при­єм­ним жов­тим ко­льо­ром лак та­кож зав­дя­чує вмі­н­ням без­лі­чі лю­дей.
Те­пер роз­глянь­мо на­пис. Це — плів­ка, отри­ма­на шля­хом на­грі­ва­н­ня су­мі­ші сажі та смо­ли. А як отри­му­ють смо­лу, ви зна­є­те? І що таке, ска­жіть-но мені, сажа?
Мій ма­лень­кий ме­та­ле­вий обі­дець зро­бле­но з ла­ту­ні. Уявіть собі всіх лю­дей, які ви­до­бу­ва­ють цинк і мідь, а та­кож тих, хто вміє ви­го­тов­ля­ти бли­ску­чі ли­сти ла­ту­ні з цих да­рун­ків при­ро­ди. А чор­ні кіль­ця на мо­є­му обід­ку — це чор­ний ні­кель. Що таке чор­ний ні­кель і як його ви­ко­ри­сто­ву­ють? Істо­рія про те, чому в се­ре­ди­ні мого обід­ка не­має чор­но­го ні­ке­лю, займе не одну сто­рін­ку.
А ось і моя слав­на ко­ро­на, що її в по­бу­ті на­зи­ва­ють про­сто «гум­кою», — ча­сти­на мене, якою люди по­збу­ва­ю­ться зро­бле­них із моєю ж до­по­мо­гою по­ми­лок. За сти­ра­н­ня від­по­від­ає ком­по­нент, який зве­ться «фа­ктис». Ця ре­чо­ви­на схо­жа на гуму, а отри­му­ють її вна­слі­док ре­а­кції рі­па­ко­вої олії, при­ве­зе­ної з Гол­ланд­ської Ост-Ін­дії, та хло­ри­стої сір­ки. Гума, всу­пе­реч уста­ле­но­му уяв­лен­ню, по­трі­бна лише для скрі­пле­н­ня. А ще, зви­чай­но, сюди до­да­ють чи­слен­ні вул­ка­ні­зу­ю­чі ре­чо­ви­ни та при­ско­рю­ва­чі ре­а­кції. Пем­зу до­став­ля­ють з Іта­лії; а ко­лір гум­ки отри­му­ють за до­по­мо­гою пі­гмен­ту: суль­фі­ду ка­дмію.

Ніхто не знає

Ну що, хто те­пер на­ва­жи­ться за­пе­ре­чи­ти моє по­пе­ре­днє твер­дже­н­ня, що жо­дна лю­ди­на у сві­ті не знає, як мене ро­блять?
На­справ­ді, до мого ство­ре­н­ня до­кла­ли рук міль­йо­ни лю­дей, і ні­хто з них не знав біль­ше за ін­ших. Ви ска­же­те, що, від­шу­ку­ю­чи сво­їх ро­ди­чів на ка­во­вих план­та­ці­ях Бра­зи­лії та се­ред фер­ме­рів усьо­го сві­ту, я пе­ре­біль­шую, що це край­ність. Але я буду сто­я­ти на сво­є­му. Ні­хто з цих міль­йо­нів лю­дей, вклю­чно з пре­зи­ден­том олів­це­вої ком­па­нії, не вклав у мене біль­ше, ніж зов­сім ма­ле­сень­ку, кри­хі­тну де­щи­цю сво­го зна­н­ня. З по­гля­ду те­хно­ло­гії єди­на від­мін­ність між цей­лон­ським ви­до­бу­ва­чем гра­фі­ту та оре­гон­ським лі­со­ру­бом по­ля­гає лише в типі ноу-хау. Не­мо­жли­во обі­йти­ся ані без ру­до­ко­па, ані без лі­со­ру­ба, так само як і без хі­мі­ка на фа­бри­ці, чи без на­фто­ви­ка — адже па­ра­фін є по­бі­чним про­ду­ктом на­фто­пе­ре­роб­ки.
Це зву­чить па­ра­до­ксаль­но, але ні на­фто­вик, ні хі­мік, ні ви­до­бу­вач гра­фі­ту або гли­ни, ані жо­ден із тих, хто при­че­тні до ви­ро­бни­цтва і ке­ру­ва­н­ня ко­ра­бля­ми, по­тя­га­ми й ван­та­жів­ка­ми, ні опе­ра­тор вер­ста­та, що ро­бить на­сі­чку на мо­є­му ме­та­ле­во­му кіль­ці, ні сам пре­зи­дент ком­па­нії не ро­бить свою ро­бо­ту тому, що по­тре­бує мене. Ко­жно­му з них я по­трі­бен, ма­буть, мен­ше, ніж пер­шо­кла­сни­ку. На­справ­ді се­ред цієї без­лі­чі лю­дей є й такі, хто ні­ко­ли в жит­ті не ба­чив олів­ця і не знає, як ним ко­ри­сту­ва­ти­ся. Їх мо­ти­вує до пра­ці щось інше — не я. На­пев­но, се­крет ось у чому: ко­жен із цих міль­йо­нів ро­зу­міє, що та­ким чи­ном може обмі­ня­ти своє вмі­н­ня на по­трі­бні йому то­ва­ри та по­слу­ги. Се­ред цих благ можу бути і я — а можу й не бути.

Без повелителя

Але існує ще більш ди­во­ви­жний факт: від­су­тність по­ве­ли­те­ля — будь-кого, хто б ди­кту­вав або си­лою ске­ро­ву­вав усі ці не­злі­чен­ні дії, яким я зав­дя­чую сво­їм існу­ва­н­ням. Не­має жо­дно­го на­тя­ку на та­ко­го ди­кта­то­ра. На­то­мість ми ба­чи­мо, як пра­цює «не­ви­ди­ма рука». Саме цю та­єм­ни­цю я зга­ду­вав ра­ні­ше.
Ка­жуть, що «лише Бог може ство­ри­ти де­ре­во». Чому ми з цим по­го­джу­є­мось? Чи не тому, що ро­зу­мі­є­мо, що самі на це не зда­тні? Справ­ді, а чи зда­тні ми хоча б опи­са­ти де­ре­во? Ні, хіба що в за­галь­них ри­сах. Ми мо­же­мо, на­при­клад, ска­за­ти, що де­ре­ву від­по­від­ає пев­на ком­бі­на­ція мо­ле­кул. Але чи є се­ред лю­дей той, хто зу­мів би на­віть про­сто опи­са­ти мо­ле­ку­ляр­ні змі­ни про­тя­гом усьо­го жит­тє­во­го ци­клу де­ре­ва? Це про­сто не­мо­жли­во уяви­ти!
Я, Олі­вець, є скла­дним по­єд­на­н­ням рі­зних див: де­ре­ва, цин­ку, міді, гра­фі­ту тощо. Але до цих див, які ви­яв­ля­ють себе в при­ро­ді, до­да­ло­ся ще одне над­зви­чай­не диво: об’єд­на­н­ня твор­чих зу­силь без­лі­чі лю­дей, міль­йо­нів ноу-хау, що скла­да­ю­ться в одне ціле при­ро­дним, спон­тан­ним чи­ном у від­по­відь на люд­ські по­тре­би й ба­жа­н­ня та за від­су­тно­сті будь-яко­го ке­рів­ни­цтва! Оскіль­ки лише Бог зда­тен ство­ри­ти де­ре­во, я на­по­ля­гаю на тому, що лише Бог зда­тен ство­ри­ти мене. Лю­ди­на не зда­тна ске­ру­ва­ти міль­йо­ни цих кру­пи­нок знань, щоб дати мені жи­т­тя, так само як і не зда­тна скла­сти мо­ле­ку­ли до­ку­пи для ство­ре­н­ня де­ре­ва.
Саме це я мав на ува­зі, коли пи­сав: «Якщо ви усві­до­ми­те диво, що я вті­люю, ви змо­же­те вря­ту­ва­ти сво­бо­ду, яку так при­кро втра­чає люд­ство». Адже якщо ви зна­є­те, що всі ці ім­пуль­си, ці зна­н­ня при­ро­дно, на­віть ав­то­ма­ти­чно, всту­па­ють у твор­чу та ви­ро­бни­чу вза­є­мо­дію, ре­а­гу­ю­чи на люд­ські по­тре­би та по­пит, — тоб­то за від­су­тно­сті уря­до­вих або ін­ших при­му­со­вих сце­на­рі­їв, — тоді ви вже ма­є­те одну аб­со­лю­тно не­об­хі­дну для сво­бо­ди річ: віру у віль­ну лю­ди­ну. Без цієї віри сво­бо­да не­мо­жли­ва.
Вар­то дер­жа­ві ли­шень отри­ма­ти мо­но­по­лію на якийсь вид ді­яль­но­сті (на­при­клад, на до­став­ля­н­ня по­шти), як біль­шо­сті по­чи­нає зда­ва­ти­ся, що са­мо­стій­но ор­га­ні­зу­ва­ти на­ле­жне до­став­ля­н­ня по­шти люди вже не змо­жуть. При­чи­на про­ста: ко­жен ви­знає, що не во­ло­діє всі­ма зна­н­ня­ми, не­об­хі­дни­ми для до­став­ля­н­ня по­шти. Він та­кож ро­зу­міє, що жо­дна інша лю­ди­на не зда­тна цьо­го зро­би­ти. І ці при­пу­ще­н­ня пра­виль­ні. Жо­дна лю­ди­на не во­ло­діє до­ста­тні­ми про­фе­сій­ни­ми на­ви­чка­ми, щоб за­без­пе­чи­ти до­став­ля­н­ня по­шти в мас­шта­бах кра­ї­ни, так само як жо­дна лю­ди­на не во­ло­діє до­ста­тні­ми зна­н­ня­ми та умі­н­ня­ми, щоб зро­би­ти олі­вець. Отже, без віри у віль­ну лю­ди­ну, без усві­дом­ле­н­ня того, що міль­йо­ни кри­хі­тних ноу-хау зда­тні при­ро­дним і див­ним чи­ном вза­є­мо­ді­я­ти у від­по­відь на наші по­тре­би, лю­ди­на до­хо­дить по­мил­ко­во­го ви­снов­ку, що до­став­ля­н­ня по­шти є мо­жли­вим лише під ке­рів­ни­цтвом дер­жа­ви.

Безліч свідчень

Якби я, Олі­вець, був єди­ним свід­че­н­ням того, на що зда­тні люди, коли їм на­да­на сво­бо­да, то ці ске­пти­ки мали б ра­цію. Але ось вам інші свід­че­н­ня — не­злі­чен­ні та не­за­пе­ре­чні. До­став­ля­н­ня по­шти — спра­ва над­зви­чай­но про­ста, по­рів­ню­ю­чи, ска­жі­мо, з ви­ро­бни­цтвом ав­то­мо­бі­ля, комп’юте­ра, зер­но­зби­раль­но­го ком­бай­на, фре­зе­ру­валь­но­го вер­ста­та чи ти­ся­ча­ми ін­ших ре­чей. До­став­ля­н­ня? У цій сфе­рі ті люди, яким було на­да­но сво­бо­ду, пе­ре­но­сять люд­ські го­ло­си че­рез увесь світ менш ніж за се­кун­ду; вони від­прав­ля­ють у ко­жну осе­лю ру­хо­ме зо­бра­же­н­ня будь-якої по­дії, щой­но вона ста­ла­ся; вони до­став­ля­ють 150 па­са­жи­рів із Сі­е­тла в Бал­ті­мор менш ніж за чо­ти­ри го­ди­ни; вони про­во­дять газ із ро­до­ви­ща в Те­ха­сі до кон­фо­рок у Нью-Йор­ку за не­ймо­вір­но низь­ки­ми ці­на­ми й без жо­дних суб­си­дій; вони по­ста­ча­ють ко­жні чо­ти­ри фун­ти на­фти з Пер­ської за­то­ки до на­шо­го Схі­дно­го узбе­реж­жя — че­рез по­ло­ви­ну Зем­ної кулі — де­шев­ше, ніж бере дер­жа­ва за до­став­ля­н­ня ли­ста ва­гою в ун­цію на ін­ший бік ву­ли­ці!
Урок, який я хо­тів вам дати, по­ля­гає ось у чому: не стри­муй­те жо­дних твор­чих ідей. Су­спіль­ство має про­сто на­вчи­ти­ся жити в гар­мо­нії з цією дум­кою. До­зволь­те пра­во­вим ме­ха­ні­змам су­спіль­ства усу­ну­ти будь-які пе­ре­шко­ди. Не­хай ці твор­чі ідеї роз­ви­ва­ю­ться віль­но. Вір­те, що віль­ні чо­ло­ві­ки та жін­ки під­ко­ря­ться «не­ви­ди­мій руці», і ваша віра ви­прав­дає себе. Я, Олі­вець, та­кий про­стий на ви­гляд, про­по­ную роз­по­відь про та­їн­ство мого ство­ре­н­ня як свід­че­н­ня того, що ця віра справ­жня, — як справ­жні сон­це, дощ, ке­дри та вся наша зем­ля.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. У який спо­сіб ме­ре­жа спів­пра­ці спри­яє зна­чно­му роз­ши­рен­ню ви­ро­бни­чо­го по­тен­ці­а­лу кра­ї­ни і вна­слі­док цьо­го ство­рює осно­ву для на­шо­го су­ча­сно­го рів­ня жи­т­тя?

Створення робочих місць чи створення багатства?

Автор: Дуайт Р. Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чи слід уря­до­ві бу­ду­ва­ти вій­сько­ві бази та ав­то­ма­гі­стра­лі за­ра­ди ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць?
Ефе­ктив­ність дер­жав­ної по­лі­ти­ки за­зви­чай оці­ню­ють за кіль­кі­стю ство­ре­них зав­дя­ки їй ро­бо­чих місць. Обме­же­н­ня ім­пор­ту роз­гля­да­є­ться як спо­сіб за­хи­сту на­яв­них у кра­ї­ні ро­бо­чих місць і ство­ре­н­ня но­вих. На­да­н­ня по­да­тко­вих пільг і про­га­ли­ни в по­да­тко­вих за­ко­нах ча­сто ви­прав­до­ву­ють тим, що вони спри­я­ють збіль­шен­ню зайня­то­сті в тій га­лу­зі, що ко­ри­сту­є­ться спри­я­тли­вим ре­жи­мом. Пре­зи­ден­ти з гор­ді­стю роз­по­від­а­ють про те, скіль­ки ро­бо­чих місць було ство­ре­но за строк їх пов­но­ва­жень. Ви­гля­дає так, що чим біль­ше ро­бо­чих місць було ство­ре­но, тим успі­шні­ше пра­цю­вав уряд. Зда­є­ться, не­має жо­дної про­гра­ми дер­жав­них ви­да­тків, по­бор­ни­ки якої не зга­да­ли б про те, що вона ство­рює ро­бо­чі мі­сця. Вва­жа­є­ться, що на­віть у вій­ні є щось по­зи­тив­не: нові ро­бо­чі мі­сця.
У ство­рен­ні ро­бо­чих місць як та­ко­му ні­чо­го по­га­но­го, зви­чай­но, не­має. На­йма­на пра­ця — це один із ва­жли­вих спосо­бів ство­ре­н­ня ба­гат­ства. Отже, акцент на ство­рен­ні ро­бо­чих місць ціл­ком мо­жна зро­зу­мі­ти. Однак при цьо­му лег­ко за­бу­ва­ють про те, що на­справ­ді ми хо­че­мо збіль­ши­ти ста­тки, а ро­бо­чі мі­сця — це лише за­сіб, що спри­яє до­ся­гнен­ню цієї мети. Якщо за­бу­ти цю про­сту істи­ну, лю­дей мо­жна лег­ко вве­сти в ома­ну ар­гу­мен­та­ми, які пе­ре­тво­рю­ють за­сіб — ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць — на са­мо­ціль. І хоча ці ар­гу­мен­ти мо­жуть бути ціл­ком прав­до­по­ді­бни­ми, вони ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться на під­трим­ку по­лі­ти­ки, спря­мо­ва­ної на зни­ще­н­ня ба­гат­ства, а не на його ство­ре­н­ня. Я на­ве­ду лише кіль­ка при­кла­дів із гні­тю­че ве­ли­кої їх кіль­ко­сті.

Створення робочих місць — не проблема

Мета всі­єї еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті по­ля­гає у ви­ро­бни­цтві про­ду­кції чи по­слуг із ма­кси­маль­ним рів­нем спо­жив­чої цін­но­сті в умо­вах обме­же­но­сті на­яв­них ре­сур­сів (у тому чи­слі люд­ської пра­ці). І цю обме­же­ність по­до­ла­ти не­мо­жли­во, як би ми не на­ма­га­лись це зро­би­ти. Обме­же­ність ре­сур­сів зав­жди не да­ва­ти­ме нам змо­ги одер­жа­ти все, чого ми пра­гне­мо. Ро­бо­ти зав­жди буде ба­га­то — біль­ше, ніж охо­чих її ви­ко­ну­ва­ти. Отже, ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць — не про­бле­ма. Про­бле­ма по­ля­гає в тому, щоб ство­рю­ва­ти такі ро­бо­чі мі­сця, на яких люди ви­ро­бля­ти­муть про­ду­кцію з ма­кси­маль­ною цін­ні­стю. Саме про це йде­ться в роз­по­віді про ін­же­не­ра, який під час по­їзд­ки в Ки­тай ні­би­то зу­стрів ве­ли­ку бри­га­ду бу­ді­вель­ни­ків, які зво­ди­ли гре­блю, ма­ю­чи лише кай­ла та ло­па­ти. Коли ін­же­нер ска­зав ви­кон­ро­бо­ві, що цю ро­бо­ту мо­жна було б ви­ко­на­ти за кіль­ка днів, а не ба­га­то мі­ся­ців, якби його пра­ців­ни­ки мали мо­то­ри­зо­ва­ні зем­ле­рий­ні ма­ши­ни та ме­ха­ні­зми, ви­кон­роб від­по­вів, що ця те­хні­ка зни­щи­ла б ве­ли­ку кіль­кість ро­бо­чих місць. «Овва», — ви­гу­кнув ін­же­нер, — «а я га­дав, що вам по­трі­бно збу­ду­ва­ти гре­блю. Але якщо вам по­трі­бно біль­ше ро­бо­чих місць, то чому ж ви ви­да­ли ро­бо­чим ло­па­ти, а не лож­ки?»
Сво­їм сту­ден­там в Уні­вер­си­те­ті Джор­джії я кажу, що можу взя­ти на ро­бо­ту ко­жно­го жи­те­ля мі­сте­чка Атенс, у яко­му роз­та­шо­ва­ний наш виш, якщо вони го­то­ві пра­цю­ва­ти на мене, ска­жі­мо, за п’ять цен­тів на мі­сяць. А якщо вони по­го­дя­ться на ниж­чу зар­пла­ту, то я вза­га­лі на­йму всіх ме­шкан­ців шта­ту Джор­джія. Я міг би одер­жу­ва­ти якийсь при­бу­ток, якби на­ймав ро­бо­чих на таку зар­пла­ту й до­ру­чав їм бу­ду­ва­ти гре­блі, ко­ри­сту­ю­чись лож­ка­ми. Сту­ден­ти, зви­чай­но, ба­чать глу­по­ту моєї про­по­зи­ції, оскіль­ки ма­ють змо­гу за­ро­би­ти на­ба­га­то біль­ше, пра­цю­ю­чи на ін­ших ро­бо­то­дав­ців. Це вка­зує на більш ва­жли­ву при­чи­ну, з якої моя про­по­зи­ція не­ро­зум­на: не мо­жна зо­се­ре­джу­ва­ти всю ува­гу лише на ро­бо­чих мі­сцях, ігно­ру­ю­чи при цьо­му ство­рю­ва­ну (або не ство­рю­ва­ну) ними цін­ність. На кра­ще опла­чу­ва­ній ро­бо­ті, яку мо­жуть зна­йти мої сту­ден­ти, вони змо­жуть ство­рю­ва­ти біль­шу цін­ність, ніж на тій, яку про­по­ную я. Ве­ли­кою пе­ре­ва­гою зар­плат, які уста­лю­ю­ться на від­кри­тих рин­ках пра­ці, є те, що вони спо­ну­ка­ють лю­дей шу­ка­ти не будь-яку ро­бо­ту, а ту ро­бо­ту, яка ці­ну­є­ться якнай­ви­ще.
Ще один плюс рин­ко­вих зар­плат по­ля­гає в тому, що вони зму­шу­ють ро­бо­то­дав­ців бра­ти до ува­ги аль­тер­на­тив­ну вар­тість за­лу­че­н­ня пра­ців­ни­ків, їх цін­ність на аль­тер­на­тив­них ро­бо­тах та нев­пин­но шу­ка­ти спосо­бів лі­кві­да­ції ро­бо­чих місць че­рез ство­ре­н­ня благ із тим са­мим рів­нем цін­но­сті, але із за­лу­че­н­ням мен­шої кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків. Увесь еко­но­мі­чний по­ступ спи­ра­є­ться на зда­тність ви­ро­бля­ти такі самі або кра­щі то­ва­ри чи по­слу­ги, за­лу­ча­ю­чи де­да­лі мен­шу кіль­кість пра­ців­ни­ків, що при­зво­дить до лі­кві­да­ції де­яких ро­бо­чих місць і ви­віль­не­н­ня тру­до­вих ре­сур­сів для збіль­ше­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва на но­вих, про­ду­ктив­ні­ших ро­бо­чих мі­сцях. Не­зда­тність зро­зу­мі­ти це дже­ре­ло зро­ста­н­ня до­бро­бу­ту по­яснює по­зи­тив­не став­ле­н­ня гро­мад­сько­сті до руй­нів­ної дер­жав­ної по­лі­ти­ки.

Як створити більше робочих місць за допомогою динаміту

У 40-х ро­ках XIX сто­лі­т­тя один фран­цузь­кий по­лі­тик з усі­єю сер­йо­зні­стю про­по­ну­вав ство­ри­ти біль­ше ро­бо­чих місць у Бор­до, пі­ді­рвав­ши за­лі­зни­чні ко­лії в Бор­до по до­ро­зі з Па­ри­жа до Іспа­нії. Це зро­би­ло б не­об­хі­дним пе­ре­ван­та­жу­ва­н­ня то­ва­рів з одно­го по­тя­гу на ін­ший та бу­дів­ни­цтво го­те­лів для роз­мі­ще­н­ня па­са­жи­рів, а отже ство­ри­ло б біль­ше ро­бо­чих місць (еко­но­міст і пу­блі­цист Фре­де­рік Ба­стіа́ ще в XIX сто­літ­ті роз­гля­нув і спро­сту­вав цю про­по­зи­цію у сво­їх «Еко­но­мі­чних со­фі­змах» — див. сто­рін­ки 94–95 цієї кни­ги, яку мо­жна зна­йти на сай­ті Фун­да­ції еко­но­мі­чної осві­ти).
Ця про­по­зи­ція на­ба­га­то аб­сур­дні­ша за мою ідею на­йма­ти лю­дей на ро­бо­ту за п’ять цен­тів на мі­сяць. Я, при­найм­ні, шу­кав би пра­ців­ни­ків для ство­ре­н­ня чо­гось вар­ті­сно­го, а не для час­тко­во­го усу­не­н­ня шко­ди, за­по­ді­я­ної без усі­ля­кої по­тре­би. На жаль, аб­сур­дність не за­ва­жає ви­но­си­ти на обго­во­ре­н­ня та ре­а­лі­зо­ву­ва­ти руй­нів­ні за­хо­ди в еко­но­мі­чній сфе­рі. По­лі­ти­ки ча­сто при­йма­ють за­ко­ни, що збіль­шу­ють об­сяг зу­силь, не­об­хі­дних для ство­ре­н­ня пев­ної кіль­ко­сті еко­но­мі­чних благ, ар­гу­мен­ту­ю­чи їх до­ціль­ність ство­ре­н­ням но­вих ро­бо­чих місць.
Одним з ар­гу­мен­тів на ко­ристь обме­же­н­ня ім­пор­ту є те, що воно ство­рює (чи убез­пе­чує) ро­бо­чі мі­сця в ме­жах кра­ї­ни. Зви­чай­но, що такі обме­же­н­ня, як і руй­ну­ва­н­ня за­лі­зни­чної ко­лії, ство­рять якусь кіль­кість ро­бо­чих місць усе­ре­ди­ні кра­ї­ни. Крім того, руй­ну­ва­н­ня за­лі­зни­ці, як і обме­же­н­ня ім­пор­ту, зму­шу­ють пла­ти­ти за цін­ні про­ду­кти біль­ше. Єди­на при­чи­на, з якої одна кра­ї­на ім­пор­тує якісь ви­ро­би з ін­шої, по­ля­гає в тому, що ім­порт — най­де­шев­ший спо­сіб їх при­дба­н­ня; для при­дба­н­ня ім­порт­ної про­ду­кції че­рез зов­ні­шню тор­гів­лю по­трі­бно мен­ше пра­ців­ни­ків, ніж для її ви­го­тов­ле­н­ня вла­сни­ми си­ла­ми. У цьо­му сен­сі тор­гів­ля схо­жа на роз­ви­ток те­хно­ло­гій: вона ви­віль­няє пра­ців­ни­ків і дає їм змо­гу збіль­ши­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг, до­сту­пних для спо­жи­ва­н­ня. А обме­же­н­ня ім­пор­ту ство­рю­ють ро­бо­чі мі­сця у та­кий са­мий спо­сіб, у який їх ство­рю­ють під­ри­ви вла­сних за­лі­зниць та за­во­дів і при­му­шу­ва­н­ня ро­бі­тни­ків до ви­ко­ри­ста­н­ня ло­пат за­мість су­ча­сної зем­ле­рий­ної те­хні­ки.
Пам’ятай­те: ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць — це за­сіб до­ся­гне­н­ня кін­це­вої мети еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, яка по­ля­гає у ство­рен­ні ба­гат­ства.

Створення робочих місць у державному секторі

Оскіль­ки люди ча­сто спри­йма­ють ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць як мету, а не за­сіб, їх лег­ко вве­сти в ома­ну, спо­ну­ка­ю­чи до під­трим­ки дер­жав­них про­грам зі ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць. Нам усім до­во­ди­ло­ся чути ви­слов­лю­ва­н­ня тих, хто саме цим ар­гу­мен­тує не­об­хі­дність бу­дів­ни­цтва вій­сько­вих баз чи ав­то­ма­гі­стра­лей і ре­гу­лю­ва­н­ня бі­зне­су з ура­ху­ва­н­ням при­ро­до­охо­рон­них норм. Для того, щоб ви­прав­да­ти свої ви­да­тки, дер­жав­ні ор­га­ни за­зви­чай до­слі­джу­ють спів­від­но­ше­н­ня ви­год і ви­трат, по­ка­зу­ю­чи ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць як ви­го­ду. Але це одна­ко­во, що ра­ху­ва­ти кіль­кість го­дин, які не­об­хі­дно від­пра­цю­ва­ти для того, щоб за­ро­би­ти до­ста­тньо гро­шей на ку­пів­лю авто, як одну з ви­год від його при­дба­н­ня. Ро­бо­чі мі­сця, що ство­рю­ю­ться в рам­ках дер­жав­но­го про­є­кту, — це ви­тра­ти на про­єкт: аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти. Пра­ців­ни­ки, зайня­ті в дер­жав­но­му се­кто­рі, мо­гли б ро­би­ти щось вар­ті­сне де­ін­де. Тут до­ре­чно по­ру­шу­ва­ти пи­та­н­ня не про те, чи ство­рює дер­жав­ний про­єкт ро­бо­чі мі­сця, а про те, чи ство­рю­ють пра­ців­ни­ки, що на них пра­цю­ють, біль­ше благ, ніж вони мо­гли б ство­рю­ва­ти, пра­цю­ю­чи на ін­ших ро­бо­чих мі­сцях. По­бор­ни­ки дер­жав­них про­грам не хо­чуть, щоб це пи­та­н­ня вза­га­лі хтось по­ру­шу­вав. Однак якби його було по­ру­ше­но, ми мали б на­ба­га­то мен­ше ма­ло­про­ду­ктив­них ро­бо­чих місць у дер­жав­но­му се­кто­рі й на­ба­га­то біль­ше ви­со­ко­про­ду­ктив­них ро­бо­чих місць у при­ва­тно­му се­кто­рі.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Що ва­жли­ві­ше для до­ся­гне­н­ня ви­со­ко­го рів­ня жи­т­тя: ство­рю­ва­ти ро­бо­чі мі­сця чи ство­рю­ва­ти ба­гат­ство? В чому рі­зни­ця?

Що видно і чого не видно

Автор: Фредерік Бастіа́. У скороченій редакції для «Економіки здорового глузду»

Ниж­че по­да­но ско­ро­че­ну ре­да­кцію на­ри­су Фре­де­рі­ка Ба­стіа́ «Що ви­дно і чого не ви­дно»(1). Ба­стіа́ жив у се­ре­ди­ні XIX сто­лі­т­тя, був еко­но­мі­стом і де­пу­та­том фран­цузь­ко­го пар­ла­мен­ту. Ці­ка­во від­зна­чи­ти, що під­ня­ті ним пи­та­н­ня є сьо­го­дні не менш акту­аль­ни­ми, ніж 150 ро­ків тому.
У сфе­рі еко­но­мі­ки ко­жна дія, зви­чка, ін­сти­тут, ко­жний за­кон тя­гнуть за со­бою не один на­слі­док, а ці­лий ряд на­слід­ків. Пер­ший із цих на­слід­ків на­стає одра­зу: він з’яв­ля­є­ться ра­зом з при­чи­ною, що його по­ро­ди­ла; він оче­ви­дний. Ре­шта на­слід­ків з’яв­ля­ю­ться лише зго­дом, і вони не є оче­ви­дни­ми; якщо ми їх пе­ред­ба­чи­ли, мо­жна вва­жа­ти, що нам по­ща­сти­ло.
Між по­га­ним і хо­ро­шим еко­но­мі­стом існує лише одна рі­зни­ця: по­га­ний еко­но­міст обме­жу­є­ться роз­гля­дом оче­ви­дно­го на­слід­ку, а хо­ро­ший еко­но­міст бере до ува­ги як ті на­слід­ки, які оче­ви­дні, так і ті, які ще по­трі­бно пе­ред­ба­чи­ти.
Про­те ця рі­зни­ця ве­ли­че­зна: май­же зав­жди бу­ває так, що коли без­по­се­ре­дній на­слі­док є спри­я­тли­вим, ті на­слід­ки, що на­ста­ють пі­зні­ше, ма­ють ка­та­стро­фі­чний ха­ра­ктер, і нав­па­ки. Звід­си ви­пли­ває, що по­га­ний еко­но­міст пе­ре­слі­дує не­зна­чне те­пе­рі­шнє бла­го, за яким на­ста­не ве­ли­ке зло, а хо­ро­ший еко­но­міст має на меті ве­ли­ке бла­го в май­бу­тньо­му ці­ною ри­зи­ку не­зна­чно­го зла у сьо­го­ден­ні.

Розбите вікно

Чи ба­чи­ли ви, як лю­ту­вав ла­гі­дний кра­мар, до­бро­дій Жак Бо­ном, коли його не­обе­ре­жний син при­пад­ком роз­бив ві­кно? Якби ви були там, ви б з пев­ні­стю за­свід­чи­ли, що всі при­су­тні, а їх там було десь трид­ця­те­ро, на­ма­га­ли­ся вті­ши­ти тор­гів­ця-нев­да­ху при­бли­зно та­ки­ми сло­ва­ми: «Без лиха не бува до­бра! Такі при­крі ви­пад­ки під­три­му­ють про­ми­сло­вість. Усім тре­ба з чо­гось жити, а із чого мали б жити скля­рі, якби скло у ві­кнах ні­ко­ли не роз­би­ва­лось?»
Ці сло­ва роз­ра­ди мі­стять у собі цілу те­о­рію, про яку слід роз­по­ві­сти пря­мо з мі­сця по­дії на цьо­му про­сто­му при­кла­ді, оскіль­ки, на жаль, саме нею ке­ру­є­ться біль­шість на­ших еко­но­мі­чних уста­нов.
При­пу­сті­мо, що усу­не­н­ня шко­ди обі­йде­ться в шість фран­ків. Якщо ска­за­ти, що цей при­крий ви­па­док при­не­се скля­ній про­ми­сло­во­сті шість фран­ків, я з цим по­го­джусь. Мені не­має чим про­ти цьо­го за­пе­ре­чи­ти; ви мір­ку­є­те ціл­ком слу­шно. Скляр при­йде, ви­ко­нає свою ро­бо­ту, одер­жить свої шість фран­ків, по­тре руки від за­до­во­ле­н­ня та — десь у душі — бла­го­сло­вить пу­сто­тли­ве дитя. Це оче­ви­дний бік ви­пад­ку, що став­ся.
Про­те якщо на шля­ху сво­їх мір­ку­вань ви ді­йде­те того ви­снов­ку, як це над­то ча­сто бу­ває, що роз­би­ва­ти ві­кна — ко­ри­сно, бо це спри­яє гро­шо­во­му обі­гу й роз­ви­тко­ві про­ми­сло­во­сті в ці­ло­му, ви зму­си­те мене ви­гу­кну­ти: «До­сить! Ваша те­о­рія обме­же­на лише тим, що ви­дно. Про­те вона ніяк не вра­хо­вує не­о­че­ви­дне».
Ні­хто не ба­чить того, що наш спів­гро­ма­дя­нин, який уже ви­тра­тив шість фран­ків на одну річ, не змо­же ви­тра­ти­ти їх на щось інше. Ні­хто не ба­чить, що якби йому не до­ве­ло­ся за­мі­ню­ва­ти скло у ві­кні, він би охо­че при­дбав нові че­ре­ви­ки за­мість зно­ше­них або до­дав би якусь книж­ку до сво­єї бі­бліо­те­ки. Ко­ро­тко ка­жу­чи, він міг би ви­тра­ти­ти ці шість фран­ків на ту чи іншу річ, але не зро­бить цьо­го, бо їх у ньо­го вже не­має.
Роз­глянь­мо си­ту­а­цію з про­ми­сло­ві­стю в ці­ло­му. Оскіль­ки ві­кно було роз­би­то, скля­на про­ми­сло­вість одер­жить шість фран­ків за­охо­че­н­ня — це оче­ви­дно.
Якби його не було роз­би­то, то шість фран­ків за­охо­че­н­ня одер­жа­ла б взут­тє­ва про­ми­сло­вість (або якась інша га­лузь), і це не оче­ви­дно.
Але якби ми взя­ли до ува­ги те, чого ми не ба­чи­мо, як від’ємну ве­ли­чи­ну, а те, що ба­чи­мо, як до­да­тну ве­ли­чи­ну, ми зро­зумі­ли б, що для про­ми­сло­во­сті або для зайня­то­сті на­се­ле­н­ня в ці­ло­му тут жо­дної ко­ри­сті не­має — не­за­ле­жно від того, чи роз­би­лось ві­кно, чи ні.
А те­пер по­глянь­мо на до­бро­дія Жака Бо­но­ма.
У пер­шо­му гі­по­те­ти­чно­му ви­пад­ку, в яко­му ві­кно роз­би­лось, він ви­тра­чає шість фран­ків на за­мі­ну скла і ко­ри­сту­є­ться сво­їм ві­кном — ні біль­ше, ні мен­ше, ніж ра­ні­ше.
У дру­го­му гі­по­те­ти­чно­му ви­пад­ку, в яко­му ві­кно не роз­би­лось, він би ви­тра­тив шість фран­ків на нові че­ре­ви­ки й ті­шив­ся б як парі че­ре­ви­ків, так і сво­є­му ці­ло­му ві­кну.
Отже, якщо Жак Бо­ном є пред­став­ни­ком су­спіль­ства, тоді ми ма­є­мо ді­йти ви­снов­ку про те, що су­спіль­ство, якщо вра­ху­ва­ти його пра­цю та його ра­до­щі, втра­ти­ло цін­ність того ві­кна, яке було роз­би­те.
З цьо­го, уза­галь­ню­ю­чи, ми до­хо­ди­мо та­ких не­о­чі­ку­ва­них ви­снов­ків: «су­спіль­ство втра­чає цін­ність пре­дме­тів, що зни­щу­ю­ться без по­тре­би», «псу­ва­н­ня, руй­ну­ва­н­ня та мар­ну­ва­н­ня не спри­я­ють зайня­то­сті на­се­ле­н­ня» і, якщо сфор­му­лю­ва­ти ко­ро­тко, «руй­ну­ва­н­ня не­ви­гі­дне».
Чи­тач, однак, має до­кла­сти зу­силь, щоб по­ба­чи­ти в цій пред­став­ле­ній мною ма­лень­кій дра­мі не двох, а трьох пер­со­на­жів. Пер­ший із них, до­бро­дій Жак Бо­ном, — спо­жи­вач, який уна­слі­док роз­би­т­тя скла ко­ри­сту­є­ться одні­єю річ­чю, а не дво­ма. Дру­гий, що схо­вав­ся під ли­чи­ною скля­ра, — ви­ро­бник, га­лузь яко­го одер­жа­ла за­охо­че­н­ня вна­слі­док цьо­го при­кро­го ви­пад­ку. Тре­тій — це чо­бо­тар (або ви­ро­бник ін­ших то­ва­рів), га­лузь яко­го з тієї са­мої при­чи­ни по­стра­жда­ла. Не­о­дмін­ною скла­до­вою на­шої за­да­чі є саме ця тре­тя осо­ба, що зав­жди пе­ре­бу­ває в тіні та уосо­блює те, чого не ви­дно. Саме вона зму­шує нас усві­до­ми­ти всю аб­сур­дність на­ма­га­н­ня ба­чи­ти при­бу­ток у руй­ну­ван­ні.

Театри та красні мистецтва

Чи по­вин­на дер­жа­ва суб­си­ді­ю­ва­ти ми­сте­цтво? Тут, зви­чай­но, мо­жна ви­су­ну­ти чи­ма­ло ар­гу­мен­тів як «за», так і «про­ти».
На ко­ристь си­сте­ми суб­си­дій мо­жна ска­за­ти, що ми­сте­цтва роз­ши­рю­ють кру­го­зір, зді­йма­ють гори та по­е­ти­зу­ють на­ро­дну душу; вони звіль­ня­ють її від тур­бот про ма­те­рі­аль­не, ви­хо­ву­ють у ній від­чу­т­тя пре­кра­сно­го, а отже й справ­ля­ють по­зи­тив­ний вплив на ма­не­ри, зви­чаї, мо­раль і на­віть про­ми­сло­вість. Мо­жна по­ста­ви­ти пи­та­н­ня про те, яке мі­сце по­сі­да­ла б у Фран­ції му­зи­ка без Іта­лій­сько­го те­а­тру та Кон­сер­ва­то­рії чи ми­сте­цтво дра­ма­тур­гії без «Ко­ме­ді Фран­сез», а ма­ляр­ство та скуль­пту­ра без на­ших ко­ле­кцій і му­зе­їв. Мо­жна зро­би­ти ще крок і за­пи­та­ти, чи вза­га­лі сфор­му­вав­ся б без цен­тра­лі­за­ції, а отже й суб­си­ді­ю­ва­н­ня кра­сних ми­стецтв цей ви­тон­че­ний смак, яким шля­хе­тно обда­ро­ва­но пра­цю фран­цу­зів і який спри­яє про­да­жу їхніх ви­ро­бів у всьо­му сві­ті. Якщо зва­жи­ти на ці ре­зуль­та­ти, хіба не було б украй не­о­ба­чли­во від­мо­ви­тись від цьо­го по­мір­ко­ва­но­го по­да­тку з усіх гро­ма­дян, зав­дя­ки яко­му, зре­штою, вони на­со­ло­джу­ю­ться ви­щі­стю та сла­вою в очах усі­єї Єв­ро­пи?
Про­те у від­по­відь на ці до­во­ди, пе­ре­кон­ли­во­сті яких я не оспо­рюю, мо­жна на­ве­сти чи­ма­ло не менш пе­ре­кон­ли­вих ар­гу­мен­тів. Одним із них є, на­сам­пе­ред, пи­та­н­ня спра­ве­дли­во­сті роз­по­ді­лу благ. Чи має за­ко­но­да­вець на­стіль­ки ве­ли­кі пра­ва, що йому до­зво­ле­но по­ся­га­ти на за­ро­бі­ток ре­мі­сни­ка за­ра­ди збіль­ше­н­ня при­бу­тків ми­тця? Пан Ла­мар­тін(2) ка­зав: «Якщо по­зба­ви­ти те­атр суб­си­дії, то де ви зу­пи­ни­тесь на цьо­му шля­ху та чи не до­ве­де­ться вам, що було б ціл­ком ло­гі­чно, лі­кві­ду­ва­ти уні­вер­си­те­ти, му­зеї, ін­сти­ту­ти та бі­бліо­те­ки?» На це мо­жна від­по­ві­сти так: «Якщо ви ба­жа­є­те суб­си­ді­ю­ва­ти все до­бре та ко­ри­сне, то де ви зу­пи­ни­тесь на цьо­му шля­ху та чи не до­ве­де­ться вам, що було б ціл­ком ло­гі­чно, фі­нан­су­ва­ти ко­штом дер­жав­но­го бю­дже­ту сіль­ське го­спо­дар­ство, про­ми­сло­вість, тор­гів­лю, со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня та осві­ту? Крім того, чи мо­жна з пев­ні­стю ствер­джу­ва­ти, що суб­си­дії спри­я­ють роз­ви­тко­ві ми­сте­цтва? Це пи­та­н­ня ще дов­го за­ли­ша­ти­ме­ться не­розв’яза­ним, але ми на вла­сні очі ба­чи­мо, що про­цві­та­ють саме ті те­а­три, які жи­вуть ко­штом сво­їх при­бу­тків». Зре­штою, пе­ре­хо­дя­чи до ін­ших ар­гу­мен­тів, мо­жна по­ба­чи­ти, що по­тре­би та ба­жа­н­ня по­ро­джу­ють одні одних і ста­ють де­да­лі ви­тон­че­ні­ши­ми(3) тою мі­рою, в якій на­ціо­наль­не ба­гат­ство умо­жлив­лює їх за­до­во­ле­н­ня. Дер­жа­ва не по­вин­на втру­ча­тись у цей про­цес, бо, якою б ба­га­тою вона не була, вона не може під­три­му­ва­ти ви­со­ке ми­сте­цтво ко­штом пла­тни­ків по­да­тків без за­по­ді­я­н­ня шко­ди жит­тє­во ва­жли­вим га­лу­зям про­ми­сло­во­сті, про­ти­ді­ю­чи тим са­мим при­ро­дно­му роз­ви­тко­ві ци­ві­лі­за­ції. Слід та­кож за­зна­чи­ти, що таке шту­чне ви­крив­ле­н­ня по­треб, сма­ків, ро­бо­чої сили та на­се­ле­н­ня ста­вить дер­жа­ви в хи­тке та не­без­пе­чне ста­но­ви­ще, по­збав­ля­ю­чи їх на­дій­но­го під­ґрун­тя.
Це лише де­які з ар­гу­мен­тів, які на­во­дять су­про­тив­ни­ки дер­жав­но­го втру­ча­н­ня до по­ряд­ку, в яко­му гро­ма­дя­ни, як вони вва­жа­ють, ма­ють за­до­воль­ня­ти свої по­тре­би та ба­жа­н­ня, а отже й ке­ру­ва­ти сво­єю ді­яль­ні­стю. Зі­зна­юсь, що сам я на­ле­жу до тих, хто вва­жає, що сам ви­бір і за­охо­че­н­ня до ньо­го ма­ють від­бу­ва­ти­ся зни­зу, а не зго­ри, з боку гро­ма­дян, а не з боку за­ко­но­дав­ця, тоді як про­ти­ле­жна до­ктри­на, на мій по­гляд, веде до зни­ще­н­ня сво­бо­ди та на­ру­ги над люд­ською гі­дні­стю.
Про­те чи мо­же­те ви собі уяви­ти, в чому те­пер зви­ну­ва­чу­ють еко­но­мі­стів, до­хо­дя­чи ви­снов­ку на­стіль­ки хи­бно­го, на­скіль­ки він є не­спра­ве­дли­вим? Коли ми ви­сту­па­є­мо про­ти суб­си­дій, нас зви­ну­ва­чу­ють у тому, що ми ви­сту­па­є­мо про­ти того, що про­по­ну­є­ться суб­си­ді­ю­ва­ти, в тому, що ми во­ро­же на­ла­што­ва­ні до всіх ви­дів ді­яль­но­сті, оскіль­ки хо­че­мо, щоб вона здій­сню­ва­лась до­бро­віль­но та сама собі шу­ка­ла на­ле­жної ви­на­го­ро­ди. Отже, якщо ми про­си­мо дер­жа­ву не втру­ча­тись шля­хом опо­да­тку­ва­н­ня у спра­ви ре­лі­гії, нас на­зи­ва­ють без­бо­жни­ка­ми. А якщо ми про­си­мо дер­жа­ву не втру­ча­тись шля­хом опо­да­тку­ва­н­ня у ді­яль­ність осві­тніх за­кла­дів, то ка­жуть, що ми не­на­ви­сни­ки про­сві­ти. Якщо ми ка­же­мо, що дер­жа­ва не по­вин­на шту­чно за­ви­щу­ва­ти вар­тість зем­лі або ви­ро­бів якої-не­будь га­лу­зі про­ми­сло­во­сті шля­хом опо­да­тку­ва­н­ня, нас іме­ну­ють во­ро­га­ми вла­сно­сті та пра­ці. Якщо ми вва­жа­є­мо, що дер­жа­ва не по­вин­на суб­си­ді­ю­ва­ти ми­тців, до нас став­ля­ться як до вар­ва­рів, які вва­жа­ють ми­сте­цтво не­по­трі­бним.
Я рі­шу­че від­ки­даю ці зви­ну­ва­че­н­ня. Ми зов­сім не об­сто­ю­є­мо аб­сур­дну ідею від­мо­ви від ре­лі­гії, осві­ти, вла­сно­сті, пра­ці та ми­стецтв, коли про­си­мо дер­жа­ву убез­пе­чи­ти віль­ний роз­ви­ток усіх цих сфер люд­ської ді­яль­но­сті, не утри­му­ю­чи їх із бю­дже­ту ко­штом одна одної. Якраз нав­па­ки, ми вва­жа­є­мо, що всі ці жит­тє­ві сили су­спіль­ства ма­ють гар­мо­ній­но роз­ви­ва­ти­ся в умо­вах сво­бо­ди та що жо­дна з них не по­вин­на ста­ва­ти дже­ре­лом сум’яття, зло­вжи­вань, ти­ра­нії та без­ла­ду, що до­бре ви­дно на при­кла­дах сьо­го­де­н­ня.
Наші су­про­тив­ни­ки вва­жа­ють від­су­тність суб­си­дій і ре­гу­лю­ва­н­ня яко­гось виду ді­яль­но­сті від­мо­вою від ньо­го. Ми до­три­му­є­мось про­ти­ле­жної дум­ки. Вони ві­рять у за­ко­но­дав­ця, а не в люд­ство. Ми ж ві­ри­мо в люд­ство, а не в за­ко­но­дав­ця. Пан Ла­мар­тін якось за­явив: «На під­ста­ві цьо­го прин­ци­пу нам слід ска­су­ва­ти пу­блі­чні ви­став­ки, що до­по­мо­гли на­шій кра­ї­ні ста­ти за­мо­жною та здо­бу­ти хо­ро­шу ре­пу­та­цію».
Я від­по­вім йому так: «На ваш по­гляд, від­мо­ва від суб­си­дій озна­чає ска­су­ва­н­ня, оскіль­ки, ви­хо­дя­чи з при­пу­ще­н­ня про те, що все на сві­ті існує лише во­лею дер­жа­ви, ви до­хо­ди­те того ви­снов­ку, що може існу­ва­ти лише те, що під­три­му­є­ться ко­штом пла­тни­ків по­да­тків. Але той при­клад, який на­ве­ли ви, я обер­ну про­ти вас і по­ка­жу вам, що най­ве­ли­чні­шою та на­йшля­хе­тні­шою з усіх ви­ста­вок, яка ґрун­ту­є­ться на най­більш лі­бе­раль­но­му та все­ося­жно­му за­ду­мі, і я, не ва­га­ю­чись, на­звав би її «най­більш лю­дя­ною», що в цьо­му ви­пад­ку не є пе­ре­біль­ше­н­ням, є ви­став­ка, до якої за­раз го­ту­ю­ться в Лон­до­ні(4), — ви­став­ка, до якої не втру­ча­є­ться жо­дна дер­жа­ва та яка не фі­нан­су­є­ться дер­жав­ним ко­штом».
Я по­вто­рю, по­вер­та­ю­чись до кра­сних ми­стецтв, що мо­жна на­во­ди­ти ва­го­мі до­во­ди як «за», так і «про­ти» си­сте­ми суб­си­ді­ю­ва­н­ня. Чи­тач ро­зу­міє, що — від­по­від­но до осо­бли­вої мети цьо­го на­ри­су — мені не­має по­тре­би ні на­во­ди­ти ці до­во­ди, ні ро­би­ти між ними ви­бір.
Про­те пан Ла­мар­тін на­вів один ар­гу­мент, який я не можу оми­ну­ти мов­чан­кою, оскіль­ки він пе­ре­бу­ває в чі­тко ви­зна­че­но­му колі пи­тань, яким при­свя­че­но цей еко­но­мі­чний на­рис.
Він за­явив:
«Еко­но­мі­чне пи­та­н­ня у сфе­рі те­а­траль­ної ді­яль­но­сті мо­жна зве­сти до одно­го сло­ва — сло­ва «зайня­тість». Ха­ра­ктер зайня­то­сті не має осо­бли­вої ваги; вона є так само про­ду­ктив­ною та плі­дною, як і будь-яка інша пра­ця. Як вам ві­до­мо, те­а­три ви­пла­чу­ють за­ро­бі­тну пла­ту що­най­мен­ше ві­сім­де­ся­ти ти­ся­чам пра­ців­ни­ків рі­зних про­фе­сій: ху­до­жни­кам, бу­ді­вель­ни­кам, де­ко­ра­то­рам, ко­стю­ме­рам, ар­хі­те­кто­рам тощо, які вди­ха­ють жи­т­тя в чи­слен­ні квар­та­ли на­шої сто­ли­ці, а вони на цій під­ста­ві ма­ють пра­во на вашу до­бро­зи­чли­вість!»
До­бро­зи­чли­вість? Ска­жу іна­кше: ваші суб­си­дії. І він по­вів далі:
«Па­ризь­ка сфе­ра роз­ваг за­без­пе­чує ро­бо­тою та спо­жив­чи­ми то­ва­ра­ми про­він­цію, а те­атр як роз­ва­га для ба­га­ті­їв — це за­ро­бі­ток і хар­чі дво­хсот ти­сяч пра­ців­ни­ків рі­зних про­фе­сій, яких за­без­пе­чує за­со­ба­ми до існу­ва­н­ня роз­ма­ї­та те­а­траль­на га­лузь, що охо­плює всю ре­спу­блі­ку, та які одер­жу­ють від цих шля­хе­тних роз­ваг, що ними сла­ви­ться Фран­ція, ко­шти на про­жи­т­тя та за­до­во­ле­н­ня на­галь­них жит­тє­вих по­треб сво­їх ро­дин і ді­тей. Саме їм ви від­да­є­те ці ші­ст­де­сят ти­сяч фран­ків». [Дуже до­бре! Дуже до­бре! Лу­на­ють опле­ски.]
А я зму­ше­ний ска­за­ти так: «Дуже по­га­но! Жа­хли­во!», обме­жу­ю­чи, зви­чай­но, суть цьо­го су­дже­н­ня еко­но­мі­чни­ми ар­гу­мен­та­ми, про які тут іде­ться.
Так, зви­чай­но, ці зга­ду­ва­ні ші­ст­де­сят ти­сяч фран­ків пі­дуть, при­найм­ні час­тко­во, пра­ців­ни­кам те­а­трів. Щось, зви­чай­но, за­гу­би­ться в до­ро­зі. Якщо про­ана­лі­зу­ва­ти це пи­та­н­ня глиб­ше, мо­жна на­віть по­ба­чи­ти, що біль­ша час­тка цьо­го пи­ро­га опи­ни­ться де­ін­де. Ро­бі­тни­кам по­ща­стить, якщо їм від ньо­го ді­ста­ну­ться хоч якісь кри­хти! Про­те я го­то­вий при­пу­сти­ти, що вся ця суб­си­дія піде в ки­ше­ні ми­тців, де­ко­ра­то­рів, ко­стю­ме­рів, пе­ру­ка­рів тощо. Це те, що ви­дно.
Але звід­ки ж узя­лись ці гро­ші? Це вже зво­ро­тний бік ме­да­лі, але він не менш ва­жли­вий за її ли­цьо­ву сто­ро­ну. Тож що є дже­ре­лом цих 60 000 фран­ків? І на що б вони пі­шли, якби ре­зуль­та­ти го­ло­су­ва­н­ня за­ко­но­дав­ців не спря­му­ва­ли їх спо­ча­тку на ву­ли­цю Рі­во­лі, а звід­ти — на ву­ли­цю Ґре­нель?(5) Ось те, чого не ви­дно.
Зви­чай­но, ні­хто не на­смі­ли­ться ствер­джу­ва­ти, що го­ло­си за­ко­но­дав­ців зму­си­ли цю суму «ви­лу­пи­ти­ся» з урни для го­ло­су­ва­н­ня як із яйця або що вона є чи­стою при­бав­кою до на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства, і що без цьо­го чу­до­дій­но­го го­ло­су­ва­н­ня ці ші­ст­де­сят ти­сяч фран­ків на­зав­жди за­ли­ши­ли­ся б не­ви­ди­ми­ми та не­від­чу­тни­ми. Слід ви­зна­ти, що пар­ла­мент­ська біль­шість може ухва­ли­ти рі­ше­н­ня лише про те, звід­ки взя­ти й на які цілі ви­ко­ри­ста­ти ці ко­шти, і що їх буде ви­ді­ле­но на якісь за­хо­ди лише у разі від­мо­ви від їх ске­ру­ва­н­ня на інші за­хо­ди.
Отже, стає зро­зумі­ло, що пла­тник по­да­тків, з яко­го справ­лять один франк по­да­тку, біль­ше не ма­ти­ме його у сво­є­му роз­по­ря­джен­ні. Оче­ви­дно, що в ньо­го ста­не на один франк мен­ше для при­дба­н­ня не­об­хі­дних то­ва­рів та по­слуг, а ро­бі­тни­ка будь-якої га­лу­зі, що на­дав би йому ці то­ва­ри та по­слу­ги, буде по­збав­ле­но за­ро­бі­тку на таку саму суму.
А тому не слід під­да­ва­тись ди­тя­чій ілю­зії та ві­ри­ти в те, що го­ло­су­ва­н­ня, яке від­бу­лось 16 трав­ня, якось збіль­шує на­ціо­наль­ний до­бро­бут і зайня­тість. Чи мо­жна ствер­джу­ва­ти, що це го­ло­су­ва­н­ня за­мі­нює один вид за­до­во­ле­н­ня по­треб і один вид ро­бо­ти на­галь­ні­ши­ми, мо­раль­ні­ши­ми та ра­ціо­наль­ні­ши­ми ви­да­ми за­до­во­ле­н­ня та ро­бо­ти? Я го­то­вий до су­пе­ре­чки із цьо­го при­во­ду. Я міг би ска­за­ти: «Від­няв­ши ші­ст­де­сят ти­сяч фран­ків у пла­тни­ків по­да­тків, ви зни­жу­є­те за­ро­бі­тки се­лян, зем­ле­ко­пів, те­сля­рів і ко­ва­лів, щоб збіль­ши­ти на цю саму суму за­ро­бі­тки спів­а­ків, пе­ру­ка­рів, де­ко­ра­то­рів і ко­стю­ме­рів». До­ка­зів того, що оста­н­ня гру­па пра­ців­ни­ків чи­мось ва­жли­ві­ша за пер­шу, не існує. Пан Ла­мар­тін цьо­го не ствер­джує. Він і сам каже, що ро­бо­та те­а­трів так само про­ду­ктив­на та плі­дна, як і будь-яка інша ро­бо­та, але не біль­ше. І з цим мо­жна було б по­спе­ре­ча­тись. Про­те най­кра­щим до­ка­зом того, що те­а­траль­на ро­бо­та зов­сім не так само про­ду­ктив­на, як інша, є те, що ко­штом цієї ін­шої ро­бо­ти про­по­ну­є­ться суб­си­ді­ю­ва­ти те­атр.
Але таке по­рів­ня­н­ня справ­жньої цін­но­сті та ко­ри­сно­сті рі­зних ви­дів ро­бо­ти не є пре­дме­том мого на­ри­су. Я про­сто хо­тів би по­ка­за­ти тут, що, якщо пан Ла­мар­тін і ті, хто апло­ду­ва­ли його мір­ку­ва­н­ням, по­ба­чи­ли з одно­го боку за­ро­бі­тки пра­ців­ни­ків те­а­траль­но­го ми­сте­цтва, то їм слід по­ба­чи­ти з дру­го­го боку за­ро­бі­тки, втра­че­ні тими, хто за­до­воль­няє по­тре­би пла­тни­ків по­да­тків; якщо вони цьо­го не зро­блять, вони ви­став­лять себе на по­сміх лю­дям як ті, хто прийняв пе­ре­роз­по­діл за ви­граш. Якби вони ді­я­ли згі­дно з ло­гі­кою сво­єї до­ктри­ни, вони ви­ма­га­ли б не­скін­чен­них суб­си­дій, адже те, що є спра­ве­дли­вим сто­сов­но одно­го фран­ку та ші­ст­де­ся­ти ти­сяч фран­ків за ана­ло­гі­чних об­ста­вин є спра­ве­дли­вим і сто­сов­но мі­льяр­да фран­ків.
Па­но­ве! Пі­ді­йма­ю­чи пи­та­н­ня по­да­тків, до­водь­те їх ко­ри­сність яки­мись ґрун­тов­ни­ми до­во­да­ми, а не жа­лю­гі­дним твер­дже­н­ням, що «дер­жав­ні ви­да­тки, мов­ляв, за­без­пе­чу­ють ро­бі­тни­цтво за­со­ба­ми до існу­ва­н­ня». По­мил­кою цьо­го твер­дже­н­ня є при­хо­ву­ва­н­ня фа­кту, зна­ти який аб­со­лю­тно не­об­хі­дно, а саме: дер­жав­ні ви­да­тки зав­жди за­мі­ню­ють со­бою ви­да­тки при­ва­тні, а отже за­без­пе­чу­ють за­со­ба­ми до існу­ва­н­ня одно­го ро­бі­тни­ка ко­штом ін­шо­го, не збіль­шу­ю­чи, однак, ста­тків ро­бо­чо­го кла­су в ці­ло­му...

Питання для роздумів

  1. По­бор­ни­ки спря­му­ва­н­ня дер­жав­них ви­да­тків на бу­дів­ни­цтво ста­діо­нів ча­сто ствер­джу­ють, що ці ви­да­тки спри­я­ють зро­стан­ню зайня­то­сті. Оці­ніть цю то­чку зору.
  2. Фе­де­раль­ний уряд США ви­тра­чає мі­льяр­ди до­ла­рів на суб­си­дії для сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Чи збіль­шу­ють ці суб­си­дії зайня­тість та об­сяг ви­ро­бни­цтва? По­ясніть.
  1. [Цей на­рис, опри­лю­дне­ний у ли­пні 1850 року, став остан­нім тво­ром, який на­пи­сав Ба­стіа́. Він обі­цяв його гро­мад­сько­сті про­тя­гом більш ніж одно­го року. Опри­лю­дне­н­ня цьо­го на­ри­су було від­кла­де­не че­рез те, що ав­тор за­гу­бив ру­ко­пис під час пе­ре­їзду з квар­ти­ри на ву­ли­ці Шу­а­зель на ву­ли­цю д’Аль­жен. Пі­сля три­ва­лих і без­плі­дних по­шу­ків він ви­рі­шив пов­ні­стю пе­ре­пи­са­ти цю ро­бо­ту, взяв­ши за осно­ву для сво­їх при­кла­дів де­які про­мо­ви, що про­зву­ча­ли на за­сі­да­н­нях На­ціо­наль­них збо­рів. Коли цю ро­бо­ту було за­вер­ше­но, він по­ста­вив собі в до­кір на­дмір­ну сер­йо­зність і ки­нув ру­ко­пис у во­гонь, пі­сля чого на­пи­сав на­рис у тій ре­да­кції, яку ми дру­ку­є­мо тут. — При­мі­тка ре­да­кто­ра.]↩︎
  2. [Аль­фонс Марі Луї де Ла­мар­тін (1790-1869) — один із най­сла­ве­тні­ших по­е­тів фран­цузь­ко­го ро­ман­ти­зму, який зго­дом став ви­да­тним дер­жав­ним ді­я­чем. Упер­ше він був обра­ний де­пу­та­том у 1834 році, але за­жив най­біль­шої сла­ви в часи ре­во­лю­ції 1848 року, ві­ді­грав­ши про­від­ну роль у про­го­ло­шен­ні ре­спу­блі­ки. Сво­їм кра­сно­мов­ством він ути­хо­ми­рив юрби па­ризь­кої чер­ні, які мо­гли зни­щи­ти ре­спу­блі­ку, та очо­лив її тим­ча­со­вий уряд. Був­ши біль­ше іде­а­лі­стом та ора­то­ром, ніж пра­кти­чним по­лі­ти­ком, він не­вдов­зі втра­тив свій вплив, а у 1851 ві­ді­йшов від дер­жав­них справ. — При­мі­тка пе­ре­кла­да­ча.]↩︎
  3. [Див. роз­діл 3 кни­ги «Еко­но­мі­чні гар­мо­нії». — При­мі­тка ре­да­кто­ра.]↩︎
  4. [Іде­ться про Ве­ли­ку ви­став­ку про­ми­сло­вих ро­біт усіх на­ро­дів, що про­хо­ди­ла в лон­дон­сько­му Гайд-Пар­ку у 1851 році. Її ор­га­ні­за­то­ром було Лон­дон­ське то­ва­ри­ство ре­мі­сни­ків — гро­мад­ське об’єд­на­н­ня, від­да­не спра­ві роз­ви­тку ре­мі­сни­цтва та про­ми­сло­во­сті. Вона ста­ла пер­шою се­ред ве­ли­ких між­на­ро­дних — «все­сві­тніх» — ви­ста­вок; для її про­ве­де­н­ня було збу­до­ва­но ви­да­тну ар­хі­те­ктур­ну спо­ру­ду — Кри­шта­ле­вий па­лац. Ор­га­ні­за­ці­єю та про­ве­де­н­ням ви­став­ки опі­ку­вав­ся принц-кон­сорт Аль­берт, чо­ло­вік ко­ро­ле­ви Ві­кто­рії. — При­мі­тка пе­ре­кла­да­ча.]↩︎
  5. [Тоб­то з па­ризь­кої ра­ту­ші до по­ста­чаль­ни­ків то­ва­рів для те­а­трів на лі­в­обе­реж­жі Сени. — При­мі­тка пе­ре­кла­да­ча.]↩︎

Валовий внутрішній продукт (ВВП): що це таке, і як він вимірюється?

Ва­ло­вий вну­трі­шній про­дукт (ВВП) — це по­ка­зник су­мар­ної рин­ко­вої вар­то­сті усіх кін­це­вих спо­жив­чих то­ва­рів і по­слуг, ви­ро­бле­них усе­ре­ди­ні кра­ї­ни за пев­ний пе­рі­од (за рік або квар­тал). ВВП є мі­ри­лом ви­ро­бни­цтва — він ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для ви­мі­рю­ва­н­ня об­ся­гу ви­ро­бле­них еко­но­мі­кою то­ва­рів і по­слуг. Ви­зна­че­н­ня ВВП ба­га­то го­во­рить про те, що він ви­мі­рює. Він по­ка­зує «рин­ко­ву вар­тість» ви­ро­бле­них то­ва­рів та по­слуг. Рин­ко­ві ціни рі­зних благ ви­зна­ча­ють, на скіль­ки вони збіль­шать ВВП. На­при­клад, якщо но­вий ав­то­мо­біль буде про­да­но за 20 000 до­ла­рів про­ти 1000 до­ла­рів за но­вий те­ле­ві­зор, авто до­дасть до ВВП у 20 ра­зів біль­ше вар­то­сті, ніж те­ле­ві­зор.
То­ва­ри та по­слу­ги вра­хо­ву­ю­ться лише за умо­ви їх при­дба­н­ня кін­це­ви­ми спо­жи­ва­ча­ми. Ба­га­то то­ва­рів про­хо­дять че­рез кіль­ка про­мі­жних ста­дій ви­ро­бни­цтва. За­ку­пів­ля си­ро­ви­ни та про­хо­дже­н­ня то­ва­ра­ми про­мі­жних ста­дій ви­ро­бни­цтва не вра­хо­ву­є­ться, оскіль­ки їхню вар­тість буде вклю­че­но до ку­пі­вель­ної ціни, спла­че­ної кін­це­вим спо­жи­ва­чем то­ва­ру або по­слу­ги. Отже, вра­ху­ва­н­ня вар­то­сті си­ро­ви­ни та про­мі­жних то­ва­рів ра­зом із ці­на­ми, спла­че­ни­ми кін­це­ви­ми спо­жи­ва­ча­ми при ку­пів­лі, при­зве­ло б до по­двій­но­го під­ра­хун­ку.
ВВП є по­ка­зни­ком «вну­трі­шньо­го ви­ро­бни­цтва», тоб­то про­ду­кції, ви­го­тов­ле­ної в ме­жах гео­гра­фі­чних кор­до­нів кра­ї­ни, не­за­ле­жно від того, чи це було зро­бле­но її гро­ма­дя­на­ми чи іно­зем­ця­ми. Ви­ро­бни­цтво за ме­жа­ми гео­гра­фі­чних кор­до­нів кра­ї­ни її гро­ма­дя­на­ми до цьо­го об­ся­гу не вклю­ча­є­ться. На­при­клад, до­хід, отри­ма­ний аме­ри­кан­ським кон­суль­тан­том із ко­мер­цій­них пи­тань, який пра­цює в Ме­кси­ці, збіль­шив би ВВП Ме­кси­ки, а не Спо­лу­че­них Шта­тів. Від­по­від­но, до­хід япон­сько­го ін­же­не­ра-хі­мі­ка, який пра­цює в США, було б вклю­че­но до ВВП США, а не Япо­нії.
ВВП по­то­чно­го року охо­плює лише то­ва­ри та по­слу­ги, ви­ро­бле­ні про­тя­гом цьо­го пе­рі­о­ду. Ку­пів­ля й про­даж вжи­ва­них то­ва­рів не вра­хо­ву­ю­ться, оскіль­ки вони не від­дзер­ка­лю­ють по­то­чно­го ви­ро­бни­цтва. Їхню вар­тість вже було вра­хо­ва­но ра­ні­ше, коли вони були ви­го­тов­ле­ні. На­при­клад, про­даж ав­то­мо­бі­ля 2007 року ви­пу­ску у 2010 році не вра­хо­ву­ва­ти­ме­ться до ВВП 2010 року, оскіль­ки його не було ви­пу­ще­но у 2010 році. Його вар­тість вже було вклю­че­но до ВВП у 2007 році, коли він був ви­го­тов­ле­ний, а по­втор­не його вра­ху­ва­н­ня при пе­ре­про­да­жі вжи­ва­но­го то­ва­ру при­зве­ло б до по­двій­но­го облі­ку. На про­ти­ва­гу цьо­му, по­слу­ги осо­би, яка до­по­ма­гає здій­сни­ти транс­а­кцію із вжи­ва­ни­ми ре­ча­ми, ма­те­рі­аль­ни­ми та фі­нан­со­ви­ми акти­ва­ми й ін­ши­ми то­ва­ра­ми, від­дзер­ка­лю­ють по­то­чне ви­ро­бни­цтво. Отже, ко­мі­сій­на ви­на­го­ро­да за про­даж та інші пла­те­жі за по­слу­ги з ре­а­лі­за­ції, на­да­ні про­тя­гом року, вра­хо­ву­ю­ться в облі­ку при їх на­дан­ні. Фі­нан­со­ві опе­ра­ції та трансфер­тні пла­те­жі не вра­хо­ву­ю­ться, оскіль­ки вони є не­ви­ро­бни­чи­ми опе­ра­ці­я­ми.
Ку­пів­ля й про­даж акцій та ін­ших фі­нан­со­вих ін­стру­мен­тів, зокре­ма облі­га­цій, вза­єм­них фон­дів та де­по­зи­тних сер­ти­фі­ка­тів, яв­ля­ють со­бою пе­ре­да­чу пра­ва вла­сно­сті від одні­єї осо­би чи ор­га­ні­за­ції до ін­шої. Так само, со­ці­аль­ні ви­пла­ти, ви­пла­ти до­по­мо­ги осо­бам з ін­ва­лі­дні­стю, по­да­рун­ки та інші трансфер­тні пла­те­жі є лише пе­ре­роз­по­ді­лом до­хо­дів та прав вла­сно­сті між уча­сни­ка­ми цих опе­ра­цій. Вони не пов’яза­ні з по­то­чним ви­ро­бни­цтвом, тому такі опе­ра­ції не вра­хо­ву­ю­ться у ВВП.
ВВП є мі­рою ви­ро­бни­цтва че­рез рин­ки. Не­рин­ко­ва ви­ро­бни­ча ді­яль­ність не вра­хо­ву­є­ться. На­при­клад, ви­ро­бни­ча ді­яль­ність до­мо­го­спо­дарств, зокре­ма при­го­ту­ва­н­ня їжі та по­слу­ги з до­гля­ду за ді­тьми, не пе­ред­ба­чає рин­ко­вих опе­ра­цій і тому не вклю­ча­є­ться до ВВП. Крім того, до ВВП та­кож не за­ра­хо­ву­є­ться ді­яль­ність ті­ньо­во­го се­кто­ру еко­но­мі­ки: не від­обра­же­ні в облі­ку транс­а­кції, зокре­ма, пов’яза­ні з не­за­кон­ною ді­яль­ні­стю, як-от тор­гів­ля нар­ко­ти­ка­ми, про­сти­ту­ція та не­за­де­кла­ро­ва­ний до­хід з ме­тою ухи­ле­н­ня від спла­ти по­да­тків. ВВП є по­ка­зни­ком об­ся­гу ви­ро­бни­цтва то­ва­рів та по­слуг, що було здій­сне­не як у при­ва­тно­му, так і в дер­жав­но­му се­кто­рах.
Об­сяг вну­трі­шньо­го ви­ро­бни­цтва під­при­єм­ни­цько­го се­кто­ру вклю­ча­є­ться не­за­ле­жно від того, чи на­ле­жать ком­па­нії гро­ма­дя­нам кра­ї­ни, чи іно­зем­цям. Як вже було за­зна­че­но, дер­жав­ні трансфер­тні пла­те­жі не вра­хо­ву­ю­ться. Однак за­ку­пів­ля та/або на­да­н­ня то­ва­рів і по­слуг мі­сце­ви­ми й фе­де­раль­ни­ми уря­да­ми та уря­да­ми шта­тів вклю­ча­ю­ться до ВВП, оскіль­ки вони від­дзер­ка­лю­ють по­то­чне ви­ро­бни­цтво.

ДИНАМІЧНИЙ АНАЛІЗ ВВП

Здій­сню­ю­чи ана­ліз ди­на­мі­ки ВВП, ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти змі­ни за­галь­но­го рів­ня цін. Рі­зни­ця у роз­мі­рі ВВП між дво­ма ча­со­ви­ми пе­рі­о­да­ми може бути зу­мов­ле­на та­ки­ми при­чи­на­ми: (1) зро­ста­н­ням за­галь­но­го рів­ня цін, і (2) збіль­ше­н­ням кіль­ко­сті ви­ро­бле­них то­ва­рів і по­слуг. Під­ви­ще­н­ня рів­ня жи­т­тя мо­жли­ве лише в дру­го­му ви­пад­ку. Отже, спо­сте­рі­га­ю­чи змі­ну но­мі­наль­но­го ВВП у часі, ва­жли­во роз­рі­зня­ти, коли зро­ста­н­ня ВВП є лише на­слід­ком під­ви­ще­н­ня цін, а коли — ре­зуль­та­том збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті ви­ро­бле­них то­ва­рів і по­слуг.
Для ко­ри­гу­ва­н­ня да­них но­мі­наль­но­го ВВП з ме­тою ні­ве­лю­ва­н­ня впли­ву ро­сту за­галь­но­го рів­ня цін еко­но­мі­сти ви­ко­ри­сто­ву­ють ін­декс цін — де­фля­тор ВВП. Де­фля­тор ВВП — це по­ка­зник за­галь­но­го рів­ня цін від­но­сно ба­зо­во­го року, яко­му при­сво­ю­є­ться зна­че­н­ня 100. Де­фля­тор ВВП зро­стає про­пор­цій­но до під­ви­ще­н­ня цін від­но­сно ба­зо­во­го року. Для роз­ра­хун­ку ре­аль­но­го ВВП, тоб­то ВВП, ви­мі­ря­но­го в по­стій­них ці­нах з ура­ху­ва­н­ням ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті, ра­зом із по­ка­зни­ком но­мі­наль­но­го ВВП може за­сто­со­ву­ва­ти­ся де­фля­тор ВВП. У ре­аль­но­му ВВП не від­обра­жа­є­ться збіль­ше­н­ня но­мі­наль­но­го ВВП, що від­бу­ло­ся вна­слі­док під­ви­ще­н­ня за­галь­но­го рів­ня цін. Ре­аль­ний ВВП за пев­ний про­мі­жок часу (t), об­чи­сле­ний із ви­ко­ри­ста­н­ням рів­ня цін ба­зо­во­го року, до­рів­нює:
Ре­аль­ний ВВПt = (Но­мі­наль­ний ВВПt) * 100/(Де­фля­тор ВВПt)
Якщо по­то­чні ціни вищі, ніж ціни ба­зо­во­го року, зна­че­н­ня час­тки пра­во­руч буде мен­шим за оди­ни­цю, що ско­ри­гує по­ка­зник по­то­чно­го но­мі­наль­но­го ВВП у бік його зни­же­н­ня, вра­хо­ву­ю­чи в та­кий спо­сіб вплив ви­щих цін про­ти по­пе­ре­дньо­го ба­зо­во­го року. Роз­глянь­мо по­ка­зни­ки ВВП Спо­лу­че­них Шта­тів у 2005 та 2009 ро­ках. У 2009 році но­мі­наль­ний ВВП США ста­но­вив 14 256 мі­льяр­дів до­ла­рів про­ти лише 12 638 мі­льяр­дів у 2005 році. Отже, у 2009 році но­мі­наль­ний ВВП на 12,8% пе­ре­ви­щу­вав по­ка­зник 2005 року. Однак це зро­ста­н­ня но­мі­наль­но­го ВВП ста­ло рад­ше на­слід­ком ін­фля­ції, ніж збіль­ше­н­ня ре­аль­но­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. Де­фля­тор ВВП — ін­декс цін, яким ви­мі­рю­ю­ться змі­ни вар­то­сті всіх то­ва­рів, що вхо­дять до скла­ду ВВП, — під­няв­ся від по­ка­зни­ка 100,0 у ба­зо­во­му 2005 році до по­зна­чки 109,7702 у 2009 році. Це свід­чить про те, що за пе­рі­од 2005–2009 рр. ціни зро­сли при­бли­зно на 9,8% (109,7702% – 100%). Для роз­ра­хун­ку ре­аль­но­го ВВП за 2009 рік не­об­хі­дно за­сто­су­ва­ти де­флю­ва­н­ня, тоб­то змен­ше­н­ня но­мі­наль­но­го ВВП за 2009 рік на ве­ли­чи­ну при­ро­сту за­галь­но­го рів­ня цін у по­рів­нян­ні з 2005 ро­ком. Згі­дно з ви­ще­вка­за­ним рів­ня­н­ням, спер­шу но­мі­наль­ний ВВП за 2009 рік у роз­мі­рі 14 256,3 млрд до­ла­рів мно­жи­ться на 100, а по­тім ді­ли­ться на де­фля­тор ВВП, який до­рів­нює 109,7702. Це до­зво­ляє отри­ма­ти ре­аль­ний ВВП у роз­мі­рі 12 987,4 млрд до­ла­рів [(14 256,3 • 100) : 109,7702], який лише на 2,8% пе­ре­ви­щує по­ка­зник за 2005 рік. Отже, хоча но­мі­наль­ний ВВП зріс на 12,8%, ре­аль­ний ВВП збіль­шив­ся лише на 2,8%.
По­рів­ню­ю­чи ВВП за рі­зні пе­рі­о­ди, над­зви­чай­но ва­жли­во ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ре­аль­ний, а не но­мі­наль­ний ВВП. До по­ка­зни­ків ре­аль­но­го ВВП не вклю­ча­ю­ться змі­ни за­галь­но­го рів­ня цін, а отже за­ли­ша­ю­ться лише змі­ни фа­кти­чно­го об­ся­гу ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг. Це ро­бить по­рів­ня­н­ня зна­чень ре­аль­но­го ВВП більш зна­чу­щим.
Крім того, при роз­гля­ді рів­ня жи­т­тя у рі­зні пе­рі­о­ди часу ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ВВП на душу на­се­ле­н­ня, тоб­то ВВП у роз­ра­хун­ку на одну осо­бу. Зро­ста­н­ня ВВП на душу на­се­ле­н­ня свід­чить про збіль­ше­н­ня зго­дом об­ся­гу ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг у роз­ра­хун­ку на одну осо­бу. Без збіль­ше­н­ня об­ся­гу ви­ро­бни­цтва на одну осо­бу по­кра­ще­н­ня рів­ня жи­т­тя ма­ло­ймо­вір­не.
Бюро еко­но­мі­чно­го ана­лі­зу (БЕА) Мі­ні­стер­ства тор­гів­лі США що­квар­таль­но об­чи­слює ВВП і ви­ко­ри­сто­вує ці роз­ра­хун­ки для за­галь­но­го огля­ду ста­ну еко­но­мі­ки Спо­лу­че­них Шта­тів. БЕА пу­блі­кує еко­но­мі­чні ста­ти­сти­чні дані, які впли­ва­ють на рі­ше­н­ня уря­дов­ців, пред­став­ни­ків ді­ло­вих кіл та при­ва­тних осіб. Ста­ти­сти­чні дані на сай­ті http://www.bea.gov/index.htm на­да­ють все­бі­чну акту­аль­ну кар­ти­ну ста­ну еко­но­мі­ки США.

Приватна власність та альтернативні витрати

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Який еко­но­мі­чний зв’язок існує між пра­ва­ми при­ва­тної вла­сно­сті та аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми?
Рин­ки спри­я­ють за­галь­ним ін­те­ре­сам, по­ка­зу­ю­чи ви­тра­ти, тоді як дер­жа­ва за­зви­чай за­хи­щає «осо­бли­ві ін­те­ре­си», при­хо­ву­ю­чи ці ви­тра­ти. У цьо­му до­пи­сі ми роз­гля­не­мо аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти з ура­ху­ва­н­ням ви­рі­шаль­ної ролі, яку ві­ді­грає при­ва­тна вла­сність. При­ва­тна вла­сність ле­жить в осно­ві рин­ко­вої еко­но­мі­ки, оскіль­ки без при­ва­тної вла­сно­сті та обмі­ну, який вона сти­му­лює, люди не мо­гли б оці­ни­ти пов­ну вар­тість сво­їх рі­шень.

Занадто дороге користування автомобілем

При­пу­сті­мо, ви ви­гра­ли Rolls Royce Silver Shadow з опла­че­ним стра­ху­ва­н­ням, те­хні­чним об­слу­го­ву­ва­н­ням, па­ли­вом і спла­че­ни­ми по­да­тка­ми. Хоча це й не так чу­до­во, як ви­гра­ти в дер­жав­ну ло­те­рею, однак те­пе­рі­шня ціна на Silver Shadow ста­но­вить близь­ко 250 000 до­ла­рів. Це — хо­ро­ша но­ви­на. По­га­на но­ви­на — в тому, що ви, на­пев­но, не до­сить за­мо­жні, щоб їзди­ти на цьо­му авто. Най­імо­вір­ні­ше, ваша пер­ша ре­а­кція буде на кшталт та­кої: чому це я не можу собі до­зво­ли­ти їзди­ти на ньо­му? За все вже за­пла­ти­ли.
Так, але все ж я до­зво­лю собі при­пу­сти­ти, що авто ви­яви­ться за­над­то до­ро­гим для ва­шо­го ко­ри­сту­ва­н­ня. Не­за­ле­жно від того, як ви отри­ма­ли цей Rolls Royce, вар­тість ко­ри­сту­ва­н­ня ним є ці­ною, яку го­то­вий за­пла­ти­ти за це хтось ін­ший. І по­за­як ав­то­мо­біль є ва­шою при­ва­тною вла­сні­стю, ви не мо­же­те ігно­ру­ва­ти цю вар­тість. Як вла­сник, ви мо­же­те про­да­ти його за ці­ною, що від­дзер­ка­лює ма­кси­маль­ну цін­ність, яку він ста­но­вить для ко­гось ін­шо­го. Тому ви бу­де­те їзди­ти на сво­є­му Rolls Royce лише, якщо ви оці­ню­є­те його при­найм­ні так само ви­со­ко, або вище, ніж щось інше, що ви мо­гли б при­дба­ти при­бли­зно за 250 000 до­ла­рів, які го­то­вий за­пла­ти­ти вам за авто якийсь ша­ну­валь­ник цієї мар­ки. Най­імо­вір­ні­ше, ви про­да­сте цей Rolls Royce, ку­пи­те чу­до­вий і зру­чний в екс­плу­а­та­ції ав­то­мо­біль за 20 000 до­ла­рів, й у вас за­ли­ша­ться ще 230 000 до­ла­рів, які ви за­оща­ди­те або ви­тра­ти­те на щось інше.
Зви­чай­но, ця істо­рія ви­га­да­на, адже на­вряд чи ви ви­гра­є­те Rolls Royce. Однак вона ілю­струє над­зви­чай­но ва­жли­вий мо­мент — при­ва­тна вла­сність спо­ну­кає лю­дей вра­хо­ву­ва­ти аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти (не­ви­ко­ри­ста­ну вар­тість) сво­їх рі­шень. Зав­дя­ки при­ва­тній вла­сно­сті таке вра­ху­ва­н­ня є озна­кою рин­ко­вої ді­яль­но­сті й по­яснює рин­ко­ву ко­о­пе­ра­цію, яка спря­мо­вує ре­сур­си та то­ва­ри до рук тих, хто най­біль­ше їх ці­нує.

Співпраця між орнітологами й автолюбителями-гонщиками

Чле­ни Одю­бо­нів­сько­го то­ва­ри­ства за­йма­ю­ться про­бле­ма­ми охо­ро­ни ура­зли­во­го се­ре­до­ви­ща про­жи­ва­н­ня пта­хів та ін­ших тва­рин. Якби пе­ред ними сто­яв ви­бір між охо­ро­ною се­ре­до­ви­ща про­жи­ва­н­ня ди­ких тва­рин та пта­хів і за­без­пе­че­н­ням па­ли­вом пе­ре­го­но­вих чи будь-яких ін­ших ав­то­мо­бі­лів, їхнє рі­ше­н­ня було б лег­ко пе­ред­ба­чи­ти. На­при­клад, Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство ви­сту­пає ка­те­го­ри­чно про­ти шель­фо­во­го бу­рі­н­ня на­фто­вих свер­дло­вин. На­фто­ви­до­був­ні ком­па­нії обі­ця­ють вжи­ва­ти й на­справ­ді вжи­ва­ють над­зви­чай­них за­по­бі­жних за­хо­дів для за­по­бі­га­н­ня роз­ли­вам на­фти, про­те це не пе­ре­ко­нує Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство. По­при всі за­по­бі­жні за­хо­ди, його по­зи­ція на­сту­пна: пов­на за­бо­ро­на шель­фо­во­го бу­рі­н­ня!
Чи мо­жли­во вза­га­лі ав­то­лю­би­те­лям-гон­щи­кам до­не­сти Одю­бо­нів­сько­му то­ва­ри­ству своє ба­жа­н­ня отри­му­ва­ти де­шев­ше па­ли­во, щоб за­ру­чи­ти­ся його під­трим­кою по­при ри­зи­ки для се­ре­до­ви­ща про­жи­ва­н­ня ди­ких пта­хів і тва­рин? На­справ­ді, їм це вда­ло­ся. Ав­то­лю­би­те­лі-гон­щи­ки, ра­зом з усі­ма ін­ши­ми спо­жи­ва­ча­ми бен­зи­ну, пе­ре­ко­на­ли Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство в тому, що цін­ність, яку для них ста­но­вить газ, є аль­тер­на­тив­ною вар­ті­стю за­хи­сту тва­рин і пта­хів, якою то­ва­ри­ству не слід не­хту­ва­ти. Вони до­ся­гли цьо­го зав­дя­ки при­ва­тній вла­сно­сті че­рез рин­ко­ву ко­му­ні­ка­цію.
Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство во­ло­діє те­ри­то­рі­єю не­за­йма­ної при­ро­ди в шта­ті Лу­ї­зі­а­на, ві­до­мою як за­по­від­ник Рей­ні. Це іде­аль­не се­ре­до­ви­ще про­жи­ва­н­ня для пта­хів та ін­ших ви­дів ди­кої фло­ри й фа­у­ни, але там та­кож є і про­ми­сло­ві за­па­си на­фти й при­ро­дно­го газу, у яких дуже за­ці­кав­ле­ні на­фто­ві ком­па­нії. Мо­жна було б ді­йти ви­снов­ку, що оскіль­ки Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство во­ло­діє цією зем­лею та може з лег­кі­стю за­по­біг­ти про­ве­ден­ню бу­ро­вих ро­біт на­фто­ви­ми ком­па­ні­я­ми, воно так і зро­бить. Але це не так. Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство до­зво­ляє на­фто­вим ком­па­ні­ям бу­ри­ти на цих зем­лях.
Зви­чай­но ж, воно ви­ма­гає від ком­па­ній вжи­ва­н­ня рі­шу­чих за­по­бі­жних за­хо­дів про­ти ви­то­ків на­фти, однак не на­стіль­ки сер­йо­зних, яких то­ва­ри­ство до­ма­га­є­ться щодо шель­фо­во­го бу­рі­н­ня. У чому ж рі­зни­ця? Оскіль­ки Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство во­ло­діє за­по­від­ни­ком Рей­ні, гро­ші, які інші го­то­ві пла­ти­ти за на­фту, є аль­тер­на­ти­вою, якою до­ве­лось би по­жер­тву­ва­ти, якби воно не дало до­зво­лу на бу­ро­ві ро­бо­ти. А от шель­фо­ві об’єкти не ство­рю­ють для то­ва­ри­ства аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті, оскіль­ки вони йому не на­ле­жать. Отже, ні­чо­го не спо­ну­кає його вра­хо­ву­ва­ти ін­те­ре­си ін­ших у ви­пад­ку шель­фо­во­го бу­рі­н­ня.
При­ва­тна вла­сність не тіль­ки спо­ну­кає Одю­бо­нів­ське то­ва­ри­ство спів­пра­цю­ва­ти з ав­то­лю­би­те­ля­ми-гон­щи­ка­ми, але й мо­ти­вує гон­щи­ків спів­пра­цю­ва­ти з Одю­бо­нів­ським то­ва­ри­ством. Ку­пів­ля па­ли­ва ав­то­лю­би­те­ля­ми-гон­щи­ка­ми до­зво­ляє Одю­бо­нів­сько­му то­ва­ри­ству здо­бу­ва­ти й за­хи­ща­ти се­ре­до­ви­ще існу­ва­н­ня ди­ких тва­рин, що для ньо­го цін­ні­ше за те, чим то­ва­ри­ство жер­твує в за­по­від­ни­ку Рей­ні че­рез бу­рі­н­ня на­фто­вих свер­дло­вин. Чле­ни Одю­бо­нів­сько­го то­ва­ри­ства мо­жуть зне­ва­жа­ти гон­щи­ків, а гон­щи­ки мо­жуть на­смі­ха­ти­ся над ор­ні­то­ло­га­ми, але при­ва­тна вла­сність зму­шує їх вра­хо­ву­ва­ти про­бле­ми (а та­кож аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти) один одно­го та ді­я­ти в ін­те­ре­сах один одно­го.

Альтернативна вартість військовополонених

Вій­ни в кра­ї­нах Єв­ро­пи в пе­рі­од Се­ре­дньо­віч­чя ча­сто бу­ва­ли до­сить мир­ни­ми, а до по­ло­не­них, як пра­ви­ло, ста­ви­лись до­бре. До­во­лі ча­сто ар­мії су­про­тив­них сто­рін під­ра­хо­ву­ва­ли кіль­кість во­ї­нів із ко­жно­го боку, пі­сля чого менш чи­сель­на ар­мія зда­ва­ла­ся. Такі не­на­силь­ни­цькі «бої» від­бу­ва­ли­ся тому, що в ті часи во­ї­ни мали пра­во вла­сно­сті на сво­їх по­ло­не­них. Це за­крі­пле­не за­ко­ном пра­во пе­ред­ба­ча­ло мо­жли­вість про­да­ва­ти по­ло­не­них на­зад їхнім сім’ям, ство­рю­ю­чи аль­тер­на­тив­ну вар­тість для пе­ре­мож­ців на ви­па­док вбив­ства ними по­ло­не­них. При­ва­тні ор­га­ні­за­ції, вклю­ча­ю­чи де­які ре­лі­гій­ні ор­де­ни, по­ча­ли ви­сту­па­ти в ролі по­се­ре­дни­ків між тими, хто утри­му­вав по­ло­не­них для про­да­жу, і тими, хто хо­тів їх при­дба­ти.
На лихо для вій­сько­во­по­ло­не­них тих ча­сів, коли з’яви­лась зброя ве­ли­кої даль­но­сті й ру­ко­па­шний бій став рід­кі­стю, імо­вір­ність за­хо­пле­н­ня по­ло­не­них окре­ми­ми сол­да­та­ми змен­ши­лась. Вій­ни ста­ли жор­сто­кі­ши­ми не тіль­ки вна­слі­док удо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій ма­со­во­го вбив­ства, але й тому, що пра­во вла­сно­сті на по­ло­не­них пе­ре­йшло до дер­жа­ви. Оскіль­ки аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти фі­зи­чних осіб змен­шу­ю­ться, коли май­но на­ле­жить дер­жа­ві, ста­ли зна­чно ча­сті­ше вби­ва­ти або ка­ту­ва­ти по­ло­не­них. Без­умов­но, з лю­дьми не мо­жна по­во­ди­тись, як з при­ва­тною вла­сні­стю. Однак, че­рез яви­ще аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті, по­ло­не­ним сол­да­там було зна­чно кра­ще пе­ре­бу­ва­ти у «при­ва­тній вла­сно­сті», аніж «дер­жав­ній вла­сно­сті».
При­ва­тна вла­сність має ва­жли­ве зна­че­н­ня для спів­пра­ці, що ви­ни­кає з рин­ко­вої вза­є­мо­дії, оскіль­ки вона за­без­пе­чує вра­ху­ва­н­ня лю­дьми аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті сво­їх дій. Во­дно­час і сум­но, й іро­ні­чно, що так ба­га­то лю­дей зви­ну­ва­чу­ють при­ва­тну вла­сність у про­бле­мах, які існу­ють че­рез її від­су­тність.
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Чому рин­ки по­ка­зу­ють ви­тра­ти іна­кше, ніж дер­жа­ва? Як ця рі­зни­ця впли­ває на рин­ко­вий обмін і про­ду­ктив­ну по­ве­дін­ку?

Скорочення кількості земель сільськогосподарського призначення

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чи на­дає при­ва­тна вла­сність сти­му­ли до ра­ціо­наль­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня та збе­ре­же­н­ня ре­сур­сів їхні­ми вла­сни­ка­ми? Об­ґрун­туй­те свою від­по­відь.
Люд­ство живе в по­стій­но­му стра­ху пе­ред ви­чер­па­н­ням ва­жли­вих ре­сур­сів. Най­біль­шу три­во­гу ви­кли­ка­ють про­бле­ми ви­сна­же­н­ня ре­сур­сів на­фти, бра­ку зе­мель під нові по­лі­го­ни для по­хо­ва­н­ня від­хо­дів та ви­ру­бу­ва­н­ня де­ре­ви­ни. Пе­ре­лік ре­сур­сів, про­бле­ма ви­чер­па­н­ня яких у близь­ко­му май­бу­тньо­му не­по­ко­їть лю­дей, мо­жна про­дов­жи­ти: ву­гі­л­ля, мідь, за­лі­зна руда та на­віть оло­во. У біль­шо­сті ви­пад­ків ці стра­хи є без­під­став­ни­ми. Вони пі­ді­грі­ва­ю­ться ор­га­ні­зо­ва­ни­ми гру­па­ми ін­те­ре­сів, що за­ля­ку­ють гро­мад­ськість за­ра­ди отри­ма­н­ня ви­го­ди, не­до­бро­со­ві­сни­ми ЗМІ, а та­кож від­су­тні­стю ро­зу­мі­н­ня основ еко­но­мі­ки се­ред ши­ро­ко­го за­га­лу. У ви­пад­ках, де такі за­не­по­ко­є­н­ня є ви­прав­да­ни­ми, про­бле­ма не­змін­но по­ля­гає у від­су­тно­сті прав при­ва­тної вла­сно­сті на ре­сурс, який зна­хо­ди­ться під за­гро­зою зни­кне­н­ня.
Щоб зро­зу­мі­ти зна­че­н­ня пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті для за­по­бі­га­н­ня ви­сна­жен­ню ре­сур­сів, по­ду­май­те над на­сту­пним за­пи­та­н­ням: чи тра­пля­ли­ся коли-не­будь ви­пад­ки ви­чер­па­н­ня не­від­нов­лю­ва­но­го ре­сур­су? Я за­пи­ту­вав про це без­ліч лю­дей, і ні­хто ні­ко­ли не зміг на­зва­ти мені та­ко­го ре­сур­су. Однак хіба не­від­нов­лю­ва­ні ре­сур­си — це не ті ре­сур­си, ви­чер­па­н­ня яких є най­імо­вір­ні­шим? Зре­штою, вони не­від­нов­лю­ва­ні. Біль­ше ди­вує те, що люд­ство втра­ти­ло, — ви­ни­щив­ши до пов­но­го зни­кне­н­ня, — не­ма­ло ви­дів тва­рин, які є від­нов­лю­ва­ни­ми. Хіба ймо­вір­ність ви­чер­па­н­ня цих ре­сур­сів не мала бути най­ниж­чою? Роз­гад­ка кри­є­ться в усві­дом­лен­ні того, що не­від­нов­лю­ва­ні ре­сур­си весь час пе­ре­бу­ва­ють у пев­но­му мі­сці. Вони не зна­хо­дя­ться в по­стій­но­му русі, тому вста­но­ви­ти пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті на них до­сить лег­ко. Люди дбай­ли­во став­ля­ться до ре­сур­сів, які їм на­ле­жать, вра­хо­ву­ю­чи їхню май­бу­тню вар­тість. Зва­жа­ю­чи на ман­дрів­ний спо­сіб жи­т­тя ба­га­тьох тва­рин, во­ло­ді­н­ня ними на пра­вах при­ва­тної вла­сно­сті пра­кти­чно не­мо­жли­ве, тому люди не ма­ють до­ста­тньої мо­ти­ва­ції бра­ти до ува­ги їхню май­бу­тню вар­тість. Отже, по­при їхню від­нов­лю­ва­ну при­ро­ду, де­які види тва­рин було ви­ни­ще­но.
На­га­ня­ти стра­ху щодо ви­сна­же­н­ня не­від­нов­лю­ва­них ре­сур­сів було б зна­чно скла­дні­ше, якби люди ро­зумі­ли зда­тність при­ва­тної вла­сно­сті мо­ти­ву­ва­ти до на­ле­жно­го вра­ху­ва­н­ня май­бу­тньої вар­то­сті на­ших ре­сур­сів. Однак тре­ба вра­хо­ву­ва­ти ще одну при­чи­ну по­мил­ко­во­го по­бо­ю­ва­н­ня ви­чер­па­н­ня або не­без­пе­чно­го ви­сна­же­н­ня ре­сур­сів люд­ством — не­зда­тність від­рі­зни­ти гра­ни­чну вар­тість від за­галь­ної вар­то­сті.

Зникнення земель сільськогосподарського призначення

Коли я тіль­ки-но по­чав ви­кла­да­ти в Уні­вер­си­те­ті Ко­ло­ра­до, мені за­про­по­ну­ва­ли взя­ти участь у де­ба­тах щодо «про­бле­ми» зни­кне­н­ня зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня.
Всу­пе­реч моїм пе­ре­кон­ли­вим ар­гу­мен­там (де­хто з при­су­тніх, які по­го­джу­ва­ли­ся зі мною до де­ба­тів, за­ли­ши­ли­ся при­хиль­ни­ка­ми моєї дум­ки й опі­сля), що пло­щі зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня змен­ши­ли­ся вна­слі­док на­ле­жної дії рин­ко­вих сил, стур­бо­ва­ність втра­тою та­ких зе­мель збе­ре­гла­ся. На­при­клад, згі­дно з остан­нім що­рі­чним зві­том, який ви­дає ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту все­сві­тньо­го спо­сте­ре­же­н­ня Ле­стер Бра­ун, очі­ку­є­ться від­ста­ва­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва про­до­воль­ства від тем­пів зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті на­се­ле­н­ня. Одні­єю з при­чин цієї про­бле­ми він вва­жає втра­ту зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня вна­слі­док її ви­ко­ри­ста­н­ня під за­бу­до­ву.
По­при те, що за­раз у всьо­му сві­ті пло­щі сіль­сько­го­спо­дар­ських зе­мель і справ­ді змен­шу­ю­ться, по­рів­ню­ю­чи з ми­ну­лим, але ця «втра­та» не є кри­зою чи на­віть при­во­дом для за­не­по­ко­є­н­ня. На­то­мість це — хо­ро­ша но­ви­на. На­при­клад, у Поль­щі з кін­ця 1960-х ро­ків час­тка зе­мель, від­ве­де­них для сіль­сько­го­спо­дар­ських по­треб, зни­зи­ла­ся на 28%, про­те ви­ро­бни­цтво про­до­воль­ства зро­сло май­же на 70%. Коли для ве­де­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства ви­ко­ри­сто­ву­є­ться мен­ше зе­мель, мо­жна збіль­шу­ва­ти пло­щі від­кри­то­го про­сто­ру та лі­сів.
За­раз пло­ща лі­си­стої мі­сце­во­сті у Спо­лу­че­них Шта­тах є біль­шою, ніж вона була 80 ро­ків тому, але по­пу­ля­ри­за­то­ри «кри­зо­вих» стра­хів вам цьо­го не ска­жуть(1). По-дру­ге, на ко­ли­шніх зем­лях сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня сьо­го­дні зна­хо­дя­ться тор­го­ві цен­три та ав­то­ма­гі­стра­лі, при­мі­ські жи­тло­ві ра­йо­ни, пар­ки роз­ваг, поля для голь­фу та інші об’єкти, оскіль­ки спо­жи­ва­чі по­ві­дом­ля­ли че­рез рин­ко­ві ціни, що для них обла­шту­ва­н­ня ін­фра­стру­кту­ри має біль­шу цін­ність, ніж хар­чо­ві про­ду­кти, які мо­жна було ви­ро­сти­ти на цій зем­лі.

Продовольство чи гольф

Чому спо­жи­ва­чі охо­че жер­тву­ють хар­ча­ми за­ра­ди по­лів для голь­фу, тор­го­вих цен­трів та ав­то­сто­я­нок? Хіба про­до­воль­ство не є цін­ні­шим від голь­фа чи ав­то­сто­ян­ки? Зви­чай­но, так, коли йде­ться про за­галь­ну цін­ність. Ви­би­ра­ю­чи між хар­чу­ва­н­ням без голь­фа і грою в гольф без хар­чу­ва­н­ня, на­віть най­зав­зя­ті­ший голь­фіст від­дав би пе­ре­ва­гу хар­чу­ван­ню. Однак еко­но­мі­чний ви­бір не є без­ком­про­мі­сним. На­то­мість ми при­йма­є­мо рі­ше­н­ня за гра­ни­чним прин­ци­пом, ви­зна­ча­ю­чи, чи вар­то отри­ма­ти тро­хи біль­ше чо­гось одно­го ко­штом втра­ти не­зна­чної кіль­ко­сті чо­гось ін­шо­го. І при та­ко­му під­хо­ді той факт, що їжа цін­ні­ша за гольф чи ба­га­то ін­ших ре­чей, без яких мо­жна про­жи­ти, не є оче­ви­дним. Здій­сню­ю­чи опла­ту за ко­ри­сту­ва­н­ня по­лем, голь­фі­сти спо­ві­ща­ють, що до­да­тко­ве поле для голь­фу має для них що­най­мен­ше таку ж цін­ність, яку б мали ви­ро­ще­ні на ньо­му про­до­воль­чі про­ду­кти.
Коли рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться за гра­ни­чним прин­ци­пом, гольф, без­умов­но, мав би вищу цін­ність, ніж про­до­воль­ство, якби вна­слі­док за­бу­до­ви не було «втра­че­но» міль­йо­ни ге­кта­рів зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. У 1900 р. біль­ша ча­сти­на ви­ко­ри­сто­ву­ва­них у фер­мер­ських го­спо­дар­ствах кін­ських сил справ­ді за­без­пе­чу­ва­ла­ся кінь­ми або му­ла­ми, а для ви­ро­щу­ва­н­ня кор­му цим тва­ри­нам за­сі­ва­ли міль­йо­ни ге­кта­рів зем­лі. Сьо­го­дні цих тва­рин та по­сів­ні пло­щі під кор­ми для них за­мі­ни­ли ван­та­жів­ки, тра­кто­ри, ком­бай­ни та інша ефе­ктив­на сіль­сько­го­спо­дар­ська те­хні­ка з бен­зи­но­ви­ми дви­гу­на­ми. До того ж, за­раз тре­ба на­ба­га­то мен­ше зем­лі, щоб про­го­ду­ва­ти таку саму кіль­кість лю­дей, оскіль­ки за­сто­су­ва­н­ня до­брив, пе­сти­ци­дів, зро­ше­н­ня, се­ле­кції на­сі­н­ня та про­гно­зу­ва­н­ня по­го­ди до­зво­ля­ють збіль­ши­ти вро­жай­ність у роз­ра­хун­ку на ге­ктар, а вдо­ско­на­ле­н­ня те­хно­ло­гій і ме­то­дів зби­ра­н­ня вро­жаю, па­ку­ва­н­ня, збе­рі­га­н­ня та транс­пор­ту­ва­н­ня до­зво­ля­ють до­ста­ви­ти до обі­дньо­го сто­лу біль­ше ви­ро­ще­ної про­ду­кції. Якби на до­да­чу до ни­ні­шніх те­хно­ло­гій для ве­де­н­ня сіль­сько­го го­спо­дар­ства від­во­ди­ла­ся така ж пло­ща зе­мель, як і в 1900 році, ми були б по ко­лі­на за­си­па­ні ка­ву­на­ми. У та­кій си­ту­а­ції на­скіль­ки ви­со­кою буде цін­ність кіль­кох до­да­тко­вих ге­кта­рів ка­ву­нів, по­рів­ню­ю­чи з до­да­тко­вим по­лем для голь­фу, яке мо­жна було б по­бу­ду­ва­ти на цій ді­лян­ці зем­лі?
Сьо­го­дні ми ви­ко­ри­сто­ву­є­мо зна­чно мен­ші пло­щі зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, ніж у 1900 році, оскіль­ки в міру збіль­ше­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва хар­чо­вих про­ду­ктів їхня гра­ни­чна вар­тість змен­шу­є­ться у по­рів­нян­ні з гра­ни­чною вар­ті­стю бу­дин­ків, тор­го­вих цен­трів, по­лів для голь­фу тощо. Спо­жи­ва­чі по­ві­дом­ля­ють про цю змі­ну від­но­сної цін­но­сті за до­по­мо­гою по­пи­ту, що зу­мов­лює зни­же­н­ня цін на хар­чо­ві про­ду­кти, як по­рів­ня­ти з ці­на­ми на аль­тер­на­тив­не ви­ко­ри­ста­н­ня зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Це спо­ну­кає до ско­ро­че­н­ня площ зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, яке три­ва­ти­ме доти, поки гра­ни­чна вар­тість зем­лі при її ви­ко­ри­стан­ні для не­сіль­сько­го­спо­дар­ських по­треб буде пе­ре­ви­щу­ва­ти її вар­тість при ви­ко­ри­стан­ні в аграр­но­му ви­ро­бни­цтві.
Однак годі очі­ку­ва­ти, що «кри­за» зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня ми­не­ться. Дер­жав­ні уста­но­ви, які спо­ді­ва­ю­ться на збіль­ше­н­ня бю­дже­ту, та при­ва­тні ор­га­ні­за­ції, що роз­ра­хо­ву­ють на роз­ши­ре­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня на­у­ко­вих до­слі­джень або під­ви­ще­н­ня суб­си­дій, зав­жди пра­гнуть ство­ри­ти шту­чні кри­зи для за­ля­ку­ва­н­ня гро­мад­сько­сті. Ство­рю­ва­ти такі кри­зи не було б так про­сто, якби біль­ше лю­дей ро­зумі­ли рі­зни­цю між за­галь­ною та гра­ни­чною вар­ті­стю.
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Чому га­ран­то­ва­ні пра­ва вла­сно­сті спри­я­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу? Чому спіль­на вла­сність та не­за­хи­ще­ні пра­ва вла­сно­сті пе­ре­шко­джа­ють еко­но­мі­чно­му по­сту­пу?
  1. Gregg Easterbrook, A Moment on the Earth (New York: Viking, 1995), pp. 10–13.↩︎

Цензурування закликів про допомогу

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чому люди за­йма­ють так ба­га­то рі­зних по­зи­цій щодо ролі дер­жа­ви в еко­но­мі­ці?
За­пи­тай­те в лю­дей, чи під­три­му­ють вони дер­жав­ну цен­зу­ру, і ви по­чу­є­те май­же одно­стай­ну від­по­відь: ні! Та якщо ви за­пи­та­є­те тих са­мих лю­дей, чи під­три­му­ють вони дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня цін, від­по­відь вже не буде та­кою одно­зна­чною. За­пи­тай­те їх, чи по­вин­на дер­жа­ва кон­тро­лю­ва­ти ціни, щоб за­по­біг­ти «роз­ду­ван­ню цін» пі­сля сти­хій­них лих, і від­по­відь буде май­же одно­стай­ною: так!
Ці від­по­віді є при­крим свід­че­н­ням від­су­тно­сті не­об­хі­дних знань про те, як рин­ки да­ють нам мо­жли­вість спіл­ку­ва­ти­ся між со­бою. Якщо роз­гля­да­ти рин­ко­ві ціни як за­сіб ко­му­ні­ка­ції, у нас з’яв­ля­є­ться ще один по­ту­жний ін­стру­мент для ро­зу­мі­н­ня того, чому дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня цін є осо­бли­во шкі­дли­вою фор­мою цен­зу­ри. І най­біль­ша шко­да зав­да­є­ться під час сти­хій­них лих, оскіль­ки по­тер­пі­лі над­зви­чай­но по­тре­бу­ють до­не­сти до ін­ших ін­фор­ма­цію про свою по­тре­бу в до­по­мо­зі.
Зу­мов­ле­на рин­ко­вим обмі­ном ко­му­ні­ка­ція та ціни, що фор­му­ю­ться за та­ких об­ста­вин, ство­рю­ють ди­во­ви­жний рі­вень со­ці­аль­ної спів­пра­ці. Яскра­ві­ших при­кла­дів пе­ре­ваг та­кої ко­му­ні­ка­ції та спів­пра­ці, ніж ті, що ви­ни­ка­ють вна­слі­док сти­хій­них лих, не існує. По­тер­пі­лим, якщо вони пра­гнуть якнай­швид­ше та пов­ні­стю лі­кві­ду­ва­ти на­слід­ки си­ту­а­ції, що скла­ла­ся, не­об­хі­дна не лише до­по­мо­га лю­дей, які зна­хо­дя­ться поза зо­ною сти­хій­но­го лиха, але й спів­пра­ця одне з одним. На жаль, коли тра­пля­ю­ться сти­хій­ні лиха, дер­жа­ви за­зви­чай бло­ку­ють ці­но­ві си­гна­ли, що умо­жлив­лю­ють таку спів­пра­цю, і до того ж ро­блять це з ура­ху­ва­н­ням гро­мад­ської дум­ки.
Пі­сля сти­хій­но­го лиха по­всю­дно різ­ко зро­ста­ють ціни на ро­бо­чу силу, бу­ді­вель­ні ма­те­рі­а­ли, еле­ктро­ге­не­ра­то­ри та без­ліч ін­ших то­ва­рів, не­об­хі­дних для від­нов­ле­н­ня нор­маль­но­го жи­т­тя. Це під­ви­ще­н­ня цін зде­біль­шо­го по­ясню­ють тим, що не­до­бро­со­ві­сні по­ста­чаль­ни­ки на­жи­ва­ю­ться на по­тер­пі­лих. По­ста­чаль­ни­ки справ­ді мо­жуть отри­му­ва­ти при­бу­ток, але не ко­штом по­тер­пі­лих. Люди, чиї бу­дин­ки по­шко­дже­но й жи­т­тя по­ру­ше­но, є жер­тва­ми сти­хій­но­го лиха, а не тих, хто по­ста­чає їм не­об­хі­дні то­ва­ри та по­слу­ги вна­слі­док цьо­го. Ви­со­кі ціни кра­ще по­ясни­ти як на­йопти­маль­ні­ший спо­сіб для по­тер­пі­лих по­ві­до­ми­ти про свою по­тре­бу в до­по­мо­зі тим, хто має най­кра­щі мо­жли­во­сті її на­да­ти. Ви­со­кі ціни та­кож га­ран­ту­ють швид­кий та ефе­ктив­ний від­гук на за­кли­ки про до­по­мо­гу.

Відправлення пиломатеріалів до Маямі

Я по­чув ці­ка­вий при­клад та­кої ре­а­кції, чи­та­ю­чи ле­кцію в Ога­йо в 1992 році, не­вдов­зі пі­сля того, як ура­ган Ен­дрю про­ніс­ся Пів­ден­ною Фло­ри­дою. Я зга­дав цей шторм і його на­слід­ки, щоб про­ілю­стру­ва­ти зна­че­н­ня ці­но­вої ко­му­ні­ка­ції, коли один зі слу­ха­чів роз­по­вів про сво­го сина — бу­ді­вель­но­го під­ря­дни­ка з пе­ред­мі­стя Клів­лен­да, що по­чав бу­ду­ва­ти бу­ди­нок, про який він та його дру­жи­на мрі­я­ли ро­ка­ми. Фун­да­мент було за­кла­де­но й очі­ку­ва­ло­ся до­став­ле­н­ня бу­ді­вель­них ма­те­рі­а­лів, коли Ен­дрю вда­рив по Ма­я­мі. Ді­знав­шись про лихо, він ви­рі­шив не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пи­ло­ма­те­рі­а­ли для вла­сних по­треб, а (по­при за­пе­ре­че­н­ня сво­єї дру­жи­ни) на­то­мість від­пра­вив їх до Ма­я­мі. Чому? Тому що но­ви­ною, яка спо­ну­ка­ла його най­біль­ше, ста­ли ви­со­кі ціни на пи­ло­ма­те­рі­а­ли як свід­че­н­ня того, що по­пит на його пи­ло­ма­те­рі­а­ли в Ма­я­мі був біль­шим, ніж у Клів­лен­ді.
Чи був під­ря­дник із Клів­лен­да без­прин­ци­пним спе­ку­лян­том? На­вряд чи. Він за­ра­див по­тер­пі­лим від ура­га­ну Ен­дрю зна­чно біль­ше ніж ті, хто си­дів склав­ши руки і з пре­зир­ством кри­ти­ку­вав «хи­жа­ків-ко­мер­сан­тів». Прав­да, де­хто без­ко­штов­но від­пра­вив не­об­хі­дні речі до Ма­я­мі для до­по­мо­ги по­тер­пі­лим від сти­хій­но­го лиха. Без­пе­ре­чно, слід від­да­ти на­ле­жне цим лю­дям. Але їхня до­по­мо­га була не­зна­чною про­ти до­по­мо­ги по­ста­чаль­ни­ків з усі­єї кра­ї­ни (а фа­кти­чно — з усьо­го сві­ту), які від­ре­а­гу­ва­ли на під­ви­ще­н­ня цін, на­пра­вив­ши біль­шу кіль­кість то­ва­рів, про на­галь­ну по­тре­бу в яких по­ві­до­ми­ли (че­рез вищі ціни) по­тер­пі­лі від Ен­дрю.
Тим, хто з пре­зир­ством кри­ти­кує лю­дей, які про­да­ють то­ва­ри жер­твам сти­хій­них лих за ви­со­ки­ми ці­на­ми, слід шу­ка­ти об’єктів кри­ти­ки зов­сім не там. Їхня кри­ти­ка (по­ро­дже­на еко­но­мі­чною не­о­бі­зна­ні­стю) та під­бу­рю­ва­на ними гро­мад­ська дум­ка ча­сто при­зво­дять до ре­гу­лю­ва­н­ня цін, яке при­му­шує мов­ча­ти тих, хто справ­ді по­тре­бує до­по­мо­ги. У кві­тні ми­ну­ло­го року га­зе­та The Atlanta Journal-Constitution на­пи­са­ла про існу­ва­н­ня в Джор­джії за­ко­ну щодо не­д­опу­ще­н­ня «роз­ду­ва­н­ня цін», який за­бо­ро­няє по­ста­чаль­ни­кам під­ви­щу­ва­ти ціни бо­дай «на один цент у по­рів­нян­ні з ці­на­ми на­пе­ре­до­дні лиха». Без жо­дно­го на­тя­ку на іро­нію за­кон отри­мав схваль­ний від­гук у стат­ті, в якій роз­по­від­а­ло­ся, що від­ра­зу пі­сля того, як тор­на­до зав­дав зна­чної шко­ди Атлан­ті, туди по­ча­ли при­бу­ва­ти бу­ді­вель­ні під­ря­дни­ки та ве­ли­кі пар­тії бу­ді­вель­них ма­те­рі­а­лів із кіль­кох шта­тів. Чи може хтось на­справ­ді по­ві­ри­ти, що ця до­по­мо­га над­хо­ди­ла б зда­ле­ку у та­ких об­ся­гах, якби за­кон про «роз­ду­ва­н­ня цін» ви­ко­ну­вав­ся без­до­ган­но, або що впро­ва­дже­н­ня за­ко­ну не при­зве­ло до змен­ше­н­ня до­по­мо­ги? (По­ка­ра­н­ня за роз­ду­ва­н­ня цін у Джор­джії пе­ред­ба­чає від одно­го до де­ся­ти ро­ків ув’язне­н­ня та штра­фи в роз­мі­рі 5000 до­ла­рів.)

Електробритва

По­тер­пі­лим від сти­хій­них лих не­об­хі­дно та­кож спіл­ку­ва­ти­ся один з одним. Єди­ним при­да­тним для цьо­го спосо­бом є рин­ко­ві ціни. На по­стра­жда­лих те­ри­то­рі­ях ко­жен ці­нує то­ва­ри, що по­ста­ча­ю­ться, однак люди хо­чуть, щоб ці то­ва­ри по­тра­пля­ли до рук тих, хто, на їхню дум­ку, змо­же ви­ко­ри­ста­ти їх най­ефе­ктив­ні­ше. Ре­гу­лю­ва­н­ня цін пе­ре­шко­джає цьо­му че­рез цен­зу­ру­ва­н­ня ко­му­ні­ка­ції між по­тер­пі­ли­ми.
Мій до­брий зна­йо­мий, що жив у Чарл­сто­ні (штат Пів­ден­на Ка­ро­лі­на), коли ура­ган Х’юго вда­рив по ре­гіо­ну в 1989 році, пе­ре­ко­нав­ся на вла­сно­му до­сві­ді, яку шко­ду за­по­ді­ює така цен­зу­ра. У ра­йо­ні, де про­жи­вав мій зна­йо­мий, кіль­ка днів не було еле­ктро­енер­гії, тому ба­га­то лю­дей хо­ті­ли при­дба­ти га­зо­ві еле­ктро­ге­не­ра­то­ри. На жаль, у мі­сце­во­му ма­га­зи­ні по­бу­то­вої те­хні­ки було лише два еле­ктро­ге­не­ра­то­ри, а мо­жли­вість отри­ма­ти до­да­тко­ву їх кіль­кість була від­су­тня че­рез ре­гу­лю­ва­н­ня цін. Однак ці­но­вий кон­троль ство­рив іще одну про­бле­му, яка фа­кти­чно при­не­сла ко­ристь ро­ди­ні мого зна­йо­мо­го, але до­ро­го ко­шту­ва­ла ін­шим. Оскіль­ки його ба­тько був близь­ким дру­гом вла­сни­ка мі­сце­во­го ма­га­зи­ну по­бу­то­вої те­хні­ки, він при­дбав один з еле­ктро­ге­не­ра­то­рів за кон­тро­льо­ва­ною ці­ною. Вла­сник ма­га­зи­ну не міг офі­цій­но про­да­ти ге­не­ра­тор ко­мусь ін­шо­му за ви­щою ці­ною, тому прийняв рі­ше­н­ня про­да­ти його при­я­те­ле­ві. Ба­тько мого зна­йо­мо­го був у за­хва­ті, тому що він міг про­дов­жу­ва­ти го­ли­ти­ся еле­ктро­бри­твою. На жаль, га­стро­но­мі­чні ма­га­зи­ни мі­ста го­стро по­тре­бу­ва­ли еле­ктро­енер­гії, щоб за­по­біг­ти псу­ван­ню хар­чо­вих про­ду­ктів, за­галь­на вар­тість яких ви­мі­рю­ва­ла­ся ти­ся­ча­ми до­ла­рів. За умо­ви від­су­тно­сті ре­гу­лю­ва­н­ня цін один із цих ма­га­зи­нів за­про­по­ну­вав би вищу ціну за ге­не­ра­тор, ефе­ктив­но про­де­мон­стру­вав­ши (від іме­ні спо­жи­ва­чів), що має більш на­галь­ну по­тре­бу в ньо­му, ніж ба­тько мого зна­йо­мо­го. Одній лю­ди­ні до­ве­ло­ся б за­зна­ти не­зру­чно­стей із ви­ко­ри­ста­н­ням піни для го­лі­н­ня, однак со­тні його су­сі­дів пе­ре­ко­на­ли б його — че­рез ви­со­ку ціну ге­не­ра­то­ра, — що їхнє ба­жа­н­ня отри­му­ва­ти сві­жі хар­чо­ві про­ду­кти має пер­шо­чер­го­ве зна­че­н­ня. Зви­чай­но, за від­су­тно­сті ре­гу­лю­ва­н­ня цін всі ма­га­зи­ни, а та­кож ба­тько мого зна­йо­мо­го (якби в ньо­го все ще була така по­тре­ба), швид­ко при­дба­ли б еле­ктро­ге­не­ра­то­ри, тому що мо­гли б до­мо­ви­ти­ся з по­ста­чаль­ни­ка­ми, що зна­хо­ди­ли­ся поза зо­ною сти­хій­но­го лиха.
Сти­хій­ні лиха є осо­бли­во яскра­вим при­кла­дом шко­ди, яку зав­дає ре­гу­лю­ва­н­ня цін. На жаль, дер­жа­ви під­ри­ва­ють со­ці­аль­ну спів­пра­цю й зни­жу­ють рі­вень до­бро­бу­ту, ди­кту­ю­чи ціни, не тіль­ки в умо­вах сти­хій­них лих. Вже про­тя­гом три­ва­ло­го пе­рі­о­ду часу дер­жа­ви вста­нов­лю­ють кон­троль над рів­нем цін на ве­ли­ке роз­ма­ї­т­тя то­ва­рів та по­слуг. І вони ро­би­ти­муть це й на­да­лі, поки той факт, що такі ін­стру­мен­ти ре­гу­лю­ва­н­ня є осо­бли­во шкі­дли­вою фор­мою цен­зу­ри, не ста­не за­галь­но­ви­зна­ним.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. Чи слід дер­жа­ві вста­нов­лю­ва­ти гра­ни­чні ціни під час сти­хій­них лих, якщо це пе­ре­шко­джає над­хо­джен­ню то­ва­рів, по­слуг і ре­сур­сів у по­стра­жда­лі ра­йо­ни?

Ринки та свобода

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Як сво­бо­да обмі­ну та ба­гат­ство під­си­лю­ють одне одно­го в умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки?
Со­ці­аль­на спів­пра­ця, що ви­ни­кає на віль­них рин­ках, умо­жлив­лює спе­ці­а­лі­за­цію, від якої за­ле­жить еко­но­мі­чне про­цві­та­н­ня. Ми були б зна­чно бі­дні­ши­ми без спе­ці­а­лі­за­ції, яка мо­жли­ва лише коли ве­ли­ка кіль­кість лю­дей має змо­гу ко­ор­ди­ну­ва­ти ви­ро­бни­цтво та спо­жи­ва­н­ня че­рез рин­ко­вий обмін. Однак зав­дя­ки рин­ко­ві ми отри­му­є­мо дещо ва­жли­ві­ше від ма­те­рі­аль­но­го ба­гат­ства — бла­го сво­бо­ди. Без від­по­від­аль­но­сті та ди­сци­плі­ни, які мо­жли­ві лише в умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки, ми не­вдов­зі втра­ти­ли б біль­шу ча­сти­ну сво­єї сво­бо­ди.
Сво­бо­ду лег­ко спри­йма­ти як на­ле­жне, осо­бли­во в Спо­лу­че­них Шта­тах, де люди ко­ри­сту­ю­ться бла­га­ми, про які в ба­га­тьох ін­ших кра­ї­нах мо­жуть лише мрі­я­ти. Сво­бо­да ба­га­то в чому по­ді­бна до мі­цно­го здо­ров’я: люди за­зви­чай не ці­ну­ють його, доки не втра­тять. Так само, як здо­ро­ві люди мо­жуть зруй­ну­ва­ти своє здо­ров’я, під­да­ю­чись ско­ро­ми­ну­чим спо­ку­сам, так і віль­ні люди зда­тні зни­щи­ти свою сво­бо­ду, на­да­ю­чи пе­ре­ва­гу ко­ро­тко­ча­сним по­лі­ти­чним ви­го­дам, що під­ри­ва­ють умо­ви існу­ва­н­ня сво­бо­ди.
Крім того, хоч би яким ва­жли­вим було ба­гат­ство, воно є дру­го­ря­дним про­ти мі­цно­го здо­ров’я та сво­бо­ди. Зна­че­н­ня ба­гат­ства змен­шу­є­ться для тих, хто не має здо­ров’я чи сво­бо­ди, щоб ко­ри­сту­ва­ти­ся ним. До того ж, мі­цне здо­ров’я та сво­бо­да є ва­жли­ви­ми скла­до­ви­ми ство­ре­н­ня ба­гат­ства, а сво­бо­да — аб­со­лю­тно не­об­хі­дним еле­мен­том цьо­го про­це­су. Хво­рі люди мо­жуть бути про­ду­ктив­ни­ми, але без сво­бо­ди про­ду­ктив­на спів­пра­ця на рин­ку не­мо­жли­ва.
Тому ми роз­гля­не­мо два окре­мі, однак пов’яза­ні між со­бою мо­мен­ти. Пер­ший: про­ду­ктив­на спів­пра­ця на рин­ку за­ле­жить від сво­бо­ди; і дру­гий: сво­бо­да за­ле­жить від про­ду­ктив­ної спів­пра­ці на рин­ку. Еко­но­мі­стам за­зви­чай ви­па­дає не­при­єм­на роль по­ясню­ва­ти не­об­хі­дність ком­про­мі­сів, які є не­ми­ну­чим на­слід­ком обме­же­но­сті ре­сур­сів. Однак ком­про­мі­си не по­трі­бні там, де є ба­гат­ство й сво­бо­да, які під­си­лю­ють одне одно­го в умо­вах рин­ко­вої еко­но­мі­ки, та й вза­га­лі, одне без ін­шо­го не­мо­жли­ве(1). Спро­би при­мно­жи­ти ба­гат­ство, по­слу­го­ву­ю­чись по­лі­ти­чни­ми рі­ше­н­ня­ми, що обме­жу­ють сво­бо­ду, не­ми­ну­че за­кін­чу­ю­ться змен­ше­н­ням обох.

Ринки потребують свободи

Чу­до­дій­на сила рин­ків по­ля­гає в на­дан­ні лю­дям змо­ги по­ві­дом­ля­ти про ви­го­ди, які вони отри­му­ють зав­дя­ки пра­ці ін­ших лю­дей, а та­кож про вар­тість сво­єї пра­ці, спря­мо­ва­ної на за­без­пе­че­н­ня ви­год ін­шим. Зре­штою, всі ви­го­ди й ви­тра­ти ма­ють суб’єктив­ний ха­ра­ктер і за­ле­жать від ін­ди­ві­ду­аль­них упо­до­бань та об­ста­вин, в яких пе­ре­бу­ва­ють люди, а тому лише ці люди мо­жуть дати їм то­чну оцін­ку. Оче­ви­дним при­кла­дом є ви­го­ди. Хто, окрім лю­ди­ни, яка ко­ри­сту­є­ться то­ва­ром чи по­слу­гою, може кра­ще ви­зна­чи­ти цін­ність отри­ма­них благ? Однак якщо ви­го­ди суб’єктив­ні, то та­кий са­мий ха­ра­ктер ма­ють і ви­тра­ти, що є ні­чим ін­шим, як вар­ті­стю втра­че­них ви­год. І оскіль­ки вони є суб’єктив­ни­ми, люди мо­жуть то­чно по­ві­дом­ля­ти одне одно­му про ви­тра­ти та ви­го­ди че­рез мо­жли­вість вхо­ди­ти на рі­зні рин­ки або ви­хо­ди­ти з них на вла­сний роз­суд та сво­бо­ду ку­пу­ва­ти й про­да­ва­ти за будь-якою вза­є­мо­прийня­тною ці­ною. Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня цін обме­жує наші сво­бо­ди і як по­ку­пців, і як про­дав­ців, та зни­щує ба­гат­ство че­рез цен­зу­ру­ва­н­ня на­шо­го спіл­ку­ва­н­ня одне з одним.
Цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня за­знає нев­да­чі, оскіль­ки люди не віль­ні ді­я­ти, спи­ра­ю­чись на мі­сце­ву ін­фор­ма­цію, якою во­ло­ді­ють лише вони. Коли рин­ко­вий ви­бір окре­мих ви­ро­бни­ків і спо­жи­ва­чів під­мі­ня­є­ться цен­тра­лі­зо­ва­ним управ­лі­н­ням по­лі­ти­чної вла­ди, еко­но­мі­чні рі­ше­н­ня не­ми­ну­че при­йма­ю­ться в ін­фор­ма­цій­но­му ва­ку­у­мі. Про­ду­ктив­на еко­но­мі­ка по­тре­бує ви­ко­ри­ста­н­ня ін­фор­ма­ції, яка роз­о­се­ре­дже­на се­ред на­се­ле­н­ня, і якою не­мо­жли­во ко­ри­сту­ва­ти­ся, якщо не існує осо­би­стих сво­бод. Зни­щте сво­бо­ду і ви зруй­ну­є­те ін­фор­ма­цій­ні по­то­ки, які є су­т­тю рин­ко­вої еко­но­мі­ки.

Свобода потребує ринків

Зв’язок між сво­бо­дою та рин­ка­ми пра­цює та­кож і у зво­ро­тно­му на­прям­ку. Так само, як ри­нок за­ле­жить від сво­бо­ди, сво­бо­да за­ле­жить від рин­ку. Без­умов­но, при­ва­тна вла­сність, що є осно­вою всіх рин­ко­вих еко­но­мік, за­хи­щає осо­би­сті сво­бо­ди. Якщо дер­жа­ві на­ле­жать усі кон­фе­ренц-зали та дру­кар­ні, на­скіль­ки віль­но ви мо­же­те ви­слов­лю­ва­ти­ся про­ти по­лі­ти­ки уря­ду? Якщо дер­жа­ва во­ло­діє всі­ма за­со­ба­ми ви­ро­бни­цтва, на­скіль­ки віль­но ви мо­же­те за­по­ча­тку­ва­ти вла­сний бі­знес? По­чніть зни­щу­ва­ти при­ва­тну вла­сність і під­ри­ва­ти ри­нок, який від неї за­ле­жить, і ви по­чне­те зни­щу­ва­ти сво­бо­ду.
Однак ри­нок та­кож за­хи­щає сво­бо­ду, ство­рю­ю­чи єди­ні умо­ви, в яких вона може віль­но існу­ва­ти. Сво­бо­да без від­по­від­аль­но­сті — це про­сто віль­ність, по­ту­ра­н­ня й при­ві­лей, і дов­го з нею ми­ри­ти­ся не бу­дуть. Справ­жня сво­бо­да у єди­но­му жит­тє­зда­тно­му її ва­рі­ан­ті ре­а­лі­зу­є­ться з ура­ху­ва­н­ням ін­те­ре­сів ко­жно­го. Цій ви­мо­зі від­по­від­ає лише сво­бо­да, яка під­по­ряд­ко­ву­є­ться рин­ко­вій ди­сци­плі­ні. Лі­кві­дуй­те рин­ки й ви зни­щи­те від­по­від­аль­ність, не­об­хі­дну для збе­ре­же­н­ня сво­бо­ди.
На­при­клад, про­бле­ми, пов’яза­ні із за­бру­дне­н­ням дов­кі­л­ля, є без­по­се­ре­днім на­слід­ком від­су­тно­сті рин­ків у сфе­рі ви­ко­ри­ста­н­ня нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща для ски­да­н­ня від­хо­дів. Якби такі рин­ки існу­ва­ли, за­бру­дню­ва­чам до­во­ди­ло­ся б по­кри­ва­ти ви­тра­ти, які зму­ше­ні не­сти інші че­рез їхні ви­ки­ди. За­бру­дню­ва­чі нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща не­сли б від­по­від­аль­ність пе­ред су­спіль­ством, а ми мо­гли б ми­ри­ти­ся зі сво­бо­дою ски­да­н­ня від­хо­дів у нав­ко­ли­шнє се­ре­до­ви­ще. Однак, не ма­ю­чи рин­ків, які б ре­гу­лю­ва­ли за­бру­дне­н­ня нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща, ми по­го­джу­є­мо­ся на вве­де­ні дер­жа­вою обме­же­н­ня щодо за­бру­дню­валь­них ви­дів ді­яль­но­сті, які вва­жа­ли б не­прийня­тни­ми в усіх ін­ших сфе­рах на­шо­го жи­т­тя.

Наші свободи є вразливими

Сво­бо­ди рід­ко від­би­ра­ють усі від­ра­зу. Їх за­зви­чай від­ні­ма­ють по­сту­по­во, тому люди рід­ко по­мі­ча­ють втра­ту. На­віть у разі без­по­се­ре­дньо­го обме­же­н­ня сво­бо­ди, як-от, коли дер­жа­ва за­про­ва­джує лі­цен­зу­ва­н­ня на здій­сне­н­ня пев­них ви­дів про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті для за­хи­сту спо­жи­ва­чів, це мало хто по­мі­чає, і на­віть коли це ба­чать, люди не вва­жа­ють, що обме­же­н­ня зав­да­ють шко­ди їм осо­би­сто. Однак, як за­зна­чив ви­да­тний ав­стрій­ський еко­но­міст Ф. А. Гаєк: «Ко­ристь, яку я отри­мую від сво­бо­ди... зна­чною мі­рою є на­слід­ком того, як ви­ко­ри­сто­ву­ють сво­бо­ду інші»(2). На­при­клад, коли люди не мо­жуть ста­ти пе­ру­ка­ря­ми без скла­да­н­ня дер­жав­них іспи­тів на зна­н­ня хі­мі­чно­го скла­ду во­лос­ся, най­біль­ше стра­жда­ють від цьо­го не по­тен­цій­ні пе­ру­ка­рі, а ті, хто по­тре­бує пе­ру­кар­ських по­слуг.
Крім того, існує при­хо­ва­на ди­на­мі­ка втра­ти сво­бо­ди. Пря­мі обме­же­н­ня зав­жди обме­жу­ють сво­бо­ду біль­ше, ніж це зда­є­ться на пер­ший по­гляд, оскіль­ки ко­жне обме­же­н­ня не­по­мі­тно під­ри­ває від­по­від­аль­ність рин­ку, що умо­жлив­лює сво­бо­ду.
То­мас Джеф­фер­сон мав ра­цію, ка­жу­чи: «Ціна сво­бо­ди — ві­чна пиль­ність». Люди з біль­шою ймо­вір­ні­стю пиль­ні­ше за­хи­ща­ти­муть свою сво­бо­ду, коли вони ро­зу­мі­ють не­ро­зрив­ний зв’язок між нею та рин­ком.
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Як тор­го­вель­ні обме­же­н­ня та по­да­тки по­зна­ча­ю­ться на сво­бо­ді обмі­ну? Як вони впли­ва­ють на ство­ре­н­ня ба­гат­ства?
  1. Я ви­ко­ри­став це твер­дже­н­ня для по­ясне­н­ня си­ту­а­ції, коли кра­ї­на во­ло­діє ве­ли­че­зним ба­гат­ством зав­дя­ки ви­со­кій за­без­пе­че­но­сті при­ро­дни­ми ре­сур­са­ми та ха­ра­кте­ри­зу­є­ться ав­то­кра­ти­чним по­лі­ти­чним ре­жи­мом, що ути­скає сво­бо­ди сво­їх гро­ма­дян. Однак на­віть у та­ко­му разі від­су­тність сво­бо­ди за­ва­жає кра­ї­ні пов­ною мі­рою ре­а­лі­зу­ва­ти свій ре­сур­сний по­тен­ці­ал, а та­кож під­ри­ває про­ду­ктив­ність, не­об­хі­дну для збіль­ше­н­ня або на­віть збе­ре­же­н­ня сво­го ба­гат­ства.↩︎
  2. Див. F.A. Hayek, The Constitution of Liberty (Chicago: University of Chicago Press, 1960), p. 32.↩︎

Несправедлива конкуренція з сонцем

(скорочена версія «Петиції свічкарів» за авторством Фредеріка Бастіа́)

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. По­лі­ти­ки ча­сто ствер­джу­ють, що де­ше­вий ім­порт шко­дить еко­но­мі­ці. По­мір­куй­те над та­кою дум­кою під час чи­та­н­ня цьо­го ма­те­рі­а­лу.
«Па­но­ве! Ви на пра­виль­но­му шля­ху. Ви від­ки­да­є­те аб­стра­ктні те­о­рії, і вас мало ці­кав­лять де­ше­ви­зна та ве­ли­ка кіль­кість. Ваша го­лов­на тур­бо­та — ви­го­да ви­ро­бни­ка. Ви пра­гне­те за­хи­сти­ти його від іно­зем­ної кон­ку­рен­ції та збе­рег­ти на­ціо­наль­ний ри­нок для ві­тчи­зня­ної про­ми­сло­во­сті.
Ми стра­жда­є­мо від не­стер­пної кон­ку­рен­ції з боку іно­зем­но­го су­пер­ни­ка, який, оче­ви­дно, ви­ро­бляє сві­тло в умо­вах, на­стіль­ки спри­я­тли­ві­ших від на­ших, що пов­ні­стю на­пов­нив ним наш на­ціо­наль­ний ри­нок за не­ймо­вір­но низь­кою ці­ною. Щой­но він з’яв­ля­є­ться, наша тор­гів­ля зав­ми­рає — всі по­ку­пці йдуть до ньо­го, і ціла га­лузь ві­тчи­зня­ної про­ми­сло­во­сті, що має без­ліч від­га­лу­жень, ра­птом впа­дає у стан пов­но­го за­стою. Цей су­пер­ник, ко­трий є ні­ким ін­шим, як сон­цем, веде за­пе­клу бо­роть­бу з нами, тож ми ма­є­мо пі­до­зру, що його під­бу­рює про­ти нас ві­ро­лом­ний Аль­бі­он (хо­ро­ша за сьо­го­дні­шні­ми мір­ка­ми по­лі­ти­ка); оскіль­ки він про­яв­ляє до цьо­го гор­до­ви­то­го остро­ва оба­чність, якою не­хтує щодо нас.
Уклін­но про­си­мо вас ви­да­ти за­кон, який зо­бов’язу­вав би щіль­но за­кри­ва­ти всі ві­кна, за­скле­ні дахи, ман­сар­дні ві­кна, зов­ні­шні та вну­трі­шні ві­кон­ни­ці, што­ри, жа­лю­зі, слу­хо­ві ві­кна — сло­вом, за­ту­ли­ти всі отво­ри, діри, про­сві­ти, щі­ли­ни й трі­щи­ни, че­рез які со­ня­чне сві­тло за­зви­чай про­ни­кає в бу­дин­ки й псує ті гі­дні по­хва­ли ви­ро­би, яки­ми ми з гор­ді­стю за­без­пе­чи­ли нашу кра­ї­ну — кра­ї­ну, яка не може від­пла­ти­ти нам чор­ною нев­дя­чні­стю й по­ки­ну­ти нас в та­кій не­рів­ній бо­роть­бі.
Не при­йміть, па­но­ве, наше про­ха­н­ня за іро­нію, при­найм­ні не від­ки­дай­те його, поки хоча б не ви­слу­ха­є­те на­ших до­во­дів на його під­трим­ку.
На­сам­пе­ред, якщо ви за­кри­є­те, на­скіль­ки це мо­жли­во, увесь до­ступ до при­ро­дно­го сві­тла й ство­ри­те по­тре­бу в шту­чно­му осві­тлен­ні, то кого з на­ших фран­цузь­ких ви­ро­бни­ків це не за­охо­тить?
Ми здо­га­ду­є­мо­ся про ваші за­пе­ре­че­н­ня, па­но­ве, але ми зна­є­мо, що ви не мо­же­те на­да­ти нам жо­дно­го до­во­ду, окрім тих, які ви чер­па­є­те з ні­чо­го не вар­тих тво­рінь при­хиль­ни­ків віль­ної тор­гів­лі. Ми до­зво­ля­є­мо собі за­пев­ни­ти вас за­зда­ле­гідь, що ко­жне сло­во, ви­мов­ле­не про­ти нас, мит­тє­во обер­не­ться про­ти вас са­мих і всі­єї ва­шої по­лі­ти­ки.
Ви ска­же­те, що якщо ми ви­гра­є­мо від за­сту­пни­цтва, про яке про­си­мо, то від цьо­го про­грає кра­ї­на, оскіль­ки зби­тки по­не­се спо­жи­вач.
На це ми да­є­мо таку від­по­відь:
ви біль­ше не ма­є­те пра­ва по­си­ла­ти­ся на ін­те­ре­си спо­жи­ва­ча, оскіль­ки зав­жди, коли його ін­те­ре­си роз­хо­дя­ться з ін­те­ре­са­ми ви­ро­бни­ка, ви при­но­си­те його в жер­тву остан­ньо­му. Ви чи­ни­ли так, щоб під­три­ма­ти пра­ців­ни­ків і тих, хто шу­кає ро­бо­ту. З цієї ж при­чи­ни ви ма­є­те вчи­ни­ти так само зно­ву.
Ви самі усу­ну­ли це за­пе­ре­че­н­ня. Коли вам ка­жуть, що спо­жи­вач за­ці­кав­ле­ний у віль­но­му ім­пор­ті за­лі­за, ву­гі­л­ля, зер­но­вих, текс­тиль­них ви­ро­бів, ви від­по­від­а­є­те: так, але ви­ро­бни­ко­ві ви­гі­дно, щоб їхнє вве­зе­н­ня за­бо­ро­ни­ли. Отже, якщо спо­жи­ва­чі за­ці­кав­ле­ні у віль­но­му до­сту­пі при­ро­дно­го сві­тла, то ви­ро­бни­ки шту­чно­го осві­тле­н­ня рів­ною мі­рою за­ці­кав­ле­ні в його за­бо­ро­ні.
Якщо ви на­по­ля­га­ти­ме­те на тому, що со­ня­чне сві­тло — це без­ко­штов­ний дар при­ро­ди, і що від­ки­да­ти такі дари — все одно, що від­мов­ля­ти­ся від са­мо­го ба­гат­ства під при­во­дом за­охо­чу­ва­н­ня за­со­бів для його при­дба­н­ня — сте­ре­жі­ться, щоб не зав­да­ти смер­тель­но­го уда­ру вла­сній по­лі­ти­ці. Пам’ятай­те, що до­те­пер ви зав­жди за­бо­ро­ня­ли вве­зе­н­ня іно­зем­них то­ва­рів че­рез те, що за сво­єю при­ро­дою вони ближ­чі, ніж ві­тчи­зня­на про­ду­кція, до без­ко­штов­них да­рів.
У то­вар­но­му ви­ро­бни­цтві рі­зною мі­рою (за­ле­жно від кра­ї­ни та клі­ма­ту) вза­є­мо­ді­ють при­ро­да та люд­ська пра­ця. Час­тка уча­сті при­ро­ди зна­чною мі­рою да­ро­ва, і саме ча­сти­на, ство­ре­на люд­ською пра­цею, має цін­ність і по­вин­на опла­чу­ва­ти­ся.
Якщо апель­син із Лі­са­бо­на про­да­є­ться удві­чі де­шев­ше від па­ризь­ко­го, це тому, що при­ро­дне, а отже да­ро­ве те­пло за­без­пе­чує одно­му те, що ін­ший отри­мує зав­дя­ки шту­чно­му, а тому не­де­ше­во­му те­плу.
Мо­жна ді­йти ви­снов­ку, що коли апель­си­ни до­став­ля­ю­ться нам із Пор­ту­га­лії, їх по­ста­ча­ють час­тко­во без­ко­штов­но та час­тко­во з об­тя­жли­вих мір­ку­вань. Іна­кше ка­жу­чи, ми отри­му­є­мо їх за пів ціни, як по­рів­ня­ти з па­ризь­ки­ми апель­си­на­ми.
Тож ми на­по­ля­га­є­мо на ви­клю­чен­ні саме цієї да­ро­вої по­ло­ви­ни (ви­ба­чте нам цей ви­слів). Ви ка­же­те, як може ро­бо­ча сила на­шої кра­ї­ни ви­три­ма­ти кон­ку­рен­цію з іно­зем­ни­ми пра­ців­ни­ка­ми, коли пер­шим до­во­ди­ться ви­ко­ну­ва­ти ро­бо­ту пов­ні­стю, а остан­нім — лише по­ло­ви­ну, бо ре­шту ро­бить сон­це. Однак якщо да­ро­ва по­ло­ви­на спо­ну­кає вас усу­ну­ти кон­ку­рен­цію, то як може да­ро­ве ціле зму­си­ти вас допу­сти­ти кон­ку­рен­цію?
Якби ви були по­слі­дов­ни­ми, усу­ва­ю­чи на­пів­да­ро­ве як шкі­дли­ве для ві­тчи­зня­ної про­ми­сло­во­сті, ви тим паче й з по­двій­ним зав­зя­т­тям від­ки­ну­ли б те, що є пов­ні­стю да­ро­вим.
Ще одне, коли такі то­ва­ри, як ву­гі­л­ля, за­лі­зо, зер­но чи текс­тиль­ні ви­ро­би нам над­си­ла­ють із-за кор­до­ну, та ми мо­же­мо отри­ма­ти їх із мен­ши­ми тру­до­ви­ми ви­тра­та­ми, ніж якби ми ви­ро­бля­ли їх самі, то рі­зни­ця на­да­є­ться нам у ви­гля­ді без­ко­штов­но­го дару. Цей дар бу­ває більш або менш зна­чним, за­ле­жно від роз­мі­рів са­мої рі­зни­ці. Він ста­но­вить чверть, по­ло­ви­ну або три чвер­ті від вар­то­сті то­ва­ру, якщо іно­зе­мець про­сить за ньо­го лише три чвер­ті, по­ло­ви­ну або чверть ціни, в яку нам обі­йшло­ся б вну­трі­шнє ви­ро­бни­цтво. Ми отри­му­є­мо по­да­ру­нок ціл­ком і пов­ні­стю, коли да­ру­валь­ник (як сон­це, що дає нам сві­тло) ні­чо­го не про­сить від нас вза­мін. Пи­та­н­ня — ми ста­ви­мо його офі­цій­но — по­ля­гає в тому, чого ви хо­че­те для на­шої кра­ї­ни: благ да­ро­во­го спо­жи­ва­н­ня чи уяв­них пе­ре­ваг об­тя­жли­во­го ви­ро­бни­цтва?
Ви­би­рай­те, але будь­те ло­гі­чни­ми, оскіль­ки якщо ви, як за­зви­чай, не до­пу­ска­є­те вве­зе­н­ня ву­гі­л­ля, за­лі­за, зер­на, іно­зем­них тка­нин про­пор­цій­но тому, як їхня ціна на­бли­жа­є­ться до нуля, то як же не­по­слі­дов­но було б до­пу­ска­ти сві­тло сон­ця, ціна яко­го вже до­рів­нює нулю про­тя­гом ці­ло­го дня!»
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Чи збіль­шу­ють зайня­тість усе­ре­ди­ні кра­ї­ни такі тор­го­вель­ні обме­же­н­ня, як мита та кво­ти? Чи спри­я­ють обме­же­н­ня під­ви­щен­ню до­хо­дів гро­ма­дян? Об­ґрун­туй­те свою дум­ку.

Не ваше, щоб розпоряджатися

з книги «Життєпис полковника Девіда Крокетта» (стислий виклад)
за авторством Едварда Елліса

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Якщо лю­ди­на або сім’я пе­ре­бу­ва­ють у скру­тно­му ста­но­ви­щі, яка до­по­мо­га кра­ще: від дер­жа­ви чи при­ва­тних осіб?
Якось у Па­ла­ті пред­став­ни­ків обго­во­рю­ва­ли за­ко­но­про­єкт про при­зна­че­н­ня фі­нан­со­вої до­по­мо­ги вдо­ві за­слу­же­но­го мор­сько­го офі­це­ра. Одна за одною зву­ча­ли пи­шні про­мо­ви на під­трим­ку цьо­го за­ко­но­про­є­кту. Спі­кер вже зби­рав­ся по­ста­ви­ти пи­та­н­ня на го­ло­су­ва­н­ня, аж ось сло­во взяв Кро­кетт:
«Пане спі­ке­ре, — по­чав він, — я по­ва­жаю пам’ять по­кій­но­го та спів­чу­ваю горю його сім’ї не мен­ше, ніж будь-хто з лю­дей, ко­трі си­дять у цьо­му залі. Але ми не по­вин­ні до­зво­ли­ти, щоб по­ва­га до пам’яті по­кій­них або спів­чу­т­тя до рі­дних, які їх пе­ре­жи­ли, за­ве­ли нас на шлях не­спра­ве­дли­во­сті до ін­ших жи­вих. Не вар­то ви­тра­ча­ти час і до­во­ди­ти, що Кон­грес не має пра­ва ви­ді­ля­ти ці ко­шти як бла­го­дій­ну до­по­мо­гу: це до­бре ві­до­мо всім при­су­тнім. Як при­ва­тні осо­би ми мо­же­мо жер­тву­ва­ти на бла­го­дій­ність будь-які суми з вла­сної ки­ше­ні, але як чле­ни Кон­гре­су ми не ма­є­мо пра­ва аси­гну­ва­ти на по­ді­бні цілі жо­дно­го до­ла­ра з дер­жав­ної скар­бни­ці. Ми чули кра­сно­мов­ні за­кли­ки до на­шої ще­дро­сті на тій під­ста­ві, що це, мов­ляв, є на­шим бор­гом пе­ред по­кій­ним. Пане спі­ке­ре, по­кій­ний про­жив ще ба­га­то ро­ків пі­сля за­кін­че­н­ня вій­ни та пра­цю­вав до са­мої смер­ті, але мені жо­дно­го разу не до­во­ди­ло­ся чути, що дер­жа­ва йому щось за­бор­гу­ва­ла.
Ми всі тут зна­є­мо, що це не борг. Ви­ді­ли­ти ці ко­шти як спла­ту бор­гу буде гру­бим зло­вжи­ва­н­ням. У нас не­має жо­дних пов­но­ва­жень від­да­ва­ти їх на бла­го­дій­ність. Однак, пане спі­ке­ре, як я вже го­во­рив, ми ма­є­мо пра­во по­жер­тву­ва­ти будь-яку суму з вла­сної ки­ше­ні. Я най­менш за­мо­жний се­ред усіх при­су­тніх. Со­вість не до­зво­ляє мені під­три­ма­ти цей за­ко­но­про­єкт, але я з ра­ді­стю по­жер­твую свою ти­жне­ву пла­тню на ко­ристь не­ща­сної вдо­ви, і якщо ко­жен член Кон­гре­су вчи­нить так само, зі­бра­на сума пе­ре­ви­щить за­зна­че­ну в за­ко­но­про­є­кті».
І він сів на своє мі­сце. У залі за­па­ну­ва­ла тиша. За­ко­но­про­єкт був по­став­ле­ний на го­ло­су­ва­н­ня і від­хи­ле­ний біль­ші­стю го­ло­сів, хоча не­має сум­ні­вів у тому, що, якби не ви­ступ Кро­кет­та, він був би прийня­тий одно­го­ло­сно.
Пі­зні­ше, коли при­я­тель за­пи­тав Кро­кет­та, чому той ви­сту­пив про­ти ви­ді­ле­н­ня ко­штів, пол­ков­ник дав таке по­ясне­н­ня:
«Якось уве­че­рі, кіль­ка ро­ків тому, я сто­яв на схо­дах Ка­пі­то­лія ра­зом із гру­пою ін­ших кон­гре­сме­нів. Ра­пто­во ми по­ба­чи­ли, як вда­ли­ні, над Джор­дж­та­у­ном, з’яви­ла­ся й по­ча­ла ро­сти за­гра­ва. Було зро­зумі­ло, що то ве­ли­ка по­же­жа. Ми ми­т­тю взя­ли ві­зни­ка й пом­ча­ли туди на всіх па­рах. Во­гне­бор­ці до­кла­ли всіх мо­жли­вих зу­силь, але швид­ко при­бор­ка­ти во­гонь не вда­ло­ся, і ба­га­то бу­дин­ків зго­рі­ло, ба­га­то сі­мей втра­ти­ли до­мів­ки, а де­які — вза­га­лі все, що мали, крім одя­гу, що був на них. Було дуже хо­ло­дно, і коли я по­ба­чив стіль­кох не­ща­сних жі­нок і ді­тей, мене охо­пи­ло пра­гне­н­ня їм до­по­мог­ти. На­сту­пно­го ран­ку на роз­гляд Кон­гре­су було вне­се­но за­ко­но­про­єкт про ви­ді­ле­н­ня по­го­ріль­цям одно­ра­зо­вої до­по­мо­ги в роз­мі­рі 20 000 до­ла­рів. Ми від­кла­ли всі інші спра­ви та прийня­ли за­кон якнай­швид­ше.
На­сту­пно­го літа, коли на­став час по­чи­на­ти пе­ред­ви­бор­чу кам­па­нію, я ви­рі­шив об’їха­ти свій ви­бор­чий округ. У мене не було там опо­зи­ції, але, оскіль­ки до ви­бо­рів ще за­ли­шав­ся час, тра­пи­ти­ся мо­гло будь-що. Про­їжджа­ю­чи якось тією ча­сти­ною сво­го окру­гу, де мене май­же ні­хто не знав, я по­ба­чив у полі ора­ча, який на­бли­жав­ся до до­ро­ги. Я роз­ра­ху­вав свою ходу так, щоб ми зу­стрі­ли­ся з ним біля ого­ро­жі. Коли він пі­ді­йшов, я за­го­во­рив із ним. Він від­по­вів вві­чли­во, але, як мені зда­ло­ся, до­сить хо­ло­дно.
Я по­чав:
— Дру­же, я один з тих не­ща­сних, яких на­зи­ва­ють кан­ди­да­та­ми, і...
— Так, я вас знаю. Ви — пол­ков­ник Кро­кетт. Я ко­лись ба­чив вас і на остан­ніх ви­бо­рах про­го­ло­су­вав за вас. Ви, на­пев­но, зно­ву про­во­ди­те пе­ред­ви­бор­чу кам­па­нію, але кра­ще вам не ви­тра­ча­ти ні свій, ні мій час. Я біль­ше не про­го­ло­сую за вас.
Це був удар під дих... Я бла­гав його ска­за­ти, у чому річ.
— Пол­ков­ни­ку, не вар­то ви­тра­ча­ти на це ні часу, ні слів. Цьо­го вже не ви­пра­ви­ти, але ми­ну­лої зими при го­ло­су­ван­ні ви зайня­ли по­зи­цію, яка по­ка­зує, що або ви не в змо­зі ро­зі­бра­ти­ся в Кон­сти­ту­ції, або вам не ви­ста­чає че­сно­сті та твер­до­сті ке­ру­ва­ти­ся нею. У будь-яко­му разі ви не гі­дні того, щоб пред­став­ля­ти мої ін­те­ре­си. Але ви­ба­чте за те, що ви­слов­люю це у та­кий спо­сіб. Я не мав на­мі­ру ско­ри­ста­ти­ся пра­вом ви­бор­ця на від­кри­ту роз­мо­ву з кан­ди­да­том для того, щоб вас скрив­ди­ти чи обра­зи­ти. Я про­сто хочу за­зна­чи­ти, що у нас із вами аб­со­лю­тно рі­зне ро­зу­мі­н­ня Кон­сти­ту­ції; і я ска­жу вам те, чого не мав би ка­за­ти, якби не моя гру­бість: що я вва­жаю вас че­сним... І хоча в мене не­має сум­ні­вів щодо ва­шої че­сно­сті, я не можу за­кри­ва­ти очі на хи­бне тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції з ва­шо­го боку, адже це свя­щен­ний до­ку­мент, і ми по­вин­ні не­у­хиль­но до­три­му­ва­ти­ся всіх його по­ло­жень. На­ді­ле­на вла­дою лю­ди­на, яка не ро­зу­міє Кон­сти­ту­ції, є не­без­пе­чною, і що вона че­сні­ша, то не­без­пе­чні­ша.
— Пов­ні­стю із вами зго­ден, але це, пев­но, якась по­мил­ка. Я не пам’ятаю, щоб ми­ну­лої зими го­ло­су­вав із будь-яко­го кон­сти­ту­цій­но­го пи­та­н­ня.
— Ні, пол­ков­ни­ку, це не по­мил­ка. Хоча я живу в глу­ши­ні та рід­ко ви­їжджаю з дому, я ви­пи­сую га­зе­ти з Ва­шинг­то­на й дуже ува­жно сте­жу за всім, що від­бу­ва­є­ться в Кон­гре­сі. Отож ми­ну­лої зими я ви­чи­тав, що ви про­го­ло­су­ва­ли за ви­ді­ле­н­ня одно­ра­зо­вої до­по­мо­ги в сумі 20 ти­сяч до­ла­рів джор­дж­та­ун­ським по­го­ріль­цям. Було таке?
— Дру­же, ви­знаю. Ви мене впі­йма­ли. Та нев­же хтось буде скар­жи­ти­ся з при­во­ду того, що наша ве­ли­ка й ба­га­та кра­ї­на, та ще в той час, коли скар­бни­ця пов­на, ви­тра­ти­ла таку мі­зер­ну суму, як 20 ти­сяч до­ла­рів, на по­лег­ше­н­ня стра­ж­дань не­ща­сних жі­нок і ді­тей? Впев­не­ний, що на мо­є­му мі­сці ви вчи­ни­ли б так само, як і я.
— Іде­ться не про суму, пол­ков­ни­ку, а про прин­цип. По-пер­ше, сума ко­штів у дер­жав­ній скар­бни­ці не по­вин­на бути біль­шою, ніж це не­об­хі­дно для ви­ко­на­н­ня уря­дом по­кла­де­них на ньо­го зав­дань і фун­кцій. Але річ не в цьо­му. Пра­во стя­гу­ва­ти й роз­по­ді­ля­ти гро­ші на свій роз­суд — це най­не­без­пе­чні­ше пра­во, яким тіль­ки може бути на­ді­ле­на лю­ди­на. Осо­бли­во в на­шій си­сте­мі, де по­пов­не­н­ня скар­бни­ці від­бу­ва­є­ться зав­дя­ки по­да­ткам і збо­рам, від яких не може ухи­ли­ти­ся жо­дна лю­ди­на в кра­ї­ні не­за­ле­жно від сво­го фі­нан­со­во­го ста­но­ви­ща, і що вона бі­дні­ша, то біль­ше їй до­во­ди­ться пла­ти­ти в про­пор­цій­но­му від­но­шен­ні. А ще гір­ше ось що: лю­ди­на на­віть не знає, де центр ваги тієї си­сте­ми, яка ти­сне на неї, адже жо­дно­му гро­ма­дя­ни­ну в Спо­лу­че­них Шта­тах до­сте­мен­но не­ві­до­мо, скіль­ки він на­справ­ді пла­тить дер­жа­ві.
Іна­кше ка­жу­чи, до­по­ма­га­ю­чи одно­му по­стра­жда­ло­му, ви ви­тя­га­є­те ці ко­шти з ки­шень ти­сяч ін­ших лю­дей, які, мо­жли­во, пе­ре­бу­ва­ють у ще скру­тні­шо­му ста­но­ви­щі. Якщо ви ма­є­те пра­во роз­да­ва­ти дер­жав­ні гро­ші про­сто так, кон­кре­тна сума до­по­мо­ги стає пи­та­н­ням ва­шо­го осо­би­сто­го впо­до­ба­н­ня, адже ви ма­є­те одна­ко­ве пра­во ви­ді­ли­ти як 20 міль­йо­нів, так і 20 ти­сяч. Якщо ви ма­є­те пра­во на­да­ва­ти до­по­мо­гу одно­му, ви ма­є­те пра­во на­да­ва­ти її всім. А оскіль­ки Кон­сти­ту­ція не дає ви­зна­че­н­ня бла­го­дій­но­сті та не мі­стить кон­кре­тних сум, то ніщо не пе­ре­шко­джає вам на свій роз­суд роз­да­ва­ти дер­жав­ні ко­шти на цілі ре­аль­ної чи уяв­ної бла­го­дій­но­сті кому зав­го­дно і в будь-яко­му роз­мі­рі, який ви вва­жа­є­те до­ре­чним. Ви, без­умов­но, ро­зу­мі­є­те, які ши­ро­кі мо­жли­во­сті це від­кри­ває для ша­храй­ства, ко­ру­пції та фа­во­ри­ти­зму, з одно­го боку, і для по­гра­бу­ва­н­ня на­ро­ду — з ін­шо­го.
Ні, пол­ков­ни­ку, Кон­грес не має пра­ва за­йма­ти­ся бла­го­дій­ні­стю. Як при­ва­тні осо­би, чле­ни Кон­гре­су мо­жуть роз­да­ва­ти стіль­ки сво­їх осо­би­стих ко­штів, скіль­ки їм за­ма­не­ться, але вони не ма­ють пра­ва ви­тра­ча­ти на по­ді­бні цілі жо­дно­го до­ла­ра з дер­жав­ної скар­бни­ці. Якби в цьо­му окру­зі зго­рі­ло вдві­чі біль­ше бу­дин­ків, ніж у Джор­дж­та­у­ні, ні вам, ні будь-кому з ре­шти чле­нів Кон­гре­су не спа­ло б на дум­ку ви­ді­ли­ти хоча б один до­лар на ко­ристь по­го­ріль­ців. У Кон­гре­сі за­сі­да­ють близь­ко 240 на­ших обран­ців. Якби ко­жен із них про­я­вив спів­чу­т­тя до по­стра­жда­лих, по­жер­тву­вав­ши на їхню ко­ристь свою ти­жне­ву пла­тню, за­галь­на сума пе­ре­ви­щи­ла б 13 ти­сяч до­ла­рів. У Ва­шинг­то­ні та око­ли­цях не бра­кує ба­га­ті­їв, які мо­гли б за­про­сто по­жер­тву­ва­ти 20 ти­сяч до­ла­рів, не по­збав­ля­ю­чи себе роз­ко­ші. Однак кон­гре­сме­ни ви­рі­ши­ли не роз­лу­ча­ти­ся зі сво­ї­ми гро­ши­ма, яки­ми, якщо ві­ри­ти га­зе­там, не всі з них роз­по­ря­джа­ю­ться ро­зум­но; ва­шинг­тон­ська пу­блі­ка, без­сум­нів­но, була вам вдя­чна, що ви роз­да­ли те, що вам не на­ле­жить, і тим са­мим по­зба­ви­ли її від не­об­хі­дно­сті ви­кла­сти ко­шти із вла­сної ки­ше­ні. Згі­дно з Кон­сти­ту­ці­єю, на­род на­ді­лив Кон­грес пев­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми. У ме­жах цих пов­но­ва­жень кон­гре­сме­ни мо­жуть стя­гу­ва­ти по­да­тки й ви­ді­ля­ти дер­жав­ні ко­шти на ті по­тре­би, які вони вва­жа­ють до­ціль­ни­ми, і це все. Все, що ви­хо­дить за межі цих прав, є узур­па­ці­єю та по­ру­шує Кон­сти­ту­цію.
Отже, як ба­чи­те, пол­ков­ни­ку, ви при­пу­сти­ли­ся, на мій по­гляд, над­зви­чай­но сер­йо­зно­го по­ру­ше­н­ня Кон­сти­ту­ції. Ство­ре­ний вами пре­це­дент є ве­ли­че­зною не­без­пе­кою для кра­ї­ни, бо вар­то Кон­гре­су лише спро­бу­ва­ти по­ши­ри­ти свої пов­но­ва­же­н­ня за межі Кон­сти­ту­ції — і цей про­цес не зу­пи­ни­ти, а на­род стає без­за­хи­сним пе­ред облич­чям мо­жно­влад­ців. Я не маю сум­ні­вів, що ви ді­я­ли щиро, але кра­ще від цьо­го ні­ко­му не ста­ло, хіба що при­не­сло осо­би­сто вам ду­шев­ний спо­кій. Ось чому я не можу го­ло­су­ва­ти за вас.
...Я від­чув себе роз­то­пта­ним. Я зро­зу­мів, що якби в мене була опо­зи­ція і цей чо­ло­вік ви­сту­пив би з про­мо­вою, він на­стро­їв би ін­ших на від­по­від­ні ви­сту­пи, і в цьо­му окру­зі я б своє вже від­спі­вав. Я не спро­міг­ся йому від­по­ві­сти, а на­справ­ді був на­стіль­ки пе­ре­ко­на­ний у пра­виль­но­сті його су­джень, що на­віть і не хо­тів. Однак мені тре­ба було його вдо­воль­ни­ти, і я про­мо­вив:
— Дру­же, ви влу­чно під­мі­ти­ли, коли ска­за­ли, що в мене не ви­ста­чи­ло глу­зду зро­зу­мі­ти Кон­сти­ту­цію. Я на­ма­гав­ся в усьо­му ке­ру­ва­ти­ся її по­ло­же­н­ня­ми та, як мені зда­ва­ло­ся, до­ско­на­ло їх ви­вчив. У Кон­гре­сі я чув ба­га­то про­мов про його пов­но­ва­же­н­ня, але те, що ви ска­за­ли тут у полі, біля плу­га, має в собі біль­ше здо­ро­во­го глу­зду, ніж усі зраз­ки кра­сно­мов­ства, які мені коли-не­будь до­во­ди­ло­ся чути. Якби мені ви­ста­чи­ло ро­зу­му са­мо­му до­ду­ма­ти­ся до того, що ви мені ска­за­ли, я б швид­ше стри­бнув у во­гни­ще перш ніж про­го­ло­су­ва­ти так, як тоді. І якщо ви мені про­ба­чи­те і ще раз про­го­ло­су­є­те за мене, то не­хай мене роз­стрі­ля­ють, якщо я ще хоч раз про­го­ло­сую всу­пе­реч Кон­сти­ту­ції.
Він від­по­вів зі смі­хом:
— Так, пол­ков­ни­ку, хоч ви вже при­ся­га­ли­ся у цьо­му ра­ні­ше, але я по­ві­рю вам за одні­єї умо­ви. Ка­же­те, ви пе­ре­ко­на­ні, що про­го­ло­су­ва­ли не­пра­виль­но. Ваше ви­зна­н­ня цієї по­мил­ки при­не­се біль­ше ко­ри­сті, ніж по­ка­ра­н­ня за неї. Якщо, об­хо­дя­чи округ, ви бу­де­те роз­по­від­а­ти лю­дям про це го­ло­су­ва­н­ня і про те, що ви­зна­є­те, що прийня­ли не­пра­виль­не рі­ше­н­ня, то я не тіль­ки від­дам вам свій го­лос, а й зро­блю все мо­жли­ве для стри­ма­н­ня опо­зи­ції. Га­даю, мені це вда­сться.
— Якщо я цьо­го не зро­блю, — ска­зав я, — не­хай мене роз­стрі­ля­ють; а щоб пе­ре­ко­на­ти вас у сво­їй щи­ро­сті, я по­вер­ну­ся сюди за ти­ждень або днів за де­сять і, якщо ви збе­ре­те лю­дей, ви­сту­плю пе­ред ними з про­мо­вою. Вла­штуй­те бар­бе­кю, я все опла­чу.
— Ні, пол­ков­ни­ку, ми в цьо­му ра­йо­ні люди не­ба­га­ті, але ма­є­мо що при­не­сти для бар­бе­кю та на­віть по­ді­ли­ти­ся з тими, в кого нема ні­чо­го. За кіль­ка днів збір вро­жаю за­кін­чи­ться і ми змо­же­мо один день від­по­чи­ти. Сьо­го­дні че­твер; га­даю, су­бо­та на­сту­пно­го ти­жня нам під­хо­дить. При­їздіть до мене в п’ятни­цю, пі­де­мо на бар­бе­кю ра­зом, а я обі­цяю зі­бра­ти дуже по­ва­жних лю­дей, які змо­жуть по­ба­чи­ти й по­слу­ха­ти вас.
— Га­разд! Я при­йду. Але на­о­ста­нок ска­жіть мені одну річ. Я маю зна­ти ваше ім’я.
— Мене зва­ти Банс.
— Го­ра­ціо Банс?
— Так.
— Що ж, пане Бан­се, я ні­ко­ли не ба­чив вас ра­ні­ше, хоча ви го­во­ри­те, що ба­чи­ли мене, але я вас до­бре знаю. Я ра­дий, що ми по­зна­йо­ми­лись, і дуже пи­ша­ю­ся тим, що можу спо­ді­ва­ти­ся на дру­жбу з вами.
Наша зу­стріч ста­ла для мене одним із най­кра­щих по­да­рун­ків долі за все моє жи­т­тя. Він рід­ко з’яв­ляв­ся на пу­блі­ці, але його до­бре зна­ли зав­дя­ки ви­да­тно­му ро­зу­му та не­під­ку­пно­сті, сер­цю, спов­не­но­му до­бро­ти та лю­дя­но­сті, що про­яв­ля­ли­ся не лише в його сло­вах, а й у вчин­ках. Він був справ­жнім ора­ку­лом у сво­їй мі­сце­во­сті, а сла­ва про ньо­го по­ши­ри­ла­ся да­ле­ко за межі кола його дру­зів та зна­йо­мих. Хоча ми ні­ко­ли ра­ні­ше не зу­стрі­ча­ли­ся, я ба­га­то про ньо­го чув, і якби не ця зу­стріч, у мене, най­імо­вір­ні­ше, з’яви­ла­ся б опо­зи­ція, і я би про­грав. Я був упев­не­ний в одно­му: жо­дна лю­ди­на в цьо­му ра­йо­ні не буде про­ти­сто­я­ти його го­ло­су.
У при­зна­че­ний час я при­їхав до ньо­го, до­ро­гою роз­по­від­а­ю­чи суть на­шої з ним роз­мо­ви всім, кого зу­стрі­чав, і ко­жно­му, в кого но­чу­вав, і я по­ба­чив, що люди ці­кав­ля­ться моєю осо­бою та ві­рять мені на­ба­га­то біль­ше, ніж ра­ні­ше.
Хоча я дуже вто­мив­ся, коли ді­став­ся до ньо­го, і за зви­чай­них об­ста­вин ліг би рано спа­ти, але в той день ми роз­мов­ля­ли до пів­но­чі про дер­жав­ний устрій та ді­яль­ність уря­ду, і саме тут до мене при­йшло справ­жнє ро­зу­мі­н­ня цих по­нять, яких я не усві­дом­лю­вав ра­ні­ше.
На­сту­пно­го ран­ку ми при­йшли на бар­бе­кю, і, на мій по­див, там зі­бра­ло­ся близь­ко ти­ся­чі осіб. Я по­зна­йо­мив­ся з ба­га­тьма лю­дьми, яких ра­ні­ше не знав, і вони з моїм дру­гом пред­став­ля­ли мене ін­шим, доки я не по­зна­йо­мив­ся з усі­ма — при­найм­ні, те­пер вони всі мене зна­ли.
На­став час мого ви­сту­пу. Люди зі­бра­ли­ся біля зве­де­ної за­зда­ле­гідь три­бу­ни. Я по­чав свою про­мо­ву сло­ва­ми:
— Ша­нов­ні зем­ля­ки! Я стою сьо­го­дні пе­ред вами, від­чу­ва­ю­чи себе но­вою лю­ди­ною. Не­що­дав­но мені від­кри­ла­ся істи­на, яку я не міг усві­до­ми­ти ра­ні­ше че­рез вла­сне не­ві­гла­ство та упе­ре­дже­н­ня. І за­раз я від­чу­ваю, що можу при­не­сти вам біль­шу ко­ристь, ніж ра­ні­ше. Сьо­го­дні я при­йшов сюди рад­ше для того, щоб ви­зна­ти свою по­мил­ку, аніж щоб отри­ма­ти ваші го­ло­си. Цим ви­зна­н­ням я зо­бов’яза­ний і собі, і вам. Вам ви­рі­шу­ва­ти, го­ло­су­ва­ти за мене чи ні.
Я роз­по­вів їм про по­же­жу і про свій го­лос за прийня­т­тя рі­ше­н­ня про ви­ді­ле­н­ня ко­штів, а по­тім по­яснив, чому я зро­зу­мів, що по­ми­лив­ся. За­вер­шив я свій ви­ступ та­ки­ми сло­ва­ми:
— А те­пер, ша­нов­ні зем­ля­ки, мені за­ли­ша­є­ться тіль­ки ска­за­ти вам, що біль­ша ча­сти­на про­мо­ви, яку ви з та­кою ці­ка­ві­стю слу­ха­ли, була про­сто по­вто­ре­н­ням тих ар­гу­мен­тів, за до­по­мо­гою яких ваш су­сід, пан Банс, пе­ре­ко­нав мене в моїй по­мил­ці.
Це най­кра­ща про­мо­ва в мо­є­му жит­ті, але зав­дя­чи­ти нею я по­ви­нен саме йому. Я спо­ді­ва­ю­ся, він за­до­во­ле­ний та­кою транс­фор­ма­ці­єю, і хочу по­про­си­ти його під­ня­ти­ся сюди й ска­за­ти вам про це осо­би­сто.
Він під­няв­ся на три­бу­ну і ска­зав:
— Ша­нов­ні зем­ля­ки, я з ве­ли­че­зним за­до­во­ле­н­ням ви­ко­ную про­ха­н­ня пол­ков­ни­ка Кро­кет­та. Я зав­жди вва­жав його без­до­ган­но че­сною лю­ди­ною, і я пе­ре­ко­на­ний, що він буде сум­лін­но ви­ко­ну­ва­ти все, що він вам сьо­го­дні по­обі­цяв.
Він спу­стив­ся з три­бу­ни, і се­ред на­тов­пу гля­да­чів здійняв­ся та­кий га­лас на під­трим­ку Деві Кро­кет­та, яко­го я досі ні­ко­ли не чув.
Я не дуже сен­ти­мен­таль­ний, але тієї миті мені пе­ре­хо­пи­ло по­дих, і я від­чув, як по що­ках по­ко­ти­ли­ся ве­ли­кі го­ро­ши­ни сліз. А за­раз я хочу ска­за­ти вам, що пам’ять про ці кіль­ка слів, ска­за­них та­кою лю­ди­ною, і про ті щирі емо­цій­ні ви­гу­ки при­су­тніх вар­та для мене біль­ше, ніж всі отри­ма­ні по­че­сті та вся моя ни­ні­шня або май­бу­тня ре­пу­та­ція як чле­на Кон­гре­су.
— Отже, сер, — за­вер­шив Кро­кетт, — те­пер ви зна­є­те, чому вчо­ра я ви­сту­пив із цією про­мо­вою.
За­раз я хо­тів би звер­ну­ти вашу ува­гу на одну річ. Як ви пам’ята­є­те, я за­про­по­ну­вав ко­ле­гам по­жер­тву­ва­ти ти­жне­ву пла­тню. У Кон­гре­сі за­сі­дає до­сить ба­га­то дуже за­мо­жних лю­дей, які не за­ми­слю­ю­чись ви­ки­нуть ти­жне­ву пла­тню або на­віть біль­ше на зва­ний обід або ве­чір­ку з по­трі­бни­ми лю­дьми. Де­які з них ви­сту­пи­ли з пал­ки­ми про­мо­ва­ми про те, який ве­ли­че­зний борг вдя­чно­сті несе наша кра­ї­на пе­ред по­кій­ним мо­ря­ком, про те, що цей борг не може бути спла­че­ний гро­ши­ма, і про те, яким ні­кчем­ним і дрі­бним є мер­зен­ний ме­тал у по­рів­нян­ні з че­стю на­ції, осо­бли­во коли йде­ться про таку мі­зер­ну суму, як 10 ти­сяч до­ла­рів.
Але жо­ден із них не від­по­вів на мою про­по­зи­цію. Гро­ші для них — ніщо, коли вони за­пу­ска­ють руку до на­ро­дної ки­ше­ні. Але це та­кож єди­на ва­жли­ва річ, за яку біль­шість із них бо­рю­ться, а де­хто го­то­вий по­жер­тву­ва­ти че­стю, прин­ци­па­ми й спра­ве­дли­ві­стю».
Люди, які за­йма­ють дер­жав­ні по­са­ди, отри­му­ють їх лише зав­дя­ки лі­дер­ству — в хо­ро­шо­му чи по­га­но­му сен­сі — се­ред еле­кто­ра­ту.
Го­ра­ціо Банс є яскра­вим при­кла­дом від­по­від­аль­но­го гро­ма­дя­ни­на. Якби та­ких гро­ма­дян було біль­ше, ми по­ба­чи­ли б на дер­жав­них по­са­дах ба­га­то но­вих облич або, як у ви­пад­ку з Деві Кро­кет­том, но­вих Кро­кет­тів.
Для того, щоб з’яви­ли­ся нові облич­чя або нові Кро­кет­ти, ми по­вин­ні пле­ка­ти Го­ра­ціо в собі!
За­клю­чні дум­ки. Що ви ду­ма­є­те про на­сту­пні ко­ме­та­рі Ле­о­нар­да Ріда до цієї стат­ті?
Люди, які за­йма­ють дер­жав­ні по­са­ди, отри­му­ють їх лише зав­дя­ки лі­дер­ству — в хо­ро­шо­му чи по­га­но­му сен­сі — се­ред еле­кто­ра­ту.
Го­ра­ціо Банс є яскра­вим при­кла­дом від­по­від­аль­но­го гро­ма­дя­ни­на. Якби та­ких гро­ма­дян було біль­ше, ми по­ба­чи­ли б на дер­жав­них по­са­дах ба­га­то но­вих облич або, як у ви­пад­ку з Деві Кро­кет­том, но­вих Кро­кет­тів.
Для того, щоб з’яви­ли­ся нові облич­чя або нові Кро­кет­ти, ми по­вин­ні пле­ка­ти Го­ра­ціо в собі!

Політика та зовнішня торгівля

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чому уря­ди опо­да­тко­ву­ють і обме­жу­ють тор­гів­лю?
Ар­гу­мен­ти на ко­ристь віль­ної тор­гів­лі дуже пе­ре­кон­ли­ві як те­о­ре­ти­чно, так і суто ем­пі­ри­чно — вар­то лише за­сто­су­ва­ти по­ня­т­тя аль­тер­на­тив­них ви­трат і по­рів­няль­них пе­ре­ваг. І на­віть якщо жи­те­лі пев­ної кра­ї­ни ма­ють аб­со­лю­тну пе­ре­ва­гу у ви­ро­бни­цтві всьо­го, що зав­го­дно, віль­на тор­гів­ля одна­ко­во буде ви­гі­дною для них, бо вони про­сто не мо­жуть мати по­рів­няль­ної пе­ре­ва­ги у ви­ро­бни­цтві геть усіх то­ва­рів.
Ве­ли­кий об­сяг ем­пі­ри­чних до­ка­зів під­крі­плює те­о­ре­ти­чну ар­гу­мен­та­цію на ко­ристь віль­ної тор­гів­лі. Чим біль­шою мі­рою кра­ї­на ви­ко­ри­сто­вує між­на­ро­дну тор­гів­лю як орі­єн­тир для спря­му­ва­н­ня ви­ро­бни­чих зу­силь в ті сфе­ри, в яких вона має по­рів­няль­ні пе­ре­ва­ги, тим біль­ше вона про­цві­тає по­рів­ню­ю­чи з тими кра­ї­на­ми, які на­кла­да­ють обме­же­н­ня на тор­гів­лю. Про­те, по­при всі ці до­ка­зи, у сві­ті дуже мало кра­їн, які би по­слі­дов­но про­во­ди­ли по­лі­ти­ку віль­ної тор­гів­лі. Уря­ди рі­зних кра­їн сві­ту — за рід­кі­сни­ми та, за­зви­чай, не­три­ва­ли­ми ви­ня­тка­ми — зни­жу­ють еко­но­мі­чну про­ду­ктив­ність і рі­вень до­бро­бу­ту сво­їх гро­ма­дян, опо­да­тко­ву­ю­чи ім­порт або вста­нов­лю­ю­чи кво­ти на ім­порт. Чому? Мета цьо­го есе по­ля­гає в тому, щоб зна­йти від­по­відь на це пи­та­н­ня.

Співпраця чи конфіскація

Якщо взя­ти до ува­ги пе­ре­ва­ги віль­ної тор­гів­лі, жо­ден уряд ніяк не за­ва­жав би ім­пор­ту, якби по­лі­ти­чний про­цес за­без­пе­чу­вав та­кий са­мий сту­пінь со­ці­аль­ної спів­пра­ці, що й про­цес рин­ко­вий. У разі ска­су­ва­н­ня обме­жень на тор­гів­лю спо­жи­ва­чі ви­гра­ють, во­дно­час як де­які ро­бі­тни­ки та ін­ве­сто­ри за­зна­ють втрат, біль­шість із яких тим­ча­со­ві, а де­які — без­по­во­ро­тні. Про­те на­віть ті, хто за­знав без­по­во­ро­тних втрат уна­слі­док ска­су­ва­н­ня про­те­кціо­ніст­ських за­хо­дів, по­кли­ка­них за­хи­сти­ти від­по­від­ну га­лузь, одна­ко­во мали б ви­щий рі­вень до­бро­бу­ту, жи­ву­чи в умо­вах еко­но­мі­ки з пов­ні­стю віль­ною тор­гів­лею, а не в кра­ї­ні, яка убез­пе­чує від кон­ку­рен­ції всю ві­тчи­зня­ну про­ми­сло­вість. По­при те, що про­те­кціо­ніст­ський за­хист га­лу­зі може при­но­си­ти пев­ну ви­го­ду де­яким осо­бам, ті самі осо­би як спо­жи­ва­чі втра­ча­ють від за­хо­дів із за­хи­сту всіх ре­шти га­лу­зей на­ба­га­то біль­ше.
Суб’єкти га­лу­зі, що жорс­тко кон­ку­ру­ють з іно­зем­ни­ми ви­ро­бни­ка­ми, ви­ма­га­ти­муть від уря­ду сво­єї кра­ї­ни за­хи­сту від цієї кон­ку­рен­ції, якщо їм не до­ве­де­ться здій­сню­ва­ти ті ви­тра­ти, які цей за­хист пе­ре­кла­дає на ін­ших гро­ма­дян. Однак якби суб’єктам га­лу­зі до­во­ди­лось са­мим не­сти тя­гар цих ви­трат, ні­хто б не об­сто­ю­вав ідею вжи­т­тя про­те­кціо­ніст­ських за­хо­дів, оскіль­ки цей тя­гар для спо­жи­ва­чів зав­жди пе­ре­ва­жує роз­мір ви­го­ди, одер­жу­ва­ної га­луз­зю, яку на­ма­га­ю­ться від­го­ро­ди­ти від кон­ку­рен­тів.
На жаль, ціна ви­год, на­да­них дер­жа­вою, не від­дзер­ка­лює справ­жньо­го роз­мі­ру ви­трат на їх на­да­н­ня, як це від­бу­ва­є­ться в разі одер­жа­н­ня ви­год на рин­ку. Спів­пра­ця на рин­ку є на­слід­ком його зда­тно­сті зби­ра­ти, уза­галь­ню­ва­ти та пе­ре­да­ва­ти роз­по­ро­ше­ну се­ред ве­ли­кої кіль­ко­сті лю­дей ін­фор­ма­цію про ви­тра­ти, що умо­жлив­лює її вра­ху­ва­н­ня тими, хто за ці ви­тра­ти від­по­від­ає. І нав­па­ки, ви­тра­ти на на­да­н­ня ви­год у ме­жах по­лі­ти­чно­го про­це­су, що роз­по­ді­ля­ю­ться се­ред ве­ли­кої кіль­ко­сті лю­дей, най­імо­вір­ні­ше, буде про­і­гно­ро­ва­но. Ось чому уряд за­зви­чай стає за­со­бом, що дає ба­га­тьом змо­гу одер­жу­ва­ти при­ва­тні ви­го­ди че­рез кон­фі­ска­цію, а не спів­пра­цю.

Слабкість більшості

Обме­же­н­ня тор­гів­лі кон­цен­трує ви­го­ди, що на­да­ю­ться не­ве­ли­кій кіль­ко­сті суб’єктів се­кто­ру, який ко­ри­сту­є­ться за­хи­стом від кон­ку­рен­ції, тоді як ви­тра­ти роз­по­ді­ля­ю­ться по­тро­ху се­ред усіх спо­жи­ва­чів. Оскіль­ки ви­тра­ти на тор­го­вель­ні обме­же­н­ня роз­по­ді­ля­ю­ться се­ред міль­йо­нів спо­жи­ва­чів, мало хто з них зна­ти­ме про ту не­ве­ли­ку до­да­тко­ву суму, яку до­во­ди­ться пла­ти­ти за та­кий то­вар. Зре­штою, спо­жи­ва­чі ку­пу­ють со­тні рі­зних то­ва­рів, а не­ве­ли­ке під­ви­ще­н­ня ціни на один із них за­зви­чай май­же не по­зна­ча­є­ться на до­бро­бу­ті окре­мо взя­то­го спо­жи­ва­ча. На­віть якщо спо­жи­ва­че­ві ві­до­мо про до­да­тко­ві ви­тра­ти, він на­вряд чи зна­ти­ме, що їх спри­чи­ни­ло обме­же­н­ня тор­гів­лі. І на­віть ді­знав­шись ви­пад­ко­во про цю при­чи­ну, він на­вряд чи за­хо­че якось усу­ва­ти її че­рез по­лі­ти­чну ді­яль­ність. На­віть якби йому вда­лось до­би­тись усу­не­н­ня тор­го­вель­но­го обме­же­н­ня, до­кла­де­ні зу­си­л­ля обі­йшли­ся б йому в таку саму чи на­віть біль­шу суму, ніж обме­же­н­ня. Отже, ве­ли­че­зна за­галь­на ви­го­да від усу­не­н­ня обме­же­н­ня по­тра­пить, за­га­лом, до ки­шень ін­ших спо­жи­ва­чів не­за­ле­жно від того, чи вжи­ва­ли вони за­хо­дів для по­лі­ти­чної бо­роть­би про­ти ньо­го, чи ні. Про­те по­лі­ти­чна ді­яль­ність на­вряд чи при­не­се хоч якусь ко­ристь, якщо спо­жи­вач ве­сти­ме її на­о­дин­ці.
Зви­чай­но ж, якщо ве­ли­ка кіль­кість спо­жи­ва­чів ді­я­ти­муть в уні­сон, вони не­ми­ну­че справ­лять ви­рі­шаль­ний вплив на по­лі­ти­ку. Про­те, з огля­ду на ве­ли­ку кіль­кість спо­жи­ва­чів, ко­жен із них одер­жить лише не­ве­ли­ку час­тку здо­бу­тої ви­го­ди, а тому ор­га­ні­зу­ва­ти їх для по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті май­же не­мо­жли­во. Як ча­сто бу­ває, чим біль­ше лю­дей від­чу­ва­ють на собі не­га­тив­ні на­слід­ки ре­а­лі­за­ції пев­но­го по­лі­ти­чно­го кур­су, тим мен­ший по­лі­ти­чний вплив ма­ють ці люди.

Влада меншості

З ін­шо­го боку, оскіль­ки ви­го­ду від за­про­ва­дже­н­ня тор­го­вель­но­го обме­же­н­ня одер­жу­ють по­рів­ня­но не­ба­га­то лю­дей, вони спро­мо­жні її ефе­ктив­но ло­бі­ю­ва­ти. Ко­жний із них одер­жить чи­ма­лу ви­го­ду, при­чо­му всі вони зна­ти­муть як роз­мір сво­єї ви­го­ди, так і дже­ре­ло її над­хо­дже­н­ня. Крім того, не­ве­ли­ку кіль­кість ви­го­до­на­бу­ва­чів по­рів­ня­но лег­ко ор­га­ні­зу­ва­ти для ре­а­лі­за­ції по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті. Вони, най­імо­вір­ні­ше, вже ор­га­ні­зо­ва­ні у га­лу­зе­ві та про­фе­сій­ні асо­ці­а­ції. Отже, при роз­гля­ді мо­жли­во­сті впро­ва­дже­н­ня тор­го­вель­но­го обме­же­н­ня по­лі­ти­ки при­слу­ха­ти­му­ться, на­сам­пе­ред, до тих, хто цю ідею об­сто­ює, а не до тих, кому її ре­а­лі­за­ція піде на шко­ду. Ре­зуль­та­том цьо­го є тен­ден­ція до зо­се­ре­дже­н­ня ви­год у мен­шо­сті та ігно­ру­ва­н­ня на­ба­га­то біль­ших, але роз­по­ро­ше­них ви­трат біль­шо­сті. Отже, ча­сто бу­ває так, що чим мен­шій кіль­ко­сті лю­дей ви­гі­дний пев­ний по­лі­ти­чний курс, тим біль­шим є їхній по­лі­ти­чний вплив на ко­ристь його ре­а­лі­за­ції.
Оскіль­ки малі ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи ма­ють змо­гу одер­жу­ва­ти ви­го­ди від вве­де­н­ня тор­го­вель­них обме­жень (а та­кож від впро­ва­дже­н­ня ба­га­тьох ін­ших за­хо­дів, ви­гі­дних для груп з осо­бли­ви­ми ін­те­ре­са­ми) ко­штом ши­ро­ко­го за­га­лу, то по­лі­ти­чний про­цес май­же не спри­яє роз­ви­тко­ві со­ці­аль­ної спів­пра­ці. Саме тому уряд є по­стій­ною за­гро­зою со­ці­аль­ній спів­пра­ці, в осно­ві якої ле­жить ді­яль­ність на віль­но­му рин­ку.

Часткове врахування витрат

На ділі, ви­зна­ча­ти ви­тра­ти, пов’яза­ні з впро­ва­дже­н­ням тор­го­вель­них обме­жень, на­ба­га­то важ­че, ніж було опи­са­но вище. Роз­глянь­мо обме­же­н­ня на ім­порт про­ду­кції чор­ної ме­та­лур­гії. Мало хто ку­пує сталь на­пря­му. За неї пла­тять за­зви­чай опо­се­ред­ко­ва­но під час ку­пів­лі про­ду­кції, ви­го­тов­ле­ної зі ста­лі. Крім того, при під­ви­щен­ні цін на сталь уна­слі­док обме­же­н­ня ім­пор­ту, в тих га­лу­зях, у яких сталь ви­ко­ри­сто­ву­є­ться як ви­ро­бни­чий ре­сурс, кіль­кість ро­бо­чих місць змен­шу­є­ться. Ті, хто не може зна­йти ро­бо­ту че­рез дію тор­го­вель­но­го обме­же­н­ня, рід­ко зна­ють справ­жню при­чи­ну цьо­го. За оцін­ка­ми, обме­же­н­ня ім­пор­ту ста­лі до 15% рин­ку США обі­йшло­ся б аме­ри­кан­ським спо­жи­ва­чам у 189 000 до­ла­рів на рік у роз­ра­хун­ку на ко­жне збе­ре­же­не на під­при­єм­ствах чор­ної ме­та­лур­гії ро­бо­че мі­сце, при­чо­му збе­ре­же­н­ня одно­го ро­бо­чо­го мі­сця на ме­та­лур­гій­них під­при­єм­ствах США при­зве­ло б до лі­кві­да­ції 3,5 ро­бо­чих місць в ін­ших га­лу­зях еко­но­мі­ки США че­рез під­ви­ще­н­ня ціни на сталь(1).
Під­сум­ко­ве пи­та­н­ня. Що спри­яє роз­ви­тко­ві со­ці­аль­ної спів­пра­ці? Рин­ки чи дії ор­га­нів дер­жав­но­го управ­лі­н­ня? Чи впли­ває сту­пінь со­ці­аль­ної спів­пра­ці на еко­но­мі­чний роз­ви­ток і рі­вень жи­т­тя лю­дей? Об­ґрун­туй­те свою від­по­відь.
  1. Див. Arthur Denzau, “American Steel: Responding to Foreign Competition,” Center for the Study of American Business, Washington University, St. Louis, Mo., February 1985.↩︎

Виробництво енергії чи енергозбереження

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Чи мо­жуть уря­ди ви­зна­ча­ти, який об­сяг ви­ро­бни­цтва та збе­ре­же­н­ня енер­гії є до­ціль­ним і ефе­ктив­ним? Об­ґрун­туй­те свою від­по­відь.
Фрі­дріх Ав­густ фон Гаєк у сво­їй слав­но­зві­сній стат­ті «Ви­ко­ри­ста­н­ня зна­н­ня в су­спіль­стві» (“The Use of Knowledge in Society”, American Economic Review, September 1945) ви­сло­вив одну з най­ва­жли­ві­ших для еко­но­мі­чної на­у­ки ідей. Це про­ста, але да­ле­к­ося­жна ідея: ін­фор­ма­ція, не­об­хі­дна для здій­сне­н­ня ро­зум­но­го еко­но­мі­чно­го ви­бо­ру, над­то роз­по­ро­ше­на, а тому її важ­ко зі­бра­ти та ви­сло­ви­ти будь-якій окре­мій осо­бі чи гру­пі екс­пер­тів. Гаєк під­кре­слив у сво­їй стат­ті, що люди мо­жуть одер­жу­ва­ти до­ста­тньо ін­фор­ма­ції для най­ефе­ктив­ні­шо­го ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів лише че­рез рин­ко­ві ціни. Той, хто лі­кві­дує рин­ко­ві ціни або ви­крив­лює їх, за­про­ва­джу­ю­чи з по­лі­ти­чних мір­ку­вань гра­ни­чні ціни, си­сте­ма­ти­чно зни­щує ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для за­по­бі­га­н­ня роз­тра­чан­ню ре­сур­сів.
На жаль, зда­є­ться, що біль­шість лю­дей не сприйня­тли­ві до дум­ки, ви­слов­ле­ної Га­є­ком. А се­ред по­лі­ти­ків та жур­на­лі­стів рі­вень цієї не­с­прийня­тли­во­сті вза­га­лі за­шка­лює. Схо­же, що се­ред них пе­ре­ва­жає дум­ка, згі­дно з якою най­кра­ще розв’яза­н­ня еко­но­мі­чної про­бле­ми — це її ігно­ру­ва­н­ня.
Най­акту­аль­ні­шим при­кла­дом та­ко­го сві­то­ба­че­н­ня є де­ба­ти у сфе­рі енер­ге­ти­чної по­лі­ти­ки про ви­бір між ви­ро­бни­цтвом енер­гії та енер­го­збе­ре­же­н­ням. Склав­ся ши­ро­кий кон­сен­сус, згі­дно з яким рі­ше­н­ня про на­ле­жне спів­від­но­ше­н­ня між ви­ро­бни­цтвом і збе­ре­же­н­ням енер­гії має ухва­ли­ти Кон­грес США пі­сля вста­нов­ле­н­ня ним ці­но­вих обме­жень на най­ва­жли­ві­ші енер­го­но­сії «на рин­ко­вих за­са­дах». Роз­глянь­мо при­мі­тку ре­да­кто­ра ча­со­пи­су Business Week, опу­блі­ко­ва­ну в но­ме­рі від 28 трав­ня 2001 року: «Крім жмень­ки еко­екс­тре­мі­стів, ні­хто не вва­жає, що енер­го­збе­ре­же­н­ня — це єди­на від­по­відь на енер­ге­ти­чну кри­зу. Про­те мало хто ві­рить, що й енер­го­збе­ре­же­н­ня вза­га­лі не ві­ді­грає жо­дної ролі. Отже, саме Кон­грес про­тя­гом на­сту­пних ти­жнів має зна­йти на­ле­жну рів­но­ва­гу». (Ви­ді­ле­но мною. Мушу за­зна­чи­ти, що в цій при­мі­тці ре­да­кто­ра не мі­сти­лось ре­ко­мен­да­цій щодо за­про­ва­дже­н­ня кон­тро­лю за рів­нем цін).
Якби по­лі­ти­ки мо­гли чи­ни­ти опір ба­жан­ню кон­тро­лю­ва­ти та­ри­фи на енер­го­но­сії, по­тре­ба не­по­ко­ї­тись про «зна­хо­дже­н­ня рів­но­ва­ги» між ви­ро­бни­цтвом і збе­ре­же­н­ням енер­гії пов­ні­стю від­па­ла б. Про­те, пі­сля того як по­лі­ти­ки під­да­лись ба­жан­ню вста­но­ви­ти кон­троль над рів­нем цін, ні вони самі, ні будь-хто ін­ший не спро­мо­жний на­віть уяви­ти, яке спів­від­но­ше­н­ня між ви­ро­бни­цтвом та збе­ре­же­н­ням енер­гії є опти­маль­ним.
Що­ра­зу, коли нас не­по­ко­їть до­сту­пність енер­гії, роз­гор­та­ю­ться де­ба­ти про до­ціль­ність енер­го­збе­ре­же­н­ня по­рів­ню­ю­чи з ви­ро­бни­цтвом енер­гії. Так було про­тя­гом 1970-х і на по­ча­тку 1980-х ро­ків, коли кра­ї­ни ОПЕК за­про­ва­ди­ли екс­порт­ні обме­же­н­ня; так ста­лось ще раз на по­ча­тку по­то­чно­го року, коли кра­ї­ни ОПЕК вве­ли менш ра­ди­каль­ні обме­же­н­ня під час зу­мов­ле­но­го по­лі­ти­чни­ми рі­ше­н­ня­ми де­фі­ци­ту еле­ктро­енер­гії в Ка­лі­фор­нії. Одна зі сто­рін твер­дить, що ми ма­є­мо їзди­ти на мен­ших авто, актив­ні­ше ко­ри­сту­ва­тись гро­мад­ським транс­пор­том, ку­пу­ва­ти енер­го­о­ща­дні­шу те­хні­ку, під­ви­щу­ва­ти якість те­пло­ізо­ля­ції жи­тло­вих і офі­сних бу­ді­вель, під­три­му­ва­ти в при­мі­ще­н­нях вищу тем­пе­ра­ту­ру влі­тку та ниж­чу — взим­ку, або по­вин­ні впро­ва­ди­ти ще якусь із їхніх чи­слен­них про­по­зи­цій. Про­ти­ле­жна сто­ро­на ствер­джує, що зав­дя­ки лише енер­го­збе­ре­жен­ню не­мо­жли­во до­сяг­ти про­цві­та­н­ня, а тому ми по­вин­ні актив­ні­ше бу­ри­ти свер­дло­ви­ни для збіль­ше­н­ня ви­до­бу­тку на­фти й ву­гі­л­ля, бу­ду­ва­ти біль­ше еле­ктро­стан­цій та актив­ні­ше вво­ди­ти в екс­плу­а­та­цію атом­ні еле­ктро­стан­ції.
Зви­чай­но, ро­зум­ні люди з обох сто­рін ви­зна­ють не­об­хі­дність по­шу­ку пев­но­го спів­від­но­ше­н­ня між збе­ре­же­н­ням і ви­ро­бни­цтвом енер­гії. Однак усі вони на­по­ля­га­ють на тому, що саме їхні ре­ко­мен­да­ції з пи­тань дер­жав­ної по­лі­ти­ки за­без­пе­чать до­ся­гне­н­ня опти­маль­но­го спів­від­но­ше­н­ня, чи на тому, що впро­ва­дже­н­ня ре­ко­мен­да­цій про­ти­ле­жної сто­ро­ни зро­бить це спів­від­но­ше­н­ня не­опти­маль­ним.
Яка ж зі сто­рін має слу­шність? Яке спів­від­но­ше­н­ня між ви­ро­бни­цтвом і збе­ре­же­н­ням енер­гії є най­кра­щим? На­справ­ді, ні­хто не знає. Ні­хто! Жо­дна лю­ди­на, жо­дна гру­па екс­пер­тів із Ва­шинг­то­на чи ін­шо­го мі­ста й гад­ки не має, скіль­ки енер­гії нам слід за­оща­джу­ва­ти, а скіль­ки — ви­ро­бля­ти.

Однак ми можемо це дізнатись!

На ділі, ін­фор­ма­ція, не­об­хі­дна для ви­зна­че­н­ня опти­маль­но­го спів­від­но­ше­н­ня між енер­го­збе­ре­же­н­ням і ви­ро­бни­цтвом енер­гії, існує — зокре­ма, у фор­мі зна­н­ня екс­пер­та­ми те­хні­чних аспе­ктів ви­до­бу­ва­н­ня енер­го­но­сі­їв, їх пе­ре­тво­ре­н­ня на енер­гію, при­да­тну для ви­ко­ри­ста­н­ня, і її пе­ре­да­н­ня спо­жи­ва­чам. Цією ін­фор­ма­ці­єю во­ло­ді­ють де­ся­тки ти­сяч лю­дей, роз­ки­да­них по всьо­му сві­ті, і не­ба­га­то з них під­три­му­ють без­по­се­ре­дній зв’язок один з одним. Для ухва­ле­н­ня ра­ціо­наль­них рі­шень у сфе­рі енер­ге­ти­ки цю ін­фор­ма­цію не­об­хі­дно яки­мось чи­ном зі­бра­ти, оці­ни­ти й пе­ре­да­ти тим, хто змо­же ви­ко­ри­ста­ти її якнай­кра­ще.
Не менш ва­жли­вою є ін­фор­ма­ція, роз­по­ро­ше­на ще біль­ше, ніж зна­н­ня екс­пер­тів: це дум­ки міль­йо­нів лю­дей щодо сво­їх жит­тє­вих об­ста­вин та впо­до­бань, щодо тих ком­про­мі­сів, на які вони го­то­ві йти. Хтось може з лег­кі­стю по­їха­ти на ро­бо­ту ав­то­бу­сом, а хтось живе чи пра­цює у від­да­ле­ній мі­сце­во­сті, куди не кур­сує жо­ден ав­то­бус. Хтось був би не про­ти пе­ре­сі­сти на мен­ший ав­то­мо­біль, а той, хто має ба­га­то ді­тей чи осо­бли­ві по­тре­би, з цим не по­го­ди­ться. Хтось міг би без ве­ли­ких про­блем пра­цю­ва­ти в умо­вах шир­шо­го ді­а­па­зо­ну тем­пе­ра­тур у при­мі­ще­н­нях, тоді як ін­шим лю­дям з пев­ни­ми про­бле­ма­ми зі здо­ров’ям це при­не­се не про­сто не­зру­чно­сті, а стра­ж­да­н­ня. Де­хто про­сто бо­ї­ться тем­ря­ви й го­то­вий чи­мось по­жер­тву­ва­ти, щоб мати змо­гу не ви­ми­ка­ти сві­тло про­тя­гом усі­єї ночі. Ця ін­фор­ма­ція не лише біль­ше роз­ки­да­на та роз­по­ро­ше­на, ніж зна­н­ня екс­пер­тів. Вона ще дуже суб’єктив­на та її пра­кти­чно або зов­сім не­мо­жли­во чі­тко ви­ра­зи­ти. Ця ін­фор­ма­ція може ви­да­тись не­сут­тє­вою, але вона не менш ва­жли­ва для ухва­ле­н­ня ефе­ктив­них рі­шень у сфе­рі енер­ге­ти­ки, ніж на­у­ко­ві зна­н­ня екс­пер­тів.
На ща­стя, у нас не­має по­тре­би зби­ра­ти всю цю ін­фор­ма­цію до­ку­пи, щоб за­ван­та­жи­ти її в комп’ютер і ви­зна­чи­ти опти­маль­не спів­від­но­ше­н­ня між енер­го­збе­ре­же­н­ням і ви­ро­бни­цтвом енер­гії: на­віть якби всю цю ін­фор­ма­цію вда­лось зі­бра­ти, жо­ден комп’ютер не зміг би її обро­би­ти, а якби й зміг, то вона б змі­ни­лась ще до одер­жа­н­ня ре­зуль­та­ту її оброб­ки. Єди­ний спо­сіб пе­ре­да­ти ін­фор­ма­цію, не­об­хі­дну для ухва­ле­н­ня ра­ціо­наль­них рі­шень у сфе­рі енер­ге­ти­ки, від тих, хто її має, тим, хто має змо­гу на­ле­жним чи­ном її ви­ко­ри­ста­ти, у спо­сіб, що за­без­пе­чує на­ле­жне ре­а­гу­ва­н­ня, — це рин­ко­ві ціни, за умо­ви, що вони не ви­крив­ле­ні нав’яза­ни­ми по­лі­ти­ка­ми ці­но­ви­ми обме­же­н­ня­ми.
Рин­ко­ві ціни да­ють змо­гу спо­жи­ва­чам ін­фор­му­ва­ти ви­ро­бни­ків та один одно­го про те, на­скіль­ки вони ці­ну­ють рі­зні види ви­ко­ри­ста­н­ня енер­гії, а ви­ро­бни­кам — ін­фор­му­ва­ти спо­жи­ва­чів про те, скіль­ки ко­штує ви­ро­бни­цтво рі­зних ви­дів енер­гії. У від­по­відь спо­жи­ва­чі змен­шу­ва­ти­муть об­ся­ги енер­го­спо­жи­ва­н­ня так, щоб зве­сти до мі­ні­му­му не­зру­чно­сті для себе, якщо вони є мен­ши­ми за цін­ність за­оща­дже­ної енер­гії. А ви­ро­бни­ки збіль­шу­ва­ти­муть ви­ро­бни­цтво енер­гії з дже­рел, які при­но­сять най­біль­шу ви­го­ду спо­жи­ва­чам із по­гля­ду не­об­хі­дних ви­трат, і ро­би­ти­муть це доти, доки спо­жи­ва­чі ці­ну­ва­ти­муть до­да­тко­во ви­ро­бле­ну енер­гію біль­ше, ніж ту цін­ність, якою до­ве­лось по­жер­тву­ва­ти, щоб її ви­ро­би­ти. Ре­зуль­та­том цьо­го про­це­су ста­не гар­мо­ній­не спів­від­но­ше­н­ня між ви­ро­бни­цтвом і збе­ре­же­н­ням енер­гії, яке вра­хо­вує ін­те­ре­си всіх нас.
Ці­но­ві си­гна­ли не пра­цю­ють іде­аль­но. На­віть за від­су­тно­сті ці­но­вих обме­жень мо­жна ствер­джу­ва­ти, що рин­ки не га­ран­ту­ють до­ся­гне­н­ня опти­маль­но­го спів­від­но­ше­н­ня між енер­го­збе­ре­же­н­ням і ви­ро­бни­цтвом енер­гії. Про­те рі­ше­н­ня з пи­тань енер­ге­ти­ки, ухва­ле­ні на осно­ві ін­фор­ма­ції, взя­тої з рин­ко­вих цін, на­ба­га­то кра­щі за ті рі­ше­н­ня, що їх по­лі­ти­ки та бю­ро­кра­ти ухва­лю­ва­ти­муть у тому ін­фор­ма­цій­но­му ва­ку­у­мі, який вони самі ство­ри­ли, за­про­ва­див­ши гра­ни­чні рів­ні цін.
Під­сум­ко­ве за­пи­та­н­ня. По­рів­няй­те ефе­ктив­ність рі­шень з пи­тань енер­ге­ти­ки, що їх при­йма­ють при­ва­тні осо­би, ре­а­гу­ю­чи на ці­но­ві си­гна­ли, із рі­ше­н­ня­ми, що їх ухва­лю­ють уря­дов­ці з по­лі­ти­чних мір­ку­вань.

Соціальна співпраця та ринок

Автор: Дуайт Лі

Пи­та­н­ня для роз­ду­мів. Під час чи­та­н­ня по­мір­куй­те, чи спри­я­ють віль­ні й від­кри­ті рин­ки со­ці­аль­ній спів­пра­ці?
Ро­зу­мі­н­ня еко­но­мі­ки по­чи­на­є­ться з по­ясне­н­ня того, як люди, пе­ре­слі­ду­ю­чи вла­сні ін­те­ре­си, ро­блять ви­бір, що якнай­кра­ще дає змо­гу ін­шим та­кож пе­ре­слі­ду­ва­ти вла­сні ін­те­ре­си. Така со­ці­аль­на спів­пра­ця не ви­ни­кає сама со­бою. Вона мо­жли­ва за пра­вил, які мо­ти­ву­ють лю­дей зва­жа­ти на по­тре­би ін­ших. Пра­ви­ла, що умо­жлив­лю­ють таке ди­во­ви­жне до­ся­гне­н­ня, є осо­бли­ві­стю віль­ної рин­ко­вої еко­но­мі­ки(1).
Віль­ні рин­ко­ві еко­но­мі­ки ма­ють свої осо­бли­во­сті че­рез куль­тур­ні від­мін­но­сті. Однак фун­да­мен­таль­ні пра­ви­ла мо­жна сфор­му­лю­ва­ти з по­гля­ду пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті. Май­но пе­ре­бу­ває у при­ва­тній вла­сно­сті, і при­ва­тні вла­сни­ки ма­ють пра­во, в ши­ро­ко окре­сле­них ме­жах, роз­по­ря­джа­ти­ся сво­єю вла­сні­стю так, як вони вва­жа­ють за по­трі­бне. Пра­ва вла­сно­сті мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся на будь-яких узго­дже­них сто­ро­на­ми умо­вах. Перш ніж роз­гля­да­ти, як ці пра­ви­ла сти­му­лю­ють со­ці­аль­ну спів­пра­цю, по­глянь­мо, на­скіль­ки ви­зна­чним є це до­ся­гне­н­ня(2).

Здається неймовірним

Для пов­но­цін­ної со­ці­аль­ної спів­пра­ці ко­жна лю­ди­на мала б во­ло­ді­ти ін­фор­ма­ці­єю про упо­до­ба­н­ня всіх, кого сто­су­ю­ться її рі­ше­н­ня, та про мін­ли­ві умо­ви, що вно­сять ко­ре­кти­ви до від­но­сної обме­же­но­сті ре­сур­сів. На­при­клад, ко­жен, хто зби­ра­є­ться ко­ри­сту­ва­ти­ся ба­вов­ня­ни­ми ви­ро­ба­ми, мав би зна­ти, чи по­ши­рю­є­ться мода на джин­со­вий одяг се­ред бра­зиль­ських під­лі­тків, чи не ско­ро­ти­ло­ся по­ста­ча­н­ня ба­вов­ни для ви­ро­бни­цтва ба­вов­ня­ної тка­ни­ни вна­слі­док не­спри­я­тли­вих по­го­дних умов у шта­ті Міс­сі­сі­пі, або чи не з’яви­ли­ся нові свід­че­н­ня того, що ро­бо­та на ба­вов­ня­них план­та­ці­ях може ви­кли­ка­ти роз­ви­ток ре­спі­ра­тор­них за­хво­рю­вань. Лю­дям мали б бути ві­до­мі бу­кваль­но міль­йо­ни фа­кто­рів, які впли­ва­ють на спо­жи­ва­н­ня та ви­ро­бни­цтво не­злі­чен­ної кіль­ко­сті то­ва­рів, щоб во­ло­ді­ти до­ста­тньою ін­фор­ма­ці­єю для зна­хо­дже­н­ня вза­є­мо­прийня­тних рі­шень. У цей мо­мент мо­жна було б зда­ти­ся та ви­зна­ти ви­ко­на­н­ня цієї ви­мо­ги не­мо­жли­вим.
Пе­ре­да­ча ін­фор­ма­ції — це лише ча­сти­на про­бле­ми. На­віть якщо пе­ре­да­ча від­бу­ва­є­ться, лю­дям одна­ко­во по­трі­бна мо­ти­ва­ція, щоб ді­я­ти в на­ле­жний спо­сіб і ре­а­гу­ва­ти так, ніби вони пі­клу­ю­ться про до­бро­бут ін­ших так само, як і про вла­сний.
Однак, перш ніж зро­би­ти ви­сно­вок, що со­ці­аль­на спів­пра­ця по­тре­бує ін­фор­ма­цій­ної ме­ре­жі, не­зрів­нян­но до­ско­на­лі­шої за будь-які на­яв­ні мо­жли­во­сті, а та­кож сту­пе­ня спів­чу­т­тя, рід­ко при­та­ман­но­го про­стим смер­тним, за­уваж­те, що ми що­дня ко­ри­сту­є­мо­ся пе­ре­ва­га­ми саме та­ко­го типу со­ці­аль­ної спів­пра­ці. Вона справ­ді так ши­ро­ко роз­по­всю­дже­на, що біль­шість лю­дей спри­ймає її як на­ле­жне.

Як це відбувається?

Що по­го­джує пра­гне­н­ня мі­льяр­дів лю­дей, яким мало ві­до­мі та ці­ка­ві об­ста­ви­ни одне одно­го? Від­по­відь по­ля­гає в ін­фор­ма­ції та сти­му­лах, які з’яв­ля­ю­ться, коли люди слі­ду­ють сво­їм ці­лям від­по­від­но до пра­вил рин­ку при­ва­тної вла­сно­сті та до­бро­віль­но­го обмі­ну.
Коли май­но пе­ре­бу­ває в при­ва­тній вла­сно­сті та пе­ре­да­є­ться до­бро­віль­но, вна­слі­док вза­є­мо­дії про­дав­ців і по­ку­пців фор­му­ю­ться ціни, що транс­лю­ють ве­ли­че­зний об­сяг ін­фор­ма­ції. Ціна, за якою про­по­ну­є­ться то­вар, від­дзер­ка­лює цін­ність до­да­тко­вої оди­ни­ці цьо­го то­ва­ру для ін­ших спо­жи­ва­чів. Якщо цін­ність джин­со­во­го одя­гу для бра­зиль­ських під­лі­тків зро­сте, по­жвав­ле­н­ня їхньої ку­пі­вель­ної актив­но­сті спо­ві­стить про це увесь світ че­рез не­зна­чне під­ви­ще­н­ня цін на ба­вов­ня­ні ви­ро­би. Ко­жен, хто мір­кує про при­дба­н­ня та­ких то­ва­рів, не­гай­но ді­зна­є­ться про зро­ста­н­ня їхньої цін­но­сті для ін­ших. Ціни та­кож вка­зу­ють на від­но­сну до­сту­пність рі­зних то­ва­рів і вар­тість збіль­ше­н­ня їхньо­го ви­ро­бни­цтва.
Рин­ко­ві ціни мо­ти­ву­ють лю­дей ре­а­гу­ва­ти так, ніби вони пі­клу­ю­ться про ін­те­ре­си ін­ших так само, як і про вла­сні. Спо­жи­ва­чі ре­а­гу­ють на під­ви­ще­н­ня цін, ви­кли­ка­не зро­ста­н­ням по­пи­ту з боку бра­зиль­ських під­лі­тків, ніби ду­ма­ють: «Бра­зиль­ські під­лі­тки по­ві­дом­ля­ють нам, що вони ці­ну­ють до­да­тко­ві об­ся­ги ба­вов­ни у ви­гля­ді джин­со­во­го одя­гу тро­хи біль­ше, ніж її ці­ну­є­мо ми у ви­гля­ді ба­вов­ня­них ви­ро­бів, яки­ми ко­ри­сту­є­мо­ся, тому ми ско­ро­ти­мо наше спо­жи­ва­н­ня, щоб бра­зиль­ці мо­гли збіль­ши­ти своє». А коли стає ві­до­мо про шко­ду для здо­ров’я зби­ра­чів ба­вов­ни, спо­жи­ва­чі ре­а­гу­ють на під­ви­ще­н­ня цін, ніби ду­ма­ю­чи: «Ми ско­ро­ти­мо ви­ко­ри­ста­н­ня ба­вов­ня­них ви­ро­бів, щоб змен­ши­ти кіль­кість лю­дей, які на­ра­жа­ю­ться на не­без­пе­ку на ба­вов­ня­них по­лях, і за­пла­ти­мо тро­хи біль­ше, щоб ви­на­го­ро­ди­ти тих, хто го­то­вий іти на цей ри­зик».
Зви­чай­но, до та­кої ре­а­кції спо­жи­ва­чів спо­ну­кає, на­сам­пе­ред, пра­гне­н­ня до вла­сної ви­го­ди, а не тур­бо­та про лю­дей, яких вони ні­ко­ли не по­ба­чать. На­справ­ді, зро­ста­н­ня цін ніяк не по­яснює спо­жи­ва­чам при­чин під­ви­ще­н­ня цін­но­сті ба­вов­ня­них ви­ро­бів. (Зві­сно ж, зни­же­н­ня цін та­кож несе в собі ва­жли­ву ін­фор­ма­цію.) Ефе­ктив­ність рин­ко­вих цін про­яв­ля­є­ться саме в тому, що вони не пе­ре­ван­та­жу­ють спо­жи­ва­чів зай­вою ін­фор­ма­ці­єю.
Ціни та­кож мо­ти­ву­ють по­ста­чаль­ни­ків ре­а­гу­ва­ти на ін­те­ре­си ін­ших. Оче­ви­дно, що для по­ста­чаль­ни­ків під­ви­ще­н­ня цін є свід­че­н­ням під­ви­ще­н­ня по­пи­ту на то­вар з боку спо­жи­ва­чів. По­ста­чаль­ни­ки ма­ють по­ту­жний сти­мул від­по­від­но ре­а­гу­ва­ти. Однак спо­жи­ва­чі по­ві­дом­ля­ють по­ста­чаль­ни­кам та­кож і не­при­єм­ну ін­фор­ма­цію, коли по­пит на то­вар зни­жу­є­ться.
Спо­жи­ва­чі ін­фор­му­ють по­ста­чаль­ни­ків опо­се­ред­ко­ва­но че­рез ціни на ро­бо­чу силу, зем­лю, обла­дна­н­ня, на­пів­фа­бри­ка­ти та си­ро­ви­ну (ви­ро­бни­чі ре­сур­си). На­при­клад, вар­тість ви­ро­бни­чих ре­сур­сів, яку спла­чу­ють ви­ро­бни­ки текс­ти­лю, по­ка­зує цін­ність для спо­жи­ва­чів ін­ших то­ва­рів, які мо­гли би бути ви­го­тов­ле­ні з ви­ко­ри­ста­н­ням цих ре­сур­сів. Якщо такі інші то­ва­ри ста­ють цін­ні­ши­ми для спо­жи­ва­чів, ви­ро­бни­ки текс­ти­лю ді­зна­ю­ться про це че­рез зро­ста­н­ня цін на їхні ви­ро­бни­чі ре­сур­си, які від­во­лі­ка­ю­ться в інші га­лу­зі. Ви­ро­бни­цтво текс­ти­лю ско­ро­ти­ться, і де­які під­при­єм­ства мо­жуть збан­кру­ту­ва­ти. Коли по­ста­чаль­ник змен­шує об­ся­ги ви­ро­бни­цтва або за­знає бан­крут­ства, він ніби каже: «Спо­жи­ва­чі по­ві­дом­ля­ють мені, що ре­сур­си, які я ви­ко­ри­сто­вую, ма­ють біль­шу цін­ність в ін­ших га­лу­зях, тому я ско­ро­чу їхнє ви­ко­ри­ста­н­ня, щоб інші мо­гли за­сто­со­ву­ва­ти їх ефе­ктив­ні­ше».

Звинувачення ринку за його успішність

Со­ці­аль­на спів­пра­ця, що ви­ни­кає вна­слі­док пе­ре­да­чі ін­фор­ма­ції та сти­му­лів че­рез рин­ко­ву ко­му­ні­ка­цію, не є до­ско­на­лою. Однак жо­дна інша еко­но­мі­чна си­сте­ма не зда­тна кон­ку­ру­ва­ти з рин­ком у на­дан­ні лю­дям змо­ги до­ся­га­ти їхніх ці­лей у про­це­сі про­ду­ктив­ної спів­пра­ці. Ри­нок кри­ти­ку­ють зде­біль­шо­го за його успі­хи, а не за нев­да­чі. За­зви­чай його зви­ну­ва­чу­ють у до­не­сен­ні ін­фор­ма­ції про обме­же­ність. Ні­хто не лю­бить обме­же­но­сті, однак її спри­чи­ня­ють не рин­ки. На­справ­ді рин­ки ди­во­ви­жним спосо­бом спо­ну­ка­ють до дії тих, хто зда­тен від­ре­а­гу­ва­ти най­ефе­ктив­ні­ше. Зви­ну­ва­чу­ва­ти рин­ки за обме­же­ність так само не­ро­зум­но, як зви­ну­ва­чу­ва­ти по­же­жну си­гна­лі­за­цію у ви­ни­кнен­ні по­же­жі.
Про­бле­ма обме­же­но­сті буде існу­ва­ти зав­жди. Однак со­ці­аль­на спів­пра­ця, що ре­а­лі­зу­є­ться лише че­рез ри­нок, до­зво­ляє нам до­ла­ти обме­же­ність ефе­ктив­ні­ше, ніж будь-яка інша си­сте­ма.
Під­сум­ко­ві за­пи­та­н­ня. Чи спо­ну­ка­ють рин­ко­ві ціни до спів­пра­ці між лю­дьми? Чи справ­ляє пра­гне­н­ня до вла­сної ви­го­ди руй­нів­ний вплив на фун­кціо­ну­ва­н­ня рин­ків? Чи має зна­че­н­ня со­ці­аль­на спів­пра­ця че­рез рин­ко­ві від­но­си­ни для ма­кси­маль­но ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня на­ших ре­сур­сів? Об­ґрун­туй­те свої від­по­віді.
  1. Ши­ро­ко ві­до­ма ви­су­ну­та Ада­мом Смі­том кон­це­пція впли­ву «не­ви­ди­мої руки рин­ку» на со­ці­аль­ну спів­пра­цю. Див. Адам Сміт. Ба­гат­ство на­ро­дів: пе­ре­клад з англ. [The Wealth of Nations (New York, Modern Library, 1937 [1776]), p. 423].↩︎
  2. Для по­гли­бле­н­ня ро­зу­мі­н­ня роз­гля­ну­тої теми ре­ко­мен­дую про­чи­та­ти есей «Ви­ко­ри­ста­н­ня зна­н­ня в су­спіль­стві» з кни­ги Фрі­дрі­ха А. Га­є­ка «Ін­ди­ві­ду­а­лізм та еко­но­мі­чний по­ря­док»: пе­ре­клад з англ. [Individualism and Economic Order (Chicago: University of Chicago Press, 1980 [1948])]. На мою дум­ку, це одна з най­ва­жли­ві­ших будь-коли на­пи­са­них ста­тей з еко­но­мі­ки.↩︎

Україні не обійтися без справжньої конституційної реформи

13 квітня 2016 р.

Ав­то­ри: Ро­джер Ма­єр­сон, ла­у­ре­ат Но­бе­лів­ської пре­мії з еко­но­мі­ки (2007 р.); Же­рар Ро­ланд, про­фе­сор ка­фе­дри еко­но­мі­ки іме­ні Мор­рі­са Ко­кса Ка­лі­фор­ній­сько­го уні­вер­си­те­ту в Бер­клі; Ти­мо­фій Ми­ло­ва­нов, спів­за­снов­ник VoxUkraine, по­че­сний пре­зи­дент Ки­їв­ської шко­ли еко­но­мі­ки

Регулярні політичні кризи в Україні

10 кві­тня 2016 року прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни Ар­се­ній Яце­нюк по­ві­до­мив про рі­ше­н­ня піти у від­став­ку, на­тя­ка­ю­чи на своє пра­гне­н­ня по­бо­ро­ти­ся в май­бу­тньо­му за по­са­ду пре­зи­ден­та. Яце­нюк під­три­мав як сво­го на­сту­пни­ка спі­ке­ра пар­ла­мен­ту Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на, яко­го вва­жа­ють ло­яль­ним до пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Пе­тра По­ро­шен­ка.
Для Укра­ї­ни ре­гу­ляр­ні по­лі­ти­чні кри­зи, не­дов­го­ві­чні уря­ди та по­всю­дна ко­ру­пція є зви­чни­ми яви­ща­ми. Так само зви­чною є по­лі­ти­чна бо­роть­ба між пре­зи­ден­том та прем’єр-мі­ні­стром, за ви­ня­тком ви­пад­ків кон­со­лі­да­ції біль­шо­сті ре­аль­ної вла­ди пре­зи­ден­том. Однак силь­ні пре­зи­ден­ти ма­ють схиль­ність до зло­вжи­ва­н­ня сво­єю вла­дою й мо­жуть бути стри­ма­ні лише ву­ли­чни­ми про­те­ста­ми, куль­мі­на­ці­єю яких ста­ють Май­да­ни, що час від часу по­збав­ля­ють пре­зи­ден­та вла­ди. Укра­їн­ське су­спіль­ство, роз­ча­ро­ва­не по­лі­ти­чною бо­роть­бою все­ре­ди­ні вла­ди та по­віль­ним по­сту­пом у здій­снен­ні ре­форм і зни­щен­ні ко­ру­пції пі­сля остан­ньо­го Май­да­ну, актив­но обго­во­рює те, яка де­мо­кра­ти­чна си­сте­ма по­трі­бна Укра­ї­ні. Існу­ють ва­го­мі при­чи­ни вва­жа­ти, що Укра­ї­на по­тре­бує до­ко­рін­них кон­сти­ту­цій­них змін для того, щоб по­збу­ти­ся по­стій­них по­лі­ти­чних криз та ен­де­мі­чної ко­ру­пції.

Вади Конституції?

В Укра­ї­ні діє змі­ша­на пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ська фор­ма прав­лі­н­ня, в якій і прем’єр-мі­ністр, і пре­зи­дент ма­ють пев­ний кон­троль над ви­ко­нав­чою гіл­кою вла­ди. Пре­зи­дент оби­ра­є­ться пря­ми­ми за­галь­но­на­ціо­наль­ни­ми ви­бо­ра­ми, а прем’єр-мі­ні­стра при­зна­чає пар­ла­мент. Пре­зи­дент має вла­ду над го­ло­ва­ми мі­сце­вих дер­жав­них адмі­ні­стра­цій і ча­сти­ною уря­ду, а прем’єр-мі­ністр кон­тро­лює біль­шу ча­сти­ну уря­ду. Це по­єд­на­н­ня пре­зи­дент­ської вла­ди над мі­сце­ви­ми дер­жав­ни­ми адмі­ні­стра­ці­я­ми з від­по­від­аль­ні­стю мі­ні­стрів пе­ред пар­ла­мен­том є уні­каль­ною осо­бли­ві­стю Укра­ї­ни.
Таке пе­ре­мі­шу­ва­н­ня пов­но­ва­жень спри­чи­няє вну­трі­шню по­лі­ти­чну бо­роть­бу та вза­єм­ні обви­ну­ва­че­н­ня. Пра­во пре­зи­ден­та при­зна­ча­ти го­лів мі­сце­вих адмі­ні­стра­цій є осо­бли­во про­блем­ним. Май­же ніщо не спо­ну­кає цих по­са­дов­ців, яких при­зна­чає пре­зи­дент, ро­би­ти те, чого очі­ку­ють ви­бор­ці; на­то­мість вони ро­блять те, чого пра­гне пре­зи­дент. Во­дно­час прем’єр-мі­ністр кон­тро­лює біль­шість мі­ні­стрів уря­ду. Поки пре­зи­дент та прем’єр-мі­ністр зма­га­ю­ться за вла­ду, уряд кра­ї­ни й мі­сце­ві адмі­ні­стра­ції пе­ре­бу­ва­ють під пе­ре­хре­сним во­гнем і чи­нов­ни­ки рі­зно­го рів­ня зму­ше­ні са­бо­ту­ва­ти дії один одно­го.
Ін­шою осно­во­по­ло­жною про­бле­мою є те, що Укра­ї­на по­тре­бує на­ціо­наль­но­го лі­де­ра, дій­сно від­да­но­го бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю в уря­ді. Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни упов­но­ва­жує пре­зи­ден­та при­зна­ча­ти за умо­ви схва­ле­н­ня пар­ла­мен­том Ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра та го­ло­ву Слу­жби без­пе­ки Укра­ї­ни. Однак для того, щоб пре­зи­дент міг ста­ти лі­де­ром, що бо­ре­ться з ко­ру­пці­єю, не­об­хі­дно по­зба­ви­ти його обов’язку при­зна­ча­ти дер­жав­них слу­жбов­ців. Будь-яко­му лі­де­ро­ві скла­дно роз­слі­ду­ва­ти обви­ну­ва­че­н­ня в ко­ру­пції лю­дей, яких він сам і при­зна­чив.
Укра­їн­ці змо­жуть роз­ра­хо­ву­ва­ти, що пре­зи­дент очо­лить ан­ти­ко­ру­пцій­ні роз­слі­ду­ва­н­ня, лише пі­сля того, як пра­во при­зна­ча­ти чи­нов­ни­ків буде ціл­ком пе­ре­да­не обра­но­му Вер­хов­ною Ра­дою прем’єр-мі­ні­стро­ві та мі­сце­вим лі­де­рам, обра­ним мі­сце­ви­ми ра­да­ми. Це та­кож зни­зить ри­зи­ки вну­трі­шньої по­лі­ти­чної бо­роть­би та по­кра­щить підзві­тність вла­ди, уне­мо­жлив­лю­ю­чи вза­єм­ні зви­ну­ва­че­н­ня пре­зи­ден­та і прем’єр-мі­ні­стра за нев­да­чі ви­ко­нав­чої гіл­ки вла­ди.

Порівняння президентських та парламентських форм правління

Де­мо­кра­тії сві­ту ма­ють пре­зи­дент­ську або пар­ла­мент­ську фор­му прав­лі­н­ня. Зви­чай­но, іде­аль­ної де­мо­кра­ти­чної си­сте­ми не існує. Про­те існує пев­ний ба­ланс пе­ре­ваг і не­до­лі­ків рі­зних де­мо­кра­ти­чних си­стем. У на­сту­пних двох ча­сти­нах ми по­рів­ню­є­мо пре­зи­дент­ські й пар­ла­мент­ські фор­ми прав­лі­н­ня та їх за­ле­жність від рі­зно­го роду пра­вил го­ло­су­ва­н­ня, за яки­ми оби­ра­є­ться вла­да. (Ця дис­ку­сія під­су­мо­ва­на в та­бли­ці, на­ве­де­ній на­при­кін­ці стат­ті.)
У пре­зи­дент­ських де­мо­кра­ті­ях го­ло­ву ви­ко­нав­чої гіл­ки вла­ди (пре­зи­ден­та) оби­ра­ють окре­мо від за­ко­но­дав­чої гіл­ки вла­ди (пар­ла­мен­ту). Отже, пар­ла­мент не має пов­но­ва­жень для того, щоб по­зба­ви­ти пре­зи­ден­та по­са­ди, крім як за ви­ня­тко­вих об­ста­вин у по­ряд­ку ім­пі­чмен­ту.
За пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня го­ло­ву ви­ко­нав­чої гіл­ки вла­ди (прем’єр-мі­ні­стра) оби­ра­ють у пар­ла­мен­ті, який та­кож має змо­гу усу­ну­ти уряд че­рез про­це­ду­ру ви­слов­ле­н­ня не­до­ві­ри. Отже, у пар­ла­мент­ській фор­мі прав­лі­н­ня не­має кон­сти­ту­цій­но­го роз­ме­жу­ва­н­ня ви­ко­нав­чої та за­ко­но­дав­чої гі­лок вла­ди.
Ко­а­лі­ція біль­шо­сті, яка кон­тро­лює уряд у пар­ла­мент­ській фор­мі прав­лі­н­ня, може швид­ко й ефе­ктив­но ухва­лю­ва­ти рі­ше­н­ня. За­ле­жність прем’єр-мі­ні­стра від біль­шо­сті в за­ко­но­дав­чо­му ор­га­ні спо­ну­кає його під­три­му­ва­ти ре­пу­та­цію по­лі­ти­ка, який спра­ве­дли­во роз­по­ді­ляє ви­го­ди від вла­ди між за­ко­но­дав­ця­ми, що його під­три­му­ють. При цьо­му чле­ни вла­дної ко­а­лі­ції охо­чі­ше під­три­ма­ють за­кон, якщо від ре­зуль­та­ту го­ло­су­ва­н­ня за­ле­жа­ти­ме подаль­ше існу­ва­н­ня уря­ду. Як на­слі­док, пар­тії за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня за­зви­чай більш ди­сци­плі­но­ва­ні та згур­то­ва­ні, ніж за пре­зи­дент­ської.
За пре­зи­дент­ської фор­ми прав­лі­н­ня пре­зи­дент най­імо­вір­ні­ше роз­по­ді­ля­ти­ме ви­го­ди сво­го па­тро­на­ту між тими, хто може під­три­ма­ти його пе­ре­о­бра­н­ня. По­тре­ба в під­трим­ці з боку за­ко­но­твор­ців, які ма­ють гір­шу пар­тій­ну ди­сци­плі­ну, ніж за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня, зу­мов­лює не­об­хі­дність прив’язки на­да­н­ня ви­год у ме­жах по­лі­ти­ки «діж­ки з са­лом» до за­ко­но­про­є­ктів.
Якщо жо­дна пар­тія не здо­бу­ла біль­шо­сті в пар­ла­мен­ті, то за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня уряд може ли­ша­ти­ся па­ра­лі­зо­ва­ним доти, доки гру­па пар­тій, зда­тних ра­зом утво­ри­ти біль­шість, не ді­йде зго­ди щодо фор­му­ва­н­ня уря­ду. Це ча­сто тра­пля­є­ться в пер­ші ти­жні пі­сля ви­бо­рів, але за­зви­чай нова ко­а­лі­ція фор­му­є­ться до­сить швид­ко. Про­те за пре­зи­дент­ської фор­ми прав­лі­н­ня та­кий па­ра­ліч прийня­т­тя рі­шень може три­ва­ти впро­довж усьо­го пре­зи­дент­сько­го стро­ку, якщо пар­тія пре­зи­ден­та не кон­тро­лює пар­ла­мент, як це ча­сто від­бу­ва­ло­ся у США остан­ні­ми де­ся­ти­лі­т­тя­ми.
Пар­тії пар­ла­мент­ської ко­а­лі­ції мо­жуть по­гро­жу­ва­ти від­став­кою уря­ду, якщо не отри­ма­ють ба­жа­ної ви­го­ди від уча­сті в ко­а­лі­ції. Такі за­гро­зи за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня мо­жуть ство­ри­ти ри­зик ре­гу­ляр­них уря­до­вих криз та три­ва­лих пе­рі­о­дів без уря­ду, зда­тно­го пра­цю­ва­ти. Однак цей ри­зик мо­жна мі­ні­мі­зу­ва­ти за до­по­мо­гою кон­сти­ту­цій­но­го пра­ви­ла під на­звою «кон­стру­ктив­ний во­тум не­до­ві­ри уря­ду», згі­дно з яким пар­ла­мент може від­пра­ви­ти уряд у від­став­ку лише тоді, коли існує аль­тер­на­тив­на біль­шість, зда­тна за­мі­ни­ти його. Це пра­ви­ло впер­ше було впро­ва­дже­не в Ні­меч­чи­ні, а те­пер за­сто­со­ву­є­ться в ба­га­тьох кра­ї­нах.
Є пев­ні при­кла­ди ефе­ктив­них си­стем із пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, в яких пов­но­ва­же­н­ня ви­ко­нав­чої вла­ди обме­же­ні, оскіль­ки пар­ла­мент вда­ло стри­мує спро­би пре­зи­ден­тів на­ро­щу­ва­ти свою вла­ду. При­кла­да­ми, що спа­да­ють на дум­ку, є США та Чилі. Однак біль­шість пре­зи­дент­ських си­стем у сві­ті ви­яв­ля­ють схиль­ність до са­мо­вла­д­дя, оскіль­ки пре­зи­ден­ти по­стій­но на­ма­га­ю­ться роз­ши­ри­ти свої пов­но­ва­же­н­ня аж до здо­бу­т­тя фа­кти­чно­го кон­тро­лю над усі­ма гіл­ка­ми вла­ди. Це може при­зво­ди­ти до зло­вжи­ва­н­ня вла­дою пре­зи­ден­том, який не від­чу­ває обме­жень сво­єї вла­ди. Акту­аль­ни­ми при­кла­да­ми є Ро­сія та Ту­реч­чи­на. Усі ре­спу­блі­ки ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, крім Мол­до­ви, Есто­нії, Ли­тви та Ла­твії, за­про­ва­ди­ли пре­зи­дент­ські фор­ми прав­лі­н­ня, при­чо­му ре­зуль­та­ти цих кра­їн пе­ре­ва­жно гір­ші у по­рів­нян­ні з до­ся­гне­н­ня­ми пар­ла­мент­ських ре­жи­мів Цен­траль­ної та За­хі­дної Єв­ро­пи. Те саме мо­жна ска­за­ти й про істо­рію Укра­ї­ни про­тя­гом остан­ніх 25 ро­ків, яка від­дзер­ка­лює цей не­вда­лий до­свід.
Де­які кра­ї­ни, зокре­ма Укра­ї­на, ви­ко­ри­сто­ву­ють змі­ша­ну на­пів­пре­зи­дент­ську фор­му прав­лі­н­ня, вла­ду в якій роз­по­ді­ле­но між обра­ним пре­зи­ден­том та прем’єр-мі­ні­стром, що підзві­тний пар­ла­мен­ту. При­хиль­ни­ки та­ких на­пів­пре­зи­дент­ських форм прав­лі­н­ня спо­ді­ва­ю­ться по­єд­на­ти най­кра­щі риси пре­зи­дент­ської та пар­ла­мент­ської форм, але кри­ти­ки за­не­по­ко­є­ні тим, що такі фор­ми прав­лі­н­ня мо­жуть, нав­па­ки, по­єд­на­ти їх най­гір­ші риси. У будь-яко­му разі на­пів­пре­зи­дент­ська фор­ма прав­лі­н­ня може ство­рю­ва­ти під­ґрун­тя для кон­флі­кту між пре­зи­ден­том і прем’єр-мі­ні­стром у ме­жах ви­ко­нав­чої вла­ди.
Одні­єю з пер­ших на­пів­пре­зи­дент­ських си­стем була ні­ме­цька Ве­ймар­ська ре­спу­блі­ка (1919–1933), що обва­ли­лась пе­ред Дру­гою сві­то­вою вій­ною, коли до вла­ди при­йшли на­ци­сти. Сьо­го­дні­шню Фран­цію ча­сто на­зи­ва­ють кра­ї­ною з на­пів­пре­зи­дент­ською фор­мою прав­лі­н­ня, але за сво­єю су­т­тю вона, рад­ше, на­ле­жить до пар­ла­мент­сько­го типу, оскіль­ки (згі­дно з прийня­тою пра­кти­кою «спів­жи­т­тя» між пре­зи­ден­том і прем’єр-мі­ні­стром у Фран­ції) в тому разі, якщо біль­шість у пар­ла­мен­ті має не та пар­тія, до якої на­ле­жить пре­зи­дент, кон­троль над уря­дом здій­снює прем’єр-мі­ністр.

Залежність від виборчої системи

У де­яких кра­ї­нах за­ко­но­дав­ців оби­ра­ють на осно­ві про­пор­цій­ної ви­бор­чої си­сте­ми, в якій час­тки отри­ма­них рі­зни­ми пар­ті­я­ми де­пу­тат­ських ман­да­тів більш-менш від­по­від­а­ють час­ткам отри­ма­них го­ло­сів. В ін­ших кра­ї­нах пар­ла­мен­та­рі­їв оби­ра­ють за ма­жо­ри­тар­ною ви­бор­чою си­сте­мою, де кан­ди­да­ти зма­га­ю­ться в ко­жно­му окру­зі за один-єди­ний ман­дат, що пе­ре­хо­дить до того, хто на­брав най­біль­ше го­ло­сів.
Про­пор­цій­ні си­сте­ми, як пра­ви­ло, спри­я­ють по­яві біль­шої кіль­ко­сті ма­лень­ких пар­тій у пар­ла­мен­ті, що ускла­днює фор­му­ва­н­ня уря­до­вої ко­а­лі­ції пі­сля ви­бо­рів за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня. Прийня­т­тя рі­шень за­га­лом та­кож від­бу­ва­є­ться по­віль­ні­ше та по­тре­бує ком­про­мі­сів, що ча­сто є не­ді­є­ви­ми. Ста­біль­ність уря­ду в ці­ло­му є ниж­чою, оскіль­ки одна або біль­ше пар­тій мо­жуть по­гро­жу­ва­ти при­пи­не­н­ням під­трим­ки уря­ду.
Про­те ма­жо­ри­тар­на ви­бор­ча си­сте­ма зда­тна пов­ні­стю або май­же пов­ні­стю по­зба­ви­ти пред­став­ни­цтва в пар­ла­мен­ті на­віть до­сить впли­во­ві гру­пи, якщо вони не на­ле­жать до по­лі­ти­чної біль­шо­сті й не ма­ють до­ста­тньої гео­гра­фі­чної кон­цен­тра­ції для здо­бу­т­тя біль­шо­сті в яко­мусь окру­зі. Крім того, ма­жо­ри­тар­ні ви­бор­чі си­сте­ми мо­жуть за­го­стри­ти про­бле­му гео­гра­фі­чно­го фа­во­ри­ти­зму, по­сла­блю­ю­чи окру­ги, пред­став­ни­ки яких не вхо­дять до уря­до­вої ко­а­лі­ції. Цю про­бле­му час­тко­во мо­жна ви­рі­ши­ти шля­хом пе­ре­да­н­ня зна­чних пов­но­ва­жень мі­сце­вій вла­ді, щоб вона за­без­пе­чу­ва­ла лю­дей по­слу­га­ми, на­віть якщо вони про­жи­ва­ють за ме­жа­ми ба­зо­вих для уря­до­вої ко­а­лі­ції те­ри­то­рій.
Для уни­кне­н­ня про­бле­ми ізо­ля­ції не­про­пор­цій­но­го пред­став­ни­цтва мен­шин за пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня пе­ре­ва­гу за­зви­чай від­да­ють про­пор­цій­ній ви­бор­чій си­сте­мі. Пар­ла­мент­ська фор­ма прав­лі­н­ня з про­пор­цій­ною ви­бор­чою си­сте­мою більш ін­клю­зив­на, ніж з ма­жо­ри­тар­ною. Ще одні­єю по­зи­тив­ною ри­сою про­пор­цій­ної ви­бор­чої си­сте­ми є те, що вона від­дає пе­ре­ва­гу за­галь­ним су­спіль­ним бла­гам, а не тим, яких пра­гне лише вузь­ке коло ви­бор­ців, оскіль­ки мета ви­бор­чої кон­ку­рен­ції по­ля­гає у здо­бут­ті яко­мо­га біль­шої кіль­ко­сті го­ло­сів за­га­лом, а не в отри­ман­ні під­трим­ки в окре­мих кри­ти­чно ва­жли­вих окру­гах. Крім того, вона спри­яє за­хи­сту мен­шин.
У пре­зи­дент­ських си­сте­мах роз­по­ро­ше­ність пар­тій при про­пор­цій­ній ви­бор­чій си­сте­мі по­сла­блює роль пар­ла­мен­ту в обме­жен­ні вла­ди пре­зи­ден­та.
З огля­ду на зна­чну не­без­пе­ку того, що пре­зи­дент, яко­го ніщо не стри­мує, пра­ви­ти­ме са­мо­вла­дно, ба­га­то хто вва­жає, що пре­зи­дент­ська де­мо­кра­тія пра­цює кра­ще, якщо оби­ра­ти пар­ла­мент за ма­жо­ри­тар­ною ви­бор­чою си­сте­мою, як це від­бу­ва­є­ться в США та Чилі.

Яка система була б найкращою для України?

В умо­вах прийня­тої в Укра­ї­ні на­пів­пре­зи­дент­ської фор­ми прав­лі­н­ня мі­ні­стри підзві­тні Вер­хов­ній Раді, але го­лів мі­сце­вих дер­жав­них адмі­ні­стра­цій при­зна­чає пре­зи­дент. Та­кий роз­по­діл пов­но­ва­жень по­ро­джує що­най­мен­ше три ве­ли­кі про­бле­ми для Укра­ї­ни. По-пер­ше, це ство­рює мо­жли­вість пер­ма­нен­тно­го кон­флі­кту все­ре­ди­ні вла­ди між мі­ні­стра­ми та го­ло­ва­ми мі­сце­вих дер­жав­них адмі­ні­стра­цій. По-дру­ге, пре­зи­дент мен­ше пе­ре­йма­ти­ме­ться ко­рум­по­ва­ні­стю при­зна­че­них ним го­лів дер­жав­них адмі­ні­стра­цій у тих ре­гіо­нах, де він отри­мує мен­ше го­ло­сів, а тому ре­гіо­ни поза ме­жа­ми бази під­трим­ки пре­зи­ден­та ма­ють усі під­ста­ви ви­сту­па­ти про­ти ньо­го. Отже, в Укра­ї­ні така си­ту­а­ція по­тро­ху, але си­сте­ма­ти­чно при­зво­дить до за­го­стре­н­ня по­ля­ри­за­ції ре­гіо­нів у став­лен­ні до пре­зи­дент­ської по­лі­ти­ки.
По-тре­тє, пре­зи­дент­ський кон­троль над мі­сце­вою вла­дою обме­жує мо­жли­во­сті ви­бор­ців ви­яв­ля­ти в ній пер­спе­ктив­них но­вих лі­де­рів за­галь­но­дер­жав­но­го рів­ня. У біль­шо­сті успі­шних де­мо­кра­тій обра­ні очіль­ни­ки мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня ма­ють змо­гу до­ве­сти свою зда­тність бути силь­ни­ми кан­ди­да­та­ми на ке­рів­ні по­са­ди на­ціо­наль­но­го рів­ня, за­без­пе­чу­ю­чи на­да­н­ня які­сних дер­жав­них по­слуг на мі­сце­во­му рів­ні. Однак коли пре­зи­дент Укра­ї­ни при­зна­чає та звіль­няє го­лів мі­сце­вих адмі­ні­стра­цій, він може ви­ко­ри­ста­ти свою вла­ду для усу­не­н­ня будь-яко­го мі­сце­во­го лі­де­ра, який має шан­си скла­сти йому силь­ну кон­ку­рен­цію. Отже, укра­їн­ська на­пів­пре­зи­дент­ська фор­ма прав­лі­н­ня схиль­на по­сла­блю­ва­ти де­мо­кра­ти­чну кон­ку­рен­цію.
За­раз Укра­ї­на най­біль­ше по­тре­бує на­ціо­наль­но­го лі­де­ра, який був би по-справ­жньо­му від­да­ний бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю у всіх сфе­рах су­спіль­но­го жи­т­тя. Коли і пре­зи­дент, і прем’єр-мі­ністр при­зна­ча­ють біль­шість по­са­дов­ців у вла­ді, вони оби­два не за­ці­кав­ле­ні в будь-яких ко­ру­пцій­них скан­да­лах. Якщо укра­їн­сько­му на­ро­до­ві по­трі­бен пре­зи­дент, пов­ні­стю мо­ти­во­ва­ний ви­кри­ва­ти ко­ру­пцію, то його слід пов­ні­стю по­зба­ви­ти мо­жли­во­сті при­зна­ча­ти по­са­дов­ців. Це є пе­ре­кон­ли­вим ар­гу­мен­том на ко­ристь руху до справ­ді пар­ла­мент­ської фор­ми прав­лі­н­ня, в якій уря­дов­ці бу­дуть ціл­ком підзві­тні Вер­хов­ній Раді, а по­са­до­ві осо­би обла­сних і ра­йон­них дер­жав­них адмі­ні­стра­цій — від­по­від­ним обла­сним або ра­йон­ним ра­дам.
Хо­ро­шим при­кла­дом для Укра­ї­ни може бути Ав­стрія. Пре­зи­дент Ав­стрії оби­ра­є­ться на­ро­дом на­пря­му, але має дуже обме­же­ний кон­троль над уря­дом. Зав­дя­ки та­ко­му від­окрем­лен­ню від пря­мої від­по­від­аль­но­сті за уряд пре­зи­ден­ти Ав­стрії ста­ли че­сни­ми та актив­ни­ми пред­став­ни­ка­ми за­галь­них су­спіль­них ін­те­ре­сів у кра­ї­ні. Як на­слі­док, ав­стрій­ські пре­зи­ден­ти за­зви­чай дуже по­пу­ляр­ні та ре­гу­ляр­но пе­ре­оби­ра­ю­ться зі зна­чною під­трим­кою (на­віть якщо ре­зуль­та­ти пар­тії пре­зи­ден­та на ін­ших ви­бо­рах є слаб­ки­ми).
На­ве­де­ні ар­гу­мен­ти на ко­ристь обме­же­н­ня пре­зи­дент­ських пов­но­ва­жень та де­цен­тра­лі­за­ції мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня не за­ле­жать від будь-якої ре­фор­ми укра­їн­ської ви­бор­чої си­сте­ми. Однак вже мо­жна по­чу­ти го­ло­си на ко­ристь ви­бор­чої ре­фор­ми, що збіль­шить кіль­кість ман­да­тів у Вер­хов­ній Раді, які роз­по­ді­ля­ю­ться за про­пор­цій­ною си­сте­мою, з 50% до 100%. У разі ска­су­ва­н­ня одно­ман­да­тних окру­гів ва­жли­ві­ше було б за­без­пе­чи­ти від­кри­т­тя пар­тій­них спи­сків, щоб дати ви­бор­цям змо­гу від­да­ва­ти свої го­ло­си тим, кого вони під­три­му­ють най­біль­ше се­ред но­мі­но­ва­них пар­ті­єю в їхньо­му ре­гіо­ні. Тоді за­сто­су­ва­н­ня про­пор­цій­но­го пред­став­ни­цтва у ве­ли­ких ви­бор­чих окру­гах із 20 чи біль­ше по­тен­цій­ни­ми де­ле­га­та­ми до пар­ла­мен­ту май­же з пев­ні­стю за­без­пе­чи­ло б на­яв­ність пред­став­ни­ків ко­жно­го ви­бор­чо­го окру­гу у скла­ді ко­а­лі­ції пар­тій, що скла­ли б осно­ву уря­до­вої біль­шо­сті у Вер­хов­ній Раді. Тоб­то ви­бор­ча ре­фор­ма може та­кож спри­я­ти по­сла­блен­ню ре­гіо­наль­ної по­ля­ри­за­ції в Укра­ї­ні.
У кін­це­во­му під­сум­ку, якою б не була кон­сти­ту­цій­на ре­фор­ма в Укра­ї­ні, вла­да має де­мо­кра­ти­чно на­ле­жа­ти гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни. Однак мо­жна бути впев­не­ни­ми в тому, що лі­де­ри при вла­ді опи­ра­ти­му­ться будь-яким змі­нам, по­кли­ка­ним обме­жи­ти їхні пов­но­ва­же­н­ня; че­рез цей опір кон­сти­ту­цій­ні ре­фор­ми рід­ко до­ся­га­ють успі­ху за від­су­тно­сті по­ту­жно­го за­пи­ту в су­спіль­стві. Та­кий опір кон­сти­ту­цій­ним ре­фор­мам не­о­бов’яз­ко­во по­га­ний, оскіль­ки ва­жли­во, щоб вла­да була ста­біль­ною, а тому кон­сти­ту­ції вар­то змі­ню­ва­ти лише тоді, коли в цьо­му справ­ді є на­галь­на по­тре­ба.
Ця ста­т­тя є спро­бою пе­ре­ко­на­ти гро­ма­дян Укра­ї­ни в тому, що, схо­же, на­став час дуже сер­йо­зно за­ду­ма­тись над пи­та­н­ням кон­сти­ту­цій­ної ре­фор­ми.

Переваги та недоліки різних демократичних політичних інститутів

Мажоритарна виборча система: Президентська форма правління

Пе­ре­ва­ги:
  • є мо­жли­вість чі­тко­го роз­ме­жу­ва­н­ня пов­но­ва­жень.
Не­до­лі­ки:
  • на­дмір­на кон­цен­тра­ція вла­ди в ру­ках пре­зи­ден­та;
  • слаб­ша пар­тій­на ди­сци­плі­на, біль­ше по­лі­ти­ки «діж­ки з са­лом»;
  • мо­жли­вий па­ра­ліч вла­ди.

Мажоритарна виборча система: парламентська форма правління

Пе­ре­ва­ги:
  • швид­кість та ефе­ктив­ність прийня­т­тя рі­шень;
  • силь­на пар­тій­на ди­сци­плі­на.
Не­до­лі­ки:
  • від­су­тність роз­ме­жу­ва­н­ня пов­но­ва­жень між ви­ко­нав­чою та за­ко­но­дав­чою гіл­ка­ми вла­ди;
  • мо­жли­вість ви­клю­че­н­ня мен­шо­стей із вла­ди на три­ва­лий час;
  • мо­жли­вість на­да­н­ня на­дмір­них пе­ре­ваг де­яким мен­шо­стям і мі­сце­во­стям.

Пропорційна виборча система: президентська форма правління

Пе­ре­ва­ги:
  • є мо­жли­вість чі­тко­го роз­ме­жу­ва­н­ня пов­но­ва­жень.
Не­до­лі­ки:
  • на­дмір­на кон­цен­тра­ція вла­ди в ру­ках пре­зи­ден­та;
  • слаб­ша пар­тій­на ди­сци­плі­на, біль­ше по­лі­ти­ки «діж­ки з са­лом»;
  • мо­жли­вий па­ра­ліч вла­ди;
  • біль­ша роз­по­ро­ше­ність по­си­лює вла­ду пре­зи­ден­та та спри­яє ку­мів­ству у вла­ді.

Пропорційна виборча система: парламентська форма правління

Пе­ре­ва­ги:
  • ін­клю­зив­ність біль­шо­сті;
  • силь­на пар­тій­на ди­сци­плі­на;
  • уні­вер­саль­ність су­спіль­них благ.
Не­до­лі­ки:
  • від­су­тність роз­ме­жу­ва­н­ня пов­но­ва­жень між ви­ко­нав­чою та за­ко­но­дав­чою гіл­ка­ми вла­ди;
  • по­віль­ні­ше та менш ефе­ктив­не прийня­т­тя рі­шень;
  • на­дмір­на впли­во­вість при­бі­чни­ків уря­ду, що на­ле­жать до мен­шо­сті;
  • мен­ша ста­біль­ність уря­ду.

Рекомендована додаткова література

Спо­ді­ва­є­мось, що наша кни­га пе­ре­ко­на­ла вас у тому, що еко­но­мі­ка — це не тіль­ки ва­жли­во, але ще й ці­ка­во й ве­се­ло. Тим, хто ба­жає ді­зна­ти­ся біль­ше, ре­ко­мен­ду­є­мо ряд під­ру­чни­ків з основ еко­но­мі­чної на­у­ки (вклю­чно з під­ру­чни­ком, укла­де­ним дво­ма ав­то­ра­ми цієї кни­ги): ті ідеї, про які ми роз­по­від­а­ли, обго­во­рю­ю­ться в них на­ба­га­то до­кла­дні­ше та з ви­ко­ри­ста­н­ням зна­чно біль­шо­го об­ся­гу гра­фі­чних ма­те­рі­а­лів. Ниж­че ми по­да­є­мо пе­ре­лік книг — як кла­си­чних, так і ви­пу­ще­них не­що­дав­но. Вони до­по­мо­жуть кра­ще зро­зу­мі­ти, як фун­кціо­нує еко­но­мі­ка, і під­хо­дять на­віть тим, хто не має схиль­но­сті до ма­те­ма­ти­ки. Про кни­ги, що вам спо­до­ба­лись, та про інші кни­ги, які, на вашу дум­ку, вар­то вклю­чи­ти до на­сту­пно­го ви­да­н­ня, пи­шіть нам еле­ктрон­ною по­штою на адре­су suggestions@econfun.org. Час від часу — у зв’язку з пу­блі­ка­ці­єю но­вих книг — ми онов­лю­ва­ти­ме­мо цей пе­ре­лік, тому за­про­шу­є­мо вас на наш сайт https://econfun.org. При­єм­но­го чи­та­н­ня!
Acemoglu, Daron, and James A. Robinson. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. New York: Crown, 2012 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: Адже­мо­глу, Да­рон і Джеймс Ро­бін­сон. Чому на­ції за­не­па­да­ють. По­хо­дже­н­ня вла­ди, ба­гат­ства та бі­дно­сті / пер. з англ. Оле­ксандр Дем’ян­чук. Київ : Наш фор­мат, 2016).
Acton, H. B. The Morals of Markets and Related Essays. Indianapolis: Liberty Fund, 1993.
Alchian, Armen A. and William R. Allen (ed. Jerry L. Jordan). Universal Economics. Indianapolis: Liberty Fund, 2018.
Barro, Robert. Nothing is Sacred: Economic Ideas for the New Millennium. Cambridge, MA: MIT Press, 2003.
Becker, Gary. The Economics of Life (Revised). New York: McGraw Hill, 1997.
Becker, Gary and Posner, Richard. Uncommon Sense: Economic Insights, from Marriage to Terrorism. Chicago: University of Chicago Press, 2009.
Boettke, Peter. Living Economics: Yesterday, Today and Tomorrow. Oakland, CA: Independent Institute, 2012.
Caplan, Bryan. The Myth of the Rational Voter: Why Democracies Choose Bad Policies. Princeton: Princeton, 2007.
Clark, Anthony. Economics Through Everyday Life: From China & Chili Dogs to Marx & Marijuana. Berkeley, CA: Zephyros, 2016.
Conard, Edward. Unintended Consequences: Why Everything You’ve Been Told About the Economy is Wrong. New York: Portfolio, Penguin, 2012.
Cowen, Tyler. Discover Your Inner Economist: Use Incentives to Fall in Love, Survive Your Next Meeting, and Motivate Your Dentist. New York: Plume, 2007.
Cowen, Tyler. Big Business: A Love Letter to an American Anti-Hero. New York: St. Martin’s Press, 2019.
Coyle, Diane. Sex, Drugs and Economics. New York: Texere Publishing, 2002.
Desai, Mihir. The Wisdom of Finance. Boston: Houghton Mifflin Harcourt, 2017.
de Soto, Hernando. The Mystery of Capital. New York: Basic Books, 2000 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: де Сото, Ер­нан­до. За­гад­ка ка­пі­та­лу. Чому ка­пі­та­лізм пе­ре­ма­гає на За­хо­ді і ніде біль­ше / пер. з англ. Ми­ко­ла Клим­чук. Київ : Наш фор­мат, 2017).
Frank, Robert. The Economic Naturalist: In Search of Explanations for Everyday Enigmas. New York: Basic Books, 2008.
Friedman, David. Hidden Order: The Economics of Everyday Life. New York: Harper Business, 1997.
Friedman, Milton. Capitalism and Freedom. Chicago: University of Chicago Press, 2002 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: Фрі­дман, Міл­тон за уча­сті Роуз Фрі­дман. Ка­пі­та­лізм і сво­бо­да / пер. з англ. Неля Ро­га­чев­ська. Київ : Наш фор­мат, 2017).
Friedman, Milton and Rose Friedman. Free to Choose. New York: Harcourt Brace Jovanovic, 1980.
Gwartney, James D., Richard L. Stroup, Russell S. Sobel, and David A. MacPherson. Economics: Private and Public Choice, 16th edition. Mason, OH: South-Western Cengage, 2017.
Gwartney, James D., Robert Lawson, Joshua Hall, and Ryan Murphy. Economic Freedom of the World, 2019 Annual Report. Vancouver: Fraser Institute, 2019.
Hamermesh, Daniel. Economics is Everywhere. New York: Irwin, 2004.
Harford, Tim. The Logic of Life: The Rational Economist in an Irrational World. New York: Random House, 2008.
Harford, Tim. The Undercover Economist: Exposing Why the Rich Are Rich, the Poor Are Poor – and Why You Can Never Buy a Decent Used Car! Revised, Updated Edition. Oxford: Oxford University Press, 2012.
Harford, Tim. Dear Undercover Economist: Priceless Advice on Money, Work, Sex, Kids, and Life’s Other Challenges. New York: Random House, 2009.
Harford, Tim. The Undercover Economist Strikes Back: How to Run or Ruin an Economy. New York: Riverhead, 2014.
Hayek, Friedrich. Nobel Prize Lecture: The Pretence of Knowledge. 1974. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/economic-sciences/1974/hayek/lecture (пе­ре­клад укра­їн­ською мо­вою: http://mises.org.ua/articles/53-friedrich-hayek/58-pretence-of-knowledge.html).
Havrylyshyn, Oleh. Present at the Transition: An Inside Look at the Role of History,Politics, and Personalities in Post-Communist Countries. Cambridge: Cambridge University Press, 2020.
Hazlitt, Henry. Economics in One Lesson. New York: Arlington House, 1979 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: Ге­зліт, Ген­рі. Еко­но­мі­ка в одній ле­кції : пер. з англ. : Осно­ви те­о­рії та пра­кти­ки управ­лі­н­ня / Ген­рі Ге­зліт. Львів : Укр.-амер. фонд "Сейбр-Сві­тло", 1995. 166 с).
Henderson, David R. (ed.). Concise Encyclopedia of Economics. Indianapolis: Liberty Fund, 2008. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/CEE.html.
Heyne, Paul. Are Economists Basically Immoral? Indianapolis: Liberty Fund, 2008.
Kishtainy, Niall. The Economics Book: Big Ideas Simply Explained. London: DK, 2018.
Landsburg, Steven E. More Sex Is Safer Sex: The Unconventional Wisdom of Economics. New York: Free Press, 2008.
Landsburg, Steven E. The Armchair Economist: Economic & Everyday Life. New York: Free Press, 2012.
Landsburg, Steven E. The Big Questions: Tackling the Problems of Philosophy with Ideas from Mathematics, Economics, and Physics. New York: Free Press, 2009.
Lawson, Robert and Benjamin Powell. Socialism Sucks, Two Economists Drink Their Way Through the Unfree World. Washington, D.C.: Regenery, 2019.
Leiser, David and Yhonatan Shemesh. How We Misunderstand Economics and Why It Matters. Oxfordshire: Routledge, 2018.
Levitt, Steven and Stephen Dubner. When to Rob a Bank …And 131 More Warped Suggestions and Well-Intended Rants. New York: William Morrow, 2015.
Levitt, Steven and Stephen Dubner. SuperFreakonomics: Global Cooling, Patriotic Prostitutes, and Why Suicide Bombers Should Buy Life Insurance. New York: William Morrow, 2011 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: Ле­вітт, Сті­вен і Сті­вен Да­бнер. Су­пер­фрі­ко­но­мі­ка / пер. з англ. Дми­тро Ко­же­дуб. Київ : Наш фор­мат, 2018).
Levitt, Steven and Stephen Dubner. Freakonomics: A Rogue Economist Explores the Hidden Side of Everything. New York: William Morrow, 2009 (ви­да­н­ня укра­їн­ською мо­вою: Ле­вітт, Сті­вен і Сті­вен Да­бнер. Фрі­ко­но­мі­ка. Зво­ро­тний бік усьо­го на сві­ті / пер. з англ. Во­ло­ди­мир Гор­ба­тько. Київ : Наш фор­мат, 2017).
Malkiel, Burton. A Random Walk Down Wall Street. New York: W. W. Norton & Company, 2015.
McCloskey, Deirde. Why Liberalism Works: How True Liberal Values Produce a Freer, More Equal, Prosperous World for All. New Haven: Yale University Press, 2019.
При­мі­тка: вар­то про­чи­та­ти всі ре­шту кни­жок, на­пи­са­них Мак­кло­скі.
Mokyr, Joel. A Culture of Growth: The Origins of the Modern Economy. Princeton: Princeton University Press, 2018.
Norberg, Johan. In Defense of Global Capitalism. Washington, D.C.: Cato Institute, 2003.
Norberg, Johan. Financial Fiasco: How America’s Infatuation with Home Ownership and Easy Money Created the Economic Crisis. Washington, D.C.: Cato Institute, 2009.
North, Douglass C. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. Cambridge: Cambridge University Press, 1990.
Novak, Michael. Free Persons and the Common Good. Seattle: Madison Books, 1989.
O’Rourke, P. J. Eat the Rich: A Treatise on Economics. New York: Atlantic Monthly Press, 1999.
O’Rourke, P. J. None of My Business: P. J. Explains Money, Banking, Debt, Assets, Liabilities and Why He’s Not Rich and Neither Are You. New York: Atlantic Monthly Press, 2018.
Oyer, Paul. Everything I Ever Needed to Know About Economics I Learned from On-Line Dating. Brighton, MA: Harvard Business Review Press, 2014.
Rosenberg, Nathan, and L. E. Birdzell. How the West Grew Rich. New York: Basic Books, 1986.
Schrager, Allison. An Economist Walks Into a Brothel (and Other Unexpected Places to Understand Risk). New York: Penguin, 2019.
Sirico, Robert. In Defense of the Free Market. Washington, D.C.: Regenery, 2012.
Skousen, Mark. The Making of Modern Economics (3rd ed.). Oxfordshire: Routledge, 2016.
Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments. Library of Economics and Liberty, 1759. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/Smith/smMS.html.
Smith, Adam. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations. Library of Economics and Liberty, 1776. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. URL: http://www.econlib.org/library/Smith/smWN.html.
Sowell, Thomas. Basic Economics: A Common Sense Guide to the Economy, 5th Edition. New York: Basic Books, 2015.
Sowell, Thomas. Economic Facts and Fallacies. New York: Basic Books, 2011.
Sowell, Thomas. Applied Economics: Thinking Beyond Stage One. New York: Basic Books, 2009.
Tamny, John. Popular Economics: What the Rolling Stones, Downton Abbey, and LeBron James Can Teach You About Economics. Washington, D.C.: Regenery, 2015.
Tomasi, John. Free Market Fairness. Princeton: Princeton, 2012.
Velez-Hagan, Justin. The Common Sense Behind Basic Economics: A Guide for Budding Economists, Students, and Voters. Washington, D.C.: Lexington Books, 2015.
Wheelan, Charles. Naked Economics: Undressing the Dismal Science. New York: W. W. Norton & Company, 2002.
Zitelmann, Rainer. The Power of Capitalism. London: LID Publishing, 2019.
Ві­део­ма­те­рі­а­ли
До цієї кни­ги ми вклю­чи­ли по­си­ла­н­ня на чи­слен­ні ві­део­ро­ли­ки. Це, зви­чай­но, лише не­зна­чна час­тка до­сту­пних для пе­ре­гля­ду ві­део; до того ж, нові ві­део з’яв­ля­ю­ться що­дня. Для по­шу­ку та пе­ре­гля­ду но­вих ві­део­ма­те­рі­а­лів ми ре­ко­мен­ду­є­мо такі сай­ти:
Ми зно­ву за­про­шу­є­мо вас на наш сайт, де час від часу ми бу­де­мо пу­блі­ку­ва­ти пе­ре­лік но­вих ві­део­ма­те­рі­а­лів, які нам осо­бли­во спо­до­ба­лись. А ви не за­бу­вай­те ді­ли­ти­ся з нами тими ві­део, що спо­до­ба­лись вам!

Глосарій

Акціо­нер (те саме, що й Пайовик) фі­зи­чна осо­ба або уста­но­ва (вклю­чно з ком­па­ні­єю), що на за­кон­них під­ста­вах во­ло­діє одні­єю або кіль­ко­ма акці­я­ми в дер­жав­ній або при­ва­тній ком­па­нії. Ко­жна акція пред­став­ляє одна­ко­ву час­тку во­ло­ді­н­ня під­при­єм­ством. ↩︎
Акціо­нер­ний ка­пі­тал су­ку­пність ча­сток (акцій) у ка­пі­та­лі ком­па­нії. Ком­па­нії за­лу­ча­ють ко­шти че­рез ви­пуск акцій, які на­да­ють їхнім вла­сни­кам пра­во на про­пор­цій­ну час­тку в при­бу­тку фір­ми. Вла­сни­ки акцій не не­суть від­по­від­аль­но­сті за бор­ги ком­па­нії, що пе­ре­ви­щу­ють їхні по­ча­тко­ві ін­ве­сти­ції. Однак не­має га­ран­тій, що в май­бу­тньо­му вла­сни­ки або по­вер­нуть свої по­ча­тко­ві ін­ве­сти­ції, або отри­ма­ють до­хід. ↩︎
Акція пра­во­вий ін­стру­мент, який на­дає його вла­сни­ку (акціо­не­ру) пра­во го­ло­су щодо дій, які вчи­ня­ю­ться ком­па­ні­єю. Ко­жен акціо­нер має го­лос, рів­ний кіль­ко­сті на­яв­них у ньо­го акцій, по­ді­ле­ній на за­галь­ну кіль­кість ви­пу­ще­них ком­па­ні­єю акцій. Акція на­справ­ді є час­ткою за­па­сів. Тер­мін «за­па­си» збе­ріг­ся із ча­сів най­пер­шої кор­по­ра­ції. До її скла­ду вхо­ди­ли тор­го­вель­ні ком­па­нії, і «за­па­си» в бу­кваль­но­му сен­сі озна­ча­ли за­па­си то­ва­рів, при­зна­че­них для про­да­жу. ↩︎
Аль­тер­на­тив­ні ви­тра­ти най­до­рож­чий аль­тер­на­тив­ний то­вар або вид ді­яль­но­сті, яким по­трі­бно по­жер­тву­ва­ти вна­слі­док ви­бо­ру ін­шо­го ва­рі­ан­ту. ↩︎
Бан­крут­ство ви­зна­н­ня су­дом не­зда­тно­сті бор­жни­ка по­га­си­ти борг пе­ред кре­ди­то­ром. ↩︎
Бар­тер­на си­сте­ма обмін то­ва­рів або по­слуг без­по­се­ре­дньо на інші то­ва­ри або по­слу­ги без ви­ко­ри­ста­н­ня гро­шей. ↩︎
Бі­дність стан або умо­ви, в яких лю­ди­ні або гро­ма­ді бра­кує фі­нан­со­вих ре­сур­сів і пре­дме­тів пер­шої не­об­хі­дно­сті для за­без­пе­че­н­ня мі­ні­маль­но прийня­тно­го рів­ня жи­т­тя. ↩︎
Бір­жо­вий ма­клер осо­ба або ком­па­нія, що ку­пує і про­дає акції та облі­га­ції для ін­ших осіб. ↩︎
Бю­джет очі­ку­ва­ні до­хо­ди й за­пла­но­ва­ні ви­тра­ти за ста­т­тя­ми за пев­ний пе­рі­од. ↩︎
Бю­дже­тний де­фі­цит сума, на яку су­ку­пні дер­жав­ні ви­да­тки пе­ре­ви­щу­ють су­ку­пні над­хо­дже­н­ня до бю­дже­ту про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду, за­зви­чай, одно­го року. ↩︎
Ва­ло­вий вну­трі­шній про­дукт (ВВП) рин­ко­ва вар­тість усіх то­ва­рів і по­слуг, ви­ро­бле­них у кра­ї­ні про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду для кін­це­во­го (а не про­мі­жно­го) ви­ко­ри­ста­н­ня. ВВП є мі­рою як до­хо­ду, так і об­ся­гу ви­ро­бни­цтва. ↩︎
Ва­лю­тний курс ціна оди­ни­ці іно­зем­ної ва­лю­ти на вну­трі­шньо­му рин­ку. На­при­клад, якщо для при­дба­н­ня одні­єї укра­їн­ської грив­ні по­трі­бно 0,035 до­ла­ра, то ва­лю­тний курс до­лар-грив­ня ста­но­вить 0,035. ↩︎
Вен­чур­ний ка­пі­та­ліст фі­нан­со­вий ін­ве­стор, який спе­ці­а­лі­зу­є­ться на на­дан­ні по­зик під­при­єм­цям із пер­спе­ктив­ни­ми бі­знес-іде­я­ми. Ці ідеї ча­сто ма­ють по­тен­ці­ал для швид­ко­го зро­ста­н­ня, але одно­ча­сно за­зви­чай є дуже ри­зи­ко­ва­ни­ми й тому не від­по­від­а­ють кри­те­рі­ям для отри­ма­н­ня під них кре­ди­тів ко­мер­цій­них бан­ків. ↩︎
Вер­хо­вен­ство пра­ва чі­тке ро­зу­мі­н­ня того, що всі під­по­ряд­ко­ву­ю­ться одним і тим са­мим за­ко­нам; прин­цип, який уне­мо­жлив­лює прийня­т­тя яки­мись осо­ба­ми за­ко­нів, яких їм не­о­бов’яз­ко­во до­три­му­ва­тись. ↩︎
Вза­єм­ний (па­йо­вий) фонд суб’єкт го­спо­да­рю­ва­н­ня, що об’єд­нує ко­шти ін­ве­сто­рів і спря­мо­вує їх в ін­ве­сти­ції рі­зних ка­те­го­рій. Існу­ють рі­зно­ма­ні­тні види вза­єм­них фон­дів, зокре­ма фон­ди акцій, фон­ди облі­га­цій, ін­ве­сти­цій­ні фон­ди не­ру­хо­мо­сті та фон­ди гро­шо­во­го рин­ку. ↩︎
Вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд під управ­лі­н­ням вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд, що має ке­рів­ни­ка ін­ве­сти­цій­ним порт­фе­лем — «екс­пер­та», який ви­рі­шує, які акції три­ма­ти в порт­фе­лі, а які слід про­да­ти чи ку­пи­ти. Ке­рів­ни­ку за­зви­чай до­по­ма­га­ють ана­лі­ти­ки. ↩︎
Вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд ком­па­нія, що об’єд­нує ко­шти ін­ве­сто­рів і ви­ко­ри­сто­вує їх для при­дба­н­ня па­ке­ту акцій. Вза­єм­ні фон­ди да­ють змо­гу на­віть дрі­бним ін­ве­сто­рам во­ло­ді­ти ди­вер­си­фі­ко­ва­ним порт­фе­лем акцій. ↩︎
Ви­ро­бни­чі ре­сур­си ре­сур­си, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва то­ва­рів і по­слуг (як-от при­ро­дні ре­сур­си, люд­ські ре­сур­си та ка­пі­таль­ні бла­га). ↩︎
Від­кри­ті рин­ки рин­ки, на які по­ста­чаль­ни­ки мо­жуть ви­хо­ди­ти без отри­ма­н­ня до­зво­лу від дер­жав­них ор­га­нів. ↩︎
Від­со­ток (час­тка) де­фол­тів за іпо­те­чни­ми кре­ди­та­ми від­со­ток іпо­те­чних кре­ди­тів, за яки­ми по­зи­чаль­ник на дев’яно­сто й біль­ше днів про­стро­чив пла­те­жі за кре­ди­том або за яки­ми роз­по­ча­то про­цес звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки. Цю час­тку іно­ді на­зи­ва­ють рів­нем сер­йо­зних про­стро­чень. ↩︎
Віль­на тор­гів­ля на­яв­ність у лю­дей мо­жли­во­стей здій­сню­ва­ти еко­но­мі­чні транс­а­кції з лю­дьми з ін­ших кра­їн без обме­жень з боку дер­жа­ви або ін­шо­го ре­гу­ля­то­ра. ↩︎
Вто­рин­ні ефе­кти на­слід­ки еко­но­мі­чних змін, які мо­жна ви­зна­чи­ти не від­ра­зу, а від­чу­ти лише з пли­ном часу. ↩︎
Гі­пе­рін­фля­ція си­ту­а­ція, коли ціни на всі то­ва­ри та по­слу­ги в на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ці ви­хо­дять із-під кон­тро­лю та стрім­ко зро­ста­ють. До цьо­го часу не сти­ха­ють су­пе­ре­чки про те, коли саме швид­ка ін­фля­ція пе­ре­ро­стає в гі­пе­рін­фля­цію (при зро­стан­ні цін на 50% або на­віть на 100% про­тя­гом року). ↩︎
Гі­по­те­за ви­пад­ко­во­го блу­ка­н­ня гі­по­те­за, згі­дно з якою по­то­чні ціни акцій уже від­дзер­ка­лю­ють усю ві­до­му ін­фор­ма­цію про май­бу­тнє. Тому май­бу­тній рух цін на акції ви­зна­ча­ти­ме­ться не­о­чі­ку­ва­ни­ми по­ді­я­ми, що спри­чи­ня­ти­муть не­пе­ре­дба­чу­ва­ні або ви­пад­ко­ві змі­ни цін. ↩︎
Гра з ну­льо­вою су­мою си­ту­а­ція в те­о­рії ігор, за якої ви­граш одні­єї лю­ди­ни екві­ва­лен­тний про­гра­шу ін­шої, тоб­то чи­ста змі­на рів­ня ба­гат­ства або ви­го­ди є ну­льо­вою. На фі­нан­со­вих рин­ках при­кла­да­ми ігор із ну­льо­вою су­мою є опціо­ни та ф’ючер­си, якщо не вра­хо­ву­ва­ти транс­а­кцій­ні ви­тра­ти. ↩︎
Гра­ни­чна ви­го­да змі­на за­галь­ної вар­то­сті або ви­го­ди вна­слі­док та­кої дії, як спо­жи­ва­н­ня до­да­тко­вої оди­ни­ці то­ва­ру або по­слу­ги. Вона від­дзер­ка­лює ма­кси­маль­ну суму, яку осо­ба, що роз­гля­дає мо­жли­вість цієї дії, го­то­ва за неї за­пла­ти­ти. ↩︎
Гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня від­со­ток, який по­трі­бно за­пла­ти­ти у ви­гля­ді по­да­тку з ко­жно­го до­да­тко­во­го до­ла­ра (чи ін­шої ва­лю­ти) до­хо­ду, що пе­ре­ви­щує пев­ний мі­ні­мум. Саме гра­ни­чна нор­ма опо­да­тку­ва­н­ня має зна­че­н­ня при прийнят­ті осо­би­стих рі­шень. ↩︎
Гра­ни­чний тер­мін, який ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для опи­су на­слід­ків змі­ни по­то­чної си­ту­а­ції. На­при­клад, гра­ни­чні ви­тра­ти — це вар­тість ви­ро­бни­цтва до­да­тко­вої оди­ни­ці про­ду­кції з огля­ду на на­яв­ні ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті ви­ро­бни­ка та по­то­чну про­ду­ктив­ність. ↩︎
Гра­ни­чні ви­тра­ти змі­на за­галь­ної вар­то­сті вна­слі­док та­кої дії, як ви­ро­бни­цтво до­да­тко­вої оди­ни­ці про­ду­кції. ↩︎
Гро­ші за­галь­но­ви­зна­ний по­ку­пця­ми та про­дав­ця­ми за­сіб оста­то­чно­го пла­те­жу за то­ва­ри й по­слу­ги; гро­ші слу­гу­ють за­со­бом обі­гу, за­со­бом на­ко­пи­че­н­ня та мі­рою вар­то­сті. Вла­сти­во­сті гро­шей — пор­та­тив­ність, ста­біль­ність вар­то­сті, рів­но­мір­ність, дов­го­ві­чність та прийня­тність. ↩︎
Гро­шо­во-кре­ди­тна (мо­не­тар­на) по­лі­ти­ка ці­ле­спря­мо­ва­ний кон­троль дер­жа­ви за об­ся­гом про­по­зи­ції гро­шей і, в де­яких ви­пад­ках, за умо­ва­ми кре­ди­ту­ва­н­ня. Ця по­лі­ти­ка ство­рює умо­ви для рин­ко­во­го обмі­ну. ↩︎
Де­по­зи­тні сер­ти­фі­ка­ти (CD) оща­дні сер­ти­фі­ка­ти з фі­ксо­ва­ною да­тою по­га­ше­н­ня та ви­зна­че­ною фі­ксо­ва­ною про­цен­тною став­кою, що мо­жуть ви­пу­ска­ти­ся в будь-яко­му но­мі­на­лі, крім мі­ні­маль­них ін­ве­сти­цій­них ви­мог. Такі ін­стру­мен­ти обме­жу­ють до­ступ до ко­штів до на­ста­н­ня тер­мі­ну по­га­ше­н­ня ін­ве­сти­ції. Тер­мін «де­по­зи­тні сер­ти­фі­ка­ти» ви­ко­ри­сто­ву­є­ться в США. По­ді­бні ін­стру­мен­ти існу­ють у біль­шо­сті кра­їн, хоча їх на­зва може від­рі­зня­ти­ся. В ЄС вони ві­до­мі під на­звою «де­по­зи­ти з фі­ксо­ва­ною про­цен­тною став­кою» або «тер­мі­но­ві де­по­зи­тні вкла­ди». ↩︎
Дер­жав­на облі­га­ція бор­го­вий цін­ний па­пір, який ви­пу­ска­є­ться дер­жа­вою з ме­тою фі­нан­су­ва­н­ня дер­жав­них ви­да­тків. До облі­га­цій фе­де­раль­но­го уря­ду США на­ле­жать оща­дні облі­га­ції, скар­бни­чі (ка­зна­чей­ські) облі­га­ції, в та­кож скар­бни­чі (ка­зна­чей­ські) облі­га­ції, за­хи­ще­ні від ін­фля­ції (Treasury inflation-protected securities —TIPS). ↩︎
Дер­жав­не під­при­єм­ство юри­ди­чна осо­ба, ство­ре­на дер­жа­вою з ме­тою уча­сті в ко­мер­цій­ній ді­яль­но­сті від іме­ні дер­жа­ви. ↩︎
Дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня пра­ви­ла (вста­нов­ле­ні дер­жа­вою), що ре­гу­лю­ють спо­сіб ве­де­н­ня ко­мер­цій­ної ді­яль­но­сті. ↩︎
Дер­жав­ний борг сума бор­го­вих зо­бов’язань дер­жа­ви у ви­гля­ді ви­пу­ще­них облі­га­цій дер­жав­ної по­зи­ки, за яки­ми спла­чу­ю­ться про­цен­ти. Ця сума є від­дзер­ка­ле­н­ням ку­му­ля­тив­но­го впли­ву бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту і про­фі­ци­ту. ↩︎
Де­фі­цит умо­ви, за яких кіль­кість то­ва­ру, що про­по­ну­є­ться ви­ро­бни­ка­ми для про­да­жу, мен­ша за кіль­кість, не­об­хі­дну по­ку­пцям, вна­слі­док того, що дер­жа­ва вста­но­ви­ла ціну ниж­че рів­но­ва­жної. ↩︎
Де­цен­тра­лі­за­ція [дер­жав­ної вла­ди] пе­ре­да­ча пов­но­ва­жень від цен­траль­них ор­га­нів вла­ди до мі­сце­вих. ↩︎
Ди­вер­си­фі­ка­ція стра­те­гія ін­ве­сту­ва­н­ня в де­кіль­ка рі­зних ком­па­ній, га­лу­зей та ін­стру­мен­тів на кшталт акцій, облі­га­цій і не­ру­хо­мо­сті з ме­тою зве­де­н­ня до мі­ні­му­му ри­зи­ків, які су­про­во­джу­ють усі види ін­ве­сту­ва­н­ня. ↩︎
Ди­ві­денд при­бу­ток (ча­сти­на при­бу­тку) ком­па­нії, що ви­пла­чу­є­ться вла­сни­кам її акцій. ↩︎
До­мо­го­спо­дар­ство гру­па лю­дей (ча­сто — сім’я), що жи­вуть ра­зом. ↩︎
До­хід фі­зи­чної осо­би су­ку­пний до­хід, отри­ма­ний до­ма­шні­ми до­мо­го­спо­дар­ства­ми та не­кор­по­ра­тив­ни­ми під­при­єм­ства­ми. ↩︎
Еко­но­мі­ка на­у­ка про те, як люди, уря­ди, під­при­єм­ства та інші ор­га­ні­за­ції ро­блять ви­бір, який впли­ває на роз­мі­ще­н­ня та роз­по­діл обме­же­них ре­сур­сів. ↩︎
Еко­но­мі­чна ефе­ктив­ність си­ту­а­ція, що ви­ни­кає, коли (1) здій­сню­ю­ться всі види ді­яль­но­сті, які при­но­сять біль­ше ви­год, ніж ви­трат; і (2) не здій­сню­є­ться жо­ден вид ді­яль­но­сті, де ви­тра­ти пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди. ↩︎
Еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня збіль­ше­н­ня ре­аль­но­го ва­ло­во­го вну­трі­шньо­го про­ду­кту (ре­аль­ної вар­то­сті про­ду­кції та по­слуг, ви­ро­бле­них за пев­ний пе­рі­од у пев­ній еко­но­мі­ці) між кон­кре­тни­ми про­між­ка­ми часу. ↩︎
Еко­но­мі­чне про­цві­та­н­ня по­стій­не збіль­ше­н­ня до­хо­ду на душу на­се­ле­н­ня та під­ви­ще­н­ня рів­ня жи­т­тя. ↩︎
Еко­но­мі­чні ін­сти­ту­ти пра­во­ві, ре­гу­ля­тор­ні й мо­не­тар­ні нор­ми, за­ко­ни та зви­чаї, що впли­ва­ють на га­ран­тії прав вла­сно­сті, ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів та об­ся­ги тор­гів­лі. Вони чи­нять зна­чний вплив на по­не­се­ні сто­ро­на­ми транс­а­кцій­ні ви­тра­ти, осо­бли­во коли тор­го­ві пар­тне­ри не зна­ють один одно­го. ↩︎
Еко­но­мі­чно ефе­ктив­ний ді­яль­ність є еко­но­мі­чно ефе­ктив­ною, коли цін­ність ре­зуль­та­ту ді­яль­но­сті пе­ре­ви­щує суму ви­тра­че­них на цю ді­яль­ність ко­штів. ↩︎
Екс­порт то­ва­ри та по­слу­ги, що ви­ро­бля­ю­ться в кра­ї­ні та про­да­ю­ться іно­зем­ним по­ку­пцям. ↩︎
Ефект впли­ву ор­га­ні­зо­ва­них груп на уряд упе­ре­дже­ність по­лі­ти­чно­го про­це­су на ко­ристь ухва­ле­н­ня про­грам, які на­да­ють сут­тє­ві ін­ди­ві­ду­аль­ні ви­го­ди до­бре ор­га­ні­зо­ва­ним гру­пам впли­ву ко­штом не­ве­ли­ких ін­ди­ві­ду­аль­них ви­трат основ­ної маси ви­бор­ців. Існує тен­ден­ція до ухва­ле­н­ня та­ких про­грам на­віть за умо­ви їхньої не­ефе­ктив­но­сті. ↩︎
Ефект мас­шта­бу ско­ро­че­н­ня ви­трат ком­па­нії на оди­ни­цю про­ду­кції, що стає мо­жли­вим зав­дя­ки зна­чним об­ся­гам ви­ро­бни­цтва ве­ли­ких під­при­ємств. ↩︎
Ефект не­да­ле­ко­гля­дно­сті не­ра­ціо­наль­ний роз­по­діл ре­сур­сів, який від­бу­ва­є­ться че­рез упе­ре­дже­ність дій дер­жав­но­го се­кто­ру (1) на ко­ристь про­по­зи­цій, що при­но­сять чі­тко ви­зна­че­ні сьо­го­ча­сні ви­го­ди, але май­бу­тні ви­тра­ти на їхню ре­а­лі­за­цію скла­дно ви­зна­чи­ти; та (2) про­ти про­по­зи­цій із чі­тко ви­зна­че­ни­ми по­то­чни­ми ви­тра­та­ми, але менш кон­кре­тни­ми та менш оче­ви­дни­ми май­бу­тні­ми ви­го­да­ми. ↩︎
Ефект ра­ціо­наль­но­го не­зна­н­ня (не­ві­гла­ства) не­зна­н­ня ви­бор­ців, яке ви­ни­кає вна­слі­док того, що лю­дям ви­да­є­ться ма­ло­ймо­вір­ним, що їхні го­ло­си мо­жуть бути ви­рі­шаль­ни­ми. Тому вони де­мон­стру­ють ра­ціо­наль­ну по­ве­дін­ку, не ма­ю­чи сти­му­лу шу­ка­ти ін­фор­ма­цію, щоб зро­би­ти обду­ма­ний ви­бір. ↩︎
Ефе­ктив­на рі­чна став­ка до­хо­ду сума скла­дних від­со­тків, на­ра­хо­ва­на на суму ко­штів за 12-мі­ся­чний пе­рі­од. ↩︎
За­кон «Про за­хист па­ці­єн­тів і до­сту­пну ме­ди­чну до­по­мо­гу» (Patient Protection and Affordable Care Act — PPACA) більш ві­до­мий як «За­кон про до­сту­пну ме­ди­чну до­по­мо­гу» або Obamacare, це зна­ко­вий за­кон про ре­фор­му сфе­ри охо­ро­ни здо­ров’я, під­пи­са­ний пре­зи­ден­том Ба­ра­ком Оба­мою у 2010 році. ↩︎
За­кон по­пи­ту прин­цип, який ствер­джує, що існує обер­не­на про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру та його кіль­кі­стю, яку по­ку­пці го­то­ві при­дба­ти, якщо інші фа­кто­ри за­ли­ша­ю­ться ста­ли­ми. Що біль­ша ціна, то мен­ше то­ва­ру ку­пу­ють спо­жи­ва­чі. Зі зни­же­н­ням ціни то­ва­ру вони ку­пу­ють його біль­ше. ↩︎
За­кон по­рів­няль­них пе­ре­ваг прин­цип, який по­яснює, як люди, під­при­єм­ства, ре­гіо­ни або кра­ї­ни мо­жуть збіль­шу­ва­ти об­сяг ви­ро­бни­цтва та отри­му­ва­ти вза­єм­ні ви­го­ди від тор­гів­лі. Згі­дно із цим прин­ци­пом ко­жен спе­ці­а­лі­зу­є­ться на ви­ро­бни­цтві тих то­ва­рів, які може ви­ро­бля­ти де­ше­во (тоб­то з низь­ки­ми аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми), та обмі­нює ці то­ва­ри на інші, ви­ро­бни­цтво яких пов’яза­не з ви­со­ки­ми аль­тер­на­тив­ни­ми ви­тра­та­ми. ↩︎
За­кон про­по­зи­ції прин­цип, який ствер­джує, що існує пря­ма про­пор­цій­на за­ле­жність між ці­ною то­ва­ру та його кіль­кі­стю, яку ви­ро­бни­ки го­то­ві за­про­по­ну­ва­ти, коли інші фа­кто­ри за­ли­ша­ю­ться ста­ли­ми. Що біль­ша ціна то­ва­ру, то біль­шу його кіль­кість про­по­ну­ють ви­ро­бни­ки. Зі зни­же­н­ням ціни вони про­по­ну­ють мен­ше то­ва­ру. ↩︎
За­ко­ну Сму­та — Го­у­лі про мита за­кон, прийня­тий у США в черв­ні 1930 року, що під­ви­щив ми­тні став­ки при­бли­зно на 50%. Інші кра­ї­ни вжи­ли за­хо­ди у від­по­відь, і об­ся­ги між­на­ро­дної тор­гів­лі різ­ко ско­ро­ти­ли­ся. Цей за­кон став основ­ним чин­ни­ком, який зу­мо­вив Ве­ли­ку де­пре­сію. ↩︎
За­оща­дже­н­ня ча­сти­на до­хо­ду пі­сля спла­ти по­да­тків, яка не ви­тра­ча­є­ться на спо­жи­ва­н­ня. ↩︎
За­стій еко­но­мі­ки (ста­гна­ція) си­ту­а­ція, за якої еко­но­мі­ка за­ли­ша­є­ться на одно­му рів­ні, не від­бу­ва­є­ться її зро­ста­н­ня та роз­ви­тку. ↩︎
За­хи­сна фун­кція (дер­жа­ви) си­сте­ма норм і за­ко­нів, які за­хи­ща­ють лю­дей та їхню вла­сність від зби­тків, пов’яза­них із за­сто­су­ва­н­ням сили, ша­храй­ством або кра­діж­ка­ми. ↩︎
Зба­лан­со­ва­ний бю­джет стан дер­жав­них фі­нан­сів, при яко­му по­то­чні над­хо­дже­н­ня дер­жа­ви від по­да­тків, збо­рів та ін­ших дже­рел до­рів­ню­ють по­то­чним дер­жав­ним ви­да­ткам. ↩︎
Зби­тки сума, на яку ви­тра­ти на про­по­но­ва­ний то­вар або по­слу­гу пе­ре­ви­щу­ють до­хід (ви­торг) від їх ре­а­лі­за­ції. Зби­тки — це по­ка­ра­н­ня за не­ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. У цьо­му ви­пад­ку цін­ність ви­ро­бле­но­го то­ва­ру або на­да­ної по­слу­ги мен­ше аль­тер­на­тив­ної вар­то­сті ви­ко­ри­ста­них ре­сур­сів. ↩︎
Зне­ці­не­н­ня (ка­пі­та­лу) зни­же­н­ня вар­то­сті акти­ву або ва­лю­ти. ↩︎
Зов­ні­шні ефе­кти (екс­тер­на­лії) по­бі­чні ви­го­ди або втра­ти, що ви­ни­ка­ють вна­слі­док пев­ної ді­яль­но­сті та впли­ва­ють на до­бро­бут зов­ні­шніх сто­рін без їхньої зго­ди. Якщо по­бі­чні ефе­кти по­зи­тив­ні, їх та­кож на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­го­да­ми. Ефе­кти, що не­га­тив­но впли­ва­ють на зов­ні­шні сто­ро­ни, та­кож на­зи­ва­ють зов­ні­шні­ми ви­тра­та­ми. ↩︎
Ім­порт то­ва­ри та по­слу­ги, ви­ро­бле­ні іно­зем­ни­ми ви­ро­бни­ка­ми, але при­дба­ні ві­тчи­зня­ни­ми по­ку­пця­ми. ↩︎
Ім­порт­на кво­та пев­ний гра­ни­чний об­сяг (ма­кси­маль­на кіль­кість або вар­тість то­ва­ру), який до­зво­ле­но ім­пор­ту­ва­ти в кра­ї­ну про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду. ↩︎
Ін­ве­сти­цій­ний порт­фель су­ку­пність за­оща­джень, ін­ве­сти­цій і ма­те­рі­аль­них акти­вів, на­при­клад об’єктів не­ру­хо­мо­сті, що на­ле­жить фі­зи­чній осо­бі або фі­нан­со­вій уста­но­ві. ↩︎
Ін­ве­сти­цій­ні то­ва­ри то­ва­ри та/або об’єкти, при­дба­ні або по­бу­до­ва­ні з ме­тою отри­ма­н­ня май­бу­тніх еко­но­мі­чних ви­год (на­при­клад, орен­дні жи­тло­ві бу­дин­ки, фа­бри­ки, ко­ра­блі, до­ро­ги). Їх та­кож ча­сто на­зи­ва­ють ка­пі­таль­ни­ми бла­га­ми. ↩︎
Ін­ве­сти­ція при­дба­н­ня, ство­ре­н­ня, осво­є­н­ня або роз­ви­ток ка­пі­таль­них ре­сур­сів, вклю­чно з люд­ським та ін­ши­ми ви­да­ми ка­пі­та­лу. Ін­ве­сти­ції збіль­шу­ють про­по­зи­цію ка­пі­та­лу. ↩︎
Ін­декс Standard & Poor's (S&P) 500 фон­до­вий ін­декс, у ко­шик яко­го вклю­че­но акції п’яти­сот акціо­нер­них ком­па­ній, які най­більш пов­но ха­ра­кте­ри­зу­ють ри­нок акцій за­га­лом. Ін­декс S&P 500 вра­хо­вує вар­тість по­над 70% усіх акцій США. ↩︎
Ін­де­ксний вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд вза­єм­ний ін­ве­сти­цій­ний фонд, який во­ло­діє порт­фе­лем акцій у спів­від­но­шен­ні, що від­по­від­ає фон­до­вим ін­де­ксам ши­ро­ко­го рин­ку на кшталт ін­де­ксу S&P 500. На­кла­дні ви­тра­ти цих фон­дів за­зви­чай до­сить низь­кі зав­дя­ки низь­ким ви­тра­там на ана­ліз окре­мих акти­вів і бір­жо­ві тор­ги. Вар­тість акцій вза­єм­но­го фон­ду змі­ню­є­ться про­пор­цій­но ін­де­ксу, до яко­го прив’яза­ний фонд. ↩︎
Ін­де­ксний фонд тип вза­єм­но­го фон­ду, порт­фель яко­го скла­да­є­ться з акцій у тих са­мих про­пор­ці­ях, у яких ці акції пред­став­ле­ні в ін­де­ксах фон­до­во­го рин­ку на кшталт ін­де­ксу Standard & Poor’s 500 (S&P 500). ↩︎
Іно­зем­ні ін­ве­сти­ції ін­ве­сти­ції ком­па­нії або фі­зи­чної осо­би з ін­шої кра­ї­ни в акти­ви або в час­тку уча­сті в ком­па­нії у ва­шій кра­ї­ні. ↩︎
Ін­фля­ція три­ва­ле зро­ста­н­ня за­галь­но­го рів­ня цін на то­ва­ри та по­слу­ги. Під час ін­фля­ції ку­пі­вель­на спро­мо­жність гро­шо­вої оди­ни­ці, на­при­клад грив­ні, зни­жу­є­ться. ↩︎
Іпо­те­чна кри­за 2008–2009 ро­ків сут­тє­ве зни­же­н­ня цін на жи­тло в ба­га­тьох кра­ї­нах при­бли­зно в один і той са­мий час. З 2007 по 2010 роки ціни на жи­тло в Ір­лан­дії впа­ли при­бли­зно на 35%, а в США за той са­мий пе­рі­од — при­бли­зно на 16%. Це зни­же­н­ня при­зве­ло до того, що бу­дин­ки ба­га­тьох по­зи­чаль­ни­ків те­пер мали від’ємну вар­тість (рин­ко­ва ціна за ви­ра­ху­ва­н­ням не­по­га­ше­ної іпо­те­ки). Ба­га­то по­зи­чаль­ни­ків ви­рі­ши­ли при­пи­ни­ти ви­пла­ти за іпо­те­чни­ми кре­ди­та­ми, вна­слі­док чого бан­ки в усьо­му сві­ті за­зна­ли про­блем, і дер­жа­вам до­ве­ло­ся на­да­ва­ти їм фі­нан­со­ву до­по­мо­гу в тій чи ін­шій фор­мі. ↩︎
Іпо­те­чний кре­дит (іпо­те­ка) ін­стру­мент, який ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для по­зи­че­н­ня ко­штів під за­ста­ву пев­но­го акти­ву, як-от бу­дин­ку. Актив ви­ко­ри­сто­ву­є­ться як за­без­пе­че­н­ня за кре­ди­том. Якщо по­зи­че­ні ко­шти не бу­дуть ви­пла­че­ні в обі­ця­ні стро­ки, кре­ди­тор може звер­ну­ти стя­гне­н­ня на актив і ви­ко­ри­ста­ти втор­го­ва­ні від про­да­жу ко­шти для спла­ти не­по­га­ше­но­го за­ли­шку кре­ди­ту. ↩︎
Іпо­те­чні кре­ди­ти типу «Alt-A» кре­ди­ти, що на­да­ю­ться за на­яв­но­сті не­ве­ли­кої кіль­ко­сті до­ку­мен­тів і/або під­твер­джень до­хо­ду, пра­це­вла­шту­ва­н­ня по­зи­чаль­ни­ків, а та­кож ін­ших по­ка­зни­ків зда­тно­сті по­га­си­ти та­кий кре­дит. Оскіль­ки до­ку­мен­та­ції мало, такі кре­ди­ти вва­жа­ю­ться ри­зи­ко­ва­ни­ми. ↩︎
Ка­пі­та­лізм еко­но­мі­чна, по­лі­ти­чна й со­ці­аль­на си­сте­ма, за якої не­ру­хо­ме май­но, ко­мер­цій­ні та про­ми­сло­ві під­при­єм­ства на­ле­жать при­ва­тним осо­бам і ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для отри­ма­н­ня ма­кси­маль­но мо­жли­во­го при­бу­тку успі­шни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми й лю­дьми. ↩︎
Ка­пі­таль­ні ін­ве­сти­ції ви­тра­ти на зве­де­н­ня бу­ді­вель, ви­ро­бни­цтво ма­шин, ін­стру­мен­тів та ін­шо­го обла­дна­н­ня, що спри­я­ти­муть під­ви­щен­ню про­ду­ктив­но­сті в май­бу­тньо­му. ↩︎
Ко­мі­сій­на ви­на­го­ро­да рі­єл­то­ра ви­на­го­ро­да, що ви­пла­чу­є­ться аген­то­ві з не­ру­хо­мо­сті або ма­кле­ру за їхні по­слу­ги — іно­ді це від­со­ток від ціни про­да­жу, а іно­ді сума, що роз­ра­хо­ву­є­ться ін­шим ме­то­дом. ↩︎
Кон­ку­рен­ція ди­на­мі­чний про­цес су­пер­ни­цтва між сто­ро­на­ми, як-от по­ста­чаль­ни­ка­ми ре­сур­сів або ви­ро­бни­ка­ми, ко­жна з яких на­ма­га­є­ться на­да­ти кра­щі про­по­зи­ції по­ку­пцям з огля­ду на якість, ціну та ін­фор­ма­цію про про­дукт. Кон­ку­рен­ція пе­ред­ба­чає від­кри­тий вхід на ри­нок. По­тен­цій­ним по­ста­чаль­ни­кам не по­трі­бно отри­му­ва­ти до­звіл від дер­жа­ви для того, щоб ви­йти на ри­нок. ↩︎
Кон­сти­ту­ція су­ку­пність основ­них прин­ци­пів або вста­нов­ле­них пре­це­ден­тів, згі­дно з яки­ми здій­сню­є­ться управ­лі­н­ня дер­жа­вою або ін­шою ор­га­ні­за­ці­єю. ↩︎
Кон­троль за рів­нем цін дії дер­жа­ви, яки­ми вона ре­гу­лює ціни. Ціни мо­жуть вста­нов­лю­ва­ти­ся як вище, так і ниж­че того рів­ня ціни, який би вста­но­вив­ся на рин­ку. ↩︎
Кор­по­ра­тив­ні акції тип час­тко­вої уча­сті ін­ве­сто­ра в ком­па­нії або кор­по­ра­ції. Ко­жна акція, що на­ле­жить ін­ве­сто­ру, є про­пор­цій­ною час­ткою уча­сті в ком­па­нії, хоча кре­ди­то­ри цієї ком­па­нії ма­ють прі­о­ри­те­тне пра­во у разі ви­ни­кне­н­ня ви­мог щодо акти­вів або при­бу­тку. ↩︎
Кор­по­ра­ція юри­ди­чна осо­ба, яка має пра­ва та при­ві­леї окре­мої осо­би щодо во­ло­ді­н­ня май­ном, отри­ма­н­ня кре­ди­тів і під­пи­са­н­ня кон­тра­ктів. Тер­мін по­хо­дить від ла­тин­сько­го сло­ва «corpus», що озна­чає «тіло». А ан­глій­ське сло­во «incorporate» бу­кваль­но озна­чає «утво­рю­ва­ти тіло». ↩︎
Кре­дит, за­без­пе­че­ний не­пов­но­цін­ни­ми акти­ва­ми (суб­стан­дар­тний кре­дит) кре­дит, який на­да­є­ться по­зи­чаль­ни­ку з по­га­ною кре­ди­тною істо­рі­єю або з не­пов­ним па­ке­том до­ку­мен­тів щодо під­твер­дже­н­ня його/її до­хо­ду, ві­до­мо­стей про тру­до­ву ді­яль­ність та ін­ших по­ка­зни­ків пла­то­спро­мо­жно­сті. Про­цен­тні став­ки за суб­стан­дар­тни­ми кре­ди­та­ми за­зви­чай вищі, ніж за стан­дар­тни­ми. Ва­жли­вою оцін­кою, що до­по­ма­гає ви­зна­чи­ти роз­мір про­цен­тної став­ки для по­зи­чаль­ни­ка, є «кре­ди­тний рей­тинг», який скла­да­є­ться не­за­ле­жною уста­но­вою, що від­сте­жує кре­ди­тні істо­рії по­зи­чаль­ни­ків. ↩︎
Кре­ди­тна кар­тка ви­пу­ще­на фі­нан­со­вою уста­но­вою кар­тка, що до­зво­ляє сво­є­му вла­сни­ку бра­ти ко­шти в борг. Ці ко­шти мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для опла­ти то­ва­рів і по­слуг. Кре­ди­тні кар­тки ви­пу­ска­ю­ться з умо­вою, що вла­сник кар­тки по­вер­не по­зи­че­ну суму плюс від­со­тки за ко­ри­сту­ва­н­ня, роз­мір яких узго­дже­но сто­ро­на­ми. ↩︎
Ку­мів­ський ка­пі­та­лізм си­ту­а­ція, за якої існує ін­сти­тут рин­ків, але на роз­по­діл ре­сур­сів, а та­кож на при­бу­тки та зби­тки під­при­ємств істо­тно впли­ва­ють по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, а не ін­те­ре­си спо­жи­ва­чів і рин­ко­ві ме­ха­ні­зми. Ді­яль­ність під­при­ємств зна­чною мі­рою за­ле­жить від дер­жав­них суб­си­дій, дер­жав­них за­мов­лень і дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня. Ба­га­то під­при­ємств, сво­єю чер­гою, ви­ко­ри­сто­ву­ють фі­нан­со­ві вне­ски та інші фор­ми по­лі­ти­чно­го спри­я­н­ня, щоб кон­ку­ру­ва­ти за про­те­кцію з боку дер­жа­ви. ↩︎
Лі­цен­зу­ва­н­ня про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті ви­мо­га щодо отри­ма­н­ня від дер­жа­ви до­зво­лу на пра­во ве­де­н­ня пев­ної під­при­єм­ни­цької або про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті. ↩︎
Ло­біст «ло­бі­ю­ва­ти» в по­лі­ти­чно­му кон­текс­ті озна­чає до­ма­га­ти­ся, щоб за­ко­но­дав­ці при­йма­ли нор­ми або за­ко­ни, ви­гі­дні пев­ній гру­пі з осо­бли­ви­ми фі­нан­со­ви­ми чи ін­ши­ми ін­те­ре­са­ми. «Лобі» — це гру­па лю­дей, які пра­гнуть чи­ни­ти вплив на по­лі­ти­ків або дер­жав­них чи­нов­ни­ків з ме­тою розв’яза­н­ня пев­но­го пи­та­н­ня. Окре­мий член та­кої гру­пи на­зи­ва­є­ться «ло­бі­стом». Цей тер­мін по­хо­дить від пра­кти­ки звер­та­ти­ся до за­ко­но­дав­ців у ве­сти­бю­лях або лобі бу­ді­вель за­ко­но­дав­чих ор­га­нів. ↩︎
Люд­ський ка­пі­тал зді­бно­сті, на­ви­чки й здо­ров’я лю­дей, які ро­блять вне­сок у по­то­чне та май­бу­тнє ви­ро­бни­цтво про­ду­кції. Ін­ве­сти­ції в на­вча­н­ня та осві­ту мо­жуть збіль­ши­ти про­по­зи­цію люд­сько­го ка­пі­та­лу. ↩︎
Ма­ло­ро­з­ви­не­ні кра­ї­ни кра­ї­ни з низь­ким до­хо­дом на душу на­се­ле­н­ня, низь­ким рів­нем осві­ти, ви­со­ким рів­нем не­пи­сьмен­но­сті та ши­ро­ким ви­ко­ри­ста­н­ням ме­то­дів ви­ро­бни­цтва, які в кра­ї­нах із ви­со­ким рів­нем до­хо­ду пе­ре­ва­жно вва­жа­ю­ться за­ста­рі­ли­ми. Іно­ді ма­ло­ро­з­ви­не­ні кра­ї­ни та­кож на­зи­ва­ють кра­ї­на­ми, що роз­ви­ва­ю­ться. ↩︎
Мар­ке­тинг ді­яль­ність ком­па­нії, пов’яза­на з ку­пів­лею та про­да­жем то­ва­ру або по­слу­ги. Мар­ке­тинг охо­плює ре­кла­му, про­даж і по­ста­ча­н­ня то­ва­рів лю­дям. ↩︎
Мито по­да­ток, який на­кла­да­є­ться на то­ва­ри, що ім­пор­ту­ю­ться в кра­ї­ну. ↩︎
Між­на­ро­дна тор­гів­ля див. Вільна торгівля. ↩︎
Мі­ні­маль­на за­ро­бі­тна пла­та вста­нов­ле­ний за­ко­ном мі­ні­маль­ний роз­мір опла­ти пра­ці за ви­ко­на­ну пра­ців­ни­ком го­дин­ну нор­му пра­ці. ↩︎
Мо­но­по­лія тип по­бу­до­ви рин­ку, що ха­ра­кте­ри­зу­є­ться (1) на­яв­ні­стю одно­го про­дав­ця пев­но­го то­ва­ру за від­су­тно­сті на­ле­жних його за­мін­ни­ків; (2) існу­ва­н­ням ви­со­ких бар’єрів для вхо­ду на ри­нок цьо­го то­ва­ру будь-яких ін­ших ком­па­ній. ↩︎
Мо­раль­ний ри­зик си­ту­а­ція, за якої за­без­пе­че­н­ня за­хи­сту від ри­зи­ку збіль­шує по­ши­ре­ність ри­зи­ко­ва­ної по­ве­дін­ки, оскіль­ки по­тен­цій­ні не­га­тив­ні на­слід­ки та­ких дій змен­шу­ю­ться. ↩︎
На­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу зве­де­н­ня бу­ді­вель, ви­ро­бни­цтво те­хні­ки, ін­стру­мен­тів та ін­шо­го обла­дна­н­ня, що спри­я­ти­ме під­ви­щен­ню про­ду­ктив­но­сті в май­бу­тньо­му. Цей тер­мін та­кож може за­сто­со­ву­ва­ти­ся до зу­силь щодо під­ви­ще­н­ня рів­ня знань і ква­лі­фі­ка­ції пра­ців­ни­ків (люд­сько­го ка­пі­та­лу), зав­дя­ки чому їхня про­ду­ктив­ність у май­бу­тньо­му зро­сте. ↩︎
На­дли­шок то­ва­ру (на рин­ку) умо­ви, за яких кіль­кість то­ва­ру, що про­по­ну­є­ться ви­ро­бни­ка­ми для про­да­жу, пе­ре­ви­щує кіль­кість, яку при­дба­ють по­ку­пці, вна­слі­док того, що дер­жа­ва вста­но­ви­ла ціну вище рів­но­ва­жної. ↩︎
На­ціо­наль­ний до­хід су­ку­пний до­хід, отри­ма­ний гро­ма­дя­на­ми кра­ї­ни про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду. ↩︎
«Не­ви­ди­ма рука» [рин­ку] тен­ден­ція, згі­дно з якою рин­ко­ві ціни спря­мо­ву­ють лю­дей, які пе­ре­слі­ду­ють вла­сну ви­го­ду, на здій­сне­н­ня ді­яль­но­сті, що спри­яє еко­но­мі­чно­му до­бро­бу­ту су­спіль­ства. ↩︎
Не­пла­то­спро­мо­жність кри­ти­чний фі­нан­со­вий стан, в яко­му фі­зи­чна або юри­ди­чна осо­ба не­зда­тна роз­ра­ху­ва­ти­ся за взя­ти­ми на себе фі­нан­со­ви­ми зо­бов’яза­н­ня­ми. Та­кий стан може бути спри­чи­не­ний бра­ком ре­сур­сів (акти­вів) або не­зда­тні­стю пе­ре­ве­сти ці ре­сур­си в го­тів­ку (не­лі­кві­дні­стю). ↩︎
Ни­жня межа ціни («ціна під­ло­ги») вста­нов­ле­на дер­жа­вою мі­ні­маль­на ціна, яку по­ку­пці по­вин­ні за­пла­ти­ти за то­вар або ре­сурс. ↩︎
Но­мі­наль­на до­хі­дність до­хі­дність акти­ву в гро­шо­во­му ви­мі­рі. На від­мі­ну від ре­аль­ної до­хі­дно­сті, вона не вра­хо­вує змін за­галь­но­го рів­ня цін (ін­фля­цію). ↩︎
Облі­га­ція зо­бов’яза­н­ня по­вер­ну­ти основ­ну суму бор­гу (по­зи­че­ні ко­шти) ра­зом із від­со­тка­ми у вста­нов­ле­ні стро­ки в май­бу­тньо­му. Такі ор­га­ні­за­ції, як кор­по­ра­ції та уря­ди, ви­пу­ска­ють облі­га­ції як спо­сіб за­по­зи­че­н­ня у вла­сни­ків облі­га­цій. ↩︎
Обме­же­ність ре­сур­сів умо­ви, за яких люди хо­ті­ли б мати біль­ше яко­гось бла­га або ре­сур­су, ніж його на­яв­на кіль­кість у при­ро­ді. Май­же все, що ми ці­ну­є­мо, існує в обме­же­ній кіль­ко­сті. ↩︎
Об­сяг ви­ро­бни­цтва кіль­кість то­ва­ру, ви­ро­бле­но­го лю­ди­ною, ма­ши­ною, фа­бри­кою, кра­ї­ною тощо. ↩︎
Основ­ний ка­пі­тал ство­ре­ні лю­ди­ною ре­сур­си (як-от ін­стру­мен­ти, обла­дна­н­ня та спо­ру­ди), що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для ви­ро­бни­цтва ін­ших то­ва­рів та по­слуг. Ці ре­сур­си збіль­шу­ють мо­жли­во­сті ви­ро­бни­цтва в май­бу­тньо­му. ↩︎
Оща­дний план об’єд­на­ний ін­ве­сти­цій­ний ра­ху­нок, що від­кри­ва­є­ться ро­бо­то­дав­цем і дає пра­ців­ни­кам змо­гу від­кла­да­ти ча­сти­ну сво­єї за­ро­бі­тної пла­ти до опо­да­тку­ва­н­ня на май­бу­тню пен­сію або інші дов­го­стро­ко­ві цілі, як-от на опла­ту на­вча­н­ня в ко­ле­джі або при­дба­н­ня жи­тла. ↩︎
Оща­дний ра­ху­нок ра­ху­нок у бан­ку або ана­ло­гі­чній фі­нан­со­вій ор­га­ні­за­ції, який при­но­сить від­со­тки. ↩︎
Па­йо­вик див. акціонер. ↩︎
ПДВ по­да­ток на до­да­ну вар­тість, вид по­да­тку, що спла­чує осо­ба, яка ку­пує то­ва­ри та по­слу­ги. ↩︎
Пер­вин­ний вне­сок сума ко­штів, яку ви спла­чу­є­те в мо­мент при­дба­н­ня то­ва­ру, але яка ста­но­вить лише ча­сти­ну його за­галь­ної вар­то­сті. ↩︎
Під­при­є­мець лю­ди­на, яка при­ймає рі­ше­н­ня з ме­тою одер­жа­н­ня при­бу­тку, бере на себе ри­зик роз­роб­ки ін­но­ва­цій­них під­хо­дів і про­ду­ктів, очі­ку­ю­чи, що це при­не­се при­бу­ток. Ді­яль­ність успі­шно­го під­при­єм­ця під­ви­щує цін­ність ре­сур­сів. ↩︎
По­да­тко­ва зниж­ка якщо сума, яку ви ви­тра­ча­є­те, звіль­не­на від опо­да­тку­ва­н­ня, її мо­жна ви­ра­ху­ва­ти із за­галь­ної суми до­хо­ду, з якої ви по­вин­ні спла­ти­ти по­да­ток. ↩︎
По­діл пра­ці спо­сіб роз­по­ді­лу про­це­су ви­ро­бни­цтва то­ва­ру на низ­ку кон­кре­тних зав­дань, ко­жне з яких ви­ко­нує окре­мий пра­ців­ник. ↩︎
По­лі­ти­ка «ді­жок із са­лом» (еле­кто­раль­ні ма­ні­пу­ля­ції су­бвен­ці­я­ми) дер­жав­ні про­є­кти або аси­гну­ва­н­ня, що при­но­сять сер­йо­зні ви­го­ди па­тро­на­ту. Ча­сто такі про­є­кти вклю­ча­ють до за­ко­нів, не пов’яза­них із ви­ко­ри­ста­н­ням цих ко­штів. ↩︎
По­лі­ти­чний цикл ді­ло­вої актив­но­сті ді­ло­вий цикл, який на­сам­пе­ред є на­слід­ком ма­ні­пу­лю­ва­н­ня ін­стру­мен­та­ми по­лі­ти­ки (фі­скаль­ної по­лі­ти­ки, мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки) з боку чин­них по­лі­ти­ків, які спо­ді­ва­ю­ться сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток еко­но­мі­ки без­по­се­ре­дньо пе­ред ви­бо­ра­ми та в та­кий спо­сіб під­ви­щи­ти шан­си на пе­ре­о­бра­н­ня — свої та сво­єї пар­тії. ↩︎
По­се­ре­дни­ки люди, які ку­пу­ють і про­да­ють то­ва­ри чи по­слу­ги або укла­да­ють тор­го­вель­ні уго­ди. По­се­ре­дни­ки змен­шу­ють транс­а­кцій­ні ви­тра­ти. ↩︎
«По­слу­га за по­слу­гу» обмін го­ло­са­ми між по­лі­ти­ка­ми для за­без­пе­че­н­ня вза­єм­ної по­лі­ти­чної під­трим­ки у ви­рі­шен­ні ва­жли­вих для ко­жно­го з них пи­тань. ↩︎
По­то­чний ра­ху­нок де­по­зи­тний ра­ху­нок у фі­нан­со­вій уста­но­ві, вла­сник яко­го може віль­но зні­ма­ти й вно­си­ти на ньо­го ко­шти. Такі ра­хун­ки та­кож на­зи­ва­ють ра­хун­ка­ми до за­пи­та­н­ня або роз­ра­хун­ко­ви­ми; по­то­чні ра­хун­ки дуже лі­кві­дні. ↩︎
Пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті пра­ва вла­сно­сті, яки­ми во­ло­ді­ють ви­клю­чно вла­сник або гру­па вла­сни­ків і які мо­жуть бути пе­ре­да­ні ін­шим осо­бам на роз­суд вла­сни­ка. ↩︎
При­бу­ток сума, на яку до­хо­ди пе­ре­ви­щу­ють со­бі­вар­тість ви­ро­бни­цтва. До скла­ду со­бі­вар­то­сті вклю­ча­є­ться аль­тер­на­тив­на вар­тість усіх ре­сур­сів, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться у ви­ро­бни­чо­му про­це­сі, зокре­ма тих, які на­ле­жать ком­па­нії. При­бу­ток ви­ни­кає лише тоді, коли вар­тість ви­ро­бле­но­го то­ва­ру або по­слу­ги вища, ніж вар­тість ре­сур­сів, не­об­хі­дних для їхньо­го ви­ро­бни­цтва. ↩︎
При­ва­тні ін­ве­сти­ції при­плив ви­трат при­ва­тно­го се­кто­ру на дов­го­три­ва­лі акти­ви (ін­ве­сти­ції в основ­ний ка­пі­тал) і на при­ріст за­па­сів (ін­ве­сти­ції в за­па­си) про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду. Ці ви­тра­ти збіль­шу­ють наші мо­жли­во­сті на­да­ва­ти ви­го­ди спо­жи­ва­чам у май­бу­тньо­му. ↩︎
При­вла­сне­н­ня отри­ма­н­ня пев­них ре­чей че­рез ви­лу­че­н­ня їх в ін­ших. ↩︎
При­плив ка­пі­та­лу ви­тра­ча­н­ня ко­штів іно­зем­ни­ми ін­ве­сто­ра­ми на вну­трі­шні акції, облі­га­ції та інші акти­ви дер­жа­ви. ↩︎
Про­бле­ма (ін­те­ре­си) ор­га­ні­зо­ва­них груп впли­ву ін­те­ре­си, що при­но­сять сут­тє­ві ін­ди­ві­ду­аль­ні ви­го­ди не­ве­ли­кій ор­га­ні­зо­ва­ній мен­шо­сті, одно­ча­сно зму­шу­ю­чи ба­га­тьох ін­ших ви­бор­ців не­сти не­ве­ли­кі ін­ди­ві­ду­аль­ні ви­тра­ти. ↩︎
Про­вал дер­жав­ної вла­ди (фі­а­ско дер­жа­ви) си­ту­а­ція, за якої стру­кту­ра сти­му­лів така, що по­лі­ти­чний про­цес, зокре­ма де­мо­кра­ти­чне прийня­т­тя по­лі­ти­чних рі­шень, спо­ну­кає лю­дей до вчи­не­н­ня дій, які шко­дять еко­но­мі­чній ефе­ктив­но­сті. ↩︎
Про­вал рин­ку (фі­а­ско рин­ку) си­ту­а­ція, за якої стру­кту­ра сти­му­лів така, що рин­ки спо­ну­ка­ють лю­дей до ді­яль­но­сті, не­су­мі­сної з еко­но­мі­чною ефе­ктив­ні­стю. ↩︎
Про­ду­ктив­на фун­кція (дер­жа­ви) за­без­пе­че­н­ня дер­жа­вою (1) пра­во­во­го та гро­шо­во-кре­ди­тно­го се­ре­до­ви­ща для без­пе­ре­бій­ної ро­бо­ти рин­ків, а та­кож (2) пев­них благ, які важ­ко за­без­пе­чи­ти за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів. ↩︎
Про­ду­ктив­ність се­ре­дній об­сяг про­ду­кції, що ви­ро­бля­є­ться на одно­го пра­ців­ни­ка про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду часу; за­зви­чай ви­мі­рю­є­ться як об­сяг про­ду­кції, ви­го­тов­ле­ної за го­ди­ну ро­бо­ти. ↩︎
Про­ми­сло­ва по­лі­ти­ка дер­жав­ний план, роз­ро­бле­ний з ме­тою сти­му­лю­ва­н­ня роз­ви­тку про­ми­сло­во­сті за­га­лом або її окре­мих га­лу­зей. ↩︎
Про­по­зи­ція гро­шей про­по­зи­ція ви­со­ко­лі­кві­дних (лег­ко­до­сту­пних) акти­вів, які ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для здій­сне­н­ня ку­пі­вель. До про­по­зи­ції гро­шей за­зви­чай на­ле­жать ва­лю­та й за­ли­шки ко­штів на по­то­чних ра­хун­ках. За ін­ши­ми, шир­ши­ми ви­зна­че­н­ня­ми до неї від­но­сять та­кож акти­ви, які мо­жна лег­ко пе­ре­тво­ри­ти на за­со­би пла­те­жу, на­при­клад за­ли­шки на оща­дних ра­хун­ках. Слід за­ува­жи­ти, що кре­ди­тні кар­тки не є ча­сти­ною про­по­зи­ції гро­шей. Якщо борг за та­ки­ми кар­тка­ми по­га­ша­є­ться в кін­ці мі­ся­ця, то вра­ху­ва­н­ня цих ко­штів озна­ча­ти­ме по­двій­не вра­ху­ва­н­ня за­ли­шків на по­то­чних ра­хун­ках. Ці­ка­ві дис­ку­сії то­ча­ться щодо того, чи по­чнуть цен­траль­ні бан­ки від­но­си­ти бі­тко­їн (та інші кі­бер­гро­ші) до про­по­зи­ції гро­шей, і якщо так, то коли. ↩︎
Про­те­кціо­ніст­ські та­ри­фи (за­хи­сні мита) по­да­ток, при­зна­че­ний для під­ви­ще­н­ня цін на ім­порт­ні то­ва­ри та для за­хи­сту га­лу­зей про­ми­сло­во­сті кра­ї­ни від іно­зем­них кон­ку­рен­тів. ↩︎
Про­фі­цит бю­дже­ту сума, на яку су­ку­пні над­хо­дже­н­ня до бю­дже­ту пе­ре­ви­щу­ють су­ку­пні дер­жав­ні ви­да­тки про­тя­гом пев­но­го пе­рі­о­ду, за­зви­чай, одно­го року. ↩︎
Ре­аль­на вар­тість вар­тість, ско­ри­го­ва­на на ін­фля­цію. ↩︎
Рен­то­о­рі­єн­то­ва­на по­ве­дін­ка дії окре­мих осіб або груп осо­бли­вих ін­те­ре­сів, спря­мо­ва­ні на таке ре­фор­му­ва­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки, щоб до­хо­ди пря­мо або опо­се­ред­ко­ва­но пе­ре­роз­по­ді­ля­ли­ся на їхню ко­ристь. ↩︎
Ре­фор­ма дії дер­жа­ви, що за­про­ва­джу­ють змі­ни в якійсь сфе­рі (осо­бли­во змі­ни яко­гось ін­сти­ту­ту або пра­кти­ки) з ме­тою її вдо­ско­на­ле­н­ня. ↩︎
Ре­це­сія спад еко­но­мі­чної актив­но­сті, що ха­ра­кте­ри­зу­є­ться змен­ше­н­ням ре­аль­но­го ва­ло­во­го вну­трі­шньо­го про­ду­кту (ВВП). Згі­дно з ем­пі­ри­чним пра­ви­лом, еко­но­мі­сти ви­зна­ча­ють ре­це­сію як по­слі­дов­не зни­же­н­ня ре­аль­но­го ВВП два квар­та­ли по­спіль. ↩︎
Рин­ко­ва еко­но­мі­ка еко­но­мі­чна си­сте­ма, в якій еко­но­мі­чні рі­ше­н­ня й утво­ре­н­ня цін на то­ва­ри та по­слу­ги ви­зна­ча­ю­ться ви­клю­чно су­ку­пною вза­є­мо­ді­єю окре­мих гро­ма­дян і під­при­ємств кра­ї­ни. Втру­ча­н­ня дер­жа­ви або цен­тра­лі­зо­ва­не пла­ну­ва­н­ня пра­кти­чно від­су­тні. ↩︎
Рин­ко­ві сили ін­фор­ма­ція та сти­му­ли, що пе­ре­да­ю­ться за до­по­мо­гою рин­ко­вих цін; при­бу­тки та зби­тки, що мо­ти­ву­ють по­ку­пців і про­дав­ців до ко­ор­ди­на­ції сво­їх рі­шень. ↩︎
Ри­нок ка­пі­та­лу ши­ро­кий тер­мін для рі­зно­ма­ні­тних рин­ків, на яких від­бу­ва­ю­ться ку­пів­ля та про­даж ін­ве­сти­цій­них ін­стру­мен­тів, як-от акцій та облі­га­цій. ↩︎
Ри­нок пра­ці (ри­нок ро­бо­чих місць) се­ре­до­ви­ще фор­му­ва­н­ня по­пи­ту та про­по­зи­ції на ро­бо­чу силу, де пра­ців­ни­ки за­без­пе­чу­ють про­по­зи­цію, а ро­бо­то­дав­ці — по­пит. Пра­ців­ни­ки й ро­бо­то­дав­ці вза­є­мо­ді­ють між со­бою — ро­бо­то­дав­ці кон­ку­ру­ють за най­більш ква­лі­фі­ко­ва­ні ка­дри, а пра­ців­ни­ки — за кра­щі умо­ви ро­бо­ти й опла­ти пра­ці. ↩︎
Ри­нок аб­стра­ктне по­ня­т­тя, що слу­гує для по­зна­че­н­ня тор­го­вель­них угод між по­ку­пця­ми й про­дав­ця­ми. Ці уго­ди ле­жать в осно­ві ме­ха­ні­змів по­пи­ту та про­по­зи­ції. ↩︎
Рів­но­ва­га си­ту­а­ція, за якої про­ти­ле­жні сили по­пи­ту та про­по­зи­ції зна­хо­дя­ться в рів­но­ва­зі. Якщо ри­нок пе­ре­бу­ває в рів­но­ва­зі, рі­ше­н­ня спо­жи­ва­чів і ви­ро­бни­ків при­хо­дять до вза­єм­но­го узго­дже­н­ня, і об­сяг по­пи­ту до­рів­нює об­ся­гу про­по­зи­ції за рів­но­ва­жною рин­ко­вою ці­ною. ↩︎
Ро­бо­ча сила це су­ку­пна кіль­кість пра­цю­ю­чих осіб і за­ре­є­стро­ва­них без­ро­бі­тних. Ці дві гру­пи на­се­ле­н­ня ра­зом скла­да­ють по­то­чну про­по­зи­цію ро­бо­чої сили. ↩︎
Роз­ду­ва­н­ня цін си­ту­а­ція, коли про­да­вець під­ні­має ціни на то­ва­ри, по­слу­ги або си­ро­ви­ну до рів­ня, що зна­чно пе­ре­ви­щує ро­зум­ний або спра­ве­дли­вий. Вва­жа­є­ться, що роз­ду­ва­н­ня цін має екс­плу­а­та­тор­ський ха­ра­ктер і є не­е­ти­чною пра­кти­кою. ↩︎
Са­мо­зайня­та осо­ба фі­зи­чна осо­ба, що пра­цює на себе, а не на ро­бо­то­дав­ця, який пла­тить їй за­ро­бі­тну пла­ту. ↩︎
Сер­ти­фі­кат гро­шо­во­го рин­ку рі­зно­вид де­по­зи­тно­го про­ду­кту, за до­по­мо­гою яко­го банк або кре­ди­тна уста­но­ва ін­ве­сту­ють ваші гро­ші в рі­зні акти­ви. ↩︎
Сер­ти­фі­ка­ція про­це­ду­ра під­твер­дже­н­ня осві­ти, на­вча­н­ня або ін­шої ква­лі­фі­ка­ції осо­би. На від­мі­ну від лі­цен­зу­ва­н­ня, сер­ти­фі­ка­ція не за­бо­ро­няє не­сер­ти­фі­ко­ва­ним осо­бам кон­ку­ру­ва­ти на рин­ку. ↩︎
Си­сте­ма сти­му­лів рі­зні типи ви­на­го­род, що про­по­ну­ю­ться для за­охо­че­н­ня до пев­но­го спосо­бу дій, і рі­зні типи чин­ни­ків, що спря­мо­ву­ю­ться на зне­охо­че­н­ня до аль­тер­на­тив­но­го спосо­бу дій. ↩︎
Скар­бни­чі (ка­зна­чей­ські) облі­га­ції, за­хи­ще­ні від ін­фля­ції (TIPS) облі­га­ції, ін­де­ксо­ва­ні на по­ка­зник ін­фля­ції, що ви­пу­ска­ю­ться Мі­ні­стер­ством фі­нан­сів США. Ви­пла­ти за цими облі­га­ці­я­ми (як по­га­ше­н­ня основ­ної суми, так і ви­пла­та від­со­тків за ку­по­на­ми) ко­ри­гу­ю­ться за­ле­жно від тем­пів ін­фля­ції, для того щоб змі­на цих тем­пів не впли­ва­ла на ре­аль­ну до­хі­дність облі­га­цій. TIPS ви­пу­ска­ю­ться в США із сі­чня 1997 року. ↩︎
Скар­бни­чі зо­бов'яза­н­ня (ко­ро­тко­стро­ко­ві) вид дер­жав­но­го зо­бов’яза­н­ня спла­ти­ти вла­сни­ку цін­но­го па­пе­ру ви­зна­че­ну суму ко­штів із від­со­тка­ми пі­сля на­ста­н­ня тер­мі­ну пла­те­жу. Скар­бни­чі зо­бов’яза­н­ня ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться для управ­лі­н­ня ко­ли­ва­н­ня­ми ко­ро­тко­стро­ко­вих по­треб дер­жа­ви в гро­шо­вих ре­сур­сах. ↩︎
Скла­дні від­со­тки від­со­тки, що на­ра­хо­ву­ю­ться не лише на основ­ну суму вкла­ду, а й на ра­ні­ше отри­ма­ні від­со­тки. ↩︎
«Сміт­тє­ві» облі­га­ції облі­га­ції з ви­со­ким рів­нем ри­зи­ку, що за­зви­чай ви­пу­ска­ю­ться ком­па­ні­я­ми без со­лі­дної ре­пу­та­ції; че­рез ри­зи­ко­ва­ність ці облі­га­ції пе­ред­ба­ча­ють ви­со­ку про­цен­тну став­ку. ↩︎
Со­ці­а­лізм су­ку­пність по­гля­дів, згі­дно з яки­ми всі люди рів­ні й по­вин­ні мати рів­ну час­тку в гро­шо­вих за­па­сах кра­ї­ни, або дер­жав­но-по­лі­ти­чний устрій, за­сно­ва­ний на цих по­гля­дах. ↩︎
Спе­ці­а­лі­за­ція ме­тод ви­ро­бни­цтва, за до­по­мо­гою яко­го під­при­єм­ство зо­се­ре­джу­є­ться на ви­ро­бни­цтві обме­же­но­го асор­ти­мен­ту то­ва­рів для того, щоб до­сяг­ти ви­що­го рів­ня про­ду­ктив­но­сті. ↩︎
Став­ка до­хі­дно­сті на ка­пі­тал сума при­бу­тку, яку за­ро­бляє ін­ве­сти­ція; об­чи­слю­є­ться як від­со­ток від по­ча­тко­во ін­ве­сто­ва­них ко­штів. ↩︎
Сти­му­ли очі­ку­ва­ні ви­го­ди від дій. Сти­му­ли мо­жуть бути як по­зи­тив­ни­ми (дія ви­на­го­ро­джу­є­ться), так і не­га­тив­ни­ми (дія при­зво­дить до по­ка­ра­н­ня). ↩︎
Стра­ху­ва­н­ня уго­да, згі­дно з якою ком­па­нія або дер­жа­ва зо­бов’язу­ю­ться на­да­ти га­ран­тію від­шко­ду­ва­н­ня втрат, що ви­ни­ка­ють уна­слі­док пев­них по­дій (за­по­ді­я­н­ня зби­тків, шко­ди, хво­ро­би або смер­ті), ко­штом стра­хо­вих фон­дів, які фор­му­ю­ться че­рез спла­ту стра­хо­вих вне­сків. ↩︎
Су­бвен­ції еле­кто­ра­ту про­гра­ми дер­жав­них ви­да­тків, які при­но­сять ко­ристь окре­мим ра­йо­нам, але фі­нан­су­ю­ться ко­штом пла­тни­ків по­да­тків за­га­лом. За­зви­чай ви­тра­ти на такі про­гра­ми пе­ре­ви­щу­ють ви­го­ди; ме­шкан­ці ра­йо­ну, які отри­му­ють ви­го­ди, за­ці­кав­ле­ні в цих про­гра­мах, оскіль­ки біль­шу ча­сти­ну ви­трат опла­чу­ють не вони. ↩︎
Суб­си­ді­ар­ність ор­га­ні­за­цій­ний прин­цип, згі­дно з яким пи­та­н­ня ма­ють роз­гля­да­ти­ся най­мен­шим, най­ниж­чим або най­менш цен­тра­лі­зо­ва­ним ком­пе­тен­тним ор­га­ном. По­лі­ти­чні рі­ше­н­ня, за мо­жли­во­сті, по­вин­ні при­йма­ти­ся на мі­сце­во­му рів­ні, а не цен­траль­ним ор­га­ном вла­ди. ↩︎
Суб­си­дія дер­жав­на ви­пла­та або по­да­тко­вий кре­дит, які на­да­ю­ться ви­ро­бни­кам або спо­жи­ва­чам пев­них то­ва­рів. При­кла­дом мо­жуть бути ви­пла­ти ви­ро­бни­кам біо­е­та­но­лу в США, що ста­нов­лять близь­ко 1,50 до­ла­ра за га­лон. ↩︎
Су­спіль­ний ви­бір до­слі­дже­н­ня про­це­су прийня­т­тя рі­шень і його впли­ву на фор­му­ва­н­ня та ді­яль­ність ко­ле­ктив­них ор­га­ні­за­цій, на­при­клад уря­дів. За­га­лом прин­ци­пи та ме­то­до­ло­гія еко­но­мі­чної на­у­ки за­сто­со­ву­ю­ться в по­лі­то­ло­гії. ↩︎
Су­спіль­ні бла­га бла­га, що ма­ють дві ха­ра­ктер­ні озна­ки: (1) спіль­ність спо­жи­ва­н­ня — на­да­н­ня бла­га одній сто­ро­ні ав­то­ма­ти­чно ро­бить його до­сту­пним для ін­ших; (2) не­ви­клю­чність — важ­ко або пра­кти­чно не­мо­жли­во ви­лу­чи­ти з-по­між спо­жи­ва­чів бла­га тих, хто за ньо­го не пла­тить. ↩︎
Та­єм­на змо­ва се­кре­тна або не­за­кон­на спів­пра­ця/змо­ва, осо­бли­во з ме­тою обма­ну або вве­де­н­ня в ома­ну ін­ших. Гру­пу ком­па­ній, за­лу­че­них до уча­сті в змо­ві, ча­сто на­зи­ва­ють «кар­те­лем». ↩︎
Твор­че руй­ну­ва­н­ня за­мі­на ста­рих про­ду­ктів і ме­то­дів ви­ро­бни­цтва ін­но­ва­цій­ни­ми, більш цін­ни­ми для спо­жи­ва­ча. Цей про­цес спри­яє еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню та під­ви­щен­ню рів­ня жи­т­тя. ↩︎
Тіло кре­ди­ту (основ­на сума бор­гу) сума по­зи­че­них ко­штів. Із цієї суми по­зи­чаль­ник буде спла­чу­ва­ти від­со­тки. ↩︎
То­ва­ри-за­мін­ни­ки то­ва­ри, по­ді­бні за фун­кціо­наль­ним при­зна­че­н­ням. Під­ви­ще­н­ня ціни на один то­вар при­зво­дить до збіль­ше­н­ня по­пи­ту на ін­ший, а зни­же­н­ня ціни на один — до змен­ше­н­ня по­пи­ту на ін­ший (на­при­клад, гам­бур­ге­ри й со­си­ски в ті­сті, вер­шко­ве ма­сло й мар­га­рин, ав­то­мо­бі­лі Chevrolet і Ford). ↩︎
Тор­го­вець (ко­мер­сант) осо­ба або ком­па­нія, що за­йма­ю­ться гур­то­вою тор­гів­лею, зокре­ма ті з них, які ма­ють тор­го­вель­ні від­но­си­ни з іно­зем­ни­ми кра­ї­на­ми або по­ста­ча­ють то­ва­ри для пев­ної га­лу­зі. ↩︎
Транс­а­кцій­ні ви­тра­ти час, зу­си­л­ля та інші ре­сур­си, не­об­хі­дні для по­шу­ку то­ва­рів або по­слуг, обго­во­ре­н­ня умов і здій­сне­н­ня обмі­ну ними. ↩︎
Трансфер­тні пла­те­жі ви­пла­ти, які здій­сню­ю­ться дер­жа­вою фі­зи­чним осо­бам і під­при­єм­ствам і які не є пла­тою за при­дба­ні в отри­му­ва­чів то­ва­ри чи по­слу­ги. Це ко­шти, що стя­гу­ю­ться (у ви­гля­ді по­да­тків) з одних і пе­ре­да­ю­ться ін­шим. ↩︎
Участь у ка­пі­та­лі час­тка в акціо­нер­но­му ка­пі­та­лі ком­па­нії. Пе­ред­ба­чає час­тко­ве во­ло­ді­н­ня ком­па­ні­єю. ↩︎
Фа­во­ри­тизм не­спра­ве­дли­ва під­трим­ка, що на­да­є­ться одній осо­бі або гру­пі, осо­бли­во з боку пред­став­ни­ків вла­ди. ↩︎
Фа­ктор ви­ро­бни­цтва (ви­ро­бни­чий ре­сурс) ре­сурс, що ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для ви­ро­бни­цтва еко­но­мі­чних то­ва­рів і по­слуг. При­кла­да­ми мо­жуть бути при­ро­дні ре­сур­си, пра­ця, на­ви­чки, під­при­єм­ни­цький хист і ка­пі­тал. Істо­рія люд­ства від­дзер­ка­лює нашу бо­роть­бу за пе­ре­тво­ре­н­ня до­сту­пних, але обме­же­них ре­сур­сів на речі, які нам хо­ті­ло­ся б мати (еко­но­мі­чні бла­га). ↩︎
Фі­нан­со­ва уста­но­ва ком­па­нія, що на­дає фі­нан­со­ві по­слу­ги, як-от: бір­жі, бан­ки, стра­хо­ві ком­па­нії, вза­єм­ні фон­ди та ін­ве­сти­цій­ні ком­па­нії. ↩︎
Фі­нан­со­вий актив такі акти­ви, як гро­ші, акції, облі­га­ції тощо, на про­ти­ва­гу фі­зи­чним акти­вам, як-от не­ру­хо­мість або обла­дна­н­ня. ↩︎
Фон­до­ва бір­жа див. фондовий ринок. ↩︎
Фон­до­вий ри­нок су­ку­пність рин­ків і бірж, на яких ре­гу­ляр­но від­бу­ва­ю­ться ку­пів­ля, про­даж і ви­пуск акцій від­кри­тих акціо­нер­них ком­па­ній. ↩︎
Час­тка від­чу­же­н­ня за­став­ле­но­го май­на від­со­ток іпо­те­чних кре­ди­тів, за яки­ми кре­ди­тор роз­по­чав про­цес всту­пу у во­ло­ді­н­ня вла­сні­стю, оскіль­ки по­зи­чаль­ник не здій­сню­вав що­мі­ся­чні пла­те­жі. ↩︎
Че­ко­вий вклад вклад, на який мо­жна ви­пи­са­ти чек. ↩︎

Про авторів

Джеймс Д. Ґвар­тні — про­фе­сор еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті шта­ту Фло­ри­да, де він очо­лює ка­фе­дру Ґаса А. Став­ро­са для ви­да­тних на­у­ков­ців. Він є спів­ав­то­ром по­пу­ляр­но­го під­ру­чни­ка з основ еко­но­мі­ки «Еко­но­мі­ка: при­ва­тний і гро­мад­ський ви­бір» (Cengage South-Western Press, 2017), що ви­три­мав уже 16 ви­дань, та ба­зо­во­го кур­су еко­но­мі­ки «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду: про ба­гат­ство та про­цві­та­н­ня для всіх і ко­жно­го» (St. Martin’s Press, 2016). Він та­кож є спів­ав­то­ром що­рі­чної до­по­віді «Еко­но­мі­чна сво­бо­да у сві­ті», що по­дає ін­фор­ма­цію про від­по­від­ність ін­сти­ту­цій і дер­жав­ної по­лі­ти­ки по­над 160 кра­їн сві­ту кри­те­рі­ям еко­но­мі­чної сво­бо­ди. Його пра­ці дру­ку­ва­ли­ся в на­у­ко­вих жур­на­лах, зокре­ма в American Economic Review, Journal of Political Economy, Southern Economic Journal та Journal of Institutional and Theoretical Economics. У 1999–2000 ро­ках він обі­ймав по­са­ду го­лов­но­го еко­но­мі­ста Об’єд­на­но­го еко­но­мі­чно­го ко­мі­те­ту Кон­гре­су США. Він очо­лю­вав Пів­ден­ну еко­но­мі­чну асо­ці­а­цію та Асо­ці­а­цію осві­ти у сфе­рі при­ва­тно­го під­при­єм­ни­цтва. Свій сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії у сфе­рі еко­но­мі­ки він здо­був в Уні­вер­си­те­ті Ва­шинг­то­ну.
Рі­чард Л. Стро­уп — по­че­сний про­фе­сор еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті шта­ту Мон­та­на та в Уні­вер­си­те­ті шта­ту Пів­ні­чна Ка­ро­лі­на. Свій сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії він здо­був в Уні­вер­си­те­ті Ва­шинг­то­ну. З 1982 по 1984 рік він обі­ймав по­са­ду ди­ре­кто­ра Управ­лі­н­ня ана­лі­зу по­лі­ти­ки Мі­ні­стер­ства вну­трі­шніх справ США. Пан Стро­уп пу­блі­ку­вав стат­ті та ви­сту­пав із до­по­від­я­ми на теми гло­баль­но­го по­те­плі­н­ня, ре­гу­лю­ва­н­ня зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня, ар­хе­о­ло­гії, а та­кож про­по­ну­вав за­хо­ди щодо вдо­ско­на­ле­н­ня при­ро­до­охо­рон­ної по­лі­ти­ки. Його до­слі­дже­н­ня до­по­мо­гли сфор­му­ва­ти під­хід, ві­до­мий нині як за­хист дов­кі­л­ля на за­са­дах віль­но­го рин­ку. Він є спів­ав­то­ром по­пу­ляр­но­го під­ру­чни­ка з основ еко­но­мі­ки «Еко­но­мі­ка: при­ва­тний і су­спіль­ний ви­бір», що ви­три­мав уже 16 ви­дань. Спон­со­ром ви­да­н­ня його книж­ки «Еко-но­мі­ка: що ко­жен має зна­ти про еко­но­мі­ку та дов­кі­л­ля» (Washington: Cato Institute, 2nd edition, 2016) став Центр до­слі­дже­н­ня вла­сно­сті та дов­кі­л­ля, у яко­му він є спів­за­снов­ни­ком.
Ду­айт Р. Лі здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в Уні­вер­си­те­ті Ка­лі­фор­нії у Сан-Ді­є­го в 1972 році. Від­то­ді він ви­кла­дав в Уні­вер­си­те­ті Ко­ло­ра­до, Вір­джин­сько­му по­лі­те­хні­чно­му ін­сти­ту­ті, Уні­вер­си­те­ті Джор­джа Мей­со­на та Уні­вер­си­те­ті Джор­джії, де з 1985 до 2008 року був про­фе­со­ром ка­фе­дри Рем­зі з еко­но­мі­ки та при­ва­тно­го під­при­єм­ни­цтва. З 2008 до 2014 року він був про­фе­со­ром Цен­тру гло­баль­них рин­ків і сво­бо­ди ім. Ві­лья­ма Дж. О’Ніла в Пів­ден­но­му ме­то­дист­сько­му уні­вер­си­те­ті в Дал­ла­сі. Нині він є стар­шим на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком ПМУ та афі­лі­йо­ва­ним на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком Ін­сти­ту­ту по­літ­еко­но­мі­чних до­слі­джень Дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту Болл. Сво­ї­ми до­слі­дже­н­ня­ми про­фе­сор Лі охо­пив ці­лий ряд на­прям­ків, зокре­ма еко­но­мі­ку дов­кі­л­ля та при­ро­дних ре­сур­сів, еко­но­мі­ку ухва­ле­н­ня по­лі­ти­чних рі­шень, дер­жав­ні фі­нан­си, еко­но­мі­ку пра­ва, а та­кож еко­но­мі­ку пра­ці. Про­тя­гом сво­єї кар’єри про­фе­сор Лі опу­блі­ку­вав по­над 160 ста­тей в на­у­ко­вих жур­на­лах, май­же 300 ста­тей і ко­мен­та­рів у жур­на­лах та га­зе­тах, був спів­ав­то­ром чо­тир­над­ця­ти книг та ре­да­кто­ром-спів­ав­то­ром ще п’яти книг. Він чи­тав ле­кції в уні­вер­си­те­тах та на кон­фе­рен­ці­ях по всій те­ри­то­рії США, а та­кож у кра­ї­нах Єв­ро­пи, Цен­траль­ної Аме­ри­ки, Пів­ден­ної Аме­ри­ки, Азії та Афри­ки. Він був пре­зи­ден­том Асо­ці­а­ції осві­ти у сфе­рі при­ва­тно­го під­при­єм­ни­цтва в 1994–1995 ро­ках та пре­зи­ден­том Пів­ден­ної еко­но­мі­чної асо­ці­а­ції в 1997–1998 ро­ках.
Тоні Хант Фер­ра­рі­ні — про­фе­сор ка­фе­дри Ро­бер­та Пла­сте­ра з еко­но­мі­чної осві­ти та стар­ший еко­но­міст Ін­сти­ту­ту Хем­мон­да в Уні­вер­си­те­ті Лін­ден­вуд у Сент-Чарль­зі, штат Міс­су­рі. Про­тя­гом двох де­ся­ти­літь вона обі­йма­ла по­са­ду про­фе­со­ра ка­фе­дри Сема М. Ко­хо­да­са з при­ва­тно­го під­при­єм­ни­цтва в Уні­вер­си­те­ті Пів­ні­чно­го Мі­чи­га­ну, у 2015 році була пре­зи­ден­том На­ціо­наль­ної асо­ці­а­ції ви­кла­да­чів еко­но­мі­чних ди­сци­плін, і ста­ла пер­шою ла­у­ре­а­ткою пре­мії На­ціо­наль­ної асо­ці­а­ції ви­кла­да­чів еко­но­мі­чних ди­сци­плін за до­ся­гне­н­ня у сфе­рі те­хно­ло­гій. Тоні є спів­ав­то­ром кни­жок «Учи­те­лі теж хо­чуть бути міль­йо­не­ра­ми» (ви­йде дру­ком не­за­ба­ром), «Еко­но­мі­чні епі­зо­ди в аме­ри­кан­ській істо­рії» (2019) і «Еко­но­мі­ка здо­ро­во­го глу­зду» (2016). Вона має пу­блі­ка­ції в ав­то­ри­те­тних на­у­ко­вих ви­да­н­нях і роз­ро­бляє про­гра­ми на­вча­н­ня для Ради з еко­но­мі­чної осві­ти, мо­ло­ді­жної осві­тньої ор­га­ні­за­ції Junior Achievement (США) та Ін­сти­ту­ту Фрей­зе­ра (Ка­на­да). Її за­про­шу­ють на ви­сту­пи уні­вер­си­те­ти, на­ціо­наль­ні ради та не­при­бу­тко­ві ор­га­ні­за­ції всьо­го сві­ту. Вона роз­ро­бляє для них про­гра­ми, про­во­дить се­мі­на­ри та за­лу­чає фі­нан­су­ва­н­ня на здій­сне­н­ня за­хо­дів із під­ви­ще­н­ня рів­ня еко­но­мі­чної гра­мо­тно­сті. Сту­пінь до­кто­ра вона здо­бу­ла в Уні­вер­си­те­ті Ва­шинг­то­на в Сент-Лу­ї­сі.
Джо­зеф П. Кал­хун — про­фе­сор-ви­кла­дач та ди­ре­ктор Цен­тру Став­ро­са з роз­ви­тку осві­ти у сфе­рі віль­но­го під­при­єм­ни­цтва та еко­но­мі­ки Уні­вер­си­те­ту шта­ту Фло­ри­да. Нині він ви­кла­дає курс «Осно­ви еко­но­мі­ки», при­чо­му його за­ня­т­тя що­ро­ку від­ві­дує по­над 2000 сту­ден­тів. На на­ціо­наль­них кон­фе­рен­ці­ях ви­кла­да­чів він ре­гу­ляр­но ви­сту­пає з до­по­від­я­ми про ефе­ктив­не ви­ко­ри­ста­н­ня ме­дій­них за­со­бів і те­хно­ло­гій у ви­кла­да­цькій ді­яль­но­сті. Як рі­шу­чий при­хиль­ник про­грам на­вча­н­ня за кор­до­ном, він мав честь ви­кла­да­ти у ви­шах Ан­глії, Іта­лії та Іспа­нії. До­ктор Кал­хун — ла­у­ре­ат чи­слен­них на­го­род у сфе­рі ви­кла­да­н­ня, вклю­чно з на­го­ро­дою за на­вча­н­ня сту­ден­тів ба­ка­лавр­ських про­грам Уні­вер­си­те­ту шта­ту Фло­ри­да. Сту­пінь до­кто­ра він здо­був в Уні­вер­си­те­ті Джор­джії.
Рен­далл К. Фай­лер — про­фе­сор еко­но­мі­ки Хан­тер­сько­го ко­ле­джу та Цен­тру пі­сля­ди­плом­ної осві­ти Мі­сько­го уні­вер­си­те­ту Нью-Йор­ка (CUNY), а з 1993 року він є за­про­ше­ним про­фе­со­ром еко­но­мі­ки в CERGE-EI, що є спіль­ним про­є­ктом Кар­ло­во­го уні­вер­си­те­ту та Ака­де­мії наук Че­ської Ре­спу­блі­ки. З 1994 року про­фе­сор Фай­лер є чле­ном Ви­ко­нав­чо­го та на­гля­до­во­го ко­мі­те­ту CERGE-EI, а та­кож обі­ймає по­са­ду пре­зи­ден­та фон­ду CERGE-EI — най­біль­шо­го спон­со­ра еко­но­мі­чної осві­ти в пост­ко­му­ні­сти­чних кра­ї­нах із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою в Цен­траль­ній і Схі­дній Єв­ро­пі й ко­ли­шньо­му СРСР. Він обі­ймає по­са­ду ко­ор­ди­на­то­ра Гло­баль­ної ме­ре­жі роз­ви­тку по Цен­траль­ній і Схі­дній Єв­ро­пі. Про­фе­сор Фай­лер — член уче­ної ради Між­на­ро­дної шко­ли еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET), Гру­зія. Він та­кож є на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком до­слі­дних уста­нов IZA (Бонн) та CESifo (Мюн­хен). Про­фе­сор Фай­лер здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в Прин­стон­сько­му уні­вер­си­те­ті, де він пра­цю­вав у се­кто­рі про­ми­сло­вих від­но­син та в управ­лін­ні де­мо­гра­фі­чних до­слі­джень. Його до­слі­дже­н­ня фі­нан­су­ва­ли На­ціо­наль­ний на­у­ко­вий фонд, про­гра­ма Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу АСЕ, фонд Аль­фре­да П. Сло­у­на, фонд Фоль­ксва­ген та На­ціо­наль­ний фонд під­трим­ки ми­стецтв; його стат­ті пу­блі­ку­ва­ли про­від­ні про­фе­сій­ні жур­на­ли, зокре­ма American Economic Review, Journal of Political Economy, Review of Economics and Statistics, European Economic Review, Journal of Development Economics, Economic Development and Cultural Change та Economics of Transition. Про­фе­сор Фай­лер дві­чі пра­цю­вав у Че­ській Ре­спу­блі­ці як сти­пен­ді­ат Про­гра­ми іме­ні Фул­брай­та, а та­кож як за­про­ше­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник в Ін­сти­ту­ті еко­но­мі­ки в За­гре­бі (Хор­ва­тія). Його ко­мен­та­рі пу­блі­ку­ва­лись у ви­да­н­нях Wall Street Journal та New York Times, зву­ча­ли на ка­на­лах BBC та ABC й у пе­ре­да­чі «До­бро­го ран­ку, Са­у­дів­ська Ара­віє».

Науково-консультативний комітет

Олег Гав­ри­ли­шин — до­ктор фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки (Мас­са­чу­сет­ський те­хно­ло­гі­чний ін­сти­тут), за­ру­бі­жний стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник на­у­ко­во-до­слі­дно­го ін­сти­ту­ту CASE (Центр со­ці­аль­но-еко­но­мі­чних до­слі­джень) у Вар­ша­ві, а нині — ад’юнкт-про­фе­сор Ін­сти­ту­ту єв­ро­пей­ських, ро­сій­ських та єв­ра­зій­ських до­слі­джень Карл­тон­сько­го уні­вер­си­те­ту. Олег пра­цю­вав ра­дни­ком уря­ду Укра­ї­ни, го­ту­ю­чи «Істо­ри­чний огляд ре­форм за пе­рі­од пі­сля здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті» (з 2014 року по жов­тень 2016 року). Нині він пра­цює над но­вою кни­гою про еко­но­мі­ку пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду, що ста­вить нове пи­та­н­ня: «Чому де­які кра­ї­ни обра­ли стра­те­гію ран­ньо­го та стрім­ко­го ре­фор­му­ва­н­ня, а інші від­да­ли пе­ре­ва­гу по­сту­по­вим змі­нам?» Ав­тор роз­по­вість про фор­му­ва­н­ня дер­жав­ної по­лі­ти­ки пост­ко­му­ні­сти­чних кра­їн з по­гля­ду без­по­се­ре­дньо­го уча­сни­ка цих про­це­сів. У 1991–2007 ро­ках Олег Гав­ри­ли­шин обі­ймав по­са­ду за­сту­пни­ка ди­ре­кто­ра Єв­ро­пей­сько­го де­пар­та­мен­ту Між­на­ро­дно­го ва­лю­тно­го фон­ду (МВФ), від­по­від­а­ю­чи за спів­пра­цю з кра­ї­на­ми ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Він був за­сту­пни­ком ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра Ради ди­ре­кто­рів МВФ і пев­ний час обі­ймав по­са­ду за­сту­пни­ка мі­ні­стра фі­нан­сів Укра­ї­ни.
Джо­зеф Пел­зман здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в Бо­стон­сько­му ко­ле­джі та, пра­цю­ю­чи в Уні­вер­си­те­ті Джор­джа Ва­шинг­то­на, обі­ймає по­са­ди про­фе­со­ра еко­но­мі­ки та між­на­ро­дних від­но­син, про­фе­сій­но­го ле­кто­ра з пра­ва та ке­рів­ни­ка про­гра­ми пі­сля­ди­плом­ної осві­ти з еко­но­мі­ки. До того, як у 1980 році ста­ти ви­кла­да­чем цьо­го уні­вер­си­те­ту, він був на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком Бру­кінг­сько­го ін­сти­ту­ту з еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки та ви­кла­да­чем Уні­вер­си­те­ту Пів­ден­ної Ка­ро­лі­ни. Він був го­ло­вою-за­снов­ни­ком Між­на­ро­дної вче­ної ради Між­на­ро­дної шко­ли еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET) (Гру­зія) (2006–2008) і чле­ном Між­на­ро­дної кон­суль­та­тив­ної ради Ки­їв­ської шко­ли еко­но­мі­ки (Укра­ї­на)(2002–2017). Він та­кож є чле­ном Ради ди­ре­кто­рів Ко­а­лі­ції з тор­гів­лі, до­по­мо­ги та без­пе­ки (TASC) та Фон­ду GlobalWorks Foundation у Ва­шинг­то­ні. Нині він пра­цює шеф-ре­да­кто­ром жур­на­лу Global Economy, а дещо ра­ні­ше був го­ло­вою Між­на­ро­дної асо­ці­а­ції тор­гів­лі та фі­нан­сів.
Бо­рис Цота — про­фе­сор еко­но­мі­чно­го фа­куль­те­ту За­греб­сько­го уні­вер­си­те­ту та ке­рів­ник про­гра­ми пі­сля­ди­плом­ної осві­ти з між­на­ро­дної еко­но­мі­ки та фі­нан­сів. Він обі­ймав по­са­ди чле­на Ради ди­ре­кто­рів Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­ки в За­гре­бі (1997–2000) і го­ло­ви На­гля­до­вої ради Спіл­ки ді­я­чів на­у­ки та ви­щої осві­ти Ре­спу­блі­ки Хор­ва­тія (2003–2006). Він був чле­ном Ради Хор­ват­сько­го на­ро­дно­го бан­ку (2006–2013), спе­ці­аль­ним ра­дни­ком з пи­тань еко­но­мі­ки при Пре­зи­ден­то­ві Ре­спу­блі­ки Хор­ва­тія (2010–2012) та го­ло­вою Ради з пи­тань еко­но­мі­ки при Пре­зи­ден­то­ві Ре­спу­блі­ки Хор­ва­тія (2010–2015).

Наші експерти

Ці люди до­по­мо­гли ада­пту­ва­ти кни­гу до осо­бли­во­стей пост­ко­му­ні­сти­чних су­спільств, а та­кож за­без­пе­чи­ти то­чність пе­ре­кла­ду. Ви­слов­лю­є­мо їм щиру вдя­чність за цін­ний вне­сок у цю спра­ву. Однак від­по­від­аль­ність за всі дум­ки та по­мил­ки не­суть ав­то­ри.
Зо­хід Аска­ров здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті Ді­кі­на в Мель­бур­ні, Ав­стра­лія, і за­раз пра­цює ви­кла­да­чем у Між­на­ро­дно­му Ве­стмін­стер­сько­му уні­вер­си­те­ті в Та­шкен­ті. Його стат­ті пу­блі­ку­ва­ли­ся в та­ких жур­на­лах, як World Development, European Journal of Political Economy, Public Choice, і Journal of Housing Economics. Основ­на те­ма­ти­ка його пу­блі­ка­цій — еко­но­мі­чний та ін­сти­ту­цій­ний роз­ви­ток кра­їн із пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою та пов’яза­ні з ним зов­ні­шні ефе­кти. Він брав участь у ба­га­тьох осві­тніх і до­слі­дни­цьких про­є­ктах та­ких ор­га­ні­за­цій, як ЮНЕ­СКО, Про­гра­ма роз­ви­тку ООН, Япон­ське агент­ство між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва, Фонд миру Са­са­ка­ва, Уні­вер­си­тет Ді­кі­на, Ан­твер­пен­ський уні­вер­си­тет, Ма­а­стри­хт­ська шко­ла ме­не­джмен­ту, Ні­ме­цька ака­де­мія ме­не­джмен­ту Ни­жньої Са­ксо­нії, На­ціо­наль­ний ін­сти­тут дер­жав­но­го управ­лі­н­ня Ін­до­не­зії. Зо­хід — одер­жу­вач ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI.
Гур­ген Асла­нян отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в ін­сти­ту­ті CERGE-EI (Че­хія). Він — до­цент Аме­ри­кан­сько­го уні­вер­си­те­ту Вір­ме­нії, одер­жу­вач ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI і стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ла­бо­ра­то­рії еко­но­мі­ки Ураль­сько­го фе­де­раль­но­го уні­вер­си­те­ту. Гур­ген пра­цю­вав кон­суль­тан­том в ор­га­ні­за­ці­ях при­ва­тно­го та дер­жав­но­го се­кто­рів, зокре­ма в Цен­траль­но­му бан­ку Вір­ме­нії, а та­кож спів­пра­цю­вав як до­слі­дник із Пен­силь­ван­ським уні­вер­си­те­том та Ака­де­мі­єю наук Че­хії. Він пре­зен­ту­вав і пу­блі­ку­вав свої до­слі­дже­н­ня в між­на­ро­дних ви­да­н­нях, є ла­у­ре­а­том рі­зних на­го­род і на­ра­зі обі­ймає по­са­ду пре­зи­ден­та Вір­мен­ської еко­но­мі­чної асо­ці­а­ції.
Аїда Гджи­ка здо­бу­ла сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки у Ве­ли­кій Бри­та­нії, в Стаф­форд­шир­сько­му уні­вер­си­те­ті, і пра­цює ви­кла­да­чем на фа­куль­те­ті еко­но­мі­чних наук Ти­ран­сько­го уні­вер­си­те­ту. Вона має по­над 10 ро­ків до­сві­ду ви­кла­да­н­ня сту­ден­там і аспі­ран­там (мі­кро­еко­но­мі­ка та ака­де­мі­чне пи­сьмо), а та­кож до­сві­ду кон­суль­та­тив­ної ро­бо­ти в рі­зно­ма­ні­тних між­на­ро­дних про­є­ктах, пе­ре­ва­жно як фа­хі­вець із при­кла­дної еко­но­мі­ки в га­лу­зі ана­лі­зу да­них. Її до­слі­дже­н­ня при­свя­че­ні пи­та­н­ням фі­скаль­ної де­цен­тра­лі­за­ції та еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, але в них вона та­кож тор­ка­є­ться про­блем фі­скаль­ної по­лі­ти­ки, ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку й опо­да­тку­ва­н­ня тю­тю­но­вих ви­ро­бів. Аїда є одер­жу­ва­чем ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI.
Майя Гри­го­лія отри­ма­ла сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Між­на­ро­дній шко­лі еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET), Гру­зія. Вона вчи­ться в аспі­ран­ту­рі Тбі­лі­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту. На­ра­зі Майя пра­цює ви­кла­да­чем в Аме­ри­кан­сько­му уні­вер­си­те­ті Близь­ко­го Схо­ду (Ку­вейт). Вона має по­над 10 ро­ків до­сві­ду ви­кла­да­цької та на­у­ко­вої ді­яль­но­сті, на­пи­са­н­ня про­є­ктів і кон­суль­ту­ва­н­ня. До кола її на­у­ко­вих ін­те­ре­сів на­ле­жать фі­скаль­на по­лі­ти­ка, фі­нан­со­ва осві­та й роз­ви­ток при­ва­тно­го се­кто­ру. Вона ви­кла­дає ма­кро­еко­но­мі­ку, еко­но­мі­чну по­лі­ти­ку, прин­ци­пи еко­но­мі­ки, ста­ти­сти­ку та ана­ліз да­них. Ра­ні­ше Майя за­йма­ла­ся на­пи­са­н­ням про­є­ктів і кон­суль­ту­ва­н­ням для рі­зних між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій, зокре­ма для Сві­то­во­го бан­ку, Азій­сько­го бан­ку роз­ви­тку, Єв­ро­ко­мі­сії та Агент­ства США з між­на­ро­дно­го роз­ви­тку.
Едвін Жл­лі­ма здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі агро­про­до­воль­чої еко­но­мі­ки та по­лі­ти­ки в Бо­лон­сько­му уні­вер­си­те­ті; він — до­цент Сіль­сько­го­спо­дар­сько­го уні­вер­си­те­ту Ти­ра­ни (AUT). Едвін про­во­див до­слі­дже­н­ня в де­кіль­кох га­лу­зях, зокре­ма з еко­но­мі­ки при­ро­дних ре­сур­сів, по­ве­дін­ко­вої еко­но­мі­ки та ген­дер­ної еко­но­мі­ки. Його стат­ті опу­блі­ко­ва­ні в по­над 40 на­у­ко­вих ви­да­н­нях. Він пра­цю­вав кон­суль­тан­том у між­на­ро­дних ор­га­ні­за­ці­ях, зокре­ма в Про­до­воль­чій та сіль­сько­го­спо­дар­ській ор­га­ні­за­ції ООН, в Про­гра­мі роз­ви­тку ООН, в Ні­ме­цько­му то­ва­ри­стві з між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва, в Агент­стві США з між­на­ро­дно­го роз­ви­тку та у Швей­цар­ській аген­ції з роз­ви­тку та спів­ро­бі­тни­цтва, і став спів­ав­то­ром рі­зно­ма­ні­тних те­хні­чних зві­тів цих ор­га­ні­за­цій.
Аль­бан Зо­гай отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в По­лі­те­хні­чно­му уні­вер­си­те­ті Мар­ке в Іта­лії. З 2005 року він пра­цює в Riinvest Institute і бере участь у рі­зно­ма­ні­тних до­слі­дже­н­нях як про­від­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник і як спів­ав­тор. З 2016 по 2019 роки Аль­бан пра­цю­вав в уря­ді Ко­со­во над до­слі­дже­н­ня­ми в га­лу­зі еко­но­мі­чної ді­а­гно­сти­ки та еко­но­мі­чної скла­дно­сті. Він ви­кла­дає еко­но­мі­ку в ко­ле­джі Riinvest.
Дри­ні Іма­мі отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі агро­про­до­воль­чої еко­но­мі­ки та по­лі­ти­ки в Бо­лон­сько­му уні­вер­си­те­ті. Він про­во­див до­слі­дже­н­ня для кіль­кох про­від­них єв­ро­пей­ських на­у­ко­во-до­слі­дних уста­нов, а його стат­ті опу­блі­ко­ва­но більш ніж у 50 на­у­ко­вих жур­на­лах. До кола його на­у­ко­вих ін­те­ре­сів на­ле­жать по­ве­дін­ко­ва, по­лі­ти­чна та ін­сти­ту­цій­на еко­но­мі­ка. Дри­ні пра­цю­вав кон­суль­тан­том у Про­до­воль­чій та сіль­сько­го­спо­дар­ській ор­га­ні­за­ції ООН, у Сві­то­во­му бан­ку, в ЄБРР, у Ні­ме­цько­му то­ва­ри­стві з між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва та в Япон­сько­му агент­стві між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва. Дри­ні — до­цент ка­фе­дри еко­но­мі­ки в Сіль­сько­го­спо­дар­сько­му уні­вер­си­те­ті Ти­ра­ни.
Арам Ка­за­рян отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Ту­рин­сько­му уні­вер­си­те­ті. Він ви­кла­дає еко­но­мі­ку в Єре­ван­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті та в Аме­ри­кан­сько­му уні­вер­си­те­ті Вір­ме­нії. Арам є за­снов­ни­ком до­слі­дни­цько-кон­сал­тин­го­во­го Цен­тру по­ве­дін­ко­вих рі­шень.
Ле­слі Мак­колл, ди­пло­мо­ва­ний фі­нан­со­вий ана­лі­тик, здо­бу­ла сту­пінь MBA у Шко­лі бі­зне­су Дар­ден Уні­вер­си­те­ту Вір­джи­нії та сту­пінь ба­ка­лав­ра в ко­ле­джі Велл­слі. Вона має по­над 25-рі­чний до­свід ро­бо­ти на Волл-стріт. Обі­йма­ла ке­рів­ні по­са­ди в ком­па­ні­ях, які за­йма­ю­ться фон­до­вим ана­лі­зом, управ­лі­н­ням фон­до­ви­ми порт­фе­ля­ми й бан­ків­ськи­ми ін­ве­сти­ці­я­ми. Зав­дя­ки еко­но­мі­чним до­слі­дже­н­ням, які сто­су­ва­ли­ся до­хо­дів і по­ве­дін­ки спо­жи­ва­чів, а та­кож про­гно­зу­ван­ню впли­ву цих чин­ни­ків на тор­гів­лю акці­я­ми, Ле­слі отри­ма­ла ви­зна­н­ня як екс­перт у га­лу­зі спо­жив­чо­го рин­ку. За­раз вона є кон­суль­тан­том фон­до­во­го рин­ку.
Ба­хром Мир­ка­си­мов є ре­кто­ром Між­на­ро­дно­го Ве­стмін­стер­сько­го Уні­вер­си­те­ту в Та­шкен­ті. Він отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Гум­больдт­сько­му уні­вер­си­те­ті Бер­лі­на, а сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки — в уні­вер­си­те­ті Ван­дер­біль­та. Він та­кож є го­лов­ним ре­да­кто­ром жур­на­лу Silk Road: Journal of Eurasian Development («Ве­ли­кий шов­ко­вий шлях: жур­нал єв­ра­зій­сько­го роз­ви­тку») (www.silkroadjournal.online) — між­на­ро­дно­го ре­цен­зо­ва­но­го ви­да­н­ня від­кри­то­го до­сту­пу, яке не­що­дав­но по­ча­ло пу­блі­ку­ва­ти ви­дав­ни­цтво Ве­стмін­стер­сько­го уні­вер­си­те­ту. Ба­хром спів­пра­цює як до­слі­дник із Цен­тром між­на­ро­дної без­пе­ки та роз­ви­тку (Бер­лін), а та­кож як на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник — із Між­на­ро­дною ор­га­ні­за­ці­єю пра­ці. Він пра­цю­вав у Ні­ме­цько­му ін­сти­ту­ті еко­но­мі­чних до­слі­джень (DIW) у Бер­лі­ні, а та­кож був кон­суль­тан­том Сток­гольм­сько­го ін­сти­ту­ту до­слі­дже­н­ня про­блем миру, Азій­сько­го бан­ку роз­ви­тку, Сві­то­во­го бан­ку, Про­гра­ми роз­ви­тку ООН, Фон­ду ООН у га­лу­зі на­ро­до­на­се­ле­н­ня, Між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції пра­ці та Між­на­ро­дно­го до­слі­дни­цько­го ін­сти­ту­ту про­до­воль­чої по­лі­ти­ки.
Ар­бен Му­ста­фа здо­був сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Стаф­форд­шир­сько­му уні­вер­си­те­ті у Ве­ли­кій Бри­та­нії. Те­мою його до­слі­дже­н­ня під час на­вча­н­ня в до­кто­ран­ту­рі була «Кон­ку­рен­ція в бан­ків­сько­му се­кто­рі та її вплив на прийня­т­тя ри­зи­ків бан­ка­ми й про­цен­тну мар­жу в кра­ї­нах Цен­траль­ної та Схі­дної Єв­ро­пи». Він має низ­ку на­у­ко­вих пу­блі­ка­цій у цій га­лу­зі. Ар­бен пра­цю­вав на рі­зних по­са­дах, пов’яза­них го­лов­ним чи­ном із до­слі­дже­н­ня­ми та еко­но­мі­чним ана­лі­зом, у Цен­траль­но­му бан­ку Ре­спу­блі­ки Ко­со­во. Він ви­кла­дає низ­ку ди­сци­плін еко­но­мі­чно­го й бан­ків­сько­го на­прям­ків в уні­вер­си­те­ті Kadri Zeka в Г’їла­ні (Ко­со­во), а та­кож є одер­жу­ва­чем ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI.
Ана­їт Ован­ні­сян здо­бу­ла сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Між­на­ро­дній шко­лі еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET), Гру­зія. Вона пра­цює еко­но­мі­стом в Управ­лін­ні гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки Цен­траль­но­го бан­ку Вір­ме­нії.
Іри­на Са­бат на­ра­зі здо­бу­ває сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки як на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Про­гра­ми сти­пен­дій ім. Ма­рії Скло­дов­ської-Кюрі при Ви­щій шко­лі бі­зне­су та еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті Нова (Лі­са­бон, Пор­ту­га­лія). Вона отри­ма­ла сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в ін­сти­ту­ті CERGE-EI (Че­хія) та сту­пінь ма­гі­стра з між­на­ро­дних еко­но­мі­чних від­но­син і фі­нан­сів у Львів­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Іва­на Фран­ка. Іри­на є одер­жу­ва­чем ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI і вже по­над п’ять ро­ків ви­кла­дає еко­но­мі­чні ди­сци­плі­ни сту­ден­там і аспі­ран­там. Вона вхо­дить до скла­ду ко­ман­ди ви­кла­да­чів еко­но­мі­ки, що фі­нан­су­є­ться фон­дом CERGE-EI, з ме­тою пе­да­го­гі­чної під­го­тов­ки ле­кто­рів еко­но­мі­чних ди­сци­плін в уні­вер­си­те­тах.
Оль­га Флис здо­бу­ла сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в ін­сти­ту­ті CERGE-EI (Че­хія), а та­кож сту­пінь ма­гі­стра зі спе­ці­аль­но­сті «Те­о­ре­ти­чна та при­кла­дна ста­ти­сти­ка» у Львів­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Іва­на Фран­ка. За­раз вона пра­цює в Че­ській Ре­спу­блі­ці в гру­пі управ­лін­сько­го кон­суль­ту­ва­н­ня KPMG та бере участь у ство­рен­ні стар­та­пу, що за­йма­є­ться про­є­кту­ва­н­ням осві­тньої он­лайн-пла­тфор­ми в га­лу­зі при­кла­дних об­чи­слю­валь­них наук.
Зу­раб Абра­мі­шві­лі отри­мав сту­пінь PhD в CERGE-EI, Че­ська Ре­спу­блі­ка. Він та­кож отри­мав сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Між­на­ро­дній шко­лі еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET) і сту­пе­ні ба­ка­лав­ра й ма­гі­стра ма­те­ма­ти­ки в Тбі­лі­сько­му Дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті. Зу­раб є до­цен­том ISET, спів­ке­рів­ни­ком про­гра­ми ба­ка­лав­ра­ту та ре­гіо­наль­ним ко­ор­ди­на­то­ром про­гра­ми гран­тів для ви­кла­да­чів від Фон­ду CERGE-EI.
Ба­ка­рі Ба­ра­та­шві­лі отри­мав сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Між­на­ро­дній шко­лі еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні І. Джа­ва­хі­шві­лі (ISET) і сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі ді­ло­во­го адмі­ні­стру­ва­н­ня в гру­зин­сько­му те­хні­чно­му уні­вер­си­те­ті. Він був за­сту­пни­ком ди­ре­кто­ра ISET, а ра­ні­ше обі­ймав по­са­ду до­цен­та в Аме­ри­кан­сько­му уні­вер­си­те­ті Близь­ко­го Схо­ду в Ку­вей­ті. Ба­ка­рі має 15-рі­чний до­свід ви­кла­да­н­ня кур­сів еко­но­мі­ки, ста­ти­сти­ки та фі­нан­сів на уні­вер­си­тет­сько­му рів­ні, а та­кож пра­цю­вав у се­кто­рі дер­жав­них фі­нан­сів Гру­зії, зокре­ма в між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ор­га­ні­за­ці­ях, вклю­чно з Між­на­ро­дним ва­лю­тним фон­дом і Сві­то­вим бан­ком.
Ле­ван Пав­лі­а­шві­лі отри­мав сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Між­на­ро­дній шко­лі еко­но­мі­ки при Тбі­лі­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті (ISET) і має сту­пінь ба­ка­лав­ра еко­но­мі­ки Тбі­лі­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту. Він був за­сту­пни­ком ке­рів­ни­ка Ін­сти­ту­ту по­лі­ти­ки ISET і має більш ніж 5-рі­чний до­свід ви­кла­да­н­ня еко­но­мі­чних ди­сци­плін, вклю­чно з між­на­ро­дною тор­гів­лею, фі­нан­са­ми, еко­но­ме­три­кою та еко­но­мі­кою при­ро­дних ре­сур­сів. Ле­ван отри­мав сту­пінь ма­гі­стра наук в обла­сті опе­ра­цій­них до­слі­джень в Един­бурзь­ко­му уні­вер­си­те­ті.
Ру­слан Алі­єв отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в ін­сти­ту­ті CERGE-EI (Че­хія). Він — до­цент ка­фе­дри еко­но­мі­ки у Шко­лі бі­зне­су Уні­вер­си­те­ту АДА в Баку. Сфе­ра­ми спе­ці­а­лі­за­ції Ру­сла­на є ма­кро­еко­но­мі­ка, мо­не­тар­на еко­но­мі­ка, еко­но­ме­три­ка, зро­ста­н­ня та роз­ви­ток еко­но­мі­ки. Пе­ред до­кто­ран­ту­рою він про­тя­гом трьох ро­ків пра­цю­вав у від­ді­лі мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки Цен­тро­бан­ку Азер­бай­джа­ну. Він є кон­суль­тан­том на­ціо­наль­них та між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій, у тому чи­слі Мі­ні­стер­ства еко­но­мі­ки Азер­бай­джа­ну, Азій­сько­го бан­ку роз­ви­тку, Че­сько­го на­ціо­наль­но­го бан­ку, Сві­то­во­го бан­ку та ООН.
Гу­сейн Ізма­ї­лов — до­цент ка­фе­дри еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті АДА, Азер­бай­джан. Він отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії у Тіл­бурзь­ко­му уні­вер­си­те­ті в Ні­дер­лан­дах. Д-р Ізма­ї­лов та­кож має сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки Цен­траль­но-Єв­ро­пей­сько­го уні­вер­си­те­ту. Він до­слі­джує екс­пе­ри­мен­таль­ну та по­ве­дін­ко­ву еко­но­мі­ку. Його стат­ті пу­блі­ку­ю­ться в жур­на­лах Experimental Economics, Journal of Economic Behavior and Organization та Journal of Economic Psychology. Він є одер­жу­ва­чем ви­кла­да­цько­го гран­ту від фон­ду CERGE-EI.
Да­мір Єсе­на­лі­єв — еко­но­міст з пи­тань роз­ви­тку з про­фе­сій­ним до­сві­дом у га­лу­зі ака­де­мі­чних до­слі­джень, між­на­ро­дно­го роз­ви­тку й дер­жав­ної слу­жби. Має пра­кти­чний до­свід у про­ве­ден­ні кіль­кі­сних мі­кро­еко­но­мі­чних до­слі­джень та оці­нок впли­ву, брав участь у роз­роб­ці ме­то­до­ло­гії па­нель­них до­слі­джень. З 2013 року є ака­де­мі­чним ко­ор­ди­на­то­ром до­слі­дже­н­ня «Жи­т­тя у Кир­гиз­ста­ні». Пра­цює стар­шим на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком в Ін­сти­ту­ті ово­че­вих та де­ко­ра­тив­них куль­тур іме­ні Лей­бні­ца та у Між­на­ро­дно­му цен­трі без­пе­ки й роз­ви­тку (ISDC, Бер­лін). Ра­ні­ше пра­цю­вав у Сток­гольм­сько­му між­на­ро­дно­му ін­сти­ту­ті до­слі­дже­н­ня про­блем сві­ту (SIPRI), Ні­ме­цько­му ін­сти­ту­ті еко­но­мі­чних до­слі­джень (DIW Berlin), пред­став­ни­цтві Сві­то­во­го бан­ку в Кир­гизь­кій Ре­спу­блі­ці та На­ціо­наль­но­му (Цен­траль­но­му) бан­ку Кир­гизь­кої Ре­спу­блі­ки. Має сту­пінь до­кто­ра еко­но­мі­чних наук Бер­лін­сько­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Гум­больд­та (Ні­меч­чи­на) та сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки роз­ви­тку Ві­льямс-ко­ле­джу (США).
Бар­чі­най Кім­са­но­ва є до­кто­ран­том Ін­сти­ту­ту аграр­но­го роз­ви­тку в кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою іме­ні Лей­бні­ца (IAMO) в рам­ках про­гра­ми SUSADICA, яку фі­нан­сує Фонд Volkswagen з 2019 року. У 2016 році вона здо­бу­ла сту­пінь PhD з еко­но­мі­чної те­о­рії на фа­куль­те­ті по­лі­то­ло­гії Ан­кар­сько­го уні­вер­си­те­ту пі­сля за­хи­сту ро­бо­ти під на­звою «Вплив дер­жав­ної по­лі­ти­ки на еко­но­мі­ки з обме­же­н­ням лі­кві­дно­сті». До при­хо­ду в IAMO вона була за­про­ше­ним ви­кла­да­чем в Ака­де­мії ОБСЄ та Кир­гизь­ко-Ту­ре­цько­му уні­вер­си­те­ті «Ма­нас» у Бі­шке­ку, Кир­гиз­стан. Коло на­у­ко­вих ін­те­ре­сів до­кто­ра Бар­чі­най Кім­са­но­вої про­стя­га­є­ться від еко­но­мі­чної те­о­рії до при­кла­дної еко­но­мі­ки й еко­но­мі­ки роз­ви­тку, вклю­чно з те­о­рі­єю зро­ста­н­ня.
Ка­дир­бек Сул­та­кє­єв — еко­но­міст з пи­тань роз­ви­тку з ба­га­то­рі­чним до­сві­дом при­кла­дних до­слі­джень і ви­кла­да­н­ня. Він отри­мав пер­ший до­ктор­ський сту­пінь з еко­но­мі­ки в Кир­гизь­ко-Ту­ре­цько­му уні­вер­си­те­ті «Ма­нас» і на­ра­зі за­хи­щає дру­гу до­ктор­ську ди­сер­та­цію з еко­но­мі­ки сіль­сько­го го­спо­дар­ства, яку фі­нан­сує Фонд Volkswagen, в Ін­сти­ту­ті аграр­ної по­лі­ти­ки й рин­ко­вих до­слі­джень при Гіс­сен­сько­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Юсту­са Лі­бі­ха. Про­тя­гом одно­го року він пра­цю­вав як за­про­ше­ний до­слі­дник з до­слі­дни­цько­го гран­ту DAAD у Ган­но­вер­сько­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Лей­бні­ца. Був ві­ді­бра­ний на кон­кур­сній осно­ві для про­ве­де­н­ня ко­ро­тко­стро­ко­вих до­слі­джень із вче­ни­ми в штаб-квар­ти­рі IFPRI у Ва­шинг­то­ні, округ Ко­лум­бія. Як кан­ди­дат наук і стар­ший ви­кла­дач Кир­гизь­ко-Ту­ре­цько­го уні­вер­си­те­ту «Ма­нас» ви­кла­дав рі­зні кур­си з фі­скаль­ної по­лі­ти­ки, кіль­кі­сних ме­то­дів, ана­лі­зу да­них, кре­ди­тно­го й фі­нан­со­во­го ана­лі­зу.
Ку­ан­дик Тле­у­жа­ну­ли здо­був сту­пінь ма­гі­стра дер­жав­но­го управ­лі­н­ня в Уні­вер­си­те­ті КІ­МЕП, Ал­ма­ти, Ка­зах­стан. Обі­ймає по­са­ду кан­ди­да­та наук в Уні­вер­си­те­ті Нар­госп, Ал­ма­ти. Має більш ніж 15-рі­чний до­свід ви­кла­да­н­ня й адмі­ні­стру­ва­н­ня осві­тніх про­грам. Сфе­ра його на­у­ко­вих ін­те­ре­сів – мов­на по­лі­ти­ка, еко­но­мі­ка пра­ці й еко­но­мі­ка роз­ви­тку. Його пор­тфо­ліо ви­кла­да­ча мі­стить ста­ти­сти­ку й дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня еко­но­мі­ки. У ми­ну­ло­му він обі­ймав по­са­ди ви­кла­да­ча й адмі­ні­стра­то­ра в КІ­МЕП, Ка­зах­сько-Бри­тан­сько­му те­хні­чно­му уні­вер­си­те­ті, Satbayev University та Уні­вер­си­те­ті Цен­траль­ної Азії.
За­у­ре Ба­дан­бек­ки­зи здо­бу­ла сту­пінь кан­ди­да­та фі­ло­ло­гі­чних наук в Ін­сти­ту­ті мо­во­знав­ства іме­ні Ахме­та Бай­тур­си­но­ва, Ал­ма­ти, Ка­зах­стан. Її до­свід ро­бо­ти у сфе­рі осві­ти на­лі­чує по­над 50 ро­ків. Сфе­ра її на­у­ко­вих ін­те­ре­сів – лін­гві­сти­ка, ме­то­ди­ка ви­кла­да­н­ня, ака­де­мі­чне пи­сьмо й пе­ре­клад. Близь­ко 203 на­у­ко­вих ста­тей опу­блі­ко­ва­но в рі­зних ві­тчи­зня­них і між­на­ро­дних жур­на­лах, зокре­ма в Scopus. Ви­да­но близь­ко 25 під­ру­чни­ків, еко­но­мі­чний ка­зах­сько-ан­глій­ський слов­ник та ан­гло-ка­зах­сько- ро­сій­ський слов­ник ци­віль­ної авіа­ції. У 1973 році за­кін­чи­ла Ка­зах­ський пе­да­го­гі­чний ін­сти­тут іно­зем­них мов, а в 1987 році — Ал­ма­тин­ський ін­сти­тут на­ро­дно­го го­спо­дар­ства. Про­пра­цю­ва­ла в Ін­сти­ту­ті на­ро­дно­го го­спо­дар­ства 22 роки. Обі­йма­ла по­са­ди стар­шо­го бі­бліо­гра­фа, стар­шо­го ін­же­не­ра на­у­ко­во- до­слі­дно­го від­ді­лу, ви­кла­да­ча ан­глій­ської мови. Пра­цю­ва­ла за­ві­ду­ва­чем ка­фе­дри іно­зем­них мов Ка­зах­сько­го на­ціо­наль­но­го аграр­но­го уні­вер­си­те­ту. До­цент Ка­зах­сько­го на­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Абая, чи­тає ле­кції з те­о­ре­ти­чної фо­не­ти­ки ан­глій­ської мови. Про­фе­сор Ака­де­мії ци­віль­ної авіа­ції. Ви­кла­дає кур­си «Ака­де­мі­чне пи­сьмо» для до­кто­ран­тів і «Пра­кти­чна ан­глій­ська» для ма­гі­стран­тів.
Май­ра Жу­нус­со­ва здо­бу­ла сту­пінь кан­ди­да­та еко­но­мі­чних наук у Санкт- Пе­тер­бурзь­ко­му дер­жав­но­му еко­но­мі­чно­му уні­вер­си­те­ті, Ро­сія. Вона та­кож здо­бу­ла сту­пінь ма­гі­стра пра­ва в Уні­вер­си­те­ті Де Мон­тфорт у Ле­сте­рі, Ве­ли­ко­бри­та­нія. Кіль­ка ро­ків ви­кла­да­ла як до­цент в Уні­вер­си­те­ті Нар­госп. Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків пра­цю­ва­ла в уря­ді Ка­зах­ста­ну й була чле­ном спе­ці­аль­ної ро­бо­чої гру­пи з огля­ду ре­зуль­та­тив­но­сті еко­ло­гі­чної ді­яль­но­сті ЄЕК ООН. Кіль­ка ро­ків пра­цю­ва­ла в між­на­ро­дній ком­па­нії в Па­ри­жі, Га­а­зі, Мі­ла­ні та Лон­до­ні. За­раз обі­ймає по­са­ду ге­не­раль­но­го ме­не­дже­ра з між­на­ро­дно­го спів­ро­бі­тни­цтва в Ака­де­мії ци­віль­ної авіа­ції в Ал­ма­ти, Ка­зах­стан.

Перекладачі

Азербайджанська мова

Ра­шад Ба­гі­ров отри­мав сту­пінь ма­гі­стра адмі­ні­стра­тив­но­го управ­лі­н­ня в Стам­буль­сько­му уні­вер­си­те­ті в Ту­реч­чи­ні, а та­кож сту­пінь ма­гі­стра ма­кро­еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки в Ба­кин­сько­му дер­жав­но­му уні­вер­си­те­ті в Азер­бай­джа­ні. Ра­шад спе­ці­а­лі­зу­є­ться на по­ве­дін­ко­вій еко­но­мі­ці й за­раз пра­цює ви­кла­да­чем у Шко­лі бі­зне­су За­хі­дно-Ка­спій­сько­го уні­вер­си­те­ту та фі­нан­со­вим ди­ре­кто­ром ком­па­нії, що за­йма­є­ться охо­ро­ною здо­ров'я. Він — пе­ре­кла­дач і ре­да­ктор з ан­глій­ської мови на азер­бай­джан­ську.
Мір­джа­лал Се­і­дов є пе­ре­кла­да­чем і ре­да­кто­ром з ан­глій­ської на азер­бай­джан­ську й ту­ре­цьку мови з до­сві­дом ро­бо­ти по­над 18 ро­ків. Він та­кож отри­мав сту­пінь ба­ка­лав­ра комп'ютер­них наук у Стам­буль­сько­му уні­вер­си­те­ті.

Албанська мова

Бле­дар Е. Кур­ті — пи­сьмо­вий і усний пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на ал­бан­ську. Він має сту­пінь ба­ка­лав­ра з ан­глій­ської мови та лі­те­ра­ту­ри, сту­пінь ма­гі­стра з ди­пло­ма­тії та між­на­ро­дних від­но­син і сту­пінь ма­гі­стра з пи­сьмо­во­го та усно­го пе­ре­кла­ду.
Аль­бан Шпа­та — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на ал­бан­ську, має по­над 20 ро­ків до­сві­ду ро­бо­ти, спе­ці­а­лі­зу­є­ться на пе­ре­кла­дах у га­лу­зях фі­нан­сів, пра­ва, ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій і мар­ке­тин­гу.
Ел­ва­на Мур — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на ал­бан­ську. Вона є пов­но­прав­ним чле­ном Акре­ди­то­ва­но­го ін­сти­ту­ту лін­гві­стів (CIOL), Ін­сти­ту­ту усно­го та пи­сьмо­во­го пе­ре­кла­ду (ITI), її дані вне­се­но до На­ціо­наль­но­го ре­є­стру пе­ре­кла­да­чів, упов­но­ва­же­них на­да­ва­ти по­слу­ги для за­без­пе­че­н­ня дер­жав­них і му­ні­ци­паль­них по­треб. Має ди­плом пе­ре­кла­да­ча CIOL.

Вірменська мова

Крі­сті­не Ар­ша­кян — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської та ні­ме­цької мов на вір­мен­ську, сер­ти­фі­ко­ва­ний лін­гвіст, спе­ці­а­ліст з ні­ме­цької мови та лі­те­ра­ту­ри. Має сту­пінь ма­гі­стра ді­ло­во­го адмі­ні­стру­ва­н­ня (MBA). За­раз вона є здо­бу­ва­чем сту­пе­ня до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки.
На­ї­ра Мкр­тчян — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на вір­мен­ську з 15-рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Вона має сту­пінь ма­гі­стра з ан­глій­ської та іспан­ської мов, а та­кож сер­ти­фі­кат з пе­ре­кла­ду.

Грузинська мова

Та­ма­ра Кей­на­шві­лі за­кін­чи­ла Тбі­лі­ський дер­жав­ний уні­вер­си­тет за­хі­дних мов і куль­ту­ри іме­ні Іллі Чав­ча­ва­дзе в 1999 році. Та­ма­ра — сер­ти­фі­ко­ва­ний пе­ре­кла­дач ан­глій­ської, ро­сій­ської та гру­зин­ської мов, спе­ці­а­лі­зу­є­ться в га­лу­зі еко­но­мі­ки. З 2016 року пра­цює пе­ре­кла­да­чем в ау­ди­тор­ських ком­па­ні­ях «ве­ли­кої че­твір­ки» в Гру­зії (KPMG і EY). На про­фе­сій­но­му ра­хун­ку Та­ма­ри вже є кіль­ка пе­ре­кла­де­них по­сі­бни­ків з еко­но­мі­ки та ін­ве­сти­цій.
Ха­ту­на Гве­ле­сі­а­ні — ан­гло-гру­зин­ський пе­ре­кла­дач з по­над 15-рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Основ­ні ро­бо­чі теми: еко­но­мі­ка, між­на­ро­дне пра­во та ін­фор­ма­цій­ні те­хно­ло­гії. Крім того, вона має сту­пінь ба­ка­лав­ра в га­лу­зі ін­фор­ма­цій­них наук і си­стем управ­лі­н­ня за спе­ці­аль­ні­стю «Ін­фор­ма­цій­на еко­но­мі­ка». Вона є сер­ти­фі­ко­ва­ним пе­ре­кла­да­чем і пов­но­прав­ним чле­ном спіль­но­ти пе­ре­кла­да­чів Office Premium.
Іри­на Го­ца­дзе Мур — сер­ти­фі­ко­ва­ний ан­гло-гру­зин­ський і гру­зи­но-ан­глій­ський пе­ре­кла­дач, ре­да­ктор, усний пе­ре­кла­дач з по­над 20-рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Вона во­ло­діє до­ста­тньою ква­лі­фі­ка­ці­єю для оцін­ки мов­ної ком­пе­тен­тно­сті. Має сту­пінь ма­гі­стра між­на­ро­дних до­слі­джень Уні­вер­си­те­ту Схі­дної Ка­ро­лі­ни.

Казахська мова

Та­лшин То­ки­жа­но­ва здо­бу­ла сту­пінь ма­гі­стра в га­лу­зі про­гра­му­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку в Уні­вер­си­те­ті Пів­ден­ної Ка­лі­фор­нії (Лос-Ан­дже­лес, США). За­раз вона є на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком на ран­ній ста­дії та кан­ди­да­том наук у Тал­лінн­сько­му те­хні­чно­му уні­вер­си­те­ті (Тал­лінн, Есто­нія). До цьо­го Та­лшин пра­цю­ва­ла ви­кла­да­чем в Уні­вер­си­те­ті Су­ле­йма­на Де­мі­ре­ля (Ал­ма­тин­ська область, Ка­зах­стан) і бра­ла участь у пе­ре­кла­ді під­ру­чни­ків для ба­ка­лав­рів з ан­глій­ської на ка­зах­ську мову в рам­ках дер­жав­ної про­гра­ми.

Киргизька мова

Та­а­лай­бек Абді­єв — пе­ре­кла­дач і ре­да­ктор з ан­глій­ської на кир­гизь­ку з більш ніж 20- рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Кан­ди­дат фі­ло­соф­ських наук (1996, Санкт-Пе­тер­бург, Ро­сія), до­цент Кир­гизь­ко-ту­ре­цько­го уні­вер­си­те­ту «Ма­нас».
Тин­ти­чтик­бек Чо­ро­єв (Чо­ро­те­гін) за­хи­стив ди­сер­та­цію на здо­бу­т­тя на­у­ко­во­го сту­пе­ня до­кто­ра істо­ри­чних наук у На­ціо­наль­ній ака­де­мії наук Кир­гизь­кої Ре­спу­блі­ки (Бі­шкек, 1998). Ра­ні­ше за­хи­стив ди­сер­та­цію та отри­мав ди­плом кан­ди­да­та істо­ри­чних наук в Ін­сти­ту­ті схо­до­знав­ства іме­ні Абу Рай­ха­на Бі­ру­ні Ака­де­мії наук Ре­спу­блі­ки Узбе­ки­стан (Та­шкент, 1988). За­раз є про­фе­со­ром ка­фе­дри ре­гіо­но­знав­ства та кир­ги­зо­знав­ства фа­куль­те­ту істо­рії та ре­гіо­но­знав­ства Кир­гизь­ко­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Жу­су­па Ба­ла­са­ги­на. Пе­ре­кла­дав та ре­да­гу­вав пе­ре­кла­ди книг ав­то­рів з Ав­стрії, Ки­таю, Ін­дії, Ро­сії, ОАЕ, США тощо з ан­глій­ської та ро­сій­ської мов на кир­гизь­ку. Пра­цю­вав у Кир­гизь­кій слу­жбі Бі-Бі-Сі (Лон­дон) та Кир­гизь­кій слу­жбі РСЕ/РС (Пра­га). Ав­тор кіль­кох мо­но­гра­фій, під­ру­чни­ків і ста­тей з істо­рії Кир­гиз­ста­ну.
Ал­маз Чо­ро­єв отри­мав сту­пінь ма­гі­стра в Лон­дон­ській шко­лі еко­но­мі­ки й по­лі­ти­чних наук (LSE). За­раз Ал­маз пра­цює в одній із про­від­них ме­ді­а­ком­па­ній. Він є про­фе­сіо­на­лом у га­лу­зі ЗМІ та має ве­ли­кий до­свід у ви­ро­бни­цтві по­то­чних по­дій, та­кож за­ймав­ся стра­те­гі­чни­ми ко­му­ні­ка­ці­я­ми.

Російська мова

Сві­тла­на Во­зі­ян — пе­ре­кла­дач і ре­да­ктор з ан­глій­ської мови на ро­сій­ську та укра­їн­ську. Сер­ти­фі­ко­ва­на за про­гра­мою спіль­но­ти про­фе­сій­них пе­ре­кла­да­чів ProZ.com Certified PRO Network. Крім того, має сту­пінь ма­гі­стра з ав­то­ма­ти­за­ції управ­лі­н­ня те­хно­ло­гі­чни­ми про­це­са­ми.
Ка­те­ри­на Мель­ни­чен­ко — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на ро­сій­ську та укра­їн­ську з до­сві­дом ро­бо­ти по­над 10 ро­ків. Має сту­пінь ма­гі­стра з пе­ре­кла­ду.
Оле­ксандр Мар­ти­нен­ко — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на ро­сій­ську.
Зо­ря­на До­рак — пе­ре­кла­дач (і ре­да­ктор) з ан­глій­ської мови на укра­їн­ську/ро­сій­ську з по­над 15-рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Вона має сту­пінь ма­гі­стра з пе­ре­кла­ду та по­лі­то­ло­гії.

Узбецька мова

Шу­храт Му­сі­нов отри­мав сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті Тен­нес­сі в Но­ксвіл­лі.
Окі­ла Ел­бо­є­ва отри­ма­ла сту­пінь до­кто­ра фі­ло­со­фії в га­лу­зі еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті Тен­нес­сі в Но­ксвіл­лі.

Українська мова

На­та­лія Го­рі­на — ди­пло­мо­ва­ний лін­гвіст, пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на укра­їн­ську та ро­сій­ську. Має сту­пінь ма­гі­стра з ан­глій­ської мови.
Ві­кто­рія Ба­тар­чук — пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на укра­їн­ську, член Аме­ри­кан­ської асо­ці­а­ції пе­ре­кла­да­чів (ATA) з пра­вом го­ло­су. Має сту­пінь ма­гі­стра з при­кла­дної ма­те­ма­ти­ки.
Оле­ксандр Іва­нов — сер­ти­фі­ко­ва­ний АТА пе­ре­кла­дач з ан­глій­ської мови на укра­їн­ську.
Зо­ря­на До­рак — пе­ре­кла­дач (і ре­да­ктор) з ан­глій­ської мови на укра­їн­ську/ро­сій­ську з по­над 15-рі­чним до­сві­дом ро­бо­ти. Вона має сту­пінь ма­гі­стра з пе­ре­кла­ду та по­лі­то­ло­гії.